Постанова ВП ВС про неможливість суду встановлювати або вважати доведеним факт пов`язаності чи непов`язаності нещасного випадку з виробництвом

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

22 травня 2024 року

м. Київ

Справа № 227/2301/21

Провадження № 14-37цс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачаТкачука О. С.,

суддівБанаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці, про визнання нещасного випадку на виробництві, визнання недійсним та скасування акта форми Н-1/НП за касаційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2022 року, ухвалене суддею Корнєєвою В. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Мірути О. А., Тимченко О. О., Хейло Я. В.,

УСТАНОВИЛА:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» (далі - ТДВ «Шахта «Білозерська»), треті особи: Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - Управління ВДФСС), правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області), Східне міжрегіональне управління Державної служби України з питань праці, про визнання нещасного випадку пов`язаним з виробництвом, визнання недійсним та скасування акта форми Н-1/НП від 18 травня 2021 року.

1.2. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працював начальником зміни виробничої служби у ТДВ «Шахта «Білозерська». 19 лютого 2021 року з ним на робочому місці трапився нещасний випадок.

1.3. 24 березня 2021 року було складено акт Н-1/НП про нещасний випадок, не пов`язаний з виробництвом.

1.4. 26 квітня 2021 року директору ТДВ «Шахта «Білозерська» надійшов припис форми Н-9 від 26 квітня 2021 року за № 06.1-21/05/15-21, виданий головним державним інспектором відділу гірничотехнічного нагляду північно-західного напрямку Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці Мурзенко С. В., про проведення повторного розслідування нещасного випадку.

1.5. 18 травня 2021 року за результатами повторного розслідування було складено акт за формою Н-1/НП.

1.6. Посилаючись на те, що висновок комісії є незаконним, оскільки не відповідає вимогам Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 337 (далі - Порядок № 337), ОСОБА_1 просив визнати недійсним та скасувати акт форми Н-1/НП від 18 травня 2021 року про проведення розслідування нещасного випадку, який стався з ним 20 лютого 2021 року о 00 год 54 хв, та визнати нещасний випадок, який стався з ним 20 лютого 2021 року під час виконання трудових обов`язків таким, що пов`язаний з виробництвом.

2. Короткий зміст судових рішень і мотиви їх ухвалення

2.1. Ухвалою Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 30 липня 2021 року змінено статус Управління ВДФСС України в Донецькій області з третьої особи на відповідача.

2.2. Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним та скасовано акт від 18 травня 2021 року форми Н-1/НП проведення розслідування нещасного випадку. Визнано нещасний випадок, який стався з ОСОБА_1 20 лютого 2021 року на ТДВ «Шахта «Білозерська» під час виконання ним трудових обов`язків, таким, що пов`язаний з виробництвом. Зобов`язано ТДВ «Шахта «Білозерська» організувати проведення повторного розслідування нещасного випадку, що стався 20 лютого 2021 року о 00 год 54 хв з ОСОБА_1 під час виконання ним трудових обов`язків на ТДВ «Шахта «Білозерська», з урахуванням висновків, викладених у судовому рішенні.

2.3. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року апеляційну скаргу Управління ВДФСС, правонаступником якого є ГУ ПФУ в Донецькій області, відхилено. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2022 року залишено без змін.

2.4. Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що нещасний випадок із начальником зміни виробничої служби ОСОБА_1 є таким, що пов`язаний з виробництвом, оскільки він стався під час виконання ним трудових обов`язків, у період його перебування на території підприємства та протягом робочого часу. Отримання травми ОСОБА_1 при виконанні трудових обов`язків підтверджено поясненнями свідків, даними медичних документів та документами з підприємства, а також висновком комісії.

2.5. Апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що розслідування нещасного випадку на виробництві належить до компетенції комісії з розслідування обставин та причин настання нещасного випадку, оскільки позивач оскаржив акт форми Н-1/НП від 18 травня 2021 року повторного, а не первинного спеціального розслідування нещасного випадку.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1.У квітні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТДВ «Шахта «Білозерська» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року.

3.2. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення судами норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду від 18 листопада 2018 року у справі № 242/3471/17, від 27 березня 2019 року у справі № 367/5673/15-ц, від 01 лютого 2023 року у справі № 210/5713/20, від 08 лютого 2023 року у справах № 343/1786/19 та № 343/1786/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

3.3. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не встановили порушень з боку комісії, проте визнали нещасний випадок таким, що пов`язаний з виробництвом.

3.4. Крім того, суди не врахували, що відповідно до Порядку № 337 вимоги про визнання нещасного випадку таким, що пов`язаний з виробництвом, відносяться до компетенції комісії по розслідуванню нещасного випадку. Спеціальна комісія встановлює факт пов`язаності чи непов`язаності нещасного випадку з виробництвом і не є спеціальним суб`єктом, рішення якого може бути оскаржено до суду.

3.5. У червні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив представника ОСОБА_1 - адвоката Чумак І. М. на касаційну скаргу, в якому вона просить закрити касаційне провадження, посилаючись на те, що відповідач не оскаржував рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, фактично погодившись із ним. З апеляційною скаргою до апеляційного суду зверталося Управління ВДФСС, правонаступником якого є ГУ ПФУ в Донецькій області, а не ТДВ «Шахта «Білозерська».

4. Рух справи в суді касаційної інстанції

4.1. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 16 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

4.2. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2024 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 січня 2024 року у справі № 911/84/22, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 вересня 2023 року у справі № 916/3674/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 травня 2023 року у справі № 160/7726/18, щодо можливості розгляду касаційної скарги особи, яка не оскаржувала рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

4.3. Ухвала мотивована тим, що до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі звернувся відповідач, який не оскаржував рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

4.4. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

4.5. За змістом наведеного припису учасник справи не має права на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції у частині, яку він не оскаржував в апеляційному порядку й, відповідно, яка апеляційним судом не переглядалася.

4.6. Отже, касаційна скарга може бути подана учасником справи лише за умови перегляду апеляційним судом його апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції.

4.7. Вище вказана правова позиція була висловлена в ухвалі Верховного Суду від 16 лютого 2024 року у справі № 653/790/20 (провадження № 61-524ск24), у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 753/405/20 (провадження № 61-3752св23), в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2023 року у справі № 139/456/22 (провадження № 61-12641св22).

4.8. Разом з тим Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у справах № 911/84/22, № 916/3674/19 розглянув по суті касаційні скарги осіб, які не оскаржували рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

4.9. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі № 160/7726/18 (адміністративне провадження № К/9901/32095/19) також розглянув касаційну скаргу особи, яка не оскаржувала судове рішення першої інстанції в апеляційному суді.

4.10. Колегія суддів Касаційного цивільного суду зазначає, що зі змісту статей 13, 293, 302, 308, 328 КАС України, статей 17, 47, 254, 269, 265, 287 ГПК України, статей 17, 50, 352, 363. 367, 389 ЦПК України вбачається, що право на касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції учасниками справи врегульовано однаково в усіх наведених процесуальних законах.

4.11. Ухвалою від 17 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила до розгляду цю справу в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судами

5.1. Суди встановили, що ОСОБА_1 працював на ТДВ «Шахта «Білозерська», з 08 лютого 2014 року він працював помічником начальника дільниці з повним робочим днем, а з 10 жовтня 2016 року його переведено начальником зміни, 50 % і більше робочого часу на рік зайнятий на підземних роботах.

5.2. 20 лютого 2021 року із ОСОБА_1 стався нещасний випадок.

5.3. Згідно з випискою з епікризу медичної картки стаціонарного хворого № 684 ОСОБА_1 з 20 лютого по 04 березня 2021 року перебував на стаціонарному лікуванні в КНП «Добропільська ЛІЛ» з діагнозом сполучена травма тіла: закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, закриті лінійні переломи ребер без зміщення, закритий перелом остистого відростку Тh3 без зміщення, правобічний гідроторакс, вдарена рана правої надбрівної ділянки, вдарена рана верхньої губи, вдарена рана шиї справа, забиті рани надбрівної ділянки справа, субкапітальні геморрагії, забій грудної клітини справа (т. 1, а.с. 31-32).

5.4. За результатами проведеного спеціальною комісією розслідування нещасного випадку 24 березня 2021 року складено відповідний акт, згідно з яким комісія встановила, що потерпілий прямував не за затвердженим маршрутом пересування для виїзду із шахти, не виконував трудових обов`язків, завдань роботодавця та дій в інтересах підприємства, а саме переміщався стрічковим конвеєром, не призначеним для перевезення людей, тобто використовував його в особистих інтересах, що і стало причиною нещасного випадку. Враховуючи, що викладені вище обставини не підпадають під дію підпунктів 1, 2, 5, 12 пункту 52 Порядку № 337, комісія з розслідування визнала нещасний випадок таким, що не пов`язаний з виробництвом. При цьому комісія зазначила, що ОСОБА_1 не слідкував за особистою безпекою, скоїв дії, що призвели до нещасного випадку, чим порушив пункти 2.47, 4.14 Посадової інструкції начальника зміни виробничої служби (т. 1, а.с. 8-11).

5.5. Приписом Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці № 06.1-21/05/15-21 від 26 квітня 2021 року ТДВ «Шахта «Білозерська» було зобов`язано провести повторне розслідування вказаного нещасного випадку.

5.6. 18 травня 2021 року новим складом комісії складено акт розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, що стався (сталося / сталася) 20 лютого 2021 року о 00 год 54 хв годині на ТДВ «Шахта «Білозерська». Комісія встановила, що потерпілий прямував не за затвердженим маршрутом пересування для виїзду із шахти, не виконував трудових обов`язків, завдань роботодавця та дій в інтересах підприємства, а саме переміщався стрічковим конвеєром не призначеним для перевезення людей, тобто використовував його в особистих інтересах, що і стало причиною нещасного випадку. Комісія констатувала, що ОСОБА_1 скоїв дії, що призвели до нещасного випадку, чим порушив пункти 2.47, 4.14 Посадової інструкції начальника зміни виробничої служби.

5.7. На підставі наведених обставин комісія прийняла рішення, що нещасний випадок, який стався з начальником зміни виробничої служби ТДВ «Шахта «Білозерська» ОСОБА_1 , не пов`язаний з виробництвом, у зв`язку із чим склала акт за формою Н-1/НП. При цьому комісія визнала акт за формою Н-1/НП від 26 березня 2021 року таким, що втратив чинність та не застосовується (т. 1, а.с. 12-15).

5.8. Акт підписано з окремою думкою головного бухгалтера Бондаренко С. П., яка вважала, що розслідування не було всебічним та об`єктивним та вважала за необхідне визнати нещасний випадок таким, що пов`язаний з виробництвом (т. 1, а.с. 16).

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

6. Щодо розгляду касаційної скарги особи, яка не оскаржувала рішення першої інстанції в апеляційному порядку

6.1. У частинах першій і другій статті 55 Конституції України закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

6.2. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).

6.3. Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Його визначено статтею 6 Конвенції, яка ратифікована Україною.

6.4. Доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ вважають здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

6.5. Вирішуючи питання наявності в особи (учасника справи), яка не оскаржувала судове рішення першої інстанції в апеляційному порядку, подавати касаційну скаргу на таке рішення, Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

6.6. Відповідно до статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Не допускається касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції без його перегляду в апеляційному порядку.

6.7. Згідно з практикою ЄСПЛ право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не абсолютне; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Водночас право доступу до суду не може бути обмежено так, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та має бути досягнута пропорційність між використаними засобами та досягнутими цілями (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Мельник проти України» (Melnyk v. Ukraine) від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03, § 22).

6.8. Встановлення у процесуальному законі обмеження можливості касаційного оскарження рішення суду першої інстанції, яке не переглядав апеляційний суд, є розумним і має на меті забезпечити стадійність цивільного процесу та запобігти можливим зловживанням процесуальними правами. Верховний Суд вважає таку мету легітимною. Зазначене обмеження є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом.

6.9. Пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

6.10. З аналізу наведених вище норм процесуального права Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що в касаційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення першої інстанції в цілому (крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України) або рішення суду в частині, які були предметом перегляду в апеляційному порядку, незалежно від того, за скаргою якого учасника судового провадження вони переглядалися.

6.11. У разі ж якщо судове рішення першої інстанції або рішення у якійсь частині не переглядалися апеляційним судом, приписи пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України виключають можливість касаційного оскарження такого рішення або його відповідної частини.

7. Щодо відступу від висновків Верховного Суду

7.1. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, просив відступити від постанов Касаційного господарського суду у справах № 911/84/22, № 916/3674/19, а також від постанови Касаційного адміністративного суду у справі № 160/7726/18, у яких справи розглянуті по суті позовних вимог за касаційними скаргами осіб, які не оскаржували судові рішення в суді апеляційної інстанції.

7.2. На думку колегії суддів Касаційного цивільного суду, в практиці касаційних судів (Касаційного адміністративного суду, Касаційного господарського суду, Касаційного цивільного суду) у складі Верховного Суду склалося два протилежні підходи до тлумачення норм процесуального права, якими визначається право на касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції після його перегляду в апеляційному порядку учасником справи, який ані подавав апеляційну скаргу на таке судове рішення, ані приєднувався до поданої іншим учасником справи апеляційної скарги.

7.3. Відповідно до першого підходу (викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17 та ухвалах Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2024 року у справі № 653/790/20, від 30 травня 2023 року у справі № 139/456/22 та від 14 лютого 2024 року у справі № 753/405/20) учасник справи може реалізувати своє право на касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції лише за умови, якщо він скористався своїм правом на апеляційне оскарження такого рішення та його доводи щодо незаконності та необґрунтованості судового рішення були перевірені судом апеляційної інстанції.

7.4. Другий підхід (у наведених вище постановах Касаційного господарського суду у справах № 911/84/22, № 916/3674/19, а також у постанові Касаційного адміністративного суду у справі № 160/7726/18) передбачає врахування лише тієї обставини, чи відбувся перегляд справи в суді апеляційної інстанції безвідносно до того, хто з учасників справи ініціював перегляд судового рішення, допускаючи можливість касаційного оскарження судового рішення суду першої інстанції учасником справи, який не оскаржував його до суду апеляційної інстанції.

7.5. Вирішуючи питання можливості відступу від правових висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду та Касаційного адміністративного суду, Велика Палата Верховного Суду виходить із такого.

7.6. Велика Палата Верховного Суду відповідно до своєї усталеної практики, формулюючи відступ від висновку щодо застосування норми права, відступає від висновку, а не від судового рішення в конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц, від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 918/119/21 та від 24 квітня 2024 року у справі № 752/30324/21).

7.7. Зважаючи на те, що у постановах Касаційного господарського суду у справах № 911/84/22, № 916/3674/19 та у постанові Касаційного адміністративного суду у справі № 160/7726/18 не сформовано правового висновку, від якого просить відступити колегія суддів Касаційного цивільного суду, а також з урахуванням правового висновку щодо застосування положень статті 389 ЦПК України, викладеного у розділі 6 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду не має підстав для відступу від постанов Касаційного господарського суду у справах № 911/84/22, № 916/3674/19 та постанови Касаційного адміністративного суду у справі № 160/7726/18.

7.8. Стосовно ж доводів колегії суддів Касаційного цивільного суду про те, що учасник справи може реалізувати своє право на касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції лише за умови, що він скористався своїм правом на апеляційне оскарження такого рішення, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

7.9. В ухвалі від 18 січня 2023 року у справі №488/2807/17 Велика Палата Верховного Суду вказала: «…із рішенням суду першої інстанції у частині задоволення вимог про визнання незаконними та скасування пунктів 35, 35.1 рішення № 31/52 і про визнання недійсним державного акта всі учасники справи погодилися, в апеляційному порядку не оскаржували. Тому у цій частині касаційний перегляд рішення суду першої інстанції неможливий… Встановлення у процесуальному законі обмеження можливості касаційного оскарження рішення суду першої інстанції, яке не переглядав апеляційний суд, є розумним і має на меті забезпечити стадійність цивільного процесу та запобігти можливим зловживанням процесуальними правами. Велика Палата Верховного Суду вважає таку мету легітимною. Зазначене обмеження є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом… Таке обмеження не позбавляє особу права на доступ до суду. Те, що кінцева набувачка не скористалася правом апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції про задоволення частини позовних вимог за скаргою, не означає, що можливим є касаційний перегляд цього рішення у відповідній частині. Встановлена процесуальним законом можливість касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після його перегляду апеляційним судом не нівелює для учасника справи доступ до суду та не ускладнює його настільки, щоби завдати шкоди самій суті цього права…».

7.10. З наведеного вбачається, що Велика Палата Верховного Суду закрила касаційне провадження за скаргою на рішення суду першої інстанції в частині, яка взагалі не переглядалася в апеляційному порядку. Тобто ця ухвала не релевантна до позиції, про яку заявляє колегія суддів Касаційного цивільного суду, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

7.11. Ухвалою Касаційного цивільного суду від 30 травня 2023 року у справі № 139/456/22 (провадження № 61-12641св22) закрито касаційне провадження за скаргою на судове рішення першої інстанції в частині, яка не переглядалася апеляційним судом. Так, в ухвалі встановлено, що апеляційний суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_2, оскільки «…вжиті судом (першої інстанції - Ред.) заходи забезпечення позову стосуються виключно майнових прав та інтересів відповідача ОСОБА_5, який із апеляційною скаргою не звертався та не уповноважив адвоката Івченко В. П. (представника ОСОБА_2 -Ред.) на вчинення відповідних процесуальних дій від його імені…». Отже, така ухвала також не є релевантною до правової позиції, на якій наполягає колегія суддів Касаційного цивільного суду.

7.12. Натомість в ухвалі Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 753/405/20 (ухвала) зазначено, що «…учасник справи не має права на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції у частині, яку він не оскаржував в апеляційному порядку». В ухвалі Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2024 року у справі № 653/790/20 (провадження № 61-524ск24) зазначено, що «…касаційна скарга може бути подана учасником справи за умови перегляду апеляційним судом її апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції».

7.13. Отже, у цих справах касаційний суд у категоричній формі відхилив можливість касаційного оскарження судового рішення особою, яка його не оскаржувала в апеляційному порядку, навіть за умови перегляду цього рішення по суті в повному обсязі за апеляційною скаргою іншого учасника судового процесу.

7.14. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від наведеного правового висновку щодо застосування статті 389 ЦПК України, викладеного в ухвалах Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року у справі № 753/405/20 та від 16 лютого 2024 року у справі № 653/790/20 та зазначає, що відповідно до положень статті 389 ЦПК України в касаційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення першої інстанції (крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті) або судові рішення в частині, які були предметом апеляційного перегляду, незалежно від того, за скаргою якого учасника судового провадження вони переглядалися. Якщо судове рішення першої інстанції або рішення в якійсь частині не переглядалися апеляційним судом, приписи пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України виключають можливість касаційного оскарження такого рішення або його відповідної частини.

8. Щодо порядку визнання нещасного випадку таким, що пов`язаний з виробництвом

8.1. Згідно із частинами першою, другою статті 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган, крім випадків укладення між працівником та власником або уповноваженим ним органом трудового договору про дистанційну роботу.

8.2. У частинах першій та другій статті 13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

8.3. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове соціальне страхування» нещасний випадок - обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю працівника або настала його смерть.

8.4. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про загальнообов`язкове соціальне страхування» факт нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання розслідується в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України, відповідно до Закону України «Про охорону праці».

8.5. Згідно зі статтею 171 КЗпП України роботодавець повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві відповідно до порядку, встановленого Кабінетом Міністрів України.

8.6. Статтею 22 Закону України «Про охорону праці» також установлено, що роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням із всеукраїнськими об`єднаннями профспілок. За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов`язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення розслідування. У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов`язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене в судовому порядку.

8.7. Отже, обов`язок провести розслідування нещасного випадку та оформити відповідні документи покладено на роботодавця, а в разі його відмови таке питання вирішується посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці.

8.8. Процедура проведення розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві врегульована Порядком № 337.

8.9. Пунктом 12 Порядку № 337 визначено, що на підприємстві (в установі, організації) утворюється комісія з розслідування нещасних випадків та/або гострих професійних захворювань (отруєнь), що не підлягають спеціальному розслідуванню (далі - комісія). Комісія утворюється наказом роботодавця не пізніше наступного робочого дня після отримання інформації про нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) від безпосереднього керівника робіт, повідомлення від закладу охорони здоров`я, заяви потерпілого, членів його сім`ї чи уповноваженої ним особи.

8.10. Окрім того, пунктом 29 указаного Порядку визначено, що факт настання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) на виробництві може бути встановлено в судовому порядку.Якщо такий факт встановлено в судовому порядку і нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) не підлягають спеціальному розслідуванню, розслідування організовує підприємство (установа, організація), де сталися такі випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння), або його правонаступник у разі реорганізації цього підприємства (установи, організації).

8.11. Пунктом 33 Порядку № 337 передбачено, що комісія (спеціальна комісія) зобов`язана:

- провести засідання комісії (спеціальної комісії) з розслідування нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), на якому розглянути інформацію про нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння), розподілити функції між членами комісії, провести зустріч з потерпілим (членами його сім`ї чи уповноваженою ними особою) та скласти протоколи засідання комісії згідно з додатком 4;

- обстежити місце, де сталися нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння), аварія, та скласти відповідний протокол згідно з додатком 5, розробити ескіз місця, де сталися нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння), аварія, згідно з додатком 6 і провести фотографування місця настання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), аварії (у разі потреби та можливості); одержати письмові пояснення від роботодавця та його представників, посадових осіб, працівників підприємства (установи, організації), потерпілого (якщо це можливо) згідно з додатком 7, опитати осіб - свідків нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та осіб, причетних до них, згідно з додатком 8;

- вивчити наявні на підприємстві документи та матеріали стосовно нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та у разі потреби надіслати запити до відповідних закладів охорони здоров`я для отримання медичних висновків щодо зв`язку нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) з впливом на потерпілого небезпечних (шкідливих) виробничих факторів та/або факторів важкості та напруженості трудового процесу;

- визначити вид події, що призвела до нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), причини нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та обладнання, устатковання, машини, механізми, транспортні засоби, експлуатація яких призвела до настання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), відповідно до Класифікатора видів подій, причин, обладнання, устатковання, машин, механізмів, транспортних засобів, що призвели до настання нещасного випадку, гострого професійного захворювання (отруєння), аварії, згідно з додатком 9;

- визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам законодавства про охорону праці;

- визначити необхідність проведення лабораторних досліджень, випробувань, технічних розрахунків, експертизи тощо для встановлення причин настання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння);

- з`ясувати обставини та причини настання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння);

- визначити, пов`язані чи не пов`язані нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) з виробництвом;

- установити осіб, які допустили порушення вимог нормативно-правових актів з охорони праці;

- розробити план заходів щодо запобігання подібним нещасним випадкам та/або гострим професійним захворюванням (отруєнням), у тому числі пропозиції щодо внесення змін до нормативно-правових актів з охорони праці;

- скласти акти за формою Н-1 (тимчасові акти за формою Н-1 у разі їх складення) згідно з додатком 11 у кількості, визначеній рішенням комісії (спеціальної комісії); у разі настання групових нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) скласти акти за формою Н-1 на кожного потерпілого;

- розглянути та підписати примірники актів за формою Н-1 (тимчасові акти за формою Н-1 у разі їх складення), а у разі незгоди члена комісії (спеціальної комісії) із змістом розділів 5, 6, 8, 9 такого акта - обов`язково підписати ці акти з відміткою про наявність окремої думки, яка викладається членом комісії письмово, в якій він обґрунтовано викладає пропозиції до змісту розділів 5, 6, 8, 9 акта (окрема думка додається до цих актів та є їх невід`ємною частиною);

- передати не пізніше наступного робочого дня після підписання актів за формою Н-1 матеріали розслідування та примірники таких актів керівнику підприємства (установи, організації) або органу, що утворив комісію (спеціальну комісію), для їх розгляду та затвердження;

- дотримуватися вимог законодавства про інформацію щодо захисту персональних даних потерпілих та інших осіб, які зібрані в межах повноважень комісії (спеціальної комісії) під час проведення розслідування та задокументовані в акті за формою Н-1.

8.12. Згідно з пунктом 34 Порядку № 337 рішення щодо визнання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) пов`язаними чи не пов`язаними з виробництвом приймається комісією (спеціальною комісією) шляхом голосування простою більшістю голосів. У разі рівної кількості голосів членів комісії (спеціальної комісії) голос голови комісії (спеціальної комісії) є вирішальним.

8.13 Відповідно до пункту 52 Порядку № 337 обставинами, за яких нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) визнаються пов`язаними з виробництвом, серед інших, є також:

- перебування потерпілого на робочому місці, на території підприємства (установи, організації) або в іншому місці під час виконання трудових (посадових) обов`язків чи завдань роботодавця з моменту прибуття на підприємство (в установу, організацію) до відбуття з нього, що фіксується відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства (установи, організації), у тому числі в робочий і надурочний час;

- підготовка до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, а також здійснення заходів щодо особистої гігієни, пересування працівника з цією метою по території підприємства (установи, організації) перед початком роботи та після її закінчення;

- раптове погіршення стану здоров`я потерпілого, одержання травм або його смерть під час виконання трудових (посадових) обов`язків внаслідок впливу шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу, що підтверджено медичним висновком, або у разі, коли потерпілий не пройшов обов`язкового медичного огляду відповідно до законодавства, а робота, що виконувалася, протипоказана потерпілому відповідно до медичного висновку;

8.14. Пунктом 53 Порядку № 337 визначено, що нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) визнаються не пов`язаними з виробництвом у разі вчинення потерпілим кримінального правопорушення, що встановлено обвинувальним вироком суду або постановою (ухвалою) про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами; смерті працівника від загального захворювання або самогубства, що підтверджено висновками судово-медичної експертизи та/або відповідною постановою про закриття кримінального провадження.

8.15. Відповідно до пункту 58 Порядку № 337 протягом трьох років з дати отримання акта за формою Н-1 потерпілий, член його сім`ї чи уповноважена ними особа або органи, установи та організації, представники яких брали участь у розслідуванні нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння), мають право звернутися до роботодавця, Держпраці або її територіального органу щодо призначення повторного розслідування (спеціального розслідування) у зв`язку з незгодою з обставинами та причинами настання нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та/або з висновком комісії, які викладені в акті за формою Н-1. За наявності документів, що можуть суттєво вплинути на висновки комісії (спеціальної комісії), роботодавцем, Держпраці або її територіальним органом (або юридичною особою, яка утворювала комісію, та її органом управління) вживаються заходи до призначення повторного розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння). Голова Держпраці або керівник її територіального органу у разі невиконання спеціальною комісією визначених цим Порядком обов`язків має право призначити повторне спеціальне розслідування нещасного випадку, притягти до відповідальності посадових осіб територіального органу Держпраці та підприємства (установи, організації), які допустили порушення вимог цього Порядку. Повторне розслідування (спеціальне розслідування) нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) проводиться комісією (спеціальною комісією) в іншому складі (із заміною всіх членів комісії). Висновки повторного спеціального розслідування нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) можуть бути оскаржені лише у судовому порядку.

8.16. Зазначені положення Порядку дають підстави дійти висновку, що до виключної компетенції комісії (спеціальної комісії) по розслідуванню нещасного випадку належать повноваження з визнання нещасного випадку таким, що пов`язаний з виробництвом, і такий факт не може бути визнаний таким у судовому порядку. Саме комісія (спеціальна комісія) встановлює факт пов`язаності чи непов`язаності нещасного випадку з виробництвом.

8.17. Рішення комісії (спеціальної комісії) та відповідний акт можуть бути оскаржені до суду. У цьому випадку суд має встановити наявність або відсутність порушень при їх складанні, у тому числі й перевірити обґрунтованість визнання комісією нещасного випадку таким, що пов`язаний / не пов`язаний з виробництвом, і відповідно до цього ухвалити рішення.

8.18. Суд не уповноважений встановлювати або вважати доведеним факт пов`язаності чи не пов`язаності нещасного випадку з виробництвом.

9. Щодо відступу від правового висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

9.1. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49 цього Висновку).

9.2. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 45), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 40) та ін.).

9.3. Ураховуючи викладене та висновки, зроблені у розділі 8 цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, сформульованого в постанові від 13 грудня 2023 року у справі № 459/1639/22 (провадження № 61-11890св23), про наявність у суду повноважень щодо визнання нещасного випадку таким, що пов`язаний із виробництвом. Велика Палата Верховного Суду в розділі 8 цієї постанови виснувала, що суд не наділений такими повноваженнями, а може лише перевіряти правильність установлення такого факту іншими уповноваженими на те органами.

10. Щодо суті спору

10.1. В акті розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку, що стався 20 лютого 2021 року на ТДВ «Шахта «Білозерська», комісія дійшла висновку, що нещасний випадок не пов`язаний з виробництвом, оскільки потерпілий ОСОБА_1 переміщався стрічковим конвеєром, не призначеним для перевезення людей, тобто використовував його в особистих інтересах, що і стало причиною нещасного випадку.

10.2. У пункті 53 Порядку № 337 визначено перелік підстав, за наявності яких нещасний випадок визнається таким, що не пов`язаний з виробництвом. Такими підставами, зокрема, є: вчинення потерпілим кримінального правопорушення, що встановлено обвинувальним вироком суду або постановою (ухвалою) про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами; смерть працівника від загального захворювання або самогубства, що підтверджено висновками судово-медичної експертизи та/або відповідною постановою про закриття кримінального провадження.

10.3. В оспореному акті розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку не вказано жодної з наведених вище підстав вважати, що цей випадок не пов`язаний з виробництвом. Натомість суди встановили і в касаційній скарзі не заперечується, що кримінального провадження відносно потерпілого ОСОБА_1 не відкривалося, у матеріалах справи також відсутні відомості про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими обставинами відносно нього.

10.4. У пункті 52 Порядку № 337 встановлено обставини, за яких нещасний випадок та/або гостре професійне захворювання (отруєння) визнаються пов`язаними з виробництвом. Серед них визначено:

- перебування потерпілого на робочому місці, на території підприємства (установи, організації) або в іншому місці під час виконання трудових (посадових) обов`язків чи завдань роботодавця з моменту прибуття на підприємство (в установу, організацію) до відбуття з нього, що фіксується відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства (установи, організації), у тому числі в робочий і надурочний час;

- підготовка до роботи та приведення в порядок після закінчення роботи знарядь виробництва, засобів захисту, одягу, а також здійснення заходів щодо особистої гігієни, пересування працівника з цією метою по території підприємства (установи, організації) перед початком роботи та після її закінчення.

10.5. Суди встановили, що ОСОБА_1 під час отримання травми перебував на території шахти, мав право вільно пересуватися по шахті в будь-якому напрямку для виконання своїх обов`язків.

10.6. Наведеного в акті розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку комісія не спростувала та вказала неналежні з точки зору положень Порядку № 337 підстави вважати, що нещасний випадок, який стався із ОСОБА_1 , є таким, що не пов`язаний із виробництвом.

10.7. З наведеного слідує, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про скасування акта форми Н-1/НП від 18 травня 2021 року про проведення розслідування нещасного випадку, який стався з ОСОБА_1 20 лютого 2021 року о 00 год 54 хв.

10.8. Разом з тим суди дійшли помилкового висновку про можливість визнання зазначеного нещасного випадку таким, що пов`язаний з виробництвом, оскільки як указано в розділі 8 цієї постанови, суд не уповноважений встановлювати або вважати доведеним факт пов`язаності чи не пов`язаності нещасного випадку з виробництвом, а тим більше встановлювати такий факт у резолютивній частині судового рішення. Тому судові рішення у цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цієї позовної вимоги.

10.9. Крім того, відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

10.10. Суди на порушення процесуального законодавства вийшли за межі позовних вимог та зобов`язали ТДВ «Шахта «Білозерська» організувати проведення повторного розслідування нещасного випадку, хоча позивач такої вимоги в позовній заяві не заявляв.

10.11. У касаційній скарзі заявник посилався на неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 18 листопада 2018 року у справі № 242/3471/17, від 27 березня 2019 року у справі № 367/5673/15-ц, від 01 лютого 2023 року у справі № 210/5713/20, від 08 лютого 2023 року у справі № 343/1786/19.

10.12. Такі доводи касаційної скарги відхиляються Великою Палатою Верховного Суду, оскільки наведені заявником постанови Верховного Суду є нерелевантними до цієї справи:

по-перше, у всіх цих постановах застосовані положення Порядків розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затверджених постановами Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року №1112 та від 30 листопада 2011 року № 1232, які втратили чинність, тоді як у справі, яка розглядається, застосовані положення Порядку № 337;

по-друге, у справі № 343/1786/19 суди встановили, що причиною смерті працівника була природна смерть, яка настала внаслідок гіпертонічної хвороби і не пов`язана з його роботою. Натомість у справі, яка розглядається, причиною нещасного випадку з працівником стало його травмування на території підприємства.

11. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

11.1. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

11.2. Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

11.3. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ТДВ «Шахта «Білозерська» підлягає частковому задоволенню, судові рішення першої та апеляційної інстанцій у частині визнання нещасного випадку таким, що пов`язаний з виробництвом, слід скасувати з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову, судові рішення в частині зобов`язання ТДВ «Шахта «Білозерська» організувати проведення повторного розслідування нещасного випадку також скасувати, а в решті - у частині визнання недійсним та скасування акта форми Н-1/НП від 18 травня 2021 року - судові рішення залишити без змін. Скасування акта за формою Н-1/НП має своїм наслідком проведення комісією повторного розслідування.

12. Щодо розподілу судових витрат

12.1. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

12.2. Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

12.3. Ураховуючи те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення частковому скасуванню, Велика Палата Верховного Суду здійснює перерозподіл судових витрат пропорційно задоволених позовних вимог.

12.4. Розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства (частина восьма статті 6 Закону України «Про судовий збір» (далі - Закон

№ 3674-VI) у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду). Аналогічна норма була передбачена частиною сьомою статі 6 Закону № 3674-VI у редакції чинній на час звернення до суду.

12.5. Судовий збір справляється з урахуванням загальної суми позову також у разі, зокрема, подання позову одним позивачем до кількох відповідачів (абзаци третій і четвертий частини шостої статті 6 Закону № 3674-VI).

12.6. Згідно із частиною першою та підпунктом 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI за подання фізичною особою позовної заяви немайнового характеру справляється судовий збір, що складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подана до суду.

12.7. 08 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із двома вимогами немайнового характеру. Отже, позивач мав сплатити 1816 грн [(2 270 х 0,4) х 2] судового збору, проте до позовної заяви додано докази сплати цього збору у меншому розмірі - 908 грн, різниця становить 908 грн, які слід достягнути на користь Державного бюджету України.

12.8. Ураховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду вирішила задовольнити одну з немайнових вимог, а в іншій відмовити, вказаний вище недоплачений судовий збір на користь Державного бюджету України слід стягнути з ТДВ «Шахта «Білозерська» як з особи, акт якої скасовано в судовому порядку.

12.9. Підпунктом 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI визначено, що за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду підлягає сплаті 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

12.10. Подаючи апеляційну скаргу, Управління ВДФСС сплатило судовий збір у розмірі 1362 грн, хоча мало сплатити 2 724 грн [(908 х 150 %) х 2], різниця склала 1362 грн.

12.11. Ураховуючи пропорційність задоволених вимог недоплачений розмір судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на позивача.

12.12. Підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI визначено, що за подання до суду касаційної скарги на рішення суду підлягає сплаті 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

12.13. За подання касаційної скарги заявник мав сплатити 3 632 грн [(908 х 200 %) х 2], проте ТДВ «Шахта «Білозерська» сплатила 2 147 грн 20 коп., недоплата судового збору склала 1 484 грн 80 коп.

12.14. Зважаючи на часткову оплату судового збору заявником та враховуючи пропорційність задоволених вимог, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про необхідність стягнення з позивача: на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 484 грн 80 коп.; на користь ТДВ «Шахта «Білозерська» - 331 грн 20 коп.

12.15. Крім того, у відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просив відшкодувати йому витрати на правничу допомогу у розмірі 32 тис. грн. Вирішуючи це клопотання Велика Палата Верховного Суду виходить з такого.

12.16. Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

12.17. За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

12.18. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

12.19. Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

12.20. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

12.21. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

12.22. Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи.

12.23. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15 (провадження № 14-382цс19) зазначено, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

12.24. Разом з тим чинне цивільно-процесуальне законодавство встановило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

12.25. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

12.26. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

12.27. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

12.28. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

12.29. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

12.30. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

12.31. Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

12.32. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

12.33. У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц (провадження № 61-11792св21) зазначено, що в разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи.

12.34. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

12.35. Представник ОСОБА_1 як доказ понесення останнім витрат на послуги адвоката подав копію договору про надання правничої допомоги від 06 червня 2023 року № 06/06 (далі - договір), копію ордера та копію квитанції до прибуткового касового ордера № 1 від 06 червня 2023 року (т. 2 а.с. 180-184).

12.36. Велика Палата Верховного Суду вважає, що ці документи не підтверджують факту надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом цієї справи, а лише вказують на те, що між ОСОБА_1 та адвокатом Чумак І. М. існують договірні відносини щодо надання йому юридичних послуг.

12.37. Так, предметом договору є: представництво інтересів клієнта в будь-яких органах державної законодавчої та виконавчої влади, органах прокуратури, податкових органах, поліції, судових органах всіх рівнів, органах місцевого самоврядування, органах управління, установ, організацій, підприємств та їх об`єднань, керівних органах об`єднань громадян; збирання відомостей про факти, які можуть бути використані як докази у зв`язку з виконанням доручення; використання засобів захисту, передбачених КПК України, ЦПК України, КАС України, ПК України, ГК України, ГПК України та іншими законами України; виконання інших дій, передбачених законодавством (пункт 2.2 договору).

12.38. Згідно з пунктом 4.3 договору за надання правничої допомоги, відповідно до даного договору клієнт авансово сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі, що на виконання умов договору складає 32 000 грн. У разі подання стороною зустрічного позову клієнт авансово сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі або у розмірі 10 % від ціни позову.

12.39. У квитанції до прибуткового касового ордера № 1 від 06 червня 2023 року вказано про сплату 32 000 грн з підставою платежу «договір про надання правничої допомоги від 06.06.23 № 06/06» (т. 2, а.с. 184).

12.40. У тексті договору та квитанції відсутні будь-які посилання на те, що правнича допомога надавалась адвокатом саме у справі № 227/2301/21. Інших доказів, які б свідчили про пов`язаність договору, а відповідно й сплаченого позивачем гонорару із цією справою, суду не надано. Приведення у тексті відзиву на касаційну скаргу опису робіт, наданих адвокатом, таким доказом бути не може.

12.41. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами його вимоги про відшкодування витрат, понесених на правову допомогу в цій справі. При цьому слід наголосити, що не можуть бути покладені на відповідача (відповідачів) витрати на правову допомогу, надані в інших судових справах або за представлення інтересів особи в інших органах, організаціях та установах, що не пов`язані з розглядом справи № 227/2301/21.

12.42. Ураховуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відмову в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відшкодування йому витрат на правничу допомогу в розмірі 32 000 грн у зв`язку з недоведеністю їх понесення у цій справі.

13. Висновки про застосування норм права

13.1. У касаційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення першої інстанції в цілому (крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України) або рішення суду у частині, які були предметом перегляду в апеляційному порядку, незалежно від того, за скаргою якого учасника судового провадження вони переглядалися.

13.1.1. У разі ж якщо судове рішення першої інстанції або рішення у якійсь частині не переглядалися апеляційним судом, приписи пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України виключають можливість касаційного оскарження такого рішення або його відповідної частини.

13.2. До виключної компетенції комісії (спеціальної комісії) по розслідуванню нещасного випадку належать повноваження з визнання нещасного випадку таким, що пов`язаний з виробництвом, і такий факт не може бути визнаний таким у судовому порядку. Саме комісія (спеціальна комісія) встановлює факт пов`язаності чи непов`язаності нещасного випадку з виробництвом.

13.2.1. Рішення комісії (спеціальної комісії) та відповідний акт можуть бути оскаржені до суду. У цьому випадку суд має встановити наявність або відсутність порушень при їх складанні, у тому числі й перевірити обґрунтованість визнання комісією нещасного випадку таким, що пов`язаний / не пов`язаний з виробництвом, і відповідно до цього ухвалити рішення.

13.2.2. Суд не уповноважений встановлювати або вважати доведеним факт пов`язаності чи непов`язаності нещасного випадку з виробництвом.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» задовольнити частково.

2. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 про визнання нещасного випадку таким, що пов`язаний з виробництвом, скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовної вимоги.

3. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року в частині зобов`язання Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» організувати проведення повторного розслідування нещасного випадку скасувати.

4. В іншій частині рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 10 жовтня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року залишити без змін.

5. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» на користь Державного бюджету України 908 грн у рахунок відшкодування судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

6. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України 2 846,80 грн у рахунок відшкодування судового збору за розгляд справи в апеляційному суді та Верховному Суді.

7. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Шахта «Білозерська» 331,20 грн у рахунок відшкодування судового збору за розгляд справи у Верховному Суді.

8. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відшкодування йому витрат на правничу допомогу відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Ткачук

Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур

О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв

І. А. Воробйова К. М. Пільков

М. І. Гриців С. О. Погрібний

Ж. М. Єленіна О. В. Ступак

І. В. Желєзний І. В. Ткач

Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич

В. В. Король Є. А. Усенко

О. В. Кривенда Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 119493878

[ANTIRAID]

Суддя Ткачу в чергове довів свою ненависть до прав людини в Україні, на мою думку. Це як треба ненавидіти українців, щоб позбавити їх права на судовий захист та захисти свавілля й безкарність.

Випадкові люди зазначили:

13.2. До виключної компетенції комісії (спеціальної комісії) по розслідуванню нещасного випадку належать повноваження з визнання нещасного випадку таким, що пов`язаний з виробництвом, і такий факт не може бути визнаний таким у судовому порядку. Саме комісія (спеціальна комісія) встановлює факт пов`язаності чи непов`язаності нещасного випадку з виробництвом.

13.2.1. Рішення комісії (спеціальної комісії) та відповідний акт можуть бути оскаржені до суду. У цьому випадку суд має встановити наявність або відсутність порушень при їх складанні, у тому числі й перевірити обґрунтованість визнання комісією нещасного випадку таким, що пов`язаний / не пов`язаний з виробництвом, і відповідно до цього ухвалити рішення.

13.2.2. Суд не уповноважений встановлювати або вважати доведеним факт пов`язаності чи непов`язаності нещасного випадку з виробництвом.