у.zaporozhskiy

Кто пробовал на практике обеспечивать иск о признании противоправным и отмене решения госрегистратора о регистрации права собственности на предмет ипотеки в пользу ипотекодержателя на основании ипотечной оговорки путем вселения должника или ипотекодателя в квартиру? Ситуация, что должник приехал с командировки, его квартиру опечатали и поставили под охрану.

Нужно, что бы сроки восстановили. Как я понимаю, шансы невелики?

Незалежно від поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у разі, якщо касаційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання касаційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов’язки; Учасник дела появляется лишь на заседании 16.04.2016 и уведомляется о судебном заседании 16.06.2016, на котором выноситься решение, но без его участия. В матриалах дела нет доказательств того, что полный текст решения направлялся почтой. Какие шансы на то, что Верховный Суд возобновит сроки кассационного производства, несмотря на норму ч. 3 ст. 394 ЦПК Украины? У кого и как на практике поступал Верхвоный Суд?

Чекаємо постанову верховного суду, у якій ви знайшли відповідне твердження.

Было бы хорошо, если бы они четко выписали, как должно звучать это предостережение, что является надлежащим, а что нет.

Получал ли банк это решение?

Оспорьте в апелляционном суде.

на 99% производство закроют, необходимо готовить и подавать иск в суд общей юрисдикции.

Есть ссылка на последнюю позицию или номер дела?

Спасибо, это практика 2014-2017 годов или новый Верховный суд тоже об этом высказывался?

На сегодняшний день является ли наличие ареста исполнительной службы одним из оснований для отмены регистрации права собственности на предмет ипотеки?

По моему мнению, могут, если заемщиком внесена сумма просрочки в срок, установленный требованием.

С Ваших слов сложно что либо понять. Напишите какие договора и касательно чего Вы заключили. Структурировано.

Каким образом это сделано?

при новом рассмотрении судам необходимо проверить прерывалась ли исковая давность внесением средств на личный счет заемщика: http://reyestr.court.gov.ua/Review/78426049# Постанова Іменем України 05 грудня 2018 року м. Київ справа № 755/15853/15-ц провадження № 61-8589св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М., учасники справи: позивач-публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7, розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва у складі судді Гаврилової О. В. від 02 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Білич І. М., Болотова Є. В., Вербової І. М., від 04 жовтня 2016 року. Встановив: У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 075-2008-1282, відповідно до умов якого ОСОБА_6 отримав кредит в сумі 134 474,00 доларів США, строком користування до 10 квітня 2038 року зі сплатою 12,75 % річних за користування кредитом, з цільовим призначенням кредиту - для придбання квартири. Позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором, видав кредитні кошти шляхом банківського переказу коштів на рахунок позичальника - НОМЕР_1. Позичальник, в свою чергу, зобов'язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені договором терміни, а також виконати інші свої зобов'язання згідно кредитного договору. Однак, в порушення умов Кредитного договору та чинного законодавства України, ОСОБА_6 не виконує взяті на себе зобов'язання у звязку з чим 25 лютого 2015 року позичальнику направлено вимогу про погашення суми заборгованості, однак останній не вчинив жодних дій з добровільного погашення простроченої заборгованості. Враховуючи порушення зобов'язань, встановлених кредитним договором, у позичальника виник обов'язок повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти. Сума заборгованості за кредитним договором станом на 26 травня 2015 року складає 145 928,95 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 130 350,72 доларів США; відсотки - 15 509,11 доларів США; підвищені відсотки - 69,12 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 23 квітня 2008 року між позивачем та ОСОБА_7 укладено договір поруки № 075-2008-1282-Р, згідно із умовами якого поручитель поручилась перед кредитором за виконання боржником свого обов'язку, у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором. У зв'язку з невиконанням боржником своїх зобов'язань за кредитним договором банк направив 25 лютого 2015 року лист-вимогу до поручителя. Проте, поручитель також не виконала умови договору, сума заборгованості залишилась не повернутою. Таким чином, посилаючись на вказані обставини банк просив стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 075-2008-1282 в сумі 145 928,95 доларів США. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 075-2008-1282 в сумі 145 928,95 доларів США. В іншій частині позову - відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказам правомірність в частині стягнення заборгованості з позичальника. Що стосується відмови у задоволення позовних вимог до поручителя суд керувався висновками судового рішення, яким вказану поруку припинено. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, і судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ОСОБА_6 посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права та зазначає, що судами не враховано того, що списання банком коштів не може свідчити про визнання ОСОБА_6 свого боргу та переривати перебіг строку позовної давності. Правом на подачу відзиву (заперечень) на касаційну скаргу учасники справи не скористалися. Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 14 лютого 2018 року зазначена справа передана на розгляд Верховного Суду. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Судами установлено, що 23 квітня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 075-2008-1282 (на придбання майна), відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надати позичальнику на умовах цього договору грошові коштів сумі 134 474,00 доларів США зі строком кредитування до 10 квітня 2038 року включно, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12,75 % річних (базова процентна ставка) в порядку, на умовах та в строки визначені цим договором. З метою забезпечення кредитних зобов'язань ОСОБА_6 за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 075-2008-1282 між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_7 укладено договір поруки № 075-2008-1282, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався відповідати за невиконання ОСОБА_6 усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору від 23 квітня 2008 року № 075-2008-1282, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Порука за цим договором припиняються із припиненням всіх зобов'язань боржника за основним договором, що забезпечуються такою порукою. Звертаючись до суду з позовом банк зазначав, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_6 умов кредитного договору заборгованість за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 075-2008- 1282 станом на 26 травня 2015 року становила 14 5928,95 доларів США, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 608,29 доларів США; сума дострокового стягнення - 129 742,43 доларів США; заборгованість за відсотками - 15 509,11 доларів США; заборгованість за підвищеними відсотками - 69,12 доларів США. ОСОБА_6 у запереченнях на позов банку порушено клопотання про відмову у задоволенні позову у зв'язку із закінченням строку позовної давності для звернення до суду. Також судами установлено, що у зв'язку з порушенням боржником графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором, кредитор 13 березня 2010 року скористався передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 5.2.5. договору кредиту правом на односторонню зміну умов кредитного договору, надіславши позичальнику вимогу про сплату протягом тридцяти днів простроченої заборгованості за кредитним договором, у випадку невиконання якої термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на тридцять перший день з моменту отримання цієї вимоги. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2014 року визнано припиненою з 13 жовтня 2010 року поруку ОСОБА_7 за договором поруки від 23 квітня 2008 року № 075-2008-1282, укладеним між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_7 Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 листопада 2014 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2014 року залишено без змін. Враховуючи те, що рішенням суду порука ОСОБА_7 визнана припиненою з 13 жовтня 2010 року, а ПАТ «Універсал Банк» з позовом про солідарне стягнення заборгованості звернувся до суду 17 серпня 2015 року, тобто після припинення поруки, вимоги позову до поручителя ОСОБА_7 не підлягають задоволенню. Задовольняючи частково позов та стягуючи всю суму заборгованості з позичальника, відповідно до наданого банком розрахунку суди виходили з того, що відповідачем щомісячно здійснювалося погашення заборгованості до 10 листопада 2014 року включно, що свідчить про визнання ним свого обов'язку з погашення заборгованості перед банком та вказані дії свідчать про переривання перебігу строку позовної давності. Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності. Матеріалами справи підтверджується, щопісля направлення банком вимоги про дострокове погашення заборгованості (13 березня 2010 року) від імені боржника вносилися кошти на рахунок банку, відкритий саме для обслуговування кредиту, та не було зазначено їх окремого призначення, таким чином банком правомірно було направлено такі кошти на погашення заборгованості у встановленому порядку черговості. Проте матеріалами справи не підтверджується висновок судів попередніх інстанцій, що вимога банку про дострокове повернення кредиту (13 березня 2010 року) втратила чинність у зв'язку з її виконанням боржником. Водночас право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, суду першої інстанції керуючись нормами матеріального права слід врахувати відсутність правових підстав для нарахування процентів за користування кредитними коштами після вимоги банку про дострокове погашення заборгованості (13 березня 2010 року) з урахуванням того чи відбулося переривання перебігу строку позовної давності. Без з'ясування указаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилався позивач на їх обґрунтування, та відповідач, як на підставу заперечення проти них, висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ з метою ефективного захисту порушених прав. Слід зазначити, що суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову до поручителя. Відповідно до статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений можливості вирішувати питання щодо встановлення обставин та оцінки доказів, які не були встановлені та досліджені судом, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду. За таких обставин колегія суддів вважає, що наявні підстави, визначені пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, для скасування ухвалених рішень з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України, Постановив: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. С. Висоцька А.О. Лесько В.В. Пророк В.М. Сімоненко І.М. Фаловська