Постанова ВП ВС про адміністративну юрисдикцію спору з оскарження розміру додаткових витрат виконавчого провадження відкритого за рішенням суду


Чи вважаєте Ви рішення законним та справедливим?  

1 голос

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      1
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року

місто Київ

справа № 310/2210/21
провадження № 14-82цс24

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Погрібного С. О.,

суддів Банаська О. О., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.

розглянула в порядку письмового провадження цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Білана Дмитра Геннадійовича, заінтересована особа - ОСОБА_2 ,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_3 , на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2023 року, постановлену суддею Жуковою О. Є., та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2024 року, ухвалену колегією суддів у складі Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Трофимової Д. А.,

УСТАНОВИЛА:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

1. Стислий виклад позиції скаржника

1.1. ОСОБА_1 у листопаді 2023 року подав до суду скаргу на дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Відділ ПВР УПВР у Запорізькій області) ОСОБА_4 , у якій просив:

- визнати протиправними дії старшого державного виконавця Відділу ПВР УПВР у Запорізькій області Білана Д. Г. (далі також - виконавець) щодо винесення постанови від 20 листопада 2023 року про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження № НОМЕР_1;

- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Білана Д. Г. від 20 листопада 2023 року про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження № НОМЕР_1.

1.2. Заявник обґрунтовував пред'явлену скаргу тим, що на примусовому виконанні у Відділі ПВР УПВР у Запорізькій області перебуває виконавчий лист № 310/2210/21, виданий Бердянським міськрайонним судом Запорізької області на виконання постанови Запорізького апеляційного суду від 30 липня 2021 року, якою стягнуто з нього на користь ОСОБА_2 аліменти на його дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму і не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з дня набрання чинності судовим рішенням і до повноліття дитини.

1.3. Старший державний виконавець Білан Д. Г. постановою від 20 листопада 2023 року визначив для ОСОБА_1 як боржника у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 суму додаткових витрат у виді сплаченого Відділом ПВР УПВР у Запорізькій області за подання апеляційної скарги на ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 07 серпня 2023 року у справі № 310/2210/21 судового збору у розмірі 2 684,00 грн.

1.4. ОСОБА_1 вважав зазначену постанову державного виконавця протиправною, оскільки, скасовуючи ухвалу суду першої інстанції від 07 серпня 2023 року у справі № 310/2210/21, Запорізький апеляційний суд у постанові від 07 листопада 2023 року винятково відмовив у задоволенні його скарги на дії державного виконавця, проте не вирішив питання розподілу судових витрат.

2. Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Ухвалою від 30 листопада 2023 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя відмовив у відкритті провадження за скаргою ОСОБА_1 на дії виконавця на підставі пункту 1 частини першої статті 186 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

2.2. Суд першої інстанції навів такі аргументи. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

2.3. Оскільки предметом оскарження у цьому провадженні є постанова державного виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, то пред'явлені ОСОБА_1 вимоги потрібно розглядати за правилами адміністративного судочинства.

2.4. Постановою від 31 січня 2024 року Запорізький апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2023 року - без змін.

2.5. Суд апеляційної інстанції базувався на тому, що за правилами адміністративного судочинства можуть оскаржуватися рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, вчинені під час виконання ухвалених в адміністративній справі судових рішень, а також виконавчих документів, виданих іншими, ніж суд, органами та посадовими особами, оскільки закон не встановлює для такого оскарження іншого порядку судового оскарження.

2.6. У провадженні, рішення в якому переглядаються, ОСОБА_1 оскаржує постанову державного виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, тобто виконавчий документ, виданий іншими, ніж суд, органами та посадовими особами. Тож суд першої інстанції правильно визначив юрисдикцію цього провадження.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. ОСОБА_1 у березні 2024 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2024 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Заявник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права і зробили помилковий висновок, що скаргу на дії старшого державного виконавця Білана Д. Г. потрібно розглядати в порядку адміністративного судочинства.

4.2. Підставою касаційного оскарження цих судових рішень заявник визначив те, що суди не врахували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21 (адміністративне провадження № К/990/12760/22), відповідно до якого постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження та постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є відмінними документами виконавця у виконавчому провадженні. Постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження не входить у перелік постанов, визначених частиною другою статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VІІІ), тому на підставі частини першої цієї ж статті може бути оскаржена сторонами виконавчого провадження, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

4.3. ОСОБА_1 зауважив, що оскільки оскаржує рішення державного виконавця (постанову про визначення розміру додаткових витрат), винесене у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчого листа, виданого у цивільній справі, то викладене унеможливлює розгляд цієї скарги у порядку адміністративного судочинства.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

5.1. Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.

6. Відомості про рух справи в суді касаційної інстанції та межі розгляду справи судом

6.1. Ухвалою від 10 квітня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребував матеріали цієї справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 26 квітня 2024 року призначив справу до судового розгляду.

6.2. Ухвалою від 29 травня 2024 року Верховний Суд передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку, викладеного у постанові колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21 (адміністративне провадження № К/990/12760/22), щодо оскарження постанови про визначення розміру додаткових витрат, винесеної у виконавчому провадженні щодо виконання виконавчого документа, виданого у цивільному судочинстві, що виключає можливість розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства.

6.3. Ухвалою від 03 липня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду.

6.4. З метою визначення меж розгляду справи Велика Палата Верховного Суду застосовує правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.5. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до якої судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Велика Палата Верховного Суду перевірила у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, за наслідками чого зробила такі висновки.

7. Щодо юрисдикції спору

7.1. За обставинами справи ОСОБА_1 просить визнати протиправними дії виконавця щодо винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, а також визнати протиправною та скасувати відповідну постанову.

7.2. Суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що такий спір потрібно розглядати за правилами адміністративного судочинства. Велика Палата Верховного Суду погоджується із цим висновком.

7.3. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, визначених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

7.4. Згідно з абзацом першим частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

7.5. У порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.

7.6. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)).

7.7. Пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

7.8. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

7.9. За пунктом 7 частини першої статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

7.10. Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

7.11. Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19, пункти 20, 21), від 23 листопада 2021 року

у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21, пункт 72), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22, пункт 28), від 21 вересня 2023 року у справі № 990/49/22 (провадження № 11-95заі23, пункт 23)).

7.12. Тому помилковим є застосування приписів статті 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень. Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

7.13. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

7.14. За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами.

7.15. Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й певні постанови виконавця.

7.16. Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців.

7.17. Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

7.18. Аналогічні приписи містить стаття 339 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

7.19. Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

7.20. Відповідно, за загальними правилами чинних процесуальних кодексів, скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.

7.21. Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом № 1404-VІІІ.

7.22. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частини перша та друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ).

7.23. Отже, Закон № 1404-VІІІ відносить до справ адміністративної юрисдикції спори зокрема, але не винятково постанови щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження.

7.24. У постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц

(провадження № 14-579цс19) та від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 (провадження № 11-1009апп19) Велика Палата Верховного Суду зробила правові висновки, згідно з якими імперативним правилом частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ врегульовано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

7.25. У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 (провадження № 14-205цс21) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи частину другу статті 74 Закону № 1404-VIII з огляду на принципи визначення юрисдикції спорів, пов'язаних з виконанням виконавчих документів, виснувала, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

7.26. Тож Велика Палата Верховного Суду має послідовну і сталу практику щодо того, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження постанов виконавця про стягнення витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, зокрема й судом якої юрисдикції, вони видані.

7.27. У справі, що переглядається, заявник просить визнати протиправними дії державного виконавця щодо винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, а також визнати протиправною та скасувати цю постанову.

7.28. У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21 (адміністративне провадження № К/990/12760/22), відповідно до якого постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження та постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є відмінними документами виконавця у виконавчому провадженні. Оскільки постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження не входить у перелік постанов, визначених частиною другою статті 74 Закону № 1404-VІІІ, то вона згідно із частиною першою цієї ж норми Закону № 1404-VІІІ може бути оскаржена сторонами виконавчого провадження, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

7.29. Велика Палата Верховного Суду зазначає про таке.

7.30. У законодавстві є як категорія «постанова про стягнення витрат виконавчого провадження» (пункт 5 частини першої статті 3, частина четверта статті 42, частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ; абзац четвертий пункту 23 розділу ІІІ, абзаци сьомий, чотирнадцятий-сімнадцятий пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5)), так і категорія «постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження» (абзац тринадцятий пункту 2 розділу VI Інструкції № 512/5).

7.31. Отже, Інструкція № 512/5 встановлює такий вид постанови, як-от постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження.

7.32. Абзаци тринадцятий і чотирнадцятий пункту 2 розділу VI Інструкції № 512/5 розмежовують постанови (а) про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження і (б) про стягнення витрат виконавчого провадження. Умовою першої є її винесення на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум. Умовою винесення другої є повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону № 1404-VІІІ, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7,

9 - 15 частини першої статті 39 Закону № 1404-VІІІ.

7.33. З огляду на приписи абзаців тринадцятого і чотирнадцятого пункту 2 розділу VI Інструкції № 512/5 обґрунтованим є довід касаційної скарги і правильним є наведений висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду про те, що постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження та постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є нетотожними документами виконавця у виконавчому провадженні.

7.34. Проте, Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21 (адміністративне провадження № К/990/12760/22), і аргументом ОСОБА_1 про те, що оскільки постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження не входить у перелік постанов, визначених частиною другою статті 74 Закону № 1404-VІІІ, то вона в силу частини першої цієї ж норми Закону № 1404-VІІІ може бути оскаржена сторонами виконавчого провадження, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

7.35. Так, відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1404-VІІІ витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

7.36. Сплата судового збору є одним із видів витрат виконавчого провадження (пункт 8 розділу І Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5).

7.37. Згідно з абзацами першим, дванадцятим та тринадцятим пункту 2 розділу VI Інструкції № 512/5, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження. Якщо під час примусового виконання рішення органом державної виконавчої служби (приватним виконавцем) було здійснено додаткові витрати виконавчого провадження, виконавець на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону № 1404-VІІІ виносить постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає розміри та види додаткових витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні.

7.38. З Інструкції № 512/5 можна виснувати, що додаткові витрати виконавчого провадження - це витрати, пов'язані з примусовим виконанням рішення суду, які не входять до складу мінімальних витрат виконавчого провадження (наприклад, витрати на проведення експертизи, зберігання арештованого майна, залучення перекладача, сплату судового збору).

7.39. Водночас критерій «додатковості» витрат виконавчого провадження не впливає на визначення юрисдикції спору.

7.40. У статті 74 Закону № 1404-VІІІ розмежовано юрисдикцію спору за об'єктом оскарження. Якщо оскаржується рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання саме судового рішення, то спір підлягає розгляду у суді, який видав виконавчий документ (частина перша цієї статті). У разі оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо безпосередньо виконання рішень інших органів (посадових осіб), спір розглядається у порядку адміністративного судочинства (фрагмент частини другої цієї статті).

7.41. Частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ установлює, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

7.42. Водночас за допомогою конструкції «у тому числі» у цей припис уведено постанови, перелік яких не є вичерпним, оскільки за змістом Словника української мови «у тому (тім) числі» означає «серед інших, між іншими».

7.43. Тобто у фрагменті частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ «у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів» наведено лише кілька видів постанов виконавця, які оскаржуються в порядку адміністративного судочинства.

7.44. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21 і заявник у своїй касаційній скарзі витлумачили частину другу статті 74 Закону № 1404-VІІІ так, що не звернули уваги на невичерпний характер переліку постанов виконавців, що підлягають оскарженню у порядку адміністративного судочинства.

7.45. Частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ окремо визначає, що постанови виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження можуть бути оскаржені до адміністративного суду.

7.46. Постанови виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження і про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження хоча і є відмінними постановами виконавця, проте мають подібну правову природу: обидва види постанов виконавця стосуються безпосереднього виконання рішень інших органів (посадових осіб) - виконавця, а не судового рішення.

7.47. Тож суперечитиме законам логіки віднесення до юрисдикції адміністративного суду оскарження постанови виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження (з чітким дотриманням частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ), а до юрисдикції цивільного суду - оскарження постанови виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження.

7.48. Помилковим є підхід, за якого незазначення постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження у невичерпному переліку частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ (адміністративна юрисдикція спору) є підставою для застосування частини першої цієї статті.

7.49. Більше того, у справі, що розглядається, виконавець виніс постанову «про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження» (т. 1, а. с. 7), яка по своїй суті і фактично є постановою про стягнення цих витрат виконавчого провадження та є окремим виконавчим документом. Такий висновок базується на тому, що в оскаржуваній постанові виконавець визначив для боржника розмір додаткових витрат виконавчого провадження, зазначив одержувача цих коштів, те, що ця постанова є виконавчим документом і набирає чинності з моменту її винесення, а також строк пред'явлення до виконання в три місяці.

7.50. Тож за правилами адміністративного судочинства належить розглядати скарги на дії виконавця щодо винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, а також визнання протиправною та скасування відповідної постанови.

7.51. Подібні висновки про юрисдикцію такого спору зробив Верховний Суд у складі Касаційного цивільного суду в постанові від 21 червня 2023 року

у справі № 760/16864/19 (провадження № 61-2555св22).

8. Щодо відступу від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду

8.1. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав про необхідність відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного в постанові від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21, про юрисдикцію цивільного / господарського суду для розгляду подібного спору.

8.2. За обставинами справи № 640/12384/21, позивач звернувся з позовом до приватного виконавця. Просив визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження. Обґрунтував вимогу тим, що виконавче провадження закінчено на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону № 1404-VІІІ, тому стягнення мінімальних та / або додаткових витрат виконавчого провадження, як і стягнення суми основної винагороди приватного виконавця, не передбачено; відповідач у постанові про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження не визначив реальних даних щодо розміру та виду додаткових витрат за проведену оцінку описаного майна.

8.3. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виснував про можливість розгляду справи за правилами цивільного судочинства. Вказав, що у цій справі оскаржується рішення приватного виконавця (постанова про визначення розміру додаткових витрат), ухвалене у виконавчому провадженні, відкритому щодо виконавчих документів, виданих у цивільному судочинстві.

8.4. Цей суд аргументував правовий висновок тим, що постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження та постанова про стягнення витрат виконавчого провадження є різними документами виконавця у виконавчому провадженні. Оскільки постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження не входить у перелік постанов, визначених частиною другою статті 74 Закону № 1404-VІІІ, відповідно вона в силу частини першої цієї ж норми Закону № 1404-VІІІ може бути оскаржена сторонами виконавчого провадження, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

8.5. Велика Палата Верховного Суду повторно зазначає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21, давши тлумачення частини другої статті 74

Закону № 1404-VІІІ, не звернув уваги на невичерпний за обраною конструкцією перелік постанов, які законодавець зазначив передовсім як незакритий перелік постанов для оскарження у відповідному суді адміністративній юрисдикції.

8.6. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень зазначила, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49 цього Висновку).

8.7. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (як-от: постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 757/1660/17-ц (провадження № 14-396цс18, пункти 43, 44), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (провадження № 14-66цс19, пункти 53, 54), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц

(провадження № 14-63цс20, пункт 48), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (провадження № 14-48цс21, пункт 29), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20, пункт 40), від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22, пункт 8.3), від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24, пункт 86)).

8.8. З метою узгодження практики Верховного Суду щодо розгляду за правилами адміністративного судочинства спорів про оскарження постанови виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку, сформульованого Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21.

8.9. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що вона відступає не від постанови у конкретній справі, а від висновку щодо застосування норм права. Цей висновок міг бути сформульований в одній або декількох постановах. Відсутність згадки повного переліку постанов, від висновку хоча б в одній із яких щодо застосування норм права Велика Палата Верховного Суду відступила, не означає, що відповідний висновок надалі застосовний (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20, пункт 42), від 11 жовтня 2023 року у справі № 757/3572/17-ц (провадження № 14-37цс22, пункт 46), від 24 квітня 2024 року у справі № 752/30324/21 (провадження № 14-125цс23, пункт 7.3)).

8.10. У разі, якщо Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду, згідно із частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (провадження № 14-402цс18, пункт 88), від 26 червня 2019 року

у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункт 93), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19, пункт 27.3), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20, пункт 44), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22, пункт 67), від 14 червня 2023 року у справі № 448/362/22 (провадження № 14-113цс22, пункт 67), від 22 травня 2024 року у справі № 760/30077/19 (провадження № 14-31цс23, пункт 128)).

9. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

9.1. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що спір щодо оскарження постанови виконавця про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Такий спір не є спором учасників приватноправових відносин, виконавець під час винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат не був у приватноправових відносинах із заявником.

9.2. Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 березня 2023 року у справі № 640/12384/21, щодо цивільної / господарської юрисдикції зазначеного спору.

9.3. Переглянувши в касаційному порядку рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що ці суди порушили норми процесуального права, а тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції і постанова апеляційного суду - без змін.

9.4. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

10. Розподіл судових витрат

10.1. Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.

10.2. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

10.3. Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то перерозподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

10.4. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені заявником у зв'язку з поданням касаційної скарги, покладаються на нього.

11. ВИСНОВОК ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМИ ПРАВА

11.1. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ).

11.2. За правилами адміністративного судочинства належить розглядати скарги на дії виконавця щодо винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, а також визнання протиправною та скасування відповідної постанови.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 30 листопада 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 31 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач С. О. Погрібний СуддіО. О. БанаськоО. В. Кривенда Ю. Л. ВласовМ. В. Мазур І. А. ВоробйоваС. Ю. Мартєв М. І. ГрицівО. В. Ступак Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач І. В. ЖелєзнийО. С. Ткачук Л. Ю. КишакевичВ. Ю. Уркевич В. В. КорольЄ. А. Усенко С. І. КравченкоН. В. Шевцова

Джерело: ЄДРСР 122061990

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Велика палата продовжує блукати у трьох соснах куди її завели випадкові люди з хворими амбіціями та невмінням читати прямі норми Закону. Не дивлячись на те, що виконавче провадження відкрите за рішенням суду, але дії виконавця зі стягнення додаткових витрат поки що оскаржуються в адміністративному суді чим зводиться на нівець судовий контроль за виконавчим провадженням і прямо протирічить не тільки Закону, а й здоровому глузду.

Суд зазначив:

11.1. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ).

11.2. За правилами адміністративного судочинства належить розглядати скарги на дії виконавця щодо винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, а також визнання протиправною та скасування відповідної постанови.

Ссылка на комментарий
Поделиться на других сайтах

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Гость
Ответить в этой теме...

×   Вы вставили отформатированный текст.   Удалить форматирование

  Only 75 emoji are allowed.

×   Ваша ссылка была автоматически заменена на медиа-контент.   Отображать как ссылку

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Зарузка...