Вирок Охтирського міськрайонного суду Сумської області про притягнення особи, яка є Свідком Єгови до кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України

ANTIRAID · August 1

Справа № 583/3259/24

1-кп/583/361/24

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" липня 2024 р. Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючого-судді ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Охтирка кримінальне провадження,внесене доЄдиного реєструдосудових розслідуваньза № 12024200460000328 від 10.04.2024 року по обвинуваченню

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця смт. Велика Новосілка Великоновосілківського району Донецької області, освіта вища, не працюючого, одруженого, маючого на утриманні двох малолітніх дітей, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст. 336 КК України,

з участю учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_3

захисника ОСОБА_5

ВСТАНОВИВ:

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на всій території України введено воєнний стан. В аналогічний спосіб дія воєнного стану продовжувалася, він безперервно триває.

Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року №65/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 3 березня 2022 року № 2105-1X, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань на території України з 24 лютого 2022 року оголошено загальну мобілізацію протягом 90 діб із дня набрання чинності Указу Президента України.

Також Указом Президента України «Про продовження строку проведення загальної мобілізації» від 06 травня 2024 року № 272/2024 на часткову зміну статті 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженого Законом України від 3 березня 2022 року № 2105-IX (зі змінами, внесеними Указом від 17 травня 2022 року № 342/2022, затвердженим Законом України від 22 травня 2022 року № 2264-IX, Указом від 12 серпня 2022 року № 574/2022, затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2501-IX, Указом від 7 листопада 2022 року № 758/2022, затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2739-IX, Указом від 6 лютого 2023 року № 59/2023, затвердженим Законом України від 7 лютого 2023 року № 2916-IX, Указом від 1 травня 2023 року № 255/2023, затвердженим Законом України від 2 травня 2023 року № 3058-IX, Указом від 26 липня 2023 року № 452/2023, затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3276-IX, Указом від 6 листопада 2023 року № 735/2023, затвердженим Законом України від 8 листопада 2023 року № 3430-IX, та Указом від 5 лютого 2024 року № 50/2024, затвердженим Законом України від 6 лютого 2024 року № 3565-IX), продовжено з 14 травня 2024 року строк проведення загальної мобілізації на 90 діб.

ОСОБА_3 , будучи військовозобов`язаним, як офіцер запасу, який перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 , 01.03.2024 відповідно до довідки № 13 був визнаний придатним до військової служби за результатами проходження медичного огляду військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 .

22 березня 2024 року за місцем мешкання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , т.в.о. начальника відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_2 старший лейтенант ОСОБА_6 , спробував вручити останньому бойову повістку на відправку у складі команди № ХНУПС для несення військової служби по мобілізації та зачитав в усному порядку її зміст, відповідно до якої 24 березня 2023 року о 14 год. 00 хв. ОСОБА_3 був зобов`язаний прибути до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 .

Однак, ОСОБА_3 відмовився отримати вказану повістку, про що було складено акт про відмову від отримання повістки та про відмову від призову під час мобілізації. Крім того, ОСОБА_3 роз`яснено наслідки ухилення від явки за повісткою без поважних причин, що полягають у притягненні до кримінальної відповідальності.

Проте, достовірно знаючи про зміст повістки ОСОБА_3 , діючи умисно, будучи придатним за станом здоров`я до військової служби та обізнаним про його призов під час мобілізації, з метою ухилення від призову на військову службу, без поважних причин, порушуючи вимоги ст. 65 Конституції України, положення Законів України «Про військовий обов`язок та військову службу», «Про мобілізаційнупідготовку тамобілізацію» та Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року №65/2022, не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 , 24 березня 2024 року для відправки до команди № ХНУВС та про причини своєї неявки не повідомив, тим самим ухилився від військової служби під час мобілізації, на особливий період.

Виконуючи вказані дії, ОСОБА_3 розумів їх суспільну небезпечність, усвідомлював можливість настання суспільно небезпечних наслідків від цих дій та бажав їх настання, тобто діяв з прямим умислом.

В судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину не визнав та пояснив, що він є членом релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні», навчався в університеті та пройшов військову підготовку на кафедрі, отримав військову спеціальність. В 2009 році він разом із сім`єю переїхав із м.Авдіївки до Сумської області, щоб налагодити зібрання. У 2018 році переїхав до смт Кириківка Охтирського району та став на облік в смт Велика Писарівка як військовозобов`язаний. Після повномасштабного вторгнення переїхав до Житомирської області, де йому необхідно було пройти ВЛК. 15.09.2023 року повернувся додому в смт Кириківка, пішов до РТЦК та СП, пояснив свою позицію, пройшов військово-лікарську комісію. ОСОБА_3 відмовився від отримання бойової повістки за своїми релігійними переконаннями та повідомив, що готовий проходити альтернативну службу, однак, таку йому не пропонували.

Суд зазначає, що незважаючи на невизнання своєї винуватості обвинуваченим, факт умисного ухилення ним під час воєнного стану від призову на військову службу під час мобілізації підтверджується показаннями свідків, допитаних в суді.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що він працює головним сержантом взводу охорони Охтирського ТЦК. 23.03.2024 року виконували бойове завдання в с.Кириківка, об`їжджали громадян та зайшли до ОСОБА_3 , який відмовився отримати бойову повістку через релігійні переконання, оскільки як він пояснив, є Свідком Єгови та не має права брати до рук зброю. За фактом відмови від отримання повістки було складено відповідний акт.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив, що він є тимчасово виконуючим обов`язки начальника відділення офіцерів запасу і кадрів ТЦК та СП. ОСОБА_3 перебуває на військовому обліку як офіцер запасу, пройшов комісію та є придатним до військової служби. 22.03.2024 року ОСОБА_3 відмовився від отримання бойової повістки з релігійних мотивів, був складений акт відмови, з яким останній ознайомився. Альтернативної служби немає під час дії воєнного стану, однак є різні спеціальності, без застосування зброї.

Отже, показаннями вказаних свідків підтверджується факт ухилення ОСОБА_3 від призову на військову службу під час воєнного стану без поважних причин.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що познайомився з ОСОБА_3 у 2012 році, в Середино-Будському району Сумської області, у їх будинку проводили зібрання свідків Єгови, ближче познайомилися у 2018 році, коли ОСОБА_3 разом із сім`єю переїхав до смт Кириківка. З 2002 року ОСОБА_3 є Свідком Єгови, регулярно проповідує, його дружини, старший син є також Свідками Єгови. Вони вивчають Біблію. В 2019 року ОСОБА_3 було призначено священнослужителем, надає духовну та фізичну допомогу, проповідує. ОСОБА_8 також є священнослужителем, і ще в них є один священнослужитель. Через релігійні переконання вони не можуть брати зброю до рук. Будь які дії, які стосуються військової служби вони не можуть виконувати.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що з 2018 року знає ОСОБА_3 , він проповідує, його сім`я також проповідує, ОСОБА_3 є її духовним братом. Вона 22 роки є Свідком Єгови і ОСОБА_3 також. На їх зібранні було оголошення, що ОСОБА_3 є священнослужителем.

Отже, суд зазначає, що свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , підтвердили, що єдиною причиною неприбуття ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_2 було те, що він є членом релігійного об`єднання Свідків Єгови.

Вина обвинуваченого підтверджується матеріалами кримінального провадження, ретельно дослідженими в судовому засіданні, а саме:

- витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10.04.2024 року за № 12024200460000328, з ухвалою Охтирського міськрайонного суду від 05.04.2024 року (а.с.23-25).

- карткою обстеження та медичного огляду військовозобов`язаного ОСОБА_3 від 26.02.2024 року, згідно яких придатний до військової служби (а.с.31);

- довідкою №13 військово-лікарської комісії старшого лейтенанта запасу ОСОБА_3 , згідно якої останній придатний до військової служби (а.с.32);

- розпискою про повістку ОСОБА_3 про прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 24.03.2024 року на відправку та актом про відмову від отримання повістки та про відмову від призову під час мобілізації від 22.03.2024 року, згідно якої ОСОБА_3 відмовився від отримання повістки та заявив, що відмовляється від призову, мотивуючи це тим, що він є членом релігійної організації «Свідків Єгови» (а.с. 33-34);

- поіменним списком військовозобов`язаних, які призвані та відправлені ІНФОРМАЦІЯ_3 у команду НОМЕР_1 , серед яких старший лейтенант ОСОБА_3 (а.с.35);

- довідкою Релігійної організації «Релігійний центр Свідків Єгови в Україні» Центр Свідків Єгови від 26.02.2024 року за №4263, згідно якої ОСОБА_3 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні. ОСОБА_3 призначений 27.10.2019 року Керівним комітетом Релігійної організації «Релігійний Центр Свідків Єгови в Україні» на посаду священнослужителя старійшиною (єпискомом) збору (а.с.45);

- копією військового квитка серії НОМЕР_2 від 08.07.1995 року, в якому зазначено, що ОСОБА_3 пройшов військову підготовку в Донецькому державному технічному університеті у 1996 році, спеціальність ВОС 042100, присвоєне наказом МО України № 305 від 29.07.1997 року військове звання лейтенанта, найменування профілю командний, 29.09.1999 року присвоєно звання старшого лейтенанта (а.с.37-39);

- довідкою КПП Охтирської міської ради «Охтирська центральна районна лікарня» від 03.05.2024 року за № 1335/3-1, згідно якої ОСОБА_3 у період з 22.03.2024 року по теперішній час на амбулаторному та стаціонарному лікуванні в КНП ОМР «Охтирська ЦРЛ» не перебував (а.с.41);

- довідкою КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Кириківської селищної ради» від 21.06.2024 року за №01-09/152, згідно якої ОСОБА_3 в період з 22.03.2024 року по теперішній час за медичною допомогою не звертався, про перебування на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра інформація відсутня (а.с.42);

- листом РТЦК та СП від 16.03.2024 року за № 2324, згідно якого ОСОБА_3 серед іншого повідомлено, що відповідно до статей 17, 30 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу» священнослужителі мають право на відстрочку від призову на строкову військову службу та звільнені від військових зборів, проте ця норма не діє під час дії воєнного стану та заходів мобілізації, правових підстав для звільнення ОСОБА_3 від призову на військову службу під час мобілізації не вбачається та виходить за межі їх повноважень (а.с.46).

Вищевказані докази в їх сукупності, є достовірними, належними та допустимими, логічно узгодженими між собою та такими, які переконливо вказують на вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення.

Заслухавши показання обвинуваченого, свідків, всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ, з точки зору належності, допустимості, достовірності та взаємозв`язку за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що винуватість ОСОБА_3 в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при обставинах, викладених в обвинувальному акті та вироку суду, доведена повністю.

Аргументи ОСОБА_3 з приводу того, що він не міг проходити військову службу у зв`язку з релігійними переконаннями, суд вважає необґрунтованими та безпідставними з огляду на таке.

Так, стаття 336 КК України (у редакції Закону №1357-ІХ від 30.03.2021) передбачає ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Об`єктом вказаного кримінального правопорушення є суспільні відносини у сфері переведення економіки, діяльності органів влади, самоврядування, інших сфер і галузей країни на функціонування у період воєнного стану, а Збройні Сили України, інших воєнізованих формувань на організацію і штати воєнного часу. У більш вузькому розумінні це передбачений законом порядок підтримання бойової і мобілізаційної готовності ЗСУ та інших формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки.

Додатковий обов`язковий об`єкт правопорушення - встановлений законом порядок комплектування ЗСУ (інших формувань). Шкода, що спричиняється вказаному об`єкту посягання, характеризується такою протиправною поведінкою, коли особа, яка об`єктивно підпадає до призову за мобілізацію до лав ЗСУ, в односторонньому порядку свідомо виключає себе із передбаченого законом процесу формування ЗСУ та інших формувань на рівні забезпечення національної безпеки країни і її населення.

Суспільна небезпека правопорушення полягає в тому, що мобілізація - це комплекс заходів, які здійснюються в державі з метою переведення органів державної влади, місцевого самоврядування та деяких інших органів на функціювання в умовах особливого періоду, а Збройних Сил чи інших військових формувань - на організацію і штати воєнного часу. Ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов`язання по спільній обороні від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Тому ухилення від призову до Збройних Сил з числа військовозобов`язаних громадян під час воєнних дій, які розпочались або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони. Об`єктивна сторона виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову за мобілізацією.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети - уникнути самого призову за мобілізацією.

Прямим умисел є тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України).

Усвідомлення суб`єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого кримінального правопорушення, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.

Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

Під час судового розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_3 судом встановлено, що поведінка останнього беззаперечно свідчить про спрямованість його умислу на ухилення від призову, враховуючи таке.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжений Указами Президента України і діє до теперішнього часу.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 оголошено про проведення загальної мобілізації.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під часмобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частиною 4 статті 35 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійнихпереконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положеннями частини 3статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»передбачено, що ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» визначено організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби, якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.

Статтями 1, 4 вказаного Закону передбачено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлені такі види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб з числа резервістів в особливий період.

Вказаний Закон встановлює, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це два самостійні види військової служби.

Окрім цього, згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби, на яку призивають громадян, зазначених у статті 15 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», віком 1825 років.

Отже, ОСОБА_3 , маючи вік 50 років та будучи військовозобов`язаним та придатним до військової служби, призивався не на строкову військову службу, яку можливо замінити на альтернативну, а був призваний на військову службу в Збройні Сили України за мобілізацією, оскільки в Україні з 24.02.2024 оголошено воєнний стан та загальна мобілізація.

Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» не передбачає.

Суд зазначає, щочастинами 1, 2 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (надалі Пакт) кожній людині гарантовано право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір.

Відступ від положень цієї статті згідно з частинами 1, 2 статті 4 Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.

Статтею 9 Європейської конвенції з прав людини передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до частини 2 зазначеної вище статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Отже, всупереч доводам сторони захисту, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним, а може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише у тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених вище законних цілей.

Ні стаття 18 Пакту, ні стаття 9 Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.

На рівні національного законодавства нашої держави право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, зміст якого розкрито у статті 35 Конституції України. Одним із аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, відповідно до частини 4 згаданої статті у разі, якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Положення ч. 4 ст. 35 Конституції України як конституційно-правова норма, згідно з ч. 3 ст. 8 Основного Закону, є нормою прямої дії. Проте, цим конституційним положенням лише передбачено конституційну гарантію заміни військової служби альтернативною невійськовою за умови наявності такої обставини, як несумісність виконання військового обов`язку з релігійними переконаннями громадянина. Водночас Конституція України не унормовує спосіб доведення цієї обставини, який визначається спеціальним законодавством.

В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпеку інших громадян і саме існування держави, є нагальна потреба в належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії, а тому недобросовісна поведінка осіб, які підлягають призову, свідчить про спрямованість на ухилення від виконання конституційного обов`язку захисту Вітчизни. За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини за ст. 9 Конвенції і ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою та підтвердження доказами наявності відповідних переконань. Це не означає, що можливість реалізації права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.

Саме такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 02.05.2024 у справі №344/12021/22 (провадження № 51-90км24).

У вступній промові та під час виступу в судових дебатах захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 зазначив, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 02.05.2024 у справі №344/12021/22 та від 25.05.2023 у справі №344/7666/22, особи, які мають несумісні із військової службою релігійні переконання, під час військового стану не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за статтею 336 КК України за умови наявності доказів сумлінності відмови особи від військової служби та мотивів такої відмови.

Але суд не погоджується з такими доводами захисника, оскільки Верховний Суд у вказаних постановах, не зазначив про неможливість притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України осіб, які мають релігійні переконання та є членами релігійних організацій.

Так, у постанові від 02.05.2024 у справі №344/12021/22 зазначено, що право на свободу віросповідання має як зовнішній, так і внутрішній аспекти, та об`єднання з іншими людьми в релігійні організації як соціальні структури є лише однією з альтернативно можливих форм його зовнішнього вираження. Проте, відмовляючись від служби у збройних силах з міркувань совісті, особа має продемонструвати наявність у неї відповідних глибоких, щирих і послідовних релігійних переконань певними даними, крім власних слів та тверджень близьких осіб.

Окрім того, в постанові від 25.05.2023 у справі №344/7666/22 Верховний Суд скасував вирок суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції лише з підстав порушення судом першої інстанції вимог ст. 349 КПК України щодо розгляду кримінального провадження в спрощеному порядку, бо хоча обвинувачений і визнав свою винуватість за ст. 336 КК України у повному обсязі, але під час надання показань у судовому засіданні зазначив, щовиконання військового обов`язку суперечить його релігійним переконаннями та він має право на проходження альтернативної військової служби, тобто він заперечив встановлені в обвинувальному акті обставини щодо мотиву вчинення ним кримінального правопорушення. Проте суд першої інстанції після допиту обвинуваченого не вжив відповідних заходів для з`ясування його позиції щодо пред`явленого йому обвинувачення, можливості розгляду кримінального провадження в порядку ст. 349 ч. 3 КПК України та наявності підстав для такого розгляду з врахуванням його показань, продовживши розгляд провадження в спрощеному порядку.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , будучи військовозобов`язаним та придатним за станом здоров`я для проходження військової служби, знаючи про відсутність будь-яких рішень щодо заміни йому військової служби на невійськову, не маючи підстав на альтернативну службу під час мобілізації на особливий період, відмовився від отримання повістки 22.03.2024 року, без поважних причин не прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 24.03.2024 року для проходження військової служби в Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період, чим ухилився від призову за мобілізацією.

На думку сторони захисту подані ОСОБА_3 заява до ІНФОРМАЦІЯ_2 , Кириківської селищної ради про заміну військової служби на альтернативну та відмову від прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_2 свідчать про його релігійні переконання, що несумісні із військової службою.

Але суд зазначає, що військовий стан та загальна мобілізація у нашій державі оголошені 24.02.2022.

Як вказувалося вище, можливості заміни військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу», Конституція України та інші Закони України не передбачають.

ОСОБА_3 є громадянином України, постійно мешкає в Україні, користується всіма благами нашої держави, а тому під час збройної агресії російської федерації його конституційним обов`язком є захист Вітчизни, її незалежності й територіальної цілісності. Ухилення ОСОБА_3 від його виконання завдає ще більшої шкоди інтересам суспільства та сприятиме ухиленню інших осіб від призову на військову службу під час мобілізації лише на підставі своїх релігійних переконань.

В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов`язку з захисту Вітчизни.

Також суд зазначає, що з 24.02.2022 росія вчиняє на території нашої суверенної держави злочини проти української нації та її агресія є злочином проти миру, бо вона порушує усі принципи та цінності людства.

Тому ніхто з громадян України не повинен залишатися пасивним перед фактом таких злочинів.

У той же час, така свідома протиправна поведінка ОСОБА_3 , як громадянина України, підриває конституційні принципи нашої держави.

У судовому засіданні захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 також зазначив, що дії ОСОБА_3 з приводу ухилення від призову на військову службу під час мобілізації не є злочинними і пов`язані з його глибокими релігійними переконаннями. При цьому він посилався на рішенняЄвропейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ)«Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану», «Баятян проти Арменії», «Ерчєп проти Туреччини», «Адян та інші проти Вірменії», «Бухатарян проти Арменії», «Цатурян проти Арменії», «Феті Демірташ проти Турції».

Суд зазначає, щоЄСПЛ у своїй практиці дійсно сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Європейської конвенції з прав людини гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (зокрема, рішення у справах: «Баятян проти Вірменії» від 27.10.2009, заява №23459/03, пункт 110; «Папавасілакіс проти Греції» від 15.09.2016, заява №66899, пункт 36; «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану» від 17.10.2019, заяви №14604/08 та 3 інших, пункт 74; «Канатли проти Туреччини» від 12.03.2024 року, заява №18382/15, пункт 42).

Також ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава вправі встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини і запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу (рішення у зазначених вище справах: «Папавасілакіс проти Греції», пункт 54; «Дягілєв проти Росії», пункт 63). Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Європейської конвенції з прав людини і в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи (рішення у згаданих вище справах: «Баятян проти Вірменії», пункт 110; «Мушфіг Мамедов та інші проти Азербайджану», пункт 74; «Дягілєв проти Росії», пункт 59).

У першому та другому реченнях пункту 112рішення«Баятян проти Вірменії», на які посилався адвокат ОСОБА_10 , зазначено таке: «Європейський суд вважає, що неявка заявника для проходження військової служби було проявом його релігійних поглядів. У зв`язку з цим його притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від призову є втручанням в його свободу сповідати свою релігію, гарантії якої передбачені п. 1 статті 9 Європейської конвенції».

Але у той же час, у третьому реченні вказаного пункту 112рішення«Баятян проти Вірменії»ЄСПЛ чітко зазначив, що таке втручання не буде порушенням статті 9 Європейської конвенції тільки в тому випадку, якщо воно «передбачено законом», переслідує єдину і більш правомірну мету, зазначену у пункті 2 статті 9 Європейської конвенції, та є «необхідним у демократичному суспільстві».

На теперішній час українське законодавство не передбачає законної можливості військовозобов`язаного відмовитися від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період за релігійними переконаннями.

Альтернативної служби під час воєнного стану українське законодавство також не передбачає.

Окрім того, статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

На підставі викладеного вище суд дійшов висновку, що в Україні військова служба під час мобілізації у період воєнного стану обов`язкова для всіх, без виключення, військовозобов`язаних незалежно від їх віросповідання.

Доводи сторони захисту щодо невідповідності спеціального нормативно-правового акта - Закону України №1975-XII «Про альтернативну (невійськову) службу» вимогам статті 9 Конвенції і частини 4 статті 35 Конституції України суд вважає необґрунтованими з огляду на правову позицію Верховного Суду, висловлену ним упостанові від 02.05.2024 у справі №344/12021/22.

Так, Верховний Суд вказав, що згідно з пунктом 1 частини 1 статті 150 Основного Закону нашої держави вирішення питання про відповідність/невідповідність законів Конституції належить до повноважень Конституційного Суду України. У порядку, встановленому Законом України «Про Конституційний Суд України», цей орган не визнавав неконституційними положення Закону № 1975-XII. Не констатував і ЄСПЛ у своїх рішеннях невідповідність цього акта національного законодавства вимогам Конвенції.

Разом із тим відповідно до частини 3 статті 8 Конституції України положення частини 4 статті 35 Основного Закону мають застосовуватися як норми прямої дії. З огляду на зазначене і положення статті 9 ЄКПЛ, від яких Україна в умовах воєнного стану не відступала в порядку статті 15 Конвенції, особа не підлягає кримінальній відповідальності за статтею 336 КК за умови доведення несумісності виконання військового обов`язку з її релігійними переконаннями підтвердження належними і достатніми доказами її участі у релігійних організаціях, що сповідують віровчення відповідного змісту, або наявності таких особистих глибоких, щирих і послідовних переконань.

Отже, участь ОСОБА_3 у релігійному об`єднанні Свідків Єгови з 21.12.2002 підтверджується довідкою № 4263 від 26.02.2024 року (а.с.45).

Але судом не встановлено, що обвинувачений має такі глибокі, щирі та послідовні релігійні переконання, які перешкоджають йому захищати незалежність нашої держави та її територіальну цілісність в лавах Збройних Сил України, бо зазначене, крім його власних слів та пояснень свідків, які також є Свідками Єгови, іншими доказами не підтверджується.

У судовому засіданні ОСОБА_3 повідомив про свою релігійну приналежність до об`єднання Свідків Єгови ще з 2002 року. Але у той же час, прийняв військову присягу 08.07.1995 року досягнувши призовного віку, пройшов військову підготовку при університеті в 1996 році, отримав спеціальність ВОС 042100, є офіцером запасу ППО, перебуває на обліку як військовозобов`язаний, та протягом всього цього періоду не заявив про свої релігійні переконання і не просив замінити йому військову службу на альтернативну, або ж виключити його з військового обліку.

Також з початку війни ОСОБА_3 не заявив компетентним органам нашої держави про неможливість проходження служби в ЗСУ через свої релігійні переконання та не просив замінити військову службу на альтернативну.

Лише після перевірки стану здоров`я, отримавши висновок ВЛК про придатність до військової служби 01.03.2024 року, він повідомив про свої релігійні переконання та звернувся з відповідними заявами про заміну служби до ІНФОРМАЦІЯ_2 та Кириківської селищної ради, хоча ці установи не є належними органами, що вирішують питання заміни військової служби.

Згідно з п. 18 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із забезпечення організації призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу та альтернативну (невійськову) службу.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 до Сумської обласної військової адміністрації та Охтирської районної військової адміністрації із заявами про заміну військової служби на альтернативну (невійськову) не звертався.

У судовому засіданні ОСОБА_3 свої особисті глибокі, щирі та послідовні релігійні переконання, які унеможливлюють його службу в лавах ЗСУ, обґрунтовував тим, що він проповідує, є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, сім`я також проповідує, дітей виховує в такому ж дусі та його сумління, виховане на ОСОБА_11 не дозволяє йому служити у лавах Збройних Сил.

Але суд зазначені аргументи не вважає такими, які свідчать про глибокі та щирі переконання ОСОБА_3 , які можливо протиставити інтересам держави щодо захисту Вітчизни, її суверенітету, незалежності, територіальної цілісності та життя людей.

Також суд вважає на необхідне зазначити, що Верховний Суд у постанові від 13.06.2024 у справі №601/2491/22 сформував такий правовий висновок.

Міжнародний пакт про громадянські і політичні права гарантує кожній людині право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних та ритуальних обрядів та вчень. Відступ від положень Пакту не допускається навіть під час надзвичайного становища в державі, при якому життя нації перебуває під загрозою.

Ст. 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Таким чином, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.

Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов`язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов`язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakisv. Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatliv. Turkiye).

Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на ст. 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини (Enver Aydemir v. Turkiye), Дягілєв проти Росії).

ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу. Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.

Право на свободу совісті та віросповідання гарантовано як одне з конституційних прав людини, та закріплено у ст. 35 Конституції України. Одним з аспектів зазначеного права є можливість сумлінної відмови від військової служби. Зокрема, у разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпека громадян та саме існування держави, існує нагальна потреба у належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії та високі ризики недобросовісної поведінки осіб, що підлягають призову, спрямованої на ухилення від виконання свого конституційного обов`язку з захисту Вітчизни.

За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини закріпленого в ст. 9 Конвенції та ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її релігійних переконань з військовою службою і підтвердження доказами наявності відповідних релігійних переконань. Це не означає, що можливість здійснення права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї.

Відповідно до статей 17, 65 Конституції України захист держави і забезпечення її безпеки є найважливішими функціями всього Українського народу. Військова служба - це конституційний обов`язок громадян України, який полягає у забезпеченні оборони України, захисті її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. захист вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Такі положення основного закону дублюються в ст. 1 Закону України №2232-XII «Про військовий обов`язок та військову службу» - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. До військовослужбовців належать особи, які проходять таку службу, зокрема у Збройних Силах України. Військовій службі передує необхідність виконання конституційного військового обов`язку, що передбачає проходження громадянами України військової служби (добровільно чи за призовом).

Відповідно до ст. 2 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно зі ст. 17 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі -також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

Також Верховний Суд у вказаній постанові від 13.06.2024 вважав за необхідне зазначити, що призов обвинуваченого на військову службу по мобілізації не означає автоматично, що він був зобов`язаний брати до рук зброю, адже з огляду на його релігійні переконання та конституційний обов`язок із захисту Вітчизни під час несення служби він міг бути задіяний у ремонті техніки, будівництві укріплень, вивезенні поранених, перевезенні вантажів та виконанні інших функцій, не пов`язаних із використанням зброї.

Суд зазначає, що постанова Верховного Суду від 13.06.2024 у справі №601/2491/22 ухвалена Першою судовою палатою Касаційного кримінального суду пізніше за постанову від 02.05.2024 у справі №344/12021/22, яка також ухвалена Першою судовою палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

Отже, суд дійшов висновку, що призов ОСОБА_3 , який є Свідком Єгови, на військову службу під час мобілізації в період воєнного стану в Україні є законним у розумінні законодавства України, його призов переслідував єдину мету це захист незалежності та територіальної цілісності України від країни-агресора, захист європейських цінностей, зупинення російської агресії, яка на території нашої суверенної країни вбиває мирних цивільних громадян.

Тому дії ОСОБА_3 по ухиленню від проходження військової служби за релігійними поглядами є злочинними, у зв`язку з чим його притягнення до кримінальної відповідальності за ухилення від призову не є втручанням у його свободу сповідати свою релігію, гарантії якої передбачені пунктом 1 статті 9 Європейської конвенції з прав людини.

За таких обставин суд констатує, що під час розгляду кримінального провадження не встановлено існування непереборного конфлікту між релігійними переконаннями ОСОБА_3 та його передбаченим статтею 65 Конституції України обов`язком захисту Вітчизни, незалежності і територіальної цілісності України.

У ОСОБА_3 відсутні фактичні та юридичні підстави для сумлінної відмови від військової служби, правова оцінка його дій як ухилення від призову за мобілізацією не суперечить вимогам частини 4 статті 35 Конституції України і статті 9 Європейської конвенції з прав людини. Притягнення до кримінальної відповідальності за такі дії не є примусом, що принижує свободу людини мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір, у розумінні частини 2 статті 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті та вироку суду, доведена повністю поза розумним сумнівом.

За таких обставин суд дії ОСОБА_3 кваліфікує за ст. 336 КК України як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Призначаючи покарання обвинуваченому у відповідності зіст. 65 КК України, суд враховує таке.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» звернуто увагу судів на те, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні кримінального правопорушення, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і ЄСПЛ (зокрема, у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів з огляду на відповідність таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципу співмірності, цей захід примусу за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винуватого. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

В той же час згідно зіст. 50 Кримінального кодексу Українипокарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно дост.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»при розгляді справ застосовується як джерело права, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України».

Суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. В умовах збройної агресії з боку іншої держави, захист Вітчизни набуває особливого значення, тому наслідки ухилення від військової служби в цих умовах завдають ще більшої шкоди інтересам суспільства та через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, про що зазначено в ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 50 КК України.

За місцем проживання ОСОБА_3 характеризується позитивно, стан здоров`я задовільний, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, тривалий час не працює і не займається суспільно корисливою працею, оскільки протилежного суду не доведено.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_3 згідно зіст. 66 КК України, суд визнає те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності.

Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_3 згідно зіст. 67 КК України, судом не встановлені.

При обранні виду та міри покарання для обвинуваченого суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Також суд враховує відсутність каяття з боку ОСОБА_3 і те, що вчиненийнимзлочин пов`язаний із ситуацією, яка наразі склалася в країні, збройною агресією рф та конституційним обов`язком кожного громадянина захищати свою країну.

ОСОБА_3 хоча і скоїв умисний нетяжкий злочин, але його поведінка створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя, безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації, що суттєво підвищує ступінь суспільної небезпечності як вчиненого діяння, так і особи винуватого.

У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України - захист незалежності та територіальної цілісності України набуває особливого значення та повинен бути забезпечений усіма можливими засобами. Наслідки ухилення від військової служби в цих умовах через покарання повинні досягати такої мети, яка зможе запобігти вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами. Звільнення обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням або призначення йому більш м`яких покарань, ніж передбачені санкцією ст. 336 КК України, сформує негативну думку інших військовозобов`язаних, вплине на їх бойовий дух та мотивацію, не сприятиме дотриманню мети покарання, сприятиме ухиленню інших осіб від призову на військову службу під час мобілізації, та в свою чергу вплине на якість оборони України, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань.

Зазначені вище обставини унеможливлюють виправлення обвинуваченого без реального відбуття покарання в умовах ізоляції від суспільства, томусуд дійшов висновку, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої статтею 336 КК України.

Запобіжний захід ОСОБА_3 під час досудового розслідування та судового розгляду не застосовувався і на теперішній час підстав для його застосування не вбачається.

Процесуальні витрати у провадженні відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 349, 370,374-376,394-395 Кримінального процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ст. 336 КК України та призначити йому за цим законом покарання три роки позбавлення волі.

Початок строкувідбування покараннявідраховувати зчасу затримання ОСОБА_3 в порядку виконання вироку.

Міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу не застосовувати.

Вирок може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду через Охтирський міськрайонний суд Сумської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Охтирського міськрайсуду

Сумської області ОСОБА_1

Джерело: ЄДРСР 120622924

ANTIRAID · August 4

Досить неоднозначне рішення. Суд на свій розсуд протрактував норми Конституції України, міжнародного законодавства, практику ЄСПЛ та Верховного суду (не України).

Суд зазначив: