Рішення судді Луганського окружного адміністративного суду Пляшкової про відмову виконати рішення Верховного суду

[VUDU]

Судья в своем решении отмечает нормы законов которые обязывают ее и ответчика выполнить решение Верховного суда, а в результативной части отказывается выполнить решение Верховного суда.

11.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 квітня 2013 року Справа № 812/3808/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

судді: Пляшкової К.О.,

при секретарі: Бойко В.В.,

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1,

відповідача: не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до начальника відділу державної виконавчої служби Алчевського міського управління юстиції Лаптінова В.В. про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

19 квітня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до начальника відділу державної виконавчої служби Алчевського міського управління юстиції Лаптінова В.В., у якому позивачем заявлено такі позовні вимоги:

- визнати бездіяльність начальника ВДВС Алчевського МУЮ Лаптінова В.В. щодо невиконання рішення Верховного суду України від 12 грудня 2011 року по справі № 3-134гс11 у подібних правовідносинах - протиправною;

- зобов'язати начальника ВДВС Алчевського МУЮ Лаптінова В.В. на виконання рішення Верховного суду України від 12 грудня 2011 року по справі № 3-134гс11, винесеного відносно виконання виконавчого напису нотаріуса вчиненого на заставлене рухоме майно, до подібних правовідносин щодо виконання виконавчого напису нотаріуса № 1215 від 22.03.2012 також вчиненого на заставлене рухоме майно, застосовувати норми права зазначені у рішенні Верховного суду України, тобто застосовувати норми права ст.26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивача зазначив, що 12 грудня 2011 року по справі № 3-134гс11 Верховний суд України виніс рішення щодо виконання виконавчого напису нотаріуса вчиненого на заставлене рухоме майно, а саме Верховний суд України у мотивувальній частині постанови зазначив, що виконавчий напис нотаріуса не підлягає виконанню, оскільки його вчинено щодо рухомого майна, а ст.26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не передбачає звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса.

З посиланням на ч.5 ст.124 Конституції України та на ст.244-2 КАС України позивач зазначає, що рішення Верховного суду України у подібних правовідносинах є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, у тому числі для відділів державної виконавчої служби України.

На виконанні у ВДВС Алчевського МУЮ знаходиться виконавчий напис нотаріуса № 1215 від 22.03.2012, який також, як і виконавчий напис із рішення Верховного суду України, вчинений на заставлене рухоме майно. Оскільки вказані правовідносини, на думку позивача, є подібними, позивач вважає, що державний виконавець при виконанні виконавчого напису нотаріуса № 1215 від 22.03.2012 має застосовувати положення ст.26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а не ст.17 Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач надіслав відповідачу повідомлення про рішення Верховного суду України по справі № 3-134гс11 у подібних правовідносинах, у якому також повідомив, що виконавчий напис вчинений на заставлене рухоме майно не підлягає виконанню та просив виконати рішення Верховного суду України у подібних правовідносинах.

08.04.2013 позивачем отримано відповідь відповідача, у якій відповідач радив звернутися до відповідного суду. Таку відповідь позивач вважає такою, що порушує вимоги ст.244-2 КАС України.

Позивач зазначає, що до теперішнього часу всупереч рішенню Верховного суду України від 12.12.2011 у подібних правовідносинах, відповідачем протиправно виконується виконавчий напис нотаріуса № 1215 від 22.03.2012, вчинений на заставлене рухоме майно.

З огляду на те, що відповідачем отримано постанови Верховного суду України, на думку позивача, є всі підстави вважати, що відповідач проявляє бездіяльність, виражену в умисному не виконанні рішення Верховного суду України у подібних правовідносинах.

На підставі вищевикладеного позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 22 квітня 2013 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом та справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позові. Позивач вважає, що відповідач, отримавши постанову Верховного суду України, мав її виконати шляхом закриття провадження у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 1215 від 22.03.2012, оскільки, на думку позивача, таке виконавче провадження було відкрито безпідставно.

Відповідач у судове засідання явку свого повноваженого представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив (а.с.13).

З огляду на положення ст.128 КАС України, суд ухвалив адміністративну справу розглядати та вирішувати за відсутності належним чином повідомленого представника відповідача.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, встановивши фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд прийшов до такого.

Згідно із ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог ч.3 ст.2 КАС України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що на примусовому виконанні ВДВС Алчевського МУЮ знаходиться виконавчий напис № 1215 виданий 22.03.2012 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про звернення стягнення на автомобіль марки Skoda Superb 1,8Т, чорного кольору, 2007 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (а.с.8).

Як вбачається з виконавчого напису нотаріуса, зазначене рухоме майно на підставі договору застави, посвідченого 21.03.2008 приватним нотаріусом Алчевського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_4 за реєстровим № 1589, передане в заставу ПАТ «ОТП Банк», яке є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк», яке є правонаступником АКБ «Райффайзенбанк Україна». Право вимоги за зазначеним договором застави на підставі ст.ст.512-516, 656, 1077, 1086 ЦК України було придбано ТОВ «ОТП Факторинг Україна» за договором про відступлення права вимоги від 23.09.2011, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за реєстром № 7275. Строк платежу за вищезазначеним договором застави настав 18.03.2012.

У виконавчому написі також зазначено, що його має бути пред'явлено до виконання до відділу (підрозділу) державної виконавчої служби протягом року з дня його вчинення. Виконавчий напис набирає законної сили з моменту його вчинення.

Постановою від 17 серпня 2012 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса № 1215 від 22.03.2012. Запропоновано боржник добровільно виконати постанову шляхом надання вищевказаного автотранспортного засобу для проведення виконавчих дій. Накладено арешт на автомобіль марки Skoda Superb 1,8Т, чорного кольору, 2007 року випуску, номер державної реєстрації НОМЕР_1 (а.с.17).

18 березня 2013 року ОСОБА_1 надіслав начальнику ВДВС Алчевського МУЮ Лаптінову В.В. повідомлення про рішення Верховного суду України разом з постановою Верховного суду України по справі № 3-134гс11 від 12.12.2011 (а.с.9).

У повідомленні позивачем зазначено, що 12 грудня 2011 року у постанові по справі № 3-134гс11 Верховний суд України чітко зазначив, що виконавчий напис нотаріуса не підлягає виконанню, оскільки його вчинено щодо рухомого майна, а ст.26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не передбачає звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса. Позивач повідомив відповідачу, що він як суб'єкт владних повноважень має виконувати рішення Верховного суду України у подібних правовідносинах.

На вказане звернення, позивачем отримано відповідь відповідача від 08.04.2013 за № 6588, у якій зазначено, що рішення Верховного суду України винесено у відношенні конкретних осіб та конкретного виконавчого напису нотаріуса. Роз'яснено позивачу, що відповідно до положень п.4 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем виноситься постанова про закінчення виконавчого провадження у разі скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. У зв'язку з чим роз'яснено ОСОБА_1 право звернення до відповідного суду для вирішення питання щодо скасування виконавчого напису № 1215 від 22.03.2012 (а.с.10).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог суд виходить з такого.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (тут і надалі посилання на норми Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» наводяться в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)»).

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення) (стаття 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ст.1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Згідно ч.1 ст.82 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку (ч.2 ст.82 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч.8 ст.82 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» скарга, подана без додержання вимог, викладених у частині шостій цієї статті, розглядається начальником відділу в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».

Як встановлено судом, ОСОБА_1 звернувся до начальника ВДВС Алчевського МУЮ з повідомленням про рішення Верховного суду України (а.с.9).

Таке повідомлення, у розумінні ст.82 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження», не є скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, а відтак, до розгляду такого повідомлення слід застосовувати положення Закону України «Про звернення громадян», який регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Системним аналізом положень Закону України «Про звернення громадян», дослідженням повідомлення позивача про рішення Верховного суду України та відповіді, складеної відповідачем за результатами розгляду звернення позивача, встановлено, що відповідач звернення позивача розглянув у порядку та з дотриманням строків розгляду звернення, визначених цим законом.

Що стосується не виконання начальником ВДВС Алчевського МУЮ рішення Верховного суду України, суд зазначає таке.

Відповідно до ст.83 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» на начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, покладено контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем.

Начальник відділу при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень, відповідно до ст.83 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження», має право:

- у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, визнати недійсним складений державним виконавцем акт, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом (ч.2 ст.83 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»);

- з власної ініціативи чи за заявою сторони виконавчого провадження може виправити допущені у процесуальних документах, винесених у виконавчому провадженні державним виконавцем, граматичні чи арифметичні помилки, про що виноситься відповідна постанова (ч.3 ст.83 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).

Вивченням постанови Верховного суду України від 12 грудня 2011 року (а.с.5-7) встановлено, що Верховний суд України, - розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «БМ Банк» м. Житомир про перегляд Верховним судом України постанови Вищого господарського суду України від 23 серпня 2011 року в справі № 9/5007/8/11 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Трансметалпродукт» до публічного акціонерного товариства «БМ Банк», тертя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу, про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, погодився з ухвалою Вищого господарського суду України, який залишив без зміни постанову Рівненського апеляційного господарського суду, дійшовши правильного висновку про те, що виконавчий напис нотаріуса не підлягає виконанню, оскільки його вчинено щодо рухомого майна, а ст.26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» не передбачає звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса. Та виклав правову позицію про те, що відповідно до Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» підстав для звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису не має.

Частиною 5 статті 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України рішення Верховного суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного суду України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що рішення Верховного суду України, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч.1 ст.11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ч.2 ст.11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; надає сторонам виконавчого провадження та їх представникам можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання; заявляє в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснює сторонам їхні права і обов'язки.

Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право:

1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону;

2) здійснювати перевірку виконання юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників;

3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну;

4) безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища;

5) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

6) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

7) за згодою власника використовувати приміщення, у тому числі комунальної власності, для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника для перевезення майна;

8) звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення;

9) звертатися до органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, про роз'яснення змісту документа;

10) звертатися до суду з поданням про розшук боржника - фізичної особи або дитини чи про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання;

11) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ;

12) залучати у встановленому порядку до провадження виконавчих дій понятих, працівників органів внутрішніх справ, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання;

13) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом;

14) застосовувати під час провадження виконавчих дій відеозапис, фото- і кінозйомку;

15) у процесі виконання рішень за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників органів внутрішніх справ, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке за законом можливо звернути стягнення;

16) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження;

17) з метою профілактичного впливу повідомляти органам державної влади, громадським об'єднанням, трудовим колективам і громадськості за місцем проживання або роботи особи про факти порушення нею вимог законодавства про виконавче провадження;

18) у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням;

19) у разі необхідності залучати до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача;

20) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами (ч.3 ст.11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження»).

У відповідності із ст.17 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі написи нотаріусів.

Згідно ч.1 ст.25 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

З урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що державний виконавець не наділений повноваженнями щодо визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та при відкритті виконавчого провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса він тільки зобов'язаний перевірити відповідність виконавчого документа вимогам ст.18 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження», дотримання строку пред'явлення такого документа до виконання.

Відтак, суд приходить до висновку, що у державного виконавця відсутня законна можливість щодо виконання постанови Верховного суду України від 12 грудня 2011 року по справі № 3-134гс11, а у начальника відділу відсутні підстави для зобов'язання державного виконавця до вчинення таких дій.

Таким чином, суд приходить до висновку, що начальник ВДВС Алчевського МУЮ правомірно роз'яснив ОСОБА_1 право звернення до відповідного суду для вирішення питання щодо скасування виконавчого напису № 1215 від 22.03.2012.

За таких обставин, судом встановлено, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Оскільки судове рішення постановлено не на користь позивача, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

На підставі ч.3 ст.160 КАС України у судовому засіданні 24 квітня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 29 квітня 2013 року, про що згідно вимог ч.2 ст.167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 87, 94, 158-163, 167, 181, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до начальника відділу державної виконавчої служби Алчевського міського управління юстиції Лаптінова В.В. про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено та підписано 29 квітня 2013 року.

Суддя К.О. Пляшкова

[VUDU]

Раз между судьей Пляшковой и Верховным судом возник спор, то заинтересованное в споре третье лицо прав и интересов которого касается результат этого спора на это решение подало аппеляцию

Відповідач: Начальник ВДВС

Алчевського МУЮ

Лаптінов В.В.

94204, м.Алчевськ, вул.Фрунзе 40

Апеляційна скарга

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.04.2013 року по справі № 812/3808/13-а

24 квітня 2013 року суддею Луганського окружного адміністративного суду Пляшковой К.О. по справі № 812/3808/13-а була проголошена вступна та резулятивна частина постанови про відмову у задоволенні позовних вимог Позивача.

29 січня 2013 року було складено та підписано повний текст зазначеної постанови.

07.05.2013 року рекомендованим листом з повідомленням позивач отримав повний текст постанови від 19 квітня 2013 року по справі № 812/3808/13-а.

Вимогами ст. 186 КАС України встановлено, що апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Таким чином строк обчислювання на подачу апеляційної скарги є 07.05.2013р. (день отримання позивачем копії постанови).

Я, Петров П.П., як позивач вважаю, що суд першої інстанції неправильно надав правову оцінку обставинам у справі, не привів свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного суду України, неправильно застосував норми матеріального і процесуального права ст. 2; 159; 163; 224-2 КАС України, ст. 17 ЗУ «Про виконавче провадження», ч. 5 ст. 124 Конституції України з огляду на наступне.

В своєму позові я заявляв такі позовні вимоги:

1. Визнати бездіяльність начальника ВДВС Алчевського МУЮ Лаптінова В.В. щодо невиконання рішення Верховного суду України від 12 грудня 2011 року по справі № 3-134гс11 у подібних правовідносинах - протиправною;

2. Зобов’язати начальника ВДВС Алчевського МУЮ Лаптінова В.В. на виконання рішення Верховного суду України від 12 грудня 2011 року по справі № 3-134гс11, винесеного відносно виконання виконавчого напису нотаріуса вчиненого на заставлене рухоме майно, до подібних правовідносин щодо виконання виконавчого напису нотаріуса № 1215 від 22.03.2012 року також вчиненого на заставлене рухоме майно, застосувати норми права зазначені у рішенні Верховного суду України, тобто застосувати норми права ст. 26 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

В обгрунтування заявлених позовних вимог я зазначив, що 12 грудня 2011 року по справі № 3-134гс11 Верховний Суд України виніс рішення щодо підстав для звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, а саме Верховний суд України у мотивувальній частині постанови зазначив, що відповідно до Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» підстав для звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису немає.

З посиланням на ч. 5 ст. 124 Конституції України та на ст. 244-2 КАС України я у позові зазначив, що рішення Верховного суду України у подібних правовідносинах є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Державний виконавець ВДВС Алчевського МУЮ Колоскова Л.В. всупереч рішенню Верховного суду України, на заставлене рухоме майно, що належить мені, знайшла підстави для звернення стягнення шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Не погоджуючись з таким рішенням державного виконавця, керуючись ч. 5 ст. 124 Конституції України та ст. 244-2 КАС України я надіслав її керівнику (відповідачу) повідомлення о рішення Верховного суду України у подібних правовідносинах по справі № 3-134гс11 від 12 грудня 2011 року, у якому я повідомив відповідача, що згідно зазначеного рішення Верховного суду України, підстав для звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису немає, і просив відповідача не порушувати норми Конституції та виконати рішення Верховного суду України.

У судовому засіданні я зазначав, що відповідач керуючись ст. 244 КАС України, отримавши постанову Верховного суду України зобов’язаний її виконувати шляхом застосування до підстав виконання усіх виконавчих написів нотаріусів вчинених на заставлене рухоме майно норм права ст. 26 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», яку застосовує до виконання виконавчого напису нотаріуса вчиненого на заставлене рухоме майно в своєму рішенні Верховний суд України у подібних правовідносинах.

Відповідно до ст. 83 ЗУ «Про виконавче провадження» на начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, покладено контроль за своєчасністю, правильністю і повнотою виконання рішень державним виконавцем.

Начальник відділу при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень, відповідно до ч.2 ст. 83 ЗУ «Про виконавче провадження», має право:

- у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину) , винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, визнати недійсним складений державним виконавцем акт, зобов'язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим законом.

Таким чином відповідач, як начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, отримавши рішення Верховного суду України і встановивши, що підстав для звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису немає, встановивши, що рішення державного виконавця, щодо підстав для звернення стягнення на моє заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, суперечить вимогам закону - відповідно до ч. 2 ст. 83 ЗУ «Про виконавче провадження», ст. 124 Конституції України, ст. 244-2 КАС України, ст. 360-7 ЦПК України, ст. 111.28 ГПК України зобов’язаний на виконання рішення Верховного суду України винести постанову у якій, щодо підстав для звернення стягнення на заставлене рухоме майно, що належить мені, застосувати норми права, які у подібних правовідносинах застосовує у своїх рішеннях Верховний суд України, а саме застосувати норми права ст. 26 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», яка не передбачає звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Вказані дії відповідач до теперішнього часу не виконав, чим проявляє бездіяльність виражену в умисному не виконанні рішення Верховного суду України.

08.04.13р. на надіслане відповідачу повідомлення о рішенні Верховного суду України мною була отримана відповідь у якій замість того, щоби виконати рішення Верховного суду України у частині відсутності підстав для звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису, відповідач радив мені звернутися до відповідного суду для вирішення питання щодо скасування цього виконавчого напису нотаріуса вчиненого на заставлене рухоме майно. Тобто відповідач ігнорує рішення Верховного суду України у частин того, що підстав для звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису немає, і вважає, що такі підстави є.

І тут виникає питання, чому Верховний суд України вважає, що підстав для звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису немає, а відповідач вважає, що є підстави для звернення стягнення саме на моє заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису ? Звідки така несправедлива дискримінація по відношенню до мене ? Хто прав, Верховний суд чи відповідач ? Як наслідок виникає наступне запитання - хто виграє цей спір, Верховний суд чи відповідач ? Відповідь на ці питання повинен дати апеляційний суд тому, що 24 квітня 2013 року суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О. у цьому спорі вирішила, що Верховний суд не прав, а прав відповідач і винесла рішення, яким проігнорувала висновок Верховного суду України, у частині, що підстав для звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису немає.

Так у обгрунтування того, що Верховний суд не прав і у відповідача є підстави для звернення стягнення на заставлене рухоме майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису суддя Пляшкова К.О. у своєму рішенні зазначила, що у відповідності із ст. 17 ЗУ «Про виконавче провадження» підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі написи нотаріусів. Тобто суддя, як і відповідач вважає, що згідно ст. 17 ЗУ «Про виконавче провадження» у відповідача є підстави для такого звернення.

Аналогічне запитання – хто прав у цьому спорі, Верховний суд чи суддя суду першої інстанції Пляшкова К.О. ? Суддя Пляшкова К.О., що скасувала рішення Верховного суду України чи це дискрімінація по відношенню до мене ? Вибачте, можливо я задав глупе запитання, но яке рішення таке і запитання.

Своїм висновком про відмову у вимозі зобов'язати відповідача виконати рішення Верховного суду України суддя Пляшкова зазначила наступне: «Відтак, суд приходить до висновку, що у державного виконавця відсутня законна можливість щодо виконання постанови Верховного Суду України від 12 грудня 2011 року по справі № 3-134гс11, а у начальника відділу відсутні підстави для зобов'язання державного виконавця до вчинення таких дій».

У Верховному суді, що не кваліфіковані судді не керуються законом, а виносять незаконні рішення, з огляду на висновок, що відсутня законна можливість їх виконання ? Це повний абсурд. Бути того не може. У Верховному суді усі судді мають найвищу кваліфікацію. Висновок, що підстав для звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису немає, Верховний суд України зробив, керуючись законами України, спеціально для виконання державною виконавчою службою. Бо мені не відомо хто ще крім неї за такими рішеннями має право примусово звертати стягнення на майно.

Крім того суддя Пляшкова К.О. не взяла до уваги, що Верховний суд України зазначає у своїй постанові, що Закон України ”Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна прикінцевими і перехідними положеннями якого передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином суддя Пляшкова К.О. всупереч рішенню Верховного суду України застосувала до підстав для звернення стягнення на заставлене рухоме майно ні норми права спеціального закона з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна, а норму права ст. 17 ЗУ «Про виконавче провадження» в частині, що суперечить вимогам ст. 26 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», прикінцевими і перехідними положенням якого передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Крім того суддя Пляшкова К.О. порушила вимоги ст. 163 КАС України, оскільки в постанові не зазначила мотивів неврахування окремих доказів, а саме суддя в своєму рішенні не вказала мотиву неврахування висновку Верховного суду України, що підстав для звернення стягнення на заставлене майно шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису немає.

Крім цього, зазначаю, що в Постанові про відмову зобов'язати відповідача виконати рішення Верховного суду України у подібних правовідносинах яка винесена суддею Пляшковой К.О. - відсутнє смислове навантаження по тексту, що робить Постанову не зрозумілою; у вказаній постанові «бездумно» та не зрозуміло, для чого переписані статті законодавства України; не з’ясовані і не відображені обставини та факти, що мають значення.

На мій погляд саме цікаве в рішенні судді Пляшковой К.О. те, що суддя Пляшкова К.О. у мотивувальної частині постанови зазначила вимоги законів, які зобов'язують суд привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного суду України та надають законну можливість і законно зобов'язують відповідача виконати рішення Верховного суду України, а саме зазначила вимоги ст. 83 ЗУ «Про виконавче провадження», ст. 19; ч. 5 ст. 124 Конституції України, ст. 244 КАС України, рішення Верховного суду України по справі № 3-134гс11 від 12 грудня 2011 року, а висновок зробила протилежний, що немає законної можливості виконати рішення Верховного суду України та резулятивну частину постанови винесла про відмову зобов’язати відповідача виконати рішення Верховного суду України і при цьому не вказала, які норми інших законів забороняють виконувати або надають відповідачу право не виконувати рішення Верховного суду України. Так, що це – невиконання рішення суду чи помилка судді ?

Таким чином вважаю, що суддя Пляшкова К.О. помилково не привіла свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України, при винесенні Постанови по справі не всебічно, та не в повному обсязі дослідила усі обставини; не вірно застосувала норми КАС України, керуючись ст. 83 ЗУ «Про виконавче провадження», ст. 19; ч. 5 ст. 124 Конституції України, ст. 24; 26 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст., ст.:2; 6; 49; 71; 86; 105; 106; 159; 163; 187; 205; 244-2; Кодексу Адміністративного Судочинства України, -

ПРОШУ:

1. Прийняти апеляційну скаргу на Постанову судді Луганського окружного адміністративного суду Пляшкової К.О. від 24.04.2013 року по справі № 812/3808/13-а до розгляду;

2. Скасувати Постанову судді Луганського окружного адміністративного суду Пляшкової К.О. від 24.04.2013 року по справі № 812/3808/13-а та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог позивача;

3. Розглянути справу за моєї відсутності.

Додаток:

1. Копії апеляційної скарги по кількості осіб, що беруть участь у справі;

2. Оригінал квитанції сплати судового збору.

15.05.2013р. П.О. Петров