Постанова ВС-КЦС щодо необхідності дотримання порядку звернення стягнення на предмет іпотеки за споживчим кредитом

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 761/13847/15-ц
провадження № 61-4629св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська Олена Юріївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бабенко Сергій Сергійович, на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Нежури В. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Платинум Банк» (далі - ПАТ «Платинум Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов ПАТ «Платинум Банк» мотивовано тим, що 25 червня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Міжнародний Іпотечний Банк» (далі - ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_1 («позичальник 1»), ОСОБА_2 («позичальник 2») було укладено договір про іпотечний кредит № 2.08062557, до якого в подальшому вносили зміни та доповнення.

Відповідно до умов договору про іпотечний кредит банк надав позичальникам кредит у сумі 150 000,00 дол. США, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зобов`язалась повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування ним у розмірі 10,5 % протягом 120 місяців.

З метою забезпечення виконання відповідачем зобов`язань за вказаним договором 25 червня 2008 року між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір № 2.08062557.

Згідно з умовами іпотечного договору ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, серія ЯЯЯ № 838962 , виданого 10 січня 2006 року на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 23 грудня 2005 року № 2451-С/КІ.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свої зобов`язання за договором про іпотечний кредит не виконували, у зв`язку з чим виникла заборгованість у розмірі 7 052 425,07 грн, з яких: заборгованість за кредитом складає 3 434 855,75 грн, заборгованість за відсотками - 820 744,45 грн, пеня за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за період з 19 квітня 2016 року до 18 квітня 2017 року у розмірі 2 796 824,87 грн.

ПАТ «Платинум Банк», з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просило в рахунок погашення заборгованості в сумі 7 052 425,07 грн звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 25 червня 2008 року № 2.08062557, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 10 січня 2016 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) згідно з наказом від 23 грудня 2005 року № 2451-С/КІ, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», визначивши початкову ціну продажу на рівні 8 574 176,00 грн.

У червні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Платинум Банк», ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська О. Ю., про визнання договорів недійсними.

Позов ОСОБА_2 мотивовано тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 під час їхнього спільного проживання без реєстрації шлюбу за спільні кошти, отримані від ведення спільного господарства, придбали у спільну власність квартиру АДРЕСА_1 .

Під час придбання вказаної квартири він ( ОСОБА_2 ) сплатив власні кошти в розмірі близько 290 000,00 грн.

ОСОБА_2 вказував, що відсутність під час укладення договору іпотеки між ОСОБА_1 та ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», його згоди на передачу в іпотеку всієї квартири, а, відповідно, і відсутність повноважень у ОСОБА_1 на укладення такого договору та неузгодженість предмету іпотеки, призвели до порушення його ( ОСОБА_2 ) прав.

ОСОБА_2 просив суд визнати частково недійсним кредитний договір № 2.08062557 (в частині пункту 5.1) та недійсним в цілому іпотечний договір від 25 червня 2008 року № 2.08062557.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 19 червня 2017 року (протокольно) судом прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ПАТ «Платинум Банк» позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - ОСОБА_2 до ПАТ «Платинум Банк», ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська О. Ю., про визнання договорів недійсними.

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Платинум Банк», ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська О. Ю., про визнання договору про іпотечний кредит недійсним.

Зустрічний позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що в червні 2008 року в неї та членів її сім`ї виникла необхідність отримати додаткові кредитні кошти для використання їх на власні потреби. Банк розглянув її заявку та запропонував укласти договір споживчого кредиту. Текст вказаного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано для ознайомлення в день підписання, а тому, на думку ОСОБА_1 , вона та ОСОБА_2 були позбавлені можливості ознайомитися у повному обсязі з договором, внести зміни до його умов та прийняти усвідомлене рішення, чи необхідно підписувати вказаний договір.

25 червня 2008 року ОСОБА_1 на вимогу банку з метою забезпечення виконання кредитного договору підписала іпотечний договір.

Проте, підписуючи основний договір про іпотечний кредит від 25 червня 2008 року № 2.08062557, ОСОБА_1 була введена в оману банком щодо дійсного розміру непогашеного кредиту за договором № 3.07091605.

Крім того, умови договору про іпотечний кредит не відповідають вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки банком нараховуються комісія за надання кредиту.

Тому ОСОБА_1 просила суд:

- визнати недійсним договір про іпотечний кредит від 25 червня 2008 року № 2.08062557, додаток до нього, а саме графік повернення кредиту та сплати процентів від 25 червня 2008 року, додаткові договори до нього від 19 березня 2009 року з новою редакцією графіка повернення кредиту та сплати процентів, від 19 червня 2013 року з новою редакцією графіка повернення кредиту та від 21 березня 2014 року з новою редакцією графіка повернення кредиту, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк»; та

- визнати недійсним договір іпотеки від 25 червня 2008 року, укладений між ОСОБА_1 та ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк».

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 29 травня 2018 року судом прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ПАТ «Платинум Банк» зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська О. Ю., про визнання договору про іпотечний кредит недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, позов ПАТ «Платинум Банк» задоволено.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перед ПАТ «Платинум Банк» за договором про іпотечний кредит від 25 червня 2008 року № 2.08062557 у сумі 7 052 425,07 грн, з яких: 3 126 133,94 грн - строкова заборгованість за кредитом; 24 618,30 грн - строкова заборгованість за відсотками; 1 104 847,96 грн - прострочена заборгованість кредит, відсотки); 2 796 824,87 грн - пеня, звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 25 червня 2008 року № 2.08062557, а саме трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 10 січня 2016 року Головним управлінням житлового забезпечення Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) згідно з наказом від 23 грудня 2005 року № 2451-С/КІ, шляхом продажу на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», визначивши початкову ціну продажу на рівні 8 574 176,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Платинум Банк» судові витрати у сумі 6 729,00 грн, з яких: 3 654,00 грн - судовий збір; 3 075,00 грн - витрати на проведення експертизи.

Відмовлено третій особі ОСОБА_2 у задоволенні позову до ПАТ «Платинум Банк», ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська О. Ю., про визнання договору недійсним.

Відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову до ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська О. Ю., про визнання договору про іпотечний кредит недійсним.

Виконання рішення у частині звернення стягнення на предмет іпотеки відстрочено до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду мотивовано тим, що вимога позивача за первісним позовом щодо звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення наявної заборгованості за договором кредиту є обґрунтованою та відповідає приписам чинного законодавства України та умовам договорів. Банк свої зобов`язання за кредитним договором № 2.08062557 виконав у повному обсязі, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 порушили умови договору.

Суди встановили, що позивач надсилав боржнику іпотечні повідомлення за кредитним договором, в яких було зазначено про порушення позичальником зобов`язань щодо сплати щомісячних платежів за умовами кредитного договору, викладено вимогу про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Однак вказані іпотечні повідомлення виконані не були.

Позовні вимоги за позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є необґрунтованими. Суди встановили, що оспорюваний договір про іпотечний кредит містить як інформацію про суму кредиту, так і детальний розпис його сукупної вартості, дату укладення правочину, процентну ставку, інформацію стосовно забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном та всі істотні умови, передбачені законодавством України. ОСОБА_1 була ознайомлена зі всіма істотними умовами кредитного договору, що підтверджується її та ОСОБА_2 підписами в договорі про іпотечний кредит від 25 червня 2008 року № 2.08062557, в додаткових договорах від 19 березня 2009 року, 19 червня 2013 року, 21 березня 2014 року та підписом ОСОБА_1 в іпотечному договорі від 25 червня 2008 року № 2.08062557.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2021 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бабенко С. С., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ «Платинум Банк».

Касаційну скаргу мотивовано тим, що розрахунок заборгованості за іпотечним кредитом є неправильним та необґрунтованим.

Суди не застосували до спірних правовідносин положення частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», внаслідок чого не звернули увагу на передчасність позовних вимог банку.

Також суди не врахували неможливість нарахування відсотків за користування кредитом після спливу строку виконання зобов`язань за кредитним договором, оскільки між сторонами існують лише невиконані зобов`язальні правовідносини.

Матеріали справи не містять детального розрахунку заборгованості відповідача перед банком, а з наданого позивачем розрахунку неможливо встановити, як саме розраховано суму несплачених відсотків за користування кредитом.

Умовами кредитного договору, зокрема пунктом 2.5, передбачено сплату комісії за надання кредиту, що суперечить абзацу 2 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

Іпотечний кредит було надано на споживчі цілі, тому на спірні правовідносини поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема частини десятої статті 11, якою встановлено обов`язковий порядок надсилання позичальнику та іпотекодавцю вимоги про дострокове повернення кредиту.

Зазначений порядок банком було порушено.

Оскільки ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бабенко С. С., оскаржує рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року лише в частині первісних позовних вимог банку, тому відповідно до статті 400 ЦПК України в іншій частині вказані судові рішення Верховним Судом не переглядаються.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у липні 2021 року, правонаступник ПАТ «Платинум Банк» ТОВ «Вердикт Капітал» заперечувало проти доводів ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бабенко С. С., просило залишити її касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бабенко С. С., на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року залишено без руху, вказано заявнику на необхідність надати докази на підтвердження поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, зазначено про необхідність сплати судового збору.

У квітні 2021 року до суду на виконання ухвали Верховного Суду від 09 квітня 2021 року надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зокрема, оригінал квитанції про сплату судового збору у зазначеному судом розмірі та заява, в якій заявник зазначає, що з текстом постанови Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року ознайомилася через Єдиний державний реєстр судових рішень лише 20 лютого 2021 року, поштою копії оскаржуваного документа не отримувала.

Після усунення заявником зазначених недоліків касаційної скарги ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2021 року поновлено ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бабенко С. С., строк, на касаційне оскарження рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із Шевченківського районного суду міста Києва цивільну справу № 761/13847/15-ц.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2021 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бабенко С. С., про забезпечення позову у справі № 761/13847/15-ц відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

25 червня 2008 року між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк» (кредитор), та ОСОБА_1 («позичальник 1»), ОСОБА_2 («позичальник 2») укладено договір про іпотечний кредит № 2.08062557.

Відповідно до умов указаного договору, до якого в подальшому вносили зміни та доповнення, банк надав позичальникам кредит у сумі 150 000,00 дол. США, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зобов`язалась повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування ним у розмірі 10,5 % протягом 120 місяців.

На забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним договором про іпотечний кредит 25 червня 2008 року між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_1 був укладений іпотечний договір № 2.08062557, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, серія ЯЯЯ № 838962 , виданого 10 січня 2006 року на підставі наказу Головного управління житлового забезпечення від 23 грудня 2005 року № 2451-С/КІ.

Згідно з розрахунком, наданим до суду банком із заявою про збільшення позовних вимог, заборгованість ОСОБА_1 перед ПАТ «Платинум Банк» станом на 18 квітня 2017 року складала 7 052 425,07 грн, з яких: 3 434 855,75 грн - заборгованість за кредитом, 820 744,75 грн - заборгованість за відсотками, 2 796 824,87 грн - пеня за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків за період з 19 квітня 2016 року до 18 квітня 2017 року.

Відповідно до підпункту 2.5.3 іпотечного договору достроково звернути стягнення на предмет іпотеки можливо в порядку та умовах, визначених цим договором, у випадку дострокового розірвання кредитного договору і неповернення суми кредиту та/або процентів за користування ним та інших платежів, що передбачені цим та кредитним договором, а також у інших випадках, передбачених цим та кредитним договором.

Пунктом 4.1 іпотечного договору передбачено, що у випадку невиконання зобов`язань, передбачених підпунктами 2.1.2, 2.1.3, 2.1.6 цього договору, іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки та/або стягнути з іпотекодавця штраф у розмірі 5% від суми невиконання зобов`язання іпотекодавцем за кредитним договором згідно з пунктом 1.3 цього договору.

Встановлено, що ПАТ «Платинум Банк» надіслало ОСОБА_1 та ОСОБА_2 іпотечні повідомлення за кредитним договором, в яких було зазначено про порушення позичальником зобов`язань щодо сплати щомісячних платежів за умовами кредитного договору, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Однак вказані іпотечні повідомлення виконані не були.

З матеріалів справи вбачається, що указані вимоги банку датовані 18 березня 2015 року, в цей же день були направлені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та отримані ними 24 березня 2015 року.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 25 січня 2017 року № 851/16-42 ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , станом та в цінах на час проведення оцінки 23 січня 2017 року, складає 8 574 176,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 січня 2021 року під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року залучено до участі у справі правонаступника процесуальних прав та обов`язків ПАТ «Платинум Банк» Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19), від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 703/747/12 (провадження № 61-48242св18), від 14 червня 2018 року у справі № 364/737/17 (провадження № 61-2022св18), від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження

№ 61-517св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бабенко С. С., підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що постанова Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Предметом позовних вимог ПАТ «Платинум Банк» є звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості відповідачів за договором про іпотечний кредит від 25 червня 2008 року № 2.08062557, укладеним між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення, невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Згідно з пунктом 1.1 договору про іпотечний кредит від 25 червня 2008 року № 2.08062557, укладеного між ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Платинум Банк», та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , кредитор надає позичальникам грошові кошти для рефінансування кредитного боргу, а саме погашення заборгованості за кредитним договором від 17 вересня 2007 року № 3.07091605, укладеним між ОСОБА_1 та ЗАТ «Міжнародний Іпотечний Банк» в сумі 71 769,75 дол. США, та на власні потреби позичальника в сумі 78 230,25 дол. США, а разом 150 000,00 дол. США.

В апеляційній скарзі на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року ОСОБА_1 звертала увагу апеляційного суду на необхідність застосування до спірних правовідносин положень частини десятої статті 11 Законом України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час отримання кредиту, оскільки отримані нею грошові кошти за договором іпотечного кредитування є споживчим кредитом.

Відповідно до частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі:

1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або

2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або

3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п`ять відсотків суми кредиту; або

4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.

Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність.

У постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16 Верховний Суд України вказав на такі особливості застосування статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»: з 16 жовтня 2011 року діє нова редакція статті 11, відповідно до якої надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Отже, Законом України «Про захист прав споживачів» регулюються кредитні відносини між банком та споживачем щодо надання кредитних коштів на споживчі потреби, а з 16 жовтня 2011 року забороняється надання споживчого кредиту в іноземній валюті. Задоволення споживчих потреб людини здійснюється шляхом отримання нею споживчих благ, які мають на меті задоволення її потреб на забезпечення життя, здоров`я та життєдіяльності, зокрема придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування, транспортних засобів, на нагальні потреби: лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо. Засобом задоволення тих чи інших споживчих потреб людини виступають споживчі блага. Це товари та послуги індивідуального або виробничого призначення, що використовуються для задоволення особистих економічних та побутових потреб окремих людей. Споживчі блага можуть бути як матеріальними потребами (товари) так і нематеріальними (послуги). Споживчий кредит надається кредитором фізичним особам на придбання споживчих товарів або послуг, однак конкретні ознаки такого кредиту законодавцем не встановлено, за винятком надання споживчого кредиту в іноземній валюті з 16 жовтня 2011 року. А відтак, визначити правову природу кредитних правовідносин щодо наявності в них ознак споживчого кредиту повинен суд при розгляді спору, який випливає з зазначених правовідносин. При цьому законодавець встановлює спеціальний порядок стягнення як поточної заборгованості, так і дострокового стягнення заборгованості за споживчим кредитом (стаття 11 Закону України «Про захист прав споживачів»).

За своїм змістом частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» є нормою, що встановлює особливий порядок врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту, що відрізняється від задоволення вимог кредитора за договором банківського кредиту, на який положення законодавства про захист прав споживачів не поширюються. Отже, визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити, на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб та чи використано цей кредит на зазначені потреби. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) зроблено висновок, що «у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції). Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів». Частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором».

Отже, дотримання встановленого частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» досудового порядку стягнення грошових коштів за договором споживчого кредиту є обов`язковим для подальшого вирішення спору у судовому порядку за позовом кредитора.

У випадку недотримання досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту суд відмовляє у задоволенні відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Водночас питання простроченої заборгованості, тобто такої, за якою вже настав строк вимоги, може бути вирішено у судовому порядку.

Зазначене підтверджується усталеною практикою розгляду подібних справ у суді касаційної інстанції.

Так, у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц (провадження № 14-600цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що боржник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси кредитора, боржник зобов`язаний поновити їх, не чекаючи на повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту чи на звернення до суду з відповідним позовом. Враховуючи приписи статей 526, 527 і 530 ЦК України, направлення повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту стосується загального порядку досудового врегулювання відповідних спорів. Невиконання кредитором обов`язку з направлення такого повідомлення (вимоги) не означає відсутність порушення його прав, а тому він може вимагати у суді виконання боржником обов`язку з дострокового повернення кредиту.

У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що висновок, наведений у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц, не враховує спеціальний порядок, передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» в редакції до 2017 року. Частина десята статті 11 зазначеного Закону у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Велика Палата Верховного Суду вважає, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений вказаним Законом порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі, яка переглядається у касаційному порядку, суд апеляційної інстанції всупереч вимогам статей 365, 367 ЦПК України не встановив характер кредитного договору, а саме, чи є він договором банківського кредиту, чи договором про споживче кредитування, та у зв`язку з цим не надав належної правової оцінки доводам ОСОБА_1 щодо необхідності застосування до спірних правовідносин положень частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі № 14-318цс18, звернення банку про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом (заявою) вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Суди попередніх інстанцій установили, що позивач надіслав боржнику та іпотекодавцю іпотечні повідомлення за кредитним договором, в яких було зазначено про порушення позичальником зобов`язань щодо сплати щомісячних платежів за умовами кредитного договору, вимога про виконання порушеного зобов`язання не менш ніж у тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Однак вказані іпотечні повідомлення виконані не були.

З наданих банком до суду вимог про дострокове повернення кредиту від 18 березня 2015 року вбачається, що станом на указану дату загальна заборгованість за кредитним договором становить 130 714,34 дол. США, з яких: 128 108,62 дол. США - основна заборгованість за кредитом, 2 602,72 дол. США - заборгованість за відсотками, 43 762,89 грн - штраф.

З указаним позовом банк звернувся до суду у травні 2015 року, зазначивши про заборгованість за відсотками станом на 27 квітня 2015 року у розмірі 4 063,03 дол. США та 83 599,75 грн штрафу.

Уточнюючи 19 червня 2017 року позовні вимоги, банк остаточно зазначив про наявність у відповідачів станом на 18 квітня 2017 року заборгованості за відсотками у розмірі 30 611,02 дол. США та 2 796 824,87 грн пені.

Перевіряючи законність рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , апеляційний суд не навів жодного арифметичного обґрунтування визначених до стягнення сум, а також, вважаючи доведеними обставини направлення банком досудової вимоги, не врахував правові висновки Верховного Суду щодо неможливості нарахування процентів та неустойки поза межами строку кредитування.

Зазначене вказує про порушення апеляційним судом статей 263, 264, 367 ЦПК України.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що, надаючи оцінку поданим сторонами доказам, суди повинні оцінювати кожний доказ окремо, а потім надавати оцінку сукупності доказів у їх співвідношенні. При цьому суд має з`ясовувати як належність та допустимість доказів за формою та їх відношенням до правовідносин між сторонами, так і за їх змістом.

На переконання колегії суддів, суд апеляційної інстанції фактично однобічно дослідив докази у справі, не сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення.

У силу положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з`ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені апеляційним судом, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів констатує, що на момент розгляду справи у суді касаційної інстанції актуальним залишається питання про те, на які потреби був виданий кредит, чи є цей кредит споживчим.

Зазначене має значення для висновку про те, чи поширюється на спірні правовідносини приписи Закону України «Про захист прав споживачів», якими також встановлено особливості дострокового повернення споживчого кредиту.

Під час вирішення указаних питань суду апеляційної інстанції також слід звернути увагу на результати розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 553/1501/15-ц (провадження № 14-50цс22).

За таких обставин постанова Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року є незаконною та необґрунтованою, підлягає скасуванню в частині вирішення позову ПАТ «Платинум Банк», правонаступником якого є ТОВ «Вердикт Капітал», з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за наслідками розгляду касаційної скарги

Відповідно до положень пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Бабенко Сергій Сергійович, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2021 року в частині вирішення позову Публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. А. Воробйова
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Ю. В. Черняк

https://reyestr.court.gov.ua/Review/106988847

[ANTIRAID]

Це наша справа. Суд у чергове звернув увагу на дотримання встановленого частиною десятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» досудового порядку стягнення грошових коштів за договором споживчого кредиту є обов`язковим для подальшого вирішення спору у судовому порядку за позовом кредитора.

У випадку недотримання досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту суд відмовляє у задоволенні відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Водночас питання простроченої заборгованості, тобто такої, за якою вже настав строк вимоги, може бути вирішено у судовому порядку.

Крім того, перевіряючи законність рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 вересня 2019 року за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , апеляційний суд не навів жодного арифметичного обґрунтування визначених до стягнення сум, а також, вважаючи доведеними обставини направлення банком досудової вимоги, не врахував правові висновки Верховного Суду щодо неможливості нарахування процентів та неустойки поза межами строку кредитування.