Постанова ВС-КЦС про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від посади КНУ ім. Тараса Шевченка, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

м. Київ

справа № 761/4727/22

провадження № 61-12505св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: начальник відділу кадрів Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іванченко Олексій Геннадійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Київського національного університету імені Тараса Шевченка на рішення Шевченківського районного суду м. Києва

від 02 серпня 2022 року у складі судді Пономаренко Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 рокуу складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до начальника відділу кадрів Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іванченка О. Г., Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від посади, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 працює на посаді асистента кафедри механіки суцільних середовищ механіко-математичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка і була відсторонена від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати на підставі наказу ректора від 08 листопада 2021 року № 08-4292-04, який видано на виконання наказу Міністерства охорони здоров?я України (далі - МОЗ) від 04 жовтня 2021 року № 2153, яким затверджено перелік професій, виробництв, організацій, працівники які підлягають обов'язковим профілактичним щепленням.

Позивачка вважала, що наказ є незаконним та порушує її права, оскільки в ньому не зазначені належні правові підстави, адже стаття 46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення, а така підстава як

«в інших випадках, передбачених законодавством», не може бути застосована до спірних правовідносин, бо наказ МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ній працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому підстав для відсторонення, що передбачені в статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», немає.

Зазначала, що щеплення від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, не передбачено календарем профілактичних щеплень як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов'язкових щеплень в Україні, в тому числі і за епідемічними показниками.

Всупереч статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» не було надано єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби відповідного подання про усунення особи від роботи.

Чинне трудове законодавство не передбачає такої підстави для відсторонення працівника від роботи, як відсутність щеплення від COVID-19, та, крім того, будь-яка дискримінація працівників за станом здоров'я є недопустимою, як і порушення її конституційного права на працю. У зв'язку з відстороненням їй не виплачується заробітна плата, що, у свою чергу, унеможливило забезпечення базових потреб існування.

ОСОБА_1 просила визнати протиправним наказ від 08 листопада 2021 року № 08-4292-04, виданий Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, про відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 , асистента кафедри механіки суцільних середовищ механіко-математичного факультету; зобов'язати університет поновити її на роботі шляхом допуску на роботу на посаду та стягнути з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на її користь за весь час відсторонення від посади, тобто за час вимушеного прогулу, середній заробіток, допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі та в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року, позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним наказ від 08 листопада 2021 року № 08-4292-04, виданий Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, про відсторонення від роботи з 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 , асистента кафедри механіки суцільних середовищ механіко-математичного факультету.

Стягнено з Київського національного університету імені Тараса Шевченка на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до 09 березня 2022 року в розмірі 78 910,44 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідач не довів правомірності відсторонення позивачки від роботи. ОСОБА_1 , працюючи на посаді асистента кафедри механіки суцільних середовищ механіко-математичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, не створювала загроз, які вимагали б вжиття до неї такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, як відсторонення від роботи, який позбавляв її і так мінімальної заробітної плати. Відповідач не врахував, що була можливість досягнути поставленої мети шляхом застосування менш суворих заходів, ніж відсторонення працівника від роботи, зокрема шляхом впровадження дистанційного навчання.

Суд також вказав, що позивач помилково пред'явив позовні вимоги до відповідача - начальника відділу кадрів Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іванченка О. Г. як до автора оспорюваного наказу, оскільки суд встановив, що вказаний наказ він не підписував, начальник відділу кадрів лише підписав відповідний витяг.

Щодо вимоги стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначив, що позивачку допущено до роботи з 10 березня 2022 року, при цьому суд дійшов висновку, що позивачка з 08 листопада 2021 року була позбавлена можливості працювати з підстав її незаконного відсторонення від роботи та, відповідно, отримувати заробітну плату.

Суму загального середнього заробітку, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки за час вимушеного прогулу в період з 08 листопада 2021 року до 09 березня 2022 року, суди визначили в розмірі 78 910,44 грн.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

17 серпня 2023 року Київський національний університет імені Тараса Шевченка подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що є неправильним висновок судів про те, що така підстава для відсторонення від роботи, як відмова/ухилення від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, що зазначена в оспорюваному наказі, є помилковою, оскільки не передбачена нормативно-правовим актом, який регулює такі правовідносини (COVID-19 не внесений

в календар щеплень як хвороба, проти якої обов?язково слід робити щеплення). Перелік обов?язкових профілактичних щеплень, визначений календарем профілактичних щеплень, не є вичерпним, а Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає можливість його доповнення іншими видами обов?язкових щеплень та покладає на МОЗ як центральний орган виконавчої влади функцію визначення переліку категорій осіб, які підлягають обов?язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб. Вказує, що відмова або ухилення від обов?язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов?язковим профілактичним щепленням відповідно до наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153. Переважну частину педагогічного навантаження ОСОБА_1 складали заняття у вигляді лабораторних та практичних робіт, а тому вона мала постійно особисто контактувати з групами студентів. Крім того, позивачка, щодня відвідуючи роботу, контактувала з колегами. Університет не мав можливості забезпечити позивачці уникнення чи мінімізацію контактів з іншими людьми під час виконання її трудових обов?язків. Суди незаконно поклали на відповідача усі судові витрати в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21, постановах Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі

№ 607/22607/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 452/4325/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 166/1319/21, від 12 квітня 2023 року у справі

№ 686/27893/21, від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (пункт

1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає порушення судами норм процесуального права, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

14 листопада 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року - без змін.

Відзив мотивований тим, що доводи відповідача про дотримання процедури відсторонення лише шляхом посилання на статтю 46 КЗпП України не спростовують протиправність наказу та порушення прав позивачки, оскільки було порушено принцип законності. Суд не встановив, а відповідач не надав доказів на підтвердження відсутності згоди позивачки на щеплення після повного та об?єктвиного інформування про щеплення та наслідків відмови, що свідчить про невиправдане втручання в права людини та протиправність відсторонення. В наказі про відсторонення не було враховано можливості здійснення дистанційної (надомної) роботи. Позивачка мала змогу проводити навчання студентів із використанням технологій дистанційного навчання.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Шевченківського районного суду м. Києва.

Зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва

від 02 серпня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду

від 19 липня 2023 року в частині стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи та стягнення судових витрат, крім стягнення заробітної плати за один місяць, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

30 листопада 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року та постановою Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до начальника відділу кадрів Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іванченка О. Г., а тому оскаржувані судові рішення відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України в цій частині Верховний Суд не переглядає.

Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені

у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

Наказом Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 08 листопада 2021 року № 08-4292-04 ОСОБА_1 , асистента кафедри механіки суцільних середовищ механіко-математичного факультету, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року у зв'язку із відмовою або ухиленням від обов'язкового профілактичного щеплення проти СОVID-19 до усунення причин, що зумовили таке відсторонення, і отримання допуску до роботи за результатами контролю, без збереження заробітної плати.

Підставою для вказаного наказу слугувало подання керівництва підрозділу,

а сам наказ містить посилання на статтю 46 КЗпП України, частину другу статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанову Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (у тому числі зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року

№ 1096) та наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», а також наказ ректора від 04 листопада 2021 року № 868-32 та від 05 листопада 2021 року № 876-32.

З повідомлення відповідача про обов'язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19 та попередження щодо відсторонення від роботи відомо, що підпису ОСОБА_1 на ньому немає.

Згідно з актом комісії від 05 листопада 2021 року ОСОБА_1 не надала документів про щеплення або медичного висновку про наявність відповідних протипоказань, а також засвідчено акт про відмову підписати лист про ознайомлення з наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153.

Відповідно до акта від 09 листопада 2021 року позивачка відмовилась ознайомлюватись під підпис з наказом Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 08 листопада 2021 року № 08-4292-04 про відсторонення її від роботи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров'я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов'язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов'язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що «нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров'я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з'ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов'язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов'язаних зі станом здоров'я конкретної людини, із загального правила про обов'язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об'єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, зокрема, оцінки об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) вказано, що «застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов'язків, зокрема об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які

б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов'язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров'я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, а й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об'єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з'ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша - третя статті 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, установив, що відповідач не надав доказів на підтвердження неможливості організації дистанційної роботи. Суд не встановив жодних фактів, які підтверджували б нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров'я населення та самої позивачки, а тому суди зробили правильний висновок про відсутність обґрунтованих підстав для відсторонення позивачки від роботи.

Оскільки суди встановили порушення відповідачем норм КЗпП України при відстороненні позивачки від роботи, вони зробили правильний висновок про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Касаційна скарга не містить аргументів щодо незгоди з висновками судів попередніх інстанцій в цій частині.

Перевіривши аргументи касаційної скарги щодо неправильності вирішення судами першої та апеляційної інстанцій питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів дійшла висновку, що вони є безпідставними, оскільки такі витрати суди розподілили відповідно до статті 141 ЦПК України.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами першої і апеляційної інстанцій у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, наведених заявником у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року

в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від посади, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - без змін, оскільки підстав для їх скасування в цій частині немає.

З огляду на те що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Київського національного університету імені Тараса Шевченказалишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 02 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Київського національного університету імені Тараса Шевченка про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від посади, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу залишити без змін.

Поновити виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від

02 серпня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 19 липня 2023 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

Є. В. Коротенко

М. Є. Червинська

Джерело: ЄДРСР 119618548

[ANTIRAID]

Це наша справа. На відміну від інших суддів, судді у цій справі захистили права людини і пам'ятають ще присягу, яку вони давали громадянам України. Суди зазначили:

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідач не довів правомірності відсторонення позивачки від роботи. ОСОБА_1 , працюючи на посаді асистента кафедри механіки суцільних середовищ механіко-математичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, не створювала загроз, які вимагали б вжиття до неї такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, як відсторонення від роботи, який позбавляв її і так мінімальної заробітної плати. Відповідач не врахував, що була можливість досягнути поставленої мети шляхом застосування менш суворих заходів, ніж відсторонення працівника від роботи, зокрема шляхом впровадження дистанційного навчання.

Суд також вказав, що позивач помилково пред'явив позовні вимоги до відповідача - начальника відділу кадрів Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іванченка О. Г. як до автора оспорюваного наказу, оскільки суд встановив, що вказаний наказ він не підписував, начальник відділу кадрів лише підписав відповідний витяг.