Постанова ВП-ВС щодо визначення достатності доказів для визнання договору недійсним

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 червня2021 року

м. Київ

Справа № 910/23097/17

Провадження № 12-3гс21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Рогач Л. І.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянула касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі - ГУ ДПС) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 травня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 11 листопада 2019 року у справі за заявою Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ГУ ДФС, ДФС відповідно) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Грант резорт» (далі - ТОВ «Грант резорт») та Товариства з обмеженою відповідальністю «Нибулон прайм» (далі - ТОВ «Нибулон прайм») про визнання недійсним договору в межах справи за заявою ГУ ДФС до ТОВ «Грант резорт» про банкрутство.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа за заявою ГУ ДФС до ТОВ «Грант резорт» про банкрутство.

1.2. У червні 2019 року ГУ ДФС звернулося до Господарського суду міста Києва в межах провадження у справі № 910/23097/17 про банкрутство ТОВ «Грант резорт» із заявою до ТОВ «Грант резорт» та ТОВ «Нибулон прайм» про визнання недійсним договору поставки б/н від 1 лютого 2015 року, укладеного відповідачами, та застосування наслідків недійсності правочину.

1.3. Заява мотивована тим, що відповідно до змісту податкових накладних, виписаних ТОВ «Нибулон прайм» та зареєстрованих заявником у період з 1 по 27 лютого 2015 року, з посиланням на оспорений договір поставки б/н від 1 лютого 2015 року, ТОВ «Грант резорт» було поставлено товар на загальну суму 8 821 200,02 грн, у тому числі податок на додану вартість. Разом з тим, як стверджує ГУ ДПС, відповідно до аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ «Нибулон прайм» останнє в період з моменту його державної реєстрації жодних операцій щодо отримання товарів/послуг (крім реєстрації електронного ключа в центрі сертифікації ключів) не здійснювало, про що свідчить витяг з реєстру податкових накладних.

1.4. З урахуванням наведеного, на переконання ГУ ДПС, ТОВ «Нибулон прайм» фактично не могло поставити відповідні товарно-матеріальні цінності у зв`язку з їх відсутністю, операції з постачання товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Нибулон прайм» на користь ТОВ «Грант резорт» на порушення частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не мали реального характеру та лише відображалися на паперових носіях, а тому вказаний правочин є недійсним.

1.5. Нормативно-правовим обґрунтуванням своїх вимог (з урахуванням заяви, наданої із супровідним листом 16 липня 2019 року) ГУ ДПС визначило приписи Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», посилаючись на своє звернення як ініціюючого кредитора у справі про банкрутство, а також на положення статей 20, 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), статей 203, 215 ЦК України.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням від 11 листопада 2019 року Господарський суд міста Києва в задоволенні позову відмовив.

2.2. Північний апеляційний господарський суд постановою від 19 травня 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

2.3. Відмовляючи в задоволенні позову, господарські суди дійшли висновку про те, що ГУ ДФС не довело належними й допустимими доказами факт укладення та виконання спірного договору; відповідно визнання договору поставки від 1 лютого 2015 року недійсним неможливо за відсутності належних доказів укладення цього договору.

3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи до Великої Палати Верховного Суду

3.1. У червні 2020 року ГУ ДПС (яке є правонаступником у спірних правовідносинах згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537) подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 травня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 11 листопада 2019 року в цій справі скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

3.2. Підставою касаційного оскарження ГУ ДПС (з урахуванням додаткових пояснень) визначило приписи пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зокрема неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме частини першої статті 181 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

3.3. ГУ ДПС зазначає, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили матеріали справи та на порушення частини першої статті 181 ГК України не взяли до уваги можливість підтвердження факту вчинення правочину складеними та зареєстрованими податковими накладними.

3.4. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 28 вересня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 травня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 11 листопада 2019 року, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 14 січня 2021 року справу № 910/23097/17 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

3.5. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що в цій справі, відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої й апеляційної інстанцій, з посиланням на положення статей 205-210, 640 ЦК України, статті 180 ГК України зазначили, про недоведеність заявником належними й допустимими доказами факту укладення та виконання спірного договору.

3.6. Зазначив, що аналіз приписів статей 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» дозволяє зробити висновок про те, що бухгалтерський облік ведеться підприємством з метою надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства; на даних бухгалтерського обліку ґрунтується податкова звітність підприємства. Бухгалтерському обліку підлягають господарські операції - дії (події), що викликають зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, а також їх результати, що полягають у реальній зміні майнового стану суб`єкта господарювання. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складаються під час їх здійснення, а якщо це неможливо - безпосередньо після закінчення господарських операцій.

3.7. Доказами реального здійснення господарської операції є первинні документи, які підтверджують фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання придбаних товарів у власній господарській діяльності покупця (висновок, викладений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 804/15389/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 березня 2019 року у справі № 925/291/18).

3.8. За своєю правовою природою первинні документи є документами, які посвідчують виконання зобов`язань (констатують, фіксують певні факти господарської діяльності в правовідносинах між сторонами) та мають юридичне значення для встановлення обставин такого виконання (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі № 909/146/19).

3.9. Висновок щодо підтвердження факту господарської операції саме первинними документами, а не податковими накладними викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 серпня 2020 року у справі № 922/2081/19, від 4 листопада 2020 року у справі № 910/9739/19, від 18 листопада 2020 року у справі № 920/61/19.

3.10. Разом із цим 14 лютого 2020 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалив постанову у справі № 640/18643/18 (адміністративне провадження № К/9901/20404/19), у якій визнано помилковим висновок суду про недоведення ГУ ДФС обставин щодо укладення правочину Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофлексгруп 2015» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Мотор» з огляду на відсутність в матеріалах справи договору між цими особами. Верховний Суд зазначив, що такого висновку суд дійшов внаслідок порушення (незастосування) норм статей 202, 205 ЦК України та норм статей 180, 181 ГК України.

3.11. З наведеного вбачається, що за однакового нормативного регулювання, зокрема частини першої статті 181 ГК України і статті 201 ПК України, формуються відмінні підходи щодо підтвердження факту вчинення правочину та проведення господарських операцій на його виконання лише з огляду на реєстрацію податкових накладних.

3.12. Таким чином, на думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з метою забезпечення однакового застосування норм права в подібних правовідносинах, які підлягають застосуванню, виникла необхідність передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні, а саме в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі № 640/18643/18 (адміністративне провадження № К/9901/20404/19).

3.13. Ухвалою від 2 лютого 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу та призначила її в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи.

4. Мотиви, якими керується Велика Палата Верховного Суду, та застосоване нею законодавство

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

4.2. З матеріалів цієї справи вбачається, що в червні 2019 року ГУ ДФС звернулося із заявою про визнання правочину, укладеного ТОВ «Грант резорт» та ТОВ «Нибулон прайм», недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України, а також про застосування наслідків недійсності правочину.

4.3. Разом з тим ухвалою від 26 грудня 2017 року Господарський суд міста Києва прийняв до розгляду заяву ГУ ДФС про порушення справи про банкрутство ТОВ «Грант резорт» у зв`язку з неспроможністю останнього погасити прострочену заборгованість перед бюджетом, указуючи на наявність безспірних грошових вимог до боржника в розмірі 4 208 547,00 грн.

4.4. Постановою від 23 квітня 2018 року Господарський суд міста Києва визнав ТОВ «Грант резорт» банкрутом, відкрив ліквідаційну процедуру та призначив ліквідатора.

4.5. За статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства, що набрав чинності 21 квітня 2019 року, спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

4.6. Системний аналіз положень Кодексу України з процедур банкрутства дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який передбачає концентрацію наведених вище спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю в межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів. Складовою частиною процедури банкрутства є, зокрема, можливість визнання господарським судом недійсними правочинів, вчинених боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, за заявою арбітражного керуючого або кредитора.

4.7. Щодо статусу ДФС як контролюючого органу з наданням йому права подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними, то за пунктом 1.3 статті 1 Податкового кодексу України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Кодексом України з процедур банкрутства.

4.8. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За вимогами, встановленими частиною п`ятою цієї статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

4.9. Це загальне правило конкретизоване у статті 234 ЦК України, вказуючи на недійсність правочину, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

4.10. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

4.11. Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину.

4.12. У цій справі із заявою про визнання недійсним договору, укладеного боржником, звернулась не сторона цього договору, а ГУ ДФС - ініціюючий кредитор, здійснюючи захист інтересів держави у сфері оподаткування в межах виконання встановлених законом завдань та функцій, і розгляд заяви цього кредитора здійснювався в межах справи про банкрутство.

4.13. Як зазначалось вище, господарські суди попередніх інстанцій відмовили в задоволенні позову з тих підстав, що заявник не підтвердив належними й допустимими доказами факт укладення та виконання спірного договору, а неукладений договір не може визнаватися недійсним.

4.14. Тож при розгляді касаційної скарги необхідно вирішити питання про належність і допустимість поданих заявником доказів, ураховуючи обставини справи, які йому належало довести.

4.15. За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (частина друга цієї статті).

4.16. Відповідно до частин першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частина друга цієї статті).

4.17. Положеннями частини першої статті 19 та частин першої, другої статті 67 ГК України визначено, що суб`єкти господарювання вправі без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству, зокрема, шляхом укладення договорів, що опосередковують відносини підприємств з іншими підприємствами, організаціями, громадянами у всіх сферах господарської діяльності; підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

4.18. Частинами третьою, восьмою статті 19 ГК України передбачено, що обов`язком суб`єктів господарювання є ведення бухгалтерського обліку та подання фінансової звітності згідно із законодавством, що забезпечує здійснення державою контролю і нагляду за господарською діяльністю суб`єктів господарювання, а також за додержанням ними податкової дисципліни.

4.19. Частина перша статті 180 ГК України визначає, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

4.20. Частиною першою статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша статті 181 ГК України).

4.21. За загальним правилом, недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину. Загальним наслідком недодержання вимоги закону про письмову форму правочину є обмеження доказів, які допускається наводити в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин. Допустимими є письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази. Недопустимими є свідчення свідків.

4.22. Отже, такі ж докази є допустимими й у випадку спору про недійсність правочину, щодо якого не додержано письмову форму (або текст документа не надано сторонами). Ураховуючи, що при фіктивному правочині майно не переміщається, а кошти не передаються, для вирішення питання про те, чи було укладено правочин, слід у повному обсязі дослідити всі докази, які відображають волю сторін, пов`язану з правочином.

4.23. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовано положеннями ПК України.

4.24. Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

4.25. Згідно з пунктом 201.1 статті 201, пунктом 187.1 статті 187 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

4.26. Відповідно до пункту 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

4.27. Пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

4.28. Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки.

4.29. Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

4.30. Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

4.31. Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

4.32. За частинами першою та другою статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

4.33. Законодавчо встановлені вимоги до доказів у господарському судочинстві визначають, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (статті 76, 77 ГПК України).

4.34. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

4.35. У справі, що переглядається, ГУ ДПС у підтвердження укладення оспорюваного договору надало податкові накладні, виписані ТОВ «Нибулон прайм» та зареєстровані заявником у період з 1 по 27 лютого 2015 року, з посиланням на оспорений договір поставки б/н від 1 лютого 2015 року, за яким було поставлено на користь ТОВ «Грант резорт» товар на загальну суму 8 821 200,02 грн, у тому числі податок на додану вартість.

4.36. Разом з тим відповідно до аналізу фінансово-господарської діяльності ТОВ «Нибулон прайм», у період з моменту державної реєстрації останнє жодних операцій щодо постачання на свою користь товарів/послуг (крім реєстрації електронного ключа в центрі сертифікації ключів) не здійснювало, про що свідчить витяг з реєстру податкових накладних.

4.37. З урахуванням наведеного, за доводами заявника, ТОВ «Нибулон прайм» фактично не могло поставити відповідні товарно-матеріальні цінності у зв`язку з відсутністю вказаних товарів, а відтак операції з постачання товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Нибулон прайм» на користь ТОВ «Грант резорт» на порушення частини п`ятої статті 203 ЦК України не мали реального характеру та лише відображалися на паперових носіях, а тому вказаний правочин є недійсним.

4.38. Не будучи стороною укладеного договору, заявник надав суду ті наявні в нього докази, які містять відомості, пов`язані з укладенням договору, та є достовірними при визначенні податкових зобов`язань боржника як платника податку на додану вартість.

4.39. Натомість відповідачі жодним чином не спростували доводи та докази заявника, ухилились від участі в судовому процесі та не надали суду витребуваний від них текст договору.

4.40. За поясненнями, наданими арбітражним керуючим, ліквідатором ТОВ «Грант резорт» Палієм О. П., колишні керівники ТОВ «Грант резорт» на зв`язок не виходили, бухгалтерську та іншу документацію, печатки, штампи, матеріальні та інші цінності ліквідатору не передавали, в зв`язку з чим документи, що підтверджують господарську діяльність боржника у ліквідатора відсутні. На запит, направлений на виконання ухвали суду в цій справі від 18 липня 2019 року про витребування доказів, колишній керівник ТОВ «Грант резорт» жодних документів також не надав.

4.41. Такі дії є порушенням обов`язків учасника справи, передбачених частиною другою статті 42 ГПК України, сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати всі наявні в них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

4.42. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що з метою забезпечення однакового застосування норм права в подібних правовідносинах, які підлягають застосуванню, виникла необхідність для відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні, а саме в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду 14 лютого 2020 року у справі № 640/18643/18 (адміністративне провадження № К/9901/20404/19).

4.43. У наведеній постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду на підставі аналізу приписів частини першої статті 202, частини першої статті 205 ЦК України, статті 180, частини першої статті 181 ГК України зробив висновок, що оскільки закон не встановлює спеціальних вимог для форми та порядку укладення договору підряду, предметом якого є виконання вантажно-розвантажувальних робіт, питання про докази укладення такого договору (вчинення правочину) повинно вирішуватися судом із застосуванням норм статей 72, 73, 75, 76 Кодексу адміністративного судочинства України. Таким доказом може бути податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

4.44. Також у цій постанові зазначено, що згідно з абзацом першим пункту 201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (абзац другий цього пункту). За встановленого в судовому процесі факту реєстрації Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофлексгруп 2015» податкових накладних, складених на операції з постачання послуг на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мотор», суд касаційної інстанції дійшов висновку про помилкове відхилення судами попередніх інстанцій доводу ГУ ДФС про вчинення правочину цими юридичними особами.

4.45.З огляду на наведене вище Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновку, викладеного в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі № 640/18643/18 (адміністративне провадження № К/9901/20404/19).

4.46.Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

4.47.За змістом статті 236 ГПК України рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

4.48.Відповідно до частини першої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

4.49. Суди попередніх інстанцій невірно застосували норми процесуального права щодо розподілу обов`язку доказування та допустимості доказів, не надали оцінки наявним у справі документам, не встановили обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, відповідно до тих правових та фактичних підстав позову, на які посилався заявник, не спростували доводи та докази заявника.

4.50.Наведені вище порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права дають підстави для висновку, що ухвалені у справі судові рішення не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. За частиною третьою статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

5.2.Таким чином, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ним обставин та в межах доводів касаційних скарг, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

5.3.Оскільки справа направляється на новий розгляд, розподіл коштів, сплачених за подання касаційної скарги, має бути здійснено після вирішення спору в цій справі відповідно до його результатів.

Керуючись статтями 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 19 травня 2020 року та рішення Господарського суду міста Києва від 11 листопада 2019 року у справі № 910/23097/17 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Л. І. Рогач

Судді:

В. В. Британчук

Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов

Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва

К. М. Пільков

Д. А. Гудима

О. Б. Прокопенко

В. І. Данішевська

В. В. Пророк

Ж. М. Єленіна

В. М. Сімоненко

Л. Й. Катеринчук

І. В. Ткач

В. С. Князєв

С. П. Штелик

Джерело: ЄДРСР 98524290

[ANTIRAID]

Цим рішенням Велика палата може перекрити штучне створення кредиторів банкрута зазначаючи про необхідність дослідження не тільки податкових накладних, а й спроможності контрагента виконати постачання товару.