Рішення Ковпаківського райсуду Сум щодо скасування наказу про відсторонення при відсутності вакцинації, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу


ANTIRAID

Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

3 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      3
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      3
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

Справа№592/16789/21
Провадження №2/592/42/22

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2022 року   м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми у складі головуючого судді Корольової Г.Ю., за участю секретаря судового засідання Панасовської В.В., представника позивача ОСОБА_1 ,представника відповідача Трифонової А.С., розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Виконуючого обов`язки генерального директора Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства здоров`я України» Збаражського Володимира Петровича, Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства здоров`я України» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

У С Т А Н О В И В:

31.12.2021 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просить: 1) визнати протиправним і скасувати наказ виконуючого обов`язки генерального директора Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» Збаражського Володимира Петровича номер 234-ос від 09 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_2 ; 2) зобов`язати Державну установу «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» поновити на роботі ОСОБА_2 шляхом її допуску до роботи на посаді біолога санітарно- гігієнічної лабораторії відділу дослідження фізичних та хімічних факторів у Державній установі «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України»; 3) стягнути з Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; 4) допустити негайне виконання рішення в частині поновлення та в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу; 5) вирішити питання про розподіл судових витрат.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що вона з 02 січня 2013 року і на даний час працює на посаді у біолога санітарно-гігієнічної лабораторії відділу дослідження фізичних та хімічних факторів у Державній установі «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України». 04 жовтня 2021 року на сайті МОЗ України було опубліковано прийнятий Наказ МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» №2153 від 04.10.2021 року, який містив перелік працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. 09 грудня 2021 року Наказом номер 234-ос, що виданий виконуючим обов`язки генерального директора Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» Збаражським В.П., позивача було відсторонено від роботи з підстав відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Вважає оскаржуваний наказ протиправним, без чітких підстав, таким що не містить доказів та таким, що підлягає скасуванню, виходячи з наступного: оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки в ньому відсутні належні правові підстави, адже ст. 46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення така підстава як «в інших випадках, передбачених законодавством», не може бути застосована до спірних правовідносин, бо: Наказ МОЗ №2153 не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ній працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому підстави для відсторонення, що передбачені в передбачених ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» - відсутні; щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не передбачено Календарем профілактичних щеплень, як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов`язкових щеплень в Україні, в тому числі, і за епідемічними показниками; - в порушення ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» не було надано єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення - посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби відповідного подання про усунення особи від роботи. Оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки прийнятий за відсутності визначеного законом порядку відсторонення, бо: ні ст. 46 КЗпП, ні ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не містить порядку для відсторонення працівників, які не щеплені проти CОVID-19; норма п. 41-6 постанови КМУ №1236, яка містить вимогу про «взяття до відома» не містить імперативних приписів про порядок здійснення відсторонення працівників, а лише вказує на рекомендації до усвідомлення інформації, висловленої КМУ; норма ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вимагає, щоб відсторонення відбувалося в порядку, встановленому законом, постанова КМУ №1236 законом не являється та не може собою його підмінювати; Конституція України не визначає серед випадків обмеження права на працю, обмеження пов`язане із щепленням проти CОVID-19, встановлення ж такого обмеження підзаконним актом суперечить Конституції України, як це було встановлено рішенням Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020 року. Позивач зазнав протиправного втручання в його право на працю, через примушування до щеплення, яке проводиться в порушення закону, через що був позбавлений можливості заробляти собі на життя власною працею, а також був підданий дискримінації за ознакою стану здоров`я, тому його порушені права підлягають захисту та відновленню.

Ухвалою суду від 04.01.2022 року по справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

У відзиві на позовну заяву відповідачі не погоджується з позовними вимогами і посилаються на те, що відсторонення позивача відповідало вимогам чинного законодавства, оскільки позивач не надав жодних підтверджуючих документів і тим самим порушив норми законодавства України, а саме ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» та ст,12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», то вважають це як ухилення від обов`язкової вакцинації.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав у повному обсязі посилаючись на доводи, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнала, посилаючись на доводи, викладені у відзиві, просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, дійшов такого висновку.

Так, ОСОБА_2 з 02 січня 2013 року і на даний час працює на посаді у біолога санітарно-гігієнічної лабораторії відділу дослідження фізичних та хімічних факторів у Державній установі «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», що підтверджується копією трудової книжки.

23.11.2021 року позивач ОСОБА_2 була ознайомлена із листом-повідомлення (попередження) від 11.11.2021 року №1177 про можливе відсторонення в разі відмови від щеплення проти CОVІD-19 чи ненадання довідки встановленої форми про абсолютні протипоказання до щеплень, про що свідчить її підпис.

08.12.2021 року ОСОБА_2 надала заяву вхідний № 870 «Про неможливість надати інформацію відносно вакцинації, так як це є лікарською таємницею».

07.12.2021 року було надіслано повторно листа завідувачу санітарно-гігієнічної лабораторії ОСОБА_4 №01/1449 з подальшим ознайомленням біолога санітарно-гігієнічної лабораторії ОСОБА_2 щодо виконання наказу МОЗ.

Відповідно до копії Наказу від 09.12.2021 року №234-ос про відсторонення від роботи, позивача ОСОБА_2 відсторонено від роботи з 10.12.2021 року на час відсутності щеплення проти COVID- 19 без збереження заробітної плати.

З наказом позивач ознайомлена 09.12.2021 року, однак була не згодна, про що свідчить її підпис.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Стаття 49 Конституції України встановлює, що держава, зокрема, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55,56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні «X і Y проти Нідерландів» (X and Y v. the Netherlands), п. 22, Series A № 91, ЄСПЛ нагадав, що фізична недоторканність особи охоплюється поняттям «приватного життя», яке захищається статтею 8 Конвенції.

У рішеннях «Y.F. проти Туреччини» (Y.F. v. Turkey), заява № 24209/94, п. 33, та «Соломахін проти України» (Solomakhin v. Ukraine), заява № 24429/03, п. 33, ЄСПЛ вказав, що тіло особи стосується найбільш особистісного аспекту приватного життя і обов`язкове медичне втручання, навіть якщо воно є мінімальним, становить втручання у це право. Таке втручання призводить до порушення статті 8 Конвенції, якщо не доведено, що воно здійснювалось «згідно із законом», переслідувало одну або більше законних цілей, визначених пунктом 2, та їхнє досягнення було «необхідним у демократичному суспільстві».

У рішенні Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165, ЄСПЛ вказав, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя».

Згідно з практикою ЄСПЛ вислів «згідно із законом» у пункті 2 статті 8 Конвенції вимагає серед інших речей, що захід, про який йдеться, повинен мати підґрунтя в національному законодавстві (рішення у справі «Олександра Дмітрієва проти Росії» (Aleksandra Dmitriyeva v. Russia), заява № 9390/05, п. 104).

У пункті 266 рішення «Вавржичка ті інші проти Чеської Республіки» (Vavшiиka and Others v. the Czech Republic), заява № 47621/13) ЄСПЛ вказав, що оспорюване втручання мало б опиратися на національне законодавство. Водночас, закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, щоб ті, кого вони стосуються, могли регулювати свою поведінку та, в разі необхідності, передбачити до розумного ступеню наслідки своєї поведінки.

Статтею 4 Кодексу законівпро працю України (далі -КЗпП) визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законівпро працюУкраїни та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно статті 46 КЗпП, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Частиною 2 ст.235КЗпП передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; в) вживати передбачених Законом України "Про екстрену медичну допомогу", заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані; г) виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Частинами 2, 3 статті 30 вищевказаного Закону визначено, що щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

Статтею 12Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» визначено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

У статті 1 вищевказаного Закону встановлено, що календар профілактичних щеплень це нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.

Карантин - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

Згідно частини 1 статті 13Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» для профілактичних щеплень застосовуються медичні імунобіологічні препарати вітчизняного та зарубіжного виробництва, зареєстровані в Україні в установленому законодавством порядку.

Стаття 29Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» визначає, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України.

Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації.

У рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них, підстави та порядок обов`язкової самоізоляції, перебування особи в обсерваторі (обсервації), госпіталізації до тимчасових закладів охорони здоров`я (спеціалізованих шпиталів). Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності.

До відміни карантину його територію можуть залишити особи, які пред`явили довідку, що дає право на виїзд за межі території карантину.

Організація та контроль за дотриманням встановленого на території карантину правового режиму, своєчасним і повним проведенням профілактичних і протиепідемічних заходів покладаються на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 27Закону України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Статтею 7 вищевказаного Закону визначено, що підприємства, установи і організації зобов`язані, зокрема, усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно ч. 1 ст.30Закону України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» Кабінет Міністрів України відповідно до закону встановлює карантинно-обмежувальні заходи на території виникнення і поширення інфекційних хвороб та уражень людей.

Пунктом «й» статті 40Закону України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» визначено, що головний державний санітарний лікар Україниу разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану вносить центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, обґрунтоване подання для прийняття рішення щодо звернення до Кабінету Міністрів України з пропозицією про встановлення карантину. У поданні зазначаються: період і межі території встановлення карантину; перелік проведення необхідних профілактичних, протиепідемічних та інших заходів, які можуть бути проведені у зв`язку з введенням режиму надзвичайного стану і встановленням карантину, виконавці цих заходів; вичерпні тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб, додаткові обов`язки, що покладаються на них.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану», надзвичайний стан може бути введений в разі виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (зокрема, пандемій), що створюють загрозу життю і здоров`ю значних верств населення.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 17 вищевказаного Закону у разі введення надзвичайного стану з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 4 цього Закону, крім заходів, передбачених статтею 16 цього Закону, можуть також здійснюватися такі заходи, зокрема: встановлення карантину та проведення інших обов`язкових санітарних та протиепідемічних заходів.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про лікарські засоби», лікарські засоби допускаються до застосування в Україні після їх державної реєстрації, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частинами 1, 6 статті 9-2 вищевказаного Закону визначено, що у зв`язку із поширенням пандемії коронавірусної хвороби (COVID-19) для забезпечення можливості екстреного медичного застосування окремих лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів на час дії надзвичайної ситуації та/або карантину у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, такий лікарський засіб, вакцина або інший медичний імунобіологічний препарат для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) може підлягати прискореній державній реєстрації у разі прийняття центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, рішення про державну реєстрацію лікарського засобу, вакцини або іншого медичного імунобіологічного препарату для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) з метою екстреного медичного застосування з урахуванням певних зобов`язань у разі, якщо заявник може довести, що у нього відсутні можливості для надання повних даних про ефективність та безпеку лікарського засобу, вакцини або іншого медичного імунобіологічного препарату для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) за нормальних умов застосування з об`єктивних причин та якщо:

1) наявні дані про успішне проведення доклінічних випробувань/досліджень, окремих фаз клінічних випробувань/досліджень та отримані результати містять в сукупності науково обґрунтовані докази, у тому числі дані адекватних та добре контрольованих досліджень, які дають змогу вважати, що лікарські засоби, вакцини або інші медичні імунобіологічні препарати можуть бути ефективними для екстреного медичного застосування на час дії надзвичайної ситуації та/або карантину;

2) вакцина або інший медичний імунобіологічний препарат для специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) має дозвіл на екстрене застосування, наданий компетентним органом Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Швейцарської Конфедерації, Японії, Австралії, Канади, Ізраїлю, Китайської Народної Республіки або за централізованою процедурою компетентним органом Європейського Союзу відповідно до національного законодавства країни надання дозволу чи Європейського Союзу, або вакцина або інший медичний імунобіологічний препарат прекваліфікований Всесвітньою організацією охорони здоров`я; або лікарський засіб для лікування коронавірусної хвороби (COVID-19) має дозвіл на екстрене застосування, наданий компетентним органом Сполучених Штатів Америки, Великої Британії, Швейцарської Конфедерації, Японії, Австралії, Канади, Ізраїлю або за централізованою процедурою компетентним органом Європейського Союзу відповідно до національного законодавства країни надання дозволу чи Європейського Союзу, або лікарський засіб прекваліфікований Всесвітньою організацією охорони здоров`я; або вакцина або інший медичний імунобіологічний препарат для специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) виробляється в Україні за повним циклом чи із продукції "in bulk";

3) такий лікарський засіб, вакцина або інший медичний імунобіологічний препарат для специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) не був розроблений у державі, визнаній в установленому порядку державою-агресором;

4) відома та потенційна користь лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів у разі їх використання для лікування та профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) переважає відомі та потенційні ризики використання таких лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів.

У разі настання будь-яких наслідків, спричинених застосуванням таких лікарських засобів, вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для лікування та/або специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19), державою забезпечується здійснення відповідних компенсаційних виплат у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою КабінетуМіністрів Українивід 08.02.2021№ 95 затверджено Порядок державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, під зобов`язання для екстреного медичного застосування.

Наказом МОЗ України від 22.02.2021 №308 відповідно до пункту 2 вищевказаного Порядку зареєстровано та внесено до Державного реєстру лікарських засобів України лікарські засоби (медичні імунобіологічні препарати): вакцину КОВІШЕЛД (COVISHIELD), виробництва Серум Інстітьют оф Індіа Лтд, (реєстраційне посвідчення №UA/18593/01/01) та вакцину КОМІРНАТІ/COMIRNATY™, виробництва Пфайзер Менюфекчуринг Бельгія НВ, Бельгія, БайоНТек Менюфекчуринг ГмбХ, Німеччина, (реєстраційне посвідчення №UA/18592/01/01).

Відповідно до наказу МОЗ України від 09.03.2021 №419 відповідно до пункту 2 вищевказаного Порядку зареєстровано та внесено до Державного реєстру лікарських засобів України лікарські засоби (медичні імунобіологічні препарати): вакцину CoronaVac виробництва Синовак Лайф Саєнсіз Ко., Лтд., Китай, (реєстраційне посвідчення №UA/18630/01/01).

Згідно наказу МОЗ України від 02.07.2021 № 1325 відповідно до пункту 2 вищевказаного Порядку зареєстровано та внесено до Державного реєстру лікарських засобів України лікарські засоби (медичні імунобіологічні препарати): КОВІД-19 ВАКЦИНА ЯНССЕН (COVID-19 VACCINE JANSSEN), виробництва Янссен Фармацевтика НВ, Бельгія (реєстраційне посвідчення № UA/18853/01/01).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ) від 16.09.2011 № 595 із змінами та доповненнями затверджено Календар профілактичних щеплень в Україні, Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, Перелік медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Пунктами 1, 2, 3 Календаря профілактичних щеплень в Україні визначено, що цей Календар є нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.

Цей Календар включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.

Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби.

Розділ IV вищевказаного Календарю визначає конкретний перелік захворювань та відповідних категорій осіб за віком чи видом роботи, які підлягають щепленням на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями. При цьому, цим розділом визначено, що ендемічна територія - територія, у межах якої протягом тривалого часу реєструються непоодинокі випадки захворювання населення певною інфекційною хворобою, а епідемічні показання - показання до проведення активної імунопрофілактики, що не передбачена вакцинацією за віком, у разі виникнення неблагополучної епідемічної ситуації або загрози її виникнення, а також при можливому ризику інфікування у випадку контакту особи з джерелом інфекції.

Крім того, у пункті 4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень вказано, що щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні.

Наказом МОЗУкраїни від04.10.2021№2153«Про затвердженняПереліку професій,виробництв таорганізацій,працівники якихпідлягають обов`язковимпрофілактичним щепленням» (в редакції, яка набула чинності з 08.11.2021) визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: 1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; 2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; 3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 № 2070).

Зазначений наказ МОЗвід 04.10.2021№2153 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928, наказ набрав чинності 08.11.2021 - через один місяць з дня його офіційного опублікування 08.10.2021 в Офіційному віснику України.

Відповідно до п. 41-6 постанови КабінетуМіністрів Українивід 09.12.2020№ 1236«Про встановленнякарантину тазапровадження обмежувальнихпротиепідемічних заходівз метоюзапобігання поширеннюна територіїУкраїни гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2» керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерстваохорони здоров`явід 4жовтня 2021р.№ 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12Закону України"Прозахист населеннявід інфекційниххвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1Закону України"Прооплату праці" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу";

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Вищевказаний пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України набрав чинності 08.11.2021, про що вказано у постанові від 20 жовтня 2021 р. № 1096.

Суд зазначає, що відсторонення особи від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби за своєю суттю є терміновим запобіжним заходом у сфері трудових правовідносин, спрямованим на усунення від роботи тієї особи, перебування якої на роботі може становити небезпеку для її життя та здоров`я або для життя та здоров`я інших осіб. Тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є суттєвим обмеженням права на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України. З огляду на зміст статей 43, 49, 64 Конституції України, суд має оцінити відповідність відсторонення позивача від роботи національному законодавству в аспекті вказаних статей Конституції України у взаємозв`язку із нормами інших законів та підзаконних актів.

Крім того, тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є обмеженням на доступ до професії, яке впливає на приватне життя особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв`язку із цим, суд має оцінити чи було таке відсторонення передбачено законом в розумінні статті 8 Конвенції.

Суд зазначає, що в даному випадку відсторонення позивача від роботи напряму пов`язане із введенням в Україні карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19. У Переліку, який є додатком до наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153, обов`язковість щеплення проти COVID-19 пов`язана саме із періодом дії карантину.

Згідно ч. 3 ст. 30 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ч. 1 ст.30Закону України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» Кабінету Міністрів України надано повноваження запроваджувати карантин на певних територіях або на всій території України. Разом з тим, норми всіх цих трьох законів визначають, що таке повноваження має реалізовуватися Кабінетом Міністрів України відповідно до закону, тобто у порядку, встановленому законом.

Порядок встановлення карантину визначений статтею 29Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» та пунктом «й» статті 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Ці норми чітко визначають, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. В свою чергу, головний державний санітарний лікар України наділений повноваженням вносити таке подання у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану.

Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 4, а також пункту 4 частини 1 статті 17Закону України«Про правовийрежим надзвичайногостану» також видно, що встановлення карантину пов`язується із запровадженням режиму надзвичайного стану.

Отже, встановлення карантину на всій території України та введення відповідних карантинних обмежень можливе лише тоді, коли в Україні чи в окремих її місцевостях введено режим надзвичайного стану. На думку суду, правильність цього висновку додатково підтверджується характером та ступенем деяких обмежень, можливість запровадження яких передбачена ч. 4, 5 ст. 29, ст. 30 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також характером та ступенем деяких обмежень, які були фактично запроваджені постановою КМУвід 9грудня 2020р.№ 1236 щодо запровадження карантину (суттєві обмеження права вільного пересування, права на підприємницьку діяльність, права на працю тощо).

У даному випадку в Україні чи в окремих її місцевостях не вводився режим надзвичайного стану, проте Кабінет Міністрів України ввів карантин та запровадив для деяких працівників такі суттєві обмеження права на працю, які згідно статті 64 Конституції України допустимі лише за умови введення режиму надзвичайного стану. За таких обставин, тривале обмеження права позивача на працю у вигляді відсторонення від роботи внаслідок відсутності щеплення проти COVID-19 не відповідає статтям 43 та 64 Конституції України.

Оцінюючи відповідність підстав та процедури відсторонення позивача від роботи іншим нормам національного законодавства України, суд зазначає, що згідно ч. 2 ст.12 Закону України«Про захистнаселення відінфекційних хвороб» працівники відсторонюються від виконання певних видів робіт лише тоді, коли вони відмовляються чи ухиляються від проходження обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. В даному випадку порядок проходження обов`язкових профілактичних щеплень встановлений Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Так, перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення визначаються відповідним календарем, що встановлено статтею 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Норми вказаного Календаря, який затверджений наказом МОЗ України, також визначають, що саме цей календар встановлює перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. Розділ IV вищевказаного Календарю визначає конкретний перелік захворювань та відповідних категорій осіб за віком чи видом роботи, які підлягають щепленням на ендемічних територіях та за епідемічними показаннями.

Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень також чітко визначає, що щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні. Вказане положення прийнято на виконання вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», де вказано, що порядок проведення профілактичних щеплень встановлює відповідний центральний орган виконавчої влади.

Однак, захворювання COVID-19 та щеплення проти нього відсутні у будь-якому із розділів Календаря профілактичних щеплень. На думку суду, встановивши перелік певних професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, МОЗ України повинен був внести вказане захворювання, а також строки щеплення проти нього до відповідного Календаря. Без внесення відповідного захворювання та строків щеплення проти нього до Календаря, щеплення проти такого захворювання не набуває статусу обов`язкового профілактичного згідно вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Наказ МОЗУкраїни від04.10.2021№ 2153 лише затверджує Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Проте, у наказі не вказано, що таке щеплення має бути внесено до Календаря профілактичних щеплень як обов`язкове.

Отже, позивач не могла відмовитися чи ухилитися від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, оскільки таке щеплення не набуло статусу обов`язкового профілактичного.

Оцінюючи адекватність, точність та зрозумілість формулювання законів, підзаконних актів України, які регулюють порядок відсторонення працівників в разі відсутності щеплення від певних хвороб, суд додатково зазначає, що згідно ст.7, п. «е» ч. 1 ст. 42Закону України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» підприємства, установи і організації зобов`язані усувати від роботи осіб, які ухиляються від обов`язкового щеплення проти інфекцій, за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби або за поданням головних державних санітарних лікарів (їх заступників).

У даному випадку такі подання стосовно позивача були відсутні, хоча закон з достатньою чіткістю вимагає їх наявності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку визнати протиправним і скасувати наказ виконуючого обов`язки генерального директора Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» Збаражського В.П. номер 234-ос від 09 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_2 . Цей наказ було видано без законних підстав і крім того сам зміст наказу також порушує права позивача.

При цьому суд вважає за необхідне окремо відзначити, що в умовах пандемії, викликаної в Україні захворюванням COVID-19, щеплення проти цієї хвороби є раціональним заходом стримування розповсюдження хвороби і зменшення смертності від неї. Однак, запровадження вказаного щеплення в якості обов`язкового та наступне запровадження широкого обмеження прав осіб у зв`язку із відсутністю такого щеплення має відбуватися у порядку, встановленому Конституцією та законами України. В даному випадку такий порядок дотриманий не був.

Стосовно вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд зазначає, що згідно довідки №11/1316 від 10.12.2021 року, заробітна плата ОСОБА_2 нараховується та виплачується Державною установою «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України». Нарахована заробітна плата за жовтень 2021 року становить 15415,22 грн, за листопад 2021 року 8061,21 грн.

Визначаючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд враховує, що позивач була відсторонена від роботи з 09.12.2021. Отже, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу має обчислюватися з 09.12.2021 по день ухвалення цього рішення 11.02.2022 включно.

Кількість робочих днів позивача у жовтні 2021 року склала 20 дні, а у листопаді 2021 року - 22 днів.

Таким чином, середньоденна заробітна плата позивача складає 533,56 грн ((15415,22 грн + 8061,21 грн)/(20 робочих днів жовтня 2021 року + 22 робочих дні листопада 2021 року)).

Загальна кількість робочих днів в період з 09.12.2021 по 11.02.2022 складає 44 днів.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 23476 грн 64 коп. (533,56 грн х 44 днів = 23476,64 грн) Вказана сума визначена без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Оскільки позивач при подачі даного позову була звільнена від сплати судового збору, тому відповідно до вимог ст.141ЦПК України суд стягує з відповідачів на користь держави судовий збір у сумі 992 грн 40 коп.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі позивача та в частині виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Керуючись ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати наказ виконуючого обов`язки генерального директора Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» Збаражського Володимира Петровича номер 234-ос від 09 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_2 .

Зобов`язати Державну установу «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» поновити на роботі ОСОБА_2 шляхом її допуску до роботи на посаді біолога санітарно- гігієнічної лабораторії відділу дослідження фізичних та хімічних факторів у Державній установі «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України».

Стягнути з Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.12.2021 року по 11.02.2022 року у розмірі 23476 грн 64 коп.

Стягнути з Виконуючого обов`язкигенерального директора Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства здоров`я України» Збаражського Володимира Петровича, Державної установи«Сумський обласнийцентр контролюта профілактикихвороб Міністерстваздоров`я України» судовий збір у розмірі 992 грн 40 коп. в прибуток держави.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_2 та в частині виплати ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за один місяць.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідачі - Виконуючий обов`язки генерального директора Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства здоров`я України» Збаражський Володимир Петрович, м.Суми, вул.Привокзальна, 27, Державна установа «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства здоров`я України», м.Суми, вул.Привокзальна, 27.

Повний текст рішення виготовлено 17.02.2022 року.

Суддя Г.Ю. Корольова

Джерело: ЄДРСР 103388141

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Це наша справа. Суд ретельно і підійшов до обгрунтування рішення з посиланням на релевантну практику ЄСПЛ на відміну від листа Бориса Гулька з вільним викладенням власної думки без законодавчого обгрунтування. Певною особливістю справи є те, що позивач працює на посаді у біолога санітарно-гігієнічної лабораторії відділу дослідження фізичних та хімічних факторів у Державній установі «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України», тобто прекрасно розуміє проведення експерименту і повну неефективність щеплення уими вакцинами.

Суд зазначив, що у пункті 4 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень вказано, що щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні.

Суд зазначає, що відсторонення особи від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби за своєю суттю є терміновим запобіжним заходом у сфері трудових правовідносин, спрямованим на усунення від роботи тієї особи, перебування якої на роботі може становити небезпеку для її життя та здоров`я або для життя та здоров`я інших осіб. Тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є суттєвим обмеженням права на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України. З огляду на зміст статей 43, 49, 64 Конституції України, суд має оцінити відповідність відсторонення позивача від роботи національному законодавству в аспекті вказаних статей Конституції України у взаємозв`язку із нормами інших законів та підзаконних актів.

Крім того, тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є обмеженням на доступ до професії, яке впливає на приватне життя особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв`язку із цим, суд має оцінити чи було таке відсторонення передбачено законом в розумінні статті 8 Конвенції.

Отже, встановлення карантину на всій території України та введення відповідних карантинних обмежень можливе лише тоді, коли в Україні чи в окремих її місцевостях введено режим надзвичайного стану. На думку суду, правильність цього висновку додатково підтверджується характером та ступенем деяких обмежень, можливість запровадження яких передбачена ч. 4, 5 ст. 29, ст. 30 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а також характером та ступенем деяких обмежень, які були фактично запроваджені постановою КМУвід 9грудня 2020р.№ 1236 щодо запровадження карантину (суттєві обмеження права вільного пересування, права на підприємницьку діяльність, права на працю тощо).

У даному випадку в Україні чи в окремих її місцевостях не вводився режим надзвичайного стану, проте Кабінет Міністрів України ввів карантин та запровадив для деяких працівників такі суттєві обмеження права на працю, які згідно статті 64 Конституції України допустимі лише за умови введення режиму надзвичайного стану. За таких обставин, тривале обмеження права позивача на працю у вигляді відсторонення від роботи внаслідок відсутності щеплення проти COVID-19 не відповідає статтям 43 та 64 Конституції України.

Однак, захворювання COVID-19 та щеплення проти нього відсутні у будь-якому із розділів Календаря профілактичних щеплень. На думку суду, встановивши перелік певних професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, МОЗ України повинен був внести вказане захворювання, а також строки щеплення проти нього до відповідного Календаря. Без внесення відповідного захворювання та строків щеплення проти нього до Календаря, щеплення проти такого захворювання не набуває статусу обов`язкового профілактичного згідно вимог Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Наказ МОЗУкраїни від04.10.2021№ 2153 лише затверджує Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Проте, у наказі не вказано, що таке щеплення має бути внесено до Календаря профілактичних щеплень як обов`язкове.

Отже, позивач не могла відмовитися чи ухилитися від проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, оскільки таке щеплення не набуло статусу обов`язкового профілактичного.

Оцінюючи адекватність, точність та зрозумілість формулювання законів, підзаконних актів України, які регулюють порядок відсторонення працівників в разі відсутності щеплення від певних хвороб, суд додатково зазначає, що згідно ст.7, п. «е» ч. 1 ст. 42Закону України«Про забезпеченнясанітарного таепідемічного благополуччянаселення» підприємства, установи і організації зобов`язані усувати від роботи осіб, які ухиляються від обов`язкового щеплення проти інфекцій, за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби або за поданням головних державних санітарних лікарів (їх заступників).

У даному випадку такі подання стосовно позивача були відсутні, хоча закон з достатньою чіткістю вимагає їх наявності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку визнати протиправним і скасувати наказ виконуючого обов`язки генерального директора Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» Збаражського В.П. номер 234-ос від 09 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_2 . Цей наказ було видано без законних підстав і крім того сам зміст наказу також порушує права позивача.

При цьому суд вважає за необхідне окремо відзначити, що в умовах пандемії, викликаної в Україні захворюванням COVID-19, щеплення проти цієї хвороби є раціональним заходом стримування розповсюдження хвороби і зменшення смертності від неї. Однак, запровадження вказаного щеплення в якості обов`язкового та наступне запровадження широкого обмеження прав осіб у зв`язку із відсутністю такого щеплення має відбуватися у порядку, встановленому Конституцією та законами України. В даному випадку такий порядок дотриманий не був.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

  • ANTIRAID changed the title to Рішення Ковпаківського райсуду Сум щодо скасування наказу про відсторонення при відсутності вакцинації, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
  • 1 month later...

Справа №592/16789/21
Провадження №2-др/592/11/22

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2022 року м.Суми 

Ковпаківський районний суд м. Суми в складі головуючого судді Корольової Г.Ю., за участю секретаря судового засідання Панасовської В.В., представника позивача Кравця Р.Ю., представника відповідача Трифонової А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника позивача - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Виконуючого обов’язки генерального директора Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства здоров’я України» Збаражського Володимира Петровича, Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства здоров’я України» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

установив:

11.02.2022 року адвокат Кравець Р.Ю., який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, мотивуючи її тим, що судом не вирішено питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8300,00 грн.

У судовому засіданні представник позивача Кравець Р.Ю. заяву підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник відповідача Трифонова А.С. у судовому засіданні не заперечувала проти задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.

Суд, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, дійшов такого висновку.

Так, Ковпаківський районний суд м.Суми своїм рішенням від 11 лютого 2022 року визнано протиправним і скасувано наказ виконуючого обов'язки генерального директора Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України» Збаражського Володимира Петровича номер 234-ос від 09 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1. Зобов'язано Державну установу «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України» поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом її допуску до роботи на посаді біолога санітарно- гігієнічної лабораторії відділу дослідження фізичних та хімічних факторів у Державній установі «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України». Стягнуто з Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров'я України» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.12.2021 року по 11.02.2022 року у розмірі 23476 грн 64 коп. Стягнуто з Виконуючого обов’язки генерального директора Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства здоров’я України» Збаражського Володимира Петровича, Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства здоров’я України» судовий збір у розмірі 992 грн 40 коп. в прибуток держави.

Як вбачається з матеріалів справи, витрати на професійну правничу допомогу оплачену позивачем адвокату становить 8300 грн 00 коп.

Відповідно до вимог ст.270 ч.1 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

З врахуванням викладеного, суд вважає необхідним ухвалити додаткове рішення у цій справі.

Керуючись ст. ст. 259, 260, 270 ЦПК України, суд,

ухвалив:

Заяву представника позивача - адвоката Кравця Ростислава Юрійовича – задовольнити.

Ухвалити додаткове рішення по цивільній справі № 592/16789/21 за позовом ОСОБА_1 до Виконуючого обов’язки генерального директора Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства здоров’я України» Збаражського Володимира Петровича, Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства здоров’я України» про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнути з Державної установи «Сумський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства здоров’я України» (м.Суми, вул.Привокзальна, 27) на користь ОСОБА_1 (м.Суми, вул.Іллінська, 10, кв.20, реєстраційний номер облікової картки платника податків 2515709427) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8300 грн 00 коп.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Г.Ю. Корольова

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...