Постанова 6ААС про скасування рішення КОАС і визнання протиправним та скасування ППР у зв'язку з необгрунтованістю та пропуском строків

ANTIRAID · 3 часа назад

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/12859/23

Суддя (судді) першої інстанції: Панова Г. В.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Ключкович В.Ю.
Черпак Ю.К.

за участі:

секретар с/з Кващук Т.А.

пр-к позивача Мартиненко А.В.

пр-к відповідача Прутенський К.І.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТХС Україна» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТХС Україна» до Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

У С Т А Н О В И В :

ТОВ «ТХС Україна» з вернулося з позовом до Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві, в якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у місті Києві від 05.01.2023 № 00012280702 щодо зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 415933,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у місті Києві від 05.01.2023 № 00012060702 щодо збільшення сумі грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 1902086,00 грн, в тому числі основного платежу в розмірі 1521669,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 380417,00 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Доводи апелянта, обґрунтовані тим, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки судом не враховано, що перевірка в 2022 року призначена з підстав подання заперечень у 2020 році та не застосовано норми матеріального права, в редакції чинній на момент подання заперечень; не застосовано п. 86.7 ст. 86 ПК України - розгляд заперечення здійснюється протягом 7 робочих днів, пп. 78.1.5. п. 78.1. ст. 78 ПК України наказ про призначення перевірки з цієї підстави приймається у разі розгляду заперечень, тобто наказ про призначення перевірки мав бути прийняти під час розгляду заперечень, тобто в межах 7-денного строку - до 02.06.2020 року, а не 12.12.2022 року; порушення процедури призначення та проведення перевірки має наслідком акт перевірки, що є недопустимим доказом, що не враховано судом; ППР за наслідками розгляду заперечень відповідно до п. 86.8. ст. 86 ПК України мали бути прийняті протягом 3 робочих днів після завершення заперечень, тобто мали бути прийняті до 05.06.2020 року, а не 05.01.2023 року.

Також, апелянт наголошує на тому, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки документи, що були долучені до заперечень на акт перевірки від 2020 року власне і становили предмет перевірки у 2022 році, тому висновки суду першої інстанції про те, що надання документів до заперечень стосуються перевірки та заперечень на акт 2020 року не стосуються предмету спору, не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права, а саме пп. 78.1.5, п.78.1. ст. 78 ПК України, оскільки перевірка у 2022 році призначалась саме з підстав подання документів у 2020 році.

Крім того, апелянт зазначає, що усі запити відповідача вчинені з порушенням вимог п.73.3. ст. 73 ПК України - не містять печатки, не відповідає строку на надання відповіді, вимог п. 10 Порядку №1245 - вчинені не на бланку, що не було враховано судом; не застосовано п. 73.3. ст.. 73. ПК України та п.16 Порядку №1245, які передбачають, що у разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених законом, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит; усі запити направлені з порушенням строку, визначеного п. 85.4. ст. 85 ПК України, що також не було враховано судом.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 31 жовтня 2024 року.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 листопада 2024 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 11 грудня 2024 року.

Протокольною ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року оголошено перерву у розгляді даної справи до 29 січня 2025 року для надання додаткових письмових пояснень та доказів по справі №320/12859/23.

На виконання вимог протокольної ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2024 року відповідачем надіслано на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні повністю заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ТОВ «ТХС Україна» знаходиться за адресою: 02055, м. Київ, вул. А. Ахматової, 35 офіс 273, та здійснює господарську діяльність у сфері виконання драйв-теста для групи сайтів 4G (кластеру), проектні, будівельні роботи (будівництво фотогальванічної електростанції) тощо.

Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі направлень від 14.12.2022№ 15672/26-15-07-02-02 та від 15.12.2022 № 15782/26-15-07-02-02, виданих Головним управлінням ДПС у м. Києві, та наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 12.12.2022 № 5599-п, виданого на підставі п. п. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 ПК України, у зв`язку зі змінами у п.п. 69.2 п. 69 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу, внесеними Законом України від 03 листопада 2022 року № 2719-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законів України щодо приватизації державного і комунального майна, яке перебуває у податковій заставі, та забезпечення адміністрування погашення податкового боргу» та незгодою ТОВ «ТХС Україна» з висновками акта перевірки від 04.06.2020 № 230/26-15-05-02-02/39555339 з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. за липень, серпень 2019 року та поданням заперечення від 18.06.2020 № 18/06-20 разом з додатковими документами (вх. Головного управління ДПС у м. Києві від 22.06.2020 № 73307/10), було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань, що стали предметом оскарження.

Так, за результатами зазначеної перевірки, відповідачем був складений акт від 29.12.2022 № 51222/26-15-07-02-02-03/39555339, в якому виявлені порушення норм Податкового кодексу України, а саме: п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2. п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 ПК України, оскільки занижено податкове зобов`язання з ПДВ до сплати на загальну суму 1521669 грн., у т.ч. по періодам за липень 2019 року - 872335 грн., за серпень 2019 року - 649334 грн., та завищено від`ємне значення з ПДВ за серпень 2019 року, що зараховується до складу наступного звітного періоду, на суму 415933 грн; п. 44.1, п. 44.3, п. 44.6 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 ПК України, в результаті ненадання платником податків первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів.

На підставі висновків акта перевірки, ГУ ДПС у м. Києві було винесено податкове повідомлення-рішення від 05.01.2023 № 00012280702 щодо зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 415933,00 грн.; податкове повідомлення рішення від 05.01.2023 № 00012060702 щодо збільшення сумі грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 1902086,00 грн., в тому числі основного платежу в розмірі 1521669,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 380417,00 грн.

Вважаючи вищевказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог виходив із того, що відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбаченні Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до норм пунктів 44.1., 44.3. статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39-2 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності, та документів, пов`язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів - не менш як 1095 днів з дня завершення терміну їх дії).

Відповідно до положень пункту 185.1. статті 185 Кодексу, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

За змістом пункту 187.1. статті 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата зарахування електронних грошей платнику податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Згідно з пунктом 198.1. статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2. статті 198 Кодексу).

Пунктом 198.3. статті 198 ПК України, встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями (тимчасовими, додатковими та іншими видами митних декларацій, за якими сплачуються суми податку до бюджету при ввезенні товарів на митну територію України), іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6. статті 198 Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пунктів 200.1.- 200.4. статті 200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету.

Не підлягає бюджетному відшкодуванню сума від`ємного значення, до розрахунку якої включено суми податку, сплачені отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам товарів/послуг, які використані або будуть використані в операціях з першого постачання житла (об`єктів житлової нерухомості), неподільного житлового об`єкта незавершеного будівництва/майбутнього об`єкта житлової нерухомості. Суми такого від`ємного значення зараховуються до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду до її повного погашення податковими зобов`язаннями; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пунктів 201.1., 201.10., 201.11. статті 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, є первинний документ, який складається під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

За змістом статей 1, 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; витрати - зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); доходи - збільшення економічних вигод у вигляді збільшення активів або зменшення зобов`язань, яке призводить до зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Так, з матеріалів справи встановлено, що за результатами проведення документальної виїзної перевірки, контролюючим органом був складений акт від 29.12.2022 № 51222/26-15-07-02-02-03/39555339, в якому, в результаті ненадання платником податків первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, перевіряючи дійшли висновку про порушення платником податків норм Податкового кодексу України, а саме: п. 44.1 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2. п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 ПК України, оскільки занижено податкове зобов`язання з ПДВ до сплати на загальну суму 1521669 грн, у т.ч. по періодам за липень 2019 року - 872335 грн, за серпень 2019 року - 649334 грн, та завищено від`ємне значення з ПДВ за серпень 2019 року, що зараховується до складу наступного звітного періоду, на суму 415933 грн; п. 44.1, п. 44.3, п. 44.6 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 ПК України,.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до наказу про проведення документальної позапланової перевірки №5599-п від 12.12.2022 року правовою підставою вказано - «незгода ТОВ «ТХС України» з висновками акту перевірки від 04.06.2020 року №230/26-15-05-02-02/3955539 та заперечення від 18.06.2020 року №18/06-20»; пп. 78.1.5. п. 78.1. ст. 78 ПК України.

В свою чергу колегія суддів звертає увагу, що пп. 78.1.5. п. 78.1. ст. 78 ПК України (в редакції чинній на момент призначення перевірки у 2022 році), передбачає, що документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: платником податків подано в установленому порядку контролюючому органу заперечення до акта перевірки, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки у разі якщо платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об`єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки.

При цьому, як визнається та не заперечується відповідачем, саме 18.06.2020 року позивачем було подано заперечення на акт перевірки від 04.06.2020 року №230/26-15-05-02-02/3955539.

В той же час, колегія суддів враховує, що відповідно, до п. 86,7 ст. 86 ПК України (в редакції, чинній на момент подання заперечень) у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим, органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях, та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень.

Платник податків (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень та/або додаткових документів, про що такий платник податків зазначає у запереченнях та/або листі про надання додаткових документів в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу.

Наразі, як вбачається з акту перевірки від 29.12.2022 року, відповідачем 22.06.2020 року було отримано від позивача заперечення з додатковими документами до акту перевірки від 04.06.2020 року.

Таким чином, відповідач мав розглянути та прийняті відповідні рішення за результатами розгляду заперечень позивача до акту перевірки від 04.06.2020 року до 02.06.2020 року, а не до грудня 2022 року.

Крім того, відповідно до п. 44.7 ст. 44 ПК України (в редакції, чинній на момент подання заперечень до акту перевірки) протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, платник податків має право подати контролюючому органу, що проводив перевірку, заперечення та/або додаткові документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Також пп. 78.1.5. п. 78.1. ст. 78 ПК України (в редакції, чинній на момент подання заперечень) передбачав, що документальна позапланова перевірка здійснюється, якщо платником податків подано установленому порядку контролюючому органу заперечення до акта перевірки та/або додаткові документи в порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об`єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки.

Наказ про проведення документальної позапланової перевірки з підстав, зазначених у цьому підпункті, видається у разі розгляду заперечення до акта перевірки та/або додаткових документів у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, - контролюючим органом, який проводив перевірку;

Отже, відповідно до п. 86.7 ст. 86 ПК України розгляд заперечення здійснюється протягом 7 робочих днів, відповідно до п. 44.7 ст. 44 ПК України у разі подання заперечень може бути призначено позапланову документальну перевірку, відповідно до пп. 78.1.5. п. 78.1. ст. 78 ПК України. Наказ про призначення перевірки з цієї підстави приймається у разі розгляду заперечень, тобто наказ про призначення перевірки має бути прийняти під час розгляду заперечень, тобто в межах 7-денного строку.

3 огляду на зазначене, строк для прийняття наказу про призначення позапланової документальної перевірки на підставі пл. 78.1.5. п. 78.1. ст. 78 ПК України завершився 02.06.2020 року, що означає, що наказ про проведення документальної позапланової перевірки №5599-п від 12.12.2022 року видано за межами присічного строку, визначеного ПК України.

Таким чином, в даному випадку, колегія суддів зазначає, що під час призначення та проведення перевірки в 2022 році відповідачем не було дотримано вимог п. 44.7 ст. 44, пл. 78.1.5 п. 78.1. ст. 78, п. 86.7 ст. 86 ПК України, а тому акт як наслідок порушеної процедури перевірки є неналежним доказом, а ППР, видані на його підставі підлягають скасуванню.

Крім того, що окремо стосується прийняття ППР, то варто також наголосити на необхідності застування й інших норм матеріального права, зокрема: відповідно до п: 86.8. ст. 86. ПК України (в редакції, станом на момент подання заперечень) податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень, а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та/або додаткових документів, поданих у порядку, визначеному пунктом 44.7 статті 44 цього Кодексу, приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки та/або додаткових документів - протягом трьох робочих днів наступних за днем розгляду заперечень та /або додаткових документів і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Отже, в даному випадку ППР мали б бути складені до 05.06.2020 року (02.06.2020 року мало бути завершено розгляд заперечень позивача), що також є порушенням закону та має мати-наслідок скасування оскаржуваних ППР, як таких, що прийняті за межами строку.

Таким чином, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, оскільки: судом не враховано, що перевірка в 2022 року призначена з підстав подання заперечень у 2020 році, не застосовано норми матеріального права, в редакції чинній на момент подання заперечень, не застосовано п. 86.7 ст. 86 ПК України - розгляд заперечення здійснюється протягом 7 робочих днів, пп. 78.1.5. п. 78.1. ст. 78 ПК України наказ про призначення перевірки з цієї підстави приймається у разі розгляду заперечень, тобто наказ про призначення перевірки мав бути прийняти під час розгляду заперечень, тобто в межах 7-денного строку - до 02.06.2020 року, а не 12.12.2022 року. Крім того, порушення процедури призначення та проведення перевірки має наслідком акт перевірки, що є недопустимим доказом, що не враховано судом першої інстанції: ППР за наслідками розгляду заперечень відповідно до п. 86.8. ст. 86 ПК України мали бути прийняті протягом 3 робочих днів після завершення заперечень, тобто мали бути прийняті до 05.06.2020 року, а не 05.01.2023 року

Щодо висновку суду першої інстанції в частині ненадання позивачем первинних документів, необхідних для проведення перевірки та встановлення достовірності задекларованих показників, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, відповідно до наказу про проведення документальної позапланової перевірки №5599-п від 12.12.2022 року правовою підставою вказано - пп. 78.1.5. п. 78.1. ст. 7,8 ПК України, а фактичною - незгода ТОВ «ТХС України» з висновками акту перевірки від 04.06.2020 року №230/26-15-05-02-02/3955539 та заперечення від 18.06.2020 року №18/06-20.

Вказане свідчить про те, що з прийняттям наказу від 12.12.2022 року №5599-п, Головне управління ДПС у м Києві фактично продовжило проведення документальної перевірки, проведення якої було ініційовано контролюючим органом наказом від 12.05.2020 року №3998.

Як вбачається з наказу від 12.12.2022 року №5599-п та з акту перевірки від 29.12.2022 року №51222/26-15-07-02-02-03/39555339, до заперечень від 18.06.2020 року №18/06-20, що власне і стало підставою для перевірки в 2022 році, Товариством було надано документи, що стосувалися предмету перевірки від 04.06.2020 року №230/26-15-05-02-02/3955539 та копії документів первинного бухгалтерського облік на підтвердження реальності господарських операцій.

Таким чином, перевірка на підставі наказу від 12.12.2022 року №5599-п стосувалась одних і тих самих питань що досліджувалися при перевірці, проведеній на підставі наказу від 12.05.2020 року №3998.

Тобто, документи, що були долучені до заперечень на акт перевірки від 2020 року власне і становили предмет перевірки у 2022 році, тому висновки суду першої інстанції про те, що надання документів до заперечень не стосуються акту перевірки від 29.12.2022 року, є помилковими та не відповідають обставинам справи .

Щодо не надання позивачем документів на запити перевіряючих, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у ході проведення перевірки директору ТОВ «ТХС Україна» Дяченку С.В. було вручено запити від 15.12.2022 № 1, від 19.12.2022 № 2 та від 21.12.2022 № 3 про надання документів, інформації та письмових пояснень з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість за перевіряємий період, враховуючи періоди виникнення від`ємного значення з ПДВ на підставі п. 85.2. ст. 85 ПК України, який передбачає, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Втім, колегія суддів відзначає, що всі документи платник податків подав разом із заперечення до акту перевірки від 2020 року, тобто дана норма була дотримана позивачем і необхідність повторного надання тих самих документів була відсутня.

Наразі. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ст. 73 ПК України та Порядок періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1245(далі - Порядок №1245) визначають вимоги до порядку отримання контролюючим органом інформації та документів від платників податків.

Відповідно до п. 73.3. ст. 73 ПК України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про надання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Такий запит підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу і повинен містити: 1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує; 2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати; 3) печатку контролюючого органу.

В той же час, як встановлено з матеріалів справи, жоден із згаданих в судовому рішенні запитів не містив печатку контролюючого органу.

При цьому, відповідно до п. 10 Порядку №1245 запит щодо отримання податкової інформації від платників, податків та інших суб`єктів інформаційних відносин оформляється на бланку органу державної податкової служби та підписується керівником (заступником керівника) зазначеного органу.

В той же час, жоден із вище згаданих запитів не здійснений на бланку органу державної податкової служби.

Крім того, колегія суддів враховує, що п. 73,3, ст. 73 ПК України передбачає, що платники податків та інші суб`єкти інформаційних відносин зобов`язані подавати інформацію, визначену в запиті контролюючого органу, та її документальне підтвердження (крім проведення зустрічної звірки) протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (якщо інше не передбачено цим Кодексом) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Втім, колегія суддів зазначає, що в усіх запитах позивачу було надано лише декілька годин на надання інформації та документів.

Разом з тим, п. 73.3. ст. 73 ПК України передбачає, що у разі якщо запит складено з порушенням вимог, визначених абзацами першим - п`ятим цього пункту, платник податків звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит В даному випадку, жоден із запитів не було оформлено у відповідності до вимог п.73.3. ст. 73 ПК України, що власне звільняло позивача від обов`язку надати відповідь на такий запит.

Так само і п. 16 Порядку №1245 у разі коли запит складено з порушенням вимог, визначених у пунктах 9 і 10 цього Порядку, суб`єкт інформаційних відносин звільняється від обов`язку надавати відповідь на такий запит.

Разом з тим, слід враховувати, що жоден із запитів не було оформлено у відповідності до вимог п.10 Порядку №1245, що власне звільняло позивача від. обов`язку надати відповідь на такий запит.

Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до п. 85.4. ст.85 ПК України відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки.

Однак, в даному випадку запит №1 датовано 15.12.2022 року в той час, коли відповідно до п. 1 наказу від 12.12.2022 року №5599-п дата закінчення перевірки становила 19.12.2022 року, тобто даний запит було подано за межами строку, що визначений п. 85.4. ст. 85 ПК України.

Також, запит №2 датовано 19.12.2022 року при тому, що відповідно до наказу від 12.12.2022 року №5599-п дата закінчення перевірки становила 19.12.2022 року, а відповідно до п. 1 наказу від 16.12.2022 року №5710-п строк перевірки з 22.12.2022 року тривалістю 2 робочі дні, тобто до 26.12.2022 року, тобто даний запит також було подано за межами строку, що визначений п. 85.4. ст. 85 ПК України.

Що стосується запиту №3 датований 21.12.2022 року, то він взагалі виданий в період, що не охоплений податковою перевіркою, адже, п. 1 наказу від 12.12.2022 року №5599- передбачає, що перевірка здійснюється з 15.12.2022 року тривалістю 5 робочих днів, де 5 робочих днів завершується 19.12.2022 року, а відповідно до п. 1 наказу від 16.12.2022 року №5710-п строк перевірки з 22.12.2022 року тривалістю 2 робочі дні, де 2 робочих дні завершуються 26.12.2022 року, тобто в період з 19.12.2022 року по 22.12.2022 року не існувало жодного наказу про проведення перевірки в цей період.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що запити з боку контролюючого органу подані в порушення вимог п. 85.4. ст. 85 ПК України.

Отже, оскільки всі запити були оформлені з порушенням вимог законодавства, то відповідно у позивача не виникало обов`язку до їх виконання, тому висновки про неналежну поведінку позивача щодо ненадання документів на вказані запити є такими, що не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права.

Щодо не встановлення та недоведеності вини як обов`язкового елементу складу правопорушення.

Так, предметом спору у даній справі є податкові повідомлення рішення від 05.03.2023 року, де застосовано стягнення, передбачене п. 123.2 ст. 123 ПК України, однак відповідачем не доведено, а судом не встановлено ознак наявності вини як кваліфікуючої ознаки для можливості застосування відповідальності до позивача.

Законом України від 16.01.2020 року №466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» визначено, у яких випадках діяння вважається таким, що вчинене умисно, а також зазначено, що необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення, у випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2 - 125-1.4 статті 125-1 Кодексу, є встановлення контролюючими органами вини особи.

Так, податковим правопорушенням, у відповідності із пунктом 109.1 статті 109 Податкового кодексу України, є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (у т. ч. осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Відповідно до пунктів 112.1, 112.2 статті 112 Податкового кодексу України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Ужиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Отже, невжиття платником податків достатніх заходів щодо дотримання правил та норм податкового законодавства, або якщо контролюючий орган доведе що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються не достатніми, платник податків вважається винною у вчиненні правопорушення.

Податковий кодекс України не містить визначення поняття «вина», однак умови, за яких особа вважається винною, наведені у пунктах 112.1, 112.2 статті 112 Податкового кодексу України та полягають у тому, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

При цьому, необхідно враховувати, що вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Наразі, умовами, які визначають вину особи, у розумінні статті 112 Кодексу є: встановлення можливості дотримання особою правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжиття цією особою достатніх заходів щодо їх дотримання; доведення контролюючим органом того, що вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

Саме можливість особою дотримуватися правил та норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, однак не вжиття нею достатніх заходів щодо їх дотримання, через вчинення дій, які можуть бути кваліфіковані як нерозумні, недобросовісні та без належної обачності, за умови доведення цього контролюючим : органом, є свідченням вини особи, у вчинені податкового правопорушення.

Таким чином, системний аналіз викладених правових норм свідчить про те, що обов`язок доведення вини, Податкового кодексу України покладено на контролюючий орган, без виконання якого, особу не можливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого, умовою є наявність вини.

Так, згідно з пунктом 109.3 статті 109 Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами, вини особи, лише у випадках визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2 - 123.5 статті 1,23, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2 - 125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу.

Юридичним фактом, з яким законодавець пов`язує відповідальність у вигляді штрафу України, є обов`язок доведення контролюючим органом умислу платника податків, а саме, що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм Податкового кодексу України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Аналогічні висновки щодо концепції вини містяться в постановах Верховного Суду по справі №520/18519/21 від 22.08.2023 року, №520/22505/21. від 03.08.2023 року.

Разом з тим, слід враховувати, що акт перевірки не містять жодних обґрунтувань умисного вчинення позивачем порушення норм Податкового кодексу України та необхідності застосування до позивача фінансових санкцій, передбачених пунктом 123.2 статті 123 Податкового кодексу України. При цьому, доказів умисності відповідачем до суду також не надано.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 ПК України, матеріали перевірки це: акт (довідка) перевірки з інформативними додатками, які є його невід`ємною частиною; заперечення, надані платником податків до акта перевірки (у разі їх наявності на час розгляду); пояснення та їх документальне підтвердження, які надані платником податків відповідно до підпункту 16.1.15 пункту 16.1 статті 16 та відповідно до підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 розділу І Кодексу:

Водночас, колегія суддів зазначає, що акт перевірки містить лише посилання на податкові декларації та уточнюючі розрахунки до податкових декларацій, відомості щодо дати сплати зобов`язань по ним та граничний строк сплати таких зобов`язань, однак не містить жодних аргументів з приводу встановлення та доведеності вини.

Разом з тим колегія суддів враховує, на підтвердження відсутності вини свідчить той факт, що як зазначалося раніше перевірка у 2022 року була призначена з підстав подання заперечень та документів до перевірки 2020 року, тобто платником податків були вжиті заходи для виконання вимог податкового законодавства.

Крім того, долучені до позову документи також підтверджують той факт, що позивачем належним чином виконано вимоги податкового законодавства та надано усі документи, які підтверджують реальність господарських операції, що також спростовують, наявність умислу як кваліфікуючої ознаки для можливості застосування відповідальності.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що податковим органом не надано суду належних та допустимих доказів, щодо правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції рішення ухвалено при неповному з`ясуванні усіх обставин справи, при цьому, висновки суду не відповідають фактичним обставинам, тому воно підлягає скасуванню із постановленням нового про задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Згідно ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до платіжного доручення №1408 від 10 квітня 2023 позивачем було сплачено 26840,00 грн судового збору за звернення до суду з адміністративним позовом та відповідно до платіжного доручення № 676 від 15 травня 2024 року сплачено 40260,00 грн. судового збору за звернення з апеляційною скаргою.

За приписами ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 67100,00 грн. за звернення до суду з адміністративним позовом та апеляційною скаргою.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 310, 315, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТХС Україна» задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ТХС Україна» - задовольнити.

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у місті Києві від 05.01.2023 № 00012280702 щодо зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 415933,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ГУ ДПС у місті Києві від 05.01.2023 № 00012060702 щодо збільшення сумі грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 1902086,00 грн, в тому числі основного платежу в розмірі 1521669,00 грн та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 380417,00 грн.

Стягнути з державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби України у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19 код ЄДРПОУ 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТХС Україна» (02055, м. Київ, вул. Ахматової Анни, 35, оф. 273, код ЄДРПОУ 39555339) судовий збір сплачений за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 67100,00 грн (шістдесят сім тисяч сто) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді: В.Ю. Ключкович
Ю.К. Черпак

повний текст постанови складено 06.02.2025р.)

Джерело: ЄДРСР 124981727

ANTIRAID · 3 часа назад

Це наша справ. Ми були дуже здивовані коли при таких порушеннях з боку ДПС в позові було відмовлено. Апеляційний суд розібрався з усіма порушеннями та зазначив: