Постанова КАС про захист честі, гідності та ділової репутації від неправдивої інформації, що була розповсюджена з метою дискредитації судової гілки влади та проведення судової реформи


Чи вважаєте Ви рішення законним і справедливим?  

1 member has voted

  1. 1. Чи вважаєте Ви рішення законним?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0
  2. 2. Чи вважаєте Ви рішення справедливим?

    • Так
      1
    • Ні
      0
    • Важко відповісти
      0


Recommended Posts

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №361/3910/19 Головуючий у І інстанції - Радзівіл А,Г.
апеляційне провадження №22-ц/824/2448/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Гуля В.В.,

суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,

за участю секретаря Линок В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Броварського міськарйонного суду Київської області від 26 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації,-

встановив:

У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з вказаним позовом посилаючись на те, що він є суддею у відставці та працював суддею в Київському апеляційному адміністративному суді. Напередодні звільнення, у ході засідання Верховної Ради України, 05 липня 2016 року (13 година 35 хвилина 51 секунда згідно стенограми засідання), депутат Верховної Ради України ОСОБА_1 (Фракція БПП), з незрозумілих мотивів, перед голосуванням по постанові за реєстраційним номером 4697 від 19 травня 2016 року «Про звільнення суддів», яка, як зазначає позивач, його не стосувалась, з місця оголосив інформацію про нібито скоєння злочину позивачем, а саме, що начебто позивач «...у стані алкогольного сп`яніння на автомобілі вбив двох дітей 10 і 12 років. Мати цих дітей наклала на себе руки - повісилась. Батько вмер від серцевого нападу. Кримінальна справа, яка була порушена по ньому, була закрита, і ви тут жахнетесь від чого - у зв`язку з тим, що потерпілих немає. Адже діти загиблі, їхні батьки померли і нікого немає. Ви думаєте його звільнили? Ні, його перевели до Києва, і він тут декілька років займав посаду судді у Київському апеляційному адміністративному суді» (стенограма пленарного засідання Верховної Ради України 05 липня 2016 року).

Відповідач при цьому повідомив Раду про те, що позивач начебто хоче звільнитися «за хворобою», чим спотворив підстави для його відставки, вказані в проекті постанови, що повинна бути розглянута пізніше. Більш того, відповідно стенограми засідання, відповідач розповів депутатам вигадану історію, яка із позивачем ніколи не відбувалась. Позивач в позовній заяві зазначив, що все проголошено відповідачем відносно нього - це груба брехня, оскільки позивач ніколи в житті він не був учасником ДТП, в якому загинула хоча б одна дитина, тим більш, як стверджує відповідач, загинули двоє дітей.

Позивач зазначав також, що він є автором двох монографій: «Захист суб`єктів підприємництва. Теоретичні та практичні аспекти», «Захист прав інвесторів у сфері господарювання: теоретико-правовий аспект» та наукового посібника «Запобігання та протидії корупції у сфері освіти». Крім цього є автором більше ста наукових праць.

Поширена відповідачем неправдива інформація, негативно вплинула на його репутацію як судді, громадянина та науковця та на аналогічні немайнові права рідних людей.

Інформація подана у формі фактичних тверджень, не відповідає дійсності та ніколи не мала місця.

Відповідач не повідомив Верховну Раду України про джерела своєї інформації, не послався на конкретні документи тощо. Дана інформація загальнодоступна і на цей час.

Кожен бажаючий може прослухати чи прочитати виступ відповідача на сайті Верховної Ради України. Виступ відповідача розійшовся по інтернету, невідомі особи розповсюджують брехню про позивача, прямо посилаючись на виступ народного депутата ОСОБА_1 .

Такими брехливими публічними висловлюваннями відповідач принизив честь та гідність позивача. «Гучна» брехлива заява про ніби то скоєння позивачем злочину є грубо сфабрикованим «політичним шоу» та направлена на провокування суспільства на хибні кроки боротьби з «ворогами» - судовою системою України, завоювання дешевого авторитету та інше.

Таким чином, позивач вказує, що обвинувативши його публічно та безпідставно у скоєнні злочину перед народними депутатами України, великою кількістю громадян України, що дивились та слухали пряму трансляцію пленарного засідання, відповідач принизив його честь, гідність та ділову репутацію.

Окрім того, позивач в позовній заяві стверджував, що відносно нього ніколи не порушувались кримінальні справи, він не має судимості, що підтверджується відповідною довідкою.

На підставі викладеного, ОСОБА_2 просив суд першої інстанції визнати інформацію народного депутата України ОСОБА_1 , оприлюднену в ході пленарного засідання Верховної Ради України 05 липня 2016 року наступного змісту: «В стані алкогольного сп`яніння на автомобілі вбив двох дітей 10 і 12 років. Мати цих дітей наклала на себе руки - повісилась. Батько вмер від серцевого нападу. Кримінальна справа, яка була порушена по ньому, була закрита, і ви тут жахнетесь від чого - у зв`язку з тим що потерпілих немає.» - недостовірною та такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 , та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 768 грн. 40 коп.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 26 вересня 2019 року позов задоволено.

Визнано інформацію народного депутата України ОСОБА_1 , оприлюднену в ході пленарного засідання Верховної Ради України 05 липня 2016 року наступного змісту: «В стані алкогольного сп`яніння на автомобілі вбив двох дітей 10 і 12 років. Мати цих дітей наклала на себе руки - повісилась. Батько вмер від серцевого нападу. Кримінальна справа яка була порушена по ньому, була закрита, і ви тут жахнетесь від чого - у зв`язку з тим що потерпілих немає» - недостовірною та такою, що ганьбить честь гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 768 грн. 40 коп.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, що мають значення для справи.

Так, відповідач відтворив загальновідому інформацію без спотворення та перекручування змісту, чим висловив оцінку відносно правдивості спірної інформації та висловив гостру критику діянь позивача.

На підтвердження загальновідомості спірної інформації відповідач надав суду роздруківки 9 статей з інтернет-ресурсів, таких як Радіо Свобода, Українська правда та інших, менш відвідуваних сайтів.

Відповідно до зазначених дат публікації статей, всі вони були оприлюднені задовго до моменту розповсюдження спірної інформації відповідачем, однак суд першої інстанції дослідивши зміст статей, дійшов помилкового висновку про те, що відповідачем спірна інформація була розповсюджена з перекручуванням змісту відомостей, які розповсюджувались раніше засобами масової інформації.

Такий висновок є помилковим, оскільки відповідач досить точно відтворив відомості, раніше опубліковані в ЗМІ без перекручування та спотворення основного змісту, який і є предметом оскарження. Адже позивач зазначає в позові, що його права порушує розповсюдження інформації про вбивство ним двох дітей. При цьому позивач не акцентує увагу на тому, скільки дітям було років: 12 чи 13. І якщо в частині віку дітей відомості є неточними, то це не свідчить про перекручування інформації та спотворення змісту.

Відомості розповсюджені відповідачем:

05 липня 2016 року на засіданні Верховної Ради України відповідачем було доведено до відома колег таку інформацію: «От сьогодні ми даємо згоду, ми голосуємо про звільнення за станом здоров`я такого судді ОСОБА_3 . Київського апеляційного адміністративного суду. Я розповім коротко історію, і ви жахнетесь від історії цього судді. Він був суддею Київського району міста Донецька. В стані алкогольного сп`яніння на автомобілі вбив двох дітей 10 і 12 років. Мати цих дітей наклала на себе руки - повісилась. Батько вмер від серцевого нападу. Кримінальна справа яка була порушена по ньому, була закрита, і ви тут жахнетесь від чого - у зв`язку з тим, що потерпілих немає».

Відомості розповсюджені в ЗМІ:

03 травня 2012 року на сайті «Радіо Свобода» було опубліковано статтю «Українське правосуддя на порозі нових випробувань». Цитата: «Вперше донецькі громадські діячі були по-справжньому шоковані ще в березні 2009 року, коли їм стало відомо про те, що претендентом на посаду судді Вищого адміністративного суду України став ОСОБА_4 . У 2004 році, під час роботи суддею Київського райсуду Донецька, ця людина, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, зробила в Донецьку ДТП, в результаті якого загинули двоє дітей. Принаймні, так стверджували правозахисники у своїх зверненнях у різні інстанції. Суддя довгий час знаходився під слідством, проте матеріали кримінальної справи так і не були передані до суду. А скаржитись відносно порушень при проведенні досудового слідства було вже нікому, оскільки мати дітей померла від горя, а батька знайшли повішеним.»

ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті «Українська правда» було опубліковано статтю «Нова Вища рада юстиції - велика ложка дьогтю в бочці меду». Цитата: «Суддю ОСОБА_2 звинувачували у тому, що він у 2004 році начебто спричинив ДТП, внаслідок якої загинуло двоє дітей. Слідство тривало довго, проте матеріали кримінальної справи так і не були передані до суду. Скаржитись відносно порушень при проведенні досудового слідства було нікому - мати дітей-жертв наїзду померла від горя, а батька знайшли повішеним».

ІНФОРМАЦІЯ_2 на сайті « ІНФОРМАЦІЯ_3 » було опубліковано статтю «ІНФОРМАЦІЯ_5». Цитата: « ОСОБА_5 судья убийца. Еще занимая должность судьи Киевского райсуда г. Донецка в 2004 году, находясь в состоянии алкогольного опьянения, Хримли совершил в Донецке ДТП, в результате которого погибли двое детей. По информации общественников, донецкий судья долгое время находился под следствием, однако «материалы уголовного дела так и не были переданы в суд. В то же время, подать иск и пожаловаться на правонарушения было уже некому: мать и отец убитых детей долго не прожили.»

03 травня 2012 року на сайті «Центр суддівських студій» було опубліковано статтю «Українське правосуддя на порозі нових випробувань?» Цитата: «Вперше донецькі громадські діячі були по-справжньому шоковані ще в березні 2009 року, коли їм стало відомо про те, що претендентом на посаду судді Вищого адміністративного суду України став ОСОБА_4 . У 2004 році, під час роботи суддею Київського райсуду Донецька, ця людина, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, зробила в Донецьку ДТП, в результаті якого загинули двоє дітей. Принаймні, так стверджували правозахисники у своїх зверненнях у різні інстанції. Суддя довгий час знаходився під слідством, проте матеріали кримінальної справи так і не були передані до суду. А скаржитись відносно порушень при проведенні досудового слідства було вже нікому, оскільки мати дітей померла від горя, а батька знайшли повішеним. »

Подібну за змістом інформацію містить решта публікацій, які були предметом дослідження судом першої інстанції.

Таким чином і відповідач, і ЗМІ, і згадані правозахисники розповсюдили такі відомості:

- ОСОБА_3 був суддею Київського району міста Донецька;

- ОСОБА_3 в стані алкогольного сп`яніння скоїв наїзд на двох дітей внаслідок якого вони загинули;

- батьки дітей також трагічно загинули.

Отже і ЗМІ, і правозахисники, і відповідач розповсюдили інформацію про одні і ті ж події. Відповідач не міг передати зміст публікацій дослівно, оскільки останні також не дослівно дублюють одна одну. Проте це не дає підстав для висновку про перекручування інформації відповідачем, оскільки він правильно відтворив основний зміст про кількість загиблих, причини смерті та причетність Позивача до цих подій.

Також в апеляційній скарзі зазначено, що відповідач не цитував відверто образливі абзаци статей, такі як «...пьяний убийца, избежавший наказания», «донецкий судья пролез в столицу по трупам», або аналогічні. Він лише довів до відома колег інформацію, яку вважав важливою для прийняття рішення про задоволення заяви про відставку судді.

За таких обставин є необгрунтованим висновок суду першої інстанції про те що, відповідач поширив відомості з перекручуванням інформації, яка розповсюджувалась раніше засобами масової інформації.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що він виключно в процесі реалізації своїх депутатських повноважень на пленарному засіданні Верховної Ради України, на якому розглядалось питання звільнення суддів, довів до відома колег оспорювану інформацію, яка до цього неодноразово оприлюднювалася в засобах масової інформації в стверджувальній формі, тобто є загальновідомою, а тому помилково задовольнили позов.

На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ОСОБА_1 просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову із викладених підстав. А також з тих підстав, що народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України на адресу суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відсутність відзиву не перешкоджає розгляду справи.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Броварського міськарйонного суду Київської області від 26 вересня 2019 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року скасовано, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2020 року суд касаційної інстанції зазначив наступне.

 Вирішуючи спір, апеляційний суд не врахував, що оспорювана інформація стосувалася публічної особи, була поширена відповідачем як народним депутатом щодо позивача як кандидата на звільнення з посади судді, містила обґрунтування мотивів його голосування та основана на інформації, яка до цього неодноразово оприлюднювалася в різних засобах масової інформації, зміст спірних висловлювань з урахуванням цих обставин не проаналізував.

Окрім цього, вказуючи про те, що вся оспорювана інформація є неправдивою, містить посилання на факти, яких у житті позивача не існувало, апеляційний суд не врахував положень статей 12, 81 ЦПК України, не з`ясував якими належними та допустимими доказами підтверджені ці обставини, зокрема сам факт того, що позивач не брав участі в дорожньо-транспортній пригоді та факт відсутності щодо нього закритого кримінального провадження.

При цьому Верховний Суд звертав увагу, що надана ОСОБА_2 довідка вказані обставини не підтверджує, оскільки в такій зазначено, що він не притягається до кримінальної відповідальності станом на 28 травня 2019 року.

Верховний Суд також вказував, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідач виключно в процесі реалізації своїх депутатських повноважень на пленарному засіданні Верховної Ради України, на якому розглядалось питання звільнення суддів, довів до відома колег оспорювану інформацію, яка до цього неодноразово оприлюднювалася в засобах масової інформації в стверджувальній формі, тобто є загальновідомою.

За викладених обставин суд касаційної інстанції зазначив, що висновок апеляційного суду про залишення без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову є передчасним.

Вивчивши матеріали справи, доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з урахуванням наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 - суддя у відставці, що підтверджується посвідченням судді у відставці Київського апеляційного адміністративного суду за № 01737. (а.с. 8).

8 вересня 2016 року у зв`язку із поданням заяви про відставку ОСОБА_2 звільнений з посади судді Київського апеляційного адміністративного суду, про що свідчить постанова Верховної Ради України «Про звільнення суддів» від 08 вересня 2016 року за № 1513. (а.с. 53-56).

Згідно диплома доктора наук ОСОБА_2 захистив дисертацію за спеціальністю господарське право, господарсько-процесуальне право, та здобув науковий ступінь доктора юридичних наук. На підставі рішення Атестаційної колегії від 26 червня 2017 року отримав диплом за ДД № 006762.

Відповідно до поданої довідки серії ААА № 0669773 виданої Міністерством внутрішніх справ, за обліками МВС громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженець м. Донецьк, Донецької області, на території України станом на 28 травня 2019 року до кримінальної відповідальності не притягувався, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває. (а.с. 71)

05 липня 2016 року (13 година 35 хвилина 51 секунда згідно стенограми засідання), депутат Верховної Ради України ОСОБА_1 (Фракція БПП), оголосив інформацію про скоєння злочину суддею ОСОБА_2 , а саме, що «От сьогодні ми даємо згоду, ми голосуємо про звільнення за станом здоров`я такого судді ОСОБА_2 Київського апеляційного адміністративного суду. Я розповім коротко історію, і ви жахнетесь від історії цього судді. Він був суддею Київського району міста Донецька. В стані алкогольного сп`яніння на автомобілі вбив двох цітей 10 і 12 років. Мати цих цітей наклала на себе руки - повісилась. Батько вмер від серцевого нападу. Кримінальна справа, яка була порушена по ньому, була закрита, і ви тут жахнетесь від чого - у зв`язку з тим, що потерпілих немає. Адже діти загиблі, їхні батьки померли і нікого немає. Ви думаєте його звільнили? Ні, його перевели до Києва, і він тут декілька років займав посаду судді у Київському апеляційному адміністративному суді. Я закликаю всіх голосувати, звичайно, за звільнення цих суддів. Але багатьох з них, особливо тих, хто там ховається за зняттям згідно стану здоров`я...» (стенограма пленарного засідання Верховної Ради України 05 липня 2016 року), (а.с. 47)

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є публічною особою, а тому він відкритий для критики і пильного нагляду громадськості, представників різних політичних партій й межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою. При цьому повинен забезпечуватися баланс між конституційним правом на свободу думки та слова, правом на вільне вираження своїх поглядів і переконань з одного боку, яке не може бути безмежним й таким, що звільняло б відповідача від передбаченої законом цивільної відповідальності, та конституційними гарантіями іншої особи, права якої не можуть поглинатися тільки правом розповсюджувача інформації, та позбавляти її судового захисту на спростування недостовірної інформації про особу, в передбачений законом спосіб.

Окрім того, під час апеляційного розгляду позивачем подано клопотання про долучення доказів по справі, а саме відповідей з правоохоронних органів мотивуючи його тим, що Верховний Суд скасовуючи постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2022 року вказував на відсутність доказів які б підтверджували те, що позивач не був фігурантом кримінальних проваджень та ДТП.

В процесі нового апеляційного розгляду було встановлено наступне.

Відповідно до відповіді офісу Генерального Прокурора від 14 червня 2022 року № 25/3-555 вих-22 (а.с.186, ТОМ 5) на адвокатський запит представника позивача за наслідками опрацьованого масиву Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на 09 червня 2022 року кримінальних проваджень, в яких містяться відомості про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності як підозрюваного, обвинуваченого не встановлені. 

Відповідно до відповіді Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України від 24 червня 2022 року №131аз/27/02/2-2022 на адвокатський запит представника позивача за результатами розгляду запиту, щодо надання інформації про притягнення ОСОБА_2 до кримінальної та адміністративної відповідальності вбачається, що та відповідно до автоматизованих обліків Національної поліції України відомостей стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 відсутні.

Отже згідно інформації правоохоронних органів зазначеної вище, подія про яку наголошував відповідач не підтверджується.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частина друга стаття 23 ЦК України).

Згідно зі статтею 275 ЦК України кожній фізичній особі надано право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки "інформації" чи "ідей", які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає "демократичного суспільства" (рішення у справі "Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).

Суд враховує при цьому правову позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між поняттями "оціночне судження" та "фактів". Так, у пункті 39 рішення Європейського суду з прав людини від 28 березня 2013 року у справі "Нова Газета і Бородянський проти Росії" вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 12 липня 2001 року у справі "Фельдек проти Словаччини" суд зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.

Отже, при оцінці твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Судом першої інстанцій встановлено, що сторони у справі є публічними особами, оскільки відповідач займає посаду депутата Верховної Ради України, а позивач суддею подавшим заяву на відставку.

Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загальноправовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об`єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.

Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.

При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, необхідно визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі "Грабчук проти України" (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі "Довженко проти України" (заява № 36650/03)).

Подібні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі № 577/4402/19-ц, від 22 березня 2021 року у справі № 482/1474/16-ц.

В даній справі установивши, що інформація, поширена відповідачем містить саме стверджувальні вислови, які вказують на вчинення позивачем протиправних дій та які чинним законодавством кваліфікуються як злочин і дискредитують його в очах оточуючих, формуючи у них відповідну негативну оцінку його дій з точки зору дотримання закону, суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позову та визнання вказаної інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, порушує презумпцію його невинуватості, яка підлягає спростуванню.

Відповідно до ст. 277 ЦК України, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь- який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення - принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що поширена відповідачем щодо позивача інформація є негативною і неправдивою. Відповідач фактично звинуватив позивача у вчиненні злочину. При цьому відповідач не посилався на джерело своєї обізнаності, а безапеляційно стверджував про те, що позивач вчинив злочин.

Посилання відповідача на те, що він не перекручував поширену інтернет-виданнями інформацію є голослівними, оскільки як вбачається із наявних в матеріалах справи у копіях цих публікацій йшлось лише про припущення того, що ОСОБА_2 вчинив злочин. Так «Українська правда» в статті Нова Вища рада юстиції - велика ложка дьогтю в боці меду» зазначала, що суддю Хримлі звинувачували у тому, що він начебто спричинив ДТП у якому загинуло двоє дітей, (а.с.155 т.1).

В публікації на сайті Центр суддівських студій в статті «Українське правосуддя а порозі нових випробувань» було акцентовано на тому, що про вчинення позивачем ДТП в якому загинули діти є твердженням правозахисників у їх зверненнях в різні інстанції, (т. 1, а.с. 167)

Про обвинувачення ОСОБА_2 у скоєнні злочину саме правозахисниками йдеться і на інших маловідомих сайтах, таких як « ОСОБА_6 », « ОСОБА_7 ». Тобто в наданих відповідачем публікаціях факти скоєння ОСОБА_2 злочину не стверджуються, а зазначається, що це є лише твердженнями правозахисників. Таким чином, розповсюджена інтернет-виданнями інформація не містила в собі конкретних фактів про вчинення відповідачем злочину, а містила лише оціночні судження окремих осіб щодо дій позивача. Разом із тим, в своїй заяві в залі пленарних засідань Верховної Ради України відповідач стверджував про вчинення позивачем злочину, а не припускав таке вчинення.

Як зазначив Верховний Суд України в своїй постанові у справі № 591/7099/16-ц вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

Суд першої інстанції правильно виходив з того, що розповсюджена відповідачем інформація не є оціночним судженням оскільки зміст та характер цієї інформації свідчить про наявність фактів. Однак такі факти у житті позивача були відсутні, що підтверджується відповідями Офісу Генерального Прокурора та Департаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України, а отже розповсюджена відповідачем негативна інформація є недостовірною і такою, що ганьбить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 .

Щодо з`ясування обставин про те, що суди не звернули увагу на те, що народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах, за винятком відповідальності за образу чи наклеп, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Верховного суду від 07.07.2021 року справа № 537/3205/17, провадження № 61-8604 св 20 у подібних правовідносинах касаційна скарга також обґрунтовувалась тим, що згідно частини четвертої статті 30 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад", відповідно до якої депутат місцевої ради не несе відповідальності за виступи на засіданнях ради та її органів, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Проте така обставина, як встановлено касаційною інстанцією не є безумовною підставою відсутності відповідальності депутата коли йдеться про порушення принципу презумпції невинуватості, гарантованого Конституцією України у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині необґрунтовані .

Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права та не може бути скасоване з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 263, 367, 369, 374, 375 України, колегія судців

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Броварського міськарйонного суду Київської області від 26 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий В.В. Гуль

Судді Ю.О. Матвієнко

Я.С. Мельник

https://reyestr.court.gov.ua/Review/110009143

Link to comment
Share on other sites

Це наша справа. Цинізм цієї ситуації полягає не тільки в брехливих висловлювання депутата та ЗМІ що належать бідосям та їм допомагають, а у тому, що цей депутат їздив п'яним за кермом за що був притягнутий до відповідальності, крім того його помічницею у той час була сьогоднішня народна депутутка Радіна (Красносельска), яка зараз очолю антикорупційний комітет Верховної ради України та не хоче подавати декларацію за яку принижувала суддів Конституційного суду України з іншими бідосями.

От такі всі ці активісти на зарплатах в іноземців.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...