Постанова ВП-ВС про списання донарахованої заборгованості за спожитий газ без лічильника та способи захисту

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

26 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 766/20797/18

Провадження № 14-137цс20

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді -доповідача Гудими Д. А.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонрегіонгаз» (далі - відповідач) про визнання боргу безпідставним, його скасування та зобов`язання списати заборгованість

за касаційною скаргою відповідача на постанову Херсонського апеляційного суду від 28 березня 2019 року, прийняту колегією суддів у складі Бугрика В. В., Базіль Л. В. і Чорної Т. Г.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. Позивачка є споживачем природного газу. Вона не має вдома газового лічильника. Тому вартість спожитого природного газу для неї треба визначати згідно з нормами споживання, які для людей, які не мають приладів обліку природного газу, визначив уряд.

2. Кабінет Міністрів України затвердив норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників згідно з постановою від 8 червня 1996 року № 619 «Про затвердження норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (далі - постанова № 619). Починаючи з другої половини 2014 року, уряд неодноразово вносив до цих норм зміни здебільшого у бік їхнього зменшення. Одним із таких рішень про внесення змін до постанови № 619 була постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (далі - постанова № 237).

3. Після того, як адміністративний суд визнав незаконною та нечинною постанову № 237, постачальник у червні 2018 року донарахував позивачці обсяги спожитого природного газу за період з 6 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно на підставі норм споживання, які передбачала постанова № 619 у редакції постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення державних соціальних стандартів у сфері житлово-комунального обслуговування» від 6 серпня 2014 року № 409 (далі - постанова № 409). Ці норми були вищими, ніж визначені згідно з постановою № 237. Тому у позивачки виник борг. Вона з ним не погодилася. Звернулася до суду з вимогами визнати цей борг безпідставним і скасувати його, а також зобов`язати постачальника природного газу списати борг з особового рахунку позивачки.

4. Суд першої інстанції ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову через необґрунтованість вимоги визнати борг безпідставним і його скасувати та через неналежність вимоги зобов`язати постачальника списати борг. Апеляційний суд це рішення скасував. Задовольнив позов частково у межах вимоги визнати борг безпідставним і зобов`язати його списати та відмовив у вимозі скасувати борг.

5. З цим судом не погодився постачальник природного газу і подав касаційну скаргу. Розглядаючи її, Велика Палата Верховного Суду мала вирішити, зокрема, такі питання:

5.1. Які способи захисту з тих, що обрала позивачка, є ефективними для захисту її прав та інтересів у спірних правовідносинах?

5.2. Чи дотриманий принцип юридичної визначеності у відносинах відповідача з позивачкою?

5.3. Чи обґрунтовано відповідач донарахував позивачці обсяг спожитого природного газу за попередній період у зв`язку з визнанням судом нечинною постанови № 237?

(2) Короткий зміст позовної заяви

6. 22 жовтня2018 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій просила:

6.1. Визнати безпідставним і скасувати борг за використаний нею газ без лічильника у період «з травня 2015 року до січня 2016 року включно» у сумі 285,93 грн.

6.2. Зобов`язати відповідача списати з особового рахунку № НОМЕР_1 заборгованість у сумі 285,93 грн.

7. Мотивувала позов так:

7.1. У червні 2018 року позивачка отримала від відповідача рахунок на сплату послуг із газопостачання № 6080352/6 за червень 2018 року із зазначенням боргу на початок цього розрахункового місяця (з урахуванням перерахунку) у сумі 285,93 грн. Борг виник через те, що Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 826/16447/15 визнав незаконною та нечинною постанову № 237. Після цього відповідач донарахував позивачці обсяг спожитого нею природного газу на підставі постанови № 619 у редакції постанови № 409.

7.2. «Строк, у межах якого відповідач мав право звернутись до суду про стягнення заборгованості, встановленої внаслідок проведеного перерахунку за нормами споживання обсягів природного газу, визначеними постановою № 619, розпочався 29 квітня 2015 року, а закінчився 29 квітня 2018 року» (тобто з дати прийняття постанови № 237). Відповідач перерахував позивачці обсяг спожитого природного газу відповідно до норм споживання, визначених постановою № 619 у редакції постанови № 409, за період з 1 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно, «тобто уже після спливу позовної давності».

7.3. 26 квітня 2016 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП), у листі № 4125/16/7-16, адресованому постачальникам природного газу, зазначила, що ні Кодекс газотранспортної системи, ні Кодекс газорозподільних систем, затверджені постановами НКРЕКП 30 вересня 2015 року № 2493 і № 2494 відповідно, не передбачають здійснення постачальником природного газу перерахунків обсягів спожитого природного газу та процедури зведення балансів минулих періодів. Тому НКРЕКП рекомендувала постачальникам природного газу утриматися від виставлення побутовим споживачам рахунків з донарахуваннями за минулі періоди обсягів спожитого природного газу через визнання нечинною постанови № 237.

7.4. За змістом глави 2 розділу ХІ Кодексу газорозподільних систем перерахунок обсягу спожитого природного газу, який відповідач провів через зміну норм споживання природного газу, є незаконним, бо нема порушення, внаслідок якого оператор газорозподільної системи має право провести такий перерахунок.

7.5. На підставі статті 1175 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) шкода, завдана відповідачу в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним, відшкодовується державою, а не за рахунок осіб, яких той акт стосується. Принцип «належного врядування» передбачає, що ризик будь-якої помилки державного органу треба покладати на державу та не виправляти ці помилки за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Рисовський проти України» від 20 січня 2012 року, заява № 29979/04).

(3) Короткий зміст рішення суду першої інстанції

8. 10 грудня 2018 року Херсонський міський суд Херсонської області ухвалив рішення, згідно з яким відмовив у задоволенні позову. Мотивував рішення так:

8.1. Згідно з постановою № 237 норми споживання природного газу для населення у разі відсутності лічильника були зменшені вдвічі. Але ця постанова є нечинною з моменту її прийняття. Тому у період з 6 травня 2015 року до кінця січня 2016 року мали діяти ті норми споживання газу для населення у разі відсутності лічильника, які передбачала постанова № 619 у редакції, чинній станом на 1 жовтня 2014 року (у редакції постанови № 409). Отже, відповідач правомірно перерахував позивачці обсяг споживання природного газу із застосуванням норм споживання, які діяли до їхнього зменшення відповідно до постанови № 237. Таке перерахування прав позивачки як споживача не порушує.

8.2. Твердження позивачки про неможливість перерахунку обсягів спожитого нею природного газу з огляду на приписи Кодексу газорозподільних систем (глави 2 розділу ХІ «Порядок перерахунку (донарахування) або зміни режиму нарахування об`ємів природного газу у разі виявлення порушень вимог цього Кодексу») є необґрунтованим. Ті приписи стосуються лише «порядку перерахунку (донарахування) або зміни режиму нарахування об`ємів природного газу» у разі виявлення порушень вимог цього кодексу, а не у разі «законодавчої зміни норм споживання природного газу».

8.3. Листи НКРЕКП № 4125/16/7-16 від 26 квітня 2016 року на адресу постачальників природного газу та № 7445/16.3.2/17-18 від 20 серпня 2018 року на ім`я народного депутата Одарченка Юрія Віталійовича не підтверджують відсутність у відповідача обов`язку та права провести перерахунок обсягів спожитого природного газу за період «з 1 січня 2015 року до 1 січня 2016 року» включно.

8.4. Позовну давність можливо застосувати для захисту прав споживача, якщо до нього подали позов про стягнення заборгованості за отримані послуги, і якщо цей позов обґрунтований, але поданий поза межами відповідного строку. Права та законні інтереси позивачки відповідач не порушив, бо у судовому порядку не вимагає стягнення з неї заборгованості. Вимагати виконання зобов`язань у позасудовому порядку зі спливом позовної давності законодавство не забороняє.

8.5. Припис статті 1175 ЦК України незастосовний до спірних правовідносин, оскільки позивачка не зверталася до суду з позовом про відшкодування завданої їй шкоди.

8.6. Позивачка не надала суду доказів як того, що визначена відповідачем заборгованість за спожитий природний газ за період «з 1 січня 2015 року до 1 січня 2016 року» включно у розмірі 285,93 грн впливає на призначення субсидії, так і того, що позовні вимоги пов`язані з відмовою у призначенні субсидії саме через існування боргу перед відповідачем.

8.7. Ні договір про газопостачання, ні норми чинного законодавства не передбачають такого способу захисту прав споживача як зобов`язання списати заборгованість через сплив позовної давності та з інших об`єктивних причин.

(4) Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

9. 28 березня 2019 року Херсонський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 грудня 2018 року й ухвалив нове - про часткове задоволення позову: визнав безпідставно нарахованим борг за використаний позивачкою газ без лічильника у період з травня 2015 року до січня 2016 року включно у розмірі 285,93 грн; зобов`язав відповідача списати з особового рахунку позивачки донараховану їй заборгованість у сумі 285,93 грн; відмовив у задоволенні вимоги про скасування боргу. Мотивував постанову так:

9.1. Кабінет Міністрів України у постановах № 63 «Деякі питання споживання природного газу побутовими споживачами» від 30 січня 2019 року (далі - постанова № 63) і № 143 «Питання споживання природного газу» від 27 лютого 2019 року (далі - постанова № 143) вказав про недопущення нарахування й обліку на особовому рахунку побутового споживача заборгованості за природний газ, яка виникла через втрату чинності постановою № 237.

9.2. Відповідач, порушуючи принципи належного урядування та юридичної визначеності, безпідставно нарахував позивачці борг за спожитий природний газ за період з травня 2015 року до січня 2016 року включно у розмірі 285,93 грн.

9.3. Позивачка отримувала державну субсидію з 2015 року. Відповідач не довів, що внаслідок зміни норми споживання природного газу уповноважений орган перерахував житлову субсидію для позивачки. Проведення такого перерахунку у межах установленого строку призначення субсидії без звернення громадян, зокрема у разі зміни соціальної норми житла та соціальних нормативів житлово-комунального обслуговування, передбачав пункт 17 Положення про порядок призначення житлових субсидій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2018 року № 329; далі - Положення).

9.4. Згідно з приписами Положення у вказаній редакції у разі отримання інформації про наявність простроченої заборгованості понад два місяці з оплати житлово-комунальних послуг позивачка може втратити право на отримання субсидії. Тому безпідставними є твердження відповідача про відсутність для споживача негативних наслідків внаслідок перерахунку обсягів спожитого природного газу.

9.5. Ефективний засіб юридичного захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) має забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату. Тому позивачка обрала належний спосіб захисту її права, крім вимоги скасувати борг.

(5) Короткий зміст вимог касаційної скарги

10. 8 травня 2019 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Херсонського апеляційного суду від 28 березня 2019 року та залишити в силі рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 10 грудня 2018 року.

(6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

11. 31 жовтня 2019 року відповідач звернувся з клопотанням про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував тим, що у справі є виключна правова проблема, яка полягає у застосуванні судами постанов Кабінету Міністрів України № 63 і № 143, які встановлюють, зокрема, показники норм споживання природного газу споживачами, у яких відсутній відповідний лічильник. Також зазначив, що Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 237 з численними порушеннями, що підтверджують судові рішення у справі № 826/16447/15.

12. 9 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував так:

12.1. Згідно з постановою № 237 уряд вніс зміни до затверджених постановою № 619 норм споживання газу населенням шляхом їх зменшення. 21 вересня 2015 року Окружний адміністративний суд міста Києва прийняв постанову у справі № 826/16447/15, в якій визнав незаконною та нечинною постанову № 237. 4 листопада 2015 року Київський апеляційний адміністративний суд, а 28 січня 2016 року - Вищий адміністративний суд України постановили ухвали, згідно з якими залишили без змін постанову суду першої інстанції.

12.2. З огляду на те, що суд визнав постанову № 237 нечинною, відповідач перерахував за період «з 1 січня 2015 року до 1 січня 2016 року» обсяги спожитого позивачкою природного газу за нормами споживання, визначеними постановою № 619.

12.3. Звертаючись до суду з вимогою зобов`язати відповідача списати з особового рахунку заборгованість, позивачка фактично заявила вимогу про перерахунок такої заборгованості.

12.4. Необхідно відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 листопада 2018 року у справі № 910/710/18, і вказати, що постанова № 237 була чинною до моменту набрання законної сили судовим рішенням, тобто до 4 листопада 2015 року.

У тій постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду вказав, що «при вирішенні спору суди дійшли висновку, що постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року № 237 є нечинною з моменту набрання чинності постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року у справі № 826/16447/15, тобто з 4 листопада 2015 року. Такий висновок є передчасним, оскільки при визначенні моменту, з якого ця постанова Кабінету Міністрів України втратила свою чинність, суди не врахували позицію Верховного Суду України, висловлену у постанові від 8 грудня 2009 року у справі № 21-1573во09». Тобто Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що постанова № 237 є нечинною з моменту набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року у справі № 826/16447/15.

12.5. У постанові від 8 грудня 2009 року у справі № 21-1573во09 Верховний Суд України зазначив, що вимога про визнання акта нечинним «може стосуватися лише випадків оскарження нормативно-правових актів. Відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, в моменті втрати чинності такими актами. У разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням».

12.6. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 серпня 2018 року у справі № 822/1815/16 (адміністративне провадження № К/9901/29162/18) вказав, що «у разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 8 грудня 2009 року (справа № 21-1573во09)».

Тому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зазначеній постанові виснував, що постанова Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 426 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 року № 957» залишалась чинною до 11 лютого 2016 року - дати набрання законної сили судовим рішенням про визнання постанови незаконною та нечинною, тобто дати набрання чинності постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 грудня 2015 року у справі № 826/17459/15, яку залишили без змін Київський апеляційний адміністративний суд від 11 лютого 2016 року та Вищий адміністративний суд України від 30 червня 2016 року.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

13. Відповідач мотивував касаційну скаргу так:

13.1. Апеляційний суд у постанові не оцінив аргументи про те, що відповідач є неналежним, а також що позовна давність незастосовна, бо відповідач звернувся до позивачки з вимогою про виконання договірного зобов`язання у позасудовому порядку.

13.2. Апеляційний суд не взяв до уваги, що лист НКРЕКП № 4125/16/7-16 від 26 квітня 2016 року, який він згадав у тексті постанови, має рекомендаційний характер. Це зумовило неповне з`ясування обставин справи.

13.3. Оскільки постанов Кабінету Міністрів України № 63 і № 143 не було на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, безпідставним є застосування цих актів апеляційним судом.

13.4. Твердження про те, що відповідач порушив принцип належного врядування та юридичної визначеності є необґрунтованим, бо дотримувати ці принципи мають органи державної влади.

13.5. Апеляційний суд неповно з`ясував обставини справи, оцінюючи доводи позивачки про порушення її прав на призначення субсидії без відповідних доказів.

13.6. Задовольнивши позов про визнання боргу таким, який нарахований безпідставно, і про його списання, апеляційний суд фактично допустив втручання у господарську діяльність відповідача (аналогічний висновок сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28 січня 2019 року у справі № 345/3476/17).

14. 14 травня 2019 року відповідач подав доповнення до касаційної скарги, в якому додав аргумент про те, що позивачка вже добровільно погасила заборгованість.

(2) Позиції інших учасників справи

15. Позивачка відзив на касаційну скаргу не надала.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Які способи захисту з тих, що обрала позивачка, є ефективними для захисту її прав та інтересів у спірних правовідносинах?

16. Позивачка просила суд відновити її права шляхом визнання безпідставним і скасування нарахованого їй боргу та зобов`язання відповідача такий борг списати. Суд першої інстанції вважав, що вимога зобов`язати списати борг, на відміну від іншої вимоги, є неналежним способом захисту прав позивачки. Апеляційний суд зробив інший висновок: вказав на те, що неналежним способом захисту є вимога скасувати борг, бо достатньо визнати його таким, який відповідач нарахував безпідставно, та зобов`язати відповідача цей борг списати.

17. Задовольнивши ці вимоги, апеляційний суд, на думку відповідача, фактично допустив втручання у господарську діяльність останнього. Велика Палата Верховного Суду з цим доводом відповідача не погоджується. Вважає, що суд апеляційної інстанціїправильно визначив, що належним та ефективним способом захисту прав позивачки є визнання боргу безпідставним і зобов`язання його списати з особового рахунку.

18. За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа, яка звернулася до суду, має право на захист її майнового права чи інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

19. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 38), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 72), від 13 жовтня 2020 року у справі № 369/10789/14-ц (пункт 7.37), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3)).

20. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права, примусове виконання обов`язку в натурі та припинення правовідношення (пункти 1, 5 і 7 частини другої статті 16 ЦК України).

21. Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.12) та від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 57)).

22. Велика Палата Верховного Суду вважає, що вимога про визнання боргу безпідставним є вимогою про визнання відсутності права відповідача донарахувати обсяг спожитого природного газу та відсутності обов`язку позивачки, який кореспондує вказаному праву, з оплати боргу, що виник унаслідок донарахування. Така вимога є ефективним способом захисту інтересу позивачки в юридичній визначеності у спірних правовідносинах.

23. Крім того, ефективним способом захисту прав позивачки є і вимога зобов`язати відповідача списати з її особового рахунку донараховану заборгованість за спожитий природний газ. Така вимога є вимогою про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України). Її можна заявити як разом із вимогою про визнання боргу безпідставним, так і окремо.

24. Задоволення вимоги зобов`язати постачальника списати з особового рахунку донараховану заборгованість може бути способом захисту права споживача на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції). Якщо споживач не має наміру сплачувати борг (тому, що не згоден із його існуванням; тому, що постачальник пропустив позовну давність для стягнення боргу у судовому порядку, тощо), а постачальник і не списує борг з особового рахунку на вимогу споживача, і не звертається до суду за його стягненням, то споживач буде надалі одержувати від постачальника рахунки із зазначенням боргу. Таке відображення спірного боргу в особовому рахунку може спровокувати споживача на помилкову сплату коштів всупереч його волі.

25. Задоволення вимоги зобов`язати постачальника природного газу списати з особового рахунку споживача донараховану заборгованість унеможливить виставлення цим постачальником рахунків на суму боргу. Тоді як списання постачальником суми боргу з особового рахунку споживача на письмову вимогу останнього (у позасудовому порядку) не позбавляє постачальника права звернутися до суду з вимогою про стягнення боргу, якщо суд не визнав цей борг безпідставним.

26. Вимога про скасування боргу по суті є вимогою про припинення правовідношення (пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України): якщо особа вважає, що її борг існує (тобто існує і правовідношення, змістом якого є право кредитора вимагати сплати боргу та кореспондуючий обов`язок боржника), вона може просити суд цей борг скасувати (тобто припинити зазначене правовідношення) з підстав, передбачених законом. Водночас у цій справі позивачка вважає, що борг відсутній. З огляду на вказане суд апеляційної інстанції правильно виснував про відмову у задоволенні вимоги про скасування боргу, донарахованого позивачці.

27. Близький за змістом висновок Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду сформулював у постанові від 3 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц. Згідно з цим висновком у випадку порушення юридичною особою законодавства під час нарахування плати за централізоване постачання опалення споживач має право оскаржити у суді такі дії та вимагати провести відповідний перерахунок.

(1.2) Чи дотриманий принцип юридичної визначеності у відносинах відповідача з позивачкою?

28. Позивачка вважала, що у неї не міг виникнути борг з оплати за спожитий природний газ унаслідок того, що Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 826/16447/15 визнав незаконною та нечинною постанову № 237, бо таке судове рішення не створює відповідачеві підстави для донарахування позивачці обсягу спожитого нею природного газу на підставі постанови № 619 у редакції постанови № 409. На думку відповідача, він не перераховував такі обсяги для позивачки, а виставив до сплати рахунок з об`ємами природного газу, приведеними у відповідність до постанови № 619 у редакції постанови № 409, бо під час дії «незаконної постанови… № 237 споживачі, оселі яких були необладнані приладами обліку, сплачували вартість природного газу за заниженими нормами споживання» (а. с. 26). Суд апеляційної інстанції констатував, що відповідач у спірних правовідносинах діяв усупереч принципу юридичної визначеності. Велика Палата Верховного Суду з цим висновком погоджується.

29. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Цей принцип є однією з основних засад цивільного судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 ЦПК України). Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 10 ЦПК України), на якому повинно ґрунтуватися судове рішення (частина перша статті 263 ЦПК України).

30. Одним із елементів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Відсутність ясності приписів, зокрема через постійну їхню зміну, скасування, визнання протиправними, нечинними, може негативно вплинути на гарантування їх однакового застосування та на захист адресатів цих приписів від свавілля.

31. На думку ЄСПЛ, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (C. G. and Others v. Bulgaria, заява № 1365/07,§ 39), «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 року (Oleksandr Volkov v. Ukraine, заява № 21722/11, § 170)). Вказане стосується і тих ситуацій, коли такими органами є суди, що вирішують спори споживачів з постачальниками природного газу чи останніх зі споживачами.

32. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

33. Принцип верховенства права пронизує всі положення Конвенції, включно з протоколами до неї. Тому держава-учасниця Конвенції має забезпечити, щоб акти її правотворчості та правозастосування цьому принципу відповідали, зокрема у частині гарантування юридичної визначеності у кожних спірних правовідносинах. З цією метою, маючи позитивні обов`язки за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, держава повинна встановити таке правове регулювання відповідних відносин, щоби максимально усунути ситуації юридичної невизначеності щодо долі коштів споживачів, борг яких після визнання протиправними (незаконними) та нечинними актів уряду може штучно виникати внаслідок перерахунку обсягу спожитого природного газу у бік збільшення.

34. Велика Палата Верховного Суду вважає, що правове регулювання у спірних правовідносинах щодо споживання природного газу населенням у разі відсутності газового лічильника не відповідає критерію якості закону. Таке регулювання не є передбачуваним і доступним через визнання за судовими рішеннями урядових змін до норм споживання природного газу населенням (у разі відсутності газового лічильника) повністю чи частково протиправними (незаконними) та нечинними або визнання судом протиправними дій уряду із запровадження цих змін.

35. За змістом абзацу 11 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (далі - Закон № 1875-IV), який втратив чинність 10 червня 2018 року, послуги з постачання природного газу є різновидом комунальних послуг(близький за змістом припис передбачає пункт 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року).

36. Споживач має право одержувати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо (пункт 2 частини першої статті 20 Закону № 1875-IV).

37. Виконавець, тобто суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, зобов`язаний надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру цін/тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо (абзац 5 частини першої статті 1, пункт 4 частини другої статті 21 Закону № 1875-IV).

38. Норми споживання - кількісні показники споживання житлово-комунальних послуг, затверджені згідно із законодавством відповідними органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (абзац 13 частини першої статті 1 Закону № 1875-IV).

39. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У платіжному документі мають бути передбачені графи для зазначення поточних та попередніх показань засобів обліку споживання комунальних послуг, різниці цих показань або затверджених норм, ціни/тарифу на даний вид комунальних послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу (частини друга та четверта статті 32 Закону № 1875-IV).

40. З огляду на вказані приписи споживач має право знати, які норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газового лічильника існують станом на час надання йому послуги з постачання природного газу. Таке право постачальник (виконавець) забезпечує, зокрема, вказуючи відповідну норму у платіжному документі.

41. Відповідно до абзацу п`ятого підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» у разі невстановлення населенню у строки, зазначені у цьому підпункті, лічильників газу з вини суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.

42. Населення у разі відсутності приладів обліку природного газу споживає газ за нормами, встановленими законодавством, до строків, передбачених у частині першій статті 2 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (абзац другий частини третьої статті 11 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» (далі - Закон № 2467-VI), який втратив чинність 1 жовтня 2015 року; аналогічне правило - у реченні другому абзацу першого частини третьої статті 18 Закону України «Про ринок природного газу» (далі - Закон № 329-VIII), який набрав чинності 8 травня 2015 року та введений у дію 1 жовтня 2015 року).

43. До набрання чинності постановою № 237 норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газового лічильника визначали згідно з постановою № 619 у редакції постанови № 409, зокрема:

при використанні газової плити за наявності централізованого гарячого водопостачання - 6 куб. метрів людино-місяць;

при використанні газової плити у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 9 куб. метрів людино-місяць;

при використанні газової плити та водонагрівача - 18 куб. метрів людино-місяць.

44. 29 квітня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 237 про внесення нових змін до постанови № 619. Згідно з цими змінами уряд зменшив норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газового лічильника порівняно з тими, які були запроваджені згідно з постановою № 409, зокрема:

при використанні газової плити за наявності централізованого гарячого водопостачання - 3 куб. метри людино-місяць;

при використанні газової плити у разі відсутності централізованого гарячого водопостачання та газового водонагрівача - 4,5 куб. метра людино-місяць;

при використанні газової плити та водонагрівача - 9 куб. метрів людино-місяць.

45. 21 вересня 2015 року Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 826/16447/15 визнав незаконною та нечинною постанову № 237. Однак не вказав, з якого моменту вона втратила чинність. Тому 27 листопада 2015 року в ухвалі роз`яснив свою постанову від 21 вересня 2015 року, вказавши, що постанова № 237 є нечинною з моменту її прийняття.

46. 24 березня 2016 року Київський апеляційний адміністративний суд у справі № 826/16447/15 постановив ухвалу, згідно з якою скасував ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2015 року.

47. 28 січня 2016 року Вищий адміністративний суд України у справі № 826/16447/15 постановив ухвалу, згідно з якою залишив без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2015 року як у мотивувальній, так і в резолютивній частинах. Зазначив, що проєкт постанови № 237 як регуляторного акта не був оприлюднений, відсутній аналіз регуляторного впливу цього акта та його погодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну регуляторну політику, внаслідок чого порушений принцип передбачуваності. Вказане є достатньою підставою для визнання постанови № 237 незаконною та нечинною з моменту її прийняття. Це означає, що з того часу вона не породжує юридичних наслідків.

48. На підставі такої ухвали Вищого адміністративного суду України сформувалася правозастосовна практика щодо втрати чинності постановою № 237 саме з моменту її прийняття (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 липня 2019 року у справі № 524/8888/16-ц і від 1 серпня 2019 року у справі № 234/8086/16-ц). Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що спосіб, у який суди так витлумачили процесуальний закон і застосували роз`яснення Вищого адміністративного суду України, викладене у мотивувальній частині його ухвали від 28 січня 2016 року у справі № 826/16447/15, вплинув на можливість ретроспективного застосування більших норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газового лічильника.

49. З моменту ухвалення остаточного судового рішення адміністративним судом у справі № 826/16447/15 у відносинах постачальника природного газу з його споживачем, який не має лічильника, досі існує юридична невизначеність, яку повноважний суб`єкт не зміг усунути.

50. 23 березня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанови № 203 «Про норми споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників» (далі - постанова № 203) і № 204 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 року № 409 та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі - постанова № 204), що мали врегулювати зазначені відносини. Однак ці постанови залишили відкритими питання про те, якими нормами споживання природного газу повинен керуватися споживач у період з 6 травня 2015 року (дня набрання чинності постановою № 237) до 31 січня 2016 року включно, оскільки уряд:

50.1. У пункті 2 постанови № 204, яка набрала чинності 24 березня 2016 року, визнав такими, що втратили чинність, постанови Кабінету Міністрів України згідно з переліком, що додається, а саме: постанову № 619 та всі наступні постанови, які вносили зміни до неї, включно з постановою № 237.

50.2. У пункті 2 постанови № 203 у первинній її редакції передбачив, що перерахунок вартості природного газу, спожитого населенням у період застосування норм споживання, визначених постановою № 237, треба буде провести у порядку, затвердженому Міністерством енергетики та вугільної промисловості. Однак це міністерство такий порядок не затвердило. А Кабінет Міністрів України на підставі постанови № 316 від 27 квітня 2016 року «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 березня 2016 року № 203» змінив редакцію пункту 2 постанови № 203: передбачив, що норми споживання, визначені у постанові № 203, застосовуються з 1 лютого 2016 року.

51. 30 травня 2018 року Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив рішення у справі № 826/2507/18 про задоволення позову, зокрема: визнав протиправним і нечинним пункт 1 переліку постанов Кабінету Міністрів України, що втратили чинність (про визнання такою, що втратила чинність постанови № 619), затвердженого постановою № 204; визнав протиправною та нечинною постанову № 203. 9 серпня 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд, а 27 листопада 2018 року - Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду залишили без змін рішення суду першої інстанції у вказаній справі.

52. 30 січня 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 63, якою, зокрема, затвердив норми споживання природного газу його побутовими споживачами у разі відсутності лічильників (пункт 1 і додаток). Установив, що ці норми застосовні з 9 серпня 2018 року (абзац другий пункту 2). Крім того, вказав, що не допускається нарахування й облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв`язку з утратою чинності постановами № 237 і № 203 (абзац третій пункту 2).

53. 21 лютого 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва постановив ухвалу у справі № 640/2305/19, згідно з якою забезпечив позов шляхом зупинення дії пункту 1, абзаців 2, 3 пункту 2, пункту 3 постанови № 63.

54. 27 лютого 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 143, яка за змістом фактично дублює положення постанови № 63, дію яких зупинив суд у справі № 640/2305/19.

55. 14 серпня 2019 року Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 640/2305/19 ухвалив рішення про часткове задоволення позову та визнання протиправними дій Кабінету Міністрів України, зокрема, щодо прийняття пункту 1, абзаців 2, 3 пункту 2, пункту 3 постанови № 63. 13 листопада 2019 року Шостий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції.10 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2019 року.

56. 13 лютого 2020 року Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 640/13591/19 ухвалив рішення про задоволення позову та визнання протиправними дій Кабінету Міністрів України, зокрема, щодо прийняття пункту 1, абзаців 2, 3 пункту 2, пункту 3, абзацу 2 пункту 4 постанови № 143.2 червня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. 8 липня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 лютого 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 2 червня 2020 року.

57. З огляду на означені зміни у регулюванні норм споживання природного газу, встановлених для людей, які не мають відповідних лічильників, відсутні підстави вважати, що таке регулювання відповідає принципу юридичної визначеності як складової верховенства права. Це, зокрема, стосується неможливості спрогнозувати застосування відповідних актів Кабінету Міністрів України до визначення обсягу природного газу, за який люди, маючи очікування правомірності та дійсності таких актів, щомісячно повинні сплачувати кошти. За такої ситуації недопустимо покладати тягар негативних наслідків на побутового споживача природного газу.

(1.3) Чи обґрунтовано відповідач донарахував позивачці обсяг спожитого природного газу за попередній період у зв`язку з визнанням судом нечинною постанови № 237?

58. Позивачка просила визнати безпідставним донарахований відповідачем борг за використаний нею газ без лічильника у період з 1 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно та зобов`язати відповідача списати цей борг з відповідного особового рахунку. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив повністю. Але апеляційний суд вказані вимоги задовольнив. Велика Палата Верховного Суду з цим висновком суду апеляційної інстанції погоджується, проте з інших мотивів.

59. Постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов`язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором (абзац перший частини першої статті 12 Закону № 2467-VI).

60. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу (частина третя статті 12 Закону № 329-VIII).

61. Постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку (абзаци перший і другий частини першої статті 12 Закону № 329-VIII).

62. Споживач має право на безоплатне отримання інформації про обсяги та інші показники власного споживання природного газу (пункт 5 частини першої статті 13 Закону № 329-VIII).

63. Споживач зобов`язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів (пункт 2 частини другої статті 13 зазначеного Закону).

64. Зміна норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників, зокрема унаслідок визнання повністю чи частково протиправними (незаконними) та нечинними актів уряду або протиправними його дій із запровадження таких змін, впливає на щомісячну ціну природного газу для конкретного споживача.

65. Загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

66. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (стаття 1175 ЦК України).

67. У позивачки як у споживача перед відповідачем як постачальником природного газувиникли щомісячні зобов`язання (зокрема і впродовж травня 2015 року - січня 2016 року) щодо сплати вартості обсягу спожитого природного газу. Ціну на газ згідно з нормами обсягу його споживання відповідач зазначав у платіжних документах у межах місячних розрахункових періодів. Суди попередніх інстанцій встановили, що з травня 2015 року до січня 2016 рокувідповідач виставив позивачці рахунки за спожитий природний газ на підставі передбачених у постанові № 619 у редакції постанови № 237 норм споживання природного газу споживачами, у яких відсутній відповідний лічильник.

68. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що як позивачка, так і суди помилково зазначили період, за який відповідач у червні 2018 року донарахував обсяг спожитого природного газу: (а) позивачка у позовній заяві вказала період з 1 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно; (б) суд першої інстанції та Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 9 вересня 2020 року - з 1 січня 2015 року до 1 січня 2016 року включно; (в) суд апеляційної інстанції - з травня 2015 року до січня 2016 року включно.

69. І суди, і позивачка не зважили на те, що першим днем донарахування обсягу природного газу було 6 травня 2015 року - дата набрання чинності постановою № 237, згідно з якою норми споживання для людей, які не мають газових лічильників, зменшились. Донарахування обсягу природного газу позивачці відбулося лише за 26 днів травня 2015 року, про що відповідач зазначив у рахунку за червень 2018 року, а саме вказав, що за травень 2015 року донарахував позивачці 3,77 м. куб обсягу природного газу із загальної норми 4,5 м. куб. людино-місяць. Суд апеляційної інстанції безпідставно залишив це поза увагою. Суди на підставі зібраних доказів не встановили, що позивачка мала заборгованість з оплати вартості спожитого природного газу у вказаний період. Крім того, відповідач не заперечував належність виконання позивачкою її обов`язку з оплати вартості обсягу спожитого природного газу у період з травня 2015 року до січня 2016 року включно.

70. Після прийняття 28 січня 2016 року Вищим адміністративним судом України остаточного судового рішення у справі № 826/16447/15 відповідач перерахував позивачці обсяг спожитого за період з 6 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно природного газу на підставі попередніх (більших) норм споживання, передбачених постановою № 619 у редакції постанови № 409, яка діяла до 5 травня 2015 року включно. Згідно з цим перерахунком відповідач донарахував позивачці такі обсяги споживання природного газу: за травень 2015 року - 3,77 м куб. (вартість 27,13 грн), за червень 2015 року - 4,5 м куб. (вартість 32,35 грн), за липень 2015 року - 4,5 м куб. (вартість 32,35 грн), за серпень 2015 року - 4,5 м куб. (вартість 32,35 грн), за вересень 2015 року - 4,5 м куб. (вартість 32,35 грн), за жовтень 2015 року - 4,5 м куб. (вартість 32,35 грн), за листопад 2015 року - 4,5 м куб. (вартість 32,35 грн), за грудень 2015 року - 4,5 м куб. (вартість 32,35 грн), за січень 2016 року - 4,5 м куб. (вартість 32,35 грн).

71. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що дії постачальника природного газу з донарахування споживачці обсягу природного газу необхідно оцінювати не тільки у контексті застосування постанови № 619 у редакції постанови № 409 і у редакції постанови № 237 щодо затверджених урядом норм споживання газу, але й у контексті забезпечення справедливого балансу конкуруючих інтересів учасників спірних правовідносин. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, досягнення якої передбачав постачальник природного газу, та засобами, які він використав для її досягнення.

72. Односторонній перегляд у сторону збільшення вартості поставленого у період з 6 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно й оплаченого позивачкою природного газу через перерахунок його обсягу на підставі більших норм споживання, визначених до того періоду, ставить під сумнів передбачуваність дій кожної зі сторін договору та добросовісність поведінки відповідача. Так, останній поставив позивачці природний газ і розраховував на отримання доходу відповідно до тих норм споживання природного газу населенням, які на момент надання відповідних послуг були визначені у постанові № 237, а не на більший дохід, який би він міг отримати у разі визнання цієї постанови протиправною (незаконною) та нечинною з моменту прийняття. Позивачка ж планувала видатки за спожитий обсяг природного газу на рівні тих самих норм споживання, передбачених у постанові № 237, оскільки інших норм споживання на час отримання нею послуг відповідача не було.

73. З огляду на те, що відповідач за період з 6 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно вже підрахував обсяг спожитого позивачкою природного газу на підставі норм споживання, передбачених постановою № 619 у редакції постанови № 237, подальший перегляд обов`язків позивачки у менш сприятливу для неї як споживачки сторону суперечить принципу справедливості. Покладення тягаря відповідальності за негативні наслідки застосування нормативно-правого акта для одного адресата (відповідача) на іншого адресата (позивачку) є непропорційним. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується із доводами позивачки про те, що, якщо відповідачеві завдано шкоду внаслідок прийняття Кабінетом Міністрів України нормативно-правового акта, який суд визнав протиправним (незаконним) і нечинним, то її не мають відшкодовувати особи, які є адресатами цього акта (споживачі).

74. Дії відповідача з донарахування позивачці обсягу спожитого природного газу на підставі норм споживання, передбачених постановою № 619 у редакції постанови № 409, суперечать чинному законодавству. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованою вимогу позивачки про безпідставність донарахованого їй боргу за період з 6 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно. Обґрунтованою є і вимога позивачки про зобов`язання відповідача списати з її особового рахунку заборгованість. Задоволення цієї вимоги унеможливить виставлення відповідачем рахунків на суму зазначеного боргу. Тому відповідний висновок апеляційного суду є правильним.

(1.4) Щодо інших доводів касаційної скарги

75. Відповідач зазначив, що апеляційний суд необґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення постанов № 63 і № 143 про те, що «не допускається нарахування та облік заборгованості на особовому рахунку побутового споживача за природний газ, яка виникла у зв`язку з втратою чинності постановами Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 р. № 237 «Про внесення змін до норм споживання природного газу населенням у разі відсутності газових лічильників"» (абзац третій пункту 2). Велика Палата Верховного Суду з цим аргументом відповідача погоджується частково.

76. Дію постанови № 63, зокрема у вказаній частині, 21 лютого 2019 року зупинив Окружний адміністративний суд міста Києва у справі № 640/2305/19, забезпечивши позов. А 14 серпня 2019 року цей суд визнав нечинними окремі положення вказаної постанови, включно з наведеним. Тобто станом на час прийняття постанови 28 березня 2019 року апеляційний суд не міг застосувати зупинений припис постанови № 63.

77. Крім того, слушним є аргумент відповідача про те, що апеляційний суд для вирішення спору помилково застосував лист НКРЕКП від 26 квітня 2016 року № 4125/16/7-16, який не регулює відносини сторін спору, оскільки не є нормативним актом.

78. Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятним довід касаційної скарги про недоведеність порушення права позивачки на призначення субсидії. Суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, а перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норма матеріального та процесуального права згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України.

79. Довід відповідача про те, що позивачка вже сплатила донарахований борг, Велика Палата Верховного Суду відхиляє. Відповідач не надав судам першої й апеляційної інстанцій докази такого платежу. Тому суди цей аргумент не оцінювали. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що сплата особою коштів є вольовою дією, юридичні наслідки якої слід оцінювати, виходячи зі справжньої волі платника. Якщо платник не мав можливості під час сплати коштів вказати конкретне їхнє призначення (за який саме борг він сплачує, за який період, тощо), що відбувається, зокрема, при сплаті рахунків через пошту, через веб-сайт постачальника чи інші платіжні сервіси, то здійснений платіж не можна вважати сплатою боргу, виникнення чи існування якого платник заперечує. Крім того, визнання боргу безпідставним і списання його з особового рахунку платника може мати наслідком облік кредитором переплати на цьому рахунку.

80. Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що він є неналежним. Спір виник щодо дій, які вчинив відповідач. Саме він у червні 2018 року виставив позивачці для оплати рахунок, у якому вказав суму донараховного обсягу споживання природного газу та його вартість за період з 6 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно. Тому немає сумніву, що відповідач за вимогами позивачки є належним.

81. Відповідач у касаційній скарзі зазначив, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою аргумент відзиву на апеляційну скаргу (а. с. 61) про те, що позовна давність незастосовна до спірних правовідносин, бо відповідач звернувся до позивачки у позасудовому порядку. Натомість позивачка наполягала на тому, що право донараховувати та стягувати борг відповідач може лише у судовому порядку у межах позовної давності, яка спливла 29 квітня 2018 року (спливлачерез три роки з дня прийняття постанови № 237). Оскільки відповідач такий позов не подав до того, як 22 жовтня 2018 року до суду звернулася позивачка, то він втратив право на таке донарахування.

82. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що позовна давність не припиняє існування цивільного права чи інтересу. Її сплив (за умови подання боржником у спорі заяви про її застосування) може бути лише перешкодою для захисту цього права та інтересу судом, якщо є підстави для задоволення відповідного позову. Оскільки відповідач у червні 2018 року неправомірно донарахував обсяги спожитого природного газу за період з 6 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно та з позовом про стягнення з позивачки заборгованості не звертався, наведені доводи позивачки щодо позовної давності є неприйнятними. Велика Палата Верховного Суду погоджується з відповідачем у тому, що підставою для захисту прав та інтересів позивачки не є сплив позовної давності для звернення до суду відповідача з позовом про стягнення боргу з позивачки.

83. Відповідач доводив, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги підпункту «в» пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України у частині прийняття або відхилення аргументів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (а. с. 60-62), зокрема, щодо належності відповідача та незастосовності позовної давності. Велика Палата Верховного Суду з цим аргументом погоджується. Але бере до уваги, що ті суттєві для вирішення справи питання, які відповідач заявив у відзиві на апеляційну скаргу, він знову виклав і в касаційній скарзі. Велика Палата Верховного Суду у цій постанові розглянула зазначені аргументи та дала на них відповіді. Тому відсутні підстави для скасування постанови апеляційного суду.

84. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14 листопада 2018 року у справі № 910/710/18 відсутній висновок про те, що постанова № 237 втратила чинність з моменту її прийняття. З огляду на вказане, а також беручи до уваги висновки цієї постанови, немає підстав для відступу, про який Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив в ухвалі від 9 вересня 2020 року у справі № 766/20797/18.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

85. Пункт 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 8 лютого 2020 року, передбачає, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання ним чинності.

86. Оскільки відповідач подав касаційну скаргу у справі 8 травня 2019 року, а її розгляд не завершився до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду переглядає оскаржені судові рішення на підставі приписів ЦПК України у редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX.

87. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково й ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 409 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).

88. Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини(частини перша, третя та четверта статті 412 ЦПК України у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX).

89. Зважаючи на надану оцінку аргументам учасників справи та висновкам суду апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу обґрунтованою частково. Тому постанову Херсонського апеляційного суду від 28 березня 2019 року слід змінити у мотивувальній частині, а в іншій частині залишити без змін.

(2.2) Щодо судових витрат

90. Позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів».

91. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

92. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

93. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (речення перше частини шостої статті 141 ЦПК України).

94. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги сплачений відповідачем у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанцій судовий збір покладається на останнього.

95. Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, слід сплатити 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частини перша та друга статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання позову у жовтні 2018 року).

96. У 2018 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2018 року становив 1762,00 грн (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік»).

97. Отож за подання позову до суду позивачка мала би сплатити судовий збір у сумі 1 409,60 грн (2 вимоги майнового характеру за ставкою 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який у січні 2018 року становив 1 762,00, а саме: 1 762,00 х 0,4 х 2).

98. За подання до суду касаційної скарги на рішення суду слід сплатити 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми (частина друга статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання касаційної скарги у травні 2019 року).

99. Відповідач сплатив за подання касаційної скарги 1 409,60 грн (а. с. 140), а мав сплатити 2 819,20 грн судового збору (200 % х 1 409,60 грн / 100). Отже, відповідач недоплатив у дохід Державного бюджету України судовий збір у сумі 1 409,60 грн, і цю суму слід стягнути з відповідача.

(3) Висновки щодо застосування норм права

100. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права та примусове виконання обов`язку в натурі (пункти 1 і 5 частини другої статті 16 ЦК України).

101. Вимога про визнання боргу безпідставним є вимогою про визнання відсутності у постачальника права вимагати оплати донарахованого боргу та відсутності обов`язку (який кореспондує вказаному праву) у споживача з оплати такого боргу. Ця вимога є ефективним способом захисту інтересу боржника в юридичній визначеності у спірних правовідносинах.

102. Ефективним способом захисту прав споживача є і вимога зобов`язати постачальника списати з особового рахунку споживача донараховану заборгованість, тобто про примусове виконання обов`язку в натурі. Її можна заявити як разом із вимогою про визнання боргу безпідставним, так і окремо. Задоволення цієї вимоги унеможливить виставлення постачальником рахунків на суму боргу, який споживач не визнає, за наявності невирішеного спору, або якщо суд визнав цей борг безпідставним.

Керуючись пунктом 3 частини першої статті 409, статтями 412, 416, 418, 419 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX, Велика Палата Верховного Суду

п о с т а н о в и л а :

1. Касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Херсонрегіонгаз» задовольнити частково.

2. Постанову Херсонського апеляційного суду від 28 березня 2019 року змінити у мотивувальній частині. В іншій частині залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонрегіонгаз» (адреса: вул. Михайлівська, 18, м. Херсон, 73025; код у ЄДР: 39500143) у дохід Державного бюджету України 1 409,60 грн судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач

Д. А. Гудима

Судді:

В. В. Британчук

Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов

Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва

К. М. Пільков

М. І. Гриців

О. Б. Прокопенко

В. І. Данішевська

В. В. Пророк

Ж. М. Єленіна

Л. І. Рогач

Л. Й. Катеринчук

І. В. Ткач

В. С. Князєв

С. П. Штелик

Джерело: ЄДРСР 101829988

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила, що дії відповідача з донарахування позивачці обсягу спожитого природного газу на підставі норм споживання, передбачених постановою № 619 у редакції постанови № 409, суперечать чинному законодавству. Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованою вимогу позивачки про безпідставність донарахованого їй боргу за період з 6 травня 2015 року до 31 січня 2016 року включно. Обґрунтованою є і вимога позивачки про зобов`язання відповідача списати з її особового рахунку заборгованість. Задоволення цієї вимоги унеможливить виставлення відповідачем рахунків на суму зазначеного боргу. Тому відповідний висновок апеляційного суду є правильним.

100. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права та примусове виконання обов`язку в натурі (пункти 1 і 5 частини другої статті 16 ЦК України).

101. Вимога про визнання боргу безпідставним є вимогою про визнання відсутності у постачальника права вимагати оплати донарахованого боргу та відсутності обов`язку (який кореспондує вказаному праву) у споживача з оплати такого боргу. Ця вимога є ефективним способом захисту інтересу боржника в юридичній визначеності у спірних правовідносинах.

102. Ефективним способом захисту прав споживача є і вимога зобов`язати постачальника списати з особового рахунку споживача донараховану заборгованість, тобто про примусове виконання обов`язку в натурі. Її можна заявити як разом із вимогою про визнання боргу безпідставним, так і окремо. Задоволення цієї вимоги унеможливить виставлення постачальником рахунків на суму боргу, який споживач не визнає, за наявності невирішеного спору, або якщо суд визнав цей борг безпідставним.