Решение Соломенского райсуда о признании недействительным кредитного договора с ПАО "Банк "Финансы и кредит"

[vekt]

Справа № 2-1596

2010 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2009 року Солом'янський районний суд м. Києва

у складі : головуючого судді - Лазаренко В.В.

з участю секретаря - Сітайло Т.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «ОСОБА_2 фінанси та кредит» про визнання недійсним кредитного договору, -

В С Т А Н О В И В:

15.02.2010 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом в якому просила визнати недійсним п.2.1 кредитного договору № 01-363/08-А від 05 березня 2008 року в частині валюти договору, зобов’язати відповідача внести зміни до зазначеного кредитного договору, визнавши валюту договору – гривня та розрахувати суму кредитних ресурсів у гривневому еквіваленті по курсу валюти на день підписання договорів, а також, зобов’язати відповідача внести зміни до п.3.2 кредитного договору, визнавши валюту грошового зобов’язання – гривня.

22 квітня 2010 року позивач подала до суду заяву про зміну позовних вимог в якій просить визнати кредитний договір № 01-363/08-А від 05 березня 2008 року недійсним.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що 05 березня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №01-363/08-А, з цільовим призначенням для придбання автомобіля, та додаткова угода № 1 від 06 червня 2008 року, щодо зміни відсоткової ставки, відповідно до яких банк зобов’язується надати грошові кошти позичальникові в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності у розмірі 46 400,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 14,2 % річних, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позивач повністю виконала умови кредитного договору та в подальшому своєчасно і в повному обсязі проводила сплату чергових погашень по кредиту, та відсоткам, але підставами для недійсності кредитного договору позивачем визначено укладення останнього в валюті, відмінній від гривні України, та використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу, що на думку позивача суперечить вимогам законодавства.

Крім того, згідно Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії мають разовий характер, тобто на кожну окрему кредитну операцію з кредитування купівлі квартири, машини та іншого майна декрет приписує отримання нової індивідуальної ліцензії як для кредитодавця, так і для позичальника, але не якої індивідуальної ліцензії на проведення валютних операцій позивач не отримувала і не була попереджена банком про необхідність отримання таких ліцензій.

В судовому засіданні представник позивач підтримав позовні вимоги позивача в повному обсязі і просив їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що ніяких порушень законодавства з боку банку не було, а зазначені позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими. Твердження позивача, що на кожну окрему кредитну операцію з кредитування купівлі квартири, машини та іншого майна Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» приписує отримання нової індивідуальної ліцензії як для кредитодавця, так і для позичальника, що ніяких індивідуальних ліцензій на проведення валютних операцій позивач не отримував і не був попереджений банком про необхідність отримання таких ліцензій вважає помилковими та необґрунтованими.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 05 березня 2008 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №01-363/08-А від 05 березня 2008 року з цільовим призначенням для придбання автомобіля та додаткова угода №1 від 06 червня 2008 року, щодо зміни відсоткової ставки, відповідно до яких банк зобов’язується надати грошові кошти позичальникові в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності у розмірі 46 400,00 доларів США з оплатою по процентній ставці 14,2 % річних, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

На виконання зазначеного договору банк-позичальник ВАТ «ОСОБА_2 фінанси та кредит» надав грошові кошти позичальнику в іноземній валюті в сумі 46 400 доларів США.

Позивач також повністю виконала умови кредитного договору та в подальшому своєчасно і в повному обсязі проводила сплату чергових погашень по кредиту, та відсоткам.

Згідно із ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ст. 203 Цивільного кодексу України.

За приписом ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Як вбачається з позовної заяви, позивач вимагає визнання недійсним вказаного договору, оскільки використання іноземної валюти за спірним кредитним договором як засобу платежу суперечить вимогам законодавства.

Як вбачається з п. 2.1 кредитного договору N 01-363/08-А від 05.03.2008 року, відповідач зобов'язався надати позивачу кредит /кредитна лінія / в іноземній валюті / долари США.

Крім того, як вбачається з кредитного договору N 01-363/08-А від 05.03.2008 року, розмір процентів за договором та відповідальності за порушення зобов'язань визначено у іноземній валюті.

Згідно із ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Тобто відповідно до ст. 524 ЦК України допускається лише визначення еквіваленту зобов'язання у іноземній валюті, а не сплата нею.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України зобов'язання підлягає виконанню у національній валюті. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Частина 3 зазначеної статті передбачає використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

За приписами ст. 35 Закону України "Про ОСОБА_2 банк України" гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовуюється при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Виходячи з вищевикладеного, наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов'язань між позивачем та відповідачем в доларах США суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, так як грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, що у даному випадку місця не має.

Стаття 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" передбачає, що документ, який видається ОСОБА_2 банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією.

У відповідності з приписами ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що на здійснення валютних операцій ОСОБА_2 України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

П. п. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Як вбачається з матеріалів справи за кредитним договором N 01-363/08-А від 05.03.2008 року, розмір процентів за договором та відповідальність за порушення зобов'язань визначено у іноземній валюті.

Відповідно, виходячи з викладеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

Частиною 5 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", п. 1.10 Положення про порядок видачі ОСОБА_2 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу передбачено одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.

Отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком, та строку їх повернення позичальником.

Як свідчать матеріали справи спірний кредитний договір укладено сторонами у справі на умовах надання кредиту в іноземній валюті, тому суд дійшов до висновку, що вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії.

Дозвіл N 28-2 від 17.07.2007 року ОСОБА_2 банку України, як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає, оскільки згідно п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно, із Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Суд вважає, що наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Матеріалами справи не підтверджується наявність у жодної із сторін за кредитним договором N 01-363/08-А від 05.03.2008 року індивідуальної ліцензії.

Суд також вважає необхідним отримання позивачем індивідуальної ліцензії ОСОБА_2 банку України, оскільки за спірним кредитним договором оплата процентів позивачем відповідачу здійснюється в іноземній валюті, тобто, має місце використання валюти на території України як засобу платежу, а використання іноземної валюти на території України як засобу платежу повинно проводитись на підставі отриманої суб'єктами договірних відносин індивідуальної ліцензії /п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"/.

Вказана індивідуальна ліцензія у сторін відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором N 01-363/08-А від 05.03.2008 року суперечить приписам п. "г" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та Положенню про порядок видачі ОСОБА_2 банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Відповідно суд прийшов до висновку що позовні вимоги в частині визнання недійсним кредитного договору N 01-363/08-А від 05.03.2008 року є правомірними та такими, що ґрунтуються на законі.

Враховуючи обставини викладені вище, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 знайшли свої підтвердження в судовому засіданні і підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 526, 652, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 57-60, 208-209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати недійсним кредитний договір N 01-363/08-А від 05 березня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_2 фінанси та кредит».

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через суд першої інстанції протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення чи у порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя: (підпис)

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10274894

[vekt]

Все ж таки интерестно, а как же апелляция тут "объедет" пункт "г"?

Этот пункт в этом решении специально для апелляции "проталдычили" много раз.