Постанова ШААС про залишення в силі рішення ОАСК щодо скасування ППР на додаткове благо за списаним боргом по кредитному договору

[ANTIRAID]

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/8031/19 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кузьменка В.В., секретар судового засідання Романович І.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

В С Т А Н О В И В :

10.05.2019 ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (правонаступник - Головне управління Державної податкової служби у м. Києві) (далі- відповідач, податковий орган) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень від 22.04.2019 № 0031304202, № 0031344202, № 0031334202, № 0031314202.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що Відповідач необґрунтовано нарахував податок на суму списаного боргу за кредитним договором, визначивши таку суму як додаткове благо. Позивач посилався на положення пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України, згідно яких сума списаного боргу позивача не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 квітня 2021 р позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відсутні підстави стверджувати, що позивачем внаслідок такого прощення отримано додаткове благо з настанням відповідних податкових наслідків.

Не погоджуючись із рішеннями суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме положень підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ, пункту 8 підрозділу 1 розділу ХХ Податкового кодексу України, статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримано висновки суду першої інстанції.

Відповідно до ст.311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 15.03.2019 за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу у вигляді додаткового блага, ГУ ДФС у м. Києві складено акт № 576/25-15-42-02/ НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 11-13)

Даним актом встановлено порушення позивачем вимог:

п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України (далі - ПК України), з урахуванням пп. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49 ПК України, та, як наслідок, не подано податкову декларацію про майновий стан та доходи за 2017 рік до ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві;

абз. «а» п. 176.1 ст. 176 та п.п. 44.1, 44.3 ст. 44 ПК України та, як наслідок, не надано до перевірки Книгу обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу;

абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, пп. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168, п. 179.7 ст. 179 ПК України та, як наслідок, не задекларовано дохід у вигляді додаткового блага на загальну суму 1 295 208,51 грн., відповідно занижено та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2017 рік у сумі 233 137,53 грн.;

п.п. 1.2, 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX ПК України та, як наслідок, занижено та не перераховано до бюджету військовий збір за 2016 рік у сумі 19 428,13 грн.

22.04.2019 на підставі Акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0031304202 (т. 1 а.с. 19), яким у зв`язку з порушенням вказаних норм, позивачу визначено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 233 137,53 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 58 284,38 грн.;

№ 0031344202 (т. 1 а.с. 20), яким у зв`язку з порушенням вказаних норм, позивачу визначено суму військового збору у розмірі 19 428,13 грн., а також до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 4 857,03 грн.;

№ 0031334202 (т. 1 а.с. 21), яким у зв`язку з порушенням вказаних норм, до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 170 грн.;

№ 0031314202 (т. 1 а.с. 22), яким у зв`язку з порушенням вказаних норм, до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 510 грн.

Не погодившись із указаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.

Відповідно до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платники податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755- IV (далі - ПК України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до положення абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин) визначають сукупність умов, за наявності яких до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються основна сума боргу платника податку, прощеного (анульованого) кредитором.

З 7 травня 2015 року підрозділ 1 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України доповнений пунктом 8 на підставі Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов`язань". Метою запровадження вказаних положень є фактична реалізація положень Закону України «Про реструктуризацію кредитних зобов`язань з іноземної валюти в гривню», згідно з якими платникам податків надаються певні податкові преференції.

Однією з таких преференцій, установлених у пункті 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, є невіднесення до додаткового блага платника податку і не включення до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу суми, прощеної (анульованої) кредитором курсової різниці.

Курсова різниця обчислюється, серед іншого, як різниця між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначеною за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов`язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.

Зазначені преференції застосовуються до всіх фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 1 січня 2014 року, операції з прощення (анулювання) заборгованості за якими здійснювалися, починаючи з 1 січня 2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що 08.11.2006 між позивачем та АТ «Укрсиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 11073066000, згідно з п. 1.1 якого банк зобов`язується надати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 100 000 доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим договором. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 505 000 грн. за курсом НБУ на день укладання цього договору.

Позичальник у будь-якому випадку зобов`язаний повернути банку кредит у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (додаток № 1 до договору), але в будь-якому випадку не пізніше 08.11.2027 (пп. 1.2.2 п. 1.2 договору).

Відповідно до пп. 1.3.1 п. 1.3 договору за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 10,3% річних.

Нараховування процентів за цим договором здійснюється щомісяця, в останній робочий день поточного місяця, методом «факт/360» відповідно до вимог нормативно-правових актів НБУ та чинного законодавства (пп. 1.3.3 п. 1.3 договору).

В матеріалах справи також наявний графік погашення кредиту (додаток № 1 до договору) та виписка банку по договору, з яких вбачається сплата позивачем основної суми боргу.

У подальшому, згідно з наявним в матеріалах справи повідомленням АТ «Укрсиббанк» про анулювання боргу від 27.07.2017 вих. № 24-3/257 банк нагадав позивачу, що на підставі договору про надання споживчого кредиту від 08.11.2006 № 11073066000 станом на 27.07.2017 обліковується кредитна заборгованість у сумі 71 367,99 доларів США, що складає 1 847 350,43 грн. по курсу НБУ станом на 27.07.2017.

При цьому, АТ «Укрсиббанк», як кредитор, прийняв рішення про анулювання кредитної заборгованості позивача за вказаним договором, а саме суми основного боргу (кредиту) у розмірі 50 037,30 доларів США, що складає 1 295 208,51 грн. по курсу НБУ станом на 27.07.2017, а також суми процентів у розмірі 500,69 доларів США, що складає 12 960,29 грн. по курсу НБУ станом на 27.07.2017.

Цим же повідомленням звернуто увагу позивача на вимоги абз. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України та зазначено, що анульована сума заборгованості за основним боргом (кредитом) є його доходом, отриманим як додаткове благо.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, з Акту перевірки вбачається, що відповідач дійшов висновку про наявність доходу позивача у вигляді додаткового блага на підставі відомостей ЦБД ДРФО ДФС України та листа АТ «Укрсиббанк» від 25.09.2018 № 14-202/39087, який містить лише загальне посилання на підтвердження анулювання боргу, без конкретизації підстави та відповідного розрахунку суми прощеного боргу по відповідним складовим.

Крім того, ні у повідомленні банку, ні у витребуваних судом у банка документах та наданих останнім поясненнях не міститься ні саме рішення про анулювання боргу позивача, ні пояснення на якій саме підставі здійснено таке анулювання.

Однак, матеріали справи свідчать про те, що договір кредиту позивача не був погашений станом на 01.01.2014, операція з прощення (анулювання кредиту) здійснена після 01.01.2015, отже, як вірно визначив суду першої інстанції, спірні правовідносини підпадають під дію п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ ПК України, а відтак визначення суми додаткового блага повинно здійснюватися з урахуванням вказаних вимог.

При цьому, як вірно визначено судом першої інстанції, сума прощеної заборгованості по процентам за кредитом у розмірі 500,69 доларів США в силу наведених норм не є доходом позивача.

Різниця (895 260,37 грн.) між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом НБУ на фактичну дату (27.07.2017) зміни валюти зобов`язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню (25,8848 грн. за 1 долар США), та сумою такого боргу (50 037,30 доларів США), визначеною за офіційним курсом НБУ станом на 01.01.2014 (7,9930 грн. за 1 дол. США) також не є доходом позивача, яка розрахована наступним чином:

50 037,30 * 25,8848 = 1 295 208,51 грн.

50 037,30 * 7,9930 = 399 948,14 грн.

1 295 208,51 - 399 948,14 = 895 260,37 грн.

Отже, відповідачем невірно здійснено розрахунок суми доходу позивача як додаткового блага, при визначенні позивачу грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб та військового збору з суми прощеного боргу відповідач не тільки безпідставно не застосував норми п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ ПК України, а і не пересвідчився у дійсності основного боргу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відсутні підстави стверджувати, що позивачем внаслідок такого прощення отримано додаткове благо з настанням відповідних податкових наслідків.

Колегія суддів зауважує, що положення пункту 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України є спеціальними по відношенню до вимог абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Їх застосування виключає наявність податкового правопорушення, передбаченого абзацом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, а відтак зумовлює безпідставність висновків податкового органу про збільшення загального оподатковуваного доходу як бази оподаткування іншими податками.

Відсутність складу податкового правопорушення, передбаченого абзацом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, призводить до протиправності податкового повідомлення-рішення від 22.04.2019 № 0031304202.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність вимог податкового органу щодо збільшення податкових зобов`язання зі сплати військового збору, адже такі вимоги доводяться відповідачем виключно правопорушенням, відсутність якого встановлена судом, і є похідними, а тому наявні підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.04.2019 № 0031344202.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 826/3573/17, від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17 (№ К/9901/39873/1) та відповідає практиці судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, яка викладена у постанові від 28 липня 2021 року у справі №826/12872/17.

Так, з огляду на вищенаведені висновки, у позивача не виникло обов`язку із декларування вказаної суми прощеного боргу як додаткового блага, а тому податкове повідомлення-рішення від 22.04.2019 № 0031334202, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 170,00 грн. також є протиправним та підлягає скасуванню.

Висновок суду першої інстанції щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 22.04.2019 № 0031314202 також є правильними, оскільки з огляду на приписи пп. 296.1.1 п. 296.1 ст. 296 ПК України суб`єктами ведення Книгу обліку доходів є фізичні особи-підприємці, натомість перевірка позивача проведена як фізичної особи.

Таким чином висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ґрунтується на правильному застосуванні вказаних норм матеріального права.

Надаючи оцінку всім іншим доводам сторін, судова колегія наголошує що приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Отже, всі наведені апелянтом аргументи не заслуговують уваги, оскільки не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм процесуального права, тому відсутні підстави для її скасування.

Повне судове рішення складено 27.10.2021 р.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2021 р. - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 квітня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до ст. 263 , п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

О.В. Епель

В.В. Кузьменко

Джерело: ЄДРСР 100653094

[ANTIRAID]

Це наша справа. Апеляційний суд зазначив, що як вірно встановлено судом першої інстанції, з Акту перевірки вбачається, що відповідач дійшов висновку про наявність доходу позивача у вигляді додаткового блага на підставі відомостей ЦБД ДРФО ДФС України та листа АТ «Укрсиббанк» від 25.09.2018 № 14-202/39087, який містить лише загальне посилання на підтвердження анулювання боргу, без конкретизації підстави та відповідного розрахунку суми прощеного боргу по відповідним складовим.

Крім того, ні у повідомленні банку, ні у витребуваних судом у банка документах та наданих останнім поясненнях не міститься ні саме рішення про анулювання боргу позивача, ні пояснення на якій саме підставі здійснено таке анулювання.

Однак, матеріали справи свідчать про те, що договір кредиту позивача не був погашений станом на 01.01.2014, операція з прощення (анулювання кредиту) здійснена після 01.01.2015, отже, як вірно визначив суду першої інстанції, спірні правовідносини підпадають під дію п. 8 підрозділу 1 розділу ХХ ПК України, а відтак визначення суми додаткового блага повинно здійснюватися з урахуванням вказаних вимог.

При цьому, як вірно визначено судом першої інстанції, сума прощеної заборгованості по процентам за кредитом у розмірі 500,69 доларів США в силу наведених норм не є доходом позивача.

Колегія суддів зауважує, що положення пункту 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України є спеціальними по відношенню до вимог абзацу «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України. Їх застосування виключає наявність податкового правопорушення, передбаченого абзацом «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, а відтак зумовлює безпідставність висновків податкового органу про збільшення загального оподатковуваного доходу як бази оподаткування іншими податками.

[Holubkov]

Шановні колеги, чи правильно я зрозумів суть Рішення суду. Податкова нарахувала  податок на всю суму списаного боргу за кредитним договором, не взявши до уваги, що відсотки та курсова різниця не є об’єктом оподаткування. Таким чином, податковій лишилось  визначити суму податку без урахування відсотків та курсової різниці.