Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи у зв'язку з відсутністю вакцинації від COVID-19

[ANTIRAID]

Справа № 585/3294/21
Номер провадження 2/585/1169/21

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2021 року

м.Ромни

Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого судді - Євлах О.О.

за участі:

секретаря судового засідання - Безручко О.П.

позивача – ОСОБА_1

представника відповідача – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ромни в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до

відповідачів – Роменської спеціалізованої загальноосвітньої школи I-III ступенів № 2 ім.ак.А.Ф.Йоффе Роменської міської ради Сумської області

вимоги позивача: про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу,-

негайно після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив рішення про наступне:

І. Стислий виклад позиції позивача та відповідача.

1. Позивач звернулася до суду з позовом до Роменської спеціалізованої загальноосвітньої школи I-III ступенів № 2 ім.ак.А.Ф.Йоффе Роменської міської ради Сумської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Свою позовну заяву мотивувала тим, що з 01 вересня 2020 року вона офіційно працює на посаді вчителя англійської мови в Роменській спеціалізованій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2 ім.акад. А.Ф.Йоффе Роменської міської ради Сумської області. У жовтні 2021 року після того, як була прийнята постанова Кабінету Міністрів щодо обов`язкової вакцинації освітян, її неодноразово просили на роботі надати відомості, щодо вакцинації від респіраторної хвороби СОVID-19 . 03 листопада 2021 року від відповідача вона отримала повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 №01-29\131 де вказувалося, що до 08 листопада вона повинна надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти СОVID-19 чи якийсь інший документ, який забороняє їй вакцинуватися, і в разі ненадання такого документу, її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати. А вже 05 листопада 2021 року відповідачем їй було вручено Наказ №114- К «Про відсторонення від роботи працівників школи» від 05.11.2021 де було зазначено відсторонити від роботи ОСОБА_1 з 08.11.2021 на час відсутності щеплення від СОVID-19 без збереження заробітної плати. Наказ про відсторонення мотивований тим, що у неї відсутнє відповідне щеплення від СОVID-19, у зв`язку з чим відповідно до статті 45 Кодексу законів про працю, Наказу Міністерства охорони здоров`я України №2153 та Постанови Кабінету міністрів №1236 вона відстороняється від роботи. Своє відсторонення вважає незаконним і її незгода з даним наказом про її відсторонення базується на нормах чинного законодавства України та нормах міжнародного права прав людини. Зазначає, що стаття 45 Кодексу законів про працю не регламентує відсторонення від роботи працівника. Також зазначає, що не зрозуміло звідки відповідач володіє інформацією стосовно відсутності у неї вакцинації від СОVID-19, якщо вона жодних письмових заяв чи повідомлень не надавала, а ця інформація є таємною. Вважає, що відмова надавати відомості про наявність щеплення від СОVID-19 та відсутність вакцинації від СОVID-19 не може вважатися порушенням та не може бути наслідком відсторонення її від роботи. Незважаючи на широке поширення згаданої хвороби, показників епідемії на території України або в окремих регіонах не досягнуто і офіційного рішення влади про визнання СОVID-19 епідемією не було. Про це свідчать і численні відповіді МОЗ України на звернення громадян. Визнання ВООЗ Коронавірус пандемією не передбачає автоматичне визнання такого епідемією в Україні. Також позивач зазначає, що виключно Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових профілактичних щеплень. Цим законом щеплення від СОVID-19 не встановлене, як обов`язкове, і тому відповідно не включене до календаря щеплень. А тому постанова Наказу Міністерства охорони здоров`я України №2153 про обов`язковість щеплення від СОVID-19 суперечить чинному Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію СОVID-19 в Україні у 2021-2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я від 24.12.2020 № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 09.02.2021 № 213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби СОVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп. Окремо позивач звернула увагу суду на те, що на сьогодні жодним законом України не встановлено порядку про відсторонення працівників від роботи на підставі відсутності у них відомостей про щеплення від СОVID-19. Таким чином, при прийняті якогось рішення щодо відсторонення від роботи працівника, незалежно від її позиції, думки та інших обставин, вона вважає, що відповідач повинен керуватися тільки основними законами України, і тими законодавчими та нормативно-правовими актами, які не суперечать основним законам України таким як Конституція України, Кодекс законів про працю та Цивільний кодекс України та не порушувати її право заробляти працею. Зазначає про те, що на сьогоднішній день в Україні не введено надзвичайного стану, а тому відстороненні її від роботи через відсутність вакцинації, вважає незаконним. Позивач заявляє вимоги: визнати Наказ №114-К від 05.11.2021 року незаконним та скасувати його; поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

3. Представник відповідача надала суду відзив, в якому зазначила, що позовні вимоги позивача не визнає, вважає, що Конституційне право на працю позивача не порушено, оскільки остання з роботи звільнена не була, та має право повернутись до праці за умови проходження повного курсу вакцинації проти СОVID-19. Крім того звертає увагу на те, що позивач у своїй заяві до суду зазначає, що постановами Головного санітарного лікаря України СОVID-19 визначається вакцинокерованою хворобою, але на підтвердження своїх слів не вказує жодного законодавчого акту. В свою чергу зазначає, що на брифінгу від 04.11.2021 року, за словами Головного санітарного лікаря Ігора Кузіна, СОVID-19 є особливо небезпечна інфекційна хвороба, яка передається від людини до людини крапельним або контактним шляхом. З позивачем неодноразово було проведено індивідуальні бесіди щодо необхідності щеплень проти СОVID-19, як для здоров`я позивача так і для надання можливості очного навчання учням 5-11 класів. Позивач відмовлялася, посилаючись на небезпеку щеплень проти СОVID-19, як для її здоров`я. Також позивачу було роз`яснено про можливі наслідки її відмови, зважаючи на прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236», що стосується відсторонення від роботи працівників, що відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19. Представник відповідача також відмітила, що станом на 08.11.21 року з 65 працівників школи відповідний документ про вакцинацію надали 60 осіб, а вже станом на 16.11.2021 року в 60 осіб було проведено повний курс вакцинації, що дозволило вийти на очне навчання учням усіх класів.

4. 29.11.2021 року позивач ОСОБА_1 подала відповідь на відзив. В даній відповіді на відзив зазначила, що оспорюваним наказом про відсторонення від роботи порушено її конституційні права, оскільки фактично таким наказом її позбавлено можливості продовжувати свою працю та отримувати відповідну заробітну плату лише на підставі наявності в неї переконань щодо принципу добровільності щеплень. При цьому вказує на те, що відповідач їй не пояснив, яким чином її праця чи стан її здоров`я можуть оцінюватись як небезпечні для працівників чи учнів навчального закладу. Позивач вказує на те, що у своєму відзиві відповідач посилається на положення Конституції України, проте не визнає факту порушення її засад при видачі оспорюваного наказу про відсторонення її від роботи у зв`язку з відсутністю відомостей про проведення щеплення від коронавірусної хвороби. Посилаючись на те, що ця хвороба є вакцинокерованою і особливо небезпечною, але в той же час орієнтується виключно на позицію Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони здоров`я України і керується прийнятими ними підзаконними нормативно-правовими актами. Проте відповідач не враховує інших важливих правових аспектів, які заслуговують особливої уваги. Зокрема до таких аспектів, позивач відносить ряд базових норм законодавства України, на які у своєму офіційному листі-роз`ясненні від 20.08.2021 року щодо неправомірності застосування роботодавцем до працівника заходів примусу та/або дисциплінарного стягнення за відмову вакцинуватися від коронавірусної хвороби СОVID-19 вказано Міністерством економіки України.

Зазначає, що відповідно до статті 284 ЦК України надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Позивач зазначає, що незалежно від проведення щеплення, будь-яка особа може бути носієм збудника корона вірусної хвороби СОVID-19 та інфікувати оточуючих. За таких обставин, у даному випадку, неприпустимим є співставлення конституційних прав окремої людини з інтересами суспільства, оскільки потенційну вірогідність завдання шкоди таким інтересам внаслідок реалізації права на працю досить складно належним чином оцінити. На сьогоднішній день застосування будь-яких вакцин не є запорукою захисту населення від поширення всіх існуючих небезпечних інфекційних хвороб, тому безпомилково передбачити можливі ризики, пов`язані з роботою працівників певних сфер, зокрема сфери освіти, практично неможливо.

Що стосується твердження відповідача про застосування до неї саме норм про відсторонення від роботи, а не звільнення, то позивач зазначає, що відсторонення хоча і має тимчасовий характер у порівнянні зі звільненням, проте за своєю суттю є такою ж фактичною втратою роботи та відповідної заробітної плати, а також позбавляє працівника можливості отримати будь-яку соціальну допомогу, оскільки особа вважається працевлаштованою. Окрім того, відповідач оспорюваним наказом відсторонив її від роботи на час відсутності щеплення від СОVID-19, не вказавши жодних альтернативних умов поновлення на роботі. Ні період дії запроваджених карантинних обмежень ( до 31.12.2021 р.), ні відсутність доказів про можливість з її боку негативним чином вплинути на здоров`я оточуючих, відповідачем при видачі наказу не враховано. Відтак, навіть за умови офіційного підтвердження відсутності ризику масового розповсюдження на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, наприклад, у весняно-літній період чи раніше, її не буде допущено до роботи виключно на підстав відсутності у роботодавця документів про щеплення.

5. Представник відповідача подала суду заперечення на відповідь на відзив в якому зазначила, що вона, як директор школи, діяла відповідно до норм чинного законодавства, адже відповідно до статті 117 Конституції України постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України є обов`язковими до виконання. В своєму запереченні представник відповідача також зазначала, що у рішенні від 15.03.2012 «Справа «Соломахін проти України», в якій заявник оспорював проведення вакцинації від дифтерії, ЄСПЛ дійшов висновків, що вакцинація є одним з найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання. А відтак обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від СОVID-19 ( захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 р. № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує статтю 8 Конвенції. ЄСПЛ висловлював думку, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручання у гарантоване п.1 ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання. Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише в тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Зазначає, що у посадових інструкціях керівників закладів освіти, передбачена відповідальність за життя та здоров`я учнів і працівників, а за їх не дотримання передбачена відповідальність. А тому вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я й безпеки колективу навчального закладу над обмеженнями на працю конкретного працівника. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільства і обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільства і держави.

В своєму запереченні на відповідь на відзив представник відповідача стверджує, що Наказ МОЗ № 2153 від 04.10.2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» визначає обов`язковим щеплення для певних категорій осіб саме на період дії карантину ( на даний час до 31.12.2021 року). Тобто. Якщо період дії карантину не буде продовжено черговими змінами Кабінету міністрів України до Постанови №1236, то відповідно з 01.01.2022 року будуть законні підстави скасувати наказ про відсторонення позивача. Але на даний час такі наслідки передбачити неможливо.

В запереченні відповідач зазначає, що в наказі № 114-К від 05.11.21 року «Про відсторонення від роботи працівників школи» було допущено технічну помилку( вказано ст..45 КЗпП замість ст.46 КЗпП), яка була виправлена внесенням змін до наказу (наказ № 120-К «Про внесення змін до наказу від 05.11.21 року №114-К «Про відсторонення від роботи працівників школи»).

Наголосила, що відсторонення позивача від роботи було вимушеним заходом, оскільки за порушення або невиконання правил щодо карантину, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», їй, як посадовій особі, загрожує адміністративне стягнення у вигляді штрафу від 34 до 170 тисяч гривень.

За таких обставин, вважала, що ані позовна заява, ані відповідь на відзив на позовну заяву ОСОБА_1 не є обґрунтованими й такими, що можуть бути задоволені судом, у зв`язку з чим просила в позові відмовити.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

6. Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити .

7. В судовому засіданні представник відповідача – ОСОБА_2 заявлені позовні вимоги не визнала та просила відмовити в їх задоволенні.

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

8. Ухвалою суду від 07 червня 2021 року (а. с.22) було постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням(викликом) сторін.

Оскільки клопотання від сторін про розгляд справи в загальному позовному провадженні до суду не надійшли, суд вважає за можливе розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.  

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом, та зміст спірних правовідносин.

9. Судом встановлено, що до суду звернулася ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ( а.с.8-9)

10. Згідно наказу №82-к від 01.09.2020 року, позивачка з 01 вересня 2020 року офіційно працює вчителем англійської мови в Роменській спеціалізованій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів №2 ім.акад. А.Ф.Йоффе Роменської міської ради Сумської області (а.с.18)

11. Відповідно до Списку працівників Роменської спеціалізованої ЗОШ №2 позивачка ознайомлена з правилами внутрішнього розпорядку працівників Роменської спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 ім.акад. А.Ф.Йоффе Роменської міської ради Сумської області, в п.3.2 якої викладено обов`язки працівників школи, серед яких обов`язки пов`язані з охороною здоров`я – це виконувати вимоги з охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки, передбачені відповідними правилами та інструкціями; та 1 раз на рік проходити медичний огляд відповідно до законодавства.(а.с.13-17).

12. Відповідно до Посадової інструкції №10 вчителя іноземної мови, затвердженої Наказом №25-ОД від 30.07.2019р., позивачка була ознайомлена із завданнями та обов`язками, правами, відповідальністю, що повинен знати, з ким взаємодіє в роботі і які кваліфікаційні вимоги до неї ставляться. Відповідно до п.7.1 Посадової інструкції, встановлено загальні вимоги до всіх вчителів. Згідно цих вимог, вчитель повинен мати фахову освіту, відповідати загальним етичним та культурним вимогам педагогічних працівників. Відповідно до п.2.2 Посадової інструкції, за невиконання чи неналежне виконання без поважних причин Статуту і правил внутрішнього трудового розпорядку школи, законних розпоряджень директора школи та інших нормативних актів, посадових обов`язку, установлених цією інструкцією, вчитель іноземної мови несе дисциплінарну відповідальність у порядку, визначеному трудовим законодавством (а.с.19-20).

13. Відповідно до повідомлення №01-29/131 від 03.11.2021р. , за підписом директора школи, ОСОБА_1 повідомлено, що їй необхідно надати до 08.11.2021р. один із таких документів: документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації; або міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою однодомної вакцини або двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; або негативний результат тестування методом полімерної ланцюгової реакції; або довідку про одужання від зазначеної хвороби, чинність якого підтверджена за допомогою Єдиного електронного вебпорталу електронних послуг; або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011 р.№595. В повідомлення також зазначено, що без надання одного із цих документів до 08.11.2021р. керівництво, керуючись ст.46 КЗпП та ст.12 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб», має право відсторонити її від роботи без збереження заробітної плати та без врахування часу відсторонення до страхового стажу для призначення пенсії та оплати тимчасової непрацездатності (а.с.12)

14.Відповідно до Наказу №114- К «Про відсторонення від роботи працівників школи», ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення від СОVID-19 без збереження заробітної плати. Підстава: повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення СОVID-19 ОСОБА_1 від 03.11.2021р. (а.с.11)

15. З довідки про доходи від 08.11.2021 р. вбачається, що виплату заробітної плати ОСОБА_1 за роботу вчителем англійської мови в СЗОШ №2 ім. ак.Йоффе, здійснює відділ освіти Роменської міської ради та за вересень – жовтень 2021 року нею відпрацьовано 42 дні, за які їй нараховані 24614,70 грн. заробітної плати. (а.с.10)

16. Відповідно до Наказу №31-К від 02.07.2021р. директором Роменської спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 ім.акад. А.Ф.Йоффе Роменської міської ради Сумської області призначено ОСОБА_2 на період з 21.08.2021р. по 20.08.2027р.(а.с.35)

17. Відповідно до укладеного контракту з керівником закладу директор школи здійснює безпосереднє управління закладом освіти на підставі єдиноначальності та умовах, викладених у контракті, відповідно до чинного законодавства України, рішень Роменської міської ради, рішень виконавчого комітету Роменської міської ради, розпоряджень міського голови, наказів відділу освіти Роменської міської ради Сумської області та статут закладу освіти. Контрактом визначено загальні положення, права та обов`язки керівника, визначено порядок оплати праці та соціально-побутового забезпечення керівника, обов`язки роботодавця внесення змін до контракту та припинення його дії, визначено відповідальність сторін і вирішення спорів. (а.с.36-39)

18. З копій протоколів нарад при директорові від 14.09.2021р. та 13.10.2021р. вбачається, що директор школи звертала увагу педагогічного персоналу на стан захворюваності на СОVID-19 та необхідності вакцинації як єдиного дієвого способу убезпечити себе та інших від тяжкого перебігу хвороби. (а.с.41-43)

19. З акту від 05.11.2021р. вбачається, що чотирьом працівникам школи, серед них позивачка ОСОБА_1 , вручено наказ про відсторонення від роботи з 08.11.2021р.(а.с.46)

20. З акту від 08.11.2021р. вбачається, що 08.11.2021р. позивачка ОСОБА_1 не надала документ про щеплення від СОVID-19, або довідки про абсолютні протипоказання до профілактичних щеплень (а.с.47)

21. З наказу №120-К від 16.11.2021р. «Про внесення змін до Наказу №114-К від 05.11.2021р.» вбачається, що ст.45 КЗпП зазначену в констатуючій частині наказу №114-К від 05.11.2021р. змінено на ст.46 КЗпП. В решті Наказ залишено без змін. (а.с.48)

22. З ксерокопії Інструкції для медичного застосування вакцини для профілактики СОVID-19, тороговою назвою КоронаВак, вбачається, що кінцеві дані аналізу ще не отримані, результати щодо ефективності та безпечності ще потребують подальшого кінцевого підтвердження (а.с.67-79)

V. Норми права

23. Згідно вимог ч.1 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується верховенством права. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України. Неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 1 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес, зокрема, шляхом припинення дії, яка порушує право та відновлення становища, яке існувало до порушення.

24. Відповідно до Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частина друга статті 3); органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6); в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8); правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19). Стаття 24 Конституції України гарантує громадянам рівні конституційні права і свободи та рівність перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (частини перша, друга статті 43); кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48); кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування (частина перша статті 49); кожен має право на освіту (частина перша статті 53);

25. З метою реалізації зазначених конституційних положень, визначення організаційно-правових засад запобігання та протидії дискримінації, забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина ухвалено і діє Закон «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», який вводить загальну заборону дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними.

26. Стаття 2 Загальної декларації про права людини передбачила, що кожна людина повинна мати всі права і всі свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища1 . Міжнародний пакт про громадянські і політичні права2 (МПГПП) також встановлює загальну заборону дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншої обставини (стаття 2). Пакт покладає на держави обов`язок передбачити в національному законі заборону не тільки дискримінації будь-якого роду (стаття 26), але й будь-якого відступу “на користь національної, расової чи релігійної ненависті, що являє собою підбурювання до дискримінації, ворожнечі або насильства” (стаття 20). Крім того, стаття 4 Пакту передбачає, що під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошується, держави-учасниці цього Пакту можуть вживати заходів на відступ від своїх зобов`язань за цим Пактом тільки в такій мірі, в якій це диктується гостротою становища, при умові, що такі заходи не є несумісними з їх іншими зобов`язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії чи соціального походження. Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ) у статті 14 та статті 1 Протоколу № 12 також закріплює принцип недискримінації.

27. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про освіту» визначено:

Законодавство України про освіту ґрунтується на Конституції України та складається із цього Закону, спеціальних законів, інших актів законодавства у сфері освіти і науки та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Підзаконні нормативно-правові акти не можуть звужувати зміст і обсяг конституційного права на освіту, а також визначених законом автономії суб`єктів освітньої діяльності та академічних свобод учасників освітнього процесу.

Листи, інструкції, методичні рекомендації, інші документи органів виконавчої влади, крім наказів, зареєстрованих Міністерством юстиції України, та документів, що регулюють внутрішню діяльність органу, не є нормативно-правовими актами і не можуть встановлювати правові норми.

Суб`єкт освітньої діяльності має право самостійно приймати рішення з будь-яких питань у межах своєї автономії, визначеної цим Законом, спеціальними законами та/або установчими документами, зокрема з питань, не врегульованих законодавством.

Згідно зі ст.23  Закону України «Про освіту»

1. Держава гарантує академічну, організаційну, фінансову і кадрову автономію закладів освіти.

2. Обсяг автономії закладів освіти визначається цим Законом, спеціальними законами та установчими документами закладу освіти.

Статтею 1 Закону України «Про освіту» визначено, що:

1) автономія - право суб`єкта освітньої діяльності на самоврядування, яке полягає в його самостійності, незалежності та відповідальності у прийнятті рішень щодо академічних (освітніх), організаційних, фінансових, кадрових та інших питань діяльності, що провадиться в порядку та межах, визначених законом;

Статтею 24 Закону України «Про освіту» визначено, що:

1. Система управління закладами освіти визначається законом та установчими документами.

Установчі документи закладу освіти повинні передбачати розмежування компетенції засновника (засновників), інших органів управління закладу освіти та його структурних підрозділів відповідно до законодавства.

2. Управління закладом освіти в межах повноважень, визначених законами та установчими документами цього закладу, здійснюють:

засновник (засновники);

керівник закладу освіти;

колегіальний орган управління закладу освіти;

колегіальний орган громадського самоврядування;

інші органи, передбачені спеціальними законами та/або установчими документами закладу освіти.

Повноваження керівника закладу освіти визначені статтею 26 Закону України «Про освіту»:

1. Керівник закладу освіти здійснює безпосереднє управління закладом і несе відповідальність за освітню, фінансово-господарську та іншу діяльність закладу освіти.

Повноваження (права і обов`язки) та відповідальність керівника закладу освіти визначаються законом та установчими документами закладу освіти.

Керівник є представником закладу освіти у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами і діє без довіреності в межах повноважень, передбачених законом та установчими документами закладу освіти.

2. Керівник закладу освіти призначається засновником у порядку, визначеному законами та установчими документами, з числа претендентів, які вільно володіють державною мовою і мають вищу освіту.

Додаткові кваліфікаційні вимоги до керівника та порядок його обрання (призначення) визначаються спеціальними законами та установчими документами закладу освіти.

3. Керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень:

організовує діяльність закладу освіти;

вирішує питання фінансово-господарської діяльності закладу освіти;

призначає на посаду та звільняє з посади працівників, визначає їх функціональні обов`язки;

забезпечує організацію освітнього процесу та здійснення контролю за виконанням освітніх програм;

забезпечує функціонування внутрішньої системи забезпечення якості освіти;

забезпечує умови для здійснення дієвого та відкритого громадського контролю за діяльністю закладу освіти;

сприяє та створює умови для діяльності органів самоврядування закладу освіти;

сприяє здоровому способу життя здобувачів освіти та працівників закладу освіти;

забезпечує створення у закладі освіти безпечного освітнього середовища, вільного від насильства та булінгу (цькування), у тому числі:

з урахуванням пропозицій територіальних органів (підрозділів) Національної поліції України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді розробляє, затверджує та оприлюднює план заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти;

розглядає заяви про випадки булінгу (цькування) здобувачів освіти, їхніх батьків, законних представників, інших осіб та видає рішення про проведення розслідування; скликає засідання комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) для прийняття рішення за результатами проведеного розслідування та вживає відповідних заходів реагування;

забезпечує виконання заходів для надання соціальних та психолого-педагогічних послуг здобувачам освіти, які вчинили булінг, стали його свідками або постраждали від булінгу (цькування);

повідомляє уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України та службі у справах дітей про випадки булінгу (цькування) в закладі освіти;

здійснює інші повноваження, передбачені законом та установчими документами закладу освіти.

Права та обов`язки педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу визначені статтею 54 Закону України «Про освіту»:

1. Педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники мають право на:

академічну свободу, включаючи свободу викладання, свободу від втручання в педагогічну, науково-педагогічну та наукову діяльність, вільний вибір форм, методів і засобів навчання, що відповідають освітній програмі;

педагогічну ініціативу;

розроблення та впровадження авторських навчальних програм, проектів, освітніх методик і технологій, методів і засобів, насамперед методик компетентнісного навчання;

користування бібліотекою, навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою інфраструктурою закладу освіти та послугами його структурних підрозділів у порядку, встановленому закладом освіти відповідно до спеціальних законів;

підвищення кваліфікації, перепідготовку;

вільний вибір освітніх програм, форм навчання, закладів освіти, установ і організацій, інших суб`єктів освітньої діяльності, що здійснюють підвищення кваліфікації та перепідготовку педагогічних працівників;

доступ до інформаційних ресурсів і комунікацій, що використовуються в освітньому процесі та науковій діяльності;

відзначення успіхів у своїй професійній діяльності;

справедливе та об`єктивне оцінювання своєї професійної діяльності;

захист професійної честі та гідності;

індивідуальну освітню (наукову, творчу, мистецьку та іншу) діяльність за межами закладу освіти;

творчу відпустку строком до одного року не більше одного разу на 10 років із зарахуванням до стажу роботи;

забезпечення житлом у першочерговому порядку, пільгові кредити для індивідуального і кооперативного будівництва;

забезпечення службовим житлом з усіма комунальними зручностями у порядку, передбаченому законодавством;

безпечні і нешкідливі умови праці;

подовжену оплачувану відпустку;

участь у громадському самоврядуванні закладу освіти;

участь у роботі колегіальних органів управління закладу освіти;

захист під час освітнього процесу від будь-яких форм насильства та експлуатації, у тому числі булінгу (цькування), дискримінації за будь-якою ознакою, від пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров`ю.

2. Педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники зобов`язані:

постійно підвищувати свій професійний і загальнокультурний рівні та педагогічну майстерність;

виконувати освітню програму для досягнення здобувачами освіти передбачених нею результатів навчання;

сприяти розвитку здібностей здобувачів освіти, формуванню навичок здорового способу життя, дбати про їхнє фізичне і психічне здоров`я;

дотримуватися академічної доброчесності та забезпечувати її дотримання здобувачами освіти в освітньому процесі та науковій діяльності;

дотримуватися педагогічної етики;

поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу;

настановленням і особистим прикладом утверджувати повагу до суспільної моралі та суспільних цінностей, зокрема правди, справедливості, патріотизму, гуманізму, толерантності, працелюбства;

формувати у здобувачів освіти усвідомлення необхідності додержуватися Конституції та законів України, захищати суверенітет і територіальну цілісність України;

виховувати у здобувачів освіти повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання України та навколишнього природного середовища;

формувати у здобувачів освіти прагнення до взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами;

захищати здобувачів освіти під час освітнього процесу від будь-яких форм фізичного та психологічного насильства, приниження честі та гідності, дискримінації за будь-якою ознакою, пропаганди та агітації, що завдають шкоди здоров`ю здобувача освіти, запобігати вживанню ними та іншими особами на території закладів освіти алкогольних напоїв, наркотичних засобів, іншим шкідливим звичкам;

додержуватися установчих документів та правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, виконувати свої посадові обов`язки;

повідомляти керівництво закладу освіти про факти булінгу (цькування) стосовно здобувачів освіти, педагогічних, науково-педагогічних, наукових працівників, інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, свідком якого вони були особисто або інформацію про які отримали від інших осіб, вживати невідкладних заходів для припинення булінгу (цькування).

3. Педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники мають також інші права та обов`язки, передбачені законодавством, колективним договором, трудовим договором та/або установчими документами закладу освіти.

4. Права та обов`язки інших осіб, які залучаються до освітнього процесу, визначаються законодавством, відповідними договорами та/або установчими документами закладу освіти.

5. Відволікання педагогічних, науково-педагогічних і наукових працівників від виконання професійних обов`язків не допускається, крім випадків, передбачених законодавством.

6. Особи, винні в порушенні цієї статті, несуть відповідальність згідно з законом.

Державні гарантії педагогічним і науково-педагогічним працівникам передбачені статтею 57 Закону України «Про освіту», згідно з якою:

1. Держава забезпечує педагогічним і науково-педагогічним працівникам:

належні умови праці та медичне обслуговування;

оплату підвищення кваліфікації;

правовий, соціальний, професійний захист;

диференціацію посадових окладів (ставок заробітної плати) відповідно до кваліфікаційних категорій, встановлення підвищених посадових окладів (ставок заробітної плати) за педагогічні звання, надбавок за почесні звання, доплат за наукові ступені та вчені звання;

виплату педагогічним працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі до одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання покладених на них обов`язків;

виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки;

надання пільгових довгострокових кредитів на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла або надання службового житла у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України;

пенсію за вислугу років;

інші гарантії, визначені законом України.

2. У разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Вимоги до освіти та професійної кваліфікації педагогічного працівника закладу освіти визначені статтею 58 Розділу VII Закону України «Про освіту»:

1. Педагогічну діяльність у закладах освіти здійснюють особи, які працюють на посадах педагогічних працівників.

2. На посади педагогічних працівників приймаються особи, фізичний і психічний стан яких дозволяє здійснювати педагогічну діяльність та які мають освітню та/або професійну кваліфікацію, що відповідає встановленим законодавством, зокрема професійним стандартом (за наявності), кваліфікаційним вимогам до відповідних посад педагогічних працівників.

Розділом VIII Закону України «Про освіту» визначено органи управління у сфері освіти та їх повноваження:

1. До органів управління у сфері освіти належать:

Кабінет Міністрів України;

центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки;

центральний орган виконавчої влади із забезпечення якості освіти;

постійно діючий колегіальний орган у сфері забезпечення якості вищої освіти;

державні органи, яким підпорядковані заклади освіти;

Верховна Рада Автономної Республіки Крим;

Рада міністрів Автономної Республіки Крим;

органи місцевого самоврядування. (Стаття 62)

Повноваження Кабінету Міністрів України визначені ст.63 Закону України «Про освіту», в якій зазначено, що Кабінет Міністрів України:

вживає заходів щодо забезпечення конституційного права кожної особи на освіту;

забезпечує проведення державної політики у сфері освіти;

затверджує стратегію розвитку освіти України;

розробляє, затверджує та виконує державні цільові програми у сфері освіти;

здійснює повноваження засновника державних закладів освіти або доручає їх здійснення уповноваженому ним органу;

забезпечує рівні умови розвитку закладів освіти всіх форм власності;

визначає порядок формування і розподілу освітніх субвенцій між бюджетами відповідно до цього Закону та з урахуванням статті 94 Бюджетного кодексу України;

визначає порядок розподілу державного фінансування професійної (професійно-технічної) та фахової передвищої освіти;

затверджує державні пріоритети з підготовки фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів у розрізі галузей знань;

затверджує перелік галузей знань та спеціальностей для підготовки фахівців вищої, фахової передвищої та професійної (професійно-технічної) освіти;

затверджує перелік посад науково-педагогічних і педагогічних працівників закладів освіти;

затверджує ліцензійні умови провадження освітньої діяльності;

затверджує індикатори оцінки стану освіти в Україні та регіонах;

визначає органи ліцензування закладів дошкільної та загальної середньої освіти;

утворює спеціально уповноважену державну установу, що організує і забезпечує надання освітніх послуг у сферах дошкільної та повної загальної середньої освіти особам, які перебувають на стаціонарному лікуванні або яким надається реабілітаційна допомога в закладах охорони здоров`я, затверджує статут такої державної установи, порядок проведення конкурсного відбору на зайняття посади її директора, умови оплати праці її працівників та інші акти, якими регулюється її діяльність;

затверджує порядок організації здобуття дошкільної та повної загальної середньої освіти особами, які перебувають на стаціонарному лікуванні або яким надається реабілітаційна допомога в закладах охорони здоров`я;

здійснює інші повноваження, передбачені законом.

28. Постановою Кабітету міністрів України від 09.12.2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 ,з відповідними змінами (надалі-Постанова №1236), визначено, що з 19 грудня 2020 р. до 31 грудня 2021 р. на території України карантин. У зв`язку з цим На території регіонів, на яких установлений “червоний” рівень епідемічної небезпеки, додатково до обмежувальних протиепідемічних заходів, передбачених пунктом 3 цієї постанови, забороняється, зокрема:

- відвідування закладів освіти здобувачами освіти, крім здобувачів дошкільної освіти, учнів спеціальних закладів освіти та 1-4 класів закладів загальної середньої освіти, а також крім закладів освіти, усі працівники яких мають документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації; чи міжнародний, внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою однодозної вакцини або двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені Всесвітньою організацією охорони здоров`я до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях, негативний результат тестування методом полімеразної ланцюгової реакції або одужання особи від зазначеної хвороби, чинність якого підтверджена за допомогою Єдиного державного вебпорталу електронних послуг, зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія); (п.п.10п.3-5 Постанови).

Крім того, Керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” та частини третьої статті 5 Закону України “Про державну службу”, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України “Про оплату праці” та частини третьої статті 5 Закону України “Про державну службу”;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. (п.41-6 Постанови).

Згідно з Постановою КМ № 1096 від 20.10.2021, пункт 41-6 Постанови набирає чинності з 8 листопада 2021 року.

29. Згідно Наказу МОЗ від 04.10.2021 № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованого в Мін`юсті 07.10.2021 за №1306/36928, на час карантину обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних підрозділів.

2. Місцевих державних адміністрацій.

3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Наказ набирає чинність через один місяць з дня його публікації.

30. Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст 12 цього Закону рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Відповідно до Статті 23 Закону України  «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено порядок відсторонення від роботи осіб, які є бактеріоносіями:

У разі якщо бактеріоносіями є особи, робота яких пов`язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, такі особи за їх згодою тимчасово переводяться на роботу, не пов`язану з ризиком поширення інфекційних хвороб. Якщо зазначених осіб перевести на іншу роботу неможливо, вони відсторонюються від роботи в порядку, встановленому законом. На період відсторонення від роботи цим особам виплачується допомога у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності.

Зазначені в частині першій цієї статті особи можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров`я для виконання певних видів робіт.

Рішення про тимчасову чи постійну непридатність осіб, які є бактеріоносіями, для виконання певних видів робіт приймається медико-соціальними експертними комісіями на підставі результатів лікування, даних медичних оглядів тощо. Таке рішення медико-соціальної експертної комісії може бути в установленому порядку оскаржено до суду.

Перелік видів робіт, для виконання яких особи, які є бактеріоносіями, можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до Статті 29 Закону України  «Про захист населення від інфекційних хвороб», карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов`язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров`я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред`явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.

Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

У Статті 1 Закону України  «Про захист населення від інфекційних хвороб» дано визначення поняттю «календар профілактичних щеплень» (далі - календар щеплень) – нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення;

Статтею 11 Закону України  «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено організацію та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.

Організацію та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів у межах територій, об`єктів, частин і підрозділів, підпорядкованих центральним органам виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Службі безпеки України, забезпечують зазначені органи, підпорядковані їм установи державної санітарно-епідеміологічної служби, медичні служби, а також керівники зазначених об`єктів, частин, підрозділів.

Проведення профілактичних щеплень забезпечують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та органи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Прикінцевими положеннями Закону України  «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачено:

«2-1. Тимчасово, на час дії карантину, запровадженого у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та/або запровадження надзвичайного стану у зв`язку із запобіганням виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) та з метою забезпечення виробництва дезінфекційних засобів, дозволити:

виробництво дезінфекційних засобів (код згідно з УКТ ЗЕД 3808 94 90 00) без їх державної реєстрації у встановленому законодавством порядку, за умови відсутності у такому дезінфекційному засобі діючих речовин, небезпечних для здоров`я людини;

застосування дезінфекційних засобів (код згідно з УКТ ЗЕД 3808 94 90 00), не зареєстрованих у встановленому законодавством порядку, за умови відсутності у такому дезінфекційному засобі діючих речовин, небезпечних для здоров`я людини.

2-2. Тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, громадяни України, які повертаються до України з країн, де виявлено особливо небезпечні інфекційні хвороби, зобов`язані виконувати обмежувальні протиепідемічні заходи, встановлені уповноваженими органами, у тому числі щодо перебування в ізоляції на визначений цими органами термін.

2-3. Тимчасово, на період здійснення заходів щодо запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), передбачених карантином, встановленим Кабінетом Міністрів України, з урахуванням епідемічної ситуації, можуть бути запроваджені обмежувальні протиепідемічні заходи щодо фізичних осіб.

За порушення встановлених обмежувальних протиепідемічних заходів особи несуть відповідальність згідно із законом».

31. Статтею 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;  в інших випадках, передбачених законодавством.

32. В п.п.3.2п.3 Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020р. №10-р/2020 в справі № 1-14/2020(230/20), Суд зазначає, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3,6, 8, 19, 64 Конституції України.

33. Згідно із ст.2-1 КЗпП України, забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 1 ст. 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

На підставі ст. 15 ЗУ "Про оплату праці" від 24.03.1995р. оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці, а згідно ст. 24 цього Закону своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

За вимогами ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця.

В абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року зазначено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Середній заробіток працівника визначається відповідно ст. 27 ЗУ "Про оплату праці" за правилами передбаченими положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100. Відповідно до п.5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з абзацом І п.8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються, із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадку передбаченим чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

34. Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

VІ. Висновки Суду.

35. Оцінивши докази, подані сторонами, встановивши характер спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

35.1. Щодо вирішення вимог про визнання незаконними та скасування наказу відповідача про відсторонення від роботи

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів   з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається   з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

За змістом статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативно-правовим актом.

В позовній заві, заявах по суті справи та наданих в судовому засіданні поясненнях позивачка зазначила, що відстороненням її від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, відповідачем порушено її право на працю, гарантоване статтею 43 Конституції України та КЗпП України. Також зазначає, що рішення прийняте відповідачем суперечить ст.ст.1,12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Водночас, відповідач у відзиві на позов та поясненнях наданих суду, обґрунтовуючи законність прийнятого рішення, зазначила, що при винесенні спірного Наказу вона керувалась ст.46 КЗпП України, ч.2ст.12,Наказу МОЗ №2153 від 04.10.2021р., п.41-6 Постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 року. Крім того, відповідач наголосила на тому, що відсторонення працівників дало змогу відновити навчальний процес в приміщенні школи, на чому наполягали батьки учнів.

Такі доводи сторін суд визнає специфічними, доречними та важливими, які повинні бути проаналізовані судом при вирішенні цієї справи.

Вирішуючи даний спір, на думку суду, необхідно перевірити чи дотрималась держава негативних обов`язків покладених на неї Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, який полягає в тому, що обов`язок держави утримуватися від втручання з метою поваги до прав людини. У разі ж якщо таке втручання відбувається, воно має бути на підставі закону, переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві.

Відповідаючи на питання чи спірний Наказ відповідача порушує права позивача гарантовані Конституцією, суд зазначає наступне. Так, відповідач вручивши позивачці повідомлення про необхідність подання перелічених в ньому документів та відсторонивши через п`ять днів ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, фактично покладає на неї обов`язок вчинити дії, які не визнані державою як примусові. З наведених судом нормативних актів вбачається, що вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов`язкові, ні як обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Відтак, наказом відповідача про відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19 порушено її права гарантовані Конвенцією про захист прав та основоположних свобод. Крім того, Наказ про відсторонення суперечить Постанові КМУ №1236 від 09.12.2020 р., оскільки вакцинація передбачена лише на час дії карантину, який згідно Постанови КМУ №1236 встановлено до 31.12.2021 р. Піддавши ретельному аналізу ситуацію, що склалася суд приходить до переконання, що втручання держави у права позивачки відбулося.

Чи опинилася позивачка в гіршому становищі ніж інші громадяни України, які не вакциновані від COVID-19? Так, без сумнівно опинилась. Не вдаючись до порівняння становища позивачки з усіма громадянами, які не вакциновані, суд вважає достатнім обмежитись порівнянням, між відношенням до позивачки та до інших педагогів, які не мають вакцинації від COVID-19, але мають протипоказання до такої. Через відсутність протипоказань до вакцинації відповідач відсторонила ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати до поки вона не буде вакцинована не дивлячись ні на терміни дії карантину, ні на стан її здоров`я в подальшому, ні на відсутність законодавчої заборони позивачці приходити в приміщення школи. Тоді як інші педагоги, які мають протипоказання до вакцинації, можуть безперешкодно працювати і від них навіть не вимагається робити тест на перевірку наявності у них вірусу. Отже, через своє здоров`я, у вигляді відсутності протипоказань до вакцинації від COVID-19, які позбавили позивачку можливості заробляти собі на життя, вона опинилася в гіршому становищі, ніж інші педагоги, які не вакциновані, але мають протипоказання до вакцинації.

Чи мало таке втручання в права позивачки легітимну мету? Відповідач у своїх поясненнях зазначала, що відсторонення від роботи осіб, які не мають вакцинації від COVID-19 направлене на запобігання зараженню вірусом всіх учасників освітнього процесу, у тому числі  й самої ОСОБА_1 та на відновлення навчання в приміщенні школи для учнів 5-11 класів. Суд погоджується з тим, що запобігання зараженню вірусом, може розглядатись як легітимна мета за обставинами цієї справи. Тоді як повернення до очного навчання, не може розглядатись як легітимна мета для обмеження позивачки в праві заробити собі на життя та на повагу до її приватного життя, яке полягає у праві вибору не робити те, що не визнано обов`язковим для всіх жителів України.

Чи було обмеження прав позивачки пропорційним поставленій меті? Відповідаючи на це питання суд зазначає, що відповідач не змогла переконливо довести, що обмежувальний захід, у виді відсторонення ОСОБА_1 від роботи, до якого вона вдалася і який мав для позивачки негативні наслідки, сприяв досягненню заявленої державними органами мети – запобіганню зараженню вірусом учасниками освітнього процесу.

З пояснень відповідача залишилось не зрозумілим, чому вона вирішила застосувати заходи визначені у п.41-6 Постанови КМУ №1236 до набрання цим пунктом чинності та в умовах, коли навчання в школі ще тиждень після відсторонення позивачки проводилось в дистанційному режимі.

Системний аналіз нормативно правових актів, які регулюють правовідносини, що склались між сторонами у справі, дає право суду зробити висновок, що відповідач мала право вдатись до альтернативних заходів, направлених на обмеження контакту невакцинованої особи з учнями і які могли б мати менший «травматичний» ефект для позивачки. Зокрема, на думку суду, Закон «Про освіту» та п. п.10п.35 Постанови КМУ не забороняє відповідачу надати можливість позивачці на час дії карантину проводити уроки в дистанційному режимі. Крім того, загально відомим є факт, що зараження вірусом можна уникнути шляхом дотримання дистанції під час спілкування, а тому і учні й педагоги мають можливість захиститись від зараження вірусом, без втручання держави у права учасників освітнього процесу.

Покладення Постановою КМУ на відповідача обов`язку відстороняти від роботи без збереження заробітної плати педагога, який не має протипоказань до вакцинації, але не вакцинований від COVID-19, тоді як інша категорія осіб не має вакцинації від COVID-19, але має протипоказання, на думку суду має ознаки дискримінації. В цьому випадку не дотримано справедливого балансу між суспільними інтересами та повагою до прав позивачки, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Становище, в якому опинилася позивачка, у зв`язку втручанням держави у її права, виявляється ще більш несправедливим, якщо зауважити, що Постановою КМУ №1236 не вимагається від педагогів, які не мають вакцинації від COVID-19, але мають протипоказання до вакцинації, підтверджувати при виході на роботу відсутність у них позитивного результату на Короновірус. Тоді як навіть для проїзду в транспорті пасажир, який не має вакцинації від COVID-19 змушений був кожні 72 години робити тест на відсутність у нього Короновірусу. Не можна назвати справедливим залишення позивачки без засобів до існування, тоді як ст.23 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб» та ст.57 Закону України «Про освіту» за працівниками, які не можуть виконувати свої обов`язки в колективі за станом здоров`я з тих чи інших причин у зв`язку з чим відстороняються від роботи або переводяться на іншу роботу, за ними зберігається середній заробіток.

З огляду на це, Наказ відповідача про відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності вакцинації від COVID-19, на думку суду, суперечить статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 (право на приватне життя) та ст.1 Протоколу №1, оскільки не обмеження її прав є не пропорційним поставленій меті за наявності можливості досягти поставлену мету (запобігання зараженню вірусом всіх учасників освітнього процесу) менш інтрузивними за характером заходами.

Спірний Наказ № 114-к від 05.11.21 р. суперечить Закону України "Про захист від інфекційних хворобо", оскільки вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень. Спірний Наказ № 114-к від 05.11.21 року прийняти до набрання чинності змінами до Постанови КМУ № 1236 від 09.12.20 р. та Наказу МОЗ № 2153 від 04.10.21 р.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Наказ №114-К від 05.11.2021 року підлягає скасуванню в частині відсторонення позивачки від роботи, оскільки спірний наказ стосується декількох осіб, які не є позивачами у цій справі.

Для відновлення прав позивача попередньо визнання Наказу незаконним Законом не вимагається.

35.2. Щодо вирішення вимоги про поновлення на роботі.

При відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються. Однак при цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків, але тут не йдеться про звільнення з роботи. У зв`язку з цим вимога про поновлення на роботі задоволенню не підлягає за не обґрунтованістю.

35.3. Щодо вирішення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивачкою заявлено вимогу про стягнення із відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 08.11.2021 року по дату прийняття судом рішення про поновлення на роботі.

Відповідно до Довідки про доходи ОСОБА_1 від 08.11.2021 року виданої відділом освіти Роменської міської ради вбачається, що виплату заробітної плати ОСОБА_1 проводить Відділі освіти Роменської міської ради (Інд.Код 02147819) , а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу має виплачуватися саме Відділом освіти Роменської міської ради.

Разом з тим, позивачкою пред"явлено вимогу про стягнення зареднього заробітку за час вимушеного прогулу до Роменської спеціалізованої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 ім.акад. А.Ф. Йоффе, тобто до неналежного відповідача.

Згідно ч. 2 ст. 51 ЦПК України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Клопотання до суду про залучення до участі у справі співвідповідача, позивачем подано не було.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення із відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд роз"яснює позивачу, що остання не позбавлена права вимоги в цій частині заявлених вимог в порядку, визначеному чинним законодавством до належного позивача.

VІІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

36. Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору.

Щодо розподілу судових витрат, суд приходить до наступних висновків. Оскільки позивач судовий збір не сплачував, відповідно до п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», а всі виплати за відповідача проводяться Відділом освіти Роменської міської ради, які не є відповідачами у справі, тому судовий збір необхідно віднести за рахунок держави.

З цих підстав,

керуючись статтями 2, 5, 10-13, 18, 81,141,258-259, 263-265, 280-283 Цивільного процесуального кодексу України, Суд, -

У Х В А Л И В :

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Роменської спеціалізованої загальноосвітньої школи I-III ступенів № 2 ім.ак.А.Ф.Йоффе Роменської міської ради Сумської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі і оплату за час вимушеного прогулу,- задовольнити частково.

2. Скасувати Наказ № 114-К «Про відсторонення від роботи працівників школи» від 05.11.2021 року в частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 , вчителя англійської мови.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Роменський міськрайонний суд Сумської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Повний текст рішення виготовлено 09 грудня 2021 року.

Позивач : ОСОБА_1 , місце проживання : АДРЕСА_1 .

Відповідач: Роменська спеціалізована загальноосвітня школа I-III ступенів № 2 ім.ак.А.Ф.Йоффе Роменської міської ради Сумської області (код ЄДРПОУ 22591834), місцезнаходження: м.Ромни, вул.Соборна,33, Сумської області, 42000.

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ

О.О.Євлах

Джерело: ЄДРСР 101766456

[ANTIRAID]

Хоча суд і скасував наказ про відсторонення, але все одно допустився помилки не застосувавши ст. 235 КЗпП де прямо зазначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Посилання на те що не було залучено відділ освіти є недоречним, з такою логікою потрібно залучати й казначейство, ОТГ та ще десятки органів. Це вже питання виконання рішення суду, заробітну плату виплачує школа і вона надалі буде регулювати всі ці питання самостійно. В іншому більш-менш все вірно, хоча є ще декілько підстав для незаконності наказу про відсторонення.

Суд зазначив, що в п.п.3.2п.3 Рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020р. №10-р/2020 в справі № 1-14/2020(230/20), Суд зазначає, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3,6, 8, 19, 64 Конституції України.

Системний аналіз нормативно правових актів, які регулюють правовідносини, що склались між сторонами у справі, дає право суду зробити висновок, що відповідач мала право вдатись до альтернативних заходів, направлених на обмеження контакту невакцинованої особи з учнями і які могли б мати менший «травматичний» ефект для позивачки. Зокрема, на думку суду, Закон «Про освіту» та п. п.10п.35 Постанови КМУ не забороняє відповідачу надати можливість позивачці на час дії карантину проводити уроки в дистанційному режимі. Крім того, загально відомим є факт, що зараження вірусом можна уникнути шляхом дотримання дистанції під час спілкування, а тому і учні й педагоги мають можливість захиститись від зараження вірусом, без втручання держави у права учасників освітнього процесу.

Покладення Постановою КМУ на відповідача обов`язку відстороняти від роботи без збереження заробітної плати педагога, який не має протипоказань до вакцинації, але не вакцинований від COVID-19, тоді як інша категорія осіб не має вакцинації від COVID-19, але має протипоказання, на думку суду має ознаки дискримінації. В цьому випадку не дотримано справедливого балансу між суспільними інтересами та повагою до прав позивачки, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України. Становище, в якому опинилася позивачка, у зв`язку втручанням держави у її права, виявляється ще більш несправедливим, якщо зауважити, що Постановою КМУ №1236 не вимагається від педагогів, які не мають вакцинації від COVID-19, але мають протипоказання до вакцинації, підтверджувати при виході на роботу відсутність у них позитивного результату на Короновірус. Тоді як навіть для проїзду в транспорті пасажир, який не має вакцинації від COVID-19 змушений був кожні 72 години робити тест на відсутність у нього Короновірусу. Не можна назвати справедливим залишення позивачки без засобів до існування, тоді як ст.23 Закону України «Про захист від інфекційних хвороб» та ст.57 Закону України «Про освіту» за працівниками, які не можуть виконувати свої обов`язки в колективі за станом здоров`я з тих чи інших причин у зв`язку з чим відстороняються від роботи або переводяться на іншу роботу, за ними зберігається середній заробіток.

З огляду на це, Наказ відповідача про відсторонення позивачки від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності вакцинації від COVID-19, на думку суду, суперечить статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8 (право на приватне життя) та ст.1 Протоколу №1, оскільки не обмеження її прав є не пропорційним поставленій меті за наявності можливості досягти поставлену мету (запобігання зараженню вірусом всіх учасників освітнього процесу) менш інтрузивними за характером заходами.

Спірний Наказ № 114-к від 05.11.21 р. суперечить Закону України "Про захист від інфекційних хворобо", оскільки вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень. Спірний Наказ № 114-к від 05.11.21 року прийняти до набрання чинності змінами до Постанови КМУ № 1236 від 09.12.20 р. та Наказу МОЗ № 2153 від 04.10.21 р.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що Наказ №114-К від 05.11.2021 року підлягає скасуванню в частині відсторонення позивачки від роботи, оскільки спірний наказ стосується декількох осіб, які не є позивачами у цій справі.