Постанова ВП ВС про належного відповідача у справі за позовом покупця про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Київ

Справа № 907/825/22
Провадження № 12-13гс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

Головуючого суддіУркевича В. Ю.,

судді-доповідача Банаська О. О.

суддів Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Губської О. А., Єленіної Ж. М., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.,

за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.,

представників:

позивача (Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельне управління «Промжитлобуд») - Ільницький М. П. (в режимі відеоконференції)

відповідача (Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради) - Баняс В. Ю. (в режимі відеоконференції)

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 25 травня 2023 року у складі судді Ремецькі О. Ф.

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Скрипчук О. С. (головуючий), Матущака О. І., Плотніцького Б. Д.

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельна компанія «Промжитлобуд»

до Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради

про визнання укладеним договору,

УСТАНОВИЛА:

Вступ

1. Товариство з додатковою відповідальністю «Будівельне управління «Промжитлобуд» (далі - позивач, ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд», Товариство) звернулося до господарського суду з позовом до Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (далі також - відповідач, Департамент), який є виконавчим органом міської ради, про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки у запропонованій Товариством редакції. Позивач стверджував, що відповідач зобов'язаний укласти з позивачем цей договір на виконання рішення міської ради щодо приватизації земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу.

2. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, позов задовольнив. Суди виходили з того, що міська рада як орган місцевого самоврядування, в межах своєї компетенції прийняла рішення про продаж земельної ділянки позивачу, встановивши його істотні умови та уповноваживши Департамент на укладення відповідного договору купівлі-продажу, проте відповідач безпідставно ухиляється від його укладення.

3. У касаційній скарзі Департамент стверджував, що суди попередніх інстанцій прийняли рішення про права особи, яка не була залучена до участі у справі - міської ради, що є підставою для їх скасування за пунктом 8 частини першої статті 310 Господарського процесуального кодексу України (далі ? ГПК України). Також скаржник посилався на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування приписів частини першої статті 127 та частини першої статті 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у справах про визнання укладеними договорів купівлі-продажу земельних ділянок комунальної власності в частині визначення належним відповідачем у таких справах саме органу місцевого самоврядування, який прийняв рішення про продаж земельної ділянки, а не його виконавчого органу, якому було доручено укладення договору купівлі-продажу від імені власника земельної ділянки.

4. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважав необхідним відступити від висновку щодо застосування положень пункту 8 частини першої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі ? ЦПК України), викладеного у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, про те, що скасування судових рішень на підставі пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України, який передбачає скасування рішення, ухваленого про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі, можливе за скаргою саме особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси. В аналогічній редакції щодо підстав скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд викладено пункт 8 частини першої статті 310 ГПК України.

5. З урахуванням доводів касаційної скарги у цій справі суду касаційної інстанції належало почергово вирішити питання щодо:

- складу сторін і визначення належного відповідача у справі за позовом про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності;

- наявності підстав для застосування у цій справі пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України.

6. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним відповідачем у справі за позовом про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності є територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування. Відтак за результатами касаційного перегляду справи Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів попередніх інстанцій та ухвалила власне рішення по суті спору - про відмову в задоволенні позову Товариства до Департаменту з мотивів його заявлення до неналежного відповідача.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст і підстави позовних вимог та заперечень відповідача

7. ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Департаменту про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки у запропонованій ним редакції.

8. Позов обґрунтований тим, що починаючи з 13 жовтня 2021 року відповідач згідно з рішенням Ужгородської міської ради від 03 серпня 2021 року № 357 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу» був зобов'язаний укласти з позивачем договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:65:001:0077 площею 2,2319 га (далі також - земельна ділянка), проте неправомірно зволікає з укладенням цього договору.

9. Департамент проти позову ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» заперечив, зазначивши, що земельна ділянка перебуває в користуванні позивача на підставі договору оренди та не знаходиться у нього на праві постійного користування, як про це зазначено у запропонованому проєкті договору купівлі-продажу. До того ж станом на дату подання позову в позивача наявна заборгованість перед Ужгородською міською радою за договором оренди земельної ділянки.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

10. ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» є власником нерухомого майна, будівель та споруд на вул. Сергія Мартина (вул. Паризької Комуни), 2. Це нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 2110100000:65:001:0077 площею 2,2319 га.

11. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19 жовтня 2021 року у справі № 907/801/19 визнано укладеним договір оренди земельної ділянки комунальної власності від 02 грудня 2019 року для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств на вул. Сергія Мартина (вул. Паризької Комуни), 2 в м. Ужгороді.

12. На підставі цього судового рішення 15 вересня 2022 року приватним нотаріусом Селехманом О. А. зареєстроване за ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» право оренди земельної ділянки на вул. Сергія Мартина (вул. Паризької Комуни), 2 в м. Ужгороді.

13. Рішенням Ужгородської міської ради від 30 березня 2021 року № 148

ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» наданий дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:65:001:0077 площею 2,2319 га під належними Товариству будівлями та спорудами для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств на вул. Сергія Мартина (вул. Паризької Комуни), 2.

14. На виконання зазначеного рішення ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» виготовлена експертна грошова оцінка від 30 червня

2021 року, згідно з якою вартість такої ділянки становить 4 017 643,19 грн з розрахунку 180,01 грн за 1 кв. м.

15. За рішенням Ужгородської міської ради від 03 серпня 2021 року № 357 затверджена вартість земельної ділянки з кадастровим номером 2110100000:65:001:0077 площею 2,2319 га в розмірі 4 017 643,19 грн з розрахунку 180,01 грн за 1 кв. м відповідно до зазначеного вище експертного висновку від 30 червня 2021 року.

16. Згідно з рішенням Ужгородської міської ради від 03 серпня 2021 року № 357 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу» вирішено продати ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» земельну ділянку площею 2,2319 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств на вул. Сергія Мартина (вул. Паризької Комуни). Доручено Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради укласти від імені міської ради договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки. Рекомендовано ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» звернутися у Департамент міського господарства Ужгородської міської ради для укладення договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки та виконувати обов'язки власника земельної ділянки згідно з вимогами статті 91 ЗК України.

17. Відповідач на виконання рішення Ужгородської міської ради від

03 серпня 2021 року № 357 щодо продажу земельної ділянки виставив позивачу рахунки-фактури на оплату вартості зазначеної земельної ділянки.

18. Згідно з платіжними дорученнями від 30 червня 2021 року № 1, від 25 серпня 2021 року № 4, від 08 вересня 2021 року № 6, від 23 вересня 2021 року № 7, від 23 вересня 2021 року № 8 та від 13 жовтня 2021року № 10 ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» здійснена повна сплата вартості земельної ділянки.

19. З метою укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки позивач

13 липня 2022 року надав відповідачу заяву-пропозицію на укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

20. У відповідь відповідач надіслав позивачу лист від 09 серпня 2022 року № 352/30.01-12, в якому зазначено, що Департамент не заперечує проти укладення договору купівлі-продажу за умови виконання ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» зобов'язання за чинним договором оренди землі від 02 грудня 2019 року № 2095 (а саме, що буде сплачена заборгованість перед орендодавцем, затверджено актуальний звіт, а також відкориговані неправильно (неправдиво) зазначені ним відомості у проєкті договору купівлі-продажу).

21. Попри сплату позивачем повної вартості земельної ділянки договір купівлі-продажу укладений не був.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

22. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25 травня 2023 року позов задоволено повністю. Вирішено вважати укладеним з дня набрання чинності рішенням суду договір купівлі-продажу земельної ділянки між Департаментом як продавцем і ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» як покупцем для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, розташованої у місті Ужгороді на вулиці Сергія Мартина (Паризької Комуни), № 2, на умовах, наведених у резолютивній частині судового рішення.

23. На обґрунтування цього рішення суд першої інстанції зазначив, що орган місцевого самоврядування, а саме Ужгородська міська рада, в межах своєї компетенції прийняв рішення про продаж земельної ділянки позивачу, встановивши його істотні умови, перевіривши відсутність підстав для відмови у продажі земельної ділянки та уповноваживши відповідача на укладення такого договору.

24. Рішення Ужгородської міської ради від 03 серпня 2021 року № 357 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу», яким вирішено продати ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» земельну ділянку, на день розгляду справи є чинним і не оскаржувалося у встановленому законом порядку.

25. ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» як покупець здійснило усі необхідні дії з метою укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки, натомість відповідач як орган, уповноважений на укладення договору, за відсутності законодавчо визначених перепон неправомірно ухилився від свого обов'язку щодо його укладення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

26. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 02 жовтня 2023 року рішення Господарського суду Закарпатської області від 25 травня 2023 року залишено без змін.

27. Суд апеляційної інстанції погодився з рішенням місцевого господарського суду, виснувавши, зокрема, що позивач правомірно зазначив відповідачем Департамент, оскільки рішенням Ужгородської міської ради від

03 серпня 2021 року № 357 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу» Департаменту доручено укласти від імені міської ради договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, повноваження якого щодо укладення договорів не спростовані відповідачем та матеріалами справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

28. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду

31 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі № 907/825/22 за касаційною скаргою Департаменту та ухвалою від 16 січня 2024 року передав справу на розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зв'язку з необхідністю відступити від висновку щодо застосування положень пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 вересня 2020 року у справі № 910/17662/19 та від 25 листопада 2021 року у справі № 5011-15/10488-2012.

29. Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду ухвалою від 29 лютого 2024 року повернув справу № 907/825/22 відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, зауваживши про існування різних підходів у практиці касаційних судів господарської та цивільної юрисдикцій до вирішення питання наявності / відсутності підстав для скасування судових рішень у разі, якщо суд ухвалив ці рішення про права, інтереси та обов'язки особи, яку не залучив до участі у справі, тобто не лише у рамках господарської юрисдикції, і тому порушені в ухвалі від 16 січня 2024 року питання не можуть бути вирішені об'єднаною палатою в силу положень частини другої статті 302 ГПК України, оскільки відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах об'єднана палата може лише за умови, якщо існує різна практика Касаційного господарського суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати щодо аналогічних норм права.

30. 19 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановив ухвалу, якою передав справу № 907/825/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною третьою статті 302 ГПК України.

31. Мотивуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначила, зокрема, що одним з питань, яке постало перед судом у цій справі, є застосування пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України, а саме питання можливості скасування судових рішень з підстави, передбаченої цією нормою, лише за касаційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права (свободи, інтереси), чи також за касаційною скаргою іншої особи - учасника справи, який посилається на зазначену обставину, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження.

32. У постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2021 року у справі № 924/207/20, від 22 лютого 2022 року у справі № 908/889/21, від 31 травня 2022 року у справі № 910/2077/21, від 24 червня 2022 року у справі № 914/408/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 910/1744/21 щодо застосування положень пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України сформульовано висновок про те, що передбачене зазначеною нормою порушення є самостійною обов'язковою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

33. При цьому положення пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України і пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України є подібними та визначають окремою підставою скасування судових рішень те, що суд прийняв рішення про права, інтереси (свободи) та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

34. Урахувавши наявність іншого підходу до застосування зазначеного припису касаційним судом цивільної юрисдикції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини третьої статті 302 ГПК України для відступу від висновку щодо застосування положень пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України, викладеного у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 січня 2024 року у справі № 397/389/22, від 06 грудня 2023 року у справі № 932/1140/21, від 03 серпня 2023 року у справі № 754/1879/22, від

28 червня 2023 року у справі № 637/46/21, від 05 квітня 2023 року у справі

№ 521/8184/20 (скасування судових рішень на підставі пункту 8 частини першої статті 411 ЦПК України можливе саме за скаргою особи, яка не брала участі у справі, але суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси).

35. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 09 квітня 2024 року прийняла та призначила справу № 907/825/22 до розгляду в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, визнавши наведені колегією суддів мотиви передачі справи обґрунтованими і достатніми.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради

36. У касаційній скарзі Департамент просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 25 травня 2023 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02 жовтня

2023 року у справі № 907/825/22, ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

37. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, пославшись на відсутність висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах, зокрема щодо застосування приписів частини першої статті 127 та частини першої статті 128 ЗК України у справах про визнання укладеними договорів купівлі-продажу земельних ділянок комунальної власності в частині визначення належним відповідачем у таких справах саме органу місцевого самоврядування, який прийняв рішення про продаж земельної ділянки і є суб'єктом права власності на цю ділянку, а не виконавчого органу відповідного органу місцевого самоврядування, якого уповноважено на укладення договору купівлі-продажу від імені власника земельної ділянки комунальної власності.

38. Крім того, стверджує, що суди ухвалили рішення про права особи, яка

не була залучена до участі у справі, - Ужгородської міської ради, що, на переконання скаржника, є підставою для касаційного оскарження за

пунктом 4 частини другої статті 287 та скасування оскаржуваних рішень згідно з пунктом 8 частини першої статті 310 ГПК України.

39. Обґрунтовуючи касаційну скаргу в цій частині, Департамент зауважує, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій стосовно належного відповідача у справі є необґрунтованим, не відповідає фактичним обставинам справи та не узгоджується з положеннями статей 2, 3, 12, 127 ЗК України, частини п'ятої статті 16, пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», адже власником земельної ділянки, стосовно якої належало укласти договір купівлі-продажу, є саме територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, яка не була залучена до участі у справі. Зазначене, на думку скаржника, є безумовною підставою для скасування прийнятих у справі рішень.

40. Також скаржник посилається на відсутність підстав для укладення договору в запропонованій позивачем редакції з огляду на істотні недоліки та неправдиві відомості в пунктах 1.2, 1.6, 1.9 проєкту договору, а саме зазначення щодо:

- відсутності судових спорів стосовно земельної ділянки при їх наявності з посиланням на номери судових справ (№ 907/30/22, № 907/120/23, № 907/676/23 - про стягнення боргу за орендну плату, № 907/66/23 - про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою);

- права постійного користування при зареєстрованому в судовому порядку праві оренди на земельну ділянку, за якою наявна заборгованість у розмірі 6 132 887,58 грн.

41. Аргументуючикасаційну скаргу, скаржник посилається на неналежність застосованого судом першої інстанції способу захисту, а саме задоволення позовної вимоги шляхом зазначення про те, що договір купівлі-продажу вважати укладеним, а не визнати укладеним з дня набрання чинності рішенням суду.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд»

42. ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» у відзиві на касаційну скаргу просить відмовити в її задоволенні, зазначаючи, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, адже:

- суди врахували, що рішення Ужгородської міської ради від 03 серпня 2021 року № 357 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу» є чинним, зокрема в частині розпорядження щодо укладення відповідного договору з позивачем, і останній виконав усі дії, необхідні для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки;

- позивач передавав відповідачу свої пропозиції і проєкти договорів купівлі-продажу, проте Департамент зауваження щодо цих документів позивачу не надсилав;

- питання про залучення до участі у справі Ужгородської міської ради в суді першої інстанції не порушувалося, а сама рада була обізнана про цей спір, адже в іншій справі її представляла та сама особа, яка є представником Департаменту в цій справі;

- не можна стверджувати, що оскаржувані судові рішення про визнання договору укладеним не відповідають волі Ужгородської міської ради, яка в межах компетенції прийняла рішення про відчуження земельної ділянки, визначила у своєму рішенні істотні умови договору купівлі-продажу та уповноважила на його укладення Департамент.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій

43. Як установили суди попередніх інстанцій у цій справі, позов з вимогою про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності у запропонованій позивачем редакції заявлено до одного з виконавчих органів Ужгородської міської ради, яка прийняла рішення щодо приватизації земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом її викупу позивачем.

44. Відповідач у цій справі - Департамент обґрунтував свою касаційну скаргу твердженням про те, що належним відповідачем за такою вимогою є саме орган місцевого самоврядування, тому суди попередніх інстанцій ухвалили рішення про права особи, яка не була залучена до участі у справі, - Ужгородської міської ради, що є підставою для їх скасування за пунктом 8 частини першої статті 310 ГПК України.

45. За таких доводів касаційної скарги та з урахуванням підстав прийняття справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду серед порушених перед судом касаційної інстанції питань першочергово має бути вирішене питання складу сторін і визначення належного відповідача у справі за позовом про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянкикомунальної власності.

Щодо складу сторін і визначення належного відповідача у спорі про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності

46. За змістом принципу диспозитивності визначення відповідачів, предмета і підстав позову є правом позивача, а суд у господарському чи цивільному судочинстві не вправі з власної ініціативи залучати іншого відповідача / співвідповідача до участі у справі.

47. Водночас установлення належності відповідачів є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає, та має ґрунтуватися передусім на аналізі природи спірних правовідносин і позовних вимог.

48. Для встановлення належності відповідачів у справі про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності підлягає з'ясуванню склад учасників правовідносин з набуття права власності на таке майно у конкретному спорі, зокрема коло осіб, наділених правом розпорядження та іншими правами, інтересами чи обов'язками щодо предмета відповідного договору.

49. За змістом частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

50. Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

51. Статтею 144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

52. За приписами пунктів «а», «б» частини першої статі 12 ЗК України (тут і надалі - у редакції на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин віднесено, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад та передачу земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

53. Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

54. Статтею 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

55. Частиною першою статті 169 ЦК України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

56. Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

57. Частиною першою статті 116 ЗК України унормовано, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

58. Відповідно до частини першої статті 127 ЗК України органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або передають їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам на підставах та в порядку, встановлених цим Кодексом.

59. Положення статті 128 ЗК України визначають алгоритм дій сторін у процесі продажу земельної ділянки державної чи комунальної власності. Так, згідно із частиною першою цієї статті продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

60. Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки (частина шоста статті 128 ЗК України).

61. За частиною першою статті 131 ЗК України укладення цивільно-правових угод, що передбачають перехід права власності на земельні ділянки, а також набуття права власності на земельні ділянки за такими угодами, здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог цього Кодексу.

62. У статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

63. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (стаття 658 ЦК України). Це є логічним продовженням загального припису частини першої статті 317 ЦК України про те, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

64. Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

65. Виключна компетенція відповідних рад щодо здійснення прав суб'єкта комунальної власності випливає з положень частини п'ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якої від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

66. Вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин та прийняття рішень щодо відчуження комунального майна здійснюється виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (частина перша статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

67. Згідно із частинами першою, шостою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.

68. Таким чином, договір купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності укладається між покупцем та продавцем - територіальною громадою в особі сільської, селищної, міської ради, яка відповідно до закону прийняла рішення щодо відчуження такого комунального майна.

69. За змістом частини другої статті 12 ЗК України, що виокремлює перелік повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, та статей 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегування виконавчим органам органів місцевого самоврядування повноважень з розпорядження майном, зокрема відчуження земельних ділянок комунальної власності, не передбачено.

70. Так, статтею 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яка визначає власні та делеговані повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері регулювання земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища, не передбачено повноважень щодо вирішення питань володіння, користування і розпорядження об'єктами комунальної власності. Натомість підпунктом 8 пункту «б» частини першої зазначеної статті передбачено серед делегованих повноважень здійснення підготовки виконавчими органами висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

71. Крім того, у статті 12 ЗК України міститься перелік повноважень сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин. Так, відповідно до пунктів «а», «б» частини першої цієї статті (про що вже зазначалось вище) розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб належить саме до повноважень сільських, селищних, міських рад, а не їх виконавчих органів.

72. Верховний Суд України в постанові від 14 листопада 2011 року у справі № 3-119гс11 зазначив, що обов'язковою умовою передачі у власність земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, є наявність позитивного рішення сесії відповідної ради про передачу земельної ділянки у власність.

73. У свою чергу, в постанові від 30 вересня 2015 року у справі № 3-553гс15 Верховний Суд України виснував, що розширений перелік повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин наведено у статті 12 ЗК України, згідно з яким виключно до компетенції сільської ради належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб. Можливості делегування таких повноважень від органів місцевого самоврядування до їх виконавчих органів законом не передбачено.

74. Відступу від зазначених висновків Верховного Суду України здійснено не було, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для такого.

75. Надаючи оцінку процесуальному аспекту окресленої вище проблематики, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги те, що сторонами в судовому процесі - позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування (стаття 4 та частина перша статті 45 ГПК України).

76. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду з відповідним позовом, а відповідачем - особа, яка за твердженням позивача повинна виконати зобов'язання (боржник).

77. Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21).

78. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (див. постанови від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17).

79. Належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріальних правовідносин, тобто особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20).

80. Задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення.

81. Велика Палата Верховного Суду у пункті 39 постанови від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 зазначила, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можна задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

82. Отже, у справі про визнання укладеним договору (зобов'язання укласти договір) позивачем є особа, яка бажає укласти договір, а відповідачем має бути сторона договору, яка відмовляється укласти договір, чим порушує права позивача.

83. У випадку заявлення такого позову покупцем до продавця за змістом статей 317, 655, 658 ЦК України належним відповідачем за загальним правилом є власник товару (майна), що підлягає відчуженню за договором, тобто особа, наділена правом володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

84. Згідно з пунктом «б» частини першої статті 80 ЗК України суб'єктом права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

85. За приписами частини п'ятої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

86. У частині четвертій статті 56 ГПК України передбачено, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

87. Отже, стороною договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності, який укладається в порядку статей 127, 128 ЗК України є територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування.

88. За наведеного можна зробити висновок, що належним відповідачем у справі за позовом покупця про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що згідно із законом здійснює від імені територіальної громади правомочності власника цієї земельної ділянки.

89. Не змінює складу сторін у такому спорі рішення органу місцевого самоврядування про уповноваження виконавчого органу на укладання (оформлення, підписання) договору, адже в силу цього уповноваження представник не набуває правомочностей власника земельної ділянки.

Щодо суті касаційної скарги

90. Спірні правовідносини у цій справі виникли стосовно укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності на виконання рішення Ужгородської міської ради від 03 серпня 2021 року № 357 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу».

91. Позов з вимогою про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності в порядку статей 127, 128 ЗК України покупець - ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» заявив до Департаменту, якому рішенням Ужгородської міської ради від

03 серпня 2021 року № 357 було доручено укласти від імені міської ради договір купівлі-продажу зазначеного майна.

92. Оскільки в основі спору в цій справі лежить правомочність щодо розпорядження земельною ділянкою як об'єктом права комунальної власності, то суб'єктом відповідних матеріально-правових відносин є саме Ужгородська міська рада, яка діє від імені територіальної громади, а не Департамент.

93. У силу приписівстатей 317, 658 ЦК України та статей 12, 80 ЗК України продавцем за цим договором є територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, а не виконавчий орган цієї ради, якому було доручено діяти при укладенні договору від імені продавця.

94. До того ж саме такий статус учасників спірних правовідносин зафіксовано в договорі купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності, поданому для визнання його укладеним судом.

95. Слід наголосити на тому, що виконавчим органам місцевого самоврядування, яким власне є Департамент у цій справі, відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» може бути делеговано здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування. Водночас, як зазначалось вище, законодавством не передбачено можливості делегування виконавчим органам відповідних рад повноважень з реалізації правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження об'єктами комунальної власності, володільцями яких є лише ради як органи місцевого самоврядування, які уособлюють у майнових правовідносинах відповідні територіальні громади.

96. У цьому випадку Департамент, який уповноважено укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, є лише представником, що діє від імені міської ради, а не стороною договору купівлі-продажу, відповідно він не сторона матеріально-правових відносин, з яких виник спір.

97. Навіть якщо в такому випадку йдеться про будь-яке представництво на будь-якій підставі (договір, закон, акт органу юридичної особи, інша

законна підстава - частина третя статті 237 ЦК України), то стороною договору купівлі-продажу все одно залишається власник земельної ділянки. До того ж згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

98. Відтак оскільки сторонами договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності є територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради та Товариство (позивач), саме міська рада як суб'єкт матеріального правовідношення, а не Департамент є належним відповідачем у спорі про визнання договору купівлі-продажу укладеним.

99. Отже, у цій справі позов про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки був заявлений ТзДВ «Будівельне

управління «Промжитлобуд» не до контрагента за договором - особи, що здійснює правомочності власника земельної ділянки, а до уповноваженого представника, тобто до неналежного відповідача.

100. Наведеного суди попередніх інстанцій помилково не врахували, залишивши поза належною оцінкою склад сторін у справі, що не відповідає суб'єктному складу спірних матеріальних правовідносин та їх правовому регулюванню.

101. Дійсно, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язок суду, який виконується під час розгляду справи (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 05 липня 2023 року у справі

№ 910/15792/20).

102. Позивач правом ініціювати залучення до участі у справі співвідповідача чи заміну первісного відповідача належним відповідачем у порядку статті 48 ГПК України не скористався та послідовно наполягає на необхідності задоволення його вимог саме Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради, що є лише уповноваженим на підписання договору представником міської ради, яка в силу закону здійснює правомочності власника земельної ділянки комунальної власності, стосовно відчуження якої виник спір.

103. За усталеним висновком Верховного Суду, звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові

[див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц та № 372/51/16-ц відповідно, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].

104. Тому, з'ясувавши, що у цій справі позов заявлений до неналежного відповідача та немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, Велика Палата Верховного Суду, реалізуючи передбачені пунктом 3 частини першої статті 308, статтею 311 ГПК України повноваження, вважає за необхідне прийняти власне остаточне рішення про скасування оскаржуваних рішень та відмову в задоволенні позову ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд».

105. З урахуванням мотивів скасування оскаржуваних рішень суд касаційної інстанції не вбачає підстав для надання оцінки іншим доводам касатора.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

106. Частиною першою статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

107. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).

108. З огляду на наведене в мотивувальній частині цієї постанови Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що постанова Західного апеляційного господарського суду від 02 жовтня 2023 року та рішення Господарського суду Закарпатської області від 25 травня 2023 року у цій справі підлягають скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.

109. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для застосування у цій справі пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України, то підстави для вирішення питання відступу від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо застосування аналогічної за змістом норми (пункт 8 частини першої статті 411 ЦПК України) відсутні.

Судові витрати

110. Відповідно до статті 315 ГПК України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

111. За пунктом 1 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін.

112. Згідно із частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

113. Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги Департаменту оскаржувані рішення судів першої і апеляційної інстанцій скасовано та в задоволенні позову відмовлено повністю, витрати відповідача зі сплати судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг покладаються на позивача - ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд».

Висновки щодо застосування норм права

Щодо складу сторін у спорі про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності

114. Системний аналіз положень статей 317, 655, 658 ЦК України у взаємозв'язку зі статями 12, 80 ЗК України, а також статей 45, 56 ГПК України свідчить про те, що належним відповідачем у справі за позовом покупця про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності в порядку статей 127, 128 ЗК України є орган місцевого самоврядування, що здійснює від імені територіальної громади правомочності власника цієї земельної ділянки відповідно до закону, в тому числі навіть у випадку прийняття ним рішення про уповноваження виконавчого органу на укладання договору, адже в силу такого уповноваження виконавчий орган не набуває правомочностей власника такої земельної ділянки.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 302, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради задовольнити повністю.

2. Скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 02 жовтня 2023 року та рішення Господарського суду Закарпатської області від 25 травня 2023 року у справі № 907/825/22. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельна компанія «Промжитлобуд» відмовити повністю.

3. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельна компанія «Промжитлобуд» (вул. Бестужева-Рюміна Олексія, буд. 4, кв. № 82, м. Ужгород, 88000, код ЄДРПОУ 01269129) на користь Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (пл. Поштова, буд. № 3, м. Ужгород, 88000, код ЄДРПОУ 36541721) - 3 721 грн 50 коп. (три тисячі сімсот двадцять одна гривня 50 копійок) відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, 4 962 грн 00 коп. (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят дві гривні 00 копійок) відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Ю. УркевичСуддя-доповідач О. О. БанаськоСудді: О. Л. Булейко С. Ю. Мартєв І. А. Воробйова К. М. Пільков М. І. Гриців С. О. Погрібний О. А. Губська О. В. Ступак Ж. М. Єленіна І. В. Ткач В. В. Король Є. А. Усенко С. І. Кравченко Н. В. Шевцова О. В. Кривенда

Джерело: ЄДРСР 124662906

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ступак О. В., Мартєва С. Ю., Погрібного С. О., Ткача І. В.

у справі № 907/825/22

(провадження № 12-13гс24)

1. 18 грудня 2024 року Велика Палата Верховного Суду розглянула справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Будівельне управління «Промжитлобуд» (далі - ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд») до Департаменту міської інфраструктури Ужгородської міської ради (далі - Департамент) про визнання договору укладеним за касаційною скаргою Департаменту на рішення Господарського суду Закарпатської області від 25 травня 2023 року у складі судді Ремецькі О. Ф. та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Скрипчук О. С., Матущака О. І., Плотніцького Б. Д.

2. Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу задовольнила, скасувала постанову Західного апеляційного господарського суду від 02 жовтня 2023 року та рішення Господарського суду Закарпатської області від 25 травня 2023 року й ухвалила нове рішення, яким у задоволенні позову відмовила. Вирішила також питання розподілу судових витрат.

3. З мотивами відмови в задоволенні позову не погоджуємось, а тому відповідно до частини третьої статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) висловлюємо окрему думку з таких міркувань.

Історія справи

4. ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Департаменту про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки у запропонованій редакції.

5. Позов обґрунтований тим, що, починаючи з 13 жовтня 2021 року відповідач згідно з рішенням Ужгородської міської ради від 03 серпня 2021 року № 357 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу» був зобов'язаний укласти з позивачем договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,2319 га з кадастровим номером 2110100000:65:001:0077, проте неправомірно зволікає з укладенням цього договору.

6. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02 жовтня 2023 року,позов задоволено.

Вирішено вважати укладеним з дня набрання чинності рішенням суду договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки між Департаментом як продавцем і ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» як покупцем на умовах, наведених у резолютивній частині судового рішення.

7. Суди свої рішення мотивували тим, що орган місцевого самоврядування в межах власної компетенції ухвалив рішення про продаж земельної ділянки позивачу, встановивши його істотні умови, перевіривши відсутність підстав для відмови у продажі земельної ділянки та уповноваживши відповідача на укладення такого договору.

Суди констатували, що ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» як покупець здійснило всі необхідні дії з метою укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки. Натомість відповідач як орган, уповноважений на укладення договору, без законодавчо визначених перешкод неправомірно ухилився від обов'язку з його укладення.

8. Не погодившись з такими судовими рішеннями, Департамент подав касаційну скаргу, у якій просив рішення Господарського суду Закарпатської області від 25 травня 2023 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 02 жовтня 2023 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

9. Підставою касаційного оскарження заявник визначив пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України та послався на відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування приписів частини першої статті 127 та частини першої статті 128 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в частині визначення належного відповідача у справах про визнання укладеними договорів купівлі-продажу земельних ділянок комунальної власності.

У контексті наведеного Департамент зазначав, що суди ухвалили рішення про права особи, яка не була залучена до участі у справі, - Ужгородської міської ради, що, на переконання скаржника, є підставою для касаційного оскарження за пунктом 4 частини другої статті 287 та скасування оскаржуваних рішень відповідно до пункту 8 частини першої статті 310 ГПК України.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу в цій частині доводів, представник відповідача зауважив, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій стосовно належного відповідача у справі (Департаменту) є необґрунтованим і таким, що не відповідає фактичним обставинам справи та не узгоджується з правилами статей 2, 3, 12, 127 ЗК України, пункту 34 частини першої статті 26, частини п'ятої статті 16 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР), адже власником земельної ділянки, якому й належало укласти договір купівлі-продажу, є саме територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради.

Касаційна скарга містить також доводи щодо обрання позивачем неналежного способу захисту порушених прав.

10. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 31 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження у справі № 907/825/22, а ухвалою від 19 березня 2024 року передав її на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених статтею 302 ГПК України, зазначивши про необхідність відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, зокрема у постановах від 09 січня 2024 року у справі № 397/389/22, від 06 грудня 2023 року у справі № 932/1140/21, від 03 серпня 2023 року у справі № 754/1879/22, від 28 червня 2023 року у справі № 637/46/21, від 05 квітня 2023 року у справі № 521/8184/20.

11. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 09 квітня 2024 року прийняла та призначила справу № 907/825/22 до розгляду в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

12. Постановою від 18 грудня 2024 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу задовольнила, скасувала постанову Західного апеляційного господарського суду від 02 жовтня 2023 року та рішення Господарського суду Закарпатської області від 25 травня 2023 року й ухвалила нове рішення, яким у задоволенні позову відмовила.

Мотиви постанови Великої Палати Верховного Суду

13. Велика Палата Верховного Суду відмовила в задоволенні позову з огляду на те, що належним відповідачем за пред'явленими вимогами є Ужгородська міська рада, а не Департамент.

14. Постанову Велика Палата Верховного Суду обґрунтувала тим, що алгоритм дій сторін у процесі продажу земельної ділянки державної чи комунальної власності визначений у статті 128 ЗК України, згідно з частиною першою якої продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

15. Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки (частина шоста статті 128 ЗК України).

16. Відповідно до частини першої статті 131 ЗК України укладення цивільно-правових угод, що передбачають перехід права власності на земельні ділянки, а також набуття права власності на земельні ділянки за такими угодами здійснюються відповідно до Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з урахуванням вимог цього Кодексу.

17. Велика Палата Верховного Суду врахувала, що у статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (статті 658 ЦК України). Це є логічним продовженням загального припису частини першої статті 317 ЦК України, про те, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

18. Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

19. За висновком Великої Палати Верховного Суду виключна компетенція відповідних рад щодо здійснення прав суб'єкта комунальної власності випливає з положень частини п'ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якої від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Відтак договір купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності укладається між покупцем та продавцем - територіальною громадою в особі сільської, селищної, міської ради, яка відповідно до закону прийняла рішення щодо відчуження такого комунального майна.

20. У постанові від 18 грудня 2024 року зазначено, що за змістом частини другої статті 12 ЗК України, що виокремлює перелік повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, та статей 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» делегування виконавчим органам органів місцевого самоврядування повноважень з розпорядження земельними ділянками комунальної власності не передбачено.

21. В обґрунтування такої позиції Велика Палата Верховного Суду послалася на висновок, сформульований у постановах Верховного Суду України від 14 листопада 2011 року у справі № 3-119гс11 та від 30 вересня 2015 року у справі № 3-553гс15, згідно з яким розширений перелік повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин наведено у статті 12 ЗК України, згідно з яким виключно до компетенції сільської ради належить розпорядження землями територіальних громад та передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб. Можливості делегування таких повноважень від органів місцевого самоврядування до їх виконавчих органів законом не передбачено.

22. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що задля остаточного вирішення спору і захисту порушеного права за результатами судового розгляду справи сторонами в судовому процесі мають бути саме сторони у спірних матеріальних правовідносинах, які виступають на захист своїх інтересів і на яких поширюється законна сила судового рішення. Водночас у справі про визнання договору укладеним (зобов'язання укласти договір) позивачем є особа, яка бажає укласти договір, а відповідачем має бути сторона договору, яка відмовляється укласти договір, чим порушує права позивача.

23. Тому у випадку пред'явлення такого позову покупцем до продавця за змістом статей 317, 655, 658 ЦК України належним відповідачем, за загальним правилом, є власник товару (майна) що підлягає відчуженню за договором, тобто особа, наділена правом володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

24. Велика Палата Верховного Суду нагадала, що згідно з пунктом «б» частини першої статті 80 ЗК України суб'єктом права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування. За приписами частини п'ятої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

25. Водночас відповідно до частини четвертої статті 56 ГПК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.

26. З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду виснувала, що стороною договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності згідно з приписами ЗК України є територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування. Тому належним відповідачем у справі за позовом покупця про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що згідно із законом здійснює від імені територіальної громади правомочності власника щодо цієї земельної ділянки. Не змінює складу сторін у такому спорі рішення органу місцевого самоврядування про уповноваження виконавчого органу на укладання договору, адже в силу цього уповноваження представник не набуває правомочностей власника земельної ділянки.

27. У контексті справи, що переглядалася, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що суб'єктом спірних матеріально-правових відносин є саме Ужгородська міська рада, яка діє від імені територіальної громади, а не Департамент. Так само в силу приписів статей 317, 658 ЦК України та статей 12, 80 ЗК України продавцем за договором є територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради, а не виконавчий орган цієї ради, якому було доручено діяти при укладенні договору від імені продавця. До того ж саме такий статус учасників спірних правовідносин зафіксовано у договорі купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності, поданому для визнання укладеним судом.

28. Натомість Департамент, уповноважений укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки, є лише представником, який діє від імені міської ради, а не стороною договору купівлі-продажу.

29. Оскільки у цій справі позов про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки був пред'явлений не до контрагента за договором - особи, що здійснює правомочності власника земельної ділянки, а до уповноваженого представника (Департаменту), то Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позов пред'явлений до неналежного відповідача, що, з урахуванням неподання позивачем клопотання про заміну відповідача, є підставою для відмови в задоволенні позову.

Мотиви окремої думки

30. Не можемо погодитися в повній мірі з висновками Великої Палати Верховного Суду щодо неналежного суб'єктного складу сторін у цій справі з таких мотивів.

31. За загальним правилом, позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор) та яка звернулася до суду із відповідним позовом, а відповідачем - особа, яка, за твердженням позивача, повинна виконати зобов'язання (боржник).

32. Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинне відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21).

33. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

34. Належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріальних правовідносин, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача [див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)].

35. Досліджуючи питання належності суб'єктного складу в цій справі, Велика Палата Верховного Суду мала б звернутися до частини другої статті 2 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за змістом якої учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

36. Територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 169 ЦК України).

37. Частина третя статті 140 Конституції України передбачає, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Аналогічна норма закріплена в частині другій статті 2 Закону № 280/97-ВР.

38. За змістом частини першої статті 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

39. Отже, поведінка органів, через які діє територіальна громада, розглядається як поведінка територіальної громади у відповідних правовідносинах. Подібний підхід Велика Палата Верховного Суду вже застосовувала у пункті 47 своєї постанови від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21.

40. У справі, яка переглядається, предметом спору є визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної форми власності.

41. Відповідно до частин першої, шостої статті 60 Закону № 280/97-ВР територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на землю, природні ресурси та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

42. У комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування (частини перша, друга статті 327 ЦК України).

43. У справі, в якій предметом спору є визнання договору укладеним, очевидно існує переддоговірний спір. Позивачем є особа, яка бажає укласти договір, а відповідачем має бути особа, яка уповноважена цей договір укласти, проте ухиляється від вчинення таких дій, чим, на думку позивача, порушує його права.

44. У контексті правовідносин з визнання укладеним саме договору купівлі-продажу земельної ділянки сторонами мають бути покупець і продавець (власник) спірного майна.

45. Згідно із частиною першою статті 374 ЦК України суб'єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

46. Відтак з огляду на встановлені судами фактичні обставини належною стороною у цьому спорі є територіальна громада міста Ужгорода як суб'єкт права власності на спірну земельну ділянку.

47. У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду мала б врахувати сформульований нею у пункті 106 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 висновок про те, що колипозивачем або відповідачем визначений орган місцевого самоврядування, то такий орган не має власних прав і обов'язків, а наділений повноваженнями (компетенцією) представляти територіальну громаду у відповідних правовідносинах. Водночас фактичною стороною судового процесу є територіальна громада.

48. Тобто незалежно від того, до кого пред'явлено позов - до територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування чи до виконавчого органу міської ради, саме територіальна громада бере участь у справі як відповідач, а відповідний орган здійснює процесуальні дії на захист інтересів територіальної громади як суб'єкта спірних правовідносин.

49. Тому, на переконання авторів окремої думки, вирішальним у контексті визначення суб'єктного складу у цій справі є не те, який саме орган місцевого самоврядування зазначений як відповідач, а опосередкована участь територіальної громади у розгляді справи через її органи, які забезпечують можливість бути представленою у спірних правовідносинах і реалізують процесуальні права територіальної громади.

50. Такий висновок відповідав би приписам частини третьої статті 140 Конституції України, за змістом яких органами, які представляють територіальну громаду, можуть бути як сільські, селищні чи міські ради, так і їх виконавчі органи.

51. Водночас, відмовляючи в задоволенні позову з тих підстав, що належним відповідачем у цій справі є саме Ужгородська міська рада, Велика Палата Верховного Суду змінила сформований нею ж підхід до визначення територіальної громади як учасника судового процесу, не вирішуючи при цьому питання про відступ від висновків, сформульованих у її постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16.

52. У цьому контексті необхідно наголосити, що підхід, за якого стороною у справі визнається не орган місцевого самоврядування, а безпосередньо територіальна громада, був би цілком передбачуваним і послідовним, оскільки кореспондувався з численними висновками Великої Палати Верховного Суду в питанні участі держави та/або державних органів у судовому процесі.

53. Так Велика Палата Верховного Суду постійно наголошувала на тому, що у тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов'язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (див. постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункт 21), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 12 липня 2023 року у справі № 757/31372/18-ц (пункт 37) тощо).

54. На наше переконання, зазначивши у постанові від 18 грудня 2024 року про те, що позов у цій справі пред'явлено не до власника (продавця) земельної ділянки, а до його уповноваженого представника, Велика Палата Верховного Суду помилково ототожнила територіальну громаду міста Ужгорода та Ужгородську міську раду, не врахувавши, що як Ужгородська міська рада, так і Департамент не наділені власними правами та обов'язками у спірних правовідносинах, а представляють відповідну територіальну громаду, яка і є дійсним учасником спірних правовідносин.

55. Водночас необхідно зауважити, що саме Департамент уповноважений представляти територіальну громаду міста Ужгорода в такому питанні, як укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки після прийняття міською радою рішення про її відчуження.

56. Цей висновок випливає із того, що відповідно до частини першої статті 10 Закону № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Повноваження сільських, селищних та міських рад визначені у статті 26 Закону № 280/97-ВР.

57. Зокрема, у пунктах 30 та 31 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що винятково на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради приймаються рішення щодо:

- відчуження відповідно до закону комунального майна;

- визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності;

- вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна;

- прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

58. Згідно з абзацом одинадцятим частини першої статті 1 Закону № 280/97-ВР виконавчі органи рад - це органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

59. У справі, яку переглядала Велика Палата Верховного Суду, територіальна громада міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради відповідно до вимог статті 26 Закону № 280/97-ВР виявила волю на відчуження належної територіальній громаді земельної ділянки шляхом прийняття рішення про її продаж, а також доручила Департаменту укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки. Зазначене рішення органу місцевого самоврядування в цій справі не оспорюється, будь-яких позовних вимог до Ужгородської міської ради не пред'явлено.

60. Тож міська рада як колегіальний орган управління комунальною власністю, прийнявши у спосіб, передбачений законом, рішення на сесії щодо продажу земельної ділянки, виконала всі можливі свої функції розпорядника земель комунальної власності в інтересах територіальної громади та доручила визначений обсяг повноважень Департаменту щодо виконання прийнятого рішення, а саме укладення договору купівлі-продажу.

61. Наголошуємо, що з прийняттям рішення про відчуження земельної ділянки, у якому зазначено про доручення повноважень з укладення договору купівлі-продажу на користь Департаменту, Ужгородська міська рада перестала бути суб'єктом, який може вчинити дії з укладення цього договору, тобто не є тією особою, за рахунок якої можливо задовольнити позов з огляду на характер спірних правовідносин, зміст та підстави позову.

62. До того ж наділення виконавчого органу ради повноваженнями з укладення договору ґрунтується не лише на дорученні на вчинення конкретної дії (укладення договору) у прийнятому міською радою рішенні, а й відповідає повноваженням Департаменту, передбаченим у нормативно-правових актах.

63. Зокрема, за змістом Положення про Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради (далі - Положення) основними завданнями Департаменту є:

- захист майнових прав та інтересів територіальної громади міста Ужгорода (пункт 2.1.1);

- забезпечення комплексного і ефективного використання комунального майна (пункт 2.1.4);

- здійснення повноважень власника комунального майна, засновника комунальних підприємства, установ і організацій та здійснення щодо останніх функцій уповноваженого органу управління у сфері орендних відносин у межах чинного законодавства (пункт 2.1.5);

- здійснення від імені міської ради повноважень орендодавця земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Ужгорода (пункт 2.1.8);

- Департамент виступає орендодавцем цілісних майнових комплексів підприємств, їхніх структурних підрозділів і нерухомого майна (будівель, споруд, нежилих приміщень, незавершених будівництвом об'єктів, індивідуально визначеного майна тощо), що перебувають у власності міста, проводить конкурси та аукціони на придбання права оренди нерухомого майна, укладає угоди щодо оцінки вартості орендованого майна; на підставі рішень міської ради укладає від її імені договори оренди та купівлі-продажу земель, що перебувають у комунальній власності міста (пункт 2.3.6);

- Департамент виступає уповноваженим органом з організації, проведення земельних торгів, укладання договорів купівлі-продажу земельних ділянок комунальної власності, прав (оренда, суперфіцій, емфітевзис) на земельні ділянки, які були відчужені на земельних торгах (пункт 2.3.7).

64. Відповідно до Положення Департамент згідно з наданими йому повноваженнями:

- за висновками незалежної експертизи затверджує початкову (ринкову) вартість продажу майна на аукціоні, за конкурсом або ціну продажу об'єктів приватизації шляхом викупу (пункт 3.2.19);

- від імені міської ради виступає орендодавцем за договорами оренди земельних ділянок (пункт 3.2.20);

- укладає договори оренди земельних ділянок та договори

купівлі-продажу земельних ділянок шляхом викупу та аукціону (пункт 3.2.21);

- проводить розрахунок розміру орендної плати за користування земельними ділянками, які перебувають у розпорядженні міської ради (пункт 3.2.22).

65. Департамент для здійснення власних повноважень і завдань має право виступати позивачем та відповідачем у судах всіх інстанцій (пункт 4.1.14 Положення).

66. Саме з бездіяльністю Департаменту як особи, якій доручено укласти договір купівлі-продажу, ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» пов'язувало порушення своїх прав у цій справі, оскільки Ужгородська міська рада виконала усі можливі дії для укладення договору з ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд».Позивач не вказує, які дії повинна була ще вчинити Ужгородська міська рада.

67. Автори окремої думки наголошують на тому, що оскільки місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, то територіальна громада як власник земельної ділянки присутня у цьому спорі та представлена Департаментом, уповноваженим на укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від імені та в інтересах територіальної громади.

68. У контексті питання належності суб'єктного складу спору в цій справі неможливо не згадати, що між сторонами тривалий час існував спір щодо права користування спірною земельною ділянкою у ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд», який вирішений судом (справа № 907/801/19) рішенням про визнання укладеним між ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» та Департаментом договору оренди земельної ділянки.

69. У зазначеній господарській справі Департамент виступав позивачем, а ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» - відповідачем. Ужгородська міська рада як власник земельної ділянки до участі в справі (у тому числі як третя особа) Департаментом не залучалася, на обставину необхідності обов'язкової участі Ужгородської міської ради в справі щодо розпорядження земельною ділянкою Департамент не посилався.

70. До того ж на участі Ужгородської міської ради в справі, яка переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, Департамент також не наполягав до ухвалення судом першої інстанції рішення про задоволення позову ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд».

71. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що однією з основних засад законодавства єдобросовісність, а дії учасників правовідносин мають бути добросовісними, тобтовідповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.

72. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.

73. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України). Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 43 ГПК України).

74. За встановлених обставин, як у справі № 907/801/19, так і у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Департамент був уповноважений Ужгородською міською радою на вчинення дій, спрямованих на врегулювання договірних відносин з ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» щодо однієї і тієї ж земельної ділянки (передання її в оренду у справі № 907/801/19 та відчуження у цій справі).

75. Однак у справі № 907/801/19, яка завершилася ухваленням судового рішення на користь Департаменту, позивач не наполягав на залученні Ужгородської міської ради до участі в справі. Натомість у справі, переданій на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Департамент з огляду на ухвалення судами рішень по суті спору на користь ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» у касаційній скарзі посилається саме на незалучення до участі в справі Ужгородської міської ради.

76. Наведені обставини у сукупності, на переконання авторів окремої думки, переконливо свідчать, що Велика Палата Верховного Суду не мала підстав для висновку про неналежний суб'єктний склад сторін у цій справі, у зв'язку з чим справа № 907/825/22 підлягала розгляду по суті з наданням оцінки обставинам наявності порушеного права Товариства та вибраному ним способу захисту.

77. Вважаємо, що в разі вирішення спору по суті Велика Палата Верховного Суду мала б застосувати статтю 649 ЦК України, в частині першій якої передбачено, що розбіжності, які виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом. Натомість розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом (частина друга статті 649 ЦК України).

78. Тлумачення статті 649 ЦК України, на нашу думку, дає підстави для таких висновків:

- у статті 649 ЦК України передбачено два окремі правила щодо вирішення судом переддоговірних спорів: для тих, які виникли на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, та для тих, які серед підстав свого виникнення такого акта не містять;

- приписи частини другої статті 649 ЦК України охоплюються вжитою у частині першій цієї статті конструкцією «та в інших випадках, встановлених законом». Тому для вирішення судом спору з приводу розбіжностей, які виникли при укладенні договору між суб'єктами приватного права, необхідна або домовленість сторін про це, або пряма вказівка закону про те, що такий спір вирішується судом (наприклад, коли укладення відповідного договору є обов'язковим у силу закону);

- вирішення судом переддоговірних спорів, якщо підставою для укладення договору є правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування, не пов'язується законодавцем з будь-якими додатковими умовами. Достатньо наявності будь-якої розбіжності, яка перешкоджає сторонами (однією з яких є орган державної влади чи місцевого самоврядування) в укладенні договору.

79. У справі, яку розглядала Велика Палата Верховного Суду, переддоговірний спір стосується придбання позивачем у територіальної громади земельної ділянки.

80. Так, за змістом частин першої, третьої статті 128 ЗК України продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації) та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Орган державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування у місячний строк розглядає заяву (клопотання) і приймає рішення про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (якщо такий проєкт відсутній) та/або про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (крім земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд) чи про відмову в продажу із зазначенням обґрунтованих причин відмови.

81. Рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки (частина шоста статті 128 ЗК України).

82. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, про визнання укладеним якого просить позивач, є прямим наслідком прийняттяУжгородською міською радою рішення від 03 серпня 2021 року № 357 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу».

83. Як зазначено, наявні між сторонами розбіжності при укладенні договору на підставі правового акта органу місцевого самоврядування можуть бути вирішені судом.

84. Аналізуючи питання, які саме переддоговірні спори в розумінні частини першої статті 649 ЦК України можуть бути передані на вирішення суду, Велика Палата Верховного Суду повинна була б вдатися до аналізу терміну «вирішення розбіжностей», яким оперує законодавець у наведеній нормі права.

85. Розбіжність, за загальним правилом, полягає у різному, неоднаковому розумінні чогось. У контексті розглядуваної справи розбіжним може бути розуміння сторонами істотних умов договору, який підлягає укладенню. Такі розбіжності можуть виникнути, коли ті чи інші умови договору або правового акта, на підставі якого він укладається, сформульовані недостатньо чітко, що створює передумови для їх неоднакового тлумачення сторонами. Така ситуація може виникнути і в тому разі, коли одна зі сторін порушує визначені правовим актом обов'язкові умови щодо змісту договору.

86. Водночас поширеними є і випадки, коли одна зі сторін взагалі ухиляється від укладення договору, хоча розбіжностей щодо його умов як таких у цій ситуації може і не бути. Саме у такому разі заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про спонукання до укладення договору (визнання договору укладеним).

87. Автори окремої думки наголошують, що позов про спонукання до укладення договору (визнання договору укладеним) може бути пред'явлений стороною таких переддоговірних відносин та, відповідно, задоволений судом лише в тому випадку, коли між сторонами немає як розбіжності в тлумаченні істотних умов майбутнього договору, так і дефектів домовленості щодо таких умов.

88. Такий висновок базується на загальному розумінні механізму виникнення договірного зобов'язання, який зазвичай можна визначити логічною послідовністю таких дій: першочергово внутрішня воля учасників визначає певну домовленість сторін та в подальшому знаходить прояв у відповідному волевиявленні, що втілюється у відповідному договорі.

89. Якщо йдеться про домовленість, то передусім на виникнення таких прав і обов'язків має бути спрямована внутрішня воля обох сторін, яка насамперед характеризується свободою. У договорі через здійснене волевиявлення виражається воля його сторін, а виникненню договору передує процес проходження його через свідомість.

90. Тому спонукання до вступу у договірні відносини на тих умовах, з приводу яких сторони не дійшли згоди (у тому числі у судовому порядку), не допускається, а визнання договору укладеним судом як спосіб захисту порушеного права застосовується лише за наявності домовленості сторін щодо істотних умов договору або якщо такі умови визначаються законом чи іншим правовим актом, обов'язковим до виконання сторонами.

91. За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

92. У частині першій статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

93. Відповідно до вимог частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частина друга статті 14 ЦК України).

94. Автори окремої думки переконані, що судовий порядок укладення договорів (визнання наявності зобов'язальних правовідносин) є субсидіарним і не повинен бути альтернативою волі сторін та принципу свободи договору. Суд не має права підміняти своїм рішенням волевиявлення сторін та їх взаємну домовленість щодо умов, які є істотними для правочину відповідного виду або які сторони між собою визначили істотними.

95. Тому у правовідносинах щодо придбання земельної ділянки у територіальної громади, за загальним правилом, застосовується порядок укладення правочинів шляхом погодження сторонами істотних умов договору. І лише у випадку, якщо сторона такого договору безпідставно ухиляється від його укладення (підписання), незважаючи на погодження сторонами усіх його істотних умов, застосовується такий спосіб захисту, як визнання договору укладеним (спонукання до укладення договору / визнання наявності зобов'язальних правовідносин).

96. У справі, яка переглядалася Великою Палатою Верховного Суду, суди встановили, що за рішенням Ужгородської міської ради від 03 серпня 2021 року № 357 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу»:

- вирішено продати ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» земельну ділянку площею 2,2319 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств на вул. Сергія Мартина (вул. Паризької Комуни);

- доручено Департаменту укласти від імені міської ради договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки;

- рекомендовано ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» звернутися до Департаменту для укладення договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки та виконувати обов'язки власника земельної ділянки згідно з вимогами статті 91 ЗК України.

97. Тим самим Ужгородська міська рада, надавши згоду на відчуження земельної ділянки з комунальної власності, фактично роз'яснила позивачеві подальший порядок укладення договору купівлі-продажу та вказала на необхідність звернення до Департаменту з відповідною пропозицією.

98. Водночас повноваження з визначення та погодження істотних умов договору орган місцевого самоврядування передав Департаменту. Саме собою прийняття міською радою рішення про відчуження земельної ділянки не вказує на автоматичну чи за законом потребу у погодженні Департаментом будь-якої запропонованої позивачем редакції договору.

99. На переконання авторів окремої думки, зміст рішення Ужгородської міської ради від 03 серпня 2021 року № 357 залишає за Департаментом повноваження з узгодження умов майбутнього договору.

100. Суди встановили, що з метою укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки позивач 13 липня 2022 року надав відповідачу заяву-пропозицію на укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки з додаванням до неї проєкту договору купівлі-продажу земельної ділянки, до якого включив пункт про відсутність між сторонами претензій щодо будь-яких невиконаних зобов'язань.

101. У відповідь на зазначену заяву Департамент надіслав позивачу лист від 09 серпня 2022 року № 352/30.01-12, у якому зазначив, що Департамент не заперечує проти укладення договору купівлі-продажу за умови, що ТзДВ «Будівельне управління «Промжитлобуд» повністю виконає зобов'язання за діючим договором оренди землі від 02 грудня 2019 року № 2095, а саме сплатить заборгованість перед орендодавцем, затвердить актуальний звіт та зкоригує неправдиво зазначені ним відомості у проєкті договору купівлі-продажу.

102. У повторній пропозиції від 06 жовтня 2022 року щодо укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки позивач у пункті 2.1.6 проєкту договору знову зазначив про проведення між сторонами повного розрахунку та відсутність претензій майнового характеру у сторін, акцентувавши у пункті 1.9 проєкту договору на тому, що користується спірною земельною ділянкою на праві постійного користування з 1999 року.

103. Натомість Департамент, відмовляючи в погодженні такої редакції договору, у листі від 25 жовтня 2022 року № 544/30.01-12 посилався на те, що рішення державного реєстратора про реєстрацію за позивачем права постійного користування земельною ділянкою скасовано Міністерством юстиції України, а в судовому порядку (справа № 907/801/19) визнано укладеним між сторонами договір оренди цієї земельної ділянки. Департамент у своїй відповіді акцентував на тому, що з моменту визнання судом укладеним договору оренди земельної ділянки позивач жодного разу не сплатив орендну плату, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість.

104. Отже, серед передумов укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки Департамент визначив не лише сплату позивачем вартості земельної ділянки за виставленими відповідачем рахунками-фактурами, а й невключення до проєкту договору купівлі-продажу земельної ділянки пункту про відсутність між сторонами невиконаних зобов'язань та коректне визначення правового режиму користування земельною ділянкою, яка є предметом договору купівлі-продажу.

105. На наше переконання, правовідносини між сторонами за договором оренди землі та обставини виконання орендарем зобов'язань за зазначеним договором хоча й прямо не стосуються порядку набуття спірної земельної ділянки у власність, проте можуть мати опосередкований вплив на формування волевиявлення сторін (зокрема, територіальної громади) при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки та, насамперед, при погодженні його істотних умов. До того ж згідно із частиною першою статті 638 ЦК України істотними умовами договору є, зокрема, й ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

106. Оскільки Департамент, діючи в інтересах територіальної громади при укладенні договору купівлі-продажу земельної ділянки, наполягав на досягненні згоди в питаннях правового титулу, на підставі якого позивач користується спірною земельною ділянкою, та наявності чи відсутності між сторонами невиконаних фінансових зобов'язань, то такі умови є істотними за законом й підлягали узгодженню обома сторонами в позасудовому порядку шляхом досягнення відповідної домовленості.

107. Недосягнення сторонами правочину згоди в наведених питаннях дає підстави для висновку про відсутність у суду підстав для задоволення вимог про визнання правочину укладеним за рішенням суду в редакції, запропонованій стороною позивача, у зв'язку з чим Велика Палата Верховного Суду мала відмовити в задоволенні позову саме з наведених мотивів, а не у зв'язку з нібито пред'явленням позову до неналежного відповідача.

Судді: О. В. Ступак

С. Ю. Мартєв

С. О. Погрібний

І. В. Ткач

Джерело: ЄДРСР 124809049

[ANTIRAID]

Досить спірне рішення, яке може мати непередбачувані наслідки не тільки в питаннях укладення чи розірвання договорів, а й в плані захисту інтересів громади. Суд зазначив:

114. Системний аналіз положень статей 317, 655, 658 ЦК України у взаємозв'язку зі статями 12, 80 ЗК України, а також статей 45, 56 ГПК України свідчить про те, що належним відповідачем у справі за позовом покупця про визнання укладеним договору купівлі-продажу земельної ділянки комунальної власності в порядку статей 127, 128 ЗК України є орган місцевого самоврядування, що здійснює від імені територіальної громади правомочності власника цієї земельної ділянки відповідно до закону, в тому числі навіть у випадку прийняття ним рішення про уповноваження виконавчого органу на укладання договору, адже в силу такого уповноваження виконавчий орган не набуває правомочностей власника такої земельної ділянки.