Рішення Деснянського райсуду Києва щодо незаконності відсторонення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та витрат на правову допомогу

[ANTIRAID]

Номер провадження 2/754/3228/22
Справа №754/1870/22

РІШЕННЯ
Іменем України

09 вересня 2022 року Суддя Деснянського районного суду м. Києва Зотько Т.А. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Директора Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації Семенюк Людмили Володимирівни, Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулась до Деснянського районного суду міста Києва з позовом до Директора Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації Семенюк Людмили Володимирівни, Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позвоні вимоги обґрунтовані тим, що вона з 16 лютого 2012 року працює соціальним робітником відділення соціальної допомоги вдома №1 Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, що підтверджується копією трудової книжки. 04 жовтня 2021 року на сайті МОЗ України було опубліковано прийнятий Наказ МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» №2153 від 04.10.2021. 21 січня 2022 року Наказом №12-к, що виданий Директором Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації Семенюк Л. В. позивачку було відсторонено від роботи на час відсутності щеплення від СОVID-19. Позивачка вважає вказаний наказ незаконним, таким, що порушує її права, оскільки в ньому відсутні належні правові підстави, адже ст. 46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення така підстава як «в інших випадках, передбачених законодавством», не може бути застосована до спірних правовідносин, бо наказ МОЗ №2153 не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ній працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому підстави для відсторонення, що передбачені в передбачених ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» - відсутні щеплення від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2 не передбачено Календарем профілактичних щеплень, як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов`язкових щеплень в Україні, в тому числі, і за епідемічними показниками в порушення ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» не було надано єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби відповідного подання про усунення особи від роботи. У зв`язку з викладеним позивачка просила суд визнати протиправним і скасувати вищевказаний наказ, зобов`язати поновити її на роботі шляхом допуску до роботи на посаді соціальним робітником відділення соціальної допомоги вдома №1 і стягнути з Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу та понесені судові витрати.

Ухвалою судді від 14.02.2022 було відкрито провадження у вказаній справі з призначенням розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

09.03.2022 на електронну адресу суду від Директора Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Семенюк Л.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити у задоволенні позову у зв`язку з тим, що вона є неналежним відповідачем.

05.07.2022 від Директора Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Семенюк Л.В. на адресу суду надійшла заява про долучення письмових доказів по справі, а саме копія Наказу № 40-к від 09.03.2022 про вихід на роботу ОСОБА_1 з додатками.

У зв`язку з військовою агресією, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05.00 годин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Відповідно до Указу Президента України №341/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні. У зв?язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено « На часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ), продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб».

Відповідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні соціальною цінністю.

Ухвалою судді від 01.07.2022 було подовжено строк розгляду справи на 90 днів з 25 травня 2022 року.

02.08.2022 представником позивачки - адвокатом Кравець Р.Я. подано відповідь на відзив та подано розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21.01.2022 по 10.07.2022 - 120 робочих днів з якого вбачається, що відповідно до довідки №819 від 27.01.2022 заробітна плата ОСОБА_1 за два місяці до настання події становила: листопад 2021 року - 14 115,54 грн, грудень 2021 року - 14 704,07 грн. З урахуванням постанови Кабінету Міністрів України про визначення святкових та неробочих днів, кількість робочих днів у листопаді 2021 року - 22, а у грудні 2021 року - 22. Середньоденний заробіток за останні два місяці роботи перед звільненням складає ((14115,54 +14704,07)/(22+22))=655,00 грн. Отже, сума загального середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 21.01.2022 по 10.07.2022 складає - 78 600,00 грн.

Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважав за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно з вимогами ч.3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 16 лютого 2012 року працює соціальним робітником відділення соціальної допомоги вдома №1 Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, що підтверджується копією трудової книжки.

21 січня 2022 року позивачку було ознайомлено з Наказом №12-К, що виданим Директором Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації Семенюк Л. В. про відсторонення від роботи на час відсутності щеплення від СОVID-19 до усунення причин, що його зумовили, на підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 від 04.10.2021 року.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Конституція України є законом найвищої юридичної сили. Законні інші нормативно-правові акти повинні відповідати Конституції.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Згідно з вимогами ст. 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 01.11.96 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», у разі, якщо діючий закони нормативно-правовий акт суперечить Конституції України в усіх необхідних випадках слід безпосередньо застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Виходячи зі змісту Конституції України, карантин в Україні, що введений органом влади шляхом видання нормативно-правового (підзаконного) акту, повинен суворо відповідати закону і Конституції. Основним аспектом законності, поряд із змістом акту, є суворе дотримання встановленої законом процедури, оскільки органи влади і їх посадові особи повинні діяти виключно в межах повноважень, встановлених законом і Конституцією.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» карантин встановлюється і відміняється Кабінетом Міністрів України.

Статтею12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Таким чином, щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19 за статтею 12 вказаного Закону не є обов`язковим. Нормами цієї статті також передбачено запровадження інших обов`язкових щеплень, проте виключно в порядку, встановленому законом.

Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (в редакції чинній на час спірних правовідносин - 08.11.2021) постановлено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України "Про оплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу"; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 р. за № 1306/36928, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік).

Відповідно до Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Отже, відсторонення працівників від роботи у зв`язку з відсутністю профілактичних щеплень проти COVID-19 запроваджено постановою Кабінету Міністрів України, тобто підзаконним нормативно-правовим актом.

Статтею 151-2 Конституції України встановлено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

В абзаці другому пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень постанови Кабінету Міністрів України „Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів", положень частин першої, третьої статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік", абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 встановлено, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що відсторонення від роботи є втручанням у конституційне право людини на працю шляхом його обмеження, а тому таке обмеження конституційного права дозволено виключно законами України, а не підзаконними актами, до яких належать постанова Кабінету Міністрів України та наказ Міністерства охорони здоров`я України.

Частинами другою, третьою, шостою статті 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Враховуючи вище викладене, оскільки наказ про відсторонення позивачки від роботи прийнято у спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції України та статті 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб», а відтак суд приходить до висновку, що вимога про визнання протиправним і скасування наказу Директора Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації Семенюк Людмили Володимирівни №12-к від 21 січня 2022 року про відсторонення ОСОБА_1 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з вимогами частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Таким чином у відповідності до зазначеної норми матеріального права, порушені права працівника незаконними діями роботодавця (звільнення, переведення, відсторонення тощо) підлягають захисту шляхом їх поновлення та стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Правила обрахунку середнього заробітку визначені постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Згідно пунктів 2, 5, 8 вказаного Порядку середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наданого представником позивачки розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 21.01.2022 по 10.07.2022 цей час становить 120 робочих днів. Відповідно до довідки №819 від 27.01.2022 заробітна плата ОСОБА_1 за два місяці до настання події становила: листопад 2021 року - 14 115,54 грн, грудень 2021 року - 14 704,07 грн. З урахуванням постанови Кабінету Міністрів України про визначення святкових та неробочих днів, кількість робочих днів у листопаді 2021 року - 22, а у грудні 2021 року - 22. Середньоденний заробіток за останні два місяці роботи перед звільненням складає ((14115,54 +14704,07)/(22+22))=655,00 грн. Отже, за наданим суду розрахунком сторони позивача, сума загального середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 21.01.2022 по 10.07.2022 складає - 78 600,00 грн.

Як вбачається з копії Наказу №14 від 28 лютого 2022 року, з 24.02.2022 та на час воєнного стану МОЗ зупинило дію свого наказу «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 № 2153.

Тобто із 25 лютого 2022 року всі обмеження для не вакцинованих працівників зняті.

Як вбачається з копії наказу № 40-к від 09.03.2022 про вихід на роботу ОСОБА_1 , дію наказу №12-к від 21.01.2022 зупинено та виначено ОСОБА_1 вийти на роботу з 11.03.2022 та приступити до виконання посадових обов`язків на період до завершення воєнного стану.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що час вимушеного прогулу позивачки становив з 21.01.2022 по 10.03.2022, включно, а відтак підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу саме з 21.01.2022 по 10.03.2022, тобто за 34 робочих дні в розмірі 22 270,00 грн..

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України).

Частиною першою та другою статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з вимогами ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду надано Акт наданих послуг за договором про надання правничої допомоги №23 від 03.02.2022, Квитанція на здійснення оплати за договором про надання правничої допомоги від 01.02.2022.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору ( ст. 95 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд вирішує питання про розподіл судових витрат на підставі статті 141 ЦПК України, відповідно до якої з відповідача Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені судові витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги при розгляді справи в розмірі 8000 грн., розмір яких на думку суду, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, та не суперечить принципу розподілу таких витрат.

Отже виходячи із встановлених фактичних обставин справи, вимог чинного законодавства, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір у загальному розмірі 1816 грн..

Відповідно до ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час відсторонення в межах суми платежу за один місяць.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст. ст.12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 352, 354, 355, 430 ЦПК України, ст. 46, 235 КЗпП України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Директора Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації Семенюк Людмили Володимирівни, Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ Директора Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації Семенюк Людмили Володимирівни №12-к від 21 січня 2022 року про відсторонення ОСОБА_1 .

Поновити ОСОБА_1 на роботі шляхом допуску до роботи на посаді соціального робітника відділення соціальної допомоги вдома №1 Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації.

Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час відсторонення за період з 21.01.2022 по 10.03.2022 в розмірі 22 270,00 грн..

Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги при розгляді справи в розмірі 8000 грн.

Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації на користь держави судовий збір у загальному розмірі 1816 грн.

Відповідно до ст. 430 ЦПК України допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час відсторонення в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання ( АДРЕСА_1 .

Відповідачі: Директор Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації Семенюк Людмила Володимирівна, місце знаходження: 02097 м.Київ, вул.Будищанська,4.

Територіальний центр соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, місцезнаходження: 02097 м.Київ вул.Будищанська,4, Код ЄДРПОУ 25283364.

Повний текст рішення суду виготовлено 05.10.2022.

Суддя : Т.А.Зотько

Джерело: ЄДРСР 106672786

[ANTIRAID]

Таким судом можна пишатись й саме такі рішення відновлюють віру у правосуддя та захист судом прав людини в Україні. Це чергова наша справа.

Суд зазначив, що оскільки наказ про відсторонення позивачки від роботи прийнято у спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції України та статті 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб», а відтак суд приходить до висновку, що вимога про визнання протиправним і скасування наказу Директора Територіального центру соціального обслуговування Деснянського району м.Києва Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації Семенюк Людмили Володимирівни №12-к від 21 січня 2022 року про відсторонення ОСОБА_1 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.