Определение апелляционного суда Винницкой области о расторжении договора кредита и ипотеки с ВТБ банком

[vekt]

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Іменем України

02 липня 2010 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Оніщука В.В., Чорного В.І.,

при секретарі: Черепановій В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ВАТ ВТБ Банк на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.04.2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ВАТ ВТБ Банк, третя особа ОСОБА_2 про розірвання кредитного договору та договору поруки, зустрічним позовом ВАТ ВТБ Банк в особі Вінницької філії до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановила:

У грудні 2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВАТ «ВТБ Банк» про визнання недійсним кредитного договору та договору поруки, зазначаючи, що 30.11.2007 року між ним та ВАТ «ВТБ Банк» укладено кредитний договір № 0823/07-КД, згідно якого йому надано кредит в сумі 75 000 доларів США строком до 10.11.2011 року зі сплатою 14,5 % річних. На забезпечення виконання зобов’язання укладено договір поруки № 0823/07-ДП від 30.11.2007 року та договір застави № 0823/07-КД.

Під час розгляду справи представник позивача змінила позовні вимоги та просила розірвати кредитний договір, а також договір поруки, укладені між сторонами, вказуючи, що протягом 4 кварталу 2008 року відбулась істотна зміна обставин, якими він керувався, укладаючи кредитний договір, а саме: значне зростання курсу долара США по відношенню до гривні України, що потягло за собою значне дорожчання кредитного ресурсу та суттєве зменшення ціни об'єкту рухомого майна – предмету додаткової угоди, наведені вище обставини були значущими та вирішальними при укладенні позивачем кредитного договору, тому що отримуючи доходи виключно у гривні, позивач у розрахунках виходив із діючого співвідношення валют та економічно розрахував можливість виконання умов кредитного договору (сплата кредиту та нарахованих відсотків), проте, за курсу, що існує на даний час, це неможливо.

У лютому 2010 року ВАТ «ВТБ Банк» звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитними договором, вказуючи, що 30.11.2007 року між ВАТ «ВТБ Банк» в особі Вінницької філії та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 0823/07-КД, а 01.12.2008 року додаткова угода № 1 до кредитного договору № 0823/07-КД.

Відповідно до умов договору ВАТ «ВТБ Банк» надав ОСОБА_1 кредит в сумі 75 000 доларів США зі сплатою 17% річних, а ОСОБА_1 зобов’язався повернути кредит в строк до 10.11.2011 року.

30.11.2007 року між позивачем та ОСОБА_2 укладеного договір поруки, згідно якого остання несе солідарну відповідальність за невиконання та неналежне виконання кредитного договору у повному обсязі, в тому числі, сплату основної суми кредиту, відсотків, пені, а також витрат пов’язаних із стягненням заборгованості.

Незважаючи на неодноразові попередження, відповідач ОСОБА_1 порушує умови договору щодо своєчасно погашення отриманих кредитних коштів та відсотків по кредиту, у зв’язку з чим за ним рахується заборгованість за період з 18.01.2009 року по 17.01.2010 року.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 первісний позов підтримала, заперечувала проти задоволення зустрічного позову.

Представник ВАТ «ВТБ Банк» позов про стягнення заборгованості за кредитним договором підтримав, заперечував проти задоволення первісного позову.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.04.2010 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Розірвано кредитний договір № 0823/07-КД від 30.11.2007 року, укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1, а також пов'язаний з ним договір поруки № 0823/07-ДП від 30.11.2007 року, укладений між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_2, ОСОБА_1

Визнано наслідком розірвання кредитного договору та договору поруки – виплату ОСОБА_1 на користь ВАТ «ВТБ Банк» залишку боргу по тілу кредиту у строки передбачені графіком повернення кредиту до кредитного договору № 0823/07-КД від 30.11.2007 року.

Зустрічний позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ВАТ «ВТБ Банк» прострочену заборгованість по тілу кредиту в сумі 21 858,18 доларів США, що еквівалентно 173 245,70 грн., заборгованість за відсотками в сумі 13 253,41 доларів США, що еквівалентно 105 045,20 грн., пеню за кредитним договором в сумі 2 000 доларів США, що еквівалентно 15 851,80 грн., а всього 37 111,59 доларів США, що еквівалентно 294 142,75 грн. та вирішено питання про судові витрати.

У решті позову відмовлено.

У задоволенні позову до ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ВАТ «ВТБ Банк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а зустрічний позов задовольнити повністю, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засідання в суді апеляційної інстанції представник відповідача ВАТ «ВТБ Банк» апеляційну скаргу повністю підтримав та наполягали на її задоволенні , посилаючись на викладені в ній доводи, а рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити, а вимоги банку задовольнити повністю.

Представник позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача апеляційну скаргу не визнала та заперечила проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.

Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

За змістом ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права; не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов ВАТ «ВТБ Банк», суд першої інстанції виходив з того, що обвал курсу національної валюти та її знецінення по відношенню до долара США, тобто валюти кредитування, є істотною зміною обставин валютного кредитного договору. У момент укладення договору позичальник виходив з того, що різка зміна співвідношення гривни з валютою кредиту не наступить, і якби позичальник міг передбачити таку різку зміну, то він би не став укладати договір на таких умовах, оскільки взяв би кредит в національній валюті.

Задовольняючи частково позов ВАТ «ВТБ Банк», місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_1 належить сплатити заборгованість по тілу кредиту, відсотки за користування кредитом та пеню за період з 18.01.2008 року по 17.01.2010 року, оскільки кредитний договір між сторонами розірваний, а наслідками розірвання договору є обов’язок ОСОБА_1 сплатити банку залишок основного боргу по тілу кредиту у строки передбачені графіком повернення кредиту до кредитного договору.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу невиконання умов кредитного договору, укладеного між фізичною особою та кредитною установою. Сторони не заперечують, що починаючи з 2009 року відповідач припинив внесення щомісячних платежів, внаслідок чого виникла заборгованість за повернення суми кредиту та відсотків за користування кредитом.

Причиною виникнення такої заборгованості та підставою для розірвання кредитного договору є те, що у 2007 році (укладення кредитного договору) офіційний курс національної валюти по відношенню до долара США становив 505 гривен за 100 доларів США. У подальшому з червня по жовтень 2008 року намітилась тенденція до підвищення курсу гривні по відношенню до долара США. Однак в листопаді 2008 року курс долара США почав підвищуватись з 496,31 гривні до 599,36 гривень за 100 доларів США за місяць. Станом на 01 грудня 2008 року курс гривні по відношенню до долара США становив 687,77 гривні до 100 доларів США, на 31 грудня 2008 року - 770 гривень, даний офіційний курс НБУ був протягом січня - квітня 2009 року. Офіційний курс гривні до іноземної валюти на момент розгляду справи становить 792,59 гривень до 100 доларів США.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що причини падіння курсу гривни не можуть бути усунені позичальником при всій його турботливості і обачності, оскільки дані причини не залежать від волі позичальника, а пов'язані з об'єктивними змінами ситуації на валютному ринку та обумовлені світовою фінансовою кризою. А тому, подальше виконання договору в умовах стрімкого падіння курсу гривні по відношенню до валюти кредиту приведе до явного порушення співвідношення майнових інтересів сторін і позбавить позичальника того, на що він розраховував при отриманні значної суми кредиту в 2007 році. Викладене свідчить, що подальше виконання договору на спочатку узгоджених умовах свідчитиме про порушення одного з принципів цивільно-правових відносин, закріплених в статті 6 ЦК України, а саме принципу справедливості.

Наявність фінансової кризи та її глобальність загально визнана міжнародною спільнотою й не потребує додаткового доказу. Вплив світової кризи на економіку держави та фінансове становище підприємств, підприємців на території України також визнана Урядом України та підтверджена прийняттям пакету антикризового законодавства, в тому числі і законів, спрямованих на підтримку банківської системи.

Цивільним законодавством України та положеннями кредитного договору не передбачено, що ризик зміни курсу гривні по відношенню до валюти кредиту несе позичальник. Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем доведено те, що відбулась істотна зміна обставин, якими сторони керувались під час укладення договору, а тому кредитний договір підлягає розірванню. Також у зв'язку з розірванням основного кредитного договору, суд вважає, що розірванню підлягають також і пов'язані з ним договір поруки.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої інстанції повністю відповідають встановленим обставинам справи, до яких суд дійшов з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Довід апелянта про недоведеність впливу економічної кризи на фінансовий стан та платоспроможність ОСОБА_1 суперечить фактичним обставинам. За умовами договору кредит наданий ОСОБА_1, як фізичній особі, на особисті потреби. Проте його сума не відповідає практиці кредитування населення на особисті потреби, оскільки значно перевищує фінансові можливості пересічного громадянина.

Також причиною виникнення заборгованості ОСОБА_1 перед ВАТ «ВТБ Банк» стало те, що внаслідок укладення додаткової угоди № 1 від 01.12.2008 року між сторонами піднялася плата за користування кредитом з 14,5 % до 17 %.

При цьому ВАТ «ВТБ Банк» не повідомив поручителя ОСОБА_2 про підняття плати за користування кредитом.

Всі зазначені обставини свідчать про те, що світова фінансова криза негативно вплинула на фінансовий стан обох сторін по договору. Банк захистив свої інтереси шляхом підвищення відсоткової ставки за додатковою угодою. Всі зазначені обставини у сукупності призвели до неспроможності позичальника своєчасно і в повному обсязі здійснювати поступове повернення кредиту.

За правилами ст. ст. 616, 625 ЦК України неможливість виконання боржником грошового зобов’язання внаслідок фінансової неспроможності не звільняє його від виконання зобов’язання, тому не є підставою для припинення договору.

Разом з тим, відповідно до вимог ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

За змістом ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору.

Зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Такі ж обставини є підставою для розірвання договору поруки. Згідно ст. 559 України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується його відповідальність.

Як уже зазначалося ВАТ «ВТБ Банк» не повідомив поручителя ОСОБА_2 про підняття плати за користування кредитом.

При укладенні договору поручитель розраховувала на забезпечення поступового повернення кредиту протягом 4 років, а дострокове стягнення всієї суми кредиту суттєво збільшує розмір її відповідальності.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано розірвав кредитний договір та договір поруки на підставі ст. 652 ЦК України.

Вимагаючи дострокового стягнення суми кредиту в умовах фінансової кризи та підвищення відсоткової ставки за користування кредитом, яка не була передбачена умовами договору при його укладенні, банк фактично змінює зміст договору щодо прав та обов’язків сторін. Право на дострокове стягнення суми кредиту передбачено умовами договору, але воно тягне за собою таку суттєву зміну прав та обов’язків сторін, що втрачається сенс договору.

Сума кредиту за договором визначена у доларах США. Згідно ст. 533 ЦК України зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом. На підставі цих положень закону суд першої інстанції при розгляді справи правильно виходив з еквіваленту долара в Україні на час розгляду спору.

Судом встановлено, що з а період з 18.01.2008 року по 17.01.2010 року розмір загальної заборгованості ОСОБА_1 перед ВАТ «ВТБ Банк» становить 37 111, 59 доларів США, що еквівалентно 294 142, 75 грн. Зазначена загальна сума обґрунтовано була стягнута судом відповідно до ст. ст. 526, 527, 625 ЦК України та умов договору.

Кінцевий строк погашення кредиту за договором 10.11.2011 року. Позивач в суді наполягав на стягненні всієї суми кредиту. За таких умов продовження правовідносин по договору неможливе.

При цьому судом вірно відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2, оскільки внаслідок розірвання договору поруки зобов’язання за ним припиняються.

Також слід зазначити, що відповідальність за порушення грошового зобов’язання щодо виконання судового рішення, передбачена ст. ст. 623-625 ЦК України, тому права банка, як кредитора, після ухвалення рішення також захищені законом і довід про те, що розірвання кредитного договору порушує інтереси банку є необґрунтованими.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, а відтак не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст.303, 304, 307, 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів –

ухвалила:

Апеляційну скаргу ВАТ ВТБ Банк відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 30.04.2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України.

Головуючий:

Судді:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10375862