Рішення ХОАС про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу з Управління Державної казначейської служби України у Харківському районі Харківської області

[ANTIRAID]

Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, [email protected], ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2022 р.

Справа №520/24316/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Керівника Управління державної казначейської служби України у Харківському районі Харківської області Бринзи Наталії Григорівни, Управління Державної казначейської служби України у Харківському районі Харківської області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Керівника Управління державної казначейської служби України у Харківському районі Харківської області ОСОБА_2 (вул. Григорівське шосе, буд. 52,м. Харків,61098), Управління Державної казначейської служби України у Харківському районі Харківської області (вул. Григорівське шосе, буд. 52,м. Харків,61098), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ керівника Управління Державної казначейської служби України у Харківському районі Харківської області Бринзи Наталії Григорівни №62-к від 08.11.2021 року про відсторонення ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Управління Державної казначейської служби України у Харківському районі Харківської області поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом його допуску до роботи на посаді головного спеціаліста відділу звітності та бухгалтерського обліку в Управлінні Державної казначейської служби України у Харківському районі Харківської області;

- стягнути з Управління Державної казначейської служби України у Харківському районі Харківської області (код ЄДРПОУ 37999633) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення та в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що зазнав протиправного втручання в його право на працю, через примушування до щеплення, яке проводиться в порушення закону, через що був позбавлений можливості заробляти собі на життя власною працею, а також був підданий дискримінації за ознакою стану здоров`я, тому його порушені права підлягають захисту та відновленню.

Ухвалою суду від 25.11.2021 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачам, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідачі не скористались правом для надання відзиву.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Розгляд справи було призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суддя у період з 30.12.2021 по 12.01.2022 знаходився у відпустці.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (далі Позивач) з 23.12.2011 року і на даний час працює на посаді головного спеціаліста відділу звітності та бухгалтерського обліку в Управлінні Державної казначейської служби України у Харківському районі Харківської області, що підтверджується копією трудової книжки.

Відповідно до запису в трудовій книзі посада головного спеціаліста відділу звітності та бухгалтерського обліку Управління Державної казначейської служби України є посадою державної служби.

Тобто, Позивач є державним службовцем та перебуває на публічній (державній) службі.

04 жовтня 2021 року на сайті МОЗ України було опубліковано прийнятий Наказ МОЗ України «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» №2153 від 04.10.2021 року (далі Наказ МОЗ №2153), який містив такі положення: «Обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1. Центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2. Місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3. Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності»

08 листопада 2021 року Наказом №62-к, що виданий начальником Управління Державної казначейської служби України у Харківському районі Харківської області ОСОБА_1 було відсторонено від роботи з підстав не здійснення обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, що підтверджується копією даного наказу. При цьому, даний наказом Позивача було відсторонено від виконання обов`язків, пов`язаних із проходженням державної служби.

Позивач вважає оскаржуваний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернувся до суду для захисту своїх прав та інтересів з даним позовом.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Правові підстави відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим органом визначені статтею 46 КЗпП України.

Так, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, відсторонення від роботи - це тимчасове позбавлення працівника, який перебуває у трудових правовідносинах із підприємством, можливості реального здійснення ним права на працю на підставі виявленого власником чи уповноваженим ним органом факту, через який він має право усунути або зобов`язаний усунути працівника від роботи.

Таким чином, за змістом статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2020 року у справі №185/676/18, від 12.08.2021 р. у справі №755/3373/19.

В оскаржуваному наказі серед правових підстав його видання вказано посилання на ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», однак суд зазначає, що вимоги цієї статті не було дотримано при видачі оскаржуваного наказу, що підтверджується наступним.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Зі змісту ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» вбачається, що обов`язковою та єдиною підставою для визначення додаткових профілактичних щеплень є діяльність, яка може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

Отже, фактом, який має бути також виявлений власником чи уповноваженим ним органом для відсторонення працівника з підстав, передбачених ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», є і те чи є нормативно-правовий акт чи інший доказ, який би підтверджував чи встановлював, що має місце діяльність, яка може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб.

В даному випадку з преамбули Наказу МОЗ №2153 вбачається, що: «обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники…»

Тобто, Наказ МОЗ №2153 не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ній працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому підстави для відсторонення, що передбачені в передбачених ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» - відсутні.

Крім того, «в інші випадки, передбачених законодавством», що вказана в ст. 46 КЗпП України, то слід враховувати не лише ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а й такий спеціальний нормативно-правовий акт як календар профілактичних щеплень в Україні, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року №595 (далі Календар профілактичних щеплень).

Календар профілактичних щеплень в Україні - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. Цей Календар включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз. Інші обов`язкові щеплення встановлюються відповідно до цього Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров`я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями (п. 1 р. І Календаря профілактичних щеплень в Україні)

Тобто, Календар профілактичних щеплень є єдиним визначеним нормативно-правовим актом, який містить перелік видів обов`язкового щеплення, в тому числі, і за епідемічними показниками, при цьому слід врахувати, що Наказ МОЗ №2153 містить лише перелік професій та не є нормативно-правовим актом, який визначає перелік обов`язкових щеплень, оскільки такі повноваження не передбачені ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»

Отже, навіть у разі наявності епідемічних показань обов`язкові щеплення мають бути встановлені саме Календарем профілактичних щеплень в Україні, бо це єдиний встановлений законодавством нормативно-правовий акт, який визначає перелік обов`язкових щеплень, інші ж органи можуть приймати рішення про проведення обов`язкових щеплень тільки в тому випадку, якщо вони передбачені переліком у Календарі профілактичних щеплень в Україні.

Серед іншого, п. 2 р. І Календаря профілактичних щеплень містить положення про те, що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи.

При цьому, р. IV Календаря профілактичних щеплень в Україні визначає перелік обов`язкових щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показаннями, до якого входять щеплення від таких захворювань: дифтерії, правця, гепатиту A, поліомієліту, кору, епідемічного паротиту, краснухи, менінгококової інфекції, гепатиту B, сибірської виразки, вітряної віспи, кашлюку.

Отже, Календар профілактичних щеплень в Україні серед переліку обов`язкових щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показаннями, не передбачає щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

З оскаржуваного наказу вбачається, що він прийнятий з метою забезпечення епідемічного благополуччя, а отже в даному випадку підлягають застосуванню норми, які є спеціальними та регулюють питання епідемічного благополуччя.

Крім того, відповідно до ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, ще одним фактом, який має бути також виявлений власником чи уповноваженим ним органом для відсторонення працівника, є наявність поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби про усунення від роботи особи, яка ухиляється від щеплення, крім того, з даної норми також вбачається, що єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення від щеплення є виключно посадова особа державної санітарно-епідеміологічної служби, а не роботодавець.

В даному ж випадку жодного подання посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби, а отже не було і належним чином встановленого факту ухилення особи від щеплення.

Крім того, в наказі вказано, що Позивача відсторонено від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19, однак така підстава як «відсутність щеплення» не передбачена жодною нормою.

Мова йде про відмову або ухилення від щеплення, і то за відсутності протипоказань. Зі змісту оскаржуваного наказу вбачається, що Відповідачі не встановили та у них відсутні докази, які б підтверджували саме факт ухилення чи відмови Позивача від щеплення, що є самостійним порушенням, яке допустили Відповідачі.

Отже, суд зазначає, що така підстава як «в інших випадках, передбачених законодавством», що вказана в ст. 46 КЗпП України не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки так званий інший випадок, який зазначають з посиланням на ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», не настав, оскільки по -перше, відсутній будь-який документ, який би встановлював, що діяльність працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, по-друге щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не передбачено Календарем профілактичних щеплень, як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов`язкових щеплень, в тому числі, і за епідемічними показниками.

При цьому суд зауважує, що ст. 46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення та не підлягає розширеному тлумаченню.

Правовий висновок про те, що статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи висловлено Верховним Судом у постановах від 01.04.2020 року у справі №761/12073/18, від 23.01.2019 року у справі №755/6458/15-ц.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки в ньому відсутні належні правові підстави, адже ст. 46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення така підстава як «в інших випадках, передбачених законодавством», не може бути застосована до спірних правовідносин, бо:

- наказ МОЗ №2153 не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ній працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому підстави для відсторонення, що передбачені в передбачених ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» - відсутні

- щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не передбачено Календарем профілактичних щеплень, як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов`язкових щеплень в Україні, в тому числі, і за епідемічними показниками

- в порушення ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» не було надано єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення - посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби відповідного подання про усунення особи від роботи.

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу керівника Управління Державної казначейської служби України у Харківському районі Харківської області Бринзи Наталії Григорівни №62-к від 08.11.2021 року про відсторонення ОСОБА_1 є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про поновлення його на відповідній посаді, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином вбачається, що рішення про поновлення працівника приймається лише в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою.

Разом з тим, як встановлено в ході розгляду справи, позивача було тимчасово відсторонено від займаної посади, а не звільнено з займаної посади.

За таких обставин, правових підстав для поновлення позивача на роботі, в порядку ст. 235 КЗпП України, суд не вбачає, у зв`язку з чим, приходить до висновку про відмову в задоволенні вимоги в частині поновлення на роботі.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Управління Державної казначейської служби України у Харківському районі Харківської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до постанови Верховного Суду у справі №712/3841/17 від 21.08.2019 року, роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Правила обрахунку середнього заробітку визначені постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі постанова КМУ № 100). Відповідно до абз. 3 п. 2 Розділу ІІ цієї постанови середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, в даному випадку з моменту видання наказу про відсторонення.

Як зазначалось вище, 08.11.2021 року Наказом № 62-к, що виданий начальником Управління Державної казначейської служби України у Харківському районі Харківської області, Позивача було відсторонено від роботи з 08.11.2021 року без збереження заробітної плати.

Відповідно до довідки №03-58/856 від 04.11.2021 року (додана до позову) заробітна плата ОСОБА_1 за два місяці до настання події становила:

-Вересень 2021 року 20 904,12 грн.

-Жовтень 2021 року 31 598,07 грн.

Відповідно до п. 8 Розділу IV Постанови КМУ № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

З урахуванням постанов Кабінету Міністрів України про визначення святкових та неробочих днів, кількість робочих днів у вересні 2021 року - 22, а у жовтні 2021 року 20.

Середньоденний заробіток за останні два місяці роботи перед звільненням складає ((20 904,12+31 598,07)/(22+20)) 1 250,05 грн.

Період вимушеного прогулу становить з 08.11.2021 року по 17.02.2022 року (дата винесення рішення).

З урахуванням постанов Кабінету Міністрів України про визначення святкових та неробочих днів, під час розрахункового періоду було встановлено таку кількість робочих днів 71 робочих днів.

Отже, сума загального середнього заробітку за час вимушеного прогулу в період з 08.11.2021 року по 17.02.2022 року складає (1250,05*71) 88753,55 грн.

Відповідно до положень ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до пункту 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд в порядку адміністративного судочинства може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з Управління Державної казначейської служби України у Харківському районі Харківської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 08.11.2021 року по 17.02.2022 року у розмірі 88753,55 грн.

Згідно частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Керівника Управління державної казначейської служби України у Харківському районі Харківської області Бринзи Наталії Григорівни, Управління Державної казначейської служби України у Харківському районі Харківської області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ керівника Управління Державної казначейської служби України у Харківському районі Харківської області Бринзи Наталії Григорівни №62-к від 08.11.2021 року про відсторонення ОСОБА_1 .

Стягнути з Управління Державної казначейської служби України у Харківському районі Харківської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 08.11.2021 року по 17.02.2022 року у розмірі 88753,55 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог - відмовити.

Рішення в частині стягнення середнього заробітку за час відсторонення від роботи у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Тітов

https://reyestr.court.gov.ua/Review/103394600
 

[ANTIRAID]

Це наша справа. Дуже радію, коли суд поважає Закон, Конституцію України та права людини. Суд зазначив:

Правовий висновок про те, що статтею 46 КЗпП України встановлений вичерпний перелік випадків відсторонення працівника від роботи висловлено Верховним Судом у постановах від 01.04.2020 року у справі №761/12073/18, від 23.01.2019 року у справі №755/6458/15-ц.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ є протиправним, оскільки в ньому відсутні належні правові підстави, адже ст. 46 КЗпП України містить вичерпний перелік підстав для відсторонення така підстава як «в інших випадках, передбачених законодавством», не може бути застосована до спірних правовідносин, бо:

- наказ МОЗ №2153 не встановлює та не передбачає, що діяльність перелічених в ній працівників може призвести до зараження працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, тому підстави для відсторонення, що передбачені в передбачених ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» - відсутні

- щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 не передбачено Календарем профілактичних щеплень, як єдиним нормативним актом, який встановлює види обов`язкових щеплень в Україні, в тому числі, і за епідемічними показниками

- в порушення ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» не було надано єдиним компетентним органом для встановлення факту ухилення - посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби відповідного подання про усунення особи від роботи.

На підставі вищевикладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу керівника Управління Державної казначейської служби України у Харківському районі Харківської області Бринзи Наталії Григорівни №62-к від 08.11.2021 року про відсторонення ОСОБА_1 є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.