Постанова ТААС про залишення в силі рішення ЗОАС щодо визнання протиправним і скасування наказу про відсторонення поліцейського

[ANTIRAID]

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА
іменем України

19 вересня 2022 року
м. Дніпро

справа № 280/11258/21

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Юрко І.В., суддів: Лукманової О.М., Чумака С.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року в адміністративній справі №280/11258/21 (головуючий суддя першої інстанції Конишева О.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області, (третя особа - Первинна професійна спілка «Правозахисники України») про визнання протиправним і скасування наказу,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач 11.11.2021 року звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області, (третя особа - Первинна професійна спілка «Правозахисники України»), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 08 листопада 2021 року №540 о/с в частині відсторонення його від виконання службових обов`язків майора старшого-спеціаліста криміналіста слідчого відділення ВО №3 Василівського районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області;

- стягнути за рахунок державних асигнувань відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з моменту відсторонення з 08 листопада 2021 року по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відстороненням від роботи через відмову від щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, порушено право на працю, гарантоване Конституцією України. Крім того зазначає про відсутність підстав для відсторонення від виконання службових обов`язків на підставі ст.70 Закону №580 та ст.17 Закон №2337.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано наказ №540 о/с від 08.11.2021 року Головного управління Національної поліції в Запорізькій області щодо відсторонення від виконання службових обов`язків майора поліції ОСОБА_1 старшого спеціаліста криміналіста слідчого відділення поліції №3 Василівського районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області без збереження заробітної плати.

Стягнуто за рахунок державних асигнувань Головного управління Національної поліції в Запорізькій області на користь майора поліції ОСОБА_1 старшого спеціаліста криміналіста слідчого відділення поліції №3 Василівського районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з моменту відсторонення з 08.11.2021 року по 07.02.2022 року в сумі 39105,90 грн..

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом невірно надано оцінку доказам відповідача, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення. Апелянт вказує, що згідно з п.1 Додатку до наказу МОЗ України від 04.10.2021 року №2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, зокрема, центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, яким відповідно до ст.1 Закону №580 є Національна поліція. Постановою КМУ від 20.10.2021 року № 1096 «Про внесення змін до постанови КМУ від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», постанову КМУ від 09.12.2020 року №1236 доповнено підпунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. Положення п.41-6 Постанови КМУ від 09.12.2020 року №1236 стали обов`язковими до виконання з 08.11.2021 року, що фактично і стало підставою для відсторонення позивача від виконання службових обов`язків. Зазначає, що відповідачем було дотримано процедуру відсторонення позивача від виконання службових обов`язків, а позивачу були відомі наслідки відсторонення від виконання службових обов`язків. Зауважує, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто, в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , майор поліції проходив службу на посаді старшого спеціаліста-криміналіста слідчого відділення поліції №3 Василівського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (а.с. 14-15).

08.11.2021 року позивач попереджений у письмовому вигляді про можливе відсторонення від виконання службових (посадових) обов`язків (роботи) у зв`язку із вимогами законодавства щодо захисту населення від інфекційних хвороб (а.с.41).

У попередженні позивач власноруч зазначив дату ознайомлення з попередженням « 08.11.2021 року» (а.с. 12, 41).

Згідно наказу ГУНП в Запорізькій області від 08.11.2021 року №540 о/с відповідно до статті 60 «Про Національну поліцію», статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153, зареєстрованим Міністерством юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року №1236 та статті 46 Кодексу законів про працю України відсторонено ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків з 08.11.2021 року до усунення причин, що зумовили таке відсторонення (а.с.37).

08.11.2021 року складено акт про відмову ОСОБА_1 від ознайомлення з витягом наказу про відсторонення, який зареєстровано від 08.11.2021 року вих. № 8013/81/01-2021 (а.с. 38).

09.11.2021 року позивач ознайомився з витягом з наказу ГУНП від 08.11.2021 року № 540 о/с та зазначив на витягу, що йому не зрозуміло місце перебування під час відсторонення (а.с. 37).

Не погодившись з наказом відповідача, позивач оскаржив такий наказ до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач, повідомивши позивача про необхідність подання певних документів та відсторонивши позивача від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення від COVID-19, фактично поклав на нього обов`язок - зробити щеплення, яке не визначені державою як обов`язкове. Вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень ні як обов`язкова, ні як обов`язкове профілактичне щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Відсторонення від роботи з вказаних в наказі підстав є втручанням у право людини на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження. Відповідач не довів суду, що обмежувальний захід, у виді відсторонення позивача від роботи, який мав для останнього негативні наслідки, сприяв запобіганню зараженню вірусом інших працівників. Доказів, що відповідачем застосовувалися інші альтернативні заходи обмеження контакту з працівниками, які б враховували, що позивач не був хворим, а також щодо неефективності інших протиепідемічних заходів, зокрема дотримання правил респіраторної гігієни, дотримання соціальної дистанції, дезінфекція, тощо.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю.

В оскаржуваному наказі відповідач послався, зокрема, на статтю 60 Закону України «Про Національну поліцію» та на статтю 46 КЗпП України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України врегульовано Законом України «Про Національну поліцію» (далі по тексту - Закон №580), який набрав чинності 7 листопада 2015 року.

Колегія суддів звертає увагу, що Закон України «Про Національну поліцію» є спеціальним законом та застосуванню у даних правовідносинах належать саме норми цього закону, з огляду на таке.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 17.02.2015 року у справі №21-8а15, згідно якої за загальним правилом пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірних відносин та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Скаржник вважає, що Законом №580 не врегульовано питання відсторонення працівників від роботи, а тому застосуванню належать норми трудового законодавства, а саме статті 46 КЗпП України.

З цього приводу апеляційний суд зазначає, що Законом України «Про Національну поліцію» врегульовано питання щодо відсторонення поліцейського та у вказаному Законі не зазначено про можливість застосування саме норм трудового законодавства.

Так, Закон України «Про Національну поліцію» передбачає відсторонення лише такого поліцейського, щодо якого проводиться службове розслідування, у порядку, визначеному Дисциплінарним статутом Національної поліції України, або щодо якого здійснюється кримінальне провадження, в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України ( стаття 70 Закону).

Інших підстав відсторонення поліцейського від виконання службових обов`язків Законом України «Про Національну поліцію» не передбачено. Вказана норма статті 70 Закону є вичерпною, розширеному тлумаченню не підлягає.

На час правовідносин будь-яких змін до ст.70 Закону №580 не вносилось.

Як вбачається з оскаржуваного наказу та матеріалів справи, стосовно позивача не проводилось службове розслідування та не здійснювалось кримінальне провадження. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що оскільки Законом України «Про Національну поліцію» питання відсторонення поліцейського врегульовано, в цьому Законі прямо не зазначено про можливість застосування норм трудового законодавства, тому саме в даному випадку пріоритетними є норми Закону України «Про Національну поліцію» як спеціального закону.

Крім того, у частині 1 статті 60 Закону №580 (в редакції на час спірних правовідносин) зазначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

При цьому, колегія суддів вважає, що під «іншими нормативно-правовими актами» законодавець мав на увазі не будь-які нормативно-правові акти, а тільки ті, що регулюють відносини з питань проходження служби в поліції.

Саме тому, законодавцем Законом Украни «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану» №2123-IX від 15.03.2022 року редакцію частини першої статті 60 Закону №580 змінено та з 01.05.2022 року вказана норма діє в наступній редакції «Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції».

В апеляційній скарзі відповідач посилається на наявність Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 01.11.2022 року №2393, яким доповнено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», затверджений наказом МОЗ України від 04.10.2021 року №2153, яким доповнено Перелік новим пунктом наступного змісту: « 4. підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади».

Апеляційний суд вказане посилання до уваги не приймає, оскільки як зазначалось вище, перелік підстав для відсторонення поліцейського від виконання службових обов`язків, який визначений статтею 70 Закону України «Про Національну поліцію», є виключним, положення цієї статті не передбачають можливість його розширення, зміни до вказаної норми не вносились.

Крім того, дослідивши спірний наказ, колегія суддів дійшла висновку, що він суперечить приписам частини 2 статті 2 КАС України, оскільки не містить причини, що зумовили таке відсторонення.

Зазначене не є формальними і незначними недоліками, оскільки особа, відносно якої приймається рішення про відсторонення від виконання службових обов`язків, повинна знати і розуміти, які причини такого відсторонення, які дії необхідно виконати для усунення причин, що зумовили таке відсторонення. Відсутність у наказі цих складових порушує право особи бути обізнаною, чому вона відсторонення саме з вказаної в наказі дати, і не дає суду можливості об`єктивно визначити наявність чи відсутність причин відсторонення.

Апеляційний суд зазначає, що за відсутності в наказі викладу причин відсторонення позивача від виконання службових обов`язків з 08.11.2021 року (тобто з дати попередження), суд не вправі самостійно встановлювати такі причини, визначати чи був у позивача строк з дня попередження для його виконання.

Відтак, застосування відповідачем в даних правовідносинах норм трудового законодавства, як підставу для прийняття спірного наказу №540 о/с від 08.11.2021 року щодо відсторонення від виконання службових обов`язків майора поліції ОСОБА_1 старшого спеціаліста криміналіста слідчого відділення поліції №3 Василівського районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області є неправомірним, суперечить приписам частини 2 статті 2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Оскільки, позивача незаконно відсторонено від роботи, то відповідно наявні підстави для стягнення з відповідача невиплаченої заробітної плати за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 року по 07.02.2022 року (дата винесення рішення судом першої інстанції), як вірно зазначив суд першої інстанції.

Порядок нарахування судом першої інстанції середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з моменту відсторонення з 08 листопада 2021 року по 07 лютого 2022 року та його розмір сторонами не оскаржується.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність прийняття наказу від 08.11.2021 року № 540 о/с.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.

За приписами пункту 1 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.

Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2022 року в адміністративній справі № 280/11258/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя О.М. Лукманова

суддяС.Ю. Чумак

Джерело: ЄДРСР 106387894

[ANTIRAID]

Чергове рішення про скасування незаконного відсторонення від роботи поліцейського. Суд зазначив, що перелік підстав для відсторонення поліцейського від виконання службових обов`язків, який визначений статтею 70 Закону України «Про Національну поліцію», є виключним, положення цієї статті не передбачають можливість його розширення, зміни до вказаної норми не вносились.

Крім того, дослідивши спірний наказ, колегія суддів дійшла висновку, що він суперечить приписам частини 2 статті 2 КАС України, оскільки не містить причини, що зумовили таке відсторонення.

Зазначене не є формальними і незначними недоліками, оскільки особа, відносно якої приймається рішення про відсторонення від виконання службових обов`язків, повинна знати і розуміти, які причини такого відсторонення, які дії необхідно виконати для усунення причин, що зумовили таке відсторонення. Відсутність у наказі цих складових порушує право особи бути обізнаною, чому вона відсторонення саме з вказаної в наказі дати, і не дає суду можливості об`єктивно визначити наявність чи відсутність причин відсторонення.

Апеляційний суд зазначає, що за відсутності в наказі викладу причин відсторонення позивача від виконання службових обов`язків з 08.11.2021 року (тобто з дати попередження), суд не вправі самостійно встановлювати такі причини, визначати чи був у позивача строк з дня попередження для його виконання.

Відтак, застосування відповідачем в даних правовідносинах норм трудового законодавства, як підставу для прийняття спірного наказу №540 о/с від 08.11.2021 року щодо відсторонення від виконання службових обов`язків майора поліції ОСОБА_1 старшого спеціаліста криміналіста слідчого відділення поліції №3 Василівського районного управління поліції ГУНП в Запорізькій області є неправомірним, суперечить приписам частини 2 статті 2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.