Постанова ВП ВС про можливість стягнення витрат на правову допомогу при закритті апеляційного (касаційного) провадження

[ANTIRAID]

Державний герб України

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2022 року

м. Київ

Справа № 357/380/20
Провадження № 14-20цс22

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матюші», яка підписана представником Тетерею Світланою Ігорівною, на ухвалу Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року у складі колегії суддів Коцюрби О. П., Білич І. М., Слюсар Т. А.

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матюші» до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод», державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євка Володимира Володимировича про визнання недійсним договору про надання права користування земельною ділянкою (емфітевзис) і скасування запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матюші» (далі ? ТОВ «Агрофірма «Матюші») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» (далі ? ТДВ «Шамраївський цукровий завод»), державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євка В. В., у якому просило:

? визнати недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 05 січня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ТДВ «Шамраївський цукровий завод», щодо земельної ділянки площею 2,1151 га з кадастровим номером 3220483500:03:003:0032, яка розташована в межах Матюшівської сільської ради Білоцерківського району Київської області (далі - Матюшівська сільрада);

? скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ТДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 2,1151 га з кадастровим номером 3220483500:03:0032, яка розташована в межах Матюшівської сільради, номер запису про інше речове право 30598344, дата, час державної реєстрації: 05 березня 2019 року, 14:43:55, і припинити право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ТДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 2,1151 га з кадастровим номером 3220483500:03:003:0032, яка розташована в межах Матюшівської сільради.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 11 липня 2014 року між ТОВ «Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі, за яким остання передала в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 2,1151 га з кадастровим номером 3220483500:03:003:0032, яка розташована у межах Матюшівської сільради.

09 лютого 2015 року державний реєстратор Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Кулик В. О. зареєстрував право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 3220483500:03:003:0032 за ТОВ «Агрофірма «Матюші» (за індексним номером 19191966).

Протягом усього часу дії договору оренди позивач користувався вказаною земельною ділянкою у своїй господарській діяльності і належним чином сплачував орендну плату. Проте з лютого 2018 року ОСОБА_1 вчиняє дії, спрямовані на позбавлення ТОВ «Агрофірма «Матюші» права користування земельною ділянкою. Зокрема, 14 лютого 2018 року ОСОБА_1 направила ТОВ «Агрофірма «Матюші» повідомлення про розірвання договору оренди у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань щодо виплати орендної плати та в односторонньому порядку розірвала договір оренди на підставі пункту 33 цього договору.

17 лютого 2018 року державний реєстратор провів державну реєстрацію припинення права оренди ТОВ «Агрофірма «Матюші» на вказану земельну ділянку.

19 лютого 2018 року ОСОБА_1 уклала з ТДВ «Шамраївський цукровий завод» договір оренди земельної ділянки, за яким передала останньому в оренду ту ж земельну ділянку, що перебувала в оренді ТОВ «Агрофірма «Матюші», а державний реєстратор Міхачов В. А. зареєстрував право оренди на земельну ділянку за ТДВ «Шамраївський цукровий завод».

ТОВ «Агрофірма «Матюші» звернулось до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом про визнання недійсним правочину, скасування рішення про державну реєстрацію припинення права оренди. Вважало, що вказаний договір укладено з порушенням норм законодавства та умов договору оренди.

21 листопада 2019 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі № 357/11097/18 позов ТОВ «Агрофірма «Матюші» задоволено частково. Визнано недійсним вчинений ОСОБА_1 правочин щодо розірвання в односторонньому порядку договору оренди та договір оренди земельної ділянки від 19 лютого 2018 року, укладений між ОСОБА_1 і ТДВ «Шамраївський цукровий завод».

Разом з тим 05 січня 2019 року між ОСОБА_1 та ТДВ «Шамраївський цукровий завод» укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), за яким ТДВ «Шамраївський цукровий завод» фактично повторно отримав право використовувати спірну земельну ділянку для здійснення сільськогосподарської діяльності.

Позивач вважав, що оспорюваний договір укладений між ТОВ «Агрофірма «Матюші» та ОСОБА_1 з порушенням норм законодавства та умов договору оренди, а державна реєстрація права користування земельною ділянкою за ТДВ «Шамраївський цукровий завод» вчинена з порушенням норм законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

09 грудня 2020 року рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області позов ТОВ «Агрофірма «Матюші» задоволено частково.

Визнано недійсним договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) від 05 січня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ТДВ «Шамраївський цукровий завод», щодо земельної ділянки площею 2,1151 га з кадастровим номером 3220483500:03:003:0032, яка розташована в межах Матюшівської сільради.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ТДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 2,1151 га з кадастровим номером 3220483500:03:003:0032, яка розташована в межах Матюшівської сільради (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1493724532204), номер запису про інше речове право 30598344, дата, час державної реєстрації: 05 березня 2019 року, 14:43:55, і припинено право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) ТДВ «Шамраївський цукровий завод» щодо земельної ділянки площею 2,1151 га з кадастровим номером 3220483500:03:003:0032, яка розташована в межах Матюшівської сільради.

У частині вимог, заявлених до державного реєстратора Комунального підприємства «Агенція адміністративних послуг» Євка В. В., відмовлено.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ТДВ «Шамраївський цукровий завод» подало апеляційну скаргу.

09 лютого 2021 року Київський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за вказаною скаргою. 24 лютого 2021 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ТОВ «Агрофірма «Матюші» ? адвоката Тетері С. І.

01 березня 2021 року ухвалою Київського апеляційного суду апеляційне провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою ТДВ «Шамраївський цукровий завод» від апеляційної скарги.

11 березня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява представника ТОВ «Агрофірма «Матюші» про ухвалення додаткового рішення, у якій заявник просив стягнути з ТДВ «Шамраївський цукровий завод» понесені витрати на професійну правничу допомогу, надану Адвокатським об`єднанням «Еверлігал» (далі - АО «Еверлігал») на підставі договору про надання правової допомоги від 22 грудня 2018 року № 18/12-06, додатка від 10 лютого 2021 року № 10/02/21-1 до нього, викладеного в додатковій угоді від 10 лютого 2021 року № 10/02/21-1 до вказаного договору, у розмірі 20 064,36 грн.

07 липня 2021 року ухвалою Київського апеляційного суду в задоволенні заяви представника ТОВ «Агрофірма «Матюші» ? адвоката Тетері С. І. про ухвалення додаткового рішення у справі за апеляційною скаргою ТДВ «Шамраївський цукровий завод» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2020 року відмовлено.

Ухвала мотивована тим, що нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не передбачено ухвалення додаткового рішення судом, що постановив ухвалу про закриття апеляційного провадження.

Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог

У серпні 2021 року ТОВ «Агрофірма «Матюші» подало касаційну скаргу, у якій просило скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року та прийняти постанову, якою задовольнити заяву ТОВ «Агрофірма «Матюші» про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у порядку, передбаченому частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що при розгляді судом апеляційної інстанції заяви товариства та постановленні оскарженої ухвали суд мав не лише обмежитися посиланням на приписи статті 270 ЦПК України, допустивши при цьому їх порушення, а й з`ясувати, які саме недобросовісні дії були здійснені ТДВ «Шамраївський цукровий завод» у ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема, чи систематично ТДВ «Шамраївський цукровий завод» протидіяло правильному та швидкому вирішенню спору, чи мало на меті ущемлення прав та інтересів позивача та чи були дії цього товариства умисними.

Оскаржувана ухвала не містить жодного обґрунтування підстав відмови товариству у стягненні витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції, з огляду на неспівмірність їх розміру, що визначено частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції на порушення вимог статей 89, 137, 141 ЦПК України не надав оцінки співмірності витрат товариства на професійну правничу допомогу зі складністю справи, часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, а також значення справи для надання адвокатами послуг та виконаних робіт і значення справи для позивача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

13 серпня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу із суду першої інстанції.

19 жовтня 2021 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

19 січня 2022 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановила ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на статтю 403 ЦПК України.

Колегія суддів посилалася на те, що у справі, що переглядається, одним із правових питань є питання щодо того, чи підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу при закритті апеляційного провадження у справі.

У пункті 6 частини першої статті 264 ЦПК України передбачено, що одним з питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, є питання про те, як розподілити між сторонами судові витрати. На виконання вимоги щодо змісту судового рішення, розподіливши судові витрати між сторонами, суд відображає цей розподіл у резолютивній частині рішення суду відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 265 ЦПК України.

Такої вимоги не містить норма щодо змісту ухвали суду. Законодавець не передбачив загального правила щодо розподілу судових витрат у випадках, коли справа по суті не вирішується і розгляд справи не закінчується постановленням рішення. У такому разі розподіл судових витрат відбувається у випадках, прямо встановлених процесуальним законом при вчиненні певної процесуальної дії. Щодо судового збору такі випадки встановлено нормами ЦПК України та Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI), щодо інших витрат ? лише нормами ЦПК України.

Системне тлумачення зазначених норм ЦПК України дає підстави для висновку, що при закритті апеляційного провадження не передбачено розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Перегляд судових рішень у цивільних справах може відбуватись за правилами апеляційного та касаційного провадження.

Питання розподілу судових витрат врегульовано загальними нормами ЦПК України і не містить особливостей для апеляційного та касаційного провадження.

Водночас у судовій практиці спостерігається неоднаковий підхід для вирішення питання щодо розподілу судових витрат у разі закриття касаційного провадження в судах різних юрисдикцій.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду посилалася на те, що в ухвалі Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року у справі № 816/731/16 (провадження № К/9901/9639/19), якою відмовлено в задоволенні заяви про повернення судового збору, Верховний Суд дійшов висновку, що «аналіз процесуального законодавства свідчить про неможливість ототожнення понять «закриття провадження у справі» та «закриття касаційного провадження». Наслідком закриття провадження у справі є відсутність (скасування) рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, тоді як закриття касаційного провадження призведе до залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції. Зазначене підтверджує різне значення понять «закриття провадження у справі» та «закриття касаційного провадження» та неможливість їх ототожнення».

У той же час Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в додатковій ухвалі від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20 зробив протилежні висновки при розгляді питання щодо розподілу судових витрат при закритті касаційного провадження. Вказав, що витрати на професійну правничу допомогу при прийнятті ухвали про закриття касаційного провадження мають покладатися на сторону, яка допустила необґрунтоване подання касаційної скарги.

20 квітня 2022 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга ТОВ «Агрофірма «Матюші» підлягає задоволенню з таких підстав.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено принцип доступу до правосуддя.

Як доступ до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom)).

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France)).

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункти 8, 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

У справі, що переглядається, ТДВ «Шамраївський цукровий завод» не погодилось із рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2020 року та подало 31 грудня 2020 року апеляційну скаргу (а. с. 194, т. 2).

09 лютого 2021 року Київський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за вказаною скаргою.

24 лютого 2021 року до суду апеляційної інстанції від представника ТОВ «Агрофірма «Матюші» ? адвоката Тетері С. І. надійшов відзив на апеляційну скаргу (а. с. 1, т. 3).

До відзиву додано копію ордера на надання правничої допомоги, виданого АО «Еверлігал» адвокату Тетері С. І., а також копію додаткової угоди № 10/02/21-1 до договору про надання правової допомоги № 18/12-06 від 22 грудня 2018 року, укладеного між ТОВ «Агрофірма «Матюші» та АО «Еверлігал» (а. с. 8, 9, 22, т. 3). У відзиві заявник також зазначив, що позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу адвокатів АО «Еверлігал» у зв`язку з розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 064,36 грн, на підтвердження чого надано відповідні докази (а. с. 10, 11 т. 3).

01 березня 2021 року ухвалою Київського апеляційного суду апеляційне провадження у справі закрито на підставі частини четвертої статті 364 ЦПК України у зв`язку з відмовою ТДВ «Шамраївський цукровий завод» від апеляційної скарги. Зазначено, що відмова від апеляційної скарги надійшла на електронну адресу Київського апеляційного суду 17 лютого 2021 року.

11 березня 2021 року на адресу Київського апеляційного суду надійшла заява представника ТОВ «Агрофірма «Матюші» про ухвалення у справі додаткового рішення, у якій заявник просив стягнути з ТДВ «Шамраївський цукровий завод» понесені витрати на професійну правничу допомогу, надану АО «Еверлігал» на підставі договору про надання правової допомоги від 22 грудня 2018 року № 18/12-06, додатка від 10 лютого 2021 року № 10/02/21-1 до нього, викладеного в додатковій угоді від 10 лютого 2021 року № 10/02/21-1 до вказаного договору, у розмірі 20 064,36 грн. До заяви додано детальний опис наданих послуг та здійснених витрат у процесі надання професійної правничої допомоги під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції (а. с. 69-75, т. 3).

07 липня 2021 року ухвалою Київського апеляційного суду в задоволенні заяви представника ТОВ «Агрофірма «Матюші» ? адвоката Тетері С. І. про ухвалення додаткового рішення у справі за апеляційною скаргою ТДВ «Шамраївський цукровий завод» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2020 року відмовлено.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що аналіз статті 270 ЦПК України дає підстави для висновку, що додаткове рішення може бути ухвалене судом лише після ухвалення рішення. Нормами ЦПК України не передбачено ухвалення додаткового рішення судом, що постановив ухвалу про закриття апеляційного провадження.

06 серпня 2021 року ТОВ «Агрофірма «Матюші» оскаржило зазначену увалу в касаційному порядку (а. с. 96-101, т. 3).

Передаючи ухвалою від 19 січня 2022 року справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася тим, що у судовій практиці спостерігається неоднаковий підхід до вирішення питання щодо розподілу судових витрат у разі закриття касаційного провадження в судах різних юрисдикцій.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 29 травня 2019 року у справі № 820/4918/16 (провадження № 11-42апп19) зробила висновок, що пунктом 5 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI передбачено повернення судового збору в разі закриття (припинення) провадження у справі. Однак, оскільки Велика Палата Верховного Суду закриває касаційне провадження у зв`язку з відмовою позивача від касаційної скарги, то підстав для повернення судового збору немає.

Посилаюсь на зазначену правову позицію Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду ухвалами від 01 липня 2020 року (справа № 756/12935/18), від 02 вересня 2020 року (справа № 695/512/16-ц), від 08 квітня 2021 року (справа № 755/4032/19), від 15 квітня 2021 року (справа № 167/41/20), від 30 квітня 2021 року (справа № 183/5644/17), від 08 листопада 2021 року (справа № 701/266/19), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалами від 27 липня 2021 року (справа № 911/670/20), від 08 вересня 2021 року (справа № 904/5472/19), від 08 листопада 2021 року (№ 925/657/20), від 20 грудня 2021 року (справа № 917/1384/20), від 14 лютого 2022 року (справа № 913/526/20), від 15 лютого 2022 року (справа № 920/1318/20), від 07 квітня 2022 року), об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою від 22 листопада 2019 року (справа № 816/731/16) відмовили у задоволенні клопотань про повернення судового збору за подання касаційної скарги у зв`язку Із закриттям касаційного провадження.

У той же час Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в додатковій ухвалі від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20 зробив протилежні висновки при розгляді питання щодо розподілу судових витрат при закритті касаційного провадження.

Задовольняючи заяву про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку Із закриттям касаційного провадження у справі, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду керувалася тим, що для забезпечення принципу господарського судочинства щодо відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, та забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову (необґрунтованої касаційної скарги) витрати на професійну правничу допомогу при прийнятті ухвали про закриття касаційного провадження мають покладатися на сторону, яка допустила необґрунтоване подання касаційної скарги.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновку Верховного Суду, про те, що у разі закриття касаційного провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України судові витрати відповідно до статей 126, 129, 130 ГПК України розподілу не підлягають, оскільки за змістом цих норм покладення судових витрат на ту чи іншу сторону або компенсація таких витрат здійснюється у випадках розгляду справи по суті або у разі визнання позову, закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду (причому закриття провадження у справі є процесуальною дією, відмінною від закриття касаційного провадження), викладеного у судових рішеннях від 23 лютого 2021 року у справі № 910/18421/19, від 08 червня 2021 року у справі № 910/8103/16, від 06 липня 2021 року у справі № 903/847/20, від 06 липня 2021 року у справі № 911/713/20, від 27 липня 2021 року у справі № 911/3504/20, від 25 серпня 2021 року у справі № 914/2243/20, від 21 вересня 2021 року у справі № 922/3789/20, від 30 вересня 2021 року у справі № 909/1411/13.

На розгляд Великої Палати Верховного Суду поставлено питання: чи підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу при закритті апеляційного (касаційного) провадження?

Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному перегляах учасники процесу несуть певні витрати.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Види судових витрат, порядок їхньої оплати, розподілу, зменшення розміру тощо встановлено главою 8 ЦПК України.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи відповідно до частин першої - третьої статті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої зазначеної статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (частина дев`ята статті 141 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що за частинами другою - п`ятою статті 258 ЦПК України розгляд справи по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, вирішуються шляхом постановлення ухвал. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядках закінчується прийняттям постанови. У випадках, передбачених цим Кодексом, судовий розгляд закінчується постановленням ухвали чи видачею судового наказу.

Таким чином, розглядом справи по суті у суді першої інстанції є вирішення спору шляхом ухвалення судового рішення. Апеляційне та касаційне провадження відповідно до глав 1, 2 розділу V ЦПК України є одним із етапів перегляду судового рішення у разі незгоди з ним однією із сторін (сторонами). Відмова сторони від апеляційної (касаційної) скарги (частина четверта статті 364, частина четверта статті 398 ЦПК України) є правом заявника і не впливає на той факт, що справа вже розглянута по суті судом першої інстанції.

При цьому подання стороною апеляційної (касаційної) скарги та відкриття апеляційного (касаційного) провадження у справі потребує відповідної підготовки інших учасників справи: вивчення апеляційної (касаційної) скарги, її мотивів і доводів, за необхідності - підготовка відзиву на скаргу, участь у судових засіданнях, ознайомлення з матеріалами справи тощо.

Як у суді першої інстанції, так і при апеляційному та касаційному переглядах справи учасники справи мають право на професійну правничу допомогу, що закріплено положеннями статті 59 Конституції України.

Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи (стаття 133 ЦПК України). Відповідно до статті 137 ЦПК України зазначені витрати несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) та постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс).

Позивачем на підтвердження понесених ним витрат надано копії: укладеного між ТОВ «Агрофірма «Матюші» та Адвокатським об`єднанням «Еверлігал» договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 18/12-06 від 22 грудня 2018 року, додаткової угоди № 10/02/21-1 від 10 лютого 2021 року, акта приймання-передачі наданих послуг в рамках правової допомоги від 05 березня 2021 року, а також детальний опис наданих послуг та здійснених витрат у процесі надання правової допомоги на загальну суму 20 064,36 грн (а. с. 72-74, т. 3).

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди № 10/02/21-1 до договору про надання правової допомоги № 18/12-06 від 22 грудня 2018 року, укладеного між ТОВ «Агрофірма «Матюші» (клієнт) та АО «Еверлігал», сторони погодили надання останнім клієнту професійної правничої допомоги щодо представництва його інтересів у судовому спорі з ОСОБА_1 , ТДВ «Шамраївський цукровий завод» під час розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції, що включає, зокрема, але не виключно: аналіз апеляційних скарг відповідачів на судові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у справі № 357/380/20, підготовку та подання до суду відзивів клієнта на апеляційні скарги, підготовку інших необхідних процесуальних документів, ознайомлення з матеріалами справи, участь у судових засіданнях в суді апеляційної інстанції, вчинення інших дій, необхідних для надання клієнту професійної правничої допомоги. Відповідно до пункту 2 угоди розмір винагороди за надання правничої (правової) допомоги становить грошову суму в національній валюті, еквівалентну 600 євро (а. с. 21, т. 3).

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвокатів АО «Еверлігал» у зв`язку з розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 20 064,36 грн у матеріалах справи на а. с. 10, 11, т. 3 міститься копія рахунку на оплату № 33 від 10 лютого 2021 року та копія платіжного доручення про сплату 20 064,36 грн.

Загальні норми ЦПК України спрямовані на відшкодування судових витрат стороні, яка виграла справу, тобто права якої були невизнані, оспорені або порушені іншою стороною та поновлені лише в результаті розгляду справи судом.

ЦПК України містить норми щодо розподілу судових витрат у разі ухвалення судового рішення (частина друга статті 141 ЦПК України) та у випадках, коли вимоги позивача судом по суті не розглядалися, але справа провадженням закінчується у зв`язку із закриттям такого чи залишенням справи без розгляду (стаття 142 ЦПК України).

Перегляд судових рішень (як рішень, постанов та ухвал) у апеляційному та касаційному порядках унормовано спеціальними статтями ЦПК України. Доступ до апеляційного та касаційного переглядів є одним із принципів цивільного процесу і передбачений у пункті 8 частини третьої статті 2 та статті 17 ЦПК України.

За результатами апеляційного та касаційного переглядів відповідно суд має право як на певні висновки щодо розгляду справи по суті (статті 374, 409 ЦПК України), так і певні процесуальні висновки, які унеможливлюють подальший апеляційний чи касаційний розгляд (статті 362 та 396 ЦПК України).

Однією з таких підстав закриття апеляційного провадження є заява особи, яка падала апеляційну скаргу, після відкриття апеляційного провадження, про відмову від скарги та за відсутності заперечень проти цього інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що апеляційне провадження має певні етапи, які вимагають як дій суду, так і дій інших учасників справи.

А саме: суд апеляційної інстанції перевіряє відповідність апеляційної скарги щодо форми і змісту вимогам статті 356 ЦПК України, дотримання строку, встановленого статтею 354 ЦПК України, повноважень особи, яка подала таку скаргу, сплату судових витрат та постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

З цією процесуальною дією суду пов`язано право учасників справи подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого апеляційним судом в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (частина перша статті 360 ЦПК України).

У частинах другій, четвертій статті 360 ЦПК України встановлено вимоги до форми та змісту відзиву та вказано на необхідність надання доказів надсилання його копій та документів, доданих до нього, іншим учасникам справи.

Тобто надання відзиву на апеляційну скаргу є реалізацією принципу змагальності сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 та стаття 12 ЦПК України).

Подача апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження вимагає від інших учасників справи вчинення дій на захист своїх інтересів та спонукає до здійснення певних дій, які б не були реалізовані за відсутності апеляційної скарги.

Тому і у випадку закриття апеляційного провадження мають бути враховані судові витрати, які понесли інші учасники справи у зв`язку зі зверненням з апеляційною скаргою та відкриттям апеляційного провадження.

У такому випадку в апеляційного суду немає необхідності обґрунтовувати добросовісність чи недобросовісність особи, яка подала апеляційну скаргу, оскільки така особа реалізує своє право на апеляційний перегляд судового рішення, однак самостійно прийняла рішення в межах принципу диспозитивності (пункт 5 частини третьої статті 2, стаття 13 ЦПК України) про відмову від апеляційної скарги, усвідомлюючи наслідки такої відмови, а саме згідно з частиною п`ятою статті 364 ЦПК України унеможливлення для цієї особи апеляційного перегляду судового рішення.

Отже, у разі закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою особи, яка падала апеляційну скаргу, від такої, унеможливлюється повторне звернення цієї особи з апеляційною скаргою на оскарження судового рішення, однак інші учасники справи, які добросовісно реагували на відкриття апеляційного провадження поданням відзиву на апеляційну скаргу, понесли судові витрати, оскільки, у цьому випадку, звернулися за правничою допомогою до адвоката (стаття 15 ЦПК України), а відтак могли розраховувати на відшкодування вказаних витрат у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги. Однак такий же за своїми наслідками результат вони б отримали і у разі закриття апеляційного провадження, оскільки судове рішення, ухвалене судом першої інстанції по суті спору, залишається без змін.

Тому у випадку закриття апеляційного провадження відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали або нівелювали загальний принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

З огляду на зазначене, враховуючи фактичний обсяг наданих позивачу юридичних послуг, час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), а також відсутність клопотання ТДВ «Шамраївський цукровий завод» про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими вимоги представника ТОВ «Агрофірма «Матюші» Тетері С. І. про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу у справі № 357/380/20, понесених у суді апеляційної інстанції.

Посилання Київського апеляційного суду на те, що нормами ЦПК України не передбачено ухвалення додаткового рішення судом, що постановив ухвалу про закриття апеляційного провадження, не є підставою для відмови у задоволенні вимоги сторони про відшкодування понесених нею судових витрат.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що не вбачається підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 29 травня 2019 року у справі № 820/4918/16 (провадження № 11-52апп19), оскільки у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання про повернення судового збору особі, яка подала касаційну скаргу, а потім відмовилася від неї.

У справі, що перебуває на розгляді, вирішено питання про відшкодування судових витрат, понесених учасником справи, відмінним від особи, яка подала апеляційну скаргу, у зв`язку з відкриттям апеляційного провадження.

Тобто обставини справи не є подібними.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково й ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Виходячи з викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про задоволення касаційної скарги та скасування ухвали апеляційного суду.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4, частини першої статті 4 Закону № 3674-VI судовий збір за поданняапеляційної і касаційної скарг на ухвалу суду юридичною особою або фізичною особою - підприємцем становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно із Законом України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць становив 2 270 грн.

Оскільки за подання касаційної скарги ТОВ «Агрофірма «Матюші» судовий збір не сплатило, зазначені судові витрати у зв`язку із задоволенням касаційної скарги в силу вимог статті 141 ЦПК України підлягають стягненню з ТДВ «Шамраївський цукровий завод» в дохід держави.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 403, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матюші», яка підписана представником Тетерею Світланою Ігорівною, задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року скасувати та ухвалити нову постанову.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» (09061, Київська область, Сквирський район, с. Руда, вул. Заводська, 27, код ЄДРПОУ 13737989) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Матюші» (09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Олеся Гончара, 1/42, кабінет 509, код ЄДРПОУ 03755348) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 064,36 грн (двадцять тисяч шістдесят чотири гривні тридцять шість копійок).

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Шамраївський цукровий завод» (09061, Київська область, Сквирський район, с. Руда, вул. Заводська, 27, код ЄДРПОУ 13737989) в дохід держави судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 2 270 грн (дві тисячі двісті сімдесят гривень).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: В. В. Британчук Г. Р. Крет

Ю. Л. Власов Л. М. Лобойко

І. В. Григор`єва К. М. Пільков

М. І. Гриців О. Б. Прокопенко

Д. А. Гудима Л. І. Рогач

Ж. М. Єленіна В. М. Сімоненко

І. В. Желєзний І. В. Ткач

О. С. Золотніков О. С. Ткачук

Л. Й. Катеринчук С. П. Штелик

https://reyestr.court.gov.ua/Review/104769594

[ANTIRAID]

Велика палата зазначила, що у разі закриття апеляційного провадження у зв`язку з відмовою особи, яка падала апеляційну скаргу, від такої, унеможливлюється повторне звернення цієї особи з апеляційною скаргою на оскарження судового рішення, однак інші учасники справи, які добросовісно реагували на відкриття апеляційного провадження поданням відзиву на апеляційну скаргу, понесли судові витрати, оскільки, у цьому випадку, звернулися за правничою допомогою до адвоката (стаття 15 ЦПК України), а відтак могли розраховувати на відшкодування вказаних витрат у випадку відмови у задоволенні апеляційної скарги. Однак такий же за своїми наслідками результат вони б отримали і у разі закриття апеляційного провадження, оскільки судове рішення, ухвалене судом першої інстанції по суті спору, залишається без змін.

Тому у випадку закриття апеляційного провадження відсутні будь-які обставини, які б унеможливлювали або нівелювали загальний принцип відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).