Рішення Вишгородського районного суду Київської області щодо скасування постанови про накладення штрафу ТЦК за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за ніби нез'явлення за повісткою

[ANTIRAID]

29.01.25 363/6761/24

РІШЕННЯ
Іменем України

29 січня 2025 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі:

Головуючого судді Рукас О.В.;

за участю секретаря судових засідань Найдюк Б.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про скасування постанови про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

До Вишгородського районного суду Київської області надійшла вищезазначена позовна заява.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що 22.10.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_2 відносно ОСОБА_1 було винесено постанову № 1008 по справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Вказану постанову по справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки ОСОБА_1 у встановлений законодавством спосіб належним чином оформленої повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки ані особисто, ані засобами поштового зв'язку не отримував, не знав і не міг знати про дату, час та місце, куди потрібно з'явитися, а також мету такої явки. У зв'язку з цим ОСОБА_1 зазначив про відсутність в його діях ознак правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Крім того, у позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що постанова № 1008 від 22.10.2024 року була винесена суб'єктом владних повноважень з процесуальними порушеннями.

З урахуванням вищевикладеного, ОСОБА_1 просив визнати постанову ІНФОРМАЦІЯ_3 № 1008 від 22.10.2024 року протиправною, скасувати її та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею по справі визначено суддю Рукас О.В.

Ухвалою суду від 30.12.2024 року провадження у справі відкрито у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено строк для реалізації відповідачем свого процесуального права шляхом подачі заяви по суті справи, а також витребувано копії матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, в межах якої було винесено спірну постанову № 1008 від 22.10.2024 року.

Як вбачається з витягу з розносної книги Вишгородського районного суду Київської області, копію ухвали суду від 30.12.2024 року разом з копією позову та додатками до нього було вручено уповноваженому представнику відповідача 09.01.2025 року.

Станом на 29.01.2025 року від відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 не надходило жодних заяв, клопотань, у тому числі відзиву на позов та витребуваних копій матеріалів справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Враховуючи відсутність клопотань сторін про проведення судового розгляду з повідомленням (викликом) учасників справи, як і відсутність заперечень проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки розгляд справи проводиться за відсутності учасників справи у порядку письмового провадження, то фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши наявні матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 😎 пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, в межах даної справи суду належить здійснити перевірку рішення суб'єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності на предмет відповідності вимогам законності, верховенства права, правам, свободам та законним інтересам осіб, вимогам розумності, добросовісності, безсторонності (неупередженості).

Статтею 7 КУпАП встановлено, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зазначені обставини встановлюються у відповідності до ст. 279 КУпАП, зокрема, шляхом повного та всебічного дослідження доказів, якими відповідно до ст. 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема і протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами та інше.

Зі змісту ст. 284 КУпАП вбачається, що одним з можливих наслідків розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення є притягнення особи до адміністративної відповідальності шляхом винесення постанови про накладення адміністративного стягнення.

При цьому суд звертає увагу, що винесення постанови про накладення адміністративного стягнення є одним з найсуворіших наслідків вирішення справи про адміністративне правопорушення, оскільки внаслідок накладення стягнення особа зазнає негативних наслідків особистого, майнового чи організаційного характеру, що безумовно призводить до втручання у сферу її особистих прав, свобод та законних інтересів. Внаслідок цього рішення суду про притягнення особи до адміністративної відповідальності має бути достатнім чином обґрунтованим для забезпечення правомірності та пропорційності втручання у сферу особистих прав особи, якого вона зазнає внаслідок накладення на неї стягнення.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності може бути правомірним результатом розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення, якщо судом у встановленому законодавством порядку шляхом дослідження належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів буде встановлено факт вчинення діяння, що відповідно до чинного законодавства містить ознаки складу адміністративного правопорушення, а також вину особи у вчиненні такого діяння.

З постанови по справі про адміністративне правопорушення № 1008 від 22.10.2024 року (а.с. 16) вбачається, що ОСОБА_1 під час дії особливого періоду та оголошення мобілізації відмовився від підписання повістки, про що свідчить акт щодо відмови від отримання повістки про виклик від 18.10.2024 року та не з'явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_4 у строк, зазначений у повістці та протягом трьох діб, від визначених у повістці дати і часу прибуття, не повідомив про причини неявки.

Таким чином, ОСОБА_1 порушив вимоги ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

У ч. 1 ст. 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію

У ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.

Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються: перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).

У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

Відповідно до пп. 2 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.

Відповідно до п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період - належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов'язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Отже, матеріали справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у даному випадку повинні містити достатню сукупність належних, допустимих, достовірних доказів, з яких буде вбачатися, що військовозобов'язаний або резервіст, будучи належним чином повідомленим про необхідність явки до територіального центру комплектування та соціальної підтримки або іншого визначеного законодавством органу влади, не прибув до відповідного органу влади у встановлені дату та час і у встановлений законом строк не повідомив відповідний орган влади про причини своєї неявки або вказані причини не підпадають під перелік законодавчо визначених поважних причин неявки за повісткою. При цьому з огляду на презумпцію протиправності рішення суб'єкта владних повноважень, що закріплена у ч. 2 ст. 77 КАС України, обов'язок доведення вчинення особою відповідного правопорушення, а отже і обов'язок доведення правомірності власного рішення, покладається саме на суб'єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу, що ухвалою від 30.12.2024 року у відповідача було витребувано копії всіх матеріалів, що були складені відносно ОСОБА_1 в межах справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у тому числі копії документів, які могли б підтверджувати обставини та факти, викладені у постанові № 1008 від 22.10.2024 року в частині відмови ОСОБА_1 від отримання повістки. У встановлений судом строк від ІНФОРМАЦІЯ_3 не надійшло жодного документа, який стосується суті пред'явлених позовних вимог та притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Натомість з наявних матеріалів справи неможливо перевірити та встановити чи дійсно ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час та місце явки за повісткою, зокрема, докази доведення до відома ОСОБА_1 змісту відповідної повістки або ознайомлення з її змістом, тобто у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв'язку з чим мав би виконати відповідний обов'язок, закріплений мобілізаційним законодавством.

З матеріалів справи також неможливо встановити чи повідомлявся ОСОБА_1 належним чином про розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Наявна у матеріалах справи копія постанови № 1008 від 22.10.2024 року та її зміст дають можливість стверджувати, що розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП проводився за відсутності ОСОБА_1 .

Таким чином, з наявних матеріалів справи підтверджується, що постанова № 1008 від 22.010.2024 року винесена з суттєвими порушеннями як матеріального (відсутні докази наявності у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП), так і процесуального законодавства (проведення розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до відповідальності, та за відсутності відомостей про її належне повідомлення про дату, час і місце розгляду). Відповідачем не спростовано протиправність свого рішення.

За результатами розгляду справи та дослідження матеріалів справи суд вважає інкриміноване обвинувачення необґрунтованим, оскільки надані суду матеріали справи про адміністративне правопорушення не дають можливості «поза розумним сумнівом» виключити можливість існування інших версій розвитку подій, про які зазначається у спірній постанові. Тобто як факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, так і його вина у вчиненні правопорушення не доведені.

Відповідно за результатами перевірки рішення суб'єкта владних повноважень про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, судом встановлено необґрунтованість та неправомірність такого рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, рішення про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності підлягає скасуванню, провадження у справі про адміністративне правопорушення закриттю. Тому позовні вимоги слід задовольнити. Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Щодо стягнення судових витрат.

Частиною 1, 5, 7 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що витрати сторони позивача складаються з витрат зі сплати судового збору (1211 грн. 20 коп.), а також витрат на професійну правничу допомогу. Стороною позивача до закінчення судових дебатів подано попередній розрахунок витрат на професійну правничу допомогу, подано заяву про здійснення їх розподілу за результатами розгляду справи, а також повідомлено суд, що докази на підтвердження понесеннях цих витрат будуть подані протягом п'яти днів з дня ухвалення рішення.

З урахуванням вищевикладеного, зважаючи на повне задоволення позовних вимог, суд вважає за можливе вирішити питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, залишивши питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу до ухвалення додаткового рішення у встановленому законом порядку.

Судом встановлено, що за подання позовної заяви ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп. як за позов немайнового характеру. У той же час, суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 543/775/17 дійшла до висновку, що особи, стосовно яких ухвалено судове рішення про накладення адміністративного стягнення, є платниками судового збору. У випадку незгоди із судовим рішенням про накладення адміністративного стягнення, прийнятим за наслідками розгляду справи цієї категорії, учасники справи вправі оскаржити його в апеляційному порядку і Закон № 3674-VI винятків чи застережень щодо сплати судового збору за оскарження таких судових рішень не містить.

Отже, за системного, цільового та граматичного тлумачення до наведеного законодавчого регулювання відносин, пов'язаних зі сплатою судового збору, Велика Палата Верховного Суду в контексті фактичних обставин справи та зумовленого ними застосування норм процесуального права зазначає, що у справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону № 3674-VІ, які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають.

Разом з тим, з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тобто, Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що за подання адміністративного позову на постанову по справі про адміністративне правопорушення особа, яка подає такий позов, має сплатити судовий збір. Розмір судового збору за подання адміністративного позову на постанову по справі про адміністративне правопорушення на день звернення до суду становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду дорівнює 605 грн. 60 коп.

Таким чином, ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі, що є більшим, ніж вимагають приписи законодавства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

З наведеного вбачається, що ОСОБА_1 підлягає поверненню 605 грн. 60 коп. надміру сплаченого судового збору.

Керуючись ст.ст. 8, 9, 77, 78, 242, 244, 245, 246, 255, 286 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити.

Скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_3 № 1008 від 22.10.2024 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення за фактом вчинення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити у зв'язку з відсутністю складу правопорушення.

Стягнути з бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.

Повернути ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) надмірно сплачений судовий збір при поданні позовної заяви у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок (квитанція ID 3223-4780-9347-9057, платник ОСОБА_1 , одержувач платежу ГУК у Київ.обл/Вишгород. міс/22030101, дата оплати 18.12.2024, призначення платежу: 101 2759903678; Судовий збір за позовом ОСОБА_1 , Вишгородський районний суд Київської області).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Позивач:

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ; адреса проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач:

ІНФОРМАЦІЯ_6 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 ).

Головуючий суддя О.В. Рукас

Джерело: ЄДРСР 124756429

[ANTIRAID]

Це ще одна наша справа про скасування незаконного штрафу ТЦК. Суд зазначив:

Суд звертає увагу, що ухвалою від 30.12.2024 року у відповідача було витребувано копії всіх матеріалів, що були складені відносно ОСОБА_1 в межах справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у тому числі копії документів, які могли б підтверджувати обставини та факти, викладені у постанові № 1008 від 22.10.2024 року в частині відмови ОСОБА_1 від отримання повістки. У встановлений судом строк від ІНФОРМАЦІЯ_3 не надійшло жодного документа, який стосується суті пред'явлених позовних вимог та притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Натомість з наявних матеріалів справи неможливо перевірити та встановити чи дійсно ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про дату, час та місце явки за повісткою, зокрема, докази доведення до відома ОСОБА_1 змісту відповідної повістки або ознайомлення з її змістом, тобто у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв'язку з чим мав би виконати відповідний обов'язок, закріплений мобілізаційним законодавством.

З матеріалів справи також неможливо встановити чи повідомлявся ОСОБА_1 належним чином про розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Наявна у матеріалах справи копія постанови № 1008 від 22.10.2024 року та її зміст дають можливість стверджувати, що розгляд справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП проводився за відсутності ОСОБА_1 .

Таким чином, з наявних матеріалів справи підтверджується, що постанова № 1008 від 22.010.2024 року винесена з суттєвими порушеннями як матеріального (відсутні докази наявності у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП), так і процесуального законодавства (проведення розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до відповідальності, та за відсутності відомостей про її належне повідомлення про дату, час і місце розгляду). Відповідачем не спростовано протиправність свого рішення.

За результатами розгляду справи та дослідження матеріалів справи суд вважає інкриміноване обвинувачення необґрунтованим, оскільки надані суду матеріали справи про адміністративне правопорушення не дають можливості «поза розумним сумнівом» виключити можливість існування інших версій розвитку подій, про які зазначається у спірній постанові. Тобто як факт вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, так і його вина у вчиненні правопорушення не доведені.

Відповідно за результатами перевірки рішення суб'єкта владних повноважень про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, судом встановлено необґрунтованість та неправомірність такого рішення.