Рішення Франківського райсуду Львова про визнання незаконним наказу про відсторонення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та витрат на правову допомогу

[ANTIRAID]

465/998/22
2/465/2465/22

РІШЕННЯ
Іменем України

27.04.2022 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Ванівського Ю.М.

за участю секретаря судових засідань Лозиснького Т. – Р.А.

представника позивача Кравець Ю.Р.

представника відповідача та третьої особи Зеленіна С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1), інтереси якого представляє адвокат Кравець Ростислав Юрійович до виконуючого обов’язки директора Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка» Романчука Василя Івановича (79053, Львівська область, м.Львів, вул. Володимира Великого, 12), Національного університету «Львівська політехніка» (79013, м.Львів, вул. Степана Бандери, 12), третя особа: Відокремлений структурний підрозділу «Фаховий коледж інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка» (79053, Львівська область, м.Львів, вул. Володимира Великого, 12), про визнання протиправними та скасування наказів про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

встановив:

Позивач звернувся в суд з позовною заявою про визнання протиправними та скасування наказів про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він, позивач з 01 вересня 2020 і на даний час працює на посаді викладача у відокремленому структурному підрозділі «Фаховий коледж телекомунікації та комп'ютерних технологій Національного університету «Львівська політехніка», який 28 грудня 2021 у відповідності до наказу МОН України від 25.03.2021 №371 «Про реорганізацію відокремлених структурних підрозділів Національного університету «Львівська політехніка» було реорганізовано у Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка». Вказані обставини підтверджуються копією трудової книжки.

04 жовтня 2021 року на сайті МОЗ України було опубліковано прийнятий Наказ МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» №2153 від 04.10.2021 року (далі - Наказ МОЗ №2153), який містив такі положення:

«Обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1.Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2.Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3.Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно- технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності».

5 листопада 2021 року Позивачем було отримано Повідомлення в.о. директора Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж телекомунікації та комп'ютерних технологій Національного університету «Львівська політехніка» Романчука В.І. про те, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого постановою КМУ №1236, працівники закладів освіти підлягають обов'язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та зобов'язано Позивача надати відповідні документи про наявність профілактичного щеплення, або довідку з медичного закладу про абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень. Крім того, Позивачу повідомлено про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати у разі ненадання необхідних документів.

8 листопада 2021 року Позивач звернувся до в.о. директора Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж телекомунікації та комп'ютерних технологій Національного університету «Львівська політехніка» Романчука В.І. із заявою про намір пройти профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що підтверджується відповідною заявою.

08 листопада 2021 року Наказом №144-К, що виданий в.о. директора Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж телекомунікації та комп'ютерних технологій Національного університету «Львівська політехніка» Романчуком В.І., Позивача було відсторонено від роботи з підстав нездійснення обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Однак, із вказаним наказом його ознайомлено не було та складено відповідний Акт від 08 листопада 2021 року про відмову від підписання ознайомлення з наказом №144- К від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи невакцикованого працівника», копія акту додається.

Не погоджуючись із викладеним, він 08 листопада 2021 року звернувся до в.о. директора Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж телекомунікації та комп'ютерних технологій Національного університету «Львівська політехніка» Романчука В.І. із заявою про те, що йому не було надано можливості ознайомитись із наказом №144-К від 08.11.2021, про що роботодавцем складено відповідний акт. Вказаною заявою він також повідомив про намір оскаржувати зазначений наказ у встановленому законом порядку.

04 січня 2022 року він отримав Повідомлення в.о. директора Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка» Романчука В.І. про те, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого постановою КМУ №1236, працівники закладів освіти підлягають обов'язковому профілактичному щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та зобов'язано його надати відповідні документи про наявність профілактичного щеплення, або довідку з медичного закладу про абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень. Крім того, йому роз'яснено про відсторонення від роботи з 04 січня 2022 року без збереження заробітної плати, але зі збереженням місця роботи до усунення причин відсторонення, у разі ненадання відповідних документів. Копія повідомлення додається.

04 січня 2022 року наказом №3-К, що виданий в.о. директора Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка» Романчуком В.І. його було відсторонено від роботи з підстав не здійснення обов'язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, що підтверджується копією даного наказу.

Оскаржувані накази вважає протиправними з огляду на наступне: Оскаржувані накази від 08.11.2021 та від 04.01.2022 є протиправними, оскільки в них відсутні належні правові підстави, адже ст. 46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення така підстава як «в інших випадках, передбачених законодавством», не може бути застосована до спірних правовідносин, бо:

- наказ МОЗ №2153 не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ній працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому підстави для відсторонення, що передбачені в передбачених ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» - відсутні щеплення від гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-COV-2 не передбачено Календарем профілактичних щеплень, як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов'язкових щеплень в Україні, в тому числі, і за епідемічними показниками;

- в порушення ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» не було надано єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення - посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби відповідного подання про усунення особи від роботи;

Крім цього, оскаржувані накази є протиправними, оскільки прийняті за відсутності визначеного законом порядку відсторонення, бо:

-ні ст. 46 КЗпП, ні ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не містить порядку для відсторонення працівників, які не щеплені проти С0VID-19;

-норма п. 41-6 постанови КМУ №1236, яка містить вимогу про «взяття до відома» не містить імперативних приписів про порядок здійснення відсторонення працівників, а лише вказує на рекомендації до усвідомлення інформації, висловленої КМУ норма ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вимагає, щоб відсторонення відбувалося в порядку, встановленому законом, постанова КМУ №1236 законом не являється та не може собою його підмінювати.

Конституція України не визначає серед випадків обмеження права на працю, обмеження пов'язане із щепленням проти СОVID-19, встановлення ж такого обмеження “ підзаконним актом суперечить Конституції України, як це було встановлено рішенням Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28.08.2020 року. Відповідачами факт відмови його від щеплення не доведено. Просить позов задоволити.

Ухвалою Франківського районного суду м.Львова від 22.03.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено до судового розгляду .

27.04.2022 року від представника відповідача Романчука В.І. – адвоката Зеленіна С.С. надійшов відзив, в якому зазначає, що в.о. директор коледжу Романчук В.І. не є належним відповідачем у справі, так як позовні вимоги до нього спрямовані як до посадової особи та стосуються виключно його професійної діяльності. Просить закрити провадження у справі в частині позовних вимог до Романчука В.І як в.о. директора Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж телекомунікації та комп’ютерних технологій» Національного університету «Львівська політехніка».

Від представника третьої особи – адвоката Зеленіна С.С. надійшли письмові пояснення на позовну заяву. В поясненнях вказує, що заперечує проти позову в повному обсязі. Відмова або ухилення працівника від обов’язкових профілактичних щеплень проти гострої распіраторної хвороби COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, визначених Переліком №2153. Саме тому, в.о. директора Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка» Романчук В.І. дотримався вимог закону та його прямих вказівок, керуючись принципом, що важливість суспільних інтересів превалює над особистими правами конкретного громадянина, діючи від імені коледжу, правомірно відсторонив від роботи позивача без збереження заробітної плати на період відсутності щеплень проти гострої распіраторної хвороби COVID-19, про що видані відповідні накази від 08.11.2021та 04.01.2022. Згідно відповіді Державної служби України з питань праці №7366/1/4.1-21 від 28.10.2021 року, наданої на звернення освітнього омбудсмена, якщо працівник не надає керівнику закладу освіти сертифікат про проходження обов’язкового щеплення – це також є підставою для його відсторонення від роботи. Міністерство охорони здоров’я у своєму зверненні №26-04/31268/2-21 від 26.10.2021 року у відповідь на лист освітнього омбудсмена від 21.10.2021 №21/2225-04 наголошує, що відповідно до п.41-6 Постанови №1236 керівники закладів освіти мають забезпечити відсторонення від роботи працівників, обов’язковість профілактичних щеплень проти СОVID-19 яких визначена переліком, але які відмовляються або ухиляються від проведення обов’язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19. Просить відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні представник позивача – адвокат Кравець Ю.Р. зазначив, що має місце саме порушення процедури відсторонення від роботи, зокрема в наказі не зазначено підставу відсторонення позивача. Крім цього, просить звернути увагу на те, що відсторонення від роботи проводиться виключно за поданням посадової особи державної-епідеміологічної служби, чого не має в матеріалах справи. Крім цього, зазначав, що жодної підтвердженої вакцини в Україні не має, а сама вакцинація на загальний стан населення не впливає. Просить позов задоволити.

Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні зазначив, що основною підставою для відсторонення ОСОБА_1 було його ухилення від вакцинації. Адже, письмовою заявою позивач підтвердив факт бажання вакцинуватися, але цього не зробив, саме тому його 08.11.2021, а потім і 04.01.2022 було відсторонено від виконання професійних обов’язків. Звертає увагу, що саме на працівнику лежить обов’язок надати керівнику підприємства довідку про вакцинацію або протипоказання до вакцинації. Крім цього, в умовах воєнного стану позивача допущено до роботи. Також просить закрити провадження у справі в частині позовних вимог до Романчука В.І як в.о. директора Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж телекомунікації та комп’ютерних технологій» Національного університету «Львівська політехніка», як до неналежного відповідача, а в позові ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне , значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення сторін, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що згідно запису в трудовій книжці серії ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_1 з 01.09.2020 року працює на посаді викладача без категорії.

28.12.2021 року відповідно до наказу МОН України від 25.03.2021 року №371 «Про реорганізацію відокремлених структурних підрозділів Національну університету «Львівська політехніка» Відокремлений структурний підрозділ « Фаховий коледж телекомунікації та комп’ютерних технологій Національного університету «Львівська політехніка» реорганізовано у Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка».

10.01.2022 року згідно наказу №8-к від 28.12.2021 року, дію трудового договору ОСОБА_1 на посаді викладача з кваліфікаційною категорією «спеціаліст другої категорії» продовжено на умовах строкового трудового договору з 01.01.2022 р. по 30.06.2023р.

Як вбачається з письмового повідомлення про обов’язкове профілактичне щеплення проти гострої распіраторної хвороби COVID-19 виконуючого обов’язки директора Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж телекомунікації та комп’ютерних технологій» Національного університету «Львівська політехніка» Василя Романчука, позивача ОСОБА_1 повідомлено, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», працівники закладів освіти підлягають обов’язковому профілактичному щепленню проти гострої распіраторної хвороби COVID-19, відповідно до наказу Міністерства охорони здоровя України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням».

Крім цього, позивач попереджений про можливе відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, але зі збереженням місця роботи, у випадку ненадання зазначених вище документів. Із цим повідомленням позивач ознайомлений та отримав другий примірник, про що свідчить його підпис 05.11.2021.

08.11.2021 року позивач на ім’я ректора ФКТНТ НУ «Львівська політехніка» написав заяву про те, що планує вакцинуватися, а також заяву про те, що наказ про відсторонення від роботи йому не дали можливості підписати, у зв’язку з чим було складено акт, з наказом не погоджується та буде такий оскаржувати в суді.

Як вбачається з письмового повідомлення про обов’язкове профілактичне щеплення проти гострої распіраторної хвороби COVID-19 виконуючого обов’язки директора Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж телекомунікації та комп’ютерних технологій» Національного університету «Львівська політехніка» Василя Романчука, позивача ОСОБА_1 повідомлено, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої распіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», працівники закладів освіти підлягають обов’язковому профілактичному щепленню проти гострої распіраторної хвороби COVID-19, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 04 жовтня 2021 року №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням».

Крім цього, позивач попереджений про можливе відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, але зі збереженням місця роботи, у випадку ненадання зазначених вище документів. Із цим повідомленням позивач ознайомлений та отримав другий примірник, про що свідчить його підпис 04.01.2022.

Наказом виконуючого обов’язки директора Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж телекомунікації та комп’ютерних технологій» Національного університету «Львівська політехніка» Василя Романчука від 04.01.2022 року №3-к, ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 04 січня 2022 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати ОСОБА_1 – працівника Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка», з наказом позивач ознайомився, про що свідчить його підпис.

Про відмову від підписання ознайомлення з наказом №144-К від 08.11.2021 року «Про відсторонення від роботи невакцинованого працівника», 08.11.2021 року складено акт.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеірали справи, суд приходить до таких висновків.

Так, згідно ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Спір між сторонами виник з приводу законності наказів відповідача про відсторонення позивача від роботи.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 23 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Частина I Європейської соціальної хартії закріплює, що сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: 1. Кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає.2. Усі працівники мають право на справедливі умови праці. 3. Усі працівники мають право на безпечні та здорові умови праці.

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права.

Трудові відносини в Україні врегульовані статтею 1 КЗпП України. Статтею 21 КЗпП України проголошена рівність трудових прав громадян та заборонена будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема обмеження прав працівників залежно від стану їхнього здоров`я.

Стаття 46 КЗпП передбачає можливість відсторонення працівників від роботи лише у випадках, прямо передбачених законодавством.

Згідно ст. 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, відсторонення від роботи - це тимчасове позбавлення працівника, який перебуває у трудових правовідносинах із підприємством, можливості реального здійснення ним права на працю на підставі виявленого власником чи уповноваженим ним органом факту, через який він має право усунути або зобов`язаний усунути працівника від роботи.

Частинами другою, третьою статті 14 Закону України «Про охорону праці» встановлено, що працівник зобов`язаний дбати про особисту безпеку і здоров`я, а також про безпеку і здоров`я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, серед яких зокрема передбачено: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Згідно статті 30 Закону України "Про Основи законодавства України про охорону здоров`я", держава забезпечує планомірне науково обгрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.

Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов'язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань. Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я і публікуються в офіційних джерелах.

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Статтею 7 вищевказаного Закону визначено, що підприємства, установи і організації зобов`язані, зокрема, усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595 затверджено Календар профілактичних щеплень в Україні, Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, Перелік медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень.

Згідно пунктів 1,2,3 Календаря профілактичних щеплень в Україні визначено, що Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар) - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.

Цей Календар включає обов’язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.

Інші обов’язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров’я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Обов’язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв’язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об’єктах можуть проводитися обов’язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби.

Відповідно до четвертого розділу Календаря профілактичних щеплень в Україні, визначено конкретний перелік захворювань та відповідних категорій осіб за віком чи видом роботи, які підлягають щепленням на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

Ендемічна територія - територія, у межах якої протягом тривалого часу реєструються непоодинокі випадки захворювання населення певною інфекційною хворобою.

Ензоотична територія - територія, у межах якої протягом тривалого часу реєструються непоодинокі випадки захворювання населення певною інфекційною хворобою, переносником якої є тварина.

Епідемічні показання - показання до проведення активної імунопрофілактики, що не передбачена вакцинацією за віком, у разі виникнення неблагополучної епідемічної ситуації або загрози її виникнення, а також при можливому ризику інфікування у випадку контакту особи з джерелом інфекції.

Наказом Міністерства охорони здоров’я «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153, затверджено перелік професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням.

Цим наказом визначено, що обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності, комунальних підприємства, установ, організацій.

Передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011р. за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019р. № 2070).

Сам наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153 не містить положень про обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а лише затверджує "Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням".

Тобто, фактично обов`язковість профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153 для певних професій, виробництв та організацій не визначена, а затверджено лише "Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням".

Згідно п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 року № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46Кодексу законів про працю України,частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Вищевказаний пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України набрав чинності 08.11.2021 року, про що вказано у постанові від 20 жовтня 2021 року № 1096.

Тривале відсторонення від роботи у зв`язку із відсутністю вакцинації проти певної хвороби є обмеженням на доступ до професії, яке впливає на приватне життя особи в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зв`язку із цим, суд має оцінити чи було таке відсторонення передбачено законом в розумінні статті 8 Конвенції.

Суд вказує, що в даному випадку відсторонення позивача від роботи пов`язане із введенням в Україні карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19. У Переліку, який є додатком до наказу МОЗ України від 04.10.2021 року № 2153, обов`язковість щеплення проти COVID-19 пов`язана саме із періодом дії карантину.

Згідно ч. 3 ст. 30 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ч. 1 ст. 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» Кабінету Міністрів України надано повноваження запроваджувати карантин на певних територіях або на всій території України. Разом з тим, норми всіх цих трьох законів визначають, що таке повноваження має реалізовуватися Кабінетом Міністрів України відповідно до закону, тобто у порядку, встановленому законом.

Порядок встановлення карантину визначений статтею 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та пунктом «й» статті 40 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Даними нормами передбачено, що питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України. У свою чергу, головний державний санітарний лікар України наділений повноваженням вносити таке подання у разі введення в Україні чи в окремих її місцевостях режиму надзвичайного стану.

Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 4, а також пункту 4 частини 1 статті 17 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» також вбачається, що встановлення карантину пов`язується із запровадженням режиму надзвичайного стану.

На час відсторонення позивача від роботи, та і на даний час, в Україні чи в окремих її місцевостях не вводився режим надзвичайного стану, однак Кабінет Міністрів України ввів карантин та запровадив для деяких категорій працівників такі суттєві обмеження права на працю, які згідно статті 64 Конституції України допустимі лише за умови введення режиму надзвичайного стану. За таких обставин, тривале обмеження права позивача на працю у вигляді відсторонення від роботи внаслідок відсутності щеплення проти COVID-19 не відповідає ст. 43 та ст. 64 Конституції України.

Крім цього, Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021 - 2022 роках, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я від 24.12.2020 № 3018 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 09.02.2021 № 213), встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для усіх груп населення та професійних груп.

Суд звертає увагу також на те, що відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» підприємства, установи і організації зобов’язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Згідно ч.2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», обов'язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв'язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необгрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Порядок внесення посадовими особами державної санітарно-епідеміологічної служби України подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності згідно з Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» , а також форма подання та терміни відсторонення встановлені Інструкцією про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я України від 14.041995 № 66, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01 серпня 1995 року за № 270/806.

Згідно п.2.3 Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності – це письмовий організаційно – розпорядчий документ державної санітарно епідеміологічної служби України, який зобов'язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв’язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16.09.2011 № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до 2.2 Інструкції право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов’язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання.

Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додаток 1 до Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

За відсутності у роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, вбачається неправомірним.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні «X і Y проти Нідерландів» (X and Y v. the Netherlands), п. 22, Series A № 91, ЄСПЛ нагадав, що фізична недоторканність особи охоплюється поняттям «приватного життя», яке захищається статтею 8 Конвенції.

У рішеннях «Y.F. проти Туреччини» (Y.F. v. Turkey), заява № 24209/94, п. 33, та «Соломахін проти України» (Solomakhin v. Ukraine), заява № 24429/03, п. 33, ЄСПЛ вказав, що тіло особи стосується найбільш особистісного аспекту приватного життя і обов`язкове медичне втручання, навіть якщо воно є мінімальним, становить втручання у це право. Таке втручання призводить до порушення статті 8 Конвенції, якщо не доведено, що воно здійснювалось «згідно із законом», переслідувало одну або більше законних цілей, визначених пунктом 2, та їхнє досягнення було «необхідним у демократичному суспільстві».

У рішенні Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165, ЄСПЛ вказав, що приватне життя «включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя».

Варто зазначити, що за результатами 5-го засідання Парламентської Асамблеї Ради Європи, на якому було заслухано звіт Комітету з соціальних питань, охорони здоров`я та сталого розвитку, і прийнято Резолюцію №2361 (2021) «Вакцини проти COVID-19: етичні, юридичні та практичні міркування», основними тезами якої стало:

п.7.3.1 забезпечити, щоб громадяни були поінформовані про те, що вакцинація не є обов`язковою і що ніхто не зазнає політичного, соціального чи іншого тиску на вакцинацію, якщо вони цього не хочуть.

п. 7.3.2 забезпечити, щоб ніхто не піддавався дискримінації у зв`язку з тим, що він/вона не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або не бажає вакцинуватися;

п.7.5.2 використовувати свідоцтва про вакцинацію виключно за призначенням для моніторингу ефективності вакцини, потенціальних побічних ефектів та небажаних явищ.

Дані висновки суду повністю узгоджуються та відповідають п. 3.2. рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року № 10-р/2020, у якому вказано, що Конституційний Суд України зазначає, що згідно зі статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень; не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені ст. 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Конституційний Суд України наголошує, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.

Отже, Відокремленим структурним підрозділом «Фаховий коледж інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка» перед видачою оскаржуваного наказу не було документально зафіксовано факту відмови чи ухилення позивача від щеплення та, відповідно, оскаржуваний наказ не містить вказівки на конкретну підставу відсторонення від роботи: відмова чи ухилення від проведення щеплення, тобто не було дотримано порядку відсторонення від роботи на підставі наведених вище законодавчих актів, що є підставою для скасування такого наказу.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказів відповідача від 08.11.2021 року №144-К та наказ від 04.01.2022 року №3-К про відсторонення його від роботи є обґрунтованими та підлягають до задоволення судом.

З приводу зауважень представника відповідача та третьої особи про те, що ні постанова Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 року «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», ні наказ Наказ МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» №2153 від 04.10.2021 року, позивачем не оскаржувалися з приводу їх законності, суд зазначає, що це питання не є предметом розгляду у цій справі.

Щодо посилань представника відповідача та третьої особи на роз’яснення Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.12.2021 р № 3223/0/208-21 про те, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим. Таке роз’яснення має рекомендаційний характер.

Водночас, у справі Jehovah’s Witnesses of Moscow and Others v. Russia (2010) ЄСПЛ на основі аналізу національної практики також зазначив: «… хоча публічний інтерес у збереженні життя чи здоров’я пацієнта є безсумнівно легітимним і сильним, він має поступитися сильнішому інтересу пацієнта у контролі над своїм власним життям. … вільний вибір і самовизначення є самі по собі основоположними складовими життя і, за відсутності будь-якої потреби у захисті третіх сторін – наприклад, у випадку обов’язкової вакцинації у період епідемії, держава має утриматися від втручання у особисту свободу вибору в сфері охорони здоров’я, адже таке втручання може тільки зменшити, а не посилити цінність життя» (п. 136 рішення).

Отже, сучасні міжнародні принципи та стандарти вимагають, що будь – яке медичне втручання, включаючи вакцинацію, має супроводжуватись попередньою вільною і поінформованою згодою.

Щодо вимоги позивача допустити його до виконання посадових обов`язків, суд прийшов до переконання, що у задоволенні такої вимоги слід відмовити, оскільки допуск працівника до роботи є дискреційним повноваженням роботодавця.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 1840/2970/18.

З приводу доводів представника відповідача Романчука В.І. – адвоката Зеленіна С.С., що усі позовні вимоги позивача спрямовані до в.о. директора як до посадової особи коледжу, та стосуються виключно його професійної діяльності, суд зазначає наступне.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України)

Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (стаття 80 ЦК України).

Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (частина 1 стаття 89 ЦК України).

Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 вказав відповідачем 1 в.о. директора Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка» Романчука В. І., який не є юридичною особою, тоді як з огляду на зміст спірних правовідносин та заявлені позовні вимоги належним відповідачем по справі є відповідач 2 – Національнийй університет «Львівська політехніка», як юридична особа, в якій працює позивач.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц зроблено висновок, що «пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження».

До таких самих правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №705/3876/18, де, зокрема зазначив, що "неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві."

За встановлених обставин, у задоволенні позову ОСОБА_1 до в.о. директора Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка» Романчука В. І., суд вважає за необхідне відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Національного університету «Львівська політехніка» на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3) середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд дійшов наступних висновків.

Відокремлений підрозділ, також філія, філіал - це підрозділ юридичної особи, що знаходиться поза її місцезнаходженням та виробляє продукцію, виконує роботи або операції, надає послуги від імені юридичної особи, або здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Відокремлений підрозділ не є юридичною особою, а його керівник діє в будь-якому випадку від імені юридичної особи на підставі довіреності та не може від свого імені відкривати рахунки, набувати майно, нести юридичну відповідальність. В той же час юридична особа може наділяти свій відокремлений підрозділ майном для здійснення його діяльності, відкривати рахунки для обслуговування виключно відокремленого підрозділу.

Суд вважає необхідним стягнути з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з часу відсторонення останнього від роботи 08.11.2021 по 08.02.2022 року (день звернення до суду з позовом), обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року.

Згідно п.2,5,8 вказаного Порядку середня заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочих (календарних) днів на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наданого розрахунку представником позивача, згідно довідки про доходи від 09 листопада 2021 року №99, заробітна плата позивача за два місяці до відсторонення становила 26 466, 04 грн. Враховуючи викладене, середньоденна заробітна плата позивача становить 630,14 грн. (26 466,04 грн. – усього за два місяці; 26 466,04: 42 робочих дні =630,14 грн. – середньоденна заробітна плата).

За період з 08 листопада 2021 року (день відсторонення згідно оскаржуваного наказу №114-К) по 08 лютого 2022 року (день звернення досуду) нараховується 64 робочих дні.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку, який підлягає стягненню на когрсить позивача стааном на день звернення до суду становить 40 328, 96 грн.

Згідно з положеннями ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 137 ЦПК за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати на правничу допомогу адвоката можуть включати в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.

При відшкодуванні витрат на правничу допомогу розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих доказів (договори, рахунки, акти виконаних робіт тощо). У такому випадку важливо, щоб договір про надання правничої допомоги був з прозорим ціноутворенням, аби суд міг об`єктивно оцінити вартість та обсяги роботи адвоката. Адвокат повинен також надати детальний опис виконаних робіт з наданням доказів (документального підтвердження) факту виконаних адвокатом робіт.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги. Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Представником позивача надано попередній розрахунок витрат на правничу допомогу від 08.02.2022 року, згідно якого розмір судових витра позивача становить 14 000 гривень ( підготовка та подача позовної заяви – 5000 грн, участь у судовому засіданні у м.Львові (планово два судових засідання) – 9 000 грн.), рахунок на оплату №113 від 03.02.2022 року,рахунок про оплату №219 від 14.04.2022, рахунок про оплату №227 від 21.04.2022, рахунок про оплату №235 від 28.04.2022, копію квитанції №0.0.2449317920.1, копію квитнації №70Е4-РХК2-ВР83-М10А від 19.04.2022, копію квитанції №К270-39ЕА-4Т5Х-9Т4Н від 26.04.2022, акт надання послуг №35 від 08.02.2022 року, акт надання послуг №167 від 20.04.2022 року, акт надання послуг №166 від 27.04.2022 року, копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги який видано на підставі договору про надання правової допомоги №32 від 03.02.2022 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3249, копію договору про надання правничої допомоги №32 від 03.02.2022 року.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».

Позивачем при поданні позову до суду на виконання ухвали про усунення недоліків від 16.02.2022 сплачено судовий збір в сумі 1 984,80 грн. – за дві вимоги немайнового характеру та 992,40грн. – за заявлену вимогу майного характеру.

Оскільки вимоги позивача про визнання незаконними та скасування наказів, а також вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд задовольняє повністю, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 977,2 грн.

Враховуючи викладене, на підставі Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", керуючись ст.2, 4, 13, 19,23, 76-80, 141, 258-259, 263-265, 268, 273- 279 ЦПК України, суд, - 

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1, інтереси якого представляє адвокат Кравець Ростислав Юрійович до виконуючого обов’язки директора Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка» Романчука Василя Івановича, Національного університету «Львівська політехніка», третя особа: Відокремлений структурний підрозділу «Фаховий коледж інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка», про визнання протиправними та скасування наказів про відсторонення, поновлення допуску до роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасувати наказ в.о. директора Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж телекомунікацій та комп’ютерних технологій Національного університету «Львівська політехніка» Романчука Василя Івановича №144-К від 08.11.2021 року про відсторонення ОСОБА_1.

Визнати протиправним і скасувати наказ в.о. директора Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка» Романчука Василя Івановича №3-К від 04.01.2022 року про відсторонення ОСОБА_1.

Стягнути з Національного університету «Львівська політехніка» на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3) середній заробіток за час вимушеного прогулу, обрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, який становить 40 328 (сорок тисяч триста двадцять вісім) гривень 96 копійок.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи у межах суми стягнення за один місяць.

У задоволенні позовної вимоги про допуск ОСОБА_1 до роботи на посаді викладача у Відокремленому структурному підрозділі «Фаховий коледж інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка» - відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_1, інтереси якого представляє адвокат Кравець Ростислав Юрійович, до виконуючого обов’язки директора Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка» Романчука Василя Івановича - відмовити.

Стягнути з Національного університету «Львівська політехніка» на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3) суму судового збору в розмірі 2 977 ( дві тисячі дев'ятост сімдесят сім) гривень 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту до Львівського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 

Повний текст рішення виготовлено 29.04.2022 року.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса: ІНФОРМАЦІЯ_4; адреса для листування: 04053 м.Київ, пров. Бехтерівський, 4Б;

Відповідач1: В.о. директора Відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка» Романчук Василь Іванович, адреса: ІНФОРМАЦІЯ_5;

Відповідач2: Національний університет "Львівська політехніка", юридична адреса: м. Львів, вул. С. Бандери 12, код ЄДРПОУ 02071010;

Третя особа: Відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка», адреса: ІНФОРМАЦІЯ_5, код ЄДРПОУ: 44444751.

Суддя Ванівський Ю.М.

[ANTIRAID]

Це наша справа. Рішення дуже ретельно виписано з посиланням на релевантну практику ЄСПЛ та зазначенням прямих норм законодавства, які не були дотриманні при відсторонені особи від роботи. Це рішення надало відповідь на всі аргументи щодо відсторонення. Раджу прочитати його і порівняти з ліричним листом Бориса Гулька, вибір буде очевидним, Закон проти загальних лозунгів.

Суд зазначив, що згідно пунктів 1,2,3 Календаря профілактичних щеплень в Україні визначено, що Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар) - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення.

За відсутності у роботодавця належним чином оформленого подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, відсторонення ним від роботи працівника, який відмовляється або ухиляється від профілактичних щеплень, вбачається неправомірним.

Щодо посилань представника відповідача та третьої особи на роз’яснення Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24.12.2021 р № 3223/0/208-21 про те, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим. Таке роз’яснення має рекомендаційний характер.

Водночас, у справі Jehovah’s Witnesses of Moscow and Others v. Russia (2010) ЄСПЛ на основі аналізу національної практики також зазначив: «… хоча публічний інтерес у збереженні життя чи здоров’я пацієнта є безсумнівно легітимним і сильним, він має поступитися сильнішому інтересу пацієнта у контролі над своїм власним життям. … вільний вибір і самовизначення є самі по собі основоположними складовими життя і, за відсутності будь-якої потреби у захисті третіх сторін – наприклад, у випадку обов’язкової вакцинації у період епідемії, держава має утриматися від втручання у особисту свободу вибору в сфері охорони здоров’я, адже таке втручання може тільки зменшити, а не посилити цінність життя» (п. 136 рішення).

Отже, сучасні міжнародні принципи та стандарти вимагають, що будь – яке медичне втручання, включаючи вакцинацію, має супроводжуватись попередньою вільною і поінформованою згодою.