[Решение Ковпаковского райсуда г. Суммы об отказе Дельта банку во взыскании задолженности]

Позитивно то, что банку отказали во взыскании задолженности в связи с двойным взысканием.

Негативно то, что не применили исковую давность,которая должна была быть применена, а также не установлен факт недоказанности перехода права требования к якобы новому кредитору по кредитному договору.

якщо суд відмовляє за безпідставністю, то позовна давність не застосовується. або-або

[Огляд постанов Верховного суду України в кредитних спорах за квітень 2015 року]

ОГЛЯД ПОСТАНОВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ В КРЕДИТНИХ СПОРАХ ЗА КВІТЕНЬ 2015 РОКУ

1. Постанова ВСУ у справі 3-29гс15 від 1 квітня 2015 року номер в ЄДРСР 43578669
Вищий господарський суд України зазначив, що суд правомірно стягнув пеню у доларах США. 
Проте з таким висновком погодитися не можна.
Відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України ).
Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.

2. Постанова ВСУ у справі 3-25гс15 від 1 квітня 2015 року номер в ЄДРСР 43506246
Позивачем у межах Договору та за допомогою автоматизованої банківської системи «IFOBS Клієнт-банк» ПАТ «Банк Форум» були надані доручення щодо здійснення переказу коштів від 11 березня 2014 року…
Листом від 21 березня 2014 року № 68/3.1 відповідач повідомив позивача про неможливість виконання доручень з огляду на запровадження у ПАТ «Банк Форум» тимчасової адміністрації, під час якої задоволення зазначених вимог ТОВ «ТК «Мегаполіс-Україна», які є вимогами кредитора, не здійснюється.
Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Таким чином, статус кредитора ТОВ «ТК «Мегаполіс-Україна» у цій справі спростовує помилковий і необґрунтований висновок суду касаційної інстанції про те, що на позивача не поширюються обмеження щодо задоволення його вимог до ПАТ «Банк Форум» під час запровадження у ньому тимчасової адміністрації, встановлені приписами пункту 1 частини п'ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

3. Постанова ВСУ у справі 6-33 цс15 від 08 квітня 2015 (Правова позиція)
Аналіз норм статей 1216, 1218, 1219, 1231, 1268, 1269, 1296, 1297 ЦК України дає підстави для висновку про те, що спадкові права є майновим об’єктом цивільного права, реалізувавши які, спадкоємець, незалежно від отримання ним свідоцтва про право на спадщину, набуває прав на спадкове майно, в тому числі нерухоме (право володіння, користування), а з моменту оформлення права власності на нерухоме майно і право розпорядження ним.
Відсутність у спадкоємця, який прийняв спадщину, свідоцтва про право власності на спадкове нерухоме майно не позбавляє кредитора спадкодавця звернутися на підставі норми статті 23 Закону України «Про іпотеку» до такого спадкоємця, що зволікає з отриманням свідоцтва з вимогами про звернення стягнення на спадкове майно, яке є предметом іпотеки.
Оскільки зі смертю боржника зобов’язання з повернення кредита включаються до складу спадщини, то умови кредитного договору щодо строків повернення кредиту не застосовуються, а підлягають застосуванню норми статей 1281, 1282 ЦК України щодо строків пред’явлення кредитором вимог до спадкоємців і порядку задоволення цих вимог кредитора.
Недотримання кредитором передбачених статтею 1281 ЦК України строків пред’явлення вимог, (які є присічними, преклюзивними) позбавляє кредитора права вимоги до спадкоємців.
Оскільки, кредитор пред’явив вимоги до спадкоємців поза межами зазначених строків, підставою для відмови кредитору у зверненні стягнення на спадкове іпотечне майно є саме ця обставина, а не факт неотримання спадкоємцями свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

4. Постанова ВСУ у справі 3-40гс15 від 08 квітня 2015 року, номер в ЄДРСР 43578676
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що за змістом положень статей203, 229 ЦК України, статті 5 Закону України "Про оцінку земель", відповідно до висновків судової експертизи ринкова вартість земельних ділянок - предметів іпотеки не відповідала їх дійсній ринковій вартості станом на дату укладення договору іпотеки та оспорюваних у справі договорів. Оскільки ринкова вартість земельних ділянок була завищена більш як удвічі, оспорювані договори було укладено внаслідок помилки, що мала істотне значення, у зв'язку з чим договори підлягають визнанню недійсними.
Залишено в силі.

5. Постанова ВСУ у справі 3-37гс15 від 8 квітня 2015 року номер в ЄДРСР 43653318
Рішення третейським судом прийнято за відсутності представників ТОВ "Аркона", яке не було належним чином повідомлено про розгляд справи, а склад третейського суду, яким прийнято спірне рішення, не відповідав вимогам закону
При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що формування складу третейського суду для розгляду позову ПАТ "Укрсоцбанк" відбулося з порушенням закріпленого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року права на суд, встановлений законом, а ТОВ "Аркона" було позбавлено можливості реалізувати свої права як учасника третейського спору, в тому числі щодо заявлення відводу призначеному судді. 
Предметом третейської угоди може бути не лише спір, який існує на момент укладення такої угоди, а й будь-які спори, які виникатимуть між сторонами договору в майбутньому та передбачені третейською угодою. 
Як встановлено господарськими судами, у справі, що розглядається, третейську угоду було погоджено між позивачем та відповідачем у вигляді третейського застереження на стадії укладення господарського договору, включено до умов цього договору застереження про розгляд спору, який може виникнути в подальшому під час дії договору в третейському суді (пункт 6.2.).

6. Постанова ВСУ у справі № 6-46цс15 від 15 квітня 2015 року, номер в ЄДРСР 43775514
Правова позиція 
Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України від 3 червня 2014 року № 1304-VII “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті” ( далі – Закон № 1304-VII) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України “Про заставу” та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України “Про іпотеку”, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами – резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що воно використовується як місце постійного проживання, загальна площа якого не перевищує 140 м2 для квартири та 250 м2 для житлового будинку. 
За змістом статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
В цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочення виконання зобов’язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов’язання, а є відстроченням виконання певних обов’язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.
Встановлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого як забезпечення зобов’язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
З огляду на вищезазначене норми Закону № 1304-VII, який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

7. Постанова ВСУ у справі 3-42гс15 від 15 квітня 2015 року, номер в ЄДРСР 43775505
Припинення поруки пов’язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.
У справі, яка переглядається, строк дії договору поруки не встановлено, а умови договору про його дію до повного припинення зобов’язань боржника за договором поставки не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статей 251, 252 ЦК України.
Умовами генерального договору поставки нафтопродуктів строк основного зобов’язання встановлено не було, оскільки постачання товару покупцеві передбачалося почастковими товарними партіями автомобільним транспортом, дата поставки товару визначалася датою підписання акта приймання-передачі товару за відповідною формою, а зобов’язання покупця з оплати товару вважалися виконаними з моменту надходження грошових коштів за кожну окрему поставлену партію товару на розрахунковий рахунок продавця.
Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Вищий господарський суд України не взяв до уваги, що договір поруки було підписано 4 квітня 2012 року, а позовна заява ТОВ “Золотий Екватор” надійшла до господарського суду 29 липня 2013 року, тобто поза межами річного строку, встановленого частиною 4 статті 559 ЦК України.

8. Постанова ВСУ у справі 3-43гс15 від 15 квітня 2015 року, номер в ЄДРСР 43675389
За загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.
Тобто відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов’язанні, якщо обов’язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України договору про відступлення права вимоги, оскільки він суперечить вимогам ч. 1 ст. 516 ЦК України.
Ураховуючи, що матеріали справи, яка переглядається, не містять доказів належного узгодження з іпотекодавцем відступлення права вимоги, висновок суду касаційної інстанції про відсутність порушень закону при заміні кредитора у зобов'язанні є помилковим.
Посилання суду на відсутність у спірних правовідносинах урегульованого порядку надання письмової згоди боржника на заміну кредитора є безпідставними, оскільки ця обставина для застосування положень ч. 1 ст. 516 ЦК України значення не має.

9. Постанова ВСУ у справі 6-59цс15 від 15 квітня 2015 року, номер в ЄДРСР 43653336
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом.
Статтею 21 Закону визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а пунктом 11 частини 1 цієї статті врегульовано, що провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої Законом, не допускається.
Отже, кредитна спілка як кредитодавець з огляду на особливості правового статусу, визначеного Законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження Законом не передбачені.

10. Постанова ВСУ у справі 6-220цс14 від 15 квітня 2015 року, номер в ЄДРСР 43699030
Позивач просив стягнути у судовому порядку з ПАТ "Банк "Таврика" кошти за договорами банківських строкових вкладів з урахуванням процентів та інфляційних втрат загальною сумою 761 760 грн 63 коп., визнати протиправними дії та бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію ПАТ "Банк "Таврика".
Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1., апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанцій, виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту прав у вигляді стягнення з відповідача коштів за депозитними вкладами порушує порядок здійснення ліквідаційної процедури та суперечить положеннями глави 16 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" та розділу 8 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Підстави для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 серпня 2014 року відсутні.

11. Постанова ВСУ у справі 6-42цс15 від 15 квітня 2015 року, номер в ЄДРСР 43721207
Виходячи з системного аналізу норм (права), слідує, що звіт про оцінку майна є чинним, якщо від дня його підписання до дня проведення прилюдних торгів пройшло не більше шести місяців. Після збігу цього строку обов'язковою умовою призначення й проведення прилюдних торгів є отримання нового звіту про оцінку майна.
Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 1 жовтня 2014 року у справі № 6-147цс14 та від 28 січня 2015 року у справі № 6-227цс14.
Установивши, що звіт про оцінку нерухомого майна підписаний суб'єктом оціночної діяльності 14 травня 2012 року, а прилюдні торги з реалізації майна відбулись лише 4 січня 2013 року, суди, на відміну від судових рішень, що надані для порівняння, не дали юридичної оцінки зазначеному факту, не застосували до спірних правовідносин норму частини п'ятої статті 58 Закону України "Про виконавче провадження", яка підлягає застосуванню, і не встановили, чи мало місце у зв'язку із цим порушення прав і законних інтересів позивача та чи вплинуло порушення цієї норми на результати торгів, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

12. Постанова ВСУ у справі 3-53гс15 від 15 квітня 2015 року, номер в ЄДРСР 43721187
Частиною шостою статті 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Суд касаційної інстанції не звернув уваги, що згідно з пунктом 4.2.1 Договору за недотримання термінів оплати рахунків або платіжних вимог-доручень за активну електроенергію та за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню за весь період часу, протягом якого не виконано зобов'язання зі сплати, в розмірі 0,5 % від суми платежу за кожний день прострочення (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період нарахування пені) по день фактичної оплати.
Отже, умовами Договору сторони передбачили строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, який відповідає вимогам частини шостої статті 232 ГК України.

13. Постанова ВСУ у справі 6-85цс15 від 22 квітня 2015 року, номер в ЄДРСР 43832139
Примусова реалізація заставленого майна як стадія виконавчого провадження є сукупністю правовідносин (урегульованих ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження» та іншими нормативно-правовими актами), що в процесі примусового виконання виникають і реалізуються між органами й посадовими особами, які здійснюють примусову реалізацію судових рішень, та особами, які беруть участь у виконавчому провадженні чи залучаються до проведення виконавчих дій відповідно до Закону.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів (закріплених законом матеріально-правових заходів примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника) визначений у статті 16 ЦК України, згідно з пунктом 2 частини другої якої одним із таких способів є визнання правочину недійсним.
Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу).
Прилюдні торги повинні відбутись у межах шестимісячного строку з моменту підписання звіту про оцінку майна. Після збігу цього шестимісячного строку обов'язковою умовою призначення й проведення прилюдних торгів є отримання нового звіту про оцінку майна. Проведення прилюдних торгів із реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме: частини п'ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження»; пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення

14. Постанова ВСУ у справі 3-63гс15 від 22 квітня 2015 року, номер в ЄДРСР 43775489
Оскільки позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити переказ грошових коштів за договором банківського рахунка у період запровадження у банку тимчасової адміністрації, то виконання зазначеної операції банком обмежувалося положеннями п. 1 ч. 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, чинній на час виникнення спору.

БОНУС + - кілька ухвал ВССУ

15. Ухвала ВССУ від 18 березня 2015 року номер в ЄДРСР 43266486 
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції на постановляючи нову ухвалу про задоволення заяви ПАТ «ОТП Банк» про заміну сторони стягувача, суд апеляційної інстанції виходив із того, що оскільки за договором про відступлення права вимоги був замінений кредитор у зобов'язанні внаслідок відступлення йому прав, у справі відкрито виконавче провадження, отже, є підстави для заміни сторони виконавчого провадження, передбачені ст. 512 ЦК України, ст. 378 ЦПК України та ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження.
Проте такі висновки судів є помилковими та зробленими з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», у разі вибуття однієї з сторін виконавчого провадження державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником.
У випадку заміни сторони (юридичної особи) у виконавчому написі нотаріуса, який пред'явлено до державної виконавчої служби, стороні необхідно звернутися до суду з письмовою заявою про заміну сторони у виконавчому написі. До такої заяви зазвичай додаються докази того, що юридична особа є правонаступником тієї юридичної особи, яка вибула (витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, копії протоколів зборів тощо). Без ухвали суду про заміну сторони у виконавчому документі державний виконавець не має права самостійно замінити сторону.
Частиною 4 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, ? до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
У разі подання такої скарги у порядку цивільного судочинства суддя має відмовити у відкритті провадження за скаргою на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України, а помилково прийнявши скаргу до розгляду, під час судового розгляду суд має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України.
При розгляді заяви ПАТ «ОТП Банк» суд наведених норм закону не врахував та помилково постановив ухвалу про заміну сторони виконавчого провадження у порядку цивільного судочинства, не звернувши уваги на те, що виконавче провадження було відкрито з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса, а не виконавчого листа, виданого судом на підставі судового рішення, ухваленого у порядку цивільного судочинства.

16. Ухвала ВССУ від 1 квітня 2015 року номер в ЄДРСР 43534003 
ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом і просила зобов'язати ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» видати готівкою одноразовою операцією через касу належні їй кошти за договорами про відкриття вкладного рахунку (вклад «Ощадний») у валюті вкладу разом з нарахованими відсотками.
Проте, відповідач відмовився задовольнити її вимоги посилаючись на те, що на даний момент видача коштів з поточного рахунку в іноземній валюті здійснюється з врахуванням обмежень, встановлених постановою Національного банку України від 28 березня 2014 року № 172.
Відповідно до ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходиться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Правильно встановивши характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, суди дійшли до обґрунтованого висновку про те, що відмова відповідача у видачі ОСОБА_6 депозиту пов'язана з прийнятим Національним банком України обмежень. Однак така відмова не ґрунтується на зазначених вимогах Закону, а тому суди правильно стягнули зазначену суму боргу.

17. Ухвала ВССУ від 8 квітня 2015 року номер в ЄДРСР 43578456 
За змістом ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Відповідно до положень ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.
Посилання ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» на постанову Правління Національного банку України від 29 серпня 2014 року № 540 «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного і валютного ринків України», п. 1 якої передбачено зобов'язання уповноважених банків обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті або банківських металів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах 15 тис. грн на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України, є безпідставним, оскільки зазначена і побідні цій наступні відповідні постанови цього банку є розпорядчими актами, які адресовані обмеженій кількості осіб і таке регулювання здійснюється в межах адміністративно-правових відносин Національного банку України з банками, які охоплюються його наглядовою діяльністю. Ці постанови банку не встановлюють нових прав або обов'язків для громадян, не можуть зачіпати їх права, свободи та інтереси. 
Отже, суди прийшли до правильного висновку, про те, що відмова банку у поверненні грошових коштів з поточного (мультивалютного) рахунку ОСОБА_3 суперечать вимогам чинного законодавства, зокрема, ст. 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ст. 1068 ЦК України та умовам укладеного між сторонами договору.

Роман Посікіра

[Юмор для юрист-оff]

Їбуфен головного мозку.

[Огляд постанов Верховного суду України в кредитних спорах за січень-лютий 2015 року]

  Пожалуйста, прокомментируйте выделенное. Откуда такая точка зрения, есть ли судебные решения по взысканию задолженности (вероятно текущей: проссроченные %% и тело ) образовавщейся до прекращения поручительства.

Нє, не переживайте )))

Постанова ВСУ від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14: Аналіз зазначеної норми права (ч. 4 ст. 559 – прим.) дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

[Огляд постанов Верховного суду України в кредитних спорах за січень-лютий 2015 року]

kristi, ну вот к примеру Вы решеньице выложили http://reyestr.court.gov.ua/Review/37267109 , суда апеляшки Киевской...

И что??? 

 

Моя вот эта цитата была авторства той же судьи той же столичной апеляшки по иску по 1051 (где просили договор признать недействительным потому что счот не открывался...) 

"Із розуміння  вказаної норми   слідує,  що  кредитний договір  є укладений  з моменту досягнення  сторонами  в письмовій  формі згоди   з усіх  істотних  умов договору, а не з моменту  передачі кредитних  коштів.  

Таким чином, в разі  невиконання  банком, як кредитором,  договірних умов  про передачу коштів,  позивач  мав правові підстави  вимагати  виконання  договірних зобов'язань  щодо видачі кредитних коштів, або   ставити питання  про  розірвання  договору   відповідно до  положень  ст. 651  ЦК  України.

 

И я щщитаю, шо таки в чем-то суддя права.

Нет практики и не будет в этом направлении. 

та створіть собі окрему тему )))

[Огляд постанов Верховного суду України в кредитних спорах за січень-лютий 2015 року]

Слава Богу есть положительная практика в ВСУ и ВССУ.

Так что бороться до конца.

це мої 3-і додаткові пояснення)) суддя тіпа знайомий, хоч переносить і намагається думати (хоч особливо не виходить)

Підставність позову підтверджується правовими позиціями Верховного суду України та Колегій суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у схожих за своїм змістом справах, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів.

1.

У Правовій позиції від 17 вересня 2014 року у справі №6-125цс14, вказано:

 Відповідно до вимог частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів. 

Установивши, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов’язань боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, який був змінений відповідно до кредитного договору, не пред’явив протягом шести місяців позову до поручителя про виконання зобов’язання, суд дійшов правильного висновку про те, що зобов’язання за договором поруки припинилися. 

У самій постанові від 17.09.2014 року Верховний суд встановив таке: «Отже, пред’явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, процентів за користування кредитом та пені 4 лютого 2009 року, кредитор, відповідно до ч. 2 ст.1054 ЦК України, змінив строк виконання основного зобов’язання і зобов’язаний був пред’явити позов до поручителя протягом шести місяців з цієї дати».

 

2.

У Правовій позиції від 24 вересня 2014 року у справі за № 6-106цс14 зазначено таке.

 У разі неналежного виконання позичальником своїх зобов’язань за основним договором строк пред’явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов’язання згідно з такими умовами, тобто з моменту настання строку виконання зобов’язання або у зв’язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

 За умови пред’явлення банком боржнику й поручителю вимог про дострокове виконання зобов’язання з повернення кредиту, змінюється в односторонньому порядку строк виконання основного зобов’язання й порука припиняється, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов’язання.

В самій постанові від 24 вересня 2014 року Верховний суд вказав: «23 вересня 2010 року банком надіслано ОСОБА_1 повідомлення щодо порушення ОСОБА_2 своїх зобов’язань за кредитним договором і вимогою повернути суму кредиту в повному обсязі, нараховані проценти, комісії та штрафні санкції в тижневий термін від дати одержання цих повідомлень.

Таким чином, банк відповідно до положень статті 1050 ЦК України та пункту 5.2.4 основного договору скористався правом на повернення кредиту достроково, чим змінив дату виконання основного зобов’язання.

 

3.

У Правовій позиції Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі  № 6-169цс14 зазначено наступне

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

В постанові по даній справі ВСУ було «установлено, що ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 отримали письмові повідомлення ПАТ «Сведбанк» від 25 листопада 2009 року про зміну умов кредитного договору, згідно з якими банк скористався своїм правом, передбаченим ч. 2 ст. 1050 ЦК України, і змінив строк виконання зобов’язань за кредитними договорами, зазначивши днем остаточного їх погашення десятий день з дня направлення відповідної письмової вимоги, тобто з 7 грудня 2009 року»

У відповідності до ч. 1. Ст.. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності (Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. № 15рп/2004), який має за мету забезпечити учасників правовідносин можливістю точно спрогнозувати результати своїх дій, бути впевненими в незмінності свого правового статусу, набутих прав і обов’язків. Цей принцип передбачає гарантування судового захисту, а також прогнозованість судових рішень, які не будуть змінюватися залежно від юрисдикції, регіону чи інших чинників. Принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання та існуючих правовідносин.

Елементом верховенства права є також принцип рівності всіх перед законом і судом.

У ст. 24 і п. 2 ч. 3 cт. 129 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, закріплено демократично-правовий принцип «всі рівні перед законом і судом». Він міститься і в ст. ст. 5, 10 ЦПК України. Очевидно, що рівність перед судом означає не просто рівний правовий статус всіх учасників процесу, що виступають в однакових правових ролях, не лише створення рівних прав та можливостей для сторін при відстоюванні своїх інтересів у судовому засіданні, але й однакове ставлення суду до вирішення схожих за своїм змістом справ.

Відтак, подібні справи мають вирішуватися однаково.

[Огляд постанов Верховного суду України в кредитних спорах за січень-лютий 2015 року]

Вся надія на ВССУ, що там буде адекватный склад, а якщо ні, то ВСУ.

У Вас і позовна давність минула,  шестимісячний строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК.

так поруку припинив в І інстанції, банк не оскаржував. Тут позовна давність по кредиту спливла. Наша апеляція того не розуміє: "взяв гроші - треба віддати" )))

[Огляд постанов Верховного суду України в кредитних спорах за січень-лютий 2015 року]

 

а мене моя Львівська апеляція дістала по цьому питанню. Банк подав позов через 3,5 року після строку, вказаного в вимозі. Я розписав на дисертацію з 3-ма правовими позиціями, що строк позовної давності сплив. Суддя мені розказує, що скосить півроку, а далі  - діє графік. А те, що строк основного зоб-ння змінено і графік можна викинути в смітник до нього не доходить.

 

[Огляд постанов Верховного суду України в кредитних спорах за березень 2015 року]

ОГЛЯД ПОСТАНОВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ В КРЕДИТНИХ СПОРАХ ЗА БЕРЕЗЕНЬ 2015 РОКУ

 

огляди на наступні місяці (квітень теж вже майже готовий)

 

1. Постанова ВСУ у справі 6-8цс15 від 4 березня 2015 року номер в ЄДРСР 43006510
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року а залишено в силі рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 24 квітня 2014 року, яким в задоволенні позовних вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення відмовлено; зустрічний позов задоволено: визнано недійсним договір іпотеки, який укладений між ПАТ "Ощадбанк" і ОСОБА_8.
Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлючачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. ОСОБА_8 з 8 грудня 1995 року зареєстрована у квартирі, що передана в іпотеку. У кредитній заяві від 2 квітня 2008 року вона повідомила ПАТ "Ощадбанк" про те, що має малолітню дитину. Станом на день укладення договору іпотеки неповнолітній ОСОБА_9 мав право на проживання в указаній квартирі за місцем проживання своєї матері.
У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року відмовити

2. Постанова ВСУ у справі 6-141цс14 від 4 березня 2015 року, № в ЄДРСР 43203790
Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника.
Такого самого висновку у своїх ухвалах від 23 січня 2013 року, від 12 лютого 2014 року, від 26 березня 2004 року та від 14 травня 2014 року дійшов Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції посилається у своїй заяві ОСОБА_8.

3. Постанова ВСУ у справі № 6-18цс15 від 4 березня 2015 року, № в ЄДРСР 43006508
Відповідно до частини п'ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження» звіт про оцінку майна у виконавчому провадженні вважається чинним протягом шести місяців з дня його підписання суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання і до дня проведення прилюдних торгів. Після закінчення цього строку звіт втрачає чинність і оцінка майна проводиться повторно.
Установивши, що звіт про оцінку нерухомого майна підписаний суб'єктом оціночної діяльності 8 червня 2012 року, а прилюдні торги з реалізації майна відбулись лише 30 січня 2013 року тобто після закінчення шести місяців), суди, на відміну від судових рішень, що надані для порівняння, не дали юридичної оцінки зазначеному факту та неправильно застосували до спірних правовідносин норму частини п'ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», яка підлягає застосуванню.

4. Постанова ВСУ у справі № 6-13цс15 від 4 березня 2015 року № в ЄДРСР 43006507
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Мегабанк», суд І інстанції правильно виходив із того, що боржниками не виконуються умови кредитних договорів, у зв'язку із чим виникла заборгованість за кредитами та процентами за користування ними, і, застосувавши положення статей 543, 554, 611, 651, 1054 ЦК України та частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку», дійшов висновку про наявність правових підстав для розірвання кредитних договорів і дострокового стягнення заборгованості за цими договорами шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. При цьому, звертаючи стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, установленої статтею 38 Закону України «Про іпотеку», суд надав банку право продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцю на підставі договору купівлі-продажу від свого імені за початковою вартістю 172 430 грн, яка була визначена на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності (ринкова вартість квартири, що є предметом іпотеки, на дату оцінки).

5. Постанова ВСУ у справі 6-16цс15 від 11.03.2015 року, номер в ЄДРСР 43098344
У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції не звернув уваги на те, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, не містять підпису відповідача. При цьому суд не встановив наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Адже, зміст пункту 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, що зазначений у цих Умовах і в заяві позичальника від 14 вересня 2006 року, містить розбіжності.
Крім того, у заяві позичальника від 14 вересня 2006 року домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає.
У зв'язку із цим доводи ОСОБА_1. про неознайомлення його з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) не можна визнати необґрунтованими, такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору від 14 вересня 2006 року.
Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 листопада 2013 року (№ 6-38753св13) та від 18 грудня 2013 року (№ 6-40942св13), які надані як приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції норми матеріального права в подібних правовідносинах.
Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не могла бути перешкодою для неврахування інтересів відповідача при вирішенні цього спору.

6. Постанова ВСУ у справі 6-35цс15 від 11.03.2015 року, номер в ЄДРСР 43141726
Висновки судів апеляційної та касаційної інстанцій про стягнення солідарно з поручителів суми заборгованості за кредитним договором не узгоджуються з вимогами статті 554 ЦК України та умовами договорів поруки, оскільки у справі, яка переглядається, встановлено, що зобов'язання забезпечувалося кількома поручителями, які надали поруку за різними самостійними договорами поруки. У такому випадку останні не несуть солідарної відповідальності перед кредитором. Кредитор має право пред'явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору.
Ураховуючи викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлена солідарна відповідальність поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України відсутні.

7. Постанова ВСУ у справі 6-21цс15 від 11 березня 2015 року, № в ЄДРСР 43307434
Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. (стаття 60 СК України).
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності 
Одним із видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).
Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме йому при поділі цього майна.
Отже, майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою-підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. 
Використання одним із подружжя зазначеного майна для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано при обранні способу поділу цього майна. 
Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об'єктом спільної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів поділу його між ними.
Разом із тим, зробивши висновок про те, що спірне майно відноситься до правового режиму спільної сумісної власності подружжя, суд апеляційної інстанції водночас дійшов взаємовиключних висновків про те, що це майно належить ОСОБА_9 як фізичній особі-підприємцю, та не вирішив по суті спір щодо поділу зазначеного майна.
Ухвалюючи рішення про відмову в поділі вищевказаного майна, апеляційний суд не врахував, що способи та порядок поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя визначаються статтею 71 СК України, та що сутність поділу полягає у тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі.

8. Постанова ВСУ у справі 6-27цс15 від 11 березня 2015 року, № в ЄДРСР 43006509
Відповідно до статті 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.
Та обставина, що на час вчинення виконавчого напису в суді вже існував спір щодо розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором, спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника. В результаті сума заборгованості за період з 1 січня 2009 року по 3 вересня 2009 року стягнута з ОСОБА_8 двічі.

9. Постанова ВСУ у справі 6-25цс15 від 18 березня 2015 року, № в ЄДРСР 43307420 
Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 із заявою про сплив позовної давності і застосування наслідків її спливу не звертався.
Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.
Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність

10. Постанова ВСУ у справі 6-250цс14 від 18 березня 2015 року, номер в ЄДРСР 43382456
Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про іпотеку» (чинної на момент укладення іпотечного договору) майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.
Іпотекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки.
З огляду на викладене судом першої інстанції правильно встановлено, що іпотекодавці не мали права на набуття в майбутньому у власність всього об'єкта незавершеного будівництва, що був переданий в іпотеку, адже окрім них одним із співвласників об'єкту незавершеного будівництва була позивачка, яка повністю виконала договірні зобов'язання, що необхідні для отримання частки в праві спільної власності на це майно, а також майнового права на частку в натурі після закінчення об'єкту будівництва.
Своєї згоди на передачу в іпотеку об'єкту незавершеного будівництва ОСОБА_16 не давала.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність порушення прав та інтересів ОСОБА_16 при укладені іпотечного договору, що полягає у незаконній передачі фірмою «Консоль ЛТД» в іпотеку майнового права позивачки, та можливість відновлення цього права шляхом визнання іпотечних договорів недійсними.
Оскільки відповідно до чинної на час укладення спірних договорів іпотеки редакції ч. 2 ст. 16 Закону України «Про іпотеку» передача в іпотеку об'єктів незавершеногог будівництва здійснювалася шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва, зокрема право оренди земельної ділянким, то суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним також і договору іпотеки прав оренди земельної ділянки, на якій розташований переданий в іпотеку об'єкт незавершеного будівництва.

11. Постанова ВСУ у справі 6-39цс15 від 18 березня 2015 року номер в ЄДРСР 43246920
Частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.
Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.
Установивши у справі, яка переглядається, що в іпотеку передано житловий будинок, який був придбаний не за рахунок отриманих кредитних коштів, суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеного будинку без надання їм іншого постійного житла.

12. Постанова ВСУ у справі 6-39цс15 від 18.03.2015 року, номер в ЄДРСР 43246920
Згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. 
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

13. Постанова ВСУ у справі 6-25цс15 від 18 березня 2015 року, № в ЄДРСР 43307420 
Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.
Тлумачення частини третьої статті 267 ЦК України, положення якої сформульовано із застосуванням слова "лише" (аналог "тільки", "виключно"), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження про те, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_1 із заявою про сплив позовної давності і застосування наслідків її спливу не звертався.
Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони.
Таким чином, суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

14. Постанова ВСУ у справі 6-9ц15 від 25.03.2015 року, номер в ЄДРСР 43307435
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні вимог позивача (ПАТ АТ «Укргазбанк» - прим.) в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до п. 3.3.8 договору іпотеки у разі внесенні змін та доповнень до кредитного договору стосовно розміру суми кредиту, розміру процентної ставки за користуванням кредиту і т.п., іпотекодержатель зобов'язаний укласти з іпотекодавцем нотаріально посвідчену угоду про внесення змін до цього договору. Проте ОСОБА_10 не було попереджено про підвищення процентної ставки за користування кредитом, додаткової угоди укладено не було, крім того іпотекодавець не отримувала від банку письмової вимоги про усунення порушень з виплати кредиту у тридцяти денний строк, що є підставою для відмови в задоволенні вимог позивача в частині стягнення на предмет іпотеки.
Також касаційний суд вказав, що сам по собі Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час його ухвалення місцевий суд і не міг його застосувати, адже його не існувало, а апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду з огляду на те законодавство, яке існувало на час його ухвалення.
У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» відмовити.

15. Постанова ВСУ у справі 6-44цс15 від 25.03.2015 року, номер в ЄДРСР 43310879
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що на момент перегляду справи в апеляційному порядку, 7 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким предмет іпотеки не може бути примусово відчужений.
Крім того, зазначав, що відмова з цих підстав у задоволенні позову не позбавляє іпотекодержателя права на повторне звернення до суду в майбутньому, після зняття мораторію на задоволення вимог кредитора на стягнення майна за кредитами в іноземній валюті.
Проте за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України.
Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
Разом з тим, мораторій у юридичному розумінні має значення відстрочки виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта.
У частині першій статті 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення передбачені статтею 309 ЦПК України, проте на жодну з них апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не послався.
Норми Закону № 1304-VII, який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто після ухвалення рішення суду першої інстанції, з огляду на вищезазначене, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону № 1304-VІІ.

16. Постанова ВСУ у справі 3-24гс15 від 25 березня 2015 року номер в ЄДРСР 43358999
Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.
Таким чином, у спірних правовідносинах позивач виступає кредитором, а відповідач - боржником і оскільки позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити переказ грошових коштів за договором банківського рахунку від 18 лютого 2013 року, у період запровадження у банку тимчасової адміністрації, виконання зазначеної операції банком обмежувалося положеннями п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції чинній на час виникнення спору.
Правова позиція
Визначення поняття кредитора встановлено ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», дія якого, згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не поширюється на банки, а тому не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

[Огляд постанов Верховного суду України в кредитних спорах за січень-лютий 2015 року]

Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору. 

Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України) слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя, іпотекодавця передбачених частиною першою статті 559, частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов'язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі п. 1 частини другоїстатті 16 ЦК України.

Таким чином права поручителя, іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання поруки (іпотеки) такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки (іпотеки) чи шляхом припинення зобов'язання за договором.

 

При наличии кучи практики о прекращении именно договоров поручительства/ипотеки - внесли ненужный сумбур и хаос.

 

2. Постанова ВСУ у справі 6-190цс14 від 21.01.2015 року, номер в ЄДРСР 42576421Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати.

 

 по второму вопросов нет.

та чому? така трактовка йде ще від Постанови ВСУ 7 листопада 2012 року у справі № 6-129 цс12 :Відповідно до змісту ст. ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати.

Термін «порука», застосований законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України, використовується в розумінні зобов’язальних правовідносин поруки, з припиненням яких втрачає чинність договір поруки. 

[Определение ВССУ об отмене решения апелляционного суда Винницкой области об отказе поручителю в прекращении договора поручительства с УкрСиббанком]

а рішення суду І інстанції - це канєшно сильно )

[Огляд постанов Верховного суду України в кредитних спорах за січень-лютий 2015 року]

Vasil, а почему Вы решили, что должно что-то быть (появиться) по текущим-транзитным счетам? 

по транзитним рахункам є таке: Sic transit gloria mundi — лат. Так проходит мирская слава.

[Огляд постанов Верховного суду України в кредитних спорах за січень-лютий 2015 року]

по текущим-транзитным счетам что-то есть? (лень перечитывать)

лінитися не треба, а по тому немає )

[Огляд постанов Верховного суду України в кредитних спорах за січень-лютий 2015 року]

 

 

Тут и март подоспел )))

 

а я за березень теж зробив - в фейсбуку виклав на свої сторінці ) - Роман Посікіра

і за квітень теж - чекаю, коли останні з"являться )

[Огляд постанов Верховного суду України в кредитних спорах за січень-лютий 2015 року]

ОГЛЯД ПОСТАНОВ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ В КРЕДИТНИХ СПОРАХ ЗА СІЧЕНЬ-ЛЮТИЙ 2015 РОКУ

1. Постанова ВСУ у справі 6-243цс14 від 04.02.2015 року, номер в ЄДРСР 42685784
За положеннями частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України припинення поруки та права іпотеки у разі належного виконання основного зобов'язання, презюмується.
Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору. 
Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України) слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя, іпотекодавця передбачених частиною першою статті 559, частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов'язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі п. 1 частини другоїстатті 16 ЦК України.
Таким чином права поручителя, іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання поруки (іпотеки) такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки (іпотеки) чи шляхом припинення зобов'язання за договором.

2. Постанова ВСУ у справі 6-190цс14 від 21.01.2015 року, номер в ЄДРСР 42576421
Пунктом 6.5 кредитного договору від 10 липня 2006 року передбачено, що кредитор має право достроково стягнути заборгованість за кредитом, нараховані відсотки за користування кредитом та штрафні санкції, у разі невиконання позичальником умов цього договору за умови попереднього (за тридцять днів) повідомлення позичальника рекомендованим листом.
Так, у справі, яка переглядається, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за кредитним договором.
У зв'язку з порушенням боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України і пункту 6.5 кредитного договору використав право достроково стягнути з позичальника та поручителя заборгованість за кредитним договором, надіславши 5 лютого 2010 року претензію-повідомлення (вимогу) про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів.
Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи від цієї дати.
Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обрахуванню від цієї дати.
За таких обставин судом касаційної інстанції у справі, яка переглядається, неправильно застосовано зазначені правові норми. 

3. Постанова ВСУ у справі 6-197цс14 від 21.01.2015 року, номер в ЄДРСР 42496157
Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.
Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.
Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Крім того, поза увагою суду зилишилися й вимоги закону щодо наслідків спливу позовної давності.
Проте Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишено без уваги, що судом першої інстанції не було вирішено питання застосування строків позовної давності, хоча ОСОБА_18 звернулася до суду з відповідною заявою.

4. Постанова ВСУ у справі 6-214цс14 від 21.01.2015 року, номер в ЄДРСР 42496142
Частиною другою статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.
Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг строку позовної давності.

5. Постанова ВСУ у справі 6-239цс14 від 04.02.2015 року, номер в ЄДРСР 42665523
Згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Із заявою про застосування позовної давності відповідач до суду першої інстанції не звертався, а тому відсутні правові підстави для застосуванням судом позовної давності.
Крім того, висновок суду першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанції, про те, що пункт 7 ч. 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки указана частина статті 11 Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

6. Постанова ВСУ у справі 6-143цс14 від 17.12.2014 року (+ трошки грудня smile emoticon )
При розгляді питання про дотримання при проведення торгів положень пункту 3.11 Тимчасового положення суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема, боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу.
При цьому під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами відомостей, які мають бути їм повідомлені.
Отже, за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими особа має бути обізнаною, а й отримання цією особою зазначених відомостей.
Проте у справі, яка переглядається, судом не встановлено, чи дотримані спеціалізованою організацією – ТОВ «Укрспецторг Групп» – вимоги пункту 3.11 Тимчасового положення щодо повідомлення боржника про час, місце проведення прилюдних торгів, чи є зворотнє поштове повідомлення із зазначенням причини не вручення (вручення) його позивачу.
Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

7. Постанова ВСУ у справі 6-238цс14 від 04.02.2015 року, номер в ЄДРСР 42665522
Передбачений розділом V Закону України "Про іпотеку" та частиною восьмою статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" спеціальний примусовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог іпотекодержателя, застосовується за умови ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки або вчинення нотаріусом виконавчого напису (статті 39, 41 Закону України "Про іпотеку").
У той самий час, якщо виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону України "Про виконавче провадження", а не нормами спеціального Закону України "Про іпотеку".
Разом з тим, у справі, яка переглядається, встановлено, що державним виконавцем вчинялися дії з виконання судових рішень про стягнення заборгованості за кредитним договором, в тому числі на користь іпотекодержателів, а не з виконання судових рішень чи виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку".
У цьому випадку при вирішенні питання про наявність чи відсутність у діях державного виконавця порушень, слід виходити із загальних норм Закону України "Про виконавче провадження". У зв'язку із цим суд безпідставно застосував до спірних правовідносин норми Закону України "Про іпотеку", що призвело до неправильного вирішення справи.

8. Постанова ВСУ у справі 6-199цс14 від 21.01.2015 року, номер в ЄДРСР 42576418
У разі проведення прилюдних торгів на підставі примусового виконання судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, правовідносини по організації та проведені прилюдних торгів регулюються ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», Тимчасовим положенням, а не Законом України «Про іпотеку», а відтак порушення вимог п.п. 4.2, 7.1 указаного Тимчасового положення є підставою для визнання прилюдних торгів недійсними.

9. Постанова ВСУ у справі 6-227цс14 від 21.01.2015 року, номер в ЄДРСР 42576423
Ураховуючи те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені частинами першою - третьою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 цього Кодексу).
При цьому підставою для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених Тимчасовим положенням, а саме: правил, які визначають процедуру підготовки, проведення торгів (опублікування інформаційного повідомлення певного змісту про реалізацію нерухомого майна; направлення письмового повідомлення державному виконавцю, стягувачу та боржнику про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна тощо) (розділ 3); правил, які регулюють сам порядок проведення торгів (розділ 4); правил, які стосуються оформлення кінцевих результатів торгів (розділ 6).
Повторні прилюдні торги повинні відбутись у межах шестимісячного строку з моменту підписання звіту про оцінку майна. Після збігу цього шестимісячного строку обов'язковою умовою призначення й проведення прилюдних торгів є отримання нового звіту про оцінку майна. Проведення прилюдних торгів із реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме: частини п'ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження»; пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення.
Касаційний суд, погодившись із висновком суду першої інстанції, дійшов передчасно висновку про те, що сплив строку оцінки майна не вплинув на результати торгів, оскільки вказані доводи суду не підтверджені належними і допустимими доказами у справі.

10. Постанова ВСУ у справі 3-8гс15 від 25.02.2015 року, номер в ЄДРСР 43203775
Оцінка майна, необхідна під час здійснення виконавчого провадження, провадиться суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, який має сертифікат суб'єкта оціночної діяльності, виданий в порядку, передбаченому Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».
Під час розгляду справи судами установлено, що ОСОБА_5, залучений відділом ДВС як експерт для визначення вартості описаного та арештованого майна боржника, не є суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, який відповідно до наведених норм чинного законодавства має право вчиняти відповідні дії, і не був уповноважений самостійно без юридичної особи суб'єкта оціночної діяльності ТОВ «Експертно-консалтинговий центр» проводити оцінку такого майна.
При цьому ТОВ «Експертно-консалтинговий центр», яким фактично було складено та затверджено звіт про оцінку майна, не було залучено відділом ДВС у встановленому законом порядку до участі у виконавчому провадженні, що виключає можливість використання складеного цією особою звіту та визначеної нею ціни нерухомого майна як стартової ціни реалізації такого об'єкта при проведенні прилюдних торгів.

11. -Постанова ВСУ у справі 6-210цс14 від 21.01.2015 року, номер в ЄДРСР 42496150
Договори іпотеки були укладені між банком і ОСОБА_12 як фізичною особою, а при визнанні фізичної особи-підприємця ОСОБА_12 банкрутом майно фізичної особи, яке перебувало під обтяженням, до ліквідаційної маси банкрута входити не могло, тому договори відчуження зазначеного майна за борговими зобов'язаннями суб'єкта підприємницької діяльності підлягають визнанню недійсними.

огляд ВСУ І-ІІ 15.docx

[ТОВ ФК "Вектор Плюс"]

последний платёж был в 2009г, суд был в 2012г со Сведбанком решение суда -стягненя боргу по кредит. договору в болном обьёме. 

добументы на квартиру у меня.После суда всё заглохло с банком,когда его не стало появились вектор+.Сейчас прожевающей в этой квартире бывшей жене предлогают за 10 000 дол.её выкупить у них.типа она им деньги они ей квартиру.Я на это думаю что это какая то махенация,мне они сообщают о долге в 53 000дол,брал я в банке 30 000.

подскажите как правильно с ними общаться с законной точки зрения.?

как расценивать их предложение?

посилайте нафіг. жодних прав на стягнення у них немає. 1. стягнувши достроково борг, банк втратив на донарахування будь-яких сум крім 3% річних + кредитний договір припинився (є усталена практика ВССУ). 2. пропуск строку поз давності на всі суми. 3. уступка вимоги на стадії викнавчого провадження - заборонена. і .т.д. так що ноу проблем.

[Список фирм кредитных мошенников. Обновленный.]

На форуме есть соответствующая практика. Главное основание - отсутствие лицензии Нацкомфинуслуг.

а не підкажете де?

[франки 2008 как быть.]

думаю, що це безперспективно. вирішив дослідити цю тему, спілкувався з кредитчиком банку, який видавав кредити в франках в 2008 році - укрсиб.

було так: 1. франки поступали на ваш пот рах. 2. по вашій заявці франки продавались на МБР. 3. гривня поступала на ваш пот рах. 4 . готівку отримували через касу.

удаваність наші суди не підтримують.

варіант: витребувати ці документи в банку через суд і сподіватись, що заявка загубилась або шось подібне.

в мене є якесь рішення І інстанції, скасоване апеляцією, якщо треба - знайду.

[Ипотека и малолетние дети]

я недавно склав докупи все мені відоме по темі і насив в фб допис "Іпотечні діти" - користуйтесь. виконання, на жаль, не рухав.

https://www.facebook.com/iuventa.com.ua/posts/1567403706864436:0

[Кредит колекшин груп "проснулось"]

і ще одне: якщо дійде до суду, обов"язково пишіть заяву про застосування позовної давності. без цього суд поз давність не застосує!!! навіть по споживчих кредитах.

[Кредит колекшин груп "проснулось"]

якщо вдруг хтось і заплатив після спливу  строку позовної давності, пам"ятайте: дії, вчинені після спливу поз давності її не переривають!!! перервання може бути лише в межах п.д.

[беспредел банка Финансы и кредит]

У справі 6-35797св14 (ухвала від 17.12.2014 р., номер в реєстрі 42008405), із ухваленням судового рішення про задоволення вимог кредитора, яким є й судовий наказ, припиняються правовідносини сторін, що ґрунтуються на кредитному договорі, зокрема, сплата чергових платежів, сплата та нарахування відсотків, разом із тим виникає грошове зобов'язання із повернення кредитних коштів в повному обсязі та нарахованих на цей час відсотків, невиконання якого тягне відповідальність, встановлену ст. 625 ЦК України.

У справі 6-41128св14 (ухвала від 14.01.2015 р., номер в реєстрі 42369897), ВССУ встановивши наявність судового наказу, зазначив, що оскільки ухвалено судове рішення (судовий наказ) про стягнення заборгованості за кредитним договором, то нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки тощо поза строком дії кредитного договору законом не передбачено.

У справі 6-42315св14 (ухвала від 21.01.2015 р., номер в реєстрі 42421248), ВССУ встановивши наявність судового рішення про дострокове стягнення з боржника та поручителя заборгованості за кредитним договором та перебування цього рішення на стадії примусового виконання, вказав, що задовольняючи позовні вимоги банку «апеляційний суд не звернув увагу на те, що мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, строк договору закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини.

[беспредел банка Финансы и кредит]

позовна давність - це добре. але є ще один момент. це валю зі свого незавершеного допису, тому трохи несистемно.

 

Якщо ухвалене судове рішення про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, то нарахування відсотків за користування кредитом, неустойки поза строком дії

кредитного договору законом не передбачено.

 

Вказаний висновок узгоджується з позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справах №6-35797св14, 6-36751св14, 6-41128св14, 6-42315св14.

Таким чином, апеляційний суд вважав, що банк має право також на стягнення з боржника відсотків за користування кредитом та пені після рішення суду, яким достроково вже стягнуто весь кредит.

Тобто, апеляційний суд не звернув увагу на те, що мало місце дострокове стягнення всієї кредитної заборгованості, а, відтак, строк договору закінчився, а між сторонами існують лише невиконані зобов'язальні правовідносини.

а далі - читайте самі рішення )))

[Укрсоцбанк - исковая давность по КД]

Вы недавно выложили это судебное решение:

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=7364

 

Там, в частности, говорится о следующем:

Також встановлено, що останній платіж зі сплати заборгованості за кредитом здійснено відповідачем 31 грудня 2008 року; з 02 січня 2009 року відповідач припинив виконувати зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом, а з 08 січня 2009 року - зобов'язання з погашення кредиту.

...

З огляду на вищевикладене, правильним є висновок суду першої інстанції, який підтримав і апеляційний суд, про те, що право звернення до суду з позовом до відповідача про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором виникло у позивача 08 січня 2009 року, тобто саме з цього часу відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України почався перебіг строку позовної давності за його вимогами.

 

Совпадает ли это с моей позицией?

рішення цікаве і явно на вашу користь. зверніть увагу на таке:  "У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору 20 лютого 2009 року позивач надіслав відповідачу вимогу про дострокове повернення кредиту та нарахованих процентів за кредитним договором протягом 30 днів з моменту її отримання, яку відповідач отримав 21 березня 2009 року, тобто вимога мала бути виконана ним до 20 квітня                       2009 року включно." Тобто тут суд відштовхнувся не від моменту вимоги, а від моменту прострочки. Але трохи воно не грає, якщо системно дивитись на правові позиції ВСУ, зокрема по перебігу давності по окремих платежах. але його слід використати. + я би бив на ст 627 ЦК, що сторони в передбаченому ЦК порядку самостійно врегулювали момент початку перебігу строку позовної давності, що відповідає засадам цивільного законодавства.  

[Укрсоцбанк - исковая давность по КД]

може щось візьмете з мого допису в фб https://www.facebook.com/groups/1427892090826301/permalink/1486875924927917/

хоч він і стосується вимоги.

берем: ч.2 ст.1050 ЦК України: «якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу».

тут є " має право вимагати..."

але треба бити на 

Стаття 627. Свобода договору

 

 

 

1. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. 

шанси однозначно є. 

на кафедрі цив права львівського юрфаку працює Володимир Цікало, він захистив кандидатську по поз. давності. поговорю з ним.