Определение ВССУГУД о обязательстве судов рассмотреть прекращение поручительства с Метабанком

[ANTIRAID]

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2012 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Кадєтової О.В.,Остапчука Д.О.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства «МетаБанк», третя особа: ОСОБА_8, про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 липня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 14 березня 2012 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2011 року ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 звернулась до суду з позовом до АБ «Металург», правонаступником якого є ПАТ «МетаБанк», третя особа: ОСОБА_8, про визнання припиненим договору поруки №9009005665102, укладеного між нею та АБ «Металург» 8 жовтня 2007 року.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 14 березня 2012 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що 8 жовтня 2007 року між АБ «Металург» та ОСОБА_6 укладено договір поруки №9009005665102 (далі - Договір), відповідно до умов якого поручитель (ОСОБА_6), у разі невиконання ОСОБА_8 зобов'язань за кредитним договором №600900566516А від 8 жовтня 2007 року, укладеним між позичальником (ОСОБА_8) та банком, зобов'язується в порядку передбаченому договором, погасити борг позичальника банку в розмірі 26785 доларів США, сплатити відсотки за кредитом, комісії, суми, неустойки і нанесених збитків та інші платежі за кредитним договором.

Згідно п. 10 Договору, цей договір діє до настання першої з таких подій: виконання в повному обсязі зобов'язань позичальника за кредитним договором або поручителем - за цим договором.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що доводи позивача щодо припинення дії договору поруки можуть бути лише предметом заперечень ОСОБА_8 проти позову, пред'явленого ПАТ «МетаБанк» до нього та ОСОБА_6 про стягнення боргу за кредитним договором і не можуть бути предметом самостійного позову про визнання договору поруки припиненим. Крім того, такий спосіб захисту цивільного права або інтересу, як визнання договору поруки припиненим законодавством не передбачений.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття ст. 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликане поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Звертаючись до суду з позовом за захистом позивач посилалась на невизнання банком її права, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України щодо припинення поруки, з огляду на те, що порука припинила свою дію після закінчення шестимісячного терміну, з моменту виникнення у третьої особи перед відповідачем боргу.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного виконання всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Із роз'яснень викладених у п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» вбачається, що відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При вирішенні таких спорів суд має враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів має обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання у повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково. Таким строком не може бути лише несплата чергового платежу.

Пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову. При цьому в разі пред'явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

При цьому сама по собі умова договору про дію поруки до повного виконання позичальником зобов'язання перед кредитодавцем або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов'язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам статті 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як вбачається з матеріалів справи, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки пунктом 10 договору встановлено, що вони діють до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, не пред'явив вимоги до поручителів.

Викладене вище, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_6 в частині визнання поруки припиненою з підстав, передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Таким чином, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України, ст. ст. 3 - 5, 11, 15, 31 ЦПК України), слід дійти висновку про те, що у випадку невизнання кредитором права поручителя, передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України на припинення зобов'язання за договором поруки, таке право підлягає захисту судом за позовом поручителя шляхом визнання його права на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України.

У зв'язку з цим відмова судів першої та апеляційної інстанцій у задоволенні позову ОСОБА_6 з тих підстав, що обраний нею спосіб захисту не передбачений законом не можна визнати обґрунтованим.

В матеріалах справи міститься копія позовної заяви ПАТ «МетаБанк» від 4 листопада 2010 року по справі про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави до ОСОБА_8 та ОСОБА_6 (а.с.6), проте які наслідки розгляду даної позовної заяви з матеріалів справи не вбачається.

Крім того, слід зауважити, що судами в порушення вимог ст. 213, 214 ЦПК України не досліджено кредитний договір, який був підставою для укладення оспорюваного договору поруки, не з'ясовано терміни на які вказаний кредит надавався, умови договору, зокрема, день настання строку виконання основного зобов'язання. Крім того, судами не з'ясовано чи виконані зобов'язання за основним кредитним договором.

З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 4 липня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області від 14 березня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О. Кузнєцов Судді Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова Г.І. Мостова Д.О. Остапчук

http://reyestr.court.gov.ua/Review/27791356

[у.zaporozhskiy]

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного виконання всіх зобов'язань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Хорошая практика подтвержденная другими решениями кассационных инстанций.