[Решение Уманского райсуда о признании недействительными договоров кредита, ипотеки и поручительства с Приватбанком]

п. 4 ст. 151 ЦПК - http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mai...279796764249448

Тема відкрита для обговорення рішення, а не вирішення приватних проблем юристів, які плавають в процесуальному праві. Флуд.

[зустрічний позов проти банку "фінанси і кредит"]

Ідея цього позову і є такою.

Та при чому тут то?

3.8. У разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору:

попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач. (Пост. № 180)

З.І.

Тов. Вороніжський! Я просто офігіваю від Вашої гіперктивності.

Ви і всі теми встигаєте прокоментувати, і всім пораду дати, і свої процесуальні проблеми повирішувати.

Ех, якби вся Україна так працювала... Японію би перегнали.

[зустрічний позов проти банку "фінанси і кредит"]

Наштовхнули на думку: а чи не можна визначити , що іноземна валюта, якою позичальник повинен відповідно до умов договору розраховуватись з банком, крім того, що є незаконним засобом платежу в Україні, ще й містить в собі приховані відсотки, що значно збільшують вартість кредиту (якщо таку взагаллі можна наперед визначити )

Та, думаю, ні. 99 % валютних кредитів говорять, що валютні ризики несе позичальник.

[зустрічний позов проти банку "фінанси і кредит"]

Наштовхнули на думку: а чи не можна визначити , що іноземна валюта, якою позичальник повинен відповідно до умов договору розраховуватись з банком, крім того, що є незаконним засобом платежу в Україні, ще й містить в собі приховані відсотки, що значно збільшують вартість кредиту (якщо таку взагаллі можна наперед визначити )

Та, думаю, ні. 99 % валютних кредитів говорять, що валютні ризики несе позичальник.

[Решение Орджоникидзевского райсуда о признании недействительными договоров кредита, ипотеки и поручительства с банком Надра]

Антоніно! Я розчулений до сліз. Мої слова впали в родючий грунт!

Не нарікаю я на бога,

Не нарікаю ні на кого.

Я сам себе, дурний, дурю,

Та ще й співаючи. Орю

Свій переліг - убогу ниву!

Та сію слово. Добрі жнива

Колись-то будуть. І дурю!

Себе таки, себе самого,

А більше, бачиться, нікого?

Орися ж ти, моя ниво,

Долом та горою!

Та засійся, чорна ниво,

Волею ясною!

Орися ж ти, розвернися,

Полем розстелися!

Та посійся добрим житом,

Долею полийся!

Розвернися ж на всі боки,

Ниво-десятино!

Та посійся не словами,

А розумом, ниво!

Вийдуть люде жито жати...

Веселії жнива!..

Розвернися ж, розстелися ж,

Убогая ниво!!!

Чи не дурю себе я знову

Своїм химерним добрим словом?

Дурю! Бо лучче одурить

Себе-таки, себе самого,

Ніж з ворогом по правді жить

І всує нарікать на бога!

Т. Шевченко, 5 октября [1860, С.-Петербург]

З.І.

В самої-то як? Можна на ел-пошту.

[зустрічний позов проти банку "фінанси і кредит"]

додаю файл

зустрічна_зміна.doc

[зустрічний позов проти банку "фінанси і кредит"]

На сайті діє негласна джентельменська угода, - ділитися своїми напрацюваннями, "ноу-хау". Ну то О"к.

В "фінансах і кредиті" була поширена схема, - давали "майже безвідсоткові" беззаставні кредити, де платою виступала комісія + 1% пені за кожен день прострочення + інші "прєлєсті".

Суть - спож. кредит - 15000 грн, процент - 0,0001% річних, щомісячна комісія за надання кредитних ресурсів - 9000 за 3 роки (в сумі). погашення - 50 %. Сума позову - 108000 грн.

Спочатку подав зустрічний позов про визнання недійсними пунктів про комісію і пеню, потім змінив вимоги про недійсність договору по обману + подвійні збитки + моральна шкода.

Позов в процесі, Суддя (моя студентка + одногрупниця юристки банку)- в шоці, не знає що робити.

Може комусь поможу + буду дякувати за ідеї.

В файлі - те саме + підкреслення, виділення і т.д. Щасти!

ЗУСТРІЧНА ПОЗОВНА ЗАЯВА

по справі про визнання п. п. 4.7. та 6.1. кредитного договору № … від …2006 року

… районним судом м. Львова відкрито провадження у справі за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»до … про стягнення заборгованості за кредитним договором № …

У відповідності до даного договору ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» надав … кредит в сумі 15 000 грн., зі сплатою 0,0001 відсотків річних, з кінцевим терміном поверненя до 23.06.2009 року.

На мою думку п.п. 4.7 та 6.1. кредитного договору підлягають визнанню судом недійсними, оскільки вони не відповідають нормам чинного законодавства та порушують мої права з огляду на наступне.

1. У відповідності до п. 4.7. кредитного договору, «Позичальник щомісяця, в строк з «1» по «10» число кожного місяця, сплачує комісійну винагороду за надання Кредитних ресурсів у розмірі 262,5 (двісті шістдесят дві гривні 50 коп.) гривень. У зазначений термін сплачується комісійна винагорода за попередній календарний місяць. Комісійна винагорода сплачується шляхом зарахування відповідної суми на рахунок № 290995087334601. Зазначена у цьому пункті Договору комісійна винагорода Банка сплачується Позичальником щомісячно, за весь період до момента повного виконання Позичальником зобов’язань по поверненню отриманих кредитних ресурсів».

Поняття «Щомісячна комісійна винагорода» визначається в п. 1.1. договору як комісій винагорода за надання Кредитних ресурсів, що сплачується Позичальником щомісячно Банку у розмірі, встановленому п. 4.7. цього Договору.

Підписавши кредитний договір, сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов цього договору. В силу п.1.1, 1.2 кредитного договору, Банк зобов’язався надати позивачу кредитні ресурси в сумі 15 000 гривень з оплатою процентів, перерахувавши кошти на рахунок Позичальника. Оскільки, надання кредиту є разовою операцією, яка полягає у перерахуванні суми кредиту на рахунок Позичальника, що підтверджується меморіальним ордером № 1 від 23.06.2006 року, обов'язок Банку надати Кредитні ресурси та обов'язок Банку перерахувати їх на рахунок Позичальника не можуть розглядатись як різні зобов’язання. що підтверджується меморіальним ордером № 1 від 23.06.2006 року. Однак, у кредитному договорі надання кредитних ресурсів Позичальнику визначається як окрема дія Банку, яку Позивач замовляє окремо, та оплачує окремо.

Таким чином оплату за договором кредиту встановлено двома паралельними способами:

1) щомісячна комісійна винагорода за надання кредитних коштів, яка визначена в сумі 262,5 гривень;

2) проценти за користування кредитом, які нараховуються за кожен день користування кредитними коштами.

Як вбачається зі змісту положень ч.2 ст.1 Закону України «Про банки і банківську діяльність»метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Відповідно до ч.3 ст.53 Закону України „Про банки і банківську діяльність” банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.

Положеннями ч.1, 2 ст.1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» поняття «недобросовісна конкуренція» визначається як будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності.

Статтею 9 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції” (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору) до недобросовісної конкуренції віднесено дії щодо купівлі-продажу товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом, тобто купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, непотрібних споживачу або контрагенту.

Умовою укладення кредитного договору та надання позивачу кредиту була, у тому числі, оплата нав'язаної відповідачем послуги – сплати щомісячної комісійної винагороди за надання Кредитних ресурсів (п. 4.7. кредитного договору).

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.8 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. Вказані норми чинного законодавства та дають можливість зробити висновок, шо оплатне надання послуги щодо надання кредитних ресурсів не належить до предмету кредитного договору.

Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. У даному випадку очевидною є безпредметність мнимої щомісячної послуги щодо надання кредитних ресурсів, яку Позивач фактично не споживає (не одержує). Таким чином, положення п.4.7. кредитного договору суперечать загальним положенням ЦК України щодо договіру про надання послуг.

Згідно ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, приховавши у вигляді щомісячної комісійної винагороди фактично плату за користування кредитом, не зробивши реального розрахунку такої плати, Банк здійснив обман Позивача як позичальника.

Так, фактично, плата по кредиту за останній місяць дії договору мала б становити 756, 1 % річних (при сплаті залишку кредиту 416,55 гривень та 262,50 гривень «щомісячної комісії»).

Таким чином, положення п. 4.7. кредитного договору суперечать імперативним нормам законодавства, а саме положенням ст.627, ч.1 ст.1054 ЦК України, ч.2 ст.1, ч.3 ст.53, ч.1, 3 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч.1, 2 ст.1, ст.9 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції”.

2. У відповідності до п. 6.1. кредитного договору, «За прострочення повернення та /або сплати кредитних ресурсів, Позичальник сплачує пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення. Зазначена пеня сплачується у випадку порушення Позичальником строків платежів, передбачених п. 3.2., 3.3., 3.5., 4.3., 4.4., 4.6., 4.7., 4.8. цього договору, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених цим договором. Сплата пені не звільняє Позичальника від зобов’язання сплатити проценти за весь час фактичного користування Кредитними ресурсами.

На мою думку, встановлення в договорі пені в розмірі 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення суперечить засадам рівності учасників цивільних відносин (ч. 1 ст. 1 ЦК України) та принципам справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства(п. 6 . ч. 1 ст. 3 ЦК України).

У відповідності до ст. 1 Закону Україну України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових відносин», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ст. 3, розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Однак, як зазначено в преамбулі, цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, суб’єктами яких є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності.

Таким чином, стосовно фізичних осіб, які не є суб’єктами підприємницької діяльності, порушується принцип рівності, оскільки розмір їхньої цивільної відповідальності у вигляді пені фактично є необмеженим в порівнянні з іншими суб’єктами цивільних правовідносин.

За період нарахування пені, облікова ставка НБУ встановлювалася в межах від 7 до 12 % річних, а на сьогодні вона становить 10.2500%. Таким чином, на даний момент законодавство обмежує пеню розміром 0,205 % за кожен день прострочення.

Отже встановлення пені в розмірі, який за один рік перевищує суму заборгованості в 3,65 раз та 5-7 раз перевищує подвійну облікову ставку НБУ порушує принцип розумності.

Оскільки, кредитний договір є видом договором приєднання, умови якого розробляються банком і позичальник не впливає на зміст договору, банк, встановивши завищений розмір пені, порушив принцип добросовісності.

Кредитний договір є консенсуальним, тобто, вважається укладеним з моменту досягнення згоди щодо всіх його суттєвих умов, а не з моменту надання кредиту. Однак, в договорі встановлена пеню лише у випадку прострочення позичальника. Стосовно можливого прострочення банку така відповідальність не встановлюється, що порушує принцип справедливості.

У відповідності до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»,

1. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

2. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

3. Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п’ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов’язань за договором;

Оскільки вартістю кредиту є відсотки, то, очевидно, що встановлення пені з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення порушує права Позичальника як споживача.

Таким чином, положення п. 6.1. кредитного договору суперечать основним засадам цивільного права, визначених ст. ст. 1, 3 Цивільного кодексу України та ст. ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Абзац 2 пункту 2 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» серед іншого передбачає, що відносини, які витікають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян у тому числі про надання кредитів регулюються положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».

Виходячи з наведеного, на підставі ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, просимо суд визнати недійсним п. п. 4.7. та 6.1. кредитного договору № 49Ш-Ф-4.4. від 23.06.2006 року.

ЗАЯВА

про зміну позовних вимог по

ЗУСТРІЧНІЙ ПОЗОВНІ ЗАЯВІ

(в порядку ст. 31 ЦПК України))

На розгляді у … районному суді м. Львова перебуває цивільна справа за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до …. про стягнення заборгованості за кредитним договором …

По справі нами подана зустрічна позовна заява про визнання недійсним п. п. 4.7 та 6.1 кредитного договору.

Доводи та обгрунтування наших позовних вимог в зустрічному позові викладені неповно, а тому вважаємо за необхідне змінити та уточнити вимоги.

Аналіз правовідносин між Сторонами, що склалися в процесі укладення та виконання умов Договору, дають підстави стверджувати, що при укладенні кредитного договору Відповідач не лише порушив вимоги законодавства України, про що викладено в зустрічній позовній заяві, але й умисно ввів Позивача в оману.

Кредитний договір повинен укладатися в порядку, визначеному законом, а його умови повинні відповідати як загальним вимогам, встановленими ст. ст. 3, 6, 13, 192, 203, 215, 227, 533, 627 ЦК України, так і вимогам спеціального законодавства, зокрема Закону України „Про захист прав споживачів”.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" - відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком.

Згідно ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк - це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

У відповідності до ст.ст. 2, 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», банк є кредитною установою, яка має виключне право на підставі відповідної ліцензії надавати фінансові кредити.

Таким чином, при наданні кредиту банк діє як професійний учасник на ринку фінансових послуг, саме банк розробляє зміст кредитного договору і пропонує його клієнтові, а тому саме на банку лежить основний обов’язок по забезпеченню дотримання законності.

Метою Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», як сказано в його преамбулі, є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг.

В порушення законодавства відповідачем було порушено цілий ряд актів законодавства.

1. Відповідачем в порушення закону не було виконано переддоговірну роботу з позивачем.

Відповідно до ст.1 Закону „Про захист прав споживачів”: споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника; продукція – будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

Згідно п. 2. ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

д) суму, на яку кредит може бути виданий;

є) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні виграти, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

є) строк, на який кредит може бути одержаний;

ж) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів. їх частоту та обсяги;

з) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

и) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

і) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те. від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

к) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Вказані вимоги до переддоговірної роботи з позичальником встановлені також положеннями Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені Постановою національного банку України від 10.05.2007р. №168, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.05.2007р.

Ця інформація майже в повному обсязі не була надана Позивачу, таким чином в порушення вказаних норм Відповідачем не надана інформація про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту.

2. Відповідачем порушено вимоги закону щодо ціни, яка є істотною умовою кредитного договору.

Відповідно за до ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Саме проценти є платою за надання основної фінансової послуги – кредитування.

У відповідності до ч. 6 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Згідно з ч. 8 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

Відповідач по справі в п. 2.1 Договору ніби дотримався цих вимог закону, вказавши процентну ставку в розмірі 0,0001 % і на його думку, формально легалізувавши кредитну операцію між відповідачем і позивачем.

Однак, фактично норма п. 2.1. кредитного договору що встановлює проценти за користування кредитом є фіктивною, оскільки:

1) У Додатку №1 до кредитного договору - графіку зниження розміру заборгованості погашення кредиту сума процентів взагалі не фігурує.

2) у розрахунку позовних вимог взагалі відсутня сума процентів.

3) т. зв. процентна ставка в розмірі 0,0001 % є в сотні тисяч разів меншою від кредитних ставок, які діяли на момент укладення договору (15-25 %).

Таким чином, у кредитному договорі відсутня істотна умова договору - ціна (ст. 632 ЦК України), що призводить до його нечинності.

3. Відповідач завідомо вніс у договір незаконні умови, маючи за мету збагатитися за рахунок позивача.

Нами вже обґрунтовано незаконність умов договору, які встановив так звану «щомісячну комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів» та пеню в розмірі 1 % за кожен день прострочення внаслідок чого, сума нарахованих відповідачем позовних вимог більш ніж в 10 раз перевищує розмір неповернутого кредиту.

На додаток до наведеного, зазначимо наступне.

Статтею 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” передбачені види банківських операцій, які мають право здійснювати банки. Саме за надання перерахованих послуг банки мають право отримувати визначену на підставі відповідних договорів плату (в даному випадку - відсоток за використання кредитних коштів).

Власне господарською діяльністю (банківською операцією), яку здійснює банк, в даному випадку є надання кредиту.

Обслуговування послуги з надання кредиту власне господарською діяльністю не є, як і не є нею обслуговування будь-якої іншої господарської діяльності.

Зазначене також відображено у ст. 1054 ЦК України, згідно якої за кредитним договором позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Правління Національного банку України прийнято постанову від 10.05.2007 р. „Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту” №168, зареєстровану у Міністерстві юстиції України 25.05.2007 р. за №541/13808, пункт 3.6. якої передбачає, що:

„Банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо)”.

Встановлення плати за дії, які банк здійснює в процесі кредитування, в даному випадку, - надання кредитних ресурсів, є підприємницькою діяльністю, що вводить в оману, згідно ст. 19 Закону України „Про захист прав споживачів”.

Будь-які видатки, пов'язані зі здійсненням тієї чи іншої банківської операції, банк може включити до вартості договору (в даному випадку - сформувати кредитну ставку з врахуванням цих видатків).

Дискримінаційними є також умови, викладені в п.3.6 Договору – декларативно надаючи право Позичальнику на дострокове погашення заборгованості, Відповідач не звільняє Позивача від сплати «комісійних», більше того (дослівно) : «Позичальник не звільняється від зобов»язання здійснювати сплату у повному обсязі наступних щомісячних платежів по погашенню виданих Кредитних ресурсів в повному обсязі».

У відповідності до п. 6.1. кредитного договору, «За прострочення повернення та /або сплати кредитних ресурсів, Позичальник сплачує пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожен день прострочення. Зазначена пеня сплачується у випадку порушення Позичальником строків платежів, передбачених п. 3.2., 3.3., 3.5., 4.3., 4.4., 4.6., 4.7., 4.8. цього договору, а також будь-яких інших строків платежів, передбачених цим договором. Сплата пені не звільняє Позичальника від зобов’язання сплатити проценти за весь час фактичного користування Кредитними ресурсами.

Встановлення пені в такому розмірі свідчить про порушення принципів справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства (п. 6 . ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Нарахування пені в розмірі більше 60 000 гривень свідчить про те, що пеня у даному випадку відіграє роль не способу забезпечення зобов’язання чи міри цивільно-правової відповідальності, а виступає у вигляді способу нечесного заробляння грошей.

Про мету незаконного збагачення свідчить і пункт 6.2. договору, який встановлює, що за ненадання позичальником Банку у встановлені терміни будь-яких документів, обов’язок надання яких передбачено цим договором, а також не повідомлеення Позичальником Банку про факти, зазначені у п.5.3. цього Договору, Позичальник сплачує Банку штраф у розмірі 10 % (десяти) процентів від загальної суми отриманих Кредитних ресурсів.

Аналіз даного пункту свідчить про те, що банк закладає в договорі можливість нарахування штрафу, не пов’язаного із його збитками, тобто, за відсутності складу цивільного правопорушення.

Такими «перлами» пронизаний увесь текст розробленого банком кредитного договору, який сподіваючись на правову необізнаність позивача, мав на меті збагатитися на суму, яка в десятки раз перевищує розмір кредиту.

4. Дії відповідача є таким, що порушують права позивача як споживача фінансових послуг.

Відповідно до ст. 21 Закону «Про захист прав споживачів», права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:

а) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції (в супереч ст. 11 Закону „Про захист прав споживачів”, перед укладенням Договору про надання споживчого кредиту Банком не було повідомлено Позивача у письмовій формі про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача, чим було порушене право споживача на свободу вибору продукції);

б) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач (правовий аналіз Договору свідчить про порушення принципу рівності сторін Договору на шкоду споживачу);

в) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; (банком обмежено право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про кредит);

г) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою (відповідно до закону «Про захист прав споживачів», безпека продукції - відсутність будь-якого ризику для життя, здоров'я, майна споживача і навколишнього природного середовища при звичайних умовах використання, зберігання, транспортування, виготовлення і утилізації продукції. Продукція надана позивачу банком (кредит) є небезпечною для його майнових інтересів, так як криє в собі ризик для майна Позивача через незаконну комісію та дискримінаційну пеню);

ґ) ціну продукції визначено неналежним чином (договір є безвідсотковим, а ціну незаконно виражено у вигляді комісійної винагороди).

5. При укладенні кредитного договору Позивач ввів Відповідача в оману.

Стаття 215 Цивільного Кодексу України встановлює правило, що підставою недійсності правочину (договору) є недодержання в момент вчинення правочину сторонами або однією із сторін, зокрема вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити ЦКУ, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Крім цього волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ч. 2 п. 2. ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно п. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 22е) цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Наведені нами докази та правовий аналіз допущених Відповідачем порушень розвіює будь-які сумніви щодо умислу останнього на обман Позивача.

Згідно п. 2. ст. 230 ЦК України, сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням правочину.

Збитками у даному випадку є незаконна сума нарахованої щомісячної комісії за надання кредитних ресурсів, а саме, - 9450 гривень.

Після пред’явлення Банком позову до Є. Яшного в сумі яка в десять раз або на 90 000 гривень перевищує суму отриманого кредиту, він постійно впродовж тривалого часу знаходиться в стані стресу, перебуває під тиском можливого погіршення майнового становища, викликаного незаконними обманними діями Відповідача. Тому такими протизаконними діями позивачу нанесено моральну шкоду, яку ми оцінюємо в розмірі суми пред’явленого позову, а саме 100 278,45 (сто тисяч двісті сімдесять вісім гривень 45 коп.) грн.

Відповідно до Закону «Про захист прав споживачів» споживачі за власним вибором звертаються до суду за місцем свого проживання, або за місцем знаходження Відповідача, або за місцем заподіяння шкоди, або за місцем виконання Договору.

Абзац 2 пункту 2 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» серед іншого передбачає, що відносини, які витікають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян у тому числі про надання кредитів регулюються положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».

Пункт 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює: споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, ст. ст. 3, 4, 13, 203, 215, 230, 236, 628, 1054 Цивільного кодексу України, Законами України «Про банки та банківську діяльність», «Про захист прав споживачів», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ст.ст. 3, 15, 27, 119-120 ЦПК України,

Прошу:

1. Задовольнити позовні вимоги по зустрічній позовній заяві.

2. Визнати недійсним та таким, що вчинений внаслідок обману, кредитний договір № 49Ш-Ф-4.4 від 23 червня 2006 року

3. Стягнути з відповідача на користь позивача збитки у подвійному розмірі в сумі 18900 (вісімнадцять тисяч дев’ятсот гривень) грн.

4. Стягнути з відповідача на користь моральну шкоду в розмірі100 278,45 (сто тисяч двісті сімдесят вісім гривень 45 коп.) грн.

5. Судові витрати покласти на відповідача.

До заяви додаю:

1) копію позовної заяви для вручення відповідачу;

[Определение апелляционного суда г. Днепропетровска о незаконности валютных кредитов Укрсиббанка подтвержденная представителем НБУ]

А коли похорони того представника Нацбанку?

[Решение Орджоникидзевского райсуда о признании недействительными договоров кредита, ипотеки и поручительства с банком Надра]

шкода, що в жодному рішенні не піднімається питання про те, предметом кредиту є гроші, а іноземна валюта при споживчому кредиті не є грошима, оскільки не має ознаки платіжного засобу.

Коли я працював юріком в банку (96-98 р.р.), кредити в інвалюті видавалися тільки для придбання товарів по експорту. Не можу відслідкувати коли і чому відбувся перехід. І на підставі чого?

[Моральне відшкодування]

В узагальненню Львівського апеляційного суду (розмістив в "правосудді") це питання віднесено до проблемних:

"Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Серед правових наслідків порушення зобов‘язання в ст. 611 ЦК України законодавець визначив відшкодування збитків та моральної шкоди.

Спеціальним по відношенню до ЦК України Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено, що п. 5 ч. 1 ст. 4 визначено, що споживач має право на відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством. Тобто для відшкодування моральної шкоди потрібна наявність небезпеки для життя та здоров”я позивача спричинена продукцією Банку. На нашу думку, у договірних правовідносинах стягнення моральної шкоди, якщо таке не передбачено умовами самого договору, не передбачено. Просимо висловити з цього приводу думку Верховного Суду України".

[Решение Приморского райсуда о признании кредитного договора с ОАО "Ощадбанк" недействительным в связи с отсутствием лицензии]

Решенице что надо ,хорошее. А самое главное видно ,что судья конкретно поработал. Честь ему и хвала. Все таки есть судьи в Украине!

Ага, є - Андрухів і П"єр-Луїджі Колліна

[Апеляційним судом Запоріжської області залишено в силі рішення про визнання кредитного договору недійсним через порушення прав споживачів + валюта]

Вот спасибо! Такие решения вселяют надежду на справедливость. Ну и сумма кредита, он же и депозит ( ) впечатляет!

Очередной раз убеждаешься, что банки жалеть нечего - физлицу пенсионеру дали потребит.кредит на 1,5 млн. (!!!) долларов ( ), разрешили их положить на депозит, короче крутили-мутили, вот пусть теперь расхлебывают, предприимчивые... .

Скорее бы хоть одна радостная касачка появилась...

Це не касачка, наразі тільки апеляшка

... використання відповідачем долара СІПА. - сканують і не перечитують.

[Апеляційним судом Запоріжської області залишено в силі рішення про визнання кредитного договору недійсним через порушення прав споживачів + валюта]

Вот спасибо! Такие решения вселяют надежду на справедливость. Ну и сумма кредита, он же и депозит ( ) впечатляет!

Очередной раз убеждаешься, что банки жалеть нечего - физлицу пенсионеру дали потребит.кредит на 1,5 млн. (!!!) долларов ( ), разрешили их положить на депозит, короче крутили-мутили, вот пусть теперь расхлебывают, предприимчивые... .

Скорее бы хоть одна радостная касачка появилась...

Це не касачка, наразі тільки апеляшка

... використання відповідачем долара СІПА. - сканують і не перечитують.

[Решение Приморского райсуда о признании кредитного договора с ОАО "Ощадбанк" недействительным в связи с отсутствием лицензии]

"З аналізу положень Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність», Цивільного кодексу України, Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93, Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року № 275 суд доходить висновку, що банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, а саме: неторговельні операції з валютними цінностями; операції з готівковою іноземною валютою та чеками (купівля, продаж, обмін, прийняття на інкасо), що здійснюються в касах і пунктах обміну іноземної валюти банків; ; операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; ведення кореспондентських рахунків банків (резидентів і нерезидентів) і іноземній валюті; ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України; відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій за ними; залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринка; торгівля іноземною валютою на валютному ринку України (за винятком валютно-обмінних операцій); торгівля іноземною валютою на міжнародних ринках; операції з банківськими металами на валютному ринку України; операції з банківськими металами на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках; інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України. Таким чином, для здійснення операцій з валютними цінностями банку потрібна наявність двох складових - банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України".

Бютіфул! Таке враження, що то я писав

[Апеляційним судом Запоріжської області залишено в силі рішення про визнання кредитного договору недійсним через порушення прав споживачів + валюта]

Справа № 22- 3925/2010

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий у 1-й інстанції: Татарінов В.І.

Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2010 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Осоцького І.І.

суддів : Мануйлова Ю.С.

Давискиби Н.Ф.

при секретарі: Бурима В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу АТ« Банк «Фінанси та Кредит», від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит», на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до АТ« Банк «Фінанси та Кредит», від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит», про стягнення заборгованості за депозитним договором та визнання недійсним кредитного договору,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до АТ« Банк «Фінанси та Кредит», від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит» (надалі - , АТ»Банк «Фінанси та кредит») про стягнення заборгованості за депозитним договором №1-7/13615 від 01.04.2008 року на суму 7 349 319 грн. 84 коп. (сім мільйонів триста сорок дев’ять тисяч триста дев’ятнадцять гривень 84 коп.), відповідно п.1.2 якого банк нараховує та виплачує ОСОБА_3 проценти від вкладу за ставкою 15,7% річних. Однак, банком не було виплачено за цим договором, відсотки за період з 01 квітня .2008 року по 01 вересня 2008 року на загальну суму 490 853 грн. 83 коп. та за період лютий-березень 2009 року відсотки на загальну суму 18 8851 грн. 50 коп.

Оскільки основною причиною відмови у виплаті грошових коштів по депозиту, який є заставою майнових прав в забезпечення повернення кредиту, банк вказував на наявність непогашеного кредиту за кредитним договором №5 92-03 8Д (про що свідчать письмові відповіді на звернення позивача). Ним,. ОСОБА_3, 08 вересня 2009 року були надані уточнення позовних вимог, які мають пряме відношення до предмету позовних вимог по первісному позову, зачіпають ті самі споріднені права і обов’язки між тими самими сторонами, а тому підлягають розгляду в одному провадженні. Згідно уточнених позовних вимог ОСОБА_3 просив визнати недійсним договір про відкриття кредитної лінії №592-038Д на суму, станом на 21 квітня 2008 року, 1 415 000 доларів США (один мільйон чотириста п’ятнадцять тисяч доларів США), у зв’язку з чим повернути всі зайво сплачені ним відсотки по кредиту, при цьому встановити суми, які підлягають поверненню, як наданий кредит, та суми відсотків сплачених ним за кредит у грошовій одиниці - гривні, за курсом, який діяв на момент укладення договору кредиту №592-03 8Д та на момент здійснення платежів (відсотків за кредит). Також в уточнених позовних вимогах позивач просив повернути суму вкладу за депозитним договором №1-7/13615 від 01 квітня 2008 року, яку відповідач відібрав в погашення заборгованості за кредитним договором №592-03 8Д, стягнути з відповідача нараховані, однак невиплачені відсотки за депозитним договором за період з 01 квітня 2008 року по 01 вересня 2008 року у сумі 490 853 грн. 83 коп., стягнути з відповідача нараховані, однак невиплачені відсотки за депозитним договором, за період лютий 2009 року, березень 2009 року у розмірі на загальну суму 18 8851 грн. 50 коп.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені в уточненій позовній заяві, наполягав на їх задоволенні з підстав зазначених у позові та доповненні до позову, заперечення відповідача проти позову вважає безпідставними та необгрунтованими, посилаючись на те, що 03 березня 2008 року між ним та відповідачем було укладено кредитний договір, який суперечить чинному законодавству, текст якого складений відповідачем містить положення, які значно погіршили його стан, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановленого чинним законодавством України, а саме: відповідач, надавши кредит у доларах США, порушив норми статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного Кодексу України, ст. З Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30 травня 2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», тому вважає, що використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесення в кредитний договір умови, яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросовісності, має наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов’язків на шкоду позичальника), що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій.

Це дає право позивачу відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» вимагати визнати в цілому кредитний договір недійсним. Щодо невиплат відсотків по депозитному договору позивач пояснив, що відповідачем були порушені вимоги ст. 586 ЦК України, якою встановлено, що заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи.

Також відповідач порушив: норми статті 1058 ЦК України, яка встановлює, що за договором банківського вкладу банк, що прийняв від вкладника грошову суму, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї; норми ч.2 ст.1060 ЦК України якою встановлено, що за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов’язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, норми ст.321 ЦК України, якою встановлено, що право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Таким чином, відповідачем безпідставно невиплачені відсотки по депозитному договору за період з 01 квітня 2008 року по 01 вересня 2008 року у розмірі на загальну суму 490 853 грн. 83 коп. та за період лютий-березень 2009 року відсотки на загальну суму 18 8851 грн. 50 коп.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, вважаючи позовні вимоги ОСОБА_3 безпідставними та необгрунтованими, просив суд у позові відмовити.

Суду пояснив, що договір укладено на законних підставах, є позиція НБУ, що банки мають право укладання кредитних договорів в іноземній валюті. Позивач ухиляється від виконання своїх зобов’язань за кредитним договором, згідно якого позивач отримав споживчий кредит у розмірі 1 415 000 дол. США (один мільйон чотириста п’ятнадцять тисяч доларів США) зі сплатою 13,7 відсотків річних терміном погашення по 06 квітня 2009 рок, а саме погашення кредиту та сплати відсотків за його користування. Також, по суті позовних вимог, представник відповідача пояснив, що 1 квітня 2008 року позивач уклад з ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» договір про банківський строковий вклад (депозит) пенсійний в національній валюті України. Згідно цього договору позивач розмістив на депозит у банку суму 7 349 319 грн. 84 коп. з відсотковою ставкою 15,7 відсотків річних. Позивач передав банку договір про банківський строковий вклад в заставу забезпечення виконання зобов’язання за Договором про відкриття кредитної лінії. У зв’язку з чим, позивачем було укладено два договори, відсоткова ж ставка за кредитним договором у доларах США становила 13,7 відсотків річних, а за депозитним договором в національній валюті України 15,7 процентів річних. Таким чином, різниця у відсоткових ставках була на користь позивача.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Кредитний договір №592-038Д від 03 березня 2008 року визнано недійним, у зв’язку з чим кожна із сторін за кредитним договором зобов’язана повернути другій стороні всі суми, що вона одержала на виконання цього договору у грошовій одиниці - гривні, по курсу який діяв на момент укладення договору кредиту та на момент здійсненням виплат позивачем відсотків за користування кредитним договором.

Повернуто позивачу суму депозиту за договором №1-7/13615 від 01 квітня 2008 року, яка була відібрана відповідачем в погашення заборгованості за кредитним договором №592-038Д від 03 березня 2008 року.

Стягнуто нараховані, але невиплачені відсотки за депозитним договором №1-7/13615 від 01 квітня 2008 року, а саме: нараховані за період з 01 квітня 2008 року по 01 вересня 2008 року, але невиплачені відсотки у сумі 490 853 грн. 83 коп., нараховані, але невиплачені відсотки за лютий, березень 2009 року у сумі 188 851 грн. 50 коп. .

Позовні вимоги про зобов’язання банк філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит» перерахувати з рахунку № 26005051445001 відкритого за договором № 14450 грошові кошти у сумі 37 000 грн. на р/рахунок № 35425009000739 на користь КУ «Центральна поліклініка № 1» Хортицького району м. Запоріжжя залишені без задоволення.

АТ« Банк «Фінанси та Кредит», від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит», подало апеляційну скаргу, в якій пославшись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Вислухавши доповідача, перевіривши обгрунтованість та законність постановленого у справі рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Як встановлено судом і таке вбачається з матеріалів справи, 03 березня 2008 року між позивачем та відповідачем було підписано кредитний договір №592-038Д про надання кредиту в сумі 1 415 000 доларів США.

Пославшись на надані у справі докази, суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку, що підписання зазначеного договору про надання споживчого кредиту стало наслідком чисельного порушення норм чинного законодавства та прав позичальника, як споживача кредитної послуги, з боку філії Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит», а саме:

1. Невиконання переддоговірної роботи з позичальником.

Згідно п. 2. ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

д) суму, на яку кредит може бути виданий;

є) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні виграти, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо):

є) строк, на який кредит може бути одержаний;

ж) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів. їх частоту та обсяги;

з) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

и) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

і) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те. від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

к) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Вказані вимоги до переддоговірної роботи з позичальником встановлені також положеннями Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, які затверджені Постановою національного банку України від 10.05.2007р. №168, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.05.2007р.

Ця інформація майже в повному обсязі не була надана Позивачу, таким чином в порушення вказаних норм Відповідачем не надана інформація про умови кредитування та орієнтовану сукупну вартість кредиту.

Ч. 2 п. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»: У договорі про надання споживчою кредиту зазначаються: - детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача.

Детальний розпис загальної вартості кредиту відсутній.

Таким чином відсутня істотна умова договору - ціна (ст. 632 ЦК України).

Згідно ч. 2 п. 2. ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надасться або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Згідно п. 1. ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 22е) цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

2. Зміст правочину суперечить чисельним нормам законодавства України, тексі якого складений Відповідачем носить положення, які значно погіршили стан позивача.

Договір про надання споживчого кредиту суперечить ряду норм чинного законодавства, а саме:

- Відповідач надавши кредит у доларах СІНА порушив норми статті 99 Конституції України, статті 524 Цивільного Кодексу України. ст. З Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст. 6. 7 Постанови Національного банку України №200 від 30.05.2007 «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України», тому вважає, що використання відповідачем долара СІПА. як предмету кредитування за споживчим кредитом є внесення в кредитний договір умови яка є дискримінаційною (такою, що в супереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду позичальника), що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) в разі настання певних подій. Що дає право для позивача відповідно до пункту 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», вимагати в цілому кредитний договір недійсним.

Відповідно до пунктів 6.1, 6.2 кредитного договору позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі 1 % від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення, а за ненадання позичальником банку у встановлені строки будь-яких документів сплачує штраф у розмірі 10% від загальної суми отриманих кредитних ресурсів. Вказані пункти договору порушують вимоги ст. З ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» : розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. ГІ. 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»: Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

3. Застосування іноземної валюти при споживчому кредитуванні населення.

Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобовэязаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію. або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язань.

Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов’язання та валюту виконання зобов’язання.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Ст. 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має бути виражене грошовій одиниці України — гривні. Сторони можуть визначній грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування па рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією.

Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до статі 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку пінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Таким чином, враховуючи вищевикладене надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб’єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.

Приймаючи до уваги, що в договорі був визначений обов’язок позивача по оплаті процентів за користування кредитом в іноземній валюті, вважаємо, що іноземна валюта долар США -- використовувалась у спірних правовідносинах між сторонами як засіб платежу, що потребує наявності індивідуальної ліцензії НБУ.

Проте, індивідуальна ліцензія, на надання філією Запорізьке РУ "АТ "Банк "Фінанси та Кредит" на отримання ОСОБА_3 кредиту в іноземній валюті та ведення по ньому платежу в іноземній валюті жодною стороною не отримувалась, внаслідок чого, з урахуванням вимог ст.524 ЦК України, неправомірним є вираження грошових зобов'язань у спірному кредитному договорі в іноземній валюті, а не в гривні України. Більш гою, АТ «Банк «Фінанси та Кредит» від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит» не надано доказів і про наявність в них генеральної ліцензії.

У зв’язку з тим, що вказана ліцензія у позивача і відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором №592-038Д від 03.03.2008р. суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Положенню «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу».

Наявність банківської ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та не робить укладений кредитний договір законним.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов'язкового вираження зобов'язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 524 Цивільного кодексу України.

Крім того, на день укладання кредитного Договору іноземний курс валюти становив 1 USD = 5,05 гри., та на сьогоднішній день становить 1 USD = 7.99 гри. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов’язань за кредитним договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку позичальнику необхідно сплачувати, в зв'язку із чим значно погіршився його фінансовий стан.

Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одною із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті З Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так. як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обов’язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг.

Несправедливістю є зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США. що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону банк покладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний договір пункт), що значно погіршує становище позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій. Відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими. якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс Договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Таким чином, кредитний договір має бути в цілому на вимогу споживача визнаним недійсним.

Згідно із статі 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до приписів частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов"язана повернути другій стороні у натурі все що вона одержала на виконання цього правочину.

У разі застосування наслідків недійсності правочину позивач повинен повернути відповідачеві суму наданого кредиту, а саме 1 415 000 доларів США. що в еквіваленті на момент надання коштів за офіційним курсом НБУ по ставці 5,05 грн. у відношенні до 1 долару США (курс НБУ на 03.03.2008р.) . що складає 7 145 750 грн. Відповідач повинен повернути позивачеві сплачені платежі за кредитом, а також

Тим самим, доводи апелянта про незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження доказами, у зв'язку з чим не можуть бути прийняті до уваги.

За таких обставин , судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції з’ясовані всі обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, дана належна оцінка письмовим доказам у сукупності з доводами сторін, висновки суду відповідають обставинам справи, доводи . викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновки суду першої інстанції, тому підстав для скасування рішення немає.

Керуючись ст. ст. 307,308,314,317 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу АТ« Банк «Фінанси та Кредит», від імені якого діє філія Запорізьке РУ «АТ «Банк «Фінанси та Кредит», відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2010 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.

Головуючий:

судді:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10270282

[Договор и додаток в разные дни. Последствия для ипотеки и поручительства.]

Отвечу по порядку:

1. Необходимо было оспорить отказ в принятии иска или же подать посторно, или подать к региональному отделению ОТП банка, которому подчиняется Ваше отделение.

2. Физлицо может подать иск в местный суд о признании, например, договора недействительным. И просить потом в хозяйственном процессе приостановить рассмотрение дела.

3. Просите суд истребовать оригиналы и копии доверенностей на сотрудников, а также положения про филиал.

4. По поводу признания поручительства именно недействительным в связи с отсутствием при подписании договора документов подтверждающих размер обязательств - можно попробовать. Нужно видеть Ваши документы.

Я в "правосудії" виклав узагальнення по кредитах, там є по підсудності:

4. Питання визначення кола осіб, які беруть участь у справах даної категорії.

Суди вірно визначали коло осіб, які беруть участь у справах даної категорії, виходячи при цьому з кола учасників договорів.

Так, при розгляді справ з участю ВАТ КБ „Надра”, суди враховували, що, як правило, договори вкладу (депозиту) були укладені позивачами у відділенні банку Львівського регіонального управління. Відповідно до Положення про Центральне відділення філії ВАТ КБ „Надра” Львівське регіональне управління, здійснює свою діяльність від імені юридичної особи, в тому числі має право на приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб, є структурною одиницею ВАТ КБ „Надра”.

Відділення банку здійснює банківську діяльність від імені банку та обслуговує фізичних осіб, в тому числі позивачів щодо строкового вкладу банку (депозиту), однак належною стороною в справі є саме юридична особа - ВАТ КБ „Надра”, а виходячи з повноважень відділення банку, спори з приводу повернення вкладу та процентів за користування коштами можуть бути подані до суду за місцезнаходженням такого відділення.

В той же час іноді суди цього не враховували.

Так, невірне визначення статусу філії банку було підставою для скасування рішення Франківського районного суду м.Львова від 13 березня 2009 року при розгляді цивільної справи за апеляційною скаргою ВАТ АБ «Укргазбанк» в особі Львівської філії на це рішення.

Цим рішенням було задоволено позов Г.О. до Львівської філії ВАТ АБ „Укргазбанк” про дострокове розірвання договорів та стягнення грошових коштів.

Достроково розірвано договори за №№ 231/10, 130/10, 63/10 укладені 17 жовтня 2007 року між Г.О. та Львівською філією ВАТ АБ «Укргазбанк».

Стягнуто з Львівської філії ВАТ АБ «Укргазбанк» на користь Г.О. грошові кошти внесені ним за цими договорами відповідно в сумі: 158126 грн.02 коп., 42555 доларів США 90 центів, 43742 євро 50 центів та 30 грн. за ІТЗ і 51 грн. судового збору.

В дохід держави з Львівської філії ВАТ АБ «Укргазбанк» стягнуто 9113 грн.50 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі ВАТ АБ «Укргазбанк» просив рішення скасувати та в позові відмовити, оскільки позивачем по справі відповідачем визначено та притягнуто судом Львівську філію ВАТ АБ «Укргабанк», яка не являється юридичною особою, що суперечить вимогам ст.30 ЦПК та ст.95 ЦК.

12 травня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду розглянувши апеляційну скаргу, ухвалила рішення Франківського райсуду м.Львова від 13 березня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд суду першої інстанції (справа №1540 /2009 р. тут і надалі зазначено номер справи в апеляційному суді).

При цьому заначено, що депозитні договори, які позивач просив достроково розірвати, укладено між ним та ВАТ АБ «Укргазбанк», який по ним відкрив депозитні рахунки, та прийняв грошові кошти в різній валюті, які зобов»язувався повернути в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ч.2 ст.30 ЦПК України відповідачем по справі може бути юридична особа. Львівська філія є структурним підрозділом ВАТ АБ «Укргазбанк» без статусу юридичної особи. Однак позивач визначив відповідачем не ВАТ АБ «Укргазбанк», а його структурний підрозділ – Філію.

Суд в порушення вимог ст.33 ЦПК України не вирішив питання заміни неналежного відповідача на належного та не притягнув до участі в справі в якості відповідача ВАТ АБ «Укргазбанк», а відповідно не вирішив вимоги про розірвання з ним Договорів та повернення по ним грошових коштів, тобто вирішив питання про права і обов»язки сторони по депозитних договорах, фактично звільнивши її від обов»язку про повернення грошових коштів, тому рішення відповідно до п.4 ч.1 ст.311 ЦПК України підлягає обов»язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд суду першої інстанції.

Аналогічні підстави для скасування були при розгляді цивільну справу за апеляційною скаргою ВАТ «Банк»Фінанси та Кредит» на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 13 квітня 2009 року.

Оскаржуваним рішенням було задоволено позов Ц.І. до Філії ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про дострокове розірвання строкового депозитного договору, повернення вкладених коштів з нарахуванням процентів та відшкодування завданих збитків.

Постановлено розірвати депозитний договір №350Ф-Х-Г/2007 «Перспектива» укладений 16 жовтня 2007 року між Ц.І. та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит».

Зобов»язано Філію ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» повернути Ц.І. вкладені нею грошові кошти в сумі 250000 гривень 00 коп. та нарахувати і виплатити їй проценти у відповідності до п.2.5 Договору у національній валюті.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за безпідставністю.

13 липня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду розглянувши апеляційну скаргу, ухвалила рішення суду від 13 квітня 2009 року скасувати, а справу направити на новий розгляд суду першої інстанції (справа №2054 /2009 р).

При цьому заначено, що Депозитні договори, які позивач просив достроково розірвати, укладено між ним та ВАТ АБ «Укргазбанк», який по ним відкрив депозитні рахунки, та прийняв грошові кошти в різній валюті, які зобов»язувався повернути в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ч.2 ст.30 ЦПК України відповідачем по справі може бути юридична особа. Львівська філія є структурним підрозділом ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» без статусу юридичної особи. Однак позивач визначив відповідачем не ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а його структурний підрозділ – Філію.

Такі порушення є в поодиноких випадках. Як правило, суди вірно визначають, що стороною у цивільному процесі є саме юридична особа, а не її структурний підрозділ без прав юридичної особи.

5. Питання визначення підсудності у справах даної категорії.

Відповідно до розділу ІІІ ( позовне провадження) глави І (підсудність) ЦПК України усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.

Позови по вирішенню спорів, які випливають з кредитних відносин пред’являються в суд за місцем проживання відповідача – фізичної особи та місцем знаходження відповідача – юридичної особи ( ст. 109 ЦПК України, надалі ЦПК).

Згідно ч.7 ст. 110 ЦПК України позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням.

На розгляді судів перебували численні справи за позовами громадян до відкритого акціонерного товариства комерційний банк (далі ВАТ КБ) „Надра” про стягнення грошових коштів за договором вкладу та відшкодування моральної шкоди, в яких представники банку оскаржували ухвали про відкриття провадження у справах.

Як правило, апелянт посилався на те, що Центральне відділення філії ВАТ КБ „Надра” Львівського регіонального управління не є юридичною особою, предметом діяльності якої є лише надання банківських послуг, а юридична особа – ВАТ КБ „Надра”, знаходиться в м. Києві і остання не надавала повноважень відповідачу на представництво перед судовими органами

При вирішенні таких справ апеляційним судом враховувалось, що статтею 2 Закону „Про банки і банківську діяльність” визначено, що філією банку є відокремлений структурний підрозділ банку, що не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені банку.

Відділення банку здійснює банківську діяльність від імені банку та обслуговує фізичних осіб, в тому числі позивачів щодо строкового вкладу банку (депозиту), а відтак спори з приводу повернення вкладу та процентів за користування коштами може бути подана до суду за місцезнаходженням такого відділення й х врахуванням вимог ст. 93 ЦК України щодо місцезнаходження юридичної особи.

Так, ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 13 лютого 2009 року було відкрито провадження у справі за Д.Є. до Центрального відділення філії ВАТ КБ „Надра” Львівського регіонального управління про стягнення грошових коштів за договором вкладу та відшкодування моральної шкоди (Справа №22ц-1211/09).

Оскаржуючи ухвалу представник ВАТ КБ „Надра”, просив її скасувати та ухвалити нову, якою зупинити провадження у справі до припинення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, а справу передати на розгляд Шевченківському районному суду м. Києва, посилаючись на те, що судом відкрито провадження з порушенням правил підсудності. Також, апелянт посилався на те, що відповідач не є юридичною особою, предметом діяльності якої є лише надання банківських послуг, а юридична особа – ВАТ КБ „Надра”, знаходиться в м. Києві і остання не надавала повноважень відповідачу на представництво перед судовими органами. Крім того апелянт зазначав, що у зв’язку зі значним відтоком пасивів ВАТ КБ „Надра” (депозитів) та одночасним зменшенням поступлень від активів (погашення кредитів), що вплинуло на ліквідність банку, Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 59 від 10.02.2009 р. про призначення тимчасової адміністрації у ВАТ КБ „Надра” на уведений мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців – до 10.08.2009 р.

Колегія суддів не знайшла підстав для задоволення апеляційної скарги та в ухвалі від 06 квітня 2009 року зазначила наступне.

Статтею 95 ЦК установлено, що філією юридичної особи є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Відповідно до ч.7 ст.110 ЦПК позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред’являтися за їх місцезнаходженням.

Статтею 2 Закону „Про банки і банківську діяльність” визначено, що філією банку є відокремлений структурний підрозділ банку, що не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені банку.

Аналізуючи наведені норми та те, що договір вкладу (депозиту) був укладений позивачем у відповідача, останній, відповідно до Положення про Центральне відділення філії ВАТ КБ „Надра” Львівське регіональне управління, здійснює свою діяльність від імені юридичної особи, в тому числі має право на приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб, є структурною одиницею ВАТ КБ „Надра”, можна дійти висновку, що зміст викладеного кореспондується зі змістом ч.7 ст.110 ЦПК.

За таких обставин, ураховуючи, що відділення банку здійснює банківську діяльність від імені банку та обслуговує фізичних осіб, в тому числі позивача щодо строкового вкладу банку (депозиту), а відтак спори з приводу повернення вкладу та процентів за користування коштами може бути подана до суду за місцезнаходженням такого відділення.

Тому колегія суддів прийшла до висновку, що ухвала районного суду відповідає вимогам ЦПК, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її зміни чи скасування немає.

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 25 червня 2009 року залишено без змін ухвалу Галицького районного суду м. Львові від 18 березня 2009 року, якою відкрито провадження у справі за позовом К. М. до ВАТ КБ «Надра» про повернення вкладу (Справа № 22ц-18830).

Колегія суддів в ухвалі вказала наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позов виник з діяльності відділення №53 Філії ВАТ КБ «Надра» Львівське регіональне управління, що знаходиться за адресою: м. Льві, вул.Коперника,4.

Відповідно до ч. 7 ст. 110 ЦПК України, позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням.

За змістом ч.8 ст. 110 ЦПК України, позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред’являтися також за місцем виконання цих договорів.

Згідно довіреності від 25 лютого 2009 року, виданої тимчасовим адміністратором ВАТ КБ «Надра» П.М. - представнику філії ВАТ КБ «Надра» ЛРУ, останній наділений повноваженнями представляти інтереси і вести справи від імені ВАТ КБ «Надра» у всіх установах, підприємствах, організаціях, а також у всіх судах з правами, передбаченими законодавством для позивача, відповідача, кредитора, стягувача, третьої особи, тому доводи апеляційної скарги про протилежне не заслуговують на увагу як голослівні.

З врахуванням того, що відділення банку здійснює банківську діяльність від імені банку та обслуговує фізичних осіб, в тому числі позивача, щодо строкового вкладу банку(депозиту), спори з приводу повернення вкладу та процентів за користування коштами може бути подано до суду за місцезнаходженням такого відділення.

Таким чином, оскаржувана ухвала про відкриття провадження у справі постановлена з дотриманням правил підсудності, відповідає вимогам ст. 122 ЦПК України та не суперечить положенням п.п.7,8 ст.110 ЦПК України, тому підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачала.

По аналогічних справах суди вірно постановляли ухвали про відкриття провадження.

Так, ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 13 липня 2009 року залишено без змін ухвалу Сокальського районного суду Львівської області від 6 квітня 2009 року, якою відкрито провадження у справі за позовом за позовом Т.П. до ВАТ КБ „Надра” про стягнення коштів за депозитним договором (Справа № 22ц-1941 ).

В ухвалі апеляційного суду зазначено, що між позивачем та відповідачем в особі його відділення №18 укладено Договір на строковий депозитний гривневий вклад за місцем знаходження вказаного відділення, яке здійснює свою діяльність від імені банку та в його інтересах в м.Сокалі, виконання договору у вигляді видачі вкладу також здійснюється за місцем знаходження цього відділення, це є територія Сокальського районного суду, а тому Т. П. мав право подати позов саме у вказаний суд.

Тому суд, відкривши провадження у справі, правил підсудності відповідно до ч.ч.7,8 ст.110 ЦПК України не порушив.

По справі Миколаївського районного суду Львівської області за позовом Т.М. до ВАТ КБ „Надра” та його Відділення №22 про стягнення коштів за депозитним договором відповідач просив ухвалу про відкриття провадження скасувати та передати справу до Шевченківського районного суду м.Києва за місцем знаходження відповідача – юридичної особи ВАТ КБ «Надра», оскільки ні відділення банку, ні його Львівська філія юридичними особами не являються, тому у суду не було передбачених ст.110 ЦПК України підстав для відкриття провадження у справі за місцем проживання позивача.

Встановлено, що між позивачем та відповідачем в особі його відділення №22 укладено Договір про комплексне банківське обслуговування та відкрито рахунки по ТП «Базовий» за місцем знаходження вказаного відділення, яке здійснює свою діяльність від імені банку та в його інтересах в м.Новий Розділ Миколаївського району Львівської області, виконання договору також здійснюється за місцем знаходження цього відділення, це є територія Миколаївського районного суду, а тому Т.М. мав право подати позов саме у вказаний суд.

На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що суд, відкривши провадження у справі, правил підсудності відповідно до ч.ч.7,8 ст.110 ЦПК України не порушив.Тому ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 13 липня 2009 року залишено без змін ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 18 березня 2009 року, якою відкрито провадження у справі за позовом за позовом Т.П. до ВАТ КБ „Надра” про стягнення коштів за депозитним договором (Справа № 22ц-1977 ).

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 21 квітня 2009 року залишено без змін ухвалу Галицького районного суду м. Львові від Личаківського районного суду м. Львова від 26 лютого 2009 року у справі за позовом О.Б. до Львівського міського відділення „Гуцульське” Західного головного регіонального управління ЗАТ КБ „ПриватБанк” про стягнення коштів (справа №22ц-1298/09).

Представник ЗАТ КБ „ПриватБанк”, в апеляційній скарзі просив її скасувати та постановити нову ухвалу про залишення позовної заяви О.Б. без розгляду, посилаючись на те, що така прийнята з порушенням норм ЦПК, оскільки позов подано з порушенням територіальної підсудності, так як відділення є відокремленою структурною одиницею ЗАТ КБ „ПриватБанк”, не є юридичною особою, а відтак не може бути відповідачем по справі. Крім того, апелянт зазначає, що стороною договору був ЗАТ КБ „ПриватБанк”, а не структурна одиниця.

Судовою колегією встановлено, що оскаржуваною ухвалою відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом, відповідно до якого позивач просив стягнути з відповідача суму грошових коштів, які були внесені його матір'ю на депозит відповідно до договору від 03.10.2007 р. терміном на 12 місяців. 09.05.2008 р. мати позивача померла, а він, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29.01.2009 р., є спадкоємцем зазначених коштів, що були внесені на депозит та прийняті відповідачем.

Таким чином є спір щодо діяльності відділення (філії) юридичної особи.

Згідно зі ст.93 ЦК місцезнаходження юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Статтею 95 ЦК установлено, що філією юридичної особи є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Відповідно до ч.7 ст.110 ЦПК позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред’являтися за їх місцезнаходженням.

Статтею 2 Закону „Про банки і банківську діяльність” визначено, що філією банку є відокремлений структурний підрозділ банку, що не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені банку.

Відповідно до Положення про Львівське міське відділення „Гуцульське” філії „Західне головне регіональне управління” Закритого акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” (далі Положення) зазначене відділення є структурною одиницею ЗАТ КБ „ПриватБанк”, створене з метою поліпшення обслуговування клієнтів шляхом надання банківських послуг, не є юридичною особою, але має право виконувати функції та операції у межах отриманих ЗАТ КБ „ПриватБанк” від Національного банку України банківської ліцензії, зокрема – приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб, крім міжбанківських депозитів.

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів прийшла до висновку, що зміст Положення кореспондується зі змістом ч.7 ст.110 ЦПК.

За таких обставин, ураховуючи, що відділення банку здійснює банківську діяльність від імені банку та обслуговує фізичних осіб, вказана позовна заява може бути подана до суду за місцезнаходженням такого відділення.

Тому судова колегія прийшла до вірного висновку, що позовну заяву О.Б. Личаківським районним судом м. Львова було прийнято без порушення правил підсудності, а відтак апеляційну скаргу слід відхилити, а ухвалу Личаківського районного суду м. Львова про відкриття провадження у справі слід залишити в силі.

[Узагальнення судпрактики судів Львівської обл. з кредитних відносин за 2009]

Во дают.

Н-да, по таких питаннях в них є час і бажання пофілософствувати, поміркувати, а по валюті, - "Ну, кредит брали, значить треба віддавати!", "свобода договору" і т.д.

Правильно - ? по укладенню іпотеки в один день з к-п, підсудність по міцезнаходженню банк. відділення... Про недійсність валютних кредитів - мовчок. Ждьомс височайшого повєлєнія.

[Узагальнення судпрактики судів Львівської обл. з кредитних відносин за 2009]

Там є цікаві речі, але багато всього, - 50 стр., - скидаю файл. Та добре вже, дякувати не треба, та не всі зразу )))

Узагальнення_Кредит_відносини_для_місцев_суд.doc

[Узагальнення судпрактики судів Львівської обл. з кредитних відносин за 2009]

Тиждень як з"явилося.

даю план і найцікавіший - 14 пункт.

Цільові споживчі кредити і інвалюті як удавані віднесли до проблемних питань. Прогрес! )))

Узагальнення

судової практики апеляційного та місцевих судів

Львівської області у цивільних справах щодо спорів, які випливають з кредитних відносин за 2009 рік.

П Л А Н

1. Вступ.

2. Статистичні дані.

3. Законодавство, що регулює правовідносини по вирішенню спорів, які випливають з кредитних відносин.

4. Питання визначення кола осіб, які беруть участь у справах даної категорії.

5. Питання визначення підсудності у справах даної категорії.

6. Розгляд клопотань про забезпечення позову.

7. Розгляд справ в наказному провадженні.

8. Спори пов'язані з укладанням, виконанням і розірванням договорів банківського вкладу.

9. Спори щодо кредитних договорів.

10. Спори щодо стягнення сум з боржника та з поручителів, в тому числі в разі смерті боржника.

11. Спори щодо звернення стягнення на майно, передане в іпотеку чи в заставу.

12. Спори щодо дострокового повернення всіх сум за кредитним договором.

13. Спори пов'язані з виконанням договірних зобов'язань в іноземній валюті.

14. Спірні та проблемні питання судової практики.

15. Висновки і пропозиції.

13. Спори пов'язані з виконанням договірних зобов'язань в іноземній валюті.

З представлених на узагальнення справ вбачається, що судами розглядались позови про стягнення у гривнях, як грошового еквіваленту іноземної валюти.

Суди враховували вимоги ст. 533 ЦК України відповідно до якої, якщо у зобов»язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Так, рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 21 липня 2009 року задоволено позов ВАТ „Комерційний банк „Надра” (в подальшому – „Банк”) до Е.А. і К. В. та стягнуто солідарно зі згаданих відповідачів на користь позивача заборгованість по Кредитному договору № 470/06-Ф, укладеному 26.06.2006 року між Банком і Е.А., у розмірі 105 222 грн. 67 коп., а також сплачені позивачем 1 052 грн. судового збору та 250 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Апелянт відповідачка Е.А. просила рішення суду скасувати і передати справу на новий розгляд, покликаючись на його необгрунтованість і незаконність та на порушення норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Вважала безпідставним висновок суду про наявність заборгованості відповідачів перед позивачем і про його розмір, оскільки позивачем не було подано до суду розрахунків розміру заборгованості по кредиту, заборгованості по відсотках та пені за несвоєчасну сплату відсотків.

Вважала, що судом було залишено поза увагою той факт, що по кредитному договору зобов’язання має виконуватись в доларах США, а не в гривнях, як зазначено судом в оскаржуваному рішенні. При цьому в матеріалах справи відсутні докази про офіційний курс долара США щодо гривні на момент ухвалення оскаржуваного рішення.

14 грудня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду, розглянувши апеляційну скаргу, залишила її без задоволення з таких підстав (справа №22ц-2896/2009).

В ухвалі вказано, що задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що статтями 10, 60 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, а також те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, Е.А. визнавала наявність у неї заборгованості перед позивачем по кредитному договору (в підтвердження чого подала до суду апеляційної інстанції додаткову угоду до згаданого договору, якою (на її твердження вона врегулювала спір з позивачем) і будь-яких розрахунків, які б спростовували позовні вимоги або висновки оскаржуваного рішення до суду апеляційної інстанції не подала.

Так само, апелянт не подала до суду будь-яких доказів, які б спростовували офіційний курс долара США, застосований при розрахунках позовних вимог.

За вище наведених обставин доводи апеляційної скарги про безпідставність висновків суду про наявність заборгованості відповідачів перед позивачем та щодо офіційного курсу долара США є надуманими і до уваги прийматись не можуть.

26 листопада 2008 р. ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» подав до суду позов, в якому просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідачів К.Л., П.М., С.С. на користь структурного підрозділу ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» - Львівської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» грошові кошти розмірі 2 882 грн. 30 коп. доларів США, що еквівалентно по курсу НБУ 16 672 грн.09 коп., 166 грн.72 коп. судового збору та 30 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи.

19 грудня 2009 р. позивач збільшив позовні вимоги. Просив стягнути з відповідачів в користь банку 2 965,37 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 23 322 грн.04 коп. та 233 грн.22 коп. судового збору.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 24 лютого 2009 р. позов задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів К.Л., П.М., С.С. на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість по кредитному договору в розмірі 23 322 грн.04 коп. та судові витрати по оплаті судового збору в сумі 233 грн.22 коп. та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішення суду оскаржував П.М.

В апеляційній скарзі вказував, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права.

Зокрема зазначав, що банк повідомив його, як поручителя, про невиконання боржником зобов»язань по договору лише в травні 2008 р., хоча боржник перестав виконувати умови договору ще в жовтні 2007 р., з чого можна зробити висновок, що банк був зацікавлений у невиконанні божником зобов»язання з метою отримання додаткових сум, а саме - пені. Вважав, що відповідно до п.4 ст.212 ЦК України, якщо настанню обставин недобросовісно сприяла сторона, якій це вигідно, обставина вважається такою, що не настала, а тому стягнення з нього, як поручителя по договору, пені є безпідставним. З кредитним договором він не був ознайомлений, а оскільки він його не підписував, то не знав, що строк позовної давності щодо стягнення пені збільшено, хоча статтею 258 ЦК України для стягнення пені встановлено позовну давність в один рік.

Суд при ухваленні рішення не прийняв до уваги, що відповідно до ст. 533 ЦК України сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. На день ухвалення рішення судом, тобто на 24.02.2009 р. курс 1 долара США становив 7 грн.70 коп., суд же застосував курс долара станом на 18 грудня 2008 р., відповідно до якого 1 дол. США становив 7 грн.86 коп.

Просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення у справі.

13 серпня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду, розглянувши апеляційну скаргу, ухвалила рішення суду змінити.

Стягнуто з К.Л., П.М., С.С. солідарно в користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» 22 833 грн. 34 коп. заборгованості по кредитному договору, 228 грн. 33 коп . судового збору та 30 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (справа №22ц-1712/2009).

В ухвалі наведені такі мотиви.

Задовольняючи позов, суд вірно виходив з положень ст.ст.553 та 1054 ЦК України, які регулюють дані правовідносини, та прийшов до правильного висновку, що відповідач П. М. відповідно до договору поруки від 15.09.2005 р. № 014/08-5/4098-ск/1 на добровільних засадах взяв на себе зобов»язання перед кредитором -ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» відповідати по зобов»язаннях боржника К.Л., що випливають з умов кредитного договору від 15.09.2005 р. № 014/08-5/4098-ск.

Суд вірно розрахував суму заборгованості по договору кредиту в доларах США, що включає заборгованість по кредиту, відсотки за користування кредитними коштами, загальну суму пені за несплату кредитних коштів та за несплату відсотків та прийшов до вірного висновку про підставність стягнення пені за весь час порушення строків повернення кредитної заборгованості, оскільки про розмір пені та порядок її нарахування сторони домовилися при укладенні договору ( розділ 8 «відповідальність сторін» договору кредиту ).

Однак, при розрахунку суми боргу в гривнях, як грошовому еквіваленті до дол. США, що підлягає стягненню з відповідачів в користь позивача, судом не враховано вимоги ст. 533 ЦК України відповідно до якої, якщо у зобов»язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Судом застосовано курс долара США, встановлений Національним Банком України станом на 18 грудня 2008 р., що становив 7,86 грн. , а не курс долара США станом на 24 лютого 2009 р., що становив 7 грн. 70 коп. (на день постановлення рішення суду).

Тому, виходячи з наведеного, рішення суду в частині суми, яка підлягає стягненню з відповідачів в користь позивача слід змінити та стягнути з К.Л., П.М., С.С. в користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість по кредитному договору в розмірі 22 833 коп. 34 коп. (2 965,37 дол. США х 7,7 грн. = 22 833 грн.34 коп.)

Доводи апеляційної скарги про те, що банк умисно, з метою отримання додаткових сум по договору (пені) повідомив його, як поручителя, про невиконання боржником зобов»язань лише в травні 2008 р., хоча боржник перестав виконувати умови договору ще в жовтні 2007 р., не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до п.3.2 договору поруки (а.с.13) днем виникнення зобов»язання поручителя погасити заборгованість боржника, вважається день закінчення строку надання кредиту за кредитним договором, в тому числі і з урахуванням пролонгації.

Таким чином рішення суду змінено.

14. Спірні та проблемні питання судової практики

Хоча по вказаним спірним питаннях нами висловлені позиції, однак при розгляді справ даної категорії виникають численні проблемні питання по кредитно-заставних правовідносинах та правовідносинах із залучення коштів банками:

Чи можливо стягнути з боржника за кредитним договором заборгованість з врахуванням індексу інфляції по кредиту, який належить до категорії споживчих?

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, якщо в кредитному договорі встановлена пеня, крім неї кредитор має право стягнути заборгованість за кредитом з врахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення боржника.

Водночас відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції, при цьому споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

При цьому відповідно до ст. 11 зазначеного закону споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Отже, чи поширюються обмеження, встановлені ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» на відповідальність за несвоєчасне виконання зобов‘язань споживача?

Чи є удаваним споживчий кредитний договір в іноземній валюті з цільовим призначенням – для купівлі майна на території України?

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Водночас відповідно до ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. На нашу думку, якщо у зобов»язанні використовувалась іноземна валюта, суд вправі у рішенні суду стягнути відповідну суму в іноземній валюті.

При цьому виникає питання - чи є необхідним відразу в судовому ріщенні зазначати еквівалент цієї суму в гривнях по курсу НБУ на час ухвалення рішення чи є доцільним вже при виконанні рішення суду виносити ухвалу про роз»яснення рішення шляхом зазначення грошового еквіваленту стягнутої суми у гривнях ( по курсу НБУ на час фактичного виконання рішення)?

Згідно зі ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Отже, чи є удаваним правочин з надання коштів в іноземній валюті фізичній особі для придбання майна на території України, якщо судом встановлені обставини, зазначені в ст. 235 ЦК України (для прикладу в договорі прописана мета кредиту – для придбання автомобіля)?

Чи є законним оформлення іпотечного договору без попередньої реєстрації договору купівлі-продажу в БТІ?

Відповідно до ст. 55 Закону України „Про нотаріат” іпотечні договори, предметом іпотеки за якими є нерухомість, яка належить третім особам і стане власністю іпотекодавця після укладання такого договору, посвідчуються до моменту оформлення встановленого законодавством документа про право власності іпотекодавця на нерухомість. Відповідно до статті 18 Закону України „Про іпотеку”, у разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Водночас частиною першою статті 182 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Відповідно до абзацу третього частини другої статті 331 зазначеного Кодексу, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно в Україні визначено Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5. Пунктом 3.8 Тимчасового положення встановлено, що після прийняття рішення реєстратором та внесення запису до Реєстру прав на правовстановлювальних документах робиться відмітка (штамп) про реєстрацію відповідних прав, видається витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, який є невід'ємною частиною правовстановлювального документа.

Таким чином, правовстановлювальними документами, на підставі яких перехід права власності на об'єкт нерухомого майна (відчуження) та витяг про реєстрацію права власності на це нерухоме майно.

Крім того, пунктом 38 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року N 20/5, передбачено, що договори про відчуження та заставу (іпотеку) майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, та в передбачених законодавством випадках державну реєстрацію прав на це майно. Такі документи нотаріус приймає лише за наявності відмітки (штампу) про реєстрацію відповідних прав та витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, що є невід'ємною частиною правовстановлювального документа.

Також відповідно до частини шостої статті 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” реєстрація права власності на нерухоме майно повинна передувати реєстрації інших речових прав на таке майно та їх обмежень і проводитися в разі вчинення правочину щодо такої нерухомості, встановлення обмежень речових прав на таку нерухомість.

Отже, чи можливим є оформлення іпотечного договору без попередньої реєстрації договору купівлі-продажу в БТІ?

Чи можливо визнати договір іпотеки з майновим поручителем змішаним?

Відповідно до ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Згідно зі ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника;

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про іпотеку» Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Зважаючи на те, що Законом України «Про іпотеку» прямо не передбачено, що майнова порука є видом застави, чи можливим є її визнання змішаним договором з елементами застави та поруки.

Чи поширюється Закон України «Про захист прав споживачів» на договір вкладу?

Згідно з п. 2 ст. 1058 ЦК України договір вкладу є публічним договором. Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Водночас чи є споживачем фізична особа, яка одержує проценти за розміщення свого вкладу в банківській установі. Тобто чи споживачем в даному випадку є вкладник, чи банк, адже саме вкладник надає послугу банку з розміщення коштів? Якщо споживачем є банк – то, відповідно, Закон України «Про захист прав споживачів» не поширюється на договір банківського вкладу (депозиту).

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Серед правових наслідків порушення зобов‘язання в ст. 611 ЦК України законодавець визначив відшкодування збитків та моральної шкоди.

Спеціальним по відношенню до ЦК України Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено, що п. 5 ч. 1 ст. 4 визначено, що споживач має право на відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством. Тобто для відшкодування моральної шкоди потрібна наявність небезпеки для життя та здоров”я позивача спричинена продукцією Банку. На нашу думку, у договірних правовідносинах стягнення моральної шкоди, якщо таке не передбачено умовами самого договору, не передбачено. Просимо висловити з цього приводу думку Верховного Суду України.

Обсяг штрафних фінансових санкцій, що підпадають під дію мораторію на задоволення вимог кредиторів в банках з тимчасовою адміністрацією, можливість стягнення не нарахованих процентів на кошти протягом цього періоду часу.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мораторій - зупинення виконання банком зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань;

Відповідно до ст. 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Національний банк України під час здійснення тимчасової адміністрації має право повністю або частково на строк не більше ніж три місяці ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів банку. Національний банк України розміщує в день прийняття рішення про введення мораторію інформацію про це на своєму офіційному веб-сайті та протягом трьох днів у газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України". Протягом дії мораторію: не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, відповідно до конструкції ст. 625 та 549 ЦК України відповідальність передбачена ст. 625 ЦК України є пенею, при чому ст. 625 застосовується лише, якщо інший розмір пені не передбачений законом чи договором, тобто це мінімально гарантована пеня.

Відповідно до ст. 611 ЦК України наслідками порушення зобов‘язання є припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Отже, чи поширюється пеня на пеню передбачену ст. 625 ЦК України та на інші фінансові санкції, передбачені ст. 611 ЦК Укарїни.

Відповідно до ст. ст. 179 та 181 ЦК України гроші є річчю, зокрема рухомим майном. Відповідно до ст. 189 ЦК України продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Банк, який не нараховує та не сплачує проценти за користування чужим майном згідно вищенаведених вимог повинен сплачувати проценти за користування чужими коштами, при цьому ці проценти не належать до категорії штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Отже, чи є підставним стягнення з банку протягом дії мораторію процентів за користування вкладом у розмірі облікової ставки Національного банку України в разі не встановлення в договорі процентів та ненарахування банком жодних процентів за користування вкладом?

Виникають труднощі при вирішенні справ щодо договорів по яких залучаються грошові кошти фізичних осіб – членів кредитної спілки.

Відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 21 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка (на далі – КС) залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі.

Істотні умови договору про залучення внесків (вкладів) на депозитні рахунки регулюються нормами статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" і п.3.10 Ліцензійних умов провадження діяльності кредитних спілок з надання фінансових послуг, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 02.12.2003 №146, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25.12.2003 за N 1225/8546 (із змінами), підп.1.4 пункту 1 Переліку внутрішніх положень та процедур кредитної спілки, затверджених розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг № 116 від 11.11.2003р.

Зі змісту цих положень випливає, що за договором про залучення внесків (складів) на депозитні рахунки фізична особа, яка є членом кредитної спілки, передає кредитній спілці грошові кошти на умовах зворотності, платності, строковості. Такий договір можна віднести до різновиду договору позики.

Відповідно до ч.1 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

В той же час, відповідно до ч.1 ст.23 Закону внески (вклади) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також нарахована на такі кошти та пайові внески плата (проценти) належать членам кредитної спілки на праві приватної власності.

Оскільки кошти за договором про залучення внесків (вкладів) на депозитні рахунки у власність кредитної спілки не переходять, то такий договір не може бути різновидом договору позики.

Згідно із ст.1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Чи існує можливість кваліфікації договору між КС та членом КС про внесення членом КС вкладу (внеску) на депозитний рахунок (ст.23 Закону України «Про кредитні спілки») в якості договору банківського вкладу, який регулюється параграфом третім глави 71 ЦК України?

Чи існує можливість застосування ст.235 ЦК України (удаваний правочин), коли на стороні боржника за договором про внесення членом КС вкладу (внеску) на депозитний рахунок виступає КС, яка не має відповідної ліцензії або дія якої призупинена, тобто чи існує можливість кваліфікації цього договору в якості договору позики, чи в такому разі необхідно до цих правовідносин слід застосовувати інститут безпідставного збагачення?

Також виникають труднощі при вирішенні справ щодо договорів про надання кредитною спілкою кредитів своїм членам.

Відповідно до абзацу четвертого частини першої ст.11 Закону України «Про кредитні спілки» члени кредитної спілки мають право отримувати від кредитної спілки кредити. Кредитна спілка відповідно до свого статуту надає кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості (ч.1 ст.21 Закону). Згідно з абзацом другим частини третьої ст.17 Закону розгляд заяв членів кредитної спілки про надання кредитів і прийняття рішень з цих питань належить до компетенції кредитного комітету кредитної спілки. Провадження кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої цим Законом, не допускається (ч.1 ст.21 Закону).

Таким чином, кредитна спілка надає кредити своїм членам на підставі кредитного договору.

Кредитний договір регламентується нормами параграфу 2 «Кредит» глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, а у разі надання споживчого кредиту (кредитування фізичних осіб на цілі, не пов’язані із підприємницькою діяльністю) - ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Істотні умови кредитного договору між кредитною спілкою та її членом визначені ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», п.3.10 Ліцензійних умов.

Надання кредитів фізичним особам – членам кредитної спілки здійснюється кредитною спілкою тільки після отримання відповідної ліцензії. Якщо ж залучення здійснює кредитна спілка, яка не має відповідної ліцензії або дія ліцензії якої призупинена, то такий договір підпадає під режим оспорюваного правочину (ст.227 ЦК України).

Чи є підстави прийти до висновку, що кредитна спілка не вправі надавати кредити особам, які не є членами кредитної спілки (за виключенням надання кредитів іншим спілкам)?

Також в судовій практиці виникає питання можливості в порядку забезпечення позову у цивільній справі постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду боржників за кордон. Згідно ст. 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" громадянинові України у випадку, якщо діють договірні та інші невиконані зобов'язання може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон. Однак. як нам видається, в порядку забезпечення позову суд не вправі застосувати такий захід забезпечення, порядок надаення дозволу чи відмови у наданні дозволу оскаржується в іншому порядку і має вирішуватись за правилами КАС України.

Пропонуємо з метою формування єдиної судової практики застосування положень ЦК України при вирішенню спорів, які випливають з кредитних відносин, відобразити напрацьовані судовою практикою правові позиції в узагальненні Верховного Суду України.

По інших питаннях нами висловлені позиції при розкритті попередніх питань.

[Определение Апелляционного суда АРК о расторжении кредитного договора и поруки и признание кризиса форс-мажором]

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2010 р. № 10/215-09

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губенко Н.М.,

суддів: Барицької Т.Л.,

Мирошниченка С.В.

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

на рішення господарського суду Сумської області від 07.10.2009

та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2009

у справі № 10/215-09

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль"

про внесення змін в кредитний договір

в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача повідомлений, але не з'явився;

- відповідача повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Сумської області від 07.10.2009 у справі №10/215-09 (суддя Малафеєва І.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2009 (судді: Погребняк В.Я., Афанасьєв В.В., Шевель О.В.), відмовлено у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі позивач/ скаржник) до Відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (надалі відповідач) про внесення змін у кредитний договір.

Скаржник, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити повністю; в обґрунтування підстав касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить оскаржувані у даній справі судові рішення залишити без змін, вимоги касаційної скарги без задоволення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте сторони не скористалися своїм правом бути присутніми у судовому засіданні

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами першої та апеляційної інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який втілюється в положеннях статей 3 та 627 ЦК України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частина 1 статті 652 ЦК України, на підставі якої пред'явлено даний позов, передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна договору з цієї підстави на вимогу заінтересованої сторони в судовому порядку можлива за наявності одночасно чотирьох умов, вказаних у частині другій статті 652 ЦК України, а саме:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Сторона, яка вимагає розірвання або зміни договору у рамках ст. 652 ЦК України, повинна довести, що в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна не настане. Ця ж сторона повинна довести, що її вина в неусуненні причин, які призвели до зміни обставин, відсутня.

Серед причин, які на думку позивача, обумовили необхідність внести зміни до договору, позивач посилається на виникнення світової фінансової кризи, яку сторони не могли передбачити в момент укладення кредитного договору.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що посилання позивача на настання фінансової світової кризи, за встановленої судами відсутності згоди відповідача на внесення змін у кредитний договір №012/15-12/3362 від 20.03.2008, не може вважатися істотною зміною обставин в розумінні ч.ч. 1, 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, оскільки економічна криза в країніносить загальний характер та у повній мірі стосується обох договірних сторін , а тому не може бути віднесена до зміни обставин, якими сторони керувались при укладанні кредитного договору №012/15-12/3362 від 20.03.2008, та, відповідно, підставою для внесення змін до вказаного кредитного договору.

Отже, судами попередніх інстанцій встановлено, з висновками яких погоджується і колегія суддів касаційної інстанції, що позивачем в порушення приписів ст. 33 ГПК України не було доведено наявність обставин, передбачених ст. 652 ЦК України, що могли б бути підставою для зміни умов кредитного договору №012/15-12/3362 від 20.03.2008.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції відзначає, що при розгляді даної справи є правомірним застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятих у справі судових рішень.

При цьому, усі доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами висновків.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що: скаржник всупереч приписам частини другої статті 4 3 , статей 33 і 34 ГПК України не довів у судах першої та апеляційної інстанцій належними і допустимими доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог; касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 названого Кодексу не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази; визначених законом підстав для скасування оскаржуваних рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.11.2009 та рішення господарського суду Сумської області від 07.10.2009 у справі № 10/215-09 без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

С.В. МИРОШНИЧЕНКО

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/8212880

[Решение Ровенского горсуда и определение апелляционного суда Ровенской области о расторжении кредитного договора с Укрсиббанком]

А Баба-яга - проти! (((

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2010 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі :

головуючого Григор’євої Л.І.,

суддів: Балюка М.І.,

Барсукової В.М., Косенка В.Й.,

Луспеника Д.Д.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про розірвання кредитних договорів,

в с т а н о в и л а :

У червні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 20 грудня 2007 року між ним та відповідачем укладено кредитний договір № 012/03-11/752. У забезпечення його виконання також уклали договір іпотеки № 012/01-11/1193 від 20 грудня 2007 року та договір поруки № 012/03-11/1193 від 20 грудня 2007 року. Розмір та валюта кредитного договору - 160 тис. доларів США. З 2007 року ним здійснено 17 планових погашень боргу без порушень умов цього кредитного договору. Залишок боргу по кредиту станом на 1 червня 2009 року становить 136 655, 63 долари США.

20 грудня 2007 року між ними укладена генеральна кредитна угода № 46 та у забезпечення її виконання договір іпотеки № 010103-11/1195 від 20 грудня 2007 року, а також договір поруки № 010/03-11/1196 від 20 грудня 2007 року, додаток № 1 до генеральної кредитної угоди № 46 від 20 грудня 2007 року та додаток № 2. Розмір та валюта кредитного договору становить 330 тис. доларів США. З 2007 року ним здійснено 17 планових погашень боргу без порушення умов кредитного договору і залишок боргу по кредиту станом на 1 червня 2009 року становить 317 821, 22 доларів США.

30 січня 2007 року між сторонами укладено кредитний договір № 010/03-11/41 та у забезпечення його виконання договір іпотеки № 010/03-11/64 від 30 січня 2007 року й договір поруки. Розмір кредитного договору становив 128 600 доларів США. З 2007 року ним здійснено 27 планових погашень боргу і залишок боргу по кредиту становить 113 877,98 доларів США.

31 липня 2007 року між ними укладено кредитний договір № 010/03-11/496 та у забезпечення його виконання договір іпотеки № 010/03-11/785 й договір поруки № 010/03-11/784. Розмір та валюта кредитного договору становила 202 тис. доларів США. ОСОБА_6 здійснено 21 планове погашення боргу та залишок несплати становить 179 065,01 доларів США.

22 липня 2008 року між ними укладено ще один кредитний договір № 010/03-11/224 та у його забезпечення договір іпотеки, додаткова угода до кредитного договору та договір про внесення змін до договору іпотеки. Розмір кредиту складав 196 тис. доларів США.

Залишок несплати кредитних виплат становив на 1 червня 2009 року 189 039, 23 доларів США.

Вважає, що зазначені кредитні договори, а також пов’язані з ними договори іпотеки та поруки підлягають розірванню, оскільки протягом четвертого кварталу 2008 року відбулася істотна зміна обставин, якими він керувався, укладаючи ці договори, а саме значне зростання курсу долару США по відношенню до гривні ( до 52,5 %), що потягло за собою значне подорожчання кредитного ресурсу та суттєве зменшення ціни об’єкту нерухомого майна-предмета іпотеки та призвело до неможливості виконати взяті на себе зобов’язання.

Зміна обставин є настільки істотною, що якби він міг перебачити ситуацію, яка склалася, то утримався б від укладання цих кредитних договорів або уклав їх на інших умовах, у тому числі в національній валюті. Просив розірвати зазначені кредитні договори на підставі ст. 652 ЦК України.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 червня 2009 року позов ОСОБА_6 задоволено, розірвано укладені ним кредитні договори. Визнано наслідком розірвання кредитних договорів виплату ОСОБА_6 банку залишку боргу у строки, передбачені договорами.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 18 серпня 2009 року рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 червня 2009 року залишено без змін.

У касаційній скарзі відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» ставиться питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій у зв’язку з порушенням судами норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили із того, що зміна курсу іноземної валюти є істотною зміною обставин укладених між ОСОБА_6 та банком валютних кредитних договорів, яка погіршує становище позивача за його зобов’язаннями перед ВАТ “Райффайзен Банк Аваль”, що згідно з вимогами ст. 652 ЦК України є підставою для розірвання цих договорів.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.

Встановлено, що згідно з п. 1.12.6 кредитних договорів, зокрема договорів № 010/01-11/753 від 20 грудня 2007 року, № 010/03-11/754 від 20 грудня 2007 року, що укладені в рамках генеральної кредитної угоди № 46 від 20 грудня 2007 року, та які є її невід’ємними частинами, а також договору № 010/03-11/224 від 22 липня 2008 року позичальник свідчить, що всі ризики, пов’язані з істотною зміною обставин, з яких позичальник виходив при укладенні цього договору, договору застави, позичальник приймає на себе, і такі обставини не є підставою для зміни або розірвання цього договору, договору застави, а також невиконання позичальником зобов’язань за вищезазначеними договорами.

Згідно з п. 1.12.2 договорів сторони погодили, що з укладенням цих договорів досягли згоди з усіх його істотних умов та не існує будь-яких умов, які можуть бути істотними та необхідними за змістом цих договорів.

Проте суди, ухвалюючи рішення про розірвання кредитних договорів, укладених між ОСОБА_6 та банком, не звернули уваги на умови укладених між сторонами кредитних договорів, зокрема щодо того, що усі ризики, пов’язані з істотною зміною обставин, з яких позичальник виходив при укладенні цих договорів, він приймає на себе та вони не є підставою для зміни чи розірвання цих договорів, тобто, вирішуючи для себе зміну курсу валюти кредитного договору як істотну обставину, з якої ОСОБА_6 виходив, укладаючи ці договори, ризик зміни цієї істотної обставини він несе самостійно.

Оскільки обставин, за яких спірні кредитні договори підлягають розірванню, судами не встановлено, а наведені в судових рішеннях не є підставою для розірвання цих договорів за положеннями ст. 625 ЦК України, рішення судів першої та апеляційної інстанцій згідно з вимогами ст. 341 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про розірвання кредитних договорів.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 23 червня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 18 серпня 2009 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові ОСОБА_6 до відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про розірвання кредитних договорів відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.І. Григор’єва

Судді: М.І. Балюк

В.М. Барсукова

В.Й. Косенко

Д.Д. Луспеник

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9341987

[Решение Ровенского горсуда и определение апелляционного суда Ровенской области о расторжении кредитного договора с Укрсиббанком]

По данному делу расторгли кредитный договор, но!!! наверняка есть и договор поручительства и договор ипотеки. про них вообще ни слова. По сути от такого решения как бы толку ноль, разве что прекратилось начисление процентов и штр. санкций.

Если существует ипотека, поручители, то не понятно что с этими договорами, так как они производные.

Решение, которое оставляет много вопросов, если уж расторгать, то сразу все и ипотеку и поручительство. А так получается, что дальше только есть право на отсрочку или рассрочку.

А може позов - це хід конем? Тепер на підставі цього рішення поручитель/майновий поручитель (якщо такий є) подає позов вже не про розірвання договору поруки/застави/іпотеки, а позов про визнання зобов"язань по такому договору припиненими, оскільки він носить похідний характер від основного зобов"язання. А рішення вступило в силу і є преюдиційним фактом.

При цьому в І позові в банку може виникнути ілюзія, що всьо чотко, забезпечення є і особливо хвилюватися не треба. Та і суддя не говорить сакраментальну фразу: "Ну гроші брали, то їх треба віддавати!".

[Решение Замостянского райсуда о расторжении договоров кредита, поручительства и ипотеки с ПАО «Финансы та Кредит»]

Положительное решение, но вот только возникают вопросы с его правовым основанием. Как можно одновременно признать договор недействительным и расторгнут его? Это же бред! К тому же в качестве правового обоснования суд сослался на ст. 652 ГК, но причем тут недействительность и какие для нее основания в данном случае, если по этой статье речь может идти только о расторжении или внесении изменений в договор. Оснований недействительности судом вообще не приведено, создается впечатление что либо судья не сам писал решение и не видел что подписывает либо ..... вообщем множество оснований для отмены такого Решения.

Н-да, рішення неадекватне. Якщо бабло береш, то хоть не пиши дурниць.

- основна сума боргу – 149447,00 (сто сорок дев’ять тисяч чотириста сорок сім) доларів США 00 центів, що в еквіваленті до національної валюти по курсу НБУ – 7,97 грн. за 1 долар США, становить 1 191 092, 59( один мільйон сто дев’яносто одна тисяча дев’яносто дві) гривні 59 копійок;

- заборгованість по сплаті процентів за користування кредитними коштами - 34 287,13 ( тридцять чотири тисячі двісті вісімдесят сім) доларів США 13 центів, що в еквіваленті до національної валюти по курсу НБУ – 7,97 грн. за 1 долар США, становить 273 268,43 ( двісті сімдесят три тисячі двісті шістдесят вісім) гривень 43 копійки;

- пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 542 857,34 ( п’ятсот сорок дві тисячі вісімсот п’ятдесят сім) гривень 34 копійки

Впізнаю "Фінанси і кредит". В них пеня в договорах - 1% за кожен день, комісійні захмарні. Вот і виходять катастрофічні суми. Найбільш безграмотні кредитні договори, які я бачив. Одне задоволення по них працювати.

А рішення скасують і судді дадуть втик.

[Вариант незаконности без декрета]

Філософ. Софі і ін. Я все зрозумів!!!

Банківська система України - це МАТРИЦЯ, в якій живуть позичальники. Ми - жителі Сіона. Антірейд - Морфеус. Він знайшов Нео (Неймлесс). Софі - Трініті. Вічний Агент Сміт - Стельмах. Банкіри - інші агенти. Місто машин - ВРУ з її ел. системою голосування. Серед жителів Сіона є ті, які таємно мріють вернутися в Матрицю і стати її агентом (особливо ті, які безкінечно постять в кожні темі і закінчують кожне речення знаком оклику "!"). На нас чекає перезавантаження і мир. Але не всі доживуть до цього моменту без втрат.

Борітеся - поборете! (Л. Українка) Contra spem spero!!! No pasaran!!! :angry:

[Вариант незаконности без декрета]

Декрет еще, слава богу жив.

Гривна - деньги, денежные средства. ст.99,Ку, 35 НБУ, 192 ЦК, Декрет, ЗУ о платеж.системах.

Иностранная валюта - валютные ценнооти - Декрет.( это деньги в сша, но не у нас)

Деньги, денежное средство - законное платежное средство, принимаемое по номиналу. -ст.192.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...0entry106, пост 52, 54, 55, 56 и т.д.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...amp;#entry10647 пост36

З Ухвали ВСУ: На підставі посту № 52, 54 Sofi (rl="http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1189&pid=10668&st=40entry106"), визнати недійсним кредитний договір...