Окрема думка суддів ВП-ВС щодо судового оскарженні результатів кваліфікаційного оцінювання суддів

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Британчука В. В., Єленіної Ж. М., Лященко Н. П., Ситнік О.М.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 6 травня 2020 року № П/9901/697/18 (провадження № 11-1225заі19)

в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

Короткий виклад історії справи

У липні 2018 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Кравця Р. Ю. звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому з урахуванням заяв про зміну предмета позову просив:

- визнати протиправними дії Комісії щодо здійснення оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту, та зобов`язати ВККС повторно здійснити оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників, окрім тих, що оцінюються за результатами іспиту;

- визнати протиправним та скасувати рішення ВККС від 19 червня 2018 року № 878/ко-18 (далі - Рішення № 878/ко-18) про невідповідність ОСОБА_1 займаній посаді судді;

- стягнути з відповідача судовий збір, сплачений за подачу позову.

Вимоги мотивував тим, що:

- Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) не передбачає ні процедури, ні порядку такого виду оцінювання суддів, як «оцінювання відповідності займаній посаді», адже цим Законом врегульовано виключно питання кваліфікаційного оцінювання, під час якого надається оцінка здатності здійснювати правосуддя, а не відповідності посаді;

- відповідач протиправно не виставив позивачу оцінок за такими показниками, як ефективність здійснення суддею правосуддя або фахова діяльність для кандидата на посаду судді, діяльність щодо підвищення фахового рівня, та за такими критеріями, як особиста і соціальна компетентність. Комісія також протиправно виставила сукупну оцінку за показниками таких критеріїв, як професійна етика та доброчесність, що не відповідає вимогам закону та є підставою для скасування спірного рішення;

- Рішення № 878/ко-18 ухвалене без належного обґрунтування висновків, які містяться в останньому, а отже, є таким, що не відповідає основоположним вимогам щодо обґрунтованості, добросовісності та розсудливості;

- надавши необмежені дискреційні повноваження ВККС щодо можливості виставлення будь-яких оцінок за критеріями професійної етики і доброчесності без необхідності їх обґрунтування, законодавець порушив принцип верховенства права, а відсутність в законі механізму захисту від можливого свавільного втручання в право на належне оцінювання свідчить про порушення права на захист. Закон, який не дозволяє особі передбачити, які бали вона може отримати за той чи інший показник та яким чином формуються оцінки, не відповідає принципу законності.

Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції

Президент України Указом від 14 лютого 2011 року № 209/2011 призначив ОСОБА_1 на посаду судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області строком на п`ять років.

Комісія 20 жовтня 2017 року ухвалила рішення № 106/зп-17, яким призначила кваліфікаційне оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема й позивача.

12 квітня 2018 року ВККС ухвалила рішення № 81/зп-18, яким затвердила кодовані результати складеного суддями 7 березня 2018 року анонімного письмового тестування і кодовані результати практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів, відповідно до яких суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 за результатами анонімного письмового тестування набрав 81 бал, а за виконання практичного завдання - 67 балів.

Позивач пройшов тестування особистих морально-психологічних якостей і загальних здібностей, за результатами якого складено висновок та визначено рівні показників критеріїв особистої та соціальної компетентності, професійної етики і доброчесності.

19 червня 2018 року Комісія ухвалила Рішення № 878/ко-18, яким визначила, що суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 624,7 бала, а отже, є таким, що не відповідає займаній посаді.

Цим же Рішенням Комісія рекомендувала Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) розглянути питання про звільнення з посади судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 .

Позивач, вважаючи, що Комісія протиправно ухвалила Рішення № 878/ко-18, за наслідками якого відбулося порушення його права на працю (Комісія визначила його таким, що не відповідає займаній посаді), звернувся до суду із позовом.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду 21 жовтня 2019 року ухвалив рішення про часткове задоволення позову. Визнав протиправним та скасував Рішення № 878/ко-18. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Згідно з приписами Закону № 1402-VIII відсутність у рішенні, прийнятому за наслідками кваліфікаційного оцінювання, мотивів, з яких ВККС дійшла висновку про невідповідність судді займаній посаді, слугує підставою для його судового оскарження та скасування. Своєю чергою, це покладає на ВККС обов`язок обґрунтувати рішення про невідповідність судді займаній посаді в такий спосіб, щоб рішення достатнім чином містило мотиви, на яких воно базується.

Задовольняючи позовні вимоги, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що Рішення № 878/ко-18 фактично зводиться до констатації балів, набраних позивачем за критеріями кваліфікаційного оцінювання, без наведення їх обґрунтування чи причин виставлення.

Оскільки Рішення № 878/ко-18 не містить мотивів, з яких ВККС дійшла висновку про невідповідність позивача займаній посаді судді, це є підставою для скасування цього Рішення згідно з пунктом 4 частини третьої статті 88 Закону № 1402-VIII і задоволення позовних вимог в цій частині.

Комісія не погодилась із рішенням суду першої інстанції і подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року в частині визнання протиправним і скасування Рішення № 878/ко-18 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 повністю.

Зокрема, покликалася на те, що суд, задовольняючи позов, не дослідив та не встановив повно, всебічно й об`єктивно обставини справи із наданих Комісією доказів, що є порушенням норм процесуального права та потягло ухвалення незаконного та необґрунтованого судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 6 травня 2020 року апеляційну скаргу ВККС задовольнила частково.

Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року скасувала, а провадження у справі закрила.

Основні мотиви, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду проаналізувала положення статей 83, 84, 88, 101 Закону № 1402-VIII, статей 1, 3 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» та констатувала, що кваліфікаційне оцінювання є спеціальною процедурою, що має на меті визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

При цьому виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади.

Вирішення питання про звільнення судді належить виключно до компетенції ВРП після розгляду на її засіданні подання ВККС про звільнення судді. За результатами такого розгляду ВРП приймає вмотивоване рішення, яке остаточно вирішує питання щодо кар`єри судді, є обов`язковим для виконання, викликає відповідні правові наслідки і може бути оскаржене в судовому порядку.

На думку більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, рішення ВККС про визнання судді таким, що не відповідає займаній посаді, саме по собі не має наслідком звільнення судді, а є лише підставою для такого звільнення. Під час розгляду подання ВККС про звільнення судді ВРП може і не погодитися з висновком ВККС.

Оскільки процедура кваліфікаційного оцінювання, підбиття її підсумків (у ВККС) і застосування наслідків (рішенням ВРП) є стадіями єдиного провадження, рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді не має самостійних правових наслідків, а є частиною цього «кваліфікаційного» провадження.

Зважаючи на наведене правове регулювання, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що звільнення судді з посади є конституційною функцією ВРП. У межах «кваліфікаційного» провадження ВРП має право перевірити вмотивованість та обґрунтованість рішення ВККС. У разі виявлення недоліків, що мають суттєве значення, зокрема які вплинули на об`єктивність оцінювання, ВРП має не лише право, але й обов`язок запобігти порушенню прав судді. У такий спосіб ВРП забезпечує конституційні гарантії незалежності судді, складовою якої є неможливість дострокового звільнення судді з підстав, прямо не передбачених Конституцією України.

ВРП може ухвалити рішення про відмову в задоволенні подання про звільнення судді з посади. У цьому випадку суддя продовжує перебувати на посаді, а рішення ВККС про непідтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді втрачає юридичне значення.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі ? КАС) суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що предметом позову у цій справі є визнання протиправним та скасування рішення Рішення № 878/ко-18, яким, зокрема, визнано, що суддя Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області ОСОБА_1 не відповідає займаній посаді, а також визнати протиправними дії Комісії щодо здійснення оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді в частині оцінювання критеріїв та показників.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення частини другої статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини третьої статті 24 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Крім того, вважаємо за необхідне наголосити, що вимога щодо доступності правосуддя в частині реалізації права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів закріплена у міжнародних документах: Загальній декларації прав людини (стаття 8), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (стаття 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (стаття 6) (далі - Конвенція), Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 року (пункт 4).

Відповідно до пункту 58 Рекомендації СМ/Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки від 17 листопада 2010 року, якщо органи судової влади встановлюють системи для оцінювання роботи суддів, такі системи мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях. Ці критерії повинен оприлюднити компетентний судовий орган. Процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.

Відповідно до пункту 81 Висновку Організації з безпеки і співробітництва в Європі/ Бюро з демократичних інститутів та прав людини щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 30 червня 2017 року суддя, роботу якого оцінюють, повинен мати змогу оскаржити результати незадовільного оцінювання, особливо якщо зачіпаються громадянські права судді в розумінні статті 6 Конвенції; і що серйознішими можуть бути наслідки оцінювання для судді, то важливішими є такі права на ефективне оскарження.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 21-26 рішення від 22 липня 2014 року у справі «Корня проти Республіки Молдова» (заява № 22735/07) констатував порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Цей суд зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар`єр, який перешкоджає підсудній особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції», заява № 11801/04, пункт 44).

Як убачається з матеріалів справи, спірне Рішення № 878/ко-18, ухвалене внаслідок здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, стосується прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 , породжує правові наслідки та обов`язки для позивача, оскільки встановлює факт невідповідності судді займаній посаді і є підставою до внесення ВККС рекомендації до ВРП про звільнення позивача. Отже, на наше переконання, є таким, що порушує права ОСОБА_1 .

Велика Палата Верховного Суду закрила провадження у справі, посилаючись на пункт 1 частини першої статті 238 КАС, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із таким висновком більшості суддів Великої Палати Верховного Суду, вважаємо за необхідне зазначити таке.

Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Комісії визначені у статті 266 КАС.

Підпунктом 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України від 2 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» визначено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом.

Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим Законом.

За правилами частин першої, другої та п`ятої статті 83 Закону № 1402-VIII кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються ВККС.

За частинами другою, четвертою статті 84 цього Закону за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання ВККС ухвалює одне з рішень, визначених цим Законом.

Згідно з положеннями частин другої та третьої статті 88 Закону № 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС.

Рішення ВККС, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання, не мав повноважень його проводити; 2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВККС, який провів кваліфікаційне оцінювання; 3) суддя (кандидат на посаду судді) не був належним чином повідомлений про проведення кваліфікаційного оцінювання - якщо було ухвалено рішення про непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді з підстав неявки для проходження кваліфікаційного оцінювання; 4) рішення не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення або мотивів, з яких Комісія дійшла відповідних висновків.

З аналізу вказаних законодавчих норм убачається, що суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, має право оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС.

При цьому необхідно зазначити, що рекомендаційний характер має лише останній абзац Рішення № 878/ко-18 (у цій частині позивачем не оскаржувалося), а всі інші за своєю правовою природою є імперативними приписами, що порушують права та законні інтереси позивача ОСОБА_1 , у зв`язку із чим таке рішення може бути оскаржено до суду.

Ураховуючи наведене, вважаємо висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що Рішення № 878/ко-18 не може бути самостійним предметом судового розгляду, оскільки має рекомендаційних характер, є помилковим.

На нашу думку, розглядаючи адміністративну справу, необхідно перевіряти обґрунтованість та мотиви визнання ОСОБА_1 таким, що не відповідає займаній посаді судді, які зазначені у Рішенні № 878/ко-18, а також доводи щодо протиправності дій та бездіяльності Комісії під час проведення кваліфікаційного оцінювання позивача.

Повна перевірка рішення, яке оскаржується, на предмет дотримання принципів, наведених у частині другій статті 2 КАС, є гарантією досягнення мети адміністративного судочинства - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому перевірка лише формальної наявності в тексті рішення ВККС мотивів, з яких остання дійшла відповідних висновків, без оцінки їх обґрунтованості та аргументів особи, щодо якої прийнято рішення, не узгоджується з метою адміністративного судочинства. Обмеження судового контролю суперечить самій природі Верховного Суду, визначеного Конституцією України найвищим судом у системі судоустрою України, покликаного забезпечувати гарантоване право людини на ефективний судовий захист.

Таким чином, при вирішенні спорів щодо рішення, дій та бездіяльності ВККС суд повинен перевірити, чи не порушує таке рішення права та свободи людини в цілому, і не обмежуватись аналізом переліку підстав, які визначені у частині третій статті 88 Закону № 1402-VIII.

Крім того, слід зазначити, що Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду як судом першої інстанції, а також Великою Палатою Верховного Суду неодноразово розглядалися справи з аналогічними позовними вимогами, стосовно яких приймалися судові рішення по суті (справи № 9901/729/18, 9901/828/18, 9901/598/18, 9901/558/18).

Саме Велика Палата Верховного Суду спрямувала практику розгляду справ з подібними позовними вимогами (справа № 9901/646/18 (П/9901/646/18) (провадження № 11-1146заі18)).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду фактично змінила власну правову позицію (правовий висновок щодо оскарження рішень ВККС), однак, на наше переконання, не повинна була змінювати практику розгляду справ такої категорії.

На нашу думку, мотиви, з огляду на які виникають підстави для такого відступу/зміни практики, можна окреслити так: можуть бути наслідки зіставлення характеру (змісту) спірних правовідносин та казусів (правових ситуацій), на підставі яких було сформульовано правовий висновок; час виникнення зазначених правовідносин, умови їх дії та існування; відсутність/наявність між ними істотного часового розриву; стабільність/змінність нормативного регулювання відносин, щодо яких виник спір, і відносин, що були підставою для формулювання правового висновку; відсутність/настання ґрунтовних змін у суспільному й економічному житті країни, за буття яких сформульований правовий висновок почав обмежувати та/чи дезорієнтувати в питаннях забезпечення однакового застосування норм права; або ж у межах конкретних фактичних обставин справи виявлені обставини, які існували на час формулювання правового висновку, але містять у собі ознаки, які не охоплюються трактуванням Великої Палати Верховного Суду, та є необхідними і достатніми для прийняття іншого судового рішення.

На наше переконання, таких мотивів у цій справі немає.

За викладених обставинбільшість суддів Великої Палати Верховного Суду, ухваливши рішення про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ВККС про визнання протиправним і скасування рішення, визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії заклала суперечності як щодо застосування пункту 1 частини першої статті 238 КАС, яка передбачає закриття провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, так і щодо положень частини четвертої статті 22, статті 266 цього Кодексу та статті 88 Закону № 1402-VIII, які, на наше переконання, прямо передбачають оскарження до суду зазначених вище рішень ВККС.

Висновки

З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була розглянути по суті доводи апеляційної скарги ВККС на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року й ухвалити остаточне рішення залежно від установлених обставин, а не закривати провадження у справі, помилково вказуючи, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Судді Великої Палати Верховного Суду: О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук

Ж. М. Єленіна

Н. П. Лященко

О. М. Ситнік

Джерело: ЄДРСР 89621460

[ANTIRAID]

Професійні судді Великої палати оприлюднили окрему думку стосовно незаконного закриття проваджень більшістю суддів цієї установи при оскарженні висновків ВККСУ щодо невідповідності займаній посаді.

Раджу всім і не тільки суддям прочитати цю окрему думку (не плутати з пророчеськими окремими ухвалами).

Професійні судді зазначили, що закриття провадження у такій категорії справ фактично позбавляють особу на судовий захист, що прямо простирчить Конституції України. Крім того, згідно з положеннями частин другої та третьої статті 88 Закону № 1402-VIII суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС.

Однак судді господарської юрисдикції в повному складі, та судді кримінальної, цивільної та адміністративної юрисдикції частково вирішили не дотримуватись імперативних вимог Закону. І це вже не перший раз.

Ця ситуація демонструє необмежене стороннє втручання в незалежність суддів та фактичне ручне керування суддями Великої палати, що прийняли рішення, стосовно якого викладена окрема думка, на мою думку. Судді, що прийняли рішення і позбавили особу судового захисту, на мій погляд, мають дуже низький як фаховий, так і моральний рівень, і не можуть бути не те що суддями Великої палати, а взагалі суддями. Саме вони підривають довіру до судової гілки влади. Натомість судді, що не побоялись та виклали окрему думку, заслуговують на повагу всього суспільства.