Рішення Київського райсуду Одеси про визнання незаконним та скасувати наказу про відсторонення у зв'язку з відсутністю вакцинації, та поновлення на роботі

[ANTIRAID]

Справа № 947/38666/21
Провадження № 2/947/38/22

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2022 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Коваленко О.Б.

за участю секретаря -Маценко В.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного університету «Одеська політехніка» про визнання незаконним та скасування наказу про відстрочення позивача від роботи та поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного університету «Одеська політехніка» про визнання незаконним та скасування наказу про відстрочення позивача від роботи та поновлення на роботі

В обґрунтування заявленого позову позивачка посилається на те, з 2013 року позивач працює у Державному університеті «Одеська політехніка» на посаді провідного фахівця відділу маркетингу і інноваційної політики. У листопаді 2021 року позивач стикнувся із грубим порушенням його конституційного права на працю з боку відповідача, яке полягало в тому, що у позивача постійно незаконно вимагали на роботі медичну інформацію щодо вакцинації від респіраторної хвороби СОVID-19, а також почали обмеження права працівника щодо повноцінної роботи. Так, 08.11.2021 року позивачу було вручено Наказ №729-к про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення СОVID-19. Наказ мотивований тим, що оскільки у позивача відсутнє відповідне щеплення та відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України, відповідач відсторонює позивача від його роботи. Позивач вважає даний наказ незаконним та таким, який підлягає скасуванню

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Коваленко О.Б.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Коваленко О.Б. від 24.01.2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження. Призначено справу до розгляду в спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, надав відзив до суду, в якому просив в задоволенні позову відмовити.

Враховуючи, що відповідач повідомлений належним чином, суд, відповідно до вимог ЦПК України, розглядає справу на підставі наявних у ній доказів.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах з відповідачем з 01 листопада 2013 та займає посаду провідного фахівця сектору менеджменту міжнародних проектів і програм відділу маркетингу і інноваційної політики. (наказ №983-к від 31.10.2013 р) 01.11.2021 р. на підставі наказу №148-а ректора Державного університету «Одеська політехніка» «Про обов`язкову вакцинацію працівників університету», передбачено посилення контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 та вакцинацію в термін до 07 листопада 2021 року. У разі не надання відповідних документів про підтвердження про вакцинацію або про наявність протипоказань, до вакцинації проти СОVID-19, виданий закладом охорони здоров`я, працівники університету будуть відсторонені від роботи до усунення причин, що його зумовили.

08.11.2021 р. на підставі наказу №729-к ОСОБА_1 була відсторонена від роботи до усунення причин, що його зумовили.

Згідно ст.3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Конституція України є законом найвищої юридичної сили. Закони інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції. Конституція є законом прямої дії (ст.8 Конституції України).

В зазначених тезах узагальнений зміст верховенства права, яке забезпечується шляхом встановлення юридичної сили норм Конституції, зокрема щодо прав людини і громадянина, як домінуючими над змістом інших законів, нормативно-правових актів (постанов уряду, наказів міністерств тощо). Тобто, якщо норма закону чи нормативно-правового акту суперечить нормі Конституції України, для правильного правозастосування слід використовувати норму Конституції.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.19 Конституції України).

За змістом ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно з частиною 1 ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що користування правами та свободами має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Відповідно до ст.22 Конституції України, Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Згідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. За змістом ст.28 Конституції України, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Відповідно до ч. 3 ст.281 Цивільного кодексу України: «Медичні, наукові та інші досліди можуть проводитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою». Згідно з резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.21р. за № 2361 (2021 ) «Вакцини проти (СОVID-19): етичні, юридичні та практичні міркування», та профільним законодавством України, щеплення проти СОVID-19 не є обов`язковим. У даній резолюції ПАРЄ зазначено: «Вакцини проти СОVID-19 : етичні, правові і практичні питання»: «Забезпечити, щоб громадяни були проінформовані про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не піддається політичному, соціальному чи іншого тиску з метою зробити собі вакцинацію, якщо вони не хочуть робити це самі» (ст. 7.3.1); «Гарантувати, що ніхто не піддаватиметься дискримінації за те, що він не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або небажання пройти вакцинацію» ст.7.3.2).

Відповідно до ст. 12 Закону України № 1645-111 від 06.04.2000р.«Про захист населення від інфекційних хвороб», та ст.ст.42,43 Закону України № 2801-XII від 19.11.1992р.«Основи законодавства України про охорону здоров`я», передумовою будь-якого медичного втручання є отримання відповідної на те інформованої згоди пацієнта (по дітям до 15 років законних представників (батьків)).

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно з ст.46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством. В сенсі ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та календарю профілактичних щеплень в Україні затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011№ 595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11.08.2014 № 551), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 жовтня 2014 р. № 1237/26014 до профілактичних та обов`язкових щеплень, що включаються до календаря щеплень, відносяться щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу. Отже, зазначенні норми матеріального права містять вичерпний перелік обов`язкових захворювань, які на підставі цих норм включені до календарю профілактичних щеплень в Україні, а щеплення проти СОVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень визначених Законом і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи вразі її обґрунтованої відмови від участі в експериментальному щеплені проти СОVID-19 .

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Таким чином відсторонення працівників в разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень від інфекційних хвороб до яких віднесено Законом дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, відбувається тільки у порядку, встановленому Законом, а не підзаконним актом, чи наказом керівника міністерства, підприємства чи організації тощо. Так відповідно до ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», передбачено, що профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються, в правовому аспекті цієї норми закріплено та обумовлено процедуру відсторонення працівника від роботи, відповідно до якої виникнення права у роботодавця на відсторонення працівника від роботи відбувається тільки при наявності необґрунтованої відмови особи за поданням відповідної, тобто уповноваженої посадової особи державної санітарно-епідемологічної служби. В разі надання працівником обґрунтованої відмови, відсутні підстави посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби для подання, а у роботодавця права на відсторонення працівника від роботи. Крім того, Закон не містить поняття «необгрунтована відмова від щеплення», як і не містить вказівок, у якому вигляді подається зазначена відмова і в який орган. Відтак, особа на свій розсуд обирає форму відмови та орган для її подання, і жодна посадова особа, у зв`язку з відсутністю в Законі поняття необгрунтованої відмови не має права надавати їй будь-яку кваліфікацію, так як сама відмова в межах права повинна містити лише ознаки письмового чи усного обґрунтування.

Відповідно до змісту ст.8 Закону України «Про захист персональних даних», особисті немайнові права на персональні дані, які має кожна фізична особа, є невід`ємними і непорушними. Згідно зі ст.39-1 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я», пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

Як зазначено в спірному наказі за №729-к від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи», підставою про відсторонення є наказ №148-а ректора Державного університету «Одеська політехніка» «Про обов`язкову вакцинацію працівників університету», передбачено посилення контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19 та вакцинацію в термін до 07 листопада 2021 року .

За змістом значеного наказу, під загрозою відсторонення позивача від роботи без збереження оплати праці, тобто в примусовому порядку, вимагає від нього надання персональної медичної інформації у вигляді документу, який підтверджує наявність клінічного випробування у вигляді щеплення від СОVID-19 , або протипоказань до його застосування. Згідно зазначених норм Закону є неправомірним і не може бути підставою для відсторонення від роботи здорової людини. Адже у відповідності до ст.46 КЗпП України, відмова працівника про надання конфіденційної медичної інформації не може бути підставою для відсторонення від роботи, як і не може бути підставою для відсторонення обґрунтована відмова працівника від обов`язкових профілактичних щеплень.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Згідно з п.9 ст.10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). За змістом ч.2 ст.16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Враховуючи ту обставину, що трудовим законодавством не врегульовано порядок відновлення права працівника у зв`язку з незаконним відстороненням, суд приходить до висновку, що в даному випадку є всі підстави для застосування аналогії закону, та вирішити питання поновлення порушеного права у зв`язку з незаконним відстороненням, застосовуючи порядок, визначений в ст.235 КЗпП України. Відповідно до змісту ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин справи, позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.5, 10, 263-265, 430 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного університету «Одеська політехніка» про визнання незаконним та скасування наказу про відстрочення позивача від роботи та поновлення на роботі, - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати наказ Т.в.о. ректора Державного університету «Одеська політехніка» Нестеренко С.А. № 729-к від 08.11.2021 Про відсторонення від роботи з 08.11.2021 р до усунення причин працівника університету у зв`язку із введенням заходів, спрямованих на запобігання виконання і поширення коронавірусної хвороби (СОVID-19) ОСОБА_1 , провідного фахівця відділу маркетингу та інноваційної політики.

Поновити ОСОБА_1 на роботі в Державному університеті «Одеська політехніка» на посаді провідного фахівця відділу маркетингу та інноваційної політики.

Рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 13.01.2022 р.

Суддя  Коваленко О. Б.

Джерело: ЄДРСР 102544782

[ANTIRAID]

Чергове законне та обгрунтоване рішення на захист прав громадян України, яке відновлює довіру до суду.

Суд зазначив, що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам. Відповідно до ч. 3 ст.281 Цивільного кодексу України: «Медичні, наукові та інші досліди можуть проводитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою». 

Щеплення проти СОVID-19 не відноситься до переліку профілактичних та обов`язкових щеплень визначених Законом і не може бути підставою для відсторонення від роботи особи вразі її обґрунтованої відмови від участі в експериментальному щеплені проти СОVID-19.

Відсторонення працівників в разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень від інфекційних хвороб до яких віднесено Законом дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, відбувається тільки у порядку, встановленому Законом, а не підзаконним актом, чи наказом керівника міністерства, підприємства чи організації тощо.

Закон не містить поняття «необгрунтована відмова від щеплення», як і не містить вказівок, у якому вигляді подається зазначена відмова і в який орган. Відтак, особа на свій розсуд обирає форму відмови та орган для її подання, і жодна посадова особа, у зв`язку з відсутністю в Законі поняття необгрунтованої відмови не має права надавати їй будь-яку кваліфікацію, так як сама відмова в межах права повинна містити лише ознаки письмового чи усного обґрунтування.

За змістом значеного наказу, під загрозою відсторонення позивача від роботи без збереження оплати праці, тобто в примусовому порядку, вимагає від нього надання персональної медичної інформації у вигляді документу, який підтверджує наявність клінічного випробування у вигляді щеплення від СОVID-19 , або протипоказань до його застосування. Згідно зазначених норм Закону є неправомірним і не може бути підставою для відсторонення від роботи здорової людини. Адже у відповідності до ст.46 КЗпП України, відмова працівника про надання конфіденційної медичної інформації не може бути підставою для відсторонення від роботи, як і не може бути підставою для відсторонення обґрунтована відмова працівника від обов`язкових профілактичних щеплень.