Постанова ВП ВС щодо обчислення строку з якого можна оголосити фізичну особу померлою, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року

місто Київ

справа № 755/11021/22
провадження № 14-94цс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Погрібного С. О.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Губської О. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про оголошення фізичної особи померлою, заінтересовані особи: Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Міністерство оборони України

за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року, постановлене суддею Галаганом В. І., та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

УСТАНОВИЛА:

Вступ

1. У цій справі суди вирішували питання про оголошення померлим фізичної особи - громадянина України, який, виконуючи обов`язок із захисту України, вірогідно загинув в результаті влучання ворожої ракети в охоронюваний ним об`єкт у місті Києві.

2. Ключовим питанням, яке належало вирішити Великій Палаті Верховного Суду у цій справі, було визначення моменту, з якого потрібно починати відлік шестимісячного строку, передбаченого реченням другим частини другої статті 46 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), для оголошення фізичної особи померлою.

3. Велика Палата Верховного Суду за результатами вирішення окресленого правового питання дійшла переконання, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій.

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявниці

4. Заявниця ОСОБА_1 01 листопада 2022 року звернулася до суду із заявою, в якій просила оголосити померлим її сина, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у місті Києві, проживав за адресою: АДРЕСА_1 , добровольця добровольчого формування міста Києва «Мрія» територіальної громади НОМЕР_7 (далі - ДФТГ НОМЕР_7).

5. Заявниця обґрунтовувала пред`явлену заяву тим, що після початку повномасштабної збройної агресії російської федерації (далі - рф) її син ОСОБА_2 19 березня 2022 року підписав контракт добровольця територіальної оборони (далі - ТрО) з командиром ДФТГ НОМЕР_7 ОСОБА_3 .

6. ОСОБА_2 ніс службу на території Торгово-розважального центру «Ретровіль» (далі - ТРЦ «Ретровіль»), розташованого за адресою: м. Київ, просп. Європейського Союзу, 47. У ніч з ІНФОРМАЦІЯ_4 приблизно о 22:45 збройні сили рф завдали ракетного удару по ТРЦ «Ретровіль», унаслідок чого ОСОБА_2 загинув.

7. ОСОБА_1 зазначила, що 21 березня 2022 року Подільська окружна прокуратура міста Києва внесла до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 110 Кримінального кодексу України (далі - КК України), а 26 липня 2022 року визнала її потерпілою у кримінальному провадженні № 12022100070000539. Органи досудового розслідування і досі не встановили та не ідентифікували рештки її сина, що позбавляє її можливості отримати свідоцтво про його смерть та одержати грошову допомогу на випадок смерті (загибелі) добровольця.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

8. Рішенням від 21 грудня 2022 року Дніпровський районний суд міста Києва задовольнив заяву ОСОБА_1 про оголошення фізичної особи померлою.

9. Суд оголосив померлим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у місті Києві, проживав за адресою: АДРЕСА_1 , добровольця ДФТГ НОМЕР_7.

10. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що матеріали справи та факти, повідомлені свідками, пояснення яких не є суперечливими щодо обставин загибелі ОСОБА_2 , є підставами того, щоб зробити можливим вірогідне припущення про смерть ОСОБА_2 , який як доброволець ДФТГ НОМЕР_7 у період збройної агресії рф проти України ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснював охорону об`єктів та забезпечення порядку на території ТРЦ «Ретровіль» у місті Києві під час вибуху ворожої ракети.

Стислий виклад змісту постанови суду апеляційної інстанції

11. Постановою від 10 квітня 2023 року Київський апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу Міністерства оборони України (далі - МОУ), змінив рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року, виклав його резолютивну частину у такій редакції:

«Оголосити померлим ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який народився у місті Києві, проживав за адресою: АДРЕСА_1 , добровольця добровольчого формування міста Києва «Мрія» територіальної громади НОМЕР_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

12. Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 та оголошення її сина ОСОБА_2 померлим, втім не врахував того, що важливе доказове значення, зокрема і щодо подальшої визначеності, має безпосередньо дата смерті.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

13. Суди встановили, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про народження, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського району міста Києва від 28 лютого 1999 року, актовий запис № 228.

14. Реєстрація місця проживання ОСОБА_2 здійснена за адресою: АДРЕСА_1 .

15. Відповідно до пункту 1.120 наказу командира військової

частини (далі - ВЧ) НОМЕР_2 ОСОБА_4 від 02 березня 2022 року № 11 з метою набуття бойових спроможностей, укомплектування особовим складом НОМЕР_3 окремого батальйону ТрО НОМЕР_4 бригади ТрО, захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності України, а також оборони міста Києва від російської збройної агресії прийнято в оперативне підпорядкування до НОМЕР_3 окремого батальйону ТрО НОМЕР_4 бригади ТрО , зокрема, громадянина України ОСОБА_2

16. ДФТГ НОМЕР_7 та ОСОБА_2 19 березня 2022 року уклали контракт добровольця ТрО строком на три роки.

17. Листом від 24 жовтня 2022 року № 541 ДФТГ НОМЕР_7 повідомило командира ВЧ НОМЕР_6 ( АДРЕСА_2 ) про те, що згідно з усною інформацією, отриманою керівником відділу правового забезпечення ДФТГ НОМЕР_7 телефоном 19 жовтня 2022 року від одного із заступників командира ВЧ НОМЕР_6 , завершено службове розслідування стосовно подій, що відбулися ІНФОРМАЦІЯ_2 в ТРЦ «Ретровіль», яке ґрунтується на поясненнях, отриманих, зокрема, від добровольців молодіжного воєнізованого формування, залученого, зі слів добровольців, з 26 лютого до ІНФОРМАЦІЯ_2 до виконання бойового завдання з охорони та супроводу 1-ї реактивної артилерійської батареї реактивного артилерійського дивізіону ВЧ НОМЕР_6 . Також наголосило, що в матеріалах службового розслідування зафіксовано факт перебування добровольців у ТРЦ «Ретровіль» у момент влучання ворожої ракети.

18. Листом від 14 листопада 2022 року № 1/37/5831 ВЧ НОМЕР_6 повідомила ДФТГ НОМЕР_7 про те, що не може надавати довідки про безпосередню участь у заходах, потрібних для забезпечення оборони України, з підстав незарахування громадян до списків особового складу ВЧ НОМЕР_6 , та на цей час немає законодавчо затвердженого зразка довідки про безпосередню участь у заходах, потрібних для забезпечення оборони України.

19. Допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_5 повідомив, що він є керівником відділу правового забезпечення ДФТГ НОМЕР_7, здійснював збирання документів щодо факту загибелі добровольців, зокрема, ІНФОРМАЦІЯ_2 на території ТРЦ «Ретровіль». Вважає, що добровольці, серед яких був й ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 виконували військові завдання за наказами командира ВЧ НОМЕР_6 на території ТРЦ «Ретровіль». Накази командирів були усними, оскільки на той час не було належної організації в документуванні. ВЧ НОМЕР_6 , яка залучала добровольців ДФТГ НОМЕР_7 до виконання військових завдань, не вчинила будь-яких дій, щоб установити факт участі добровольців у виконанні військових завдань. ВЧ НОМЕР_6 визнає, що добровольці, серед яких був і ОСОБА_2 , у момент ракетного удару по ТРЦ «Ретровіль» перебували на його території і загинули, однак не визнає причину загибелі.

20. Допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_6 повідомив, що він разом із ОСОБА_2 був добровольцем ДФТГ № НОМЕР_7 . ІНФОРМАЦІЯ_2 в усній формі, без письмових наказів, добровольцям, серед яких були свідок та ОСОБА_2 , запропонували добровільно поїхати на охорону військових об`єктів на території ТРЦ «Ретровіль». На території ТРЦ «Ретровіль» був командир, ім`я якого свідку невідомо, солдати 73-ої бригади, добровольці і військові. Контракти з ДФТГ НОМЕР_7 19 березня 2022 року укладали добровольці, серед яких були свідок та ОСОБА_2 , на території ТРЦ «Ретровіль». ІНФОРМАЦІЯ_2 свідок, ОСОБА_2 та інші добровольці охороняли об`єкти на території ТРЦ «Ретровіль» згідно з графіком, який було надіслано телефоном. ОСОБА_2 мав позивний « ОСОБА_7 » та повинен був чергувати ІНФОРМАЦІЯ_2 з 22:00 до 23:00 години. Серед добровольців був хлопець з позивним « ОСОБА_8 », який розподіляв ділянку охорони кожному добровольцеві. У момент влучання ракети ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 та ще один хлопець, якого свідок пізніше впізнав, перебували на посту на території ТРЦ «Ретровіль», де на стоянці була розташована реактивна система залпового вогню «Град», саме туди було влучання ракети. Зранку ІНФОРМАЦІЯ_3 добровольці, серед яких був і свідок, поїхали на територію ТРЦ «Ретровіль» розбирати завали, однак тіло ОСОБА_2 не знайшли.

21. Допитаний у судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_9 дав свідчення, аналогічні поясненням свідка ОСОБА_6 , а також додатково зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та інші добровольці перебували на території ТРЦ «Ретровіль» для охорони території та забезпечення порядку. У момент влучання ракети в ТРЦ «Ретровіль» він перебував на стоянці на відстані двохсот метрів від епіцентру вибуху, а ОСОБА_2 заступив на чергування приблизно о 22:00 та у момент влучання ракети був під будівлею «Спортлайф» ТРЦ «Ретровіль», тобто в самому епіцентрі вибуху. Ракета влучила в бойові машини та склад зі снарядами, де в той момент перебував ОСОБА_2 і ще один хлопець.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

22. МОУ10 травня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направило до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

23. Заявник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, зокрема й частину другу статті 46 ЦК України.

24. Підставою касаційного оскарження цих судових рішень заявник визначив те, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо правил застосування частини другої статті 46 ЦК України у відносинах, що є подібними до тих, які склалися у цій справі.

25. У касаційній скарзі є мотиви про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правило частини другої статті 46 ЦК України, а також те, що воєнні дії на території України тривають, відлік установленого шестимісячного строку, відповідно, ще не розпочався, тому звернення заявниці до суду із заявою про оголошення фізичної особи померлою є передчасним і виключає можливість визнання особи померлою в порядку, визначеному частиною другою статті 46 ЦК України.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

26. ОСОБА_1 05 липня 2023 року з використанням засобів поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу МОУ, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року - без змін.

27. Дніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції 10 грудня 2024 року подав письмові пояснення, проте Велика Палата Верховного Суду вважає, що ці письмові пояснення потрібно повернути без розгляду з таких міркувань.

28. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло під час розгляду справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).

29. Велика Палата Верховного Судуне визнала подання додаткових пояснень необхідним, тож такі підлягають поверненню без розгляду.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ В СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

30. Ухвалою від 12 червня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою МОУ та витребував матеріали цієї справи із суду першої інстанції, ухвалою від 19 лютого 2024 року призначив її до судового розгляду.

31. Ухвалою від 15 травня 2024 року Верховний Суд передав справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

32. Ухвалою від 31 травня 2024 року Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду прийняла та призначила цю справу до розгляду, а ухвалою від 24 червня 2024 року повернула справу на розгляд колегії суддів.

33. Ухвалою від 10 липня 2024 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 ЦПК України передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми щодо порядку застосування частини другої статті 46 ЦК України.

34. Ухвалою від 05 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла та призначила справу до розгляду.

35. З метою визначення меж розгляду справи Велика Палата Верховного Суду застосовує правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

36. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

37. Велика Палата Верховного Суду перевірила у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.

Щодо початку відліку строку, передбаченого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою

38. Оголошення фізичної особи померлою (смерть in absentia) - це судове визнання померлою фізичної особи, щодо якої за місцем її постійного проживання немає будь-яких відомостей про місце перебування протягом встановленого законом строку.

39. У правовому контексті оголошення фізичної особи померлою є припущенням її смерті (praesumptio mortis), що має наслідком припинення правосуб`єктності. Суд під час оголошення фізичної особи померлою достеменно не може встановити факт її смерті, а лише припускає це на підставі непрямих доказів або у зв`язку із тривалою безвісною відсутністю.

40. Оголошення фізичної особи померлою є юридичною фікцією, техніко-правовим прийомом, за якого суд визнає дійсними юридичні факти і обставини, які не підтверджуються неспростовними доказами через брак останніх або їх недостатність.

41. Законодавець розрізняє дві підстави оголошення судом фізичної особи померлою: загальну та спеціальну.

42. Відповідно до частини першої статті 46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

43. За змістом частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

44. У частині першій статті 46 ЦК України міститься загальна норма: «фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років» - та дві спеціальні: «якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців» та «за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру».

45. У частині другій статті 46 ЦК України законодавець навів дві спеціальні норми: «фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій» (речення перше) та «з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців» (речення друге).

46. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України (другий сенат) від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori); «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali); «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

47. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 лютого 2023 року

у справі № 910/18214/19 також звертала увагу на співвідношення між загальною та спеціальною нормою. Так, спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою права, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання.

48. Законодавець запроваджує спеціальну цивільно-правову норму з метою конкретизації, деталізації та диференціації правового регулювання цивільних відносин в межах їх загального роду. Спеціальна норма походить від загальної і тісно з нею пов`язана.

49. Відповідно у ситуації, коли внаслідок збройної агресії рф проти України фізична особа пропала безвісти, суд має право оголосити цю фізичну особу померлою відповідно до частини другої статті 46 ЦК України саме на підставі цих приписів (за умови доведеності зазначених обставин), використовуючи ці норми як спеціальні.

50. Велика Палата Верховного Суду враховує, що приписи частини другої статті 46 ЦК України пов`язують оголошення фізичної особи померлою у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, а не у зв`язку з воєнним станом як таким.

51. Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану»).

52. За змістом статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (станом на час виникнення правовідносин у цій справі):

- воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень;

- бойові дії - форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння);

- воєнні дії - організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України;

- район воєнних (бойових) дій - визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

53. Відповідно бойові дії є однією із форм воєнних дій. Ці категорії співвідносять як ціле (воєнні дії) та частина (бойові дії). Тому воєнні дії, які законодавець згадує у частині другій статті 46 ЦК України, не обмежуються лише бойовими діями.

54. Законодавець у 2018 році вніс зміни до частини другої статті 46 ЦК України, доповнивши частини другу і третю статті 46 після слів «воєнними діями» словами «збройним конфліктом».

55. Із пояснювальної записки до проєкту Закону про правовий статус осіб, зниклих безвісти: «Беручи до уваги триваючий збройний конфлікт на території України та його наслідки як для населення в цілому, так і для окремих осіб, найбільш доцільним є прийняття окремого закону, який визначатиме правовий статус осіб, зниклих безвісти, та забезпечуватиме правове регулювання відносин, пов`язаних з обліком цих осіб та їх розшуком, з метою максимального подолання руйнівних наслідків конфлікту».

56. Збройний конфлікт - це збройне зіткнення між державами (міжнародний збройний конфлікт, збройний конфлікт на державному кордоні) або між ворогуючими сторонами в межах території однієї держави, як правило, за підтримки ззовні (внутрішній збройний конфлікт) (пункт 7 частини першої статті 1 Закону України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII «Про національну безпеку України»).

57. Потрібно наголосити на тому, що законодавець розмежовує категорії «воєнні дії», «збройний конфлікт» і «воєнний стан». Частина друга статті 46 ЦК України послуговується категоріями «воєнні дії» і «збройний конфлікт», а не «воєнний стан». Тому немає підстав пов`язувати початок перебігу строків, зазначених у частині другій статті 46 ЦК України, із введенням, припиненням або скасуванням воєнного стану в Україні.

58. Велика Палата Верховного Суду для з`ясування змісту припису речення другого частини другої статті 46 ЦК України «з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців» використовує телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норми права.

59. Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норм права зосереджується на цілі та призначенні законодавчого припису, враховуючи права й законні інтереси суб`єктів і суспільні інтереси.

60. Мета досліджуваної правової норми полягає у забезпеченні балансу між правовою визначеністю та захистом прав зниклої особи. З одного боку, законодавець хоче запобігти поспішному оголошенню особи померлою, оскільки це може спричинити значні правові наслідки, як-от відкриття спадщини. З іншого - потреба у відновленні правової визначеності стає особливо актуальною у випадках зникнення в умовах активних бойових дій, коли значно зростає ризик загибелі.

61. Правова мета встановлення спеціальних строків полягає в тому, що визначені частиною другою статті 46 ЦК України два роки від дня закінчення воєнних дій, збройного конфлікту або шість місяців потрібні для розшуку особи та вжиття заходів для її повернення із зони воєнних дій, збройного конфлікту або з інших держав і територій. Дворічний або шестимісячний строки обумовлені тим, що в багатьох випадках під час воєнних дій, збройних конфліктів загибель або зникнення осіб відбувається в умовах невизначеності, на територіях, де тривають активні бойові дії, або в тимчасово окупованих регіонах, що ускладнює вирішення питання розшуку фізичної особи. І навіть за наявності цих строків очевидність щодо зникнення безвісти або загибелі особи може залишатися невідомою. Однак саме для розв`язання таких проблем і застосовуються юридичні фікції.

62. Речення друге частини другої статті 46 ЦК України не конкретизує обставини, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з`являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи.

63. Важливим під час розгляду цієї справи є історичний контекст виникнення приписів частини другої статті 46 ЦК України. Його аналіз дозволяє зрозуміти, які суспільні та правові умови стали підґрунтям для її впровадження, а також як зміни у законодавстві відбивають потреби суспільства в різні часові періоди.

64. У Цивільному кодексі Української РСР 1963 року був подібний припис: відповідно до частини другої статті 21 цього Кодексу військовослужбовець або інший громадянин, який пропав без вісті в зв`язку з воєнними діями, може бути в судовому порядку оголошений померлим не раніше, ніж після закінчення двох років з дня закінчення воєнних дій.

65. Подібне регулювання у Цивільному кодексі Української РСР 1963 року склалося після Другої світової війни. У чинному ЦК України видозмінену до реалій незалежної України статтю 21 законодавець виклав у статті 46 без істотних змін, доповнивши її у частині другій реченням другим з наведенням спеціального правила із вказівкою на право суду (з урахуванням конкретних обставин) оголосити фізичну особу померлою до спливу дворічного строку, але не раніше спливу шести місяців.

66. Законодавець доповнив чинний ЦК України реченням другим частини другої статті 46 ЦК України задля врегулювання ситуацій, коли у суду є достатні істотні підстави вважати, що на основі доказів у конкретній справі фізична особа - з надзвичайно великою вірогідністю - є дійсно померлою (загиблою), і що впродовж двох років, зазначених у частині першій цієї статті, про особу не буде додаткових відомостей як про живу.

67. Частину другу статті 46 ЦК України потрібно тлумачити з урахуванням динамічного характеру суспільних відносин, які в умовах воєнних дій, збройних конфліктів зазнають швидких і непередбачуваних змін. Це вимагає оперативного реагування з боку суду для забезпечення ефективної охорони прав і законних інтересів осіб, у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси. Стислість строків вирішення такої категорії справ та ухвалення судових рішень у досліджуваній категорії справ стає особливо важливою в умовах, коли йдеться про встановлення правового статусу осіб, які зникли безвісти під час воєнних дій, збройного конфлікту, оскільки затримки в правовому реагуванні можуть призвести до погіршення ситуації для постраждалих осіб, їхніх родин і суспільства загалом.

68. За останні десятиріччя суспільні відносини зазнали докорінних змін, зокрема завдяки розвитку технологій, тому законодавець у чинному ЦК України передбачив скорочений шестимісячний строк, якого не було передбачено у Цивільному кодексі Української РСР 1963 року.

69. Тож тлумачення згаданої правової норми має сприяти швидкому відновленню стану правової визначеності та забезпеченню справедливості.

70. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що словосполучення «від дня закінчення воєнних дій», особливо у контексті широкомасштабної збройної агресії рф проти України, потрібно розуміти як визначення строку тривалістю в шість місяців, який потрібно обраховувати передусім від дня закінчення активних бойових дій на певній території України.

71. Визначення шести місяців як мінімально потрібного строку відображає необхідність обґрунтованого періоду для пошуку зниклої особи, враховуючи особливі обставини зникнення, зокрема під час активних бойових дій. Встановлення такого строку дозволяє зменшити ймовірність того, що особа, яка може бути ще живою, буде передчасно визнана померлою.

72. Швидкоплинні зміни суспільних відносин та життєвих обставин, зокрема на території активних бойових дій, впливають на можливість встановлення фактичного місця перебування зниклої особи. Тому, застосовуючи телеологічний підхід до тлумачення досліджуваної норми права, можна зробити висновок, що строк у шість місяців потрібно відраховувати від дня закінчення активних бойових дій на місці (території) ймовірної загибелі фізичної особи. Це забезпечує більш обґрунтований підхід до визначення моменту, коли зникнення фізичної особи (з надзвичайно високим ступенем вірогідності) можна вважати остаточним і невідворотним, що відповідає меті законодавчого регулювання - забезпеченню справедливості та правової визначеності для всіх зацікавлених сторін у таких суспільних відносинах.

73. Оголошення фізичної особи померлою пов`язується з виникненням у її родичів та інших заінтересованих осіб прав і законних інтересів, як-от: право на спадкування майна, отримання соціальних виплат, призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, припинення шлюбу, припинення зобов`язань, пов`язаних із такою особою, або інші матеріальні чи нематеріальні інтереси, пов`язані зі смертю цієї особи, тощо. Зазначене рішення також має важливе значення для правового статусу членів сім`ї, їх соціального забезпечення та можливості розпоряджатися майном особи, яка була оголошена померлою. Це оголошення має наслідки й для договірних зобов`язань, кредитних відносин і будь-яких інших правочинів, у яких брала участь особа, оскільки це може вплинути на вимоги кредиторів та інші правовідносини, пов`язані із зобов`язаннями.

74. Тому суд, зважаючи на конкретні обставини справи, повинен застосовувати норми права, які сприяють досягненню справедливого та передбачуваного результату. Правило про мінімальний шестимісячний строк дозволяє використовувати правові приписи до специфічних умов з огляду на активні бойові дії, соціальний контекст і правову невизначеність, яка виникає внаслідок збройної агресії рф.

75. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

76. Інше, звужувальне, тлумачення правила другого речення частини другої статті 46 ЦК України було б проявом надмірного формалізму і суперечило б завданням цивільного судочинства.

77. Отже, телеологічне тлумачення норми права дозволяє врахувати специфіку випадків зникнення фізичних осіб під час активних бойових дій і акцентувати увагу на суспільній потребі у встановленні справедливості та визначеності щодо статусу зниклої особи, але лише після спливу розумного строку для її пошуку.

78. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що законодавець, формуючи припис речення другого частини другої статті 46 ЦК України («з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців»), після слів «шести місяців» завершив речення. Зазначене унаочнює, що правильним є таке тлумачення цього припису, що здійснюватиметься без прив`язки до моменту скасування воєнного стану, припинення воєнних дій, збройного конфлікту як такого на усій території України.

79. Наведене тлумачення відповідає і європейським стандартам. Так, відповідно до Рекомендації CM/Rec(2009)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо принципів, які стосуються осіб, зниклих безвісти, та презумпції смерті (прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 09 грудня 2009 року на 1073-му засіданні заступників міністрів), якщо обставини зникнення безвісти особи є такими, що дають підстави для висновку про ймовірність її загибелі, то для подання запиту бажано, щоб час, що минув з моменту зникнення або з моменту отримання останньої звістки про те, що особа жива, становив не більше одного року (пункт 2 принципу четвертого).

80. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що стаття 48 ЦК України регулює правові наслідки появи фізичної особи, яка була оголошена померлою. Ця стаття передбачає механізм скасування судом рішення про оголошення фізичної особи померлою у разі, якщо вона з`являється або стає відомою інформація про її місцезнаходження. Завдяки цьому механізму законодавець також прагне забезпечити справедливість, враховуючи потребу в захисті прав людини та її законних інтересів. Стаття 48 ЦК України формує справедливий та розумний баланс між інтересами держави, суспільства та окремих осіб, у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, що є ключовим для функціонування правової системи.

81. Велика Палата Верховного Суду виснує, що шість місяців, які визначені в реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці (на території) ймовірної загибелі фізичної особи, що дозволятиме надати правову охорону людям, які постраждали від війни та у яких у зв`язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи виникають певні цивільні права та правомірні інтереси, і забезпечуватиме правову справедливість.

82. Конкретні воєнні дії мають територіальну і часову характеристики. Джерелом офіційної інформації про ці характеристики є Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджений наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 (далі - Наказ № 309).

83. У цьому Наказі № 309 зазначені (1) території, на яких ведуться (велися) бойові дії, зокрема: (а) території можливих бойових дій; (б) території активних бойових дій; (в) території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси; (2) тимчасово окуповані рф території України. До того ж цей Наказ містить інформацію про дату початку та завершення бойових дій на відповідній території.

84. Отже, суди можуть використовувати дані, зокрема з Наказу № 309, для визначення часових характеристик ведення воєнних дій на конкретній території України.

85. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що обрахування шестимісячного строку, зазначеного у реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, від дня припинення або скасування воєнного стану в Україні загалом або закінчення воєнних дій, збройного конфлікту на усій її території суперечило б принципу правовладдя (верховенства права) та його складовій - правовій визначеності.

86. Україна є соціальною, правовою державою (стаття 1); людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (частина перша статті 3 Конституції України).

87. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України). Цей принцип є однією з основних засад цивільного судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд під час розгляду справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 10 ЦПК України), на якому має бути засноване судове рішення (частина перша статті 263 ЦПК України).

88. Одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності. Він вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності.

89. У Доповіді «Верховенство права», схваленій Європейською комісією «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25 - 26 березня 2011 року) (CDL-AD(2011)003rev), зазначено, що держава зобов`язана дотримуватись законів, які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; передбачуваність означає, що закон має бути … проголошений наперед - до його застосування, та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (пункт 44); юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були чіткими і точними та спрямованими на забезпечення того, щоб ситуації та правовідносини залишалися передбачуваними (пункт 46); юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна дотримуватись узятих на себе певних зобов`язань, виконувати покладені на неї певні функції чи виголошені нею перед людьми певні обіцянки (поняття «законні очікування») (пункт 48).

90. За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі правила поведінки, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року

(C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07, параграф 39), «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, параграф 170)).

91. ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (Cantoni v. France, заява № 17862/91, параграфи 31 - 32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (Vyerentsov v. Ukraine, заява № 20372/11, параграф 65)).

92. Згідно з принципом правової визначеності відрахування шестимісячного строку від дня припинення або скасування воєнного стану чи закінчення воєнних дій, збройного конфлікту на усій території України не забезпечувало б достатньої передбачуваності та сталості правових відносин. В умовах триваючої збройної агресії рф проти України, що супроводжується численними випадками зникнень осіб та постійною нестабільністю, передбачити момент закінчення такої агресії неможливо. На час прийняття цієї постанови російсько-українська війна все ще триває, що посилює правову невизначеність і може ускладнювати ефективне застосування закону та забезпечення захисту прав осіб, які постраждали внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту та у яких, у зв`язку з вірогідною смертю зниклої фізичної особи, виникають певні цивільні права та правомірні інтереси.

93. Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2014 року № 15-рп/2004, одним із проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим його культурним рівнем. Справедливість є однією з основних засад права та є вирішальною у визначенні права як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

94. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що під час визначення моменту для початку відліку шестимісячного строку, встановленого реченням другим частини другої статті 46 ЦК України, суд повинен враховувати соціальний контекст та засаду справедливості. Оскільки в умовах російської агресії, яка триває на території України, ситуація в країні залишається недостатньо стабільною, будь-які правові рішення повинні бути чутливими до складних життєвих обставин, у яких опинилися люди.

95. Відрахування шестимісячного строку з дня припинення або скасування воєнного стану чи закінчення воєнних дій, збройного конфлікту було б непропорційним обмеженням прав та інтересів значної кількості цивільних осіб, членів сімей Захисників і Захисниць України.

96. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що у частині другій статті 46 ЦК України йдеться про воєнні дії, збройний конфлікт, а не про воєнний стан. Не можна тлумачити цей припис як такий, що його можливо застосувати стосовно оголошення особи померлою винятково після скасування воєнного стану на усій території України.

97. Також не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв`язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об`єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою.

98. Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з`ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.

99. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може розпочати відлік шестимісячного строку для оголошення особи померлою від дня настання події, яка спричинила загибель фізичної особи, у разі якщо ця подія відбулася за межами території ведення активних бойових дій, проте є наслідком воєнних дій.

100. У такому випадку у разі подій (наприклад, авіаударів, ракетних обстрілів, терактів, підривів на мінах, загибелі під час евакуації чи гуманітарної місії) на територіях, які формально не є зоною активних бойових дій, але мають прямий зв`язок з воєнними діями, збройним конфліктом, суд має право розпочати відлік шестимісячного строку з моменту такої події. Якщо докази, як-от: відеоматеріали, документи або показання свідків тощо, дозволяють з високим ступенем вірогідності припустити ймовірну загибель особи, зволікання у визнанні фізичної особи померлою стає невиправданим і не відповідає принципу правової визначеності.

Щодо суті спору

101. Заявниця просила оголосити померлим свого сина ОСОБА_2 , добровольця ДФТГ НОМЕР_7; стверджувала, що ОСОБА_2 ніс службу на території ТРЦ «Ретровіль» у місті Києві. У ніч з ІНФОРМАЦІЯ_3 приблизно о 22:45 збройні сили рф завдали ракетного удару по ТРЦ «Ретровіль», унаслідок чого ОСОБА_2 загинув.

102. Суди першої та апеляційної інстанцій погодилися з тим, що матеріали справи та факти, повідомлені свідками, пояснення яких не були суперечливими щодо обставин загибелі ОСОБА_2 , є підставами для того, щоб зробити можливим вірогідне припущення про смерть ОСОБА_2 , який як доброволець ДФТГ НОМЕР_7 у період збройної агресії рф проти України ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснював охорону об`єктів та забезпечення порядку на території ТРЦ «Ретровіль» у місті Києві під час вибуху ворожої ракети.

103. МОУ у касаційній скарзі зазначило, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на правило частини другої статті 46 ЦК України, не врахували, що воєнні дії на території України тривають, відлік установленого шестимісячного строку, відповідно, ще не розпочався, тому звернення заявниці до суду із заявою про оголошення фізичної особи померлою є передчасним і унеможливлює визнання особи померлою в порядку, визначеному частиною другою статті 46 ЦК України.

104. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

105. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який є у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

106. Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

107. З огляду на обставини справи, рішення у якій переглядається, а також правові висновки, сформульовані у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду констатує безпідставність доводу касаційної скарги про необхідність обраховувати шестимісячний строк, встановлений у реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, з моменту припинення воєнних дій (воєнного стану) на всій території України загалом.

108. Водночас суди першої та апеляційної інстанцій неправильно встановили початок перебігу шестимісячного строку, зазначеного у реченні другому частини другої статті 46 ЦК України.

109. Так, відповідно до постанови апеляційного суду з моменту події - ІНФОРМАЦІЯ_2, до моменту розгляду справи судом першої інстанції минуло більше шести місяців. Тобто суди відраховували початок шестимісячного строку з моменту можливої смерті ОСОБА_2 . Натомість Велика Палата Верховного Суду виснувала, що шість місяців мають відраховуватися від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій.

110. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_2 , будучи добровольцем ДФТГ м. Києва «Мрія», в період збройної агресії рф проти України ІНФОРМАЦІЯ_2 на території ТРЦ «Ретровіль» в місті Києві під час вибуху ворожої ракети здійснював охорону об`єктів та забезпечення порядку.

111. Відповідно до Наказу № 309 територією активних бойових дій була вся територія міста Києва з 24 лютого до 30 квітня 2022 року.

112. Отже, саме з 30 квітня 2022 року має обраховуватися початок шестимісячного строку, зазначеного у реченні другому частини другої статті 46 ЦК України як дата закінчення активних бойових дій на території міста Києва.

113. Заявниця ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою 01 листопада 2022 року. Тож як на момент звернення заявниці до суду з такою заявою, так і на час постановлення судом першої інстанції рішення по суті сплинув шестимісячний строк, зазначений у реченні другому частини другої статті 46 ЦК України, а саме, як виснувала Велика Палата в цій постанові, від дня закінчення активних бойових дій на території міста Києва.

114. МОУ у касаційній скарзі не зазначило інших доводів, крім як неправильного, на думку скаржника, застосування судами частини другої статті 46 ЦК України.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

115. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України).

116. Відповідно до частин першої, третьої і четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

117. З огляду на висновки, зроблені в цій постанові, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу потрібно задовольнити частково: рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишити без змін.

Розподіл судових витрат

118. Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

119. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

120. Оскільки Велика Палата Верховного Суду виснувала про зміну оскаржуваних судових рішень лише у мотивувальній частині, то немає правових підстав для перерозподілу судових витрат, понесених заявником у судах апеляційної та касаційної інстанцій.

121. Судові витрати, понесені заявником у зв`язку з поданням касаційної скарги, покладаються на нього.

VI. ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

122. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (частина друга статті 46 ЦК України).

123. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2022 року в незміненій апеляційним судом частині та постанову Київського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. О. Погрібний Судді:О. О. БанаськоМ. В. Мазур О. Л. БулейкоС. Ю. Мартєв І. А. ВоробйоваО. В. Ступак М. І. ГрицівІ. В. Ткач О. А. ГубськаО. С. Ткачук В. В. КорольЄ. А. Усенко О. В. КривендаН. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 123992364

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА (збіжна)

судді М. В. Мазура

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року

справа № 755/11021/22

провадження № 14-94цс24

1. У цій справі мова йшла про встановлення факту смерті нашого захисника-добровольця, який імовірно загинув внаслідок ворожого обстрілу 20 березня 2022 року ТРЦ «Ретровіль». Дослідженими судом доказами було переконливо доведено той факт, що він ніс службу на цьому об?єкті, коли відбувся ракетний удар, але, на жаль, ні його тіло, ні рештки, так і не було знайдено після розбору завалів.

2. Не потрібно бути ні суддею, ні юристом, щоб прийти до висновку, що цих обставин у сукупності з тим фактом, що ця людина не була знайдена і не з?явилася через стільки часу цілком достатньо для переконання, що вона загинула того фатального дня.

3. Але коли читаєш закон, все стає набагато складніше.

4. З одного боку, ст. 46 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) передбачає можливість оголошення судом фізичної особи померлою. Зокрема, у ч. 1 цієї статті зазначено таке:

«Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців…».

5. З іншого боку, ч. 2 названої статті містить спеціальну норму з дещо іншим правилом:

«Фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців».

6. Колегія суддів Касаційного цивільного суду, яка передала цю справу на розгляд Великої Палати, зазначила, що аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить про наявність великої кількості судових справ (більше 100) щодо оголошення фізичної особи померлою та про існування різних підходів судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій, викладених у їх судових рішеннях, щодо спеціального правила, передбаченого у ч. 2 ст. 46 ЦК України, зокрема, стосовно початку відліку визначених у цій нормі строків:

- одні суди вважають, що строки, визначені в ч. 2 ст. 46 ЦК слід обраховувати з моменту настання події (яка могла призвести до смерті особи), а не з моменту закінчення дії воєнного стану на території держави,

- інші ж твердять, що відлік строку для оголошення фізичної особи померлою внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту має починатися саме з дня закінчення воєнних дій на території держави.

7. Слід визнати, що на користь другого варіанту можна навести досить розумні аргументи. По-перше, указівка законодавцем на «воєнні дії» поряд із терміном «збройний конфлікт» дійсно може навести на думку про те, що законодавець у ч. 2 ст. 46 ЦК мав на увазі саме закінчення воєнних дій на території держави. По-друге, воєнні дії та збройний конфлікт руйнують звичайний уклад життя як окремих людей, так і цілого суспільства, створюють серйозну небезпеку для життя та ситуацію невизначеності щодо долі багатьох людей і тому зникнення тих чи інших осіб під час воєнних дій може бути пов?язане як з їх смертю, так і з іншими обставинами, наприклад, переміщенням у більш безпечне місце на окупованій території, на території держави-агресора чи третьої країни, потраплянням в полон чи незаконним затримання окупаційною владою, дезертирством військових або навіть вступом на службу до армії ворога тощо.

8. Однак ця справа яскраво демонструє головний контраргумент - другий з перелічених варіантів тлумачення названої норми в цьому контурному випадку призвів би до явної несправедливості та суперечив би здоровому глузду. І хоча зараз ми розглядаємо одну конкретну справу, але варто пам?ятати про те, що подібних ситуацій може бути дуже багато.

9. Саме тому я вітаю як рішення судів першої і апеляційної інстанцій, так і рішення Великої Палати, оскільки всі вони, хоча і з дещо різними мотивами, ухвалили в цій справі справедливі рішення, які дозволять матері загиблого добровольця отримати свідоцтво про його смерть та одержати відповідну грошову допомогу. Більше того, висновок Великої Палати матиме важливе значення для відновлення справедливості у багатьох випадках, коли йтиметься про осіб, які зникли безвісти внаслідок ворожих атак на території України, де не ведуться «активні бойові дії».

10. Проблема полягає в тому, що цей висновок Великої Палати дозволить вирішити лише частину проблеми, тоді як родичі осіб (цивільних або військових), які зникли безвісти в зоні «активних бойових дій» ризикують залишитися в стані невизначеності на роки або десятиліття. Ми вже маємо такий досвід, адже збройний конфлікт в Україні розпочався понад 10 років тому, коли було окуповано частину території України, при цьому з 2015 до 2022 року лінія зіткнення сил оборони України з ворогом була майже незмінною, але водночас на цій лінії постійно відбувалися й обстріли, й інші бойові дії.

11. Тож повернімося до змісту ч. 2 ст. 46 ЦК. У постанові Великої Палати правильно зауважено, що ця норма не пов`язує можливість оголошення фізичної особи, яка пропала безвісти «у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом», з припиненням або скасуванням воєнного стану в Україні, оскільки цей термін законодавець тут не вживає. Більше того, попри те, що поняття «збройний конфлікт» міститься в цій нормі, вона дає чітку вказівку, що початок перебігу передбачених у ній строків відраховується виключно «від дня закінчення воєнних дій» (а не збройного конфлікту). Однак законодавець не пішов далі і не навів у ч. 2 ст. 46 ЦК жодних специфічних характеристик «воєнних дій», які б мали братися до уваги, ні за масштабом (локальні, регіональні чи в масштабах всієї країни тощо), ні за характером (наступальні, оборонні, маневрові, позиційні тощо), ні за формою (кампанії, операції, битви, удари, бої, систематичні бойові дії тощо).

12. Це дає підстави для висновку, що положення ч. 2 ст. 46 ЦК залишають значний простір для судової дискреції під час тлумачення цього терміну. Більше того, не зовсім правильно давати визначення поняття «воєнні дії», яке використовується в цій нормі з посиланням на положення Закону України «Про оборону України», який має зовсім іншу мету і предмет правового регулювання. Зокрема, в названому Законі «воєнні дії» визначаються як "організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України", тоді як зміст ч. 2 ст. 46 ЦК явно не може зводитися до випадків виключно організованого застосування українських «сил оборони та сил безпеки», адже саме застосування воєнної сили ворогом стає причиною тисяч смертей наших воїнів і цивільних осіб.

13. Саме тому Великій Палаті доречніше було заявити про те, що поняття «воєнні дії» у контексті ч. 2 ст. 46 ЦК має тлумачитися автономно. При цьому визначення характеру, масштабу і конкретних форм воєнних дій, закінчення яких має обумовлювати початок перебігу визначених у нормі строків, має бути предметом оцінки в кожній конкретній справі з урахуванням її специфічних обставин, оскільки насправді неможливо наперед передбачити чи уявити всі можливі ситуації, за яких люди можуть зникати безвісти внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту.

14. Загальна логіка тлумачення поняття «воєнні дії» в цілях застосування ч. 2 ст. 46 ЦК мала б полягати в наступному: чим більш конкретними і переконливими є докази, що указують на можливу загибель людини внаслідок конкретної події, тим «меншими» за масштабами можуть бути такі «воєнні дії» аж до окремого бою на окремій ділянці місцевості чи окремої атаки із застосуванням воєнних засобі ураження, і навпаки, чим менше деталей відомо про обставини зникнення безвісти людини, тим «більшим» має бути масштаб воєнних дій в розумінні ч. 2 ст. 46 ЦК.

15. Для прикладу, уявімо ситуацію дуже подібну до обставин цієї справи, але з однією відмінністю - населений пункт, в якому вона відбулася перебуває десь дуже близько до лінії зіткнення наших сил оборони з армією ворога, де бойові дії тривають роками з більшою або меншою інтенсивністю (як було в багатьох населених пунктах на Донбасі з 2015 до 2022 року). Гадаю, що за таких обставин варто було б відраховувати дворічний або шестимісячний строк (що мало б бути предметом окремого обґрунтування суду) саме від дня знищення будинку, де перебував військовий (а не залишати його родичів в стані невизначеності на роки чи десятиліття).

16. Змоделюємо іншу (протилежну) ситуацію: цивільна особа, мешканець Маріуполя, зникла безвісти під час боїв за це місто в березні 2022 року за невстановлених обставин. Оскільки таке зникнення може пояснюватись різними причинами від можливої смерті, до незаконного затримання чи переміщення на територію країни-агресора, то в цьому разі розумно було б говорити про необхідність закінчення воєнних дій у масштабі, який вимагав запровадження правового режиму воєнного стану на території всієї країни.

17. І нарешті третій приклад (щось середнє): український військовий пропав безвісти за невстановлених обставин під час оборони певного населеного пункту, який зрештою було окуповано ворогом. У такому разі доцільно було б відраховувати дворічний строк (якого, на противагу шестимісячному строку, було б достатньо для з`ясування того, чи не потрапив він у полон) з дня повного захоплення цього населеного пункту.

18. Сподіваюсь, що цих вигаданих прикладів, які цілком можуть трапитися в реальності, достатньо для того, щоб пояснити, чому при застосуванні судами положень ч. 2 ст. 46 ЦК потрібна гнучкість. Усвідомлюючи, що така дискреція може спричинити певний ризик ухвалення помилкових рішень, вона необхідна для забезпечення розумного балансу між ризиком помилок і захистом прав родичів осіб, які зникли безвісти. Суди вже мають значний досвід роботи зі складними у доказуванні фактами в різних категоріях справ і цілком можуть забезпечити належне обґрунтування своїх рішень.

19. Таким чином, автономне і гнучке тлумачення поняття «воєнні дії» в цілях застосування частини 2 статті 46 ЦК України дозволило б ефективніше враховувати обставини конкретних справ і забезпечувати справедливість для всіх учасників процесу. Такий підхід більше сприяв би не лише досягненню балансу між інтересами людини і держави, але й підвищенню довіри до судової системи в умовах триваючої війни.

Суддя Великої Палати

Верховного Суду М. В. Мазур

Джерело: ЄДРСР 124005318

[ANTIRAID]

Дуже сумнівне трактування та визначення строку з якого треба відраховувати шість місяців. Підхід запропонований Великою палатою призведе до прямо протилежних рішень в одних і тих самих випадках. Суд зазначив:

122. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (частина друга статті 46 ЦК України).

123. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча й є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних бойових дій.