у.zaporozhskiy

По моему мнению, могут, если заемщиком внесена сумма просрочки в срок, установленный требованием.

С Ваших слов сложно что либо понять. Напишите какие договора и касательно чего Вы заключили. Структурировано.

Каким образом это сделано?

при новом рассмотрении судам необходимо проверить прерывалась ли исковая давность внесением средств на личный счет заемщика: http://reyestr.court.gov.ua/Review/78426049# Постанова Іменем України 05 грудня 2018 року м. Київ справа № 755/15853/15-ц провадження № 61-8589св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Лесько А. О., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М., Фаловської І. М., учасники справи: позивач-публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7, розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва у складі судді Гаврилової О. В. від 02 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Білич І. М., Болотова Є. В., Вербової І. М., від 04 жовтня 2016 року. Встановив: У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги мотивовані тим, що 23 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі - ВАТ «Універсал Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 075-2008-1282, відповідно до умов якого ОСОБА_6 отримав кредит в сумі 134 474,00 доларів США, строком користування до 10 квітня 2038 року зі сплатою 12,75 % річних за користування кредитом, з цільовим призначенням кредиту - для придбання квартири. Позивач виконав свої зобов'язання за кредитним договором, видав кредитні кошти шляхом банківського переказу коштів на рахунок позичальника - НОМЕР_1. Позичальник, в свою чергу, зобов'язався своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені договором терміни, а також виконати інші свої зобов'язання згідно кредитного договору. Однак, в порушення умов Кредитного договору та чинного законодавства України, ОСОБА_6 не виконує взяті на себе зобов'язання у звязку з чим 25 лютого 2015 року позичальнику направлено вимогу про погашення суми заборгованості, однак останній не вчинив жодних дій з добровільного погашення простроченої заборгованості. Враховуючи порушення зобов'язань, встановлених кредитним договором, у позичальника виник обов'язок повністю повернути кредит та сплатити нараховані проценти. Сума заборгованості за кредитним договором станом на 26 травня 2015 року складає 145 928,95 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом - 130 350,72 доларів США; відсотки - 15 509,11 доларів США; підвищені відсотки - 69,12 доларів США. В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, 23 квітня 2008 року між позивачем та ОСОБА_7 укладено договір поруки № 075-2008-1282-Р, згідно із умовами якого поручитель поручилась перед кредитором за виконання боржником свого обов'язку, у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Поручитель і боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором. У зв'язку з невиконанням боржником своїх зобов'язань за кредитним договором банк направив 25 лютого 2015 року лист-вимогу до поручителя. Проте, поручитель також не виконала умови договору, сума заборгованості залишилась не повернутою. Таким чином, посилаючись на вказані обставини банк просив стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 075-2008-1282 в сумі 145 928,95 доларів США. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 075-2008-1282 в сумі 145 928,95 доларів США. В іншій частині позову - відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено належними та допустимими доказам правомірність в частині стягнення заборгованості з позичальника. Що стосується відмови у задоволення позовних вимог до поручителя суд керувався висновками судового рішення, яким вказану поруку припинено. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року залишено без змін. Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, і судом першої інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ОСОБА_6 посилається на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права та зазначає, що судами не враховано того, що списання банком коштів не може свідчити про визнання ОСОБА_6 свого боргу та переривати перебіг строку позовної давності. Правом на подачу відзиву (заперечень) на касаційну скаргу учасники справи не скористалися. Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 14 лютого 2018 року зазначена справа передана на розгляд Верховного Суду. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Судами установлено, що 23 квітня 2008 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 075-2008-1282 (на придбання майна), відповідно до умов якого кредитор зобов'язується надати позичальнику на умовах цього договору грошові коштів сумі 134 474,00 доларів США зі строком кредитування до 10 квітня 2038 року включно, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12,75 % річних (базова процентна ставка) в порядку, на умовах та в строки визначені цим договором. З метою забезпечення кредитних зобов'язань ОСОБА_6 за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 075-2008-1282 між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_7 укладено договір поруки № 075-2008-1282, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався відповідати за невиконання ОСОБА_6 усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору від 23 квітня 2008 року № 075-2008-1282, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Порука за цим договором припиняються із припиненням всіх зобов'язань боржника за основним договором, що забезпечуються такою порукою. Звертаючись до суду з позовом банк зазначав, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_6 умов кредитного договору заборгованість за кредитним договором від 23 квітня 2008 року № 075-2008- 1282 станом на 26 травня 2015 року становила 14 5928,95 доларів США, з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 608,29 доларів США; сума дострокового стягнення - 129 742,43 доларів США; заборгованість за відсотками - 15 509,11 доларів США; заборгованість за підвищеними відсотками - 69,12 доларів США. ОСОБА_6 у запереченнях на позов банку порушено клопотання про відмову у задоволенні позову у зв'язку із закінченням строку позовної давності для звернення до суду. Також судами установлено, що у зв'язку з порушенням боржником графіка погашення платежів та виникненням заборгованості за кредитним договором, кредитор 13 березня 2010 року скористався передбаченим частиною другою статті 1050 ЦК України та пунктом 5.2.5. договору кредиту правом на односторонню зміну умов кредитного договору, надіславши позичальнику вимогу про сплату протягом тридцяти днів простроченої заборгованості за кредитним договором, у випадку невиконання якої термін повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково на тридцять перший день з моменту отримання цієї вимоги. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2014 року визнано припиненою з 13 жовтня 2010 року поруку ОСОБА_7 за договором поруки від 23 квітня 2008 року № 075-2008-1282, укладеним між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_7 Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 листопада 2014 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 жовтня 2014 року залишено без змін. Враховуючи те, що рішенням суду порука ОСОБА_7 визнана припиненою з 13 жовтня 2010 року, а ПАТ «Універсал Банк» з позовом про солідарне стягнення заборгованості звернувся до суду 17 серпня 2015 року, тобто після припинення поруки, вимоги позову до поручителя ОСОБА_7 не підлягають задоволенню. Задовольняючи частково позов та стягуючи всю суму заборгованості з позичальника, відповідно до наданого банком розрахунку суди виходили з того, що відповідачем щомісячно здійснювалося погашення заборгованості до 10 листопада 2014 року включно, що свідчить про визнання ним свого обов'язку з погашення заборгованості перед банком та вказані дії свідчать про переривання перебігу строку позовної давності. Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна. Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно із частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності. Матеріалами справи підтверджується, щопісля направлення банком вимоги про дострокове погашення заборгованості (13 березня 2010 року) від імені боржника вносилися кошти на рахунок банку, відкритий саме для обслуговування кредиту, та не було зазначено їх окремого призначення, таким чином банком правомірно було направлено такі кошти на погашення заборгованості у встановленому порядку черговості. Проте матеріалами справи не підтверджується висновок судів попередніх інстанцій, що вимога банку про дострокове повернення кредиту (13 березня 2010 року) втратила чинність у зв'язку з її виконанням боржником. Водночас право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, суду першої інстанції керуючись нормами матеріального права слід врахувати відсутність правових підстав для нарахування процентів за користування кредитними коштами після вимоги банку про дострокове погашення заборгованості (13 березня 2010 року) з урахуванням того чи відбулося переривання перебігу строку позовної давності. Без з'ясування указаних обставин, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилався позивач на їх обґрунтування, та відповідач, як на підставу заперечення проти них, висновки судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ з метою ефективного захисту порушених прав. Слід зазначити, що суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позову до поручителя. Відповідно до статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений можливості вирішувати питання щодо встановлення обставин та оцінки доказів, які не були встановлені та досліджені судом, а отже, не може вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду. За таких обставин колегія суддів вважає, що наявні підстави, визначені пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, для скасування ухвалених рішень з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд. Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України, Постановив: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: В. С. Висоцька А.О. Лесько В.В. Пророк В.М. Сімоненко І.М. Фаловська

До сих пор не рассмотрено.

Не є тотожними. Верховний Суд вважає, що вимога у ч. 4 ст. 559 ЦК України це виключно позовна заява подана у встановленому порядку є вимогою, передбаченою вказаною статтею. 01.01.2016 направляет требование, 07.01.2016 оно получено заемщиком и поручителем. 01.03.2016 подает иск, который 01.09.2016 апелляционный суд возвращает истцу в связи с тем, что иск подан не в тот суд. 01.02.2017 иск подается снова. Хоча був перший позов, але у зв'язку з тим, що він поданий з порушенням правил підсудності та повернутий кредитору, то він не є вимогою, передбаченою ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Да, спасибо. Ппонятно, что можно ссылаться на аналогию применения сроков исковой давности и сроков ч. 4 ст. 559 ЦК Украины. Но Верхонвый Суд Украины неоднократно указывал, что это разные сроки. И срок по прекращению поручительства вообще не подлежит прерыванию. Но апелляционный суд посчитал, что так как первый иск был подан вовремя, то нет оснований для прекращения поручительства.

Кто сталкивался с практикой прекращений поручительства, когда, например, банк: 01.01.2016 направляет требование, 07.01.2016 оно получено заемщиком и поручителем. 01.03.2016 подает иск, который 01.09.2016 апелляционный суд возвращает истцу в связи с тем, что иск подан не в тот суд. 01.02.2017 иск подается снова. Возможно есть похожая практика Верховного или Высшего специализированного суда.

http://reyestr.court.gov.ua/Review/61302267 УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 408/8040/12 22-ц/774/1272/К/16 Справа № 408/8040/12 Головуючий в 1-й інстанції Провадження № 22-ц/774/1272/К/16 ОСОБА_1 Категорія - 27 ( ІV ) Доповідач Митрофанова Л.В. Р І Ш Е Н Н Я Іменем України 08 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі : головуючого судді: Митрофанової Л.В. суддів: Бондар Я.М., Соколан Н.О., при секретарі: Чубіній А.В., за участі: представникаАнісімової ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_4; розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2015 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Дельта Банк про визнання поруки припиненою, - В С Т А Н О В И Л А: В жовтні 2012 року Публічне акціонерне товариство Дельта Банк (надалі - ПАТ Дельта Банк) звернулось з позовом до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого позивач зазначив, що згідно договору № 444/ФКВ-07, укладеного 03 липня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_5, остання отримала кредит у розмірі 39 200,00 дол. США з розрахунку 12,50 % річних за весь час фактичного користування кредитом на придбання нерухомості. У забезпечення виконання зазначеного договору 03 липня 2007 року між ТОВ "Український промисловий банк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 444/Zпор -07. 30 червня 2010 року між ТОВ «Укрпромбанк», АТ «Дельта Банк» та Національним банком України укладено Договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ "Укрпромбанку" на користь АТ «Дельта Банку», відповідно до п. 4.1 якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором,ОСОБА_6 передає (відступає) ОСОБА_7 права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами,що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед Національним банком, внаслідок чого ОСОБА_8 замінює ОСОБА_6 як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а згідно з п. 4.2 внаслідок передачі ОСОБА_6 ОСОБА_7 прав вимоги до боржників, ОСОБА_7 переходить (відступається) право вимагати (замість ОСОБА_6) від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами. У звязку з неналежним виконанням відповідачами взятих на себе зобовязань за кредитним договором станом на 21 серпня 2012 року утворилась заборгованість у розмірі 341592 грн. 97 коп., яку позивач просив стягнути солідарно з відповідачів. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 27 березня 2013 року позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь ПАТ Дельта Банк заборгованість по кредитному договорув сумі 341 592 грн. 97 коп. , а також понесені судові витрати - судовий збір у розмірі 3 219 грн. Ухвалою суду від 03 березня 2014 року заочне рішення від 27.03.2013 року скасовано, справу призначено до розгляду. 08 грудня 2014 року відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ „Дельта Банк, посилаючись на те, щопротягом шести місяців із моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням позивач не предявив вимоги до неї, як до поручителя, тому просила визнати поруку припиненою. 03 березня 2015 року ПАТ Дельта Банк надав суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором № 444/ФКВ-07 від 03.07.2007 року, яка станом на 08 січня 2015 року склала 845859 грн. 92 коп., з яких: заборгованість за кредитом 35569,63 дол. США, що еквівалентно 561273,32 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом 16647,48 дол. США, що еквівалентно 262 690,01 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом 21896,59грн., а також судовий збір у розмірі 3654 грн. Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2015 року позовні вимоги ПАТ Дельта Банк задоволені в повному обсязі. Стягнуто солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_3 на користь ПАТ „Дельта Банк заборгованість по тілу кредиту в сумі 561 273,32 грн., заборгованість по нарахованим відсоткам 262 690,01 грн., заборгованість по нарахованій комісії 21896,59 грн., судовий збір 3654 грн. В зустрічному позові ОСОБА_3 до ПАТ „Дельта Банк про визнання поруки припиненою - відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2015 року рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2015 року залишено без змін. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 лютого 2016 року ухвала апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм материального та процессуального права. Зокрема, на її думку, суд не врахував тієї обставини, що в матеріалах справи відсутні підтвердження про передачу ПАТ Дельта Банкзамість ТОВ «Укрпромбанк» права вимоги за кредитним договором № 444/ФКВ-07 саме до неї, як боржника, оскільки копія витягу з договору про передачу активів та кредитних зобовязань від 30 червня 2010 року не містить інформації про факт передачі зазначених договорів. Вважає, що всупереч вимогам ст.ст. 516, 517, 1082 ЦК України вона не була належним чином повідомлена про заміну кредитора у зобовязані. Крім того, зазначає, що судом не прийнято до уваги, що позивачем не надано доказів на підтвердження загальної суми заборгованості із зазначенням часу її утворення до передачі активів помісячно, що впливає на встановлення строків спливу позовної давності. В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача та задоволенні її зустрічних позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема на те, що у встановлений законом строк кредитором не було предявлено вимоги до неї, як поручителя, тому порука має бути припиненою. У наданих суду запереченнях на апеляційні скарги відповідачів, представник позивача просить відхилити апеляційні скарги і рішення суду першої інстанції залишити без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог, доводів апеляційних скарг та заперечень на них, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 03 липня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № 444/ФКВ- 07, згідно з умовами якого банк надав останній кредитні кошти у розмірі 39 200,00 дол. США з розрахунку 12,50 % річних за весь час фактичного користування кредитом на придбання нерухомості. У забезпечення виконання зазначеного договору 03.07.2007 року між ТОВ "Український промисловий банк" та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 444/Zпор -07. Позивач є правонаступником ТОВ «Український промисловий банк» на підставі договору про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ "Укрпромбанку" на користь АТ «Дельта Банку» від 30 червня 2010 року, відповідно до п. 4.1 якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, ОСОБА_6 передає (відступає) ОСОБА_7 права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед Національним банком, внаслідок чого ОСОБА_8 замінює ОСОБА_6 як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а згідно з п. 4.2 внаслідок передачі ОСОБА_6 ОСОБА_7 прав вимоги до боржників, ОСОБА_7 переходить (відступається) право вимагати (замість ОСОБА_6) від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с. 26) Відповідно до умов договору погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця частками у розмірі не менш як 163,33 доларів США по 20-те число включно кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за мясяцем отримання кредиту, позичальник повинен надати банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно умов. Відповідачі підтвердили свою згоду з умовами кредитного договору та договору поруки, що підтверджується їхними підписами. Внаслідок неналежного виконання умов кредитного договору станом на 08 січня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 845859 грн. 92 коп., з яких: заборгованість за кредитом 35 569,63 дол. США, що еквівалентно 561273,32 грн.; заборгованість по відсоткам за користування кредитом 16647,48 дол. США, що еквівалентно 262 690,01 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом 21896,59 грн.. Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором та договором поруки в сумі 845859 грн. 92 коп., суд першої інстанції виходив з доведеності факту невиконання боржником та поручителем своїх зобовязань за кредитним договором та договором поруки. Колегія суддів не може повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Відповідно до ст. 625 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами. Відповідно положень ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. Встановивши, що позивач виконав зобовязання за кредитним договором, а відповідач ОСОБА_5 несвоєчасно та не в повному обсязі повертала кошти на погашення позики, суд першої інстанції стягнув з боржника та поручителя солідарно заборгованість станом на 08 січня 2015 року в сумі 845859 грн. 92 коп. Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо солідарного стягнення заборгованості з відповідачів з огляду на наступне. У відповідності до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Як вбачається з матеріалів справи, боржник ОСОБА_5, а відтак і поручитель ОСОБА_3, первинно взяли на себе зобовязання повернути суму кредиту з відповідними процентами у строк до 02 липня 2027 року, сплачуючи її частинами не менш як 163,33 дол. США по 20-те число кожного місяця. Таким чином, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобовязань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобовязання, яке виникло на основі договору. ОСОБА_4 виконання боржником кожного щомісячного зобовязання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобовязання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обовязку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобовязань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі 6-20цс14. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя. Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобовязань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк предявлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Як убачається з графіка погашення кредиту, чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 20 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для предявлення вимог до поручителя. У разі предявлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобовязання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобовязань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобовязань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань, та в частині вимог про дострокове погашення кредитних коштів. Крім того, при застосуванні частини четвертої статті 559 ЦК України слід ураховувати таке. Регулюючи правовідносини з припинення поруки у звязку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК Українипередбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, якщо кредитор не предявить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобовязання не встановлено або встановлено моментом предявлення вимоги), якщо кредитор не предявить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України). Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «предявлення вимоги» та «предявлення позову», як умови чинності поруки. Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим. Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування субєктивного права кредитора й субєктивного обовязку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом предявлення позову), кредитор вчиняти не може. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "предявлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання. Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобовязання. Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя. Отже, з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що заборгованість, яку може бути стягнуто солідарно з боржника і поручителя обліковується за період з липня 2012 року по січень 2015 року. Однак, вказані позовні вимоги до поручителя ОСОБА_3 суд апеляційної інстанції задовольнити не може, оскільки відповідно до вимог ст.ст. 10,57,60 ЦПК України, позивачем, на неодноразові запити суду, не було надано доказів (а саме розрахунку заборгованості) в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням. Тому, на підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку про необхідність відмови позивачу в задоволенні позову до ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором. Разом з тим, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню на підставі ст.ст. 526,527,530,626,625,627,629,1049,1050,1054 ЦК України. Стягненню з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Дельта Банк» підлягає заборгованість за кредитним договором в сумі 798156,24 грн., яка складається із: заборгованості по тілу кредита 35569,63 дол. США, що еквівалентно 561273,32 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 13624,35 дол. США, що еквівалентно 214986,33 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом21896,59 грн. В даному випадку заборгованості по процентам за користування кредитом становить саме 13624,35 дол. США, оскілки як вбачається із розрахунку заборгованості за договором кредиту, станом на червень 2010 року був наявний борг за процентами в розмірі 3 023 доларів 13 центів США. За змістом ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно). Разом із тим, за змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності, тобто за період з липня 2010 року по січень 2015 року. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року № 6-249цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів. В суді апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, представником позивача не наведено природи походження заборгованості по процентам у розмірі 3023,13 дол. США, тому вказана сума не має бути стягнута з відповідача. Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Згідно роз'яснень, наданих у п. 24 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобовязань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "предявлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання як умови чинності поруки слід розуміти як предявлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість предявлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання. Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). Виходячи з вище наведеного колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою, відсутні. Посилання боржника ОСОБА_5 на відсутність у позивача ПАТ Дельта Банк права вимоги саме до неї, як боржника, та про те, що вона не була належним чином повідомлена про заміну кредитора у зобовязанні, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами - Договором про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ "Укрпромбанку" на користь АТ «Дельта Банку» від 30 червня 2010 року, листом ПАТ Дельта Банк, надісланим 03 липня 2010 року на адресу ОСОБА_5, в якому боржника повідомлено про заміну кредитора та порядок погашення платежів за кредитним договором, досудовими вимогами ПАТ Дельта Банк від 22 серпня 2012року за вих.№№ 48.2-08/3392/12, 48.2-08/3456/12, надісланими на адреси відповідачів, про необхідність дострокового виконання зобовязань за кредитним договором. Безпідставними є і доводи ОСОБА_5 про неврахування судом строків позовної давності, оскільки з даним позовом ПАТ Дельта Банкзвернулось до суду, згідно штемпелю на поштовому відправленні, 31 жовтня 2012 року, а згідно розрахунку заборгованості за договором кредиту № 444/ФКВ-07 період нарахування заборгованості обчислюється з 30 червня 2010 року, тобто в межах строку позовної давності. Не можуть бути взятими до уваги доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 щодо відсутності доказів на підтвердження загальної суми заборгованості із зазначенням часу її утворення до передачі активів помісячно, що, на його думку, впливає на встановлення строків спливу позовної давності, оскільки ОСОБА_5 не було подано до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності, позовні вимоги ОСОБА_7, як зазначено вище, заявлені в межах строку позовної давності, підтверджені наявними у справі розрахунками та не спростовані жодними доказами з боку відповідача. Не можуть бути підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по справі про відмову у задоволенні позовних вимог позивача та задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги про те, що у встановлений законом строк кредитором не було предявлено вимоги до неї, як поручителя, тому порука має бути припиненою, оскільки вказані доводи спростовуються вище наведеним. Так, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобовязання за договором повинно бути предявлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобовязанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобовязання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем). На підставі вище наведеного колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг ОСОБА_5 та ОСОБА_3 та скасуванню рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення по справі. Згідно зі ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Керуючись ст.ст. 303, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. 314-316 ЦПК України, колегія суддів, - В И Р І Ш И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 04 березня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до ОСОБА_5 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства Дельта Банк заборгованість за кредитним договором № 444/ФКВ-07 від 03.07.2007 року в сумі 798156,24 грн. (сімсот девяносто вісім тисяч сто пятдесят шість гривен двадцять чотири копійки), яка складається із: заборгованості по тілу кредита 35569,63 дол. США, що еквівалентно 561273,32 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом 13624,35 дол. США, що еквівалентно 214986,33 грн., заборгованості по комісії за користування кредитом21896,59 грн. Стягнути з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства Дельта Банк судовий збір у розмірі 3654 (три тисячі шістсот пятдесят чотири) грн. Відмовити Публічному акціонерному товариству Дельта Банк в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Дельта Банк про визнання поруки припиненою - відмовити. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий: Судді:

Собственником квартиры является гражданин Украины, который 10 лет назад выехал за границу и на сегодняшний день является гражданином иностранного государства. Какой документ необходим гражданину иностранного государства, что бы продать квартиру,которая принадлежит ему,как гражданину Украины?

Вы можете подать апелляционную жалобу в интересах детей на это решение суда, что бы суд обеспечил интересы детей. Как лучше это прописать, нужно подумать.

Здесь еще вопрос в том, знакомился ли он с материалами дела или лишь получил заочное решение. Если лишь получил заочное решение, то мог и не знать о наличии оснований для пересмотра по вновьвыявленным.