Определение ВССУГУД об отмене решений предыдущих инстанций об отказе признании торгов недействительными и признании права собственности на часть кварт

[у.zaporozhskiy]

способ защиты.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/30005771

Державний герб України
У Х В А Л А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

13 березня 2013 року                                                      м. Київ

                              

                            Колегія суддів судової палати у цивільних справах

                  

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

                                          кримінальних справ у складі:

головуючого:Кузнєцова В.О.,     суддів:Ізмайлової Т.Л., Олійник А.С., Наумчука М.І., Остапчука Д.О.,-    

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві, про виселення та зобов'язання зняти з реєстраційного обліку, за зустрічним позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_6, акціонерного банку «Синтез», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, відділ державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції м. Києва, державна акціонерна компанія «Національна мережа аукціонних центрів», ОСОБА_11, про визнання недійсними прилюдних торгів, свідоцтва про придбання квартири, договору застави, договору купівлі-продажу та визнання права власності на частину квартири, за позовом ОСОБА_7 до акціонерного банку «Синтез», ОСОБА_8, відділу державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції м. Києва, філії «Київський аукціонний центр» державної акціонерної компанії «Національна мережа аукціонних центрів», ОСОБА_11, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_9, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10, про визнання недійсними договору застави, прилюдних торгів щодо реалізації квартири, акта про проведені прилюдні торги щодо реалізації квартири, свідоцтва про право власності на квартиру, договору купівлі-продажу квартири, за касаційними скаргами ОСОБА_9 та ОСОБА_7 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 грудня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду                     м. Києва від 02 жовтня 2012 року,

                          встановила:


В вересні 2003 року ОСОБА_11 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, виселення та зобов'язання зняти з реєстраційного обліку, посилаючись на те, що 26 серпня 2003 року на прилюдних торгах нею була придбана квартира АДРЕСА_1, в якій проживають ОСОБА_12, ОСОБА_9., ОСОБА_8 В процесі судового розгляду первісного позивача було замінено на позивача ОСОБА_6, оскільки, на підставі договору купівлі-продажу від                  13 лютого 2004 року позивачем була придбана спірна квартира, а відповідачі перешкоджають користуватися належною йому власністю, тому просив виселити відповідачів із зазначеної квартири та зобов'язати ВГІРФО Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві зняти їх із реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1.


В червні 2006 року ОСОБА_9. звернувся до суду з зустрічним позовом, посилаючись на те, що його права як співвласника спірної квартири порушені тим, що  ОСОБА_12 незаконно, без його згоди передала спірну квартиру  в заставу банку, так як вони перебували і перебувають у зареєстрованому шлюбі. Крім того, публічні торги з продажу спірної квартири були проведені з порушенням встановленого порядку, а свідоцтво про продаж квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_11, було видано нотаріусом з порушенням його прав, тому просив визнати недійсними договір застави квартири від 18 грудня 2000 року, публічні торги та свідоцтво про продаж цієї квартири та визнати право спільної сумісної власності подружжя на 56/100 частин спірної квартири.

У липні 2009 року ОСОБА_12 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ВДВС Подільського РУЮ м. Києва, філії «Київський аукціонний центр» ДАК «Національна мережа аукціонних центрів», ОСОБА_11, посилаючись на те, що вона як власник спірної квартири подарувала ОСОБА_8 20/100 частин вказаної квартири. Останній уклав з                        АБ «Синтез» кредитний договір, на виконання зобов'язання якого вона передала в заставу банку 80/100 частин квартири, які належали їй та ОСОБА_8 передав свою частку спірної квартири. Оскільки ОСОБА_8 не були виконані умови кредитного договору, спірна квартира була реалізована на прилюдних торгах та її придбала ОСОБА_11 З урахуванням уточнень позовних вимог просила визнати недійсними договір застави спірної квартири, акт про проведення прилюдних  торгів, свідоцтво про право власності на квартиру, видане ОСОБА_11  та договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_6

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 2 жовтня 2012 року, позов ОСОБА_6 задоволено частково. Виселено ОСОБА_13, ОСОБА_8, ОСОБА_9. з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено. Зустрічний позов                  ОСОБА_9. задоволено частково.  Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_9. грошову компенсацію його частки у спільному майні подружжя в сумі 168674 гривні, судові витрати в сумі 1686 грн. 74 коп. В задоволені позову ОСОБА_7 відмовлено.

У касаційних скаргах ОСОБА_9, ОСОБА_12 просять ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким їхні позовні вимоги задовольнити, а в задоволені позовних вимог ОСОБА_6 відмовити, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує наступні питання: чи мали місце обставини,  якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які   правовідносини  сторін  випливають  із  встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (ч. 1 ст. 214 ЦПК України).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_6 у встановленому законом порядку набув право власності на спірну квартиру відповідно до договору купівлі-продажу від 13 лютого 2004 року і підстави для визнання цього договору недійсним відсутні, враховуючи, що відповідачі за первісним позовом продовжують проживати за вказаною адресою, чим перешкоджають позивачу у здійсненні ним права власності, відповідачі підлягають виселенню. Відмовляючи у задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_9. в частині визнання недійсними прилюдних торгів, свідоцтва про придбання квартири, договору застави спірної квартири, договору купівлі-продажу та визнання права власності на частину квартири, суд першої інстанції виходив з того, що витребування майна власником від добросовісного набувача не допускається. Разом з тим, суд першої інстанції зауважив, що спірного майна в наявності немає, що частка                ОСОБА_9. становить 2/5, стягнув з ОСОБА_7 на користь                   ОСОБА_9. грошову компенсацію вартості його частки у спільному майні подружжя. Відмовляючи в задоволені позовних вимог ОСОБА_7 суд першої інстанції виходив з того, що останньою відповідно до ст.ст. 253, 257, 261 ЦК України, пропущено строк позовної давності визначений законом.    

Проте повністю погодитись з такими висновками судів не можна з наступних підстав.

Судами встановлено, що 26 квітня 1997 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_14 укладений шлюб (т. 1 а.с.69).  

25 листопада 1999 року вказаним подружжям було придбано квартиру АДРЕСА_1, покупцем якого відповідно до договору купівлі-продажу зазначена ОСОБА_12 (т. 1 а.с. 70).

18 травня 2000 року ОСОБА_12, за згодою ОСОБА_9., подарувала ОСОБА_8 20/100 частин вказаної квартири, що підтверджується договором дарування (т.1 а.с. 71).

07 грудня 2000 року між АБ «Синтез» та ОСОБА_8 укладений кредитний договір №071200/6 про отримання останнім споживчого кредиту в сумі 27800 грн. під 36% річних строком до 25 квітня 2001 року. З метою забезпечення своєчасного виконання умов кредитного договору між АБ «Синтез», ОСОБА_8 та                                  ОСОБА_14 укладено договір застави від 18 грудня 2000 року, відповідно до умов якого ОСОБА_8 передав в заставу АБ «Синтез» належні йому 20/100 частин спірної квартири, а ОСОБА_12, виступаючи майновим поручителем, передала відповідно 80/100 частин квартири.

5 вересня 2003 року на виконання виконавчого напису №9550 від 7 жовтня                       2002 року приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу             ОСОБА_15 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 відбулись прилюдні торги щодо реалізації  спірної квартири. Переможцем торгів стала ОСОБА_11, що підтверджується актом про проведені прилюдні торги від 5 вересня 2003 року, затвердженим начальником ВДВС Подільського РУЮ в м. Києві.

18 вересня 2003 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 ОСОБА_11 видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру (т. 1 а.с. 11).

13 лютого 2004 ОСОБА_11 відчужила спірну квартиру                     ОСОБА_6, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_16, зареєстрованим в реєстрі за №31. 25 лютого 2004 року договір був зареєстрований в Київському міському Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, за реєстровим №7526/5513 (т. 1 а.с. 63).

Пунктом 4 Перехідних та Прикінцевих положень Цивільного Кодексу України передбачено, що Цивільний кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з п. 2 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю УРСР (далі - КпШС УРСР), в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Статтею 23 КпШС УРСР  передбачено, що майном, нажитим за час шлюбу, подружжя розпоряджається за спільною згодою. При укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Згідно зі ст. 6 Закону України               «Про заставу» №2056-ІІІ від 2 жовтня                    1992 року, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, майно, що перебуває у спільній власності, може бути передано в заставу тільки за згодою всіх співвласників.

Відповідно до п. 35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від                   18 червня 1994 р. за № 18/5 (далі - Інструкція), (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), угоди про відчуження або заставу майна подружжя, що належить їм на праві спільної сумісної власності, які потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, можуть бути посвідчені нотаріусом при наявності письмової згоди другого із подружжя (стаття 23  Кодексу про шлюб та сім'ю).

Пунктом 36 Інструкції, передбачено, що угода про відчуження або заставу майна, яка потребує обов'язкової нотаріальної форми, може бути посвідчена без згоди другого з подружжя, якщо з правовстановлюючого документа, свідоцтва про шлюб та інших документів видно, що зазначене майно є не спільною, а особистою власністю одного з подружжя (набуте до реєстрації шлюбу, одержане під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, здійснено поділ майна, набутого під час перебування в зареєстрованому шлюбі тощо). Про перевірку цієї обставини нотаріус робить відмітку на примірнику договору (угоди), що залишається в державній нотаріальній конторі чи у приватного нотаріуса, з посиланням на реквізити відповідних документів, якщо ці документи не приєднуються до договору.

Щодо позовних вимог ОСОБА_7, судова колегія вважає, що судові рішення в цій частині ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на те, що судами відмовлено у задоволені позовних вимог з підстав  порушення строків позовної давності, при цьому не перевірено обґрунтованості позовних вимог ОСОБА_7, чи підлягають її позовні вимоги задоволенню по суті, не вказано зазначені мотиви в судовому рішенні.

Із роз'яснень викладених у ч. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Крім того, позовні вимоги ОСОБА_7 заявлені до філії  «Київський аукціонний центр» державної акціонерної компанії «Національна мережа аукціонних центрів», як до відповідача.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 29 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем  і  відповідачем  можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Філії  та  представництва  не  є юридичними особами.  Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (ч. 3 ст. 95 ЦК України).

Проте, судом першої інстанції вказані обставини залишено поза увагою та не з'ясовано хто є належним відповідачем за вказаним позовом, зокрема, не встановлено чи є філія  «Київський аукціонний центр» ДАК «Національна мережа аукціонних центрів»  юридичною особою, чи є структурним підрозділом ДАК «Національна мережа аукціонних центрів».

Згідно Цивільного кодексу України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (статті 215-235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 330, стаття 388).

ОСОБА_9. та ОСОБА_12 звернулись з позовними вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 13 лютого 2004 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_16, зареєстрованим в реєстрі за №31, з підстав невідповідності його вимогам закону.

Із роз'яснень, викладених у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року за № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вбачається, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача  - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Позовних вимог про витребування  спірної квартири із чужого незаконного  володіння ані ОСОБА_9., ані ОСОБА_12 не заявляли.  

Отже, судом першої інстанції не з'ясовано у який спосіб підлягає захисту порушені права ОСОБА_9. та ОСОБА_7, оскільки права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

В частині позовних вимог ОСОБА_9. щодо визнання права власності на частину спірної квартири, суд першої інстанції належним чином не з'ясував обставин справи, які мають значення для її вирішення, не визначився з характером спірних правовідносин та помилково стягнув з ОСОБА_7 на користь                     ОСОБА_9. грошову компенсацію вартості його частки у спільному майні подружжя, при цьому не врахувавши, що такі вимоги позивачем за зустрічним позовом не заявлялись, чим вийшов за межі позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційних скарг, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки всі позовні вимоги в даній справі взаємопов'язані, судові рішення першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню в цілому.

Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій  повинні бути скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, який повинен урахувати зазначене та вирішити справу з урахуванням викладених обставин.

Керуючись ст. ст. 335, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати з цивільних справ Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ,

у х в а л и л а :

        

Касаційні скарги ОСОБА_9 та ОСОБА_7 задовольнити частково.

        Рішення Подільського районного суду м. Києва від 21 грудня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від                  2 жовтня 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

       Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О. КузнєцовСудді:Т.Л. Ізмайлова М.І. Наумчук А.С. Олійник Д.О. Остапчук