Постанова ПАГС про стягнення з державного бюджету 3% річних та інфляційні втрати у зв'язку з невиконанням рішення суду

[ANTIRAID]

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2020 р. Справа№ 910/18896/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Ткаченка Б.О.

Кропивної Л.В.

за участю представників: не викликались

розглянувши апеляційну скаргу Державної казначейської служби України

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2020

у справі № 910/18896/19 (суддя Демидов В.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Кравець і партнери»

до 1. Головного управління Пенсійного фонду України

2. Державної казначейської служби України

про стягнення 73 747,97 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 3 % річних в сумі 7 554,47 грн. та інфляційні втрати в сумі 66 193,50 грн., нарахованих за невиконання в період з 21.09.2023 по 23.12.2019 зобов`язання з повернення позивачу надмірно сплаченого внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 40 242,00 грн. стягнення яких на користь позивача присуджено постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2013 у справі № 826/8449/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Кравець і партнери» до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва про визнання бездіяльності протиправною, повернення надмірно сплачених сум.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 у справі № 910/18896/19 позов задоволено частково, до стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Кравець і партнери» присуджено 3% річних в сумі 7 554,47 грн., інфляційні втрати в сумі 66 125,65 грн., у решті позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належним чином доведений факт невиплати суми грошових коштів на виконання судового рішення та наявність підстав для нарахування і виплати компенсації в розмірі 3% річних з урахуванням індексу інфляції за прострочення виконання грошового зобов`язання, проте позивачем при розрахунку індексу інфляції невірно визначений період її нарахування.

Не погоджуючись з рішенням, 16.06.2020 Державна казначейська служба України звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 у справі № 910/18896/19 та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що не погоджується з оскаржуваним рішенням та вважає, що при його ухваленні судом неправильно застосовані норми матеріального права.

У обґрунтування апеляційної скарги відповідач 2 послався на те, що:

- судом першої інстанції не зроблено жодного посилання на норму права, яка покладала б саме на апелянта відповідальність за прострочення грошового зобов`язання іншим боржником, оскільки боржником за судовим рішенням по справі № 826/8449/13-а є саме Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Києва;

- помилковим є застосування ст. 625 ГПК України до спірних правовідносин, оскільки між позивачем та органами Казначейства відсутні зобов`язальні або договірні правовідносини, відповідно до умов яких органи Казначейства мають зобов`язання сплатити індекс інфляції та компенсацію у розмірі 3% річних;

- спірні відносини щодо виконання рішення суду врегульовані спеціальним законодавством, а саме Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким не передбачено нарахування індексу інфляції;

- відповідно до положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень») перерахування коштів стягувачам відбувається у певній черговості, згідно з якою заборгованість, присуджена до стягнення у справі № 826/8449/13-а, підлягає виконанню у третю чергу, в той час як на даний час на виконанні у Казначейства знаходяться рішення судів на суму понад 304,4 млн. грн., що надійшли раніше виконавчого листа у справі № 826/8449/13-а, а виконання рішення поза чергою є неможливим, а відтак, перерахування коштів стягувачам із затримкою відбувається не через протиправні дії або бездіяльність Казначейства.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.06.2020 справа № 910/18896/19 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Кропивна Л.В., Ткаченко Б.О.

У апеляційній скарзі апелянт звернувся до суду з клопотанням про звільнення або відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення.

Колегія суддів не знайшла підстав для задоволення вказаного клопотання, з огляду на що ухвалою від 30.06.2020 відмовлено в задоволенні клопотання Державної казначейської служби України про відстрочення сплати судового збору, апеляційну скаргу залишено без руху, апелянту надано час для усунення недоліків шляхом подання до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали доказів про сплату судового збору в сумі 2 881,50 грн.

20.07.2020 від апелянта через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано платіжне доручення № 1075 від 08.07.2020 про сплату судового збору в сумі 2 881,50 грн.

З огляду на вказані обставини, ухвалою колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Кропивна Л.В., Ткаченко Б.О. від 21.07.2020:

- відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 у справі № 910/18896/19;

- встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 06.08.2020;

- роз`яснено сторонами, що відповідно до приписів ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2);

- роз`яснено учасниками, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим суду).

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді вказаної справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 73 747,97 грн., і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

За правилом ч. 2 ст. 270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 статті 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 у справі № 910/18896/19 відкрите 21.07.2020, розгляд справи в суді апеляційної інстанції розпочався з 06.08.2020, апеляційна скарга має бути розглянута (з урахуванням вихідних днів) по 21.09.2020 включно.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст. ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів встановила таке.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2013 у справі № 826/8449/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Кравець і партнери» до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва про визнання бездіяльності протиправною, повернення надмірно сплачених сум позовні вимоги задоволено в повному обсязі, до стягнення з Управління Пенсійного фонду України Шевченківському районі м. Києва на користь ТОВ «Адвокатська компанія «Кравець і партнери» присуджено документально підтверджену суму заборгованості надмірно сплачених внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 40 242,00 грн., зобов`язано відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 1 100,00 грн. на користь ТОВ «Адвокатська компанія «Кравець і партнери» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва за рахунок бюджетних асигнувань.

На виконання вказаного судового рішення 23.09.2013 Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист № 826/8449/13-а (а.с. 13).

26.06.2014 позивач звернувся до Державної казначейської служби із заявою про примусове виконання рішення суду (а.с. 14-16), в якій просив прийняти на примусове виконання виконавчий лист № 826/8449/13-а від 23.09.2013.

Позивачем на адресу Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві направлено лист вих. № 28/05 від 28.05.2015 про виконання рішення суду (а.с. 17).

У зв`язку з невиконанням судового рішення за виконавчим листом № 826/8449/13-а від 23.09.2013, 21.08.2018 позивачем на адресу Державної казначейської служби направлено лист (а.с. 18-19), в якому позивач просив здійснити нарахування та виплатити компенсацію в розмірі 3 % річних від несплаченої суми за виконавчим листом № 826/8449/13-а від 23.09.2013.

Листом від 01.02.2019 (а.с. 20-22) позивач просив Державну казначейську службу України повідомити про стан виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2013 у справі № 826/8449/13-а та надати інформацію щодо розгляду заяв позивача, які були подані щодо стягнення за виконавчим листом № 826/8449/13-а від 23.09.2013 та щодо нарахування компенсації у розмірі 3% річних від несплаченої суми за весь період прострочення.

На вказаний лист Державна казначейська служба України відповіла листом № 5-06-06/2708 від 08.02.2019 (а.с. 23-24), в якому позивачу роз`яснено, що у казначействі за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» КПКВК 3504040, знаходиться виконавчий лист Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2013 по справі № 826/8449/13-а про стягнення коштів у розмірі 41 342,00 грн. на користь ТОВ «АК «Кравець і партнери»; що з урахуванням прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» зазначений виконавчий документ підлягає виконанню у третю чергу; що на виконанні в органах казначейства перебуває виконавчих документів на суму близько 690,00 млн. грн., які відносяться до першої та другої черги; що Законом України «Про державний бюджет на 2019 рік» за вказаною програмою передбачено 600,00 млн. грн., і вказаний обсяг коштів не дозволяє Казначейству здійснити у поточному році погашення заборгованості за рахунок Програми за всіма судовими рішеннями; що строки виконання гарантованих державою судових рішень залежать від суми коштів, встановлених у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, а питання щодо нарахування компенсації розглядатимуть після виплати основної заборгованості за заявою стягувача.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що на даний час судове рішення у справі № 826/8449/13-а не виконано, з огляду на що позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просив стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 3 % річних в сумі 7 554,47 грн. та інфляційних втрат в сумі 66 193,50 грн., нарахованих за невиконання в період з 21.09.2013 по 23.12.2019 вказаного судового рішення.

Відповідач 1 проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що:

- спірні відносини щодо виконання виконавчого листа по справі № 826/8449/13-а регулюються спеціальним законодавством, яке визначає механізм виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, а саме Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845;

- передбачена ст. 625 ЦК України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством, оскільки грошові зобов`язання, відповідальність за які встановлена ст. 625 ЦК України, передбачаються насамперед договірні правовідносини;

- при цьому відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов`язання, а нарахування відсотків на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності;

- до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом;

- спірні правовідносини є бюджетними, вони не можуть регулюватись цивільним законодавством, а регулюються спеціальним законодавством, яке не передбачає повернення платнику податків, надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів та інших доходів бюджету з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Відповідач 2 заперечуючи проти задоволення позовних вимог, послався на те, що:

- відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо виконання судових рішень» від 19.09.2013, заборгованість за виконавчим листом, виданим 23.09.2013 Окружним адміністративним судом м. Києва по справі № 826/8449/13-а, підлягає виконанню у третю чергу;

- перерахування коштів стягувачам із затримкою відбувається не через протиправні дії або бездіяльність казначейства, а виключно у зв`язку із наявністю сформованої черги, в якій перебуває на виконанні значна кількість виконавчих документів, та передбаченими у Законах про Державний бюджет України обмеженими асигнуваннями для погашення наявної заборгованості за поданими судовими рішеннями;

- при цьому знаходження виконавчого листа, виданого 23.09.2013 Окружним адміністративним судом міста Києва по справі № 826/8449/13-а, на виконанні в Казначействі за рахунок бюджетної програми, не забороняє боржнику самостійно безпосередньо вживати заходи щодо погашення заборгованості, і здійснення таких заходів боржником прискорить виконання зазначеного наказу за рахунок коштів, що знаходяться в його розпорядженні;

- боржником за судовим рішенням у справі № 826/8449/13-а є Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Києва, в той час як судами не здійснено жодного посилання на норму права, що покладала б саме на Казначейство відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання іншим боржником (зокрема, під час виконання судового рішення);

- правовідносини щодо виконання рішення суду врегульовані спеціальним законодавством, яке не передбачає нарахування індексу інфляції, а нарахування компенсації та прийняття рішення про її виплату можливе виключно після погашення Казначейством спірної заборгованості за рахунок коштів бюджетної програми;

- не існує судового рішення, яким би дії Казначейства визнані незаконними, у зв`язку з чим положення ст. 1173 ЦК України не підлягають застосуванню.

Суд першої інстанції позовні вимоги позивач задовольнив частково, визнавши наявність у позивача права на стягнення 3 % річних та інфляційних втрат та врахувавши помилки у виконаних позивачем розрахунках, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

За змістом ч 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає, серед іншого, і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Згідно з ч. 2 ст. 3 ГПК України, якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права

Таким чином, вищезгадані судові рішення Європейського суду з прав людини та сама Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є пріоритетним джерелом права для національного суду, тому судове рішення у справі № 826/8449/13-а, яке набрало законної сили у встановленому законодавством порядку, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у цій справі, № 910/18896/19, не можуть їм суперечити.

Факти, встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 26.03.2013 у справі № 826/8449/13-а, зокрема, наявність у позивача права на отримання надмірно сплаченого внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 40 242,00 грн., не потребують доведення.

Частиною 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (який набрав чинності з 05.10.2016) встановлено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Зідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»).

Згідно з пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»:

- виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення;

- заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду;

- бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Згідно ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України, яка діяла станом на дату звернення позивача до суду з цим позовом, Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Підпунктом п.п. 3 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215, встановлено, що Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, черговість здійснення перерахування коштів стягувачу за рішенням суду повинна узгоджуватися з такими приписами закону і рішенням суду та можуть виконуватися за чергою, однак, у строк, встановлений законодавством.

Виконавчий лист, виданий 23.09.2013 Окружним адміністративним судом м. Києва по справі № 826/8449/13-а, перебуває на виконанні в органах Державної казначейської служби України і останньою не виконаний з посиланням на те, що вказана заборгованість відноситься до заборгованості, яка погашається в третю чергу та на недостатність фінансування.

Проте посилання Державної казначейської служби України на відсутність бюджетного асигнування для виконання рішення суду як на підставу неможливості через це здійснити погашення заборгованості. Спростовуються вищенаведеними нормами права.

Крім того, згідно з позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні від 08.11.2015 у справі «Кечко проти України» та 07.05.2020 у справі «Бурдов проти Росії», органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань

Отже, обов`язок виконувати рішення суду про стягнення коштів з державного чи місцевого бюджету шляхом їх безспірного списання на підставі рішення суду законодавством України покладено саме Державну казначейську службу України та її територіальні органи.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч.2 ст.11 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, а відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема окремі види зобов`язань.

Таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), відступаючи від висновку Верховного суду України, зокрема викладеного у постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного суду в своїй постанові від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц.

Отже, на будь-яке грошове зобов`язання поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, в тому числі і на зобов`язання щодо виконання рішення суду майнового характеру.

Враховуючи вищевикладене, колегією суддів також визнаються необґрунтованими посилання відповідача 2 на те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на відсутність його вини у несвоєчасному виконанні судового рішення у справі № 826/8449/13-а, а також посилання відповідачів на те, що:

- помилковим є застосування ст. 625 ГПК України до спірних правовідносин, оскільки між позивачем та органами Казначейства відсутні зобов`язальні або договірні правовідносини, відповідно до умов яких органи Казначейства мають зобов`язання сплатити індекс інфляції та компенсацію у розмірі 3% річних;

- спірні відносини щодо виконання рішення суду врегульовані спеціальним законодавством, а саме Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким не передбачено нарахування індексу інфляції.

Також колегія суддів погоджується з позивачем у тому, що належним відповідачем у цій справі є Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2013 у справі № 826/8449/13-а з Управління Пенсійного фонду України Шевченківському районі м. Києва на користь ТОВ «Адвокатська компанія «Кравець і партнери» стягнуто документально підтверджену суму заборгованості надмірно сплачених внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 40 242,00 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» від 16.12.2015 № 1055 управління Пенсійного фонду в Оболонському районі м. Києва, управління Пенсійного фонду в Печерському районі м. Києва, управління Пенсійного фонду в Подільському районі м. Києва, управління Пенсійного фонду в Шевченківському районі м. Києва реорганізовані шляхом злиття та утворено Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві» від 29.03.2017 № 203 постановлено утворити Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, реорганізувавши шляхом злиття Правобережне, Лівобережне, Центральне об`єднані управління Пенсійного фонду України в м. Києві та головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Згідно п. 12 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постанова правління Пенсійного фонду України22.12.2014 № 28-2, Управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», у разі, якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, що відповідальним за виконання судових рішень, що гарантовані державою, зокрема постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2013 у справі № 826/8449/13-а, а також за виплату компенсації стягувачу у вигляді 3% річних, у разі неперерахування коштів за рішенням суду, є саме Державна казначейська служба України (Казначейство), яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Отже суд першої інстанції правильно встановив наявність підстав для нарахування і виплатити позивачу компенсації в розмірі 3 % річних за період невиплати позивачу суми грошових коштів на виконання судового рішення (постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2013 у справі № 826/8449/13-а).

При цьому, враховуючи, що зобов`язання з виплати вказаної суми є грошовим, правомірним є нарахування інфляційних втрат за несвоєчасне виконання такого зобов`язання, а враховуючи, що в даному випадку прострочення виплати грошового зобов`язання сталося в зв`язку з протиправною бездіяльністю Казначейства як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що нарахування індексу інфляції за порушення строків виконання судового рішення має здійснюватися саме через відповідача 2 - Державну казначейську службу України.

Колегія суддів, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що здійснений позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 7 554,47 грн. за період з 22.09.2013 до 23.12.2019 включно є арифметично вірним, проте при розрахунку інфляційних втрат позивачем допущено помилку.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення 3 % річних підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 7 554,47 грн., а позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат - за розрахунком суду першої інстанції в сумі 66 125,65 грн.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Кравець і партнери» 3% річних в сумі 7 554,47 грн., інфляційних втрат в сумі 66 125,65 грн.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Державної казначейської служби України задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 у справі № 910/18896/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по справі за звернення з апеляційною скаргою покладаються на Державну казначейську службу України.

Керуючись ст. 267-270, 273, 275-277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 у справі № 910/18896/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 у справі № 910/18896/19 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в ч. 3 ст. 287 ГПК України.

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/18896/19.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді Б.О. Ткаченко

Л.В. Кропивна

Джерело: ЄДРСР 91290863

[ANTIRAID]

Це наша справа. Держава з 2010 року винна гроші нашій компанії у вигляді надмірно сплаченого внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. В 2013 році прийшлось звертатись до суду, на жаль, рішення до цього часу не виконано. У зв'язку з цим ми звернулись до суду з вимогою про стягнення 3% річних та інфляційні втрати.

Суд зазначив, що відповідальним за виконання судових рішень, що гарантовані державою, зокрема постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2013 у справі № 826/8449/13-а, а також за виплату компенсації стягувачу у вигляді 3% річних, у разі неперерахування коштів за рішенням суду, є саме Державна казначейська служба України (Казначейство), яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.