Постанова ВП ВС про стягнення штрафних санкцій у господарських взаємовідносинах, можливість встановлення строку нарахування пені до виконання рішення суду, а також стягнення витрат на правову допомогу за додаткове рішення

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2024 року

місто Київ

Справа № 910/14524/22

Провадження № 12-4гс24

Велика Палата Верховного Суду у складі

головуючого судді Уркевича В. Ю.,

судді-доповідача Банаська О. О.,

суддів Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.,

представників:

позивача - Носика Богдана Миколайовича,

відповідача - Касьянова Максима Геннадійовича ,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

на рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року

(суддя Плотницька Н. Б.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року (головуючий суддя Гаврилюк О. М., судді Сулім В. В., Ткаченко Б. О.),

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року (суддя Плотницька Н. Б.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року (головуючий суддя Гаврилюк О. М., судді Сулім В. В., Ткаченко Б. О.),

на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 листопада 2023 року (головуючий суддя Гаврилюк О. М., судді Сулім В. В., Ткаченко Б. О.),

на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 листопада 2023 року (головуючий суддя Гаврилюк О. М., судді Сулім В. В., Ткаченко Б. О.)

за позовом Корпорації «ТСМ Груп» до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення 7 149 465,06 грн,

УСТАНОВИЛА:

Вступ

За укладеним договором на виконання комплексу робіт Корпорація «ТСМ Груп» (далі - Корпорація) виконала будівельні роботи, які Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - Державне підприємство) прийняло без зауважень, проте оплатило частково.

Корпорація звернулася до суду з позовом про стягнення з Державного підприємства заборгованості за виконані роботи, штрафу, інфляційних втрат, 3 % річних та пені, а також просила здійснювати нарахування 3 % річних та пені до моменту виконання рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційні скарги відповідача, мала вирішити питання стосовно того, чи можуть бути застосовані приписи абзацу третього частини другої статті 231 Господарського кодексу України (далі - ГК України) щодо нарахування штрафу до правовідносин з оплати вартості виконаних робіт за договором.

Велика Палата Верховного Суду, врахувавши усталену практику суду касаційної інстанції, виснувала, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у виді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Іншим правовим питання було те, чи допускається під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеню, зазначити у ньому на підставі частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (частин десятої та одинадцятої статті 265 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)) про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець прямо виключає (через імперативну альтернативність нарахування або відсотків, або пені) одночасність стягнення відсотків і пені. Повноваження суду не можна тлумачити розширювально. Під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, не допускається зазначати в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.

Також Велика Палата вирішувала, чи може суд відшкодовувати судові витрати на професійну правничу допомогу за перегляд додаткового рішення про розподіл таких судових витрат.

Велика Палата Верховного Суду врахувала, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою частиною. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення. Особа, яка понесла судові витрати під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, має право на відшкодування таких витрат, що відповідатиме принципу господарського судочинства, передбаченому у пункті 12 частини третьої статті 2 ГПК України. Під час вирішення цього питання суд має керуватися критеріями, визначеними у частині п'ятій статті 126 та частині п'ятій статті 129 ГПК України. Інакше розуміння позбавить особу права на відшкодування понесених нею судових витрат навіть у разі необґрунтованого оскарження іншим учасником справи додаткового судового рішення, що нівелюватиме значення такої засади судочинства, як відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення.

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

1. Корпорація у грудні 2022 року звернулася до суду з позовом до Державного підприємства, правонаступником якого є Акціонерне товариство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - АТ «НАЕК «Енергоатом»),

у якому з урахуванням заяви від 02 березня 2023 року про зменшення розміру позовних вимог просила:

- стягнути з АТ «НАЕК «Енергоатом» 7 149 465,06 грн заборгованості за договором на виконання комплексу робіт, з яких: 2 012 833,59 грн основного боргу, 3 423 883,34 грн пені, 6 560,22 грн штрафу в розмірі 7 % від зобов'язань невиконаних протягом 30-ти днів; 441 024,37 грн 3 % річних та 1 265 163,54 грн інфляційних втрат;

- відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України зазначити в рішенні про нарахування 3 % річних та пені на суму боргу до моменту виконання рішення.

2. Корпорація обґрунтовувала пред'явлений позов тим, що відповідач не оплатив вартість виконаних робіт за договором на виконання комплексу робіт від 01 березня 2019 року № 04/19, внаслідок чого виникла заборгованість, на яку нараховано пеню, штраф, 3 % річних та інфляційні втрати.

Стислий виклад заперечень відповідача

3. АТ «НАЕК «Енергоатом» у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях просило суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 90 %, зазначаючи, зокрема, про те, що немає його вини у простроченні зобов'язання. Корпорація пред'явила позов в частині вимоги про стягнення пені зі спливом позовної давності, а в частині штрафу - безпідставно, оскільки договором та законодавством не передбачено нарахування штрафу у розмірі 7 % за невиконання / несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Просило не застосовувати до нього приписи частини десятої статті 238 ГПК України, оскільки нараховані та згодом донараховані штрафні санкції поставлять його у ще більш скрутне становище.

Стислий виклад змісту судових рішень суду першої інстанції

4. Рішенням від 20 квітня 2023 року Господарський суд міста Києва задовольнив позов Корпорації частково.

Суд стягнув з АТ «НАЕК «Енергоатом» на користь Корпорації 2 012 833,59 грн основного боргу, 342 388,33 грн пені, 441 024,37 грн 3 % річних, 1 265 163,54 грн інфляційних втрат та 6 560,22 грн штрафу.

Суд установив органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення, в порядку частини десятої статті 238 ГПК України нараховувати:

? 3 % річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу починаючи з 04 лютого 2023 року до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума відсотків річних, де: СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 % річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, а також стягнути зазначену суму нарахованих відсотків;

? пеню на фактичну (не сплачену) суму основного боргу з урахуванням зменшення розміру пені на 90 % починаючи з 04 лютого 2023 року до повної сплати суми основного боргу, але не довше ніж до дати скасування дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Розрахунок пені здійснювати за формулою: С*О*Д/К/100 (де: С - несплачена сума основного боргу; О - подвійна облікова ставка Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня;

Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому є непогашена заборгованість).

5. Суд першої інстанції визнав обґрунтованим та доведеним позов у частині вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за виконані роботи, пені, 3 % річних, інфляційних втрат, а також штрафу, нарахованого на підставі абзацу третього частини другої статті 231 ГК України, оскільки відповідач є підприємством державного сектора економіки.

6. Врахувавши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені та наведені на його обґрунтування обставини, суд зменшив розмір стягуваної пені на 90 %.

7. Суд першої інстанції також зробив висновок про можливість одночасного нарахування 3 % річних та пені на фактичну (не сплачену) суму основного боргу починаючи з 04 лютого 2023 року до моменту повної оплати основного боргу, оскільки, на переконання суду, це сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивачу не потрібно буде повторно звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих відсотків та пені за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.

8. Додатковим рішенням від 10 травня 2023 року Господарський суд міста Києва стягнув з відповідача на користь позивача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 57 000,00 грн.

Стислий виклад змісту судових рішень суду апеляційної інстанції

9. Постановами від 24 жовтня 2023 року Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року.

10. Додатковими постановами від 27 та 28 листопада 2023 року Північний апеляційний господарський суд стягнув з відповідача на користь позивача 10 200,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, та 4 800,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

11. 01 березня 2019 року ДП «НАЕК «Енергоатом», яке діяло через керівника відокремленого підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» (згодом змінено назву з відокремлений підрозділ «Южно-Українська атомна електрична станція» ДП «НАЕК «Енергоатом» на відокремлений підрозділ «Південноукраїнська атомна електрична станція» ДП «НАЕК «Енергоатом») (замовник), та Корпорація «ТСМ Груп» (генеральний підрядник) уклали договір на виконання комплексу робіт № 04/19 (далі - договір), відповідно до умов якого генеральний підрядник зобов'язується за завданням замовника з дотриманням вимог законодавства виконати комплекс робіт з теми: «ВП Южно-Українська АЕС. Енергоблоки № 1 та № 2. Комплекс інженерно-технічних засобів системи фізичного захисту. Електротехнічна частина. ІІІ етап. Будівельно-монтажні роботи» в цілому або за етапами в обсягах та у строки, що зазначені у графіку виконання робіт (додаток № 2) та у відомостях обсягів робіт (додаток № 4) до цього договору.

12. У пункті 1.3 договору сторони погодили, що позивач здає в обумовлені терміни виконані роботи відповідачу, за свій рахунок усуває дефекти, що виявили в процесі виробництва робіт і в межах гарантійного терміну експлуатації. Відповідач зобов'язується прийняти та сплатити виконані роботи.

13. Відповідно до пункту 2.1 договору (в редакції додаткової угоди від 23 жовтня 2019 року № 2) договірна ціна робіт, доручених позивачу, визначена протоколом угоди про договірну ціну (додаток № 1) і складає 31 247 175,39 грн, у т. ч. ПДВ 20 %.

14. Згідно з пунктами 3.1, 4.1 договору терміни виконання робіт визначені в графіку виконання робіт (додаток № 2), який є невід'ємною частиною цього договору. Оплату за виконані роботи здійснює відповідач шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача після підписання сторонами довідки про вартість виконаних робіт за формою КБ-3, складеною на підставі актів виконаних будівельних робіт за формою КБ-2В впродовж 45-ти банківських днів.

15. Цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до 30 березня 2024 року (пункт 15.6 договору, в редакції додаткової угоди від 30 березня 2021 року № 6).

16. Позивач виконав, а відповідач прийняв за обсягом та якістю роботи на суму 30 340 931,10 грн, що підтверджується підписаними актами приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2В) та довідками про вартість виконаних будівельних робіт (форми КБ-3) за період з 26 квітня 2019 року до 15 грудня 2020 року.

17. Відповідач у період з 17 грудня 2019 року до 13 квітня 2021 року згідно з платіжними дорученнями здійснив часткову оплату виконаних позивачем робіт на суму 18 263 929,62 грн за актами здачі-прийняття виконаних робіт № 1-4.

18. 21 березня 2022 року на підставі отриманої згоди від відповідача позивач та Приватне акціонерне товариство «Юженергобуд» (далі - ПрАТ «Юженергобуд») уклали договір про відступлення права вимоги № 04/19-ЮЕБ/П, відповідно до якого Корпорація відступила на користь ПрАТ «Юженергобуд» частину прав вимоги за договором від 01 березня 2019 року № 04/09 на суму 10 064 167,89 грн.

19. З урахуванням відступлених прав у відповідача є заборгованість перед позивачем за виконані будівельні роботи у розмірі 2 012 833,59 грн.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційних скарг

20. АТ «НАЕК «Енергоатом» звернулося до Верховного Суду з касаційними скаргами, в яких просить:

? скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року в частині стягнення 441 024,37 грн 3 % річних та 6 560,22 грн штрафу, а також у частині донарахування 3 % річних та пені до моменту виконання рішення й ухвалити в цих частинах нове рішення - про залишення зазначених вимог без задоволення;

? скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року, додаткові постанови Північного апеляційного господарського суду від 27 та 28 листопада 2023 року й ухвалити нові рішення, якими зменшити розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу до 1 000,00 грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційні скарги

21. АТ «НАЕК «Енергоатом» підставами касаційного оскарження судових рішень, ухвалених за наслідками вирішення спору по суті, визначив неправильне застосування судами частини десятої статті 238 ГПК України (щодо нарахування одночасно відсотків і пені до моменту виконання рішення суду) та абзацу третього частини другої статті 231 ГК України (щодо стягнення штрафу за невиконання грошового зобов'язання), а також неврахування судами висновків щодо застосування норм права, а саме про можливість зменшення 3 % річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

22. Підставою касаційного оскарження судових рішень, ухвалених за наслідками вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, заявник визначив неврахування судами висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20, щодо відсутності підстав для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у разі неподання документального підтвердження надання правової допомоги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

23. Корпорація подала до Верховного Суду відзив, у якому просить відмовити у задоволенні касаційних скарг, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, посилаючись на те, що покликання відповідача на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, є безпідставним, оскільки у зазначеній справі суд вирішував питання щодо зменшення 96 % річних, нарахованих відповідно до умов договору, а не 3 % річних, нарахування яких здійснено відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

24. Доводи скаржника про брак підстав для нарахування штрафу позивач вважає необґрунтованими, оскільки можливість нарахування штрафу у спірних правовідносинах прямо передбачена абзацом третім частини другої статті 231 ГК України. Також, на переконання Корпорації, відповідач не спростував можливості одночасного нарахуванні пені та 3 % річних до моменту виконання рішення суду на підставі частини десятої статті 238 ГПК України.

25. Аргументи АТ «НАЕК «Енергоатом» щодо розподілу судових витрат мають формальний характер, оскільки не зазначено, у чому саме полягає порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

26. Ухвалами від 20 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відкрив касаційні провадження за касаційною скаргою ДП «НАЕК «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року, а також за касаційною скаргою ДП «НАЕК «Енергоатом» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року, відмовив у задоволенні клопотання про зупинення дії рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та призначив касаційні скарги до розгляду.

27. Ухвалами від 09 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відкрив касаційні провадження за касаційними скаргами ДП «НАЕК «Енергоатом» на додаткові постанови Північного апеляційного господарського суду від 27 та 28 листопада 2023 року й призначив касаційні скарги до розгляду.

28. Ухвалою від 31 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду задовольнив клопотання Корпорації про заміну відповідача у справі, замінив відповідача ДП «НАЕК «Енергоатом» на його правонаступника АТ «НАЕК «Енергоатом».

29. Ухвалою від 07 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року

у справі № 203/1330/20, щодо застосування приписів частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України (аналогічні частині десятій статті 238 ГПК України), зокрема від висновку про можливість нарахування або відсотків, або пені.

30. Ухвалою від 28 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила справу до розгляду.

31. З метою визначення меж розгляду справи Велика Палата Верховного Суду застосовує правила статті 300 ГПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

32. Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалені за наслідками вирішення спору по суті, відповідач оскаржує в частині стягнення 441 024,37 грн 3 % річних та 6 560,22 грн штрафу, а також у частині нарахування

3 % річних та пені до моменту виконання судового рішення. Інші судові рішення відповідачоскаржує в частині стягнення з нього відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині судові рішення не оскаржуються.

33. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду переглядає в касаційному порядку рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року винятково в частині стягнення штрафу, 3 % річних та донарахування 3 % річних і пені до моменту виконання рішення, а перегляд ухвалених судами додаткових судових рішень здійснює в частині стягнення з відповідача відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

34. Велика Палата Верховного Суду перевірила у межах доводів касаційних скарг правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо неправильного застосування судами норм матеріального права під час вирішення спору по суті пред'явленого позову

Щодо нарахування штрафу на підставі абзацу третього частини другої статті 231 ГК України

35. Одним із питань, яке має вирішити Велика Палата Верховного Суду, є те, чи можуть бути застосовані правила абзацу третього частини другої статті 231 ГК України в разі прострочення виконання грошового зобов'язання.

36. Корпорація обґрунтовувала позов у частині вимоги про стягнення штрафу в розмірі 7 % тим, що відповідач є підприємством державного сектора економіки та вважала застосовним до спірних правовідносин абзац третій частини другої статті 231 ГК України.

37. АТ «НАЕК «Енергоатом» вважало зазначену позовну вимогу безпідставною, оскільки умовами укладеного між сторонами договору та чинним законодавством не передбачено стягнення штрафу у розмірі 7 % за невиконання / несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, яким є зобов'язання з оплати виконаних будівельних робіт.

38. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, визнав правомірним нарахування позивачем штрафу відповідно до абзацу третього частини другої статті 231 ГК України.

39. Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими з огляду на таке.

40. Господарським є зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (частина перша статті 173 ГК України).

41. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (частина перша статті 174 ГК України).

42. Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (частина третя статті 510 ЦК України).

43. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (частина друга статті 193 ГК України).

44. За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина перша статті 216 ГК України).

45. Відповідно до частин першої, другої статті 217 ГК України господарськими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

46. Згідно із частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі є господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

47. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина перша статті 231 ГК України).

48. Відповідно до частини другої статті 231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі 20 % вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг) (абзац другий);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості (абзац третій).

49. Тлумачення приписів наведеної норми права дозволяє зробити висновок, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у виді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховують у відсотковому відношенні розмір штраф.

50. Такий правовий висновок зробив Верховний Суд України у постанові від 04 лютого 2014 року у справі № 3-1гс14 і цей висновок послідовно застосовує Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, зокрема у постановах від 23 серпня 2022 року у справі № 910/9375/21, від 28 березня 2024 року у справі № 905/405/22, від 04 травня 2023 року справі № 910/21298/21 та багатьох інших.

51. Практика суду касаційної інстанції щодо застосування абзацу третього частини другої статті 231 ГК України є усталеною та підстав переглядати її Велика Палата Верховного Суду не встановила.

52. Отже, частина друга статті 231 ГК України не встановлює розміру штрафних санкцій за порушення саме грошового зобов'язання, а містить лише уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.

53. У справі, що переглядається, предметом спору є вимога Корпорації про стягнення заборгованості за виконані роботи, а штраф нараховано позивачем за прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати будівельник робіт.

54. Тож виник спір щодо неоплати виконаних робіт за договором підряду, а тому потрібно з'ясувати, яким є саме це зобов'язання - грошовим чи негрошовим.

55. Відповідно до частин першої, другої статті 317 ГК України будівництво об'єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних ділянок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будівництва, прикладні та експериментальні дослідження і розробки тощо, які виконуються суб'єктами господарювання для інших суб'єктів або на їх замовлення, здійснюються на умовах підряду. Для здійснення робіт, зазначених у частині першій цієї статті, можуть укладатися договори підряду: на капітальне будівництво (в тому числі субпідряду); на виконання проєктних і досліджувальних робіт; на виконання геологічних, геодезичних та інших робіт, необхідних для капітального будівництва; інші договори. Загальні умови договорів підряду визначаються відповідно до приписів Цивільного кодексу України про договір підряду, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

56. Відповідно до частини першої статті 318 ГК України за договором підряду на капітальне будівництво одна сторона (підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проєктно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проєктно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх.

57. Згідно із частиною першою статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

58. Зміст договору підряду визначають два пов'язаних між собою зустрічних зобов'язання: 1) зобов'язання, в якому виконавець має виконати певну роботу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; 2) зобов'язання, в якому замовник має оплатити виконану роботу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

59. Згідно з правилами глави 47 розділу І книги п'ятої ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

60. Отже, грошовим є будь-яке зобов'язання, що складається, зокрема, у правовідносинах, в яких праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

61. Правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити виконану роботу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням.

62. Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що між сторонами у цій справі виникло зобов'язання з оплати виконаних робіт за договором підряду, тобто грошове зобов'язання, відповідальність за порушення якого регулюють приписи частини шостої статті 231 ГК України, за змістом якої штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

63. Умовами укладеного між сторонами договору не передбачено відповідальності у виді штрафу за порушення виконання замовником зобов'язань з оплати виконаних підрядником робіт за договором.

64. Натомість у пункті 10.1 договору сторони дійшли згоди, що за порушення термінів виконання робіт генеральний підрядник зобов'язаний сплатити замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості невиконаних у строк робіт за кожен день прострочення. За прострочення виконання робіт більше тридцяти днів генеральний підрядник додатково платить штраф у розмірі 7 % вартості несвоєчасно виконаних робіт.

65. Отже, сторони в договорі передбачили відповідальність в розмірі, визначеному в частині другій статті 231 ГК України, лише для генерального підрядника за невиконання / неналежне виконання ним робіт в погоджений строк, тобто за невиконання зобов'язання, яке має негрошовий характер.

66. Ураховуючи наведене, суди першої та апеляційної інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин правила абзацу третього частини другої статті 231 ГК України та стягнули з відповідача штраф в розмірі 6 560,22 грн, тому оскаржувані судові рішення в цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового - про відмову в задоволенні зазначеної позовної вимоги.

Щодо зменшення відсотків, нарахованих на підставі частини другої статті 625 ЦК України

67. У касаційній скарзі АТ «НАЕК «Енергоатом» посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, та не надали належної оцінки наявності підстав для зменшення відсотків річних.

68. На підтвердження неможливості своєчасно сплатити за виконані позивачем роботи за договором АТ «НАЕК «Енергоатом» посилається на обставини щодо втрати ним значної частини виробничих потужностей під час військової агресії проти України, пріоритетності забезпечення фінансування заходів підтримання безпеки атомних станцій, виконання спеціальних обов'язків на ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільного інтересу та надзвичайно великих фінансових витрат у межах його виконання, відсутність механізму компенсації за виконання таких спеціальних обов'язків.

69. У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають правове значення, та, зокрема, зазначених критеріїв суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.

70. За обставинами справи № 902/417/18 у пункті 5.5 договору сторони дійшли згоди щодо зміни розміру відсоткової ставки, передбаченої частиною другою статті 625 ЦК України, і встановили її в розмірі 40 % річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96 % річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення 90 календарних днів. За товар вартістю 205 538,92 грн до подання позовної заяви до суду відповідач сплатив 107 157,00 грн. Заборгованість в розмірі 98 381,92 грн відповідач сплатив після відкриття провадження у справі. Водночас на цю заборгованість, яка на момент звернення до суду з позовом ще не була погашена, позивач нарахував 40 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 110 887,30 грн відсотків річних, а разом 182 024,32 грн, що майже в два рази перевищувало суму основного боргу.

71. Врахувавши очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у виді штрафу, пені і відсотків річних, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже вирішено судами попередніх інстанцій стягнути, та відмовити у стягненні відсотків річних.

72. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку, за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. Тому в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення.

73. У постанові від 18 березня 2020 року Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання щодо зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, врахувала фактичні обставини справи № 902/417/18.

74. Натомість у справі, що переглядається, в суді першої інстанції відповідач просив зменшити лише розмір пені на 90 %, й це клопотання суд першої інстанції задовольнив, стягнувши пеню в розмірі 342 388,33 грнзамість заявлених позивачем 3 423 883,34 грн. Порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, суди не встановили. До того ж загальний розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат, стягнутих судом першої інстанції, незначно перевищує розмір основного боргу з оплати виконаних позивачем робіт.

75. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду не встановила підстав для зменшення розміру 3 % річних, нарахованих позивачем на підставі частини другої статті 625 ЦК України, та відповідно для скасування оскаржуваних судових рішень в частині стягнення цих відсотків в розмірі 441 024,37 грн.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо порушення судами норм процесуального права, а саме частини десятої статті 238 ГПК України, під час вирішення спору по суті заявлених вимог

76. Корпорація у позові заявила клопотання про здійснення нарахування 3 % річних та пені до моменту виконання рішення суду.

77. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольнив це клопотання та установив органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення, в порядку частини десятої статті 238 ГПК України нараховувати 3 % річних та пеню до моменту виконання рішення суду.

78. Велика Палата Верховного Суду вважає неправомірним зазначення судом в рішенні про одночасне нарахування пені та 3 % річних до моменту виконання рішення суду з огляду на таке.

Щодо обов'язковості судового рішення

79. Суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання (стаття 1291 Конституції України).

80. Однією з основних засад судочинства визначено обов'язковість судового рішення (пункт 9 частини другої статті 129 Конституції України).

81. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, ? і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (стаття 326 ГПК України).

82. Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012).

83. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішеннях від 06 вересня 2007 року у справі «Моргуненко проти України» та від 27 листопада 2008 року у справі «Крутько проти України» зазначив, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою та другою стадіями одного провадження. Виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес.

84. Виконавче провадження за усталеною в правовій доктрині та в судовій практиці позицією є завершальною стадією судового провадження, яка невідривно поєднана зі стадією вирішення спору.

85. Ухвалені судом рішення не можуть бути не виконані, адже невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

86. Юридичною гарантією виконання рішення суду слугує впровадження ефективних та дієвих заходів впливу на забезпечення реалізованості рішення суду, яка є одним із наслідків набрання ним законної сили.

87. Одним із таких дієвих заходів впливу на забезпечення виконання рішення суду, який запроваджено у багатьох країнах, в тому числі передбачено у статті 7.2.4 Принципів міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА), статті 111 Кодексу європейського договірного права, є інститут астренту.

Поняття та правова природа астренту

88. У правовій доктрині астрент (від лат. аdstringere - примус, фр. l'astreinte - штраф) розуміють як грошову суму, яку присуджує суд за невиконання (несвоєчасне виконання) рішення суду.

89. Цей ефективний правовий інститут, який стимулює боржника до виконання судового акта у найстисліші строки, з'явився у Франції, та нині застосується в багатьох європейських країнах.

90. Астрент є додатковим зобов'язанням для боржника, що базується на процедурі, відповідно до якої перспектива сплатити більшу суму, ніж ту, яку боржник повинен був сплатити спочатку, має змусити діяти боржника та виконати рішення суду якнайшвидше. Завданням суду у визначенні судової неустойки є саме виконання судового рішення, а не стягнення додаткових сум з боржника. У цьому полягає мета астренту. Астрент не є формою стягнення чи відшкодування збитків, а є санкцією за неповагу до правосуддя та спротив виконанню судового рішення.

91. Тож астрент є засобом стимулювання боржника виконати у найкоротші строки рішення суду, ухвалене за наслідком розгляду спору щодо нього. З однієї сторони, він попереджає відповідача про те, що невиконання ним рішення суду матиме наслідком додаткове нарахування судової неустойки (превентивна попереджувальна функція), а з іншої - надає можливість позивачу отримати компенсаційні наслідки прострочення виконання боржником рішення суду (компенсаційна функція).

92. Астрент в класичному розумінні має такі характерні риси: є різновидом судової неустойки, тобто носить характер додаткового зобов'язання; суд встановлює його на майбутнє: під час ухвалення рішення суд дає певний строк на його виконання й у разі прострочення виникає обов'язок зі сплати астренту; переважно присуджується на користь позивача за його зверненням, хоча в деяких країнах це присудження здійснюється за ініціативою суду на користь держави; не звільняє від відповідальності за виконання основного зобов'язання; застосовується переважно до негрошових зобов'язань, проте допускається застосування й до зобов'язань грошового характеру; метою є стимулювання боржника своєчасно виконати цивільно-правове зобов'язання, підтверджене судовим рішенням; переважно питання застосування астренту суд вирішує одночасно з ухваленням рішення, проте не виключає можливості такого присудження і в подальшому; його розмір, як правило, законодавчо не встановлено, та суд визначає його на власний розсуд індивідуально у кожній справі з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів справедливості, співмірності, недопустимості отримання вигоди від неправомірної чи недобросовісної поведінки; може бути як у виді фіксованої (одноразової) суми, так і у виді платежу, що періодично збільшується; після присудження може бути скасований судом за згодою стягувача або у разі об'єктивної неможливості боржника виконати судове рішення.

Правова природа та призначення частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України)

93. З метою впровадження в українське право дієвого механізму процесуальної економії з 01 січня 2019 року введено в дію частину десяту статті 238 ГПК України та частини десяту, одинадцяту статті 265 ЦПК України, відповідно до яких суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

94. Частині десятій статті 238 ГПК України та частинам десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України кореспондують норми частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», які конкретизують порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у цьому рішенні суду. Зокрема, врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

95. За загальним правилом, у справах про стягнення суд визначає конкретну суму до стягнення з відповідача у справі станом на момент ухвалення судового рішення за наслідками вирішення спору по суті.

96. Правила частини десятої статті 238 ГПК України (частини десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з'ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення.

97. Мета такого інституту передовсім полягає у процесуальній економії, оскільки надає можливість позивачу не звертатися до суду повторно з позовом про стягнення відсотків або пені за період після ухвалення судового рішення та його невиконання.

98. Водночас такі повноваження суду є доволі обмеженими, оскільки суд не стягує конкретну суму відсотків або пені, а лише визначає їх порядок обрахунку; у цьому суд має керуватися не власним розсудом при виборі відсотків або пені, а визначати їх з огляду на матеріально-правові відносини між сторонами, з'ясовані ним за результатами судового розгляду; продовження нарахування таких відсотків або пені пов'язується винятково з фактом невиконання цього судового рішення та в разі його належного виконання право на таке нарахування припиняється.

99. Сформульовані в частині десятій статті 238 ГПК України та частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України приписи не є астрентом, оскільки за українським правом вони застосовуються лише у грошових зобов'язаннях та фактично ними передбачається продовження на майбутнє стягнення присуджених відсотків або пені до моменту виконання судового рішення. Тобто це не є самостійним видом санкції - судової неустойки, а це ті самі відсотки або пеня, що вже стягнув суд, але продовжені на наступний період часу (на майбутнє), протягом якого зобов'язання, підтверджене судовим рішенням, не виконується. Тоді як астрент передовсім застосовується до зобов'язань негрошового характеру й розмір астренту не пов'язується із розміром заборгованості чи її складовими частинами, які відповідно й не є базою для обрахування судової неустойки, оскільки, як уже зазначалося, астрент - це санкція за неповагу до правосуддя та спротив виконанню судового рішення, а не форма стягнення чи відшкодування збитків перед позивачем (стягувачем).

100. Тож на відміну від астренту, правова мета приписів частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України передовсім полягає у наданні судові повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов'язання після того, як було ухвалено судове рішення. Така мета зазначених процесуальних норм національного законодавства, як стимулювання боржника, до своєчасного виконання судового рішення, є другорядною.

101. Санкція частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) не є самостійним і новим видом заходів відповідальності, на відміну від астренту як судової неустойки, і нарахування згаданих пені або відсотків судом на майбутнє позбавлятиме сторону права на повторне стягнення цих сум за іншим судовим рішенням.

102. Відповідно єдина схожість астренту з тією правовою конструкцією, що передбачена частиною десятою статті 238 ГПК України (частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України), полягає у тому, що таку пеню чи відсотки суд ухвалює нараховувати на майбутнє - на період після постановлення судового рішення.

Щодо повноважень суду під час застосування частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України)

103. Зміст частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) про те, що суд може зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення,дає можливість виснувати, що суд вчиняє такі дії на вимогу позивача. За власною ініціативою суд не може зазначити в рішенні про таке подальше нарахування відсотків або пені на майбутнє.

104. Таке розуміння відповідає змісту частини першої статті 14 ГПК України, відповідно до якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

105. За змістом цієї загальної засади суд, вирішуючи спір, обмежений сформульованими учасниками справи вимогами, тому вирішення спору судом безпосередньо залежить від вимоги, адресованої судові, про відправлення правосуддя.

106. Отже, суд (за загальним правилом та якщо про це немає спеціальної норми права) не має права вийти за межі сформульованих і заявлених позивачем вимог, оскільки це суперечитиме принципу диспозитивності судочинства у приватноправових відносинах.

107. Вочевидь такі вимоги не є надмірно формальними, оскільки їх реалізація забезпечує дотримання й іншого засадничого принципу судового процесу - принципу змагальності сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, а також кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

108. Наведене підтверджується й тим, що нарахування коштів, передбачених частиною десятою статті 238 ГПК України та частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України, присуджується за невиконання відповідачем свого приватноправового обов'язку перед позивачем, який було підтверджено судовим рішенням, тому ці кошти захищають приватний інтерес позивача, а не публічний інтерес держави, а отже можуть накладатися судом саме за ініціативою позивача.

Щодо можливості одночасного нарахування відсотків та пені в порядку частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України)

109. У частині першій статті 19 Конституції України унормований принцип приватного права (в аспекті законності), згідно з яким правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

110. Натомість у частині другій статті 19 Конституції України закріплений принцип публічного права (в аспекті законності), відповідно до якогооргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

111. Органи публічної влади повинні діяти відповідно до закону і в межах норм, що визначають їхні повноваження. Вони не повинні діяти свавільно. Якщо дії органу публічної влади виходять за межі його повноважень (ultra vires), такі дії будуть незаконними.

112. Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Тобто суд має додержуватися закону, від приписів якого він не може відступити у зв'язку з їх диспозитивністю, і не підміняти його своїм власним висновком. Суд як орган державної влади наділений державою певними функціями і повноваженнями, є джерелом утвердження законності та справедливості, основним принципом його роботи має бути «dura lex, sed lex».

113. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб'єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

114. Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах правовладдя (верховенства права), бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (стаття 236 ГПК України).

115. Суд, реалізуючи свої владні функції, зобов'язаний дотримуватися засадничих принципів публічного права, тобто діяти на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії (ухвалювати рішення) не виходячи за межі чітко окреслених законом прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх повноважень.

116. Також потрібно враховувати, що відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.

117. Наведені приписи унеможливлюють вільний розсуд суду в частині застосування заходів відповідальності.

118. Отже, для того, щоб дати відповідь на питання, чи має право суд під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, зазначити в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, потрібно застосувати граматичний (мовний, текстовий) спосіб тлумачення норм права, а також враховувати, що повноваження суду як органу державної влади не можуть тлумачитися розширювально, шляхом доповнення його прав і повноважень, особливо під час застосування заходів цивільно-правової відповідальності.

119. Законодавець, формулюючи в абзаці першому частини десятої статті 238 ГПК України (частині десятій статті 265 ЦПК України) правову норму - правило поведінки для суду, використав такий розділовий сполучник, як «або», що вживається на означення того, що з ряду перелічуваного можливе тільки одне.

120. Визначаючи прийоми законодавчої техніки з метою з'ясування дійсного змісту сформульованої правової норми у тексті ГПК України та ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що стаття 238 ГПК України та стаття 265 ЦПК України є нормами процесуального права, які врегульовують винятково питання змісту судового рішення. У процесуальних Кодексах законодавець неодноразово застосовує конструкцію сполучників «та/або», зокрема в статтях 6, 9, 20, 30, 32, 42, 60, 81?, 120, 122, 137, 197, 222, 233, 252?, 327, а також у пунктах 17, 19 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України. Тобто законодавець, якщо надає можливість неальтернативного вибору, чітко зазначив про це, використовуючи для цього сполучники «та/або», що дає судові право обрати один із запропонованих варіантів поведінки або усі їх разом одночасно.

121. Використовуючи в абзаці першому частини десятої статті 238 ГПК України (частині десятій статті 265 ЦПК України) сполучник «або» під час формулювання вимог до змісту судового рішення, законодавець у такий спосіб прямо виключив (через імперативну альтернативність нарахування або відсотків, або пені) одночасність стягнення відсотків і пені. У такий спосіб гарантується справедливість відповідальності, що покладатиметься на відповідача за судовим рішенням на майбутнє.

122. Якщо допустити протилежне, а саме можливість одночасного стягнення відсотків та пені після ухвалення судового рішення та до моменту його виконання, то це було б продовженням стягнення, присудженого судом на майбутнє, шляхом застосування відразу двох видів відповідальності, що з високою ймовірністю може створити кабальні умови для боржника, які в кінцевому випадку призведуть до неможливості виконання судового рішення. Такий підхід спотворював би дійсний зміст частини десятої статті 238 ГПК України та частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України.

123. Зазначення в абзаці другому частини десятої статті 238 ГПК України (частині одинадцятій статті 265 ЦПК України) терміна «пеня» у дужках після «відсотків» не дозволяє стверджувати, що ці відсотки та пеня можуть стягуватися як окремо, незалежно один від одного, так і разом, тобто одночасно, оскільки регуляторний вплив цього абзацу спрямований не на суд, а на виконавця судового рішення.

124. Тож потрібно враховувати, що в абзац другий частини десятої статті 238 ГПК України (частині одинадцятій статті 265 ЦПК України) містить вказівки не судові, який ухвалює рішення, а органові, який виконуватиме судове рішення та здійснюватиме остаточний розрахунок відсотків чи пені, нарахованих судом на підставі абзацу першого частини десятої статті 238 ГПК України (частини десятої статті 265 ЦПК України). Саме абзац перший частини десятої статті 238 ГПК України та частина десята статті 265 ЦПК України визначають певне правило поведінки, обов'язкове для суду, і до того ж формулюють його із використанням сполучника «або», а саме: «Суд…, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення».

125. Вказівка у судовому рішенні про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, про їх одночасне нарахування за весь період до виконання відповідного судового рішення є недопустимою, оскільки це прямо суперечить імперативним приписам частини десятої статті 238 ГПК України та частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України (або відсотки, або пеня), принципу верховенства права у частині правової визначеності та унеможливлює гарантування реалізації засади справедливості в будь-який момент під час фактичного виконання судового рішення.

126. Умова в судовому рішенні про нарахування на майбутнє одночасно пені та відсотків без обмеження у часі перетворить такий судовий акт на кабальний, оскільки навіть у разі об'єктивної неможливості боржника виконати це судове рішення припинити нарахування на майбутнє відповідних пені та відсотків буде неможливо.

127. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, суд не має права зазначати в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.

128. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим і таким, що не відповідає приписам частини десятої статті 238 ГПК України, зазначення судом першої інстанції в рішенні суду про одночасне нарахування пені та відсотків до моменту виконання рішення суду.

129. До того ж згадані норми процесуального права дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов'язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість. Таке правило поведінки для суду, як «суд, приймаючи рішення …, може зазначити…», прямо передбачено у частині десятій статті 238 ГПК України, частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України.

130. Відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України).

131. Наявність обставин, які можуть слугувати підставою для зменшення розміру відсотків або пені, заявлених до стягнення за неналежне виконання господарсько-правового зобов'язання (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), не може слугувати безумовною підставою для відмови в застосуванні правил частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України) щодо нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду.

Щодо правової природи та розміру відсотків та пені, які суд присуджує до нарахування в порядку частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України)

132. Можливість нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду нерозривно пов'язана із безпосереднім їх застосуванням у рішенні суду (розглядом та задоволенням таких вимог). Тобто якщо суд в рішенні по суті спору не стягував пеню або ж відсотки, то не може бути зазначено й про нарахування відсотків або пені до моменту виконання цього рішення суду.

133. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є й підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання грошового зобов'язання. Тобто це ті самі відсотки чи пеня, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується. Зазначені правові норми не визначають якоїсь іншої особливої правової природи відсотків чи пені, які нараховуються до моменту виконання судового рішення.

134. Тож правила наведених норм процесуального права можна застосовувати для продовження на майбутнє нарахування будь-яких відсотків (як за правомірне користування чужими грошовими коштами, так і за неправомірне користування ними) або пені, які розраховуються за методикою, що враховує фактор часу, що передбачені законодавством або договором і які суд вирішив стягнути з боржника на користь кредитора за невиконання певного зобов'язання.

135. Відтак передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання грошового зобов'язання, а суд задовольнив цю вимогу.

Щодо строку нарахування відсотків або пені на підставі частини десятої статті 238 ГПК України

136. Потрібно враховувати, що якщо законодавством чи договором визначені обмеження щодо нарахування відсотків або пені, про ці обмеження суд повинен зазначити в рішенні, яким встановлено їх подальше нарахування.

137. Такі обмеження діють щодо господарських зобов'язань в частині нарахування штрафних санкцій, визначених частиною шостою статті 232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

138. Водночас словосполучення «якщо інше не встановлено законом або договором», яке містить частина шоста статті 232 ГК України, потрібно розуміти так, що допускається існування іншого припису в законі, яке регулює відповідні відносини, або іншої умови договору, що регулює конкретні відносини сторін, які виконують функцію спеціальної норми стосовно загальної норми частини шостої статті 232 ГК України.

139. Важливим для з'ясування досліджуваного правового питання є те, що загальноприйнятим у правовій доктрині є поділ норм за своїм функціональним призначенням на норми матеріального та норми процесуального права.

140. За своєю природою приписи частини десятої статті 238 ГПК України є нормами процесуального права, які не регулюють відносини господарсько-правової відповідальності за невиконання договірного зобов'язання, які своєю чергою встановлюються правилами матеріального права чи умовами договору.

141. Приписи частини десятої статті 238 ГПК України лише нормативно врегульовують ці відносини, передбачивши додатковий правовий інструмент забезпечення виконуваності рішення суду боржником, а умови та підстави для нарахування регулюють норми матеріального права.

142. З наведених підстав Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що не можна вважати, що частина десята статті 238 ГПК України містить іншу норму закону, яка регулює відповідні відносини, тобто є спеціальною нормою стосовно загальної норми, що міститься у частині шостій статті 232 ГК України. Приписи частини десятої статті 238 ГПК України як норми процесуального права не регулюють відносини господарсько-правової відповідальності за невиконання договірного зобов'язання.

143. Тож у господарських зобов'язаннях строк нарахування пені на підставі частини десятої статті 238 ГПК України не повинен перевищувати шести місяців, якщо інший строк не встановлений спеціальним законом, який містить норми матеріального права, що регулюють відносини господарсько-правової відповідальності, чи договором.

Щодо відступу від висновків Верховного Суду

144. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в ухвалі від 07 лютого 2024 року Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду зазначав про необхідність відступу від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року

у справі № 203/1330/20, щодо застосування приписів частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України, а саме від висновку про можливість нарахування або відсотків, або пені.

145. Велика Палата Верховного Суду керується тим, що єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою принципу правової визначеності.

146. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, про це потрібно чітко зазначати в рішенні (пункт 49).

147. З метою гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.

148. У постанові від 02 лютого 2022 року у справі № 203/1330/20 встановлено, що суд першої інстанції у резолютивній частині рішення визначив, що до моменту виконання цього рішення на суму основного боргу потрібно нараховувати за методом факт / факт пеню за відсотковою ставкою 0,5 % на день і проценти на рівні облікової ставки Національного банку України плюс 3 % річних, розрахувавши остаточну суму всіх видів відсотків і пені, що підлягає виплаті позивачу за правилами обчислення простих точних процентів. Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду виснував, що приписи частини десятої статті 265 ЦПК України передбачають можливість нарахування або відсотків, або пені, чого не врахували суди попередніх інстанцій. Також суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування, а тому помилковим є їх висновок про можливість нараховувати проценти на рівні облікової ставки Національного банку України до моменту виконання рішення.

149. З огляду на те, що у справі № 203/1330/20 Верховний Суду у складі Касаційного цивільного суду виснував про неможливість одночасного нарахування відсотків та пені в порядку, визначеному частиною десятою статті 265 ЦПК України, що відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у цій справі, що переглядається, - немає підстав для відступу від висновків Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладених у постанові від 02 лютого 2022 року у справі № 203/1330/20.

Оцінка правильності застосування судами частини десятої статті 238 ГПК України у цій справі

150. У справі, що переглядається, суди не встановили обставин, які б унеможливлювали нарахування грошових коштів у порядку частини десятої статті 238 ГПК України.

151. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, установив органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення, в порядку частини десятої статті 238 ГПК України нараховувати:

? 3 % річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу починаючи з 04 лютого 2023 року до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: (СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума відсотків річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 % річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, а також стягнути зазначену суму нарахованих відсотків;

? пеню на фактичну (не сплачену) суму основного боргу з урахуванням зменшення розміру пені на 90 % починаючи з 04 лютого 2023 року до повної сплати суми основного боргу, але не довше ніж до дати скасування дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Розрахунок пені здійснювати за формулою: С*О*Д/К/100 (де: С - несплачена сума основного боргу; О - подвійна облікова ставка Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня; Д - кількість днів прострочення; К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість).

152. Тобто суди зробили висновки про можливість одночасного нарахування 3 % річних та пені до моменту виконання рішення суду, що суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у цій постанові.

153. З огляду на те, що не допускається зазначати в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду; позивач не висловив бажання захистити своє право на своєчасне виконання судового рішення шляхом обрання лише 3 % річних або ж лише пені; обставин, які б унеможливлювали донарахування таких грошових коштів суди не встановили, а суд касаційної інстанції є судом права, а не факту та здійснює розгляд справи в межах, визначених статтею 300 ГПК України, зокрема, не має права встановлювати обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду; а також застосувавши у цій справі критерії розумності, справедливості та пропорційності, - Велика Палата Верховного Суду визнала за можливе залишити в силі оскаржувані рішення в частині продовження нарахування пені з урахуванням зменшення її розміру на 90 % починаючи з 04 лютого 2023 року до повної сплати суми основного боргу, але не довше ніж до дати скасування дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), що вважатиметься достатнім для стимулювання боржника виконати судове рішення якнайшвидше.

154. У пунктах 137, 143 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що строк нарахування пені у господарських зобов'язаннях суд має визначати з урахуванням приписів частини шостої статті 232 ГК України.

155. Під час вирішення цієї справи Велика Палата Верховного Суду врахувала, що карантин на території України скасовано 01 липня 2023 року, тобто у спірних відносинах до спливу шестимісячного строку, передбаченого частиною шостою статті 232 ГК України для нарахування штрафних санкцій у господарських зобов'язаннях.

156. У частині наведення судом першої інстанції формули розрахунку пені, визначення ним початку та закінчення періоду її нарахування відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України сторони доводів у касаційній скарзі та відзиві на неї не навели, тому Велика Палата Верховного Суду з огляду на приписи статті 300 ГПК України не переглядає судові рішення в цій частині.

157. Отже, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню у частині продовження нарахування 3 % річних починаючи з 04 лютого 2023 року до моменту повної оплати основного боргу.

Оцінка аргументів, викладених у касаційних скаргах, щодо порушення судами норм процесуального права під час розподілу судових витрат

158. Кожен має право на професійну правничу допомогу (стаття 59 Конституції України).

159. За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

160. Відповідно до статті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

161. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначено в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховують складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

162. Розмір гонорару визначають лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

163. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

164. Тож одним із принципів господарського судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, зокрема у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

165. Водночас процесуальне законодавство передбачає критерії, які потрібно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу в судовому спорі. Так, за змістом частин першої та третьої статті 123 і частини четвертої статті 129 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу є одним з видів судових витрат, які розподіляють між сторонами залежно від результатів вирішення судової справи.

166. Частини перша - третя статті 126 ГПК України передбачають, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

167. Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

168. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 126 ГПК України).

169. За частиною п'ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

170. Згідно з частиною восьмою статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлює суд на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подають до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

171. Зазначеними нормами права передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Водночас обов'язок доведення неспівмірності витрат покладено на сторону, яка заявляє відповідне клопотання про зменшення їх розміру.

172. У розумінні приписів частин п'ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

173. Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

174. Водночас у частинах п'ятій - сьомій, дев'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

175. Наведені висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

176. У постановах від 19 лютого 2022 року у справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

177. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у пункті 154 рішення від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат ЄСПЛ зазначив, що за статтею 41 Конвенції він відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. Крім того, будь-яке клопотання, подане на підставі статті 41 Конвенції, має містити конкретні суми, розбиті на пункти, і супроводжуватися необхідними документами на їх підтвердження, інакше Суд може відхилити це клопотання повністю або частково.

178. У пункті 268 рішення від 23 січня 2014 року у справі «East / West Alliance Limited» проти України» за заявою № 19336/04 ЄСПЛ також нагадав, що згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

179. Отже, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

180. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

181. Стаття 221 ГПК України передбачає, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

182. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

183. У справі, що переглядається, додатковим рішенням від 10 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року, Господарський суд міста Києва стягнув з відповідача на користь позивача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 57 000,00 грн.

184. Також додатковими постановами від 27 та 28 листопада 2023 року Північний апеляційний господарський суд стягнув з відповідача на користь позивача 10 200,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, та 4 800,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції.

185. АТ «НАЕК «Енергоатом» не погодилося із зазначеними судовими рішення, просить їх скасувати та ухвалити нові рішення, якими зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 1 000,00 грн, визначивши підставою касаційного оскарження неврахування судами висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2021 року у справі № 922/2604/20, відповідно до якого відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта приймання-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності. Встановивши недотримання правил частини четвертої статті 126 ГПК України, суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята цієї статті). Водночас таке зменшення розміру витрат на правничу допомогу є не обов'язком, а правом суду. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладено на сторону, яка просить зменшити відшкодування витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

186. Стягуючи з відповідача на користь позивача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді першої інстанції, суд першої інстанції встановив, що на підтвердження понесення таких витрат в заявленому розмірі позивач надав копію договору про надання правової допомоги від 05 серпня 2021 року, укладеного Корпорацією з адвокатським об'єднанням «Віннерлекс», копію специфікації від 29 листопада 2022 року № 14, копію рахунку на оплату правової допомоги від 29 листопада 2022 року на суму 57 000,00 грн, копію платіжної інструкції від 02 грудня 2022 року № 684 про сплату 57 000,00 грн, копію акта приймання-передання послуг від 21 квітня 2023 року, копію звіту про надану правничу допомогу від 21 квітня 2023 року.

187. У специфікації від 29 листопада 2022 року № 14, яка є додатком до зазначеного договору, визначено такий склад правової допомоги: надання професійної правничої допомоги під час розгляду Господарським судом міста Києва спору про стягнення заборгованості за договором від 01 березня 2019 року № 04/19 (реєстраційний № 20-123-08-19-05283 від 05 квітня 2019 року) на виконання комплексу робіт, зокрема зі складання, оформлення і подання позовної заяви, всіх інших необхідних процесуальних документів, а також надання професійної правничої допомоги у судових засіданнях. Визначено фіксований розмір гонорару в сумі 57 000,00 грн.

188. Відповідно до звіту про надану правничу допомогу від 21 квітня 2023 року правнича допомога полягала у складанні позовної заяви, процесуальних заяв та участі в судових засіданнях під час розгляду Господарським судом міста Києва справи № 910/14524/22.

189. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виснував, що позивач підтвердив належними доказами заявлений розмір судових витрат, який відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співмірні з виконаною роботою в суді першої інстанції, АТ «НАЕК «Енергоатом» не довело необґрунтованості та неспівмірності витрат.

190. Водночас суди залишили поза увагою те, що позов Корпорації задоволено частково, а за приписами пункту 3 частини четвертої статті 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

191. Корпорація просила стягнути з АТ «НАЕК «Енергоатом» заборгованість в розмірі 7 149 465,06 грн, натомість суд першої інстанції стягнув 4 067 970,05 грн, тобто задовольнив позов на 56,9 %, відтак мав стягнути пропорційне відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а саме 32 433,00 грн, а не 57 000,00 грн.

192. До того ж за наслідками касаційного перегляду судових рішень, ухвалених по суті спору, Велика Палата Верховного Суду виснувала про помилковість стягнення судами штрафу в розмірі 6 560,22 грн та відмовила в задоволенні зазначеної позовної вимоги. Тож остаточна сума заборгованості, яка стягнута з відповідача на користь позивача, становить 4 061 409,83 грн, а отже, позов задоволено на 56,81 %. Отже, пропорційне відшкодування витрат на професійну правничу допомогу становить 32 381,70 грн.

193. Відповідач не навів належного обґрунтування, які б свідчило про наявність правових підстав визначити інший розмір відшкодування судових витрат, як-от зменшити його розмір до 1 000,00 грн.

194. Відповідно додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року та постанова Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року підлягають зміні шляхом зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді першої інстанції, з 57 000,00 грн до 32 381,70 грн

195. Стягуючи з відповідача на користь позивача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції у зв'язку з розглядом апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, ухвалене по суті заявлених позовних вимог, апеляційний суд встановив таке.

196. Корпорація просила стягнути з відповідача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 42 000,00 грн та на підтвердження таких витрат надала до суду копію договору про надання правової допомоги від 05 серпня 2021 року, укладеного Корпорацією з адвокатським об'єднанням «Віннерлекс», копію специфікації від 19 травня 2023 року № 31, копію платіжної інструкції від 22 травня 2023 року № 945 про сплату 25 000,00 грн, копію специфікації від 02 червня 2023 року № 32, копію платіжної інструкції від 05 червня 2023 року № 957 про сплату 17 000,00 грн.

197. Відповідно до специфікації від 19 травня 2023 року № 31 надання професійної правничої допомоги полягало в складанні, оформленні та поданні апеляційної скарги, всіх інших необхідних процесуальних документів, а також в наданні професійної правничої допомоги у судових засіданнях.

198. Згідно зі специфікацією від 02 червня 2023 року № 32 надання професійної правничої допомоги полягало в складанні, оформленні та поданні відзиву на апеляційну скаргу, всіх інших необхідних процесуальних документів, а також в наданні професійної правничої допомоги у судових засіданнях.

199. Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для відшкодування позивачу витрат на підставі специфікації від 19 травня 2023 року № 31, оскільки відмовив у задоволенні апеляційної скарги Корпорації.

200. Також апеляційний суд виснував, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 000,00 грн, зазначені у специфікації від 02 червня 2023 року № 32, є завищеними та нерозумними, оскільки правова позиція позивача не змінювалася, адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини, документи й доводи, які по суті є тотожними твердженням, викладеним стороною позивача в суді першої інстанції.

201. Надавши оцінку співмірності розміру витрат зі складністю справи та об'ємом наданих правових послуг, відповідності цього розміру критеріям реальності та розумності, врахувавши заперечення відповідача та взявши до уваги розмір мінімальної заробітної плати, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу до 10 200,00 грн.

202. Велика Палата Верховного Суду погодилася з наведеними висновками апеляційного суду та вважає, що такий розмір відшкодування відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співмірні з виконаною адвокатом роботою.

203. Також Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, які суди встановили під час вирішення справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежено винятково перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та суто в межах доводів касаційної скарги.

204. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду, що вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, які передбачені в статті 300 ГПК України.

205. Водночас доводи касаційної скарги на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 листопада 2023 року спрямовані винятково на переоцінку доказів, наданих позивачем на підтвердження розміру понесених ним судових витрат. Підстав для зменшення розміру відшкодування цих витрат до 1 000,00 грн, як те просить АТ «НАЕК «Енергоатом» Велика Палата Верховного Суду не встановила.

206. Відтак немає підстав для скасування чи зміни додаткової постанови Північного апеляційного господарського суду від 28 листопада 2023 року.

207. Стягуючи з відповідача на користь позивача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції у зв'язку з розглядом апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний суд встановив таке.

208. Корпорація просила стягнути з відповідача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн та на підтвердження цих витрат надала до суду копію договору про надання правової допомоги від 05 серпня 2021 року, укладеного Корпорацією з адвокатським об'єднанням «Віннерлекс», копію специфікації від 02 червня 2023 року № 33, копію платіжної інструкції від 05 червня 2023 року № 958 про сплату 8 000,00 грн.

209. Відповідно до специфікації від 02 червня 2023 року № 33 надання професійної правничої допомоги полягало в складанні, оформленні та поданні відзиву на апеляційну скаргу, всіх інших необхідних процесуальних документів, а також наданні професійної правничої допомоги в судових засіданнях.

210. Передовсім Велика Палата Верховного Суду має з'ясувати питання, чи можна відшкодовувати судові витрати за перегляд додаткового рішення про розподіл таких судових витрат. Відповідаючи на поставлене питання, Велика Палата Верховного Суду повинна сформулювати універсальний підхід для вирішення такої процесуальної ситуації, тобто такий підхід, який не буде пов'язаний з причинами та підставами ухвалення додаткового судового рішення, оскільки за будь-яких умов йдеться про усунення певних вад рішення суду.

211. За змістом статті 244 ГПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення.

212. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 зроблено висновки про те, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні, питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, який усуває недоліки судового рішення, пов'язані з порушенням вимог щодо його повноти. Додаткове рішення є невід'ємною частиною рішення у справі.

213. Тож у разі оскарження додаткового рішення, яким, зокрема, вирішено питання про судові витрати, результат такого оскарження залежить від результату вирішення судом спору по суті пред'явленого позову.

214. Особа, яка понесла судові витрати під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, має право на відшкодування таких витрат, що відповідатиме принципу господарського судочинства, передбаченому у пункті 12 частини третьої статті 2 ГПК України. Під час вирішення цього питання суд має керуватися критеріями, визначеними у частині п'ятій статті 126 та частині п'ятій статті 129 ГПК України.

215. Інакше розуміння позбавить особу права на відшкодування понесених нею судових витрат у разі необґрунтованого оскарження іншим учасником справи додаткового судового рішення, що нівелюватиме значення такої засади судочинства, як відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення.

216. У справі, що переглядається, позивач скористався своїм процесуальним правом, передбаченим частиною восьмою статті 129 ГПК України, подав докази понесення ним судових витрат у виді професійної правничої допомоги протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, попередньо зробивши про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів у справі.

217. Суди не встановили наявності ознак зловживання позивачем процесуальними правами чи неправильності його дій, що відповідно до частини дев'ятої статті 129 ГПК України могло бути підставою для покладення на нього судових витратповністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

218. Відповідно Велика Палата Верховного Суду не встановила правових підстав позбавити АТ «НАЕК «Енергоатом» права на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції під час перегляду додаткового рішення суду першої інстанції, оскільки це порушуватиме гарантований національним законодавством принцип відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, а також засади розумності та справедливості.

219. Велика Палата Верховного Суду зважає на те, що суд апеляційної інстанції, оцінивши подані позивачем докази, дійшов переконання, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн є завищеними та нерозумними.

220. З огляду на викладене, а також врахувавши заперечення відповідача, апеляційний суд виснував, що критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності) та критерію розумності їхнього розміру буде відповідати відшкодування в розмірі 4 800,00 грн, і цей розмір витрат є співмірним із виконаною адвокатом роботою.

221. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду апеляційної інстанції про необхідність врахування згаданих критеріїв, проте бере до уваги й те, що за результатами касаційного перегляду додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року змінено, зменшено розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді першої інстанції, з 57 000,00 грн до 32 381,70 грн, тобто на 43,19 %, з огляду на пропорційність задоволення позовних вимог.

222. Відтак пропорційним відшкодуванням витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції у зв'язку з розглядом апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції, є 4 544,80 грн.

223. Водночас Велика Палата Верховного Суду, погодившись із правильністю застосування апеляційним судом критеріївреальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, вважає, що цим критеріям відповідатиме відшкодування в розмірі 2 800,00 грн.

224. Відповідач не навів належних та достатніх підстав для зменшення розміру відшкодування цих витрат до 1 000,00 грн.

225. З наведених підстав Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне змінити додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 листопада 2023 року, зменшивши розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції під час перегляду додаткового рішення суду першої інстанції, з 4 800,00 грн до 2 800,00 грн.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ

226. Згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

227. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 309 ГПК України).

228. Відповідно до частини першої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

229. Велика Палата Верховного Суду нагадує, що предметом касаційного перегляду є рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та ухвалена за наслідками його перегляду постанова Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року в частині стягнення штрафу, 3 % річних та донарахування 3 % річних і пені до моменту виконання рішення, а також додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року й ухвалена за наслідками його перегляду постанова Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року та додаткові постанови Північного апеляційного господарського суду від 27 і 28 листопада 2023 року в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу. В інших частинах судові рішення учасники не оскаржували, та суд їх не переглядав.

230. За результатами касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

- касаційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року в частині стягнення 441 024,37 грн 3 % річних та вирішення питання про донарахування пені в порядку частини десятої статті 238 ГПК України потрібно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення в цій частині - без змін;

- касаційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року в частині стягнення 6 560,22 грн штрафута вирішення питання про донарахування 3 % річних в порядку частини десятої статті 238 ГПК України потрібно задовольнити частково, оскаржувані судові рішення в цій частині скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафу та вимоги про нарахування 3 % річних до моменту виконання рішення суду;

- касаційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року потрібно задовольнити частково, оскаржувані судові рішення змінити, зменшивши розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесену в суді першої інстанції, з 57 000,00 грн до 32 381,70 грн;

- касаційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 листопада 2023 року потрібно задовольнити частково, оскаржуване судове рішення змінити, зменшивши розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції під час перегляду додаткового рішення суду першої інстанції, з 4 800,00 грн до 2 800,00 грн;

- касаційну скаргу АТ «НАЕК «Енергоатом» на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 листопада 2023 року потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Розподіл судових витрат за касаційними скаргами

231. Відповідно до статті 315 ГПК України в постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

232. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, ? на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

233. Оскільки за результатами касаційного перегляду Велика Палата Верховного Суду ухвалила нове рішення - про відмову Корпорації у задоволенні позовної вимоги про стягнення 6 560,22 грн штрафу, то витрати АТ «НАЕК «Енергоатом»зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг покладає на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме з позивача на користь відповідача підлягають стягненню:

? 147,61 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги (6 560,22 грн (сума задоволених вимог) * 10 070,65 грн (судовий збір за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині) : 447 584,59 грн (сума заявлених вимог позивача, яка була предметом апеляційного перегляду);

? 196,81 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги (6 560,22 грн (сума задоволених вимог) * 13 427,54 грн (судовий збір за подання касаційної скарги на судові рішення в оскаржуваній частині)

: 447 584,59 грн (сума заявлених вимог позивача, яка була предметом касаційного перегляду).

ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Щодо застосування приписів абзацу третього частини другої статті 231 ГК України

234. Штраф, передбачений абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується до боржника, який порушив господарське зобов'язання, за сукупності таких умов: інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

235. Правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням, а тому за порушення такого зобов'язання не може бути нарахований штраф в порядку абзацу третього частини другої статті 231 ГК України.

Щодо застосування приписів частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України)

236. Під час прийняття рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд вправі відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) зазначити в рішенні про нарахування відповідних або відсотків, або ж пені до моменту виконання рішення. Не допускається зазначати в рішенні про одночасне нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.

237. Таке нарахування суд може здійснити лише на підставі процесуального клопотання позивача. Питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності.

238. Нарахування пені або відсотків у порядку частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) ґрунтується на підставі тих самих норм матеріального права, які є підставою для задоволення позову про стягнення відсотків або пені за порушення виконання зобов'язання. Тобто це ті самі заходи відповідальності, але продовжені на наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується.

239. Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) за умови, що позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання зобов'язання та суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення цієї вимоги.

240. Приписи частини десятої статті 238 ГПК України є нормами процесуального права, які не регулюють відносини господарсько-правової відповідальності за невиконання договірного зобов'язання, тому не можна вважати, що частина десята статті 238 ГПК України є спеціальною нормою по відношенню до загальної норми, частини шостої статті 232 ГК України. Відтак строк нарахування пені на підставі частини десятої статті 238 ГПК України не повинен перевищувати шести місяців, якщо інший строк не встановлений договором чи спеціальним законом, який містить норми матеріального права, що регулюють відносини господарсько-правової відповідальності.

Щодо застосування приписів статей 2, 123, 129, 244 ГПК України

241. Додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою та має на меті усунути неповноту судового рішення. Особа, яка понесла судові витрати під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, має право на відшкодування таких витрат, що відповідатиме принципу господарського судочинства, передбаченому у пункті 12 частини третьої статті 2 ГПК України. Під час вирішення цього питання суд має керуватися критеріями, визначеними у частині п'ятій статті 126 та частині п'ятій статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року в частині стягнення штрафу та вирішення питання про донарахування 3 % річних в порядку частини десятої статті 238 ГПК України скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову в частині вимоги про стягнення штрафу та вимоги про нарахування 3 % річних до моменту виконання рішення суду.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року в частині стягнення 3 % річних та вирішення питання про донарахування пені в порядку частини десятої статті 238 ГПК України залишити без змін.

2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року змінити, зменшити розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, з 57 000,00 грн до 32 381,70 грн.

3. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 листопада 2023 року задовольнити частково.

Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 листопада 2023 року змінити, зменшити розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції під час перегляду додаткового рішення суду першої інстанції, з 4 800,00 грн до 2 800,00 грн.

4. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 листопада 2023 року залишити без задоволення.

Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 листопада 2023 року залишити без змін.

5. Стягнути з Корпорації «ТСМ Груп» (вул. Ямська, буд. 72, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код 37034171) на користь Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вул. Назарівська, буд. 3, м. Київ, 01032, ідентифікаційний код 24584661) 147,61 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 196,81 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. Уркевич

Суддя-доповідач О. О. Банасько

Судді: О. Л. Булейко О. В. Кривенда

Ю. Л. Власов М. В. Мазур

І. А. Воробйова С. Ю. Мартєв

М. І. Гриців К. М. Пільков

Ж. М. Єленіна С. О. Погрібний

І. В. Желєзний О. В. Ступак

Л. Ю. Кишакевич І. В. Ткач

В. В. Король О. С. Ткачук

С. І. Кравченко Є. А. Усенко

Н. В. Шевцова

Постанову оформив суддя Погрібний С. О. в порядку частини третьої статті 314 ГПК України.

Джерело: ЄДРСР 120088907

[ANTIRAID]

Суддя, що оформлював цю постанову, фундаментально попрацював. Суд дійшов наступних висновків:

Велика Палата Верховного Суду, врахувавши усталену практику суду касаційної інстанції, виснувала, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у виді штрафу, передбаченого абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, можливе за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець прямо виключає (через імперативну альтернативність нарахування або відсотків, або пені) одночасність стягнення відсотків і пені. Повноваження суду не можна тлумачити розширювально. Під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, не допускається зазначати в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду врахувала, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою частиною. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення. Особа, яка понесла судові витрати під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, має право на відшкодування таких витрат, що відповідатиме принципу господарського судочинства, передбаченому у пункті 12 частини третьої статті 2 ГПК України. Під час вирішення цього питання суд має керуватися критеріями, визначеними у частині п'ятій статті 126 та частині п'ятій статті 129 ГПК України. Інакше розуміння позбавить особу права на відшкодування понесених нею судових витрат навіть у разі необґрунтованого оскарження іншим учасником справи додаткового судового рішення, що нівелюватиме значення такої засади судочинства, як відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення.

[ANTIRAID]

05 червня 2024 року

м. Київ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Банаська О. О., Власова Ю. Л.,

Мазура М. В., Пількова К. М., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А.

Справа № 910/14524/22

Провадження № 12-4гс23

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог та заперечень відповідача

1. У грудні 2022 року Корпорація "ТСМ Груп" (далі - також позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом", правонаступником якого є Акціонерне товариство "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Південноукраїнська атомна електрична станція" (далі - АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ПУАЕС", відповідач), у якому з урахуванням заяви від 02 березня 2023 року б/н про зменшення розміру позовних вимог просила:

- стягнути з АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ПУАЕС" на користь Корпорації

"ТСМ Груп" 7 149 465,06 грн заборгованості за договором на виконання комплексу робіт, з яких: 2 012 833,59 грн основного боргу, 3 423 883,34 грн пені, 6 560,22 грн штрафу в розмірі 7 % від зобов'язань, не виконаних протягом 30 днів; 441 024,37 грн 3 % річних та 1 265 163,54 грн інфляційних втрат;

- відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України зазначити в рішенні про нарахування 3 % річних та пені на суму боргу до моменту виконання рішення.

2. Позов мотивований невиконанням відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами договором на виконання комплексу робіт від 01 березня 2019 року

№ 04/19 щодо оплати виконаних позивачем робіт, з огляду на що в АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ПУАЕС" виникла заборгованість, на яку позивачем нараховано суми пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат.

3. АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ПУАЕС" у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях щодо вимог позову Корпорації "ТСМ Груп" заперечує та просить суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 90 %, зазначаючи, зокрема, про відсутність його вини у простроченні зобов'язання, оскільки ринок електричної енергії України перебуває у кризовому стані, а накопичена заборгованість ставить під загрозу стабільну безпечну роботу відповідача та виконання ним своїх обов'язків перед державою, працівниками, кредиторами. Крім того, як зауважує відповідач, Корпорація "ТСМ Груп" заявила безпідставно штраф, оскільки договором та законодавством не передбачено стягнення штрафу у розмірі 7 % за невиконання / несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Також відповідач просить не застосовувати до нього положення частини десятої статті 238 ГПК України, оскільки нараховані та згодом донараховані штрафні санкції поставлять його у ще більш скрутне становище.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

4. 20 квітня 2023 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення у

справі № 910/14524/22, яким позов Корпорації "ТСМ Груп" задовольнив

частково. Стягнув з АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ПУАЕС" на користь Корпорації "ТСМ Груп" 2 012 833,59 грн основного боргу, 342 388,33 грн пені,

441 024,37 грн 3 % річних, 1 265 163,54 грн інфляційних втрат та 6 560,22 грн штрафу. Установив органу (особі), який здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року у справі

№ 910/14524/22, в порядку частини десятої статті 238 ГПК України нараховувати:

? 3 % річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу починаючи

з 04 лютого 2023 року до моменту повної оплати основного боргу за такою формулою: (СОБ х 3 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 % річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, а також стягнути зазначену суму нарахованих процентів з АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ПУАЕС" на користь Корпорації "ТСМ Груп";

? пеню на фактичну (не сплачену) суму основного боргу з урахуванням зменшення розміру пені на 90 % починаючи з 04.02.2023 до повної сплати суми основного боргу, але не довше ніж до дати скасування дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Розрахунок пені здійснювати за формулою: С х О х Д : К : 100 (де: С - несплачена сума основного боргу; О - подвійна облікова ставка НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня; Д - кількість днів прострочення;

К - кількість днів у році, в якому наявна непогашена заборгованість).

5. Суд першої інстанції визнав обґрунтованими та доведеними вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за виконані роботи, пені, 3 % річних, інфляційних втрат та штрафу на підставі статті 231 ГК України, оскільки відповідач належить до підприємств державного сектору економіки. Водночас місцевий господарський суд, врахувавши заявлене АТ "НАЕК "Енергоатом" у відзиві на позовну заяву клопотання про зменшення розміру пені на 90 % та наведені на обґрунтування нього обставини, зменшив розмір присудженої до стягнення з відповідача пені на 90 %, а саме до 342 388,33 грн.

6. Також місцевий господарський суд дійшов висновку про можливість одночасного нарахування 3 % річних та пені на фактичну (не сплачену) суму основного боргу починаючи з 04 лютого 2023 року до моменту повної оплати основного боргу за наведеними у резолютивній частині рішення формулами, оскільки застосування частини десятої статті 238 ГПК України сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач позбавиться необхідності повторно звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів та пені за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.

7. Додатковим рішенням від 10 травня 2023 року Господарський суд міста Києва стягнув з відповідача на користь позивача 57 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст постановсуду апеляційної інстанції

8. Постановою від 24 жовтня 2023 року Північний апеляційний господарський суд рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року у справі

№ 910/14524/22 залишив без змін.

9. Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо правомірності заявлених позивачем вимог у частині заборгованості за виконані роботи, пені, 3 % річних, інфляційних втрат, штрафу, наявності підстав для зменшення пені на 90 % та можливості одночасного нарахування 3 % річних та пені до повного виконання рішення в порядку частини десятої статті 238 ГПК України.

10. Іншою постановою від 24 жовтня 2023 року Північний апеляційний господарський суд залишив без змін додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року, яким суд першої інстанції стягнув з відповідача судові витрати позивача на професійну правничу допомогу.

11. Додатковими постановами від 27 та 28 листопада 2023 року Північний апеляційний господарський суд стягнув з відповідача на користь позивача 4 800,00 грн (витрати, пов'язані з розглядом апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції від 10 травня 2023 року про розподіл судових витрат) та 10 200,00 грн витрат на професійну правничу допомогу

(витрати, пов'язані з розглядом апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 20 квітня 2023 року).

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційних скарг, підстави касаційного оскарження та узагальнені доводи скаржника (АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ПУАЕС")

12. АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ПУАЕС" у поданих до Верховного Суду касаційних скаргах просить:

? скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду

від 24 жовтня 2023 року та рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року у справі № 910/14524/22 в частині стягнення 441 024,37 грн 3 % річних та 6 560,22 грн штрафу, а також у частині донарахування 3 % річних та пені до моменту виконання рішення і в цих частинах прийняти нове рішення, яким залишити зазначені вимоги без задоволення;

? скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду

від 24 жовтня 2023 року та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року; додаткові постанови Північного апеляційного господарського суду від 27 та 28 листопада 2023 року у справі № 910/14524/22 та прийняти нові рішення, якими зменшити розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами, до 1 000,00 грн.

13. На обґрунтування доводів касаційних скарг АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі

ВП "ПУАЕС" посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права та в аспекті визначеної ним пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини десятої статті 238 ГПК України і, як наслідок, здійснення нарахування до моменту виконання рішення одночасно відсотків

(3 % річних) і пені, а також про неврахування судами при прийнятті оскаржуваних судових рішень висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (щодо зменшення 3 % річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України).

14. Також АТ "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "ПУАЕС" зауважує про відсутність підстав для стягнення з відповідача штрафу та неможливість застосування до спірних правовідносин абзацу другого частини другої статті 231 ГК України, оскільки визначені цією нормою санкції застосовуються за невиконання негрошового зобов'язання, договором врегульовано відповідальність за невиконання грошових зобов'язань і штраф у розмірі 7 % не передбачений, штрафні санкції за невиконання грошових зобов'язань регулюються частиною шостою статті 231 ГК України.

15. Крім того, скаржник зазначає про неврахування судами під час ухвалення оскаржуваних судових рішень про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 липня 2021 року у справі

№ 922/2604/20 (щодо відсутності підстав для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у разі відсутності документального підтвердження надання правової допомоги).

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи (Корпорація "ТСМ Груп")

16. Корпорація "ТСМ Груп" у відзиві на касаційну скаргу не погоджується з доводами скарг відповідача та просить суд відмовити у задоволенні вимог останніх, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, зазначаючи, зокрема, таке:

- відповідач не навів обставин, що могли вплинути на можливість своєчасно розрахуватися за виконання комплексу робіт, а його посилання на необхідність здійснення ним інших витрат, крім витрат за договором, не заслуговують на увагу, оскільки наявність цих витрат не звільняє від виконання договірних зобов'язань;

? посилання відповідача на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, є безпідставним, оскільки у наведеній справі судом розглядалося питання щодо зменшення 96 % річних, нарахованих відповідно до умов договору, а не 3 % річних, нарахування яких здійснено відповідно до частини другої статті 625 ЦК України;

? посилання скаржника на відсутність підстав для нарахування штрафу є неаргументованим, оскільки застосування штрафу у цих правовідносинах прямо встановлено абзацом другим частини другої статті 231 ГК України;

? відповідач не навів жодних обґрунтувань та доказів на підтвердження відсутності підстав для застосування частини десятої статті 238 ГПК України та нарахуванні пені, 3 % річних до моменту виконання рішення суду;

? доводи відповідача не спростовують висновків суду щодо обґрунтованості нарахування пені та 3 % річних;

? аргументи скаржника щодо відсутності підстав для покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу мають формальний характер, оскільки ним не надано жодних зауважень щодо наданих позивачем документів на підтвердження таких витрат та заперечень щодо здійсненої судами оцінки доказів фактичного понесення позивачем цих витрат, не зазначено, в чому полягає порушення або неправильне застосування судами норм процесуального / матеріального права.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

17. 20 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвали, якими відкрив: касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "НАЕК "Енергоатом" на рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року у справі № 910/14524/22; за касаційною скаргою ДП "НАЕК "Енергоатом" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року у справі

№ 910/14524/22; відмовив у задоволенні клопотання про зупинення дії рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року у справі № 910/14524/22; призначив касаційні скарги до розгляду.

18. Ухвалами від 09 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відкрив касаційні провадження за касаційними скаргами ДП "НАЕК "Енергоатом" на додаткові постанови Північного апеляційного господарського суду від 27 та 28 листопада 2023 року у справі № 910/14524/22;

призначив касаційні скарги до розгляду.

19. Ухвалою від 31 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду задовольнив клопотання Корпорації ?ТСМ Груп? про заміну відповідача у справі і замінив відповідача - ДП ?НАЕК ?Енергоатом? на його правонаступника - АТ ?НАЕК ?Енергоатом?.

20. 07 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу, якою передав справу № 910/14524/22

на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених

статтею 302 ГПК України, зокрема зазначив про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду у постанові від 02 лютого 2022 року у справі № 203/1330/20.

21. Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

зауважила, що, вирішуючи спір у справі № 203/1330/20, Касаційний цивільний

суд у складі Верховного Суду щодо застосування положень частин

десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України (аналогічні частині десятій

статті 238 ГПК України) у постанові від 02 лютого 2022 року зазначив про можливість нарахування або відсотків, або пені. Однак положення частини десятої статті 238 ГПК України (аналогічні частинам десятій та одинадцятій

статті 265 ЦПК України) мають диспозитивний характер та надають право виключно суду вирішувати питання доцільності застосування механізму стягнення відсотків, пені. Вимога позивача про зазначення в рішенні про нарахування відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення за своєю правовою природою є клопотанням, заявленим до суду, задоволення якого убезпечує позивача від повторних звернень з вимогами про стягнення згадуваних відсотків та пені. А тому суд, з урахуванням задоволених вимог, не позбавлений права здійснити нарахування одночасно і відсотків, і пені.

22. Ухвалою від 28 лютого 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила справу № 910/14524/22 до розгляду.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

23. 05 червня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову,

якою:

? касаційну скаргу АТ ?НАЕК ?Енергоатом? на рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року задовольнила частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року в частині стягнення штрафута вирішення питання про донарахування 3 % річних в порядку частини десятої статті 238 ГПК України скасувала та ухвалила в цій частині нове рішення ? про відмову в задоволенні позову в частині вимоги про стягнення штрафу та вимоги про нарахування 3 % річних до моменту виконання рішення суду. Рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року в частині стягнення 3 % річних та вирішення питання про донарахування пені в порядку частини десятої статті 238 ГПК України залишила без змін;

? касаційну скаргу АТ ?НАЕК ?Енергоатом? на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року задовольнила частково. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року змінила, зменшила розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, з 57 000,00 грн до 32 381,70 грн;

? касаційну скаргу АТ ?НАЕК ?Енергоатом? на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 листопада 2023 року задовольнила частково. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 листопада 2023 року змінила, зменшила розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції під час перегляду додаткового рішення суду першої інстанції, з 4 800,00 грн до 2 800,00 грн;

? касаційну скаргу АТ ?НАЕК ?Енергоатом? на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 листопада 2023 року залишила без задоволення. Додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 листопада 2023 року залишила без змін;

? стягнула з Корпорації "ТСМ Груп" на користь АТ ?НАЕК ?Енергоатом? 147,61 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 196,81 грн на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

24. Постанова Великої Палати Верховного Суду мотивована таким.

24.1. Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що між сторонами у цій справі виникло зобов'язання з оплати виконаних робіт за договором підряду, тобто грошове зобов'язання, відповідальність за порушення якого регулюють приписи частини шостої статті 231 ГК України, за змістом якої штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. З урахування наведеного помилково застосували до спірних правовідносин правила абзацу третього частини другої статті 231 ГК України та стягнули з відповідача штраф в розмірі 6 560,22 грн.

24.2. Зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів. У справі, що переглядається, в суді першої інстанції відповідач просив зменшити лише розмір пені на 90 %, й це клопотання суд першої інстанції задовольнив, стягнувши пеню в розмірі 342 388,33 грн замість заявлених позивачем 3 423 883,34 грн. Порушення принципів розумності, справедливості та пропорційності як винятковий випадок для зменшення відсотків річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, суди не встановили. До того ж загальний розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат, стягнутих судом першої інстанції, незначно перевищує розмір основного боргу з оплати виконаних позивачем робіт. Тому відсутні підстави для зменшення розміру 3 % річних, нарахованих позивачем на підставі частини другої статті 625 ЦК України, та відповідно для скасування оскаржуваних судових рішень у частині стягнення цих відсотків в розмірі 441 024,37 грн.

24.3. Зміст частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) про те, що суд може зазначити в рішенні про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, дає можливість виснувати, що суд вчиняє такі дії на вимогу позивача. За власною ініціативою суд не може зазначити в рішенні про таке подальше нарахування відсотків або пені на майбутнє. Такі вимоги не є надмірно формальними, оскільки їх реалізація забезпечує дотримання й іншого засадничого принципу судового процесу - принципу змагальності сторін, за яким кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом, а також кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Наведене підтверджується й тим, що нарахування коштів, передбачених частиною десятою статті 238 ГПК України та частинами десятою, одинадцятою статті 265 ЦПК України, присуджується за невиконання відповідачем свого приватноправового обов'язку перед позивачем, який було підтверджено судовим рішенням, тому ці кошти захищають приватний інтерес позивача, а не публічний інтерес держави, а отже, можуть накладатися судом саме за ініціативою позивача.

24.4. Законодавець, формулюючи в абзаці першому частини десятої статті 238 ГПК України (частині десятій статті 265 ЦПК України) правову норму - правило поведінки для суду, використав такий розділовий сполучник, як "або", що вживається на означення того, що з ряду перелічуваного можливе тільки одне.

24.5. Використовуючи в абзаці першому частини десятої статті 238 ГПК України (частині десятій статті 265 ЦПК України) сполучник "або" під час формулювання вимог до змісту судового рішення, законодавець у такий спосіб прямо виключив (через імперативну альтернативність нарахування або відсотків, або пені) одночасність стягнення відсотків і пені. У такий спосіб гарантується справедливість відповідальності, що покладатиметься на відповідача за судовим рішенням на майбутнє.

24.6. Зазначення в абзаці другому частини десятої статті 238 ГПК України (частині одинадцятій статті 265 ЦПК України) терміна "пеня" у дужках після "відсотків" не дозволяє стверджувати, що ці відсотки та пеня можуть стягуватися як окремо, незалежно один від одного, так і разом, тобто одночасно, оскільки регуляторний вплив цього абзацу спрямований не на суд, а на виконавця судового рішення.

24.7. Вказівка у судовому рішенні про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, про їх одночасне нарахування за весь період до виконання відповідного судового рішення є недопустимою, оскільки це прямо суперечить імперативним приписам частини десятої статті 238 ГПК України та частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України (або відсотки, або пеня), принципу верховенства права у частині правової визначеності та унеможливлює гарантування реалізації засади справедливості в будь-який момент під час фактичного виконання судового рішення.

24.8. Під час ухвалення рішення про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, суд не має права зазначати в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду. Зазначення судом першої інстанції в рішенні суду про одночасне нарахування пені та відсотків до моменту виконання рішення суду є помилковим, таким, що не відповідає приписам частини десятої статті 238 ГПК України,

24.9. Положення частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) дають суду певний розсуд у вирішенні питання щодо задоволення або ж відмови в задоволенні відповідного клопотання позивача про продовження нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення, оскільки визначають не обов'язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, а можливість. Таке правило поведінки для суду, як "суд, приймаючи рішення …, може зазначити…", прямо передбачено у частині десятій статті 238 ГПК України, частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України. Відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України).

24.10. Наявність обставин, які можуть слугувати підставою для зменшення розміру відсотків або пені, заявлених до стягнення за неналежне виконання господарсько-правового зобов'язання (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), не може слугувати безумовною підставою для відмови в застосуванні правил частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України) щодо нарахування пені або відсотків до моменту виконання рішення суду.

24.11. Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються приписами частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), якщо позивач заявив позовну вимогу про стягнення 3 % річних за порушення виконання грошового зобов'язання, а суд задовольнив цю вимогу.

24.12. Приписи частини десятої статті 238 ГПК України є нормами процесуального права, які не регулюють відносини господарсько-правової відповідальності за невиконання договірного зобов'язання, тому не можна вважати, що частина десята статті 238 ГПК України є спеціальною нормою по відношенню до загальної норми, частини шостої статті 232 ГК України. Відтак строк нарахування пені на підставі частини десятої статті 238 ГПК України не повинен перевищувати шести місяців, якщо інший строк не встановлений договором чи спеціальним законом, який містить норми матеріального права, що регулюють відносини господарсько-правової відповідальності.

24.13. Особа, яка понесла судові витрати під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, має право на відшкодування таких витрат, що відповідатиме принципу господарського судочинства, передбаченому у пункті 12 частини третьої статті 2 ГПК України. Під час вирішення цього питання суд має керуватися критеріями, визначеними у частині п'ятій статті 126 та частині п'ятій статті 129 ГПК України.

СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

25. У справі, яка переглядалася, з урахування предмета заявленого позову, правового регулювання спірних правовідносин, висновків судів попередніх інстанцій та аргументів сторін спору, доводів та вимог касаційних скарг Велика Палата Верховного Суду мала вирішити питання:

? чи можуть бути застосовані положення абзацу третього частини другої

статті 231 ГК України щодо нарахування штрафу до правовідносин з оплати вартості виконаних робіт за договором (прострочення виконання грошового зобов'язання);

? чи допускається при прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховується відсотки або пеня, зазначити в рішенні на підставі частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України) про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення;

? чи впливають на застосування частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України) обставини, які можуть

слугувати підставою для зменшення штрафних санкцій (частина третя

статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України);

? чи можуть відшкодовуватися судові витрати на професійну правничу допомогу за перегляд додаткового рішення про розподіл таких судових витрат.

26. Погоджуємося із висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду щодо помилково застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин положення абзацу третього частини другої статті 231 ГК України та стягнення з відповідача 6 560,22 грн штрафу, а також відсутності підстав для зменшення розміру 3 % річних, нарахованих позивачем на підставі частини другої статті 625 ЦК України, та відповідно для скасування оскаржуваних судових рішень в частині стягнення цих відсотків в розмірі 441 024,37 грн.

27. Проте категорично не погоджуємося із висновками більшості суддів Великої Палати Верховного Суду щодо:

1) неможливості зазначення в рішенні суду про одночасне нарахування відсотків та пені до моменту виконання рішення суду;

2) здійснення такого нарахування лише на підставі процесуального клопотання позивача та вирішення питання про можливість застосування приписів частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України) судом на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості, пропорційності;

3) наявності в особи, яка понесла судові витрати під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, права на відшкодовування таких судових витрат;

4) наявності підстав для пропорційного розподілу судових витрат за результатом зменшення судом пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України;

5) зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції під час перегляду додаткового рішення суду першої інстанції.

28. Вважаємо наведені висновки помилковими, такими, що не враховують дійсного змісту частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), статей 123, 129, 244 ГПК України та на практиці, вочевидь, ще більше поглиблюють правову невизначеність у питанні застосування положень цих норм під час нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення, відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за перегляд додаткового рішення про розподіл таких судових витрат, а також створюють правову неузгодженість у питанні розподілу судових витрат за результатом зменшення судом штрафних санкцій на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України.

29. З огляду на викладене щодо наведених висновків висловлюємо окрему думку виходячи з таких міркувань.

Щодо можливості при прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, зазначити про нарахування одночасно відповідних відсотків, пені до моменту виконання рішення

30. Корпорація "ТСМ Груп"у пред'явленому до суду позові (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) просила, з-поміж іншого, здійснювати нарахування заявлених ним до стягнення пені та 3 % річних до моменту виконання рішення суду.

31. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, визнавши правомірними вимоги позивача в цій частині, ухвалив здійснювати нарахування пені та 3 % річних відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України до моменту виконання рішення.

32. Велика Палата Верховного Суду виснувала про неможливість зазначення в рішенні суду про одночасне нарахування відсотків та пені до моменту виконання рішення суду та здійснення такого нарахування лише на підставі процесуального клопотання позивача й вирішення питання про можливість застосування приписів частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України) судом на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості, пропорційності.

33. З огляду на наведене, зваживши, що позивач не висловив бажання захистити своє право на своєчасне виконання судового рішення шляхом обрання лише 3 % річних або ж лише пені, суди не встановили обставин, які б унеможливлювали донарахування таких грошових коштів, а суд касаційної інстанції є судом права, а не факту та здійснює розгляд справи в межах, визначених статтею 300 ГПК України, застосувавши у цій справі критерії розумності, справедливості та пропорційності, Велика Палата Верховного Суду визнала за можливе залишити в силі оскаржувані рішення в частині продовження нарахування пені з урахуванням зменшення її розміру на 90 % починаючи з 04 лютого 2023 року до повної сплати суми основного боргу, але не довше ніж до дати скасування дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), що вважатиметься достатнім для стимулювання боржника виконати судове рішення якнайшвидше.

34. З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.

35. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

36. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Подібного змісту положення закріплено у частині першій статті 11 ГПК України.

37. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип правової (юридичної) визначеності. Він гарантує забезпечення легкості з'ясування змісту права і можливість скористатися цим правом у разі необхідності.

38. Юридична визначеність вимагає, щоб правові норми були чіткими й точними, спрямованими на те, щоб забезпечити постійну прогнозованість ситуацій правовідносин, що виникають.

39. Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування).

40. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.

41. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу, що відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності порушує вимогу "якості закону". У разі коли законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід.

42. Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року у справі "Воловік проти України").

43. Функція роз'яснення та тлумачення положень національного закону належить насамперед національним судам (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 1999 року у справі "Озтюрк проти Туреччини").

44. Одним із завдань Верховного Суду є тлумачення чинного законодавства, усунення недоліків законодавчої техніки та нормативних прогалин.

45. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права.

46. Єдність розуміння та прогнозованість норм права забезпечується шляхом тлумачення їх застосування, мета якого полягає у розкритті дійсного змісту (сенсу, значення) правового тексту через чітке окреслення прав та обов'язків суб'єктів у юридичній справі, яка потребує вирішення.

47. У юридичній науці та практиці застосовуються різні способи інтерпретації норм права. Зокрема, до них належать:

? філологічний (граматичний, лексичний, текстуальний) спосіб тлумачення, який передбачає з'ясування змісту норми виходячи з даних граматики, лексики, аналізу змісту речень, використаних у них слів, термінів, словосполучень, сполучників, розділових знаків;

? логічний спосіб тлумачення, який передбачає з'ясування змісту норми права шляхом використання законів і правил формальної логіки (часто поєднують із системним). Такий спосіб дозволяє розкрити зміст юридичних норм, який іноді не збігається з буквальним значенням через невдалий вибір законодавцем словесних форм;

? системний спосіб тлумачення, за яким з'ясування змісту самої норми здійснюється у сукупності (системному зв'язку) з іншими нормами права, які знаходяться як в тому самому законі, де міститься сама норма, так і в інших законах, з урахуванням місця розташування норми у нормативному акті (його певному розділі, главі);

? історично-цільовий спосіб тлумачення ? виходячи зі змісту умов, у яких ухвалювалася норма, мети, якої хотів досягти законодавець, запроваджуючи норму (для цього досліджується нормативний акт, яким вона була запроваджена, пояснювальна записка до нього);

? телеологічний спосіб тлумачення - розкриття змісту норми шляхом виявлення й розкриття її мети.

48. Жоден з наведених способів тлумачення не є основним. Утім очевидно, що первинним під час тлумачення є текстуальний (граматичний) аналіз норми. Проте обмеження інтерпретації норми права із використанням лише одного способу тлумачення норми (зокрема, філологічного) не завжди забезпечує чіткості її розуміння і, як наслідок, прогнозованості застосування, що досить часто може бути зумовлено некоректним (не завжди логічним) використанням сполучників "і", ("та"), "або" у тексті норми, складним текстуальним її викладенням тощо, адже норма є не лише мовною, а й логічною категорією.

49. Верховний Суд неодноразово наголошував, що результат тлумачення приватно - правових норм, тобто діяльності зі з'ясування їхнього змісту (сенсу), має бути розумним (див. пункт 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

50. Тлумачення законодавства судам слід здійснювати системно, враховувати правову природу спірних відносин, загальну спрямованість законодавства та права України в цілому, а результат тлумачення законодавства має

бути розумним та справедливим (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від

05 квітня 2023 року у справі № 911/1278/20).

51. Розумність характерна та властива як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно - правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).

52. Тож тлумачення норм права має бути змістовним та розумно передбачуваним, що може бути реалізовано шляхом поєднання кількох способів її інтерпретації.

53. На здійсненні змістовної інтерпретації норм також наголошує ЄСПЛ у рішенні від 23 жовтня 1985 року у справі "Бентем проти Нідерландів", зазначаючи, що одним із елементів передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми.

54. Якщо текст норми не є абсолютно зрозумілим і можливі декілька її тлумачень (неоднозначність розуміння), суд має встановити справжній зміст норми, виводячи її з його взаємозв'язку з іншими правовими положеннями, з його контексту (системного тлумачення), мети, що досягається, зокрема інтересів, які вона прагне захистити (телеологічна інтерпретація), та намірів законодавця.

55. Саме застосування комплексу способів (методів) тлумачення дозволяє з'ясувати (розкрити) дійсний зміст норми та забезпечити на практиці сталість, прогнозованість її застосування.

Щодо філологічного способу тлумачення

56. Положення щодо можливості зазначення в рішенні суду про нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення закріплені у абзацах першому, другому частини десятої статті 238 ГПК України, частинах десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України.

57. Семантичний аналіз викладення абзацу першого частини десятої статті 238 ГПК України, частини десятої статті 265 ЦПК України свідчить, що законодавцем при формулюванні цієї норми двічі вжито сполучник "або", що є службовою частини мови, яка служить для поєднання між собою однорідних членів речення або речень.

58. За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник, сполучник "або": І. розділовий 1. уживається на означення того, що з ряду перелічуваних предметів (явищ і т. ін.) можливий тільки один; 2. уживається на означення того, що предмети чи явища періодично чергуються або змінюються іншими; або... або: а) підкреслює взаємовиключення перелічуваних предметів, явищ і т. ін.; б) посилює роздільність у чергуванні перелічуваних предметів, явищ і т. ін. II. пояснювальний. Виступає в значенні тобто, інакше кажучи (Словник української мови: в 11 томах. - Том 1, 1970. - Стор. 4, URL: https://sum.in.ua/s/abo).

59. Застосований законодавцем в абзаці першому частини десятої статті 238 ГПК України, частині десятій статті 265 ЦПК України між однорідними членами "відсотки або пеня" розділовий сполучник "або" створює альтернативний перелік, тобто застосування такого виду нарахування, який передбачений відповідним договором, законом за певних обставин.

60. Тож структурна будова та текстуальне викладення абзацу першого частини десятої статті 238 ГПК України, частини десятої статті 265 ЦПК України дозволяє стверджувати, що у конкретному випадку сполучник "або" виконує поєднувально-роздільну роль та вжитий законодавцем не з метою вираження наявності альтернативної можливості зазначення в рішенні про нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення, а задля можливості варіативності їх нарахування як разом, так і окремо (в залежності від того, чи були вони заявлені позивачем разом з вимогою про стягнення боргу та задоволені судом).

61. Додатковим підтвердження такої інтерпретації є відсутність застосування законодавцем під час формулювання цієї норми сполучника "чи", або повторювання сполучників "або… або".

62. До того ж в абзаці другому частини десятої статті 238 ГПК України, частині одинадцятій статті 265 ЦПК України відсотки, пеня вжиті у дужках, які виконують роль уточнюючого члена речення та тим самим підтверджують взаємозамінність вжитих слів - в цьому разі пені, відсотків.

63. Протилежне розуміння положень абзаців першого, другого частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України не узгоджується та явно не відповідає іншим положенням ГПК України, ЦПК України, зокрема пункту 1 частини п'ятої статті 238 ГПК України, пункту 1 частини п'ятої статті 265 ЦПК України щодо обов'язку суду зазначити в резолютивній частині рішення висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог, оскільки очевидно, що законодавець не міг мати наміру закріпити можливість зазначення в рішенні про нарахування виключно або відсотків, або пені до моменту його виконання, в той час як суд ухвалив рішення про стягнення як відсотків, так і пені. У такому разі подібне тлумачення - "суворий текстуалізм" (тлумачення слідуючи виключно змісті тексту та буквальному значенню слів) ? в повній мірі не розкриває сутнісного змісту норми та призводить до абсурду, безглуздості, явної невідповідності розуміння норми з іншими положеннями процесуальних кодексів.

64. Тож у цьому випадку під час філологічного тлумачення наведеної норми доцільним є саме контекстне тлумачення (так зване "розумне тлумачення"), яке передбачає врахування не лише сегменту тексту, норми якого підлягають тлумаченню, а і його структури загалом, а також контексту, в якому перебуває текст норми, зв'язку останнього із цим контекстом.

Щодо історично-цільового, телеологічного способів тлумачення

65. Історично-цільовий спосіб інтерпретації, як зазначалося, передбачає, зокрема, дослідження нормативного акта, яким вона була запроваджена, пояснювальної записки до нього, тоді як телеологічний - з'ясування змісту норми права за допомогою аналізу її мети.

66. Положення частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України закріплені у процесуальних кодексах Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ГПК України, ЦПК України викладені в новій редакції.

67. Згідно з пояснювальною запискою до проєкту Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" першочерговою зміною, яка знайшла відображення в усіх процесуальних кодексах, є впровадження ефективного захисту прав особи, яка звертається до суду, як превалюючого завдання судочинства. При прийнятті процесуальних рішень і застосуванні будь-яких процесуальних норм суд має керуватися насамперед основним завданням судочинства, яким є ефективний захист прав та інтересів особи. На цьому ж принципі базується і право суду застосувати на вимогу особи, яка звернулася до суду, спосіб захисту її права, який не передбачений законом або договором, якщо передбачені законом або договором способи не забезпечують ефективного захисту такого права. Наслідком прийняття вказаного законопроєкту стане впровадження ефективних механізмів захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

68. Саме такій меті відповідають положення абзаців першого, другого частини десятої статі 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України, які за своєю суттю:

? надають кредитору можливість без вжиття додаткових заходів й понесення витрат (без звернення з новими позовами до суду про стягнення пені, відсотків за нові періоди прострочення виконання боржником рішення суду) отримати компенсацію, пов'язану з невиконанням рішення суду, та тим самим створюють умови для розвантаження судів і системи органів примусового виконання судових рішень від розгляду додаткових позовів про стягнення пені, відсотків й інфляційних втрат за нові періоди та відповідно виконання ухвалених за результатом їх розгляду судових рішень;

? стимулюють виконання боржником рішення суду (виконання ним більш добросовісно такого обов'язку).

69. Тож очевидно, що впровадження законодавцем цих норм є тим самим ефективним механізмом захисту, відновлення порушених прав особи та сприяє ефективному виконанню рішення суду, визначеності для сторін правовідносин. Зокрема, для боржника щодо розміру боргу і нарахувань та усунення ситуацій, у яких поки боржник розраховується за судовим рішенням, формується новий обсяг боргу, який кредитор обліковує окремо і в майбутньому заявить, а також дозволяє забезпечити процесуальну економію, оскільки усуває необхідність пред'явлення кредитором нових позовів, які можуть бути спричинені затримкою погашення боргу, зменшує навантаження на суди і систему органів примусового виконання судових рішень.

Щодо логічного та системного способів тлумачення

70. Логічна побудова та структура викладення у ГПК України, ЦПК України норми щодо можливості зазначення в рішенні про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки, пеня, нарахування відсотків, пені до моменту виконання рішення, свідчить, що законодавець при конструюванні положень цієї норми передбачив два взаємопов'язаних етапи її застосування:

? перший етап, який передбачає оцінку / визначення судом наявності правових підстав для зазначення в рішенні суду про стягнення боргу пені, відсотків (залежно від заявлення відповідних вимог позивачем (пені або відсотків чи одночасно пені, відсотків), умов для стягнення таких вимог (договірних, законодавчих), прострочення боржника тощо;

? другий етап: в залежності від заявлення позивачем пені або відсотків чи одночасно пені та відсотків суд зазначає в рішенні про нарахування (наводить розрахунок) пені, відсотків до моменту виконання рішення суду як разом, так і окремо (залежно від того, чи були вони заявлені позивачем разом або окремо).

71. Додатковим підтвердженням наведеної інтерпретації норм є текстуальне викладення змісту абзацу другого частини десятої статті 238 ГПК України, частини одинадцятої статті 265 ЦПК України, частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону "Про виконавче провадження", під час конструювання яких законодавцем окремо не виокремлена (не розмежована) можливість нарахування судом (розрахунку виконавцем остаточної суми, перерахунку її розміру) відсотків, пені до моменту виконання рішення суду, а застосовано термін "пеня" у дужках після "відсотків", що дозволяє стверджувати про вжиття відсотків, пені у цих нормах як елементів єдиного правового явища - остаточної суми стягнення, які можуть стягуватися окремо, незалежно один від одного, або ж разом, тобто одночасно.

72. Системне тлумачення наведених норм дозволяє стверджувати, що положення абзацу першого частини десятої статті 238 ГПК України, частини десятої статті 265 ЦПК України, які містять словосполучення "про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення", не можуть тлумачитися без урахування (поза межами) сутнісного змісту абзацу другого частини десятої статті 238 ГПК України, частини одинадцятої статті 265 ЦПК України, частин одинадцятої, дванадцятої статті 26 Закону "Про виконавче провадження", оскільки в першому випадку йдеться про можливість зазначення судом в рішенні відсотків або пені в залежності від змісту позовних вимог та положень закону, умов договору, які регулюють їх нарахування (тобто судом визначається можливість зазначення в рішенні про нарахування відсотків, пені в залежності від змісту предмета заявлених вимог позивача та наявності підстав для їх задоволення), тоді як в іншому - законодавцем закріплено правило щодо розрахунку остаточної суми відсотків, пені, про можливість зазначення яких в рішенні до моменту його виконання суд дійшов висновку (правило розрахунку виконавцем остаточної суми, перерахунку суми розміру відсотків, пені, про нарахування яких суд зазначив у судовому рішенні).

73. Отже, застосування комплексу способів інтерпретації змісту наведених норм свідчить, що положення частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України урегульовують можливість нарахування до моменту виконання рішення суду двох видів платежів: відсотків та пені.

74. При прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд вправі відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України зазначити в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення.

75. Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) охоплюються положенням частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України.

76. Утім Велика Палата Верховного Суду наведеного вище не врахувала та здійснила тлумачення положень частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України, обмежившись фактично лише філологічним способом їх інтерпретації, який в цьому разі не забезпечує розкриття сутнісного змісту норми та цілей її застосування.

77. Посилання Великої Палати Верховного Суду на те, що саме абзац перший частини десятої статті 238 ГПК України та частина десята статті 265 ЦПК України визначають певне правило поведінки, обов'язкове для суду, а регуляторний вплив частини десятої статті 238 ГПК України (частини одинадцятої статті 265 ЦПК України), в яких термін "пеня" у дужках після "відсотків" спрямований не на суд, а на виконавця судового рішення, не може вважатися таким, що забезпечує логічне та системне тлумачення зазначених норм, адже має своїм наслідком їх інтерпретацію поза межами правового зв'язку з іншими нормами права, які в цілому собою складають механізм (правило) регулювання конкретних правовідносин (у цьому випадку ? механізм зазначення в рішенні суду та нарахування до моменту його виконання пені, відсотків).

78. Так само неприйнятним є висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що вказівка у судовому рішенні про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, про їх одночасне нарахування за весь період до виконання відповідного судового рішення є недопустимою та прямо суперечить імперативним приписам частини десятої статті 238 ГПК України та частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України (або відсотки, або пеня), оскільки диспозиції наведених норм не містять жодних умов (застережень) щодо недопустимості зазначення в рішенні про одночасне нарахування пені, відсотків, у тому числі й умов щодо необхідності урахування можливості впливу нарахування пені, відсотків на спроможність виконання боржником рішення суду. До того ж подібний висновок мав би право на існування лише у випадку застосування законодавцем під час формулювання цієї норми сполучника "чи", або повторювання сполучників "або… або", а також у разі наявності безпосередньої прямої заборони одночасного нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду, що в цьому випадку відсутнє.

79. Натомість, як уже зазначалося вище, впровадження законодавцем положень вказаних норм своєю ціллю спрямовано на мінімізацію нового звернення позивача з позовом до суду про донарахування пені, відсотків та вочевидь, як наслідок (хоча вказівку про це безпосередньо норма не містить), і стимулювання боржника виконати якнайшвидше ухвалене щодо нього рішення суду, адже, будучи обізнаним про ухвалене рішення суду, боржник водночас є усвідомленим про необхідність виконати таке рішення суду у якнайкоротші строки.

80. До того ж подібний висновок Великої Палати Верховного Суду фактично ґрунтується на принципі неможливості притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, у той час як пеня, відсотки є окремими заходами відповідальності, а їх нарахування на підставі частини десятої статті 238 ГПК України та частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України в рішенні суду - не є застосуванням нового виду відповідальності, а продовженням нарахування уже стягнутих судом пені, відсотків за наступний період часу, протягом якого зобов'язання не виконується боржником.

Щодо застосування положень частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) у справі (необхідності подання клопотання, розсуду суду, врахування обставин під час застосування цих норм)

81. Також категорично не погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо неможливості зазначення судом в рішенні з власної ініціативи про подальше нарахування відсотків, пені до моменту його виконання та здійснення їх нарахування судом лише на підставі процесуального клопотання позивача, а питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) суд вирішує на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, оскільки застосування цих норм жодним чином не обмежується наявністю клопотання позивача про нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду, наявність якого лише зобов'язує суд розглянути вимоги клопотання та зазначити в рішенні суду, в залежності від правомірності їх заявлення, про нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду.

82. Так само не пов'язується застосування частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) із суб'єктивною поведінкою боржника (його фінансовим, майновим станом тощо), іншими обставинами, оскільки, як свідчить диспозиція цих норм, їх застосування пов'язано виключно з наявністю правових підстав для стягнення з відповідача (боржника) пені, відсотків.

83. Тож за наведеної інтерпретації норм фактично ототожнюється можливість нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду з наявністю обставин, які є аналогічними з тими, що можуть слугувати підставою для зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень частин третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України, мета та ціль яких є відміна із тими, які закріплено законодавцем у частині десятій статті 238 ГПК України (частині десятій, одинадцятій статті 265 ЦПК України).

84. Подібне тлумачення фактично нівелює на практиці застосування положень частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України), оскільки обмежує можливість вирішення питання щодо нарахування пені, відсотків: як необхідністю заявлення відповідного клопотання позивача, так і розсудом суду, адже ставить застосування механізму визначеного цими нормами у залежність від одночасної наявності цих умов, які наведені норми не містять.

85. Тобто сформований Великою Палатою Верховного Суду підхід щодо вирішення питання нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення за розсудом суду на практиці фактично робить застосування норм частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України) винятково одиничним, адже ставить їх застосування в залежність від конкретних обставин справи та розсуду суду, тим самим не сприяє прогнозованості та сталості їх застосування судами.

86. До того ж така інтерпретація норм не відповідає положенням частини другої статті 2 ГПК України щодо ефективного захисту порушених прав особи під час вирішення спору судом, оскільки зумовлює після ухвалення рішення звернення позивача з новим позовом до суду про стягнення з боржника пені, відсотків за нові періоди прострочення оплати заборгованості, і, як результат, створює додаткове навантаження на суди й органи примусового виконання судових рішень.

87. Ураховуючи наведене, цілком очевидно, що застосоване Великою Палатою Верховного Суду тлумачення нормне забезпечує розумної передбачуваності судових рішень та матиме наслідком формування хибної судової практики щодо застосування положень частини десятої статті 238 ГПК України (частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України, що згодом у майбутньому може зумовити необхідність уточнень або конкретизації висновків щодо застосування цих норм.

88. Водночас саме Верховний Суд має бути джерелом визначеності судової практики, і саме судові рішення касаційного суду мають бути розумно передбачуваними, що безпосередньо слідує з положень частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Щодо дотримання принципу диспозитивності господарського судочинства

89. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є диспозитивність.

90. Згідно зі статтею 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Подібні норми містить частина третя статті 2, стаття 13 ЦПК України.

91. Отже, у господарському / цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

92. Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

93. Тобто позивач, вільно, на власний розсуд, обирає спосіб здійснення свого диспозитивного права шляхом звернення з позовом із визначеними ним вимогами до особи, винної, на його думку, в порушенні його майнових прав.

94. Отже, попри обов'язок суду вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу (див. подібні висновки, викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 908/1165/17, від 06 листопада 2019 року у справі № 909/51/19, від 25 березня 2020 року у справі № 5023/1123/12, від 16 вересня 2021 року у справі № 922/3059/16).

95. Проте Велика Палата Верховного Суду наведеного не врахувала та скасувала оскаржувані судові рішення у частині продовження нарахування 3 % річних до моменту повної оплати основного боргу з посиланням на те, що оскільки не допускається зазначати в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення суду, а позивач не висловив бажання захистити своє право на своєчасне виконання рішення шляхом обрання лише 3 % річних або ж лише пені, достатнім для стимулювання боржника виконати судове рішення якнайшвидше є лише задоволення позову в частині продовження нарахування пені до повної сплати боргу.

96. Тобто Велика Палата Верховного Суду фактично на власний розсуд із абсолютно незрозумілих сторонньому спостерігачу підстав та чинників, критеріїв тощо визначила одну із вимог позивача, яка підлягає задоволенню судом, що не узгоджується із принципом диспозитивності господарського судочинства згідно з яким визначення предмета заявлених вимог позову належить виключно позивачу, а суд позбавлений права на процесуальну ініціативу. Адже навіть якщо і допустити неможливість одночасного нарахування до моменту виконання рішення суду пені, відсотків, суд в будь-якому випадку позбавлений права вирішувати замість позивача, яку із ряду заявлених ним вимог (при наявності підстав для їх задоволення) слід задовольнити, а яку ні.

Щодо можливості відшкодування судових витрати на професійну правничу допомогу за перегляд додаткового рішення про розподіл таких судових витрат

97. У жовтні 2023 року Корпорація "ТСМ Груп" звернулась до Північного апеляційного господарського суду із заявою про стягнення 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом судом апеляційної інстанції апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року у справі № 910/14524/22, яким суд стягнув з відповідача 57 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

98. Північний апеляційний господарський суд додатковою постановою від

27 листопада 2023 року заяву Корпорації "ТСМ Груп"задовольнив частково та стягнув з відповідача на користь позивача 4 800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з переглядом в апеляційному порядку додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року.

99. Велика Палата Верховного Суду погодилась із судом апеляційної інстанції щодо наявності підстав для відшкодування судових витрат позивача, виснувавши, що особа, яка понесла судові витрати під час апеляційного чи касаційного перегляду додаткового судового рішення про розподіл судових витрат, має право на відшкодування таких витрат, що відповідатиме принципу господарського судочинства, передбаченому у пункті 12 частини третьої статті 2 ГПК України.

100. З наведеним висновком Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.

101. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 237 ГПК України одним із питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, є розподіл між сторонами судових витрат.

102. Системний аналіз положень статей 124, 126, 129 ГПК України в сукупності з приписами статті 221 ГПК України свідчить, що у разі подання стороною таких доказів до закінчення судових дебатів у справі суд може вирішити питання розподілу судових витрат під час ухвалення судового рішення. У разі якщо сторона (з поважних причин) до закінчення судових дебатів не подала доказів, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, але зробила про це відповідну заяву, суд може вирішити питання про судові витрати шляхом ухвалення додаткового рішення.

103. Пунктом 3 частини першої статті 244 ГПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

104. Однак за нормами статті 244 ГПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Тобто є актом правосуддя, яким вирішуються окремі процесуальні питання, що не були вирішені судом під час ухвалення судового рішення за результатами вирішення спору по суті. Таке рішення не вирішує / змінює спір сторін по суті, а також не містить висновків про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, не вирішує вимог, не досліджених у судовому засіданні щодо спору по суті (наведена правова позиція узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного

Суду від 21 травня 2021 року у справі № 905/1623/20, від 22 жовтня 2019 року у справі № 922/2665/17, від 12 січня 2021 року у справі № 1540/4122/18,

від 17 лютого 2021 року у справі № 522/17366/13-ц, від 25 березня 2021 року у

справі № 640/15192/19).

105. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, яка згідно із частиною першою статті 244 ГПК України полягає у такому: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

106. Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з розглядом справи та вирішенням по суті, а у випадках їх звільнення від сплати - це

витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи

(див. висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 907/418/21).

107. Порядок розподілу судових витрат відповідно до статті 129 ГПК України здійснюється судом за результатами вирішення спору.

108. Загальні положення щодо розгляду справи по суті наведено у параграфі 1

глави 6 "Розгляд справи по суті" розділу ІІІ "Позовне провадження" ГПК України. Зокрема, у статті 194 ГПК України передбачено, що завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

109. Водночас за приписами частини третьої статті 233 ГПК України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

110. Отже, положеннями статті 233 ГПК України обмежено можливість вирішення питання розподілу судових витрат у додатковому судовому рішенні ухваленням рішення за результатами розгляду справи по суті (див. подібний за змістом висновок, викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 914/201/19, від 27 березня

2023 року у справі № 910/25118/15, ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 903/834/20).

111. До того ж зміст статей 221 і 244 ГПК України також свідчить про наявність правових підстав для ухвалення додаткового рішення у справі, зокрема про судові витрати саме після ухвалення судового рішення по суті позовних вимог (після розгляду по суті), якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати (частина перша статті 244 ГПК України).

112. Оскільки метою відшкодування судових витрат є компенсація витрат, що були понесені особою у зв'язку з необхідністю захисту в суді власного права або інтересу, відшкодовуватись мають витрати сторони, понесені у зв'язку з процесуальною діяльністю, що стосується юридичних фактів, які входять у предмет доказування. Факти щодо розміру судових витрат не входять до предмета доказування, а належать до інших доказових фактів.

113. Питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, за результатом якого ухвалено додаткове рішення, не є розглядом справи (не є судовими витратами відповідно до змісту статті 123 ГПК України).

114. Сам по собі розподіл судових витрат не є розглядом справи по суті і не залежить від результатів розгляду справи як такої (задоволення позовних вимог чи відмови в їх задоволенні). Якщо допустити, що сторона має право на відшкодування судових витрат, пов'язаних із розглядом в окремому судовому засіданні в порядку статті 221 ГПК питання про судові витрати, такий підхід може спонукати сторону до зловживання правом шляхом збільшення цих витрат.

115. У справі, яка переглядається, позивач звернувся до апеляційного господарського суду із заявою про стягнення 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом судом апеляційної інстанції апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року про стягнення з відповідача 57 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

116. Однак оскаржуване в апеляційному порядку додаткове рішення суду першої інстанції від 10 травня 2023 року не є судовим рішенням, ухваленим за результатами розгляду справи по суті, оскільки не вирішує / змінює спір сторін по суті, а також не містить висновків про права та обов'язки осіб, які не брали участі у справі, не вирішує вимог, не досліджених у судовому засіданні щодо спору по суті, що є підставою для розподілу судових витрат у справі на підставі приписів статті 129 ГПК України.

117. Оскарження додаткового судового рішення не є окремими судовим розглядом спору по суті та прямо залежить від розгляду основної справи, а тому вирішення питання щодо стягнення судових витрат за наслідками перегляду додаткового рішення, яким вже вирішено питання розподілу судових витрат,

є необґрунтованим та не відповідає положенням статті 129 ГПК України.

118. Подібний висновок викладений в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі

№ 910/9714/22.

119. Жодних посилань, в тому числі мотивів щодо відступу від наведеної позиції об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, ухвалена у цій справі постанова Великої Палати Верховного Суду не містить.

120. З огляду на викладене вважаємо висновок Великої Палати Верховного Суду щодо наявності підстав для часткового задоволення заяви позивача та стягнення понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних розглядом апеляційним господарським судом апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення суду, таким, що не узгоджується з положеннями статті 129 ГПК України.

Щодо пропорційного розподілу судових витрат за результатом зменшення судом пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України

121. Велика Палата Верховного Суду під час оцінки аргументів касаційних скарг щодо порушення судами норм процесуального права у пункті 190 постанови зазначила про залишення судами попередніх інстанцій поза увагою часткового задоволення вимог позову Корпорації "ТСМ Груп", що за приписами пункту 3 частини четвертої статті 129 ГПК України є підставою для пропорційного розподілу судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.

122. За наведеного Велика Палата Верховного Суду у пункті 191 постанови дійшла висновку, що суд першої інстанції мав стягнути пропорційне відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, а саме 32 433,00 грн, а не 57 000,00 грн, оскільки Корпорація "ТСМ Груп" просила стягнути з АТ "НАЕК "Енергоатом" заборгованість в розмірі 7 149 465,06 грн, натомість суд стягнув 4 067 970,05 грн, тобто задовольнив позов на 56,9 %.

123. Водночас, як свідчать встановлені обставини справи, суд першої інстанції позов Корпорації "ТСМ Груп" задовольнив частково, оскільки зменшив розмір присудженої до стягнення з відповідача пені (3 423 883,34 грн) на 90 %, а саме до 342 388,33 грн.

124. Тобто Велика Палата Верховного Суду фактично вирішила здійснити пропорційний розподіл судових витрат за результатом зменшення судом пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України.

125. Однак у разі зменшення судом розміру неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК Українисудовий збір покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

126. Такий підхід щодо розподілу судових витрат за наслідком зменшення судом розміру штрафних санкцій є усталеним у судовій практиці, що підтверджується численними постановами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (див., зокрема, постанови від 03 квітня 2018 року у справі № 902/339/16, від 10 березня 2021 року у справі № 904/5702/19, від 14 червня 2022 року у справі № 905/2135/19, від 05 квітня 2023 року у справі № 910/18718/21 тощо, у тому числі пункт 3.17.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", пункт 2.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

127. Проте Велика Палата Верховного Суду наведене проігнорувала, та без жодних зауважень, мотивувань про відступ від наведених висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо розподілу судових витрат зазначила про наявність підстав для пропорційного розподілу судових витрат у випадку, коли суд задовольнив позов частково з огляду на зменшення пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України, тим самим фактично нівелювала усталену судову практику щодо розподілу судових витрат за наслідком зменшення судом розміру штрафних санкцій.

Щодо зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції під час перегляду додаткового рішення суду першої інстанції

128. Як уже зазначалося вище, Корпорація "ТСМ Груп" у жовтні 2023 року звернулася до Північного апеляційного господарського суду із заявою, в якій просила стягнути з відповідача 8 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних з розглядом судом апеляційної інстанції апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року.

129. Апеляційний господарський суд визнав заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн завищеними та нерозумними, з урахуванням чого, зваживши на заперечення відповідача, дійшов висновку, що критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та потрібності) та критерію розумності їхнього розміру буде відповідати відшкодування в розмірі 4 800,00 грн, і цей розмір витрат є співмірним із виконаною адвокатом роботою.

130. Водночас Велика Палата Верховного Суду у пункті 223 постанови, погодившись із правильністю застосування апеляційним судом критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру, дійшла висновку, що цим критеріям відповідатиме відшкодування в розмірі 2 800,00 грн.

131. Тобто Велика Палата Верховного Суду фактично зменшила розмір витрат на професійну правничу допомогу, які попередньо на основі критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру були вже зменшені судом апеляційної інстанції.

132. Однак суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16).

133. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду, що вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, що закріплені в частині другій статті 300 ГПК України.

134. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17 вересня 2020 року у справі № 908/1795/19).

135. Проте Велика Палата Верховного Суду наведеного не врахувала та зменшила розмір витрат на професійну правничу допомогу, які попередньо на основі критеріїв реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру уже були зменшені судом апеляційної інстанції.

Щодо дотримання принципу єдності судової практики

136. ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (див. рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі BRUMARESCU v. ROMANIA).

137. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (див. рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі VYERENTSOV v. UKRAINE; від 21 жовтня 2013 року у справі DEL RIO PRADA v. SPAIN).

138. Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (див. рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року у справі S.W. v. THE UNITED KINGDOM).

139. Формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів із урахуванням змін у повсякденній практиці [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 11 листопада 1996 року у справах "Кантоні проти Франції" (Cantoni v. France), від 11 квітня 2013 року у справі "Вєренцов проти України" (Vyerentsov v. Ukraine)].

140. Суперечливі рішення національних судів, особливо судів найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шахін і Шахін проти Туреччини").

141. Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

142. За частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

143. Велика Палата Верховного Суду мала б враховувати наведені висновки ЄСПЛ при визначенні власної ролі у реалізації основних завдань, покладених на Верховний Суд, зокрема щодо забезпечення сталості та єдності судової практики.

144. Однакове застосування закону всіма інституціями, зокрема судом, забезпечує загальнообов'язковість законодавчих приписів, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.

145. Проте під час прийняття постанови від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс23) Велика Палата Верховного Суду, окрім фактичного ігнорування своєї основної функції по забезпеченню сталості та єдності судової практики, не врахувала, що єдино можливим процесуальним механізмом подолання існуючих розбіжностей у правозастосуванні касаційних судів різних юрисдикцій є вирішення справи Великою Палатою Верховного Суду.

146. Натомість, сформувавши висновки щодо застосування частини десятої

статті 238 ГПК України, частин десятої та одинадцятої статті 265 ЦПК України (з якими ми не погоджуємося з міркувань, що наведені вище в цій окремій думці), Велика Палата Верховного Суду без жодної мотивації (аргументації) та зауважень щодо відступу зробила висновки щодо відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу за перегляд додаткового рішення про розподіл таких судових витрат, розподілу судових витрат за наслідком зменшення судом розміру штрафних санкцій, переоцінки доказів судом касаційної інстанції (у цьому разі - доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу) кардинально протилежні сформованій Верховним Судом практиці з питань розподілу судових витрат та оцінки доказів, зокрема:

? ухвали об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22 (щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу за перегляд додаткового рішення про розподіл таких витрат);

? постанов Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 902/339/16, від 10 березня 2021 року у справі № 904/5702/19, від 14 червня 2022 року у справі № 905/2135/19, від 05 квітня 2023 року у справі № 910/18718/21 тощо (щодо розподілу судових витрат за наслідком зменшення судом розміру штрафних санкцій);

? постанов Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 10 грудня 2019 року у справі № 925/698/16, постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 908/1795/19 (щодо переоцінки доказів судом касаційної інстанції).

ВИСНОВКИ

147. З нашої точки зору, ураховуючи наведене вище, Велика Палата Верховного Суду повинна була прийняти постанову, в якій мала:

1) Сформувати, зокрема, такі висновки щодо застосування норм права:

Щодо можливості при прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, зазначити в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків, пені до моменту виконання рішення (частина десята статті 238 ГПК України, частини десята та одинадцята статті 265 ЦПК України)

? Положення частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України урегульовують можливість нарахування до моменту виконання рішення суду двох видів платежів: відсотків та пені.

? При прийнятті рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, суд вправі відповідно до частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України зазначити в рішенні про нарахування одночасно відповідних відсотків та пені до моменту виконання рішення.

? Передбачені частиною другою статті 625 ЦК України 3 % річних охоплюються положенням частини десятої статті 238 ГПК України, частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України.

Щодо можливості відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу за перегляд додаткового рішення про розподіл таких судових витрат (статті 123, 129, 244 ГПК України)

? Оскарження додаткового судового рішення не є окремими судовим розглядом спору по суті та прямо залежить від розгляду основної справи, а тому вирішення питання щодо стягнення судових витрат за наслідками перегляду додаткового рішення, яким вже вирішено питання розподілу судових витрат, не відповідає положенням статті 129 ГПК України.

2) Залишити без задоволення касаційні скарги відповідача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року та рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року в частині стягнення 441 024,37 грн 3 % річних та донарахування 3 % річних, пені одночасно до моменту виконання рішення, на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 10 травня 2023 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року, на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 28 листопада 2023 року, а оскаржувані судові рішення - без змін.

3) Задовольнити частково касаційну скаргу відповідача на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2023 року та рішення Господарського суду міста Києва від 20 квітня 2023 року в частині стягнення 6 560,22 грн штрафу, скасувати оскаржувані судові рішення в цій частині з ухваленням нового рішення ? про відмову у задоволенні позову позивача в частині стягнення штрафу.

4) Задовольнити частково касаційну скаргу відповідача на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 листопада 2023 року, скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 27 листопада 2023 року, скасувати повністю оскаржуване судове рішення апеляційного господарського суду та ухвалити нове рішення ? про відмову у задоволенні заяви позивача від 19 жовтня 2023 року б/н про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Судді: О. О. Банасько

Ю. Л. Власов

М. В. Мазур

К. М. Пільков

В. Ю. Уркевич

Є. А. Усенко

Джерело: ЄДРСР 120426326