Постанова ВП ВС після ЄСПЛ про незаконність необгрунтованого рішення апеляційного та касаційного суду щодо виселення з нежитлового приміщення, яким позивачі тривалий час користувались як квартирою

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року

м. Київ

Справа № 463/615/13
Провадження № 14-128cвц24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді(судді-доповідача)Мартєва С. Ю.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Губської О. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участю

секретаря судового засідання Мартинюка О. С.,

представника заявників - адвоката Мотринця І. М.,

представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) - Горака Я. П.,

представника відповідача - Савчук І. В.,

розглянула у спрощеному провадженні заяву адвоката Мотринця Івана Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про перегляд за виключними обставинами рішення Апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2013 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Львівської обласної ради, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, за участю третіх осіб: Головного управління освіти і науки Львівської обласної державної адміністрації обласної Науково-педагогічної бібліотеки, Управління житлово-комунального господарства Львівської обласної державної адміністрації, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

за зустрічним позовом Управління майном спільної власності Львівської обласної ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третьої особи - Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека», про витребування майна з незаконного володіння.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позову

1. У лютому 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з позовом до Львівської обласної ради, Управління майном спільної власності Львівської обласної ради про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру АДРЕСА_1 .

2. Позов мотивували тим, що у 1951 - 1952 роках батька чоловіка ОСОБА_1 - ОСОБА_3 прийняли на роботу у Львівський обласний відділ освіти на посаду сторожа-двірника. Йому надали квартиру АДРЕСА_1 для проживання із сім`єю за розпорядженням адміністрації підприємства. Спірна квартира знаходилась у приміщенні Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека» (далі -Бібліотека). Сім`я ОСОБА_1 з 1951 року і на час звернення до суду проживає у цій квартирі, сплачує комунальні послуги. Вважають, що оскільки вселилися вони до спірної квартири на законних підставах, то набули на неї право власності за набувальною давністю.

3. Управління майном спільної власності Львівської обласної ради звернулося із зустрічним позовом та просило ухвалити рішення про витребування з незаконного володіння відповідачів нежитлові приміщення площею 68,7 кв. м, що на першому поверсі будинку АДРЕСА_2 , що позначені в технічному паспорті номерами 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7, та підвальні приміщення площею 59,8 кв. м, позначені літерами ІХ, Х, ХІ, ХІІ ХІІІ, ХІV, згідно з технічним паспортом Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (далі - БТІ) на нежитлові приміщення будівлі Бібліотеки (літ. «А-2»).

4. Свої вимоги мотивувало тим, що Львівській обласній раді належать на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 30 серпня 2004 року, виданого БТІ, нежитлові приміщення Бібліотеки загальною площею 1 110,7 кв. м на АДРЕСА_2 . За відомостями інвентаризаційної справи будівля на АДРЕСА_2 є нежитловою та з 1950 року закріплена за Бібліотекою, тому сім`я ОСОБА_4 у спірних приміщеннях проживає незаконно.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

5. Рішенням від 10 квітня 2013 року Личаківський районний суд м. Львова у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовив за безпідставністю вимог.

6. Відмовляючи у задоволенні первісного позову про визнання права власності за набувальною давністю, місцевий суд виходив з того, що рішенням від 19 листопада 2007 року Личаківський районний суд м. Львова відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 про визнання частково недійсним наказу Управління майном комунальної власності Львівської обласної державної адміністрації від 17 червня 2004 року № 311 «Про оформлення свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомого майна спільної власності територіальних громад області».

7. Виходив з того, що власником нежитлових приміщень Бібліотеки загальною площею 1 110, 7 кв. м на АДРЕСА_2 є Львівська обласна рада, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 30 серпня 2004 року, зареєстрованим в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 30 серпня 2004 року.

8. Зазначив, що за рішенням № 33 від 23 червня 2006 року Львівська обласна рада Управління адміністративними будинками Львівської обласної ради перейменувала в Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, якому надала повноваження управління майном спільної власності територіальної громади області.

9. Цим же рішенням затвердила відповідне положення про Управління майном спільної власності Львівської обласної ради, яким, зокрема, регламентувала, що таке є правонаступником відділу з питань майна комунальної власності облдержадміністрації, в тому числі з питань управління цим майном. На управління поклала функції контролю за використанням та збереженням майна спільної власності.

10. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, місцевий суд керувався статтями 8, 9, 47, 48 Конституції України, якими врегульовано, що в Україні діє принцип верховенства права, чинність міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також регламентовано право кожного на житло та на достатній життєвий рівень.

11. Крім того, суд послався на статтю 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) від 04 листопада 1950 року та ряд рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), зокрема в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року.

12. Місцевий суд взяв до уваги це рішення, за яким втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, а й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії»). Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, установленого та безпечного місця в суспільстві. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.

13. Суд першої інстанції зазначив про реєстрацію позивачів у приміщенні та проведення ними оплати, а також врахував закріплене Конституцією України право громадян на житло.

14. Постановою від 11 листопада 2013 року Апеляційний суд Львівської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відхилив, апеляційну скаргу Управління майном спільної власності Львівської обласної ради задовольнив.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2013 року в частині відмови у задоволенні зустрічного позову Управління майном спільної власності Львівської обласної ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третьої особи Бібліотеки, про витребування майна з незаконного володіння скасував та ухвалив у цій частині нове рішення, яким зустрічний позов Управління майном спільної власності Львівської обласної ради задовольнив.

Витребував з незаконного володіння ОСОБА_1 , ОСОБА_2 нежитлові приміщення площею 68,7 кв. м, що на першому поверсі будинку АДРЕСА_2 , що позначені в технічному паспорті номерами 2-1, 2-2, 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2-7 та підвальні приміщення площею 59,8 кв. м, позначені літерами ІХ, Х, ХІ, ХІІ ХІІІ, ХІV, згідно з технічним паспортом БТІ на нежитлові приміщення будівлі Бібліотеки (літ. «А-2»).

Стягнув з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Управління майном спільної власності Львівської обласної ради 214,60 грн судового збору.

Решту рішення місцевого суду залишив без змін.

15. Апеляційний суд мотивував постанову тим, що спірні приміщення не є житлом, а тому права позивачів на такі приміщення, як на житлові, не можуть вважатись порушеними, ці приміщення мають законного власника, законність права якого підтвердило рішення Личаківського районного суду м. Львова від 19 листопада 2007 року, право власності зареєстроване у встановленому законом порядку, а тому підлягає захисту.

16. Ухвалою від 12 лютого 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником Мотринцем І. М. , та ОСОБА_2 , подану її представником ОСОБА_7 , відхилив.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2013 року залишив без змін.

17. Ухвала мотивована тим, що апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалюючи у цій частині нове рішення про задоволення зустрічного позову, правильно встановив характер спірних правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням конкретних обставин справи з дотриманням норм процесуального права.

Короткий зміст рішення Європейського суду з прав людини

18. 12 вересня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до ЄСПЛ заяву (№ 63648/14), у якій скаржилися на порушення Апеляційним судом Львівської області статті 8 Конвенції, зокрема порушення апеляційним судом їх права на повагу до їхнього житла.

19. Рішенням від 12 вересня 2024 року у справі «Мороз проти України» (Case of Moroz v. Ukraine) ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції у зв`язку з несправедливістю цивільного провадження.

Це рішення набуло статусу остаточного 12 вересня 2024 року.

20. ЄСПЛ дійшов висновку, що апеляційний суд зобов`язав заявниць виселитися зі спірних приміщень лише на тій підставі, що ці приміщення були зареєстровані як «нежитлові», без аналізу конкретної ситуації заявниць.

21. Також зазначив, що у своєму обґрунтуванні апеляційний суд не розглянув аргументів заявниць, що спірні приміщення надані їхній сім`ї радою за більш ніж шістдесят років до розгляду питання про надання права власності, для проживання і заявниці офіційно облаштували та зареєстрували в них своє житло, відремонтували за власний кошт і сплачували різні платежі як de facto наймачі протягом усього періоду свого проживання. Його обґрунтування також жодним чином не вказувало на те, що суд намагався оцінити бажання позивача - органу державної влади звільнити спірні приміщення попри твердження заявниць, що збереження цього житла, в якому вони до розгляду справи офіційно проживали приблизно сорок і двадцять три роки відповідно, було життєво важливим питанням для них.

22. ЄСПЛ не може визнати, що апеляційний суд навів достатні підстави, аби довести існування нагальної суспільної потреби у спірному рішенні про виселення або обґрунтованість пропорційності такого виселення для цілей статті 8 Конвенції. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, до якого заявниці подали касаційну скаргу, відхилив її, не розглянувши ці питання.

23. Рішенням від 12 вересня 2024 року ЄСПЛ постановив, що було порушено статтю 8 Конвенції.

Короткий зміст вимог заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами

24. 04 жовтня 2024 року адвокат Мотринець І. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звернувся до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд судових рішень за виключними обставинами у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом [пункт 2 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)].

25. Заявник просив ухвалити нове рішення, яким відновити права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 володіти та користуватися квартирою АДРЕСА_3 або ж надати аналогічне житло та компенсувати понесені судові та виконавчі витрати, а також витрати на правову допомогу.

Рух заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами

26. 11 жовтня 2024 року заява адвоката Мотринця І. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про перегляд судових рішень за виключними обставинами надійшла до Великої Палати Верховного Суду.

27. Ухвалою від 16 жовтня 2024 року Велика Палата Верховного Суду відкрила провадження у цій справі за виключними обставинами, витребувала матеріали справи № 463/615/13 із суду першої інстанції, а також витребувала з Міністерства юстиції України копію рішення ЄСПЛ від 12 вересня 2024 року у справі «Мороз проти України» (Case of Moroz v. Ukraine), ухвалене за результатами розгляду заяви № 63648/14, з його автентичним перекладом українською мовою та призначила справу до розгляду.

28. 04 листопада 2024 року на адресу суду від Міністерства юстиції України надійшла копія зазначеного рішення ЄСПЛ разом із його автентичним перекладом українською мовою.

29. 04 листопада 2024 року до Великої Палати Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи № 463/615/13.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами

30. Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень за виключними обставинами, адвокат Мотринець І. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилається на рішення ЄСПЛ від 12 вересня 2024 року у справі «Мороз проти України» (Case of Moroz v. Ukraine), ухвалене за результатами розгляду заяви № 63648/14, у якому встановлено порушення статті 8 Конвенції.

31. Це рішення набуло статусу остаточного 12 вересня 2024 року.

32. Цим рішенням установлено факт порушення статті 8 Конвенції.

33. У справі «Мороз проти України» (Case of Moroz v. Ukraine) ЄСПЛ дійшов висновку, що апеляційний суд зобов`язав заявниць виселитися зі спірних приміщень лише на тій підставі, що спірні приміщення надані їхній сім`ї радою за більш ніж шістдесят років до розгляду питання про надання права власності, для проживання і заявниці офіційно облаштували та зареєстрували в них своє житло, відремонтували за власний кошт і сплачували різні платежі як de facto наймачі протягом усього періоду свого проживання. Його обґрунтування також жодним чином не вказувало на те, що суд намагався оцінити бажання позивача - органу державної влади звільнити спірні приміщення попри твердження заявниць, що збереження цього житла, в якому вони до розгляду справи офіційно проживали приблизно сорок і двадцять три роки відповідно, було життєво важливим питанням для них. За таких обставин Суд не міг визнати, що апеляційний суд навів достатні підстави, аби довести існування нагальної суспільної потреби у спірному рішенні про виселення або обґрунтованість пропорційності такого виселення для цілей статті 8 Конвенції. Вищий спеціалізований суд України, до якого заявниці подали касаційну скаргу, відхилив її, не розглянувши ці питання.

34. Звернувшись до Великої Палати Верховного Суду, адвокат Мотринець І. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилався на порушення Апеляційним судом Львівської області статті 8 Конвенції, зокрема на порушення апеляційним судом права на повагу до їхнього житла, що було встановлено ЄСПЛ, та просив ухвалити нове рішення, яким відновити права ОСОБА_1 та ОСОБА_2 володіти та користуватися квартирою або ж надати аналогічне житло та компенсувати понесені судові та виконавчі витрати, а також витрати на правову допомогу.

35. У судовому засіданні адвокат Мотринець І. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , підтримав заяву та просив її задовольнити.

36. Представник Львівської обласної ради Савчук І. В. та представник Управління майном спільної власності Львівської обласної ради Горак Я. П. заперечували проти заяви та просили відмовити у її задоволенні.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

37. Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, оцінивши доводи учасників справи, дослідивши матеріали заяви про перегляд судових рішень та матеріали справи, зміст рішення ЄСПЛ, дійшла висновку, що заява адвоката Мотринця І. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про перегляд судових рішень за виключними обставинами підлягає задоволенню з таких підстав.

Застосовні норми права

38. Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

39. Одним з міжнародних договорів щодо прав людини є Конвенція, яка була ратифікована Україною 17 липня 1997 року (№ 475/97-ВР), набула чинності 11 вересня 1997 року і стала частиною національного законодавства, яке підлягає застосуванню.

40. Ця Конвенція передбачає юрисдикцію ЄСПЛ щодо заяв громадян України про порушення державою норм цієї Конвенції.

41. Міжнародним документом, що визначає правовий статус як самого ЄСПЛ, так і його рішень, є зазначена Конвенція, зокрема її розділ ІІ. При цьому стаття 46 Конвенції зазначає про безумовний обов`язок держав-учасниць виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, в яких вони є сторонами.

42. Поряд із цим ЄСПЛ залишає за державою свободу у виборі заходів, необхідних для виконання його рішень. Згідно зі стандартами Ради Європи значення кожного з прийнятих ЄСПЛ рішень полягає в тому, що вони не тільки повинні впливати на право конкретного заявника, але також і на розвиток національного законодавства держав-учасниць Конвенції. Заходи поновлення права особи, яка зверталась до ЄСПЛ із заявою, мають значення у контексті відповідальності держави перед певною особою як санкції за порушення її права.

43. Правові норми щодо порядку виконання рішень ЄСПЛ закріплені в Законі України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV).

44. Цей Закон є спеціальним та регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконувати рішення ЄСПЛ та необхідністю впроваджувати в українське судочинство європейські стандарти прав людини. Водночас чітких рекомендацій щодо правил виконання рішень ЄСПЛ судами Закон № 3477-IV не містить. Такі правила визначені у відповідному процесуальному законодавстві.

45. З урахуванням частини першої статті 32 Конвенції щодо поширення юрисдикції ЄСПЛ на всі питання її тлумачення і застосування, частини другої статті 19 Конституції України щодо обов`язку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, частин першої та третьої статті 124 Конституції України та частини першої статті 5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» можна зробити висновок, що всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї є компетенцією ЄСПЛ, а застосування норм матеріального і процесуального права та вирішення юридичних спорів при здійсненні правосуддя в Україні є виключними повноваженнями національних судів.

46. Як зазначив ЄСПЛ у рішенні від 13 липня 2000 року у справі «Скоццарі та Джюнта проти Італії» (Scozzari and Giunta v. Іtaly, заяви № 39221/98 і № 41963/98, параграф 249), під обов`язком Високих Договірних Сторін виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, в якій вони є сторонами, розуміється, що рішення, відповідно до якого ЄСПЛ визнав порушення, покладає на державу-відповідача обов`язок не лише здійснити на користь заявника виплати, присуджені як справедлива сатисфакція, але також і здійснити під контролем Комітету Міністрів загальні і, якщо це доречно, індивідуальні заходи, здійснення яких є необхідним у рамках внутрішньої правової системи, аби покласти край виявленому порушенню та виправити негативні наслідки такого порушення. Більше того, знаходячись під контролем Комітету Міністрів, держава-відповідач вільна у виборі засобів, якими вона виконуватиме свої зобов`язання за статтею 46 Конвенції, за умови, що такі засоби не суперечитимуть висновкам, які містяться у рішенні ЄСПЛ.

47. Глава 3 Закону № 3477-IV передбачає необхідність ужиття для виконання рішення ЄСПЛ, який констатував порушення Україною Конвенції, заходів індивідуального та загального характеру.

48. За положеннями статті 1 Закону № 3477-IV виконанням рішення є: а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

49. Якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (стаття 41 Конвенції).

50. За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7-9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ. Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі.

51. Перелік додаткових заходів індивідуального характеру досить вузький. По суті, їх існування не є гарантією забезпечення відновлення порушених прав і не свідчить про досягнення у кожному випадку мети цих заходів, передбаченої законодавством.

52. Застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у ній, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною. Для цього потрібно враховувати Рекомендацію № R(2000)2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини». Відповідно до цієї рекомендації повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, варто застосовувати, особливо тоді:

- коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження;

- коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що (а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або (б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.

53. У пункті 16 цієї Рекомендації зазначено, що у справах щодо перегляду або поновлення провадження у справі, в яких ЄСПЛ присудив справедливу компенсацію, питання про те, яким чином така компенсація буде взята до уваги, має вирішуватися на розсуд компетентного внутрішньонаціонального суду або відповідних органів влади з урахуванням обставин кожної справи.

54. Отже, у рішенні ЄСПЛ може прямо вказати на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, чи із самого рішення ЄСПЛ можна виснувати про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у тій справі. Якщо інше ЄСПЛ не вказав у рішенні, повторний судовий розгляд справи, включаючи відновлення у ній провадження, можливий, коли ЄСПЛ визнав порушення Україною зобов`язань за Конвенцією під час вирішення судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить заявник.

Щодо процесуальних підстав перегляду рішення суду за виключними обставинами

55. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 423 ЦПК України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні даної справи судом.

56. Заява про перегляд судового рішення з підстави, визначеної пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, подається до Верховного Суду і розглядається у складі Великої Палати (частина третя статті 425 ЦПК України).

57. Положеннями пункту 2 частини другої, частини третьої статті 424 ЦПК Українивстановлено, що заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами, передбаченими, зокрема, пунктом 2 частини третьої статті 423 цього Кодексу, може бути подана не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили. Цей строк не може бути поновлений.

58. Ураховуючи, що адвокат Мотринець І. М., який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звернувся із заявою про перегляд за виключними обставинами рішення Апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2013 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року за збігом строку, встановленого пунктом 2 частини другої статті 424 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду насамперед має вирішити питання щодо застосування такого строку в цій справі.

59. Відповідно до частини п`ятої статті 55 Конституції України кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

60. Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).

61. Такі гарантії реалізуються, зокрема, шляхом застосування українськими судами при розгляді справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено статтею 17 Закону № 3477-IV, а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема й у частинах першій та другій статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

62. На підставі статті 46 Конвенції та статті 2 Закону № 3477-IV держава Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною.

63. За статтею 41 Конвенції, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або Протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

64. Перегляд судових рішень у зв`язку з ухваленням ЄСПЛ рішення, у якому встановлено порушення Конвенції, є одним із законодавчих механізмів забезпечення дієвості принципу відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, а право особи на такий перегляд є невід`ємним складником права на звернення після використання всіх національних засобів юридичного захисту за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, гарантованого частиною п`ятою статті 55 Конституції України.

65. Звертаючись із заявою про перегляд судового рішення у зв`язку з ухваленням ЄСПЛ рішення, в якому встановлено порушення Конвенції, особа, на користь якої ухвалено таке рішення, домагається насамперед усунення наслідків порушення її прав, гарантованих Конвенцією.

66. Рішенням від 14 лютого 2024 року № 1-р(II)/2024 у справі № 3-41/2023(87/23) (щодо гарантування захисту прав і свобод особи за рішенням ЄСПЛ) Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункт 2 частини другої, частину третю статті 321 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), в тім, що вони унеможливлюють: 1) подання заяв про перегляд судового рішення у зв`язку з ухваленням ЄСПЛ рішення після десяти років із дня набрання законної сили рішенням національного суду; 2) поновлення строку судом на подання заяви про перегляд рішення національного суду.

67. Положеннями пункту 2 частини другої, частини третьої статті 321 ГПК України, які визнані неконституційними, встановлено, що заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами може бути подана з підстав, визначених пунктами 2, 3 частини другої та частиною третьою статті 320 цього Кодексу, - не пізніше десяти років з дня набрання таким судовим рішенням законної сили. Строки, визначені в частині другій цієї статті, не можуть бути поновлені. У свою чергу, пунктами 2, 3 частини другої та частиною третьою статті 320 ГПК України визначені підстави про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, аналогічні підставам, визначеним пунктами 2, 3 частини другої, частиною п`ятою статті 361 КАС України.

68. Конституційний Суд України виснував, що приписи пункту 2 частини другої, частини третьої статті 321 ГПК України, які унеможливлюють перегляд судового рішення за заявою особи у зв`язку з ухваленням ЄСПЛ рішення, у якому встановлено порушення Конвенції, після спливу десятирічного строку з дня набрання законної сили рішенням національного суду, та неможливість поновлення судом такого строку не забезпечують ефективної реалізації конституційних прав особи на судовий захист та на звернення після використання всіх національних засобів юридичного захисту за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, тому суперечать вимогам статті 3, частини першої статті 8, частини першої статті 9, частин першої, п`ятої статті 55 Конституції України.

69. Ураховуючи напрацьовану Великою Палатою Верховного Суду практику застосування подібних положень процесуального законодавства (пункт 2 частини другої статті 363 КАС України, пункт 2 частини другої статті 424 ЦПК України, пункт 2 частини другої статті 321 ГПК України) [до прикладу, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 12 вересня 2023 року у справі № 4/333 (провадження № 12-13звг23)], зважаючи на Рішення Конституційного Суду України від 14 лютого 2024 року № 1-р(ІІ)/2024, а також беручи до уваги, що несприятливі наслідки для ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від порушень, визнаних ЄСПЛ, мають місце і наразі, а строк, встановлений пунктом 2 частини другої статті 424 ЦПК України, заявник пропустив з незалежних від нього обставин, положення цього пункту та частини третьої зазначеної статті не підлягають застосуванню щодо його заяви про перегляд за виключними обставинами рішення Апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2013 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року. Інше буде суперечити, зокрема, частині п`ятій статті 55 Конституції України.

70. Статтею 429 ЦПК України визначено, що заява про перегляд судового рішення за виключними обставинами розглядається судом у судовому засіданні протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження за виключними обставинами.

71. Справа розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом для провадження у суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

72. За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами суд може:

1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;

2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;

3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

73. За результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.

Оцінка доводів заяви про перегляд рішення за виключними обставинами

74. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

75. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

76. У рішенні від 12 вересня 2024 року у справі «Мороз проти України» (Case of Moroz v. Ukraine) ЄСПЛ дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів для того, щоб спірні приміщення підпали під поняття «житло» у розумінні статті 8 Конвенції. Він також зауважив, що наявність рішення про виселення може становити втручання незалежно від того, було воно виконане чи ні (див., зокрема, рішення у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosicv. Croatia), заява № 28261/06, пункт 18, від 15 січня 2009 року).

77. Розглядаючи факти цієї справи у контексті його усталеної практики (див., серед інших джерел, рішення у справі «МакКанн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50, рішення у справі «Косіч проти Хорватії» (Cosic v. Croatia), пункти 18 - 23, та рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine), заява № 30856/03, пункти 42 - 44, від 02 грудня 2010 року), ЄСПЛ дійшов висновку, що рішення суду про виселення заявниць із приміщень, які знаходилися у комунальній власності та були зайняті ними як їхнє помешкання, становило втручання в їхнє право на повагу до їхнього житла.

78. ЄСПЛ погодився з аргументом Уряду, що спірне втручання мало певні підстави у національному законодавстві, як його тлумачили національні суди, і переслідувало одну або декілька законних цілей, у тому числі збереження економічного добробуту країни та захист прав третіх осіб.

79. Водночас ЄСПЛ зазначив, що апеляційний суд зобов`язав заявниць виселитися зі спірних приміщень лише на тій підставі, що ці приміщення були зареєстровані як «нежитлові», без аналізу конкретної ситуації заявниць. У своєму обґрунтуванні апеляційний суд не розглянув аргументи заявниць, що спірні приміщення були спочатку надані їхній сім`ї радою за більш ніж шістдесят років до розгляду питання про надання права власності, щоб бути місцем їхнього проживання, і заявниці офіційно облаштували та зареєстрували в них своє житло, відремонтували за власний кошт і сплачували різні платежі як de facto наймачі протягом усього періоду свого проживання. Його обґрунтування також жодним чином не вказувало на те, що суд намагався оцінити бажання позивача - органу державної влади звільнити спірні приміщення попри твердження заявниць, що збереження цього житла, в якому вони до розгляду справи офіційно проживали приблизно сорок і двадцять три роки відповідно, було життєво важливим питанням для них. За таких обставин Суд не може визнати, що апеляційний суд навів достатні підстави, аби довести існування нагальної суспільної потреби у спірному рішенні про виселення або обґрунтованість пропорційності такого виселення для цілей статті 8 Конвенції. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, до якого заявниці подали подальшу касаційну скаргу, відхилив її, не розглянувши ці питання.

80. Перевіряючи встановлені ЄСПЛ порушення за матеріалами справи, Велика Палата Верховного Суду встановила, що апеляційний суд зобов`язав заявниць виселитися зі спірних приміщень лише на тій підставі, що ці приміщення були зареєстровані як «нежитлові», без аналізу конкретної ситуації заявниць, зокрема, що спірні приміщення були спочатку надані їхній сім`ї радою за більш ніж шістдесят років до розгляду питання про надання права власності, щоб бути місцем їхнього проживання, і заявниці офіційно облаштували та зареєстрували в них своє житло, відремонтували за власний кошт і сплачували різні платежі як de facto наймачі протягом усього періоду свого проживання.

81. Із рішення апеляційного суду не вбачається оцінки бажання позивача - органу державної влади - звільнити спірні приміщення попри твердження заявниць, що збереження цього житла, в якому вони до розгляду справи офіційно проживали приблизно сорок і двадцять три роки відповідно, було життєво важливим питанням для них.

82. Крім того, суд апеляційної інстанції не оцінив наявності чи відсутності нагальної суспільної потреби у спірному рішенні про виселення або обґрунтованість пропорційності такого виселення для цілей статті 8 Конвенції. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, до якого заявниці подали подальшу касаційну скаргу, відхилив її, не розглянувши ці питання.

83. Ці обставини є визначальними для ухвалення рішення у справі. Апеляційний суд не з`ясував усіх фактичних обставин справи та доводів заявників, не надав їм відповідної юридичної оцінки. Аргументи, а також надані для доведення певних обставин справи докази почуті не були та належним чином не оцінені судом. Суд не забезпечив реалізацію засадничих принципів правосуддя, включаючи принципи змагальності.

84. Отже, порушення, констатовані ЄСПЛ в рішенні від 12 вересня 2024 року у справі «Мороз проти України» (Case of Moroz v. Ukraine), підтверджені матеріалами справи № 463/615/13.

85. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм цивільного процесуального законодавства, зокрема щодо дослідження зібраних у справі доказів, а ухвала касаційної інстанції постановлена без перевірки в межах касаційної скарги порушення апеляційним судом норм процесуального права.

86. Характер установлених ЄСПЛ порушень під час апеляційного перегляду справи, які лягли в основу його висновку про порушення Україною статті 8 Конвенції, ставлять під сумнів результат такого апеляційного перегляду.

87. Наведена обставина в розумінні підпункту «b» підпункту «іі» пункту ІІ Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам № R(2000)2 від 19 січня 2000 року «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» є підставою для застосування у цій справі такого найбільш ефективного заходу, як забезпечення повторного апеляційного перегляду справи з дотриманням вимог процесуального закону щодо рівності сторін спору для відновлення попереднього правового становища, яке сторона мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum).

88. Щодо ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

89. Однією з основних передумов для звернення особи до міжнародної судової установи (зокрема, ЄСПЛ) є вичерпання такою особою усіх національних засобів правового захисту. По суті, йдеться про звернення особи до судів усіх інстанцій на національному рівні, найвищим із яких є суд касаційної інстанції. Без звернення до суду касаційної інстанції за захистом своїх прав особа не набуває права на подання заяви до ЄСПЛ.

90. Тому якщо ЄСПЛ установить порушення національними судами основоположних прав заявника, передбачених Конвенцією, то за пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України скасуванню підлягатимуть як судові рішення, якими спір вирішено по суті, так і ухвала суду касаційної інстанції про залишення таких рішень без змін.

91. Без скасування ухвали суду касаційної інстанції Велика Палата Верховного Суду як єдиний повноважний орган на перегляд судових рішень за пунктом 2 частини третьої статті 423 ЦПК України не має можливості вирішити питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції, ухваленого по суті спору, та направлення справи на новий апеляційний розгляд.

92. Відтак Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року також підлягає скасуванню.

93. Разом з тим суд касаційної інстанції позбавлений повноважень встановлювати фактичні обставини справи, досліджувати докази та надавати їм оцінку. Такі порушення має виправити суд апеляційної інстанції в межах наданих йому повноважень.

94. З огляду на характер встановлених ЄСПЛ порушень та відсутність у Великої Палати Верховного Суду процесуальної можливості встановлювати обставини справи, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу у справі, що розглядається, права заявників підлягають поновленню шляхом забезпечення повторного апеляційного перегляду справи, а тому підлягають скасуванню ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2013 року, а справа має бути передана на новий апеляційний розгляд до Львівського апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судових рішень

95. За результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції (абзац п`ятий частини третьої статті 429 ЦПК України).

96. Як уже зазначалось, Велика Палата Верховного Суду вважає, що констатовані ЄСПЛ порушення конвенційних гарантій, ураховуючи обставини цієї справи, можна усунути тільки шляхом скасування рішення апеляційної та ухвали касаційної інстанцій із переданням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, тому заява про перегляд судових рішень підлягає задоволенню.

Керуючись частиною дев`ятою статті 34, статтями 416, 418, 419, 423, 429 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Заяву адвоката Мотринця Івана Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , задовольнити частково.

2. Рішення Апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2013 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року скасувати, а справу № 463/615/13 направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (суддя-доповідач) С. Ю. Мартєв

Судді: О. О. Банасько М. В. Мазур

О. Л. Булейко С. О. Погрібний

І. А. Воробйова О. В. Ступак

М. І. Гриців І. В. Ткач

О. А. Губська О. С. Ткачук

В. В. Король Є. А. Усенко

О. В. Кривенда Н. В. Шевцова

Джерело:
ЄДРСР 124522582

[ANTIRAID]

Це приклад того, що касація не бачить людей. Велика палата зазначила:

81. Із рішення апеляційного суду не вбачається оцінки бажання позивача - органу державної влади - звільнити спірні приміщення попри твердження заявниць, що збереження цього житла, в якому вони до розгляду справи офіційно проживали приблизно сорок і двадцять три роки відповідно, було життєво важливим питанням для них.

82. Крім того, суд апеляційної інстанції не оцінив наявності чи відсутності нагальної суспільної потреби у спірному рішенні про виселення або обґрунтованість пропорційності такого виселення для цілей статті 8 Конвенції. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, до якого заявниці подали подальшу касаційну скаргу, відхилив її, не розглянувши ці питання.

83. Ці обставини є визначальними для ухвалення рішення у справі. Апеляційний суд не з`ясував усіх фактичних обставин справи та доводів заявників, не надав їм відповідної юридичної оцінки. Аргументи, а також надані для доведення певних обставин справи докази почуті не були та належним чином не оцінені судом. Суд не забезпечив реалізацію засадничих принципів правосуддя, включаючи принципи змагальності.

84. Отже, порушення, констатовані ЄСПЛ в рішенні від 12 вересня 2024 року у справі «Мороз проти України» (Case of Moroz v. Ukraine), підтверджені матеріалами справи № 463/615/13.

85. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції прийнята з порушенням норм цивільного процесуального законодавства, зокрема щодо дослідження зібраних у справі доказів, а ухвала касаційної інстанції постановлена без перевірки в межах касаційної скарги порушення апеляційним судом норм процесуального права.

86. Характер установлених ЄСПЛ порушень під час апеляційного перегляду справи, які лягли в основу його висновку про порушення Україною статті 8 Конвенції, ставлять під сумнів результат такого апеляційного перегляду.