Постанова ВП ВС про можливість поновлення органам місцевого самоврядування пропущеного на 9 років строку для апеляції та можливості не залучення всіх зацікавлених осіб

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

14 грудня 2022 року

м. Київ

Справа № 2-3887/2009

Провадження № 14-36цс21

Велика Палата Верховного Суду у складі

судді-доповідача Гудими Д. А.,

суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.

розглянула справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Львівського міського відділу Львівської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, Львівського міського управління земельних ресурсів про визнання права власності на спадщину

за касаційною скаргою позивачки на ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 липня 2019 року, постановлену суддею Бойко С. М., і постанову цього ж суду від 13 жовтня 2020 року, прийняту колегією суддів у складі Бойко С. М., Ніткевича А. В., Цяцяка Р. П.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. У 1996 році у позивачки помер батько. За її словами, він залишив у спадщину земельну ділянку у Львові, яку позивачка багато років обробляла, але документально набуття права на спадщину не оформила. Заповіт батько не зробив. Аж у 2009 році позивачка звернулася до суду з вимогою про визнання за нею як за єдиною спадкоємницею першої черги права власності на вказану ділянку. Того ж року суд першої інстанції визнав позов обґрунтованим і задовольнив його.

2. Апеляційну скаргу у 2018 році подала міська рада, яка не брала участі у розгляді справи, не знала про цей судовий процес і стверджувала про порушення права власності територіальної громади на земельну ділянку внаслідок визнання такого права за позивачкою. Апеляційний суд поновив міській раді строк на апеляційне оскарження, відкрив апеляційне провадження, скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про відмову у задоволенні позову.

3. Позивачка оскаржила це рішення у касаційному порядку. Стверджувала, що апеляційний суд порушив принцип юридичної визначеності, бо, поновлюючи строк на апеляційне оскарження, не врахував висновки, сформульовані у постановах Верховного Суду щодо застосування передбаченого абзацом третім частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-VI присічного строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції органом місцевого самоврядування.

4. Велика Палата Верховного Суду мала відповісти, зокрема, на питання про те, чи міг апеляційний суд поновити міській раді, яка подала у 2018 році апеляційну скаргу як представник територіальної громади (власника земельної ділянки), що не була залученою до участі у справі, строк на оскарження рішення суду першої інстанції, ухваленого у 2009 році. Вирішила, що відповідь на це питання - позитивна.

(2) Зміст позовної заяви

5. У 2009 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій просила визнати за нею право власності на спадщину, що залишилася після смерті її батька - ОСОБА_2 (далі - батько), а саме на земельну ділянку для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку площею 484 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка).

6. Мотивувала позов так: після смерті у 1996 році батька залишилася земельна ділянка, але не було заповіту; позивачка є єдиним спадкоємцем першої черги, фактично прийняла спадщину, оскільки обробляла земельну ділянку ще за життя батька та після його смерті, однак спадщину у встановленому законом порядку не оформила.

(3) Зміст рішення суду першої інстанції та дій для його оскарження

7. 7 серпня 2009 року Личаківський районний суд м. Львова ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив: визнав за позивачкою право власності на земельну ділянку. Мотивував рішення так:

7.1. Відповідно до архівного витягу № Ю36 від 12 серпня 2008 року на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих від 12 червня 1974 року № 64 «Про надання у користування земельних ділянок…114…» (далі - рішення виконавчого комітету) батьку позивачки відвели у користування земельну ділянку.

7.2. Після його смерті позивачка вступила у фактичне володіння земельною ділянкою, яка за життя належала спадкодавцю, й обробляє її. Інші спадкоємці до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини не зверталися.

8. 3 вересня 2018 року представник Львівської міської ради (далі - міськрада) ознайомився з матеріалами справи та отримав копію рішення суду першої інстанції.

9. 2 жовтня 2018 року міськрада подала апеляційну скаргу на це рішення. Просила поновити строк на його апеляційне оскарження, скасувати рішення та відмовити у задоволенні позову. Мотивувала цю скаргу тим, що суд вирішив справу про права й обов`язки власника земельної ділянки, не залучивши останнього до участі у справі.

10. У лютому 2019 року міськрада звернулася до суду першої інстанції із заявою про відновлення втраченого судового провадження.

11. 3 липня 2019 року суд першої інстанції постановив ухвалу, згідно з якою відновив втрачене судове провадження.

(4) Зміст судових рішень апеляційного суду

12. 29 липня 2019 року суддя Львівського апеляційного суду постановила ухвалу, згідно з якою поновила міськраді строк на апеляційне оскарження та відкрила апеляційне провадження. Мотивувала ухвалу так:

12.1. Міськрада не брала участі у розгляді справи.

12.2. На стадії відкриття апеляційного провадження неможливо з`ясувати, чи вирішив суд питання про права, свободи, інтереси та/або обов`язки міськради. Підстави для поновлення підтверджені матеріалами справи.

13. 13 жовтня 2020 року Львівський апеляційний суд постановив ухвалу, згідно з якою відмовив у задоволенні клопотання позивачки про закриття апеляційного провадження. Мотивував так:

13.1. Строк на апеляційне оскарження можна поновити, навіть якщо апеляційну скаргу подано зі спливом річного строку з дня складення повного тексту судового рішення.

13.2. Процедура апеляційного оскарження визначається за процесуальними правилами, які діють на момент подання апеляційної скарги, а не на час ухвалення оскарженого рішення (див. постанови Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц і у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 вересня 2020 року у справі № 2-833/10).

13.3. Відсутні підстави для закриття апеляційного провадження, оскільки норми ЦПК України, які були чинними на момент ухвалення оскарженого рішення суду першої інстанції, не встановлювали преклюзивні строки для апеляційного оскарження рішення суду органом місцевого самоврядування, ЦПК України у редакції, чинній на момент подання міськрадою апеляційної скарги та вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, гарантував апелянту як особі, яка не була залучена до участі у справі, на поновлення пропущеного строку апеляційного оскарження рішення суду без обмеження датою їх ухвалення для розгляду та вирішення апеляційної скарги, за умови, що суд ухвалив рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки цієї особи.

14. Того ж дня апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про відмову у задоволенні позову. Мотивував постанову так:

14.1. Позивачка разом із матір`ю у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини після смерті батька подала нотаріусу заяву про відмову від спадщини. Спадщину прийняла сестра позивачки - ОСОБА_3 . Тому позивачка не мала підстав для отримання у власність після смерті батька спадщини, від якої вона відмовилась.

14.2. Предметом спадкування є земельна ділянка, яка не була включена до спадкового майна, що залишилось після смерті батька. Згідно з інформацією, яку надав архівний відділ міськради у листі від 12 вересня 2018 року № 4-110003-192, відсутні відомості щодо рішення виконавчого комітету, за яким батькові земельну ділянку відвели у користування, та яким керувався суд першої інстанції, вважаючи цю ділянку спадковим майном.

14.3. На момент ухвалення рішення суду першої інстанції та подання апеляційної скарги положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не встановлювали преклюзивний річний строк для органів місцевого самоврядування на апеляційне оскарження судового рішення.

14.4. Незалежно від часу відкриття провадження у справі під час здійснення процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення; провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Оскільки міськрада не була залучена до участі у справі, то відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України суд може за умови обґрунтування причин поважності пропуску строку на апеляційне оскарження поновити вказаний строк після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

(5) Зміст вимог касаційної скарги

15. 20 листопада 2020 року позивачка подала касаційну скаргу. Просила скасувати постанову апеляційного суду й ухвалу цього суду від 29 липня 2019 року та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Скаржилася на порушення норм процесуального права.

(6) Зміст ухвали суду касаційної інстанції

16. 24 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивачки на постанову апеляційного суду. Вказав, що підстави для касаційного оскарження, які навела позивачка, визначені у пунктах 1 (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку) та 4 (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України) частини другої статті 389 ЦПК України.

17. 11 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував так:

17.1. Необхідно відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 листопада 2020 року у справі № 13/197-10, і конкретизувати висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05.

17.2. Існують різні підходи щодо застосування визначених у ЦПК України та Господарському процесуальному кодексі України (далі - ГПК України) у відповідній редакції строків апеляційного оскарження судових рішень. В одних випадках суди застосовують процесуальні норми, які були чинними на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, в інших - у редакції Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» (далі - Закон № 4176-VI):

17.2.1. За обставинами справи № 2-1678/05 орган місцевого самоврядування у серпні 2016 року оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 21 березня 2015 року. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року вказала, що обґрунтованим є застосування апеляційним судом при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою, згідно з яким установлений преклюзивний річний строк на апеляційне оскарження судових рішень органом місцевого самоврядування.

17.2.2. За обставинами справи № 908/1141/15-г орган державної влади у вересні 2018 року оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 4 березня 2015 року. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21 лютого 2019 року зазначив, що обґрунтованим для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження є застосування апеляційним судом абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції, згідно з яким установлений преклюзивний річний строк на апеляційне оскарження судових рішень органом державної влади.

17.2.3. За обставинами справи № 2-2761/09 прокурор у жовтні 2018 року оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 26 серпня 2009 року. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 травня 2020 року вказав, що сплив на час подання апеляційної скарги передбаченого абзацом третім частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, строку на апеляційне оскарження судового рішення унеможливлює його поновлення (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 червня 2020 року у справі № 2-о-192/2008, від 9 вересня 2020 року у справі № 2-о-72/08, а також Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 2-2761/09).

17.2.4. За обставинами справи № 13/197-10 орган місцевого самоврядування у червні 2020 року оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 25 серпня 2010 року. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 11 червня 2020 року зазначив, що необґрунтованим є висновок апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі. Мотивував тим, що стаття 93 ГПК України у редакції, чинній на час прийняття рішення суду першої інстанції та подання апеляційної скарги, не передбачала преклюзивного річного строку для органу місцевого самоврядування на апеляційне оскарження. Тому касаційний суд скасував ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження та передав справу на новий розгляд до цього ж суду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

17.3. Відповідно до пункту 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

17.4. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції можна було подати протягом десяти днів з дня проголошення рішення; апеляційну скаргу на рішення суду можна було подати протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження; заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишалися без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знаходив підстав для поновлення строку, про що постановляв ухвалу (частини перша, друга статті 294 ЦПК України у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції).

17.5. Частина перша статті 294 ЦПК України у редакції, що діяла до 14 грудня 2017 року включно, визначала, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення; особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, могли подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

17.6. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 72 ЦПК України у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції; частина перша статті 126 чинної редакції ЦПК України).

17.7. ЦПК України, зокрема стаття 297, у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, не встановлював преклюзивний строк для подання прокурором, органом державної влади чи органом місцевого самоврядування апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

17.8. Однак абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-VI передбачив, що незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд мав відмовити у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскарженого судового рішення. Цей припис набрав чинності 15 січня 2012 року і діяв до 14 грудня 2017 року. Його метою було створення механізму, який мав гарантувати незмінюваність судових рішень, усунення можливостей зловживань правом на поновлення строків для звернення до суду щодо перегляду судових рішень, а також уникнення ситуацій, коли судове рішення переглядається через значний проміжок часу з моменту набрання ним законної сили. Близькі за змістом зміни на підставі Закону № 4176-VI були внесені до частини другої статті 93 ГПК України (щодо повернення апеляційної скарги, поданої прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення).

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи осіб, які подали касаційні скарги

18. Позивачка мотивувала касаційну скаргу так:

18.1. Суди не застосували висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 638/11409/15-ц і від 11 червня 2020 у справі № 2-о-192/2008, а також у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г, щодо застосування строку на апеляційне оскарження.

18.2. Апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки не вирішив питання про правонаступництво одного з відповідачів - ліквідованого Львівського міського управління земельних ресурсів, - не залучив до участі у справі належного відповідача, не повідомив його про судове засідання.

(2) Позиція інших учасників процесу

19. 15 січня 2021 року міськрада подала відзив на касаційну скаргу позивачки, в якому повідомила, що не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, а копію його рішення отримала лише 3 вересня 2018 року. Вважає, що суд апеляційної інстанції правильно застосував положення частини другої статті 358 ЦПК України з урахуванням частини третьої статті 3 цього кодексу й обґрунтовано поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, бо такий строк не був преклюзивним за ЦПК України у редакції, чинній на момент прийняття рішення суду першої інстанції та на момент його оскарження.

20. 27 жовтня 2022 року міськрада подала додаткові пояснення, в яких вказала, що земельна ділянка незаконно вибула з комунальної власності без відома власника, без відповідного рішення, без розроблення землевпорядної документації. Міськрада діє не як орган місцевого самоврядування, а як представник власника комунального майна. Тому звернулася до суду від імені територіальної громади за захистом порушеного права на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою. Станом на сьогодні на най розміщений пам`ятник Героям Листопадового Чину.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Межі розгляду справи касаційним судом

21. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивачки на підставі пунктів 1 та 4 частини другої статті 389 ЦПК України. За твердженням позивачки, суди не врахували висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 638/11409/15-ц і від 11 червня 2020 у справі № 2-о-192/2008, а також у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г. Крім того, суди не дослідили належно зібрані у справі докази. Велика Палата Верховного Суду переглядає судові рішення у межах, визначених наведеними підставами.

22. У суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 ЦПК України (частина перша статті 402 цього кодексу).

23. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

24. Позивачка оскаржила рішення апеляційного суду тільки у частині застосування ним норм процесуального права. Доводів щодо неправильного застосування норм матеріального права не навела. З огляду на зазначений припис Велика Палата Верховного Суду переглядає у касаційному порядку судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

25. Учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження (частина перша статті 395 ЦПК України).

26. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України).

27. 24 грудня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової плати Касаційного цивільного суду, відкриваючи касаційне провадження, визначив учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 15 січня 2021 року (т. 2, а. с. 34-35). 15 січня 2021 року міськрада подала відзив на касаційну скаргу(т. 2, а. с. 43-47), а 27 жовтня 2022 року, тобто після настання терміну, який визначив суд, - додаткові пояснення (т. 2, а. с. 134-173).

28. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (стаття 126 ЦПК України).

29. Міськрада не просила дозволу подати додаткові пояснення, а суд за межами строку для подання відзиву на касаційну скаргу не визнавав їх подання необхідним. Тому ці пояснення Велика Палата Верховного Суду залишає без розгляду.

(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції

(2.1) Чи міг апеляційний суд поновити міській раді, яка подала у 2018 році апеляційну скаргу як представник територіальної громади (власника земельної ділянки), що не була залученою до участі у справі, строк на оскарження рішення суду першої інстанції, ухваленого у 2009 році?

30. Суд апеляційної інстанції поновив міськраді строк на апеляційне оскарження та відкрив апеляційне провадження, оскільки рада не брала участі у розгляді справи. У постанові зазначив, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції та подання апеляційної скарги ЦПК України не передбачав преклюзивного річного строку для органу місцевого самоврядування на оскарження рішення. Відмовляючи у постанові у задоволенні клопотання позивачки про закриття апеляційного провадження, вказав, що процедура апеляційного оскарження визначається за процесуальними правилами, які діють на момент подання апеляційної скарги, а не на час ухвалення оскарженого рішення (див. постанови Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц і у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 9 вересня 2020 року у справі № 2-833/10).

31. Позивачка вважала поновлення строку на апеляційне оскарження безпідставним, бо, на її думку, право на таке оскарження припинилось зі спливом преклюзивного строку, а подальша зміна процесуального закону не означала відновлення можливості для подання апеляційної скарги. Вважала застосовними висновки, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 638/11409/15-ц і від 11 червня 2020 у справі № 2-о-192/2008, а також у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г:

31.1. У справі № 638/11409/15-ц апеляційний суд поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 30 листопада 2015 року про визнання за позивачем у порядку спадкування права власності на об`єкт самочинного будівництва, на який спадкодавець за життя не набув права власності, та відкрив апеляційне провадження за поданою 22 травня 2019 року апеляційною скаргою міської ради, яка не брала участі у справі. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15 квітня 2020 року вважав помилковим висновок апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття провадження у справі. Вказав, що на момент набрання законної сили рішенням суду першої інстанції ЦПК України у редакції Закону України № 4176-VI в абзаці третьому частини третьої статті 297 передбачав присічний строк для органу місцевого самоврядування на апеляційне оскарження.

31.2. У справі № 2-о-192/2008 апеляційний суд поновив строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 18 грудня 2008 року про встановлення факту володіння та визнання права власності на нежитлове приміщення і відкрив провадження у справі за поданою 21 грудня 2017 рокуапеляційною скаргою міськради, яка не була залученою до участі у справі. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 червня 2020 року вказав, що суд апеляційної інстанції мав відмовити у відкритті апеляційного провадження, бо на міськраду поширюється присічний річний строк для поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, визначений абзацом третім частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-VI. Зазначив, що ЦПК України у редакції, чинній на момент подання апеляційної скарги, не передбачає такої підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження, яка була передбачена в абзаці третьому статті 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-VI. Проте, оскільки право міськради на апеляційне оскарження припинилося після спливу одного року з моменту оголошення оскарженого рішення суду першої інстанції, то подальша зміна процесуального закону не відновлює таке право.

31.3. У справі № 908/1141/15-г апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за поданою 22 серпня 2018 року апеляційною скаргою Комітету з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти і науки України в особі Запорізького обласного відділення (філії) (далі - Комітет), який представляв інтереси держави як власника земельної ділянки, що не брав участі у розгляді справи, на рішення суду першої інстанції від 4 березня 2015 року щодо визнання права власності на нерухоме майно, самочинно збудоване на земельній ділянці державної форми власності. ВерховнийСуд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21 лютого 2019 року вказав, що на момент набрання законної сили рішенням суду першої інстанції ГПК України у редакції Закону № 4176-VI у частині другій статті 93 передбачав присічний річний строк для органу державної влади на апеляційне оскарження. Зазначив, що оскільки Комітет подав апеляційну скаргу після спливу такого строку, висновок про відмову у відкритті апеляційного провадження є правильним.

32. Велика Палата Верховного Суду з наведеним доводом касаційної скарги не погоджується та зауважує, що припис абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-VI є незастосовним. Він був відсутнім на час ухвалення рішення суду першої інстанції, а міськрада, яка діє як представник територіальної громади, що не була залученою до участі у справі, подала апеляційну скаргу після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року (далі - Закон № 2147-VIII), який набрав чинності 15 грудня 2017 року. Тоді як відповідний преклюзивний однорічний строк поширюється за умови залучення до участі у справі та належного повідомлення про її розгляд. Крім того, відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц).

33. Так, ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (див. також частину третю статті 3 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний за змістом припис був передбачений у частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII.

34. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний припис є у частині першій статті 118 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, а також був передбачений у частині першій статті 72 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII.

35. Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, застосовним досудових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу. Аналогічний припис передбачений у підпункті 13 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII.

36. Порядок і строки оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року, були визначені у частині першій статті 294 й абзаці третьому частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII.

37. Частина перша та третя статті 294 ЦПК України у редакції, чинній із 1 вересня 2005 року до 2 серпня 2010 року включно, передбачали такі правила: заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення; апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження; заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

38. 3 серпня 2010 року набрав чинності Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI. Згідно з цим законом статтю 294 ЦПК України викладено у новій редакції. Зокрема, у частинах першій і третій статті 294 ЦПК України були передбачені такі правила: апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення; особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення (частина перша; була чинною до 14 грудня 2017 року включно); апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала (частина третя; була чинною до 14 січня 2012 року включно).

39. 15 січня 2012 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» № 4176-VI від 20 грудня 2011 року (далі - Закон № 4176-VI). Згідно з цим Законом частину третю статті 294 ЦПК України було виключено, а частину третю статті 297 ЦПК України - викладено у новій редакції, яка діяла до 14 грудня 2017 року включно. Зокрема, в абзаці третьому частини третьої цієї статті у редакції Закону № 4176-VI було передбачено, що незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.

40. У цій справі суд першої інстанції ухвалив рішення про задоволення позову 7 серпня 2009 року, тобто задовго до набрання чинності Законом № 4176-VI, правила якого щодо строку апеляційного оскарження діяли до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Тільки 3 вересня 2018 року, тобто після набрання чинності Законом № 2147-VIII, представник міськради, яка не брала участі у справі, ознайомився з матеріалами справи й отримав копію рішення суду, а 2 жовтня того ж року міськрада подала апеляційну скаргу на це рішення. 29 липня 2019 року суддя апеляційного суду поновила міськраді строк на апеляційне оскарження та відкрила апеляційне провадження, правильно вважаючи, що абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-VI у такій ситуації є незастосовним.

41. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-V стосувався випадків, коли після спливу присічного строку рішення суду першої інстанції оскаржила сторона спору (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 70)), від імені якої у спірних правовідносинах діяв орган державної влади чи місцевого самоврядування, якщо така сторона брала участь у справі та була належно повідомленою про її розгляд.

42. Суд зобов`язаний здійснювати правосуддя на засадах рівності учасників цивільного процесу перед законом і судом незалежно від будь-яких ознак (стаття 6 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII).

43. Сторони користуються рівними процесуальними правами (частина перша статті 49 ЦПК України у редакціїЗакону № 2147-VIII).

44. Майнові цивільні відносини базуються, зокрема, на юридичній рівності (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

45. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом (речення друге частини четвертої статті 13 Конституції України).

46. Відповідно до частин першої та другої статті 318 ЦК України суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього кодексу; усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.

47. За змістом частин першої та другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави й інші суб`єкти публічного права.

48. Суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава та територіальні громади (частина перша статті 374 ЦК України).

49. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (частина третя статті 319 ЦК України), зокрема і права на захист цивільного права та інтересу (частини перша та друга статті 15 ЦК України).

50. Земельне законодавство ґрунтується, зокрема, на принципах забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад, держави та забезпечення гарантій прав на землю (пункти «б» і «ґ» частини першої статті 5 Земельного кодексу України; далі - ЗК України).

51. З огляду на наведені приписи, як територіальні громади, так і інші учасники земельних відносин є рівними за юридичним статусом суб`єктами права власності на земельні ділянки.

52. Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права й обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 172 ЦК України).

53. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (частина п`ята статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

54. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина п`ята статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

55. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (пункт 21), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 6 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.16) і № 922/1830/19 (пункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 5 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і № 922/1830/19 (пункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 5 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3)).

Зазначені висновки актуальні і щодо участі у цивільних правовідносинах і у судовому процесі територіальної громади.

56. Позивачка ініціювала спір про визнання права власності на земельну ділянку комунальної власності територіальної громади міста Львова, Ця ділянка, якою, за твердженням позивачки, користувався її батько, після його смерті нібито не ввійшла до складу спадкового майна.Міськрада діє у спірних матеріальних правовідносинах як представник інтересів власника земельної ділянки - відповідної територіальної громади. Але такого власника позивачка відповідачем не визначила.

57. Територіальна громада міста Львова не брала участі у справі (не була її стороною), але щодо неї суд вирішив питання про її право власності. Тобто вона є стороною ініційованого позивачкою спору. Відповідачами визначені філія Центру державного земельну кадастру та територіальний орган Державного агентства земельних ресурсів України, які є неналежними за вимогою позивачки. Ні міськрада, ні інший орган місцевого самоврядування Львова не були залученими до участі у справі. З огляду на вказане для визначення межі строку на апеляційне оскарження абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-V незастосовний.

58. Перебіг строку на апеляційне оскарження судового рішення від 7 серпня 2009 року для територіальної громади міста Львова розпочався згідно з матеріалами справи з моменту отримання копії цього рішення 3 вересня 2018 року. А 2 жовтня 2018 року Львівська міська рада подала таку скаргу. Тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано поновив їй строк на апеляційне оскарження з метою захисту прав та інтересів територіальної громади Львова.

(2.2) Чи є підстави для відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права?

59. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 11 березня 2021 року обґрунтував, що існує різна практика застосування преклюзивного річного строку на апеляційне оскарження судового рішення прокурором, органом державної влади чи органом місцевого самоврядування при поданні після 15 грудня 2017 року апеляційної скарги на судові рішення, ухвалені до 15 січня 2012 року.

60. Формулюючи підстави для передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав на необхідність відступу від висновку, сформульованого у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 листопада 2020 року у справі № 13/197-10, та конкретизації висновку, сформульованого у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05.

61. Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень вказала, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

62. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43-44) і № 818/1688/16 (пункти 44-45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44-45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58-59), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 29), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.19), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 34), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 90), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 31), від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (пункт 49), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 45), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 40)).

63. Велика Палата Верховного Суду для забезпечення єдності судової практики щодо строку на апеляційне оскарження судових рішень з огляду на її висновки, викладені у цій постанові, відступає від висновків, сформульованих, зокрема, у її постанові від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05 і постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 листопада 2020 року у справі № 13/197-10:

63.1. У справі № 2-1678/05 міська рада, яка діяла як представник територіальної громади міста та не брала участі у справі, у серпні 2016 року оскаржила в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 21 березня 2015 року. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року залишила без змін ухвалу апеляційного суду про закриття провадження у справі, застосувавши абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою.

63.2. У справі № 13/197-10 апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою міської ради, яку та, представляючи територіальну громаду міста, не будучи залученою до участі у справі, подала у червні 2020 року на рішення суду першої інстанції від 25 серпня 2010 року. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 10 листопада 2020 року вказав, що до врегулювання питання щодо строку апеляційного оскарження підлягали застосуванню норми ГПК України у редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року, яка була чинною на час ухвалення рішення місцевим господарським судом і не містила положення про встановлення присічного річного процесуального строку для поновлення строку апеляційного оскарження (пункти 8.8, 8.10 постанови).

64. У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, ніж той, який передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 49), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43), від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 43), від 9 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 44), від 25 травня 2021 року у справі № 149/1499/18 (пункт 31), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 7.20), від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 40), від 2 листопада 2021 року у справі № 917/1338/18 (пункт 92), від 9 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (пункт 36), від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 67), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 43)).

(2.3) Щодо застосування інших норм процесуального права

65. За змістом частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

66. Позивачка просила скасувати також ухвалу апеляційного суду від 29 липня 2019 року про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження. Велика Палата Верховного Суду виявила необхідність врахування її висновку, сформульованого після подання касаційної скарги, щодо складу суду, який може вирішити питання про відкриття апеляційного провадження (див. постанову від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18). Тому перевіряє правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального поза межами доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

67. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року ЦПК України не передбачає постановлення, зокрема, ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі суддею-доповідачем одноособово. За змістом частини шостої статті 357 ЦПК України на стадії відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач одноособово може вирішити лише питання залишення апеляційної скарги без руху. Питання, зокрема, щодо відкриття апеляційного провадження вирішує суд апеляційної інстанції. Його склад визначений у частині третій статті 34 ЦПК України, що міститься у Главі 3 розділу І «Загальні положення» ЦПК України. Згідно з приписом вказаної частини перегляд в апеляційному порядку рішень судів першої інстанції здійснює колегія суддів суду апеляційної інстанції у складі трьох суддів (див пункти 13, 14 постанови).

68. У справі № 2-3887/2009 ухвалу від 29 липня 2019 року про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження одноособово постановила суддя судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду Бойко С. М. 26 вересня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ (Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.) постановив ухвалу про призначення справи до розгляду та завершення підготовчих дій. 23 червня 2020 року цей суд у тому ж складі постановив ухвалу про відкладення розгляду справи. А 13 жовтня 2020 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ (Бойко С. М., Ніткевича А. В., Цяцяка Р. П.) постановив ухвалу про відмову у задоволенні клопотання позивачки про закриття провадження у справі та прийняв постанову про скасування рішення суду першої інстанції та відмову у позові.

69. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що не кожне допущене судом порушення процедури може істотно впливати на права учасників справи та тягнути порушення гарантій статті 6 Конвенції. Крім того, за змістом цієї статті більшість процесуальних порушень, допущених на одній стадії цивільного процесу, можна виправити на іншій його стадії(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 201/13239/15-ц(пункт 50)).

70. Ухвалу про відкриття апеляційного провадження суддя апеляційного суду постановила одноособово, а надалі справу призначила до розгляду та розглянула колегія у складі трьох суддів. Остання не встановила наявність перешкод для відкриття апеляційного провадження та відповідно підстави для його закриття з цієї причини. З огляду на це Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстави скасовувати судові рішення апеляційного суду, оскільки одноособове вирішення питання про відкриття апеляційного провадження не могло вплинути на дотримання гарантій справедливого судового розгляду.

71. Позивачка у касаційній скарзі стверджує, що апеляційний суд порушив норми процесуального права, не дослідивши документи про ліквідацію Львівського міського управління земельних ресурсів та не залучивши його правонаступника.

71.1. У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України).

71.2. Для процесуального правонаступництва юридичної особи, яка є стороною у судовому процесі, необхідне встановлення або правонаступника такої юридичної особи внаслідок її припинення шляхом реорганізації, або правонаступника окремих її прав чи обов`язків внаслідок заміни сторони у відповідному зобов`язанні. В обох випадках для встановлення процесуального правонаступництва юридичної особи суд має визначити підстави такого правонаступництва, а також обсяг прав та обов`язків, який перейшов до правонаступника у спірних правовідносинах. Суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункти 29, 31)).

71.3. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на таке:

71.3.1. 4 листопада 1997 року Державний комітет України по земельних ресурсах видав наказ № 110, згідно з яким створив Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах.

71.3.2. 15 травня 2003 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 689, згідно з якою встановив, що Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті по земельних ресурсах вносить дані про реєстрацію земельних ділянок та прав на них до бази даних державного реєстру земель, а комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації вносять дані про об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках, та права на них до бази даних державного реєстру прав власності на нерухоме майно (останній абзац пункту 4 постанови).

71.3.3. 23 травня 2003 року Державний комітет України по земельних ресурсах видав наказ № 135, згідно з яким установив, що реєстрацію земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них, договорів оренди землі здійснює державне підприємство «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах"(пункт 1 постанови) та доручив генеральному директору цього підприємства Забезпечити ліквідацію та/або реорганізацію регіональних, міських та районних центрів державного земельного кадастру шляхом їх злиття, перетворення та приєднання до Центру ДЗК з утворенням на його основі єдиної юридичної особи з консолідованим балансом (підпункт 7.1 постанови).

71.3.4. 31 січня 2007 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 69, згідно з якою реорганізував Державний комітет по земельних ресурсах шляхом перетворення у Державне агентство земельних ресурсів України.

71.3.5. 4 квітня 2007 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 614, згідно з якою затвердив у положення про Державне агентство земельних ресурсів України. Це агентство згідно з його наказом від 6 червня 2007 року № 24 утворило територіальні органи.

71.3.6. 14 травня 2007 року Львівське обласне головне управління земельних ресурсів видало наказ № 45 «Про реорганізацію територіальних органів земельних ресурсів Львівської області», згідно з яким Львівське міське управління земельних ресурсів було реорганізоване (код 23948658; 19 серпня 2002 року внесений запис про державну реєстрацію юридичної особи) шляхом перетворення в Управління земельних ресурсів у місті Львові (код 23948658).

71.3.7. 13 лютого 2008 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 48, згідно з якою реорганізував Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення у Державний комітет України із земельних ресурсів.

71.3.8. 19 березня 2008 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 224, згідно з якою затвердив Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів.

71.3.9. Згідно з наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 22 квітня 2008 року № 15 «Про реорганізацію територіальних органів земельних ресурсів» і наказу Головного управління Держкомзему у Львівській області від 16 вересня 2008 року № 22 «Про затвердження передавального акту Управління земельних ресурсів у м. Львові Управлінню Держкомзему у м. Львові» Управління земельних ресурсів у місті Львові (код 23948658) було перетворене в Управління Держкомзему у місті Львові (код 23948658).

71.3.10. 8 квітня 2011 року Президент України видав указ № 445/2011, згідно з яким затвердив Положення про Державне агентство земельних ресурсів України й установив, що це агентство є правонаступником Державного комітету України із земельних ресурсів.

71.3.11. Згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2011 року № 974 «Про утворення територіальних органів Державного агентства земельних ресурсів» і від 20 жовтня 2011 року № 1074 «Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади» був утворений Відділ Держземагентства у м. Львові (код 38370279), а Управління Держкомзему у місті Львові (код 23948658) було реорганізоване шляхом приєднання до зазначеного відділу. Також було утворено Головне управління Держземагенства у Львівській області (код 38287406; 23 серпня 2012 року внесений запис про державну реєстрацію юридичної особи) шляхом реорганізації Головного управління Держкомзему у Львівській області.

71.3.12. 10 вересня 2014 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 442, згідно з якою утворив Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, реорганізувавши Державне агентство земельних ресурсів України шляхом перетворення.

71.3.13. 23 вересня 2014 року Кабінет Міністрів України видав розпорядження № 879-р, згідно з яким утворив комісію з реорганізації Державного агентства земельних ресурсів України.

71.3.14. 14 січня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 5, згідно з якою утворив територіальні органи Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та вирішив реорганізувати територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру. Згідно з додатками 1 і 2 до вказаної постанови внаслідок реорганізації Відділу Держземагенства у місті Львові (код 38370279; 25 березня 2016 року внесений запис про припинення юридичної особи) утворений Відділ Держгеокадастру у м. Львові (код 39949757; 13 серпня 2015 року внесений запис про державну реєстрацію юридичної особи), а внаслідок реорганізації Головного управління Держземагенства у Львівській області (код 38287406; 24 червня 2016 року внесений запис про припинення юридичної особи) - Головне управління Держгеокадастру у Львівській області (код 39769942; 28 квітня 2015 року внесений запис про державну реєстрацію юридичної особи).

71.3.15. 31 серпня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 581 «Про реформування територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру», згідно з якою ліквідував як юридичну особу публічного права Відділ Держгеокадастру у м. Львові (код 39949757).

71.3.16. 4 жовтня 2017 року внесений запис про припинення Відділу Держгеокадастру у м. Львові (код 39949757) шляхом ліквідації. Надалі відповідний відділ у місті діє як структурний підрозділ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (код 39769942).

71.3.17. 22 жовтня 2018 року Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру затвердила нову редакцію Статуту Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (код 21616582), що є чинною. Згідно з нею це підприємство створене відповідно до наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 листопада 1997 року № 110 та є правонаступником майнових прав і зобов`язань регіональних, міських та районних центрів державного земельного кадастру, реорганізованих згідно з наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 23 травня 2003 року № 135.

71.3.18. 16 листопада 2020 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 1118 «Питання функціонування територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру», згідно з якою вирішив ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру згідно з переліком, зокрема Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, а також вирішив утворити територіальні органів цієї служби як структурні підрозділи її апарату, зокрема управління Держгеокадастру у Львівській області.

71.3.19. 24 листопада 2020 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2020 року № 1118 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру видала наказ № 504 про ліквідацію та утворення відповідних територіальних органів цієї служби.

71.3.20. 5 квітня 2021 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 301 «Питання функціонування територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру», згідно з якою відмінив рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру за переліком, зокрема й про ліквідацію Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, та визнав такою, що втратила чинність постанову від 16 листопада 2020 року № 1118.

71.3.21. 19 квітня 2021 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 5 квітня 2021 року № 301 Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру видала наказ № 210 про відміну рішення про ліквідацію територіальних органів Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру.

71.4. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду зауважує, що ні Львівський міський відділ Львівської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, ні Львівське міське управління земельних ресурсів, ні їхні правонаступники не є сторонами спірних матеріальних правовідносин, оскільки спір стосується земельної ділянки комунальної власності. Жоден із заявлених позивачкою відповідачів чи їх правонаступників не подавав у справі процесуальні документи, не висловився щодо суті вимог позивачки, аргументів апеляційної та касаційної скарг. З огляду на неправильне визначення позивачкою належного відповідача у спірних матеріальних правовідносинах те, що апеляційний суд не замінив визначених нею відповідачів на їхніх правонаступників не впливає на дотримання щодо позивачки гарантій справедливого судового розгляду. Тому відповідні аргументи касаційної скарги є неприйнятними.

(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

72. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).

73. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частини перша та друга статті 410 ЦПК України).

74. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення (частина друга статті 412 ЦПК України).

75. Недоліки обґрунтування висновків суду апеляційної інстанції не призвели до ухвалення ним незаконних рішень. Зважаючи на надану оцінку аргументам позивачки, міськради та висновкам суду апеляційної інстанції, Велика Палата Верховного Суду вважає касаційну скаргу необґрунтованою. Тому постанову апеляційного суду в оскарженій частині (щодо порушення норм процесуального права) слід залишити без змін.

Керуючись частиною першою та другою статті 400, пунктом 1 частини першої статті 409, статтями 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

п о с т а н о в и л а:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року в оскарженій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:В. В. БританчукК. М. Пільков Ю. Л. ВласовО. Б. Прокопенко І. В. Григор`єваЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік Ж. М. ЄленінаВ. М. Сімоненко О. С. ЗолотніковІ. В. Ткач Л. Й. КатеринчукО. С. Ткачук Г. Р. КретС. П. Штелик Л. М. Лобойко

https://reyestr.court.gov.ua/Review/109390156

[ANTIRAID]

Письменник та суддя-трирічка забив черговий цвях, ховаючи правову визначеність в Україні. Справа цікава з декількох аспектів, як цьому судді притаманне, в чергове змінена правова позиція.

Тепер законотворець може змінювати Закон і немає значення який закон діяв на момент правовідносин, головне який буде діяти на момент розгляду справи у суді. При втраті провадження та його відновленні, відсутність документів у справі повністю покладається на відповідача.

Маючи тісні зв'язки та будучі мешканцем громади міста Львова і фактично будучи прямо зацікавленим у вирішенні справи, дуже цікаво було б дізнатись чи брав він собі самовідвід, думаю ні. Не та ця людина, яка під час війни їздила у відрядження по апеляційним судам за себе агітувати, на мій погляд, щоб бути обраним до складу ВРП.

І найцікавіше, цей суддя зовсім не обгрунтував як місцева влада не знала 9 років кому належить земельна ділянка, хоча це її прямий обов'язок і чому його можна не виконувати. Ну а про неповний склад сторін взагалі цікаво, якщо коротко, то так можна у зв'язку з тим, що це не впливає на суть рішення чим сам собі протирічить зазначаючи про права місцевої влади, яку не було залучено до справи. просто черговий шедевр у виконанні зацікавленої особи, за усіма ознаками, як на мою думку.

[ANTIRAID]

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Григор євої І. В.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21)

за позовом ОСОБА_2 до Львівського міського відділу Львівської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, Львівського міського управління земельних ресурсів про визнання права власності на спадщину

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 29 липня 2019 року, постановлену суддею Бойко С. М., та постанову цього ж суду від 13 жовтня 2020 року, прийняту колегією суддів у складі Бойко С. М., Ніткевича А. В., Цяцяка Р. П.

У 2009 році ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що після смерті її батька ОСОБА_3 у 1996 році залишилася земельна ділянка для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку площею 484 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 . Позивачка є єдиним спадкоємцем першої черги, фактично прийняла спадщину, оскільки обробляла земельну ділянку ще за життя батька та після його смерті, однак спадщину у встановленому законом порядку не оформила.

Просила визнати за нею право власності на спадщину, що залишилася після смерті її батька - вказану земельну ділянку.

07 серпня 2009 року рішенням Личаківського районного суду м. Львова позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 .

Рішення мотивоване тим, що згідно з архівним витягом від 12 серпня 2008 року № Ю36 на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради депутатів трудящих від 12 червня 1974 року № 64 ОСОБА_3 відвели в користування земельну ділянку.Після смерті батька позивачка вступила у фактичне володіння земельною ділянкою, яка за життя належала спадкодавцю, й обробляє її. Інші спадкоємці до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини не зверталися.

03 вересня 2018 року представник Львівської міської ради ознайомився з матеріалами справи № 2-3887/2009 та отримав копію рішення у справі.

02 жовтня 2018 року Львівська міська рада подала апеляційну скаргу на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 серпня 2009 року. Просила поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, скасувати його та відмовити в задоволенні позову. Мотивувала апеляційну скаргу тим, що суд вирішив справу про її права й обов`язки як власника земельної ділянки, не залучивши до участі у справі.

У лютому 2019 року Львівська міська рада звернулась до суду із заявою про відновлення втраченого судового провадження у справі № 2-3887/2009.

03 липня 2019 року Личаківський районний суд м. Львова постановив ухвалу, згідно з якою відновив втрачене судове провадження у справі № 2-3887/2009.

29 липня 2019 року суддя Львівського апеляційного суду постановила ухвалу, якою поновила Львівській міській раді строк на апеляційне оскарження та відкрила апеляційне провадження.

Ухвалу мотивовано тим, що Львівська міська рада не брала участі у розгляді справи № 2-3887/2009. На стадії відкриття апеляційного провадження неможливо з`ясувати, чи вирішив суд питання про права, свободи, інтереси та/або обов`язки Львівської міської ради, тому строк на апеляційне оскарження рішення суду необхідно поновити.

13 жовтня 2020 року ухвалою Львівського апеляційного суду відмовлено в задоволенні клопотання позивачки про закриття апеляційного провадження, оскільки строк на апеляційне оскарження може бути поновлений, навіть якщо апеляційну скаргу подано зі спливом річного строку з дня складення повного тексту судового рішення. При цьому процедура апеляційного оскарження визначається за процесуальними правилами, які діють на момент подання апеляційної скарги, а не на час ухвалення оскаржуваного рішення.

13 жовтня 2020 року постановою Львівського апеляційного суду скасовано рішення Личаківського районного суду м. Львова від 07 серпня 2009 року та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова мотивована тим, що позивачка разом з матір`ю в шестимісячний строк з дня відкриття спадщини після смерті батька подала нотаріусу заяву про відмову від спадщини. Спадщину прийняла сестра позивачки ОСОБА_4 . Тому позивачка не мала підстав для отримання у власність після смерті батька спадщини, від якої вона відмовилась.

Предметом спадкування є земельна ділянка, яка не була включена до спадкового майна, що залишилось після смерті батька. Згідно з інформацією, наданою архівним відділом Львівської міської ради в листі від 12 вересня 2018 року № 4-110003-192, відсутні відомості щодо рішення виконавчого комітету, за яким батькові земельну ділянку відвели в користування та яким керувався суд першої інстанції, ухвалюючи рішення.

На момент ухвалення рішення суду першої інстанції та подання апеляційної скарги положення Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не встановлювали преклюзивний річний строк для органів місцевого самоврядування на апеляційне оскарження судового рішення.

Незалежно від часу відкриття провадження у справі під час здійснення процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення; провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України). Оскільки Львівська міська рада не була залучена до участі у справі, то відповідно до пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України суд може за умови обґрунтування причин поважності пропуску строку на апеляційне оскарження поновити вказаний строк і після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

20 листопада 2020 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій просила скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року й ухвалу цього ж суду від 29 липня 2019 року та передати справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не застосували висновок, викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 638/11409/15-ц і від 11 червня 2020 у справі № 2-о-192/2008, а також у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21 лютого 2019 року у справі № 908/1141/15-г, щодо поновлення строку на апеляційне оскарження.

Апеляційний суд порушив норми процесуального права, оскільки не вирішив питання про правонаступництво одного з відповідачів - Львівського міського управління земельних ресурсів, яке ліквідовано, - не залучив до участі у справі належного відповідача, не повідомив його про судове засідання.

11 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду вважаючи на необхідне відступити від висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10 листопада 2020 року у справі № 13/197-10, та конкретизувати висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 2-1678/05.

Зазначив, що існують різні підходи щодо застосування визначених у ЦПК України та Господарському процесуальному кодексі України (далі - ГПК України) у відповідній редакції строків апеляційного оскарження судових рішень. В одних випадках суди застосовують процесуальні норми, які були чинними на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, в інших - у редакції Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» (далі - Закон № 4176-VI).

За обставинами справи № 2-1678/05 орган місцевого самоврядування в серпні 2016 року оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 21 березня 2015 року. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 червня 2019 року вказала, що обґрунтованим є застосування апеляційним судом при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з апеляційною скаргою), згідно з яким установлений преклюзивний річний строк на апеляційне оскарження судових рішень органом місцевого самоврядування.

У справі № 908/1141/15-г орган державної влади у вересні 2018 року оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 04 березня 2015 року. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 21 лютого 2019 року зазначив, що обґрунтованим для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження є застосування апеляційним судом абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення судом першої інстанції), згідно з яким установлений преклюзивний річний строк на апеляційне оскарження судових рішень органом державної влади.

За обставинами справи № 2-2761/09 прокурор у жовтні 2018 року оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 26 серпня 2009 року. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 13 травня 2020 року вказав, що сплив на час подання апеляційної скарги передбаченого абзацом третім частини третьої статті 297 ЦПК України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) строку на апеляційне оскарження судового рішення унеможливлює його поновлення. Подібно виснував Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постановах від 11 червня 2020 року у справі № 2-о-192/2008, від 09 вересня 2020 року у справі № 2-о-72/08, а також Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 2-2761/09.

У справі № 13/197-10 орган місцевого самоврядування в червні 2020 року оскаржив в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції від 25 серпня 2010 року. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 11 червня 2020 року зазначив, що необґрунтованим є висновок апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження у справі. Мотивував тим, що стаття 93 ГПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішення суду першої інстанції та подання апеляційної скарги) не передбачала преклюзивного річного строку для органу місцевого самоврядування на апеляційне оскарження. Тому касаційний суд скасував ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження та передав справу на новий розгляд до цього ж суду зі стадії вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Відповідно до пункту 13 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За вимогами частини першої, другої статті 294 ЦПК України (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції можна було подати протягом десяти днів з дня проголошення рішення; апеляційна скарга на рішення суду подавалася протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження; заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишалися без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка їх подала, не знаходив підстав для поновлення строку, про що постановляв ухвалу.

Частина перша статті 294 ЦПК України (у редакції, що діяла до 14 грудня 2017 року включно) визначала, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення; особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, могли подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 72 ЦПК України у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, частина перша статті 126 чинної редакції ЦПК України).

ЦПК України, зокрема стаття 297 (у редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції), не встановлював преклюзивний строкдля подання прокурором, органом державної влади чи органом місцевого самоврядування апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Однак абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України в редакції Закону № 4176-VI передбачав, що незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляв у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення. Вказаний припис набрав чинності 15 січня 2012 року і діяв до 14 грудня 2017 року. Його метою було створення механізму, який мав гарантувати незмінюваність судових рішень, усунення можливостей зловживань правом на поновлення строків для звернення до суду щодо перегляду судових рішень, а також уникнення ситуацій, коли судове рішення переглядається через значний проміжок часу з моменту набрання ним законної сили. Близькі за змістом зміни на підставі Закону № 4176-VI були внесені до частини другої статті 93 ГПК України (щодо повернення апеляційної скарги, поданої прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення).

14 грудня 2022 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.Постанову Львівського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року в оскарженій частині залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком апеляційного суду, зокрема, про необхідність поновлення міськраді строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження, оскільки рада не брала участі в розгляді справи. На момент ухвалення рішення судом першої інстанції та подання апеляційної скарги ЦПК України не передбачав преклюзивного річного строку для органу місцевого самоврядування на оскарження рішення. Процедура апеляційного оскарження визначається за процесуальними правилами, які діють на момент подання апеляційної скарги, а не на час ухвалення оскарженого рішення (див. постанови Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц і у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 2-833/10).

Припис абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України в редакції Закону № 4176-VI є незастосовним. Він був відсутнім на час ухвалення рішення суду першої інстанції, а міськрада, яка діє як представник територіальної громади, що не була залученою до участі у справі, подала апеляційну скаргу після набрання 15 грудня 2017 року чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII).

Не погоджуємося з такими висновками Великої Палати Верховного Суду, тому відповідно до частини третьої статті 35 ЦПК України висловлюємо окрему думку.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Разом з тим право на доступ до правосуддя в Україні, як і в більшості держав світу, не є абсолютним і обмежене передусім встановленим строком звернення до суду. У свою чергу право на оскарження судового рішення також обмежене встановленим строком на апеляційне чи касаційне оскарження. Такий підхід обумовлений необхідністю дотримання іншого, не менш важливого принципу - верховенства права, а точніше, одного з його елементів - принципу правової визначеності.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Встановлення строків звернення до суду законом передбачено з метою дисциплінування учасників судочинства та своєчасного виконання ними передбачених процесуальним законодавством певних процесуальних дій. Інститут строків сприяє досягненню юридичної визначеності, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права в такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства зазначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

15 січня 2012 року набрав чинності Закон № 4176-VI, яким були внесені зміни до статті 297 ЦПК України, зокрема, запроваджені відповідні обмеження у вигляді однорічного присічного строку апеляційного оскарження для органів державної влади, органів місцевого самоврядування та прокурора.

З набранням чинності вказаним Законом частину третю статті 297 ЦПК України замінено чотирма новими частинами. Частиною третьою зазначеної статті встановлено, що незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.

На підставі Закону № 4176-VI перше речення частини другої статті 93 ГПК України також викладено в іншій редакції, за якою апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення.

Зазначені зміни набрали чинності з 15 січня 2012 року, а встановлені наведеним положенням наслідки пропуску строку оскарження для прокурора, органу місцевого самоврядування та органу державної влади підлягали застосуванню судом до всіх скарг, поданих цими суб?єктами із спливом одного і більше років з моменту оголошення судового рішення без урахування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

З огляду на відсутність у розділі ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VI норм, які б визначали особливості застосування встановленого ним присічного строку до апеляційного оскарження судових рішень, прийнятих до набрання ним чинності, положення Закону № 4176-VI потрібно застосовувати таким чином, аби вони не обмежували в часі право на апеляційне оскарження таких судових рішень порівняно з правом на апеляційне оскарження судових рішень, прийнятих в умовах дії Закону № 4176-VI.

Таке застосування Закону № 4176-VI передбачає, що право на апеляційне оскарження судових рішень, прийнятих до набрання ним чинності, за умови поновлення строку на подання апеляційної скарги може бути реалізоване протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом.

Таким чином, строк на апеляційне оскарження судових рішень за скаргами вказаних суб`єктів міг бути поновлений судом протягом року з дати набрання чинності частиною третьої статті 297 ЦПК України в редакції Закону № 4176-VI та не підлягав поновленню зі спливом цього строку незалежно від причин його пропуску.

Отже, зі спливом одного року з моменту набрання чинності змінами до процесуального закону, якими встановлено присічний строк на апеляційне оскарження, прокурор, орган державної влади та орган місцевого самоврядування, які не реалізували свого права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, прийнятого до вказаних змін, втрачають право на поновлення строку на подання апеляційної скарги незалежно від причин його пропуску.

У разі пропуску цього присічного строку на звернення з апеляційною скаргою прокурором, органом державної влади та органом місцевого самоврядування, які є як учасниками справи, так і особами, які не брали участі у справі, суд апеляційної інстанції зобов`язаний відмовити у відкритті апеляційного провадження.

Тобто процесуальне право визначених Законом № 4176-VI осіб (прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування незалежно від того, чи брали вони участь у справі), яке існувало на час набрання чинності цим Законом, зазнало змін, а саме для нього було встановлено присічний строк, у межах якого воно надалі існувало в умовах дії цього Закону, поки цей строк не сплив 15 січня 2013 року.

З огляду на наведене на час подання апеляційної скарги Львівська міська рада як орган місцевого самоврядування пропустила присічний строк на апеляційне оскарження, протягом якого мала право подати також обґрунтування поважних причин його пропуску.

На час звернення Львівської міської ради до суду апеляційної інстанції у цій справі передбачений законом строк на апеляційне оскарження рішення сплив та не підлягав поновленню за будь-яких причин його пропуску.

Та обставина, що чинна на час звернення до суду апеляційної інстанції редакція ЦПК України визначала інші умови застосування норм щодо присічного строку оскарження, не береться до уваги, оскільки відповідне право на апеляційне оскарження припинилося до набрання чинності цією редакцією процесуального закону.

Рішення суду першої інстанції, яке оскаржувалося Львівською міською радою в апеляційному порядку, ухвалене 07 серпня 2009 року, тобто до набрання чинності з 15 грудня 2017 року ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII.

Частинами третьою, четвертою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Закон, який установлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Пунктом 13 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII, чинній на час звернення з апеляційною скаргою, урегульовано, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Аналогічне положення містить пункт 13 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України в редакції Закону № 2147-VIII.

Отже, судові рішення, ухвалені до 15 грудня 2017 року, тобто до набрання чинності ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, які були встановлені процесуальним законом у відповідній редакції, чинній на час виникнення в особи права на оскарження, проте розгляд таких скарг у разі їх подання після 15 грудня 2017 року має здійснюватися за правилами, встановленими ЦПК України у відповідній редакції, що діє після 15 грудня 2017 року.

Таким чином, установлені положеннями ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII строки набрання законної сили судовим рішенням та на апеляційне оскарження не застосовуються до апеляційних скарг, поданих на судові рішення, прийняті до набрання чинності цим Кодексом у редакції вказаного Закону.

Апеляційні скарги, подані після 15 грудня 2017 року, розглядаються за правилами, встановленими ЦПК України у відповідній редакції після 15 грудня 2017 року.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

При цьому пунктом 1 частини другої статті 358 ЦПК України в редакції на час звернення з апеляційною скаргою визначено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім, зокрема, випадку подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Чинна норма ЦПК України не обмежує присічним строком право звернення з апеляційною скаргою осіб, які не брали участі у справі або не були повідомлені про розгляд справи у разі, якщо суд ухвалив рішення про їх права та законні інтереси. Але у справі брали участь Львівський міський відділ Львівської регіональної філії Центру державного земельного кадастру та Львівське міське управління земельних ресурсів, яке є структурним підрозділом Львівської міської ради.

Однак оскільки на час звернення міськради з апеляційною скаргою присічний строк, у межах якого вона мала право заявити про підстави для його поновлення, закінчився і не підлягав поновленню незалежно від причин його пропуску, визначені наведеною нормою умови не могли бути застосовані і з урахуванням того, що апелянт не брав участі у цій справі, тому що відповідне право станом на час його реалізації припинилося.

Отже, суд апеляційної інстанції не мав підстав для надання оцінки доводам міськради щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, поновлення строку на апеляційне оскарження, а у відкритті апеляційного провадження за поданою скаргою слід було відмовити.

З огляду на наведене необхідно було відступити від висновків щодо застосування пункту 13 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII (пункт 13 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України в редакції Закону № 2147-VIII) у контексті реалізації після 15 грудня 2017 року прокурором, органами державної влади та органами місцевого самоврядування права на апеляційне оскарження судового рішення, ухваленого до 15 січня 2012 року, викладені у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 2-833/10 та Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 10 листопада 2020 року у справі № 13/197-10.

Судді О. М. Ситнік
І. В. Григор'єва
 
https://reyestr.court.gov.ua/Review/109479966
 

[ANTIRAID]

Окрема думка суддів К. М. Пількова, Л. І. Рогач, І. В. Ткача

до постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009, провадження № 14-36цс21

1. Велика Палата Верховного Суду постановою від 14.12.2022 у цій справі за позовом ОСОБА_1 (далі - Позивачка) до Львівського міського відділу Львівської регіональної філії Центру державного земельного кадастру, Львівського міського управління земельних ресурсів про визнання права власності на спадщину залишила без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 ; постанову Львівського апеляційного суду від 13.10.2020 в оскарженій частині залишила без змін.

2. Висловлюємо незгоду з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у цій постанові, та з рішенням по суті.

3. У цій справі оскаржена постанова суду апеляційної інстанції була прийнята за наслідками перегляду рішення Личаківського районного суду міста Львова від 07.08.2009 за апеляційною скаргою особи, яка не була залучена до участі у справі, -Львівської міської ради (далі - Рада), поданої заявником у січні 2019 року.

Суд апеляційної інстанції, встановивши, що Рада не брала участі у справі в суді першої інстанції та застосувавши положення частини першої статті 352, частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), дійшов висновку, що наведені заявником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження підтверджені матеріалами справи, а щодо того, чи вирішував суд оскаржуваним рішенням питання про права, інтереси та/або обов`язки заявника апеляційної скарги з`ясувати на стадії відкриття апеляційного провадження неможливо.

4. Велика Палата Верховного Суду погодилася з підставністю поновлення Раді строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 07.08.2009, виходячи з того, що припис абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 № 4176-VI (далі - Закон № 4176-VI) є незастосовним; він був відсутнім на час ухвалення рішення судом першої інстанції, а Рада, яка діє як представниктериторіальної громади, що не була залученою до участі у справі, подала апеляційну скаргу після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 (далі - Закон № 2147-VIII), який набрав чинності 15.12.2017. Тоді як відповідний преклюзивний однорічний строк поширюється за умови залучення до участі у справі та належного повідомлення про її розгляд. Крім того, вказала що, відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення. У цих висновках Велика Палата Верховного Суду послалася на постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) від 06.02.2019 у справі № 361/161/13-ц (пункт 32 постанови Великої Палати).

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що перебіг строку на апеляційне оскарження судового рішення від 07.08.2009 для територіальної громади міста Львова, від імені якої як представник інтересів власника земельної ділянки діє Рада, розпочався згідно з матеріалами справи з моменту отримання копії рішення 03.09.2018. А 02.10.2018 Рада подала таку скаргу. Тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано поновив їй строк на апеляційне оскарження з метою захисту прав та інтересів територіальної громади м. Львова (пункти 56, 58 постанови Великої Палати).

5. Передаючи цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, поряд з посиланням на необхідність відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 13/197-10, та уточнення висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 2-1678/05, колегія суддів КЦС ВС також вказала на наявність різного підходу до застосування судом касаційної інстанції підпункту 13 пункту 1 розділу «Перехідні положення» ЦПК України та аналогічних положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також річного процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення прокурором, органом державної влади чи органом місцевого самоврядування (поновлення строку на апеляційне оскарження); визначення редакції процесуального закону, який підлягає застосуванню при поданні після 15.12.2017 апеляційної скарги на судові рішення, ухвалені до 15.01.2012. Також зазначив, що висновки щодо застосування вказаних норм Велика Палата Верховного Суду не висловлювала.

6. Приймаючи цю справу до свого провадження, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що принцип верховенства права вимагає юридичної визначеності стосовно застосування процесуальних норм, які визначають строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції та наслідки його пропуску.

7. У постанові в цій справі Велика Палата висновок щодо застосування підпункту 13 пункту 1 розділу «Перехідні положення» ЦПК України (аналогічних положень ГПК України) не формувала, вказавши на незастосовність до поданої Радою апеляційної скарги абзацу третього частини третьої статті 297 ЦПК України в редакції Закону № 4176-VI.

8. Вважаємо, що постанова суду касаційної інстанції в цій частині містить взаємовиключні висновки стосовно підстав незастосовності до спірних правовідносин вказаної норми, оскільки Велика Палата Верховного Суду вказує одночасно і на те, що зазначена норма не була чинною (була відсутня) на час ухвалення рішення судом першої інстанції, а також і на те, що ця норма стосується випадків, коли після спливу присічного строку рішення суду оскаржила сторона спору, від імені якої діяв орган державної влади чи місцевого самоврядування, якщо така сторона брала участь у справі та була належно повідомленою про її розгляд.

9. Положення підпункту 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону №-2147-VІІІ), як і відповідне положення ГПК України визначають, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

10. Обмеження у вигляді встановлення однорічного присічного строку апеляційного оскарження для органів державної влади, органів місцевого самоврядування та прокурора були запроваджені у статтю 297 ЦПК України Законом № 4176-VI, який набрав чинності 15.01.2012 та діяв до 14.12.2017 (внесення змін Законом №-2147-VІІІ). Частиною третьою цієї статті було визначено, що незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення.

11. Отже, звернення зазначеними суб`єктами з апеляційною скаргою на судове рішення, прийняте на час чинності статті 297 ЦПК України в редакції Закону № 4176-VI, поза межами вказаного строку незалежно від причин його пропуску мало наслідком відмову у відкритті апеляційного провадження (або повернення апеляційної скарги відповідно до частини другої статті 93 ГПК України в редакції Закону № 4176-VI).

12. У цій справі станом на час ухвалення оскарженого рішення суду першої інстанції строки апеляційного оскарження були регламентовані статтею 294 ЦПК України, яка як і стаття 297 ЦПК України у відповідній редакції (чинній станом на 07.08.2009) не встановлювала жодного обмеження, як то присічний строк на апеляційне оскарження, у тому числі і для органів місцевого самоврядування.

13. Отже, варто виходити з того, що станом на час виникнення у Ради права на апеляційне оскарження, тобто на день ухвалення рішення судом першої інстанції 07.08.2009, строк на звернення з апеляційною скаргою не був формально обмежений присічним строком та за наявності поважних причин його пропуску міг бути поновлений на підставі відповідного клопотання особи, яка звертається зі скаргою.

Щодо застосування спеціального присічного строку, встановленого для оскарження судових рішень прокурорами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування (К. М. Пільков, Л. І. Рогач, І. В. Ткач)

14. Не погоджуємося з висновком Великої Палати Верховного Суду про те, що абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України в редакції Закону № 4176-VI стосувався випадків, коли після спливу присічного строку рішення суду першої інстанції оскаржила сторона спору, від імені якої у спірних правовідносинах діяв орган державної влади чи місцевого самоврядування, якщо така сторона брала участь у справі та була належно повідомленою про її розгляд (пункт 41 постанови Великої Палати).

15. Статтею 292 ЦПК України у вказаній редакції Закону № 4176-VI було передбачено, що оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції мають право також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки.

16. Положення ЦПК України в редакції Закону № 4176-VІ, у тому числі абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України, не містили окремого порядку щодо подання апеляційної скарги особою, яка не була залучена до участі у справі, та не встановлювали умов щодо застосування визначеного цією нормою присічного строку для зазначених суб`єктів, у тому числі і у випадку оскарження судового рішення стороною, від імені якої у спірних правовідносинах діяв орган місцевого самоврядування (орган державної влади, прокурор) у взаємозв`язку із участю цієї особи у справі та належним повідомленням про її розгляд.

Отже, апеляційні скарги вказаними суб`єктами підлягали поданню до суду на загальних підставах, встановлених процесуальним законом.

17. Таким чином, встановлені положенням частини третьої статті 297 ЦПК України обмеження строку звернення з апеляційною скаргою для прокурора, органу місцевого самоврядування та органу державної влади та відповідно наслідки пропуску цього строку підлягали застосуванню судом до всіх скарг, поданих цими суб?єктами із спливом одного і більше років з моменту оголошення судового рішення без урахування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

18. Вважаємо, що з огляду на відсутність у прикінцевих та перехідних положеннях Закону № 4176-VI норм, які б визначали особливості застосування встановленого ним присічного строку до апеляційного оскарження судових рішень, прийнятих до набрання ним чинності, положення Закону № 4176-VI мають застосовуватись таким чином, аби вони не обмежували у часі право на апеляційне оскарження таких судових рішень у порівнянні з правом на апеляційне оскарження судових рішень, прийнятих в умовах дії Закону № 4176-VI.

Таке застосування цього закону передбачає, що право на апеляційне оскарження судових рішень, прийнятих до набрання ним чинності, за умови поновлення строку на подання апеляційної скарги може бути реалізоване протягом одного року з дня набрання чинності Законом № 4176-VI.

Таким чином строк на апеляційне оскарження судових рішень, ухвалених до набрання чинності Законом № 4176-VI, за скаргами вказаних суб`єктів міг бути поновлений судом протягом року з дати набрання чинності абзацом третім частини третьої статті 297 ЦПК України в редакції Закону № 4176-VI та не підлягав поновленню із спливом цього строку незалежно від причин його пропуску.

19. При цьому у разі пропуску цього присічного строку на звернення з апеляційною скаргою прокурором, органом державної влади та органом місцевого самоврядування, які є як учасниками справи, так і особами, які не брали участі у справі, суд апеляційної інстанції зобов`язаний відмовити у відкритті апеляційного провадження.

20. Отже, процесуальне право визначених Законом № 4176-VI осіб (прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування, незалежно від того, чи брали вони участь у справі), яке існувало на час набрання чинності цим законом, зазнало змін, а саме для нього було встановлено присічний строк, в межах якого воно надалі існувало в умовах дії Закону № 4176-VI, поки цей строк не сплив 15.01.2013.

21. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду мала виходити з того, що станом на час подання апеляційної скарги Рада як орган місцевого самоврядування пропустила присічний строк на апеляційне оскарження, протягом якого мала право подати обґрунтування поважності причин його пропуску, а пропущений строк не підлягав поновленню за будь-яких причин його пропуску.

22. З огляду на викладене, вважаємо, що саме із наведених мотивів Велика Палата Верховного Суду мала відступити від висновків щодо застосування пункту 13 частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону № 2147-VIII (пункт 13 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України в редакції Закону № 2147-VIII) в контексті реалізації після 15.12.2017 прокурором, органами державної влади та органами місцевого самоврядування права на апеляційне оскарження судового рішення, ухваленого до 15.01.2012, викладені у постановах КЦС ВС від 09.09.2020 у справі № 2-833/10 та КГС ВС від 10.11.2020 у справі № 13/197-10 і не мала підстав для відступу від власного висновку, викладеного у постанові від 19.06.2018 у справі № 2-1678/05.

Щодо прав та обов`язків особи, яка не брала участі у справі (К. М. Пільков, Л. І. Рогач)

23. При цьому застосування положень наведених норм не є підставою для висновку про неможливість захисту прав особи, яка не брала участі у справі, у якій рішення суду прийняте щодо її прав та обов`язків.

24. Процесуальний закон встановлює запобіжники, аби судове рішення не було прийнято про права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, а судова практика утвердила підхід, за якого рішення суду у спорі сторін стосовно майна вирішує лише спір між ними і не зачіпає прав на це майно інших осіб.

25. Чинна станом на час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції редакція ЦПК України (стаття 292) визначала право осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов`язки, оскаржити таке судове рішення в апеляційному порядку.

26. Звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою Рада посилалася на те, що:

- Позивачка не мала правових підстав для спадкування спірної земельної ділянки, яка належить до комунальної власності, після смерті її батька, оскільки відмовилася від спадщини, подавши відповідну заяву про це 26.01.1997.

- Земельна ділянка не була включена до спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_2

- Право спадкодавця ОСОБА_2 на користування земельною ділянкою у встановленому Земельним кодексом Української РСР (1970) порядку оформлено не було і державний акт на право користування землею він не отримував, а можливості громадян мати у власності земельні ділянки цим Кодексом передбачено не було.

Право отримати земельну ділянку у власність закріпив Земельний кодекс України (далі - ЗК України) від 18.12.1990, який був чинний на час смерті ОСОБА_2 . З урахуванням вимог ЗК України щодо порядку отримання земельних ділянок у власність громадянами, а також відсутності у ОСОБА_2 визначених законом правовстановлюючих документів на право власності на землю, спірна земельна ділянка не могла бути об`єктом спадкування після його смерті, тому питання про передачу її у власність та/або надання в користування необхідно було вирішувати у встановленому ЗК України порядку, шляхом звернення до відповідного органу місцевого самоврядування, повноважного вирішувати ці питання (стаття 12 ЗК України), однак Позивачка встановленого порядку не дотрималася.

Земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади міста Львова, тому суд не мав права визнавати право власності на цю ділянку, оскільки прийняття рішень про надання земельних ділянок у власність або в користування, укладення договорів купівлі-продажу або оренди земельних ділянок належить до виключної компетенції органів місцевого самоврядування.

27. В цій справі Рада стверджує, що рішення суду першої інстанції прийняте щодо її прав та законних інтересів, оскільки нерухоме майно, на яке цим рішенням визнано право власності за Позивачкою, належить до комунальної власності, з якої у встановленому законом порядку не вибувало, однак Рада не була учасником судового провадження у справі про визнання права власності на земельну ділянку, в межах якого не відбулося примусове вилучення майна у його дійсного власника, а також не ухвалювалося рішення щодо припинення права власності на підставі статті 346 ЦК України. Відповідні обставини не встановлювалися.

28. З наведених обґрунтувань виходив також суд апеляційної інстанції, задовольняючи апеляційну скаргу Ради та скасовуючи оскаржуване рішення суду першої інстанції.

29. Разом з цим Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що на відміну від законодавства, яке діє erga omnes (щодо всіх, тобто з дією на невизначене кола суб`єктів), судове рішення у приватноправовому спорі, як правило, діє inter partes (тобто з правовими наслідками тільки для сторін у справі). Судове рішення, ухвалене у справі, ні за яких обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі в цій справі. Зокрема судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб. Схожих висновків Велика Палата Верховного Суду доходила в постановах від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 та від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункт 70).

30. З огляду на наведене, вважаємо, що таке рішення не встановлює наслідків для прав власника, який не брав участі у розгляді справи про визнання права власності на майно та право якого у такій справі не спростовувалось.

31. Враховуючи викладене подана касаційна скарга підлягала задоволенню із скасуванням оскаржуваних постанови та ухвали суду апеляційної інстанції та направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (вирішення питання про відкриття апеляційного провадження).

Судді К. М. Пільков

Л. І. Рогач

І. В. Ткач

Джерело: ЄДРСР 110367911