Постанова ВП ВС про можливість застосування реституції на половину замість витребування з незаконного володіння земельної ділянки


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

2 members have voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      0
    • Ні
      2
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

Постанова
Іменем України

20 липня 2022 року

м. Київ

Справа № 923/196/20

Провадження № 12-58гс21

Велика Палата Верховного Суду у складі

головуючого судді Рогач Л. І.,

судді-доповідача Катеринчук Л. Й.,

суддів Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.

за участю

секретаря судового засіданняСпівака С. В.,

представника відповідача - адвоката Пономаренко К. П.

розглянула у судовому засіданні справу за позовом Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області (далі - позивач, селищна рада) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Табіті» (далі - відповідач, ТзОВ «Табіті») про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків його недійсності

за касаційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Херсонської області від 30 червня 2020 року, ухвалене суддею Закуріним М. К., і постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12 липня 2021 року, прийняту колегією суддів у складі Діброви Г. І., Принцевської Н. М. і Ярош А. І.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. Селищна рада продала товариству з обмеженою відповідальністю земельну ділянку комунальної власності без проведення земельних торгів. Підставою стало те, що на цій ділянці нібито знаходився об`єкт нерухомого майна, право власності на який товариство зареєструвало за собою. Придбавши земельну ділянку, покупець поділив її на шість інших із присвоєнням їм кадастрових номерів. Незабаром рада довідалася про незаконність спорудження вказаного об`єкта, бо ні замовник будівництва, ні товариство-відповідач не мали на земельну ділянку відповідного речового права, з огляду на що управління Державної архітектурно-будівельної інспекції (далі - ДАБІ) скасувало реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт.

2. Селищна рада звернулася до суду. Просила визнати недійсним укладений із товариством договір купівлі-продажу земельної ділянки та повернути утворені внаслідок поділу останньої земельні ділянки. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив. Суд апеляційної інстанції під час нового розгляду справи залишив рішення суду першої інстанції без змін. Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи касаційну скаргу відповідача мала, зокрема, вирішити питання про те, чи є підстави визнати спірний договір недійсним і застосувати реституцію. Виснувала, що цей договір є нікчемним, бо порушує публічний порядок. Тому не потребує додаткового визнання недійсним за рішенням суду. Єдиним ефективним способом захисту прав позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання товариства повернути відповідні земельні ділянки.

(2) Короткий зміст позовної заяви

3. 27 лютого 2020 року позивач подав позов, у якому з урахуванням уточнень просив:

3.1. Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 30 серпня 2019 року, укладений позивачем із відповідачем, зареєстрований у реєстрі за № 808 і посвідчений приватним нотаріусом Скадовського районного нотаріального округу Херсонської області Гришком Сергієм Миколайовичем (далі - спірний договір купівлі-продажу).

3.2. Повернути до «комунальної власності селищної ради» земельні ділянки з кадастровими номерами 6524755500:01:001:1205 площею 0,1622 га, 6524755500:01:001:1206 площею 0,1081 га, 6524755500:01:001:1207 площею 0,2704 га, 6524755500:01:001:1208 площею 0,1622 га, 6524755500:01:001:1209 площею 0,1081 га та 6524755500:01:001:1210 площею 0,2704 га (далі разом - спірні земельні ділянки).

4. Мотивував позов так:

4.1. У 2018 році відповідач звернувся до селищної ради із заявою про викуп земельної ділянки, до якої долучив витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та зазначив, що є власником «нерухомого майна», розміщеного на земельній ділянці 6524755500:01:063:0099 площею 1,0814 га, яка розташована за адресою: Херсонська обл., Скадовський район, смт. Лазурне (далі - первинна земельна ділянка).

4.2. 19 квітня 2019 року селищна рада прийняла рішення № 729 «Про продаж земельної ділянки несільськогосподарського призначення» (далі - рішення № 729), згідно з яким вирішила продати відповідачеві первинну земельну ділянку під об`єктом нерухомого майна «Літнє кафе, вбиральня з душовими, побутові приміщення, склад, навіс, альтанка, огорожа, зовнішні рукомийники, водонапірний бак, мостіння», що перебуває у власності відповідача.

4.3. 30 серпня 2019 року на підставі рішення № 729 позивач уклав із відповідачем спірний договір купівлі-продажу.

4.4. 15 січня 2020 року заступник прокурора Херсонської області у листі № 05/2-20вих-20 повідомив позивача про те, що на первинній земельній ділянці незаконно розміщений об`єкт незавершеного будівництва «База відпочинку». Також зазначив про таке:

4.4.1. 24 березня 2017 року на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «ПР Трейдінг Компані» (далі - замовник, ТзОВ «ПР Трейдінг Компані») Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Херсонській області (далі - Управління ДАБІ у Херсонській області) зареєструвало декларацію про початок виконання будівельних робіт за № ХС 082170802344 щодо об`єкта «База відпочинку» (далі - декларація про початок виконання будівельних робіт).

4.4.2. 17 квітня 2018 року Управління ДАБІ у Херсонській області видало наказ № 57-ск про скасування реєстрації цієї декларації, оскільки замовник вніс до неї недостовірну інформацію. Законність вказаного наказу підтверджують рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 21 червня 2018 року та постанова П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14 листопада 2018 року у справі № 821/723/18.

4.4.3. 24 березня 2017 року право власності на об`єкт незавершеного будівництва «База відпочинку» зі ступенем готовності 18 %, розташований за адресою: Херсонська обл., Скадовський район, смт. Лазурне, вул. Причальна, 4 (далі - об`єкт незавершеного будівництва), зареєструвала ОСОБА_1 , а 7 травня 2018 року - відповідач на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна у статутний капітал ТзОВ «Табіті» від цієї ж дати.

4.5. ТзОВ «ПР Трейдінг Компані» володіло первинною земельною ділянкою на підставі договору оренди земельної ділянки від 21 жовтня 2008 року, наданої для будівництва й обслуговування об`єкта нерухомого майна - бази відпочинку. 16 квітня 2013 року Господарський суд Херсонський області ухвалив рішення у справі № 923/239/13, згідно з яким визнав вказаний договір недійсним. Це рішення залишив без змін Одеський апеляційний господарський суд згідно з постановою від 30 липня 2013 року.

4.6. 7 травня 2018 року ОСОБА_1 внесла об`єкт незавершеного будівництва до статутного капіталу відповідача як її внесок. Це стало підставою для реєстрації права власності на цей об`єкт за відповідачем. ОСОБА_1 не могла не знати про те, що декларація про початок виконання будівельних робіт скасована, і що вона є власником не об`єкта незавершеного будівництва, а будівельних матеріалів та вартості робіт.

4.7. Під час укладення спірного договору купівлі-продажу без проведення земельних торгів позивач вважав, що на первинній земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомості, який є власністю відповідача. Проте інформація стосовно цього, яку надав відповідач, не відповідала дійсності.

4.8. Зазначені у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості про речове право на об`єкт незавершеного будівництва є недостовірними, бо ТзОВ «ПР Трейдінг Компані», ОСОБА_1 та відповідач не набували і не могли набути право власності на цей об`єкт з огляду на приписи статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Тому на момент звернення відповідача із заявою про викуп у позивача первинної земельної ділянки ТзОВ «Табіті» не було власником об`єкта незавершеного будівництва та не мало права придбати цю ділянку поза процедурою земельних торгів.

4.9. Відповідач поділив первинну земельну ділянку на шість спірних земельних ділянок, присвоївши їм окремі кадастрові номери. Оскільки спірний договір купівлі-продажу є недійсним, відповідач має повернути спірні земельні ділянки у комунальну власність.

(3) Короткий зміст рішень суду (первинний розгляд справи)

5. 30 червня 2020 року Господарський суд Херсонської області ухвалив рішення, згідно з яким позовні вимоги задовольнив. Мотивував рішення так:

5.1. Об`єкт незавершеного будівництва не є об`єктом нерухомості. Згідно з частиною третьою статті 331 ЦК України він є сукупністю будівельних матеріалів - майна, що належить забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює будівництво) (пункти 22.1, 28 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 грудня 2019 року у справі № 916/633/19). Тому продаж земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, має відбуватися згідно з частиною першою статті 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), тобто на конкурентних засадах.

5.2. Оскільки Управління ДАБІ у Херсонській області скасувало реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт, об`єкт незавершеного будівництва був споруджений самочинно. Тому згідно з частиною другою статті 376 ЦК України відповідач не набув права власності на об`єкт незавершеного будівництва як на об`єкт нерухомого майна, незважаючи на державну реєстрацію такого права.

5.3. Продаж первинної земельної ділянки відбувся без проведення земельних торгів, усупереч приписам статей 128, 134, 135 ЗК України. Тому спірний договір купівлі-продажу є недійсним (на первинній земельній ділянці не було об`єкта нерухомого майна; об`єкт незавершеного будівництва збудований самочинно), а його сторони зобов`язані повернути одна одній все отримане за цим договором, а саме: позивач - вартість земельної ділянки у сумі 1 081 400,00 грн, а відповідач - первинну земельну ділянку. Оскільки останню відповідач поділив на шість спірних земельних ділянок, він зобов`язаний повернути їх позивачеві.

6. 2 грудня 2020 року Південно-західний апеляційний господарський суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення Господарського суду Херсонської області від 30 червня 2020 року й ухвалив нове - про відмову у задоволенні позову. Мотивував постанову так:

6.1. Відсутні докази незаконності рішення № 729. Інформацію про скасування цього рішення позивач не надав.

6.2. Суд першої інстанції помилково виснував, що скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт позбавило відповідача права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який знаходився на первинній земельній ділянці.

6.3. Доказів, які би спростували інформацію, відображену у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про реєстрацію права власності відповідача на об`єкт незавершеного будівництва, у матеріалах справи немає.

6.4. На момент укладення спірного договору купівлі-продажу сторони не порушили вимог чинного законодавства. Це унеможливлює визнання такого договору недійсним.

6.5. Спірні земельні ділянки, що є «предметом витребування», - це об`єкти, відносно яких «виключається можливість вирішення питання про їх витребування у цій справі, бо такі правовідносини регулюють приписи статей 330 і 388 ЦК України».

7. 17 травня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду прийняв постанову, згідно з якою касаційну скаргу селищної ради задовольнив частково: скасував постанову апеляційного господарського суду та направив до нього справу на новий розгляд. Мотивував так:

7.1. Суд апеляційної інстанції не врахував висновок щодо застосування частини третьої статті 331 ЦК України, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 грудня 2019 року у справі № 916/633/19, а також висновку про застосування приписів статей 127, 128, 134 ЗК України, викладеного у постанові цього ж суду від 9 лютого 2018 року у справі № 910/4528/15-г.

7.2. Об`єкт незавершеного будівництва за змістом частини третьої статті 331 ЦК України є сукупністю належних забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво) матеріалів, обладнання тощо, використаних у процесі будівництва. Статус об`єкта як нерухомого майна виникає з моменту завершення будівництва (близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 грудня 2019 року у справі № 916/633/19, від 13 березня 2019 року у справі № 910/4032/18 і від 26 лютого 2020 року у справі № 914/1658/15).

7.3. Державна реєстрація речових прав на об`єкт незавершеного будівництва не змінює визначеного частиною третьою статті 331 ЦК України статусу такого об`єкта як сукупності будівельних матеріалів та обладнання. Вона не звільняє забудовника від обов`язку після завершення будівництва (створення майна) ввести його в установленому порядку в експлуатацію та здійснити державну реєстрацію права власності на новостворене нерухоме майно (див. також постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 лютого 2021 року у справі № 914/2070/19).

7.4. Суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва означає дотримання умов, із якими закон пов`язує наявність підстав набуття земельної ділянки у власність на неконкурентних засадах згідно з приписом абзацу другого частини другої статті 134 ЗК України. Апеляційний суд не врахував, що така державна реєстрація не змінює правовий режим цього майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) у розумінні статті 181 та частини другої статті 331 ЦК України.

7.5. Належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача повернути шість спірних земельних ділянок, утворених унаслідок поділу первинної земельної ділянки.

7.6. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, не навів мотивів його скасування, не спростував висновків із посиланням на відповідні норми права та досліджені докази, чим порушив норми процесуального права. Це має наслідком скасування рішення апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

(4) Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції (новий розгляд)

8. 12 липня 2021 року Південно-західний апеляційний господарський суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення Господарського суду Херсонської області від 30 червня 2020 року. Мотивував постанову так:

8.1. Об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю належних забудовнику (особі, яка на законних підставах здійснює відповідне будівництво) матеріалів, обладнання тощо, використаних під час будівництва. Статус об`єкта як нерухомого майна виникає з моменту завершення будівництва (близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 грудня 2019 року у справі № 916/633/19, від 13 березня 2019 року у справі № 910/4032/18 та від 26 лютого 2020 року у справі № 914/1658/15). Відповідач не набув право власності на об`єкт нерухомості. Тому для вирішення справи не має значення «питання самовільності» зведення на первинній земельній ділянці об`єкта незавершеного будівництва.

8.2. Сторони уклали спірний договір купівлі-продажу з порушенням процедури, визначеної статтями 127 і 134 ЗК України, тобто без проведення земельних торгів. Це є підставою для визнання такого договору недійсним. Тому його сторони зобов`язані повернути одна одній все, що за ним отримали: позивач - вартість первинної земельної ділянки у сумі 1 081 400,00 грн, а відповідач - відповідну земельну ділянку.

8.3. У разі поділу земельної ділянки змінюються межі, площа та кадастровий номер цієї земельної ділянки. Проте обсяг прав попереднього землекористувача, набутий на таку земельну ділянку у встановленому законом порядку, не змінюється. Тому належним способом захисту порушеного права є вимога про повернення шести спірних земельних ділянок, утворених унаслідок поділу первинної земельної ділянки. Задоволення цієї вимоги забезпечує ефективний захист прав позивача.

(5) Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. 20 липня 2021 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову.

(6) Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

10. 4 серпня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду з огляду на припис пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відкрив касаційне провадження у справі та зупинив до закінчення касаційного перегляду виконання оскаржених судових рішень.

11. 22 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтував тим, що вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року у справі № 727/9360/17. Мотивував ухвалу так:

11.1. У справі № 727/9360/17 касаційний суд ототожнив поняття «об`єкт нерухомого майна» із поняттям «об`єкт незавершеного будівництва» та виснував, що позивач, за яким зареєстроване право власності на цей об`єкт, має право згідно з абзацом другим частини другої статті 134 ЗК України отримати у користування або власність відповідну земельну ділянку без проведення земельних торгів.

11.2. Згідно з частиною третьою статті 331 ЦК України статус об`єкта як нерухомого майна виникає з моменту завершення будівництва. Тому наявність в особи зареєстрованого права власності на об`єкт незавершеного будівництва не надає їй права на викуп без проведення земельних торгів земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт.

11.3. Правовідносини у справах № 727/9360/17 і № 923/196/20 є подібними, бо стосуються застосування приписів статті 134 ЗК України.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

12. Відповідач мотивував касаційну скаргу так:

12.1. Абзац другий частини другої статті 134 ЗК України застосовний і тоді, коли на земельній ділянці знаходиться об`єкт незавершеного будівництва, бо останній є об`єктом нерухомого майна.

12.2. Особливістю правового режиму нерухомого майна є те, що під час його створення воно може набувати статус як незавершеного будівництвом об`єкта, так і завершеного. Об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) - особлива нерухома річ, фізичне створення якої розпочалось, але не завершене. Щодо неї можливо встановити будь-які суб`єктивні майнові права у випадках і у порядку, визначених актами цивільного законодавства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18).

12.3. До спірних правовідносин слід застосувати висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року у справі № 727/9360/17.

12.4. Висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18 грудня 2019 року у справі № 916/633/19, від 26 лютого 2020 року у справі № 914/1658/15 і від 13 березня 2019 року у справі № 910/4032/18 до спірних правовідносин незастосовні через неподібність спірних правовідносин у тих справах і у справі № 923/196/20. Висновків про застосування приписів статті 134 ЗК України у зазначених постановах немає.

12.5. Суди першої й апеляційної інстанцій не оцінили пропорційності втручання у право власності відповідача на майно, зокрема наявність для цього суспільного (публічного) інтересу. Принцип пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, й інтересами особи, яка, так чи інакше, від цього страждає. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, якої необхідно досягти, та засобами, які застосовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар (близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 червня 2019 року у справі № 916/1986/18 і від 29 січня 2020 року у справі № 927/83/19). Тому під час розгляду справи № 923/196/20 суди мали дослідити сумісність відповідного заходу втручання у право відповідача на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

12.6. Недотримання позивачем вимог статті 134 ЗК України не повинно зумовлювати настання негативних наслідків для відповідача, який такого порушення не вчинив, зокрема не може мати наслідком позбавлення відповідача права власності на спірні земельні ділянки. Інше застосування норм було би порушенням розумності, добросовісності та справедливості (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).

12.7. До спірних правовідносин слід застосувати висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), сформульовані у його рішеннях від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom, заява № 44277/98) та від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), а також висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 14 березня 2007 року у справі № 21-8во07.

12.8. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно на них покладається.

12.9. Якщо особа, яка має право на оскарження документа чи юридичного факту, безпосередньо висловилася або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати таке право, така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба згодом реалізувати право на оскарження суперечитиме попередній поведінці та має призводити до припинення зазначеного права (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц).

12.10. Селищна рада, діючи недобросовісно, звернулася до суду з позовом, який мотивувала допущеними нею порушеннями приписів частини другої статті 134 ЗК України, про які вона знала під час укладення спірного договору купівлі-продажу. Суди першої й апеляційної інстанцій цього не врахували. Внаслідок зловживання позивачем правом на звернення з позовом він має нести негативні наслідки такого зловживання. Ці наслідки можуть полягати, зокрема, у відмові суду захистити право (див. також постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 7 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17).

12.11. Право не виникає внаслідок неправомірних дій (ex iniuria ius non oritur); держава не може відмовитися від виконання зобов`язання, посилаючись на підстави, визнані незаконними; те, що право виникає з факту (ex facto ius oritus), не означає, що право може виникати з несправедливості (ex iniuria ius non oritur).

13. 21 вересня 2021 року відповідач подав пояснення на відзив позивача на касаційну скаргу. Мотивував так:

13.1. Будівництво відповідач здійснював на підставі декларації про початок виконання будівельних робіт, реєстрацію якої надалі скасували. Однак до цього для виконання будівельних робіт була юридична підстава. На момент скасування реєстрації вказаної декларації об`єкт незавершеного будівництва мав 18 % готовності. Тому нема підстав вважати цей об`єкт самочинним будівництвом.

13.2. Під час укладення спірного договору купівлі-продажу позивач не заперечував наявності у відповідача права власності на об`єкт незавершеного будівництва та не стверджував, що виконання будівельних робіт до 18% готовності цього об`єкта відбулось без дозвільних документів.

13.3. Суди першої й апеляційної інстанцій не встановили, що відповідач діяв недобросовісно. Він не приховував належність йому на праві власності об`єкта незавершеного будівництва. Тому твердження позивача про недобросовісність відповідача є недоречними.

13.4. Саме позивач визначив площу первинної земельної ділянки, яку він продав відповідачеві, та затвердив її експертну оцінку Тому позивач необґрунтовано вважає незаконною передачу цієї ділянки у власність відповідачеві через те, що її площа не відповідає площі розміщеного на ній об`єкта незавершеного будівництва. Крім того, питання означеної невідповідності площі не стосується предмета касаційного оскарження. Суди попередніх інстанцій це питання не досліджували.

13.5. Оскільки Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду направив справу на новий розгляд, необґрунтованими є доводи позивача про застосування принципу res judicata (остаточності рішень суду), а також про те, що цей суд сформулював у постанові про направлення справи на новий розгляд висновки, які треба застосувати.

14. Під час судового засідання представник відповідача підтримала доводи касаційної скарги та письмових пояснень, просила касаційну скаргу задовольнити.

(2) Позиції інших учасників справи

15. 31 серпня 2021 року позивач подав відзив на касаційну скаргу. Просив залишити без змін оскаржені рішення судів. Мотивував так:

15.1. У випадку, коли особа збудувала об`єкт нерухомого майна самочинно, вона не стає його власником. Приписи статей 331 та 376 ЦК України означають, що особа залишається власником будівельних матеріалів і робіт, але не стає власником саме об`єкта нерухомого майна. Навіть якщо суд погодиться з тим, що об`єкт незавершеного будівництва є об`єктом нерухомого майна (будівлею або спорудою), відповідач не є його власником, бо не набув права власності на нього з огляду на імперативний припис частини другої статті 376 ЦК України.

15.2. За змістом статті 376 ЦК України особа може набути самочинно збудований об`єкт у власність «виключно у судовому порядку» за умови виділення земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно. Відповідного рішення суду відповідач не має, а тому не є власником нерухомого майна і не міг набути право власності на первинну земельну ділянку на підставі абзацу другого частини другої статті 134 ЗК України.

15.3. Відповідач діяв недобросовісно, адже незаконно отримав в оренду первинну земельну ділянку, що підтвердили суди у чинних судових рішеннях. Достеменно знаючи, що договір оренди визнаний недійсним, відповідач подав декларацію про початок виконання будівельних робіт, у якій вказав реквізити недійсного договору (тобто ввів в оману орган державної влади), незаконно розпочав будівництво, а надалі зареєстрував на об`єкт незавершеного будівництва право власності (скориставшись тим, що для такої реєстрації не потрібно доводити наявність права власності або користування на земельну ділянку під об`єктом) і подав заяву на отримання первинної земельної ділянки у власність без проведення земельних торгів. Відповідач усвідомлював, що не має на це права та діяв недобросовісно. Це підтверджує належність і ТзОВ «ПР Трейдінг Компані», і ТзОВ «Табіті» одній і тій самій людині.

15.4. Позивач не знав про існування рішень судів, які встановили факт самочинного будівництва, а відповідач не повідомив його про це. Тому позивач, продаючи первинну земельну ділянку, добросовісно помилявся. Відповідач скористався такою помилкою і своїми діями, незаконність яких встановив суд, набув цю ділянку у власність. За таких обставин безпідставними є його доводи про порушення права на мирне володіння майном і порушення принципу заборони суперечливої поведінки у спірних правовідносинах.

15.5. Недопустимим є отримання земельної ділянки, яка суттєво перевищує площу розміщеного на ній об`єкта нерухомого майна. Такі дії по суті означають, що особа приватизувала вільну земельну ділянку (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 9 лютого 2018 року у справі № 910/4528/15-г). Те, що відповідач поділив первинну земельну ділянку на шість інших, підтверджує, що він не збирався здійснювати будівництво на всій придбаній ділянці, загальна площа якої у 30 разів перевищує площу забудови. Це незаконно. Тому, навіть погодившись із усіма іншими аргументами відповідача, суд має або направити справу на новий розгляд, або змінити мотивувальну частину рішень судів першої й апеляційної інстанцій, залишивши в силі їх резолютивні частини.

15.6. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17 травня 2021 року у справі № 923/196/20 вже сформулював висновок про те, що державна реєстрація об`єкта незавершеного будівництва не перетворює сукупність будівельних матеріалів на об`єкт нерухомого майна. Цей висновок не можна переглянути у межах повторного касаційного розгляду з огляду на дію принципу res judicata.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції

16. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України).

17. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відкрив касаційне провадження у справі відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України за скаргою на неправильне застосування судом частини другої статті 134 ЗК України, статті 13 ЦК України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

18. Велика Палата Верховного Суду переглядає у касаційному порядку оскаржені судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(2.1) Щодо визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу

19. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали обґрунтованою вимогою про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу. Відповідач із цим не погодився. Стверджував, що об`єкт незавершеного будівництва є об`єктом нерухомості, і він є його власником. Тому, на його думку, продаж первинної земельної ділянки без проведення земельних торгів був законним. Велика Палата Верховного Суду з висновками судів попередніх інстанцій і доводами відповідача не погоджується. Вважає, що у задоволенні вимоги про визнання недійсним спірного договору-купівлі-продажу слід відмовити, оскільки цей договір є нікчемним і не потребує визнання судом недійсним за відповідною позовною вимогою.

20. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (абзац перший частини першої, частина друга статті 116 ЗК України).

21. Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

22. Продаж земельних ділянок державної та комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) на конкурентних засадах у формі аукціону здійснюється у випадках та порядку, встановлених главою 21 цього кодексу (частина друга статті 127 ЗК України у редакції, чинній на час укладення спірного договору купівлі-продажу).

23. Земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 134 ЗК України у вказаній редакції).

24. Абзац другий частини другої статті 134 ЗК України у зазначеній редакції передбачав виняток із загальних вимог до конкурентного продажу земельних ділянок: не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

25. За змістом наведеного припису, якщо на розміщений на земельній ділянці об`єкт особа не має права власності, то підстави для застосування неконкурентних засад продажу цієї ділянки відсутні безвідносно до того, чи є цей об`єкт об`єктом незавершеного будівництва, чи завершеним об`єктом нерухомого майна, зданим в експлуатацію у встановленому законом порядку.

26. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:

26.1. Згідно з рішенням № 729 селищна рада вирішила передати у власність відповідача первинну земельну ділянку під об`єктом «Літнє кафе, вбиральня з душовими, побутові приміщення, склад, навіс, альтанка, огорожа, зовнішні рукомийники, водонапірний бак, мостіння».

26.2. 30 серпня 2019 року селищна рада уклала з відповідачем спірний договір купівлі-продажу, відповідно до пунктів 1.1 і 1.2 якого вона передала у власність відповідача первинну земельну ділянку. Згідно з пунктом 2.1 цього договору її продаж відбувся за ціною 1 081 400 грн.

26.3. У пункті 3.7 спірного договору купівлі-продажу сторони зазначили, що розміщене на первинній земельній ділянці незавершене будівництво належить відповідачеві на праві приватної власності на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 10 травня 2018 року № 41024700 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1258758165247).

27. Велика Палата Верховного Суду вважає, що припис абзацу другого частини другої статті 134 ЗК України до спірних правовідносин незастосовний, бо відповідач не набув право власності на об`єкт, який є самочинним будівництвом.

28. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частини перша статті 376 ЦК України).

29. За загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК України). За змістом частини третьої цієї статті за умови подальшого надання особі у встановленому порядку земельної ділянки під уже збудоване на цій ділянці (що на час будівництва не була відведена для такої мети) нерухоме майносуд може визнати право власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

30. 16 квітня 2013 року у справі № 923/239/13 Господарський суд Херсонської області ухвалив рішення, яке залишив без змін Одеський апеляційний господарський суд постановою від 30 липня 2013 року, за позовом Херсонського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до ТзОВ «ПР Трейдінг Компані» та селищної ради. Суд визнав недійсними пункти 3-3.6 рішення селищної ради від 17 вересня 2008 року № 464 про затвердження проєкту землеустрою та надання первинної земельної ділянки в оренду ТзОВ «ПР Трейдінг Компані»; визнав недійсним на майбутнє договір оренди первинної земельної ділянки, укладений 21 жовтня 2008 року селищною радою із цим товариством; зобов`язав останнє повернути первинну земельну ділянку до земель запасу селищної ради.

31. Суди попередніх інстанцій установили такі обставини:

31.1. 24 березня 2017 року на замовлення ТзОВ «ПР Трейдінг Компані» Управління ДАБІ у Херсонській області зареєструвало декларацію про початок виконання будівельних робіт, а саме: будівництво бази відпочинку між пансіонатом «Канни» та дитячим оздоровчим табором «Чорноморська Хвиля» за адресою: Херсонська область, Скадовський район, смт. Лазурне, вул. Причальна, 4. Згідно з цією декларацією будівництво ведеться на первинній земельній ділянці.

31.2. 17 квітня 2018 року Управління ДАБІ у Херсонській області видало наказ № 57-ск, згідно з яким скасувало реєстрацію декларації про початок виконання будівельних робіт.

32. 21 червня 2018 року у справі № 821/723/18 Херсонський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яке залишив без змін П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 14 листопада 2018 року, за позовом ТзОВ «ПР Трейдінг Компані» до Управління ДАБІ у Херсонській області та ДАБІ України про відмову у задоволенні позову про: визнання незаконним і скасування наказу першого відповідача від 20 березня 2018 року № 82-п «Про проведення позапланової перевірки»; визнання протиправними дій першого відповідача з проведення позапланової перевірки з 23 березня до 10 квітня 2018 року; визнання протиправним та скасування припису першого відповідача від 10 квітня 2018 року про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил; визнання протиправним та скасування наказу першого відповідача від 17 квітня 2018 року № 57-ск «Про скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт»; визнання протиправним і скасування постанови першого відповідача від 24 квітня 2018 року № 0/2-зп про закриття справи.

33. Велика Палата Верховного Суду вважає, що споруджений на первинній земельній ділянці об`єкт незавершеного будівництва є самочинним будівництвом з огляду на те, що він споруджений на земельній ділянці, що на час будівництва не була відведена для цієї мети. Задовго до початку цього будівництва ТзОВ «ПР Трейдінг Компані» втратило юридичну підставу для користування первинною земельною ділянкою через визнання судом недійсним договору оренди цієї ділянки. Відповідач зареєстрував за собою право власності на об`єкт незавершеного будівництва, теж не маючи законних підстав для користування первинною земельною ділянкою.

34. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.5), від 3 квітня 2019 року у справі № 921/158/18 (пункт 51), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункти 37-38), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 54)). Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 54)).

35. Крім того, не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94)).

36. Ані ТзОВ «ПР Трейдінг Компані», яке розпочало будівництво на первинній земельній ділянці, ані відповідач, який зареєстрував за собою як внесок до статутного капіталу право власності на об`єкт незавершеного будівництва, жодного речового права на первинну земельну ділянку не мали. Тому об`єкт незавершеного будівництва є самочинним будівництвом. Про вказане відповідачеві було або мало бути відомо як на момент подання документів для вказаної реєстрації, так і на момент укладення спірного договору купівлі-продажу.

37. Велика Палата Верховного Суду погоджується з наведеними у відзиві на касаційну скаргу доводами позивача про те, що отримання відповідачем у власність первинної земельної ділянки відбулося з порушенням ним принципу добросовісності.

38. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

39. Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

40. Сторони договору повинні поводитися правомірно як під час його виконання, так і на переддоговірній стадії. Зокрема, мають поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності. Прояви таких обов`язків, як і можливої недобросовісної чи нерозумної поведінки, є численними. Їх не можна визначити вичерпно. Недобросовісну поведінку може становити необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад із конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 37)).

41. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що директором ТзОВ «ПР Трейдінг Компані», яке отримало в оренду первинну земельну ділянку та подало на реєстрацію декларацію про початок виконання будівельних робіт, була ОСОБА_1 . Саме вона у 2017 році підписала цю декларацію, у якій вказала недостовірні відомості про наявність у ТзОВ «ПР Трейдінг Компані» права оренди на первинну земельну ділянку (це підтвердили суди у справі № 821/723/18), знаючи чи маючи знати про те, що ТзОВ «ПР Трейдінг Компані» ще у 2013 році втратило юридичну підставу для користування цією ділянкою через визнання судом у справі № 923/239/13 недійсним договору її оренди.

42. Крім того, згідно з випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23 жовтня 2018 року, а також наказом про призначення директора від 22 жовтня 2018 року (т. 2, а. с. 161-163) саме ОСОБА_1 є керівником ТзОВ «Табіті», за яким зареєстрували як внесок до статутного капіталу право власності на об`єкт незавершеного будівництва та яке надалі набуло у власність первинну земельну ділянку на підставі спірного договору купівлі-продажу, підписаного з боку покупця тією ж ОСОБА_1 . Оскільки вона знала про те, що для спорудження об`єкта незавершеного будівництва не було юридичних підстав (відповідного речового права на вказану ділянку), то знала або мала знати, що за законодавством України право власності на такий об`єкт самочинного будівництва не виникає з факту державної реєстрації цього права. Тому відповідачеві мало бути відомо про те, що ТзОВ «Табіті» не може придбати на неконкурентних умовах (без проведення земельних торгів) земельну ділянку, на якій споруджений зазначений об`єкт (безвідносно до ступеня його готовності та площі, яку він займає).

43. Відповідач не спростовував те, що зареєстрував за собою об`єкт незавершеного будівництва як внесок до статутного капіталу, отриманий від ОСОБА_1 , на що вказав заступник прокурора Херсонської області у листі від 15 січня 2020 року № 05/2-20вих-20 (т. 1, а. с. 15-16). Оскільки керівник ТзОВ «ПР Трейдінг Компані», яка надалі стала керівником ТзОВ «Табіті», знала про відсутність законних підстав для початку будівництва на первинній земельній ділянці, що не була надана для цієї мети, подальші дії відповідача з набуття цієї земельної ділянки у власність з підстави нібито наявності на ній належного відповідачеві об`єкта нерухомого майна є недобросовісними. Тому необґрунтованими є його доводи про те, що до моменту скасування реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт, відповідне будівництво здійснювалося на первинній земельній ділянці законно. Реєстрація такої декларації на підставі завідомо неправдивих даних, які подало ТзОВ «ПР Трейдінг Компані», про наявність у нього чинного права оренди цієї ділянки, не узаконює відповідне будівництво. Воно було та залишається самочинним.

44. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (частина друга статті 331 ЦК України).

45. Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

46. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. Зміст приписів статті 376 ЦК України засвідчує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного (див. постанови від 7 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункти 6.31-6.33) та від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц) (пункти 53-56)).

47. Отже, за встановлених у справі № 923/196/20 обставин державна реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва не означає виникнення у недобросовісного відповідача права власності на цей об`єкт і припинення правового режиму відповідного майна як самочинного будівництва. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що для вирішення справи не має значення самочинність зведення на первинній земельній ділянці об`єкта незавершеного будівництва, та погоджується з висновком суду першої інстанції, а також доводами позивача, наведеними у відзиві на касаційну скаргу, про те, що згідно з приписом частини другої статті 376 ЦК України відповідач не набув право власності на цей самочинно збудований об`єкт. Вказане унеможливлювало набуття ним первинної земельної ділянки під цим об`єктом у неконкурентний спосіб на підставі абзацу другого частини другої статті 134 ЗК України.

48. У такому випадку треба застосовувати загальні правила статті 135 ЗК України про проведення земельних торгів у формі аукціону, за результатом яких укладати відповідний договір. Проте торгів із продажу первинної земельної ділянки не було. Відповідач, керівник якого діяла недобросовісно, достовірно знаючи про відсутність законних підстав для початку будівництва на цій ділянці, набув останню у власність на неконкурентних засадах. Того, що відповідач не набув право власності на самочинно збудований об`єкт, достатньо для висновку про те, що абзац другий частини другої статті 134 ЗК України був незастосовний для продажу первинної земельної ділянки. Тому доводи позивача та відповідача стосовно того, чи є об`єкт незавершеного будівництва об`єктом нерухомого майна, Велика Палата Верховного Суду вважає неприйнятними.

49. З огляду на вказане вона відхиляє доводи касаційної скарги про застосування у справі № 923/196/20 викладеного у постанові від 7 липня 2020 року у справі № 910/10647/18 висновку Великої Палати Верховного Суду про те, що таке об`єкт незвершеного будівництва. Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає незастосовним до обставин справи № 923/196/20 викладений у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 910/4032/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 916/633/19 і від 26 лютого 2020 року у справі № 914/1658/15 висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду про те, що об`єкт незавершеного будівництва не має статусу об`єкта нерухомого майна.

50. У касаційній скарзі відповідач вказав також на те, що, на його думку, позивач у спірних правовідносинах діяв недобросовісно, виявив суперечливу поведінку, у тому, що спершу прийняв рішення про відчуження земельної ділянки відповідачеві, уклав спірний договір купівлі-продажу, а потім звернувся до суду про визнання його недійсним, зловживаючи правом на таке звернення. Велика Палата Верховного Суду з цими аргументами не погоджується.

51. Обов`язок діяти добросовісно поширюється на обидві сторони договору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункт 38)). Проте, на відміну від відповідача, позивач у спірних правовідносинах добросовісно помилявся стосовно наявності законних підстав для продажу поза процедурою земельних торгів первинної земельної ділянки відповідачеві, який зареєстрував як внесок до свого статутного капіталу право власності на розміщений на цій ділянці об`єкт незавершеного будівництва, спорудження якого розпочала інша юридична особа - ТзОВ «ПР Трейдінг Компані». Факт того, що позивач уклав спірний договір купівлі-продажу, який сторони виконали, не може бути підставою для позбавлення його як сторони цього договору права на звернення до суду, зокрема з вимогою про повернення відповідної земельної ділянки. Відповідач не аргументував, що позивач був обізнаний із інформацією про відсутність підстав для державної реєстрації права власності ТзОВ «Табіті» на об`єкт незавершеного будівництва. З огляду на викладене ознак зловживання позивачем правом на звернення до суду й ознак суперечливої поведінки у реалізації цього права немає.

52. Висновки щодо недопустимості суперечливої поведінки та зловживання правами, сформульовані у постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 7 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц, Велика Палата Верховного Суду вважає незастосовними до обставин справи № 923/196/20. Останні є суттєво відмінними від обставин, які встановили суди у наведених вище справах.

53. Необґрунтованими є доводи відповідача про те, що принцип res judicataне стосується постанови суду касаційної інстанції про направлення справи на новий розгляд, і що висновки про застосування норм права, викладені у такій постанові, не є обов`язковими для застосування судами. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що суд касаційної інстанції повноважний у постановах формулювати такі висновки. Усі постанови цього суду є остаточними безвідносно до того, чи суд направив справу на новий розгляд, чи ні.

54. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17).

55. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (частини перша, друга статті 228 ЦК України).

56. Оскільки спірний договір купівлі-продажу за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці другому частини другої статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, такий договір згідно з частинами першою та другою статті 228 ЦК України є нікчемним (див. близькі за змістом висновки щодо нікчемності договору через порушення конкурентного порядку її набуття у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц).

57. За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті).

58. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала, зокрема, у постановах від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 рудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21)).

59. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац перший частини другої статті 215 ЦК України). Отже, якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц (пункт 72), від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (пункт 95)).

60. Отже, у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду констатує, що суди першої й апеляційної інстанцій помилково визнали недійсним нікчемний спірний договір купівлі-продажу.

(2.2) Стосовно підстав для відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу другого частини другої статті 134 ЗК України

61. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, формулюючи підстави для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вказав, що існує потреба відступити від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 липня 2018 року у справі № 727/9360/17 про можливість набуття у користування без проведення земельних торгів згідно з абзацом другим частини другої статті 134 ЗК України земельної ділянки під об`єктом незавершеного будівництва, право власності на який зареєстроване у встановленому законом порядку:

61.1. У тій справі ТзОВ «Глобус-2020» звернулося з позовом до міської ради, у якому просило визнати протиправним і скасувати рішення відповідача про відмову у наданні позивачеві дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для проведення реконструкції частини незавершеного будівництва дитячої лікарні з поліклінікою під готельно-туристичний комплекс і будівництво групи житлових будинків; зобов`язати міську раду винести на розгляд чергової сесії питання надання ТзОВ «Глобус-2020» відповідного дозволу.

61.2. За обставинами справи обласна рада прийняла рішення про надання згоди на приватизацію незавершеного будівництва дитячої лікарні з поліклінікою. ТзОВ «Глобус-2020» стало переможцем конкурсу з приватизації цього об`єкта й уклало з територіальними громадами сіл, селищ і міст області в особі обласної ради договір купівлі-продажу незавершеного будівництва. Товариство мало виконати умови конкурсу, переможцем якого воно було, зокрема, збудувати у рамках Програми розвитку туризму області на 2004 - 2010 роки туристично-готельний комплекс, що включав готельний, туристичний і житловий комплекси, а також створити на об`єкті приватизації не менше 1250 робочих місць із безпечними та нешкідливими умовами праці.

61.3. За рішенням міської ради ТзОВ «Глобус-2020» отримало дозвіл на реконструкцію під готельно-туристичний комплекс частини незавершеного будівництва дитячої лікарні з поліклінікою та на будівництво групи житлових будинків на відповідній земельній ділянці.З метою отримання її в оренду для реалізації обов`язків переможця конкурсу товариство неодноразово зверталося до міської ради. Сторони уклали договір оренди землі, згідно з яким ця рада передала в оренду ТзОВ «Глобус-2020» частину необхідної земельної ділянки, а рішення щодо іншої частини не прийняла.

61.4. Суд касаційної інстанції виснував, що оскільки позивач набув право власності на незавершене будівництво, він як власник нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, має право отримати у користування таку ділянку без проведення земельних торгів. Тому залишив без змін оскаржені судові рішення про задоволення позовних вимог.

62. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що обставини, що характеризують зміст спірних правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справах № 923/196/20 і № 727/9360/17 не є подібними. В останній суди не встановили, що об`єкт незавершеного будівництва є самочинним будівництвом, на яке особа, якого його здійснила, за загальним правилом, передбаченим у частині другої статті 376 ЦК України, не набуває право власності, а тому не може претендувати на набуття земельної ділянки під цим будівництвом у власність чи користування у неконкурентний спосіб на підставі абзацу другого частини другої статті 134 ЗК України. Крім того, відповідач у справі № 923/196/20 не брав участь у конкурсі з приватизації об`єкта незавершеного будівництва, не перемагав у ньому та не мав зобов`язань із виконання умов цього конкурсу, пов`язаних, зокрема, зі здійсненням будівництва на необхідній для цього земельній ділянці.

63. З урахуванням того, що у справі № 923/196/20 відповідач не мав права власності на об`єкт, у зв`язку зі спорудженням якого просив продати відповідну земельну ділянку на неконкурентних умовах, відсутні підстави для відступу від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеного у постанові від 10 липня 2018 року у справі № 727/9360/17, а також для його застосування у справі № 923/196/20, про що відповідач просив у касаційній скарзі.

(2.3) Щодо повернення спірних земельних ділянок позивачеві

64. Суди першої й апеляційної інстанцій вважали, що визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу є підставою для застосування приписів частини першої статті 216 ЦК України та покладення на відповідача обов`язку повернути спірні земельні ділянки. Натомість відповідач у касаційній скарзі вказав, що прийняття позивачем рішення про продаж первинної земельної ділянки й укладення спірного договору купівлі-продажу навіть за наявності порушень земельного законодавства з боку позивача, не може мати наслідком позбавлення відповідача права власності на спірні земельні ділянки. З огляду на обставини цієї справи, поведінку сторін і нікчемність вказаного договору Велика Палата Верховного Суду вважає, що спірні земельні ділянки треба повернути позивачеві.

65. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (частина перша статті 216 ЦК України). Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною (частина друга цієї статті). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя тієї ж статті).

66. За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

67. За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

68. Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (частина друга статті 216 ЦК України).

69. Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього кодексу).

70. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (частина третя статті 216 ЦК України).

71. Частина перша статті 14 ГПК України передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

72. Позивач просив повернути спірні земельні ділянки до комунальної власності. Суди встановили, що відповідач поділив первинну земельну ділянку після її придбання на шість спірних земельних ділянок з окремими кадастровими номерами. Вимогу про повернення коштів, сплачених за спірним договором купівлі-продажу позивачеві, відповідач не заявив.

73. Формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, з присвоєнням їм кадастрових номерів, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 56), від 1 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17 (пункт 7.36), від 1 вересня 2020 року у справі № 233/3676/19 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 200)).

74. Територіальним громадам селищ належить право комунальної власності, зокрема, на землю (частина перша статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункт «б» статті 80 ЗК України). Цеправо вони реалізують безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (пункт «б» статті 80 ЗК України). Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

75. Отже, незважаючи на те, що ТзОВ «Табіті» поділило первинну земельну ділянку на шість, що за обставин цієї справи суд оцінює як відсутність наміру завершити розпочате будівництво на всій площі придбаної первинної земельної ділянки, відповідач як покупець за нікчемним спірним договором купівлі-продажу має юридичний обов`язок повернути позивачеві як продавцеві за цим договором, який діє в інтересах територіальної громади, всі спірні земельні ділянки у комунальну власність.

76. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

77. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ ця стаття містить три окремі норми: перша, виражена у першому реченні першого абзацу, - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном. Друга, закладена у другому реченні того ж абзацу, - охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя, закріплена у другому абзаці, - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

78. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіямистатті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній метівтручання у право:

78.1. Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

78.2. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

78.3. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно.

79. Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

80. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що можливість втручання у право власності шляхом визнання недійсними правочинів передбачена у ЦК України. Підстави для такого визнання є доступними, чіткими, а наслідки їхнього застосування - передбачуваними для сторін правочинів. За обставин цієї справи метою позивача як сторони спірного договору купівлі-продажу, який звернувся до суду, був контроль за користуванням земельною ділянкою через недобросовісне заволодіння нею з боку відповідача, який для того, аби оминути конкурентні засади її придбання, надав недостовірну інформацію про наявність у нього права власності на об`єкт незавершеного будівництва позивачеві. Такий об`єкт був і є самочинним будівництвом, право власності на яке не могло виникнути з факту його державної реєстрації та за відсутності будь-якого права на спорудження цього об`єкта на первинній земельній ділянці. А тому у відповідача завідомо не було підстав претендувати на її придбання на неконкурентних умовах.

81. Велика Палата Верховного Суду відхиляє як неприйнятні наведені у касаційній скарзі доводи відповідача про те, що втручання у його право власності на спірні земельні ділянки буде непропорційним з огляду на практику застосування приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції у рішеннях ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom, заява № 44277/98) та від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04):

81.1. За обставинами вказаних справ заявники не вчиняли недобросовісних дій, спрямованих на забудову за відсутності для цього юридичних підстав комунальної земельної ділянки та заволодіння нею у неконкурентний спосіб.

81.2. Велика Палата Верховного Суду констатувала недобросовісність відповідача та ОСОБА_1 . Остання за відсутності речового права на первинну земельну ділянку, будучи керівником ТзОВ «ПР Трейдінг Компані», вказала у декларації про початок виконання будівельних робіт недостовірні відомості про наявність у цього товариства права оренди відповідної ділянки. Надалі, беручи участь у ТзОВ «Табіті» та маючи володіти інформацією про незаконність спорудження об`єкта незавершеного будівництва, внесеного до статутного капіталу відповідача, подала позивачеві документи про реєстрацію права власності на зазначений об`єкт як підставу для того, щоби придбати первинну земельну ділянку на неконкурентних умовах, і підписала спірний договір купівлі-продажу. За таких обставин відповідач не має підстав скаржитися на непропорційність повернення спірних земельних ділянок у комунальну власність. У суду ж внаслідок задоволення вимоги про таке повернення немає підстав встановити порушення балансу інтересів, з одного боку, територіальної громади, яку представляє позивач, а з іншого боку, відповідача. Протилежний підхід стимулював би неправомірне та свавільне заволодіння чужим майном. Приписи статей 216 і 228 ЦК України забезпечують справедливий баланс між інтересами позивача та відповідача, який вимогу про повернення сплачених коштів не заявив.

(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(3.1) Щодо суті касаційної скарги

82. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд (пункт 3 частини першої статті 308 ГПК України).

83. Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 311 ГПК України).

84. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

85. Ураховуючи наведені вище висновки щодо застосування норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційну скаргу відповідача слід задовольнити частково: скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову щодо повернення спірних земельних ділянок селищній раді у комунальну власність, а у задоволенні вимоги про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу - відмовити. Ухвалюючи це рішення, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що суд першої інстанції, хоч і зобов`язав відповідача повернути спірні земельні ділянки позивачеві, але допустив помилки у їхніх кадастрових номерах, а апеляційний суд, який погодився з судом першої інстанції, цього не виправив.

(3.2) Щодо поновлення виконання рішень судів попередніх інстанцій

86. 4 серпня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою зупинив до закінчення касаційного перегляду виконання рішень судів першої й апеляційної інстанцій.

87. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії) (частина третя статті 332 ГПК України).

88. З огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду скасувала оскаржені рішення, немає підстав для поновлення їхнього виконання.

Керуючись частиною першою статті 300, пунктом 3 частини першої статті 308, частинами першою та третьою статті 311, статтями 314, 315, 317 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду

п о с т а н о в и л а :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Табіті» задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Херсонської області від 30 червня 2020 року та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12 липня 2021 року скасувати.

3. Ухвалити нове рішення:

3.1. Позов Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Табіті» про визнання недійсним укладеного сторонами договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30 серпня 2019 року, зареєстрованого у реєстрі за № 808 і посвідченого приватним нотаріусом Гришком С. М., та про застосування наслідків недійсності цього правочину задовольнити частково:

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Табіті» (73005, Херсонська обл., м. Херсон, вул. Небесної сотні, 13; код ЄДРПОУ 42112256) повернути Лазурненській селищній раді Скадовського району Херсонської області (75722, Херсонська обл., Скадовський район, смт. Лазурне, вул. Жовтнева, 57; код ЄДРПОУ 04526457) земельні ділянки з кадастровими номерами 6524755500:01:001:1205 площею 0,1622 га, 6524755500:01:001:1206 площею 0,1081 га, 6524755500:01:001:1207 площею 0,2704 га, 6524755500:01:001:1208 площею 0,1622 га, 6524755500:01:001:1209 площею 0,1081 га і 6524755500:01:001:1210 площею 0,2704 га.

3.2. В іншій частині позову відмовити.

4. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Л. І. РогачСуддя-доповідач Л. Й. КатеринчукСудді: Т. О. АнцуповаЛ. М. Лобойко Ю. Л. ВласовК. М. Пільков І. В. Григор`єваО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівО. М. Ситнік Д. А. ГудимаВ. М. Сімоненко І. В. ЖелєзнийІ. В. Ткач О. С. ЗолотніковО. С. Ткачук Г. Р. КретС. П. Штелик

Відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України постанову оформив суддя Гудима Д. А.

Джерело: ЄДРСР 105852862

Link to comment
Share on other sites

Окрема думка суддів К. М. Пількова, Ю. Л. Власова, М. І. Гриціва, І. В. Ткача до постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, провадження № 12-58гс21

Велика Палата Верховного Суду постановою від 20.07.2022 частково задовольнила касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Табіті» (відповідач у справі); скасувала рішення Господарського суду Херсонської області від 30.06.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.07.2021; ухвалила нове рішення, яким частково задовольнила позов Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області до ТОВ «Табіті» про визнання недійсним укладеного сторонами договору купівлі-продажу земельної ділянки від 30.08.2019 (Договір), та про застосування наслідків недійсності цього правочину, а саме зобов`язала ТОВ «Табіті» повернути Лазурненській селищній раді земельні ділянки, сформовані з тієї, що була одержана за недійним правочином, та відмовила в іншій частині позову (яка стосувалась визнання недійсним Договору).

Велика Палата Верховного Суду, ухвалюючи це рішення, ґрунтувала його та таких основних мотивах:

1) Позивач не мав права на придбання земельної ділянки за Договором на позаконкурентних засадах (абзац другий частини другої статті 134 Земельного кодексу України, далі - ЗК України), оскільки не набув права власності на розташований на ділянці об`єкт, який є самочинним будівництвом;

2) Договір, як такий, що спрямований на незаконне заволодіння майном територіальної громади, порушує публічний порядок, є нікчемним правочином, тому його визнання недійсним шляхом задоволення окремої позовної вимоги не потрібне;

3) Задоволенню підлягає вимога про зобов`язання відповідача повернути земельні ділянки, сформовані з одержаної ним за нікчемним правочином ділянки. Повернення відповідачу одержаної позивачем вартості ділянки за судовим рішенням не здійснюється, оскільки відповідач такої вимоги не заявив.

З наведеними мотивами (пункти 2 і 3 вище) і заснованим на них рішенням не погоджуємось і нижче викладаємо мотиви незгоди.

Стосовно хибності висновку про нікчемність Договору як правочину, що порушує публічний порядок


1. У § 56 постанови Велика Палата дійшла висновку, що оскільки Договір за відсутності для цього підстави, визначеної в абзаці другому частини другої статті 134 ЗК України, укладений без дотримання конкурентних засад, тобто спрямований на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, цей договір згідно з частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є нікчемним.

2. Таке застосування частини першої 228 ЦК України з кваліфікацією правочину з придбання земельної ділянки комунальної власності без дотримання конкурентних засад як спрямованого на незаконне заволодіння земельною ділянкою комунальної власності, вважаємо помилковим і таким, що загрожує стабільності цивільних відносин, підриває засади правової держави.

3. З цієї кваліфікації випливає, що будь-який правочин, внаслідок якого особа набула майно у процедурі, у якій мало місце порушення закону, слід вважати таким, що спрямований на незаконне заволодіння майна, а отже як такий, що порушує публічний порядок і, як наслідок, нікчемний.

4. Попри те, що у постанові підкреслено цінність землі як національного багатства (§ 38 постанови), у конструкції висновку про нікчемність правочину (§ 56) значення цієї цінності відсутнє, оскільки у частині першій статті 228 ЦК України мова йде про майно загалом. Більше того, у цій нормі йдеться також про майно фізичних і юридичних осіб, тобто можна говорити, про майно всіх форм власності.

5. Якщо надалі такий підхід застосовуватиметься тільки у справах стосовно правочинів щодо майна державної або комунальної власності, це підриватиме проголошену законом рівність форм власності, а також підірве довіру до держави як учасника цивільних відносин.

6. Якщо ж ця практика буде поширена на розгляд справ стосовно правочинів щодо майна приватної власності, це підірве цивільний обіг загалом. Адже за такого тлумачення частини першої статті 228 ЦК України будь-яке порушення закону, яке мало місце при укладенні будь-якого правочину з майном, зумовлює його нікчемність.

7. Видається, що, застосовуючи частину першу статті 228 ЦК України, слід враховувати логіку викладу норм у цій статті в цілому, а саме закладену там ієрархію цінностей: у частині першій йдеться про охоплені категорією публічного порядку цінності засадничого значення для суспільства, які є очевидними (у балансі приватного і публічного інтересів тут з очевидністю переважає загальний, публічний інтерес настільки, що існування приватного інтересу може навіть не визнаватись); натомість у частині третій йдеться про інтереси держави, суспільства, його моральні засади, які підлягають встановленню, оцінці і, якщо вони переважатимуть приватний інтерес, на задоволення якого був укладений правочин, він може бути визнаний недійсним).

8. У правовій державі інтереси держави повинні відповідати інтересам суспільства, не можуть їм суперечити. Ті з інтересів суспільства, які становлять власне його фундамент, становлять публічний порядок.

9. Тобто інтереси суспільства і публічний порядок співвідносяться як родове і видове поняття: забезпечення публічного порядку завжди в інтересах суспільства, однак не все, що становить інтерес суспільства, становить публічний порядок. Його становлять лише фундаментальні цінності.

10. Для цінностей, які охоплюються категорією публічного порядку, також характерна більша стабільність. Як правило, відсутня соціальна дискусія стосовно зміни цих цінностей, а держава без ініціювання такої дискусії не може навіть законом втрутитись у них.

11. Кожен член суспільства, як колективного носія цих засадничих цінностей, що становлять публічний порядок, усвідомлює їх значення. Очевидність цих цінностей для кожного члена суспільства обумовлює те, що правочин, який їх порушує, є нікчемним, тобто будь-яка особа може дійти висновку про його недійсність без потреби у рішенні суду, яким би той визнавав його недійсним, зважуючи приватний і публічний інтереси.

12. Продаж земельної ділянки на конкурентних засадах до таких засадничих цінностей не належить, хоча конкурентний механізм видається корисним для забезпечення найкращих умов продажу, а його дотримання є важливим. Однак конкурентний механізм продажу як цінність не відповідає жодному з наведених вище критеріїв належності до публічного порядку. Чи може держава в межах здійснення законодавчого регулювання змінити цей порядок без того, щоб похитнулись підвалини суспільства? Може. В межах будь-якої моделі можливе забезпечення інтересів суспільства за умови, якщо особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, діють у найкращих інтересах суспільства. Отже, конкурентний механізм продажу земельних ділянок не є засадничою, очевидною та стабільною цінністю, на якій ґрунтується суспільство, тобто не охоплюється категорією публічного порядку.

13. Схожим чином Верховний Суд України у постанові від 13.04.2016 у справі № 6-1528цс15 розтлумачив категорію "публічного порядку" в контексті статті 228 ЦК України: "Статтею 228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок. Відповідно до цієї статті, по-перше, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; по-друге, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину. При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку".

14. З огляду на це вважаємо помилковим висновок Великої Палати про те, що Договір є нікчемний як такий, що порушує публічний порядок. Водночас, встановлені судами обставини дозволяли дійти висновку про існування підстав для визнання його недійсним через невідповідність вимогам закону, на які в цій частині обґрунтовано вказала Велика Палата.

Стосовно наслідків недійсності правочину

15. Велика Палата Верховного Суду правильно, на нашу думку, виснувала у § 67 постанови, що "[з]а недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину".

16. Суди у цій справі встановили обставини, необхідні для застосування реституції, як того вимагав позивач, у випадку визнання правочину недійсним: обставини виконання сторонами правочину (набуття відповідачем земельної ділянки у власність та сплату ціни за договором), а також знаходження на час розгляду справи земельної ділянки у власності відповідача.

17. Водночас, Велика Палата замість двосторонньої реституції, тобто приведення обох сторін у попередній стан, буквально задовольнила вимогу про повернення спірних земельних ділянок до комунальної власності, обґрунтувавши своє рішення тим, що "[в]имогу про повернення коштів, сплачених за спірним договором купівлі-продажу позивачеві, відповідач не заявив" (§ 72 постанови).

18. Такий підхід видається помилковим.

19. Позовні вимоги, з якими звернувся позивач у цій справі, були спрямовані на визнання недійсними спірного правочину та застосування наслідків недійсності. Обставини, які б унеможливлювали двосторонню реституцію, суди не встановили, а позивач про них не стверджував. З огляду на це, суд, задовольняючи вимогу про повернення земельної ділянки до комунальної власності, мав також вирішити стягнути з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти. Таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, яку, як виснувала Велика Палата, відповідач не заявляв, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції, хоч би позивач і сформулював її в усіченому вигляді, який охоплює тільки ту частину, яка стосується повернення відчуженого ним майна. Інакше суд ігнорує засади пропорційності та покладає на відповідача непропорційний тягар, позбавляючи його майна.

20. Застосований Великою Палатою підхід створює низку серйозних процесуальних проблем.

Якщо його прийняти, то відповідач у такій категорії справ, щоб домогтися двосторонньої реституції, має заявляти зустрічний позов або звертатись з окремим позовом.

Однак такий "зустрічний" позов у цьому випадку суперечитиме суті категорії зустрічного позову, адже у цьому разі "зустрічним" буде позов, спрямований не на противагу основному, а навпаки - його задоволення буде можливим тільки у випадку задоволення основного. Якщо ж відповідач має заявити окремий позов, то, знову ж, виникає питання, чому цей позов не може бути заявлений у цій же справі, адже він однозначно пов`язаний з її розглядом. Це повертає нас до необхідності розгляду його як зустрічного, яким він не є.

Розгляд вимоги відповідача у наступному окремому позові також невиправдано ставить його у становище, коли він вже зобов`язаний за судовим рішенням повернути майно, однак позивач у первинній справі, хоч і має в силу закону обов`язок так само здійснити повернення одержаного ним за правочином, однак такий обов`язок не забезпечений примусом держави і може бути не виконаний без окремого судового рішення.

21. Окрім того, запроваджений Великою Палатою підхід не враховує принципу процесуальної економії, оскільки орієнтує відповідачів у такій категорії справ на те, що їм належить ініціювати окреме провадження для розгляду їх вимоги, яка ґрунтуватиметься на обставинах, вже встановлених у розглянутій справі.

22. Великій Палаті Верховного Суду належало виходити буквально з того, що встановлено у статті 216 ЦК України. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

23. Отже, якщо законом не встановлені особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, позивач, який заявляє вимогу про повернення йому в натурі переданого за недійсним правочином, або відшкодування вартості переданого, заявляє реституційну вимогу, яку суд за існування для того підстав задовольняє, застосовуючи двосторонню реституцію.

24. У цьому випадку відповідач буде стягувачем в частині рішення про повернення йому переданого ним за недійсним правочином майна або відшкодування вартості.

Все викладене вище дозволяє вважати, що Велика Палата Верховного Суду мала ухвалити рішення, яким: частково задовольнити касаційну скаргу відповідача; залишити без змін оскаржені судові рішення в частині задоволеної вимоги про визнання правочину недійсним; змінити ці рішення в частині вимог про застосування наслідків недійсності правочину, зобов`язавши відповідача повернути позивачу земельну ділянку та стягнувши з позивача на користь відповідача отримані за недійсним правочином кошти (дійсна на час ухвалення рішення вартість коштів).

Судді: К. М. Пільков Ю. Л. Власов М. І. Гриців І. В. Ткач

Джерело: ЄДРСР 105852876

Link to comment
Share on other sites

Черговий бульварний роман у виконанні судді трирічки, що має мало спільного з судовим рішенням, як завжди. Мабуть, хотів бути письменником, а батьки змусили стати юристом от тепер і вся Україна страждає від нездорових амбіцій і не письменника, і не судді, на мій погляд. Вважаю, що професійні судді йому повинні пояснити різницю між судовим рішенням і лекцією для студентів підготовчих курсів юридичного технікуму.

Судячи з рішення, схоже справа Данішевської живе. Суд продовжує приймати рішення про які жодна зі сторін не заявляла і при цьому в залежності від температури повітря чи наближеності до сторін справи замість відмови, у зв`язку з неправильним способом захисту, як це зазвичай робить, приймає рішення на свій розсуд.

Горе літератор виснував, що замість витребування з незаконного володіння, якого позивач не вимагав, потрібно робити реституцію, щоб якось задоволити позивача, але можна її й не робити бо відповідач недобросовісний і не заявляв вимогу про повернення коштів. При цьому літератор, мабуть, за нестачею життєвого досвіду, а може і фахового рівня не розуміє, що така вимога не заявлялась і не могла завалятись у зв`язку з тим, що відповідач не визнавав свого порушення.

Тому висновуватель вирішив, що реституцію можна проводити на половину. От такі вони трирічки, що мріяли стати письменниками, які не розуміють різницю між реституцією за якою і не потрібно заявляти вимоги, на те вона і реституція, і витребуванням з незаконного володіння.

Ефективність прийнятого рішення заслуговує на окрему нагороду - золота малина для судді Великої палати. Суд зобов`язав повернути земельні ділянки самостійно відповідачу. От цікаво, а той хто це писав, розуміє, що це технічно за таким рішенням неможливо зробити. Після цього повірити у безкорисність цього рішення вкрай важко.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

    No members to show