Рішення Вишгородського районного суду Київської області щодо скасування постанови про накладення штрафу ТЦК за ч. 3 ст. 210 КУпАП у розмірі 25 000 грн і стягненні витрат на правову допомогу

ANTIRAID · 4 часа назад

27.01.25 363/5646/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2025 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі

судді Олійник С.В.,

за участі секретаря Онопрієнка І.О.,

представника позивача Ямнюк В.В.,

розглянувши в приміщенні Вишгородського районного суду Київської області у м. Вишгороді в режимі відеоконференції адміністративну справу в порядку спрощеного провадження за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення,

встановив:

До Вишгородського районного суду Київської області ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення, розподіл судових витрат.

Позов обґрунтовує тим, що 29.08.2024 ІНФОРМАЦІЯ_3 винесена постанова по справі про адміністративне правопорушення №769 за ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП). Із постанови встановлено, що 29.08.2024 він не прибув в приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 за викликом для проходження медичного огляду, направлення на підготовку, здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу, зазначений виклик направлений через АТ «Укрпошта» з повідомленням про вручення повістки від 07.08.2024 №152571. Зазначає, що оскаржувана постанова є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки відсутні докази отримання ним виклику до ІНФОРМАЦІЯ_2 , не складено протокол про адміністративне правопорушення всупереч положенню ст. 254 КУпАП, відсутні докази наявності події правопорушення.

Ухвалою суду від 05.11.2024 поновлено строк на подання позовної заяви, відкрито провадження в справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У відповідності до ч. 8 ст. 262 КАС України, у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи суд також заслуховує їхні усні пояснення.

Представник позивача Ямнюк В.В. в судовому засіданні підтримала позов з підстав, наведених у позовній заяві, просила його задовольнити у повному обсязі постанову визнати незаконною та скасувати, розподілити судові витрати.

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, жодних заяв чи клопотань до суду не направляв.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою.

У разі повторної неявки повідомленого належним чином відповідача в судове засідання, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.

Вислухавши представника позивача, дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи сторін, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що 29.08.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 винесено постанову №769 про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 , який не прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_4 у строк, а саме 26.08.2024, зазначений в направленій через АТ «Укрпошта» з повідомленням про вручення повістці від 07.08.2024 №152571, для проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу, що є порушенням підпункту 2 пункту 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ 1487 від 30.12.2022, відповідно 26.07.2024 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210 КУпАП. Вказаною постановою було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 25000 грн. (а.с. 13)

18.09.2024 постановою державного виконавця Іванківського відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі Іванківський ВДВС) відкрито виконавче провадження №76075655 з примусового виконання постанови ІНФОРМАЦІЯ_2 №769 від 29.08.2024 про стягнення з ОСОБА_1 штрафу в розмірі 50000 грн на користь держави. (а.с. 22)

21.10.2024 постановою державного виконавця Іванківського ВДВС накладено арешт на грошові кошти/електронні кошти ОСОБА_1 (а.с. 23)

22.10.2024 ОСОБА_1 подав до Іванківського ВДВС клопотання про ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження. (а.с. 21)

22.10.2024 від Іванківського ВДВС на електронну пошту ОСОБА_1 надійшли для ознайомлення матеріали виконавчого провадження. (а.с. 21)

Встановлені обставини, визнані стороною позивача та не спростовані стороною відповідача.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов до наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ч.ч. 1-4 ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно доч.ч. 1, 3 ст. 210 КУпАП порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 😎 пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Так, згідно Указу Президента України №303/2014 від 17.03.2014 «Про часткову мобілізацію'було прийнято рішення про оголошення та проведення часткової мобілізації, а отже з цього періоду в Україні діє особливий період.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. З цієї дати діє воєнний стан, а тому порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є підставою для притягнення до відповідальності саме за ч. 3ст. 210 КУпАП.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі - Закон № 3543-XII) громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

З аналізу вищезазначених норм вбачається обов'язок громадян з'явитися, зокрема до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період тощо.

Рішення суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може мати вигляд індивідуального акта, яким відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС є акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Одним з таких актів може бути постанова про накладання адміністративного стягнення, оскільки зазначений акт виноситься суб'єктом владних повноважень на виконання своїх владних функцій щодо притягнення осіб до адміністративної відповідальності та стосується лише прав та інтересів конкретно визначеної особи, яка піддається впливу накладеного адміністративного стягнення як форми адміністративної відповідальності, а дія такого акта вичерпується його виконанням.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Винесення постанови про накладання адміністративного стягнення відповідно до ст. 284 КУпАП є одним з рішень суб'єкта владних повноважень, яке може бути прийнято за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення і одночасно з цим яке становить найбільше втручання в особисті права, свободи особи, оскільки передбачає створення для особи негативних наслідків особистого, майнового характеру у вигляді адміністративного стягнення.

Внаслідок цього суд звертає увагу, що винесення постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення можливо лише за умови, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбувався у встановленому законодавством порядку, а факт вчинення адміністративного правопорушення і вина особи у його вчиненні доведені у встановленому порядку належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. Отже, визначальним для такого рішення суб'єкта владних повноважень є доведення факту вчинення адміністративного правопорушення та вини особи.

Відповідно до ст. 280 КУпАП суб'єкт владних повноважень, що здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виконання вищезазначеного обов'язку є визначальним для прийняття правомірного рішення суб'єктом владних повноважень, яке буде становити пропорційне та законне втручання у права та свободи особи, а також підтверджувати належне виконання владних (управлінських) функцій самим суб'єктом владних повноважень.

Виконання цього обов'язку здійснюється у процесі розгляду справи про адміністративне правопорушення шляхом заслуховування осіб, які беруть участь у розгляді справи, дослідження доказів, вирішення клопотань, про що зазначено у ст. 279 КУпАП.

При цьому відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису тощо.

Зазначені докази відповідно до ст. 252 КУпАП оцінюються суб'єктом владних повноважень за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, після чого та на основі чого виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення.

Отже, дотримання вимог законодавства у процесі розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення сприяє правомірності рішення суб'єкта владних повноважень щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності, а отже, сприяє правомірному та пропорційному втручанню у сферу особистих прав і свобод особи, яка зазнає негативних наслідків особистого та майнового характеру внаслідок накладення на неї адміністративного стягнення.

З приводу правомірності оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення суд вважає за необхідним вказати на наступні обставини.

Оскаржувану постанову про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 винесено за неявку за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк, зазначений в повістці.

Відповідно до п. 29 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі КМУ) від 16.05.2024 №560, у повістці зазначаються, зокрема, мета виклику до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділів чи відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ.

Судом встановлено, що в оскаржуваній постанові не конкретизовано мету виклику ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 , зазначено перелік підстав для виклику особи до ТЦК та СП, передбаченого вищезазначеним порядком, що позбавляє суд можливості визначити чи дійсно мало місце адміністративне правопорушення та ступінь провини ОСОБА_1 .

Також,із самої постанови не вбачається наявність належного повідомлення про розгляд справи про адміністративне правопорушення,не зазначено відомостей щодо повідомлення особи про розгляд справи про адміністративне правопорушення саме 29.08.2024, доказів належного сповіщення про розгляд справи про адміністративне правопорушення на 29.08.2024 на ім'я ОСОБА_1 суду не надано.Ці обставини свідчать про не додержання положення ст. 277-1 КУпАП, а саме обов'язок повідомити особу про розгляд справи не пізніше ніж за три доби до дня розгляду справи.

Сама по собі постанова про адміністративне правопорушення та опис інкримінованого правопорушення не можуть бути доказом вчинення особою адміністративного правопорушення, оскільки постанова це процесуальний документ, що має виноситися вже на основі досліджених доказів, а не бути самостійним доказом, а опис правопорушення є фабулою обвинувачення та правовою кваліфікацією інкримінованого правопорушення, що має бути доведено або спростовано на основі відповідних доказів, що досліджуються під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Також суд вказує на наявність суттєвих суперечностей у змісті оскаржуваної постанови, а саме зазначено, що позивач 26.08.2024 не з'явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , проте далі за текстом вказано, що ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення 26.07.2024, що не дає суду можливості встановити дату вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, в межах адміністративних прав щодо оскарження правомірності рішень суб'єкта владних повноважень про притягнення особи до адміністративної відповідальності саме на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок доведення правомірності свого рішення та подавати на підтвердження цього всі можливі докази. В такий же спосіб законодавство закріплює презумпцію протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, яку останній має спростувати, застосовуючи всі можливі процесуальні механізми.

Однак в межах даної справи відповідачем не надано доказів на підтвердження правомірності свого рішення, а судом з наявних матеріалів справи не встановлено жодних обставин, що свідчили б про зворотне. На основі цього суд також приходить до висновку, що відповідачем не спростовано презумпцію, що закріплена у ч. 2 ст. 77 КАС України та не доведено правомірність свого рішення, а отже, з урахуванням також вищенаведених обставин та положень законодавства, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Отже, суд приходить до висновку, що спірна постанова №769 від 29.08.2024 про накладення адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 КУпАП є протиправною та підлягає скасуванню, а провадження у справі відносно ОСОБА_1 за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП закриттю у зв'язку з відсутністю у його діях ознак складу адміністративного правопорушення.

Щодо стягнення судових витрат, то суд зазначає наступне.

Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 1,7 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Представник позивача заявив вимогу про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 23600 грн, надавши: договір про надання правничої допомоги №1758 від 28.10.2024 між позивачем та АО «Кравець і партнери», попередній розрахунок витрат на правничу допомогу, рахунок на оплату №1110 від 28.10.2024 та квитанцію про сплату від 29.10.2024 про сплату на користь АО «Кравець і партнери» 15000 грн, призначення платежу «за послуги позовна заява про визнання протиправною та скасування постанови №769 від 29.08.2024». (а.с. 26-29)

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить з диспозиції статті 134 КАС України, у відповідності до якої, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначала про те, що «при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19.10.2000 у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява №31107/96) Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

З урахуванням наведеного не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність».

При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 3 грудня 2021 у справі № 927/237/20).

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява №19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на предмет позову, зміст позовної заяви, докази долучені до неї, виходячи з обсягу реальних та фактично наданих послуг, з урахуванням переліку послуг, що був визначений сторонами договорі та у рахунку за надані послуги, кількість судових засідань суд вважає, що заявлені витрати представником позивача відповідають частково відповідають критерію розумності, частково співмірні із виконаною роботою, а їх часткове відшкодування, за наявності достатнього обґрунтування з огляду на обставини справи, не матиме надмірний характер.

За таких обставин, суд визнає доведеним факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн, як такий, що є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та значенням справи для позивача.

Водночас, позивачем сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн, що підтверджується фіскальним чеком АТ «Укрпошта» від 30.10.2024.

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру до адміністративного суду фізичною особою становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 605,60 грн.

Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Оскільки суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, то судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 605,60 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15000 грн, понесені позивачем, слід стягнути з відповідача.

Розмір надлишково сплаченого судового збору підлягає поверненню позивачу у разі подання ним такого клопотання.

Керуючись ст.ст. 241-250, 286 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови в справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Постанову про накладення адміністративного стягнення, якою було притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 №769від 29.08.2024за ч. 3 ст. 210 КУпАП - скасувати.

Закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладення адміністративного стягнення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15000 (п'ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

З урахуванням ч. 4 ст. 286 КАС України, рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду на протязі десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 .

Суддя С.В.Олійник

Джерело: ЄДРСР 124744069

ANTIRAID · 4 часа назад

Це ще одна наша справа про скасування незаконного штрафу ТЦК й стягнення з ТЦК витрат на правову допомогу. Суд зазначив: