Решение Крюковского райсуда о признании недействительными пунктов кредитного договора с Правексбанком

[ANTIRAID]

Справа № 2-1819/2010р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2010 року Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі:

головуючого – судді Степури А.А.,

при секретарі – Сизовій Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до юридичної особи публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» про захист прав споживача та скасування умов договору, які не відповідають чинному законодавству України, за позовом публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, де просить винести рішення, яким визнати такими, що порушують Закон України «Про захист прав споживача і не відповідають чинному законодавству п.п. 1,7,8, 10 кредитного договору № 1909-002/08Р та скасувати їх. Зобов’язати публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» укласти новий кредитний договір, яким врахувати зміни викладені в п.1 позовних вимог. Судові витрати покласти на відповідача.

Свої вимоги мотивувала тим, що 21 лютого 2008 року між нею та «Правекс – Банком» був укладений кредитний договір № 1909 – 002/08Р згідно якого банк надав їй кредит в сумі 11950 доларів США для придбання автомобіля. Кредит видавався відділенням «Правекс – банку», яке розташоване в м. Кременчуці по вул. Шевченко 22/30. Керівник відділення банку ОСОБА_3 та менеджери порекомендували їй оформити кредит в доларах США так, як це вигідніше за гривневий кредит.

Отримавши валютний кредит, вона не оцінила ситуацію в частині незаконності валютних оборудок з її боку. В пункті 1.1 договору зазначено «Банк надає позичальнику кредит в сумі 11950 доларів США. Вказаний пункт суперечить статті 99 Конституції України національною валютою України є гривня та ст. 524 Цивільного Кодексу України зобов’язання має бути виражене в грошовій одиниці України – гривні. Додатком № 1 до договору передбачена сплата кредиту у доларах США. Вказаний пункт суперечить ст. 533 Цивільного Кодексу України грошове зобов’язання має бути виконане в гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором.

Укладаючи кредитний договір вона обрахувала свої можливості і розрахунки показали, що дохідність її діяльності могла забезпечити погашення боргу. ЇЇ прибуток на той момент складав 10000 грн. в місяць, що по курсу національного банку відповідало 2000 доларів США і загальна переплата по кредиту складала б 5039 доларів США. Відповідно до умов договору вона повинна повернути отримані кошти в термін до 21 лютого 2015 року та сплатити 11.99 процентів за користування кредитними коштами. На момент укладання кредитного договору ця сума складала 5039 доларів США. Загальна сума поверненого кредиту відповідно складала б 16989 доларів США. При нинішніх економічно – фінансових умовах її переплата по отриманому кредиту збільшується на 73%, що не відповідає умовам нашого договору.

Згідно додатку № 1 до кредитного договору, як вона вказувала вище, переплата по кредиту складала б 11,99 % або 5039 доларів США. Сьогодні переплата буде складати близько 15987 доларів США, що є істотною зміною обставин, якими він керувався при укладанні кредитного договору. При укладенні договору вона виходила із того, що працівники банку надають йому реальну і об’єктивну інформацію щодо можливої зміни курсу долару і що держава буде сумлінно виконувати свої зобов’язання щодо стабільності національної валюти закріпленої в ст.99 Конституції України. Якби вона могла передбачити таке падіння гривні відносно долара США, то не стала б укладати кредитний договір на діючих умовах.

З січня 2009 року по незалежних від неї обставинах вона стала не спроможною сплачувати кредит в повному обсязі і неодноразово зверталася до банку з проханням переглянути умови погашення кредиту, але банк фактично проігнорував її пропозиції і навпаки, став погрожувати їй і пропонувати змінити умови кредитування таким чином, щоб отримати ще більший прибуток не зменшуючи фінансовий тиск на неї. Тому іншого виходу крім звернення до суду з позовом вона не знайшла.

29.10.2009 року до суду з позовною заявою до ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернувся представник відповідача АКБ «Правекс – Банк» – ОСОБА_4 в якій, просив суд постановити рішення яким стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь АКБ «Правекс – Банк» заборгованість в сумі 97201 грн.35 коп. Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 в солідарному порядку витрати по сплаті судового збору в сумі 972,01 грн. та 120 грн. витрат на інформаційне технічне забезпечення розгляду справи.

Свої вимоги мотивував тим, що 21 лютого 2008 року АКБ «Правекс – Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 1909-002/08Р. Відповідно до умов договору з метою своєчасної оплати ОСОБА_1 вартості автомобіля, що купується в кредит, позивач з 21 лютого 2008 року по 21 лютого 2015 року надав ОСОБА_1 право скористатися кредитом на загальну суму 11950 доларів США із розрахунку 11,99 % річних за час фактичного користування кредитом, а ОСОБА_1 зобов’язувалася повернути отриманий кредит. Сплатити відсотки за користування коштами і виконати свої зобов’язання згідно з даним договором в повному обсязі. За договором застави транспортного засобу № 1909-002/08Р від 21 лютого 2008 року , для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором ОСОБА_1 передала у заставу належне їй на праві власності майно: автомобіль марки GEELY, 2007 року випуску д/н ВІ 9170АР. Відповідно до умов кредитного договору викладених в п.4.4 ОСОБА_1 зобов’язувалася погашати заборгованість за кредитом шляхом внесення коштів рівними частинами в сумі 143 долари США щомісячно до 10- го числа наступного місяця. Відсотки за користування коштами підлягають сплаті ОСОБА_1 щомісяця у термін до 10-го числа місяці, наступного за місяцем нарахування відсотків, а також на момент припинення дії договору, зазначеного в п.1.2 даного договору. За договором поруки № 1909-002/08Р від 21 лютого 2008 ОСОБА_2 зобов’язався перед позивачем нести солідарну майнову відповідальність за виконання в повному обсязі взятих на себе ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором № 1909-002/08Р від 21 лютого 2008 року та можливих змін та доповнень до нього, які полягають в своєчасному та повному повернені кредиту в сумі 11950 доларів США та будь – якого збільшення цієї сум, яке передбачено умовами кредитного договору, відсотків за користування кредитом, пені і штрафів, передбачених кредитним договором тому числі у випадку вимог про дострокове погашення кредиту в зв’язку з порушенням ОСОБА_1 вимог кредитного договору. Відповідно до вимог договору поруки № 1909-002/08Р від 21 лютого 2008 року ОСОБА_2 зобов’язався у випадку невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов’язань за кредитним договором, виконати за нього зобов’язання перед позивачем на умовах в порядку і строки встановлені кредитним договором № 1909-002/08Р від 21 лютого 2008 року. Згідно п.111.3 кредитного договору в кожному випадку невиконання відповідачем своїх зобов’язань за договором розмір відсоткової ставки збільшується на 1% річних починаючи з розміру встановленого в п.1.2 кредитного договору. Відповідно до п.10.1 кредитного договору за порушення строків погашення заборгованості за кредитом або внесення відсотків за користування кредитом відповідач – позивач сплачує пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної відсоткової ставки зазначеної в п.1.2 даного договору, що діяла в період прострочення від суми заборгованості за весь період прострочення. Станом на 13 жовтня 2009 року за ОСОБА_1 наявна заборгованість в сумі 12135 доларів США. З метою виконання положень договору на адресу ОСОБА_1 банком неодноразово надсилалися повідомлення про збільшення відсоткової ставки та необхідність погашення заборгованості за кредитною угодою та нарахованими відсотками.

В судовому засіданні позивач – відповідач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_5 свої позовні вимоги доповнили, а саме прохали визнати п.п.1.1, 4.4, 1.1,4.4,7.1.2,7.1.6,10.3,10.6 такими, що поругшують ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192,524,533 ЦК України ст.ст.11,18,19,21 Закону України «Про захист прав споживачів» та скасувати їх зобов’язати відповідача провести кредитний договір№ 1909-002/08Р у відповідності до чинного законодавства та наполягали на їх задоволенні.

Представник відповідача – позивача публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» до судового засідання не з’явився хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений. Надіслав до суду листа про перенесення судового засідання, не пояснюючи причини за якими прохає перенести слухання справи.

Суд ухвалює рішення у відсутності представника відповідача-позивача публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк», що відповідає вимогам п.2 ч.1 ст.169 ЦПК України. Оскільки даною нормою встановлено, що суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними. Однак, представник відповідача-позивача публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк», будучи належним чином оповіщений про час та місце розгляду справи, надав суду клопотання про відкладення розгляду справи не пояснюючи причини неявки. Тому судом не може бути визнана така причина неявки поважною. Крім того, у відповідності до ч.2 статті 169 ЦПК України, неявка представника в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки не є перешкодою для розгляду справи. За клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти її розгляд. Враховуючи, що представник відповідача-позивача не повідомив суд про причини неявки в судове засідання, а відповідачем-позивачем - публічним акціонерним товариством КБ «Правекс – Банк», як стороною у справі, клопотання про відкладення розгляду справи, не надходило, суд вважає за можливе розглянути справу та ухвалити рішення у відсутності відповідача – позивача публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» на підставі наявних доказів у справі.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» не визнав, пояснивши, що вважає умови кредитного договору такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства та Закону України «Про захист прав споживачів», а вимоги банку щодо дострокового стягнення заборгованості за кредитним договором безпідставними.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, відповідача ОСОБА_2, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків:

Статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості .

Судом встановлено, що 21 лютого 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем АКБ «Правекс – Банк» було укладено кредитний договір № 1909-002/08Р .

Згідно з п.1.1 вищевказаного кредитного договору банк зобов’язується надати позичальнику кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 11950доларів США.

Термін погашення по 21.02.2015 року в сумі 11950доларів США з оплатою відсотків 11,99% річних.

Відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв’язку з чим грошове зобов’язання у договорі повинно бути виражене в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з за чт1 ст.192 ЦК України відповідно якої законним платіжним засобом на території України є грошова одиниця України.

Відповідно до ч.1 ст.524 ЦК України зобов’язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Згідно ч.2 ст.533 ЦК України, якщо зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно – правовим актом.

Іноземна валюта, як засіб платежу зокрема за зобов’язаннями відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених Законом.

Відповідно до ч.2 ст. 198 ЦК України, виконання грошових зобов’язань учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях .Згідно цієї ж статті грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст.. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території Україні.

Згідно Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролюю який встановлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права і обов’язки суб’єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства, а саме п.1 с. 3, валюта України єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

У відповідності з підпунктами «а», «в» та «е» підпункту 6.1 та 6.2 , Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України від 30 травня 2007р. №200, фізичні особи – резиденти можуть використовувати на території України готівку іноземну валюту, як засіб платежу у наступних випадках:

- сплати мита, інших податків і зборів ( обов’язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України;

- сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами;

- оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно підпункту 6.3, пункту 6 зазначених Правил фізичні особи, а також юридичні особи-резиденти можуть використовувати на території України готівку іноземну валюту, як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в’їзд (вивіз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Відповідно до підпункту 7.1 пункту 7 визначених Правил НБУ використання готівкової іноземної валюти на території України, резиденти-суб’єкти підприємницької діяльності можуть використовувати готівку іноземну валюту, як засіб платежу під час здійснення торгівлі та надання послуг за межами України, а саме на транспортних засобах, що їм належать (орендовані, зафрахтовані або ті , що формуються в Україні), у разі здійснення міжнародних пасажирських перевезень, та на міжнародних виставках, що проходять за кордоном, у разі реалізації товарів.

Таким чином, використання готівкової іноземної валюти на території України дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України.

Відповідно до п.1 ст.5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно п.2 та 3 ст. 5 зазначеного Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання, а саме на здійснення операцій, пов’язаних з торгівлею іноземною валютою з правом відкривати на території України пункти обміну валют, у тому числі на підставі агентських угод з іншими юридичними особами - резидентами.

Підпунктами (В), (Г) пункту 4 ст. 5 Декрету встановлено, що для проведення резидентами валютних операцій, а саме надання і одержання резидентами в іноземній валюті; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу потребує отримання індивідуальної ліцензії на здійснення операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно п.5 ст.5 Декрету НБУ індивідуальної ліцензії однієї із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

При розгляді судової справи відповідачем не було надано доказів, що підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Надана ліцензія банку не передбачає видачу кредитів в іноземній валюті фізичним та юридичним особам.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону:

статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України – гривні;

статтю 3 Закону України №2346-Ш «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця ( національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України;

статті 6,7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007р. «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України

та статтю З Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. «про системи валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України.

Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливої добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушення цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моральні суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Розумність-це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу).

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що п.п. 1.1, 4.4 кредитного договору № 1909-002/08Р не відповідають вимогам діючого законодавства щодо порядку використання іноземної валюти, як засобу платежу на території України.

Крім того, пунктом 7.1.2 кредитного договору № 1909-002/08Р від 21.02.2008 року встановлено, що банк має право залежно від зміни вартості кредитних ресурсів на ринку позичкового капіталу змінити розмір процентної ставки за користування кредитом, письмово повідомивши Позичальника про зміну процентної ставки на протязі 7-ми календарних днів з дати введення нової ставки.

Пунктом 7.1.6 вказаного кредитного договору також встановлено, що банк має право без згоди Позичальника в односторонньому порядку змінити та доповнити умови цього Договору, в односторонньому порядку розірвати його та направити на адресу Позичальника лист про розірвання Договору чи з викладенням змін або доповнень. Зміни та доповнення до цього Договору набирають сили з моменту прийняття відповідного рішення органом Банку, до компетенції якого згідно із законодавством та внутрішніми документами банку віднесено прийняття таких рішень. Даний договір вважається розірваним з моменту прийняття відповідного рішення органом банку, до компетенції якого відповідно до законодавства та внутрішніх документів Банку входить прийняття таких рішень.

Пунктом 10.3 вказаного кредитного договору також встановлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником умов даного договору він зобов’язаний відшкодувати банку заподіяні збитки.

Пунктом 10.6 вказаного кредитного договору також встановлено, що у випадку невиконання або неналежного виконання Позичальником умов даного Договору Позичальник несе відповідальність незалежно від його вини.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору.

Дослідивши в судовому засіданні умови кредитного договору № 1909-002/08Р від 21.02.2008 року встановлено, що вони порушують вказані вимоги ст.626 ЦК України, оскільки передбачають тільки наявність прав у Банку, не встановлюючи їх для позичальника і навпаки вказаним договором встановлено відповідальність за невиконання умов договору тільки Позичальником, при відсутності відповідальності за порушення умов договору з боку Банку, що не відповідає вимогам статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Так, абзацом 4 пункту 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено можливість зазначати у договорі про надання споживчого кредиту про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку України , при цьому дане норма не віднесена тільки до права Банку. Однак, в порушення даної вимоги закону, пунктом 7.1.2 кредитного договору № 1909-002/08Р від 21.02.2008 року передбачено, що саме банк має право залежно від зміни вартості кредитних ресурсів на ринку позичкового капіталу змінити розмір процентної ставки за користування кредитом.

Пунктом 11 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено несправедливими умови договору про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підстав, не зазначених у договорі. Однак, в порушення даної вимоги закону, пунктом 7.1.2 кредитного договору № 1909-002/08Р від 21.02.2008 року передбачено, що банк має право без згоди Позичальника в односторонньому порядку змінити та доповнити умови цього Договору, в односторонньому порядку розірвати його. При цьому, дана умова договору носить односторонній характер, і ніяким чином не передбачає такого права у Позичальника, що встановлює істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Крім того, сам представник відповідача-позивача АКБ «Правекс-банку», в своїх запереченнях на позовну заяву позивача - Позичальника ОСОБА_1 посилається на вимоги ст.525 ЦК України про те, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 16 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено несправедливими умови договору про встановлення обов’язку споживача виконати всі зобов’язання, навіть якщо (продавець, виробник) не виконає своїх. Однак, в порушення даної вимоги закону, пунктами 10.3 і 10.6 кредитного договору № 1909-002/08Р від 21.02.2008 року передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання умов даного договору, відповідальність несе тільки Позичальник, При цьому ніяким чином не встановлено як умови виконання договору при невиконанні або неналежному виконанні його умов з вини Банку, так і не враховано форс-мажорні обставини, які можуть бути причиною невиконання умов договору як однією так і іншою стороною.

Частиною 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що п.п. 7.1.2, 7.1.6, 10.3, 10.6 кредитного договору № 1909-002/08Р від 21.02.2008 року порушують вимоги п.п. 11, 18, 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо обмеження та порушення прав споживача .

Отже подальше виконання договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на відповідача – позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», за своїм вибором вимагати визнання недійсним кредитного договору як в цілому, так і окремих його пунктів.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання такими, що порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживача» і не відповідають чинному законодавству та скасування пунктів 1.1,4.4,7.1.2,7.1.6,10.3,10.6 кредитного договору № 1909-002/08Р від 21.02.2008 року підлягають задоволенню.

В зв’язку з тим, що суд приходить до висновку про необхідність скасування певних умов умови кредитного договору, які при приведенні їх у відповідність до діючого законодавства, суттєво змінять порядок розрахунків за кредитним договором № 1909-002/08Р від 21.02.2008 року, суд вважає, що позовні вимоги публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягають, оскільки дані вимоги містять посилання на положення договору, які підлягають скасуванню.

Відповідно до п.2 ч.3 ст. 79, ЦПК України, до судових витрат віднесені затрати на сплату судового збору, послуг за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та послуги на правову допомогу. Частиною 3 статті 88 ЦПК України, встановлено, що у разі якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Враховуючи, що позивача у відповідності до Закону України «Про захист прав споживачів» звільнено від сплати судового збору, він підлягає стягненню з відповідача на користь держави, оскільки позовні вимоги позивача задоволенні в повному обсязі. Разом з позовною заявою позивачем надано квитанції №27 від 27.07.2009 року про сплату витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 37,50 грн., які підлягають стягненню з відповідача-позивача на користь позивача-відповідача.

Керуючись ст.ст. 3, 5, 6, 10, 11, 59, 60,79, 88, 208, 209, 212,213, 218, 223 ЦПК України, 99 Конституції України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 6 Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», суд , -

В И Р І Ш И В:

ОСОБА_6 Петрівни до юридичної особи публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» про захист прав споживача та скасування умов договору, які не відповідають чинному законодавству України - задовольнити.

Визнання такими, що порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживача» і не відповідають чинному законодавству та скасувати пункти 1.1, 4.4, 7.1.2, 7.1.6, 10.3, 10.6 кредитного договору № 1909-002/08Р від 21.02.2008 року укладеного між акціонерним комерційним банком «Правекс – Банк» та ОСОБА_1.

Зобов’язати публічне акціонерне товариство КБ «Правекс – Банк» укласти новий кредитний договір між публічним акціонерним товариством КБ «Правекс – Банк» та ОСОБА_1, з урахуванням прийнятого судом рішення про скасування пунктів 1.1,4.4,7.1.2,7.1.6,10.3,10.6 кредитного договору № 1909-002/08Р від 21.02.2008 року.

Стягнути з публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду справи в сумі 37,50 грн.

Стягнути з публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» на користь держави судовий збір в розмірі 51 грн.

В задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства КБ «Правекс – Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання цього рішення.

Суддя Степура А.А.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10888728