Постанова ВП-ВС щодо способу захисту повернення майна, що незаконно було продано АРМА та повноважень АРМА для продажу

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18647/19

Провадження № 12-88гс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Пількова К. М.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,

за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О., представників учасників справи:

Товариства з обмеженою відповідальністю «С.П.Т.» - Дубаса Р. Р., Колтка О. І., Слесарчука В. М.,

Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів - Мартьоли Д. С.,

Товариства з обмеженою відповідальністю «Пелучо» -не з`явились,

Державного підприємства «СЕТАМ» - не з`явились,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пелучо» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 (головуючий суддя Коробенко Г. П., судді Кравчук Г. А., Козир Т. П.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «С.П.Т.» до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, Товариства з обмеженою відповідальністю «Пелучо», Державного підприємства «СЕТАМ» про визнання недійсними результатів електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу, витребування земельної ділянки.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «С.П.Т.» (далі - Позивач, ТОВ «С.П.Т.») звернулося до суду з позовом до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Відповідач-1, Агентство, АРМА), Товариства з обмеженою відповідальністю «Пелучо» (далі - Відповідач-2, ТОВ «Пелучо»), Державного підприємства «СЕТАМ» (далі - ДП «СЕТАМ») про визнання недійсними результатів електронних торгів з реєстраційним номером лота 359447 щодо продажу земельної ділянки площею 11,9356 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/масив «Ульянівка», масив «Радужний», земельна ділянка № 27, кадастровий номер 5123755800:01:001:0401 (далі - Земельна ділянка), які оформлені протоколом проведення електронних торгів № 416644 від 03.07.2019; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки № 23 від 19.07.2019, укладеного між Агентством та Відповідачем-2 (далі - Договір); витребування Земельної ділянки, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25174951237, цільове призначення: для розміщення торгівельно-розважального центру з гостьовою автопарковкою, що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/масив «Ульянівка», масив «Радужний», земельна ділянка № 27, з незаконного володіння Відповідача-2 на користь Позивача.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач зазначав, що належна йому Земельна ділянка реалізована Агентством за відсутності ухвали слідчого судді або суду про передачу активів для реалізації та без згоди власника цієї ділянки, що є порушенням частини п`ятої статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» (далі - Закон про АРМА), враховуючи також те, що Земельна ділянка не входить до переліку майна, визначеного частиною четвертою цієї статті, що виключає можливість її реалізації Агентством.

Позивач вказав, що Земельну ділянку Агентство передало на реалізацію за ціною, яка майже у 27 разів нижча за ринкову, що також свідчить про порушення частини четвертої статті 21 Закону про АРМА.

Позивач посилався на те, що електронні торги з реалізації Земельної ділянки проведені з грубим порушенням порядку, оскільки Агентство скоротило строк підготовки до реалізації Земельної ділянки з 30 днів до 5 днів, що суперечить Порядку реалізації арештованих активів на електронних торгах, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 719 від 27.09.2017 (далі - Порядок реалізації арештованих активів).

Позивач зазначив, що ухвала слідчого судді про арешт майна в подальшому була визнана незаконною та скасована в апеляційному порядку, а отже, не створила жодних правових наслідків, тому Земельна ділянка не могла бути передана в управління Агентству, оскільки незаконно віднесена до арештованого майна.

Позивач звертає увагу, що всупереч статті 657 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) Договір купівлі-продажу земельної ділянки № 23 укладений у простій письмовій формі та не посвідчений нотаріально.

1.3. Відповідачі у відзивах на позов заперечили проти задоволення позову, вказавши на те, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2020 (суддя Ващенко Т. М.) в позові відмовлено повністю.

2.2. Приймаючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 05.04.2019 у провадженні № 522/25776/16?к було визначено можливість Агентству вживати заходи з управління майном у розумінні статей 19, 21 Закону про АРМА.

Суд указав, що відповідно до пункту 2 Порядку реалізації арештованих активів реалізації підлягають активи - майно, майнові та інші права, на які накладено арешт у кримінальному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх витребування і які передані Агентству в управління (для реалізації або без визначення шляху управління ними) на підставі ухвали слідчого судді, суду або згоди власника активів, що підлягають реалізації на підставі частин четвертої, п`ятої статті 21 Закону про АРМА. Отже, майно, передане Агентству, може бути реалізоване за умови накладення на нього арешту в кримінальному провадженні та його передачі в управління Агентству, при цьому зазначення безпосереднього шляху управління цим майном відповідно до положень законодавства не вимагається. Вказане підтверджується також і змістом Настанов з управління арештованим майном, затверджених наказом Агентства від 29.11.2018 № 343 (далі - Настанови).

З огляду на наведене господарський суд першої інстанції дійшов висновку про те, що посилання Позивача на незаконність проведених електронних торгів та укладеного за їх результатами Договору купівлі-продажу з підстав відсутності в ухвалі Приморського районного суду м. Одеси від 05.04.2019 у провадженні № 522/25776/16-к зазначення щодо права на реалізацію арештованого майна спростовується змістом вказаної ухвали, а також положеннями законодавства.

Суд указав, що Позивач, посилаючись у позові на порушення порядку визначення ціни об`єкта, строків підготовки до електронних торгів, не мотивує, яким чином вказані порушення призвели до невизнання, оспорення або порушення його суб`єктивного права або законного інтересу, адже навіть за результатами визнання недійсними результатів цих торгів вони мали б бути проведені заново, що в будь-якому випадку призводить до позбавлення права власності на об`єкт продажу.

У зв`язку із цим суд першої інстанції дійшов висновку, що права Позивача не можуть бути захищені із зазначених ним підстав та у визначений ним спосіб, а за наявності обґрунтованих підстав Позивач може вдатися до такого способу захисту як відшкодування завданої майнової та моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК України).

3. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

3.1. 14.07.2020 Північний апеляційний господарський суд своєю постановою апеляційну скаргу ТОВ «С.П.Т.» задовольнив; рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2020 скасував; прийняв нове рішення, яким позов задовольнив; визнав недійсними результати електронних торгів з реєстраційним номером лота 359447 щодо продажу Земельної ділянки, які оформлені протоколом проведення електронних торгів № 416644 від 03.07.2019; визнав недійсним Договір купівлі-продажу земельної ділянки № 23 від 19.07.2019, укладений між Агентством та ТОВ «Пелучо»; витребував Земельну ділянку, цільове призначення: для розміщення торгівельно-розважального центру з гостьовою автопарковкою, з незаконного володіння ТОВ «Пелучо» на користь ТОВ «С.П.Т.».

3.2. Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Приморський районний суд м. Одеси в ухвалах не визначив можливості Агентству вживати заходи з управління майном у формі його реалізації. В мотивувальних частинах ухвал слідчого судді від 01.03.2019 та 05.04.2019 було зазначено про необхідність збереження речових доказів та не надано оцінку Земельній ділянці як активу, який може бути реалізовано, що виключає навіть припущення можливості реалізації ділянки.

Суд указав, що арешт на Земельну ділянку накладено у зв`язку з тим, що вона є предметом кримінального провопорушення та існує необхідність у її збереженні, запобіганні подальшому перепродажу, зміни її території та складу.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що Агентство за наявності лише повноважень здійснювати заходи з управління активами - забезпечення їх збереження / збереження їхньої економічної вартості, визначені частинами другою, третьою статті 21 Закону про АРМА, які не передбачають можливості реалізації активів, незаконно та за відсутності належних повноважень прийняло рішення про передачу Земельної ділянки для реалізації на електронних торгах.

При цьому, відхиляючи посилання Відповідачів та суду першої інстанції на правомірність передачі майна на реалізацію, апеляційний господарський суд указав, що реалізація активів, які не були конфісковані, без згоди власника та без рішення суду є прямим порушенням статті 41 Конституції України, Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), положень частини шостої статті 100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), частини п`ятої статті 21 Закону про АРМА та втручанням у право Позивача на мирне володіння майном.

Суд апеляційної інстанції також указав, що суд першої інстанції не врахував висновки Вищого антикорупційного суду, який, скасовуючи арешт на Земельну ділянку, накладений ухвалами Приморського районного суду м. Одеси від 01.03.2019 та від 05.04.2019 в частині порядку зберігання земельних ділянок шляхом їх передачі в управління Агентству, підкреслив, що за змістом абзацу сьомого частини шостої статті 100 КПК України передача відповідних речових доказів Агентству для здійснення заходів з управління ними або для їх реалізації відбувається на підставі різних процесуальних рішень (ухвал) слідчого судді.

Суд зазначив, що звіт про оцінку майна був складений неуповноваженими на це особами, а наявними у справі доказами підтверджується істотне заниження вартості Земельної ділянки при її реалізації на електронних торгах. Також вказав на те, що незаконне та безпідставне скорочення строку підготовки до електронних торгів зумовило незабезпечення можливості участі всіх заінтересованих осіб в електронних торгах, що унеможливило проведення конкурентних торгів та мало наслідком продаж Земельної ділянки на користь ТОВ «Пелучо» за істотно заниженою ціною.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що порушення Порядку реалізації арештованих активів, допущені під час проведення торгів, призвели до порушення прав ТОВ «С.П.Т.» як власника майна, що є підставою для визнання торгів недійсними на підставі частини першої статті 203, статті 215 ЦК України.

Суд указав, що договір купівлі-продажу укладено на виконання статті 21 Закону про АРМА під час здійснення заходів з управління арештованим нерухомим майном та не стосується випадків управління конфіскованим майном, у зв`язку із чим до укладення такого договору підлягають застосуванню загальні приписи щодо форми договору, встановлені статтею 657 ЦК України.

Зважаючи на те, що Позивач не є стороною спірного Договору купівлі-продажу земельної ділянки, а майно вибуло з володіння Позивача не з його волі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлена позовна вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння є похідною від вимоги про визнання недійсним правочину та ефективним способом захисту права власника, у зв`язку із чим підлягає задоволенню.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. ТОВ «Пелучо» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2020 у цій справі.

5. Доводи Скаржника, викладені у касаційній скарзі

5.1. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень статей 1, 19, 21 Закону про АРМА, статті 100 КПК України в контексті необхідності прийняття судом окремої (іншої) ухвали із зазначенням конкретного (окремого, іншого) способу управління арештованим активом щодо змісту та способу викладення резолютивної частини ухвали, якою надано дозвіл на реалізацію арештованого майна, а також необхідності зазначення в такій ухвалі конкретного шляху управління для реалізації Агентством переданих йому активів.

5.2. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував пункт 4 частини першої статті 1, абзац перший частини першої статті 19, частини першу, четверту, п`яту статті 21 Закону про АРМА, оскільки не врахував, що поняття «управління» відповідно до вказаних положень є широким та включає в себе два основні способи: управління активом (діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів та їх економічної вартості) або ж їх реалізацію. Суд також неправильно кваліфікував ознаки Земельної ділянки та помилково відніс її до майна, яке не може бути реалізовано Агентством.

Із зазначених положень слідує, що реалізації підлягають ті активи, які передані Агентству з відповідною вказівкою щодо реалізації, або ж ті, які передані без вказівки на конкретний шлях управління цими активами, оскільки поняття управління саме по собі включає реалізацію активу, що прямо передбачено статтею 21 Закону про АРМА.

5.3. Апеляційний господарський суд неправильно застосував абзац четвертий частини другої статті 23 Закону про АРМА, безпідставно пославшись на те, що вказані положення стосуються лише випадків реалізації конфіскованих активів, та не надав оцінки пункту 22 Порядку реалізації арештованих активів, які також вказували на відсутність необхідності нотаріального посвідчення спірного правочину, що мало наслідком неправильне застосування частини першої статті 215 ЦК України з огляду на відсутність підстав для визнання Договору купівлі-продажу майна недійсним.

Законом про АРМА встановлено спеціальні норми щодо форми договорів купівлі-продажу арештованого майна, що реалізується Агентством, і цим Законом прямо і однозначно визначено, що договори купівлі-продажу активів, які реалізуються Агентством в порядку продажу активів на прилюдних торгах, нотаріальному посвідченню не підлягають; чинне законодавство передбачає просту письмову форму для цього правочину, про що свідчить зміст абзацу четвертого частини другої статті 23 Закону про АРМА, щодо застосування якої в подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

5.4. Суд не вказав, з яких причин не застосував пункт 2 Порядку реалізації арештованих активів, пославшись лише на необхідність отримання спеціального припису суду або згоди власника майна на його реалізацію, оскільки вказане положення прямо вказує на відсутність необхідності визначення в ухвалі суду конкретного шляху управління активами. В ухвалі Приморський суд м. Одеси дав чітку вказівку для Агентства здійснювати в межах, визначених статтями 19, 21 Закону про АРМА, його повноваження управління, зокрема, шляхом реалізації активу.

5.5. Неправильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що положення частини шостої статті 100 КПК України вказують на необхідність отримання спеціального припису слідчого судді або суду (ухвалу) про передачу майна Агентству на реалізацію, оскільки заходи з управління включають реалізацію, а процедура передачі Агентством майна для реалізації та сама процедура торгів не можуть порушувати положення КПК України, який не є тим нормативно-правовим актом, що регулює зазначені правовідносини.

5.6. Агентству для виконання цільового призначення Земельної ділянки, та, відповідно, для здійснення управління цією ділянкою необхідно було б виконувати роботи щодо будівництва на ній відповідних будівель об`єкта торгівлі, що є неможливим та недоцільним для Агентства, з огляду на що єдиним можливим варіантом управління була реалізація зазначеної Земельної ділянки.

Твердження Позивача про те, що Земельна ділянка не підпадає під перелік майна, яке може бути передано Агентством для реалізації, не відповідає дійсності, а проведені ним роботи щодо аналізу та перевірки активу безсумнівно вказують, що такий спосіб управління зазначеним активом як його реалізація є єдиним можливим шляхом для Агентства виконати завдання, які були поставлені Законом про АРМА, а також ухвалою слідчого судді.

5.7. Суд неправильно застосував положення частини першої статті 6, частини першої статті 15, статті 17 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», дійшовши висновку про те, що звіт про оцінку майна складений неуповноваженими особами.

Не відповідає дійсності висновок суду апеляційної інстанції про те, що ТОВ «РМ Консалтинг» та ТОВ «Комплект Експерт» не є суб`єктами оціночної діяльності, у зв`язку із чим звіт від 13.06.2019 нібито не відповідає вимогам законодавства та не може бути використаний у процедурі реалізації майна.

5.8. Суд апеляційної інстанції за неправильного застосування пунктів 12, 17 Порядку реалізації арештованих активів дійшов помилкового висновку про порушення строку підготовки майна для реалізації, оскільки такий строк починає обраховуватися з моменту подання заявки № 22 від 04.06.2019, а отже, положення пункту 17 цього Порядку були дотримані.

5.9. У постановах від 18.12.2018 у справі № 295/10613/17-ц, від 27.03.2019 у справі № 466/8974/16 Верховний Суд доходив висновків, що не може бути підставою для скасування торгів порушення порядку визначення ринкової вартості предмета торгів, а Позивач не довів порушення своїх прав саме у зв`язку з неправильно визначеною ціною продажу Земельної ділянки, а також дотриманням / недотриманням строку підготовки до аукціону, оскільки незалежно від вартості реалізації спірного майна, строку підготовки до торгів проведення цих торгів призвело б до одного результату - вибуття Земельної ділянки з власності Позивача без жодних компенсацій.

5.10. Апеляційний господарський суд не врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17.12.2019 у справі № 910/1869/19, в частині застосування статті 129-1 Конституції України та статті 533 КПК України щодо обов`язковості виконання судового рішення, а саме ухвали про визначення порядку зберігання речових доказів, яка була чинна та підлягала виконанню на час укладення спірного договору купівлі-продажу.

5.11. Суд порушив частину другу статті 5, частину першу статті 86 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), допустивши необ`єктивну оцінку доказів, а саме ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 05.04.2019 у справі № 522/25776/16-к, не проаналізувавши належним чином, чи містить вона вказівку на можливість здійснення Агентством управління у формі безпосереднього управління (володіння, використання), так і шляхом реалізації активу; службової записки № 316/6-19 від 29.05.2019, якою Агентству надано пропозицію віднести Земельну ділянку до видів майна, визначених у Примірному переліку майна, в тому числі у вигляді предметів чи великих партій товарів, зберігання якого через громіздкість або з інших причин неможливе без зайвих труднощів, або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання якого чи управління яким співмірні з його вартістю, або яке швидко втрачає свою вартість, а також майно у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 13.09.2017 № 685 (далі - Примірний перелік); наявного в матеріалах справи звіту про експертну грошову оцінку, який підготовлений з дотриманням норм законодавства, вказавши на невстановлення судом першої інстанції наявності у осіб, які підготували цей звіт, права і кваліфікації на здійснення оціночної діяльності.

Скаржник також посилається на те, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.08.2019 у справі № 757/45865/19-к повторно накладався арешт на Земельну ділянку вже після усунення недоліків, вказаних у клопотанні прокурора.

5.12. У постановах Верховного Суду України від 06.04.2016 у справі № 3-242гс16, від 29.11.2017 у справі № 668/5633/14-ц, від 25.11.2015 у справі № 6-1749цс15, від 13.04.2016 у справі № 6-2988цс15, від 29.11.2017 у справі № 6-231цс17, на які посилався Скаржник під час розгляду справи судами, сформульовано висновки, за якими при визнанні недійсними процедури торгів суду необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог щодо порядку проведення електронних торгів, чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів та чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивача.

5.13. Суд допустив порушення частин першої, другої статті 74 ГПК України, не дослідивши, яким чином було порушено право Позивача під час процедури реалізації Земельної ділянки, оскільки за висновками Верховного Суду України у вказаних справах суди мають встановити наявність порушень, які могли вплинути на результати торгів, тому окрім порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

5.14. За висновками, сформульованими Верховним Судом у постановах від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19 та від 07.11.2019 у справі № 11-123сап19, вжиття судом таких заходів як вилучення (передача) майна у осіб, винних у корупційних або інших злочинах, є необхідним заходом для забезпечення міжнародних нормативних положень проти корупції та відповідає завданням кримінального судочинства, а прийняття судом ухвал про арешт та передачу майна Агентству для здійснення заходів з управління на підставі міжнародного та національного законодавства покликане реалізувати глобальну мету - боротьбу з корупційними та іншими злочинами.

Тобто втручання у право власності власника арештованого активу відбувається не на етапі його реалізації Агентством на виконання своїх повноважень, а на етапі арешту цього майна та передачі його Агентству, з цього моменту власник втрачає свої правомочності щодо майна, так само як можливість брати участь у торгах та отримувати компенсацію за результатами продажу цього майна, тобто Позивач не є та не може бути тією особою, яка має право брати участь в електронних торгах з реалізації Земельної ділянки.

5.15. 11.11.2020 ТОВ «Пелучо» подало доповнення (додаткові пояснення) до поданої ним касаційної скарги.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

6.1. 12.10.2020 Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить у задоволенні касаційної скарги ТОВ «Пелучо» відмовити, постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 залишити без змін з таких мотивів:

6.1.1. Відповідно до ухвал слідчого судді Агентство мало повноваження прийняти Земельну ділянку в управління відповідно до частини першої статті 19 Закону про АРМА із подальшим вжиттям заходів з управління нею. Право на реалізацію певної категорії активів виникає в Агентства лише у разі надання на це згоди власника чи за ухвалою слідчого судді або суду про передачу активів для реалізації.

6.1.2. Позивач наголошує на неможливості ототожнення ухвали слідчого судді про передачу активу в управління (абзац другий частини першої статті 19 Закону про АРМА) з ухвалою слідчого судді про надання дозволу на реалізацію активу (частина п`ята статті 21 Закону про Арма).

6.1.3. Реалізація активів Агентством без отримання на це згоди їх власника або ухвали суду про реалізацію активів є порушенням частини п`ятої статті 21 Закону про АРМА та пункту 4 частини шостої статті 100 КПК України, що було належним чином установлено судом апеляційної інстанції.

6.1.4. Позивач вважає, що правовідносини у цій справі та справі № 910/1869/19, на яку посилається Скаржник, не є подібними.

6.1.5. Ухвала слідчого судді про арешт майна була скасована, а отже, на думку Позивача, не породжує жодних правових наслідків.

6.1.6. Також вважає, що апеляційний суд з додержанням норм матеріального та процесуального права дійшов правильного висновку про істотне заниження вартості Земельної ділянки при її реалізації.

6.1.7. Позивач зазначає, що у справах № 295/10613/17-ц та № 466/8974/16-ц, на які послався Скаржник, правовідносини стосуються примусового виконання судового рішення на стадії виконавчого провадження, тобто виникли із застосування положень Закону України «Про виконавче провадження», який у спірних правовідносинах у цій справі не застосовується.

6.1.8. Позивач наголошує на допущених при підготовці та проведенні торгів порушеннях положень Порядку реалізації арештованих активів.

6.1.9. Посилання ТОВ «Пелучо» на можливість укладення за результатами торгів договору купівлі-продажу у простій письмовій формі не ґрунтується на нормах закону.

6.1.10. Передача Агентством на реалізацію Земельної ділянки та її продаж за значно заниженою ціною за відсутності правових підстав для таких дій свідчить про необґрунтоване втручання державних органів у право власності Позивача, що зумовило його фактичне припинення, що, у свою чергу, свідчить про порушення гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції прав Позивача як власника такого майна.

6.2. 13.11.2020 Агентство подало письмові пояснення у справі, в яких просить задовольнити касаційну скаргу ТОВ «Пелучо», скасувати постанову апеляційного господарського суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

6.3. 04.02.2021 від Агентства до Суду надійшла заява про поворот виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 у цій справі шляхом стягнення на його користь з ТОВ «С.П.Т.» 1 688 680,00 грн на зазначений в заяві рахунок.

6.4. 15.02.2021 від Позивача надійшли письмові пояснення, які заявник просить врахувати при вирішенні справи та прийняти постанову, якою у задоволенні поданої касаційної скарги відмовити.

6.5. 19.02.2021 Агентство подало письмові пояснення у справі, які просить врахувати при розгляді справи, задовольнити касаційну скаргу ТОВ «Пелучо», скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2020.

7. Розгляд справи Верховним Судом

7.1. Ухвалою від 22.09.2020 Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Пелучо» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 та призначив розгляд справи на 05.11.2020; відмовив у задоволенні клопотання ТОВ «Пелучо» про зупинення дії та/або виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

7.2. Ухвалою Верховного Суду від 12.10.2020 витребувано з Господарського суду міста Києва / Північного апеляційного господарського суду матеріали справи № 910/18647/19.

7.3. 05.11.2020 Суд оголосив перерву в судовому засіданні до 19.11.2020.

7.4. У судовому засіданні 19.11.2020 Верховний Суд оголосив перерву до 23.11.2020.

7.5. Ухвалою Верховного Суду від 23.11.2020 цю справу із касаційною скаргою ТОВ «Пелучо» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала Суду мотивована тим, що системний аналіз частини шостої статті 100 КПК України свідчить про розмежування змісту термінів «управління» та «реалізація» при визначенні долі речових доказів у кримінальному провадженні.

Однак, за змістом статей 1, 19, 21 Закону про АРМА, термін «управління активами» є ширшим та включає вужчі за змістом поняття «реалізація відповідних активів» та «передача їх в управління».

Отже, на думку колегії суддів, існує виключна правова проблема щодо тлумачення норм КПК України та Закону про АРМА, що стосуються правових підстав для реалізації майна (активів), на яке накладено арешт у кримінальному провадженні, і вирішення цієї проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Суд також наголосив, що, оскільки спірні правовідносини стосуються можливості реалізації майна без згоди власника, вирішення правової проблеми необхідне також для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між приватними та публічними інтересами. Крім того, існують обґрунтовані припущення, що аналогічні проблеми щодо тлумачення правових норм неминуче виникатимуть у майбутньому.

7.6. Ухвалою від 24.12.2020 Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу за касаційною скаргою ТОВ «Пелучо» на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 та призначила її до розгляду на 16.02.2021 о 12 год 30 хв.

7.7. У судовому засіданні 16.02.2021 оголошено перерву, учасників справи повідомлено, що судове засідання відбудеться 20.04.2021 об 11 год 30 хв.

7.8. 20.04.2021 ухвалою Великої Палати Верховного Суду учасників справи повідомлено, що розгляд касаційної скарги відбудеться 29.06.2021 о 12 год 00 хв.

7.9. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 учасників справи повідомлено, що розгляд справи відбудеться 05.10.2021 о 12 год 00 хв.

8. Встановлені судами обставини

8.1. 18.03.2013 ТОВ «С.П.Т.» набуло право власності на нерухоме майно - Земельну ділянку, право власності на яку посвідчується Державним актом на право власності серія ЯМ № 228645, виданим 21.12.2012 відділом Держземагенства в Овідіопольському районі Одеської області.

8.2. 18.03.2013 право власності ТОВ «С.П.Т.» на Земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 404301, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 25174951237.

8.3. Слідчим відділом управління з розслідування кримінальних проваджень, слідчими органами прокуратури та процесуального керівництва Прокуратури Одеської області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016160000000903, відомості про яке 01.11.2016 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною третьою статті 369, частиною другою статті 364 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

8.4. У ході досудового розслідування з метою збереження, запобігання подальшому перепродажу, зміні території та складу майна ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси від 01.03.2019 у справі №522/25776/16-к накладено арешт на три земельні ділянки, в тому числі на Земельну ділянку.

8.5. Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду міста Одеси від 05.04.2019 у справі № 522/25776/16-к визначено порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні №42016160000000903 від 01.11.2016 шляхом передачі у порядку та на умовах, визначених статтями 19, 21 Закону про АРМА в управління майна, на яке ухвалою слідчого судді від 01.03.2019 у справі № 522/25776/16-к (провадження № 1-кс/522/3214/19) накладено арешт, - Земельну ділянку; зобов`язано Агентство та уповноважених ним осіб забезпечити реєстрацію прав на управління та інших речових прав, що виникатимуть на підставі ухвали слідчого судді про передачу Агентству в управління майна, на яке накладено арешт; здійснити у суб`єкта державної реєстрації реєстрацію прав на нерухоме майно; надано право державним реєстраторам, нотаріусам усіх нотаріальних округів як спеціальним суб`єктам, наділеним функціями державного реєстратора, а також іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, вчиняти реєстраційні та нотаріальні дії щодо вказаного майна лише за відповідним зверненням Агентства та уповноважених ним осіб.

8.6. У межах проведення процедури управління майном Агентство прийняло рішення про передачу Земельної ділянки для реалізації на електронних торгах.

8.7. 03.07.2019 ДП «СЕТАМ» провело аукціон з продажу Земельної ділянки за номером лота 359447, переможцем якого оголошено ТОВ «Пелучо».

8.8. За результатами проведення аукціонів за вказаним номером між Агентством та ТОВ «Пелучо» (як переможцем аукціону за номером лота № 359447) укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки № 23 від 19.07.2019, відповідно до пункту 1.1 якого продавець передає у власність (продає), а покупець приймає у власність (купує) Земельну ділянку.

8.9. За наслідками укладення зазначеного Договору купівлі-продажу державний реєстратор комунального підприємства «Агенція реєстраційних послуг» Манюта Сергій Васильович прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.07.2019 № 47953765 щодо реєстрації права власності на зазначену Земельну ділянку за ТОВ «Пелучо» та вніс відповідний запис № 32554621 до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Реєстр).

8.10. 19.07.2019 сторони підписали акт приймання-передачі об`єкта нерухомого майна.

8.11. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 30.08.2019 (провадження № 11-се/813/1043/19; справа № 522/25776/16-1-кс/522/3215/19) скасовано ухвалу про арешт з підстав істотного порушення слідчим суддею вимог кримінального процесуального закону.

8.12. Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 13.03.2020 арешт на спірну Земельну ділянку, накладений ухвалами слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 01.03.2019 та від 05.04.2019, скасовано в частині порядку зберігання земельних ділянок, шляхом їх передачі в управління Агентству.

9. Позиція Великої Палати Верховного Суду

Щодо повноважень здійснювати реалізацію речового доказу

9.1. Першорядне правове питання, яке виникло у цій справі, стосується того, чи мало право Агентство здійснювати реалізацію (продаж) Земельної ділянки, на яку ухвалою слідчого судді накладено арешт у кримінальному провадженні та ухвалою слідчого судді в межах визначеного порядку зберігання речових доказів передано Агентству в управління.

9.2. Управління активом за Законом про АРМА, яким визначені правові та організаційні засади функціонування Агентства, - це діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні чи стягнених за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

9.3. Статтею 19 цього Закону передбачено, що Агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, а також у позовному провадженні у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави із встановленням заборони користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати.

Зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора.

9.4. Відповідно до частин першої, другої, абзацу першого частини третьої статті 21 Закону про АРМА управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління.

Активи, зазначені у частині першій цієї статті, прийняті Агентством в управління, підлягають оцінці, яка здійснюється визначеними за результатами конкурсу суб`єктами оціночної діяльності, та передачі в управління визначеним за результатами конкурсу юридичним особам або фізичним особам - підприємцям у порядку, встановленому законодавством про державні (публічні) закупівлі. Управління активами здійснюється на підставі договору, укладеного відповідно до глави 70 Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Управління активами, зазначеними у частині першій цієї статті, здійснюється на умовах ефективності, а також збереження та збільшення їх вартості. Управитель має право на плату (винагороду), а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв`язку з управлінням активами, що відраховуються безпосередньо з доходів від використання прийнятих в управління активів. Управитель не має права відчужувати активи, прийняті ним в управління.

9.5. Водночас, порядок зберігання речових доказів та документів в кримінальному провадженні визначений статтею 100 КПК України, частиною шостою якої передбачено, що речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:

1) повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;

4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров`я людей або довкілля.

Абзац сьомий частини шостої цієї статті визначає, що речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

9.6. На відміну від абзацу першого частини шостої статті 100 КПК України перелік майна, визначений статтею 21 Закону про АРМА, не є вичерпним.

Разом з тим, зазначена стаття 21 Закону про АРМА стосується загалом майна як активів, управління якими здійснює Агентство, та до яких належать кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні чи стягнуті за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Натомість абзац сьомий частини шостої статті 100 КПК України регулює збереження і реалізацію майна, яке є речовим доказом у кримінальному провадженні.

9.7. Аналіз наведених положень кримінального процесуального закону дає підстави для висновку, що норма абзацу сьомого частини шостої статті 100 КПК України розмежовує (1) передання речових доказів вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб Агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості та (2) передання речових доказів для їх реалізації.

При цьому, за змістом частини шостої цієї статті, для реалізації можуть бути передані речові докази, зазначені в її абзаці першому, тобто тільки речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню.

Земельна ділянка до таких видів майна не належить.

9.8. При цьому, Суд вважає помилковими посилання на те, що Земельна ділянка відповідала критерію «Майно, створення належних умов для зберігання якого потребує вжиття заходів протягом такого періоду у часі, що несумісний із збереженням властивостей майна (будівництво, створення відповідної інфраструктури, прийняття нормативних документів, одержання документів дозвільного характеру тощо)», наведеному у Примірному переліку, в тому числі у вигляді предметів чи великих партій товарів, зберігання якого через громіздкість або з інших причин неможливе без зайвих труднощів, або витрати на забезпечення спеціальних умов зберігання якого чи управління яким співмірні з його вартістю, або яке швидко втрачає свою вартість, а також майна у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню, що підлягає реалізації.

9.9. Так, постановою Кабінету Міністрів України № 685 від 13.09.2017, якою затверджено вказаний Примірний перелік, визначено, що цей перелік не є вичерпним, а реалізації може підлягати майно, яке не визначене у ньому, якщо його реалізація забезпечуватиме збереження та/або збільшення вартості такого майна більш ефективно порівняно з його переданням в управління за договором управління майном у порядку та на умовах, визначених законом. При цьому постановою визначено, що термін «зберігання» у цьому Примірному переліку вживається у значенні будь-яких правовідносин зберігання, на які поширюється норма глави 66 ЦК України, якою відповідні правовідносини врегульовані.

9.10. Водночас вказані критерії застосовуються у разі, якщо Агентство наділене деяким розсудом щодо вирішення питання та визначення порядку управління активами, переданими йому відповідно до Закону про АРМА, що, однак, не розповсюджується на випадки передачі активу як речового доказу у кримінальному провадженні на підставі статті 100 КПК України без зазначення про передачу такого активу на реалізацію.

9.11. Враховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду наголошує, що те, що відповідно до частини першої статті 21 Закону про АРМА управління рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами здійснюється Агентством шляхом реалізації відповідних активів або передачі їх в управління, не спростовує висновків, викладених вище.

9.12. Із цих мотивів Суд також відхиляє як неналежні посилання Скаржника (пункт 5.6) на те, що єдиним можливим варіантом управління Земельною ділянкою була її реалізація, оскільки, за твердженням Скаржника, для управління цією ділянкою Агентство мало б здійснювати роботи щодо будівництва з огляду на цільове призначення ділянки.

9.13. Суд також звертає увагу на те, що абзацом першим частини п`ятої статті 21 Закону про АРМА передбачено окрему підставу для реалізації активу, переданого в управління Агентству. Цією нормою визначено, що активи, визначені частиною четвертою цієї статті, передаються для реалізації без згоди власника на підставі ухвали слідчого судді або суду, копія якої надсилається Агентству негайно після її винесення з відповідним зверненням прокурора. Передача для реалізації активів може також здійснюватися за згодою їх власника, копія якої надається Агентству з відповідним зверненням прокурора.

9.14. Отже, підставою для передачі Агентству активів, визначених частиною четвертою цієї статті 21 Закону про АРМА, для їх реалізації за відсутності згоди власника є відповідний процесуальний документ - ухвала слідчого судді або суду із зазначенням про передачу цих активів Агентству саме для їх реалізації.

9.15. Водночас Земельна ділянка була передана Агентству як речовий доказ згідно зі статтею 100 КПК України на підставі судового рішення - ухвали слідчого судді, яка не містила відомостей щодо передачі Земельної ділянки Агентству для її реалізації, а визначала лише порядок зберігання її як речового доказу, на який накладено арешт у кримінальному провадженні, шляхом передачі цієї ділянки Агентству в управління відповідно до статей 19, 21 Закону про АРМА.

9.16. Враховуючи наведене, відсутні підстави для висновку про те, що спірна Земельна ділянка була передана Агентству за вказаною ухвалою слідчого судді саме для реалізації.

9.17. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що Агентство за наявності лише повноважень здійснювати заходи з управління активами - забезпечення їх збереження / збереження їхньої економічної вартості, визначені частинами другою, третьою статті 21 Закону про АРМА, які не передбачають можливості реалізації Земельної ділянки, незаконно та за відсутності належних повноважень прийняло рішення про передачу Земельної ділянки для реалізації на електронних торгах, що мало наслідком порушення прав Позивача як власника цієї ділянки.

9.18. За наведених мотивів Велика Палата Верховного Суду вважає такими, що спростовуються, доводи Скаржника (пункти 5.1, 5.2, 5.4, 5.5) про неправильне застосування апеляційним судом статей 1, 19, 21 Закону про АРМА та порушення статті 100 КПК України, а також положень Порядку реалізації арештованих активів.

9.19. Велика Палата Верховного Суду враховує практику розгляду судами питання забезпечення доказів у кримінальному провадженні та значення цього забезпечення і звертає увагу на те, що речові докази відповідно до частини другої статті 84 КПК України є процесуальним джерелом доказів у кримінальному провадженні. При цьому їх зберігання є однією з гарантій реалізації завдань кримінального провадження, передбачених статтею 2 КПК України, та умовою дотримання прав осіб, права яких, у тому числі й майнові, було обмежено щодо речей чи майна, яке визнано речовим доказом у кримінальному провадженні і на яке ухвалою слідчого судді уже накладено арешт. Наведений висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 758/16546/18, постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 26.08.2020 у справі № 757/42018/19?к.

9.20. У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду відхиляє як недоречні посилання Агентства (пункти 5.13 та 5. 15 цієї постанови) на те, що апеляційний суд не встановив порушення прав Позивача внаслідок реалізації Земельної ділянки, а також на те, що обмеження права власності Позивача мало місце внаслідок накладення арешту на Земельну ділянку і передання її в управління? однак не на стадії її реалізації. Суд звертає увагу на те, що внаслідок накладення арешту на Земельну ділянку і передання її в управління, дійсно, мало місце обмеження майнових прав власника цього майна, правомірність якого у цій справі не є предметом дослідження. Натомість позбавлення Позивача права власності мало місце саме внаслідок продажу Земельної ділянки за оспорюваним Договором.

9.21. Доводи Скаржника (пункт 5.11) про порушення судом апеляційної інстанції статті 86 ГПК України, про що свідчить необ`єктивна, на його думку, оцінка поданих у справі доказів, Велика Палата Верховного Суду відхиляє як недоречні, оскільки вони не спростовують викладених вище висновків.

Щодо ефективного захисту порушеного права

9.22. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

9.23. Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

9.24. При цьому, розглядаючи відповідний спір, суд має установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси осіб, які звертаються з позовом, та чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним, тобто таким, що забезпечить поновлення порушеного права.

9.25. Предметом поданого у цій справі позову є вимоги про визнання недійсними результатів електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу майна, реалізованого на цих торгах за ухвалою слідчого судді щодо визначення порядку зберігання речових доказів, прийнятою в межах кримінального провадження, витребування Земельної ділянки.

9.26. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Стосовно вимог про визнання недійсними результатів електронних торгів з реалізації Земельної ділянки, переданої Агентству в управління, та визнання недійсним договору купівлі-продажу Земельної ділянки, укладеного за наслідками торгів

9.27. З огляду на висновки, викладені у підпунктах 9.1-9.19 цієї постанови, враховуючи, що Агентство розпорядилося переданою йому як речовий доказ Земельною ділянкою фактично від імені власника за відсутності на це законних підстав, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що апеляційний суд мав підстави виходити у своєму рішенні з того, що електронні торги є незаконними.

9.28. При цьому посилання Скаржника (пункт 5.14) на те, що Позивач не є та не може бути тією особою, яка має право брати участь в електронних торгах, не спростовує наявності у нього права, яке є порушеним внаслідок безпідставного передання належного йому майна на реалізацію, та має бути ефективно захищене.

9.29. Доводи Скаржника (пункти 5.3, 5.7, 5.8, 5.9), що стосуються незгоди з висновками апеляційного господарського суду, який вказав на порушення процедури підготовки та проведення електронних торгів щодо строку підготовки, визначення вартості, необхідності нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, Велика Палата Верховного Суду не розглядає, оскільки перевірка їх обґрунтованості не впливає на з`ясування дійсних прав та обов`язків учасників цього спору, позаяк відсутність у Агентства законних підстав для передачі спірного майна на реалізацію з електронних торгів є самостійною та достатньою підставою для висновку про незаконність торгів та відсутність підстав для укладення за їх наслідками договору купівлі-продажу.

9.30. Із цих же мотивів Велика Палата Верховного Суду вважає неналежними посилання Скаржника (пункти 5.12, 5.13) на сформульовані Верховним Судом України висновки, за якими при визнанні недійсною процедури торгів суд має встановити, чи мало місце порушення вимог щодо порядку проведення електронних торгів, чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів та чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивача.

9.31. Разом із цим, за змістом статті 658 ЦК України, право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

9.32. Отже, якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і при цьому продавець не мав права його відчужувати, то покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, встановлених статтею 388 ЦК України.

Таким чином, якщо позивач вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема, тому, що покупець не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством способами захисту права власності. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оскарженні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу. Схожих висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункти 52, 57).

9.33. З огляду на наведене задоволення заявлених позовних вимог про визнання недійсними результатів електронних торгів та визнання недійсним укладеного між Відповідачами Договору купівлі-продажу за їх наслідками не призведе до поновлення майнових прав Позивача, що свідчить про обрання неефективного способу захисту.

9.34. На підставі наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції в цій частині з мотивів, наведених у цій постанові.

Стосовно вимоги про витребування Земельної ділянки

9.35. За статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

9.36. Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

9.37. Суди встановили, що право власності на Земельну ділянку зареєстровано за Відповідачем-2 на підставі спірного Договору купівлі-продажу (див. підпункт 8.9 цієї постанови), що за висновками Великої Палати Верховного Суду хоча і не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану юридичну презумпцію права власності такої особи (див. підпункт 4.17 постанови від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17).

9.38. Отже, дійшовши висновку про незаконність електронних торгів та відсутність правових підстав для укладення договору, враховуючи ту встановлену судами обставину, що згідно із записом в Реєстрі власником спірного майна зазначений Відповідач-2, апеляційний господарський суд міг виходити з того, що Земельна ділянка вибула з володіння Позивача, тому ефективним способом захисту порушеного права власності Позивача є витребування Земельної ділянки від Відповідача-2.

9.39. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Відповідно до частини другої цієї статті майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

9.40. Водночас посилання на те, що Договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, укладений між Відповідачами за результатами електронних торгів, є наслідком саме виконання Агентством ухвали слідчого судді про передачу ділянки в управління на підставі та відповідно до положень Закону про АРМА дають підстави для висновку про обізнаність сторін цього Договору про існування зазначеного рішення, доступ до тексту якого є відкритим.

9.41. Враховуючи, що ухвала слідчого судді, якою визначено порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні та передано Земельну ділянку в управління Агентству, не є судовим рішенням, на виконання якого здійснюється продаж майна у значенні частини другої статті 388 ЦК України, доступність цього судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, обізнаність сторін Договору з положеннями законодавства, аналіз яких здійснено у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Відповідач-2, проявивши розумну обачність, не міг не знати про незаконність продажу Земельної ділянки, внаслідок чого вона вибула з володіння власника поза його волею.

9.42. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовна вимога про витребування майна - Земельної ділянки з чужого незаконного володіння підлягала задоволенню, у зв`язку із чим постанова апеляційного господарського суду в частині задоволення вимоги про витребування Земельної ділянки на користь Позивача зміні чи скасуванню не підлягає. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що перебування майна під арештом, накладеним відповідно до вимог закону, правомірно обмежує права власника щодо цього майна.

Висновок щодо застосування норм права

9.43. Стаття 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» стосується загалом майна як активів, управління якими здійснює Агентство, та до яких належать кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні чи стягнуті за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Натомість абзац сьомий частини шостої статті 100 КПК України регулює збереження і реалізацію майна, яке є речовим доказом у кримінальному провадженні.

Вона розмежовує (1) передання речових доказів вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб Агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості та (2) передання речових доказів для їх реалізації.

При цьому, за змістом частини шостої цієї статті, для реалізації можуть бути передані речові докази, зазначені в її абзаці першому, тобто тільки речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню.

Земельна ділянка до таких видів майна не належить.

10. Судові витрати

Враховуючи, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, витрати на сплату судового збору у відповідній частині підлягають покладенню на Позивача, в іншій частині витрати зі сплати судового збору покладаються на Скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

П О С Т А Н О В И Л А:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пелучо» задовольнити частково.

2. Скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 в частині задоволення вимог про визнання недійсними результатів електронних торгів з реєстраційним номером лота 359447 щодо продажу земельної ділянки площею 11,9356 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Мізікевича, ж/масив «Ульянівка», масив «Радужний», земельна ділянка № 27, кадастровий номер 5123755800:01:001:0401, які оформлені протоколом проведення електронних торгів № 416644 від 03.07.2019, та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки № 23 від 19.07.2019, укладеного між Агентством та ТОВ «Пелучо». У цій частині залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2020 у справі № 910/18647/19 з мотивів, викладених у цій постанові.

В решті постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «С.П.Т.» (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, 15-А; код ЄДРПОУ 37688139) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Пелучо» (04108, м. Київ, вул. Наталії Ужвій, 12, приміщення 261; код ЄДРПОУ 41358430) 7 684 (сім тисяч шістсот вісімдесят чотири гривні) грн 00 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач К. М. Пільков

Судді:

Т. О. Анцупова

Л. Й. Катеринчук

В. В. Британчук

Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов

Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва

О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців

О. М. Ситнік

В. І. Данішевська

І. В. Ткач

Ж. М. Єленіна

С. П. Штелик

О. С. Золотніков

Джерело: ЄДРСР 100259273

[ANTIRAID]

На мій погляд, після цієї постанови Великої палати, все керівництво АРМА повинно перебувати за ґратами з повною конфіскацією майна в них та їх родичів до третього коліна.

Велика палата зазначила, що стаття 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» стосується загалом майна як активів, управління якими здійснює Агентство, та до яких належать кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні чи у справі про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні чи стягнуті за рішенням суду в дохід держави внаслідок визнання їх необґрунтованими.

Натомість абзац сьомий частини шостої статті 100 КПК України регулює збереження і реалізацію майна, яке є речовим доказом у кримінальному провадженні.

Вона розмежовує (1) передання речових доказів вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб Агентству для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості та (2) передання речових доказів для їх реалізації.

При цьому, за змістом частини шостої цієї статті, для реалізації можуть бути передані речові докази, зазначені в її абзаці першому, тобто тільки речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати із забезпечення спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню.

Земельна ділянка до таких видів майна не належить.

Крім того, суди встановили, що право власності на Земельну ділянку зареєстровано за Відповідачем-2 на підставі спірного Договору купівлі-продажу (див. підпункт 8.9 цієї постанови), що за висновками Великої Палати Верховного Суду хоча і не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану юридичну презумпцію права власності такої особи (див. підпункт 4.17 постанови від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17).

9.38. Отже, дійшовши висновку про незаконність електронних торгів та відсутність правових підстав для укладення договору, враховуючи ту встановлену судами обставину, що згідно із записом в Реєстрі власником спірного майна зазначений Відповідач-2, апеляційний господарський суд міг виходити з того, що Земельна ділянка вибула з володіння Позивача, тому ефективним способом захисту порушеного права власності Позивача є витребування Земельної ділянки від Відповідача-2.

9.41. Враховуючи, що ухвала слідчого судді, якою визначено порядок зберігання речових доказів у кримінальному провадженні та передано Земельну ділянку в управління Агентству, не є судовим рішенням, на виконання якого здійснюється продаж майна у значенні частини другої статті 388 ЦК України, доступність цього судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, обізнаність сторін Договору з положеннями законодавства, аналіз яких здійснено у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Відповідач-2, проявивши розумну обачність, не міг не знати про незаконність продажу Земельної ділянки, внаслідок чого вона вибула з володіння власника поза його волею.

9.42. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовна вимога про витребування майна - Земельної ділянки з чужого незаконного володіння підлягала задоволенню, у зв`язку із чим постанова апеляційного господарського суду в частині задоволення вимоги про витребування Земельної ділянки на користь Позивача зміні чи скасуванню не підлягає. При цьому Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що перебування майна під арештом, накладеним відповідно до вимог закону, правомірно обмежує права власника щодо цього майна.