Постанова ВП ВС про можливість затвердження угоди про визнання винуватості у корупційному правопорушенні зі звільненням особи від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК та підстав оскарження такої угоди прокурором

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
Іменем України

29 березня 2023 року

м. Київ

Cправа № 947/10464/21
Провадження № 13-17кс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,
судді-доповідача ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_21 ,

прокурора ОСОБА_22 ,

захисника ОСОБА_23 ,

розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості між ОСОБА_24 і прокурором, та ухвалу Одеського апеляційного суду

від 08 червня 2021 року, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на вказаний вирок щодо ОСОБА_24 , засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 369 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Короткий зміст судових рішень

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року затверджено угоду про визнання винуватості між ОСОБА_24 , з однієї сторони, та прокурором Київської окружної прокуратури міста Одеси - з іншої.

ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Одеси, громадянина України, українця, який зареєстрованийта фактично проживаєу АДРЕСА_1 , раніше не судимого, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК, з призначенням йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Відповідно до ст. 75 КК ОСОБА_24 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки і покладенням відповідних обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК.

Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_24 15 березня 2021 року об 11 годині 46 хвилин, керуючи мопедом марки «HONDA ТАСТ» № НОМЕР_1 , під час руху по вулиці Академіка Корольова у місті Одесі, порушив правила дорожнього руху, передбачені ч. 5 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), а саме рухався без шолому, у зв`язку із чим був зупинений службовими особами Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - УПП в Одеській області ДПП НП України).

У подальшому, під час складання службовими особами УПП в Одеській області ДПП НП України матеріалів про адміністративне правопорушення у ОСОБА_24 виявлено явні зовнішні ознаки наркотичного сп`яніння.

Так, ОСОБА_24 , дізнавшись про те, що відносно нього співробітниками поліції будуть складені матеріали про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 130 та ч. 5 ст. 121 КУпАП, тобто керування транспортними засобами особами в стані наркотичного сп`яніння, переслідуючи прямий умисел, спрямований на пропозицію, обіцянку службовим особам УПП в Одеській області ДПП НП України неправомірної вигоди за невчинення службовою особою в його інтересах дій з використанням службового становища інспектора поліції, достовірно знаючи, що лейтенант поліції ОСОБА_25 та капітан поліції ОСОБА_26 - службові особи органів НП України, до посадових обов`язків яких входить робота, пов`язана із застосуванням до правопорушників заходів адміністративного впливу, не бажаючи складення відносно нього матеріалів адміністративного правопорушення, пропонував, обіцяв інспекторам УПП в Одеській області ДПП НП України неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів у сумі 1 200 грн за нескладення відносно нього матеріалів про вказані адміністративні правопорушення.

Таким чином, ОСОБА_24 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 369 КК, тобто пропозицію службовій особі неправомірної вигоди за невчинення нею в інтересах того, хто пропонує, обіцяє таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості між ОСОБА_24 та прокурором Київської окружної прокуратури міста Одеси у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_24 , засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК.

Зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати:

- вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості між ОСОБА_24 та прокурором у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_24 , засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК, через істотні порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що зумовило невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через м`якість;

- ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, якою відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора через істотні порушення кримінального процесуального закону.

Крім того, до касаційної скарги прокурор долучив клопотання про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата), обґрунтовуючи це тим, що справа містить виключну правову проблему, яку можна вирішити шляхом відповіді на такі питання: як співвідносяться між собою норми, передбачені частинами 1 і 2 ст. 75 КК; чи поширюється передбачена ч. 1 цієї статті заборона звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, які вчинили корупційні злочини, на правовідносини, які врегульовані ч. 2 ст. 75 КК.

Підстави передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати

Ухвалою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 16 лютого 2022 року кримінальне провадження передано на розгляд Великої Палати, оскільки справа містить виключну правову проблему.

В ухвалі зазначено, що в практиці сформувалися два підходи щодо тлумачення та застосування правових норм.

Так, перший зводиться до того, що ч. 1 ст. 75 КК установлює загальну заборону звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо корупційних правопорушень, яка поширюється і на випадки затвердження угод про визнання винуватості.

Другий підхід ґрунтується на позиції, що ч. 2 ст. 75 КК містить окреме правило, на яке не поширюється передбачене в ч. 1 цієї статті обмеження щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням щодо корупційних правопорушень. Таким чином, у разі затвердження угоди про визнання винуватості з відповідними умовами суд повинен ухвалити рішення про звільнення особи від відбування покарання, навіть коли йдеться про корупційне правопорушення.

Відтак суть проблеми, яка виникла, на думку колегії суддів, сформульована двома запитаннями:

- чи може (повинен) з огляду на положення частин 1 та 2 ст. 75 КК суд затвердити угоду про визнання винуватості (або про примирення) у кримінальному провадженні щодо корупційного правопорушення, однією з умов якої є положення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК;

- якщо суд має право та повинен затвердити таку угоду, то питання про апеляційне оскарження відповідного вироку не виникає, але якщо суд не має права затвердити таку угоду, але зробив це, то чи може прокурор оскаржити в апеляційному порядку відповідний вирок суду із цих підстав (з огляду на положення п. 2 ч. 4 ст. 394 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) та загальні засади кримінального провадження).

На обґрунтування того, що ця проблема є виключною, колегія суддів посилається на наукову літературу та судову практику.

З огляду на зазначене Касаційний кримінальний суд як виключну правову проблему й підставу для передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати окреслив необхідність вирішення таких питань: чи відповідає вимогам ст. 75 КК практика укладення угод про визнання винуватості та про примирення, однією з умов яких є звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, у кримінальних провадженнях про «корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», та чи може (повинен) суд затвердити таку угоду. Якщо суд не має права затвердити таку угоду, але зробив це, то чи підлягає такий вирок суду оскарженню в апеляційному порядку прокурором з підстав неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, зокрема ст. 75 КК (з огляду на положення п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК та загальні засади кримінального провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи Касаційного кримінального суду та касаційної скарги, Велика Палата дійшла висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Виходячи зі змісту ч. 5 ст. 434-1 КПК Велика Палата в разі передачі кримінального провадження на її розгляд вирішує правові питання, які стали підставами для такої передачі, а також розглядає справу як суд касаційної інстанції в межах заявлених касаційних вимог з дотриманням положень ст. 433 цього Кодексу.

Висновки про винуватість ОСОБА_24 у вчиненні кримінального правопорушення і кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 369 КК у касаційній скарзі прокурора не оспорюються і судом касаційної інстанції не перевіряються.

Перевіривши матеріали провадження, Велика Палата дійшла такого висновку.

Щодо права на касаційне оскарження вироку

Стаття 2 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному, кого суд визнав винним у вчиненні кримінального правопорушення, право на перегляд судом вищої інстанції факту визнання його винним або винесеного йому вироку. Здійснення цього права, включаючи підстави, на яких воно може бути здійснене, регулюється законом (п. 1 ст. 2 вказаного Протоколу). Із цього права можуть поширюватися винятки для передбачених законом незначних правопорушень або коли відповідну особу судив у першій інстанції найвищий суд, або коли її було визнано винною і засуджено після оскарження виправдувального вироку (п. 2 зазначеної статті).

Оскільки Конвенція гарантує права та свободи приватним особам, а не державі, наведені вище конвенційні гарантії стосуються оскарження обвинуваченим, а не прокурором.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 129 Конституції України, п. 1 ч. 1 ст. 7, ст. 8 КПК), одним із проявів якого є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі остаточність і обов`язковість судового рішення.

Реалізація права на касаційне оскарження судових рішень пов`язана з дотриманням вимоги щодо необхідності перегляду судового рішення в апеляційному порядку до моменту подання касаційної скарги. Недотримання цієї вимоги унеможливлює перегляд відповідного рішення суду в касаційному порядку. Таким чином, визначена законом послідовність оскарження вироку суду першої інстанції не допускає перегляду у касаційному порядку вироку суду першої інстанції, який не було переглянуто в апеляційному порядку.

Так, положеннями ст. 424 КПК визначено перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку. За приписами ч. 1 вказаної статті вироки суду першої інстанції оскаржуються в касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку.

За змістом ч. 3 ст. 26 КПК суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що віднесені до його повноважень цим Кодексом.

Зважаючи на те, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року, яким затверджено угоду про визнання винуватості між ОСОБА_24 та прокурором Київської окружної прокуратури міста Одеси, вказаний вирок не був переглянутий по суті в апеляційному порядку, а отже, не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Таким чином, Велика Палата вважає, що з урахуванням зазначеного та положень п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ч. 3 ст. 26, ч. 1 ст. 424 КПК вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року не може бути предметом перевірки суду касаційної інстанції. Тому за відсутності у цього суду повноважень здійснювати таку перевірку, а у прокурора - повноваження оскаржити цей вирок, який не був переглянутий в апеляційному порядку, касаційне провадження за відповідною касаційною скаргою прокурора слід закрити. Це відповідає гарантії для справедливого судового розгляду для засудженого (п. 1 ст. 6 Конвенції).

Щодо законності та обґрунтованості ухвали апеляційного суду

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Частиною 2 вказаної статті гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому КПК, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Згідно з вимогами статей 398, 399 КПК питання про те, чи подана апеляційна скарга на вирок чи ухвалу суду першої інстанції особою, яка має право її подавати, розглядається і вирішується суддею-доповідачем суду апеляційної інстанції до прийняття рішення про відкриття апеляційного провадження.

Коло осіб, які мають право подати апеляційну скаргу, визначено ст. 393 КПК.

З огляду на вказані вище положення, які узгоджуються із засадою диспозитивності (п. 19 ч. 1 ст. 7, ст. 26 КПК), у випадку укладення сторонами кримінального провадження угоди про визнання винуватості в порядку, визначеному гл. 35 КПК, дії суду обмежуються відповідним бажанням сторін, а також вимогами КПК, зокрема і щодо підстав апеляційного оскарження вироку, яким затверджено таку угоду.

За змістом ч. 2 ст. 473 КПК наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора є обмеження його права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 та 424 цього Кодексу.

Послідовно забезпечуючи реалізацію засади диспозитивності, законодавець виділив в окремій нормі КПК особливості апеляційного оскарження судових рішень на підставі угод, що передбачає звуження меж вимог, які можуть ставити в апеляції суб`єкти оскарження.

Положеннями ч. 4 ст. 475 КПК встановлено, що вирок на підставі угоди може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом, на підставах, передбачених ст. 394 цього Кодексу.

Частиною 4 ст. 394 КПК передбачено, що вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржено:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно на підставах: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, установлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 КПК, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладання угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно із ч. 4 ст. 469 КПК угода не може бути укладена.

Таким чином, законодавець створив процесуальні запобіжники від можливої недобросовісності та зловживання процесуальними правами прокурором, який з метою скасування вироку суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості може в апеляційній скарзі відмовитися від визнання обставин, які визнавалися ними під час судового провадження на підставі угоди. Імперативна вказівка у цій процесуальній нормі щодо виключного визначення підстав для оскарження відповідного судового рішення узгоджується і з положеннями ч. 2 ст. 473 КПК (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 523/13129/17).

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що заступник керівника Одеської обласної прокуратури подав апеляційну скаргу на вирок на підставі угоди про визнання винуватості ОСОБА_24 , в якій, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_24 через м`якість, а також на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просив скасувати вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги заступник керівника Одеської обласної прокуратури зазначав, що судом першої інстанції не було дотримано вимог ч. 1 ст. 75, ст. 45 КК, оскільки ОСОБА_24 не призначено міру покарання у виді позбавлення волі відповідно до санкції ч. 1 ст. 369 КК без звільнення від його відбування за вчинення корупційного злочину, тобто неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.

Також прокурор вважав, що істотне порушення вимог кримінального процесуального закону полягає у безпідставному та незаконному прийнятті рішення про затвердження угоди, оскільки, на думку апелянта, суд першої інстанції мав би перевірити угоду про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим на її відповідність вимогам КПК і закону України про кримінальну відповідальність та відмовити у затвердженні угоди відповідно до положень п. 1 ч. 7 ст. 474 КПК з підстав невідповідності узгодженого сторонами покарання вимогам ст. 45, ч. 1 ст.75 КК.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що 26 березня 2021 року у кримінальному провадженні № 12021162480000425 між прокурором Київської окружної прокуратури м. Одеси та підозрюваним ОСОБА_24 в присутності захисника останнього укладено угоду про визнання винуватості, відповідно до якої прокурор та обвинувачений дійшли згоди щодо всіх істотних для цього кримінального провадження обставин та правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч.1 ст. 369 КК, який повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину і погодився з юридичною оцінкою його дій.

Згідно із вказаною угодою про визнання винуватості сторони погодились на призначення ОСОБА_24 узгодженого покарання за ч. 1 ст. 369 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки та звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК з іспитовим строком 2 роки та покладенням відповідних обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Відповідно до ч. 2 ст. 473 КПК наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора, підозрюваного чи обвинуваченого є обмеження їх права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 та 424 КПК, а для підозрюваного чи обвинуваченого - також його відмова від здійснення прав, передбачених абзацами першим та четвертим п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК. Зі змісту зазначеної вище угоди вбачається, що обвинуваченому ОСОБА_24 роз`яснено зміст положень ч. 4 ст. 474 КПК та наслідки укладення цієї угоди, і останній своїм підписом підтвердив, що він цілком розуміє ці наслідки.

Статтею 398 КПК передбачено, що, отримавши апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції, суддя-доповідач протягом трьох днів перевіряє її на відповідність вимогам статті 396 КПК і за відсутності перешкод постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 392 КПК в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили, а саме вироки, крім випадків, передбачених ст. 394 КПК, зокрема, крім випадків оскарження прокурором вироку на підставі угоди про визнання винуватості з інших підстав, ніж призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди, а також затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно із ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угода не може бути укладена (п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК).

Зазначений перелік меж і підстав, з яких вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржено, є вичерпним.

Таким чином, як правильно встановив апеляційний суд, за наведених обставин апеляційна скарга прокурора була подана на судове рішення з підстав, з яких воно не може бути оскарженим прокурором згідно з положеннями п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК.

Враховуючи, що апеляційна скарга заступника керівника Одеської обласної прокуратури подана на судове рішення з підстав, які не передбачені п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК, апеляційний суд своєю ухвалою правильно відмовив у відкритті провадження за вказаною апеляційною скаргою відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК. Мотиви, що зазначені у касаційній скарзі прокурора щодо наявності порушень, які дають йому повноваження на оскарження вироку на підставі угоди про визнання винуватості, відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК Велика Палата відхиляє як необґрунтовані та такі, що жодним чином не доводять його права на оскарження такого вироку.

Така позиція кореспондує висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 523/13129/17.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги прокурора

Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги (речення перше ч. 2 ст. 433 КПК).

Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення (п. 1 ч. 1 ст. 436 КПК).

З огляду на висновки, наведені у цій постанові, вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року, який не був переглянутий по суті в апеляційному порядку, не може бути предметом перевірки суду касаційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на цей вирок з урахуванням п. 1 ст. 6 Конвенції підлягає закриттю.

Зважаючи на надану оцінку аргументам касаційної скарги прокурора на ухвалу апеляційного суду та висновку цього суду щодо відмови у відкритті апеляційного провадження, Велика Палата Верховного Суду вважає таку касаційну скаргу необґрунтованою. Тому її слід залишити без задоволення а ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_24 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 369 КК, закрити.

Касаційну скаргу прокурора на ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_24 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 369 КК, залишити без задоволення, а цю ухвалу - без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач ОСОБА_2 Судді:ОСОБА_3 ОСОБА_13 ОСОБА_4 ОСОБА_14 ОСОБА_5 ОСОБА_15 ОСОБА_6 ОСОБА_16 ОСОБА_7 ОСОБА_17 ОСОБА_8 ОСОБА_18 ОСОБА_9 ОСОБА_19 ОСОБА_10 ОСОБА_1 ОСОБА_11 ОСОБА_20 ОСОБА_12

Відповідно до ч. 3 ст. 441 КПК постанова оформлена суддею ОСОБА_12

Джерело: ЄДРСР 110428154

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2

у справі № 947/10464/21 (провадження № 13-17кс22) за касаційною скаргою прокурора на вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 Кримінального кодексу України (далі - КК).

1. Київський районний суд м. Одеси вироком від 14 квітня 2021 року затвердив угоду про визнання винуватості та визнав ОСОБА_3 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК, і призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК суд звільнив ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та поклав на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

2. Суд визнав ОСОБА_3 винуватим у тому, що він 15 березня 2021 року об 11:46 за обставин, наведених у вироку, не бажаючи складення відносно нього матеріалів про вчинення адміністративного правопорушення та намагаючись ухилитися від притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 130, ч. 5 ст. 121 Кодексу України про адміністративні правопорушення, пропонував, обіцяв інспекторам Управління патрульної поліції в Одеській області ДПП Національної поліції України ОСОБА_4 та ОСОБА_5 неправомірну вигоду у вигляді грошових коштів у сумі 1200 грн за нескладення відносно нього матеріалів про вказані адміністративні правопорушення.

3. Таким чином, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 369 КК, а саме пропозиція чи обіцянка службовій особі неправомірної вигоди за вчинення чи невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

4. Одеський апеляційний суд ухвалою від 08 червня 2021 року відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора, оскільки вона подана з підстав, які не передбачено п. 2 ч. 4 ст. 394 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

5. Колегія суддів Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - колегія суддів) відкрила касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора, а ухвалою від 16 лютого 2022 року кримінальне провадження передала на розгляд Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата), оскільки справа містить виключну правову проблему.

6. Суть проблеми, яка виникла, колегія суддів, сформулювала двома запитаннями:

- чи може (повинен) з огляду на положення частин 1 і 2 ст. 75 КК суд затвердити угоду про визнання винуватості (або про примирення) у кримінальному провадженні щодо корупційного правопорушення, однією з умов якої є положення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК;

- якщо суд має право та повинен затвердити таку угоду, то питання про апеляційне оскарження відповідного вироку не виникає, проте якщо суд не має права затвердити таку угоду, але зробив це, то чи може прокурор оскаржити в апеляційному порядку відповідний вирок суду із цих підстав (з огляду на положення п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК та загальні засади кримінального провадження).

Позиція Великої Палати

7. Велика Палата 29 березня 2023 року ухвалила постанову, якою:

- касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК, закрила;

- касаційну скаргу прокурора на ухвалу Одеського апеляційного суду від 08 червня

2021 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК, залишила без задоволення, а ухвалу апеляційного суду - без змін.

8. Ухвалюючи судове рішення в частині закриття касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року, Велика Палата зазначила, що реалізація права на касаційне оскарження судових рішень пов`язана з дотриманням вимоги щодо необхідності перегляду судового рішення в апеляційному порядку до моменту подання касаційної скарги. Недотримання цієї вимоги унеможливлює перегляд відповідного рішення суду в касаційному порядку. Положеннями ст. 424 КПК визначено перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку. За приписами ч. 1 вказаної статті вироки суду першої інстанції оскаржуються в касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку.

9. Зважаючи на те, що ухвалою Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року, якимзатверджено угоду про визнання винуватості між ОСОБА_3 та прокурором Київської окружної прокуратури міста Одеси, вказаний вирок не був переглянутий по суті в апеляційному порядку, отже, не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

10. Ухвалюючи судове рішення в частині залишення без змін ухвали Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, Велика Палата зазначила, що за змістом ч. 2 ст. 473 КПК наслідком укладення та затвердження угоди про визнання винуватості для прокурора є обмеження його права оскарження вироку згідно з положеннями статей 394 та 424 цього Кодексу. Таким чином, законодавець створив процесуальні запобіжники від можливої недобросовісності та зловживання процесуальними правами прокурором, який з метою скасування вироку суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості може в апеляційній скарзі відмовитися від визнання обставин, які визнавалися ним під час судового провадження на підставі угоди. Імперативна вказівка в цій процесуальній нормі щодо виключного визначення підстав для оскарження відповідного судового рішення узгоджується і з положеннями ч. 2 ст. 473 КПК.

11. У цьому кримінальному провадженні прокурор подав апеляційну скаргу на вирок на підставі угоди про визнання винуватості з підстав, з яких такий вирок не може бути оскарженим згідно з положеннями п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК, а тому суд апеляційної інстанцій обґрунтовано відмовив у відкритті провадження.

Мотиви висловлення окремої думки

Щодо процесуальної можливості розгляду Великою Палатою питання про відповідність вимогам КК угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні про корупційне кримінальне правопорушення, однією з умов якої є звільнення особи від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

12. Ухвалюючи постанову, Велика Палата не дала відповіді на поставлене колегією суддів питання та не навела відповідних аргументів. Зі змісту цього рішення вбачається, що оскільки вирок не переглядався в апеляційному порядку, то й вирішувати питання, які постали у зв`язку з ухваленням такого вироку, Велика Палата не вправі.

13. Проте за змістом ч. 5 ст. 434-1 КПК єдиним органом у системі судоустрою, на який покладено повноваження щодо вирішення виключної правової проблеми, є Велика Палата. Передаючи справу на її розгляд, колегія суддів обґрунтувала наявність виключної правової проблеми, яка полягає в різному тлумаченні судами положень частин 1 і 2 ст. 75 КК у їх взаємозв`язку та відповідно різному їх застосуванні в ході вирішення питання про затвердження угоди про визнання вини в корупційних кримінальних правопорушеннях.

14. З огляду на повноваження Великої Палати щодо вирішення справи, яка містить виключну правову проблему, зважаючи на те, що питання поставлене колегією суддів виключно у площині правильного застосування норм кримінального закону, Велика Палата з метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики могла вирішити окреслену правову проблему в межах цього кримінального провадження.

Щодо права прокурора на оскарження в апеляційному порядку вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості, з огляду на положення ч. 6 ст. 9 КПК та загальні засади кримінального провадження

15. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку.

16. За змістом п. 20 ч. 2 ст. 36 КПК прокурор, здійснюючи нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, уповноважений оскаржувати судові рішення в порядку, встановленому цим Кодексом. Таке право прокурора також закріплене п. 17 ч. 1 ст. 7 та ст. 24 КПК і є однією із загальних засад кримінального провадження.

17. Відповідно до ч. 2 ст. 37 КПК прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення. Здійснення повноважень прокурора в цьому самому кримінальному провадженні іншим прокурором можливе лише у випадках, передбачених частинами 4, 5 ст. 36, ч. 3 ст. 313, ч. 2 ст. 341 цього Кодексу та ч. 3 цієї статті.

18. Зокрема, ч. 4 ст. 36 КПК передбачено, що право на подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами мають також незалежно від їх участі в судовому провадженні прокурори вищого рівня: Генеральний прокурор, його перший заступник та заступники, керівник обласної прокуратури, його перший заступник та заступники.

19. Ці положення узгоджуються із ч. 5 ст. 24 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (з наступними змінами), відповідно до якої право подання апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом на судове рішення у кримінальній справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від його участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, крім випадків, коли йдеться про рішення у кримінальних провадженнях, розслідування в яких здійснювалося Національним антикорупційним бюро України, - у таких випадках відповідне право надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від його участі в розгляді справи: керівнику Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, його першому заступнику та заступнику.

20. На виконання законодавчих положень Офісом Генерального прокурора 30 вересня 2021 року прийнято наказ № 309 «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні», за змістом пунктів 33, 35 якого структурним підрозділам нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування обласних прокуратур відповідно до ст. 36 КПК України, а також підрозділам підтримання обвинувачення необхідно забезпечувати перевірку довідок з висновками керівників окружних прокуратур про законність рішень суду першої інстанції та відсутність підстав для їх оскарження в апеляційному порядку. У разі встановлення підрозділами підтримання обвинувачення в суді обласних прокуратур та Офісу Генерального прокурора підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами письмово повідомляти про це заступника керівника прокуратури відповідного рівня, відповідального за стан організації наглядової роботи згідно з розподілом обов`язків. Першим заступникам та заступникам Генерального прокурора, керівникам обласних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам за необхідності реалізовувати право на подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами незалежно від їх участі у судовому провадженні.

21. З аналізу наведених положень вбачається, що законодавець не просто наділив прокурора правом на оскарження судового рішення, але надав прокурору вищого рівня, який не погодився з рішенням суду першої інстанції та позицією прокурора, який брав участь у розгляді справи та не вбачав підстав для його апеляційного оскарження, у порядку нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням оскаржити таке судове рішення.

22. Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК вирок суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості може бути оскаржений прокурором виключно з підстав:

1) призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди;

2) затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно із ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угода не може бути укладена. Вказана норма права за своєю суттю є імперативною.

23. Разом з тим згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 КПК зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати законності як загальній засаді кримінального провадження, зміст якої визначений у ч. 1 ст. 9 КПК та полягає у тому, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

24. Ці положення узгоджуються зі ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

25. Частиною 2 ст. 475 КПК передбачено, що вирок на підставі угоди про визнання винуватості повинен відповідати загальним вимогам до судових рішень щодо законності. Відповідно до ч. 2 ст. 370 КПК законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

26. За змістом ч. 7 ст. 474 КПК суд перевіряє угоду на відповідність вимогам цього Кодексу та/або закону. Суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо, зокрема, умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким, ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди.

27. Отже, суд насамперед перевіряє умови угоди на відповідність вимогам КПК щодо змісту та порядку її укладення, а також вимогам КК щодо правової кваліфікації, погоджених сторонами виду та розміру покарання, правильності застосування норм КК, якими передбачено можливість звільнення обвинуваченого від покарання чи його відбування, та інших питань.

28. Дотримання таких умов під час укладення угоди про визнання вини з огляду на положення п. 2 ч. 1 ст. 7 КПК, ч. 1 ст. 9 КПК безумовно характеризує кримінальне провадження як таке, зміст та форма якого відповідає засаді законності, а вирок суду на підставі такої угоди з огляду на ч. 2 ст. 370 КПК та ч. 2 ст. 475 КПК відповідає законності як загальній вимозі до судових рішень.

29. Дії прокурора та суду як суб`єктів державно-владних повноважень, наділених правом прийняття процесуальних рішень, всупереч наведеним вимогам закону з огляду на положення Конституції України та КПК не відповідають інтересам суспільства, для реалізації яких у кримінальному процесі саме вони наділені законодавцем відповідними повноваженнями.

30. За змістом пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 470 КПК прокурор при вирішенні питання про укладення угоди про визнання винуватості зобов`язаний враховувати такі обставини, як наявність суспільного інтересу в забезпеченні швидшого досудового розслідування і судового провадження, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень, запобіганні, виявленні чи припиненні більшої кількості кримінальних правопорушень або інших більш тяжких кримінальних правопорушень.

31. Разом з тим суспільні інтереси - це певні вигоди для всього суспільства, без задоволення яких неможливо забезпечити його всебічний, стабільний та демократичний розвиток. Вони визнані державою, забезпечені правом, а їх задоволення є гарантією існування і розвитку суспільства вцілому.

32. У кримінальному провадженні суспільні інтереси загалом виражені в його завданнях, визначених ст. 2 КПК, та полягають у захисті особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпеченні швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

33. Умови угоди про визнання винуватості відповідатимуть інтересам суспільства тоді, коли відповідатимуть вимогам чинного матеріального та процесуального законодавства, а суспільний інтерес у забезпеченні швидшого досудового розслідування, викритті більшої кількості кримінальних правопорушень буде пропорційним суспільному інтересу, який полягає в досягненні завдань кримінального провадження.

34. Здійснюючи нагляд у формі процесуального керівництва за розслідуванням кримінального правопорушення, прокурор повинен виконувати завдання кримінального провадження та за умови наявності визначених законом підстав ініціювати або ж за ініціативою підозрюваного чи обвинуваченого укладати угоду про визнання винуватості, ураховуючи при цьому обставини, визначені ст. 470 КПК.

35. Разом з тим, надавши прокурору вищого рівня право на оскарження судового рішення у разі незгоди з позицією прокурора, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, законодавець передбачив можливість перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом на предмет його законності.

36. Таким чином, виходячи із системного тлумачення норм процесуального права можна зробити висновок, що законодавець, хоча й обмежив право прокурора на оскарження вироку на підставі угоди про визнання винуватості підставами, передбаченими п. 2 ч. 4

ст. 394 КПК, однак прокурор вищого рівня має право оскаржити вирок суду на підставі угоди, якщо він не відповідає суспільним інтересам, у тому числі вимогам КК та КПК до судових рішень, з урахуванням змісту статей 7, 9, 370, 412 КПК та з огляду на загальні засади кримінального провадження.

37. Отже, вирок суду, яким затверджено угоду про визнання винуватості, умови якої не відповідають суспільним інтересам, може бути предметом перегляду судом апеляційної інстанції за апеляційною скаргою прокурора вищого рівня на підставі ч. 6 ст. 9 КПК та з огляду на загальні засади кримінального провадження.

38. Таким чином, Великій Палаті з огляду на необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики слід було зробити висновок щодо відповідності вимогам КК угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні про корупційне кримінальне правопорушення, однією з умов якої є звільнення особи від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

39. Щодо другого поставленого колегією суддів питання, то Великій Палаті слід було зробити висновок про те, що вирок суду, яким затверджено угоду про визнання винуватості, умови якої не відповідають суспільним інтересам, у тому числі вимогам КК та КПК до судових рішень, може бути предметом перегляду судом апеляційної інстанції за апеляційною скаргою прокурора вищого рівня на підставі ч. 6 ст. 9 КПК з огляду на положення статей 370, 412 КПК та загальні засади кримінального провадження.

Щодо доводів касаційної скарги

40. Виходячи зі змісту ч. 5 ст. 434-1 КПК Велика Палата в разі передачі кримінального провадження на її розгляд вирішує правові питання, які стали підставами для такої передачі, а також розглядає справу як суд касаційної інстанції в межах заявлених касаційних вимог з дотриманням положень ст. 433 цього Кодексу.

41. Загалом, погоджуючись із висновком Великої Палати щодо неможливості перегляду вироку Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року щодо ОСОБА_3 , оскільки Одеський апеляційний суд ухвалою від 08 червня 2021 року відмовив у відкритті провадження за апеляційною скаргою прокурора, вважаємо, що така ухвала з огляду на попередні міркування, викладені в окремій думці, підлягала скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки в апеляційній скарзі прокурора ставилось питання про те, що суд першої інстанції затвердив угоду, яка не відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права, завданням кримінального провадження, а відповідно й суспільним інтересам.

Судді Великої Палати Верховного Суду Судді Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1

ОСОБА_2

Джерело: ЄДРСР 110368006

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА (СПІЛЬНА)

суддів Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 (справа № 947/10464/21, провадження № 13-17кс22)

Постановою від 29 березня 2023 року Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) закрила касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Київського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2021 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 Кримінального кодексу України (далі - КК); залишила без зміни постановлену в цьому ж провадженні ухвалу Одеського апеляційного суду від 8 червня 2021 року, а касаційну скаргу прокурора на вказану ухвалу - без задоволення.

Із таким рішенням не погоджуємось, вважаємо його помилковим, прийнятим без урахування суті законодавчих вимог щодо кримінального провадження.

За матеріалами справи Київський районний суд м. Одеси вироком від 14 квітня 2021 року затвердив угоду про визнання винуватості, засудив ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 369 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки і на підставі ст. 75 вказаного Кодексу звільнив від відбування заходу примусу з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК. Прокурор оскаржив вирок в апеляційному порядку. Одеський апеляційний суд ухвалою від 8 червня 2021 року відмовив у відкритті провадження, оскільки апеляційну скаргу було подано з підстав, не передбачених п. 2 ч. 4 ст. 394 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). На згадані судові рішення прокурор подав касаційну скаргу, за якою Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду (далі - Касаційний кримінальний суд, колегія суддів) відкрив провадження. Цей суд 16 лютого 2022 року передав кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 на розгляд Великої Палати на підставі ч. 5 ст. 4341 КПК, оскільки вважав, що справа містить виключну правову проблему через різні підходи до тлумачення частин 1 та 2 ст. 75 КК, а також правову невизначеність у застосуванні п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК.

Акцентуючи увагу на існуючих колізіях, для їх подолання та формування єдиної практики колегія суддів запропонувала Великій Палаті у межах переданої справи вирішити питання: чи може (повинен) суд з огляду на правила частин 1, 2 ст. 75 КК затвердити угоду про визнання винуватості (або про примирення) у кримінальному провадженні щодо корупційного правопорушення, однією з умов якої є звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, і, якщо угоду було неправомірно затверджено, чи може прокурор оскаржити вирок в апеляційному порядку, зважаючи на положення ст. 7 та п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК.

За наслідками касаційного розгляду справи 29 березня 2023 року Велика Палата дійшла висновку про відсутність процесуальної можливості вирішити окреслену Касаційним кримінальним судом першочергову проблему з питань застосування ст. 75 КК.

Не заперечуючи вказаного висновку, вважаємо за необхідне наголосити на його передбачуваності, оскільки перешкода для формування правової позиції в цій справі існувала ще на момент її передачі до Великої Палати, яка від самого початку була обізнана з неможливістю в силу ч. 1 ст. 424 КПК перегляду вироку в касаційному порядку. З огляду на очевидність наслідків оскарження рішення, яке не є предметом перевірки суду касаційної інстанції (ст. 428 КПК), Велика Палата помилково прийняла справу до провадження, адже надалі у своїй постанові констатувала про неспроможність усунути розбіжності у тлумаченні положень ст. 75 КК через законодавчу заборону ревізувати оскаржений вирок.

Водночас питання про застосування п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК було порушене Касаційним кримінальним судом без додержання критеріїв визначення правової проблеми як виключної, про що раніше вже було зазначено в окремій думці суддів Великої Палати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 до ухвали цієї Палати від 9 червня 2022 року про прийняття кримінального провадження до розгляду.

Зважаючи на викладене, переконані, що за відсутності процесуального механізму для формування висновків, які би сприяли розвитку права шляхом усунення колізій у застосуванні насамперед закону України про кримінальну відповідальність, справу ОСОБА_6 необхідно було повернути Касаційному кримінальному суду і такий підхід відповідає практиці Великої Палати (ухвали від 4 липня 2018 року у справі № 1215/6523/13-к, від 14 вересня 2021 року у справі № 757/7499/17-ц).

Разом із цим, закриваючи постановою від 29 березня 2023 року касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок стосовно ОСОБА_6 , Велика Палата не врахувала особливостей кримінального процесуального законодавства, приписів статей 369, 436, 441 КПК, якими регламентовано повноваження суду, форму (види) судових рішень та стадії їх прийняття. Оскільки касаційне провадження за скаргою прокурора відкрив Касаційний кримінальний суд, Велика Палата, прийнявши справу до провадження, за наслідками її розгляду була уповноважена ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні касаційних вимог, визнаних необґрунтованими. Натомість рішення про закриття касаційного провадження оформлюється ухвалою. До того ж нормами кримінального процесуального права не передбачено поділу / роз?єднання єдиного касаційного провадження за однією касаційною скаргою, а прийняті в його межах рішення про закриття провадження в частині певних вимог і водночас про залишення без задоволення тієї ж самої скарги є суперечливими та неправильними.

Стосовно викладених у постанові від 29 березня 2023 року мотивів щодо застосування п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК необхідно зазначити таке.

Позиція більшості суддів Великої Палати зводиться до того, що приписи вказаної норми слід тлумачити буквально. Велика Палата визнала законною ухвалу Одеського апеляційного суду від 8 червня 2021 року, котрий аргументував відмову у відкритті апеляційного провадження тим, що до цих правовідносин не застосовуються загальні засади кримінального провадження, адже їх регулювання в такий спосіб обумовлене необхідністю запобігти недобросовісності учасників судового розгляду. Підтримуючи тезу фактично вибіркового (ситуативного) застосування обов`язкових загальних засад, Велика Палата у своїй постанові також зазначила, що у ч. 4 ст. 394 КПК законодавець створив запобіжники від імовірного зловживання процесуальними правами прокурором, котрий може в апеляційній скарзі відмовитися від визнання обставин, які визнавалися ним під час судового провадження на підставі угоди.

Вважаємо наведений юридичний підхід помилковим і неприйнятним, виходячи з таких міркувань.

За змістом ст. 474 КПК суд повинен перевірити угоду про визнання винуватості на відповідність вимогам закону і в разі, якщо умови угоди суперечать їм, - відмовити в її затвердженні.

Згідно зі ст. 475 КПК вирок на підставі угоди повинен відповідати загальним вимогам до обвинувальних вироків, а відтак бути законним, тобто ухваленим із додержанням Конституції України, норм матеріального та процесуального права.

Законність судових рішень забезпечується можливістю їх оскарження в апеляційному порядку, що є не тільки важливою гарантією захисту прав і законних інтересів учасників кримінального провадження, але й процесуальним інструментом виправлення судової помилки.

Згідно зі ст. 36 КПК повноваження прокурора оскаржувати судові рішення віднесено до інструментів нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва ним. Право прокурорів вищого рівня на подання апеляційної скарги є однією з передумов забезпечення законності судових рішень, виправлення допущених у провадженні істотних порушень.

Оскільки положення п. 1 ч. 4 ст. 394 КПК наділяють сторону захисту правом оскаржити вирок на підставі угоди через нездійснення судом перевірки угоди на відповідність вимогам закону (п. 1 ч. 7 ст. 474 цього Кодексу), то обмеження в такому ж праві сторони обвинувачення становить невиправдану перешкоду для виправлення можливої судової помилки.

Разом із цим у ст. 129 Конституції України учасникам судового процесу гарантовано рівність перед законом і судом. Концептуально цей принцип означає необхідність створення для сторін кримінального провадження пропорційних умов для реалізації їхніх процесуальних прав та обов`язків.

Як наголосив Конституційний Суд України, принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, що забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав (рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012). Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом має бути забезпечена під час судового розгляду будь-якої справи в суді першої інстанції і під час апеляційного провадження, а неоднаковий обсяг прав учасника судового провадження на апеляційне оскарження судових рішень має бути об?єктивно та обґрунтовано виправданим (рішення від 1 березня 2023 року № 2-р(ІІ)/2023). Обмеження права на оскарження судових рішень має переслідувати легітимну мету, бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим (рішення від 8 квітня 2015 року № 3-рп/2015). Рівність прав та обов?язків учасників судочинства не означає їхньої однаковості, проте неможливість апеляційного оскарження певного судового рішення буде розумним обмеженням цього принципу лише тоді, коли воно відповідатиме завданням кримінального провадження (рішення від 17 березня 2020 року № 5-р/2020).

Згідно з ч. 1 ст. 7 КПК саме загальні засади кримінального провадження визначають його зміст та форму. На суд, сторону обвинувачення (прокурор та інші службові особи органів державної влади, перелічені вп. 19 ч. 1 ст. 3 вказаного Кодексу) покладено обов?язок неухильно додержуватися вимог не лише КПК, а й насамперед Основного Закону, обов`язкових для України міжнародних договорів та інших актів законодавства. При цьому положення ч. 6 ст. 9 указаного Кодексу передбачають, що питання кримінального провадження можуть бути не врегульовані або неоднозначно врегульовані приписами цього Кодексу, і в таких випадках зобов`язують осіб, відповідальних за додержання законності, застосовувати загальні засади, визначені в ч. 1 ст. 7 КПК.

У судовій практиці норми права, котрі встановлюють ті чи інші обмеження в доступі до суду апеляційної інстанції, послідовно застосовуються з урахуванням загальних засад кримінального провадження (наприклад, постанови Великої Палати від 23 травня 2018 року у справах № 243/6674/17-к та № 237/1459/17, постанова Касаційного кримінального суду від 10 липня 2018 року у справі № 645/5699/16-к).

На подібний юридичний підхід і раніше орієнтував суд найвищої інстанції (постанови Верховного Суду України від 21 січня, 3 березня та 29 вересня 2016 року, 12 жовтня 2017 року, провадження № 5-332кс15, 5-347кс15, 5-246кс16, 5-142кс17 відповідно), від висновків якого не було відступлено за процедурою п. 7 § 3 «Перехідні положення» розд. 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

Крім того, одним із елементів законності як загальної засади кримінального провадження є обов`язок застосування кримінального процесуального законодавства України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, міжнародна судова установа).

За позицією міжнародної судової установи, повноваження вищих судових органів стосовно перегляду остаточних судових рішень існують з метою виправлення судових помилок та недоліків судочинства (рішення ЄСПЛ «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Принцип рівності сторін як один з елементів концепції справедливого судового розгляду вимагає, щоб кожній стороні була надана розумна можливість представити свою справу за умов, які не ставлять її в суттєво невигідне становище порівняно зі своїм опонентом (рішення ЄСПЛ «Надточій проти України», заява № 7460/03).

Обмеження доступу до суду повинні переслідувати легітимну мету, а між використаними засобами та поставленими цілями має бути розумний ступінь пропорційності (рішення ЄСПЛ «Мушта проти України», заява № 8863/06).

ЄСПЛ убачає порушення принципу верховенства права у випадках, коли норми, які обмежують доступ до суду вищої інстанції, не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя й утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (рішення ЄСПЛ «Зубац проти Хорватії», заява № 40160/12).

З огляду на викладене, ураховуючи також важливість суспільного інтересу до боротьби з корупцією, вважаємо, що обмеження сторони обвинувачення в апеляційній перевірці вироків на підставі угоди про визнання винуватості з погляду їх законності позбавлене легітимної мети, а отже, є непропорційним і порушує засаду верховенства права.

Очевидно, що юридичний підхід, застосований Великою Палатою 29 березня 2023 року у справі ОСОБА_6 , унеможливить виправлення апеляційними судами ймовірних помилок, допущених судами першої інстанції при застосуванні норм права у провадженнях на підставі угоди про визнання винуватості. При цьому правові проблеми, що можуть виникати в таких провадженнях, як-от особливості застосування ст. 75 КК у справах про корупційні правопорушення, не будуть урегульовані судом касаційної інстанції через законодавчу заборону в ч. 1 ст. 424 КПК. Це у свою чергу означає, що Верховний Суд буде обмежений у виконанні своєї основної функції - забезпечення сталості та єдності судової практики.

Велика Палата не зважила на зазначене. Погодившись із оспорюваною ухвалою, фактично не виконала своєї функції, оскільки замість створення процесуального механізму й умов для розвитку права, подолання колізій у застосуванні закону України про кримінальну відповідальність (ст. 75 КК) залишила вирішення спірного питання виключно на розсуд місцевого суду, що є неприйнятним.

Зважаючи на факт прийняття більшістю суддів цієї справи до провадження, за наслідками її розгляду для виправлення окресленої юридичної ситуації Велика Палата мала би частково задовольнити касаційну скаргу прокурора, скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 8 червня 2021 року про відмову у відкритті апеляційного провадження і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На нашу думку, висновок щодо застосування норми процесуального права необхідно сформулювати так:

у силу ст. 129 Конституції України, гарантованої в ній рівності сторін перед законом і судом, статей 2, 7 КПК прокурор має процесуальне право на оскарження в апеляційному порядку вироку, яким затверджено угоду про визнання винуватості, з підстави невідповідності її умов та судового рішення засаді законності через істотне порушення норм права. У цьому випадку положення п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК не виключають можливості реалізації стороною обвинувачення своїх повноважень шляхом подання апеляційної скарги та звернення до суду апеляційної інстанції з вимогою перевірки додержання судом першої інстанції приписів ст. 370 указаного Кодексу. Вирішуючи питання про відкриття провадження за такою скаргою, апеляційний суд не повинен формально виходити лише з правил п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК, а зобов`язаний також керуватися завданнями та загальними засадами кримінального провадження, визначеними у статтях 2, 7 цього Кодексу відповідно.

29 березня 2023 року

Судді Великої Палати

Верховного Суду ОСОБА_1

ОСОБА_2

ОСОБА_3

ОСОБА_4

ОСОБА_5

Джерело: ЄДРСР 110308827

[ANTIRAID]

Велика палата встановила, що суд може затвердити угоду про визнання винуватості (або про примирення) у кримінальному провадженні щодо корупційного правопорушення, однією з умов якої є положення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК;

Питання про апеляційне оскарження відповідного вироку не виникає, окрім випадків прямо передбачених законом, а саме за частиною 4 ст. 394 КПК де передбачено, що вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржено:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно на підставах: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, установлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 КПК, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладання угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно із ч. 4 ст. 469 КПК угода не може бути укладена.