Постанова ВП ВС про цивільну юрисдикцію спору щодо звільнення директора комунального підприємства та неможливості застосування як підстави звільнення пункта 5 частини першої статті 41 КЗпП України

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

10 липня 2024 року

м. Київ

Справа № 573/1020/22

Провадження № 14-40цс23

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Мартєва С. Ю.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 до Білопільського міського голови Зарка Юрія Васильовича, Білопільської міської ради, Комунального підприємства Білопільської міської ради «Куянівське торгово-комунальне підприємство» про визнання незаконним і скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за касаційною скаргою Білопільського міського голови Зарка Юрія Васильовича на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 05 жовтня 2022 року у складі судді Замченко А. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Собини О. І., Кононенко О. Ю., Ткачук С. С.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Вступ

Позивача звільнили з посади директора комунального підприємства на підставі пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Позов про визнання незаконним і скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу він мотивував тим, що посада директора комунального підприємства не відноситься до кола суб`єктів трудових правовідносин, до яких може застосуватися додаткова підстава звільнення, яка визначена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Відповідач позову не визнав, стверджував, що КЗпП України є загальним законом у сфері трудових відносин, якщо іншими спеціальними законами не врегульовані спірні правовідносини.

Послався на те, що оскільки стосовно посади директора (керівника) комунального підприємства відсутня інша спеціальна норма права, пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Місцевий суд позов задовольнив, а суд апеляційної інстанції з таким висновком погодився.

Міський голова оскаржив ці судові рішення у касаційному порядку.

Послався на те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах, висловленого у постановах Верховного Суду від 06 серпня 2020 року у справі № 186/294/16-а, від 14 вересня 2021 року у справі № 490/4465/18.

У цій справі Велика Палата Верховного Суду має відповісти, зокрема, на питання про те, чи поширюється додаткова підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а саме припинення повноважень посадових осіб, лише на членів виконавчого органу господарських товариств, а також про те, чи поширюється ця норма на посадових осіб створених територіальною громадою юридичних осіб публічного права - комунальних підприємств, спільних комунальних підприємств, навчальних закладів, тощо (частина друга статті 169 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).

Зміст позовної заяви

1. У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Білопільського міського голови Зарка Ю. В., Білопільської міської ради, Комунального підприємства Білопільської міської ради «Куянівське торгово-комунальне підприємство» (далі - КП «КТКП», Підприємство) про визнання незаконним і скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

2. Позов мотивував тим, що у грудні 2020 року він та Куянівська сільська рада в особі голови комісії з реорганізації - Білопільського міського голови Зарка Ю. В. уклали контракт, за яким його призначили на посаду директора КП «КТКП».

Розпорядженням від 09 серпня 2022 року Білопільський міський голова Зарко Ю. В. звільнив позивача з посади директора за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Вважає звільнення незаконним з огляду на те, що для звільнення з підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, необхідна сукупність таких обставин: працівник є посадовою особою товариства; наявність рішення вищого органу управління товариства про припинення повноважень, що у свою чергу і є підставою для розірвання з ним трудових відносин.

Зазначив, що КП «КТКП» є унітарним комунальним підприємством, а не господарським товариством, не має виконавчого органу, а його діяльність не регламентується нормами корпоративного права.

Послався на те, що посада директора комунального підприємства не відноситься до кола суб`єктів трудових правовідносин, до яких може застосуватися додаткова підстава звільнення, визначена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Виходив з того, що в розпорядженні не зазначена частина статті 41 КЗпП України, за якою його звільнили, та не наведено мотивів звільнення.

3. Просив:

визнати незаконним і скасувати розпорядження Білопільського міського голови Зарка Ю. В. від 09 серпня 2022 року № 39-К «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального підприємства Білопільської міської ради «Куянівське торгово-комунальне підприємство»;

поновити його на посаді директора цього Підприємства;

стягнути з КП «КТКП» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 серпня 2022 року до поновлення на роботі.

Зміст рішення місцевого суду

4. Рішенням від 05 жовтня 2022 року Білопільський районний суд Сумської області позов ОСОБА_1 задовольнив.

Визнав незаконним і скасував розпорядження Білопільського міського голови Зарка Ю. В. від 09 серпня 2022 року № 39-К «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального підприємства Білопільської міської ради «Куянівське торгово-комунальне підприємство».

Поновив ОСОБА_1 на посаді директора КП «КТКП» з 10 серпня 2022 року.

Стягнув з Підприємства на користь ОСОБА_1 28 692,63 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 10 серпня до 05 жовтня 2022 року без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення 15 231,89 грн середнього заробітку за один місяць допустив до негайного виконання.

5. Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що Підприємство не є господарським товариством та у своїй діяльності не керується законодавством про господарські товариства, отже, трудовий договір з позивачем не може бути припиненим з підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Зміст постанови апеляційного суду

6. Постановою від 29 грудня 2022 року Сумський апеляційний суд апеляційну скаргу Білопільського міського голови Зарка Ю. В. залишив без задоволення, рішення Білопільського районного суду Сумської області від 05 жовтня 2022 року - без змін.

7. Постанову апеляційний суд мотивував тим, що ОСОБА_1 обіймав посаду директора КП «КТКП» (яке не відноситься до господарських товариств у розумінні статті 80 Господарського кодексу України; далі - ГК України), отже, не підлягав звільненню за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

8. Погодився з тим, що розпорядження міського голови про звільнення позивача видане з порушенням норм чинного законодавства, отже підлягає скасуванню.

Зміст вимог касаційної скарги

9. У січні 2023 року Білопільський міський голова Зарко Ю. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Розгляд у Верховному Суді

10. Ухвалою від 24 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження у справі та витребував її з місцевого суду.

11. 17 лютого 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

12. Ухвалою від 02 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до розгляду.

13. Ухвалою від 15 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною третьою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), для відступу від висновків, висловлених у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі № 815/3200/16 (адміністративне провадження № К/9901/19991/18), від 06 серпня 2020 року у справі № 186/294/16-а (адміністративне провадження № К/9901/10359/19), та викладення висновку про те, що додаткова підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України - припинення повноважень посадових осіб, поширюється лише на членів виконавчого органу господарських товариств, а на посадових осіб юридичних осіб публічного права, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування, положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України не поширюється.

14. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що Верховний Суд уже сформував правову позицію щодо застосування в подібних правовідносинах пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

15. Так, у постанові об`єднаної палати Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 766/23789/19 (провадження № 61-3796сво21) зазначив, що підставою для розірвання договору згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України є рішення власника в особі його вищого органу управління або виконавчого органу, що наділений повноваженнями з прийому / звільнення працівників.

16. Виходив з того, що системний аналіз положень пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та частини третьої статті 99 ЦК України дає підстави для висновку, що припинення повноважень члена виконавчого органу може відбутися у будь-який час та з будь-яких підстав. При цьому припинення повноважень члена виконавчого органу гарантується нормами цивільного права для припинення або запобігання негативного впливу на управлінську діяльність товариства.

17. Послався на те, що необхідність таких правил обумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління [постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 (провадження № 12-100гс19].

18. Зауважив, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб. Проте зазначене стосується посадових осіб - членів колегіального виконавчого органу господарського товариства чи одноособового керівника, на яких під час призначення на посаду покладаються функції з управління за рішенням власника або уповноваженого органу в межах своїх повноважень.

19. Щодо інших посадових осіб об`єднана палата зазначила, що розірвання з ними трудового договору має відбуватись на інших підставах, установлених трудовим законодавством, що також передбачає дотримання відповідних установлених цим законодавством гарантій. При цьому віднесення статутом товариства певної посади до категорії «посадових осіб» не є підставою для визнання її такою, до якої застосовується положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

20. Дійшла висновку, що на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України не може бути звільнено працівника філії державного підприємства, який не є членом виконавчого органу.

21. У постанові від 16 січня 2018 року у справі № 760/9269/15-ц (провадження № 61-151св17) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що частина перша статті 41 КЗпП України доповнена пунктом 5 на підставі Закону України від 13 травня 2014 року № 1255-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» (далі - Закон № 1255-VІІ).

22. Цей Закон визначив, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

23. Закон набрав чинності 01 червня 2014 року. Метою його прийняття було покращення інвестиційного клімату шляхом надання інвесторам (власникам) господарських товариств права звільняти посадових осіб (керівників, членів виконавчих органів) без зазначення причин, а також узгодження в цьому контексті норм трудового та господарського законодавства.

24. Отже, пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України поширюється на посадових осіб господарських товариств, які є спеціальними суб`єктами, щодо яких може бути застосована вказана норма.

25. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду врахувала, що позивачка працювала на посаді головного бухгалтера РС СКП «Київський крематорій» і зазначила, що правильним є висновок судів попередніх інстанцій про незаконність її звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскільки ця норма права стосується посадових осіб господарських товариств, яким РС СКП «Київський крематорій» не перебуває, а позивачка не є спеціальним суб`єктом, щодо якого може бути застосована зазначена правова норма.

26. У постанові від 23 вересня 2020 року у справі № 802/2081/18-а (провадження № К/9901/12487/19) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що позивача як заступника голови Оратівської РДА звільнили із займаної посади через закінчення строку повноважень голови адміністрації.

27. Колегія суддів виходила з того, що норму стосовно підстави для розірвання трудового договору - припинення повноважень посадових осіб (пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України) запровадив Закон № 1255-VII з 01 червня 2014 року на покращення умов для здійснення інвестиційної діяльності.

28. На переконання суду касаційної інстанції, у розумінні цієї норми звільнення відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України застосовується до посадових осіб господарських товариств, яким Оратівська РДА не є.

29. Послалася на те, що позивач, за змістом цієї норми права, не є спеціальним суб`єктом, щодо якого може бути застосована така норма і врахована при прийнятті рішення щодо виплати вихідної допомоги при звільненні відповідно до статті 44 КЗпП України.

30. З огляду на наведене колегія суддів у справі № 802/2081/18-а (провадження № К/9901/12487/19) вважала правильним та обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що написання позивачем заяви про припинення повноважень як посадової особи зумовлено настанням юридичного факту - звільнення з посади голови державної адміністрації та призначення на посаду нового голови, наслідком чого є, зокрема, звільнення заступника голови із займаної посади. Отже, у цьому випадку не відбувається припинення трудового договору на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Відтак поширення на спірні правовідносини приписів статті КЗпП України є безпідставним.

31. У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 600/643/21-а (адміністративне провадження № К/990/24706/22) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що пункт 10 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» унормував, що сільський, селищний, міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України «Про культуру».

32. Колегія суддів виходила з того, що частина третя статті 7 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» встановлює, що на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

33. Послалася на те, що за частиною першою статті 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», крім загальних підстав, передбачених КЗпП України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

34. Дійшла висновку, що загальні підстави для припинення служби в органах місцевого самоврядування визначені КЗпП України, тоді як положення Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначають спеціальні підстави.

35. Звернула увагу на те, що пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України визначає додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов. Крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

36. Зазначила, що правову норму стосовно підстави для розірвання трудового договору - припинення повноважень посадових осіб (пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України) запровадив Закон № 1255-VII з 01 червня 2014 року з метою покращення умов для здійснення інвестиційної діяльності.

37. Виходила з того, що ключовою новелою цього Закону є внесення змін до КЗпП України, а саме доповнення частини першої його статті 41 пунктом 5, у якому зазначена нова підстава звільнення - припинення повноважень посадових осіб. Як указано авторами в пояснювальній записці до відповідного урядового законопроєкту, його розробили на виконання Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 року.

38. Послалася на те, що пункт 3 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» одночасно частину третю статті 99 ЦК України викладає в такій редакції: «3. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень». У такий спосіб інвесторам господарських товариств надане право на свій розсуд (без пошуку причин) звільняти посадових осіб товариства, встановлюючи таким чином повний контроль над ним.

39. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги те, що Закон № 1255-VII прийнятий на захист прав інвесторів, виснувала, що дія норми пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України пощирюється на посадових осіб юридичної особи - виконавчого органу товариства, членів наглядової ради акціонерного товариства та загалом посадових осіб будь-якого господарського товариства, а також інших осіб, наділених організаційно-розпорядчими чи адміністративними функціями.

40. Зазначила, що, діючи послідовно, законодавець для такого випадку передбачив додаткову підставу для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України - припинення повноважень посадових осіб.

41. Дійшла висновку, що на забезпечення балансу інтересів сторін трудового договору для посадових осіб, яких звільняють з наведених підстав, запроваджені додаткові соціальні гарантії - зміни до статті 44 КЗпП України, що передбачають виплату вихідної допомоги в розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

42. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що позивач працював на посаді директора Департаменту житлово-комунального господарства Чернівецької міської ради, а тому висновки судів попередніх інстанцій про законність його звільнення на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України є помилковими, оскільки ця норма права стосується посадових осіб господарських товариств, яким Чернівецька міська рада не є.

43. Виходила з того, що позивач не є спеціальним суб`єктом, щодо якого може бути застосована така норма.

44. Проте у постанові від 30 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 815/3200/16 (адміністративне провадження № К/9901/19991/18), де предметом адміністративного спору стало розпорядження голови районної державної адміністрації Тітарчука М. І. про припинення повноважень позивача від 29 червня 2016 року № 99/к-2016, який перебував на посаді першого заступника голови Білгород-Дністровської районної державної адміністрації, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що виходячи з аналізу норм КЗпП України та Закону України «Про місцеві державні адміністрації» повноваження перших заступників та заступників голів місцевих державних адміністрацій також можуть бути припинені головою відповідної місцевої державної адміністрації за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

45. Виходила з того, що ця норма забезпечує можливість розірвання трудового договору без наведення підстав припинення повноважень посадових осіб.

46. Також у постанові від 06 серпня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 186/294/16-а (адміністративне провадження № К/9901/10359/19), у якій переглядалася правомірність дій відповідача щодо невиплати позивачу вихідної допомоги, передбаченої статтею 44 КЗпП України (у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток) з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 цього Кодексу (припинення повноважень посадових осіб), зазначив, що до правовідносин, пов`язаних з проходженням служби в органах місцевого самоврядування, можуть застосовуватися загальні положення трудового законодавства у частині, що не суперечить спеціальним нормам, та/або в тій частині, де ці правовідносини спеціальним законодавством не врегульовано.

47. Виходив з того, що стаття 41 КЗпП України визначає додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.

48. Послався на те, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.

49. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що повноваження позивача припинили на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, а припинення повноважень посадової особи місцевого самоврядування є підставою для виплати такій особі вихідної допомоги відповідно до статті 44 цього Кодексу.

50. Вважав, що за відсутності у відповідача жодних правових підстав щодо невиплати позивачу вихідної допомоги бездіяльність відповідача щодо її невиплати є протиправною.

51. Дійшов висновку про неприйнятність доводів заявника, викладених у касаційній скарзі, щодо неможливості звільнення позивача з посади відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України і, як наслідок, неможливості застосування наслідків, передбачених статтею 44 цього Кодексу, оскільки питання правомірності звільнення позивача з посади у зв`язку з припиненням його повноважень за розпорядженням голови Першотравенської міської ради від 05 квітня 2019 року № 74-ВК не оспорено у справі. На час вирішення спору це розпорядження міського голови у встановленому порядку не скасовано, протиправним не визнано.

52. Зазначив, що вказана стаття 41 КЗпП України не містить жодних застережень стосовно можливості поширення вимог на посадових осіб місцевого самоврядування.

53. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду звернула увагу на те, що судова практика Касаційного цивільного суду та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду є різною при вирішенні питання про можливість розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з підстави, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, щодо припинення повноважень посадових осіб.

54. На думку колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ухвалення рішення у справі, що переглядається, є неможливим без відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі № 815/3200/16 (адміністративне провадження № К/9901/19991/18), від 06 серпня 2020 року у справі № 186/294/16-а (адміністративне провадження № К/9901/10359/19).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

55. Суди встановили, що 31 грудня 2020 року Куянівська сільська рада в особі Голови комісії з реорганізації - Білопільського міського голови Зарка Ю. В. і ОСОБА_1 уклали контракт, за яким останнього призначили на посаду директора КП БМР «КТКП» строком до 31 грудня 2023 року (а. с. 9, 10).

56. Розпорядженням від 09 серпня 2022 року № 39-К Білопільський міський голова Зарко Ю. В. звільнив 09 серпня 2022 року ОСОБА_1 з посади директора Підприємства на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України. Розірвав контракт, укладений з позивачем 31 грудня 2020 року. Підставою зазначив відсутність довіри та взаємного порозуміння в умовах воєнного стану (а. с. 18).

57. За довідкою КП «КТКП» від 01 липня 2022 року середньомісячна заробітна плата позивача становить 15 231,89 грн, а за 1 день - 708,46 грн (а. с. 19).

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

58. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник послався на пункти 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

59. Зазначив, що рішення судів попередніх інстанцій у частині визначення кола осіб, які можуть бути звільнені за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, не ґрунтуються на законі та правових висновках Верховного Суду.

60. Вважає, що у трудовому спорі, в якому колишній директор комунального підприємства оспорив правомірність свого звільнення, належним відповідачем є власник цього підприємства - Білопільська міська рада, а не міський голова.

61. Послався на те, що суди попередніх інстанцій застосували нерелевантні висновки Верховного Суду при розгляді справи.

Позиція інших учасників процесу

62. У лютому 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду - без змін.

63. Зауважив, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову, оскільки звільнення відбулося з порушенням трудового законодавства.

64. Послався на те, що посада директора комунального підприємства не відноситься до посад публічної служби, а тому висновки, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається Білопільський міський голова Зарко Ю. В. у касаційній скарзі, не можуть бути враховані при розгляді справи № 573/1020/22.

65. У квітні 2023 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій Білопільський міський голова Зарко Ю. В. просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати судові рішення та ухвалити нове про відмову у позові.

66. Мотивує відповідь на відзив тим, що відсутній науковий чи правовий висновок Верховного Суду щодо не поширення на керівника або інших посадових осіб комунальних підприємств пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Ці доводи позивач не спростував.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Межі розгляду справи касаційним судом

67. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Білопільського міського голови Зарка Ю. В. на підставі пунктів 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

68. У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього Кодексу).

69. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої та апеляційної інстанцій

70. Індивідуальні трудові спори розглядають комісії по трудових спорах (КТС) і районні (міські) суди. Розгляд трудових спорів регламентується гл. XV КЗпП України та ЦПК України.

71. Стаття 221 КЗпП України передбачає, що трудові спори розглядаються саме місцевими загальними судами.

72. Відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 1255-VII, члени виконавчого органу могли бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов`язків.

73. Офіційне тлумачення цієї норми права міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010.

74. Конституційний Суд України у цьому Рішенні у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 1255-VII) зазначив, що зміст положень статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу щодо виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав.

75. Закон № 1255-VII дещо змінив редакцію частини третьої статті 99 ЦК України.

76. Одночасно, як механізм практичної реалізації цієї норми права, Закон № 1255-VII частину першу статті 41 доповнив пунктом 5 такого змісту: «5) припинення повноважень посадових осіб».

77. Велика Палата Верховного Суду акцентує увагу на тому, що за змістом цього Закону № 1255-VII ця норма запроваджена з 01 червня 2014 року з метою покращення умов для здійснення інвестиційної діяльності та надає товариству право розірвання трудового договору унаслідок припинення повноважень посадових осіб (пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України).

78. Отже, ці правові норми тісно взаємопов`язані, доповнюють одна іншу, їх треба розуміти та застосовувати системно.

Щодо сфери застосування частини третьої статті 99 ЦК України і пункту 5 частини третьої статті 41 КЗпП України

79. Ключовою новелою Закону № 1255-VII є внесення змін до КЗпП України, а саме: доповнення частини першої пунктом 5 статті 41 КЗпП України новою підставою звільнення - припинення повноважень посадових осіб.

80. Як указали автори в пояснювальній записці до відповідного урядового законопроєкту, його розробили на виконання Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 року «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» та Плану заходів щодо підвищення показників України у рейтингу Світового банку та Міжнародної фінансової корпорації «Ведення бізнесу».

81. Послалися на те, що економічна ситуація в Європі і загалом у світі складається таким чином, що без залучення інвестицій будь-якій країні буде важко виходити із кризи та досягти нового, якісного рівня економічного розвитку. Залучення інвестицій у реальний сектор економіки, як це прийнято у розвинених країнах, здійснюється у тому числі через залучення коштів дрібних інвесторів (міноритарних акціонерів). Але жоден інвестор не вкладатиме свої кошти, якщо не буде впевнений у їх захищеності та ефективному використанні, що у свою чергу пов`язано з наданням йому можливостей контролювати та впливати на менеджмент підприємства, де він є акціонером (учасником).

82. Пункт 3 частини першої Закону № 1255-VII одночасно частину третю статті 99 ЦК України виклав у такій редакції: «3. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень». У такий спосіб держава надала інвесторам господарських товариств право на свій розсуд (без пошуку причин) звільняти посадових осіб товариства, встановлюючи таким чином повний контроль над ним.

83. Оскільки Закон № 1255-VII був прийнятий з метою захисту прав інвесторів, можна підсумувати, що дія норми пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України поширюється лише на посадових осіб юридичної особи - виконавчого органу товариства, членів наглядової ради акціонерного товариства та загалом посадових осіб будь-якого господарського товариства, а також інших осіб товариства, наділених організаційно-розпорядчими чи адміністративно-функціями.

84. Діючи послідовно, законодавець для такого випадку передбачив додаткову підставу для розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України - припинення повноважень посадових осіб.

85. Отже, додаткова підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, - припинення повноважень посадових осіб поширюється лише на членів виконавчого органу господарських товариств.

86. Склалася усталена практика Верховного Суду застосування пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Це питання неодноразово було предметом вирішення Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у постановах від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20), від 13 жовтня 2020 року у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), від 14 вересня 2021 року у справі № 490/4465/18 (провадження № 14-30цс21) та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 23 січня 2023 року у справі № 766/23789/19 (провадження № 61-3796сво 21), від 07 червня 2023 року у справі № 569/24685/18 (провадження № 61-3336св23).

Щодо визначення критерію застосування частини третьої статті 99 ЦК України і пункту 5 частини третьої статті 41 КЗпП України

87. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що як КЗпП України, так і ЦК України визначають чіткий критерій можливості застосування пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, який полягає у порядку створення юридичної особи.

88. По перше, відповідно до частини другої статті 81 ЦК України юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

89. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

90. Ця норма права містить вказівку на одну зі складових порядку створення юридичних осіб публічного права. У частині третій статті 81 ЦК України вказується, що в ЦК України встановлюється порядок створення виключно юридичних осіб приватного права, тоді, як порядок створення юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом.

91. За частиною другою статті 169 ЦК України територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

92. Однією з ознак юридичної особи публічного права є реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади.

93. Головна відмінність між ними полягає в тому, що юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів (статуту або засновницького договору, якщо інше не встановлено законом) рівноправними суб`єктами на договірних засадах, що й визначає приватноправовий характер їх взаємовідносин.

94. Юридичні особи публічного права створюються на підставі розпорядчого акта Президента України, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування.

95. Під час здійснення своєї діяльності юридичні особи приватного права керуються главою 8 підрозділу 2 розділу ІІ ЦК України та іншими спеціальними законами.

96. Діяльність юридичних осіб публічного права визначена Конституцією України та спеціальними законами, зокрема Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації».

97. По друге, статті 96-1-100 ЦК України (зі статтею 99 включно) регулюють діяльність учасників корпоративних відносин у вигляді товариства.

98. Текстуальний системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що критеріями застосування частини третьої статті 99 ЦК України і пункту 5 частини третьої статті 41 КЗпП України є:

- порядок створення юридичної особи (юридична особа приватного права)

- форма організації (товариство).

99. Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, які викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі № 815/3200/16 (адміністративне провадження № К/9901/19991/18), від 06 серпня 2020 року у справі № 186/294/16-а (адміністративне провадження № К/9901/10359/19), зазначивши, що повноваження посадових осіб публічного права, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування, припиненню на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України не підлягають.

100. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень підкреслила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

101. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм.

102. На забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

103. Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 08 червня 2021 року у справах № 346/1305/19 (пункт 32) та у справі № 487/8206/18 (пункт 95), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 45).

104. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона відступає не від постанов у конкретних справах, а від висновку щодо можливості застосування пункту 5 частини третьої статті 41 КЗпП України у подібних відносинах. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах.

105. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц).

Щодо суті спору

106. У справі, що переглядається, позивач обіймав посаду директора комунального унітарного комерційного підприємства, засновником якого є Білопільська міська рада (пункти 1.1, 1.2 Статуту, а. с. 11, т. 1).

107. Підприємство здійснює господарську діяльність, зокрема, але не виключно, в галузі комунальних послуг, спрямовану на досягнення соціальних та інших результатів з метою одержання прибутку. Основною метою створення підприємства є надання комунальних послуг (пункти 1.4, 3.1 Статуту, а. с. 11 т. 1).

108. За змістом частини другої статті 169 ЦК України територіальні громади створюють юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

109. У справі, яка розглядається, між сторонами виник індивідуальний трудовий спір, а норми права щодо діяльності господарських товариств на спірні правовідносини не поширюються (зокрема частина третя статті 99 ЦК України і пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України).

110. Позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України.

111. Тобто звільнення позивача у справі, що розглядається, на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України є помилковим, оскільки ця норма права стосується лише члена виконавчого органу господарських товариств (правління, дирекція тощо), яким КП «КТКП» не є.

112. Позивач ОСОБА_1 не є спеціальним суб`єктом, щодо якого може бути застосовано пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

113. Отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про необхідність задоволення позову є обґрунтованим і законним.

114. Не знайшли свого підтвердження доводи касаційної скарги про те, що будь-які спори із Зарком Ю. В. як Білопільським міським головою носять виключно публічний характер і підсудність таких судових спорів визначається КАС України, а не ЦПК України.

115. Велика Палата Верховного Суду виснує, що посада директора комунального підприємства не відноситься до посад публічної служби та не має характеру публічної служби, а тому постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 490/4465/18, про яку зазначає відповідач, не є релевантною до спірних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

116. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).

117. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частини перша та друга статті 410 ЦПК України).

118. З огляду на надану оцінку аргументам позивача, відповідача та висновкам судів першої та апеляційної інстанцій Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а тому рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду слід залишити без змін.

Щодо судових витрат

119. Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

120. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

121. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

122. Оскільки касаційна скарга задоволенню не підлягає, а судові рішення залишаються без змін, судові витрати покладаються на заявника.

Висновок щодо застосування норм права

123. Додаткова підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України - припинення повноважень члена виконавчого органу товариства (правління, дирекції, тощо у розумінні частини 4 статті 99 ЦК України), поширюється лише на членів виконавчого органу юридичних осіб - господарських товариств.

124. Повноваження посадових осіб юридичних осіб публічного права, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування (та інших, створених відповідно до частин других статей 167, 168,169 ЦК України), на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України припиненню не підлягають.

Керуючись частинами першою та другою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу Білопільського міського голови Зарка Юрія Васильовича залишити без задоволення.

2. Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 05 жовтня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв

Судді О. О. Банасько О. В. Кривенда

О. Л. Булейко М. В. Мазур

Ю. Л. Власов С. О. Погрібний

І. А. Воробйова О. В. Ступак

М. І. Гриців І. В. Ткач

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

І. В. Желєзний В. Ю. Уркевич

Л. Ю. Кишакевич Є. А. Усенко

В. В. Король Н. В. Шевцова

С. І. Кравченко

Джерело: ЄДРСР 121104622

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА (частково збіжна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткачука О. С.,

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2024 року

у справі № 573/1020/22 (провадження № 14-40цс23)

за позовом ОСОБА_1 до Білопільського міського голови Зарка Юрія Васильовича, Білопільської міської ради, Комунального підприємства Білопільської міської ради «Куянівське торгово-комунальне підприємство» про визнання незаконним і скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою Білопільського міського голови ОСОБА_2 на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 05 жовтня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року.

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позовних вимог

Позивач ОСОБА_1 у вересні 2022 року звернувся до суду з позовом до Білопільського міського голови Зарка Ю. В., Білопільської міської ради, Комунального підприємства Білопільської міської ради «Куянівське торгово-комунальне підприємство» (далі - КП «КТКП»), у якому просив:

- визнати незаконним і скасувати розпорядження Білопільського міського голови Зарка Ю. В. від 09 серпня 2022 року № 39-К «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального підприємства Білопільської міської ради «Куянівське торгово-комунальне підприємство»;

- поновити його на посаді директора цього комунального підприємства;

- стягнути з КП «КТКП» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 серпня 2022 року до поновлення на роботі.

Позивач обґрунтовував пред`явлений позов тим, що у грудні 2020 року він та Куянівська сільська рада, від імені якої діяв голова комісії з реорганізації - Білопільського міського голови Зарко Ю. В., уклали контракт, за умовами якого його призначили на посаду директора КП «КТКП».

Розпорядженням від 09 серпня 2022 року № 39-К Білопільський міський голова ОСОБА_2 звільнив позивача з посади директора за пунктом 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

ОСОБА_1 вважав звільнення незаконним з огляду на те, що для звільнення з підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, потрібна сукупність таких обставин: працівник є посадовою особою товариства; наявність рішення вищого органу управління товариства про припинення повноважень, що і є підставою для розірвання з ним трудового договору і припинення трудових відносин.

Зазначив, що КП «КТКП» є унітарним комунальним підприємством, а не господарським товариством, не має виконавчого органу, а його діяльність не регламентується нормами корпоративного права. Посада директора комунального підприємства не належить до кола суб`єктів трудових правовідносин, до яких може застосуватися додаткова підстава звільнення, визначена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Стислий виклад змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 05 жовтня 2022 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року, Білопільський районний суд Сумської області позов ОСОБА_1 задовольнив.

Суд визнав незаконним і скасував розпорядження Білопільського міського голови Зарка Ю. В. від 09 серпня 2022 року № 39-К «Про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Комунального підприємства Білопільської міської ради «Куянівське торгово-комунальне підприємство».

Поновив ОСОБА_1 на посаді директора КП «КТКП» з 10 серпня 2022 року.

Стягнув з КП «КТКП» на користь ОСОБА_1 28 692,63 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 10 серпня до 05 жовтня 2022 року включно без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення 15 231,89 грн середнього заробітку за один місяць суд допустив до негайного виконання.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольнив позов з огляду те, що КП «КТКП» не є господарським товариством та у своїй діяльності не керується законодавством про господарські товариства, отже, трудовий договір із позивачем не може бути припиненим

з підстав, визначених пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

ІІ. РОЗГЛЯД СПРАВИ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

Білопільський міський голова Зарко Ю. В. у січні 2023 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Ухвалою від 15 березня 2023 року Верховний Суд, який діяв у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, справу передав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною третьою статті 403 Цивільного процесуального права України

(далі - ЦПК України), для відступу від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі № 815/3200/16, від 06 серпня 2020 року у справі № 186/294/16-а, про те, що така додаткова підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, як припинення повноважень посадових осіб, поширюється також на посадових осіб юридичних осіб публічного права, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування.

Постановою від 10 липня 2024 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу Білопільського міського голови ОСОБА_2 залишила без задоволення,

а рішення Білопільського районного суду Сумської області від 05 жовтня 2022 року та постанову Сумського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року - без змін.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що така додаткова підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, як припинення повноважень члена виконавчого органу товариства, поширюється винятково на членів виконавчого органу юридичних осіб - господарських товариств.

Критеріями застосування частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і пункту 5 частини третьої статті 41 КЗпП України є порядок створення юридичної особи (юридична особа приватного права) та форма організації (товариство).

Повноваження посадових осіб юридичних осіб публічного права, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування (та інших, створених відповідно до частин других статей 167, 168, 169 ЦК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України припиненню не підлягають.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування

у подібних правовідносинах приписів пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2020 року

у справі № 815/3200/16, від 06 серпня 2020 року у справі № 186/294/16-а, та зазначила, що повноваження посадових осіб організацій - юридичних осіб публічного права, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування, не підлягають припиненню на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за змістом частини другої статті 169 ЦК України територіальні громади створюють юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та

в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

У цій справі між сторонами виник індивідуальний трудовий спір, а норми права щодо діяльності господарських товариств на спірні правовідносини не поширюються (зокрема частина третя статті 99 ЦК України і пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України).

Звільнення позивача на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України є помилковим, оскільки ця норма права стосується лише члена виконавчого органу господарських товариств («правління», «дирекція» тощо), яким КП «КТКП» не є. ОСОБА_1 не є спеціальним суб`єктом, стосовно якого може бути застосована пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

ІІІ. ДОВОДИ ОКРЕМОЇ ДУМКИ СУДДІВ

З наведеною сформульованою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду щодо застосування пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України та належністю юрисдикції вирішення подібних справ до повноважень цивільних судів загалом погоджуємося.

Водночас не погоджуємося з мотивами Великої Палати Верховного Суду

в частині віднесення КП «КТКП» до юридичних осіб публічного права та в частині вирішення позову до міського голови як посадової особи міської ради.

1. Щодо поділу юридичних осіб на юридичних осіб приватного та публічного права

У цивільному праві юридичні особи диференціюються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

1.1. Застосовуючи логічний та системний способи тлумачення норм права до з`ясування дійсного змісту та підстав класифікації юридичних осіб на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права, передовсім потрібно вирішувати цю проблему з огляду на таке.

Поділ юридичних осіб на юридичних осіб приватного та публічного права пов`язаний з дуалізмом права (що передбачає умовний поділ права на публічне та приватне) і призначенням юридичної особи як інструменту участі в цивільному обороті, та має визначати, публічну чи приватну функцію виконує та чи інша юридична особа передовсім. У протиставленні цих двох видів організацій основною засадою є те, чи є така організація водночас і суб`єктом публічно-правових відносин.

Ознакою належності до кола суб`єктів публічних відносин є наділення їх якимись владними, управлінськими, сервісними функціями, зокрема й делегованими, що зумовлює можливість вступу такої організації у відносини субординації.

Тобто юридична особа публічного права - це передовсім суб`єкт публічного права, який наділений певними владними, управлінськими функціями, та

з метою забезпечення його функціонування як окремої організації

у приватному праві має також правовий статус організації - юридичної особи, яка задля цього введена у цивільний обіг.

Так, наприклад, кожне міністерство є суб`єктом публічно-правових відносин, це є його основним призначенням, метою створення. Водночас міністерство є й юридичною особою, оскільки саме такий статус дає можливість здійснити фінансування міністерства, укладення трудових договорів з працівниками та службовцями міністерства тощо.

1.2. Відповідно до частини другої статті 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

З аналізу частини другої статті 81 ЦК Україниможна зробити також висновок, що поділ юридичних осіб на юридичних осіб публічного права та юридичних осіб приватного права в українському цивільному законодавстві здійснено за таким критерієм як порядок їх створення. Головною відмінністю між цими юридичними особами приватного та публічного права є неспівпадіння правової природи юридичних актів, на підставі яких вони створюються.

Такий критерій як порядок створення юридичних осіб є похідним від правового призначення такого суб`єкта у праві. Тобто, крім відмінного порядку створення юридичних осіб приватного та публічного права, потрібно насамперед враховувати інші ознаки, якими характеризуються юридичні особи приватного та публічного права.

Як вже зазначалося, основною ознакою, якою характеризуються юридичні особи публічного права, є публічно-правова мета діяльності, що полягає

в реалізації публічних інтересів (завдань, функцій) держави чи територіальної громади, які покладені на них Конституцією України та законодавчими актами.

Враховуючи викладене, до відмінних ознак юридичної особи публічного права, крім правової природи акта на підставі якого створюється така юридична особа, можна віднести публічний характер цілей, для яких вона створюється, наявність у неї владних повноважень, мету діяльності як публічно-правового утворення, яка обумовлюється державними інтересами чи інтересами територіальної громади.

Згідно з частинами другою, третьою статті 169 ЦК України територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо)

у випадках та в порядку, встановлених Конституцією Українита законом.

Територіальні громади можуть створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом. Отже територіальна громада як власник певного майна має можливість створювати як юридичні особи публічного права, так і юридичні особи приватного права залежно від того, які функції покладаються на створювану організацію.

Наведені приписи статті 169 ЦК України не забороняють територіальним громадам створювати також і юридичні особи приватного права, які не є учасниками владних управлінських відносин, можуть мати основну мету отримання прибутку для фінансування потреб місцевих бюджетів, тощо.

Отже під час вирішення питання щодо віднесення юридичних осіб, створених, зокрема, органами місцевого самоврядування до юридичних осіб приватного чи публічного права, потрібно враховувати мету діяльності створеної юридичної особи та чи має ця особа владно-управлінські функції делеговані їй державою (органом місцевого самоврядування). Якщо ж мета створення юридичної особи полягає в здійсненні нею комерційної діяльності, а не владно-управлінських функцій, то така особа є юридичною особою приватного права.

До того ж потрібно враховувати приписи статті 81 ЦК України, які закріплюють поділ юридичних осіб на юридичних осіб приватного та публічного права за таким критерієм як порядок їх створення, а саме юридичні особи публічного права створюються розпорядчим актом, зокрема, органу місцевого самоврядування, й для таких осіб не передбачено їх створення на підставі статуту. Тоді як юридичні особи приватного права створюються винятково на підставі установчих документів, зокрема статуту.

Також неодмінно звернути увагу на те, що у частинах другій, третій статті 169 ЦК України не міститься вичерпного переліку організаційно-правових форм юридичних осіб як публічного права, так і юридичних осіб приватного права, які можуть створювати органи місцевого самоврядування. Тобто комунальне підприємство, створене органом місцевого самоврядування, не є винятково юридичною особою публічного права. В такій організаційно-правовій формі може бути також і юридична особа приватного права.

До прикладу, комунальні підприємства «Бюро технічної інвентаризації»

(далі - КП «БТІ») могли бути юридичними особами публічного права, яким органи місцевого самоврядування мали право делегувати повноваження у певній сфері публічно-правових відносин, пов`язаних зокрема зі здійсненням інвентаризації житлового фонду, веденням реєстрації права власності на нерухоме майно. Тож КП «БТІ» є суб`єктами владних повноважень, хоча вони можуть бути й учасниками в цивільних правовідносинах, якщо це потрібно для забезпечення їхнього функціонування та здійснення основної діяльності.

Натомість, у спірних правовідносинах згідно зі статутом КП «КТКП», затвердженим рішенням Білопільської міської ради від 25 березня 2021 року № 265, КП «КТКП» є комунальним унітарним комерційним підприємством, створеним відповідно до законодавства (пункт 1.1). Засновником підприємства є Білопільська міська рада; підприємство створене на базі комунального майна, що є спільною власністю Білопільської міської ради (пункт 1.2). Підприємство здійснює господарську діяльність, зокрема, але не винятково, в галузі комунальних послуг, спрямовану на досягнення соціальних та інших результатів з метою одержання прибутку (пункт 1.4). Основною метою створення підприємства є надання мешканцям громади комунальних послуг (пункт 3.1). Підприємство є юридичною особою приватного права, створеною відповідно до ЦК України (пункт 4.1).

Тож КП «КТКП» створене на підставі статуту, що не є характерним для юридичних осіб публічного права; засновник наділив це підприємство майном винятково з метою здійснення комерційної діяльності та не делегував жодні публічні повноваження для здійснення владно-управлінських функцій; засновник у статуті безпосередньо визначив, що КП «КТКП» є юридичною особою приватного права.

З огляду на викладене, переконані, що Велика Палата Верховного Суду без достатніх підстав вважала, що КП «КТКП» є саме юридичною особою публічного права.

2. Щодо позовних вимог ОСОБА_1 , пред`явлених до Білопільського міського голови Зарка Ю. В.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи судом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають

з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства

(частина перша статті 19 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи

у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України).

Юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (абзац 1 частини першої статті 92 ЦК України).

Посадові особи юридичної особи представляють її інтереси у відносинах

з іншими особами, тобто уособлюють саму юридичну особу у правовідносинах з іншими особами.

Дієздатністю юридичної особи, як і особи фізичної, є її здатність набувати для себе цивільні права та здійснювати їх, а також набувати та виконувати цивільні обов`язки. Втім якщо для фізичної особи це є природними діями, які вона виконує власне сама, то юридична особа в силу того, що вона є штучним утворенням, невидимим, невідчутним на дотик і таким, що існує лише у вимірі правової дійсності, набуває прав і обов`язків через, зокрема свої органи управління. Ключовим для дієздатності юридичної особи є діяльність її виконавчого органу. Цей орган може бути одноособовим і колегіальним (наприклад, директор або правління). Директор юридичної особи у разі вчинення правочину юридичною особою виступає в такому разі не як фізична особа, а як орган юридичної особи, тобто є її частиною. Тобто виступ в обороті від імені юридичної особи здійснюється, як правило, її виконавчим органом. При цьому виконавчий орган (наприклад, керівник колегіального виконавчого органу) діє не від свого імені, а від імені юридичної особи.

Такі висновки зробив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 квітня 2024 року у справі № 511/1915/20.

Отже, посадова особа організації, за загальним правилом, не може бути учасником цивільного процесу.

Однією з підстав закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Розгляду у суді підлягає лише такий спір, у якому позовні вимоги можуть бути або задоволені, або в їх задоволенні може бути відмовлено. Формулювання «заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186, пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосується як позовів, які не підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року

у справі № 757/43355/16-ц).

У справі, що переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, ОСОБА_1 пред`явив позов до Білопільського міського голови Зарка Ю. В., Білопільської міської ради, КП «КТКП» про визнання незаконним і скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, задовольнив позов повністю, тобто до всіх відповідачів, зокрема й до Білопільського міського голови Зарка Ю. В.

Білопільський міський голова ОСОБА_2 в судах першої та апеляційної інстанцій, а також у касаційній скарзі наголошував на тому, що він як посадова особа органу місцевого самоврядування може бути відповідачем винятково

у публічно-правовому спорі, натомість у трудовому спорі він є неналежним відповідачем.

На наше переконання, суди не звернули увагу на неможливість посадової особи брати участь у розгляді цивільної справи як відповідача. Посадові особи юридичних осіб публічного права можуть бути сторонами в публічно-правовому спорі, який розглядається за правилами адміністративного судочинства.

З аналізу змісту позовної заяви випливає, що ОСОБА_1 звернувся до суду

з позовом до Білопільського міського голови ОСОБА_2 як до посадової особи міської ради, яка є юридичною особою, позов до нього як до фізичної особи, яка виступає в цивільному обороті як окремий учасник цивільних відносин, позивач не пред`являв.

Відтак вважаємо, що Білопільський міський голова ОСОБА_2 не міг бути відповідачем у цій справі як фізична особа, наділена процесуальною дієздатністю, оскільки у спірних правовідносинах він є посадовою особою Білопільської міської ради, тобто юридичної особи, від імені якої він діяв

у відносинах з позивачем, у зв`язку з вчиненням юридично значимих дій, щодо яких й виник спір за участю позивача. Отже, міський голова діяв як орган юридичної особи, його дії створювали правові наслідки саме для організації,

в межах структури якої він і діяв.

Оскільки Білопільська міська радає юридичною особою - самостійним суб`єктом цивільних відносин, тому саме вона (а не її посадова особа) та КП «КТКП» мали відповідати за цим позовом.

Тож, на наше переконання, спір в частині вимог до Білопільського міського голови ОСОБА_2 не підлягав розгляду у порядку цивільного судочинства, оскільки позивач визначив відповідачем, зокрема, посадову особу юридичної особи, яка не може бути учасником цих цивільних процесуальних відносин.

Враховуючи наведене, вважаємо, що оскаржувані судові рішення в частині позову, пред`явленого до Білопільського міського голови ОСОБА_2 , підлягали скасуванню із закриттям провадження у справі в частині зазначених вимог на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

ІV. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ АВТОРІВ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

Погоджуючись із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду щодо визначення сфери застосування пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, переконані, що КП «КТКП» є юридичною особою приватного права, а не особою публічного права, як те вважала Велика Палата.

До того ж, враховуючи неможливість розгляду справи у порядку цивільного судочинства у разі пред`явлення позову до посадової особи юридичної особи, висловлюємо міркування, що касаційна скарга Білопільського міського голови ОСОБА_2 підлягала частковому задоволенню, оскаржувані судові рішення в частині вирішення позову ОСОБА_1 до Білопільського міського голови ОСОБА_2 - скасуванню, а провадження у справі в цій частині - закриттю.

В частині вирішення по суті позову ОСОБА_1 до Білопільської міської ради та КП «КТКП» рішення Білопільського районного суду Сумської області від 05 жовтня 2022 року та постанова Сумського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року не підлягали касаційному перегляду, оскільки зазначені належні відповідачі судові рішення в касаційному порядку не оскаржували.

Судді С. О. Погрібний

О. В. Ступак

О. С. Ткачук

Джерело: ЄДРСР 121130955

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Ткача І. В., Банаська О. О., Власова Ю. Л., Уркевича В. Ю.

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 573/1020/22(провадження № 14-40цс23)

1. Велика Палата Верховного Суду розглянула в порядку спрощеного позовного провадження справу № 573/1020/22 (провадження № 14-40цс23) за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Білопільського міського голови Зарка Юрія Васильовича (далі - відповідач 1), Білопільської міської ради (далі - відповідач 2), Комунального підприємства Білопільської міської ради «Куянівське торгово-комунальне підприємство» (далі - КП «КТКП», відповідач 3) про визнання незаконним і скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою Білопільського міського голови Зарка Ю. В. на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 05.10.2022 та постанову Сумського апеляційного суду від 29.12.2022.

2. Велика Палата Верховного Суду постановою від 10.07.2024 у справі № 573/1020/22 касаційну скаргу Білопільського міського голови Зарка Ю. В. залишила без задоволення, рішення Білопільського районного суду Сумської області від 05.10.2022 та постанову Сумського апеляційного суду від 29.12.2022 - без змін.

3. Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, Велика Палата Верховного Суду підсумувала, що Закон України від 13 травня 2014 року № 1255-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів» (далі - Закон № 1255-VII) був прийнятий з метою захисту прав інвесторів, а тому дія норми пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) поширюється лише на посадових осіб юридичної особи - виконавчий орган товариства, членів наглядової ради акціонерного товариства та загалом посадових осіб будь-якого господарського товариства, а також інших осіб товариства, наділених організаційно-розпорядчими чи адміністративними функціями (пункт 83).

4. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що додаткова підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України - припинення повноважень посадових осіб, поширюється лише на членів виконавчого органу господарських товариств (пункт 85).

5. Здійснивши текстуальний системний аналіз статей 961 - 100 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), Велика Палата Верховного Суду вказала, що критеріями застосування частини третьої статті 99 ЦК України і пункту 5 частини третьої статті 41 КЗпП України є:

? порядок створення юридичної особи (юридична особа приватного права),

? форма організації (товариство) (пункт 98).

6. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків щодо застосування у подібних правовідносинах пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, які висловлені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.01.2020 у справі № 815/3200/16 (адміністративне провадження № К/9901/19991/18), від 06.08.2020 у справі № 186/294/16-а (адміністративне провадження № К/9901/10359/19), зазначивши, що повноваження посадових осіб публічного права, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування, припиненню на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України не підлягають (пункт 99).

7. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у справі, яка розглядається, між сторонами виник індивідуальний трудовий спір, а норми права щодо діяльності господарських товариств на спірні правовідносини не поширюються (зокрема, частина третя статті 99 ЦК України і пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України) (пункт 109).

8. Тобто звільнення позивача у справі, що розглядається, на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України є помилковим, оскільки ця норма права стосується лише члена виконавчого органу господарських товариств (правління, дирекція тощо), яким КП «КТКП»не є, а ОСОБА_1 не є спеціальним суб`єктом, щодо якого може бути застосований пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України (пункти 111, 112).

9. Згідно із частиною третьою статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

10. З постановою Великої Палати Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 573/1020/22 (провадження № 14-40цс23) не погоджуємось та вважаємо за необхідне викласти окрему думку, суть якої полягає в такому.

Щодо предметної юрисдикції спорів про звільнення керівника чи члена виконавчого органу юридичної особи

11. Стаття 124 Конституції України визначає, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

12. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

13. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

14. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

15. Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

16. У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

17. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

18. За приписами частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України від 06 листопада 1991 року № 1798-XII (в актуальній редакції, далі - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

19. У пункті 3 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

20. За змістом цього припису перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, охоплює, зокрема, спори, пов`язані з управлінням юридичною особою.

21. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суб`єктного складу такого спору, суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

22. Звертаємо увагу, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника чи члена виконавчого органу юридичної особи.

23. Зокрема в постанові від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила узагальнюючий висновок щодо розмежування юрисдикційності спорів між керівниками чи членами органу управління суб`єктів господарювання. За правилами цивільного судочинства розглядаються спори, в яких позивач оскаржує законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за пунктом 5 частини першої статті 41 цього Кодексу (припинення повноважень за частиною третьою статті 99 ЦК України). До юрисдикції господарського суду належать спори, у яких позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за частиною третьою статті 99 ЦК України, пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, оскаржує законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з такого припинення повноважень (звільнення).

У постанові від 13.10.2020 у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20) Велика Палата Верховного Суду встановила, що позивач працював на посаді голови правління Старокостянтинівського РСТ та постановою позачергових зборів уповноважених товариства від 02.02.2016 припинено його повноваження як голови правління та звільнено із займаної посади за пунктом 5 статті 41 КЗпП України, тому з урахуванням установлених обставин дійшла висновку, що вказаний спір необхідно розглядати за правилами господарського судочинства.

24. З викладеного слідує, що Велика Палата Верховного Суду визначила юрисдикцію господарського суду у справах щодо звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника чи члена виконавчого органу юридичної особи на підставі пункту 5 частини першої статті 41 цього Кодексу, виходячи з того, що такі спори по своїй суті є корпоративними та пов`язані, зокрема, з управлінням діяльністю юридичної особи.

Щодо правової підстави для звільнення керівника комунального підприємства

25. Так, у справі, що переглядається, позивач оспорює припинення його повноважень та звільнення з посади директора комунального підприємства, оскільки вважає, що посада директора комунального підприємства не відноситься до кола суб`єктів трудових правовідносин, до яких може застосуватися додаткова підстава звільнення, визначена пунктом 5 статті 41 КЗпП України.

26. Відповідно до частин першої та другої статті 169 ЦК України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

27. У частині першій статті 62 ГК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

28. Згідно із частиною першою статті 63 ГК України залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні може діяти, зокрема, комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.

29. Відповідно до частин третьої - четвертої статті 63 ГК України залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні. Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

30. Згідно з положеннями пунктів 1.1 - 1.3 статуту КП «КТКП» останнє є комунальним унітарним комерційним підприємством, створеним відповідно до законодавства.

31. Засновником КП «КТКП» є Білопільська міська рада, КП «КТКП» створено на базі комунального майна, що є спільною власністю Білопільської міської ради.

32. Власником (кінцевим беніфіціаром) та органом управління майном КП «КТКП» є Білопільська міська рада. КП «КТКП» підпорядковане, підзвітне та підконтрольне Білопільській міській раді, міському голові, виконавчому комітету та профільному заступнику міського голови.

33. Пунктом 4.1 статуту КП «КТКП» визначено, що КП «КТКП» є юридичною особою приватного права, створено відповідно до ЦК України. Права та обов`язки юридичної особи КП «КТКП» набуває з дня його державної реєстрації.

34. Також пунктами 7.1 - 7.3 статуту КП «КТКП» визначено, що управління КП «КТКП» здійснюється Білопільською міською радою. Поточне керівництво (оперативне управління) КП «КТКП» здійснює керівник КП «КТКП» - директор, який призначається на посаду і звільняється з неї Білопільським міським головою відповідно до закону. Строк контракту, права, обов`язки і відповідальність директора, умови його матеріального забезпечення, інші умови визначаються контрактом.

35. У пункті 7.4 статуту КП «КТКП» зазначено, зокрема, що директор КП «КТКП» діє без довіреності від імені КП «КТКП», представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших органах, у відносинах з іншими юридичними та фізичними особами, підписує від його імені документи та видає довіреності і делегує право підпису документів іншим посадовим особам підприємства, укладає договори, відкриває в органах Державної казначейської служби України та установах банків поточні та інші рахунки. Самостійно вирішує питання діяльності КП «КТКП» за винятком тих, що віднесені законодавством та цим статутом до компетенції Білопільської міської ради.

36. Як зазначалося, комунальні підприємства, засновані на власності територіальної громади, що є єдиним власником відповідного підприємства, вважаються унітарними. Отже, КП «КТКП»є комунальним унітарним підприємством.

37. Частинами першою - шостою статті 65 ГК України унормовано, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) керівника підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді. Керівник підприємства, головний бухгалтер, члени наглядової ради (у разі її утворення), виконавчого органу та інших органів управління підприємства відповідно до статуту є посадовими особами цього підприємства. Статутом підприємства посадовими особами можуть бути визнані й інші особи.

У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов`язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Керівника підприємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

38. Варто зауважити, що зазначені правові норми є правовою підставою для укладання контракту з керівником підприємства незалежно від форми власності.

39. Відповідно до частин першої - четвертої статті 78 ГК України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

40. Частина сьома статті 78 ГК України визначає, що органами управління комунального унітарного підприємства є керівник підприємства, який призначається (обирається) органом, до сфери управління якого належить підприємство, або наглядовою радою цього підприємства (у разі її утворення) і є підзвітним органу, який його призначив (обрав); наглядова рада підприємства (у разі її утворення), яка в межах компетенції, визначеної статутом підприємства та законом, контролює і спрямовує діяльність керівника підприємства.

41. З огляду на повноваження засновника унітарного підприємства, що визначені статтею 63 ГК України, можна зробити висновок, що засновник унітарного підприємства володіє всіма правами, належними власнику корпоративних прав.

42. Отже, саме територіальні громади набувають і здійснюють корпоративні права у комунальному унітарному підприємстві опосередковано через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

43. Відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 1255-VII, члени виконавчого органу можуть бути у будь-який час усунені від виконання своїх обов`язків, якщо в установчих документах не визначені підстави усунення членів виконавчого органу від виконання своїх обов`язків.

44. Офіційне тлумачення цієї норми права міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010.

45. Конституційний Суд України у Рішенні від 12.01.2010 у справі № 1-2/2010 про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України зазначив, що зміст положень статті 99 ЦК України треба розуміти як право компетентного (уповноваженого) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу щодо виконання обов`язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

46. Законом № 1255-VII внесено зміни до частини третьої статті 99 ЦК України.

47. Так, відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України, в редакції Закону № 1255-VII, повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

48. Одночасно, як механізм практичної реалізації цієї норми права, Законом № 1255-VII частину першу статті 41 доповнено пунктом 5 такого змісту: «5) припинення повноважень посадових осіб».

49. Отже, згідно з пунктом 5 частини 1 статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку припинення повноважень посадових осіб.

50. Припинення повноважень члена виконавчого органу підприємства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (розірвання із ним трудового договору) на підставі положень КЗпП України. Саме тому можливість уповноваженого органу підприємства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах КЗпП України, а у статті 99 ЦК України.

51. Отже, пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України кореспондується з положеннями частини третьої статті 99 ЦК України.

52. Необхідність таких норм зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу підприємства право на управління ним.

53. За цих умов і припинення трудового договору з керівником підприємства також залежить саме від суб`єктивної волі власника.

54. Тобто у разі якщо спір стосується припинення повноважень члена виконавчого органу, то на такі правовідносини поширюються положення частини третьої статті 99 ЦК України.

55. З огляду на передбачену законодавством процедуру припинення повноважень члена виконавчого органу позивач, у розумінні пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, був посадовою особою комунального підприємства, а тому на нього поширюється підстава для звільнення, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Щодо юрисдикції цього спору

56. За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання.

57. Корпоративні права учасників товариства є об`єктом такого захисту, зокрема, у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України.

58. Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності.

59. Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.Подібні за змістом висновки зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 30.01.2019 у справі № 145/1885/15-ц, від 10.04.19 у справі № 510/456/17 та від 19.02.2020 у справі № 145/166/18.

60. Реалізація учасниками підприємства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

61. Як зазначалося вище, правила пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України кореспондуються з положеннями частини третьої статті 99 ЦК України.

62. Водночас оскільки законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства, прийнятих відповідно до нього, то відповідно і положення пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України регулюють трудові відносини посадових осіб усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності. Тобто наведені положення можуть застосовуватись як до господарських організацій приватного права, так і до господарських організацій, належних державі чи територіальній громаді.

63. У відносинах з особою, яка виконує функції виконавчого органу, у цій справі ? директор комунального підприємства, що перебуває укомунальній власності, територіальна громада (через орган місцевого самоврядування) не може бути обмежена у реалізації власних корпоративних прав у частині припинення повноважень члена виконавчого органу комунального підприємства щодо виконання обов`язків. Підстав для звуженого застосування вказаних положень КЗпП України немає.

64. Іншими словами, саме територіальна громада набула та здійснює корпоративні права у КП «КТКП» опосередковано через Білопільського міського голову Зарка Ю. В. , у межах їі компетенції, встановленої законом.

65. Отож спір щодо припинення повноважень виконавчого органу (директора) комунального підприємства є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки стосується реалізації уповноваженим органом компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень.

66. Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім випадків, передбачених частиною другою статті 21 Закону України «Про культуру».

67. Тобто до компетенції міського голови належить здійснення розпорядчих функцій та прийняття рішень, зокрема, щодопризначення та звільнення виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад.

68. Отже, у цій справі виникли корпоративні правовідносини щодо реалізації відповідчем 2 в особі Білопільського міського голови Зарка Ю. В. своїх корпоративних прав в управлінні КП «КТКП», зокрема, щодо призначення та звільнення керівника комунального підприємства ОСОБА_1 .

69. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи випливає, що відповідач 2 в особі Білопільського міського голови Зарка Ю. В., звільнивши розпорядженням № 39-К від 09.08.2022 ОСОБА_1 з посади директора КП «КТКП», відповідно до покладених на нього завдань реалізував корпоративне право на участь в управлінні КП «КТКП» через прийняття відповідного розпорядження.

70. Водночас КП «КТКП» є створеною Білопільською міською радою юридичною особою, яка здійснює господарську діяльність, а тому реалізація компетентним органом (у спірних правовідносинах - відповідач 2 в особі Білопільського міського голови Зарка Ю. В.) права на припинення повноважень директора КП «КТКП» можливе в порядку реалізації нею своїх корпоративних прав, отож правовою підставою такого звільнення правомірно визначено пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

71. Зі свого ж боку директор КП «КТКП»», який шляхом здійснення адміністративно-розпорядчих функцій реалізує основний обсяг управлінської компетенції власника майна підприємства, є спеціальним суб`єктом, на якого поширюються наведені вище положення.

72. З огляду на те, що повноваження позивача як керівника юридичної особи припинені за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, він фактично оскаржує рішення органу управління (власника) щодо такого припинення, а інші позовні вимоги є похідними, тому цей спір має розглядатися за правилами господарського судочинства.

73. Подібні за змістом висновки зроблено Верховним Судом у постановах від 16.12.2020 у справі № 751/912/18 (провадження № 61-11396св19), від 21.12.2022 у справі № 727/3840/22 (провадження № 61-10437св22), від 27.01.2022 у справі № 577/3759/20 (провадження № 61-4832св21) та від 28.06.2022 у справі № 757/36650/16-ц (провадження № 61-12582св20).

Висновки

74. Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

75. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

76. За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій помилково визначили предметну юрисдикцію спору, розглянувши справу в порядку цивільного судочинства, оскільки не врахували, що спір стосується саме правомірності припинення повноважень виконавчого органу КП «КТКП».

77. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 573/1020/22, в якій оспорюється припинення повноважень виконавчого органу (директора) комунального підприємства згідно з пунктом 5 статті 41 КЗпП України, без відступу від своїх висновків, викладених, зокрема, в постановах від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19), від 13.10.2020 у справі № 683/351/16-ц (провадження № 14-113цс20), що створює юридичну невизначеність, позбавляє можливості чітко і без жодних складнощів визначати судочинство, за правилами якого спір підлягає розгляду.

78. Оскільки суди розглянули по суті корпоративний спір, який належить розглядати в порядку господарського судочинства, Велика Палата Верховного Суду повинна була ухвалені рішення скасувати із закриттям провадження у справі.

Судді І. В. Ткач

О. О. Банасько

Ю. Л. Власов

В. Ю. Уркевич

Джерело: ЄДРСР 120689440

[ANTIRAID]

Яскрава справа яка демонструє наслідки фантазій Данишевської, Князєва та Рогач, які запровадили у свій час "ігри з юрисдикцією" і от догрались, про що я відразу і попереджав. В цій справі прийнято новий висновок щодо застосування норм права, але від протилежних висновків про застосування цієї норми Велика палата не відійшла. Схоже за наслідками судової реформи Велика палата остаточно втратила можливість формування сталої судової практики, що було очікувано.

На моє переконання будь-який трудовий спір це цивільна юрисдикція і вигадані корпоративні відносини врешті призвели до повного колапсу.

Суд зазначив:

123. Додаткова підстава розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, передбачена пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України - припинення повноважень члена виконавчого органу товариства (правління, дирекції, тощо у розумінні частини 4 статті 99 ЦК України), поширюється лише на членів виконавчого органу юридичних осіб - господарських товариств.

124. Повноваження посадових осіб юридичних осіб публічного права, зокрема органів державної влади та місцевого самоврядування (та інших, створених відповідно до частин других статей 167, 168,169 ЦК України), на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України припиненню не підлягають.