Рішення Господарського суду Києва про стягнення за договором поставки укладеним у спрощений спосіб, відмові у стягненні пені та зменшення витрат на правову допомогу

[ANTIRAID]

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: [email protected]

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.06.2021

Справа № 910/1371/21

За позовом Приватного підприємства "Орел-Транс Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод металовиробів"

про стягнення 148 847,46 грн.

Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін: без виклику.

Обставини справи:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про стягнення 148 847,46 грн., з яких: 135 378,76 грн. основного боргу, 1 842,83 грн. 3% річних, 3 546,92 грн. інфляційних втрат, 8 078,95 грн. пені на підставі договору укладеного між сторонами у спрощений спосіб.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору поставки, укладеного між сторонами у спрощений спосіб, позивач перерахував відповідачу попередню оплату у розмірі 195 378,79 грн., однак, відповідач обумовлений договором товар не поставив, повернув частину попередньої плати у розмірі 60 000 грн., у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 135 378,76 грн. боргу, 1 8078,95 грн. 3% річних, 3 546,92 грн. інфляційних втрат, 8 078,95 грн. пені, а також 11 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Судом встановлено, що відповідач належним чином повідомлявся про розгляду справи.

19.02.2021 подав суду заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

03.03.2021 відповідач подав суду клопотання про зменшення заявленої до відшкодування суми на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

03.03.2021 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому визнав позов в частині 135 378,76 грн. суми боргу, 666,59 грн. 3% річних та 2 994,17 грн. інфляційних втрат. Проти позову в іншій частині заперечував.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов до висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, та дослідивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ :

Що на підставі рахунку-фактури № 161 від 07.02.2020, виставленої відповідачем, позивач платіжними дорученнями №№ 4267 від 07.02.2020, 4288 від 21.02.2020 перерахував на рахунок відповідача 195 378,79 грн. попередньої оплати з поставку панелей тришарових покрівельних.

Вказані обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи рахунком-фактурою № 161 від 07.02.2020, платіжними дорученнями №№ 4267 від 07.02.2020, 4288 від 21.02.2020.

Також вказані оплати визнаються сторонами у справі, тому відповідно до ст. 75 ГПК України не потребують повторному доказуванню.

Відповідач гарантійним листом № 070720-1 від 07.07.2020 зобов`язався передати позивачу вищевказаний товар до 28.07.2020.

Доказів поставки відповідачем позивачу обумовленого сторонами товару суду не надано.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання з поставки товару позивач листом № 14-08/20 від 14.08.2020 вимагав у відповідача повернення одержаної суми попередньої оплати.

Проте, доказів направлення вказаного листа відповідачу не надав. Посилання на те, що лист, згідно відмітки на ньому, було отримано бухгалтером відповідача Колісніченко М.В. суд вважає безпідставним, оскільки доказів того, що вказана особа є уповноваженою особою відповідача суду не надано.

Претензією від 19.09.2020 позивач вимагав у відповідача повернути йому попередню оплату за непоставлений товар вартістю 195 378,79 грн. протягом 10 банківських днів з моменту отримання претензії.

Відповіддю на претензію від 01.10.2020 відповідач просив позивача розглянути можливість повернення грошових коштів у розмірі 195 378,79 грн. частинами по 15 000 грн. за тиждень в строк до 31.12.2020.

Погодження позивачем на повернення грошових коштів відповідачем вказаними частинами матеріали справи не містять.

Згідно пояснень сторін відповідач повернуто позивачу частину одержаних коштів у розмірі 60 000 грн.

Це підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями №№ 1260 від 01.10.2020, 1285 від 07.10.2020, 1329 від 20.10.2020, 1361 від 26.10.2020, 1375 від 30.10.2020, 21 від 10.11.2020, 1407 від 27.11.2020.

Відповідно до статті 1 ГК України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 ГК України, згідно з якою майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів що не суперечить вимогам ст. 181 ГК України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, як встановлено судом, Позивачем було виконане зобов`язання за Договором та перераховано відповідачу попередню оплату у розмірі 195 378,79 грн.

Відповідач товар на суму попередньої оплати не передав, повернув частину одержаних коштів у розмірі 60 000 грн.

Згідно вимог ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи, що претензією від 19.09.2020 позивач вимагав у відповідача повернути йому попередню оплату протягом 10 банківських днів з моменту отримання претензії, то відповідач зобов`язаний повернути указані кошти до 02.10.2020.

Всупереч ст. 74 ГПК України доказів повернення відповідачем позивачу всієї суми одержаної попередньої оплати суду не надано.

Таким чином, станом на час розгляду справи Відповідач має заборгованість перед Позивачем по Договору в розмірі 135 378,76 грн.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Так, відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положення частини 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За статтею 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в розмірі 135 378,76 грн. доведений суду належним чином.

Отже, за встановлених обставин справи, суд дійшов до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 135 378,76 грн. основного боргу.

Позивачем, також заявлена вимога про стягнення з відповідача 1 842,83 грн. 3% річних, 3 546,92 грн. інфляційних втрат.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або Законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Із поданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат вбачається, що позивачем нараховується відповідачу 3% річних та інфляційні втрати починаючи з 14.08.2020, однак судом встановлено, що відповідач порушив свої грошові зобов`язання з повернення попередньої оплати з 03.10.2020.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням визначеної судом дати, з якої відповідач є таким, що прострочив виконання грошових зобов`язань, та визначених позивачем дат, до яких підлягає нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд приходить до висновку, що правомірним є стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 1 232,36 грн. та інфляційних втрат у розмірі 3 131,33 грн. з розрахунку прострочення в межах зазначеного позивачем періоду у своїх розрахунках, зокрема у розрахунку 3% річних до 26.01.2021 та інфляційних втрат за серпень-листопад 2020 року.

Посилання відповідача на неправильне визначення позивачем періоду прострочення виконання грошового зобов`язання, в наслідок чого було безпідставно нараховано позивачем вказані суми суд оцінює критично, оскільки строк поставки товару за договором сторонами визначено до 28.07.2020. Доказів продовження чи зміни цього строку суду не надано. Доводи відповідача про дату початку прострочення грошового зобов`язання з повернення попередньої оплати з моменту його останнього платежу не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, тому є безпідставними.

Позивачем, також заявлена вимога про стягнення з відповідача 8 078,95 грн. пені.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно з положеннями ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч.ч. 1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України) і статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що договором між сторонами у справі не встановлена відповідальність за прострочення поставки товару чи повернення попередньої оплати, то у позові в частині вимог про стягнення 8 078,95 грн. пені слід відмовити.

Щодо адвокатських витрат в розмірі 11 000 грн. суд вказує наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи ст. 28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Суд, здійснюючи розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) вказує наступне.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У матеріалах справи міститься копія договору про надання правової допомоги № 7 від 18.01.2021, рахунок на оплату № 20 від 18.01.2021, акт надання послуг № 25 від 27.01.2021, банківська квитанція № 0.0.1994476034.1.

Розподіляючи витрати за послуги адвоката суд вказує, що наявні в матеріалах справи договір, рахунок, акт надання послуг та платіжне доручення, а також встановлені в договорі ставки розрахунків наданих адвокатських послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

На переконання суду, розумним розміром витрат на послуги адвоката у даному спорі є сума 5 000,00 грн., інші заявлені витрати на послуги адвоката є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат.

Таким чином, заявлена Позивачем вимога, відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України про стягнення з Відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню судом частково, в розмірі 5 000,00 грн.

Витрати по сплаті судового збору за розгляд позову, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 74, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства "Орел-Транс Груп" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод металовиробів" (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 7, ідентифікаційний код 40474834) на користь Приватного підприємства "Орел-Транс Груп" (02097, м. Київ, вул. Радунська, 9, кв. 186, ідентифікаційний код 35222482) 135 378 (сто тридцять п`ять тисяч триста сімдесят вісім) грн. 76 коп. основного боргу, 1 232 одну тисячу двісті тридцять дві) грн. 36 коп. 3% річних, 3 131 (три тисячі сто тридцять одну) грн. 33 коп. інфляційних втрат, 2 131 (дві тисячі сто тридцять одну) грн. 14 коп. судового збору, 5 000 (п`ять тисяч) грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У позові в іншій частині відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя І.І. Борисенко

Джерело: ЄДРСР 97597058

[ANTIRAID]

Це наша справа, хоча рішення й на користь нашого клієнта, однак я вважаю, що суд неправомірно відмовив у стягненні пені у зв'язку з відсутністю договору та зменшив розмір витрат на правову допомогу. Шкода, що судді це починають розуміти, тільки коли самі починають працювати адвокатами.

Суд зазначив, що згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів що не суперечить вимогам ст. 181 ГК України.

Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України) і статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що договором між сторонами у справі не встановлена відповідальність за прострочення поставки товару чи повернення попередньої оплати, то у позові в частині вимог про стягнення 8 078,95 грн. пені слід відмовити.

На переконання суду, розумним розміром витрат на послуги адвоката у даному спорі є сума 5 000,00 грн., інші заявлені витрати на послуги адвоката є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат.