rusvelt1

Хтось подавав заяву про проведення судово-економічної експертизи про кваліфікацію операції, котру посвідчує Заява на видачу кредиту??? Що вона дасть і як можливо оперувати нею? З судовою практикою якщо можна

ТИМ ХТО МАЄ ГРИВНІ-ЗАХИСТ Справа № 2-3573/11 Р І Ш Е Н Н Я іменем України "07" грудня 2011 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі: Головуючого судді: Антипової Л.О. при секретарі: П’ятаченко Г.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Кредитної спілки «Аккорд»до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу та суми штрафних санкцій за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: Позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором від 11 грудня 2004р., а саме залишку по кредиту 631,38 грн., залишку по відсоткам 1396,35 грн., штрафні санкції у розмірі 315,69 грн., а всього заборгованості у сумі 2343,42 грн., посилаючись на те, що відповідачем не були виконанні договірні зобов’язання, борг не повернуто, а отже порушенні умови вказаного кредитного договору та норми чинного законодавства. Позивач в судове засідання не з’явився, надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, де позовні вимоги підтримує та не заперечував щодо ухвалення судом заочного рішення у справі. Представник відповідача в судове засідання з’явився, заперечував проти позову та просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Вислухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд приходить до наступного. Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. З матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2004 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір (а.с. 9). Відповідно до умов кредитного договору від 11 грудня 2004 р. позивач зобов’язувався надати відповідачу кредит у розмірі 1100,00 грн. (п. 1.1.). Об’єктом кредитування є мобільний телефон, вартістю 1100,00 грн. (п. 1.2). Відповідач зобов’язувався щомісячно сплачувати відповідачу нараховані відсотки та частину кредиту в терміни та розмірах не менше, ніж відповідно до вказано у рекомендованому графіку платежів (додаток № 1) (п. 2.1.). Відсотки за користування кредитом нараховувалися відповідачем на фактичний залишок суми кредиту, виходячи з розрахунку 0,2301 за кожен день користування кредитом (п. 2.3.). При порушенні строків сплати кредиту відповідач мав право нараховувати пеню, а відповідач зобов’язувався сплачувати пеню в розмірі 0,5 % від суми остаточної заборгованості за кожний день прострочення (п. 3.2.). До підписання кредитного договору відповідач надала позивачу довідку про доходи (а.с. 11), копію паспорта (а.с. 12-13), копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (а.с. 10) та підписала підготовлені позивачем заяву від 11.12.2004р. (а.с. 6) та заяву без дати (а.с. 7). З матеріалів справи вбачається, що згідно видаткового касового ордеру від 11.12.2004р. (а.с. 8), позивач видав на руки відповідачу готівкові грошові кошти у розмірі 1100,00 грн., проте дійсність викладених у ньому доказових фактів спростовується наступними обставинами. На дату видачі видаткового касового ордеру порядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні був регламентований та затверджений Постановою НБУ від 19.02.2001р. № 72 «Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні»та зареєстрований в міністерстві юстиції України 15.03.2001 року за №237/5428. Пунктом 1.1. Постанови НБУ № 72 визначено, що вимоги цього Положення поширюються на юридичних осіб (крім установ банків і підприємств поштового зв'язку) незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, їх відокремлені підрозділи, представництва іноземних організацій і фірм, які здійснюють підприємницьку діяльність (далі - підприємства). Згідно пункту 3.3. Постанови НБУ № 72, видача готівки з кас підприємств проводиться за видатковими касовими ордерами або належно оформленими платіжними (розрахунково-платіжними) відомостями (далі - видаткові документи). Пунктом 3.4. Постанови НБУ № 72 встановлено, що у разі видачі окремій фізичній особі готівки за видатковим документом касир вимагає пред'явити паспорт чи документ, що його замінює, записує його найменування і номер, ким і коли він виданий. Фізична особа розписується у видатковому документі про одержання готівки із зазначенням одержаної суми (гривень - словами, копійок - цифрами), використовуючи чорнило або кулькову ручку з темним чорнилом. Пунктом 3.9. Постанови НБУ № 72 встановлено, що видаткові документи мають заповнюватися бухгалтером лише чорнильною або кульковою ручкою, за допомогою друкарських машинок, комп'ютерних засобів чи іншими способами, які забезпечили б належне збереження цих записів протягом установленого для зберігання документів терміну. Пунктом 3.11. Постанови НБУ № 72 визначено, що видаткові касові ордери до передавання в касу реєструються бухгалтерією в журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів. Всупереч вимог Постанови НБУ № 72 у рядку видаткового касового ордеру (одержав) отримана сума 1100,00 (одна тисяча сто) грн. 00 коп. не була написана відповідачем власноручно з використанням чорнила або кулькової ручки з темним чорнилом, а була написана позивачем за допомогою комп’ютерного засобу, не відповідачем власноручно проставлена дата отримання готівкових коштів. Всупереч вимог Постанови НБУ № 72 при заповненні видаткового касового ордера в колонці (номер документа) вказується його порядковий номер 1739 за допомогою чорнильної або кулькової ручки, який відповідає номеру, під яким він зареєстрований в журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів, проте заповнення видаткового документу не було здійснено лише одним із вказаних із способів: чорнильною або кульковою ручкою, за допомогою друкарських машинок, комп'ютерних засобів чи іншими способами, які забезпечили б належне збереження цих записів протягом установленого для зберігання документів терміну. Позивачем не надано доказів про реєстрацію видаткового касового ордеру 11.12.2004 р. під номером 1739 в журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів про реєстрацію, як того вимагає Постанова НБУ № 72. Встановленні у судовому засіданні обставини, наведені представником відповідача, спростовують значення відомостей видаткового касового ордеру від 11.12.2004 р., оскільки викликають сумнів у його достовірності, що є підставою неприйняття змісту документу до уваги під час оцінки доказів. Будь-яких доказів зворотнього позивачем також не надано. Окрім того, позивачем не доведені обставини, викладені у позовній заяві, що останній платіж за кредитним договором був проведений відповідачем 05.03.2005 р. та обставини того, що відповідач в односторонньому порядку відмовився від виконання договірних зобов’язань, чим спричинив позивачу збитки, що було встановлено в судовому засіданні, оскільки вказані обставини не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів видачі позивачем на руки відповідачу готівкових грошових коштів у розмірі 1100,00 грн. є підставою для констатації факту про неможливість відповідачем спричинення позивачу будь-яких збитків, а отже предмет спору відсутній, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Крім того, у судовому засіданні представником відповідача було оголошено заяву про застосування судом наслідків спливу позовної давності, що є підставою для відмови у позові. Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно додатку № 1 (рекомендований графік платежів) до кредитного договору останній платіж відповідач мав здійснити 11.12.2005р., отже позивач з 12.12.2005 р. довідався та міг довідатися про порушення свого права та про особу, яка його порушила протягом строків, встановлених ст.ст. 257, 258 ЦК України, звернутися з позовом до суду для захисту свого майнового права та інтересу, проте позивач не скористався своїм правом у визначенні законом терміни. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача залишку по кредиту у сумі 631,38 грн. та залишку по відсоткам у розмірі 1 396,35 грн. сплив позовної давності припадає на 11.12.2008р., а щодо вимог позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 315,69 грн., сплив позовної давності припадає на 11.12.2006р. Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Умовами кредитного договору (п. 2.7.) передбачено право позивача достроково розірвати договір і повернути наданий кредит та нараховані проценти, звернувшись з позовом до суду, у випадку, якщо відповідач протягом двох місяців не сплатив взагалі або сплатив не у повному обсязі платежі, узгодженні сторонами у рекомендованому графіку платежів (додаток № 1), проте позивач не скористався своїм правом у визначенні законом терміни звернення з позовом до суду для захисту свого майнового права та інтересу. Будь-яких доказів поважності пропуску строку позовної давності позивачем також не надано, окрім того, позивачем не заявлялося клопотання про відновлення пропущеного строку позовної давності з посиланням на певні обставини або причини, які є підставами для поновлення пропущених строків позовної давності. Частина 1 ст. 60 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Враховуючи вище викладене, правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача залишку по кредиту 631,38 грн., залишку по відсоткам 1396,35 грн., штрафні санкції у розмірі 315,69 грн., а всього заборгованості у сумі 2343,42 грн. відсутні, доводи позивача не відповідають дійсним обставинам справи та не підтверджені належними доказами, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Крім того, суд приходить до висновку про стягнення з позивача на користь держави несплачений судовий збір в розмірі 234,34 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-61, 193, 208-210, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, ст.ст. 257, 258, 261, 267 ЦК України, суд, - В И Р І Ш И В: В задоволенні позовних вимог Кредитної спілки «Аккорд»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором –відмовити. Стягнути з Кредитної спілки «Аккорд»на користь держави несплачений судовий збір в розмірі 234,34 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн., а всього на загальну суму 354,34 грн. На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя:

РІШЕННЯ ЛУСПЕНИКА У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційними скаргами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 січня 2011 року й ухвалу апеляційного суду Одеської області від 8 червня 2011 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2010 року відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (далі – ВАТ «Державний ощадний банк України») звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 19 травня 2008 року згідно з кредитним договором ОСОБА_3 надано кредитні кошти в розмірі 933 тис. грн. на строк до 19 травня 2028 року зі сплатою: 19 % річних у перші шість місяців з дня отримання кредиту; 21 % річних, починаючи з сьомого місяця з дня отримання кредиту; 18 % річних після одержання позичальником у встановленому законом порядку державного акта на право власності на земельну ділянку та передачі її в іпотеку. Взяті на себе зобов’язання ОСОБА_3 не виконала, у зв’язку з чим, виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 186 966 грн. 91 коп., яку й просив стягнути позивач. Оскільки відповідачка ОСОБА_4 згідно з договором поруки поручилась перед кредитором за виконання ОСОБА_3 свого зобов’язання, то ВАТ «Державний ощадний банк України» просило стягнути вказану суму з відповідачів солідарно. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 січня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 8 червня 2011 року, позов ВАТ «Державний ощадний банк України» задоволено: стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 186 966 грн. 91 коп.; стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь банку на відшкодування судових витрат по 910 грн. з кожної. У касаційних скаргах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просять ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 158 ЦПК України розгляд судом цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов’язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог ст.ст. 74-76 ЦПК України. Про належне повідомлення особи про час і місце розгляду справи може свідчити лише розписка. Відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки. У порушення зазначених вимог процесуального закону, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення 18 січня 2011 року за відсутності відповідача ОСОБА_3, щодо яких відсутні відомості про вручення їй судових повісток, розгляд справи не відклав, причини їх неявки в судове засідання не з’ясував. Під час нового розгляду справи суду слід виконати вимоги процесуального закону про належне повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про дату судового засідання, а також звернути увагу й на інші порушення норм матеріального та процесуального права, допущені при вирішенні справи. Так, ухвалюючи рішення про задоволення позову ВАТ «Державний ощадний банк України», суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач свої зобов’язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а боржник не зробила оплату по кредиту та нарахованим процентам, на претензію банку не відреагувала, у результаті чого утворилась заборгованість. Однак у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Проте повністю погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати. Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушили норми як процесуального, так і матеріального права. Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19 травня 2008 року ВАТ «Державний ощадний банк України» з ОСОБА_3 був укладений кредитний договір у розмірі 933 тис. грн. на строк до 19 травня 2028 року з процентною ставкою 19 % річних у перші шість місяців з дня отримання кредиту; 21 % річних, починаючи з сьомого місяця з дня отримання кредиту; 18 % річних після одержання позичальником у встановленому законом порядку державного акта на право власності на земельну ділянку та передачі її в іпотеку (а.с. 10-12), а з ОСОБА_4 – договір поруки, (а.с. 15-16). У зв’язку з невиконанням умов кредитного договору ОСОБА_3 допустила заборгованість у розмірі 1 186 966 грн. 91 коп., з яких: 923 115 грн. 99 коп. – залишок заборгованості за кредитним договором, 7 792 грн. 35 коп. – прострочена заборгованість за кредитом, 222 652 грн. 95 коп. – заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, 32 309 грн. 17 коп. – заборгованість пені за процентами та 1 096 грн. 45 коп. – заборгованість пені за кредитом (а.с. 7-8). Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57-60 ЦПК України. При цьому ч. 4 цієї статті на суд покладено обов’язок сприяти всебічному і повному з’ясуванню обставин справи. Проте суд у порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України належним чином не оцінив, чи достатніми є докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 отримала грошові кошти за кредитним договором, оскільки заява на видачу готівки свідчить лише про намір позичальника отримати кредит готівкою, а не про факт отримання грошових коштів за видатковим ордером. Зокрема, ОСОБА_3 зазначала, що заяву на видачу готівки № 531219_001 від 19 травня 2008 року вона не підписувала, в графі заяви «підпис отримувача» не її підпис, а згідно з ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Крім того, згідно з постановою слідчого відділу ОВС 1 відділу 1 управління Головного слідчого управління Служби безпеки України від 22 вересня 2010 року порушено кримінальну справу № 581 за фактом заволодіння невстановленими особами, за попередньою змовою зі службовими особами Одеської обласної філії ВАТ «Державний ощадний банк України» грошовими коштами цього банку, за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, шляхом незаконного надання кредитів, у тому числі незаконного укладення спірних кредитного договору та договору поруки від 19 травня 2008 року (а.с. 99-101). Після чого ОСОБА_4 звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ВАТ «Державний ощадний банк України», ОСОБА_3 про визнання недійсним договору поруки від 19 травня 2008 року. За змістом ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку, якщо цей обов’язок доведений. Проте суд першої інстанції на викладене уваги не звернув; у порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, дійсних прав і обов’язків сторін, які випливають з кредитного договору та договору поруки; належним чином не визначив обсяг відповідальності відповідачів перед кредитором і дійшов передчасного висновку про задоволення позову. Також апеляційний суд у порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, яка зобов’язує суд сприяти всебічному й повному з’ясуванню обставин справи, зокрема в здійсненні сторонами наданих їм законом процесуальних прав, за клопотанням ОСОБА_3 не направили запиту до слідчого відділу управління Служби безпеки України в Одеській області щодо проведення в ході досудового слідства по кримінальній справі № 581 почеркознавчої експертизи її підпису в заяві на видачу готівки № 531219_001 від 19 травня 2008 року для підтвердження факту неотримання нею грошових коштів за кредитним договором, не обґрунтувавши відхилення цього клопотання , чим перешкодив їй у наданні суду доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України). За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 січня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 8 червня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська

http://reyestr.court.gov.ua/Review/19512082

Якшо можливо вишліть на [email protected]

Зверніть увагу на рішення ВССУ, напевно касацію готував хтось з нашого форуму! У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 листопада 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого: Сімоненко В.М., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О., Олійник А.С., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Перша українська фінансова компанія», відділ у справах громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Павлоградського МВ УМВС України в Дніпропетровській області про звернення стягнення на майно, виселення за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання угоди недійсною за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 квітня 2011 року, в с т а н о в и л а: ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості із кредитного договору. Посилався на те, що 24 грудня 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_6 отримав кредит на суму 24 000 доларів США на строк до 23 грудня 2027 року із сплатою відсотків в розмірі 9, 96 %. У забезпечення виконання зобов’язання між сторонами укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого відповідач надав в іпотеку належний йому на праві власності житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Боржник не виконує зобов’язання за кредитним договором, станом на 9 березня 2010 року утворилась заборгованість в розмірі 38 324, 44 долара США, яка складається з основного боргу, відсотків за користування кредитом, комісії та пені. З огляду на наведене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу житлового будинку з наданням кредитору повноважень на укладення договору купівлі-продажу з отриманням для цього витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майна, а також просив виселити відповідача ОСОБА_6 з будинку. ОСОБА_6 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання недійсним кредитного договору, мотивуючи вимогу тим, що кошти за кредитним договором він не отримав та вказаний кредитний договір з боку кредитора підписано не уповноваженою на це особою. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 квітня 2011 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено у повному обсязі. У задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк». Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Так, судом встановлено, що 24 грудня 2007 року між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № DN80FІ0000021, згідно з яким ОСОБА_6 отримав кредит на суму 24000 долара США на строк до 23 грудня 2007 року із сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 9, 96 %. На забезпечення виконання зобов’язання між сторонами укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку передано належне ОСОБА_6 майно - житловий будинок АДРЕСА_1. Станом на 9 березня 2010 року ОСОБА_6 допустив заборгованість за кредитним договором та у добровільному порядку її не погашає. Звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» послався на наведені вище обставини та просив суд в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки – житловий будинок шляхом його продажу з укладанням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою – покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, з наданням всіх повноважень ПАТ КБ «ПриватБанк», необхідних для укладання договору купівлі-продажу. Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині звернення на предмет іпотеки, суди, керуючись ст. 1054 ЦК України, ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», виходили з того, що ОСОБА_6 порушив взяті на себе зобов’язання за кредитним договором, що є підставою для звернення стягнення на заставлене майно. Висновки судів в цій частині зроблені з урахуванням встановлених фактичних обставин справи та наданих доказів. Однак рішення суду щодо звернення стягнення на заставлене майно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до розділу V зазначеного Закону можливо в тому числі шляхом надання іпотекодержателю права на продаж предмета іпотеки. Відповідно до ст. 39 зазначеного Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Однак, вирішуючи питання про звернення стягнення на заставлене майно, суди зазначених вимог закону не виконали, в порушення ст. 214 ЦПК України усіх необхідних обставин для ухвалення рішення з дотриманням вимог ст. 39 Закону України «Про іпотеку» не встановили, та ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи в частині початкової ціни предмета іпотеки, наявності вимог інших кредиторів тощо. Зазначені порушення відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦПК України є підставою для скасування рішення в частині задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Не може вважатись законним та обґрунтованим у сенсі ст. 213 ЦПК України і рішення судів щодо відмови в позові про визнання кредитного договору недійсним. Звертаючись до суду з позовом, відповідач зазначав, що кошти за договором він не отримав і договір підписано не уповноваженою на це особою. Судами в порушення ст. 212 ЦПК України належним чином зазначені доводи на підставі усіх наданих доказів не перевірено. Відповідно до п.п. 7.1 кредитного договору 24 грудня 2007 року банк зобов’язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом зарахування на поточний рахунок у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 33090 доларів США, у тому числі 24000 доларів США на придбання нерухомості. В якості доказів виконання договору в цій частині суд послався на заяву про видачу готівки від 25 грудня 2007 року (т.1 а.с.249) та заяву про переказ готівки від 22 січня 2008 року (т.1 а.с. 221). Але, визнаючи зазначені кошти кредитними, суд не з’ясував, який статус має рахунок, з якого отримані кошти, яким чином його поповнено та за рахунок яких коштів, з огляду на виконання умов передбачених п. 7 договору. З огляду на викладене судами ухвалені рішення з порушенням ст. 212, 214 ЦПК України та норм матеріального права що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а тому рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 квітня 2011 року скасувати. Справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Перша українська фінансова компанія», відділ у справах громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Павлоградського МВ УМВС України в Дніпропетровській області про звернення стягнення на майно, виселення за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання угоди недійсною направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. Сімоненко Судді В.І. Амелін Т.П. Дербенцева С.О. Карпенко А.С. Олійник

Сьогодні знову мав засідання! Банк подав письмові пояснення, які зводяться до того, що заява на видачу готівки є касовим документом який підтверджує отримання позичалькником кредиту Натомість мої вимоги щодо надання договору про відкриття банківського рахунку, первинних документів бухгатерського обліку не надав. Представник банку на питання судді "Ви видали кредит? Відповідає:" Видавали, що підтверджується заявами". Коли я кажу що заяви не підтверджують видачі готівкової валюти, суддя просто посміхається (життєрадісна приємна жінка!!).

В России разгорается скандал с заемщиками взявшими кредит в валюте 13.02.2012 Позавчера состоялся митинг заемщиков, взявших ипотечный кредит в Банке Москвы в 2007-2008 годах. Тоже сходил. Был на митинге в первый раз в жизни. Что же заставило людей отпроситься с работы и стоять в 20 градусный мороз с плакатами? Расскажу доходчиво на своем примере. Кредит мне выдали в валюте, и чтобы не утруждать читателей поиском курсов и пересчетом в рубли, арифметику приведу в рублях. Банк выдал мне кредит 5 миллионов рублей весной 2008 года. Я добавил свой миллион и купил двушку в Москве. За почти 4 года, я выплатил банку ежемесячных платежей более 2 миллионов рублей, а также заплатил страховой около 200 тыс рублей. Вопрос, сколько я должен банку? Наверно 5 – 2 = 3 миллиона? Нет. Ответ 8 миллионов рублей. Причем я всё это время работал, и платил все без задержек и в полном объеме по договору. Дело в том, что валюта, в которой заключён кредитный договор Японские Йены. Она очень подорожала в кризис. Настолько, что в первые же месяцы после начала кризиса, общий долг по договору превысил подешевевшую квартиру, и закрыть кредит, продав квартиру уже было не возможно. Ежемесячный платеж вырос с 34000 руб до 58000 рублей сейчас, то есть на 24000 рублей. Добавим сюда ипотечную страховку и коммуналку, и получаем примерно 65000 руб в месяц. Как же поступил Банк Москвы? Наверно ему тоже тяжело, ведь он сам занял эту валюту на международном рынке, и теперь страдает от роста ее курса. Нет. Банк Москвы это финансовая организация, где работаю профессионалы. Финансисты Банка Москвы, поняли что валюта подорожает, и избавились от нее, переведя взятый ими кредит в рубли по приемлемому курсу. Но наверно сделав это они предложили 4000 заемщикам перевести их договоры в рубли тоже? Ведь банк “Социально ответственная организация” как заявляет в своих интервью руководитель ипотечного центра Олег Пятлин. И опять нет. Банк скромно промолчал о своем достижении, и по сути стал снимать сверх прибыли от того, что заемщики платили по договору дорожающую каждый месяц валюту, а сам он уже избавился от валюты и платил своему кредитору дешевые рубли. Ну и что, могло ведь быть и наоборот, может кто-то возразить. Валюта могла ведь и подешеветь. Да. И на этот случай банк в договоре оставил пункт, разрешающий ему поднимать процентную ставку по кредиту в случае удешевления валюты. То есть он изначально был защищен. Что же делал я? Оплачивая каждый месяц кредит в Банке Москвы, спрашивал, можно ли перевести кредит в рубли. Мне говорили что нельзя, и как бы по дружески, полушёпотом говорили что руководство банка само взяло такие кредиты и теперь не знает что делать. Предлагали подождать. Перекредитоваться в другом банке было в принципе не возможно, так как стоимость квартиры стала ниже стоимости кредита. Совершенно случайно, в октябре прошлого, 2011 года, нашел в интернете информацию, что заемщики, у кого такие кредиты, стали объединяться и решили провести митинг у Банка Москвы. Люди поняли наконец то, что простым ожиданием ничего не добьешься. 25 октября 2011 состоялся первый митинг. И действительно сработало. Вроде. Банк Москвы предложил 3 варианта реструктуризации кредита. Сделал он это интересно. Мне никаких предложений от банка не пришло. Подробностей о кредите он не стал размещать и на своем сайте. И если заемщики случайно узнавали об этом предложении с разных форумов, и обращались в ипотечное отделение напрямую то многим отказывали. Кому-то отказали, потому, что после уплаты кредита у них осталось больше 40 процентов дохода на семью. Кому-то, потому, что денег осталось больше двух прожиточных минимумов. Есть люди, которым формально одобрили, но платеж стал даже больше, поэтому они не заключают договор. Кратко суть предложенных Банком Москвы вариантов перевода в рубли следующие: 1) Вы начинаете платить ежемесячно столько, сколько бы вы платили взяв тогда, изначально кредит в рублях. 2) Но при этом остаток долга (а он помните, был 5 миллионов а теперь стал 8) фиксируется по сегодняшнему высокому курсу валюты навсегда. То есть банк получает сверхприбыль в размере 3 миллиона рублей. Помните, он уже погасил свой валютный кредит по более низкому курсу. Отсюда и возникает сверх прибыль. Вот эта разница в несколько миллионов дополнительного долга и заставила большинство людей выйти на митинг. Усугубило это и отказ банком для части заемщиков в реструктуризации, излишнее усложнение процедуры – банк предлагает оформлять новый договор с оценкой квартиры, вместо доп соглашения. Некоторым предложили платить даже больше чем сейчас. У остальных платеж будет чуть ниже чем они платят сейчас, но при этом общий долг будет на несколько миллионов рублей больше, чем фактически тогда дал банк. То есть о досрочном погашении можно забыть на долгие годы. Почему заемщики взяли ипотеку в Японских Йенах и Швейцарских Франках? Когда человек приходил в Банк Москвы за ипотечным кредитом, ему делали расчет в рублях, долларах, иенах и швейцарских франках. В каждой валюте была разная максимально одобренная сумма, в переводе на рубли. Например, если ваш доход на семью был 80000 рублей, то Банк Москвы предлагал вам взять кредит в рублях в размере до 3 миллионов 500 тысяч рублей, либо кредит в Японских Иенах в размере до 5 миллионов 600 тысяч рублей. Либо франки в размере до 5 миллионов 300 тысяч рублей. Валютные кредиты брали потому, что рублевого кредита просто не хватало для покупки квартиры. Что же хотят ипотечные заемщики? Заемщики хотят путем переговоров с банком найти компромиссный вариант реструктуризации. Чтобы не оплачивать лишние 3 миллиона долга, как в примере выше. Банку предложены несколько вариантов, и мы готовы на компромиссы. При этом банк все равно получит сверхприбыль и заработает на нас больше чем бы заработал, выдав кредит изначально в рублях. Ведь порядка 4 лет люди ежемесячно платили по повысившемуся курсу. То есть обе стороны будут удовлетворены. Я поговорил с теми кто пришел на митинг. Обычные люди. Большинство работают. Платят исправно ипотеку. Есть семьи с детьми. Никому митинги не нужны. У всех свои дела. Люди пришли только потому, что не видят другой возможности обратить на проблему внимание. А хотят они ровно того, что банк уже давно сделал для себя – заменить в кредите валюту на рубли. Но банк это для себя сделал уже давно, и по более низкому курсу, а нам предлагает делать сейчас, на пике курса, жёстко ограничивая рамки принятия решения до 30.04.2012. Впрочем есть и такие заемщики, которые уже совершенно на грани выживания, и готовы даже отдать квартиру лишь бы выпутаться из кабалы. Так что, может не реструктуризироваться? Наоборот, большинство были бы рады. И спасибо банку, и персонально Олегу Пятлину, что такое предложение вообще появилось. Но почему банк не предложил это когда сам избавился от валюты? Почему информация о предложении появилась именно на пике цены валюты? Большинство заемщиков хотят реструктуризироваться, но по компромиссному варианту. Несколько таких вариантов передано в банк. То есть люди в большинстве своем хотят и дальше жить в своих квартирах, платить ипотеку. Никакая помощь государства при этом не нужна. Банку не нужно занимать никаких рублей, он это уже давно сделал, заменив себе валютный кредит на рублевый. Заемщики будут платить не меньше чем их собратья, взявшие тогда ипотеку в рублях. Еще раз на всякий случай. В предложенных нами, заемщиками, вариантах выхода из ситуации, наши квартиры по прежнему останутся в залоге у банка. Банку не нужно ни у кого занимать ни рубля. Платить мы будем примерно те же суммы что и сейчас. Ровно столько же, сколько платят ипотечные заемщики, взявшие кредиты тогда в рублях. Все те переплаты, в связи с ростом валюты, которые мы сделали за четыре года, мы дарим банку. То есть ему не нужно нам ничего возвращать. В чем же проблема? В том, что банк хочет больше. Он уже свыкся с мыслью получить сверхприбыль несколько миллионов рублей с каждого заемщика, а также проценты с нее. Что сделано и будет сделано еще. Проведено два митинга в Москве. Позавчера митинг прошел в двух местах одновременно в Москве и один в Хабаровске. Написаны письма в разные инстанции. Переданы предложения в банк. Сформировалась группа активных людей. Начинаем размещать статьи на сайтах. Информировать средства массовой информации. Зачем я все это написал? Наверное за тем же, зачем мы , поскользнувшись, предупреждаем другого человека о гололёде. Чтобы потенциальные заемщики, выбирающие ипотечную программу, могли принять взвешенное решение о выборе банка. А еще затем, чтобы найти остальных заемщиков, их тех 4000 человек, которые еще не присоединились к нам. Банк должен приносить прибыль. Это коммерческая организация. Получение сверхприбыли это безусловно достижение. Но есть ли границы морали, за которые все таки не стоит переступать? Оправдано ли завышение некоторыми таксистами тарифа в три раза в момент транспортного коллапса? Стоило ли это той памяти, которая сохранилась в обществе и будет храниться еще долгие годы, и не о конкретных персонажах а о целой области? Можно ли назвать банк и заемщиков партнерами, если банк себе уже оказывается втихомолку помог, и избавился от валюты, а о такой возможности для заемщиков умолчал до момента, когда валюта достигла пика цены? Стоит ли доверять такому банку? Заключать с ним контракт на 10-20 лет и отдавать в залог свою квартиру? Поможет ли он в трудной ситуации, или с вами поступят как с нами? Подумайте.

Якшо будуть видаткові касові документи, де буде зазначатися, що видали долари?????!!!

Справа № 2-1034/11 Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 листопада 2011 року Солом’янський районний суд м. Києва у складі суду: головуючого судді - Букіної О.М. при секретарі - Возному М.В., Осадчій В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: В січні 2010 році позивач звернувся до суд з позовом та просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в розмірі 8 155 808,47 грн. та судові витрати. Свої вимоги мотивує тим, що 10.10.2006 року між ПАТ «АКБ «КИЇВ» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання кредиту №111. Відповідно до умов Кредитного договору Позивач надав Відповідачеві кредит у загальній сумі 700 000,00 доларів США на строк з 10.10.2006 р. по 09.10.2009 р. для придбання земельних ділянок зі сплатою 16 % річних. Додатковою угодою №1 від 11.10.2006 р. до Кредитного договору були внесені зміни щодо суми надання кредиту, а саме, Позивач надав Відповідачу 768 100,00 доларів США. Додатковою угодою №2 від 04.12.2008 р. до Кредитного договору були внесені зміни щодо суми надання кредиту, а саме Позивач додатково надав Відповідачу 5 670 037,39 грн. Позивач посилається, що свої зобов’язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме, 10.10.2006 р. на позичковий рахунок Відповідача НОМЕР_1 було перераховано обумовлену Кредитним договором суму 608 100,00 дол.США, 12.10.2006 р. на позичковий рахунок Відповідача НОМЕР_1 було перераховано обумовлену Кредитним договором суму 160 000 ,00 дол. США, 04.12.2008 р. на позичковий рахунок Відповідача НОМЕР_2 було перераховано обумовлену Кредитним договором суму 5 670 037,39 грн., які були отримані Відповідачем, що підтверджується випискою по особовому рахунку Відповідача. Проте, відповідач взяті на себе зобов’язання за кредитним договором виконав частково, а саме, 04.12.2008 р. проведено погашення суми кредиту наданого у дол. США в сумі 768 100 ,00 дол. США, частково погашено відсотки по кредиту наданого у дол. США в сумі 130 163, 16 дол. США. Таким чином, за Відповідачем станом на 01.12.2009 року рахується заборгованість по поверненню кредиту та сплаті відсотків у сумі 7 752 669 грн. 66 коп., з яких: 5 670 037, 39 грн. —прострочена заборгованість по кредиту наданому в гривнях; 1 012 004, 27 грн. прострочена заборгованість по відсоткам, нарахованих по кредиту наданому в гривнях; 134 032,90 доларів США прострочена заборгованість по відсоткам, нарахованих по кредиту наданого в доларах США., 52 624,22 грн. заборгованість по процентам по кредиту наданого в гривнях, 6 969,71 дол. США –пеня за несвоєчасне погашення відсотків по кредиту наданого в доларах США, пеня за несвоєчасне повернення кредиту наданого в гривнях 294 841, 94 грн. В ході розгляду справи, після проведення судово- почеркознавчої експертизи, позивачем було надано уточнений розрахунок заборгованості по кредиту наданого в доларах США, згідно якого вбачається станом 08.11.2011 року заборгованість по кредиту наданого в доларах США , виходячи з суми кредиту в розмірі 608 100,00 дол. США становить по відсоткам 209 273,53 дол.США та пені за несвоєчасну сплату відсотків-303 070, 97 дол. США. ( а.с. 177). Враховуючи дані обставини представник позивача просив стягнути з відповідачки заборгованість по кредиту наданого у доларах США, у вказаній вище сумі. В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити. Відповідач та її представник проти позову заперечували повністю посилаючись на те, що ОСОБА_1 особисто не підписувала зазначені Додаткові угоди до Кредитного договору та не отримувала за цими угодами жодних коштів, а тому вважає, що вимоги позивача про стягнення заборгованості по кредиту наданого в гривні не підлягають задоволенню. Також відповідачка зазначила, що кошти в розмірі 160 000, 00 дол. США вона не отримувала, а підпис на заяві на видачу готівки здійснено іншою особою, з наслідуванням її підпису. В той же час, в судовому засіданні відповідачка підтвердила, що Кредитний договір за №111 від 10.10.2006 року та заяву на видачу готівки за № 3547849 від 10.10.2006 року на суму 608 100, 00 дол. США підписала, однак кошти отримані нею не були. Вважає, що позивачем не надано доказів в підтвердження факту отримання коштів в розмірі 608 100, 00 дол. США, оскільки вважає, що заява на видачу готівки не є належним розрахунковим документом. Що стосується повернутих частково коштів в розмірі 768 000, 00 дол. США та відсотків в розмірі 130 163,16 дол.США по валютному кредиту, також заперечувала, посилаючись на те, що кошти нею не поверталися , а кредитні зобов’язання не погашалися, з огляду на відсутність правовідносин по кредитним зобов»язанням. Представник відповідача посилався також на те, що проти працівників ПАТ АК «Київ»було порушено кримінальну справу № 50-5969 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України, провадження по якій зупинено до встановлення особи, що скоїла злочин. Вважає, що в задоволенні позову має бути відмовлено повністю, оскільки відповідачка не є особою, яка має відповідати за кредитні зобов’язання. З огляду на вищенаведене у задоволенні позову просили відмовити. Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши та оцінивши матеріали справи, приходить до наступного висновку. Судом встановлено, що 10.10.2006 року між ПАТ «АКБ «КИЇВ»та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання кредиту №111 у загальній сумі 700 000,00 доларів США на строк з 10.10.2006 р. по 09.10.2009 р. для придбання земельних ділянок зі сплатою 16 % річних ( а.с. 6-8). Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору від 10.10.2006 року кредитні кошти мали надаватися готівкою в доларах (згідно заяви позивальника) з позичкового рахунку НОМЕР_1 в АКБ «Київ, який Кредитодавець відкриває позичальнику для обліку заборгованості Позичальника за кредитом, на цілі, визначені в п.1.1. цього Договору. Додатковою угодою №1 від 11.10.2006 р. до Кредитного договору були внесені зміни щодо суми надання кредиту - 768 100,00 доларів США. ( а.с.9). Додатковою угодою №2 від 04.12.2008 р. до Кредитного договору були внесені зміни щодо валюти кредиту, а саме Позивач додатково надав Відповідачу 5 670 037,39 грн.( .с.10). Додаткової угодою №3 від 06.01.2009 року було змінено номер рахунку для врахування заборгованості по кредиту наданого в доларах США та у національній валюті (а.с. 11). Згідно матеріалів справи вбачається, що свої зобов’язання за Кредитним договором позивач виконав в повному обсязі. Так, 10.10.2006 р. на позичковий рахунок Відповідача НОМЕР_1 та згідно заяви від 10.10.2006 року на видачу готівки було перераховано обумовлену Кредитним договором суму 608 100,00 дол.США, 12.10.2006 р. на позичковий рахунок Відповідача НОМЕР_1 було перераховано обумовлену Кредитним договором суму 160 000 ,00 дол. США на підставі заяви на видачу готівки від 12.10.2006 року, 04.12.2008 р. на позичковий рахунок Відповідача НОМЕР_2 було перераховано обумовлену Кредитним договором суму 5 670 037,39 грн., що підтверджується випискою по особовому рахунку Відповідача та заявами на видачу та переказ готівки( а.с. 16-19, 157-158, 159-160, 161-162). З матеріалів справи вбачається, що сума коштів по валютному кредиту надавалася позивачем на підставі заяви відповідача на видачу готівки за № 3547849 від 10.10.2006 року на суму 608 100,00 дол.США ( а.с. 157-158) та на підставі заяви на видачу готівки за № 3565538 від 12.10.2006 року на суму 160 000,00 дол. США( а.с. 159-160). Також встановлено, що кошти Згідно Додаткової угоди №2 до Договору на надання кредиту №111 від 10.10.2006 року надавалися шляхом переказу готівки на підставі заявки № 8296976 від 04.12.2008 року на суму 5 670 037,39 грн. ( а.с. 161-162). Також матеріалами справи підтверджено, що 04.12.2008 року було проведено погашення кредиту наданого в доларах США на суму 768 100, 00 дол. США та частково погашено відсотки в розмірі 130 163,16 дол. США., що підтверджується випискою по особовому рахунку та заявами на переказ готівки за № 5986306 від 10.12.2007 року на суму 102 357, 22 дол. США, за № 3980085 від 27.12.2006 року на суму 27 805, 94 дол. США. ( а.с. 163-166). В судовому засіданні відповідачка не заперечувала того факту, що підпис на Кредитному договорі за №111 від 10.10.2006 року , заяви на видачу готівки на суму 608 100, 00 дол. США належить їй особисто, проте заперечувала факт отримання коштів в сумі 608 100,00 дол. США.,мотивуючи тим, що їй було усно відмовлено в отриманні кредиту внаслідок негативної кредитної історії. Також відповідачка заперечувала , що всі послідуючі зміни до Договору оформлених Додатковими угодами №1 та №2, №3 та отримання коштів на підставі заявок про видачу готівки та переказ готівки, вона не підписувала. Відповідно до ч.5. ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків. Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін. Спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти ( кредит) позичальникові у розмірі та на умовах. Встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно ст.1051 ЦК України позичальник має право оскаржити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватись на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини. Відповідно до Висновків судово-почеркознавчої експертизи № 2618/10-11 від 06.08.2010 року та Додаткової судової –почеркознавчої експертизи № 12347/10-11 від 21.02.2011 року, складених Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз вбачається, що у заяві на видачу готівки № 1 (#8297186) від 04.12.2008 року, Додаткових угодах № 1 від 11.10.2006 року, № 2 від 04.12.2008 року, № 3 від 06.09.2009 року до Договору про надання кредиту № 111 від 10.06.2006 року, у заяві на видачу готівки № 3565538 ( # 3565538) від 12.10.2006 року , заяві на видачу готівки №_ від 12.10.2006 року, заяві на переказ готівки №8296976 ( # 8296976) від 04.12.2008 року, заяві на переказ готівки № 5986306 ( # 5986306) від 10.12.2007 року та заяві на переказ готівки № 3980083 ( # 3980083) від 27.12.2006 року виконані не ОСОБА_1, а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_2 ( а.с. 55-58, 98-103). Оцінюючи висновки судової експертизи у їх сукупності з дослідженими в судовому засіданні матеріалами справи, суд вважає, їх належними та допустимими доказами у справі, а тому приймає до уваги при розгляді даної справи. Відповідно до абз 3 п.2 та абз 6 п.5 Інструкції про касові операції в банках України передбачено, що документ , що засвідчує видачу готівки з каси банку фізичним особам за операціями з клієнтами, є заява на видачу готівки, та в даній заяві повинно бути обов’язково підпис отримувача готівки. Відповідно до вимог чинного законодавства, кошти могли бути видані також уповноваженій особі відповідача на підставі довіреності. Згідно ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказів в підтвердження того, що Додаткові угоди №1, №2 та №3 до Кредитного договору за №111 від 10.10.2006 року були підписані особисто відповідачкою чи її представником, кошти були отримані відповідачкою чи уповноваженою на те особою відповідача за заявою на видачу готівки № 1 (#8297186) від 04.12.2008 року, заявою на видачу готівки № 3565538 ( # 3565538) від 12.10.2006 року , заявою на видачу готівки №_ від 12.10.2006 року, заявою на переказ готівки №8296976 ( # 8296976) від 04.12.2008 року, заявою на переказ готівки № 5986306 ( # 5986306) від 10.12.2007 року та заяві на переказ готівки № 3980083 ( # 3980083) від 27.12.2006 року, позивачем не надано та висновок судової експертизи № 2618/10-11 від 06.08.2010 року та Додаткової судової –почеркознавчої експертизи № 12347/10-11 від 21.02.2011 року, не спростовано. Враховуючи викладене вище, суд вважає встановлено, що Додаткові угоди №1,№2, №3 та заяви на видачу готівки в розмірі 160 000, 00 дол. США та заяви на переказ готівки в розмірі 5 670 037, 39 грн. відповідачкою не підписувалися та відповідно кошти отримані не були. За таких обставин, суд приходить до висновку , що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідачки 5 670 037, 39 грн. , з урахуванням штрафних санкцій та 160 000, 00 дол. США задоволенню не підлягають на підставі ст.1051 ЦК України. Що стосується позовних вимог позивача про стягнення з відповідачки заборгованості по кредиту наданого в доларах США, суд приходить до наступного висновку. Як встановлено вище, відповідачем не заперечувався факт укладання Кредитного договору №111 від 10.10.2006 року та підписання заяви на видачу готівки №3547649 ( # 3547649) від 10.10.2006 року на суму 608100,00 дол. США., проте відповідачем заперечувалася факт отримання вказаних коштів. Як вбачається з пояснень відповідачки вказаний договір вона підписала на прохання її брата та керуючого банку Марченка М.С. та вважала, що укладання даного договору було формальним, т.я. їй відмовили усно в наданні кредиту та відповідно кошти отримано не було. Також пояснила, що до грудня 2009 року жодних повідомлень з банку не надходило. За захистом своїх порушених прав в частині визнання недійсними укладені угоди та нараховану заборгованість, не зверталася, вважаючи, що поновлення її прав має бути вирішено в порядку кримінального судочинства, оскільки її викликали для дачі пояснень в якості свідка. Згідно Довідки Шевченківського РУГУ МВС України в м.Києві кримінальна справа №50-5969 порушена за ознаками злочину , передбаченого ч.1 ст.358 КК України зупинена до встановлення особи , яка скоїла злочин. Згідно Висновку судової експертизи за № 12347/10-11 від 21.02.2011 року вбачається, що підписи від імені ОСОБА_1 в графі «Підпис»у заяв на видачу готівки №3547649 ( # 3547649) від 10.10.2006 року в графі «Підпис отримувача»у заяві на видачу готівки від 10.10.2006 року на суму 608 100, 00 дол.. США виконані ОСОБА_1 Порядок і вимоги щодо здійснення банками, їх філіями та відділеннями касових операцій у національній та іноземній валютах, регулюється Інструкціє про касові операції в банках України, що затверджена Постановою Правління Національного банку України від 14.08.03р. №337 (в редакції, що діяла на дату отримання Відповідачем грошових коштів). До касових операцій, які регламентуються цією Інструкцією, належать, зокрема, видача готівки національної та іноземної валюти клієнтам з їх рахунків за видатковими касовими документами через касу банку або із застосуванням платіжних карток з їх рахунків чи відповідного рахунку банку через його касу або банкомат. У відповідності до пункту 1 глави 1 розділу III Інструкції до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать, зокрема, заява на видачу готівки . У відповідності до глави 3 розділу III Інструкції видача кредиту фізичній особі здійснюється шляхом переказу без відкриття рахунку. Пунктом 4 глави 3 розділу III Інструкції визначено видача готівки іноземної валюти здійснюється за такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо». У відповідності до пункту 5 глави 1 розділу III Інструкції, у разі здійснення операцій з готівкою без відкриття рахунку у касових документах мають зазначатися такі реквізити: для фізичних осіб - резидентів: прізвище, ім'я, по батькові особи, яка здійснює операцію з готівкою, дата народження, серія та номер паспорта (або документа, що його замінює), дата видачі та орган, що його видав, місце проживання, ідентифікаційний номер згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» Таким чином, згідно вимог законодавства, що діяло на момент отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, для видачі фізичній особі-резиденту готівкових кредитних коштів через касу Банк мав оформити лише заяву на видачу готівки, яка має містити реквізити, визначені Інструкцією про касові операції в банках України. Відповідно до абз 3 п.2 та абз 6 п.5 Інструкції про касові операції в банках України передбачено, що документ , що засвідчує видачу готівки з каси банку фізичним особам за операціями з клієнтами, є заява на видачу готівки, та в даній заяві повинно бути обов»язково підпис отримувача готівки. Матеріалами справи підтверджено , що в заяві на видачу готівки відповідно до вимог чинного законодавства, кошти могли бути видані також уповноваженій особі позивача на підставі довіреності. З матеріалів цивільної справи встановлено, що у заяві на видачу готівки №3547649 ( # 3547649) від 10.10.2006 року на суму 608 100, 00дол. США міститься підпис ОСОБА_1, а тому суд вважає встановленим, що вказані кошти були отримані відповідачем. Доказів на спростування даних обставин, відповідачем не надано, як і не надано доказів того, що вказані кошти були отримані без відома відповідача чи іншою особою. Посилання представника відповідача на те, що наявність підпису відповідачки на заяві про видачу готівки на суму 608 100, 00 дол. США , не свідчить , що кредитні кошти відповідачкою були отримані , суд оцінює критично. По-перше, наявність підпису відповідачки на заяві на видачу готівки є доказом на підтвердження отримання грошових коштів. В даній же заяві міститься підпис відповідачки , що свідчить про те, що кошти нею отримувалися. По-друге, в підтвердження того, що відповідачем було отримано вказані кошти свідчить також її заява від 04.07.2011 року подана до ПАТ «АКБ «Київ» , згідно якої відповідачка просила провести перерахунок заборгованості за Кредитним договором за №111 від 10.10.2006 в сумі 608 100, дол. США, з урахуванням висновку судової експертизи по даній справі ( а.с. 152). Враховуючи те, що в ході розгляду справи встановлено, що частина кредиту в розмірі 160 000, 00 дол. США відповідачкою не отримувалися, Кредитний договір за №111 від 10.10.2006 року відповідачем у передбаченому порядку не оспорений, приймаючи до уваги те, що відповідачем отримано суму коштів в розмірі 608 100 ,00 дол.. США, суд приходить до висновку, що при визначені заборгованості по спірному Кредиту наданого в доларах США необхідно виходити з того, що кошти відповідачу було надано в сумі 608 100, 00 дол. США. З наданого позивачем розрахунку заборгованості по кредиту наданого в доларах США в розмірі 608 100, 00 дол.США вбачається, що станом 08.11.2011 року заборгованість по Кредиту наданого в доларах США по відсоткам становить 209 273,53 дол.США , пені за несвоєчасну сплату відсотків -303 070, 97 дол. США. ( а.с. 177). Згідно виписки по особовому рахунку відповідача вбачається, що тіло кредиту в розмірі 768 100 дол. США та частково відсотки в розмірі 130 163, 16 дол. США погашені 04.12.2008 року та не оспорюються позивачем в суді. Враховуючи те, що позивачем на виконання взятих зобов’язань відповідачки по Кредитному договору наданого у доларах США було зараховано заборгованість по тілу кредиту в розмірі 160 000, 00 дол. США, тобто кошти, які відповідачка не отримувала, суд вважає, що вказана сума не може бути зарахована в рахунок погашення заборгованості по відсотка та пені, оскільки призначення даного платежу було направлено на погашенні тіла кредиту. Крім того, в судовому засіданні відповідачем не оспорювалися дані обставини. Згідно наданого розрахунку вбачається, що заборгованість по пені за несвоєчасне погашення відсотків становить 303 070, 97 дол. США., а тому враховуючи матеріали справи та вимоги ст. 551 ЦК України, суд вважає за можливе зменшити розмір пені до 121 920,08 дол. США. Відповідно до наданого розрахунку заборгованості по відсоткам вбачається, що заборгованість по відсоткам становить 209 273, 53 дол. США , при цьому в даний розрахунок не було зараховано погашення відсотків в розмірі 130 163, 16 дол. США, хоча дані обставини встановлені при розгляді справи та позивачем не оспорюються. Суд вважає, що в загальну суму заборгованості по відсоткам в розмір 209 273, 53 дол.США необхідно зарахувати сплачену частину відсотків в розмірі 130 163, 16 дол. США . Таким чином, при сумі наданого кредиту 608 100, 00 дол. США заборгованість по відсоткам , що підлягає стягненню з відповідачки становить 79 110, 37 дол. США. (209 273, 53 дол.США -130 163,16 дол.США= 79 110, 37 дол.США). Всього, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по Кредиту наданого у доларах США в розмірі 201 030, 45 дол. США (121 920, 08 дол.США + 79 110, 37 дол.США=201 030,45 дол.США), що відповідно до офіційного курсу НБУ на день розгляду справи становить еквівалент 1 604 223, 00 грн. ( 201 030,45 дол.США *7,98 грн.=1 604 223, 00 грн.) З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача підлягають задоволенню частково. Відповідно до 88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1820,00 грн. ( 1700,00 грн. +120,00 ). Керуючись ст. ст. 548, 551,626, 627, 629, 1046, 1051, 1054 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 10-11, 57-60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК, суд, - В И Р І Ш И В : Позов ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Акціонерний комерційний банк» «Київ»кредитну заборгованість у розмірі 1 604 223, 00 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Акціонерний комерційний банк», судовий збір в розмірі 1820,00 грн. В іншій частині позовних вимог –відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Суддя:

Сьогодні мав засідання. Заявив, що банк не подав належних доказів, які б свідчили, що позичальник отримала кредит, тому позовні вимоги банку до мене як майнового поручителя є безпідставними. Мої заперечення виглядають таким чином: Кредитним договором передбачено, що надання кредиту проводиться в межах суми траншів шляхом видачі кредитором кредитних коштів позичальнику готівкою в іноземній валюті. Згідно п. 4.1 та п. 4.2 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Національного банку України № 254 від 18.06.2003 р., в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи. Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Статтею 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та положень (стандартів) України. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ – документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Належними доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи. До того ж первинні документи мають відповідати правилам, встановленими Національним банком України, відповідно до яких здійснюється надання кредиту. У випадку ж не дотримання таких правил, первинні документи не можуть вважатися належними доказами. Відповідно до пункту 4 глави 3 Розділу ІІІ чинної на той час «Інструкції про касові операції в банках України», затвердженої Постановою НБУ №337 від 14.08.2003р. та зареєстрованої в Міністерстві юстиції 05.09.2003р. за №768/8089, Видача готівки іноземної валюти здійснюється за такими видатковими документами: за заявою на видачу готівки - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям з їх поточних рахунків на цілі, передбачені нормативно-правовими актами; фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, а також за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо; за видатковим касовим ордером - працівникам банку за внутрішньобанківськими операціями; за документами на отримання переказу в готівковій формі, установленими відповідною платіжною системою, - фізичним особам. Відповідно до п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» переказ коштів (далі - переказ) - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Крім того, згідно п. 1.1 кредитного договору банк зобов’язувався надати позичальнику грошові кошти, а не переказати їх. Оскільки позичальником оформлялися заяви про видачу готівки, а не документи на отримання переказу, тому видати кредитні кошти можливо було тільки з поточного рахунку. Зазначений в заявах на видачу готівки рахунок № 2203..... не належить позичальнику та не є його поточним рахунком. До того ж група рахунків за № 2203, згідно Додатку до Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої Постановою Національного банку України № 435 від 15.09.2004 р., чинної на момент виникнення спірних правовідносин, не відноситься до рахунків клієнтів. Відповідно до п.1.10 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 р. № 254, до клієнтських рахунків належать кореспондентські, поточні (у тому числі рахунки за спеціальним режимом їх використання) та вкладні (депозитні) рахунки. Натомість внутрішньобанківські рахунки - усі інші рахунки аналітичного обліку, що не належать до клієнтських рахунків. Слід зазначити, що кошти клієнтів банку обліковуються тільки на клієнтських рахунках. Як зазначено в кредитному договорі банк надає позичальнику кредитні кошти готівкою в іноземній валюті. Відповідно до п. 4.5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, касовими документами оформляються операції з готівкою. Вони поділяються на прибуткові та видаткові. Таким чином, з вищенаведеного можна зробити висновок, що належними доказами отримання позичальником кредитних коштів слід вважати, у сукупності, такі документи: 1) договір банківського рахунку про відкриття поточного рахунку позичальнику; 2) виписка про рух коштів на поточному рахунку позичальника; 3) заяви про видачу готівки в яких за кредитом зазначатиметься поточний рахунок позичальника; 4) касові документи. Суддя сказала ну гроші ж то видавалися, а з якого рахунка мене не цікавить: "А може касир не правильно ввела рахунки". Але погодилася з тим, щоб банк в наступне засідання приніс видатковий касовий документ. В мене тепер питання: а чи може існувати взагалі такий касовий документ з існуючими бухгалтерськими проводками банку, а якщо існує чи буде він дійсним. Посилання що має бути відкритий поточний рахунок - не взяла до уваги взагалі.