Важливо ! Спір про Стягнення збитків з УкрсибБанку за ненадання чергового кредитного траншу

Василий Горбань · August 2, 2011

Ось Вам, шановні Українці результат "співпраці" асоціації Українських банків з ВСУ.

Але почекаєм, що скаже при новому розгляді ВГСУ, адже він уже неодноразово при повторному розгляді, після скасування його рішення Верховним знову постановлв таке ж законне рішення, ігноруючи незаконні вказівки ВСУ. І в даному випадку були наявними усі чотири підстави для стягнення збитків з жируючого банку.

ВСУ ж уже встиг і інформаційного листа, в тому числі з цього питання розіслати та зобов'язав суди "привести практику у відповідність його беззаконній позиції, ось цей лист, а далі рішення:

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2011 р. № 42/78-10

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючий),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),

Коробенко Г.П.

розглянувши

касаційну скаргу ТОВ "Фортекс"

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року

у справі

господарського суду № 42/78-10

Харківської області

за позовом ТОВ "Фортекс"

до ПАТ "УкрСиббанк"

про стягнення 778713, 71 грн.

у судовому засіданні взяли участь представники :

від ТОВ "Фортекс": Прокопчук Є.О. (довіреність від 04.11.2010р.),

від ПАТ "УкрСиббанк": Слюсар О.Б. (довіреність від 29.12.2010р.).

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2010року ТОВ "Фортекс" (далі –позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до ПАТ "УкрСиббанк" (далі –відповідач) про стягнення 778713, 71 грн. збитків у вигляді неодержаного доходу, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 20.05.2010року (том 1, а.с. 47).

Позивач свої вимоги обґрунтовував неналежним виконанням з боку відповідача умов кредитного договору № 11052905000 від 06.10.2006р., що полягало в неперерахуванні кредитного траншу на замовлення позивача, внаслідок чого позивач не одержав дохід у сумі 778 713,71 грн., який міг би отримати від купівлі - продажу цінних паперів.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року позовні вимоги задоволено, стягнуто з ПАТ "УкрСиббанк" на користь ТОВ "Фортекс" збитки у вигляді суми неодержаного доходу (упущеної вигоди) в розмірі 778713,71 грн., витрати по сплаті державного мита в розмірі 7787,14 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Апеляційний суд дійшов висновку про недоведення "позивачем вини відповідача у неотриманні позивачем кредитних коштів за заявою від 27.08.2009р. та недоведеною є і вина відповідача у факті спричинення збитків у вигляді неодержаного доходу " (том 2, а.с. 65).

Не погоджуючись з прийнятою постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року залишити в силі, аргументуючи порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 22, 527, 611, 614, 623 Цивільного кодексу України, статей 193, 218 Господарського кодексу України, статей 35, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, вислухавши представників сторін, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи , які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) .

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції про доведення обставин протиправності дій банку згідно Постанови Харківського апеляційного господарського суду від 19.08.2009 року у справі № 02/843-59/86-09, а також про обґрунтованість відмови банку в задоволенні заяви позивача від 27.08.2009 року про надання кредитного траншу.

Однак, колегія суддів касаційного суду з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій між ТОВ "Фортекс" та ПАТ "УкрСиббанк" було укладено кредитний договір № 11052905000 у формі поновлюваної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії 2 400 000,00 грн. (том 1, а.с. 8-120).

Умовами кредитного договору №11052905000 від 06.10.2006р. передбачено, що поновлюваною кредитною лінією за кредитним договором вважається форма надання кредиту, яка передбачає його надання позивачу в майбутньому одним траншем або декількома траншами, в межах встановленого ліміту кредиту та в межах встановленого строку кредитування. Лімітом кредитної лінії за договором вважається гранично припустима сума заборгованості позивача перед відповідачем за загальною сумою виданих траншів у будь-який момент дії договору.

Судом першої інстанції встановлено, що 24.02.2009року позивач звернувся до відповідача з листом №18, в якому просив надати кредитний транш згідно зазначеного договору, однак листом № 134 від 26.02.2009року банк відмовив ТОВ "Фортекс" в кредитуванні на умовах вищевказаного договору, посилаючись на неможливість такого кредитування, що пов’язано із змінами, які відбулися в кредитній політиці банку та на фінансовому ринку.

Також судом першої інстанції прийнято до уваги, що зазначені обставини були досліджені господарським судом в іншій справі (№ 02/843-59/86-09 господарського суду Харківської області) між тими ж сторонами, в результаті чого було встановлено обставини порушення банком умов кредитного договору № 11052905000 від 06.10.2006 р. За результатами розгляду позовних вимог ТОВ "Фортекс" у справі № 02/843-59/86-09 Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.08.2009 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25.11.2009 р. відповідача було зобов’язано виконати договірні зобов’язання щодо кредитування ТОВ "Фортекс" на умовах зазначеного кредитного договору (том 1, а.с. 13-17).

Отже, апеляційним судом не прийнято до уваги обставини доведення порушення відповідачем умов кредитного договору, яке полягало у ненаданні позивачу чергового кредитного траншу по спірному договору, що встановлено згідно судового рішення у справі № 02/843-59/86-09 та є преюдиційним фактом при розгляді спору про стягнення збитків.

Також судом першої інстанції встановлено, що 27.08.2009 р . позивач звернувся до відповідача з заявкою № 68, в якій просив видати йому кредитний транш згідно Постанови Харківського апеляційного суду від 19.08.2009року у справі № 02/843-59/86-09 та згідно кредитного договору № 11052905000 від 06.10.2006 р. на суму 1536600грн., зазначивши про необхідність подальшого перерахування коштів на користь зберігача цінних паперів –ТОВ "Фінансова компанія "Дельта" (том 1, а.с. 34).

Судом першої інстанції встановлено, що дане звернення залишено банком без задоволення. У відзиві на позовну заяву відповідач мотивував правомірність своїх дій тим, що ТОВ "Фортекс" просив перерахувати кошти не на свій рахунок, а на користь зберігача цінних паперів, а за умовами кредитного договору від 06.10.2006 р. кредит надається шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника для подальшого використання за цільовим призначенням (пункт 1.5 Кредитного договору, том 1, а.с. 9, 75-76).

Оцінивши в сукупності докази у справі, суд першої інстанції дійшов висновку про незаконність дій банку, які полягали в ненаданні кредитного траншу на суму 1536600грн., оскільки позивачем вперше було подано замовлення на перерахування коштів 24 лютого 2009р. , однак банк безпідставно відмовив у наданні кредитного траншу, що визнано незаконним згідно Постанови Харківського апеляційного господарського суду від суду від 19.08.2009року у справі № 02/843-59/86-09, а отже, після набрання рішенням суду законної сили, банк зобов'язаний був самостійно перерахувати кошти на рахунок позивача в межах суми ліміту, оскільки замовлення від 24.02.2009р. відповідачем так і не було виконано. Суд першої інстанції констатував про те, що зазначення в листі позивача № 68 від 27.08.2009р. про необхідність в подальшому перерахувати кошти на рахунок третьої особи не перешкоджало банку виконати свої договірні зобов'язання, рішення суду та подані позивачем заявки від 24.02.2009року та від 27.08.2009року, перерахувавши кошти на суму 1536600грн. на рахунок позивача відповідно до пункту 1.5 спірного кредитного договору. Однак, відповідач перерахування коштів не зробив.

Разом з тим, апеляційний суд, порушивши приписи статті 43 ГПК України про оцінку в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності надав оцінку заяві позивача № 68 від 27.08.2009 р., як єдиному зверненню позивача про видачу кредитному траншу на суму 1536600грн. та дійшов висновку про подання її з порушенням пункту 1.5 спірного кредитного договору, залишивши поза увагою обставини подання заяви про видачу кредитного траншу від 24.02.2009року та прийняття Постанови Харківського апеляційного господарського суду від суду від 19.08.2009року у справі № 02/843-59/86-09 про зобов'язання відповідача надати кредитний транш на виконання спірного договору.

З огляду на допущене апеляційним судом порушення положень статті 43 ГПК України, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки апеляційного суду такими, що не спростовують повноти та обґрунтованості висновків суду першої інстанції про незаконність дій відповідача, який відмовив позивачу у наданні кредитного траншу на суму 1536600грн.

Також судом першої інстанції встановлено, що згідно Договору про брокерське обслуговування №Б-144/2008 від 10.10.2008року, укладеного позивачем з ФК "Дельта" та поданих ним замовлень № 17, 18, 22, 23, 24 від 27.08.2009року, позивач мав реальну можливість придбати пакети акцій ВАТ "Єнакіївський металургійний завод", ВАТ "Укрнафта", ВАТ "Алчевський металургійний комбінат", ВАТ "Концерн "Стирол", ВАТ "Акціонерний комерційний банк "Форум" з біржових торгів , які проводилися ВАТ "Українська біржа" 27.08.2009року на загальну суму 659 662грн., оскільки запропонована позивачем ціна відповідала купівельній ціні акцій цих емітентів (том 2, а.с. 32, том 1, а.с.29). Суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на 07.04.2010року позивач міг би реалізувати на біржових торгах зазначений пакет акцій за ціною 1517340грн., оскільки вартість акцій зросла (том 1, а.с. 30).

Суд першої інстанції дійшов висновку, що різниця між вартістю акцій станом на 07.04.2010року та станом на 27.08.2009року, з якої слід виключити витрати позивача по обслуговуванню спірного кредитного договору, винагороду брокера є втраченою вигодою позивача. Провівши власний розрахунок, суд першої інстанції дійшов висновку, про те, що розмір втраченої вигоди позивача складає 778713,71грн. та прийняв рішення про її стягнення з відповідача, винного у невиконанні договірних зобов'язань по наданню чергового кредитного траншу згідно Кредитного договору № 11052905000 від 06.10.2006 р.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про встановлення обставин винних дій відповідача у ненаданні кредитного траншу позивачу, внаслідок чого йому було завдано збитків ( втраченої вигоди).

Також касаційний суд зазначає про помилковість висновків апеляційного суду на предмет того, що позивач зобов'язаний довести вину відповідача у заподіянні збитків. Відповідно до статей 224, 226 Господарського кодексу України презюмується вина особи, яка порушила господарське зобов'язання. Тому позивач звільняється від обов'язку доведення вини відповідача у завданні збитків. Навпаки, відповідач, зобов'язаний довести суду вчинення ним дій, направлених на вжиття заходів щодо запобігання збиткам, про що було зазначено в рішенні суду першої інстанції.

Колегія суддів касаційного суду приймає до уваги, що судами не встановлено обставин вжиття відповідачем заходів, направлених на запобігання збиткам у позивача та не встановлено обставин форс-мажорного характеру, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання взятих на себе зобов'язань.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права та такою, що підлягає скасуванню, а рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року, прийнятим з дотриманням чинного законодавства, яке слід залишити в силі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ТОВ "Фортекс" задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.12.2010 року скасувати, рішення господарського суду Харківської області від 19.10.2010 року у справі № 42/78-10 залишити в силі.

Головуючий Н. Ткаченко

Судді Л. Катеринчук

Г. Коробенко

26.07.2011 р. Головам апеляційних судів

областей, міст Києва та

Севастополя, Апеляційного

суду Автономної Республіки Крим

Відповідно до статті 34 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статті 360-7 Цивільно-процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), доводжу до Вашого відома, що Верховним Судом України за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанцій одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, прийнято ряд постанов та сформульовано обов’язкові для всіх судів України правові позиції.

Серед них звертаю увагу на такі.

Зобов’язання, що виникають із договорів та інших правочинів

1. Правовідносини з постачання фізичним особам електричної енергії регулюються ст. 714 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), ст.ст. 24–27 Закону України «Про електроенергетику», Правилами користування електричною енергією для населення. Вказані правовідносини є договірними.

Підстави та порядок складання акта про порушення споживачем правил користування електричною енергією, у тому числі актів, що засвідчують факти її розкрадання, врегульовано, зокрема, п. 53 зазначених вище Правил.

З урахуванням положень ст.ст. 15, 16 ЦК України не є належним способом захисту судом цивільних прав та інтересів особи пред’явлення позову про визнання акта про порушення правил користування електричною енергією недійсним. Це стосується і справ про стягнення збитків, завданих позаобліковим споживанням електричної енергії. Складений працівниками обленерго акт є лише фіксацією порушення, яке було виявлено під час проведення постачальником енергії перевірки дотримання наведених вище Правил. Згідно зі ст. 57 ЦПК України, такий акт є лише доказом, який у разі виникнення спору повинен оцінюватися судом відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України (постанова від 6 червня 2011 року № 6-4 цс 11).

2. Зі змісту виданої позивачем довіреності чітко вбачається, що вона видана тільки для правовідносин із питань користування та розпорядження належними йому земельними ділянками, і лише для цих відносин представник був наділений правом укладати певні правочини (договори). Отже, вчинення представником на підставі цієї довіреності третейського застереження (третейської угоди) у договорі купівлі-продажу належних позивачеві земельних ділянок, є виходом представника за межі наданих йому повноважень та порушенням положення ч. 2 ст. 203 ЦК України, в якій зазначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Крім того, згідно зі ст.ст. 2, 5, 12 Закону України «Про третейські суди» сторони можуть укласти третейську угоду у вигляді третейського застереження та передати спір на розгляд третейському суду. Проте вчинення такого правочину не аналогічне повноваженню, яке видане позивачем у своїй довіреності, оскільки укладання третейської угоди, а в подальшому участь у третейському розгляді, передбачає домовленість сторін як на визначення спору, який буде в цьому суді розглядатись, так і на визначення конкретного чи постійно діючого третейського суду, місця розгляду справи, а також його регламенту (постанова від 30 травня 2011 року № 6-13 цс 11).

3. За змістом ст. 21 Закону України «Про оренду землі» розмір та умови орендної плати, що указані в договорі оренди, не можуть суперечити чинному на час укладання договору законодавству.

Указом Президента України від 19 серпня 2008 року № 725/2008 «Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» встановлено розмір орендної плати не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки. Цей Указ набрав чинності з дня його опублікування, та в його тексті відсутнє посилання про поширення його дії на договори, укладені до набрання ним чинності. Оскільки зазначений Указ має рекомендаційний характер, і, крім того, він набрав чинності після укладання договору оренди між сторонами, таму змінити розмір орендної плати можна лише за згодою сторін (постанова від 25 червня 2011 року № 6-17 цс 11).

4. Задовольняючи позов у частині розірвання договору оренди земельної ділянки, суди правильно встановили та виходили з того, що відповідач (TOB СГП) систематично не виконував обов’язків, передбачених ст.ст. 24, 25 Закону України «Про оренду землі» та умовами договору; не сплачував орендної плати за 2008–2009 роки у встановлений договором строк, а виплатив указану суму лише після звернення позивача до суду (постанова від 25 червня 2011 року № 6-17 цс 11).

Справи про відшкодування шкоди

1. При вирішенні позову про стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів через несвоєчасне виконання банком кредитних зобов’язань (неперерахування кредитного траншу) суди мають враховувати зміст ст.ст. 611, 623 ЦК України, згідно з якими у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків; боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

З урахуванням наведеного та згідно зі ст. 22 ЦК України, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність всіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Оскільки на підставі умов кредитного договору судами встановлено правомірність дій банку при відмові у наданні чергового кредитного траншу, то цивільно-правова відповідальність для банка настати не може (постанова від 4 липня 2011 року № 3-59 гс 11).

Суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність до судових рішень Верховного Суду України.

В.о. Голови М.П. Пшонка

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 липня 2011 року

м. Київ

Верховний Суд України у складі:

головуючого

Берднік І.С.,

суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор'євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенка В.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Шицького І.Б., Яреми А.Г., -

за участю представників:

товариства з обмеженою відповідальністю

“Фортекс” -

Кірси В.В.,

публічного акціонерного товариства

“УкрСиббанк” -

Слюсаря О.Б., -

розглянувши заяву публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року в справі № 42/78-10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Фортекс” до публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” про стягнення 778 713,71 грн,

в с т а н о в и в:

У квітні 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю “Фортекс” (далі – ТОВ “Фортекс”) звернулося до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило стягнути з публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” (далі – ПАТ “УкрСиббанк”) 778 713,71 грн збитків у вигляді неодержаних ним доходів.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на неналежне виконання з боку ПАТ “УкрСиббанк” умов кредитного договору № 11052905000 від 6 жовтня 2006 року, що полягало в неперерахуванні кредитного траншу на замовлення ТОВ “Фортекс”, внаслідок чого ТОВ “Фортекс” не одержало дохід у розмірі 778 713,71 грн, який могло би отримати від купівлі-продажу цінних паперів за кошти цього траншу.

Рішенням господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2010 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ “УкрСиббанк” на користь ТОВ “Фортекс” збитки у вигляді неодержаного доходу в розмірі 778 713,71 грн.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2010 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вищий господарський суд України постановою від 1 березня 2011 року скасував постанову Харківського апеляційного господарського суду від 8 грудня 2010 року. Рішення господарського суду Харківської області від 19 жовтня 2010 року залишив в силі.

При цьому Вищий господарський суд України погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань за кредитним договором позивачу було завдано збитків у вигляді неодержаних доходів.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року з підстав, передбачених статтею 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) ПАТ “УкрСиббанк”, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 22 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), просило скасувати цю постанову та направити справу на новий розгляд до Вищого господарського суду України.

До поданої заяви ПАТ “УкрСиббанк” долучило копії постанов Вищого господарського суду України: від 7 жовтня 2010 року в справі № 14/1, від 16 квітня 2009 року в справі № 21/188/08-16/213/08, від 2 лютого 2011 року в справі № 2/29-10, від 2 липня 2009 року в справі № 10/216, – у яких, на його думку, по-іншому застосовано судом касаційної інстанції одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах.

Ухвалою від 28 квітня 2011 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу № 42/78-10 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що заява підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

У справі, що розглядається, судами встановлено, що 6 жовтня 2006 року між ТОВ “Фортекс” (позивач) та ПАТ “УкрСиббанк” (відповідач) був укладений кредитний договір № 11052905000 (далі – кредитний договір), відповідно до пункту 1.1 якого відповідач зобов’язався надати позивачу, а позивач зобов’язався прийняти, належним чином використовувати і повернути відповідачу кредит у формі поновлювальної кредитної лінії в національній валюті України в сумі ліміту кредитної лінії, що становить 2 400 000 грн.

Умовами кредитного договору передбачено, що поновлюваною кредитною лінією за цим договором вважається форма надання кредиту, яка передбачає його надання позивачу в майбутньому одним траншем або декількома траншами в межах установленого ліміту кредиту та в межах установленого строку кредитування. Лімітом кредитної лінії за договором вважається гранично припустима сума заборгованості позивача перед відповідачем за загальною сумою виданих траншів у будь-який момент дії договору.

У пункті 1.4 кредитного договору визначено цільове призначення (мета) кредиту: придбання нерухомості та основних засобів, у тому числі придбання корпоративних прав (акцій, пайової участі) на вторинному ринку. А пунктом 1.5 цього договору передбачено надання кредиту шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника в банку.

24 лютого 2009 року ТОВ “Фортекс” звернулося до ПАТ “УкрСиббанк” з листом № 18, у якому просило надати кредитний транш згідно із зазначеним договором.

Листом від 26 лютого 2009 року № 1346 відповідач відмовив позивачу в кредитуванні на умовах кредитного договору, посилаючись на неможливість такого кредитування, що пов’язано із змінами, які відбулися в кредитній політиці банку та на фінансовому ринку.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19 серпня 2009 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 25 листопада 2009 року, такі дії відповідача були визнані неналежним виконанням умов кредитного договору та зобов’язано відповідача виконати договірні зобов’язання щодо кредитування ТОВ “Фортекс” на умовах цього договору (справа № 02/843-59/86-09).

27 серпня 2009 року ТОВ “Фортекс” звернулося до ПАТ “УкрСиббанк” із замовленням № 68, у якому просило перерахувати кошти безпосередньо на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Дельта”, з яким позивач уклав договір на брокерське обслуговування № Б-144/2008 від 10 жовтня 2008 року та договір про відкриття рахунку в цінних паперах № 63 від 10 жовтня 2008 року (з доповненням від 15 травня 2009 року). За умовами цих договорів ТОВ “Фортекс” доручило ТОВ „Дельта” (у подальшому – зберігач/повірений) укладати від імені товариства, за відповідну винагороду, договори купівлі-продажу цінних паперів на підставі замовлень товариства, а також відкрити і вести рахунок у цінних паперах, належних товариству, та обслуговувати операції за цим рахунком.

Однак вказане замовлення ТОВ “Фортекс” № 68 від 27 серпня 2009 року відповідачем не було виконано.

Предметом розгляду в даній справі є вимога ТОВ “Фортекс” про стягнення з ПАТ “УкрСиббанк” різниці між ціною пакетів акцій ВАТ “Єнакіївський металургійний завод”, ВАТ “Укрнафта”, ВАТ “Алчевський металургійний завод”, ВАТ “Концерн “Стирол”, ВАТ “Акціонерний комерційний банк “Форум”, за яку було продано та могло бути придбано позивачем ці акції (відповідно до договору на брокерське обслуговування № Б-144/2008 від 10 жовтня 2008 року, додаткової угоди від 15 травня 2009 року та укладених замовлень-угод на придбання цінних паперів № 16, № 17, № 18, № 19, № 20, № 21, № 22, № 24 та № 25 від 27 серпня 2009 року) на проведених 27 серпня 2009 року ВАТ “Українська біржа” біржових торгах, і ціною вказаних акцій, за яку вказані акції були продані та за яку позивач міг би їх продати на біржових торгах 7 квітня 2010 року.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 614 ЦК України).

Згідно зі статтею 623 ЦК України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором.

З огляду на положення статті 22 ЦК України та статті 224 ГК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Вищий господарський суд України, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про стягнення з ПАТ “УкрСиббанк” на користь ТОВ “Фортекс” 778 713,71 грн неодержаних доходів, не звернув уваги на зазначені вимоги закону та на те, що апеляційним судом установлено правомірність відмови відповідача у наданні чергового траншу за заявкою від 27 серпня 2009 року з урахуванням умов пункту 1.5 кредитного договору та відсутність усіх елементів цивільно-правової відповідальності.

Оскільки суд касаційної інстанції при вирішенні даної справи неправильно застосував норми матеріального права, що суперечить висновкам цього суду в інших судових рішеннях у подібних правовідносинах, зокрема у справах № 14/1 та № 21/188/08-16/213/08, заява ПАТ “УкрСиббанк” підлягає задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року – скасуванню з передачею справи на новий касаційний розгляд.

Керуючись статтями 11123 – 11125 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України

п о с т а н о в и в:

Заяву публічного акціонерного товариства “УкрСиббанк” задовольнити.

Постанову Вищого господарського суду України від 1 березня 2011 року у справі № 42/78-10 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий І.С. Берднік

Судді:

М.І. Балюк

В.В Кривенко

В.П. Барбара

Н.П. Лященко

С.М. Вус

В.Л. Маринченко

Л.Ф. Глос

Л.І. Охрімчук

Т.В. Гошовська

П.В. Панталієнко

Л.І. Григор'єва

В.Ф. Пивовар

В.С. Гуль

П.П. Пилипчук

В.І. Гуменюк

О.І. Потильчак

М.Б. Гусак

Б.М. Пошва

А.А. Ємець

О.Б. Прокопенко

Т.Є. Жайворонок

Я.М. Романюк

В.В. Заголдний

Ю.Л. Сенін

Г.В. Канигіна

А.М. Скотарь

Є.І. Ковтюк

Т.С. Таран

П.І. Колесник

О.О. Терлецький

М.Є. Короткевич

І.Б. Шицький

В.І. Косарєв

А.Г. Ярема