Рішення господарського суду міста Києва про стягнення з державного бюджету за ст. 625 ЦК за невиконання рішення суду

[ANTIRAID]

Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: [email protected]

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.05.2020

Справа № 910/18896/19

Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Кравець і партнери» (пров. Бехтерівський, буд. 4Б, м. Київ, 04053) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053), Державної казначейської служби України (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601) про стягнення 73747,97 грн,

Без виклику сторін

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Кравець і партнери», звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Державної казначейської служби України, в якому просить суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Кравець і партнери» грошові кошти в сумі 73747,97 грн, з яких 7554,47 грн 3% річних від простроченої суми, 66193,50 грн інфляційні нарахування за весь час прострочення; стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Кравець і партнери» 1921 грн судового збору.

Позовні вимоги позивач обгрунтовує тим, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.06.2013 стягнуто з Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Києва на користь позивача документально підтверджену суму заборгованості надмірно сплачених внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 40242 грн та зобов`язано відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 1100 грн 00 коп на користь позивача за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва за рахунок бюджетних асигнувань. Вказане судове рішення не виконується понад п`ять років у зв`язку з чим позивачем нараховано 7554,47 грн 3% річних та інфляційні нарахування у розмірі 66193,50 грн, які просить стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2020 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачам запропоновано у строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву, а також всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, позивачу запропоновано у строк не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, відповідачам надано строк протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив (у разі подання такого) подати заперечення на відповідь на відзив.

Копію ухвали про відкриття провадження отримано відповідачами 14.01.2020, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення.

31.01.2020 до суду від відповідача Державної казначейської служби України надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що у відповідності до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо виконання судових рішень» від 19.09.2013, заборгованість за виконавчим листом, виданим 23.09.2013 Окружним адміністративним судом м. Києва по справі № 826/8449/13-а, підлягає виконанню у третю чергу. Перерахування коштів стягувачам із затримкою відбувається не через протиправні дії або бездіяльність казначейства, а виключно у зв`язку із наявністю сформованої черги, в якій перебуває на виконанні значна кількість виконавчих документів та передбаченими у Законах про Державний бюджет України обмеженими асигнуваннями для погашення наявної заборгованості за поданими судовими рішеннями. Вважають, що знаходження виконавчого листа, виданого 23.09.2013 Окружним адміністративним судом міста Києва по справі № 826/8449/13-а на виконанні в Казначействі за рахунок бюджетної програми не забороняє боржнику самостійно безпосередньо вживати заходи щодо погашення заборгованості. Здійснення таких заходів боржником прискорить виконання зазначеного наказу за рахунок коштів, що знаходяться в його розпорядженні. У справі № 826/8449/13-а судом встановлено, що боржником за судовим рішенням є Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Києва. При цьому судами не здійснено жодного посилання на норму права, що покладала б саме на Казначейство відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання іншим боржником (зокрема, під час виконання судового рішення). Крім того, спірні правовідносини щодо виконання рішення суду врегульовані спеціальним законодавством, який не передбачає нарахування індексу інфляції. Нарахування компенсації та прийняття рішення про її виплату можливе виключно після погашення Казначейством заборгованості Управління Пенсійного фонду України у Шевченківському районі м. Києва на користь ТОВ «Адвокатська компанія «Кравець і партнери» за рахунок коштів бюджетної програми. Також, зазначає про те, що не існує судового рішення, якими би дії казначейства визнані незаконними у зв`язку з чим положення ст. 1173 Цивільного кодексу не підлягають застосуванню.

17.02.2020 до суду від позивача надійшла заява по суті справи (додаткові пояснення), в якій позивач просить суд задовольнити позовну заяву.

18.02.2020 до суду від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вважає, що спірні відносини щодо виконання виконавчого листа по справі № 826/8449/13-а регулюються спеціальним законодавством, яке визначає механізм виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, а саме Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845. При цьому передбачена ст. 625 Цивільного кодексу України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Грошові зобов`язання, відповідальність за які встановлена ст. 625 Цивільного кодексу України, передбачаються насамперед договірні правовідносини. Відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов`язання. Нарахування відсотків на суму шкоди є фактично подвійною мірою відповідальності. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інші не встановлено законом. Спірні правовідносини є бюджетними, вони не можуть регулюватись цивільним законодавством, а регулюються спеціальним законодавством, яке не передбачає повернення платнику податків надмірно та/або помилково сплачених податків і зборів та інших доходів бюджету з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Частиною 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2020 відповідачам запропоновано у строк не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати до суду відзив на позовну заяву.

Відповідачами отримано копію ухвали про відкриття провадження у справі 14.01.2020, у зв`язку з чим кінцевий строк для подання відзиву закінчився 29.01.2020. Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві подано відзив на позовну заяву 18.02.2020, заяв про поновлення строку для подання відзиву подано з боку відповідача не було. Відповідачем Державною казначейською службою України до суду направлено відзив на позовну заяву 30.01.2020, про що свідчить відмітка поштового відділення на копії конверту.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Статтею 116 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Згідно ч.ч. 1, 2, 6 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Таким чином, враховуючи наведені обставини суд доходить до висновку про не прийняття судом поданого відповідачем Головним управлінням Пенсійного фонду України відзиву на позовну заяву, з огляду на пропуск встановленого строку для подання відзиву. Щодо поданого відповідачем Державною казначейською службою України відзиву на позовну заяву, то останній направлено поштою до суду 30.01.2020 у зв`язку з чим суд приймає вказаний відзив.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи в провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувала адміністративна справа № 826/8449/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Кравець і партнери» до Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва про визнання бездіяльності протиправною, повернення надмірно сплачених сум.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2013 позовні вимоги ТОВ «Адвокатська компанія «Кравець і партнери» задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України Шевченківському районі м. Києва на користь ТОВ «Адвокатська компанія «Кравець і партнери» документально підтверджену суму заборгованості надмірно сплачених внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 40242 грн 00 коп на поточний рахунок ТОВ «Адвокатська компанія «Кравець і партнери» (п/р НОМЕР_1 в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», м. Київ, МФО 300658, код ЄДРПОУ 36947338); зобов`язано відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 1100 грн 00 коп на користь ТОВ «Адвокатська компанія «Кравець і партнери» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва за рахунок бюджетних асигнувань.

26.06.2013 Окружним адміністративним судом міста Києва, на виконання вказаного рішення, видано виконавчий лист № 826/8449/13-а.

26.06.2014 позивач звернувся до Державної казначейської служби із заявою про примусове виконання рішення суду.

28.05.2015 позивачем направлено на адресу Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві лист про виконання рішення суду.

21.08.2018 позивачем направлено на адресу Державної казначейської служби заяву про здійснення нарахування та виплату компенсації у розмірі 3% річних від несплаченої суми за виконавчим листом № 826/8449/13-а.

01.02.2019 позивачем на адресу Державної казначейської служби України направлено запит про стан виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2013 у справі № 826/8449/13-а та надання інформації щодо розгляду заяв позивача, нарахування компенсації у розмірі 3% річних від несплаченої суми за весь період прострочення.

Згідно листа-відповіді Державної казначейської служби України № 5-06-06/2708 від 08.02.2019 позивачу роз`яснено, що у казначействі за бюджетною програмою «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» КПКВК 3504040 знаходиться виконавчий лист Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2013 по справі № 826/8449/13-а про стягнення коштів у розмірі 41342 грн на користь ТОВ «АК «Кравець і партнери». З урахуванням прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» зазначений виконавчий документ підлягає виконанню у третю чергу. При цьому на виконанні в органах казначейства перебуває виконавчих документів на суму близько 690,00 млн грн, які відносяться до першої та другої черги. Одночасно повідомлено, що строки виконання гарантованих державою судових рішень залежать від суми коштів, встановлених у законі про Державний бюджет України на відповідний рік, а питання щодо нарахування компенсації розглядатимуть після виплати основної заборгованості за заявою стягувача.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та ч. 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року) визначено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Положеннями ч.1 статті 2 та ч.1 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI встановлено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа). Виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно із пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» Виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду. Бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Згідно листа-відповіді Державної казначейської служби № 5-06-06/2708 від 08.02.2019 у відповідності до прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконавчий лист № 826/8449/13-а підлягає виконанню у третю чергу. При цьому на виконанні в органах ДКСУ перебуває виконавчих документів на суму близько 690,00 млн грн, які відносяться до першої та другої черги. Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» за Програмою передбачено 600,00 млн грн, в той же час встановлений обсяг коштів не дозволяє здійснити у поточному році погашення заборгованості за рахунок програми за всіма судовими рішеннями, гарантованими державою у зв`язку з чим позивачу повідомлено, що виконання вказаного виконавчого листа за програмою можливо здійснити тільки після погашення заборгованості по першій та другій черзі.

Матеріалами справи та її фактичними обставинами підтверджується факт перебування у Державній казначейській службі на виконанні виконавчого листа № 826/8449/13-а, виданого 26.06.2013 Окружним адміністративним судом міста Києва про стягнення з Управління Пенсійного фонду України Шевченківському районі м. Києва на користь ТОВ «Адвокатська компанія «Кравець і партнери» документально підтверджену суму заборгованості надмірно сплачених внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 40242,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавчий лист № 826/8449/13-а не виконано, сума заборгованості з боку Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Києва не погашена.

В той же час відповідно до ч.4 статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Згідно ч.1 статті 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Підпунктом п.п. 3 п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 № 215 визначено, що Казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Отже, обов`язок саме Державної казначейської служби України та її територіальних органів виконувати рішення суду про стягнення коштів з державного чи місцевого бюджету шляхом їх безспірного списання на підставі рішення суду визначений положеннями законодавства України.

При цьому черговість здійснення перерахування коштів стягувачу за рішенням суду повинна узгоджуватися з такими приписами закону і рішенням суду та можуть виконуватися за чергою, однак, у строк, встановлений законодавством. Таким чином, твердження Державної казначейської служби України щодо відсутності бюджетного асигнування для виконання рішення суду та неможливості здійснити погашення заборгованості не можуть слугувати беззаперечною підставою для невиконання такого рішення суду.

Також суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, який у рішенні від 08 листопада 2015 року у справі «Кечко проти України» зазначив, що реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

За змістом положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

З викладеного можна зробити висновок, що правовідносини, які виникли між сторонами у цій справі, регулюються нормами Цивільного кодексу України, що передбачають відповідальність за порушення грошового зобов`язання (частина друга статті 625 цього Кодексу).

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Отже, положення статті 625 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Суд зазначає, що у рішенні суду визнано грошові зобов`язання держави, визначено їх розмір, ці зобов`язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню.

За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного суду в своїй постанові від 19.06.2019 у справі за номером 646/14523/15-ц.

Суд зауважує, що справа про застосування відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України заходів відповідальності за порушення грошового зобов`язання, підтвердженого чинним судовим рішенням, навіть якщо учасником цього зобов`язання є суб`єкт владних повноважень, розглядається залежно від суб`єктного складу у порядку цивільного чи господарського судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України» від 16.12.2015 № 1055 управління Пенсійного фонду в Оболонському районі м. Києва, управління Пенсійного фонду в Печерському районі м. Києва, управління Пенсійного фонду в Подільському районі м. Києва, управління Пенсійного фонду в Шевченківському районі м. Києва реорганізовані шляхом злиття та утворення Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

В подальшому постановою Кабінету Міністрів України «Про утворення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві» від 29.03.2017 № 203 утворено Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, реорганізувавши шляхом злиття Правобережне, Лівобережне, Центральне об`єднані управління Пенсійного фонду України в м. Києві та головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Згідно п. 12 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постанова правління Пенсійного фонду України22.12.2014 № 28-2, Управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

При цьому відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

З наведених вище положень норм законодавства вбачається, що відповідальним за виконання судових рішень, що гарантовані державою, якими є постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2013 (справа № 826/8449/13-а), а також виплати компенсації стягувачу у вигляді 3% річних, у разі неперерахування коштів за рішенням суду, є саме Державна казначейська служба України (Казначейство), яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для нарахування і виплатити позивачу компенсації в розмірі 3 % річних за період невиплати позивачу суми грошових коштів на виконання судового рішення. При цьому встановлена сума заборгованості за постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.06.2013 (справа № 826/8449/13-а) являє собою зобов`язання, які слід вважати грошовими, а відтак вказані суми мають бути виплачені з урахуванням індексу інфляції за прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому оскільки в даному випадку прострочення виплати грошового зобов`язання сталося у зв`язку із протиправною бездіяльністю Казначейства, як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів, суд доходить висновку, що нарахування індексу інфляції за порушення строків виконання судового рішення має здійснюватися саме через відповідача 2 Державну казначейську службу України.

Здійснений позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 7554,47 грн за період з 22.09.2013 до 23.12.2019 включно є арифметично вірним та обґрунтованим у зв`язку з чим суд доходить висновку про стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача 7554,47 грн 3% річних. 

Позивачем також нараховано 66193,50 грн інфляційних нарахувань за період з 21.09.2013 до 23.12.2019 включно.

Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Вказана правова позиція взаємоузгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 911/717/19.

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Вказана правова позиція взаємоузгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 14.01.2020 у справі № 924/532/19.

Судом проведено належний розрахунок інфляційних нарахувань, які складають 66125,65 грн. 

З огляду на викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 37567646) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокатська компанія «Кравець і партнери» (пров. Бехтерівський, буд. 4Б, м. Київ, 04053) 3% річних у розмірі 7554 грн 47 коп, інфляційні нарахування у розмірі 66125 грн 65 коп та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1919 грн 23 коп, а всього 75599 (сімдесят п`ять тисяч п`ятсот дев`яносто дев`ять) грн. 35 (тридцять п`ять) коп.

3. В решті позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням положень п. 4 розділу Х Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено та підписано 15.05.2020.

Суддя В.О.Демидов

http://reyestr.court.gov.ua/Review/89240133

[ANTIRAID]

Це наша справа і стосується вона стягнення з державного бюджету 3% річних та індексу інфляції за час прострочення виконання Пенсійним фондом України рішення суду стосовно повернення нам коштів. Суд з посиланням на практику ЄСПЛ та Верховного суду зазначив, що положення статті 625 Цивільного кодексу України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Суд зазначає, що у рішенні суду визнано грошові зобов`язання держави, визначено їх розмір, ці зобов`язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку вимоги частини другої статті 625 Цивільного кодексу України підлягають застосуванню.

За змістом частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.