Постанова ВС-КЦС про неналежний розрахунок заборгованості у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

18 січня 2023 року

м. Київ

справа № 520/22/19

провадження № 61-20438св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сегура-Капітал»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: ОСОБА_5 , Комунальне підприємство «Право», Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області, Київська районна адміністрація Одеської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Радіонов Олександр Леонідович, Гусіної Дар`ї Вікторівни, в інтересах якої діє адвокат Пушок Сергій Володимирович, Чеботарьової Галини Іванівни, ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду міста Одеси від 16 липня 2020 року у складі судді Салтан Л. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - АТ «Райффайзен Банк Аваль»), яке є правонаступником Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_5 , Комунальне підприємство «Право» (далі - КП «Право»), Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області (далі - Інспекція ДАБК в Одеській області), Київська районна адміністрація Одеської міської ради, про визнання нерухомого майна іпотекою та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява мотивована тим, що 27 квітня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_5 укладений договір споживчого кредиту 014/0076/74/73926, відповідно до умов якого позичальник отримав кредитні кошти у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 214 928 дол. США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14,1 % річних, строком до 27 квітня 2021 року.

10 липня 2009 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 укладена додаткова угода № 1, відповідно до умов якої сторони домовились пункт 1.4 кредитного договору викласти у новій редакції, відповідно до якої процентну ставку за користування кредитом встановлено у розмірі 12,85 % річних.

23 вересня 2013 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 укладена додаткова угода № 014/0076/74/73926/81-1-0-00/5998, згідно з якою, з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України, сторони дійшли згоди врегулювати виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим графік погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором, а також розрахунок сукупної вартості кредиту викладений у новій редакції в додатках № 1 та № 2.

17 червня 2014 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 укладена додаткова угода № 014/0076/74/73926/81-1-0-00/7752, відповідно до умов якої, з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України, сторони дійшли згоди врегулювати виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим графік погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором, а також розрахунок сукупної вартості кредиту, викладений у новій редакції в додатках № 1 та № 2.

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди строк кредиту збільшено на 36 календарних місяців, у зв`язку з чим пункт 1.2, викладений у новій редакції, датою остаточного погашення кредиту визначено 27 квітня 2024 року. Строк кредиту складає 204 місяці.

Також, на підставі додаткової угоди з 17 червня 2014 року фактичну заборгованість за сумою кредиту збільшено на суму заборгованості за процентами, у зв`язку з чим відбувається зміна строку погашення заборгованості. Таке збільшення не супроводжується видачею кредитних коштів позичальнику. Також тимчасово, на період з 15 липня 2014 року до 14 січня 2015 року сторони домовились зменшити розмір щомісячного платежу зі сплати суми кредиту та змінити строк його сплати відповідно до графіку повернення кредиту та сплати інших платежів, що є додатком до додаткової угоди.

Згідно з пунктом 4 додаткової угоди тимчасово, на період з 17 червня 2014 року до 14 грудня 2014 року (включно) сторони домовились встановити процентну ставку за користування кредитом у розмірі 8,00 % річних. Після 14 грудня 2014 року проценти за кредитом розраховуються на підставі процентної ставки передбаченої пунктом 1.4 кредитного договору.

Відповідно до пункту 4 додаткової угоди, якщо протягом вищезазначеного строку позичальник прострочив виконання своїх грошових зобов`язань за кредитним договором на більш ніж 30 календарних днів, процентна ставка, передбачена пунктом 4 додаткової угоди, припиняє застосовуватися і проценти за кредитом розраховуються за процентною ставкою, визначеною у пункті 1.4. кредитного договору, з 31 календарного дня з дати прострочення. При цьому позичальник зобов`язаний протягом вищезазначеного 30-денного строку з`явитися до кредитора (його підрозділу) і підписати новий графік погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 09 липня 2009 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 укладений договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М., зареєстрований в реєстрі за номером 5145.

Згідно з пунктом 1.1 договору іпотеки відповідно до умов цього договору іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно - будівлю № 1 пансіонату сімейного відпочинку, загальною площею 238,6 кв. м, у тому числі житловою площею 100,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Предмет іпотеки належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради 18 червня 2009 року, зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» (далі - КП «Одеське МБТІ та РОН»), реєстраційний № 27637614.

Відповідно до умов пункту 7.1. договору іпотеки іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання забезпечених іпотекою зобов`язань, а в разі їх невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки і задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у наступних випадках: у разі повного або часткового невиконання або неналежного виконання всіх або окремих зобов`язань, що забезпечені іпотекою згідно зі статтею 2 цього договору, та в інших випадках, передбачених кредитним договором; у разі порушення іпотекодавцем всіх або окремих засвідчень і гарантій, вказаних у статті 3 цього договору, та/або у разі повного або часткового невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем всіх або окремих обов`язків, встановлених цим договором.

За вибором іпотекодержателя застосовується один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки, визначений у цьому договорі та задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема, за рішенням суду (пункту 7.3.1 пункту 7.3 договору іпотеки).

17 червня 2014 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 укладена додаткова угода до договору іпотеки, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди і вирішили викласти пункт 2.1 договору іпотеки в новій редакції.

У ході проведення претензійно-позовної роботи було виявлено, що ОСОБА_5 розділив предмет іпотеки на декілька окремих об`єктів, змінив адресу та продав.

Київський районний суд м. Одеси своїм рішенням від 17 січня 2019 року у справі № 520/5439/18 задовольнив позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про захист порушеного права шляхом солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнув солідарно з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» прострочену заборгованість за кредитним договором від 27 квітня 2007 року, яка станом на 12 квітня 2018 року становить 91 946,67 дол. США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату ухвалення рішення становить 2 574 506,76 грн.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору удаваним правочином відмовив.

25 лютого 2019 року на виконання рішення Київського районного суду м. Одеси у справі № 520/5439/18 видані виконавчі листи, які станом на дату подання уточненої позовної заяви про визнання майна іпотекою банку, звернення стягнення на предмет іпотеки, знаходяться на примусовому виконанні.

За результатом виконавчих дій, які були здійснені приватним виконавцем, предмет іпотеки - будівля № 1 пансіонату сімейного відпочинку, загальною площею 238,6 кв. м, у тому числі житловою площею 100,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , поділений на 4 об`єкти:

1) нежитлові приміщення - апартаменти № НОМЕР_1 , загальною площею 68,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_7, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 6-884, виданий 18 червня 2015 року;

2) квартира АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 6832, виданий 11 грудня 2014 року;

3) нежитлові приміщення - апартаменти, загальною площею 52,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1185, виданий 21 грудня 2012 року;

4) нежитлові приміщення - апартаменти № НОМЕР_2 , загальною площею 64, 7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 3546, виданий 03 грудня 2014 року.

Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованою 29 лютого 2012 року, Інспекцією ДАБК в Одеській області прийнято в експлуатацію чотири самостійні приміщення-апартаменти, які утворені після реконструкції будівлі № 1 пансіонату сімейного відпочинку.

Згідно з довідками адресного реєстру міста Одеси від 22 грудня 2011 року зарезервована наступна адреса об`єктів нерухомого майна - нежитлові приміщення - апартаменти:

1) АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення № 1, загальною площею 56,1 кв. м;

2) АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення № 2, загальною площею 59,1 кв. м;

3) АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення № 3, загальною площею 52,8 кв. м;

4) АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення № 4, загальною площею 64,7 кв. м.

31 жовтня 2012 року на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації замість свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради від 18 червня 2019 року, на підтвердження, що об`єкт розташований за адресою: АДРЕСА_2 , в цілому дійсно належить ОСОБА_5 на праві приватної власності були видані:

1) свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення - апартаменти № 1. Об`єкт в цілому складається з приміщень загальною площею 56,1 кв. м;

2) свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення - апартаменти № 2. Об`єкт в цілому складається з приміщень загальною площею 59,1 кв. м;

3) свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення - апартаменти № 3. Об`єкт в цілому складається з приміщень загальною площею 52,8 кв. м;

4) свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення - апартаменти № 4. Об`єкт в цілому складається з приміщень загальною площею 64,7 кв. м.

Посилаючись на вищевказане, АТ «Райффайзен Банк Аваль» просило суд:

- визнати іпотекою нерухоме майно АТ «Райффайзен Банк Аваль» - нежитлові приміщення - апартаменти № 1, загальною площею 68,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 6-884, виданого 18 червня 2015 року; в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 квітня 2007 року у сумі 599 606,51 дол. США, що за курсом НБУ становить 16 654 009,65 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нежитлові приміщення - апартаменти № НОМЕР_1 , загальною площею 68,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_7 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкову ціну продажу встановити на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна;

- визнати іпотекою нерухоме майно АТ «Райффайзен Банк Аваль» - квартиру АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, серії та номер 6832, виданого 11 грудня 2014 року; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 квітня 2007 року у сумі 599 606,51 дол. США, що за курсом НБУ становить 16 654 009,65 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_2 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкову ціну продажу встановити на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна;

- визнати іпотекою нерухоме майно АТ «Райффайзен Банк Аваль» - нежитлові приміщення - апартаменти № 3, загальною площею 52,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 1185, виданого 21 грудня 2012 року; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 квітня 2007 року у сумі 599 606,51 дол. США, що за курсом НБУ становить 16 654 009,65 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нежитлові приміщення - апартаменти, загальною площею 52,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_3 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкову ціну продажу встановити на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна;

- визнати іпотекою нерухоме майно АТ «Райффайзен Банк Аваль» - нежитлові приміщення - апартаменти № 4, загальною площею 64,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 3546, виданий 03 грудня 2014 року; у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 квітня 2007 року у сумі 599 606,51 дол. США, що за курсом НБУ становить 16 654 009,65 грн, звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нежитлові приміщення - апартаменти № 4, загальною площею 64,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_4 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Початкову ціну продажу встановити на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Київський районний суд м. Одеси своїм рішенням від 16 липня 2020 року позов АТ «Райффайзен Банк Аваль» задовольнив.

Визнав іпотекою нерухоме майно АТ «Райффайзен Банк Аваль» - нежитлові приміщення - апартаменти № 1, загальною площею 68,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_7 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 6-884, виданого 18 червня 2015 року.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 квітня 2007 року у сумі 599 606,51 дол. США, що за курсом НБУ становить 16 654 009,65 грн, звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нежитлові приміщення - апартаменти № НОМЕР_1 , загальною площею 68,1 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_7 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Початкову ціну продажу встановив на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Визнав іпотекою нерухоме майно АТ «Райффайзен Банк Аваль» - квартиру АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, серії та номер 6832, виданого 11 грудня 2014 року.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 квітня 2007 року у сумі 599 606,51 дол. США, що за курсом НБУ становить 16 654 009,65 грн, звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_2 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Початкову ціну продажу встановив на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Визнав іпотекою нерухоме майно АТ «Райффайзен Банк Аваль» - нежитлові приміщення - апартаменти, загальною площею 52,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 1185, виданого 21 грудня 2012 року.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 квітня 2007 року у сумі 599 606,51 дол. США, що за курсом НБУ становить 16 654 009,65 грн, звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нежитлові приміщення - апартаменти, загальною площею 52,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_3 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Початкову ціну продажу встановив на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Визнав іпотекою нерухоме майно АТ «Райффайзен Банк Аваль» - нежитлові приміщення - апартаменти № 4, загальною площею 64,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 3546, виданий 03 грудня 2014 року.

У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 27 квітня 2007 року у сумі 599 606,51 дол. США, що за курсом НБУ становить 16 654 009,65 грн, звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме: на нежитлові приміщення - апартаменти № 4, загальною площею 64,7 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_4 , шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

Початкову ціну продажу встановив на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, укладаючи кредитний договір та додаткові угоди до нього, позичальник ОСОБА_5 зобов`язався повернути кредитні кошти на умовах, встановлених цим договором. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 09 липня 2009 року між банком та ОСОБА_5 укладений договір іпотеки, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М., зареєстрований в реєстрі за номером 5145. Предметом іпотеки згідно з пунктом 1.2 договору іпотеки є нерухоме майно: будівля № 1 пансіонату сімейного відпочинку, загальною площею 238,6 кв. м, в тому числі житловою площею 100,2 кв. м на АДРЕСА_1 .

Під час виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 січня 2019 року у справі № 520/5439/18 за позовом АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про захист порушеного права шляхом солідарного стягнення заборгованості, що виникла за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № 014/0076/74/73926, позивачеві стало відомо, що предмет іпотеки: будівля № 1 пансіонату сімейного відпочинку, загальною площею 238,6 кв. м, в тому числі житловою площею 100,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , поділено на 4 самостійні об`єкти (нежитлові приміщення-апартаменти та квартиру). В подальшому вказані об`єкти нерухомості відчужені на підставі правочинів, які були укладені без згоди банку, що призвело до порушення прав позивача як іпотекодержателя.

Також суд першої інстанції виходив з того, що поділ, виділ, реконструкція, зміна площі та функціонального призначення іпотечного майна не припиняють іпотеку по суті. Спірне майно не є новоствореним об`єктом нерухомого майна, оскільки створене з прив`язкою до вже існуючої заставленої нерухомості, з використанням її функціональних елементів. Позивач не пропустив строк позовної давності, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивач дізнався про зміну адреси об`єктів лише з 12 квітня 2018 року, отримавши витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та ознайомитись з правовстановлюючими документами представник позивача зміг лише після отримання судом зазначених копій, тобто після червня - липня 2019 року. При цьому, відповідачі не довели, що банк був обізнаний про зміну адрес та власників іпотечного майна.

У січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сегура-Капітал» (далі - ТОВ «Фінансова компанія «Сегура-Капітал) звернулося до суду з заявою про заміну у виконавчому провадженні стягувача на його правонаступника у виконавчих провадженнях з примусового виконання виконавчих листів № 520/22/19, виданих Київським районним судом м. Одеси.

Київський районний суд м. Одеси своєю ухвалою від 10 лютого 2021 року заяву ТОВ «Фінансова компанія «Сегура-Капітал» про заміну сторони виконавчого провадження у цивільній справі залишив без задоволення.

Одеський апеляційний суд своєю постановою від 25 листопада 2021 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 16 липня 2020 року змінив в частині мотивування.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що кредитні зобов`язання позичальником належним чином не виконані, відомостей про їхнє повне чи часткове виконання до суду не надано. Виконання грошових зобов`язань було забезпечено укладенням іпотечного договору, який зберігає свою чинність до моменту виконання грошових зобов`язань як відповідно до договору, так і за теорією цивільного права як додаткова вимога до основного зобов`язання. Банк розпочав процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності невиконаного зобов`язання. Відомості щодо наявних спорів між іпотекодержателем та іпотекодавцем (позичальником) стосовно майна, переданого в іпотеку відсутні.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Отже, сторона правочину має виправдане та встановлене законом право очікувати від іншої сторони добросовісної поведінки щодо виконання договору. При цьому законодавство не зобов`язує сторону правочину вчиняти дії щодо перевірки добросовісності виконання договору контрагентом. Така поведінка презюмується. Якщо сторона порушує договір та недобросовісно виконує зобов`язання, законом передбачені механізми притягнення такої особи до відповідальності. Апеляційний суд зауважив, що в контексті наведеного, іпотекодержатель міг об`єктивно знаходитися в умовах необізнаності недобросовісних дій контрагента, що безпосередньо впливає на правову кваліфікацію правовідносин та оцінку обставин цієї справи.

Перевіряючи доводи заявників щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, апеляційний суд на підставі матеріалів справи встановив, що суд першої інстанції видалився до нарадчої кімнати, проте під час ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог дійшов висновку про необхідність додаткового встановлення обставин, які мають значення для справи та 24 грудня 2019 року постановив ухвалу про повернення до з`ясування обставин справи.

З огляду на те, що процесуальним законодавством передбачена можливість повернення суду до з`ясування обставин справи після виходу до нарадчої кімнати, що мало місце у цій справі, апеляційний суд відхилив відповідні доводи апеляційної скарги. А інших доводів щодо допущення процесуальних порушень чи наявності підстав для відводу під час розгляду справи судом першої інстанції заявником наведено не було.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

1) У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року засобами електронного зв`язку з накладенням електронного цифрового підпису, ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Радіонов О. Л., просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Плати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) та постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц (провадження № 61-36495св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 757/21653/15-ц (провадження № 61-38423св18), від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16 (провадження № 61-547св21), від 08 вересня 2021 року у справі № 750/10899/19 (провадження № 61-11725св20).

Касаційна скарга ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Радіонов О. Л., мотивована тим, що, пред`явивши вимогу про дострокове повернення кредиту і сплати процентів за користування кредитом, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов`язання й мав би пред`явити позов про звернення стягнення на предмет іпотеки протягом трьох років з моменту направлення цієї вимоги. Заявник зазначає, що така позиція відповідає усталеній практиці Верховного Суду та Верховного Суду України у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14?154цс18), постановах Верховного Суду України від 09 вересня 2015 року у справі № 6-933цс15, від 09 листопада 2016 року у справі № 6?2251цс16. Проте апеляційний суд на вказане уваги не звернув та не застосував до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності, оскільки, на думку заявника, строк звернення стягнення на предмет іпотеки розпочався з 25 серпня 2015 року, враховуючи ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 18 січня 2017 року у справі № 520/15919/15-ц за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5 , ОСОБА_8 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заявник зазначає, що він не є позичальником за кредитним договором та ніколи не отримував кредитних коштів. За цим кредитним договором позичальником є ОСОБА_5 та його дружина. Він, набувши у власність нежиле приміщення - апартаменти за відплатним договором від 21 грудня 2012 року, у розумінні положень статті 41 Конституції України та статей 12, 321, 330, 334 ЦК України є добросовісним набувачем, та починаючи з часу укладення договору є єдиним власником нежитлового приміщення-апартаментів № 3 на АДРЕСА_2 . З того часу, банк не оскаржував будь-який з правочинів та лише 02 січня 2019 року звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Також апеляційний суд ухвалив судове рішення всупереч висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

2) У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року, ОСОБА_7 , в інтересах якої діє адвокат Пушок С. В.,просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_7 і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц (провадження № 61-2404св18), від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13ц (провадження № 61-3872св18), від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц (провадження № 61-36495св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 757/21623/15-ц (провадження № 61?38423св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 219/7462/15-ц (провадження № 61?11012св18), від 08 вересня 2021 року у справі № 750/10899/19 (провадження №61-11725св20).

Касаційна скарга ОСОБА_7 , в інтересах якої діє адвокат Пушок С. В., мотивована тим, що АТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ТОВ «Сегура-Капітал», звернулося до суду, серед іншого, з вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки. Тобто предметом позову у цій справі є звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, яка виникла за кредитним договором, а отже початок перебігу строку звернення до суду з такими вимогами розпочинається у відповідності до норм чинного законодавства, які регулюють питання саме звернення стягнення на предмет іпотеки. Також заявник звертає увагу на те, що апеляційний суд всупереч вимог статей 257, 261 ЦК України не застосував до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності.

Крім того, заявник аргументує, що вона набула у власність саме апартаменти № 1, що розташовані на АДРЕСА_2 , що в свою чергу свідчить про те, що вказаний об`єкт нерухомого майна не є предметом іпотеки, переданий ОСОБА_5 в іпотеку з метою забезпечення виконання умов кредитного договору, а тому положення статті 23 Закону України 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон України «Про іпотеку») до спірних правовідносин не застосовуються. На момент укладення нею договору купівлі-продажу від 18 червня 2015 року вказані апартаменти під забороною відчуження не перебували, запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження, Державному реєстрі іпотек був відсутній.

Разом з цим, апеляційний суд залишив поза увагою, що позивачем не надано до суду жодного доказу правильності наданого розрахунку заборгованості за кредитним договором, в рахунок якої позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки. Заявник вважає розмір такої заборгованості завищеним та, посилаючись на положення частини третьої статті 551 ЦК України, просить зменшити розмір нарахованої позивачем пені, врахувавши приписи статей 256, частини другої статті 258, частини четвертої статті 267 ЦК України.

3) У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_4 і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) та у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 357/9126/17-ц (провадження № 61?36495св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 757/21623/15-ц (провадження № 61-38423св18), від 08 вересня 2021 року у справі № 750/10899/19 (провадження № 61-11725св20), від 18 серпня 2021 року у справі № 201/15310/16 (провадження № 61-547св21).

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що апеляційний суд не застосував до спірних правовідносин наслідки спливу позовної давності, що передбачено статтями 257, 261 ЦК України.

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2021 року, ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 564/2199/15-ц (провадження № 61-2404св18), від 25 липня 2018 року у справі № 522/31199/13ц (провадження № 61-3872св18), від 19 лютого 2020 року у справі № 57/21623/15?ц (провадження № 61-38423св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 219/7462/15-ц (провадження № 61-11012св18).

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що банк, направивши ОСОБА_5 вимогу про дострокове повернення кредитних коштів від 06 серпня 2015 року, яку позичальник отримав 25 серпня 2015 року, фактично змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором, і в свою чергу, позичальник зобов`язаний був здійснити дострокове погашення кредиту у повному обсязі до 05 жовтня 2015 року (05 серпня 2015 року + 60 календарних днів). Позичальник не здійснив дострокового погашення заборгованості у встановлений строк, внаслідок чого права банка з 06 жовтня 2015 року вважались порушеними.

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що суди не застосували до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності, про застосування якої було заявлено нею у суді першої інстанції.

Також заявник наголошує на тому, що оскарженими судовими рішеннями порушено положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вказуючи, що вона є добросовісним набувачем спірного об`єкта нерухомості.

Не погоджується заявник і з розміром заборгованості, в рахунок якої банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки. На думку заявника, наданий банком розрахунок викликає великі сумніви. З метою встановлення дійсного розміру заборгованості за кредитним договором, судом апеляційної інстанції у представника позивача (ТОВ «Сегура-Капітал») витребовувався належним чином оформлений розрахунок заборгованості, проте незважаючи на те, що позивачем не наданий такий розрахунок, суд апеляційної інстанції ухвалив рішення, беручи до уваги розрахунок, що був наданий банком. Заявник зазначає, що в предмет доказування у цій справі входить не лише розмір заборгованості, а й правильність обчислення суми заборгованості та її складових (основної суми заборгованості, процентів за користування кредитом та штрафних санкцій) у відповідності до умов договору, що підлягає дослідженню у судовому засіданні. Такий розрахунок повинен був наданий з розбивкою зазначених сум сплати та заборгованості за кожний місяць окремим рядком у відповідності до графіка погашення кредиту протягом усього періоду, за який нараховувалась заборгованість.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди установили, що 27 квітня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 214 928 дол. США, зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 14,1 % річних, строком до 27 квітня 2021 року (а. с. 14-17, т. 1).

10 липня 2009 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 укладена додаткова угода № 1, відповідно до умов якої сторони домовились пункт 1.4. кредитного договору викласти в новій редакції, відповідно до якої процентну ставку за користування кредитом встановлено 12,85 % річних (а. с. 21, т. 1).

23 вересня 2013 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 укладена додаткова угода № 014/0076/74/73926/81-1-0-00/5998, відповідно до умов якої, з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України, сторони дійшли згоди врегулювати виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим графік погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором, а також розрахунок сукупної вартості кредиту викладений у новій редакції в додатках № 1 та № 2.

17 червня 2014 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 укладена додаткова угода № 014/0076/74/73926/81-1-0-00/7752, відповідно до умов якої, з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України, сторони дійшли згоди врегулювати виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим графік погашення кредиту та інших платежів за кредитним договором, а також розрахунок сукупної вартості кредиту викладений у новій редакції в додатках № 1 та № 2 (а. с. 22-23, т. 1).

Відповідно до пункту 1 додаткової угоди строк кредиту збільшено на 36 календарних місяців, у зв`язку з чим пункт 1.2 викладений у новій редакції, датою остаточного погашення кредиту визначено 27 квітня 2024 року. Строк кредиту складає 204 місяці.

Також, на підставі додаткової угоди з 17 червня 2014 року фактичну заборгованість за сумою кредиту збільшено на суму заборгованості за процентами, у зв`язку з чим відбувається зміна строку погашення заборгованості. Таке збільшення не супроводжується видачею кредитних коштів позичальнику. Також тимчасово, на період з 15 липня 2014 року до 14 січня 2015 року сторони домовились зменшити розмір щомісячного платежу зі сплати суми кредиту та змінити строк його сплати відповідно до графіку повернення кредиту та сплати інших платежів, що є додатком до додаткової угоди.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 09 липня 2009 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 , укладений договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Лічман І. М., зареєстрований в реєстрі за номером 5145 (а. с. 29-32, т. 1).

Згідно з пунктом 1.1 договору іпотеки відповідно до умов цього договору іпотекодавець передає іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно - будівлю № 1 пансіонату сімейного відпочинку, загальною площею 238,6 кв. м, у тому числі житловою площею 100,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Предмет іпотеки належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради 18 червня 2009 року, зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» (далі - КП «Одеське МБТІ та РОН»), реєстраційний № 27637614.

Предмет іпотеки належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради 18 червня 2009 року, зареєстроване в КП «Одеське МБТІ та РОН», реєстраційний № НОМЕР_3 (а. с. 34, т. 1).

Відповідно до умов пункту 7.1. договору іпотеки іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання забезпечених іпотекою зобов`язань, а в разі їх невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки і задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у наступних випадках: у разі повного або часткового невиконання або неналежного виконання всіх або окремих зобов`язань, що забезпечені іпотекою згідно зі статтею 2 цього договору, та в інших випадках, передбачених кредитним договором; у разі порушення іпотекодавцем всіх або окремих засвідчень і гарантій, вказаних у статті 3 цього договору, та/або у разі повного або часткового невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем всіх або окремих обов`язків, встановлених цим договором.

За вибором іпотекодержателя застосовується один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки, визначений у цьому договорі та задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема, за рішенням суду (пункту 7.3.1 пункту 7.3 договору іпотеки).

17 червня 2014 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 укладена додаткова угода до договору іпотеки, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди і вирішили викласти пункт 2.1 договору іпотеки в новій редакції (а. с. 33, т. 1).

Суди також встановили, що Київський районний суд м. Одеси своїм рішенням від 17 січня 2019 року у справі № 520/5439/18 позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про захист порушеного права шляхом солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнив. Стягнув солідарно з ОСОБА_5 , ОСОБА_6 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» прострочену заборгованість за кредитним договором від 27 квітня 2007 року, яка станом на 12 квітня 2018 року становить 91 946,67 дол. США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) на дату ухвалення рішення становить 2 574 506,76 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовив.

Отже, оскільки позичальник не виконав належним чином умови кредитного договору та не повернув кредитору заборгованість, кредитор отримав право звернути стягнення на предмет іпотеки, яким було забезпечено виконання кредитних зобов`язань в рахунок погашення заборгованості.

Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстрованої 29 лютого 2012 року, Інспекцією ДАБК в Одеській області прийнято в експлуатацію чотири самостійні приміщення-апартаменти, які утворені після реконструкції будівлі № 1 пансіонату сімейного відпочинку.

Розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 23 жовтня 2012 року № 783 встановлена адреса та нумерація нежитловим приміщенням - апартаментам: АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення № 1; АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення № 2; АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення № 3; АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення № 4 (а. с. 153, т. 2).

31 жовтня 2012 року на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації замість свідоцтва про право власності, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради від 18 червня 2019 року, на підтвердження, що об`єкт розташований за адресою: АДРЕСА_2 , в цілому дійсно належить ОСОБА_5 на праві приватної власності були видані свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення - апартаменти №№ НОМЕР_1 , 2, 3, 4 (а. с. 102, 106, 110, 114, т. 1).

Вказані окремі об`єкти нерухомого майна були відчужені, за результатами чого, нежитлові приміщення - апартаменти № 1, загальною площею 68,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , належать ОСОБА_7 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 6-884, укладений 18 червня 2015 року. Вказане нерухоме майно ОСОБА_5 відчужено ОСОБА_9 за договором купівлі-продажу від 18 грудня 2012 року. У подальшому ОСОБА_10 продав вказане майно ОСОБА_11 за договором від 18 червня 2015 року (а. с. 82, 66, т. 2).

Квартира АДРЕСА_3 , належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 6832, укладений 11 грудня 2014 року. Вказане нерухоме майно ОСОБА_5 відчужено ОСОБА_12 за договором купівлі-продажу від 19 грудня 2012 року. У подальшому ОСОБА_12 продала вказане майно ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 11 грудня 2014 року (а. с. 39, 43, т. 2).

Нежитлові приміщення - апартаменти № 3, загальною площею 52,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , належать ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1185, виданий 21 грудня 2012 року (а. с. 209-211, т. 1).

Нежитлові приміщення - апартаменти № 4, загальною площею 64, 7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 3546, укладений 03 грудня 2014 року. Вказане нерухоме майно ОСОБА_5 відчужено ОСОБА_13 за договором купівлі-продажу від 25 грудня 2012 року. У подальшому ОСОБА_13 продав вказане майно ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 03 грудня 2014 року (а. с. 2, 3-4, т. 2).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанцій відповідає не в повному обсязі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права й обов`язки) виникає між іпотекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням).

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене в статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні положення містяться у статті 33 Закону України «Про іпотеку».

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно зі статтею 12 цього Закону в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Новоствореним об`єктом нерухомості вважається виключно об`єкт, створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто не є новоствореним об`єктом нерухомого майна вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами.

Такі висновки Верховний Суд зробив у постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 725/2206/19 (провадження № 61-1362св20).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, з яким фактично погодився апеляційний суд, вирішуючи вимоги про визнання нерухомого майна предметом іпотеки дійшов висновків про те, що особи, до яких перейшло право власності на предмет іпотеки, набули статусу іпотекодавців і мають усі права і несуть всі обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на умовах, що існували до набуття ними права власності на предмет іпотеки.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій, досліджуючи обставини справи, дійшли висновків про те, що у спірних правовідносинах відбулася заміна власника майна відповідно до правил статті 23 Закону України «Про іпотеку», а тому такі вимоги є обґрунтованими. Судами встановлено факт того, що нерухоме майно, на яке просить звернути стягнення банк, є предметом іпотеки.

Відповідно до умов договору іпотеки предмет іпотеки забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з умов кредитного договору, а також усіх додаткових угод до нього, які можуть бути укладені до закінчення строку дії кредитного договору. За таких умов, іпотекодержатель має право у випадку невиконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором отримати задоволення в рахунок майна, заставленого на умовах договору іпотеки.

Предметом іпотеки згідно з пунктом 1.2 договору іпотеки є нерухоме майно: будівля № 1 пансіонату сімейного відпочинку, загальною площею 238,6 кв. м, в тому числі житловою площею 100,2 кв. м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності, яке видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради 18 червня 2009 року (бланк НОМЕР_4 ), зареєстроване в Комунальному підприємстві «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості», реєстраційний № 27637614.

Відповідно до умов пункту 7.1. договору іпотеки іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання забезпечених іпотекою зобов`язань, а в разі їх невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки і задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у наступних випадках: у разі повного або часткового невиконання або неналежного виконання всіх або окремих зобов`язань, що забезпечені іпотекою згідно зі статтею 2 цього договору, та в інших випадках, передбачених кредитним договором; у разі порушення іпотекодавцем всіх або окремих засвідчень і гарантій, вказаних у статті 3 цього договору, та/або у разі повного або часткового невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем всіх або окремих обов`язків, встановлених цим договором.

За вибором іпотекодержателя застосовується один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки, визначений у цьому договорі та задоволення вимог іпотекодержателя, зокрема, за рішенням суду (пункту 7.3.1 пункту 7.3 договору іпотеки).

17 червня 2014 року укладено додаткову угоду до договору іпотеки відповідно до умов якої іпотекодавець та іпотекодержатель дійшли згоди щодо викладення пункту 2.1 договору іпотеки в новій редакції.

Отже, враховуючи зміст договору іпотеки, у якому викладено іпотечне застереження про позасудове врегулювання спору, Верховний Суд дійшов висновку, що визнання об`єкта предметом іпотеки забезпечить реалізацію іпотекодержателем своїх прав щодо предмета іпотеки, який зазнав змін технічних характеристик внаслідок поділу, як в судовому, так і позасудовому порядку.

Суди встановили, що 17 січня 2019 року рішенням Київського районного суду м. Одеси у справі № 520/5439/18 задоволені позовні вимоги АТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про захист порушеного права шляхом солідарного стягнення заборгованості, яка виникла за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № 014/0076/74/73926. Стягнено солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» прострочену заборгованість за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № 014/0076/74/73926, яка станом на 12 квітня 2018 року становила 91 946,67 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ на дату ухвалення рішення 2 574 506,76 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», про визнання кредитного договору удаваним правочином відмовлено у повному обсязі.

25 лютого 2019 року на виконання рішення Київського районного суду м. Одеси у цій справі видані виконавчі листи, які були передані на примусове виконання.

Під час проведення виконавчих дій, які здійснювались приватним виконавцем Парфьоновим Г. В. АТ «Райффайзен Банк Аваль» стало відомо, що предмет іпотеки: будівля № 1 пансіонату сімейного відпочинку, загальною площею 238,6 кв.м, в тому числі житловою площею 100,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , поділено на 4 окремі об`єкти:

1) нежитлові приміщення-апартаменти № 1, загальною площею 68,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 6-884, укладеного 18 червня 2015 року, що підтверджується Інформаційною довідкою від 25 квітня 2019 року № 164917561;

2) квартира, загальною площею 77,4 кв. м. житловою площею 54,6 кв. м. за адресою: АДРЕСА_5 , що належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 6832, укладеного 11 грудня 2014 року, що підтверджується інформаційною довідкою від 25 квітня 2019 року № 164914425;

3) нежитлові приміщення-апартаменти, загальною площею 52,8 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4 , що належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1185, укладеного 21 грудня 2012 року, що підтверджується Інформаційною довідкою від 25 квітня 2019 року № 164913980;

4) нежитлові приміщення-апартаменти № 4, загальною площею 64, 7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 3546, укладеного 03 грудня 2014 року, що підтверджується інформаційною довідкою від 25 квітня 2019 року № 1649416342.

Підпунктом 5.5 договору іпотеки передбачено, що іпотекодавець виключно на підставі письмової згоди іпотекодержателя має право: у будь-який спосіб відчужувати (продавати, дарувати, міняти) предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в наступну іпотеку, крім випадків, коли наступним іпотекодержателем є ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»; передавати предмет іпотеки в користування іншим особам, здавати його в найм (оренду, лізинг), вносити його в спільну діяльність чи до статутних капіталів підприємств, змінювати цільове призначення предмета іпотеки (в тому числі земельну ділянку) або іншим чином обмежувати право власності іпотекодавця на предмет іпотеки правами третіх осіб; використовувати предмет іпотеки не за його цільовим призначенням (в тому числі переводити житловий будинок, що є предметом іпотеки, з житлового фонду у нежитловий), якщо заборона на зміну цільового використання (призначення) предмета іпотеки не встановлена законодавством України; проводити капітальний ремонт житлового будинку та інших будівель, що є предметом іпотеки, здійснювати їх перепланування або інші зміни капітального характеру (в тому числі зміни в технічному стані), поділ, надбудова, прибудова, реконструкція, перепланування, відновлення тощо.

Письмової згоди банку щодо поділу предмету іпотеки на окремі об`єкти нерухомості з подальшим відчуженням матеріали справи не містять, а також таких обставин не встановлено.

Вирішуючи питання щодо застосування позовної давності, апеляційний суд виходив з того, що за обставинами цієї справи кредитні правовідносини між банком та позичальником виникли 27 квітня 2007 року. В подальшому до кредитного договору неодноразово укладались додаткові угоди, остання з яких 17 червня 2014 року. В зв`язку з невиконанням грошових зобов`язань банк 06 серпня 2015 року направив позичальнику та його поручителю вимогу про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором від 27 квітня 2007 року, а також укладених до нього додаткових угод протягом 60 днів у повному обсязі разом зі сплатою процентів та пені та попередив про наступне звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, а саме будівлю № 1 пансіонату сімейного відпочинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 162, 164, т. 4). Вказана вимога була отримана позичальником та поручителем 25 серпня 2015 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 163, 165, т. 4).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до пункту 8 додаткової угоди від 17 червня 2014 року № 014/0076/74/73926/81-1-0-00/7752 кредитного договору від 27 квітня 2007 року № 014/0076/74/73926 сторони домовились, що до всіх правовідносин, пов`язаних з укладанням та виконанням кредитного договору застосовується строк позовної давності тривалістю у 70 років (а.с. 23, т. 1).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статі 3 Закону України «Про іпотеку»). Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (провадження № 14-94цс19) у ЦК України та в Законі України «Про іпотеку» відсутня така підстава для припинення іпотеки як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов`язанням.

Умовами кредитного договору передбачено, що дата остаточного погашення кредиту 27 квітня 2024 року (а.с. 22-23, т. 1).

Апеляційний суд вважав, що банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості в межах встановленого законом строку позовної давності, тому фактично відбулося переривання позовної давності (за статтею 264 ЦК України). Відтак, оскільки позовна давність щодо основної вимоги - стягнення заборгованості за кредитним договором не спливла, то й щодо додаткових вимог строк позовної давності не закінчився. А тому, посилання відповідачів на сплив строку позовної давності не приймаються до уваги апеляційним судом.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладений обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду був пропущений ним з поважних причин. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 та у справі № 911/3677/17. При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18).

Судами встановлено, що кредитні зобов`язання позичальником належним чином виконані не були, відомості про їх повне чи часткове виконання до суду не надані. Виконання грошових зобов`язань було забезпечено укладенням іпотечного договору, який зберігає свою чинність до моменту виконання грошових зобов`язань відповідно до договору. Банк розпочав процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки під час існування невиконаного зобов`язання. Відомості щодо існування спорів між іпотекодержателем та іпотекодавцем (позичальником) щодо майна, переданого в іпотеку відсутні.

Як зазначалось вище, положеннями статті 590 ЦК України врегульоване звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки належить іпотекодержателю.

Оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки, та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне, а тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня.

Саме такого висновку щодо можливості одночасного задоволення вимог про стягнення боргу за основним зобов`язанням зі зверненням стягнення на предмет іпотеки дійшов Верховний Суд України у постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1080цс15, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, не знайшовши підстав для відступу від нього, у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14?546цс19).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Частинами першою, третьою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 598 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Звернення стягнення на предмет застави повинно задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки в такому випадку ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту.

Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

Наявність самого судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором за наведеними вище положеннями законодавства не є підставою для припинення грошового зобов`язання боржника і припинення іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законодавством.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження 14-546цс19) та від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18).

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пункту 2.1 додаткової угоди від 17 квітня 2014 року № 014/0076/74/73926/81-1-0-00/7752, станом на дату укладення цієї додаткової угоди фактична заборгованість позичальника за кредитним договором по сплаті суми кредиту становить 155 493,85 дол. США. Станом на дату укладення цієї додаткової угоди заборгованість позичальника за кредитним договором, строк сплати якої настав, складає 6 729,67 дол. США, у тому числі: 1 380,24 дол. США-заборгованість з погашення суми кредиту; та 5 349,43 дол. США - заборгованість з погашення процентів. На підставі цієї додаткової угоди з 17 червня 2014 року фактична заборгованість за сумою кредиту збільшується на суму заборгованості за процентами у зв`язку з чим відбувається зміна строку погашення заборгованості. Таке збільшення не супроводжується видачею кредитних коштів позичальнику. (пункти 2.2, 2.3 цієї угоди) (а.с. 22-23, т. 1).

Київський районний суд м. Одеси своєю ухвалою від 18 січня 2017 року у справі № 520/15919/15-ц за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5 , ОСОБА_8 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, позовну заяву залишив без розгляду. Зі змісту цієї ухвали вбачається, що банк, звертаючись до суду з цим позовом у листопаді 2015 року, просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № 014/0076/74/73926, яка виникла станом на 02 листопада 2015 року, у розмірі 169 134,50 дол. США, що за курсом НБУ еквівалентно 3 889 032,52 грн.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України від 22 грудня 2005 року №3262 «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Так, керуючись частиною п`ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано, що відповідно до ухвали Київського районного суду м. Одеси від 11 червня 2018 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/74577566) у справі № 520/5439/18 за первісним позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про захист порушеного права шляхом солідарного стягнення заборгованості, яка виникла за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № 014/0076/74/73926 та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору удаваним правочином банк, звертаючись до суду з позовною заявою у травні 2018 року, просив стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на свою корить заборгованість за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № 014/0076/74/73926, яка виникла станом на 12 квітня 2018 року в сумі 216 772,90 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ на дату розрахунку 5 620 035,13 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у розмірі - 155 675,65 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ на дату розрахунку 4 036 033,20 грн, в тому числі прострочена заборгованість за кредитом: 32 384 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ на дату розрахунку 839 584,73 грн; заборгованості за процентами у розмірі - 61 097,25 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ на дату розрахунку 1 584 001,93 грн, в тому числі прострочена заборгованість за процентами 59 562,67 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ на дату розрахунку 1 544 216,54 грн. До початку відкриття провадження у справі позивач уточнив свої позовні вимоги та просив стягнути з відповідачів прострочену заборгованість за вказаним кредитним договором заборгованість, яка станом на 12 квітня 2018 року становила 91 946,67 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ на дату розрахунку 2 383 801,28 грн.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, рішенням Київського районного суду м. Одеси від 17 січня 2019 року у справі № 520/5439/18, яке набрало законної сили, стягнено солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» прострочену заборгованість за кредитним договором від 27 квітня 2007 року № 014/0076/74/73926, яка станом на 12 квітня 2018 року становить 91 946,67 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату ухвалення рішення становить 2 574 506,76 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору удаваним правочином відмовлено.

У цій справі, що переглядається, відповідно до розрахунку заборгованості за кредитом станом на 22 листопада 2018 року, наданої банком разом з позовною заявою, її розмір становить 599 606,51 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату ухвалення рішення становить 16 654 009,65 грн, яка складається: з заборгованості за кредитом у розмірі - 155 675,65 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату ухвалення рішення становить 4 323 875,30 грн, в тому числі прострочена заборгованість за кредитом становить 41 445,62 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату ухвалення рішення становить 1 151 147,87 грн; заборгованості за процентами у розмірі - 73 373,88 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату ухвалення рішення становить 2 037 952,03 грн, в тому числі прострочена заборгованість за кредитом становить 72 990, 24 дол. США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату ухвалення рішення становить 2 027 296,47 грн; пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за кредитним договором у розмірі 10 292 182,32 грн.

Під час апеляційного перегляду судового рішення суду першої інстанції, апеляційним судом було задоволено протокольне клопотання відповідачів про витребування у позивача (ТОВ «Сегура Кепітал») належним чином складеного розрахунку заборгованості за кредитним договором, проте такий розрахунок позивачем не був наданий (а.с. 222-223, т. 4).

Тим більше, 28 жовтня 2021 року засобом електронного зв`язку, позивачем на адресу апеляційного суду направлено письмові пояснення щодо витребування (надання) розрахунку заборгованості (а.с. 63, т. 5). Позивач у поясненнях звернув увагу на те, що всі розрахунки за кредитним договором знаходяться в матеріалах справ № 520/15919/15, № 520/5439/18, які витребувані Одеським апеляційним судом з Київського районного суду м. Одеси для огляду, у зв`язку з чим позивач не може надати новий розрахунок за кредитним договором.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивування, фактично погодився з розміром заборгованості за кредитним договором, в рахунок якої позивач просить звернути стягнення на нерухоме майно, не перевіривши належним чином такого розміру та не навівши жодного обґрунтування таких висновків.

Як вбачається, з матеріалів справи, що переглядається, розрахунок заборгованості за кредитним договором складений станом на 22 листопада 2018 року (а.с. 7-8, т. 1), в той час як у справі № 520/15919/15-ц такий розрахунок складений станом на 02 листопада 2015 року, а у справі № 520/5439/18 - станом на 12 квітня 2018 року.

Апеляційний суд на вказане уваги не звернув, не врахував доводи апеляційних скарг щодо відсутності в матеріалах справи обґрунтованого розміру заборгованості, та не навів жодних мотивів правильності наданого розрахунку складових заборгованості за кредитним договором.

Слід звернути увагу на те, що розрахунки заборгованості, які надані позивачем під час розгляду справ № 520/15919/15, № 520/5439/18, складені станом на різний часовий проміжок, а отже не можуть бути достатніми для встановлення справжнього розміру заборгованості у справі, яка переглядається, оскільки не з`ясований період за який ця заборгованість підлягає стягненню.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції в частині доводів апеляційної скарги, апеляційний суд не перевірив належним чином та не встановив строк дії договору з урахуванням вимоги банку про дострокове виконання грошових зобов`язань за кредитним договором від 06 серпня 2015 року, ухвали Київського районного суду м. Одеси від 18 січня 2017 року у справі № 520/15919/15-ц, рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 січня 2019 року у справі № 520/5439/18, а також умов договору, що має вирішальне значення для визначення обґрунтованого розміру заборгованості.

Крім того, апеляційні скарги відповідачів містили доводи про застосування позовної давності до вимог банку. Проте, вважаючи, що позовну давність у спірних правовідносинах не пропущено, апеляційний суд не навів жодних вмотивованих обґрунтувань залишення поза увагою посилання заявників щодо зміни строку виконання зобов`язань за кредитним договором відповідно до вимоги про дострокову сплату заборгованості від 06 серпня 2015 року. Зі змісту апеляційних скарг вбачається, що заявники звертали увагу на те, що позивач не заперечував щодо факту звернення до суду із позовом до ОСОБА_14 02 листопада 2015 року, що свідчить про те, що строки на звернення до суду настали саме 02 листопада 2015 року. Заявники наголошували на тому, що у зв`язку з цим, спливла позовна давність, яка встановлена статтею 257 ЦК України у три роки. Вказаним обставинами у сукупності з іншими обставинами справи належної правової оцінки апеляційним судом не надано.

Аналогічні доводи заявників містяться і у касаційних скаргах, адже апеляційний суд такі доводи не взяв до уваги та не навів жодних мотивів щодо аргументів заявників з приводу застосування позовної давності.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3 (провадження № 12-6гс20) зазначено, що: «при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов`язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя, зокрема доводити, що сума боргу є меншою або відсутня взагалі. Рішення суду, яким вирішено спір між кредитором та боржником та/або поручителем щодо стягнення заборгованості, яким визначено розмір такої заборгованості, не має преюдиційного характеру для заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) за основним кредитним зобов`язанням і за загальним правилом не може бути оскаржено в апеляційному порядку такою особою у разі її не залучення до участі у справі».

У постановах Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 201/6750/16 (провадження № 61-6433св20), від 24 листопада 2021 року у справі № 363/4951/18 (провадження № 61-16554св20), від 28 вересня 2022 року у справі № 127/16249/18 (провадження № 61-11369св20) також зазначено про обов`язковість встановлення дійсного розміру заборгованості за кредитним договором на момент прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Отже апеляційним судом не перевірено належним чином нарахування заборгованості за кредитним договором, з урахуванням рішення Київського районного суду м. Одеси від 17 січня 2019 року у справі № 520/5439/18, процентів за користування кредитом, а також неустойки у виді пені, її розміру та строку такого нарахування.

Крім того, відповідно до змісту уточненої позовної заяви (а.с. 158-164, т.2) позивач вказував на перебування на виконанні вказаного вище судового рішення, відповідно до виконавчих листів, виданих 25 лютого 2019 року Київським районним судом м. Одеси у справі 520/5439/18. Проте вказана обставина залишилась не з`ясованою, не перевірено належним чином чи виконано вказане рішення частково або повністю, що має важливе значення для вирішення цієї справи.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд, не встановив у повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки поданим сторонами доказам у їх сукупності та дійшов передчасного висновку про зміну судового рішення лише в частині мотивів з підстав, викладених у постанові.

При цьому, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону, не здійснює переоцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Вказані у касаційній скарзі доводи знайшли своє підтвердження щодо порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні судом апеляційної інстанції судового рішення.

Оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно об`єктивно перевірити обґрунтованість позовних вимог, доводів апеляційних скарг та сприяти вирішенню заявлених у справі вимог, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Доводи, наведені у позовній заяві та апеляційних скаргах, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими.

Оскільки доводи касаційних скарг є взаємопов`язаними, тому подані ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Радіонов О. Л., Гусіною Д. В., в інтересах якої діє адвокат Пушок С. В., Чеботарьовою Г. І., Меліковою Л. К. касаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Отже, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Радіонов Олександр Леонідович, Гусіної Дар`ї Вікторівни, в інтересах якої діє адвокат Пушок Сергій Володимирович, Чеботарьової Галини Іванівни, Мелікової Любові Курбанівни задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною

і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук

Джерело: ЄДРСР 108930368

[ANTIRAID]

Це наша справа. Суди дуже часто при зверненні стягнення на предмет іпотеки взагалі не досліджують розрахунок заборгованості за кредитним договором, а також не враховують дострокове звернення з вимогами про стягнення всієї суми боргу. Тому такі рішення були скасовані й справа передана на новий розгляд для встановлення дійсного розміру заборгованості.