Постанова ВП ВС про стягнення з ДКС України 3% річних та інфляційних втрат у разі несвоєчасного виконання рішення суду

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2023 року

м. Київ

Справа № 420/2411/19

Провадження № 11-422апп21

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гриціва М. І.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Григор`євої І. В.,

Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Крет Г. Р., Лобойка Л. М.,

Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В.,

Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства ?Компанія ?Флай сервіс? (далі - ППК ?Флай сервіс?) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року

(суддя Вовченко О. А.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року (судді Осіпов Ю. В., Косцова І. П., Танасогло Т. М.) у справі № 420/2411/19 за позовом ППК ?Флай сервіс? до держави в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про стягнення коштів

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

1. Одеський окружний адміністративний суд прийняв постанову від 09 вересня 2011 року у справі № 2а-608/08/1570, якою, зокрема, стягнув з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс? грошові кошти.

2. Після набрання 14 березня 2013 року постановою законної сили суд видав на її виконання виконавчий документ від 13 травня 2013 року, який у лютому 2018 року позивач пред`явив до виконання ДКС України.

3. Однак ДКС України перерахувала ППК ?Флай сервіс? стягнуті за судовим рішенням кошти в жовтні 2018 року - через вісім місяців після отримання виконавчого документа, з урахуванням чого ППК ?Флай сервіс?, посилаючись на тривале невиконання рішення, звернулося з позовом до держави в особі ДКС України про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з квітня 2013 року до вересня 2018 року.

4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний адміністративний суд, позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність ДКС України щодо несвоєчасного виконання постанови суду від 09 вересня 2011 року в частині стягнення з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс? грошових коштів, стягнув з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс? компенсацію в розмірі 3 % річних за несвоєчасне виконання постанови суду від 09 вересня 2011 року в справі № 2а-608/08/1570. Відмовив у задоволенні позовних вимог у частині стягнення інфляційних втрат з посиланням на те, що норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які регулюють наслідки порушення зобов`язань, не застосовуються до спірних правовідносин, оскільки Законом України ?Про гарантії держави щодо виконання судових рішень? від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) не передбачено такого виду компенсації за несвоєчасне виконання рішень суду, як інфляційні втрати.

5. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу позивача, мала вирішити питання:

- у порядку якого судочинства мають розглядатися вимоги про стягнення з держави в особі ДКС України 3 % річних та інфляційних втрат через тривале невиконання ДКС України ухваленого адміністративним судом судового рішення?

- чи застосовні приписи статті 625 ЦК України до відносин щодо стягнення інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням ДКС України ухваленого адміністративним судом судового рішення?

- з якого моменту (у разі такої можливості) можуть застосовуватися приписи статті 625 ЦК України до юридичних наслідків прострочення виконання боржником, зокрема державою, підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання?

6. Велика Палата Верховного Суду вважає правомірним розгляд судами попередніх інстанцій заявлених вимог позивача в порядку адміністративного судочинства, однак помилковим висновок судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для стягнення інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням ДКС України судового рішення.

Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог

7. У квітні 2019 року ППК ?Флай сервіс? звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до держави в особі ДКС України, в якому просило стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 605 928,48 грн, з яких: 543 145,65 грн - інфляційні втрати, 62 782,83 грн - 3 % річних за період з квітня 2013 року по вересень 2018 року.

8. Позов ППК ?Флай сервіс? мотивований тим, що за судовим рішенням у справі № 2а-608/08/1570, яке набрало законної сили 14 березня 2013 року, серед іншого, стягнуто з ДКС України на користь позивача грошові кошти в розмірі 380 502,00 грн. Однак у зв`язку з тривалим невиконанням цього рішення боржник заподіяв ППК ?Флай сервіс? грошову шкоду, яку, на думку позивача, необхідно стягнути з відповідача.

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

9. 09 вересня 2011 року Одеський окружний адміністративний суд прийняв постанову в справі № 2а-608/08/1570, залишену без змін Одеським апеляційним адміністративним судом ухвалою від 14 березня 2013 року, якою задовольнив адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси, Державної податкової адміністрації в Одеській області, ДКС України про визнання рішення Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси від 12 липня 1999 року № 43/17-2/2273008133/11067 про застосування фінансових санкцій недійсним і, зокрема, стягнув з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс? кошти в сумі 380 502,00 грн.

10. 13 травня 2013 року Одеський окружний адміністративний суд видав позивачу виконавчий лист № 608/08/1570 про стягнення з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс? коштів у сумі 380 502,00 грн.

11. Ухвалами від 11 квітня та від 17 травня 2013 року Вищий адміністративний суд України відкрив касаційні провадження в адміністративній справі № 2а-608/08/1570 та зупинив виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року у справі № 2а-608/08/1570.

12. 22 травня 2017 року Вищий адміністративний суд України постановив ухвалу в справі № 2а-608/08/1570, якою залишив без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року.

13. Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 11 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, задовольнив заяву представника ППК ?Флай сервіс? про поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа № 608/08/1570, поновив пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого 13 травня 2013 року Одеським окружним адміністративним судом у справі № 2а-608/08/1570.

14. 19 лютого 2018 року ДКС України отримала виконавчий лист № 608/08/1570, на виконання якого в жовтні 2018 року трьома платежами (в порядку черговості) перерахувала на розрахунковий рахунок ППК ?Флай сервіс? кошти в сумі 380 502,00 грн (25 жовтня 2018 року - в сумі 218 069,47 грн, 31 жовтня 2018 року - в сумах 141 354,58 грн і 21 077,95 грн).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

15. 29 липня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 420/2411/19, яким адміністративний позов ППК ?Флай сервіс? задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність ДКС України щодо несвоєчасного виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року в справі № 2а- 608/08/1570 у частині стягнення з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс? коштів у сумі 380 502,00 грн. Стягнув з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс? компенсацію в розмірі 3 % річних за несвоєчасне виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року в справі № 2а- 608/08/1570 у сумі 62 782,83 грн. В іншій частині позову відмовив.

16. Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс? компенсації в розмірі 3 % річних за несвоєчасне виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року у справі № 2а- 608/08/1570 у сумі 62 782,83 грн за період з квітня 2013 року по вересень 2018 року.

17. Водночас місцевий адміністративний суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат з посиланням на те, що між позивачем і відповідачем не виникло цивільно-правових відносин, зокрема, зобов`язального характеру, а тому норми ЦК України, зокрема ті, які регулюють наслідки порушення зобов`язань, до спірних правовідносин не застосовуються. До того ж Законом № 4901-VI не передбачено такого виду компенсації за несвоєчасне виконання рішень суду, як ?інфляційні втрати?.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

18. П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 15 січня 2020 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у справі № 420/2411/19 залишив без змін.

19. Апеляційний адміністративний суд визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс?компенсації в розмірі 3 % річних за несвоєчасне виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року в справі № 2а-608/08/1570.

20. Крім того, суд апеляційної інстанції погодився з наданим позивачем розрахунком, згідно з яким 3 % відсотки річних за час затримки виконання постанови суду від суми 380 502,00 грн складають 62 782,83 грн, оскільки відповідачем жодним чином не оспорюється зазначений розрахунок та заявлена сума вимог.

21. Також апеляційний адміністративний суд визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо відсутності законних підстав для задоволення вимог позивача про стягнення з ДКС України 543 145,65 грн інфляційних втрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22. 12.02.2020 ППК ?Флай сервіс?звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року, в якій просило оскаржувані судові рішення в частині відмови у позові про стягнення з держави в особіДКС України 543 145,65 грн інфляційних втрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

23. 17 квітня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Зазначив, що скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України

(далі - КАС України) як на підставу для касаційного оскарження судових рішень. Роз`яснив учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу протягом п`ятнадцяти днів з моменту вручення копії ухвали про відкриття касаційного провадження у справі.

24. Ухвалою від 21 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного судупередав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України, оскільки вважав, що в питанні правового регулювання спірних правовідносин наявні ознаки виключної правової проблеми, зумовленої відсутністю усталеної судової практики в застосуванні однієї і тієї самої норми права ? частини другої

статті 625 ЦК України та наявністю правових висновків судів касаційних інстанцій, які прямо суперечать одне одному, а також існуванням невизначеності із законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, зокрема, через необхідність застосування аналогії закону чи права.Передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивував так:

24.1. Положеннями Закону № 4901-VI передбачено механізм компенсації стягувачу 3 % річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі несвоєчасного (понад три місяці) виконання остаточного судового рішення.

24.2. Проте положеннями Закону № 4901-VI не передбачено такого механізму відновлення прав стягувача, порушення яких відбулось у зв`язку з тривалим невиконанням остаточного судового рішення, як стягнення інфляційних втрат від суми основного боргу.

24.3. Разом з тим відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

24.4. У контексті зазначеного, а також доводів скаржника щодо застосовності до спірних правовідносин статті 625 ЦК України як загальної правової норми колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду звернула увагу на пункти 51, 52, 54, 73, 106 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 15 жовтня 2009 року у справі ?Юрій Миколайович Іванов проти України?, від 12 жовтня 2017 року у справі ?Бурмич та інші проти України?, Проміжну резолюцію [CM/ResDH(2008)1] Комітету міністрів Ради Європи від 06 березня 2008 року щодо виконання рішень ЄСПЛ у 232 справах проти України, які стосуються невиконання або суттєвих затримок у виконанні остаточних рішень національних судів, винесених проти держави та підпорядкованих їй суб`єктів, а також відсутності ефективного засобу юридичного захисту.

24.5. Також колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зважила на те, що судом касаційної інстанції неоднаково застосовується стаття 625 ЦК України у правовідносинах, що за своєю суттю є подібними до правовідносин у цій справі, а саме:

24.5.1. Верховний Суд України постановою від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, серед іншого, встановив, що у справі, яка переглядається, спір виник у зв`язку з тривалим, на думку позивача, невиконанням рішення суду про зобов`язання Міністерства оборони України перерахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII ?Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей?. Суд виснував, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовуються Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII ?Про виконавче провадження? (далі - Закон № 1404-VIII), і тому, оскількиспірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

24.5.2. Надалі Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20 січня 2016 року № 6-2759цс15 щодо стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання грошового зобов`язання, і зазначила, що стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

24.5.3. У постанові від 19 серпня 2020 року в справі № 826/7444/16 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду встановив, що в контексті спірних правовідносин у цій справа не виникли цивільно-правові взаємини між позивачем і органом казначейської служби як суб`єктом владних повноважень, а звідси - нема цивільно-правового порушення з боку ДКС України, яке мало б складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами, належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними. Суд у цій постанові вбачав, що у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак вважав, що ДКС України не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України. До того ж Верховний Суд зауважив, що якщо Закон № 4901-VI не передбачає такого виду компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення органами ДКС України, як інфляційні втрати, то можна констатувати, що нема й правового механізму стягнення такого виду грошової компенсації. Подібний правовий висновок сформулював Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 15 квітня 2020 року в справі № 807/542/17.

24.5.4. Разом з тим Третя судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 12 серпня 2020 року в межах справи № 757/28275/17-ц сформулювала інший висновок щодо застосування правил статті 625 ЦК України в контексті стягнення інфляційних втрат, спричинених тривалістю невиконання ДКС України рішення суду. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду при вирішенні цього питання виходив з того, що стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Спеціальний закон не передбачає, що положення цієї статті щодо зобов`язання боржника, який прострочив виконання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення не поширюється на спірні правовідносини. Подібні правові висновки сформулював Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постановах від 06 липня 2020 року в справі № 522/16531/17 та від 27 січня 2021 року в справі № 569/6045/17.

24.5.5. До того ж Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192, ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

24.6. Отже, на думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, за результатом розгляду касаційної скарги, з метою правильного вирішення цього спору необхідно відповісти на такі питання: чи може бути застосована частина друга статті 625 ЦК України до спірних правовідносин в аспекті стягнення на користь позивача компенсації інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням остаточного судового рішення ДКС України, а також чи можливо безпосередньо застосувати наведену практику ЄСПЛ для стягнення суми грошових коштів з урахуванням індексу інфляції в подібних правовідносинах та яке рішення необхідно вважати остаточним з метою визначення періоду такого прострочення.

24.7. Крім того, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду визнала за необхідне звернути увагу на проблематику визначення періоду прострочення виконання ДКС України рішення суду в цій справі.

24.8. Так, суди попередніх інстанцій на основі досліджених під час розгляду справи доказів встановили, що ДКС України не виконала обов`язку, визначеного статтею 3 Закону № 4901-VI і не забезпечила своєчасного перерахування позивачу коштів відповідно до виконавчого листа, виданого Одеським окружним адміністративним судом у справі № 2а- 608/08/1570. Зокрема, суди попередніх інстанцій установили, що ДКС України перерахувала позивачу кошти лише в жовтні 2018 року, тобто через вісім місяців після отримання виконавчого листа. Отже, суди визначили період прострочення виконання судового рішення ДКС України в межах восьми місяців. Водночас рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, стягнуто на користь позивача 3 % річних за період з квітня 2013 року до вересня 2018 року в сумі 62 782,83 грн. Задоволення позовних вимог у цій частині судами обґрунтовано тим, що ДКС України жодним чином не оспорюється наданий позивачем розрахунок. Тому важливим, на думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду є таке питання: із настанням якої події пов`язаний початок перебігу прострочення виконання рішення суду ДКС України, що може мати наслідком виникнення права у стягувача на одержання 3 % річних згідно з частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI.

24.9. Окрім того, з огляду на практику вирішення подібних за своєю суттю правовідносин у порядку цивільного та адміністративного судочинства, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що правильне вирішення цього спору є неможливим без вирішення питання щодо віднесення цієї категорії справ до юрисдикції адміністративного, господарського чи цивільного суду, тобто насамперед постає потреба у вирішенні питання предметної юрисдикції цих правовідносин. Водночас Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 сформулювала правовий висновок про адміністративну юрисдикцію спору щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат виключно в аспекті їхнього нарахування на заборгованість бюджету з відшкодування ПДВ.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи ППК ?Флай сервіс?

25. ППК ?Флай сервіс? в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права, а саме незастосування норми матеріального права, яка мала бути застосована до спірних правовідносин, зазначаючи, зокрема, що при вирішенні питання про компенсацію збитків, спричинених невиконанням остаточного судового рішення, крім 3 % річних, мають бути компенсовані також інфляційні втрати, оскільки відповідальність за інфляційні процеси несе саме держава. За відсутності спеціальної норми в національному законодавстві, яка б регулювала правовідносини щодо стягнення з держави інфляційних втрат з підстав тривалого виконання (або невиконання) рішення суду, застосуванню підлягає стаття 625 ЦК України як загальна правова норма.

26. ППК ?Флай сервіс? у цьому контексті також звернуло увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 22 травня 2018 року в справі № 915/533/15, згідно з якою та обставина, що грошові кошти за договором повинні надійти до обласного бюджету, не виключає необхідності захисту таких коштів від знецінення та обов`язку відповідача як боржника у спірних правовідносинах компенсувати наслідки інфляційних процесів, які відбулися за час його прострочення.

27. Окрім того, скаржник зазначив, що відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ невиконання або тривала затримка у виконанні судового рішення становить порушення права на справедливий судовий розгляд, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, та права на мирне володіння майном, яке гарантовано

статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. На переконання скаржника, повна відмова у стягненні на користь ППК ?Флай сервіс? інфляційних втрат без аналізу практики ЄСПЛ із цього питання та з посиланням лише на національне законодавство, яке не передбачає повної компенсації в такому випадку, за жодних умов не може вважатися адекватним та достатнім відшкодуванням відповідно до принципів, установлених практикою ЄСПЛ.

Позиція ДКС України

28. ДКС України у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами скарги позивача та просить відмовити в її задоволенні, зазначаючи, що 19 лютого 2018 року відповідач отримав виконавчий лист у справі № 608/08/1570, виданий Одеським окружним адміністративним судом 13 травня 2013 року, строк пред`явлення якого до виконання поновлено ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року. Водночас ДКС України трьома платежами від 25 та 31 жовтня 2018 року перерахувала на розрахунковий рахунок ППК ?Флай сервіс? 380 502,00 грн і таким чином вона виконала виконавчий лист у справі № 608/08/1570 в порядку черговості, передбаченої абзацом другим підпункту 1 пункту 9 розділу VI ?Прикінцеві та перехідні положення? Бюджетного кодексу України та пунктом 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845). Отже, на думку відповідача, під час виконання судового рішення від 09 вересня 2011 року у справі № 608/08/1570 ДКС України діяла в межах повноважень та вжила абсолютно всіх наданих чинним законодавством заходів щодо виконання зазначеного рішення суду.

29. Також ДКС України зауважила, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом № 1404-VIII і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання відповідно до правил частини другої статті 625 ЦК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Межі розгляду справи касаційним судом

30. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою позивача, в якій скаржник просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь ППК ?Флай сервіс? інфляційних втрат у сумі 543 145,65 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити зазначені вимоги позивача. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник посилався на приписи пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

31. За частиною першою статті 344 КАС України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням положень статті 341 цього Кодексу.

32. Частиною першою статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

33. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року та рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у справі № 420/2411/19 у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Підстава для перегляду оскаржуваних судових рішень у частині задоволення вимог ППК ?Флай сервіс? щодо стягнення з відповідача на користь позивача компенсації в розмірі 3 % річних у сумі 62 782,83 грн відсутня.

Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції

Щодо виду судочинства, у порядку якого мають розглядатися вимоги про стягнення з держави в особі ДКС України 3 % річних та інфляційних втрат через тривале невиконання ДКС України ухваленого адміністративним судом судового рішення

34. ППК ?Флай сервіс? звернулося до адміністративного суду з позовом до держави в особі ДКС України про стягнення з відповідача на свою користь інфляційних втрат та 3 % річних з огляду на несвоєчасне виконання відповідачем ухваленого адміністративним судом судового рішення.

35. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначив, що правильне вирішення цього спору, з огляду на практику вирішення подібних за своєю суттю правовідносин в порядку цивільного та адміністративного судочинства, є неможливим без вирішення питання щодо віднесення цієї категорії справ до юрисдикції адміністративного, господарського чи цивільного суду - вирішення питання предметної юрисдикції цих правовідносин.

36. Суди попередніх інстанцій розглянули ініційований ППК ?Флай сервіс?спір в порядку адміністративного судочинства.

37. Велика Палата Верховного Суду вважає правомірним розгляд судами попередніх інстанцій заявлених вимог ППК ?Флай сервіс? у порядку адміністративного судочинства виходячи з таких міркувань.

38.Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації і визначається законом.

39. Метою запровадження цього засадничого принципу є більш глибокий і фаховий розгляд найбільш складних справ суддями, що мають відповідний досвід.

40. Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх "змішування" в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду і, зрештою, ? порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

41. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

42. Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання всіх правил юрисдикції та підсудності.

43. Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

44. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

45. За змістом пункту 7 частини першої статті 4 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

46. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

47. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

48. Визначальною ознакою для правильного визначення юрисдикції спору є характер правовідносин, з яких виник спір: зміст прав та обов`язків його учасників, правовий статус сторін правовідносин та їх матеріально-правове регулювання тощо (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 761/21898/16-ц (провадження № 14-5цс20), від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20)).

49. Захист порушених прав та інтересів здійснюється судом за вимогою особи, що вважає своє право порушеним. Захист та/або відновлення будь-якого права судом здійснюється шляхом ухвалення судового рішення як акта правосуддя. Однак судове рішення, незважаючи на те, що має ознаки нормативності, не породжує жодних правовідносин чи прав та/або обов`язків, а лише шляхом застосування відповідного способу захисту права, визначеного законом або договором, трансформує права та/або зобов`язання учасників правовідносин в іншу, прийнятну для позивача форму (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20)).

50. Наявність судового рішення про відновлення прав на грошові суми не змінює правової природи правовідносин учасників цього спору, оскільки за своєю юридичною природою рішення суду не породжує нових прав та/або обов`язків, а як спосіб захисту порушеного права на їх отримання лише трансформує та/або підтверджує існуючі зобов`язання з їх виплати у спосіб, обраний позивачем.

51. Отже, спори, які виникають у судах, відповідачем у яких є суб`єкт владних повноважень, і ухвалення за результатами цих спорів судових рішень не змінюють правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин.

52. У справі, яка переглядається, заявлені ППК ?Флай сервіс? позовні вимоги направлені на стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, а саме інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України у зв`язку з тривалим невиконанням боржником судового рішення у справі № 2а-608/08/1570, яке набрало законної сили, тобто рішення адміністративного суду.

53. Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого

на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

54. Позовні вимоги ППК ?Флай сервіс?про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних не поєднані з однією з вимог, зазначених у пунктах 1-4 частини першої статті 5 КАС України.

55. Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19)).

56. У постанові від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, ураховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум з огляду на їх похідний характер від основного спору підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір. Такий висновок згодом був підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04 травня 2022 року у справі № 761/28949/17 (провадження № 14-148цс21).

57. Подібний висновок також був викладений у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 366/203/21 (провадження № 14-101цс22), в якій Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спір з приводу зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів, який є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, підлягає розгляду в тому судочинстві, що і спір за основним зобов`язанням.

58. У цій справі вимоги позивача про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат (акцесорні зобов`язання) заявлені з підстав тривалого невиконання державою в собі ДКС України прийнятого судом в порядку адміністративного судочинства рішення про стягнення з відповідача заборгованості (основне зобов`язання).

59. З огляду на викладене, а також ураховуючи характер правовідносин, що виникли між сторонами у справі, що розглядається, зміст прав та обов`язків у цих правовідносинах та їх суб`єктний склад, Велика Палата Верховного Суду висновує, що спір щодо стягнення з ДКС України на користь позивача інфляційних втрат і 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки він виник у зв`язку з тривалим невиконанням рішення суду, ухваленого в адміністративній справі № 2а-608/08/1570.

Щодо застосування приписів статті 625 ЦК України до відносин про стягнення інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням ДКС України ухваленого адміністративним судом судового рішення

60. Позовні вимоги ППК ?Флай сервіс? у частині стягнення 543 145,65 грн інфляційних втрат мотивовані тим, що внаслідок тривалого невиконання ДКС України рішення у справі № 2а-608/08/1570 позивач зазнав грошової шкоди, яка, на його думку, підлягає стягненню з відповідача. Юридичними підставами для стягнення інфляційних втрат позивач визначив приписи частини другої статті 625 ЦК України.

61. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний адміністративний суд, врахувавши правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року в справі № 6?2759цс15, відмовив у задоволенні позовних вимог ППК ?Флай сервіс? з посиланням на те, що між сторонами не виникло цивільно-правових відносин, зокрема, зобов`язального характеру, а тому норми ЦК України, які регулюють наслідки порушення зобов`язань, до спірних правовідносин не застосовуються. До того ж Законом № 4901-VI не передбачено такого виду компенсації за несвоєчасне виконання рішень суду, як ?інфляційні втрати?.

62. Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки судів попередніх інстанцій помилковими, оскільки вони ґрунтуються на неправильній оцінці фактичних обставин справи та хибному розумінні норм матеріального права.

63. Відповідно до частини третьої статті 11, частини першої статті 13 ЦК Україницивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

64. За частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

65. Згідно із частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

66. Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати від боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу частин другої та третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

67. Загальні підходи до визначення змісту порушення зобов`язань містяться в статті 610 ЦК України, відповідно до якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

68. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (див. постанови Великої палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)).

69. Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

70. Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

71. Частиною другою статті 6 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

72. За частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

73. ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, набрав чинності 1 січня 2004 року, тоді як Закон № 4901-VI був прийнятий 5 червня 2012 року та набрав чинності 01 січня 2013 року. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим Кодексом. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону № 4901-VI, який не встановлює іншого, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розміру процентів.

74. Згідно із частинами першою, другою статті 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проєкт закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проєкт закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроєкт розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проєктом закону про внесення змін до ЦК України.

75. Оскільки парламент прийняв Закон № 4901-VI після прийняття ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного Кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього Кодексу (аналогічного підходу дотримався Конституційний Суд України у Рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19).

76. Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц)).

77. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18) зробила висновок, за яким положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

78. Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).

79. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції виконання остаточного судового рішення, яким вирішений спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру, є частиною ?права на суд? (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах ?Горнсбі проти Греції? (Hornsby v. Greece, § 40, 45, заява № 18357/91) від 19 березня 1997 року, ?Бурдов проти Росії? (Burdov v. Russia, § 34, 37, заява № 59498/00) від 7 травня 2002 року). З погляду застосування гарантій права на належне виконання державою судового рішення, за яким вона є боржником, не має жодного значення, якими - приватними чи публічними - є у національній правовій системі відносини з виконання державою такого рішення.

80. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції). Це право гарантоване і для тих випадків, коли право на справедливий судовий розгляд порушене невчасним виконанням судового рішення, зокрема через відсутність коштів (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі ?Бурдов проти Росії (№ 2)? (Burdov v. Russia (№ 2), § 96, 97, 99, 117, заява № 33509/04) від 15 січня 2009 року).

81. 15 жовтня 2009 року ЄСПЛ ухвалив пілотне рішення у справі ?Юрій Миколайович Іванов проти України? (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine, заява № 40450/04). Воно набуло статусу остаточного 15 січня 2010 року. У цьому рішенні ЄСПЛ визнав порушення Україною її зобов`язань за Конвенцією через систематичне невиконання державою рішень національних судів (пункт 1 статті 6 Конвенції, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції) і відсутність у національному законодавстві ефективних засобів юридичного захисту від такого невиконання (стаття 13 Конвенції) (§ 2, 3 резолютивної частини рішення). ЄСПЛ зазначив, що ці порушення є наслідком несумісної з положеннями Конвенції практики, яка полягає у систематичному невиконанні державою-відповідачем рішень національних судів, за виконання яких вона несе відповідальність і у зв`язку з якими сторони, права яких порушені, не мають ефективних засобів юридичного захисту (§ 4 резолютивної частини рішення). Тому ЄСПЛ вказав, що Україна повинна невідкладно запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне та достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою ЄСПЛ (§ 5 резолютивної частини рішення).

82. 05 червня 2012 року Україна прийняла Закон № 4901-VI, намагаючись виконати пілотне рішення ЄСПЛ. На це вказує пояснювальна записка до проєкту (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?pf3516=9127&skl=7). Однак Закон № 4901-VI, як надалі вказав Комітет Міністрів Ради Європи, не вирішив проблему невиконання рішень національних судів (див. рішення ЄСПЛ у справі ?Бурмич та інші проти України? (Burmych And Others v. Ukraine, заяви № 46852/13 та інші, § 125 від 12 жовтня 2017 року).

83. Те саме стверджували заявники у тій справі (§ 138 зазначеного рішення ЄСПЛ). Крім того, вони звертали увагу ЄСПЛ на те, що хоч національне законодавство й дозволяло кредиторам вимагати перерахунку боргу відповідно до встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та додатково три відсотки річних від будь-якої суми заборгованості у приватноправових відносинах, але воно не передбачало жодних заходів відшкодування шкоди, завданої у публічно-правових відносинах внаслідок невиконання рішень національних судів. Інакше кажучи, відсоткова ставка за державними боргами була набагато нижчою, ніж ставка, яку застосували в цивільних і господарських відносинах. Тому заявники стверджували, що, присуджуючи відшкодування за статтею 41 Конвенції, ЄСПЛ має враховувати витрати, спричинені високим індексом інфляції в Україні за період невиконання рішень національних судів (див. рішення ЄСПЛ у справі ?Бурмич та інші проти України?, § 137).

84. Усвідомлюючи необхідність поступу у вирішенні зазначеної проблеми та забезпечення належного виконання пілотного рішення ЄСПЛ у справі ?Юрій Миколайович Іванов проти України?, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункт 31) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15 (про те, що правовідносини стосовно виконання судових рішень урегульовані Законом України ?Про виконавче провадження? і до них не можна застосовувати приписи про цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України)), а також від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15 (про те, що стаття 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 цього Кодексу не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України за наявності деліктних, а не зобов`язальних правовідносин). Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення; приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (пункт 45 постанови).

85. Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.

86. Проте суди попередніх інстанцій не врахували, що Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (див. висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).

87. У справі, яка переглядається, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року у справі № 2а-608/08/1570, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, були підтверджені грошові зобов`язання ДКС України перед позивачем у сумі 380 502,00 грн.

88. Однак відповідач належним чином не виконав наведених зобов`язань перед позивачем, оскільки, як свідчать установлені судами обставини справи, ДКС України лише в жовтні 2018 року перерахувала на розрахунковий рахунок ППК ?Флай сервіс? кошти в сумі 380 502,00 грн, тоді як виконавчий лист ним був у отриманий у лютому 2018 року.

89. Таким чином, положення частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс?інфляційних втрат підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

90. Звідси помилковим є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний адміністративний суд, щодо відмови в задоволенні позову ППК ?Флай сервіс? в частинні стягнення інфляційних втрат з посиланням на неактуальну правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року в справі № 6?2759цс15, від висновків у якій про те, що до правовідносин, які виникають з приводу виконання судових рішень, не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

Щодо моменту, з якого можуть застосовуватися приписи статті 625 ЦК України до юридичних наслідків прострочення виконання боржником (зокрема, державою) підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання в порядку визначеному Законом № 4901-VI

91. ППК ?Флай сервіс? у долученому до позову розрахунку просило стягнути з ДКС України інфляційні втрати в сумі 543 145,65 грн за період з квітня 2013 року по вересень 2018 року.

92. Суд вважає помилковим нарахування позивачем інфляційних втрат з дати набрання законної сили постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 у справі № 2а-608/08/1570 з урахуванням такого.

93. Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 4901-VI стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

94. У разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача. У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повертає заяву стягувачу. Стягувач має право повторно звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (частина третя статті 3 Закону № 4901-VI).

95. За частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

96. Подібні положення містить частина шоста статті 4 Закону № 4901-VI згідно якоїперерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

97. 19 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 646/14523/15-ц, у якій зробила висновок про те, що період прострочення держави з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України слід рахувати з дня пред`явлення виконавчого документа до виконання.

98. Проте у постанові від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) Велика Палата Верховного Суду відступила від наведеного висновку щодо обчислення початку періоду прострочення держави з виконання рішення суду про стягнення коштів із Державного бюджету України та виснувала, що з огляду на припис частини четвертої статті 3 Закону № 4901-VI прострочення держави-боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої

статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

99. Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (зокрема, неподання ним упродовж тривалого часу виконавчого документа до органу ДКС України задля отримання можливості додатково стягнути з держави 3 % річних та інфляційні втрати через штучне збільшення періоду прострочення).

100. У свою чергу наведене вище системне тлумачення частини другої статті 625 ЦК України, статей 3, 4, 5 Закону № 4901-VI сприятиме дисциплінуванню поведінки стягувача під час пред`явлення ним виконавчого документа в порядку визначеному Законом № 4901-VI, виданого на виконання судового рішення про стягнення коштів з держави, адже за такого підходу до визначення моменту прострочення держави у спірних правовідносинах стягувач буде обізнаним, що умовою нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є неперерахування державою стягувачу протягом визначеного частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI строку коштів за наслідком його звернення із заявою про виконання рішення суду, тоді як час, який передує завершенню цього строку, не входить до періоду прострочення виконання державою рішення суду за який може бути заявлені стягувачем відповідні нарахування.

101. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що в разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI установлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. До того ж застосування наведеного механізму стимулюватиме виконання державою судових рішень про стягнення з неї коштів межах визначеного частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI строку, оскільки у протилежному разі - прострочення виконання рішення суду є підставою для нарахування та стягнення з держави 3 % річних та інфляційних втрат.

102. Отже, позивач у цій справі вправі був заявити до стягнення з відповідача інфляційні втрати за прострочення виконання судового рішення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI) включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

103. У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що 09 вересня 2011 року Одеський окружний адміністративний суд прийняв постанову в справі № 2а-608/08/1570, залишену без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, якою зокрема, стягнув з ДКС України на користь ППК ?Флай сервіс? кошти в сумі 380 502,00 грн.

104. Суди попередніх інстанцій не встановили, а матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем (ДКС України) стягувача (ППК ?Флай сервіс?) про подання ним до заяви про виконання рішення суду неповного переліку необхідних документів та відомостей для перерахування коштів чи повернення ДКС України, з огляду на неподання стягувачем таких документів у місячний строк з дня отримання повідомлення щодо наявних недоліків, відповідної заяви стягувачу у відповідності до частини третьої статті 3 Закону № 4901-VI.

105. 19 лютого 2018 року ДКС України отримала виконавчий лист № 608/08/1570, виданий на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2021 року.

106. Отже, три місяці для виконання постанови суду в справі № 2а-608/08/1570 сплинули 20 травня 2018 року. Водночас стягнуті з відповідача за постановою суду кошти в сумі 380 502,00 грн були перераховані на розрахунковий рахунок ППК ?Флай сервіс? трьома платежами (в порядку черговості) у жовтні 2018 року (25 жовтня 2018 року - в сумі 218 069,47 грн, 31 жовтня 2018 року - в сумах 141 354,58 грн і 21 077,95 грн).

107. За наведеного вбачається, що днем початку прострочення держави-боржника та нарахування індексу інфляції за частиною другою статті 625 ЦК України є 21 травня 2018 року, а днем завершення - 24 жовтня 2018 року (на суму 380 502,00 грн) та 30 жовтня 2018 року (на суму 162 432,53 грн = 141 354,58 грн + 21 077,95 грн) (переддень повного виконання рішення суду у справі № 2а-608/08/1570).

108. За даними Державної служби статистики України у 2018 році індекс інфляції склав: у червні - 100,00 %, у липні - 99,30 %, у серпні - 100,00 %, у вересні - 101,90 %, у жовтні - 101,70 %). Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що прострочення виконання рішення суду у справі № 2а-608/08/1570 у травні 2018 було менше 15 днів, а тому індекс інфляції у травні 2018 року не враховується у період прострочення, тоді яку жовтні 2018 року було понад 15 днів, що має значення для врахування індексу інфляції в цьому місяці.

109. З огляду на наведене інфляційні втрати ППК ?Флай сервіс?від прострочення виконання зазначеного судового рішення склали 11 060,71 грн.

Щодо відступу від попередніх висновків Верховного Суду

110. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного Суду, обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, зазначив про наявність виключної правової проблеми, яка полягає у відсутності усталеної судової практики в застосуванні однієї і тієї ж норми права, а саме частини другої статті 625 ЦК України, та наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, а також у невизначеності законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права про що зазначалося вище у цій постанові.

111. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

112. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в законодавстві України відсутній принцип, згідно з яким пізніший висновок Верховного Суду відміняє його попередній висновок. Єдиний механізм узгодження правозастосування, який передбачає процесуальний закон, - це механізм відступу від висновку щодо застосування норм права, зокрема, на користь висновку Великої Палати Верховного Суду у разі, якщо йому суперечить висновок касаційного суду.

113. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути: вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. подібний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22) від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (провадження № 14-201цс21).

114. Ураховуючи викладені вище висновки, наявну неузгодженість судової практики щодо застосування положень статті 625 ЦК України до правовідносин, які виникають унаслідок порушення державою обов`язку з відшкодування шкоди у грошовому розмірі, визначеному в чинному судовому рішенні (несвоєчасне виконання державою судового рішення), та необхідність забезпечення єдності такої практики, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 квітня 2020 року в справі № 807/542/17 та від 19 серпня 2020 року у справі № 826/7444/16 щодо відсутності правових підстав для стягнення з ДКС України суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції у зв`язку із затримкою виконання судових рішень про стягнення коштів з посиланням на те, що у ДКС України не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а тому ДКС України не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України.

115. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №521/21255/13-ц, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц, від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22).

116. Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (схожий за змістом правовий висновок міститься у її постановах від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18), від 10 листопада 2021 року у справі № 825/997/17 (провадження № 11-281апп21), від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21) (провадження № 12-42гс22), від 04 жовтня 2023 року у справі № 906/1026/22 (провадження № 12-33гс23)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

117. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

118. За частинами першою, третьою статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

119. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

120. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково: скасувати постанову апеляційного адміністративного суду та рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні інфляційних втрат й ухвалити нове

рішення про часткове задоволення позову, стягнувши з Державного бюджету України на користь ППК ?Флай сервіс?11 060,71 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання держави за період з 21 травня до 24 жовтня 2018 року (на суму 380 502,00 грн) та з 25 жовтня 2018 року до 30 жовтня 2018 року (на суму 162 432,53 грн = 141 354,58 грн + 21 077,95 грн).

Щодо розподілу судових витрат

121. Згідно із частиною шостою статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

122. Частиною першою статті 139 КАС України установлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

123. ППК ?Флай сервіс? заявило до стягнення з ДКС України605 928,48 грн (543 145,65 грн інфляційні втрати + 62 782,83 грн 3 % річних) тасплатило:

9 088,93 грн судового збору за подання позову до суду, 12 220,78 грн судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду в оскаржуваній частині

(150 % від суми оскаржуваного рішення в частині відмови в стягненні інфляційних втрат - 543 145,65 грн) та 16 294,40 грн судового збору касаційної скарги

(200 % від суми оскаржуваного рішення в частині відмови в стягненні інфляційних втрат - 543 145,65 грн), що відповідає розміру судового збору, установленому Законом України ?Про судовий збір? за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру юридичною особою, апеляційної та касаційної скарг. Водночас суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача сумі 62 782,83 грн - 3 % річних та стягнув на користь ППК ?Флай сервіс? 941,74 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання позову до суду. Крім того, Велика Палата Верховного Суду, окрім стягнутої місцевим адміністративним судом суми 3 % річних (62 782,83 грн), стягнула на користь позивача 11 060,71 грн інфляційних втрат. Отже сума задоволених судом вимог ППК ?Флай сервіс? у цій справі складає 73 843,54 грн (62 782,83 грн 3 % річних + 11 060,71 грн інфляційних втрат).

124. Ураховуючи, що позов ППК ?Флай сервіс? підлягає задоволенню частково, за результатами касаційного перегляду справи (зважаючи на часткове задоволення вимог щодо стягнення інфляційних втрат) з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 165,91 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання позову до суду першої інстанції (73 843,54 грн (сума задоволених вимог позивача) х 9 088,93 грн (судовий збір сплачений позивачем за подання позову до суду) : 605 928,48 грн (сума заявлених позивачем вимог) - 941,74 грн (судовий збір стягнутий на користь позивача судом першої інстанції)),

248,86 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги (11 060,71 грн (сума задоволених вимог, яка була предметом апеляційного перегляду) х 12 220,78 грн (сплачений позивачем судовий збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині) : (543 145,65 грн сума заявлених вимог позивача, яка була предметом апеляційного перегляду)) та 331,82 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги (11 060,71 грн (сума задоволених вимог, яка була предметом касаційного перегляду) х16 294,40 грн (сплачений позивачем судовий збору за подання касаційної скарги на рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині) : (543 145,65 грн сума заявлених вимог позивача, яка була предметом апеляційного перегляду).

Висновки щодо застосування норм матеріального права

Щодо виду судочинства, у порядку якого мають розглядатися вимоги про стягнення з держави в особі ДКС України 3 % річних та інфляційних втрат через тривале невиконання ДКС України ухваленого адміністративним судом судового рішення

125. Спір з приводу зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів, який є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, підлягає розгляду в тому судочинстві, що і попередньо розглянутий спір за основним зобов`язанням.

Щодо застосування приписів статті 625 ЦК України до відносин про стягнення інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням ДКС України ухваленого адміністративним судом судового рішення

126. У разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором, до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання застосовуються вимоги частини другої статті 625 ЦК України.

127. Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливості стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

Щодо моменту, з якого можуть застосовуватися приписи статті 625 ЦК України до юридичних наслідків прострочення виконання боржником (зокрема, державою) підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання в порядку Закону № 4901-VI

128. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України заяву про виконання рішення суду про стягнення з держави коштів разом із документами та відомостями, необхідними для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства ?Компанія ?Флай сервіс? задовольнити частково.

2. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у справі № 420/2411/19 в частині відмови в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства ?Компанія ?Флай сервіс? щодо стягнення з держави в особі Державної казначейської служби на користь Приватного підприємства ?Компанія ?Флай сервіс? інфляційних втрат скасувати й ухвалити у цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства ?Компанія ?Флай сервіс? (вул. Гагарінське плато, 5 корп. 3, м. Одеса, 65009, ідентифікаційний код 25049355) - 11 060 грн 71 коп. інфляційних втрат.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства ?Компанія ?Флай сервіс? (вул. Гагарінське плато, 5 корп. 3, м. Одеса, 65009, ідентифікаційний код 25049355) - 165 грн 91 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання позову до суду першої інстанції, 248 грн 86 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 331,82 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. І. Гриців Судді:О. О. БанаськоС. Ю. Мартєв Ю. Л. ВласовК. М. Пільков І. А. ВоробйоваО. Б. Прокопенко Д. А. ГудимаО. М. Ситнік І. В. Григор`єваІ. В. Ткач Ж. М. ЄленінаО. С. Ткачук І. В. ЖелєзнийЄ. А. Усенко Г. Р. КретВ. Ю. Уркевич Л. М. Лобойко Н. В. Шевцова

Відповідно до частини третьої статті 355 КАС України постанову оформив суддя Банасько О. О.

Джерело: ЄДРСР 115546289

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Усенко Є. А.

у справі № 420/2411/19 за позовом Приватного підприємства «Компанія «Флай сервіс» до держави в особі Державної казначейської служби України про стягнення коштів.

1. У квітні 2019 року Приватне підприємство «Компанія «Флай сервіс»» (далі - ПП «Компанія Флай сервіс», Підприємство, позивач) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до держави України в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКС України), у якому просило стягнути з відповідача на користь Підприємства 605 928 грн 48 коп., з яких: 543 145 грн 65 коп. - інфляційні втрати; 62 782 грн 83 коп. - 3 % річних.

Позов мотивовано тим, що судовим рішенням у справі № 2а-608/08/1570, яке набрало законної сили, серед іншого, стягнуто з ДКС України на користь Підприємства 380 502 грн - вартість майна (літака), втраченого через неправомірні дії органу державної податкової служби. Однак у зв`язку з тривалим невиконанням боржником цього рішення Підприємству заподіяно грошову шкоду (збитки) у вигляді інфляційних втрат та 3 % річних, на відшкодування якої, згідно з доводами позивач, він має право.

2. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 29.07.2019, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2020, адміністративний позов Підприємства задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 у справі № 2а-608/08/1570 у частині стягнення на користь позивача 380 502 грн; стягнув з відповідача на користь Підприємства компенсацію в розмірі 3 % річних за несвоєчасне виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 у справі № 2а-608/08/1570 у розмірі 62 782 грн 83 коп.; в іншій частині позовних вимог суд відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги Підприємства, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з ДКС України на користь Підприємства компенсації у розмірі 3 % річних за несвоєчасне виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2011у справі № 2а-608/08/1570 у сумі 62 782,83 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій виходили з того, що між позивачем і відповідачем не виникло цивільно-правових відносин, зокрема зобов`язального характеру, а тому норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК), зокрема ті, які регулюють наслідки порушення зобов`язань, до спірних правовідносин не застосовуються. До того ж Законом України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) не передбачено такого виду компенсації за несвоєчасне виконання рішень суду як «інфляційні втрати».

3. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 касаційну скаргу ПП «Компанія «Флай сервіс» задоволено частково: рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2020в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПП «Компанія «Флай сервіс» щодо стягнення з держави в особі ДКС на користь ПП «Компанія «Флай сервіс» інфляційних втрат скасовано й ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ПП «Компанія «Флай сервіс» 11 060,71 грн інфляційних втрат.

Приймаючи таке рішення, Велика Палата Верховного Суду виходила із установленого судами попередніх інстанцій факту виплати Підприємству стягнутих на його користь постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 у справі № 2а-608/08/1570, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.03.2013, грошових коштів у сумі 380 502 грн лише в жовтні 2018 року (25 жовтня 2018 року - 218 069,47 грн, 30 жовтня 2018 року - 141 354,58 грн і 21 077,95 грн).

Застосувавши до спірних правовідносин норми статті 625 ЦК, статей 3, 5 Закону

№ 4901-VI, Велика Палата виснувала, що, отримавши 19.02.2018 виконавчий лист № 608/08/1570 у справі № 2а-608/08/1570, ДКС України повинна була виплатити позивачу 380 502 грн впродовж трьох місяців, як це встановлено статтею 3 зазначеного Закону. Внаслідок прострочення виконання цього грошового зобов`язання боржник (держава в особі ДКС України) зобов`язаний сплатити позивачу, зокрема інфляційні втрати за період з 21.05.2018 по 30.10.2018 в розмірі 11 060,71 грн.

4. Погоджуючись в цілому з висновком Великої Палати Верховного Суду, що ПП «Компанія «Флай сервіс» має право на відшкодування інфляційних втрат, не можу погодитися з висновком Великої Палати щодо підстав, з яких у позивача виникло таке право та застосуванням норм статті 625 ЦК і статті 3 Закону № 4901-VI у спірних правовідносинах.

Підприємство звернулося до адміністративного суду з позовом до держави в особі ДКС України про стягнення грошових втрат у загальній сумі 605 928,48 грн (з яких:

543 145,65 грн - інфляційні втрати, 62 782,83 грн - 3 % річних) у зв`язку з несвоєчасним виконанням постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 (набрала законної сили з 14.03.2013) в адміністративній справі № 2а-608/08/1570. Цією постановою, зокрема, частково задоволено позов Підприємства до Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси, Державної податкової адміністрації в Одеській області та Державного казначейства України, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси та Державної податкової адміністрації в Одеській області щодо вилучення 12.01.2000 належного Підприємству літака з подальшою його реалізацією задля погашення податкової заборгованості за 380 502 грн. Стягнуто з Державного казначейства України на користь Підприємства 380 502 грн.

Позовні вимоги про стягнення грошових втрат у розмірі 605 928,48 грн Підприємство обґрунтовує тим, що тривале невиконання судового рішення у справі № 2а-608/08/1570 мало місце внаслідок чинників, на які держава мала вплив: подання Державною податковою інспекцією в Приморському районі міста Одеси, Державною податковою адміністрацією в Одеській області та Державним казначейством України касаційних скарг у цій справі, зупинення виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 судом касаційної інстанції до закінчення касаційного перегляду справи, тривалий касаційний перегляд справи (ухвалою від 22.05.2017 Вищий адміністративний суд України залишив без змін судові рішення судів попередніх інстанцій у справі № 2а-608/08/1570).

Правовою підставою позову Підприємство зазначило норму частини другої статті 625 ЦК.

Частиною другою статті 625 ЦК передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Застосовуючи норму частини другої статті 625 ЦК в постанові від 16.05.2018 (справа № 686/21962/15-ц), Велика Палата Верховного Суду виснувала, що цією нормою визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. При цьому Велика Палата відступила від висновку Верховного Суду України в постановах від 20.01.2016 (справа № 6-2759/15) та від 02.03.2016 (справа № 6-2491цс15), що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК) (постанова від 20.01.2016) та що дія статті 625 ЦК поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин (постанова від 02.03.2016).

В розвиток цього висновку Велика Палата у постанові від 19.06.2019 (справа № 646/14523/15-ц) зазначила, що за змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Положення статті 625 ЦК передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, з деліктного зобов`язання, а в окремих випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Стягнення постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 на користь Підприємства 380 502 грн [шкоди, заподіяної неправомірними діями органів державної податкової служби] не припинило деліктного зобов`язання між Підприємством та державою, яка в силу норми частини першої статті 1173 ЦК є зобов`язаною стороною за шкоду, завдану органом державної влади. Це зобов`язання виникло з факту завдання Підприємству майнової шкоди неправомірними діями щодо вилучення та реалізації літака і було припинено фактом сплати позивачу грошових коштів, стягнутих судовим рішенням на відшкодування шкоди. Останнє, як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, мало місце 25 жовтня 2018 року (сплачено 218 069,47 грн) та 31 жовтня 2018 року (сплачено 141 354,58 грн та 21 077,95 грн).

Ураховуючи наведене, норма частини другої статті 625 ЦК щодо стягнення на користь Підприємства інфляційних втрат підлягає застосуванню у спірних правовідносинах. Позивач має право на відшкодування завданої йому неправомірними діями органів державної податкової служби в повному розмірі, включаючи інфляційні втрати, які були обумовлені простроченням сплати позивачу майнової шкоди в розмірі 380 502,00 грн.

Згідно із частиною першою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - КАС; у редакції, чинній на момент прийняття судами першої та апеляційної інстанції рішень у справі № 2а-608/08/1570) постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

За змістом частини третьої цієї статті у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п`ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі (частина п`ята статті 254 КАС).

Частиною першою статті 255 КАС визначено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Нарахування інфляційних втрат за період з 14.04.2013 по 31.10.2018 (з 14.04.2013 по 25.10.2018 на 218 069,47 грн; з 14.04.2013 по 31.10.2018 на 162 432,53 грн (141 354,58 грн + 21 077,95 грн) відповідає нормі частини другої статті 625 ЦК щодо обов`язку боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та нормі частини першої статті 1166 ЦК щодо відшкодування шкоди, завданої майну фізичної або юридичної особи, в повному розмірі. З набранням постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 законної сили 14.04.2013 грошове зобов'язання держави перед Підприємством набуло конкретного визначення і підлягало виконанню. Внаслідок прострочення цього зобов'язання виконанням у Підприємства виникло право на отримання компенсації інфляційних втрат за весь час прострочення.

Спірні правовідносини не регулюються нормами Закону № 4901-VI, зокрема статтею 5 цього Закону, яка не передбачає такий вид компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення, як інфляційні втрати. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.11.2023 фактично ж дійшла до іншого висновку, розглядала норми статті 625 ЦК та статті 5 Закону № 4901-VI однопредметними та колізійними, вирішивши колізію на користь норм статті 625 ЦК.

Насправді ж, стаття 625 ЦК та стаття 5 Закону № 4901-VI мають самостійні предмети регулювання, а тому колізії між ними не може бути.

Як уже зазначено вище, норми статті 625 ЦК встановлюють відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Ця стаття структурно входить до Розділу І «Загальні положення про зобов`язання» Книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК.

Відповідно до частини другої статті 509 ЦК зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Такою підставою у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, може бути рішення суду (частина п'ята статті 11 ЦК). Тобто, зобов'язання виникає не з будь-якого судового рішення, а лише якщо це прямо встановлено актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 4901-VI цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.

Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (частина перша статті 2 цього Закону).

Частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - так само) установлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частини друга, четверта статті 3 зазначеного Закону).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (частина друга цієї ж статті).

Тлумачення наведених норм в системному зв`язку дає підстави виснувати, що в разі невиконання рішення суду про стягнення коштів, боржником за яким є орган державної влади, державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства [при цьому рішення не стосується цивільно-правового зобов'язання боржника перед стягувачем] протягом тримісячного строку з дня надходження до ДКС України необхідних для цього документів та відомостей, стягувачу гарантовано компенсацію в розмірі 3 % річних від несплаченої суми. Така компенсація нараховується і виплачується ДКС України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів відповідно до пункту 1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215. У випадку не нарахування та / або не виплати ДКС України суми компенсації особа (стягувач) може оскаржити таку бездіяльність до суду та вимагати виплати відповідної компенсації. Такі спори підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки виникають з приводу реалізації ДКС України повноважень, прямо визначених частиною першою статті 3

Закону № 4901-VI.

Що ж до спорів про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 ЦК, то ці спори, враховуючи акцесорний (похідний) характер позовних вимог такого змісту від основної вимоги до боржника, розглядаються за правилами того судочинства, за якими розглянута (підлягає розгляду) основна вимога (такий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4520/19).

Розмежування правовідносин, які регулюються нормами ЦК та Законом № 4901-VI, виключає застосування до спірних правовідносин статті 3 цього Закону, оскільки спірні правовідносини виникли з факту спричинення Підприємству шкоди, тобто є цивільно-правовими. Внаслідок же застосованого Великою Палатою підходу до застосування норм частини другої статті 625 ЦК та статей 3, 5 Закону № 4901-VIу цій справі (№ 420/2411/19) поширено дію норми частини другої статті 625 ЦК на правовідносини щодо виконання судового рішення про стягнення грошових коштів з державного органу у всіх правовідносинах, в тому числі в адміністративно-правових, в яких цей орган виконує визначену законом функцію (зокрема, пенсійних, податкових), що не відповідає діючому правовому регулюванню.

Правило частини другої статті 625 ЦК про сплату боржником на вимогу кредитора за прострочення виконання грошового зобов'язання суми боргу з урахуванням інфляційних втрат стосується не будь-якого боргу з простроченої виплатою грошової суми, а лише того, що виник за грошовим цивільним зобов'язанням. Це (крім наведеного вище обґрунтування) підтверджується нормою частини другої статті 1 ЦК, згідно з якою до майнових відносин, застосованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Натомість, нормами Закону № 4901-VIне встановлено, що в разі невиконання судового рішення про стягнення грошових коштів, боржником за якими є державний орган, судове рішення виконується з нарахуванням на прострочену грошову суму інфляційних втрат. Це, однак, не означає, що особа, на користь якої ухвалено таке судове рішення (стягувач) не вправі заявити вимогу про відшкодування інфляційних втрат. Але в такому випадку підставою позову буде спричинення шкоди невиконанням судового рішення поза межами гарантованого нормою статті 5 Закону № 4901-VI строку, і цей факт повинен бути встановлений судом відповідно до норм статей 1166 та 1173 ЦК.

Що ж до результату касаційного перегляду справи № 420/2411/19 то, враховуючи наведені вище аргументи, касаційну скаргу ПП «Компанія «Флай сервіс» слід задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2020 в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПП «Компанія «Флай сервіс» про стягнення з держави в особі Державної казначейської служби України на користь ПП «Компанія «Флай сервіс» інфляційних втрат у розмірі 543 145,65 грн скасувати, а позов Підприємства в цій частині позовних вимог задовольнити. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2020 залишити без змін.

Також відповідно до статті 139 КАС слід здійснити перерозподіл судових витрат: стягнути з держави в особі Державної казначейської служби України на користь ПП «Компанія «Флай сервіс» судові витрати (судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг) у розмірі 36 662,37 грн.

Суддя Великої Палати Верховного Суду Є. А. Усенко

Джерело: ЄДРСР 115377142

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Верховного Суду Гриціва М. І., Прокопенка О. Б.

на постанову Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) від 09 листопада 2023 року в адміністративній справі № 420/2411/19(провадження № 11-422апп21) за позовом Підприємства до держави в особі Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) про стягнення коштів, яка була ухвалена за наслідками розгляду касаційної скарги Приватного підприємства Компанія «Флай сервіс» (далі - Підприємство) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року.

1. У квітні 2019 року Підприємство звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до держави в особі ДКС України, у якому просило стягнути з відповідача на користь Підприємства грошові втрати в загальній сумі 605 928 грн 48 коп., з яких: 543 145 грн 65 коп. - інфляційні втрати; 62 782 грн 83 коп. - 3 % річних.

Позов мотивувало тим, що за судовим рішенням у справі № 2а-608/08/1570, яке набрало законної сили, серед іншого, стягнуто з ДКС України на користь позивача грошові кошти в розмірі 380 502 грн. Однак у зв`язку з тривалим невиконанням цього рішення боржник заподіяв Підприємству грошову шкоду, яку, на думку позивача, необхідно стягнути з відповідача.

2. Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 29 липня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року, адміністративний позов Підприємства задовольнив частково: визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року у справі № 2а/608/08/1570 у частині стягнення з ДКС України на користь позивача коштів у сумі 380 502 грн; стягнув з відповідача на користь Підприємства компенсацію в розмірі 3 % річних за несвоєчасне виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року у справі № 2а/608/08/1570 у сумі 62 782 грн 83 коп.; в іншій частині позовних вимог суд відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги Підприємства, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що вимоги позивача про стягнення з ДКС України на користь Підприємства компенсації у розмірі 3 % річних за несвоєчасне виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року у справі № 2а/608/08/1570 у сумі 62 782 грн 83 коп. є обґрунтованими.

Натомість, коли відмовляли в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій зважили на те, що між позивачем і відповідачем не виникло цивільно-правових відносин, зокрема зобов`язального характеру. Якщо таких відносин не виникло, тому нема підстав застосовувати до спірних правовідносин норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема ті, які регулюють наслідки порушення зобов`язань. До того ж Закон України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) не передбачає такого виду компенсації за несвоєчасне виконання рішень суду, як «інфляційні втрати».

3. Підприємство не погодилося з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови в задоволені позовних вимог і подало касаційну скаргу, в якій зазначило, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, не застосували ті норми права, які мали бути застосовані до цих правовідносин.

Посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), скаржник зазначив, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. Отже, оскільки відповідальність за інфляційні процеси, які відбуваються в державі, несе сама держава, то при вирішенні питання про компенсацію збитків, спричинених невиконанням остаточного судового рішення, крім трьох відсотків річних, мають бути компенсовані й інфляційні втрати.

Підприємство також доводило, що відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ невиконання або тривала затримка у виконанні судового рішення становить порушення права на справедливий судовий розгляд, яке гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція),та права на мирне володіння майном, яке гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

На переконання скаржника, повна відмова у стягненні на користь Підприємства інфляційних втрат, без здійснення аналізу практики ЄСПЛ із цього приводу, а з посиланням лише на внутрішнє законодавство, яке не передбачає повної компенсації в такому випадку, ні за яких умов не може вважатись адекватним і достатнім відшкодуванням відповідно до принципів, установлених практикою ЄСПЛ.

На підставі викладеного Підприємствопросило: скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь Підприємства інфляційних втрат; ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з держави Україна в особі ДКС України на користь позивача 543 145 грн 65 коп. інфляційних втрат, а також понесені судові витрати в повному обсязі; в іншій частині судові рішення залишити без змін.

У березні 2020 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ДКС України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року, у якій відповідач просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким відмовити в повному обсязі в задоволенні позовних вимог Підприємства.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 23 березня 2020 року касаційну скаргу ДКС України залишив без руху з наданням десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині цієї ухвали.

У цій ухвалі йшлося про те, що на усунення недоліків касаційної скарги скаржнику потрібно було подати до суду: клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження з викладом відповідних доказів; касаційну скаргу у формі, яка відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та на виконання вимог частини четвертої статті 328 цього Кодексу має містити чіткі підстави для касаційного оскарження судового рішення та виклад доводів на їх підтвердження; надати її копії з додатками відповідно до кількості учасників справи; документ про сплату судового збору.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 серпня 2020 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДКС України на підставі пункту 4 частини першої статті 333 КАС України.

4. У відзиві на касаційну скаргу ДКС Українизазначила, що не погоджується з вимогами, викладеними в касаційній скарзі.

ДКС України покликалась на те, що 19 лютого 2018 року відповідач отримав виконавчий лист по справі № 608/08/1570, виданий Одеським окружним адміністративним судом 13 травня 2013 року, строк пред`явлення якого до виконання поновлено ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року. Водночас ДКС України трьома платежами від 25 та 31 жовтня 2018 року перерахувала на розрахунковий рахунок Підприємства 380 502 грн і вважає, що таким чином вона виконала виконавчий лист у справі № 608/08/1570 в порядку черговості, передбаченої абзацом другим підпункту 1 пункту 9 розділу VI«Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та пунктом 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845). Отже,на думку відповідача, під час виконання судового рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року у справі № 608/08/1570 ДКС України діяла в межах повноважень та вжила абсолютно всіх наданих чинним законодавством заходів щодо виконання вказаного рішення суду.

ДКС України зауважила теж, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання відповідно до правил частини другої статті 625 ЦК України.

У зв`язку з викладеним ДКС України просить відмовити в задоволенні касаційної скарги Підприємства.

5. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 17 квітня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства, а ухвалою від 21 вересня 2021 року передав справу на розгляд Великої Палати відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України, оскільки вважав, що в питанні правового регулювання спірних правовідносин наявні ознаки виключної правової проблеми, зумовленої браком усталеної судової практики в застосуванні однієї і тієї самої норми права - частини другої статті 625 ЦК України та наявністю правових висновків судів касаційних інстанцій, які прямо суперечать одне одному, а також існуванням невизначеності із законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, зокрема, через необхідність застосування аналогії закону чи права.

6. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, коли ухвалила судове рішення передати справу на розгляд Великої Палати, послалася на те, що спір у цій справі виник, зокрема, у зв`язку з вимогою позивача стягнути з ДКС України суми інфляційних втрат, які, на думку Підприємства, виникли у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем судового рішення, яке набрало законної сили.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду встановила, що скаржник у поданій касаційній скарзі покликається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а також на те, що немає висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України).

Позивач як правову підставу звернення до суду з позовною вимогою про стягнення з відповідача суми інфляційних втрат у позовній заяві називав приписи статті 625 ЦК України. До того ж покликався на практику ЄСПЛ, відповідно до якої цей Суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог заявника щодо покриття збитків, спричинених тривалим невиконанням остаточного рішення суду, з урахуванням інфляційних втрат.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень і виконавчих документів визначені Законом № 1404-VIII, а особливості їх виконання встановлені Законом № 4901-VI.

Національне законодавство правилами Закону № 4901-VI передбачило механізм компенсації стягувачу 3 % річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі несвоєчасного (понад три місяці) виконання остаточного судового рішення.

Наприклад, за частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Проте правила Закону № 4901-VI не встановлюють такого механізму відновлення прав стягувача, порушення яких відбулось у зв`язку з тривалим невиконанням остаточного судового рішення, як стягнення інфляційних втрат від суми основного боргу.

Воднораз відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Скаржник зауважує, що позаяк нема спеціальної норми в національному законодавстві, яка б регулювала правовідносини щодо стягнення з держави інфляційних втрат з підстав тривалого виконання (або невиконання) рішення суду, він керується статтею 625 ЦК України як загальною правовою нормою.

7. У контексті цього питання колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зауважила таке.

У пункті 51 «пілотного» рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року зазначено таке: «Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греці» (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V)».

Згідно з пунктом 52 рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року «у такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (див., серед інших джерел, згадане вище рішення у справі Войтенка, п. 53)».

Пунктом 54 указаного рішення ЄСПЛ також повторив, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (див. згадане вище рішення у справі Войтенка; рішення у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), № 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі «Дубенко проти України» (Dubenko v. Ukraine), № 74221/01, від 11 січня 2005 року; у справі «Козачек проти України» (Kozachek v. Ukraine), № 29508/04, від 07 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (див. рішення у справі «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine), № 60750/00, пункт 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

ЄСПЛ у вказаному рішенні до того ж зауважив, що ця справа стосується існуючої проблеми, яка постійно нагадує про себе, породжуючи порушення Конвенції, які найчастіше виявляє Суд у справах проти України; більше ніж половина рішень, винесених Судом у справах проти України, стосуються питання тривалого невиконання остаточних судових рішень, відповідальність за які несуть органи влади України (пункт 73).

У Проміжній резолюції [CM/ResDH(2008)1] Комітету міністрів Ради Європи від 06 березня 2008 року щодо виконання рішень ЄСПЛ у 232 справах проти України, які стосуються невиконання або суттєвих затримок у виконанні остаточних рішень національних судів, винесених проти держави та підпорядкованих їй суб`єктів, а також відсутності ефективного засобу юридичного захисту, серед іншого, зазначено, що Комітет міністрів рекомендує органам влади розглянути можливість запровадження на період, протягом якого прийматимуться зазначені закони, тимчасових заходів, спрямованих на зменшення, наскільки це можливо, ризику нових порушень Конвенції аналогічного характеру і, зокрема, призначити відшкодування за шкоду, спричинену затримками у виконанні рішень національних судів, безпосередньо на підставі положень Конвенції та практики ЄСПЛ, як це передбачено Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

Відповідно до пункту 106 рішення ЄСПЛ у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року вимога заявника стосовно покриття збитків із врахуванням інфляції підтверджена детальними розрахунками на підставі офіційних даних щодо індексів інфляції, а тому є обґрунтованою.

До того ж пунктом 5 указаного рішення ЄСПЛ постановив, що держава-відповідач повинна невідкладно - не пізніше ніж упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного, відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, - запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне й достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою Суду.

Рішенням ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України» від 12 жовтня 2017 року, серед іншого, зазначено, що відповідно до логіки процедури пілотного рішення, забезпечення «адекватного та достатнього відшкодування» в розумінні пункту 5 резолютивної частини рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» є договірним зобов`язанням, пов`язаним із виконанням пілотного рішення, нагляд за виконанням якого здійснюється Комітетом міністрів, при цьому роль Суду суттєво обмежується виявленням системної проблеми та, за необхідності, визначенням заходів загального характеру, які слід вжити з метою виконання рішення. Таким чином, суть процедури пілотного рішення полягає в наданні належного відшкодування потерпілим у подальших аналогічних справах у рамках виконання пілотного рішення.

8. На підставі статті 17 Закону № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Ба більше, скаржник покликається на постанову Великої Палати від 22 травня 2018 року в справі № 915/533/15, у якій, серед іншого, прописано, що та обставина, що грошові кошти за договором повинні надійти до обласного бюджету, не виключає необхідності захисту таких коштів від знецінення та обов`язку відповідача як боржника у спірних правовідносинах компенсувати наслідки інфляційних процесів, які відбулися за час його прострочення.

За окресленого правового регулювання Підприємство просить стягнути з відповідача інфляційні втрати, які поніс позивач у зв`язку з тривалим (з квітня 2013 року до вересня 2018 року) невиконанням остаточного судового рішення, у розмірі 543 145 грн 65 коп.

Щодо питання застосування норм права у правовідносинах, що за своєю суттю є подібними до правовідносин у цій справі, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила таке.

Верховний Суд України постановою від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, серед іншого, встановив, що у справі, яка переглядається, спір виник у зв`язку з тривалим, на думку позивача, невиконанням рішення суду про зобов`язання Міністерства оборони України перерахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Цей Суд тоді виснував, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовуються Законом № 1404-VIII. І оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Надалі Велика Палата відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 20 січня 2016 року № 6-2759цс15 щодо стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання грошового зобов`язання, і зазначила, що стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зауважила, що після наведених висновків Великої Палати вбачається неоднакове застосування статті 625 ЦК України в контексті нарахування інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконання ДКС України рішення суду.

Приміром, у постанові від 19 серпня 2020 року в справі № 826/7444/16 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду встановив, що в контексті спірних правовідносин у цій справі не виникли цивільно-правові взаємини між позивачем і органом казначейської служби як суб`єктом владних повноважень, а звідси - нема цивільно-правового порушення з боку ДКС України, яке мало б складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами, належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Суд у цій постанові вбачав, що у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак вважав, що ДКС України не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Так само Верховний Суд зауважив, що якщо Закон № 4901-VI не передбачає такого виду компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення органами ДКС України, як інфляційні втрати, то можна констатувати, що нема й правового механізму стягнення такого виду грошової компенсації.

Подібний правовий висновок сформував Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 15 квітня 2020 року в справі № 807/542/17.

Попри це, Третя судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 12 серпня 2020 року в межах справи № 757/28275/17-ц сформувала інший висновок щодо застосування правил статті 625 ЦК України в контексті стягнення інфляційних втрат, спричинених тривалістю невиконання ДКС України рішення суду.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, коли вирішував це питання, виходив з того, що стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від підстав його виникнення. Спеціальний закон не передбачає, що положення цієї статті щодо зобов`язання боржника, який прострочив виконання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення не поширюється на спірні правовідносини.

Подібні правові висновки сформував Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постановах від 06 липня 2020 року в справі № 522/16531/17 та від 27 січня 2021 року в справі № 569/6045/17.

З огляду на це колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважає, що на яв виходить неоднакова правозастосовна практика Касаційного цивільного та Касаційного адміністративного судів щодо вирішення подібних за своєю суттю правовідносин.

Поза тим, Велика Палата в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 зазначила, що за змістом статті 1192, частини другої статті 22 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

За таких обставин, про що мовилося вище, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у питанні правового регулювання спірних правовідносин власне й вбачає виключну правову проблему, яка полягає: в нестачі усталеної судової практики із застосування однієї і тієї самої норми права - частини другої статті 625 ЦК України, наявності правових висновків судів касаційних інстанцій, які прямо суперечать один одному, та у невизначеності законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, зокрема через потребу вдатися до застосування аналогії закону чи права.

Отже, за результатами розгляду касаційної скарги для правильного вирішення цього спору закономірними мають бути відповіді на питання: чи може бути застосована частина друга статті 625 ЦК України до спірних правовідносин в аспекті стягнення на користь позивача компенсації інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням ДКС України остаточного судового рішення. А також чи можливо безпосередньо застосувати наведену практику ЄСПЛ для стягнення суми грошових коштів з урахуванням індексу інфляції у подібних правовідносинах та яке рішення необхідно вважати остаточним, щоб визначити період такого прострочення.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду також звернула увагу на проблематику визначення періоду прострочення виконання ДКС України рішення суду в цій справі.

Суди попередніх інстанцій на основі досліджених під час розгляду справи доказів установили, що ДКС України не виконала обов`язку, визначеного статтею 3 Закону № 4901-VI і не забезпечила своєчасне перерахування позивачу коштів відповідно до виконавчого листа, виданого Одеським окружним адміністративним судом у справі № 2а-608/08/1570.

У зв`язку із цим суди визнали існування підстав для стягнення з відповідача на користь Підприємства компенсації в розмірі 3 % річних за несвоєчасне виконання постанови суду.

Зі змісту позову вбачається, що прострочення виконання судового рішення ДКС України позивач обраховує в межах періоду з квітня 2013 року до вересня 2018 року. У межах цього часового відтинку за розрахунками позивача розмір 3 % річних становить 62 782 грн 83 коп.

Згідно із частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Відповідно до рішення суду першої інстанції, з доводами якого погодився апеляційний суд, виконання рішення суду відбулось 25 і 31 жовтня 2018 року, коли у ці дні відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти.

За рішенням суду першої інстанції, як зазначає відповідач і не заперечує позивач, ДКС України 19 лютого 2018 року отримала виконавчий лист від 13 травня 2013 року № 608/08/1570.

Отже, в контексті вимог частини четвертої статті 3 Закону № 4901-VI ДКС України після отримання виконавчого листа 19 лютого 2018 року повинна була у тримісячний строк виконати його і перерахувати відповідні грошові кошти на користь позивача.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ДКС України перерахувала позивачу кошти лише в жовтні 2018 року, тобто через вісім місяців після отримання виконавчого листа. Отже, суди визначили період прострочення виконання судового рішення ДКС України в межах восьми місяців.

Поряд із цим, суд стягнув на користь позивача 3 % річних за період з квітня 2013 року до вересня 2018 року в сумі 62 782 грн 83 коп. Задоволення позовних вимог в цій частині суди обґрунтували тим, що ДКС України жодним чином не оспорила розрахунок, який надав позивач.

У контексті наведених обставин важливим, на думку колегії суддів, має бути питання: із настанням якої події пов`язаний початок перебігу прострочення виконання рішення суду ДКС України, що може мати наслідком виникнення права у стягувача на одержання 3 % річних згідно із частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI.

З огляду на практику вирішення подібних за своєю суттю правовідносин у порядку цивільного та адміністративного судочинства колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду звернула увагу ще й на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона:

здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначені статтею 19 КАС України.

За змістом частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина шоста статті 21 КАС України).

З матеріалів справи вбачається, що Підприємство першочергово зверталось із цим позовом до Господарського суду міста Києва.

Проте ухвалою від 15 квітня 2019 року у справі № 910/3588/19 Господарський суд міста Києва відмовив позивачу у відкритті провадження у справі з підстав виникнення між сторонами публічно-правового спору, розгляд якого віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Велика Палата в постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 сформувала правовий висновок про адміністративну юрисдикцію спору щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат виключно в аспекті їхнього нарахування на заборгованість бюджету з відшкодування ПДВ.

Проте наразі подібні спори щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат з підстав тривалого невиконання ДКС України рішень судів розглядаються в порядку цивільного, господарського й адміністративного судочинства, про що було згадано вище.

За таких обставин колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду також вважає, що правильне вирішення цього спору є неможливим без вирішення питання щодо віднесення цієї категорії справ до юрисдикції адміністративного чи господарського (цивільного) суду, тобто постає потреба у вирішенні насамперед питання предметної юрисдикції цих правовідносин.

9. Одеський окружний адміністративний суд постановою від 09 вересня 2011 року у справі № 2а-608/08/1570, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси, Державної податкової адміністрації в Одеській області, Державного казначейства України про визнання рішення Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси № 43/17-2/2273008133/11067 про застосування фінансових санкцій від 12 липня 1999 року недійсним задовольнив і, зокрема, стягнув з Казначейства на користь Підприємства кошти в сумі 380 502 грн.

13 травня 2013 року Одеський окружний адміністративний суд видав позивачу виконавчий лист № 608/08/1570 про стягнення з ДКС України на користь Підприємства коштів у сумі 380 502 грн.

Проте після подання касаційної скарги касаційний Вищий адміністративний суд України ухвалами від 11 квітня 2013 року і від 17 травня 2013 року відкрив касаційне провадження в адміністративній справі № 2а-608/08/1570 та зупинив виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року й ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року в справі № 2а-608/08/1570.

22 травня 2017 року цей самий касаційний суд ухвалою у справі № 2а-608/08/1570 залишив без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 11 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, задовольнив заяву представника Підприємства про поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа № 608/08/1570 і поновив строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого 13 травня 2013 року Одеським окружним адміністративним судом у справі № 2а-608/08/1570.

19 лютого 2018 року ДКС України отримала виконавчий лист № 608/08/1570, на виконання якого в жовтні 2018 року (в порядку черговості) перерахувала на розрахунковий рахунок Підприємства кошти в сумі 380 502 грн трьома платежами (25 жовтня 2018 року - в сумі 218 069 грн 47 коп., 31 жовтня 2018 року - в сумах 141 354 грн 58 коп. і 21 077 грн 95 коп.).

Позивач не погодився з бездіяльністю відповідача щодо тривалого невиконання судового рішення (за період з квітня 2013 року до вересня 2018 року) і звернувся до суду із цим позовом.

10. Велика Палата постановою від 09 листопада 2023 року касаційну скаргу Підприємства задовольнила частково і постановила:

- рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог Підприємства щодо стягнення з держави в особі ДКС України на користь Підприємства інфляційних втрат скасувати й ухвалити у цій частині нове - рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат;

- стягнути з Державного бюджету України на користь Підприємства (вул. Гагарінське плато, 5, корп. 3, м. Одеса, 65009, ідентифікаційний код 25049355) 11 060 грн 71 коп. інфляційних втрат;

- стягнути з Державного бюджету України на користь Підприємства (вул. Гагарінське плато, 5, корп. 3, м. Одеса, 65009, ідентифікаційний код 25049355) 165 грн 91 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання позову до суду першої інстанції, 248 грн 86 коп. відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 331,82 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги;

- видачу виконавчих документів доручила Одеському окружному адміністративному суду.

У цій постанові Велика Палата дійшла таких висновків:

щодо виду судочинства, у порядку якого мають розглядатися вимоги про стягнення з держави в особі ДКС України 3 % річних та інфляційних втрат через тривале невиконання ДКС України ухваленого адміністративним судом судового рішення

- спір з приводу зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів, який є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, підлягає розгляду в тому судочинстві, що і спір за основним зобов`язанням;

щодо застосування приписів статті 625 ЦК України до відносин про стягнення інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням ДКС України ухваленого адміністративним судом судового рішення

- у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання застосовуються вимоги частини другої статті 625 ЦК України.

Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливості стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами;

щодо моменту, з якого можуть застосовуватися приписи статті 625 ЦК України до юридичних наслідків прострочення виконання боржником (зокрема, державою) підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання в порядку Закону № 4901-VI

- перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України заяву про виконання рішення суду про стягнення з держави коштів разом із документами та відомостями, необхідними для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

11. З постановою Великої Палати від 09 листопада 2023 року не погоджуємося в частині підстав та мотивів задоволення касаційної скарги, тож, керуючись частиною третьою статті 34 КАС України, вважаємо за необхідне висловити окрему думку.

У цій справі Велика Палата, як можна зрозуміти з мотивувальної частини постанови, дійшла висновку, що у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.

Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

Припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Отже, позивач у цій справі вправі був заявити про стягнення з відповідача інфляційних втрат за прострочення виконання судового рішення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI) включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

12. На жаль, такий підхід Великої Палати до перегляду судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і сформованої у постанові правої позиції ми не можемо схвалити, і ось чому.

13. Щодо права Підприємства на отримання інфляційних втрат за несвоєчасне виконання ДКС України рішення суду на підставі статті 625 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини першої статті 1 Закону № 4901-VI цей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державне підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Частиною другою статті 6 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі частини першої статті 3 Закону № 4901-VI (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

14. Як видно з матеріалів справи, Одеський окружний адміністративний суд постановою від 09 вересня 2011 року (справа № 2а-608/08/1570), залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, задовольнив адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси, Державної податкової адміністрації в Одеській області, Державного казначейства України і, зокрема, стягнув з Казначейства на користь Підприємства кошти в сумі 380 502 грн.

Підприємство, коли звернулося до суду з позовними вимогами про стягнення з ДКС України на свою користь інфляційних втрат у сумі 543 145 грн 65 коп., зазначило, що воно від тривалого невиконання боржником рішення у справі № 2а-608/08/1570 зазнало грошової шкоди, яку, на думку позивача, необхідно стягнути з відповідача. Юридичними підставами для стягнення цієї шкоди називає правила частини другої статті 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суди попередніх інстанцій відмовили позивачу в задоволенні вимог про стягнення з ДКС України інфляційних втрат і на підтвердження правомірності своїх дій послались на правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року в справі № 6?2759цс15, зміст та сенс якої викладений вище у цій постанові (між позивачем та відповідачем з приводу виплати (відшкодування) інфляційних втрат не виникають цивільні права та обов`язки, між ними не існують цивільні відносини, зокрема зобов`язального характеру, тому норми ЦК України, які регулюють наслідки порушення зобов`язань, не застосовуються до спірних правовідносин, що виникли у зв`язку з виконанням судового рішення). Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій зауважили, що Закон № 4901-VI не передбачає такого виду компенсації за несвоєчасне виконання рішень суду, як інфляційні втрати.

15. Ми почасти поділяємо думку більшості суддів Великої Палати, що висновки судів попередніх інстанцій є квапливими, а тому хибними, оскільки виводилися через поспіх та неглибинний аналіз фактичних обставин, не зовсім правильну їхню оцінку та неточне розуміння норм матеріального права. Вважаємо, що юридична аргументація має бути іншою, принаймні такою.

Як уже мовилося, Велика Палата в постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від:

- 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, про те, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України);

- 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, про те, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 цього Кодексу у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата у цій постанові вказала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5).

У постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) Велика Палата виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

У постанові від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14?591цс18) Велика Палата зазначила, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

За висновком Великої Палати, правила статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

16. За судовим рішенням, грошові зобов`язання ДКС України перед позивачем у сумі 380 502 грн підтверджені постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року у справі № 2а-608/08/1570, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року.

Але цих зобов`язань відповідач належним чином не виконав, оскільки, як установлено матеріалами справи, ДКС України лише в жовтні 2018 року перерахувала на розрахунковий рахунок Підприємства кошти в сумі 380 502 грн трьома платежами (25 жовтня 2018 року - в сумі 218 069 грн 47 коп., 31 жовтня 2018 року - в сумах 141 354 грн 58 коп. і 21 077 грн 95 коп.).

17. За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Положення статті 625 ЦК України встановлюють відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Ця стаття структурно входить до розділу І «Загальні положення про зобов`язання» книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Такою підставою у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, може бути рішення суду (частина п`ята статті 11 ЦК України). Тобто зобов`язання виникає не з будь-якого судового рішення, а лише якщо це прямо встановлено актом цивільного законодавства.

Законодавець окреслив, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають унаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях (стаття 1 Закону № 1414-VIII.

18. У цій справі Підприємство звернулось до суду через тривале невиконання судового рішення боржником, у зв`язку із чим йому заподіяно грошову шкоду, яку, на думку позивача, необхідно стягнути з відповідача - ДКС України.

Позовні вимоги про стягнення грошових втрат у розмірі 605 928,48 грн Підприємство обґрунтовує тим, що тривале невиконання судового рішення у справі № 2а-608/08/1570 мало місце внаслідок чинників, на які держава мала вплив: подання Державною податковою інспекцією в Приморському районі міста Одеси, Державною податковою адміністрацією в Одеській області та Державним казначейством України касаційних скарг у цій справі, зупинення виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року судом касаційної інстанції до закінчення касаційного перегляду справи, тривалий касаційний перегляд справи. Правовою підставою позову Підприємство зазначило норму частини другої статті 625 ЦК України.

19. Однак настання відповідальності за положеннями статті 625 ЦК Україниможливе лише за наявності підстав та через доведення позивачем протиправної поведінки, що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

20. Відноснопочатку перебігу прострочення виконання рішення суду ДКС України, то тут звертає на себе увагу таке.

Відповідно до частин другої та третьої статті 14 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на момент прийняття судами першої та апеляційної інстанцій рішень у справі № 2а-608/08/1570) постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень зумовлює за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із частиною першою статті 254 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

За змістом частини третьої цієї статті у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п`ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі (частина п`ята статті 254 КАС України).

Частиною першою статті 255 КАС України визначено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов`язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Як установили суди попередніх інстанцій, Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14 березня 2013 року (справа № 2а-608/08/1570) залишив без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року, якою, зокрема, стягнуто з Казначейства на користь Підприємства кошти в сумі 380 502 грн.

За цією ухвалою справа № 2а-608/08/1570 розглядалась на відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду, в її резолютивній частині вказано, що ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Отже, з 14 березня 2013 року (дати постановлення ухвали Одеським апеляційним адміністративним судом у справі № 2а-608/08/1570) зобов`язання держави в особі ДКС України відшкодувати кошти Підприємству в сумі 380 502 грн стало конкретизоване і визначене.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 4901-VI (у редакції, чинній на момент постановлення ухвали Одеським апеляційним адміністративним судом у справі № 2а-608/08/1570) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється ДКС України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно із частиною другою цієї статті стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до ДКС України у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», із заявою про виконання рішення суду.

Тим часом стягувач подає до ДКС України заяву і заодно документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

За змістом частини третьої цієї статті у разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, ДКС України протягом п`яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача.

У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення ДКС України повертає заяву стягувачу.

Стягувач має право повторно звернутися до ДКС України для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення ДКС України.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до ДКС України необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI).

Таким чином, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється ДКС України, зокрема, в межах відповідних бюджетних призначень. При цьому стягувачу необхідно звернутись до ДКС України у визначені Законом України «Про виконавче провадження» строки із заявою про виконання рішення суду, а також надати документи та відомості, необхідні для перерахування коштів. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до ДКС України необхідних для цього документів та відомостей.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів (частина друга цієї ж статті).

Отже, в разі невиконання рішення суду про стягнення коштів, боржником за яким є орган державної влади, протягом тримісячного строку з дня надходження до ДКС України необхідних для цього документів та відомостей стягувачу гарантовано компенсацію в розмірі 3 % річних від несплаченої суми.

21. Проте під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій не встановили, чи звертався стягувач до ДКС України із заявою про виконання рішення суду з необхідними документами та відомостями після того, як Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 2а-608/08/1570.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами.

З матеріалів справи вбачається, що 13 травня 2013 року Одеський окружний адміністративний суд видав позивачу виконавчий лист № 608/08/1570 про стягнення з ДКС України на користь Підприємства коштів у сумі 380 502 грн.

Однак невідомо, чи пред`явило Підприємство виконавчий лист до виконання одразу після його отримання в суді першої інстанції, оскільки в матеріалах справи з приводу перебігу цих дій, немає будь-яких відомостей.

Іншими словами, нез`ясованим лишається питання наявності правових передумов чи причин вчинення органом ДКС України дій, спрямованих на виконання судового рішення одразу після набрання ним законної сили.

Суди попередніх інстанцій не встановили підстав для виконання рішення у справі № 608/08/1570 та часу їх появи, якщо такі були, після набрання законної сили рішенням суду в цій справі.

На наше переконання, з`ясування цих обставин має вирішальне значенням для обчислення строку прострочення ДКС України виконання рішення суду у справі № 608/08/1570.

З огляду на наведене вважаємо, що Велика Палата мала б скасувати рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення позовних вимог Підприємства про стягнення з ДКС України інфляційних втрат.

Судді: М. І. Гриців

О. Б. Прокопенко

Джерело: ЄДРСР 115445767

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Воробйової І. А., Желєзного І. В.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21), ухваленої за результатами перегляду рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у справі за позовом Приватного підприємства «Компанія «Флай сервіс» до держави України в особі Державної казначейської служби України про стягнення коштів

Короткий виклад історії справи

Приватне підприємство «Компанія «ФЛАЙ СЕРВІС» (далі - ППК «Флай сервіс», позивач) звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просило стягнути з держави України в особі Державної казначейської служби України (далі - Казначейство, відповідач) грошові втрати в загальному розмірі 605 928,48 грн, з яких: 543 145,65 грн - інфляційні втрати, 62 782,83 грн - 3 % річних.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що судовим рішенням у справі № 2а-608/08/1570, яке набрало законної сили, серед іншого, стягнуто з Казначейства на користь позивача грошові кошти у розмірі 380 502 грн. Однак у зв`язку з тривалим невиконанням боржником цього рішення позивачу заподіяно грошову шкоду, яку необхідно стягнути з Казначейства.

Приймаючи оскаржувані рішення та постанову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з таких установлених у справі обставин.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2011 року в справі № 2а-608/08/1570, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси, Державної податкової адміністрації в Одеській області, Казначейства про визнання рішення Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси № 43/17-2/2273008133/11067 про застосування фінансових санкцій від 12 липня 1999 року недійсним задоволено і, зокрема, стягнуто з Казначейства на користь ППК «Флай сервіс» кошти в сумі 380 502 грн.

13 травня 2013 року Одеським окружним адміністративним судом позивачу видано виконавчий лист № 608/08/1570 про стягнення з Казначейства на користь ППК «Флай сервіс» коштів у сумі 380 502 грн.

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 11 квітня 2013 року та від 17 травня 2013 року відкрито касаційні провадження в адміністративній справі № 2а-608/08/1570 та зупинено виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2011 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року у справі № 2а-608/08/1570.

22 травня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України у справі № 2а-608/08/1570 залишено без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, задоволено заяву представника ППК «Флай сервіс» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа № 608/08/1570. Поновлено пропущений строк для пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого 13 травня 2013 року Одеським окружним адміністративним судом у справі № 2а-608/08/1570.

19 лютого 2018 року Казначейство отримало виконавчий лист № 608/08/1570, на виконання якого у жовтні 2018 року трьома платежами (в порядку черговості) перерахувало на розрахунковий рахунок ППК «Флай сервіс» кошти в сумі 380 502 грн (25 жовтня 2018 року - 218069,47 грн, 31 жовтня 2018 року - 141354,58 грн і 21077,95 грн).

За наслідком розгляду цієї справи рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року, адміністративний позов ППК «Флай сервіс» задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Казначейства щодо несвоєчасного виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2011 року в справі № 2а- 608/08/1570 у частині стягнення з Казначейства на користь ППК «Флай сервіс» коштів у сумі: 380 502 грн. Стягнуто з Казначейства на користь ППК «Флай сервіс» компенсацію в розмірі 3 % річних за несвоєчасне виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2011 року в справі № 2а- 608/08/1570 у сумі 62 782,83 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з Казначейства на користь ППК «Флай сервіс» компенсації у розмірі 3 % річних за несвоєчасне виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2011 року у справі № 2а- 608/08/1570 в сумі 62 782,83 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, суди попередніх інстанцій виходили з того, що між позивачем і відповідачем не виникло цивільно-правових відносин, зокрема, зобов`язального характеру, а тому норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зокрема ті, які регулюють наслідки порушення зобов`язань, до спірних правовідносин не застосовуються. Водночас Законом України від 5 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) не передбачено такого виду компенсації за несвоєчасне виконання рішень суду, як «інфляційні втрати».

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови в задоволенні позовних вимог, ППК «Флай сервіс» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій зазначило, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме не застосували норми матеріального права, які мали бути застосовані до спірних правовідносин.

На обґрунтування касаційної скарги ППК «Флай сервіс» наполягає, що при вирішенні питання про компенсацію збитків, спричинених невиконанням остаточного судового рішення, крім 3 % річних, мають бути компенсовані також інфляційні втрати, оскільки відповідальність за інфляційні процеси несе саме держава. На переконання скаржника, за відсутності спеціальної норми у національному законодавстві, яка б регулювала правовідносини щодо стягнення з держави інфляційних втрат з підстав тривалого виконання (або невиконання) рішення суду, застосуванню підлягає стаття 625 ЦК України як загальна правова норма.

У цьому контексті скаржник також звернув увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22 травня 2018 року в справі № 915/533/15, яка полягає у тому, що та обставина, що грошові кошти за договором повинні надійти до обласного бюджету, не виключає необхідності захисту таких коштів від знецінення та обов`язку відповідача як боржника у спірних правовідносинах компенсувати наслідки інфляційних процесів, які відбулися за час його прострочення.

Окрім того, скаржник звернув увагу на те, що відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) невиконання або тривала затримка у виконанні судового рішення становить порушення права на справедливий судовий розгляд, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), та права на мирне володіння майном, яке гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Відтак скаржник уважає, що повна відмова стягнути на користь ППК «Флай сервіс» інфляційні втрати, без аналізу практики ЄСПЛ з цього питання та з посиланням лише на національне законодавство, яке не передбачає повної компенсації у такому випадку, за жодних умов не може вважатися адекватним та достатнім відшкодуванням відповідно до принципів, установлених практикою ЄСПЛ.

На підставі викладеного скаржник просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у частині відмови у задоволенні позовних відмов та ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути з держави України в особі Казначейства на користь ППК «Флай сервіс» 543 145,65 грн інфляційних втрат, а також понесені судові втрати в повному обсязі, в іншій частині ці судові рішення залишити без змін.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 17 квітня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ППК «Флай сервіс», а ухвалою від 21 вересня 2021 року - передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Так, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вбачає у питанні правового регулювання спірних правовідносин виключну правову проблему, яка полягає у відсутності усталеної судової практики у застосуванні частини другої статті 625 ЦК України та наявності правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, а також у невизначеності законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права.

Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що положеннями Закону № 4901-VI передбачено механізм компенсації стягувачу 3 % річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, у разі несвоєчасного (понад три місяці) виконання остаточного судового рішення.

Проте положеннями Закону № 4901-VI не передбачено такого механізму відновлення прав стягувача, порушення яких відбулося у зв`язку з тривалим невиконанням остаточного судового рішення, як стягнення інфляційних втрат від суми основного боргу.

Разом з тим відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У контексті зазначеного, а також доводів скаржника щодо застосовності до спірних правовідносин статті 625 ЦК України як загальної правової норми колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зауважила таке.

У пунктах 51, 52 пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року ЄСПЛ нагадав, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], N 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див., серед інших джерел, згадане вище рішення у справі Войтенка, п. 53).

У пункті 54 указаного рішення ЄСПЛ також повторив, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (див. згадане вище рішення у справі Войтенка; рішення у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), № 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі «Дубенко проти України» (Dubenko v. Ukraine), № 74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі «Козачек проти України» (Kozachek v. Ukraine), № 29508/04, від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (див. рішення у справі «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine), № 60750/00, п. 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

У пункті 106 указаного рішення ЄСПЛ зазначив, що вимога заявника стосовно покриття збитків із врахуванням інфляції підтверджена детальними розрахунками на підставі офіційних даних щодо індексів інфляції, а тому є обґрунтованою.

За цих підстав ЄСПЛ пунктом 5 резолютивної частини указаного рішення постановив, що держава-відповідач повинна невідкладно - не пізніше ніж упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного, відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, - запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне й достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою Суду.

У Проміжній резолюції [CM/ResDH(2008)1] Комітету міністрів Ради Європи від 6 березня 2008 року щодо виконання рішень ЄСПЛ у 232 справах проти України, які стосуються невиконання або суттєвих затримок у виконанні остаточних рішень національних судів, винесених проти держави та підпорядкованих їй суб`єктів, а також відсутності ефективного засобу юридичного захисту, серед іншого, зазначено, що: «Комітет міністрів РЕКОМЕНДУЄ органам влади розглянути можливість запровадження на період, протягом якого прийматимуться зазначені закони, тимчасових заходів, спрямованих на зменшення, наскільки це можливо, ризику нових порушень Конвенції аналогічного характеру і, зокрема, призначити відшкодування за шкоду, спричинену затримками у виконанні рішень національних судів, безпосередньо на підставі положень Конвенції та практики Європейського суду, як це передбачено Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

У Рішенні від 12 жовтня 2017 року ЄСПЛ у справі «Бурмич та інші проти України», серед іншого, зазначив, що відповідно до логіки процедури пілотного рішення, забезпечення «адекватного та достатнього відшкодування» у розумінні пункту 5 резолютивної частини рішення у справі ОСОБА_2 («Юрій Миколайович Іванов проти України») є договірним зобов`язанням, пов`язаним із виконанням пілотного рішення, нагляд за виконанням якого здійснюється Комітетом міністрів, при цьому роль Суду суттєво обмежується виявленням системної проблеми та, за необхідності, визначенням заходів загального характеру, які слід вжити з метою виконання рішення. Таким чином, суть процедури пілотного рішення полягає у наданні належного відшкодування потерпілим у подальших аналогічних справах у рамках виконання пілотного рішення (пункт 159 цього рішення).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Також колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зважила на те, що судом касаційної інстанції неоднаково застосовується стаття 625 ЦК України у правовідносинах, що за своєю суттю є подібними до правовідносин у цій справі.

Зокрема, у постанові від 20 січня 2016 року № 6-2759цс15, спір у якій виник у зв`язку з тривалим, на думку позивача, невиконанням рішення суду про зобов`язання Міністерства оборони України перерахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Верховний Суд України дійшов висновку, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і тому, оскільки спірні правовідносини виникли у зв`язку з виконанням судового рішення, то до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

У подальшому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України щодо стягнення на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за невиконання грошового зобов`язання, викладених у постанові від 20 січня 2016 року № 6- 2759цс15, зазначивши, що статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

У постанові від 19 серпня 2020 року в справі № 826/7444/16 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду встановив відсутність цивільно-правових відносин між позивачем і органом казначейської служби як суб`єктом владних повноважень, а також відсутність цивільно-правового порушення з боку Казначейства, яке мало би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами, належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Суд у вказаній постанові також зазначив, що у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 ЦК України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак Казначейство не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України.

Подібний правовий висновок сформовано Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в постанові від 15 квітня 2020 року в справі № 807/542/17.

Разом з тим Третя судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 12 серпня 2020 року в справі № 757/28275/17-ц при вирішенні питання застосування положень статті 625 ЦК України в контексті стягнення інфляційних втрат, спричинених тривалістю невиконання Казначейством рішення суду, виходила з того, що статтею 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Спеціальним законом не передбачено, що положення цієї статті щодо зобов`язання боржника, який прострочив виконання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення не поширюються на спірні правовідносини.

Подібні правові висновки сформовано Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах від 6 липня 2020 року в справі № 522/16531/17 та від 27 січня 2021 року в справі № 569/6045/17.

До того ж Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 квітня 2020 року в справі № 910/4590/19 зазначила, що за змістом статті 1192, частини другої статті 22 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

Отже, на думку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за результатом розгляду касаційної скарги, з метою правильного вирішення цього спору необхідною є відповідь на такі питання: чи може бути застосована частина друга статті 625 ЦК України до спірних правовідносин в аспекті стягнення на користь позивача компенсації інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням остаточного судового рішення Казначейством. А також, чи можливо безпосередньо застосувати наведену практику ЄСПЛ для стягнення суми грошових коштів з урахуванням індексу інфляції у побідних правовідносинах та яке рішення необхідно вважати остаточним з метою визначення періоду такого прострочення.

Разом із цим, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду визнала за необхідне звернути увагу на проблематику визначення періоду прострочення виконання Казначейством рішення суду в цій справі.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

9 листопада 2023 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ППК «Флай сервіс» задоволено. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ППК «Флай сервіс» про стягнення з держави України в особі Казначейства на користь ППК «Флай сервіс» інфляційних втрат в розмірі 543 145,65 грн скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов у цій частині задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ППК «Флай сервіс» 11 060,71 грн інфляційних втрат. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

Звертаючись із позовом у цій справі, ППК «Флай сервіс» просило суд стягнути на його користь з держави України в особі Казначейства грошові втрати у загальному розмірі 605 928,48 грн, з яких: 543 145,65 грн - інфляційні втрати, 62 782,83 грн - 3 % річних, понесені у зв`язку з тривалим, на думку позивача, невиконанням Казначейством постанови Одеського окружного адміністративного суду від 9 вересня 2011 року (набрала законної сили 14 березня 2013 року) в адміністративній справі № 2а- 608/08/1570, якою, серед іншого, частково задоволено позов ППК «Флай сервіс» до Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси, Державної податкової адміністрації в Одеській області та Казначейства, визнано протиправними дії Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси та Державної податкової адміністрації в Одеській області щодо вилучення 12 січня 2000 року належного ППК «Флай сервіс» літака з подальшою його реалізацією задля погашення заборгованості за 380 502 грн та стягнуто з Казначейства на користь ППК «Флай сервіс» 380 502 грн.

Правовою підставою позову ППК «Флай сервіс» зазначило, зокрема, частину другу статті 625 ЦК України.

У цьому касаційному провадженні рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року переглядалися у частині відмови у задоволенні позовної вимоги ППК «Флай сервіс» про стягнення на його користь з відповідача інфляційних втрат.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На обґрунтування свого рішення у цій справі Велика Палата Верховного Суду із посиланням на свої постанови від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц зазначила, що приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Положення статті 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18)).

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України.

З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, сформулювала висновок, який полягає у тому, що правила частини другої статті 625 ЦК України мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.

Цей висновок Велика Палата Верховного Суду підтримала, зокрема, у постановах від 4 травня 2022 року у справі № 761/28949/17, від 19 липня 2023 року у справі № 910/16820/21.

Отже, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено акцесорну (додаткову) відповідальність боржника за прострочення виконання заздалегідь визначеного основного грошового зобов`язання, яка полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Слід також зазначити, що відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди визначено у статті 22 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно із частиною другою цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальні положення про відшкодування шкоди наведені у параграфі 1 глави 82 ЦК України. Так, за правилами частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Аналіз наведених положень статей 22, 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку, що обов`язок з відшкодування збитків (деліктне зобов`язання) за своєю правовою природою є відповідальністю за завдання майнової шкоди особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи або ж завдання шкоди майну фізичної або юридичної особи, і цей обов`язок за загальним правилом полягає саме у відшкодуванні такої шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Винятком із цього правила є відшкодування шкоди у меншому або більшому розмірі, якщо це передбачено договором або законом.

У цьому контексті варто зазначити, що юридичне підтвердження факту не створює самого факту, а лише його засвідчує. Тобто навіть у випадку, коли судовим рішенням встановлюється конкретний обсяг зобов`язання про відшкодування шкоди у грошовому вираженні, зміст цього зобов`язання ґрунтується саме на факті вчиненого раніше правопорушення - завданні шкоди.

Отже, задовольняючи вимогу кредитора, суд тим самим визнає правомірними вимоги позивача про відшкодування завданої йому шкоди та застосовує примус до її стягнення з відповідача. При цьому судове рішення не породжує зобов`язання грошового характеру, а лише підтверджує підставу виникнення деліктного зобов`язання, яке, відповідно, передує судовому рішенню і полягає у відшкодуванні шкоди, завданої позивачу у результаті порушення його цивільних прав неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю

Таким чином, відшкодування шкоди є відповідальністю, що виникає унаслідок завдання майнової шкоди особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи або ж завдання шкоди майну фізичної або юридичної особи, та не може ототожнюватися із грошовим (борговим) зобов`язанням. Відповідно до правовідносин, що виникають у зв`язку із завданням шкоди та її подальшим відшкодуванням, не підлягає застосуванню частина друга статті 625 ЦК України, яка передбачає відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

У цій справі спір виник у зв`язку з тривалим, на думку позивача, невиконанням відповідачем судового рішення про стягнення на його користь з відповідача 380 502 грн (шкоди, заподіяної неправомірними діями органів державної податкової служби), тому до спірних правовідносин не може застосовуватися частина друга статті 625 ЦК України.

Щодо можливості безпосередньо застосувати практику ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України»; рішення ЄСПЛ» від 12 жовтня 2017 року у справі «Бурмич та інші проти України) як підставу для стягнення на користь позивача з відповідача інфляційних втрат зазначаємо таке.

У пунктах 51, 52 пілотного рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» ЄСПЛ нагадав, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греці» (Hornsby v. Greece), від 19 березня 1997 року, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), [GC], № 22774/93, п. 66, ECHR 1999-V).

У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див., серед інших джерел, згадане вище рішення у справі Войтенка, п. 53)».

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ також повторив, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції (див. згадане вище рішення у справі Войтенка; рішення у справі «Ромашов проти України» (Romashov v. Ukraine), № 67534/01, від 27 липня 2004 року; у справі «Дубенко проти України» (Dubenko v. Ukraine), №74221/01, від 11 січня 2005 року; та у справі «Козачек проти України» (Kozachek v. Ukraine), № 29508/04, від 7 грудня 2006 року). Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (див. рішення у справі «Шмалько проти України» (Shmalko v. Ukraine), № 60750/00, п. 44, від 20 липня 2004 року). Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Відповідно до пункту 74 вказаного рішення ЄСПЛ дійшов висновку, що питання тривалого невиконання остаточних рішень та відсутності ефективних засобів юридичного захисту в правовій системі України залишаються невирішеними попри той факт, що існують відповідні рішення Суду з чіткими закликами до Уряду вжити необхідних заходів для вирішення таких питань.

Саме у зв`язку із цим у пунктах 2, 5 резолютивної частини цього рішення ЄСПЛ постановив, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до неї, а також, що держава-відповідач повинна невідкладно - не пізніше ніж упродовж одного року від дати, на яку це рішення набуває статусу остаточного, відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, - запровадити ефективний засіб юридичного захисту або комплекс таких засобів юридичного захисту, спроможних забезпечити адекватне й достатнє відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень національних судів відповідно до принципів, встановлених практикою Суду.

Разом із цим, з огляду на встановлену відсутність у законодавстві України станом на час розгляду ЄСПЛ наведеної справи ефективного засобу юридичного захисту та порядку відшкодування за невиконання або затримки у виконанні рішень, ЄСПЛ у пункті 8 резолютивної частини цього рішення, серед іншого, постановив, що упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним, держава-відповідач має виплатити заявнику: i) існуючу заборгованість за судовими рішеннями від 22 серпня 2001 року та 29 липня 2003 року, а також 174 євро, призначених з урахуванням інфляції.

Рішенням ЄСПЛ від 12 жовтня 2017 року у справі «Бурмич та інші проти України», серед іншого, зазначено, що: «Відповідно до логіки процедури пілотного рішення, забезпечення «адекватного та достатнього відшкодування» у розумінні пункту п`ятого резолютивної частини рішення у справі Іванов є договірним зобов`язанням, пов`язаним із виконанням пілотного рішення, нагляд за виконанням якого здійснюється Комітетом міністрів, при цьому роль Суду суттєво обмежується виявленням системної проблеми та, за необхідності, визначенням заходів загального характеру, які слід вжити з метою виконання рішення. Таким чином, суть процедури пілотного рішення полягає у наданні належного відшкодування потерпілим у подальших аналогічних справах у рамках виконання пілотного рішення».

1 січня 2013 року набрав чинності Закону № 4901-VI, який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження» (далі - рішення суду), та особливості їх виконання.

Відповідно до пояснювальної записки до Закону № 4901-VI його метою є приведення положень чинного законодавства у відповідність з Конвенцією шляхом запровадження комплексу ефективних засобів, які б забезпечили безумовне виконання рішень суду на виконання рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України». Досягнення вказаної мети передбачається шляхом запровадження механізму, за яким виконання судових рішень про стягнення коштів з державних органів, підприємств, установ чи організацій, боржника - юридичної особи, примусова реалізація майна якого забороняється, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, у разі якщо неможливо виконати рішення за рахунок боржника.

Так, частина перша статті 2 Закону № 4901-VI визначає, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Отже, Закон № 4901-VI передбачає спеціальні правила відповідальності держави за порушення строків виконня судових рішень про стягнення коштів, боржником за якими є, серед інших, державний орган, зокрема визначає компенсацію за несвоєчасне виконання цих судових рішень.

Передбачений статтею 5 цього Закону механізм нарахування компенсації 3 % річних є мірою майнової відповідальності держави за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган.

Таким чином, оскільки питання відшкодування за невиконання або затримки у виконанні судових рішень про стягнення коштів, боржником за якими є, серед інших, державний орган, наразі вже урегульовано спеціальним законом, відповідно у межах спірних правовідносин немає підстав для безпосереднього застосування способу відшкодування, застосованого ЄСПЛ у рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України», у вигляді стягнення на користь позивача інфляційних втрат.

З огляду на викладене вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду мала б погодитися з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність законних підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення з Казначейства інфляційних втрат, оскільки нарахування 3 % річних у визначеному статтею 5 Закону № 4901-VI порядку є способом для ППК «Флай сервіс» отримання компенсації у майновому вираженні за несвоєчасне виконання державою свого обов`язку щодо виконання рішення суду про стягнення на його користь з Казначейства 380 502 грн. Отже, касаційна скарга мала бути залишена без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Судді: Н. В. Шевцова

І. А. Воробйова

І. В. Желєзний

Джерело: ЄДРСР 115061844

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Великої Палати Верховного Суду Власова Ю. Л. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21), ухваленої за результатами розгляду касаційної скарги Приватного підприємства «Компанія «Флай сервіс» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року у справі за позовом Приватного підприємства «Компанія «Флай сервіс» до держави в особі Державної казначейської служби України про стягнення коштів

Короткий виклад історії справи

09 вересня 2011 року Одеський окружний адміністративний суд прийняв постанову в справі № 2а-608/08/1570, залишену без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, якою, зокрема, адміністративний позов третьої особи з самостійними вимогами на предмет спору Приватного підприємства «Компанія «Флай сервіс» (далі - ППК «Флай сервіс») до Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси, Державної податкової адміністрації в Одеській області та Державного казначейства України (далі - ДКС України) задоволено частково, визнано протиправними дії суб`єктів владних повноважень Державної податкової інспекції в Приморському районі міста Одеси та Державної податкової адміністрації в Одеській області по вилученню 12 січня 2000 року належного ППК «Флай сервіс» літака ТУ-154 Б2 для погашення податкової заборгованості ТОВ «Авіакомпанія Таврія»; передачі 28 лютого 2000 року належного ППК «Флай сервіс» літака ТУ-154 Б2 на реалізацію за актом приймання-передачі для погашення податкової заборгованості ТОВ «Авіакомпанія Таврія» ТОВ «Надія-Південь» з оцінкою 708 253 грн; уцінки належного ППК «Флай сервіс» літака ТУ-154 Б2 29 березня 2000 року до 599 650,35 грн; уцінки належного ППК «Флай сервіс» літака ТУ-154 Б2 13 квітня 2000 року до 510 059,71 грн; уцінки належного ППК «Флай сервіс» літака ТУ-154 Б2 28 квітня 2000 року до 380 502 грн; реалізації належного ППК «Флай сервіс» літака ТУ-154 Б2 13 липня 2000 року ТОВ «Авіакомпанія Таврія» за 380 502 грн; стягнуто з ДКС України на користь ППК «Флай сервіс» 380 502 грн, у решті позовних вимог відмовлено.

13 травня 2013 року Одеський окружний адміністративний суд видав позивачу виконавчий лист № 608/08/1570 про стягнення з ДКС України на користь ППК «Флай сервіс» коштів у сумі 380 502,00 грн. Ухвалами від 11 квітня та від 17 травня 2013 року Вищий адміністративний суд України відкрив касаційні провадження в адміністративній справі № 2а-608/08/1570 та зупинив виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року.

22 травня 2017 року Вищий адміністративний суд України постановив ухвалу в справі № 2а-608/08/1570, якою залишив без змін постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 11 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року, задовольнив заяву представника ППК «Флай сервіс» про поновлення пропущеного строку для пред`явлення до виконання виконавчого листа № 608/08/1570.

19 лютого 2018 року ДКС України отримала цей виконавчий лист, на виконання якого в кінці жовтня 2018 року трьома платежами (в порядку черговості) перерахувала на розрахунковий рахунок ППК «Флай сервіс» кошти в сумі 380 502,00 грн.

У квітні 2019 року ППК «Флай сервіс» звернулося до Одеського окружного адміністративного суду із цим позовом до держави в особі ДКС України, в якому просило стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 605 928,48 грн, з яких: 543 145,65 грн - інфляційні втрати, 62 782,83 грн - 3 % річних за період з квітня 2013 року по вересень 2018 року. Позов мотивований тим, що за судовим рішенням у справі № 2а-608/08/1570, яке набрало законної сили 14 березня 2013 року, серед іншого, стягнуто з ДКС України на користь позивача грошові кошти в розмірі 380 502,00 грн. Однак у зв`язку з тривалим невиконанням цього рішення боржник заподіяв ППК «Флай сервіс»грошову шкоду, яку, на думку позивача, необхідно стягнути з відповідача.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 липня 2019 року у справі № 420/2411/19, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2020 року, позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ДКС України щодо несвоєчасного виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року в справі № 2а- 608/08/1570 у частині стягнення з ДКС України на користь ППК «Флай сервіс»коштів у сумі 380 502,00 грн. Стягнуто з ДКС України на користь ППК «Флай сервіс»компенсацію в розмірі 3 % річних за час затримки виконання постанови у сумі 62 782,83 грн. В іншій частині позову відмовлено.

ППК «Флай сервіс» оскаржило вказані судові рішення у касаційному порядку, просило скасувати їх в частині відмови у позові про стягнення з держави в особі ДКС України 543 145,65 грн інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою від 21 вересня 2021 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, а саме: чи може бути застосована частина друга статті 625 ЦК України до спірних правовідносин в аспекті стягнення на користь позивача компенсації інфляційних втрат, спричинених тривалим невиконанням ДКС України остаточного судового рішення, та яке рішення необхідно вважати остаточним з метою визначення періоду такого прострочення.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 касаційну скаргу задоволено частково; стягнуто з Державного бюджету України на користь ППК «Флай сервіс»11 060,71 грн інфляційних втрат.

Мотивуючи вказану постанову, Велика Палата Верховного Суду, з-поміж іншого, зазначила, що заявлені ППК «Флай сервіс» позовні вимоги направлені на стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів, а саме інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України у зв`язку з тривалим невиконанням боржником судового рішення у справі № 2а-608/08/1570, яке набрало законної сили, тобто рішення адміністративного суду. Враховуючи акцесорний характер визначених статтею 625 ЦК України зобов`язань, спори про відшкодування передбачених ними грошових сум з огляду на їх похідний характер від основного спору підлягають розгляду за правилами тієї юрисдикції, за правилами якої підлягає розгляду основний спір (пункти 52-59 постанови).

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства. За частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, набрав чинності 1 січня 2004 року, тоді як Закон № 4901-VI був прийнятий 5 червня 2012 року та набрав чинності 1 січня 2013 року. Стаття 625 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим кодексом. Так само незмінним залишається припис частини першої статті 5 Закону № 4901-VI, який не встановлює інший, ніж у частині другій статті 625 ЦК України, розмір процентів (пункти 69-73 постанови).

Оскільки парламент прийняв Закон № 4901-VI після ЦК України, то його приписи не мають суперечити приписам зазначеного кодексу. Прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього кодексу (аналогічного підходу дотримав Конституційний Суд України у рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (пункт 75).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Отже, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи частини другої статті 625 ЦК України. Проте суди попередніх інстанцій не врахували, що Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання боржником (зокрема, державою) його грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливість стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами (пункти 76, 85, 86).

За частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей. З огляду на цей припис прострочення держави-боржника у спірних правовідносинах настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України виконавчий документ про стягнення з держави коштів; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення. Інший підхід до визначення моменту початку прострочення держави у спірних правовідносинах (наприклад, ототожнення такого моменту з датою вчинення делікту чи датою набрання законної сили судовим рішенням про стягнення з держави відшкодування) може зумовлювати недобросовісну поведінку стягувача (зокрема неподання ним впродовж тривалого часу виконавчого документа до органу ДКС України задля отримання можливості додатково стягнути з держави 3 % річних та інфляційні втрати через штучне збільшення періоду прострочення) (пункти 95-99).

У свою чергу наведене вище системне тлумачення частини другої статті 625 ЦК України, статей 3, 4, 5 Закону № 4901-VI сприятиме дисциплінуванню поведінки стягувача під час пред`явлення ним виконавчого документа в порядку визначеному Законом № 4901-VI, виданого на виконання судового рішення про стягнення коштів з держави, адже за такого підходу до визначення моменту прострочення держави у спірних правовідносинах стягувач буде обізнаним, що умовою нарахування 3 % річних та інфляційних втрат є неперерахування державою стягувачу протягом визначеного частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI строку коштів за наслідком його звернення із заявою про виконання рішення суду, тоді як час, який передує завершенню цього строку, не входить до періоду прострочення виконання державою рішення суду, за який може бути заявлені стягувачем відповідні нарахування. Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що в разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI установлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення. До того ж застосування наведеного механізму стимулюватиме виконання державою судових рішень про стягнення з неї коштів межах визначеного частиною четвертою статті 3 Закону № 4901-VI строку, оскільки у протилежному разі - прострочення виконання рішення суду є підставою для нарахування та стягнення з держави 3 % річних та інфляційних втрат (пункти 100-101 постанови).

19 лютого 2018 року ДКС України отримала виконавчий лист № 608/08/1570, виданий на виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2011 року. Отже, три місяці для виконання постанови суду в справі № 2а-608/08/1570 сплинули 20 травня 2018 року. Водночас стягнуті з відповідача за постановою суду кошти в сумі 380 502,00 грн були перераховані на розрахунковий рахунок ППК «Флай сервіс»трьома платежами (в порядку черговості) у жовтні 2018 року. За наведеного вбачається, що днем початку прострочення держави-боржника та нарахування індексу інфляції за частиною другою статті 625 ЦК України є 21 травня 2018 року, а днем завершення - 24 жовтня 2018 року (на суму 380 502,00 грн) та 30 жовтня 2018 року (на суму 162 432,53 грн = 141 354,58 грн + 21 077,95 грн) (переддень повного виконання рішення суду у справі № 2а-608/08/1570). Інфляційні втрати ППК «Флай сервіс»від прострочення виконання зазначеного судового рішення за цей період склали 11 060,71 грн (пункти 105-109 постанови).

Причини незгоди з постановою Великої Палати Верховного Суду

Щодо висновку про те, що норми частини другої статті 625 ЦК України та частини першої статті 5 Закону № 4901-VI регулюють однопредметні цивільні відносини

Відповідно до частин першої, другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Указана норма ЦК України встановлює відповідальність боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання у цивільних правовідносинах, в тому числі з відшкодування спричиненої кредитору матеріальної шкоди.

Згідно зі статтею 1 Закону № 4901-VIцей Закон встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження», та особливості їх виконання.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 4901-VI держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Згідно із частиною першою статті 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону № 4901-VI у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Указані норми Закону № 4901-VIпередбачають, що держава бере на себе гарантії за виконання судових рішень державними органами, державними підприємствами або юридичними особами, примусова реалізація майна яких заборонена. У випадку, якщо зазначені суб`єкти не виконують судове рішення, воно виконується державою за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Якщо держава, як гарант, протягом трьох місяців не виконає таке рішення суду, вона сплачує стягувачу компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми.

З наведеного вбачається, що норми частини другої статті 625 ЦК України та частини першої статті 5 Закону № 4901-VI регулюють не однопредметні цивільні, а зовсім різні відносини. Єдине, що у них є спільного, -це розмір ставки, яка застосовується для нарахування суми коштів, яка підлягає сплаті. Можливо, саме це співпадіння привело Велику Палату Верховного Суду до помилкових висновків.

При цьому, всі інші складові наведених складів правопорушень, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України та частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, а саме об`єкт, суб`єкт, об`єктивна та суб`єктивна сторона, різні.

Так, об`єктом складу правопорушення, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України, є цивільні відносини власності, а саме неотримання власником належного йому виконання цивільного грошового зобов`язання. В той же час, об`єктом складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, є адміністративні відносини з примусового виконання судових рішень, а саме невиконання державою наданих нею гарантій вчасного виконання судових рішеньдержавними органами, державними підприємствами або юридичними особами, примусова реалізація майна яких заборонена.

Суб`єктами складу правопорушення, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України, є учасники цивільних відносин, які прострочують виконання цивільного грошового зобов`язання. Суб`єктом складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, є держава, яка протягом 3 місяців не виконала судове рішення.

Об`єктивною стороною складу правопорушення, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України, є бездіяльність учасника цивільних відносин з вчасного виконання цивільного грошового зобов`язання. Об`єктивною стороною складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, є бездіяльність держави з виконання нею гарантійного зобов`язання з належного виконання судового рішення.

Суб`єктивна сторона складу правопорушення, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України, характеризується наявністю або відсутністю вини учасника цивільних відносин у невиконанні цивільного грошового зобов`язання. При цьому, суб`єктивна сторона складу правопорушення, передбаченогочастиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, полягає у винній бездіяльності держави з гарантійного виконання судового рішення.

Отже, ніякої конкуренції між нормами частини другої статті 625 ЦК України та частини першої статті 5 Закону № 4901-VI не існує, оскільки вони регулюють зовсім різні правовідносини. Якщо державний орган, державне підприємство або юридична особа, примусова реалізація майна яких заборонена, прострочили виконання цивільного грошового зобов`язання, то кредитор має право стягнути з них згідно з частиною другою статті 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

У випадку невиконання цимидержавним органом, державним підприємством або юридичною особою, примусова реалізація майна яких заборонена, судового рішення про стягнення з них суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних, таке судове рішення має виконати держава відповідно до норм статей 2, 3, 4 Закону № 4901-VI. Якщо держава протягом трьох місяців не виконає зазначене судове рішення, вона повинна сплатити стягувачу ще компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стосовно цієї справи склад правопорушення, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України, полягав у невиконанні державою як учасником цивільних відносин грошового зобов`язання з відшкодування позивачу матеріальної шкоди, завданої протиправними діями податкових органів. У той же час, склад правопорушення, передбачений частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, у цій справі був відсутній, оскільки боржником, який прострочив виконання грошового зобов`язання, була сама держава, а не її орган, державне підприємство чи юридична особа, виконання якими судового рішення гарантувала держава згідно зі статтями 2, 3, 5 Закону № 4901-VI.

Тому, норми Закону № 4901-VI, у тому числі ті, які регулюють строки гарантованого виконання державою судового рішення про стягнення коштів здержавного органу, державного підприємства або юридичної особи, примусова реалізація майна якої заборонена,взагалі не підлягали застосуванню до спірних правовідносин сторін у цій справі.

Щодо строків виконання грошового зобов`язання з відшкодування шкоди та прострочення його виконання

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтями 13, 27 Закону України «Про підприємства в Україні», який діяв на час виникнення спірних правовідносин між позивачем і податковими органами, збитки, завдані підприємству внаслідок порушення його майнових прав державними органами відшкодовуються за рішенням суду за рахунок цих органів.

Частиною другою статті 56 Закону України «Про власність», серед іншого, визначено, що державні органи несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження майном в обсязі, передбаченому пунктом 4 статті 48 цього Закону. (У пункті 4 статті 48 Закону України «Про власність» зазначено, що у разі прийняття Україною законодавчого акта, який припиняє права власності, держава відшкодовує власникові заподіяні збитки. Збитки відшкодовуються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент припинення права власності, включаючи й неодержані доходи.)

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Ці норми були застосовані судами у справі № 2а-608/08/1570, у якій суди виснували про протиправність рішень податкових органів щодо визначення податкового зобов`язання з прибуткового податку та штрафних санкцій, та дій вказаних органів щодо вилучення, передачі, уцінки та реалізації належного ППК «Флай сервіс» літака ТУ-154 Б2. Суди вказали, що оскільки дії податкових органів визнаються протиправними, ППК «Флай сервіс» позбулося майна внаслідок цих дій, з урахуванням того, що майно повернути не уявляється можливим, оскільки останнє не знаходиться на території України, слід стягнути з Державного казначейства України суму коштів, що надійшла до бюджету від реалізації цього майна.

Рішення у справі № 2а-608/08/1570 набрало законної сили 14 березня 2013 року, відповідно, - саме тоді виник обов`язок держави відшкодувати завдану позивачу шкоду, обсяг якої був визначений вказаним судовим рішенням у розмірі 380 502,00 грн.

Проте зазначене рішення держава виконала лише у жовтні 2018 року. У зв`язку із цим позивач, посилаючись на положення частини другої статті 625 ЦК України, правомірно нарахував на суму боргу у розмірі 380 502,00 грн інфляційні втрати за весь час прострочення, який він визначив з квітня 2013 року по вересень 2018 року, а також три проценти річних від простроченої суми.

Проте, помилковий висновок Великої Палати Верховного Суду про ототожнення відповідальності, передбаченої нормою частини другої статті 625 ЦК України, з відповідальністю, визначеною частиною першою статті 5 Закону № 4901-VI, потягнув наступний помилковий висновок про те, що прострочення виконання державою грошового зобов`язання з відшкодування шкоди та, відповідно, нарахування на суму боргу встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних можливо лише з наступного дня після спливу трьох місяців від дня пред`явлення позивачем до виконання органу казначейської служби виконавчого документа.

Суддя Ю. Л. Власов

Джерело: ЄДРСР 115476645

[ANTIRAID]

Це рішення дуже цікаво кількістю суддів що написали окремі думки починаючи з не дослідження всіх доказів і закінчуючи висновками про відсутність підстав для застосування тримісячного строку очікування добровільного виконання при нарахуванні інфляційних втрат. Сама Велика палата зробила наступні висновки:

125. Спір з приводу зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів, який є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю, підлягає розгляду в тому судочинстві, що і попередньо розглянутий спір за основним зобов`язанням.

126. У разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором, до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання застосовуються вимоги частини другої статті 625 ЦК України.

127. Закон № 4901-VI не обмежує поширення дії статті 625 ЦК України на правовідносини щодо прострочення виконання державою-боржником її грошового зобов`язання, підтвердженого (визначеного, конкретизованого) у грошовому еквіваленті судовим рішенням, зокрема не обмежує можливості стягнення інфляційних втрат, які є об`єктивним явищем і не залежать від волі кредитора чи боржника. Крім того, у статті 625 ЦК України немає застережень про те, що її приписи застосовуються лише до тих відносин, які не врегульовані іншими нормативно-правовими актами.

128. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону № 4901-VI). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України заяву про виконання рішення суду про стягнення з держави коштів разом із документами та відомостями, необхідними для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 ЦК України щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Ткача І. В.

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 (провадження № 11-422апп21)

Велика Палата Верховного Суду постановою від 09.11.2023 у справі № 420/2411/19 касаційну скаргу ППК «Флай сервіс» задовольнила частково. Скасувала рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2020 у справі № 420/2411/19 участині відмови в задоволенні позовних вимог ППК «Флай сервіс» щодо стягнення з держави в особі Державної казначейської служби України на користь ППК «Флай сервіс» інфляційних втрат й ухвалила у цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат. Стягнула з Державного бюджету України на користь ППК «Флай сервіс» 11 060,71 грн інфляційних втрат.

Частково не погоджуючись із зазначеною постановою Великої Палати Верховного Суду та керуючись частиною третьою статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України, викладаю окрему думку, суть якої полягає у такому.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 128 постанови від 09.11.2023 виснувала, що перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей (частина четверта статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»). З огляду на цей припис прострочення держави-боржника настає за сукупності таких юридичних фактів: 1) стягувач подав до органу ДКС України заяву про виконання рішення суду про стягнення з держави коштів разом із документами та відомостями, необхідними для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України; 2) держава за цим виконавчим документом не перерахувала кошти протягом трьох місяців з дня його надходження до органу ДКС України. Тому припис частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо юридичних наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання боржником (зокрема, державою) поширюється на випадки порушення підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

З цього приводу вважаю за необхідне зауважити таке.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 цього Кодексу. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (пункти 17, 18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц).

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, який полягає у тому, що правила частини другої статті 625 ЦК України мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних втрат і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.

Цей висновок Велика Палата Верховного Суду підтримала, зокрема, у постановах від 04.05.2022 у справі № 761/28949/17, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21.

Отже, частиною другою статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового (тобто вираженого у грошових одиницях) зобов`язання. При цьому вказаною статтею передбачено акцесорну (додаткову) відповідальність боржника за прострочення виконання основного грошового зобов`язання.

Зобов`язання зі сплати державою на користь ППК «Флай сервіс» мало грошовий вираз та складало 380 502,00 грн. При цьому обов`язок зі сплати, зокрема, інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України є акцесорним (додатковим) по відношенню до обов`язку держави зі сплати 380 502,00 грн.

Обов`язок зі сплати грошових коштів на користь ППК «Флай сервіс» виник не з постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2011 у справі № 2а-608/08/1570 - такий обов`язок існував ще до прийняття зазначеного судового рішення.

Як наслідок, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання триває і після прийняття відповідного судового рішення, обов`язок зі сплати інфляційних втрат продовжує існувати.

Отже, за наведених обставин і правового регулювання Велика Палата Верховного Суду мала скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2020 у справі № 420/2411/19 у частині відмови в задоволенні позовних вимог ППК «Флай сервіс» щодо стягнення з держави в особі Державної казначейської служби України на користь ППК «Флай сервіс» інфляційних втрат й ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

Суддя І. В. Ткач

Джерело: ЄДРСР 115752193

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

судді Ткача І. В.

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)

Велика Палата Верховного Суду постановою від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково. Скасувала постанову Хмельницького апеляційного суду від 22.12.2021 та рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30.09.2021 та додаткове рішення від 17.11.2021 й ухвалила нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнила частково. Стягнула з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 10 628,08 грн, що становлять 3 % річних від простроченої суми грошового зобов`язання за період з 6 липня до 23 жовтня 2019 року включно, та 5 808,07 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму простроченого грошового зобов`язання за той самий період.

Частково не погоджуючись із зазначеною постановою Великої Палати Верховного Суду та керуючись частиною третьою статті 35 Цивільного процесуального кодексу України викладаю окрему думку, суть якої полягає у такому.

Позивачка просила стягнути з ДКС України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку 546 186,82 грн, що становлять 3 % річних від 1 175 530,33 грн простроченої суми грошового зобов`язання, і 6 337 116,43 грн інфляційних втрат, нарахованих на суму цього зобов`язання, а всього - 6 883 303,25 грн за період з 01.05.2004 до 23.10.2019 включно за прострочення виконання державою грошового зобов`язання, підтвердженого рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вона вважає правильним застосування судом першої інстанції припису частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин. Однак стягнути на користь позивачки 3 % річних та інфляційні втрати за прострочення виконання рішення суду слід не з дати набрання чинності рішенням суду першої інстанції у справі № 686/21941/15-ц, а з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (частина четверта статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень») і включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (частина перша статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»).

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.

З цього приводу вважаю за необхідне зауважити таке.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора (пункти 17, 18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц).

У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, який полягає у тому, що правила частини другої статті 625 ЦК України мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків) порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних втрат і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог в одній справі не є обов`язковим.

Цей висновок Велика Палата Верховного Суду підтримала, зокрема, у постановах від 04.05.2022 у справі № 761/28949/17, від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21.

Отже, частиною другою статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового (тобто вираженого у грошових одиницях) зобов`язання. При цьому вказаною статтею передбачено акцесорну (додаткову) відповідальність боржника за прострочення виконання основного грошового зобов`язання.

Зобов`язання зі сплати позивачці майнової шкоди було виражено у грошових одиницях та складало 1 175 530,33 грн. При цьому обов`язок зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України є акцесорним (додатковим) по відношенню до обов`язку зі сплати майнової шкоди.

Обов`язок зі сплати грошових коштів на користь позивачки виник з факту завдання їй майнової шкоди. Такий обов`язок не припиняється у зв`язку з прийняттям судом рішення про стягнення майнової шкоди.

Як наслідок, якщо прострочення виконання грошового зобов`язання (відшкодування шкоди) триває і після прийняття відповідного судового рішення, обов`язок зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних продовжує існувати.

Отже, за наведених обставин і правового регулювання Велика Палата Верховного Суду мала скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 22.12.2021 у справі № 686/7081/21 та залишити без змін рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30.09.2021.

Суддя І. В. Ткач

Джерело: ЄДРСР 115713427