Постанова ВП ВС щодо повернення судового збору у разі закриття провадження на підставі ч. 1 ст. 255 ЦПК України

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

22 травня 2024 року

м. Київ

Справа № 760/30077/19

Провадження № 14-31цс23

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Мартєва С. Ю.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула клопотання адвоката Григоришена Олександра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 про поверенння судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг і Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро інвестментс груп» про повернення судового збору за подання касаційної скарги на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінєвровектор» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма «ЕСКО» ЛТД, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро інвестментс груп» (Euro InvestmentsGroup, Польща), Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колесник Ольги Ігорівни, державного реєстратора Комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації» Гумуржи Олександра Костянтиновича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Файненс компані», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лігуна Андрія Івановича, Державного підприємства «Національні інформаційні системи», про визнання права іпотекодержателя за позивачем, визнання недійсними договорів іпотеки та купівлі-продажу, скасування реєстраційних записів, визнання відсутнім права іпотекодержателя у ОСОБА_1 , визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України.

Історія справи

Вступ

1. У листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду з клопотаннями про повернення сплаченої суми судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у зв'язку із закриттям провадження у справі Верховним Судом та направлення її за встановленою юрисдикцією до Господарського суду м. Києва.

2. У свою чергу, у березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро інвестментс груп» (далі - ТОВ «ЄІГ») звернулося з аналогічним клопотанням до Верховного Суду про повернення сплаченого судового збору за подання касаційної скарги у зв'язку із закриттям провадження у справі Верховним Судом та направлення її за встановленою юрисдикцією до Господарського суду м. Києва.

3. Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду цієї справи має вирішити питання про те, чи можна повернути судовий збір у разі закриття провадження у справі з направленням її за встановленою юрисдикцією та прийняття такої справи до розгляду судом, до юрисдикції якого віднесено спір, а також чи необхідно відступити від висновку, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 464/104/16.

Короткий зміст та підстави позовних вимог

4. У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінєвровектор» (далі - ТОВ «ФК «Фінєвровектор») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма «ЕСКО» ЛТД (далі - ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД), ОСОБА_1 , ТОВ «ЄІГ», Міністерства юстиції України про визнання права іпотекодержателя за позивачем, визнання недійсними договорів іпотеки та купівлі-продажу, скасування реєстраційних записів, визнання відсутнім права іпотекодержателя у ОСОБА_1 , визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України.

ТОВ «ФК «Фінєвровектор» просило:

- визнати ТОВ «ФК «Фінєвровектор» іпотекодержателем за договором іпотеки від 30 січня 2014 року, укладеним між Приватним акціонерним товариством «Златобанк» (далі - ПрАТ «Златобанк») та ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД;

- визнати недійсним договір іпотеки від 03 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД;

- визнати відсутнім право іпотекодержателя за договором іпотеки від 03 червня 2016 року у ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 липня 2016 року, укладений між ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД і ТОВ «ЄІГ»;

- визнати протиправними та скасувати рішення державної реєстрації прав та їх обтяжень від 03 червня 2016 року, на підставі якого внесено запис про іпотеку № 14810126, та від 12 липня 2016 року, на підставі якого внесено запис про право власності № 15362316 щодо об'єкта нерухомого майна, а саме нежилого комплексу - автомобільної заправної станції (далі - АЗС) із сервісним комплексом (літ. «А») загальною площею 355 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1;

- визнати протиправними та скасувати накази Міністерства юстиції України від 03 грудня 2019 року № 3866/5 та від 25 лютого 2020 року № 670/5.

5. Позов мотивувало тим, що 30 січня 2014 року ПрАТ «Златобанк» та ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» уклали кредитний договір, відповідно до якого товариство отримало у кредит 2 200 000,00 дол. США на строк до 29 січня 2015 року.

6. На забезпечення належного виконання зобов'язань за цим договором ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» передало в іпотеку банку за договором від 30 січня 2014 року нежилий будинок - АЗС із сервісним комплексом (літ. «А») загальною площею 355 кв. м на АДРЕСА_1.

7. 09 грудня 2014 року ПрАТ «Златобанк» відступило право вимоги за кредитним і іпотечним договорами на користь Приватного акціонерного товариства «Авант-банк» (далі - ПрАТ «Авант-банк»).

8. 29 грудня 2015 року ПрАТ «Авант-банк» відступило на користь ОСОБА_3 право вимоги за цими договорами, однак рішенням від 11 квітня 2019 року Солом'янський районний суд м. Києва у справі № 760/18297/16 визнав недійсним договір про відступлення права вимоги на користь ОСОБА_3 .

9. 23 квітня 2019 року за результатом проведення електронних торгів право вимоги за кредитом та іпотекою АЗС від 30 січня 2014 року відступлене на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Файненс компані» (далі - ТОВ «Файненс компані»).

10. 20 червня 2019 року ТОВ «Файненс компані» та ТОВ «ФК «Фінєвровектор» уклали договір відступлення права вимоги, за яким позивач набув право вимоги за кредитним та іпотечним договорами, укладеними із ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» 30 січня 2014 року.

11. Проте внаслідок відсутності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про іпотеку та обтяження банку ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД передало об'єкт нерухомого майна в іпотеку ОСОБА_1 на підставі договору іпотеки від 04 червня 2016 року та 12 липня 2016 року за договором купівлі-продажу відчужило його на користь ТОВ «ЄІГ».

12. За заявою позивача 06 вересня 2019 року державний реєстратор Гумуржи О. К. прийняв рішення про поновлення державної реєстрації іпотеки АЗС на підставі договору іпотеки від 30 січня 2014 року, договорів відступлення права вимоги, судового рішення про недійсний характер відступлення права вимоги на користь ОСОБА_3 . Також позивач надіслав повідомлення про усунення порушень кредитного договору, які залишились невиконаними протягом передбаченого договором строку.

13. 28 листопада 2019 року за заявою позивача приватний нотаріус Лігун А. І. здійснив реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Фінєвровектор» у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

14. Водночас наказом від 03 грудня 2019 року Міністерство юстиції України задовольнило скаргу ОСОБА_1 та скасувало реєстраційні дії щодо поновлення державної реєстрації іпотеки.

15. 25 лютого 2020 року Міністерство юстиції України задовольнило скаргу ТОВ «ЄІГ» та скасувало рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Лігуна А. І. від 28 листопада 2019 року про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Фінєвровектор».

16. Виходило з того, що товариство є законним іпотекодержателем за договором іпотеки, однак без його згоди предмет іпотеки передали в наступну іпотеку, а в подальшому відчужили.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

17. Рішенням від 31 серпня 2020 року Солом'янський районний суд м. Києва позов ТОВ «ФК «Фінєвровектор» задовольнив.

18. Визнав ТОВ «ФК «Фінєвровектор» іпотекодержателем за договором іпотеки від 30 січня 2014 року, укладеним між ПрАТ «Златобанк» і ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД.

19. Визнав недійсним договір іпотеки від 03 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД.

20. Визнав відсутнім у ОСОБА_1 право іпотекодержателя за договором іпотеки від 03 червня 2016 року.

21. Визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 липня 2016 року, укладений між ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД та ТОВ «ЄІГ».

22. Визнав протиправними та скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 червня 2016 року, на підставі якого було внесено запис про іпотеку № 14810126, та від 12 липня 2016 року, на підставі якого було внесено запис про право власності № 15362316 щодо об'єкта нерухомого майна, а саме нежилого комплексу - АЗС із сервісним комплексом (літ. «А») загальною площею 355 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

23. Визнав протиправними і скасував накази Міністерства юстиції України від 03 грудня 2019 року № 3866/5 та від 25 лютого 2020 року № 670/5.

24. Постановою від 28 квітня 2021 року Київський апеляційний суд апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України залишив без задоволення, а рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року - без змін.

25. Судові рішення мотивовані відсутністю згоди первісного чинного іпотекодавця за договором іпотеки від 30 січня 2014 року, що відповідно до статті 12 Закону України «Про іпотеку», статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для визнання недійсними договору іпотеки АЗС від 03 червня 2016 року між ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» та ОСОБА_1 , а також договору купівлі-продажу АЗС від 12 липня 2016 року між ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД та ТОВ «ЄІГ» і скасування відповідних реєстраційних записів.

26. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що ТОВ «ФК «Фінєвровектор» є правонаступником ПрАТ «Златобанк», яке надало кредит власнику спірного майна, і це зобов'язання не погашено.

27. Вважали, що іпотека за ТОВ «ФК «Фінєвровектор» є чинною, та дійшли висновку, що за наявності спору щодо права бути іпотекодержателем вимоги про визнання позивача іпотекодержателем підлягають задоволенню.

28. Суди зазначили, що підлягають задоволенню вимоги про скасування наказів Міністерства юстиції України про скасування реєстраційних дій щодо поновлення державної реєстрації іпотеки за ТОВ «ФК «Фінєвровектор», а також про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за ТОВ «ФК «Фінєвровектор», оскільки ці накази винесені без урахування наявності чинної іпотеки за позивачем та дотримання при зверненні стягнення на предмет іпотеки вимог чинного законодавства щодо надання державному реєстратору усіх необхідних документів для вчинення реєстраційних дій.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

29. Постановою від 14 грудня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду частково задовольнив касаційні скарги ОСОБА_1 , ТОВ «ЄІГ», Міністерства юстиції України і скасував рішення судів попередніх інстанцій із закриттям провадження у справі.

30. Ухвалою від 26 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду клопотання ТОВ «ЄІГ» про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 02 грудня 2019 року, повернув заявникові без розгляду.

31. Заяву ТОВ «ФК «Фінєвровектор» про направлення справи для розгляду за встановленою юрисдикцією задовольнив.

32. Справу № 760/30077/19 передав для продовження розгляду до Господарського суду м. Києва.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи осіб, які подали клопотання про повернення судового збору

33. У листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із клопотанням про повернення сплаченої суми судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у зв'язку із закриттям провадження у справі Верховним Судом та направлення її за встановленою юрисдикцією до Господарського суду м. Києва, посилаючись на пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», а також на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в ухвалі від 12 травня 2020 року у справі № 464/104/16, про можливість повернення судового збору в разі закриття провадження у справі та направлення справи за встановленою юрисдикцією.

34. У свою чергу у березні 2023 року ТОВ «ЄІГ» також подало клопотання про повернення судового збору лише за подання касаційної скарги, посилаючись на пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» та на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в ухвалі від 12 травня 2020 року у справі № 464/104/16, про можливість повернення судового збору в разі закриття провадження у справі та направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Надходження касаційної скарги на розгляд Великої Палати Верховного Суду

35. Ухвалою від 08 березня 2023 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу передала на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

36. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 464/104/16.

37. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 12 травня 2020 року у справі № 464/104/16 вважала, що судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг підлягає поверненню в разі закриття провадження у справі та направлення справи за встановленою юрисдикцією і прийняття такої справи судом, до юрисдикції якого віднесено спір.

38. Однак колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від цього висновку та мотивує це тим, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

39. Зазначила, що суди як органи судової влади, які здійснюють функції правосуддя, є автономними у цій своїй діяльності. Оскільки кошти судового збору є коштами спеціального фонду Державного бюджету України в цілому та не спрямовуються лише на здійснення правосуддя виключно тим судом, який розглядає справу, то з аналізу вищевикладеного немає підстав вважати, що судовий збір при передачі справи за підсудністю іншому суду повинен сплачуватись повторно на рахунок того суду, де справа розглядається фактично. Перерозподіл сплачених коштів може здійснювати Державна судова адміністрація України (далі-ДСА України) у визначеному нею порядку або у порядку, визначеному іншим компетентним органом держави.

40. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду мотивувала ухвалу тим, що судовий збір повертається, якщо суд закриває провадження та відповідно, розгляд справи закінчується без ухвалення остаточного рішення по суті спору. Тобто підставою для повернення судового збору є саме закінчення розгляду справи шляхом закриття провадження у ній.

41. Проте одним з аспектів мотивування передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цієї справи колегія суддів зазначила, що виходячи зі змісту пункту 1 частини першої статті 255, частини четвертої статті 414 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а також пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» у цій ситуації справа передана для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, судове рішення по суті не ухвалено, тобто розгляд справи не закінчено, а тому в цьому випадку судовий збір не повертається.

Фактичні обставини справи, встановлені судами.

42. Рішенням від 31 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року, Солом'янський районний суд м. Києва позов ТОВ «ФК «Фінєвровектор» задовольнив.

43. Визнав ТОВ «ФК «Фінєвровектор» іпотекодержателем за договором іпотеки від 30 січня 2014 року, укладеним між ПрАТ «Златобанк» і ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД.

44. Визнав недійсним договір іпотеки від 03 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД.

45. Визнав відсутнім у ОСОБА_1 право іпотекодержателя за договором іпотеки від 03 червня 2016 року.

46. Визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 липня 2016 року, укладений між ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД і ТОВ «ЄІГ».

47. Визнав протиправними і скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 червня 2016 року, на підставі якого було внесено запис про іпотеку № 14810126, та від 12 липня 2016 року, на підставі якого було внесено запис про право власності № 15362316 щодо об'єкта нерухомого майна, а саме нежилого комплексу - АЗС із сервісним комплексом (літ. «А») загальною площею 355 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

48. Визнав протиправними та скасував накази Міністерства юстиції України від 03 грудня 2019 року № 3866/5 та від 25 лютого 2020 року № 670/5.

49. Постановою від 14 грудня 2021 року Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду частково задовольнила касаційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України, скасувала рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року.

50. Провадження у справі закрила.

51. Повідомила ТОВ «ФК «Фінєвровектор», що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.

52. Ухвалою від 26 січня 2022 року Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала справу для продовження розгляду до Господарського суду м. Києва.

53. У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася з клопотанням до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду щодо повернення їй грошових коштів за подання нею апеляційної та касаційної скарг, посилаючись на пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

54. У свою чергу ТОВ «ЄІГ» у березні 2023 року звернулося до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із клопотанням про повернення грошових коштів за подання касаційної скарги у зв'язку із закриттям провадження у справі та направленням справи за встановленою юрисдикцією.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Межі розгляду справи касаційним судом

55. Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду закрила провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

56. Предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду є клопотання ОСОБА_1 та ТОВ «ЄІГ» про повернення судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у зв'язку із закриттям провадження у справі та направленням справи за встановленою юрисдикцією.

57. Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду і зазначала, що немає підстав для повернення сплаченого судового збору, адже розгляд справи не закінчено, а передано для продовження розгляду до Господарського суду м. Києва.

58. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала, що розподіл судового збору у справі, в тому числі сплаченого за подання апеляційної та / або касаційної скарг, здійснює той суд, який ухвалює остаточне рішення за результатами розгляду справи.

59. Отже, питанням, яке постало перед Великою Палатою Верховного Суду, є вирішення того чи підлягає поверненню судовий збір при закритті провадження у справі із направленням її для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією.

60. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України).

61. Питання повернення судового збору при направленні справи для продовженння розгляду до належного суду вже було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21.

62. У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що стаття 9 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

63. Зарахування коштів до Державного бюджету України свідчить про те, що з моменту їх зарахування вони стають коштами дохідної частини Державного бюджету України, однак повинні витрачатися на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади. При цьому виходячи зі змісту цієї норми законодавство не визначає, що кошти державного бюджету, які зараховані до державного бюджету за розгляд певної справи певним судом, повинні витрачатись лише на функціонування цього суду.

64. Розміри судового збору, що надійшли за розгляд справ судами України, враховуються по кожному суду, за їх надходження, застосування пільг щодо сплати судового збору та їх використання суди звітують перед ДСА України, а остання - перед Державною службою статистики України (наказ ДСА України від 21 грудня 2012 року № 172 (зі змінами) у редакції наказу ДСА України від 04 листопада 2022 року № 404).

65. Проте це не означає, що суди як органи судової влади, які здійснюють функції правосуддя, є автономними у цій своїй діяльності, оскільки кошти судового збору є коштами спеціального фонду Державного бюджету України в цілому та не спрямовуються лише на здійснення правосуддя виключно тим судом, що розглядає справу.

66. Відтак виходячи з аналізу зазначеного законодавства немає підстав вважати, що судовий збір при передачі справи за підсудністю іншому суду повинен сплачуватися повторно на рахунок того суду, де справа розглядається фактично. Перерозподіл сплачених коштів може здійснюватися ДСА України у визначеному нею порядку або у порядку, визначеному іншим компетентним органом держави.

67. Виходячи з термінології Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 № 787 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 787) кошти судового збору, що сплачені позивачем на рахунок певного суду, з урахуванням того, що справа підсудна саме цьому суду, не відносяться до коштів, які повертаються на підставі цього Порядку, за винятком випадків, коли судовий збір на рахунок суду, що передав справу за підсудністю до іншого суду, сплачено у більшому розмірі, що перевищує розмір судового збору, встановленого законом.

68. Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2023 року у справі № 170/129/21 виснувала, що згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

69. При цьому наголошувала, що в разі, якщо справу направлено для продовження розгляду до належного суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Великою Палатою Верховного Суду не здійснюється.

70. Велика Палата Верховного Суду, враховуючи наведені висновки у справі № 170/129/21 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеного в його постанові від 24 вересня 2018 року у справі № 805/168/18-а, про те, що при передачі справи до іншого суду за підсудністю судовий збір підлягає сплаті на рахунок того суду, який фактично розглядає справу, а повернення вже сплаченого судового збору здійснюється відповідно до абзацу другого пункту 5 розділу I Порядку № 787.

71. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29 травня 2019 року у справі № 826/4701/16 (провадження № 11-236апп19), від 18 вересня 2019 року у справі № 823/368/17 (провадження № 11-665апп19), від 19 жовтня 2019 року у справі № 804/8739/17 (провадження № 11-326апп19), від 30 січня 2020 року у справі № 817/623/18 (провадження 11-370апп19) також виснувала, що у разі якщо суди апеляційної чи касаційної інстанцій не змінюють судові рішення та не приймають нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

72. Велика Палата Верховного Суду підтверджує сформульовані нею у наведених вище справах висновки та додатково зазначає таке.

73. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

74. З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

75. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом, встановленим законом.

76. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд, «встановлений законом», має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.

77. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

78. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

79. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

80. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

81. При вирішенні спору насамперед необхідно вирішити питання про його юрисдикційність, а отже, про належний суд, який має розглядати справу.

82. Закриваючи провадження у справі та направляючи справу для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією, Перша судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виправила помилки судів попередніх інстанцій, які розглянули справу з порушенням юрисдикційності спору та діяли не як суд, встановлений законом у розумінні статті 6 Конвенції.

83. Законодавство України однією з умов розгляду справи судом визначило сплату судового збору в розмірі та у випадках, визначених законом.

84. Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

85. Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).

86. За статтею 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

87. Відтак держава визначає сплату судового збору як передумову звернення до суду, а тому й судовий збір повинен бути сплачений до подачі позовної заяви до суду.

88. Позивач (заявник, скаржник) виконує свій обов'язок щодо сплати судового збору в момент зарахування визначеної Законом України «Про судовий збір» суми до спеціального фонду Державного бюджету України.

89. Співвідношення принципу доступу до правосуддя та обов'язку сплати судового збору під час звернення до суду вимагає від суду тлумачити будь-які обов'язки зі сплати судового збору так, щоб жодним чином не ускладнити їх виконання позивачем (заявником, скаржником).

90. Вичерпний перелік вимог до позовної заяви визначений статтями 175-177 ЦПК України.

91. У частині четвертій статті 177 ЦПК України зазначено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

92. У статті 185 ЦПК України передбачено, що у випадку недодержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, у тому числі з підстав несплати судовго збору у встановленому законом розмірі, суд протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

93. Стаття 9 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

94. Відповідно до частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

95. Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

96. Зокрема, на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України роз'яснює позивачеві право протягом десяти днів з дня отримання відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

97. За пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

98. Відповідно до частин першої, четвертої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

99. Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення рішення по суті вимог у зв'язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду.

100. Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» вніс зміни до частини четвертої статті 414 ЦПК України й установив, що в разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до місцевого суду, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. За наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

101. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

102. Якщо інше не передбачено законом, у разі закриття провадження у справі судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).

103. Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях (пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»).

104. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд касаційної інстанції наділений повноваженнями постановити за заявою позивача ухвалу про її передачу для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, а тому її розгляд не закінчується і продовжується компетентним судом, за результатом якого буде здійснено розподіл судових витрат.

105. Системний аналіз частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, частини чотирнадцятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), дає підстави для висновку про те, що в разі якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не змінює рішення або не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

106. З огляду на абзац перший пункту 5 розділу І Порядку № 787, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету або на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

107. Отже, виходячи з аналізу зазначеного законодавства, немає підстав вважати, що судовий збір при передачі справи за підсудністю іншому суду повинен сплачуватись повторно на рахунок того суду, де справа розглядається фактично. Перерозподіл сплачених коштів може здійснюватися ДСА України у визначеному нею порядку або в порядку, визначеному іншим компетентним органом держави.

108. Судовий збір є сплаченим з моменту зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України, і суд, який отримав справу у випадку направлення справи за підсудністю, не має права вимагати повторної сплати судового збору за місцем розгляду справи.

109. Відтак немає підстав і для повернення судового збору в разі закриття провадження у справі та передачі справи за підсудністю іншому суду, де справа розглядається фактично, з огляду на таке.

110. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, а суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесу.

111. Отже, класичне застосування статті 7 Закону України «Про судовий збір» не слід вважати таким, що відповідає змінам, що крізь призму часу відбулися з процесуальними кодексами, щодо повернення судового збору під час направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією до належного суду, адже закриття провадження у справі з підстави направлення її до розгляду до суду належної юрисдикції для продовження розгляду судом належної юрисдикції не припиняє її розгляд.

112. Судовий розгляд справи продовжується судом, до юрисдикції розгляду якого вона віднесена законом.

113. У такому випадку остаточний розподіл судових витрат, зокрема й відшкодування стороні, на користь якої буде прийняте рішення по суті спору, вирішуватиметься судом за результатами розгляду справи. Таке вирішення питання про повернення судового збору буде відповідати балансу інтересів держави на отримання компенсації витрат за проведення судового розгляду та здійснення судочинства, а також інтересам особи на фактичне здійснення самого правосуддя.

114. Задоволення такого клопотання судом, до юрисдикції якого не віднесений розгляд певної категорії справ, здійснюватиметься не судом, встановленим законом у розумінні статті 6 Конвенції.

115. У таких випадках повернення судового збору з державного бюджету унеможливить розподіл судових витрат між сторонами за результатами розгляду справи, що суперечитиме принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої прийняте судове рішення, за рахунок сторони, проти якої постановлено рішення.

116. Отже, щоб повернення судового збору у випадку закриття провадження у справі відповідало принципам верховенства права, добросовісності, справедливості та розумності, це процесуальне питання слід вирішувати після закінчення встановленого частиною першою статті 256 ЦПК України строку на подання заяви про направлення справи для продовження розгляду судом за встановленою юрисдикцією.

Щодо відступу від правової позиції Великої Палати Верховного Суду

117. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала наявними підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 464/104/16

118. ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 листопада 1999 року у справі «Бумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22 листопада 1995 року у справі « С. В. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

119. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з'ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65; від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії», заява № 42750/09, § 93).

120. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства», заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

121. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

122. На забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

123. Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Велика Палата Верховного Суду може або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок.

124. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень зазначається, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.

125. В ухвалі від 12 травня 2020 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 464/104/16 виснувала, що в разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України судовий збір підлягає поверненню.

126. Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо питання повернення судового збору в разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України з огляду на її висновки, викладені у цій постанові, відступає від висновку, сформульованого в її ухвалі від 12 травня 2020 року у справі № 464/104/16 шляхом його конкретизації:

- у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у випадку, коли сторона не звернулася із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією в межах строку, встановленого цим Кодексом, за її заявою слід здійснити розподіл судових витрат, повернути судовий збір з державного бюджету.

- у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (за наявності заяви позивача про направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією) розгляд такої справи не закінчується, а може бути продовженим компетентним судом, за результатом якого і буде здійснено розподіл судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

127. Отже, подання позивачем заяви (у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України) про направлення справи за встановленою юрисдикцією унеможливлює повернення судового збору на підставі статті 7 Закону України «Про судовий збір».

128. У разі коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, висловленого, зокрема, в раніше ухваленому нею рішенні чи рішенні Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц, пункт 88; від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, пункт 93; від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, пункт 27.3; від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, пункт 49; від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17, пункт 43, і № 727/2878/19, пункт 40; від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19, пункт 43; від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17, пункт 44; від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18, пункт 31; від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, пункт 7.20; від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, пункт 40; від 02 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18, пункт 92; від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16, пункт 36; від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, пункт 67).

По суті вирішення клопотань

129. Заслухавши доповідь суддю-доповідача, перевіривши наведені в клопотаннях доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що в задоволенні клопотань ОСОБА_1 і ТОВ «ЄІГ» слід відмовити.

130. У цій справі колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду по суті спору рішення судів попередніх інстанцій не змінила та не ухвалила нового рішення, а лише закрила провадження у справі в суді цивільної юрисдикції та передала справу для продовження розгляду до Господарського суду м. Києва за встановленою юрисдикцією.

131. Відповідно до частин п'ятої та шостої статті 142 ЦПК України в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

132. Можна зробити висновок, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується зазвичай при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при остаточному закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду.

133. Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується в разі, якщо суд не вирішив його при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.

134. Оскільки за результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала справу для продовження розгляду, підстав для зміни, розподілу судових витрат немає.

135. Позаяк Велика Палата Верховного Суду виснувала, що судовий збір у цій справі є сплаченим з моменту зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України незалежно від того, на реквізити якого суду він сплачений, то його повернення саме судом касаційної інстанції, який постановив ухвалу про закриття провадження у справі з направленням для продовження розгляду до Господарського суду м. Києва, не можна вважати доцільним, адже по суті справа розглядалась уже іншим судом, до юрисдикції якого належав розгляд цього спору (див. розділ цієї постанови «Правова позиція Великої Палати Верховного Суду»).

136. Відтак Велика Палата Верховного Суду з огляду на мотивувальну частину цієї постанови висновує, що розподіл, перерозподіл чи повернення судового збору має вирішувати суд установленої юрисдикції, у провадженні якого розглядається справа по суті.

137. Після надходження до Великої Палати Верховного Суду матеріалів цієї справи з Господарського суду м. Києва вбачається, що ухвалою від 21 червня 2022 року Господарський суд м. Києва позов залишив без розгляду, мотивувавши своє рішення тим, що у провадженні цього суду перебуває дві ідентичні справи зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

138. Відповідно до частини п'ятої статті 130 ГПК України визначено, що в разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов'язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

139. Процедура розгляду заяви про розподіл судових витрат у випадку залишення позовної заяви без розгляду має здійснюватися з урахуванням особливостей, визначених частиною п'ятою статті 130 ГПК України, та з урахуванням загальної чи спрощеної процедури позовного провадження, яка застосовувалася щодо розгляду позовної заяви в конкретній справі. У такому випадку процесуальним законом відповідачу надається право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, яким він може скористатись або не скористатись.

140. Задоволення заяви про компенсацію здійснених витрат відповідача відповідно до частини п'ятої статті 130 ГПК України не є усуненням судом неповноти судового рішення, а залежить виключно від волевиявлення самого відповідача, не передбачає дискреційних повноважень та власної ініціативи суду щодо розгляду вказаного питання, на противагу приписам статті 244 цього Кодексу.

141. Ухвала суду про компенсацію судових витрат після закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду є судовим рішенням про розподіл судових витрат, яке приймається за наслідком розгляду відповідного клопотання відповідача з урахуванням принципів диспозитивності та змагальності сторін.

142. Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ОСОБА_1 і ТОВ «ЄІГ» мали б звернутися з клопотаннями про повернення судового збору саме до Господарського суду м. Києва, який ухвалив кінцеве рішення у справі, і таке звернення є належним.

Висновок щодо застосування норми права

143. При закритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у випадку, коли сторона не звернулася із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією в межах строку, встановленого цим Кодексом, за її заявою слід здійснити розподіл судових витрат, повернути судовий збір з державного бюджету.

144. У разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (за наявності заяви позивача про направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією) розгляд такої справи не закінчується, а продовжується компетентним судом, за результатом якого і буде здійснено розподіл судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

145. Отже, подання позивачем заяви (у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України) про направлення справи за встановленою юрисдикцією унеможливлює повернення судового збору на підставі статті 7 Закону України «Про судовий збір».

146. Оскільки Верховний Суд у цій справі не прийняв рішення по суті її розгляду, а закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України і направив справу для продовження її розгляду, то в такому випадку повернення судового збору здійснюється судом, який ухвалює кінцеве рішення по суті.

Керуючись статтями 403, 404, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду,

ПОСТАНОВИЛА:

1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 11 листопада 2022 року про повернення сплаченої суми судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг - відмовити.

2. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Інвестментс Груп» від 03 березня 2023 року про повернення судового збору за подання касаційної скарги - відмовити.

3. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. Ю. Мартєв

Судді О. О. Банасько М. В. Мазур

О. Л. Булейко К. М. Пільков

І. А. Воробйова С. О. Погрібний

М. І. Гриців О. В. Ступак

Ж. М. Єленіна І. В. Ткач

І. В. Желєзний О. С. Ткачук

Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич

В. В. Король Є. А. Усенко

О. В. Кривенда Н. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 120088908

[ANTIRAID]

Чергова зміна правової позиції шляхом уточнення:

126. Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо питання повернення судового збору в разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України з огляду на її висновки, викладені у цій постанові, відступає від висновку, сформульованого в її ухвалі від 12 травня 2020 року у справі № 464/104/16 шляхом його конкретизації:

- у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України у випадку, коли сторона не звернулася із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією в межах строку, встановленого цим Кодексом, за її заявою слід здійснити розподіл судових витрат, повернути судовий збір з державного бюджету.

- у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (за наявності заяви позивача про направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією) розгляд такої справи не закінчується, а може бути продовженим компетентним судом, за результатом якого і буде здійснено розподіл судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА (частково збіжна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Погрібного С. О., Гриціва М. І., Ткачука О. С.,

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року

у справі № 760/30077/19 (провадження № 14-31цс23)

за клопотаннями ОСОБА_1 про повернення судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг та Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Інвестментс Груп» про повернення судового збору за подання касаційної скарги на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінєвровектор» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма «ЕСКО» ЛТД, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Інвестментс Груп» (Euro Investments Group, Польща), Міністерства юстиції України, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник Ольга Ігорівна, державний реєстратор Комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації» Гумуржи Олександр Костянтинович, Товариство

з обмеженою відповідальністю «Файненс Компані», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лігун Андрій Іванович, Державне підприємство «Національні інформаційні системи», про визнання права іпотекодержателя за позивачем, визнання недійсними договорів іпотеки та купівлі-продажу, скасування реєстраційних записів, визнання відсутнім права іпотекодержателя у ОСОБА_1 , визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України,

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позовних вимог

У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Фінєвровектор» (далі - ТОВ «ФК «Фінєвровектор») звернулося до суду

з позовом, просило:

- визнати ТОВ «ФК «Фінєвровектор» іпотекодержателем за договором іпотеки від 30 січня 2014 року, укладеним Приватним акціонерним товариством «Златобанк» (далі - ПрАТ «Златобанк») та Товариством

з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма «ЕСКО» ЛТД (далі - ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД);

- визнати недійсним договір іпотеки від 03 червня 2016 року, укладений ОСОБА_1 та ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД;

- визнати у ОСОБА_1 відсутнім право іпотекодержателя за договором іпотеки від 03 червня 2016 року;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 липня 2016 року, укладений ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД та Товариством

з обмеженою відповідальністю «Євро Інвестментс Груп» (Euro Investments Group, Польща) (далі - ТОВ «ЄІГ»);

- визнати протиправними та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 червня 2016 року, на підставі якого внесено запис про іпотеку № 14810126, та від 12 липня 2016 року, на підставі якого внесено запис про право власності № 15362316 щодо об`єкту нерухомого майна,

а саме: нежилого комплексу - автомобільної заправної станції (далі - АЗС) з сервісним комплексом (літ. А), загальною площею 355, 00 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1;

- визнати протиправними та скасувати накази Міністерства юстиції України від 03 грудня 2019 року № 3866/5 та від 25 лютого 2020 року № 670/5.

Стислий виклад змісту судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 31 серпня 2020 року Солом`янський районний суд міста Києва позов ТОВ «ФК «Фінєвровектор» задовольнив.

Суд визнав ТОВ «ФК «Фінєвровектор» іпотекодержателем за договором іпотеки від 30 січня 2014 року, укладеним ПрАТ «Златобанк» та ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД.

Визнав недійсним договір іпотеки від 03 червня 2016 року ОСОБА_1 та ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД.

Визнав у ОСОБА_1 відсутнім право іпотекодержателя за договором іпотеки від 03 червня 2016 року.

Визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 липня 2016 року, укладений ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД та ТОВ «ЄІГ».

Визнав протиправними та скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 03 червня 2016 року, на підставі якого внесено запис про іпотеку № 14810126, та від 12 липня 2016 року, на підставі якого внесено запис про право власності № 15362316 щодо об`єкту нерухомого майна, а саме: нежилого комплексу - АЗС з сервісним комплексом (літ. А) загальною площею 355,00 кв. м, що розташований за адресою:

АДРЕСА_1 .

Визнав протиправними та скасував накази Міністерства юстиції України від 03 грудня 2019 року № 3866/5 та від 25 лютого 2020 року № 670/5.

Постановою від 28 квітня 2021 року Київський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року - без змін.

Стислий виклад змісту судових рішень суду касаційної інстанції

Постановою від 14 грудня 2021 року Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду частково задовольнив касаційні скарги ОСОБА_1 , ТОВ «ЄІГ», Міністерства юстиції України і скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, закрив провадження у справі.

Ухвалою від 26 січня 2022 року Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду клопотання ТОВ «ЄІГ» про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 02 грудня 2019 року, повернув заявникові без розгляду.

Заяву ТОВ «ФК «Фінєвровектор» про направлення справи для розгляду за встановленою юрисдикцією задовольнив.

Справу № 760/30077/19 передав справу для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Короткий зміст вимог клопотань про повернення судового збору

ОСОБА_2 у листопаді 2022 року звернулася до Верховного Суду

у складі Касаційного цивільного суду із клопотанням про повернення сплаченого судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у зв`язку із закриттям провадження у справі Верховним Судом та направленням її за встановленою юрисдикцією до Господарського суду міста Києва, посилаючись на пункт 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», а також на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в ухвалі від 12 травня 2020 року у справі № 464/104/16 (провадження № 14-441цс19), про можливість повернення судового збору у разі закриття провадження

у справі та направлення справи за встановленою юрисдикцією.

ТОВ «ЄІГ» у березні 2023 року також подало клопотання про повернення судового збору за подання касаційної скарги, посилаючись на пункт 5

частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» та на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в ухвалі від 12 травня 2020 року

у справі № 464/104/16 (провадження № 14-441цс19), про можливість повернення судового збору у разі закриття провадження у справі та направлення справи за встановленою юрисдикцією.

ІІ. РОЗГЛЯД СПРАВИ У ВЕРХОВНОМУ СУДІ

Ухвалою від 08 березня 2023 року колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала справу за клопотаннями про повернення судового збору на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 464/104/16

(провадження № 14-441цс19), про те, щосудовий збір підлягає поверненню

у разі закриття провадження у справі та направлення справи за встановленою юрисдикцією і прийняття такої справи судом, до юрисдикції якого віднесено спір.

Ухвалою від 09 травня 2023 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду.

Постановою від 22 травня 2024 року Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 11 листопада 2022 року про повернення сплаченої суми судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг й клопотання ТОВ «ЄІГ» від 03 березня 2023 року про повернення судового збору за подання касаційної скарги.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі закриття провадження

у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у випадку, коли сторона не звернулася із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією в межах строку встановленого цим Кодексом, за її заявою потрібно здійснити розподіл судових витрат, повернути судовий збір

з державного бюджету.

У разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України (за наявності заяви позивача про направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією) розгляд такої справи не закінчується і продовжується компетентним судом, за результатом якого і буде здійснено розподіл судових витрат, повернення судового збору

з державного бюджету.

Отже, подання позивачем зави (у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України) про направлення справи за встановленою юрисдикцією унеможливило повернення судового збору на підставі статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду конкретизувала правові висновки, викладені в її ухвалі від 12 травня 2020 року

у справі № 464/104/16 (провадження № 14-441цс19) щодо повернення судового збору у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Вирішуючи заявлені клопотання, то Велика Палата Верховного Суду врахувала, що оскільки Верховний Суд у цій справі не ухвалював рішення по суті її розгляду, а закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України і направив для продовження розгляду, тому у такому разі повернення судового збору здійснюється судом, який ухвалює кінцеве рішення по суті, тож належним судом є Господарський суд міста Києва.

ІІІ. ДОВОДИ ОКРЕМОЇ ДУМКИ СУДДІВ

З наведеною сформульованою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду загалом погоджуємося.

Водночас переконані, що Велика Палата Верховного Суду припустилася помилки на стадії вирішення питання про прийняття справи (клопотань про повернення судового збору) до власного розгляду та відповідно розгляду такого процесуального клопотання, у зв`язку з чим на підставі частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку з такими міркуваннями.

Відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Передаючи справу за клопотаннями про повернення судового збору на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів касаційного суду вважала за можливе передати справу після ухвалення постанови за результатами вирішення касаційної скарги учасника, оскільки розгляд клопотань учасників справи про повернення судового збору вирішується лише після прийняття судом касаційної інстанції постанови і можливості передати справу

у визначеному цим положенням порядку немає.

Вирішуючи будь-які процесуальні питання, Велика Палата Верховного Суду повинна ex officio передовсім вирішити, чи має компетенцію для його розгляду.

Тож першорядне питання, яке підлягало з`ясуванню, чи має Велика Палата Верховного Суду повноваження розглядати клопотання про повернення сплаченого судового збору після закриття Верховним Судом (який діяв у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду) провадження у цій справі та направлення її за встановленою юрисдикцією до Господарського суду міста Києва.

Наголошуємо, що предметом розгляду у цій справі є саме і винятково клопотання ОСОБА_1 та ТОВ «ЄІГ» про повернення судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у зв`язку із закриттям Верховним Судом провадження у справі та направленням справи за встановленою юрисдикцією.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція) гарантує кожному право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Ознака «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом правових норм, які регулюють його діяльність. Категорія «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно

з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів» (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine),

заяви № 29458/04 і № 29465/04,параграф 24).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ «суд, встановлений законом» має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження

у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

У цій справі Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду як повноважний суд за наслідками розгляду касаційних скарг ОСОБА_1 , ТОВ «ЄІГ», Міністерства юстиції України ухвалив постанову від 14 грудня 2021 року, якою скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, закрив провадження у справі, а ухвалою від 26 січня 2022 року задовольнив заяву ТОВ «ФК «Фінєвровектор» та передав справу № 760/30077/19 для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

Суд ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 255 ЦПК України про закриття провадження

у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові, прийнятій за результатами розгляду клопотань ОСОБА_1 та ТОВ «ЄІГ» про повернення судового збору, у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України та подальшого (за заявою позивача) направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією розгляд такої справи не закінчується і продовжується компетентним судом, за результатом якого і буде здійснено розподіл судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Тож, у випадку направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією, винятково компетентний суд на вирішення спору по суті, має повноваження вирішити питання про повернення судового збору після ухвалення цим судом судового рішення, яким буде закінчено розгляд справи.

Такий висновок ґрунтується й на тому, що у частинах першій, третій статті 260 ЦПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

З наведеного випливає, що процесуальний закон наділяє повноваженнями вирішити питання про розподіл між сторонами судових витрат та повернення судового збору з державного бюджету саме той суд, який ухвалив судове рішення за наслідками вирішення спору по суті чи закрив провадження

у справі, зокремана підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України

у випадку, коли сторона не звернулася із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Згідно із частиною першою статті 36, пунктами 1, 5 частини другої статті 37 Закону Українивід 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції. У складі Верховного Суду діють, зокрема, Касаційний цивільний суд і Велика Палата.

У пункті 1 частини другої статті 45 цього Закону врегульовано, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Порядок передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду передбачено в частинах третій - шостій статті 403 ЦПК України, а саме: після відкриття касаційного провадження, підготовки справи до касаційного розгляду та попереднього розгляду справи Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду як суд, який розглядає справу в касаційному порядку, передає на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за касаційною (-ми) скаргою (-ами) на оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках наділена повноваженнями винятково щодо здійснення перегляду судових рішень

у касаційному порядку за касаційною (-ми) скаргою (-ами).

Якщо ж касаційну скаргу розглянув Верховний Суд у складі колегії суддів касаційного суду, то після завершення касаційного перегляду подальші процесуальні питання має вирішувати саме той суд, який переглянув судові рішення та вирішив спір по суті (а так само той суд, який закрив провадження у справі). При цьому у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, результат вирішення клопотання судом, який закрив провадження у справі, залежить від того чи подав позивач заяву про направлення справи за встановленою юрисдикцією та чи задовольнив її суд.

Враховуючи те, що Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду за наслідками розгляду касаційних скарг ухвалив постанову від 14 грудня 2021 року, якою скасував рішення судів попередніх інстанцій із закриттям провадження у справі, а в подальшому ухвалою від 26 січня 2022 року передав справу № 760/30077/19 для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва, вважаємо, що саме Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, але аж ніяк не Велика Палата Верховного Суду, мав розглянути клопотання про повернення судового збору та роз`яснити заявникам, що вирішення цього питання віднесено до повноважень Господарського суду міста Києва, який ухвалою від 21 червня 2022 року залишив позов без розгляду, тобто ухвалив кінцеве рішення у справі.

Велика Палата Верховного Суду не наділена повноваженнями бути судом касаційної інстанції водночас і поряд із іншим судом, який вже виконав функції суду такої судової інстанції попередньо. У такій справі Велика Палата може бути лише компетентним судом з вирішення заяви про перегляд за виключними обставинами (якщо для цього настануть передбачені законом підстави). Тож компетенція має ґрунтуватися винятково на приписах процесуального закону.

Розгляд справи на стадії касаційного перегляду різними судами (у цій процесуальній ситуації колегією суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Великою Палатою Верховного Суду) є неприпустимим, оскільки це підтверджуватиме не передбачене процесуальним законом втручання іншого суду у виняткову діяльність того суду, який був абсолютно компетентним для розгляду та вирішення цього спору на стадії касаційного перегляду.

Переконані, що Велика Палата Верховного Суду не наділена повноваженнями розглядати клопотання про повернення судового збору, оскільки не переглядала оскаржувані у справі № 760/30077/19 судові рішення

у касаційному порядку та не ухвалювала власного судового рішення за наслідками вирішення спору по суті заявлених вимог.

Отже, у цій справі Велика Палата Верховного Суду не була «судом, встановленим законом», тобто об`єктивно є неналежним судом для розгляду клопотання про повернення судового збору.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, який розглянув касаційні скарги, закрив провадження у справі та передав справу за належністю до суду господарської юрисдикції, отримавши клопотання про повернення судового збору, мав розглянути ці клопотання та роз`яснити заявникам, що належним судом для вирішення цього питання є Господарський суд міста Києва, який ухвалив кінцеве рішення у справі, а не передавати зазначені клопотання на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Згідно із частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору в подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

Отже, оскільки Велика Палата Верховного Суду не наділена повноваженнями розглядати клопотання про повернення сплаченої суми судового збору після закриття Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду провадження у справі та направлення її за встановленою юрисдикцією до Господарського суду міста Києва, тому висловлюємо міркування про те, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду помилково направила ці клопотання на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а остання помилково їх прийняла до розгляду та вирішила.

Наголошуємо також на тому, що давність вирішення будь-яких правових питань, тривалість розгляду поданого клопотання не впливає на виникнення компетенції у того суду, який не був повноважним станом на момент прийняття такого процесуального питання до свого розгляду.

ІV. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ АВТОРІВ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

Погоджуючись із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду сформульованими в постанові, все ж переконані, що справа була прийнята помилково, тому її потрібно було повернути на розгляд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Можливість повернення справи, помилково прийнятої до розгляду Великою Палатою Верховного Суду, на розгляд колегії суддів, яка необґрунтовано передала справу на вирішення Великої Палати, неодноразово застосовувалася останньою, зокрема в ухвалі від 14 вересня 2021 року у справі № 757/7499/17-ц (провадження № 14-88цс21).

Судді С. О. Погрібний

М. І. Гриців

О. С. Ткачук

Джерело: ЄДРСР 120207422

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Банаська О. О., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Короля В. В., Кривенди О. В., Пількова К. М., Ткача І. В.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 760/30077/19 (провадження № 14-31цс23) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінєвровектор» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма «ЕСКО» ЛТД, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Інвестментс Груп» (Euro Investments Group, Польща), Міністерства юстиції України, за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колесник Ольги Ігорівни, державного реєстратора Комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації» Гумуржи Олександра Костянтиновича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Файненс Компані», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Лігуна Андрія Івановича, Державного підприємства «Національні інформаційні системи», про визнання права іпотекодержателя за позивачем, визнання недійсними договорів іпотеки та купівлі-продажу, скасування реєстраційних записів, визнання відсутнім права іпотекодержателя у ОСОБА_1 ,визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України

Історія справи

У жовтні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінєвровектор» (далі - ТОВ «ФК «Фінєвровектор») звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича упроваджувальна комерційна фірма «ЕСКО» ЛТД (далі - ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД), ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Інвестментс Груп» (Euro Investments Group, Польща) (далі - ТОВ «ЄІГ»), Міністерства юстиції України про визнання права іпотекодержателя за позивачем, визнання недійсними договорів іпотеки та купівлі-продажу, скасування реєстраційних записів, визнання відсутнім права іпотекодержателя у ОСОБА_1 , визнання протиправними та скасування наказів Міністерства юстиції України.

Рішенням від 31 серпня 2020 року Солом`янський районний суд м. Києва позов ТОВ «ФК «Фінєвровектор» задовольнив. Визнав ТОВ «ФК «Фінєвровектор» іпотекодержателем за договором іпотеки від 30 січня 2014 року, укладеним між ПАТ «Златобанк» і ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД. Визнав недійсним договір іпотеки від 03 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 і ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД. Визнав у ОСОБА_1 відсутнім право іпотекодержателя за договором іпотеки від 03 червня 2016 року. Визнав недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 12 липня 2016 року, укладений між ТОВ «НВУКФ «ЕСКО» ЛТД і ТОВ «ЄІГ». Визнав протиправними та скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від03 червня 2016 року, на підставі якого було внесено запис про іпотеку № 14810126, та від 12 липня 2016 року, на підставі якого було внесено запис про право власності№ 15362316 щодо об`єкта нерухомого майна, а саме: нежилого комплексу - АЗС із сервісним комплексом (літ. «А») загальною площею 355 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнав протиправними та скасував накази Міністерства юстиції України від 03 грудня 2019 року № 3866/5 та від 25 лютого 2020 року № 670/5.

Постановою від 28 квітня 2021 року Київський апеляційний суд апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України залишив без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року - без змін.

На рішення судів першої та апеляційної інстанцій Міністерство юстиції України та ОСОБА_1 подали касаційні скарги.

Постановою від 14 грудня 2021 року Верховний Суд касаційні скарги ОСОБА_1 і Міністерства юстиції України задовольнив частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 31 серпня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року скасував, провадження у справі закрив. Повідомив ТОВ «ФК «Фінєвровектор» про те, що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції господарських судів.

Ухвалою від 26 січня 2022 року Верховний Суд справу передав для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

У листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із клопотаннями про повернення сплаченої суми судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг у зв`язку із закриттям провадження у справі Верховним Судом та направлення її за встановленою юрисдикцією до Господарського суду м. Києва.

У березні 2023 року ТОВ «ЄІГ» звернулося із аналогічним клопотанням до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду про повернення сплаченого судового збору за подання касаційної скарги у зв`язку із закриттям провадження у справі Верховним Судом та направлення її за встановленою юрисдикцією до Господарського суду м. Києва.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала наявними підстави для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 464/104/16-ц, про те, що у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судовий збір підлягає поверненню.

Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

22 травня 2024 року постановою Великої Палати Верховного Суду у задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 11 листопада 2022 року про повернення сплаченої суми судового збору за подання апеляційної та касаційної скарг та клопотання ТОВ «ЄІГ» від 03 березня 2023 року про повернення судового збору за подання касаційної скарги - відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні клопопотань про повернення судового збору, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що судовий збір є сплаченим з моменту зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України, і суд, який отримав справу у випадку направлення справи за підсудністю, не має права вимагати повторної сплати судового збору за місцем розгляду справи. Відтак немає підстав і для повернення судового збору в разі закриття провадження у справі та передачі справи за підсудністю іншому суду, де справа розглядається фактично. Отож класичне застосування статті 7 Закону України «Про судовий збір» не слід вважати таким, що відповідає змінам, що крізь призму часу відбулися з процесуальними кодексами, щодо повернення судового збору під час направлення справи для продовження розгляду за встановленою юрисдикцією до належного суду, адже закриття провадження у справі з підстави направлення її до розгляду до суду належної юрисдикції для продовження розгляду судом належної юрисдикції не припиняє її розгляд, тому немає підстав і для повернення судового збору у разі закриття провадження у справі та передачі справи за підсудністю іншому суду, оскільки судовий розгляд справи продовжується судом, до юрисдикції розгляду якого вона віднесена законом.

За висновком Великої Палати Верховного Суду щоб повернення судового збору у випадку закриття провадження у справі відповідало принципам верховенства права, добросовісності, справедливості та розумності, це процесуальне питання слід вирішувати після закінчення встановленого частиною першою статті 256 ЦПК України строку на подання заяви про направлення справи для продовження розгляду судом за встановленою юрисдикцією.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

На наше переконання, висновок про відмову у задоволенні клопотань про повернення сплаченої суми судового збору за подання апеляційної та касаційних скарг у разі закриття провадження у справі є помилковим з таких міркувань.

Предметом розгляду у цій справі є клопотання ОСОБА_1 і ТОВ «ЄІГ» про повернення судового збору за подання апеляційної та касаційних скарг у зв`язку із закриттям провадження у справі та направленням справи за встановленою юрисдикцією.

Сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.

Відповідно до частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».

Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Стаття 9 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі (частина перша статті 256 ЦПК України).

За пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має, зокрема, право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Питання про повернення судового збору врегульовано у статті 7 Закону України«Про судовий збір».

За приписами пункту 5 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що у випадку сплати особою судового збору та подальшого її звернення до суду повернення платнику судового збору можливе лише тоді, коли це прямо передбачено законом. Вичерпний перелік таких підстав встановлений частиною першою статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Наведене положення Закону України «Про судовий збір» щодо обов`язку держави з повернення заявнику сплаченого судового збору у разі закриття справи без фактичного її вирішення по суті має імперативний характер.

Внесення Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» змін до частини четвертої статті 414 ЦПК України не свідчить про можливість розширеного тлумачення статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Хоч закриття провадження свідчить про те, що спір між сторонами залишається невирішеним, проте вважаємо, що це є безумовною підставою повернення суми судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, апеляційної чи касаційної скарги у такій справі, з огляду на те, що мета судочинства не досягнута.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 414 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Закриття провадження за своєю суттю полягає у закінченні провадження у справі в суді відповідної юрисдикції без ухвалення судового рішення та неможливості його повторного відкриття в суді цієї ж юрисдикції за тотожною заявою цієї особи.

Направлення справи для продовження розгляду за належною юрисдикцією означає нікчемність усіх процесуальних дій, вчинених до закриття провадження у справі. У такому разі неможливим є продовження розгляду справи по суті, а можливим є лише розгляд справи із самого початку в суді належної юрисдикції.

Питання щодо повернення стороні судового збору, сплаченого нею, до моменту ухвалення рішення по суті справи підлягає розгляду в будь-якому разі незалежно від подання та розгляду клопотання про спрямування справи на розгляд до суду іншої юрисдикції, оскільки у випадку закриття провадження у справі з підстави порушення правила юрисдикції усувається правомірність процесуальних дій, вчинених судом неналежної юрисдикції. А тому й судовий збір за такі процесуальні дії вважається таким, що сплачений безпідставно.

Доводи суду касаційної інстанції про відсутність підстав для повернення судового збору, оскільки розгляд справи продовжується в порядку іншого судочинства, не відповідає принципу дотримання необхідного (справедливого) балансу між інтересами особи на реалізацію права на судовий захист та держави на отримання компенсації за затрачені ресурси на розгляд такого звернення у разі, коли причиною закриття справи стала саме помилковість дій судів попередніх інстанцій.

Підсумовуючи наведене, вважаємо, що у разі закриття провадження у справі судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, має бути повернутий за клопотанням особі, яка його сплатила, з Державного бюджету України незалежно від того, чи направлено справу для продовження розгляду до суду іншої юрисдикції.

З огляду на викладене вважаємо, що відступ від висновку, викладеного в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 464/104/16-ц, з урахуванням того, що не змінилося законодавство, не змінився порядок врегулювання спірних правовідносин, не виявлено ані застарілості правового підходу щодо повернення судового збору при закритті провадження у справі, ані неефективності такого підходу внаслідок змін у правовому регулюванні, ані будь-яких вад попереднього судового рішення, не сприятиме єдності судової практики, правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи, а Велика Палата Верховного Суду може стати джерелом цієї правової невизначеності, що послабить довіру громадськості до судової системи.

Підсумовуючи наведене, вважаємо, що немає підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в ухвалі від від 12 травня 2020 року у справі № 464/104/16-ц, про те, що у разі закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України судовий збір підлягає поверненню.

На нашу думку, Велика Палата Верховного Суду більшістю голосів дійшла помилкового висновку щодо відмови у задоволенні клопотань про повернення сплаченої суми судового збору за подання апеляційної та касаційних скарг у разі закриття провадження у справі та направлення справи за встановленою юрисдикцією.

З огляду на викладене вважаємо, що оскільки Касаційний цивільний суд у складі колегії суддів Першої судової палати Верховного Суду закрив провадженя у справі № 760/30077/19, виправивши у такий спосіб помилки судів попередніх інстанцій, які розглянули справу з порушенням юрисдикційності спору та діяли не як суд, встановлений законом у розумінні статті 6 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, то ОСОБА_1 і ТОВ «ЄІГ» мають право на поверненя сплачених сум судового збору з Державного бюджету України.

Судді Н. В. Шевцова

О. О. Банасько

Ж. М. Єленіна

І. В. Желєзний

В. В. Король

О. В. Кривенда

К. М. Пільков

І. В. Ткач

Джерело: ЄДРСР 120396078