Постанова ВС КЦС про відмову Альфа банку у позові у звязку з пропуском позовної давності

[alexburko]

Моя справа. Для питання переривання перебігу позовної давності має значення волевиявлення особи на вчинення дій, котрі переривають позовну давність, а також призначення платежу в документі, котрий посвідчує такі дії.

Добились відкриття провадження в малозначній справі у ВС, багатодітна сім'я залишилась із житлом, а Альфа банк - з обовязком відшкодувати витрати.
 

Категорія справи №  Начало формы 607/8191/16-ц Конец формы : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.

Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 13.04.2021. Оприлюднено: 14.04.2021.

Дата набрання законної сили: 31.03.2021

Номер судового провадження: 61-1923ск20

---

Постанова

Іменем України

31 березня 2021 року

м. Київ

справа № 607/8191/16-ц

провадження № 61-1923св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю.,  Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,  ОСОБА_3 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Ткач З. Є., Ходоровського М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Описова частина

Короткий зміст вимог

У липні 2016 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк»), яке перейменовано в акціонерне товариство «Укрсоцбанк»                   (далі - АТ «Укрсоцбанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно кредитного договру від 29 травня                  2007 року № 770/38-191-07 (далі - кредитний договір) ПАТ «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_1 грошові кошти, на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 27 000,00 доларів США, зі сплатою 12,5 % річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до                       10 травня 2017 року.

Поручителями за виконання кредитного договору позичальником є ОСОБА_2 згідно договору поруки від 29 травня 2007 року № 770/43-94-07 та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (іпотекодавці) відповідно до умов договору іпотеки від 29 травня 2007 року про передачу в іпотеку банку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,17 га, що розташована на території с. Ступки, Тернопільського району, Тернопільської області та земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, і ведення особистого підсобного господарства загальною площею 0,75 га, що розташована в с. Ступки, Тернопільського району, Тернопільської області, які належать іпотекодавцям на праві приватної власності.

У порушення умов кредитного договору, позичальник ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконав, у результаті чого станом на 05 травня 2016 року загальна сума його заборгованості перед ПАТ «Укрсоцбанк» складає                                 402 929,48 грн, з них: 292 162,46 грн заборгованість по тілу кредиту, що еквівалентно 11 595,92 доларів США за курсом Національного Банку України                  (далі - НБУ); 17 909,81 грн проценти за користування кредитом, що еквівалентно 710,84 доларів США за курсом НБУ; та 92 857,21 грн нарахованої пені за несвоєчасне повернення кредиту та нарахованих процентів.

У порядку досудового врегулювання спору 03 лютого 2016 року банком направлено позичальнику, поручителю та іпотекодавцям письмову вимогу про погашення заборгованості, однак на дату подання позовної заяви вимога не виконана.

Таким чином, банк просив:

-         стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором від 29 травня 2007 року № 770/38-191-07 у загальній сумі 402 929,48 грн;

-         звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,17 га, що розташована на території с. Ступки, Тернопільського району Тернопільської області та земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, і ведення особистого підсобного господарства загальною площею 0,75 га, що розташована в с. Ступки, Тернопільського р-ну, Тернопільської області, які належать іпотекодавцям на праві приватної власності, для задоволення вимог банку за кредитним договором                                  від 29 травня 2007 року № 770/38-191-07 у загальній сумі 402 929,48 грн, шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною 402 929,48 грн. Також банк просив покласти на відповідачів судові витрати по сплаті судового збору.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області                             від 10 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки позивач пропустив строки звернення до суду, тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог. Суд виходив з того, що останній платіж ОСОБА_1 здійснив                    10 листопада 2011 року, а тому, враховуючи пункт 4.5. кредитного договору, строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 60 днів, а саме                                 з 11 січня 2012 року та, відповідно, застосував позовну давність.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є акціонерне товариство «Альфа Банк» (далі - АТ «Альфа Банк») задоволено частково; рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня               2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким стягнуто солідарно з                ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 29 травня 2007 року № 770/38-191-07 у загальній сумі                                          9 308,81 доларів США. Звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,17 га, що розташована на території                           с. Ступки, Тернопільського району, Тернопільської області та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, і ведення особистого підсобного господарства загальною площею                    0,75 га, що розташована в с. Ступки, Тернопільського району, Тернопільської області, які належать іпотекодавцям на праві приватної власності на підставі: ОСОБА_3 - державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ЯД №19209, виданого Тернопільським районним відділом земельних ресурсів, кадастровий номер 6125287700020010070 та ОСОБА_4 - державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ІУ-ТР               № 003003, виданого Ступківською сільською радою Тернопільського району Тернопільської області на підставі рішення від 30 червня 1999 року, для задоволення вимог ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» за кредитним договором від 29 травня 2008 року № 770/38-191-07, шляхом проведення прилюдних торгів згідно Закону України «Про виконавче провадження», за початковою ціною, установленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, згідно проведеної суб`єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. У решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовна давність до вимоги банку про стягнення тіла кредиту та відсотків станом на 12 січня 2013 року не закінчилася, оскільки з кожним платежем вона переривалась. До суду з позовом банк звернувся 28 липня 2016 року, тобто в межах позовної давності.Суд не прийняв доводи ОСОБА_1 про те, що кошти були внесені відповідачем з метою поповнення свого поточного рахунку та у якості депозитного вкладу, а   ОСОБА_1 не оспорював зарахування вказаних сум банком на погашення заборгованості за кредитним договором.

Апеляційний суд виходив з того, що порука не припинилася, оскільки поручитель ОСОБА_2 здійснювала погашення заборгованості за кредитним договором у період з 26 грудня 2013 року по червень 2014 року після зміни строку виконання основного зобов`язання відповідно до пункту 4.5. умов цього договору, а саме після 12 січня 2013 року.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду                          представник ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права просив скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не звернув уваги на те, що банк пропустив позовну давність для звернення до суду.

Відповідачі зазначають, що судовим експертом установлено наявність прострочення сплати заборгованості за кредитом станом на 10 квітня 2009 року, отже перебіг позовної давності почався 10  червня 2009 року, оскільки пунктом 4.5 кредитного договору передбачено, що обов`язок дострокового повернення кредиту у повному обсязі починається з моменту невиконання позичальником пунктів 3.3.7, 3.3.8 договору протягом більше ніж 60 днів. У той же час банк звернувся до суду з указаним позовом у 2016 році.

Відповідачі вважають, що матеріалами справи не підтверджено переривання позовної давності.

Крім того, у справі призначено судово-почеркознавчу експертизу, за результатами якої установлено, що підписи на заявах про переказ готівки у              2013-2014 роках виконано не позичальником, а ОСОБА_2 від його імені. При цьому будь-яких доручень на вчинення таких дій позичальник не видавав.

Підписи на заяві про переказ готівки від 29 серпня 2014 року вчинено ОСОБА_1 , однак указаний платіж внесено на свій депозитний рахунок, а операція з обміну валюти, яка здійснена 29 серпня 2014 року не відноситься до погашення заборгованості за кредитом. Тобто самостійне списання банком коштів у рахунок погашення заборгованості не свідчить про переривання позовної давності.

Відповідачі зазначають, що на момент внесення поручителем платежів порука вже була припинена в силу частини четвертої статті 559 ЦК України. Отже дії ОСОБА_2 щодо сплати кредиту не можна вважати волевиявленням боржника.

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну  скаргу

У березні 2020 року АТ «Альфа-Банк» подало відзив на касаційну скаргу відповідачів, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін. Банк зазначає, що обставини на які посилаються заявники були належним чином досліджені апеляційним судом.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що згідно кредитного договору від 29 травня 2007 року                                               № 770/38-191-07 акціонерний комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк»), яке 14 червня  2010 року перейменовано в ПАТ «Укрсоцбанк», надав ОСОБА_1 грошові кошти, на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, у сумі 27 000,00 доларів США, зі сплатою 12,5 % річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 10 травня 2017 року.

Відповідно до пункту 1.1. кредитного договору погашення кредиту буде здійснюватися рівними частками в розмірі 225,00 доларів СІІІА на підставі графіку, не пізніше 10 числа кожного місяця.

Згідно із пунктом 3.3.5 кредитного договору, позичальник зобов`язаний суворо дотримуватись положень договору.

За умовами пункту 3.3.7 кредитного договору, позичальник зобов`язаний сплачувати проценти за використання кредиту в порядку, визначеному пунктами 2.4, 2.5 цього договору та комісії в розмірах та в порядку передбачених цим договором.

Відповідно до пункту 3.3.8 кредитного договору, позичальник зобов`язаний своєчасно та в повному розмірі погашати кредит, із нарахованими процентами за фактичний час його використання та можливими штрафними санкціями в порядку, визначеному пунктом 1.1. цього договору.

Згідно із пунктом 4.5 кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.7, 3.3.8 цього договору, протягом більше ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

У забезпечення виконання зобов`язань позичальника ОСОБА_1 , що випливають з кредитного договору, 29 травня 2007 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та                  АКБСР «Укрсоцбанк», укладено договір поруки № 770/43-94-07, згідно якого            ОСОБА_2 , взяла на себе зобов`язання у повному обсязі відповідати солідарно за виконання умов кредитного договору позичальником ОСОБА_1

3 метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, кредитор (іпотекодержатель) та фізичні особи ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (іпотекодавці) 29 травня 2007 року уклали іпотечний договір, згідно якого іпотекодавці передали в іпотеку банку земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0,17 га, що розташована на території с. Ступки, Тернопільського району Тернопільської області та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд і ведення особистого підсобного господарства, загальною площею  0,75 га, що розташована в с. Ступки Тернопільського району Тернопільської області, які належать іпотекодавцям на праві приватної власності.

Згідно із пунктом 2.4.3. договору іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, позивач має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивач у повному обсязі виконав умови кредитного договору та надав позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти в сумі 27 000,00 доларів США, що підтверджується заявою на видачу готівки від 29 травня 2007 року № 191.

У позовній заяві банк зазначав, що 07 вересня 2015 року позичальнику                  ОСОБА_1 , поручителю ОСОБА_2 направлялася вимога про погашення простроченої заборгованості за кредитом, яка залишилась без реагування, однак в матеріалах справи копія вказаної вимоги, як і докази її направлення відсутні.

03 лютого 2016 року банк направив позичальнику ОСОБА_1 , поручителю                   ОСОБА_2 та іпотекодавцям ОСОБА_3 , ОСОБА_6 письмові вимоги за № 08.206-297/96-1491 про усунення протягом 30 (тридцяти) календарних днів порушень умов кредитного договору, а саме необхідності погашення простроченої заборгованості за ним у розмірі 11 004,62 доларів США, з яких 7 995,92 доларів США прострочена заборгованість по тілу кредиту, та 3 008,70 доларів США прострочена заборгованість за процентами.

Указана вимога залишилась без реагування і заборгованість за кредитним договором ОСОБА_1 погашена не була.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на                               05 травня 2016 року загальна її сума становить 402 929 48 грн, із них:                                   292 162,46 грн заборгованість по тілу кредиту, що еквівалентно 11 595,92 доларам США за курсом НБУ; 17 909,81 грн - проценти за користування кредитом, що еквівалентно 710,84 доларів США за курсом НБУ; та 92 857,21 гривень нарахованої пені за несвоєчасне повернення кредиту та нарахованих процентів.

У матеріалах справи містяться платіжні документи, зокрема: заява на переказ готівки № FJВ1336077800017 від 26 грудня 2013 року; заява на переказ готівки                 № FJВ 140167780041 від 16 січня 2014 року; заява на переказ готівки                                   № FJВ1407877700028 від 19 березня 2014 року; заява на переказ готівки                               № FJВ 141147770005 від 24 квітня 2014 року; заява на переказ готівки                              № FJВ1416377000098 від 12 червня 2014 року; заява на переказ готівки                             № FJB1424177000025 від 29 серпня 2014 року; квитанції на здійснення валютно-обмінних операції № FJВ 1416377000096 від 12 червня 2014 року; заява на переказ готівки № 12279553 від 18 липня 2014 року; квитанція                                                  № FJB 1424177000022 від 29 серпня 2014 року про здійснення валютно-обмінної операції; заява на переказ готівки № FJB 1424177000025 від 29 серпня 2014 року. (т. 1, а. с. 130-139).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 30 березня 2017 року № 1051/1052/16-22 установлено, що підписи від імені ОСОБА_1 у наступних документах: заяві на переказ готівки № FJB 1336077800017 від 26 грудня 2013 року; заяві на переказ готівки  № FJB 140167780041 від 16 січня 2014 року; заяві на переказ готівки                 № FJB 1407877700028 від 19 березня 2014 року; заяві на переказ готівки                              № FJB 141147770005 від 24 квітня 2014 року; заяві на переказ готівки                                   № FJB 1416377000098 від 12 червня 2014 року; квитанції на здійснення валютно-обмінних операції № FJB 1416377000096 від 12 червня 2014 року; заяві на переказ готівки № 12279553 від 18 липня 2014 року виконані ОСОБА_2 .

Підписи від імені ОСОБА_1 у наданих на експертизу документах: заяві на переказ готівки № FJB 1424177000025 від 29 серпня 2014 року; квитанції                                          № FJB1424177000022 від 29 серпня 2014 року про здійснення валютно-обмінної операції виконані ОСОБА_1 .

З висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 20 грудня 2018 року № 51 убачається, що документально погашення позичальником ОСОБА_1 прострочених платежів за кредитним договором                від 29 травня 2007 року № 770/38-191-07, після 10 листопада 2011 року не підтверджується. З наданих на дослідження матеріалів справи - починаючи                             з 10 квітня 2009 року з боку позичальника ОСОБА_1 мало місце прострочення платежів погашення кредиту, наприклад: відповідно до пункту 1.1 договору кредиту № 770/38-191-07 від 29 травня 2007 року, щомісячна сума погашення тіла кредиту становить 225,00 доларів США, і до 10 квітня 2009 року необхідно було погасити суму 225,00 доларів США, а відповідно до вищезазначеного розрахунку вимог банку 10 квітня 2009 року було погашено 197,44 долари США, тобто недоплата становить 27,56 доларів США і є простроченням платежу.

З указаного експертного висновку також убачається, що наявні в матеріалах справи заяви на переказ готівки, які зазначені вище, містять дані про зарахування коштів на рахунки НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , 3739 та 2909 з призначенням платежу - «внесення готівки на рахунки фізичних осіб» або «внесення готівки для погашення кредиту» без зазначення номеру кредитного договору, борг за яким сплачується. Про відкриття ОСОБА_1 рахунків НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , або 3739 та 2909 для зарахування коштів для погашення кредиту в кредитному договорі № 770/38-191-07 від 29 травня 2007 року - не зазначено. Відповідно до договорів банківського рахунку № 778/54-013                          від 29 травня 2007 року та № 778/81-ПП-22 від 03 березня 2009 року,                               АКБСР «Укрсоцбанк» ОСОБА_1 відкрито поточний рахунок № НОМЕР_3 та поточний рахунок № НОМЕР_4 .

З матеріалів справи убачається, що 29 травня 2007 року між АКБСР «Укрсоцбанк»  «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладено договір № 778/54-013 банківського рахунку, відповідно до якого банк зобов`язався відкрити поточний рахунок                        №   НОМЕР_3 (т. 1, а. с. 205).

16 червня 2007 року між тими ж сторонами укладено договір                                                  № 2620/1000836833/125 банківського вкладу (вклад «Ощадний»), відповідно до якого банк відкриває вкладнику депозитний рахунок № НОМЕР_5 , а вкладник вносить на цей рахунок грошові кошти у сумі 18 000,00 доларів США                                       (т. 1, а. с. 206).

03 березня 2009 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір                                       № 778/81-1111-22 банківського рахунку, відповідно до якого банк зобов`язався відкрити клієнту поточний рахунок №   НОМЕР_4 (т. 1, а. с. 207).

Згідно заяви на переказ готівки від 29 серпня 2014 року ОСОБА_1                                           № FJB 424177000025 вніс готівкові кошти у розмірі 15 доларів США, призначення платежу вказано: «внесення готівки на рахунки фізичних осіб (не карткові)»                         (т. 1, а. с. 135).

Установлено, що 15 жовтня 2019 року відповідно до підпункту «г» пункту 11 частини 4 статті 1 Закону України «Про спрощення процедур реорганізації та капіталізації банків», пунктів 3.1., 5.З., Постанови Правління НБУ № 189                             від 27 червня 2008 року «Про затвердження положення про особливості реорганізації банку за рішенням його власників», затверджено Передавальний акт відповідно до якого АТ «Альфа-Банк» у порядку правонаступництва набуває всіх прав за переданими йому активами (включаючи права за договорами забезпечення, у тому числі поруки), а також обов`язків боржника за вимогами кредиторів (вкладників) за переданими зобов`язаннями без необхідності внесення змін до відповідних договорів.

Згідно з пунктом 1 передавального акта від 15 жовтня 2019 року, внаслідок реорганізації шляхом приєднання АТ «Укрсоцбанк» правонаступником усього його майна, майнових прав та обов`язків за цим актом є АТ «Альфа Банк». Правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків АТ «Укрсоцбанк» виникає у        АТ «Альфа-Банк» з дати затвердження цього передавального акта загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та рішенням єдиного акціонера                                    АТ «Укрсоцбанк», а саме з 15 жовтня 2019 року.

Апеляційним судом на підставі частини першої статті 55 ЦПК України залучено до участі у справі замість сторони по справі АТ «Укрсоцбанк» його правонаступника АТ «Альфа-Банк».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із статею 510 ЦК Українисторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У зобов`язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із статею 530 ЦК Україниякщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Заперечуючи проти позову, відповідачі посилалися на пропуск банком позовної давності.

Згідно із частиною п`ятою статті 261 ЦК України за зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові дається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

У статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Таким чином, перебіг позовної давності може перериватися лише в межах строку давності, а не після його спливу.

З умов кредитного договору вбачається, що сторони кредитних правовідносин урегулювали у договорі дострокове повернення коштів, тобто зміну строку виконання основного зобов`язання, та визначили умови такого повернення коштів.

Зокрема, пунктом 4.5. кредитного договору передбачено, що у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов`язків, визначених пунктами 3.3.8. (сплата процентів), 3.3.9. (своєчасна та в належному розмірі сплата кредиту й процентів) цього договору, протягом більше, ніж 60 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив та, відповідно, позичальник зобов`язаний протягом одного робочого дня погасити кредит у повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову банку виходив з того, що належними і допустимими доказами у справі підтверджено, що після                                10 листопада 2011 року ОСОБА_1 припинив сплачувати заборгованість за кредитом, а тому через 60 днів (відповідно до пункту 4.5 кредитного договору) настав строк повного виконання кредитних зобов`язань.

Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції керувався поданими банком розрахунками (т. 1 а. с. 117 таблиця № 2, довідки про сплату заборгованості а. с. 99-100, платіжних документів а. с. 70-98) та виходив з того, що прострочена заборгованість по тілу кредиту почала рахуватись з 12 листопада 2012 року і 60 днів (згідно з пунктом 4.5. кредитного договору) спливає 12 січня                2013 року. Суд вважав, що до 12 листопада 2012 року простроченої заборгованості у 60 днів не було, оскільки заборгованість по тілу переставала бути простроченою шляхом погашення простроченого тіла. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що станом на 12 січня 2013 року позивачу вже було відомо про порушення відповідачем виконання умов кредитного договору, а тому саме з цієї дати почався перебіг позовної давності.

Апеляційний суд виходив з того, що останній платіж по тілу кредиту проведено відповідачем ОСОБА_1 22 липня 2014 року в сумі 17,15 дол США, по відсотках                 29 серпня 2014 року в сумі 15,00 доларів США, що, на думку колегії суддів, свідчить про визнання ним свого боргу.

Таким чином, апеляційний суд вважав, що позовна давність до вимоги банку про стягнення тіла кредиту та відсотків станом на 12 січня 2013 року не спливла, оскільки з кожним платежем вона переривалась. До суду з позовом банк звернувся 28 липня 2016 року, тобто в межах позовної давності.

Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Банк у підтвердження своїх вимог надав до суду розрахунки заборгованості за кредитним договором, заяви про переказ готівки та інші документи, зокрема, і довідку від 19 вересня  2016 року № 08/206-297/85-3829 щодо погашення заборгованості за кредитом та відсотками починаючи з 07 червня 2007 року                   до 29 серпня 2014 року (т. 1, а. с. 99-100).

Із зазначеної довідки убачається зарахування 25 березня 2013 року 86,93 доларів США у рахунок боргу за кредитом та 290,07 доларів США - у рахунок відсотків за кредитом.

У матеріалах справи міститься заява на переказ готівки № FJB 1308477800020 від 25 березня 2013 року з якої убачається, що ОСОБА_1 вніс 377,00 доларів США на погашення кредиту.

Таким чином, і довідкою банку і заявою на переказ готівки підтверджується внесення позичальником 25 березня 2013 року коштів у розмірі 377,00 доларів США (86,93 + 290,07) у рахунок погашення заборгованості за кредитом.

З 26 березня 2013 року припинилася сплата погашення заборгованості за кредитним договором, і відповідно до пункту 4.5. кредитного договору через                     60 календарних днів, слід вважати, що строк користування кредитом є таким, що сплив.

Отже, 24 травня 2013 року (через 60 днів після 25 березня 2013 року) починає відраховуватися перебіг позовної давності.

Наступне погашення кредиту відбулося 26 грудня 2013 року у розмірі                          364,00 доларів США, які банком зараховано в рахунок погашення процентів, однак відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 30 березня 2017 року № 1051/1052/16-22 підпис від імені ОСОБА_1 у заяві на переказ готівки № FJB 1336077800017 від 26 грудня 2013 року виконано ОСОБА_2 .

Тобто внесенння готівки здійснювалося не позичальником, а ОСОБА_2 , яка є поручителем за кредитним договором.

Обгрунтовуючи вимоги касаційної скарги відповідачі посилалися на те, що порука за кредитним договором припинилася в силу частини четвертої статті 559 ЦК України, а позичальник не уповноважував ОСОБА_2 на вчинення дій зі сплати кредиту.

Частиною першою статті 244 ЦК України передбачено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Для представництва фізичною особою інтересів іншої фізичної особи законом передбачено укладення письмових договорів доручення (довіреностей), що підлягають нотаріальному посвідченню.

У матеріалах справи відсутні документи на підтвердження факту уповноваження ОСОБА_1 на вчинення будь-яких дій щодо укладеного між ним та банком кредитного договору ОСОБА_2 , тому з огляду на факти, встановлені у висновку судового експерта щодо особи, котра здійснювала періодичні платежі від імені позичальника за період від 26 грудня 2013 року по 18 липня 2014 року, відсутні підстави вважати, що позичальник ОСОБА_1 виявив волю до вчинення такої дії, наявність котрої необхідна для встановлення факту переривання позовної давності.

Згідно із статтею 553 ЦКУкраїни поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до статті 544 ЦКУкраїни у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

З договору поруки № 770/43-94-07 від 29 травня 2007 року, укладеного між банком, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 убачається, що вказаний договір діє до повного виконання всіх вимог, забезпечених порукою, визначених пунктами 2.1.1-2.1.3 цього договору.

Оскільки строк виконання основного зобов`язання настав 24 травня 2013 року, тобто через 60 днів після здійснення позичальником останнього платежу, тому саме з цього моменту протягом 6-ти місяців у банку виникло право на звернення з вимогою до поручителя про погашення заборгованості. Встановлений законом 6-місячний строк пред`явлення вимог до поручителя ОСОБА_1 у даному випадку сплив 24 листопада 2014 року (6 місяців від дати настання строку виконання основного зобов`язання), а у договорі поруки окремого строку дії договору не встановлено.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що протягом 6 місяців з дня настання строку виконання зобов`язання банк звертався з вимогою до поручителя. Отже через 6 місяців, а саме 24 листопада 2013 року порука              ОСОБА_2 є такою, що припинилася в силу вимог закону та умов кредитного договору.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, визначеного в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не заявлено вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимогу поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Таким чином, здійснюючи часткові платежі від імені позичальника ОСОБА_1 поручитель ОСОБА_2 діяла вже після припинення договору поруки, тому ці платежі не можуть вважатися такими, що переривають позовну давність, оскільки не свідчать про волевиявлення позичальника на вчинення відповідної дії.

Проаналізувавши наявні у справі докази, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що строк виконання основного зобов`язання було змінено. Однак суд касаційної інстанції критично ставиться до висновку суду першої інстанції про те, що позичальник припинив сплачувати  заборгованість за кредитним договором 10 листопада 2011 року, оскільки з наданих банком розрахунків, заяв та інших документів не можна підтвердити чи спростувати указану дату.

Тому внесення ОСОБА_2 26 грудня 2013 року 364,00 доларів США на рахунок банку без належного уповноваження її на те позичальником не свідчить про визнання свого боргу ОСОБА_1 та не є підставою для переривання позовної давності.

Наступні перекази готівки (16 січня 2014 року, 19 березня 2014 року, 24 квітня 2014 року, 12 червня 2014 року) також здійснено не позичальником, а ОСОБА_2 , що встановлено висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 30 березня 2017 року № 1051/1052/16-22. Також ОСОБА_2 здійснено переказ готівки 18 липня 2014 року у розмірі 200,00 грн, а банком 22 липня 2014 року зараховано 17,15 доларів США у рахунок погашення кредиту (= 200,14 грн).

Матеріали справи не містять доказів (заяви про переказ, сплату, ін.) щодо перерахування/сплати  позивачем 20 лютого 2014 року, як вказано в довідці                ПАТ «Укрсоцбанк» від 19 вересня 2016 року № 08/206-297/85-3829, 346,00 доларів США.

У матеріалах справи міститься заява на переказ готівки № FJB 1424177000025 від 29 серпня 2014 року та квитанція № FJB1424177000022 від 29 серпня                   2014 року про здійснення валютно-обмінної операції, які виконано ОСОБА_1 (відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 30 березня 2017 року № 1051/1052/16-22 ).

Апеляційний суд вважаючи, що позовна давність переривалася вчиненням позичальником дій з погашення кредиту, зокрема, посилався і на вказані заяву і квитанцію.

Верховний Суд не погоджується  з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що 29 травня 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір № 778/54-013 банківського рахунку, відповідно до якого банк зобов`язався відкрити поточний рахунок № НОМЕР_3 (т. 1, а. с. 205); 16 червня 2007 року між тими ж сторонами укладено договір № 2620/1000836833/125 банківського вкладу (вклад «Ощадний»), відповідно до якого банк відкриває вкладнику депозитний рахунок                    № НОМЕР_5 , а вкладник вносить на цей рахунок грошові кошти у сумі                 18 000,00 доларів США (т. 1, а. с. 206); 03 березня 2009 року між банком та                 ОСОБА_1 укладено договір № 778/81-1111-22 банківського рахунку, відповідно до якого банк зобов`язався відкрити клієнту поточний рахунок                                                №  НОМЕР_4 (т. 1, а. с. 207).

Згідно заяви на переказ готівки від 29 серпня 2014 року № FJB 424177000025 ОСОБА_1 вніс готівкові кошти у розмірі 15 доларів США, призначення платежу вказано: «внесення готівки на рахунки фізичних осіб (не карткові)» (т. 1, а. с. 135).

Зважаючи на відсутність доказів внесення 15 доларів США саме на рахунок банку з метою погашення кредиту, та враховуючи, що ОСОБА_1 у цьому ж банку мав ще кілька відкритих рахунків, тому відсутні підстави вважати, що вказані банківські операції 29 серпня 2014 року переривають перебіг позовної давності, оскільки не свідчать про волю боржника на повне чи часткове погашення заборгованості за кредитним договором.

Оскільки суд дійшов висновку про сплив позовної давності завимогами до позичальника ОСОБА_1 , відповідно до статті 266 ЦК України позовна давність спливла і за взаємопов`язаними вимогами, заявленими до майнових поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Таким чином, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у зв`язку із пропуском банком позовної давності.

Отже суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у зв`язку із пропуском банком позовної давності, однак мотиви, викладені у рішенні суду в цій частині необхідно змінити щодо зазначення дати настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором.

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув та скасував законне рішення суду першої інстанції, не навів вмотивованих обґрунтувань на спростування встановлених судом першої інстанції обставин та досліджених доказів, не врахував указані вище норми матеріального права, тому дійшов помилкових висновків про часткове задоволення позову.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 сплатили судовий збір за подання касаційної скарги по 4 029,30 грн кожний.

Отже, сплачений судовий збір за подання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та                ОСОБА_3 касаційної скарги в розмірі 12 087,90 грн (4 029,30 * 3) підлягає стягненню з АТ «Альфа Банк».

Керуючись статтями 141, 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу  ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,  ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 16 грудня 2019 року скасувати.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області                               від 10 червня 2019 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 червня 2019 року залишити в силі.

Стягнути з акціонерного товариства «Альфа Банк» на користь  ОСОБА_2 4 029,30 грн судового збору за подачу касаційної скарги.

Стягнути з акціонерного товариства «Альфа Банк» на користь  ОСОБА_1 4 029,30 грн судового збору за подачу касаційної скарги.

Стягнути з акціонерного товариства «Альфа Банк» на користь  ОСОБА_3  4 029,30 грн судового збору за подачу касаційної скарги.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                                                   І. М. Фаловська

Судді:                                                                                               В. М. Ігнатенко

                                                                                                          С. О. Карпенко

                                                                                                          С. Ю. Мартєв

                                                                                                          В. А. Стрільчук

 

Джерело ЄДРСР https://reyestr.court.gov.ua/Review/96179390