frau

Новый собственник просто сменил замки ,когда никого не было дома ,не впускает и не отдает вещи.Старому собственнику отказано судом в вселении-выселении без предоставления другого жилья.Заявление подавалось.Производство не открыли . Подали еще раз. Была жалоба в областную полицию.

Решение не выселять от 2016 года,вступившее в силу. Позивачу отказано во вселении.Судимся четвертый год по ипотечной оговорке.Им это надоело ,квартира перепродана с прописанными людьми.Ни первого ни второго "собственника" никто не видел.Ходят только спортсмены с доверенностями.Полиция утверждает, что прописка не дает права проживания.Полностью на стороне рейдеров .В квартире какие-то мужики, не та бабка,на которую куплена квартира.На ней недвижимости в реестре на 20 страниц.Просила участкового, хотя бы постоять со мной возле дверей.Перестал брать трубку.Писала два заявления и жалобу.Просила показать документы, которые те предоставили в полицию,говорят нельзя , там их персональные данные.На кого, спрашиваю тогда мне в суд подавать?Даже не разобрались ,что разговаривают с тем,кто с доверенностью пришел, сказали , что он хозяин квартиры.

Месяц назад поменяли замки ,не пускают в квартиру, не отдают вещи и документы.Полиция даже не поднималась.Гражданско-правовые отношения. Есть решение суда ,где отказано в выселении жильцов.Остались на улице в летней одежде.

Может дело еще в том, что я прошу отменить решения судов обоих инстанций? Первое было 11.12.2017 г.

В Одессе тогда все было "заминировано" .Но это не важно .Сроки не пропущены. 20.06.19 составлено полное решение,19.07.19 отправлена кассационная жалоба. Меня волнует, почему в реестре нет ухвалы от 11.06.2019 г,Может ее и в деле нет? Как доказывать тогда? Почему в печатном тексте решения не написано, что оно составлено 20.06.2019 г.,а только дописано ручкой?.Хотелось бы уже этот путь пройти до конца ,а тут такое...

Так я интересовалась. Реестр мониторила .Суд постоянно минировали. Сроки не пропустила.

Да.

Cпасибо большое! Полный текст решения получила в апелляции.Заявление не писала,расписалась в журнале. Копия с полного решения отправлена в ВСУ 19.07.2019 г. (заверяла или нет,не помню,но точно собиралась это сделать )Ухвалу про оголошення вступної та резолютивної частини рішення"\ в которой, в том числе, указывается срок, в который суд планирует составить и подписать полный текст решения, я не получала, в реестре она не опубликована. Материалы дела смотрела, но этой ухвалы там не припоминаю. Может отправить полный текст,который получила в апелляционном суде ? Заява про поновлення строку в скрепке.Мне казалось ,что она достаточно аргументированна. Можно ли, в апелляции попросить копию ухвалы про оголошення вступної та резолютивної частини рішення? Время на устранение уже дают повторно. Заява про поновлення строку.docx

Категорія справи № 501/2072/16-ц : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів». Надіслано судом: 21.06.2019. Зареєстровано: 23.06.2019. Оприлюднено: 25.06.2019. Дата набрання законної сили: 11.06.2019 Номер судового провадження: 22-ц/813/1021/19 Суд не считает уважительным то,что 11.06.2019 была оглашена только вступительная и резолютивная части решения. Полное решение появилось только 20.06.2019 г. На решении это написано ручкой. В печатном тексте нет даты. Верховный суд считает,что нужно было смотреть в реестре. В реестре появилось 25.06.2019г. Кассационная жалоба отправлена 19.07.2019 г ( 30 дней не истекло ни с 20.06, ни с 25.06.).Дали еще время на устранение. Поделитесь мыслями,как еще нужно убедить суд в уважительности пропуска срока. Ухвала 27 серпня 2019 року м. Київ справа № 501/2072/16-ц провадження № 61-14198ск19 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сердюка В. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 грудня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Іллічівське міське управління юстиції, про визнання дій іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на предмет іпотеки неправомірними, ВСТАНОВИВ: 19 липня 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 грудня 2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2019 року, з пропуском строку на касаційне оскарження встановленого статтею 390 ЦПК України. Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року вказану касаційну скаргу залишено без руху до 06 вересня 2019 року, надано строк на усунення недоліків, а саме запропоновано подати до суду заяву про поновлення строку на касаційне оскарження указаних судових рішень із зазначенням поважних причин пропуску цього строку. 21 серпня 2019 року на адресу Верховного Суду надійшла заява про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 грудня 2017 року та постанови Одеського апеляційного суду від 11 червня 2019 року, в якій ОСОБА_1 просить поновити строк на касаційне оскарження вказаних судових рішень, посилаючись на те, що 11 червня 2019 року в залі суду було проголошено тільки вступна та резолютивна частини постанови Одеського апеляційного суду від 11 червня 2019 року, повний текст якої було складено лише 20 червня 2019 року, про що складена відповідна відмітка. Відповідно до частин першої, другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Згідно із частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Наведені ОСОБА_1 підстави для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження не можуть бути визнані судом поважними, оскільки відсутні докази на їх підтвердження. Відповідно до частини п`ятої статті 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня. У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Отже, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком осіб, які беруть участь у справі і безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до частин першої та третьої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин. Суду не надано логічного та зрозумілого пояснення тому, що перешкоджало заявнику подати до Верховного Суду касаційну скаргу протягом тридцяти днів з дня його проголошення, як то передбачено частиною один статті 390 ЦПК України. У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі. Водночас Верховний Суд враховує, що відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Отже, касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням заявникові строку для усунення її недоліків. Керуючись частиною 2 статті 127 ЦПК України, УХВАЛИВ : Продовжити ОСОБА_1 строк для усунення зазначених недоліків касаційної скарги до 27 вересня 2019 року, але не більше десяти днів з дня отримання ухвали. Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу. У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали в частині подання заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із наведенням інших підстав для поновлення строку у відкритті касаційного провадження буде відмовлено. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя В. В. Сердюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/83925216

Прошу прокомментировать решение суда Номер справи місцевого суду: 501/2072/16-ц Головуючий у першій інстанції Пушкарський Д. В. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11.06.2019 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г., за участю секретаря - Чепрас А.І., учасники справи: позивач- ОСОБА_1 відповідач- ОСОБА_2 третя особа- Іллічівське міське управління юстиції розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 грудня 2017 року у складі судді Пушкарського Д.В., встановив: У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та просила суд: -визнати дії щодо витребування повернення кредиту в позасудовому порядку та звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 неправомірними, у зв`язку із спливом строку давності та порушенням п.7 ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»; -визнати недійсним односторонній правочин щодо реєстрації ОСОБА_2 права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний №27425709 від 23.12.2015. В позові послалася на те, що відповідно до умов кредитного договору від 14.09.2007, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 Банк надав їй кредит на власні потреби. 14.09.2007 в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 надала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 30.09.2010 позов ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 задоволено повністю, стягнуто в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором. Зазначене рішення набрало законної сили 07.12.2011. Проте, з виконавчим листом до Державної виконавчої служби Банк не звертався. Звернення стягнення на предмет іпотеки протягом трьох років з дня надіслання вимоги Банк не здійснював. Натомість новий кредитор ОСОБА_2 16.04.2015 знову направив вимогу про усунення порушень та сплату грошової суми вже в розмірі 1450000 грн. з застереженням про звернення стягнення на предмет іпотеки та зробив це поза межами трирічного строку давності, який сплив 24.07.2013. Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 11 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апелянт зазначив, що суд не визначив дату, з якої спливає строк давності. Заява про перегляд рішення суду, яку позивач направляла 07.02.2012 не перериває строку давності та не призупиняє його. Ухвала Іллічівського міського суду Одеської області від 24.02.2012 та інші матеріали справи №1511/784/2012 не містять інформації про визнання позивачем свого боргу станом на 07.02.2012. В законодавстві визначаються різні поняття - строк дії договору і строк (термін) виконання зобов`язання. Кредитор надіслав відповідне повідомлення (вимогу про дострокове повернення 04.08.2009), чим змінив строк виконання зобов`язання з 14.09.2017 на 04.09.2009. Саме з цієї дати починається відрахування трирічного строку. На момент направлення вимоги 16.04.2015 новим кредитором та реєстрації прав власності на іпотечну квартиру 23.12.2015, строк давності, в межах якого кредитор мав можливість звернути стягнення на предмет іпотеки (з 24.07.2010 по 24.07.2013), вже минув. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін. 18.09.2018 відповідач надав письмові пояснення в яких послався на судову практику викладену в постанові Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №760/16916/14-ц. Заслухавши суддю-доповідача, позивача та представника відповідача, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Вбачається зі справи, що 14.09.2007 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №014/5507/82/81955 за умовами якого Банк надав ОСОБА_1 кредит на власні потреби в сумі 252 399 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,5% на рік в строк до 14.09.2017. 14.09.2007 з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між Банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 . У зв`язку з невиконанням своїх обов`язків за кредитним договором, 04.08.2009 Банк звернувся до ОСОБА_1 з вимогою про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором. В наступному ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було реорганізовано у ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відповідно до ЗУ «Про акціонерні товариства». 30.09.2010 рішенням Іллічівського міського суду Одеської області позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі. Стягнуто в солідарному порядку на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором №014/5507/82/81955 від 14.09.2007 у сумі 241 432,76 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 07.12.2011. Ухвалою Іллічівського міського суд Одеської області від 24.02.2012 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 30.09.2010 у зв`язку з нововиявленими обставинами відмовлено. Зазначена ухвала набрала законної сили 07.12.2012. 25.03.2015 між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Юніон Стандарт банк» укладено договір про відступлення права вимоги за кредитним договором від 25.03.2015, відповідно до якого ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило право вимоги за кредитним договором на користь ПАТ «Юніон Стандарт банк». 25.03.2015 ПАТ «Юніон Стандард Банк» відступив право вимоги за кредитним договором та за договором іпотеки на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Профкредит». 25.03.2015 між ОСОБА_2 та ТОВ «Фінансова Компанія «Профкредит» укладено договір відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення за яким ТОВ «Фінансова Компанія «Профкредит» передало право вимоги за зазначеними договорами ОСОБА_2 За актом прийому-передачі від 25.03.2015 право вимоги до зазначеного вище договору відступлення ТОВ «Фінансова Компанія «Профкредит» передало ОСОБА_2 за кредитним договором та за договором іпотеки, який набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області Слаєвою Р.К. 14.09.2007, за реєстровим номером 12262 в порядку звернення стягнення на предмет іпотеки. Отже, право вимоги до ОСОБА_1 щодо сплати заборгованості за кредитним договором №014/5507/82/81955 від 14.09.2007 перейшло до ОСОБА_2 16.04.2015 ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Іллічової Н.А. з заявою про вимогу до ОСОБА_1 щодо усунення порушень несплати боргу за кредитним договором. Попереджено ОСОБА_1 , що у разі несплати платежу протягом 30 днів з дня отримання заяви, ОСОБА_2 має право звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 . Вказану вимогу позивач отримала 22.04.2015. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 15.12.2015 за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору іпотеки від 14.09.2007 та договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, виданого 25.03.2015. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що строк давності, на який посилається позивач, на момент надсилання їй відповідачем заяви про сплату заборгованості та намір звернути стягнення на предмет іпотеки не минув. Пунктом 9.1 кредитного договору визначено, що договір діє до повного погашення кредитної заборгованості позичальником. Кредит надано строком до 14.09.2017, отже, звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до договору іпотеки, вживались кредитором у той час, коли кредитний договір та договір іпотеки були чинними. Проте повністю погодитись з обгрунтуванням відмови у задоволенні позову не можна, виходячи з наступного. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом (частини перша та друга статті 598 ЦК України). Правила припинення зобов`язання сформульовані в главі 50 "Припинення зобов`язання" розділу I книги п`ятої "Зобов`язальне право" ЦК України. Норми цієї глави передбачають, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), переданням відступного (стаття 600 ЦК України), зарахуванням (стаття 601 ЦК України), за домовленістю сторін (стаття 604 ЦК України), прощенням боргу (стаття 605 ЦК України), поєднанням боржника і кредитора в одній особі (стаття 606 ЦК України), неможливістю виконання (стаття 607 ЦК України), смертю фізичної особи чи ліквідацією юридичної особи (статті 608 та 609 ЦК України). Спливу позовної давності як підстави для припинення зобов`язання, норми глави 50 "Припинення зобов`язання" ЦК України не передбачають. Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Наслідки спливу позовної давності визначаються статтею 267 ЦК України. Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи. У зобов`язальних відносинах (стаття 509 ЦК України) суб`єктивним правом кредитора є право одержати від боржника виконання його обов`язку з передачі майна, виконання роботи, надання послуги тощо. Зі спливом позовної давності в цих відносинах кредитор втрачає можливість у судовому порядку примусити боржника до виконання обов`язку. Так само боржник зі спливом строку позовної давності одержує вигоду - захист від можливості застосування кредитором судового примусу до виконання обов`язку. За змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п`ята статті 267 ЦК України). Крім того, навіть після спливу позовної давності боржник може добровільно виконати зобов`язання і таке виконання закон визнає правомірним, здійсненим за наявності достатньої правової підстави (частина перша статті 267 ЦК України), установлюючи для особи, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, заборону вимагати повернення виконаного. Цивільний кодекс України не визнає сплив позовної давності окремою підставою для припинення зобов`язання. Виконання боржником зобов`язання після спливу позовної давності допускається та визнається таким, що має достатню правову підставу. Пропущення позовної давності також не породжує права боржника вимагати припинення зобов`язання в односторонньому порядку (частина друга статті 598 ЦК України), якщо таке його право не встановлено договором або законом окремо. З урахуванням наведених норм чинного законодавства, зі спливом позовної давності зобов`язання не припиняється. Відповідно до приписів статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека - це окремий вид застави, вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України "Про іпотеку"). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України "Про іпотеку"). Підстави припинення іпотеки окремо визначені в статті 17 зазначеного Закону. Конструкція цієї статті дає підстави для висновку, що припинення іпотеки можливе виключно з тих підстав, які передбачені цим Законом. За змістом указаної норми іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання (абзац другий частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку"). Натомість Законом України "Про іпотеку" не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимог кредитора за основним зобов`язанням. Проаналізувавши положення статті 17 Закону України "Про іпотеку" у взаємозв`язку зі статтями 256, 266, 267, 509, 598 ЦК України, можна дійти наступного висновку. Якщо інше не передбачене договором, сплив позовної давності до основної та додаткової вимог кредитора про стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки сам по собі не припиняє основного зобов`язання за кредитним договором і, відповідно, не може вважатися підставою для припинення іпотеки за абзацом другим частини першої статті 17 Закону України "Про іпотеку". Такі висновки узгоджуються з судовою практикою, викладеною, зокрема у постанові Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі №6-786цс17 (Постанова №6-786цс17, 643/4395/16-ц). Закон України "Про іпотеку" є спеціальним законом щодо врегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення статті 17 цього Закону містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у статті 593 ЦК України. Частиною другою статті 12 ЦК України передбачено, що нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, установлених законом. Сторони іпотечного договору у пункті 4.1 встановили, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки. За умовами п. 4.2 іпотечного договору іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання строку виконання основного зобов`язання якщо у момент настання строку виконання зобов`язань за кредитним договором вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому не поверненні у встановлені кредитним договором строки суми кредиту; та /або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум процентів; та/або при несплаті або частковій несплаті у встановлені кредитним договором строки сум неустойки (пені, штрафних санкцій). Відповідно до п. 5.2 іпотечного договору сторони встановили, що право іпотеки припиняється у разі припинення основного зобов`язання, забезпеченого іпотекою. Сторони домовились вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (п.4.5 цього договору). У випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень зобов`язань за кредитним договором у встановлений іпотекодержателем строк, такі вимоги іпотекодержателя задовольняються за рахунок предмета іпотек. Це застереження згідно ст.ст. 36, 37 ЗУ «Про іпотеку» вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, який є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі цього договору іпотеки, який в цьому випадку є правовстановлюючим документом. Аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу. При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку"). Обрання певного способу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Установлення законом або договором досудового способу врегулювання спору за волевиявленням суб`єктів правовідносин не вважається обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. Так як за позивачем грошове зобов`язання за кредитним договором залишилося не виконаним, посилання на сплив строку за цим зобов`язанням не надає підстав для припинення іпотеки, якою може бути забезпечене виконання зобов`язання. З викладеного слідує, що відповідач має право у передбачений умовами іпотечного договору спосіб задовольнити свої вимоги за рахунок іпотечного майна не зважаючи на строки звернення за зобов`язанням щодо стягнення заборгованості за кредитним договором. При цьому, у разі спливу строку звернення щодо виконання основного зобов`язання, не припиняється невиконане зобов`язання та договір іпотеки, яким таке зобов`язання забезпечене, не припиняє суб`єктивного права кредитора на одержання від боржника виконання зобов`язання без використання судового примусу, зокрема в позасудовому порядку, визначеному сторонами в іпотечному договорі - на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Наведене вище у сукупності спростовує доводи апелянта про відсутність у відповідача права на звернення стягнення на іпотечне майно у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Посилання позивача на порушення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", яким було встановлено заборону кредитору вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув є необґрунтованими, оскільки вказана норма не передбачала заборони та не обмежувала іпотекодержателя реалізувати у визначений договором іпотеки спосіб своє право на задоволення вимог щодо невиконаного зобов`язання за рахунок іпотечного майна. Суд зауважує, що рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, не оскаржується позивачем у даному спорі з підстав порушення державним реєстратором вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", яким, зокрема, встановлено підстави для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Основною підставою для скасування реєстрації права власності на іпотечне майно, на яку посилається позивач, є пропуск строку позовної давності та пункт 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів". Зважаючи на такі встановлені факти, відповідні їм правовідносини, рішення суду підлягає зміні в частині обґрунтування мотивів відмови в задоволенні позову, в решті рішення залишається без змін, оскільки підстави для задоволення позову відсутні. Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 11 грудня 2017 року змінити в частині мотивів та підстав відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , в решті рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: Судді:

Хто може навести приклад стислого змісту порушеного зобов'язання.У мене в вимозі написано,що я несвоєчасно сплатила платежі , тому повинна сплатити захмарну суму,яка не підтверджена ні розрахунком,ні первинними документами.

Сегодня хотела приобщить в апелляции эту постанову. Судья сказала, что для них выводы ВП ВС не имеют значения.В деле есть правовые позиции по срокам давности.В первой инстанции последнюю практику читали лет десять назад, до сих пор считают,что ИД считается либо от даты в договоре, либо "до исполнения обязательств".

У меня перерегистрация 23.12.2015 г.Я так понимаю,что это Постанова №868 от 17.10.2013 г. 15. Під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо: 5) наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов’язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Почему не требуется подтверждение суммы задолженности при регистрации по ипотечной оговорке?