Постанова ВП-ВС про неможливість витребування у добросовісного набувача майна та відсутність підстав вважати його недобросовісним

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 925/1351/19

Провадження № 12-35гс21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Рогач Л. І.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,

за участю секретаря судового засідання Салівонського С. П., учасників справи:

ОСОБА_1 - Комлик І. С.

Державного підприємства «Машинобудівний завод «Оризон» - Назаренко С. А.

прокуратури - Міхед О. В.

розглянула касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року (судді Верховець А. А., Остапенко О. М., Пантелієнко В. О.) та рішення Господарського суду Черкаської області від 18 червня 2020 року (суддя Спаських Н. М.) у справі № 925/1351/19 за заявою Державного підприємства «Машинобудівний завод «Оризон» (далі - ДП «МЗ «Оризон») до ОСОБА_1 про витребування майна, скасування запису про право власності, реєстрацію права власності у межах справи № 10/2180 за заявою Управління Пенсійного фонду України в м. Сміла до ДП «МЗ «Оризон» про банкрутство.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Ліквідатор ДП «МЗ «Оризон» звернувся до Господарського суду Черкаської області в межах справи № 10/2180 про банкрутство за заявою Управління Пенсійного фонду України в м. Сміла до ДП «МЗ «Оризон» із заявою до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, у якій просив прийняти позовну заяву до розгляду та:

- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь заявника нежитлову будівлю корпусу № 19, яка складається з виробничого корпусу літ. А-1 та адміністративно-побутових приміщень літ. А-3, реєстраційний номер 8334291711105, розташовану на АДРЕСА_1 , площею 1 429,5 кв. м.;

- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 27196984 від 25 липня 2018 року про право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю корпусу № 19, до складу якої входять виробничий комплекс літ. А-1 та адміністративно-побутові приміщення літ. А-3, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер нерухомого майна: 833429171105 (запис внесений до Державного реєстру приватним нотаріусом Романій Н. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42227962 від 25 липня 2018 року);

- зареєструвати право власності ДП «МЗ «Оризон» на зазначене нерухоме майно.

1.2. Зазначав, що нерухоме майно (нежитлова будівля корпусу № 19, до складу якої входять виробничий комплекс літ. А-1 та адміністративно-побутові приміщення літ. А-3, за адресою: АДРЕСА_2 ) вибуло з володіння ДП «МЗ «Оризон» поза його волею за результатами продажу на прилюдних торгах ОСОБА_2 , що відбулись із порушенням Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 року № 803 та статуту підприємства. При цьому легалізація покупцем придбаного майна шляхом нотаріального оформлення права власності та отримання свідоцтва про право власності на придбане майно не відбулася.

1.3. Моментом, з якого нерухоме майно вибуло з володіння ДП «МЗ «Оризон» поза його волею, є проведена ОСОБА_2 державна реєстрація спірного нерухомого майна, здійснена останнім на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду від 17 березня 2008 року у справі № 2-705/2008 про визнання дійсним договору купівлі-продажу, укладеного за результатами проведення прилюдних торгів, та про визнання права власності на придбане з прилюдних торгів майно - адміністративно-побутові та виробничі приміщення корпусу № 19 за адресою: АДРЕСА_1 .

1.4. На час подання заяви спірне нерухоме майно перебуває в ОСОБА_1 , а право на подання віндикаційного позову про витребування майна, на думку ДП «МЗ «Оризон», виникло в нього як у законного власника спірного майна з моменту прийняття Апеляційним судом Черкаської області постанови про скасування рішення Смілянського міськрайонного суду від 17 березня 2008 року у справі № 2-705/2008, тобто з 2 грудня 2016 року.

1.5. Відповідач проти задоволення заяви заперечив, вважає, що оскільки рішення про проведення аукціону не скасовано, то до первісного покупця спірного майна перейшли права власника, майно продано на виконання судового рішення, а також до заявлених позовних вимог просив застосувати позовну давність.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Господарський суд Черкаської області рішенням від 18 червня 2020 року позов ДП «МЗ «Оризон» задовольнив частково; витребував із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ДП «МЗ «Оризон» нежитлову будівлю корпусу № 19, яка складається з виробничого корпусу літ. А-1 та адміністративно-побутових приміщень літ. а-3, розташовану по АДРЕСА_1 , площею 1 429,5 кв. м; скасував у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 27196984 від 25 липня 2018 року про право власності ОСОБА_1 на зазначене нерухоме майно (запис внесений до Державного реєстру приватним нотаріусом Романій Н. В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 42227962 від 25 липня 2018 року). У решті вимог у позові відмовив.

2.2. Суд встановив, що продаж спірного майна відбувся за результатами проведення аукціону (прилюдних торгів) і рішення про визнання покупця ОСОБА_2 , оформлене протоколом від 15 лютого 2008 року, не скасовано. Водночас дійшов висновку про те, що право власності на спірне майно після проведення такого аукціону залишилося в продавця - ДП «МЗ «Оризон», оскільки ОСОБА_2 не було видано свідоцтво про право власності на спірний об`єкт, а реєстрація його права власності здійснювалася на підставі судового рішення, у подальшому скасованого.

2.3. Також суд вказав, що спосіб захисту порушеного права позивач обрав правильно, адже за наведених обставин позивачу достатньо заявити позов про витребування майна у останнього власника як у добросовісного набувача відповідно до приписів статті 388 Цивільного кодексу України, а не визнавати недійсними всі угоди купівлі-продажу щодо цього майна.

2.4. Разом із цим, суд першої інстанції зазначив, що поданий 15 листопада 2019 року позов у цій справі є таким, що пред`явлений у межах позовної давності, оскільки позовну давність за обставинами порушення права в цьому випадку слід обраховувати з 2 грудня 2016 року - моменту прийняття рішення Апеляційним судом Черкаської області про скасування рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17 березня 2008 року у справі № 2-705/2008 про визнання права власності на спірний об`єкт за ОСОБА_2 .

2.5. Північний апеляційний господарський суд постановою від 22 вересня 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін, зазначивши, зокрема, про те, що нездійснення покупцем ОСОБА_2 державної реєстрації свого права власності на придбане майно засвідчує, що перехід права власності на спірне майно не підтверджено належним чином, а правочин, який виник між сторонами за результатами прилюдних торгів, є нікчемним з огляду на недотримання сторонами його нотаріальної форми.

2.6. Також апеляційний суд виснував, що ОСОБА_1 як останній набувач спірного майна не мав перешкод у доступі до законодавства та відповідних державних реєстрів, тож, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про скасування 2 грудня 2016 року судового рішення, на підставі якого це майно було зареєстровано за ОСОБА_2 , що ставить під обґрунтований сумнів його добросовісність як набувача за договором з 25 липня 2018 року.

3. Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

3.1. У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 18 червня 2020 року в цій справі скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву ДП «МЗ «Оризон» від 14 листопада 2019 року № 02-03/507 про витребування майна від ОСОБА_1 залишити без задоволення.

3.2. В обґрунтування доводів касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на ухвалення оскаржуваних рішень з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, зазначаючи, що початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу; суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що ДП «МЗ «Оризон» довідалося про наявність порушеного права з моменту прийняття Апеляційним судом Черкаської області постанови від 2 грудня 2016 року; суди неправильно застосували статті 267, 388 ЦК України, зокрема без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цих норм, сформованих у подібних правовідносинах.

3.3. Скаржник також вказує, що суди попередніх інстанцій не спростували його доводів та не зважили на те, що ОСОБА_2 як перший набувач права власності на спірне майно набув його правомірно на підставі прилюдних торгів щодо примусової реалізації нежитлових приміщень на виконання судових рішень, результати яких недійсними не визнавались, і саме ці торги з продажу арештованого майна були правочином, на підставі якого відбувся перехід права власності від позивача до покупця. Відповідно суди безпідтавно не врахували приписи частини другої статті 388 ЦК України про те, що майно, продане в порядку виконання судового рішення, не може бути витребувано в добросовісного набувача.

3.4. На думку відповідача, суди не дотримали принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірним майном, поклавши на нього надмірний індивідуальний тягар та не врахувавши неможливість отримати належну компенсацію від позивача, який вже понад 10 років перебуває у процедурі банкрутства.

3.5. У порушення приписів процесуального законодавства суди проігнорували відповідні твердження відповідача, наведені в його відзиві на позов, поясненнях та апеляційній скарзі, що призвело до прийняття помилкового судового рішення.

3.6. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 грудня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 18 червня 2020 року, надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу, а ухвалою від 10 червня 2021 року справу № 925/1351/19 передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

3.7. Обґрунтовуючи підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про наявність у цій справі проблематики, яка має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статті 261 ЦК України, а саме визначення початкового моменту перебігу позовної давності, зокрема чи має перебіг позовної давності розпочинатись з моменту вибуття спірного майна з володіння боржника, чи з моменту скасування судового рішення, на підставі якого набуто право власності на спірне майно, при розгляді віндикаційних позовів.

3.8. На думку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, з метою забезпечення однакового застосування норм права у подібних правовідносинах, які підлягають застосуванню, виникла необхідність передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку, викладеного в раніше ухваленому рішенні, а саме в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 520/7194/13-ц, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 265/7986/15-ц та від 14 квітня 2021 року у справі № 754/11747/18, щодо початку перебігу позовної давності з моменту скасування судового рішення, на підставі якого набуто право власності на спірне майно, а не з моменту вибуття спірного майна з володіння позивача.

4. Позиція учасників справи

4.1. У відзиві ліквідатор ДП «МЗ «Оризон» проти задоволення касаційної скарги заперечує, вважає, що за результатами прилюдних торгів право власності на спірне майно ОСОБА_2 не набув, оскільки не вчинив дій, необхідних для переходу права власності до нього, а саме не отримав відповідного свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів та не зареєстрував це право в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за результатами аукціону, натомість здійснив державну реєстрацію на підставі рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області, у подальшому скасованого. Отже, на думку ліквідатора ДП «МЗ «Оризон», незважаючи на те, що результати торгів недійсними не визнавались, а ОСОБА_2 , на виконання своїх обов`язків як покупця спірного нерухомого майна, сплатив належну за нього грошову суму, право власності в нього на це майно не виникло.

4.2. Черкаська обласна прокуратура у відзиві проти задоволення касаційної скарги також заперечує, зазначає, що висновки судів відповідають фактичним обставинам справи, а судові рішення прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

5. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

5.1. Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів (аукціону) з продажу арештованого майна, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Стратег», 15 лютого 2008 року на прилюдних торгах (аукціоні), проведених за ініціативною відділу державної виконавчої служби Смілянського міськрайонного управління юстиції, ОСОБА_2 придбав:

- лот № 1 - «адміністративно-побутові приміщення корпусу № 19 «Машинобудівного заводу «Оризон» загального площею 383,48 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 » за 122 144,00 грн;

- лот № 2 - «виробничі приміщення корпусу №19 «Машинобудівного заводу «Оризон», загальною площею 1 045,71 кв. м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 », за 218 900,00 грн.

5.2. Відповідно до довідки Управління архітектури, регулювання, забудови та земельних відносин міста Смілянської міської ради № 1 від 25 січня 2008 року, відповідно до чергового плану міста та проведення впорядкування адресної нумерації, корпусу № 19, що належить ДП «МЗ «Оризон», надано нову адресу: АДРЕСА_1 , тобто фактична адреса придбаних на аукціоні приміщень АДРЕСА_1 , а не АДРЕСА_2 , як вказано в протоколі.

5.3. ОСОБА_2 , не отримавши свідоцтва про придбання з прилюдних торгів об`єкта нерухомості, за відсутності на час продажу цього майна з аукціону в заводу належним чином оформлених документів про право власності на об`єкт нерухомості, звернувся до Смілянського міськрайонного суду Черкаської області з позовом про визнання договору купівлі-продажу, не посвідченого нотаріально, дійсним та визнання права власності на придбане ним з прилюдних торгів майно - адміністративно-побутові та виробничі приміщення корпусу № 19.

5.4. 17 березня 2008 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області прийняв рішення у справі № 2-705/2008, яким позов ОСОБА_2 задовольнив повністю; визнав договір купівлі-продажу з прилюдних торгів майна дійсним; визнав за ОСОБА_2 право власності на спірне нерухоме майно.

5.5. Після прийняття Смілянським міськрайонним судом Черкаської області рішення у справі № 2-705/2008, 8 квітня 2008 року внесено запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірне нерухоме майно.

5.6. Реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна дала можливість у подальшому вчинити ряд правочинів купівлі-продажу щодо цього майна на користь інших набувачів, спірне нерухоме майно неодноразово було об`єктом перепродажу.

5.7. Як установили суди, станом на подання заяви про витребування майна, власником спірного майна зареєстрований ОСОБА_1 . Так, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 157382952 від 24 лютого 2019 року, 25 липня 2018 року приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Романій П. В. посвідчив та зареєстрував у реєстрі за номером 7840 договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 придбав нежитлові будівлі корпусу № 19 (адміністративно-побутові та виробничі приміщення) за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 203 300,00 грн.

5.8. Разом із цим постановою від 2 грудня 2016 року Апеляційний суд Черкаської області у справі № 22-ц/793/2389/16 рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності відмовив повністю.

6. Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства

6.1. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного вважає за необхідне зазначити таке.

6.2. Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

6.3. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

6.4. Держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності застосуванням передбачених законодавством заходів. Регулювання, наведене в Главі 29 ЦК України, передбачає, зокрема, такі способи захисту права власності, як витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) й усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

6.5. Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

6.6. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

6.7. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

6.8. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

6.9. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

6.10. Наявні в матеріалах справи докази та з`ясовані судами на їх підставі обставини свідчать про таке:

- спірне нерухоме майно було предметом продажу на прилюдних торгах з продажу арештованого майна, проведених за ініціативною відділу державної виконавчої служби Смілянського міськрайонного управління юстиції;

- ОСОБА_2 був учасником торгів та відповідно до протоколу від 15 лютого 2008 року переможцем щодо лотів № 1 та № 2 (спірне нерухоме майно).

6.11. Узагальнено висновки судів попередніх інстанцій за результатами розгляду справи та застосування приписів статті 388 ЦК України зводяться до того, що:

- за умови, що покупцю свідоцтво про право власності за результатами аукціону видано не було, а рішення суду про визнання за ним права власності скасовано, слід вважати, що право власності на спірне майно належним чином не перейшло; за такої обставини не має вирішального значення факт продажу спірного майна на виконання судового рішення, як передбачене законодавцем обмеження на витребування цього майна в добросовісного набувача;

- правочин, який виник за результатами прилюдних торгів являється нікчемним в силу недотримання сторонами нотаріальної форми правочину, у зв`язку із чим жодних правових наслідків за результатами його укладення не виникає

- спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею, що дає право позивачу витребувати майно у його останнього добросовісного набувача;

- ураховуючи те, що право власності за покупцем спірного майна зареєстровано згідно з рішенням суду, яке скасовано, з огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача, який є останнім набувачем спірного майна у власність, критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини;

- позов подано в межах позовної давності, передбаченої для захисту порушеного права, про що позивач дізнався з 2 грудня 2016 року - дня прийняття постанови Апеляційним судом Черкаської області у справі № 22-ц/793/2389/16.

Щодо порядку вчинення правочину з реалізації спірного майна

6.12. Порядок відчуження та умови набуття права власності на підставі договорів, укладених за результатами торгів, має окрему специфіку залежно від предмета торгів і сфери їх проведення, у зв`язку з чим у кожному конкретному випадку необхідно ураховувати правила, установлені спеціальним законодавством.

6.13. Станом на момент проведення торгів щодо спірного нерухомого майна, правила проведення прилюдних торгів визначались Тимчасовим положенням про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі - Тимчасове положення), за яким прилюдні торги є спеціальною процедурою продажу майна, за результатами якої власником майна стає покупець, який у ході торгів запропонував за нього найвищу ціну (пункт 2.2 Тимчасового положення).

6.14. Розділом 6 Тимчасового положення унормовано порядок оформлення результатів торгів, за яким після повного розрахунку покупців за придбане майно, на підставі протоколу про проведення прилюдних торгів та копії документів, що підтверджують розрахунок за придбане майно, державний виконавець складає акт про проведені прилюдні торги і подає його на затвердження начальнику відповідного органу державної виконавчої служби; в акті зазначається: ким, коли і де проводилися прилюдні торги; коротка характеристика реалізованого майна; прізвище, ім`я та по батькові (назва юридичної особи), адреса кожного покупця; сума, внесена переможцем торгів за придбане майно; прізвище, ім`я та по батькові (назва юридичної особи) боржника, його адреса; дані про правовстановлювальні документи, що підтверджували право власності боржника на майно: назва правовстановлювального документа, ким виданий, посвідчений (для нотаріусів указувати прізвище, ім`я та по батькові, назви державної нотаріальної контори, нотаріального округу), дата видачі, посвідчення, N за реєстром, орган реєстрації, дата та номер реєстрації.

6.15. Затверджений акт державний виконавець видає покупцеві, копія ж акта надсилається стягувачу і боржникові.

6.16. На підставі цього акта нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів.

6.17. Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, проведення процедури прилюдних торгів є правочином.

6.18. Такий висновок узгоджується й з нормами статей 650, 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України, які відносять до договорів купівлі-продажу купівлю-продаж на біржах, конкурсах, аукціонах, публічних торгах та визначають, що до таких договорів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

6.19. За встановленими судами попередніх інстанцій обставинами справи щодо спірного майна відбулася спеціальна процедура його продажу державним виконавцем на прилюдних торгах і висновків щодо неналежного виконання продавцем та покупцем своїх взаємних зобов`язань у правовідносинах купівлі-продажу чи неналежного оформлення державним виконавцем результатів проведеної процедури прилюдних торгів як способу вчинення правочину всупереч вимогам Тимчасового положення, Закону України «Про виконавче провадження» чи положенням цивільного законодавства судові рішення не містять.

6.20. Висновки суду апеляційної інстанції про нікчемність правочину з купівлі-продажу спірного майна в силу відсутності його нотаріального посвідчення не ґрунтуються на приписах законодавства, які б передбачали подальше нотаріальне посвідчення результатів здійснення процедури прилюдних торгів (аукціону) в межах виконавчого провадження, зафіксованих складеним державним виконавцем актом про проведені прилюдні торги.

6.21. Що ж до отримання покупцем свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, то видача нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів є окремою нотаріальною дією, передбаченою статтею 34 Закону України «Про нотаріат», спрямованою на посвідчення відповідного права покупця, тобто, юридичним оформленням факту, що відбувся на підставі правочину.

6.22. Як вбачається зі змісту пунктів 35, 36, 245 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 (чинної на час виникнення спірних правовідносин), на відміну від дій з нотаріального посвідчення правочинів, нотаріус, який вчиняє нотаріальну дію з видачі свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів, не встановлює дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину, аперевіряє тільки факт набуття права власності на нерухоме майно саме цим набувачем та підтвердження цього права внаслідок проведення прилюдних торгів.

6.23. Відповідно до статті 655 ЦК України зміст зобов`язань сторін за договором купівлі-продажу полягає в тому, що одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

6.24. Виконавши обов`язок оплатити майно, покупець за договором купівлі-продажу в силу приписів статті 665 ЦК України отримує право пред`явити продавцеві, який відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, вимоги відповідно до статті 620 ЦК України, тобто, може витребувати це майно як управнена щодо продавця особа (за відсутності у покупця оформленого та зареєстрованого права власності на придбане майно).

6.25. Натомість продавець набуває право вимагати повернення майна покупцем у разі відмови від договору купівлі-продажу у випадках, визначених договором чи законом.

6.26. Тобто, права та обов`язки за договором купівлі-продажу виникають та виконуються щодо сторін договору, і саме їх виконання/невиконання створює відповідні правові наслідки для сторін договору, виникнення, зміну чи припинення правовідносини за договором. Питання ж оформлення свого права покупцем не охоплюється змістом зобов`язальних правовідносин сторін купівлі-продажу.

6.27. Тому постанова від 2 грудня 2016 року, якою Апеляційний суд Черкаської області у справі № 22-ц/793/2389/16 рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності відмовив повністю, не має вирішального значення для правовідносин, які склалися в межах процедури прилюдних торгів з реалізації спірного майна, а викладені у постанові висновки не мають юридичних наслідків для відповідача у цій справі в силу приписів частини другої статті 51 ГПК України.

6.28. Висновки судів попередніх інстанцій про нікчемність правочину з купівлі-продажу спірного майна в межах процедури прилюдних торгів (аукціону), про відсутність правових наслідків цієї процедури, як вчиненої на виконання судового рішення, не ґрунтуються на нормах матеріального права, суперечать наведеному вище законодавству та встановленим судами обставинам справи.

Щодо волевиявлення при здійсненні примусового продажу майна у межах виконавчого провадження на виконання судового рішення

6.29. За статтею 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

6.30. За змістом статей 1 та 2 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-IV(тут і далі у редакції, чинній на час проведення відповідних прилюдних торгів (аукціону)) державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (державні виконавці) здійснюють примусове виконання рішень у межах виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження та примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб) на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

6.31. При здійсненні виконавчого провадження державний виконавець, зокрема, має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством (абзац шостий частини третьої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження»).

6.32. Розглядаючи дії виконавця в порядку виконання судового рішення, Велика Палата Верховного Суду в пункті 88 постанови від 6 жовтня 2020 року у справі № 2-24/494-2009 зазначила, що за змістом Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII вбачаються можливими дії виконавця, спрямовані на виконання обов`язку боржника, наявність якого встановлена рішенням суду або іншого уповноваженого органу, перед стягувачем, причому за рахунок боржника. Виконання такого рішення за боржника виконавцем неможливе в разі відсутності майна в боржника, або в разі відсутності в боржника юридичної чи фактичної можливості самостійно вчинити на користь стягувача певні дії. Отже, виконавець виконує за боржника його обов`язок перед стягувачем лише в разі, коли боржник має юридичну і фактичну можливість самостійно виконати свій обов`язок, але через дефект волі не виконує його. У зв`язку із цим здатність боржника своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки обмежується, зокрема, шляхом накладення арешту на кошти і майно боржника. Натомість виконавець своїми діями створює юридичні наслідки для боржника. При цьому виконавець не має власного юридичного інтересу у створенні таких наслідків у правовідносинах зі стягувачем чи іншими особами під час виконання рішення за боржника.

6.33. Правова природа дій державного виконавця на виконання судового рішення за регулюванням, наведеним у Законі України «Про виконавче провадження» № 606-IV, не є відмінною, тож такі висновки Великої Палати Верховного Суду щодо створення виконавцем своїми діями юридичних наслідків для боржника є застосовними також у межах цієї справи.

6.34. Відповідно у контексті наявності (відсутності) волі продавця майна в процедурах примусового відчуження в межах виконавчого провадження слід враховувати обмеження правосуб`єктності власника майна, яке у даному випадку відбувається на підставі прямих, імперативних законодавчих приписів, що пов`язується з особливими завданнями та цілями правового регулювання виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження державний виконавець здійснює покладені на нього функції з реалізації майна, на яке звернено стягнення; натомість у боржника як власника майна у межах виконавчого провадження залишається процесуальне право оскарження рішень, дій, бездіяльності державного виконавця, право оскарження судових актів (рішень, ухвал), а також право на відшкодування шкоди, заподіяної діями державного виконавця.

6.35. Саме тому відповідно до частини другої статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

6.36. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій помилково ототожнили судове рішення, на підставі якого відбувалося оформлення речового права покупцем, з судовим рішенням, на виконання якого відбувався продаж спірного майна, не розглянувши та не спростувавши відповідні доводи відповідача, залишивши поза увагою приписи частини другої статті 388 ЦК України.

Щодо втручання в право відповідача на мирне володіння майном

6.37. Велика Палата Верховного Суду відзначає, що предметом регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

6.38. Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

6.39. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

6.40. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

6.41. При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

6.42. Тож для розкриття критерію пропорційності вагоме значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна.

6.43. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), пункт 46.1 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

6.44. Судові рішення, постановлені за відсутності перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України.

6.45. Якщо спірне майно є об`єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача крім приписів статті 388 ЦК України слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

6.46. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19, пункти 37, 38), від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19, пункти 46.1, 46.2), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20, пункти 7.15, 7.16).

6.47. У цій справі суд першої інстанції не встановлював обставин, які могли би свідчити про недобросовісність відповідача, а натомість його добросовісність не поставив під сумнів.

6.48. Щодо висновків суду апеляційної інстанції, то Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що на момент набуття ним права власності на спірне майно (25 липня 2018 року) було скасовано судове рішення, на підставі якого майно було зареєстроване за ОСОБА_2 (постановою Апеляційного суду Черкаської області від 2 грудня 2016 року скасовано рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 17 березня 2018 року у справі № 2-705/2008), що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність ОСОБА_1 під час набуття спірного нерухомого майна у власність.

6.49. Так, ОСОБА_1 не був учасником справи № 2-705/2008, і суди не встановили, що йому було відомо про наявність спору, який розглядався у зазначеній справі, та про результати розгляду справи.

6.50. Крім того, на час укладення договору купівлі-продажу від 25 липня 2018 року було запроваджено Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, відомості з якого презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тож добросовісний набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.

6.51. Задовольняючи позов про витребування спірного нерухомого майна з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, господарські суди попередніх інстанцій наведеного не врахували, поклавши на відповідача додатковий обов`язок, крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна, зокрема, обставини вибуття майна з володіння позивача.

6.52. Велика Палата Верховного Суду не погоджується з такими висновками судів та звертає увагу, що за встановленими у цій справі обставинами спірне нерухоме майно було предметом продажу на прилюдних торгах. При оцінці добросовісності/недобросовісності набувача майна слід враховувати, що прилюдні торги у межах здійснення виконавчого провадження мають виступати найбезпечнішим способом набуття майна, публічна процедура реалізації якого гарантує невідворотність результатів торгів та «юридичне очищення» майна, придбаного у такий спосіб.

6.53. Добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

6.54. Враховуючи викладене, судові рішення у цій справі слід скасувати, а в позові відмовити з тих підстав, що за встановлених судами обставин майно у відповідача не може бути витребувано в порядку статей 387, 388 ЦК України, а права позивача в зв`язку з цим захисту не підлягають.

6.55. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29)).

6.56. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76).

Щодо підстав для передачі справи на розгляд Великою Палатою Верховного Суду

6.57. Згідно з приписами частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

6.58. Оскільки у позові в цій справі слід відмовити з огляду на його безпідставність, питання про застосування позовної давності Велика Палата Верховного Суду в цій справі не вирішує.

6.59. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду відзначає, що з урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою правомочною особою. А тому питання щодо застосування позовної давності має вирішуватись судом в конкретній справі залежності від змісту порушеного права та конкретних обставин, на які посилається позивач в обґрунтування свого порушеного права як власника майна.

7. Висновок Великої Палати Верховного Суду

7.1. За частиною першою статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

7.2. Таким чином, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ним обставин та в межах доводів касаційних скарг, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень в частині задоволення позовних вимог про витребування майна та скасування запису про право власності та прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Північного апеляційного господарського суду від 22 вересня 2020 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 18 червня 2020 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С. Князєв

Суддя -доповідач Л. І. Рогач

Судді:

Т.О. Анцупова

Л. Й. Катеринчук

В. В. Британчук

Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов

К. М. Пільков

І. В. Григор`єва

О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима

В. В. Пророк

В. І. Данішевська

О. М. Ситнік

О. С. Золотніков

В. М. Сімоненко

І. В. Ткач

Джерело: ЄДРСР 101829977
 

[ANTIRAID]

Яскравий приклад перекручування та дуже гнучкого підходу з натягуванням сови на глобус у черговому рогачівському рішенні. На відміну від інших рішень тут Велика палата змінила курс на 180 градусів. Складається враження щодо корупції на звичайної покупки результату.

Суд зазначив, що добросовісний набувач не може відповідати у зв`язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

6.54. Враховуючи викладене, судові рішення у цій справі слід скасувати, а в позові відмовити з тих підстав, що за встановлених судами обставин майно у відповідача не може бути витребувано в порядку статей 387, 388 ЦК України, а права позивача в зв`язку з цим захисту не підлягають.